ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ НАСЕЛЕННЯ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

Собченко Валентина Валентинівна

УДК 351.84

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ НАСЕЛЕННЯ

Спеціальність 25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
Одінцова Галина Сергіївна, д.е.н., проф.

ХАРКІВ 2005

ЗМІСТ
Вступ. 3
Розділ 1. Наукові засади та історичні аспекти державного управління соціальною сферою.. 10
1.1. Сутність та зміст основних моделей соціальної політики. 10
1.2. Історичні аспекти розвитку соціального захисту населення в Україні 28
1.3. Управління соціальним захистом населення у сучасних умовах. 49
Висновки до першого розділу. 66
Розділ 2. Система управління соціальним захистом населення: світовий досвід та українські реалії 69
2.1. Управління соціальним захистом населення у зарубіжних країнах 69
2.2. Організаційно-правові засади управління системою соціального захисту населення в Україні на територіальному рівні 85
2.3. Професійна підготовка кадрів як чинник підвищення ефективності діяльності у сфері соціального захисту населення. 102
Висновки до другого розділу. 121
Розділ 3. Перетворення в системі управління соціальним захистом населення на територіальному рівні 124
3.1. Використання нових підходів та моделей в управлінні системою соціального захисту населення. 124
3.2. Трансформація структурно-функціональної побудови та правового забезпечення діяльності органів соціального захисту населення на територіальному рівні 137
3.3. Впровадження інтегративної моделі щодо надання соціальних допомог населенню.. 154
Висновки до третього розділу. 172
Висновки. 175
Список використаних джерел. 182
Додаток А. Статистичний опис результатів емпіричного дослідження 200
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На початку 90-років ХХ ст. Україна проголосила курс ринкових перетворень та орієнтацію на створення демократичної, соціальної, правової держави. Проте процес розбудови нового суспільства спричинив чимало негативних соціальних наслідків, у тому числі суттєву диференціацію населення за рівнем доходів, його зубожіння, безробіття. Держава виявилася неспроможною забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів й інвалідів, багатодітних сімей та інших соціальних груп, що зумовило несприйняття ними соціально-економічних реформ, зневіру до ринкової економіки. Отже, перед державою постало вкрай важливе завдання створити ефективну систему соціального захисту населення, за якої будуть реалізовані необхідні умови щодо забезпечення конституційних соціальних гарантій i визнання соціального статусу кожної особистості.
Нинішній стан системи соціального захисту в Україні свідчить про необхідність її суттєвого вдосконалення. Побудовані за старою схемою організаційні структури управління, не зважаючи на запозичені в європейських країнах форми соціального обслуговування, не дали очікуваного ефекту. Низький рівень якості послуг, їх замала кількість та складнощі в отриманні, дефіцит підготовлених працівників та відсутність індивідуальної роботи з окремою людиною, обмеженість державних коштів для надання соціальних допомог викликають невдоволеність громадян соціальною політикою держави взагалі, не сприяють покращанню соціально-психологічного самопочуття населення.
Пошуком шляхів створення ефективної системи соціального захисту займалося багато науковців. Так, ще за радянських часів питанням соціального забезпечення населення присвятили свої праці Т. Адилов, І. Азовкін, М. Аубакіров, І. Багілло, А. Барановський, М. Брик, П. Гуменюк, Ю. Козлов, А. Лужин, В.Міхалкевич, Г. Нечитайло, Ю. Палкін, М. Панченко, В.Попова, Л.Потарикіна, М. Савенков, Р. Сафаров, А. Чухно, Т.Тарасенко, К. Шеремет, В.Щербаков.
Загальні питання соціального захисту розглядалися й сучасними українськими вченими, зокрема, П. Базилюком, І. Гнибіденком, С. Горбуновою-Рубан, В. Єлагіним, Й.Коком, О. Куценко, Е.Лібановою, І. Лукіновим, О. Новіковою, С. Палієм, Ю. Саєнком, В.Скуратівським, А.Сіленко, М. Солдатенком, Л. Страхолєс, Л. Хижняк, А.Чухно, О.Яременком, а також російськими дослідниками Ю. Булигіним, С. Григор'євим, В.Івановим, С. Кадомцевою, О.Кузьміним, Г.Осадчою, П. Павленком, В. Патрушевим, А.Поповим, І. Проскурівською, О.Рижковою, Ш.Рамоном, А. Султановою, М. Роммом, М.Фірсовим. Серед зарубіжних дослідників на особливу увагу заслуговують праці Й.Андре, М. Бекера, Б. Брайєра, О. Відермана, Т.М. Ганслі, К.Грільбергера, Г. Гайнса, Г. Гаррера, Н.Гросмана, М. Діка, Е. Купца, С. Майбурга, Д. Маршалла, У. Тіссена, Л. Флекена, Й.Форстерлінга, Г. Фукса та ін.
Методологію перетворення органів державного управління та органів місцевого самоврядування у своїх працях розглядали вітчизняні дослідники В. Авер'янов, С. Біла, Ю. Битяк, В.Князєв, О.Машков, Н.Мельтюхова, Н. Нижник, Г. Одінцова, В. Тронь, І. Розпутенко, В.Цвєтков, Ю. Шаров, В. Яцуба та ін.
Проте дослідження, проведені за радянських часів, здебільшого втратили свою актуальність внаслідок неможливості застосування запропонованих у них висновків та пропозицій в сучасних українських реаліях, а зарубіжний досвід часто є неприйнятним без відповідної адаптації до чинної в Україні системи соціального захисту. Одночас, напрацювання українських дослідників далеко не повною мірою відображають можливості практичної трансформації системи управління соціальним захистом, особливо на територіальному рівні, що й обумовлює актуальність обраної теми дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науково-дослідними роботами "Адміністративне реформування на рівні територіальних органів влади" ( номер державної реєстрації 0100U001209), "Розробка методики підвищення ефективності діяльності місцевих державних адміністрацій" (номер державної реєстрації 0103U000842) та "Вдосконалення структурно-функціонального забезпечення діяльності територіальних органів влади" (номер державної реєстрації 0105U002743), що виконувались кафедрою державного управління та менеджменту Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в межах Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України "Державне управління та місцеве самоврядування", в яких автор брала безпосередню участь.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень і практичних заходів щодо трансформації діяльності державних органів соціального захисту населення на територіальному рівні.
Досягнення визначеної мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:
- узагальнити досвід запровадження основних моделей соціальної політики та обґрунтувати теоретичні засади реалізації перспективної моделі соціальної політики в сучасній Україні;
- визначити специфіку історичного розвитку системи соціального захисту в Україні;
- розкрити поняття та зміст управління соціальним захистом населення в сучасних умовах;
- узагальнити зарубіжний досвід організації соціального захисту населення;
- з'ясувати особливості функціонування системи державного управління соціальним захистом населення в Україні;
- обґрунтувати методичні підходи до вдосконалення діяльності органів соціального захисту населення;
- визначити перспективні напрями трансформації територіальних органів соціального захисту населення та розробити практичні заходи щодо їхньої реалізації.
Об'єктом дослідження є процес реалізації в Україні державної політики у сфері соціального захисту населення.
Предмет дослідження трансформаційні процеси в системі управління соціальним захистом населення на територіальному рівні.
Методи дослідження. Цілісність дослідження забезпечують системний та комплексний підходи. Для теоретичного осмислення різних аспектів проблеми застосовувались методи аналізу та синтезу (можливість упровадження західних теорій до розвитку процесів, що відбуваються в сучасній Україні, дослідження історичного розвитку системи соціального захисту; структурно-функціональне забезпечення діяльності органів соціального захисту), моделювання (побудова перспективної моделі соціальної політики та інтегративної моделі надання соціальних допомог), абстрагування та узагальнення (визначення нових принципів в управлінні системою соціального захисту), статистичний метод (кадрове забезпечення діяльності органів соціального захисту населення на територіальному рівні), соціологічного опитування (визначення потреб у професійному навчанні працівників органів соціального захисту населення).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробленні методичних підходів до трансформації системи державного управління соціальним захистом населення, виходячи з історичних аспектів її розвитку та сучасного стану, а також можливостей використання в Україні зарубіжного досвіду управління соціальною сферою. Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:
Уперше:
розроблено перспективну тривимірну модель соціальної політики для України, що відрізняється такими характеристиками: за типом базової дії передбачає соціальний розвиток з елементами соціального страхування; за типом суб'єкта соціальної відповідальності є ліберальною з елементами корпоративної і солідарної; за типом відносин "держава ринок" стимулюючою з елементами добродійної;
визначено основні ознаки історичних етапів розвитку системи соціального захисту в Україні, до яких запропоновано віднести: просту (неорганізовану) добродійність, суспільне піклування, державне опікування, соціальне забезпечення, соціальний захист.
Удосконалено:
структурно-функціональну побудову територіальних органів соціального захисту населення, що надає можливість підвищити ефективність їхньої діяльності;
методичний підхід щодо реалізації принципу адресності в діяльності органів соціального захисту населення в Україні, що передбачає максимальне врахування індивідуальних потреб кожного з клієнтів;
механізм упровадження інтегративної моделі "єдиного вікна" в діяльність територіальних органів соціального захисту населення, що забезпечує швидке обслуговування клієнтів, можливість їх одночасного звернення за низкою програм допомоги без повторного проходження процедури інтерв'ю та реєстрації, без тривалого очікування й подолання інших бюрократичних бар'єрів.
Дістало подальший розвиток:
обґрунтування можливостей використання позитивного зарубіжного досвіду, зокрема, країн Східної Європи, в системі соціального захисту населення в Україні;
визначення поняття та змісту управління соціальним захистом населення, об'єктом якого в широкому сенсі виступають усі громадяни держави, а у вузькому соціальні групи, що за різних обставин не в змозі самостійно забезпечити для себе відповідний рівень життя;
методи запровадження в діяльність українських органів соціального захисту населення принципів професійної соціальної роботи, яка спрямована на підтримку, розвиток особистості, реабілітацію індивідуальної та соціальної суб'єктності людини;
підходи до визначення потреб у навчанні працівників органів соціального захисту населення на територіальному рівні для забезпечення їхнього постійного професійного зростання.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у визначенні перспективних напрямів трансформації системи державного управління соціальним захистом населення та конкретних заходів з їхньої реалізації. Основні положення та висновки можуть бути використані при переході на нову модель соціальної політики. Упровадження моделі "єдине вікно" у діяльність територіальних органів соціального захисту населення сприятиме підвищенню ефективності надання соціальних допомог. Результати дослідження можуть використовуватись для підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, у лекціях та при проведенні практичних занять з питань соціальної політики.
Запропоновані у дисертації положення та висновки мають практичне значення та адресну спрямованість. Пропозиції щодо інтегративної моделі "єдине вікно" запроваджені у діяльність управління соціального захисту населення та праці Московської районної ради м. Харкова з 1січня 2001 р. (довідка про впровадження № 1440 від 01.06.2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі сформульовані в ній теоретичні висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях. У роботі не використовувались ідеї або розробки, що належать співавторам.
Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації обговорювались на І, ІІІ, IV та V міжнародних наукових конгресах "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, лютий 2001, 2003, 2004, 2005 рр.), трьох науково-практичних конференціях, що проводились у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України: "Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків (м. Харків, лютий 2000 р.), "Стратегія економічного розвитку регіонів в умовах адміністративної реформи в Україні" (м.Харків, травень 2000 р.), ІІ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління" (м.Харків, травень 2001 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у десяти наукових працях, у т.ч. двох колективних монографіях, п'яти статтях, опублікованих у виданнях, що включені до переліку фахових у галузі науки "Державне управління". Загальний обсяг публікацій становить 6,1 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку на 10 сторінках. Повний обсяг дисертації 209сторінок. Загальна кількість рисунків 10, таблиць 8. Список використаних джерел налічує 232 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Після подій кінця 2004 року, а саме, сплеску громадянської активності, викликаною незадоволенням багатьох верств населення соціально-економічними реформами, що здійснювалися, та неефективністю (в соціальному сенсі розуміння цього поняття), відчуженістю від суспільства державного апарату, все більш актуальним стає питання про необхідність перегляду державної політики, форм і методів державного управління взагалі, та соціальної політики зокрема. Ухвалена Верховною Радою України Програма Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», одним із головних пріоритетів проголошує наближення дій держави до потреб та інтересів громадян, підвищення соціальних гарантій та якості життя населення. Держава бере на себе зобов’язання піклуватись про забезпечення реальних прав людини в усіх сферах її життєдіяльності, а це, у свою чергу, є неможливим без трансформації діючої системи соціального захисту населення, якісного підвищення ефективності її функціонування. Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі узагальнені висновки:
1. Соціальний захист як суспільний інститут на теренах сучасної України бере свій початок ще з часів Київської Русі і у своєму історичному розвитку він пережив такі етапи:
проста (неорганізована) добродійність;
суспільне піклування;
державне опікування;
соціальне забезпечення;
соціальний захист.
2. Соціальний захист як наукова категорія представляє собою комплекс заходів, що реалізуються державними та недержавними організаціями, установами, органами місцевого самоврядування, інститутами громадянського суспільства, які спрямовані на забезпечення певних стандартів життя населення, задоволення його фізичних, духовних і соціальних потреб. Для досягнення цієї мети в державі запроваджується відповідна система соціальних гарантій, до яких можна віднести:
- забезпечення гідного рівня якості життя населення, що працює;
- створення умов для розвитку кожної особистості (у тому числі завдяки політиці у сфері культури, освіти, зайнятості населення);
- підтримка соціально незахищених верств населення, які в силу різних причин не в змозі забезпечити собі певний рівень життя (інваліди, пенсіонери, багатодітні сім’ї тощо).
Зважаючи на зазначене, систему управління соціальним захистом слід розглядати двояко: з одного боку, як управління соціальним захистом непрацездатного населення (комплекс заходів з формування та реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують гідний рівень життя громадян на основі економічних можливостей держави; а з іншого, як управління соціальним захистом працюючих (комплекс соціально-економічних, правових заходів, методів і засобів, що забезпечують умови й можливості реалізації інтересів громадян за рахунок їх трудового внеску, відносної економічної самостійності і пом’якшення дії факторів соціального ризику. Виходячи з цього, об’єктом управління в системі соціального захисту населення в широкому сенсі виступають усі громадяни держави, а у вузькому соціальні групи, що за різних обставин не можуть самостійно забезпечити для себе відповідний рівень життя.
3. Соціальний захист населення, який існував в Україні за радянських часів, був заснований на плановій економіці, де кожному громадянину було гарантоване робоче місце, медичне обслуговування, житло, освіта та інші конституційно закріплені гарантії. Проте в умовах ринкової економіки, поширення приватних ініціатив і вільного вибору засобів та методів реалізації громадянином власного трудового потенціалу, держава не в змозі брати на себе завеликі соціальні зобов’язання. Кожна людина повинна мати гідні умови і можливості для саморозвитку, поділяючи відповідальність за власне соціальне забезпечення разом з державою. А це вимагає побудови якісно нової системи соціального захисту населення, використовуючи передові світові досягнення й досвід.
4. Найбільш розповсюдженими у світі на сьогодні є три типа систем соціального захисту: консервативна (розповсюджена у більшості країн Західної Європи), ліберальна (США, Великобританія) та соціал-демократична (скандинавські країни). Консервативна система, заснована на принципі «що ти зробив», спрямована на збереження громадянам життєвого рівня, який було досягнуто протягом трудової кар’єри. Ліберальна система, побудована за принципом, «що ти маєш», передбачає обмежену, проте, загальну відповідальність за соціальний захист всіх громадян. При цьому, допомога («адресна») надається лише тим особам, які не мають ніяких доходів. А основний принцип соціал-демократичної системи «хто ти є» полягає в тому, що соціальний захист це право всіх громадян, реалізація якого забезпечується, головним чином, державним бюджетом.
5. Усі ці системи можна розділити за трьома базовими ознаками: тип базової дії (соціальна допоміжність; соціальне опікування; соціальне страхування; соціальний розвиток), суб’єкт соціальної відповідальності (патерналістська, солідарна, корпоративна, ліберальна модель), відносини «держава ринок» (адміністративна, добродійна, стимулююча модель).
Дослідження довело, що перспективною для України слід вважати таку модель соціального захисту населення: соціальний розвиток з елементами соціального страхування за типом базової дії; ліберальна модель з елементами корпоративної і солідарної за типом суб'єкта соціальної відповідальності; стимулююча модель з елементами добродійної за типом відносин «держава ринок».
6. Трансформація системи управління соціальним захистом в Україні, ґрунтуючись на передовому європейському досвіді та з урахуванням її нинішнього стану і перспектив розвитку, повинна здійснюватися за такими напрямами (які є взаємопов'язаними, отже, повинні реалізовуватися в комплексі):
формування інституту «професійної соціальної роботи» разом з розвитком нових форм солідарності, сумісних з ліберальною, а не патерналістською моделлю за типом суб'єкта соціальної відповідальності; до таких форм, в першу чергу, слід віднести волонтерський рух;
повний перехід до системи надання адресної соціальної допомоги на основі цілісної, єдиної інформаційної, комунікативної мережі баз даних усіх отримувачів державної соціальної допомоги, та автоматизованої процедури, перевірки права на допомогу, а також комплексної системи аудиту і моніторингу;
удосконалення правового і структурно-функціонального забезпечення діяльності органів соціального захисту населення на основі процесуальної концепції, яка передбачає удосконалення всіх елементів суб’єкта управління (структурно-функціональної побудови, кадрів, інформаційного та технічного забезпечення) відповідно з етапами прийняття й реалізації управлінських рішень у процесі досягнення мети соціальної політики держави;
покращання комунікаційних зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління.
7. У межах реалізації даних трансформаційних напрямів доцільно вжити таких заходів:
а) на центральному рівні:
зменшення кількості міністерств і відомств, які займаються розробкою та координацією соціальної політики;
перехід на програмно-цільовий метод у реалізації соціальної політики;
б) на територіальному рівні:
поширення функцій і повноважень у соціальній сфері органів місцевого самоврядування, забезпечення зростання дохідної частини їхніх бюджетів задля реалізації різноманітних соціальних програм;
перехід органів виконавчої влади з виконання організаційно-розпорядчих функцій до контрольно-наглядових, у тому числі і в соціальній сфері;
забезпечення функціонування на рівні окремої адміністративно-територіальної одиниці єдиного суб’єкта надання соціальних послуг, ліквідація дублювання повноважень різними суб’єктами управління;
встановлення системи подвійного контролю (державного і громадського) над територіальними органами влади за виконанням ними соціальних програм, використанням фінансових ресурсів;
створення конкуренції на ринку надання соціальних послуг, більш активне використання волонтерського руху через створення відповідних нормативно-правових умов;
більш активне залучення до реалізації соціальних програм підприємств та організацій;
формування бази даних недержавних організацій, що діють у сфері соціального захисту населення, підписання з ними угод про виконання відповідних соціальних замовлень;
створення умов для ефективної праці, трудової активності та підприємницькоїї ініціативи, можливостей для самореалізації кожної особистості, подолання розповсюдженого патерналістського сприйняття ролі держави у соціальній сфері;
раціоналізація структурно-функціонального забезпечення діяльності територіальних органів влади;
створення на рівні кожної територіальної громади єдиного реєстру осіб, які потребують надання законодавчо закріплених соціальних послуг;
забезпечення в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці відповідності кількості працівників органів соціального захисту та осіб, які потребують соціальної домомоги;
забезпечення стабільності законодавства в соціальній сфері, що сприятиме прогнозованості соціальної політики, зростанню довіри громадян до держави;
здійснення моніторингу потреб територіальних громад щодо обсягу та якості послуг, що надаються соціальними службами;
створення дієвої системи інформування населення про послуги, що надаються органами соціального захисту, використовуючи засоби масової інформації та наочні канали (плакати, листівки), а також громадські слухання, обговорення тощо;
запровадження механізму «єдиного вікна» в сфері надання соціальних допомог населенню;
створення спеціалізованого інституту підготовки кадрів для органів соціального захисту населення;
здійснення моніторингу потреб у професійному навчанні працівників територіальних органів соціального захисту населення, забезпечення відповідно з результатами моніторингу перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів соціальних служб.
8. Важливою проблемою підвищення ефективності системи соціального захисту є підвищення професіоналізму працівників відповідних державних та муніципальних служб, що вимагає спеціалізованої підготовки нового покоління соціальних працівників. Щодо нинішніх працівників, то за результатами проведеного соціологічного дослідження, можна стверджувати, що під час курсів професійного (у тому числі тематичного) навчання працівників управлінь праці та соціального захисту населення, в першу чергу, слід звертати увагу на вдосконалення вмінь та навичок, необхідних для ведення документації, прийому відвідувачів, використання комп’ютерної техніки, тому що саме ці види діяльності є головними у їхній роботі.
9. Ключовим механізмом, що дозволяє якісно поліпшити діяльність органів соціального захисту стосовно соціального обслуговування населення, є впровадження моделі «єдиного вікна», яка передбачає інтегровану систему надання соціальних виплат на рівні окремої адміністративно-територіальної одиниці. Упровадження даної моделі, окрім спрощення доступу громадян до тих чи інших соціальних послуг, сприяє і вдосконаленню структурно-функціонального забезпечення діяльності відповідних органів, оскільки, по-перше, централізує низку функцій, усуваючи таким чином їхнє дублювання, по-друге, вимагає перегляду всієї структури органів соціального захисту з метою можливого скасування або об'єднання окремих підрозділів. «Єдине вікно» передбачає також спеціальну професійну підготовку фахівців, що приймають документи, призначають і виплачують соціальну допомогу громадянам, тобто стимулює перехід до професійної соціальної роботи.
Створення «єдиного вікна» на рівні окремого органу соціального захисту населення на територіальному рівні передбачає упровадження таких елементів соціального обслуговування:
1. Єдиний пункт прийому звернень громадян за призначенням всіх видів соціальної допомоги, на яку вони мають право.
2. Єдина форма заяви по всіх допомогах, включених до моделі «єдине вікно».
3. Один набір документів і довідок за всіма програмами допомоги.
4. Одна співбесіда з одним фахівцем органу соціального захисту населення.
5. Один центр призначення і виплати допомог.
6. Єдине повідомлення про право на отримання і про надання допомог.
Реалізація зазначених заходів дозволить суттєво змінити існуючу ситуацію у соціальній сфері, зокрема, на територіальному рівні, зробити соціальну політику доступною та прозорою для всіх громадян, сприяти становленню України як дійсно демократичної та соціальної держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. К., 1997. 244 с.
2. Адміністративне право України / Підручник для юридич. вузів і факультетів / За ред. Ю.П. Битяка. X.: Право, 2001. 478 с.
3. Адресная социальная поддержка населения. М.: Фонд «Институт экономики города», 1998. 190 с.
4. Александров I.С. Державне соціальне страхування робітників і службовців. К.: Знання, 1977. 482 с.
5. Антология социальной работы / Сост. М.В. Фирсов. М.: Сварогъ-НВФ СПТ. 1995. 544 с.
6. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.
7. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. М., 1973. 268 с..
8. Ачаркан В.А., Синицина Т.А. Фонди соціального забезпечення в СРСР. М.: Фінанси, 1977. 218 с.
9. Бабаєв В.М. Пріоритети муніципального управління. Х.: ХДАМГ, 2002. 311 с.
10. Базилюк П.В. Соціальний захист населення. К.: Тов. «Знання», 1992. 132 с.
11. Балабанов О. Оцінка потреб у навчанні представників місцевого управління // Аспекти самоврядування. 2002. ­ № 2. С. 8 14.
12. Баранчик І. Модель можливого попиту: чим жива людина// Віче. 2000. № 9. С. 72 84.
13. Барсукова С.Ю. Приватное и публичное: диалектика диспозиции// Полис. 1999. № 1. С. 145 152.
14. Батченко Л.В. Создание действенной системы социальной защиты неотъемлемое условие становления цивилизованного демократического государства // Економіка промисловості. 1999. №2(4). С. 140 151.
15. Біла С.О. Накопичувальна система пенсійного забезпечення та перспективи її застосування в Україні // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. Збірник наукових праці кафедри управління трудовими ресурсами і розміщення продуктивних сил Тернопільської академії народного господарства. Випуск 9. Тернопіль: "Економічна думка", 2004. С. 101-105.
16. Біла С.О. Реформування пенсійної системи в Україні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці (13-14 травня 2004 р.). Тернопіль: «Економічна думка», 2004. С. 96-97.
17. Біла С.О. Соціальна захищеність людини: гарантії, тенденції, прогнози. Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. X.: УАДУ, 2000. № 3 (8). С. 157-165.
18. Білецький С. Соціальний захист як ознака цивілізованості суспільства // Віче. 1998. № 8. С. 63 71.
19. Битяк Ю.П. Головні напрями удосконалення законодавства про місцеве самоврядування // Актуальні проблеми державного управління: 3б. наук. праць. Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2002. № 2 (13): У 2-х ч. Ч.ІІ. С. 211-214.
20. Битяк Ю.П. Удосконалення контрольних функцій місцевих державних адміністрацій // 3б. наук, праць Укр. Академії держ. управління при Президентові України / Державне управління та місцеве самоврядування: У 6-ти ч. Вип. 1/2001. Ч.ІІ. УАДУ ХФ, 2001. С.56-57.
21. Богомолов О. Где искать философский камень роста // Проблемы теории и практики управления. 1997. № 4. С. 26 37.
22. Бодров В.Г., Кредисов А.И., Леоненко П.М. Социальное риночное хозяйство. К.: Либiдь, 1995. 126 с.
23. Болокіна Н. Право на соціальне забезпечення в Україні: проблеми термінів і понять // Право України. 2000. № 4. С. 35-39.
24. Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия / Главн. науч. ред. и сост. С.Ю. Солодовников. Мн: МФЦП, 2002. 1008 с.
25. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. СПб., 1998. 489 с.
26. Булыгин Ю.Е. Организация социального управления: Основные понятия и категории: Словарь-справочник. М.: Контур, 1999. ­ 439 с.
27. Вебер. М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н. Давыдова; Предисл. П.П. Гайденко. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
28. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики/ под ред. Ш. Рамон. М.:Аспект пресс, 1997. 256 с.
29. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 3. С.10 15.
30. Вопросы страхования. 1917. № 8-9.
31. Гайдуцький П.І., Подолєва О.Є. Фінансування соціальної політики: Навчальний посібник. К.: Вид-во УАДУ, 1995. 72 с.
32. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. К.: Наукова думка, 1996. 237 с.
33. Головаха Е.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1997рр.). К., 1998. 88 с.
34. Горбатенко В. Стратегія модернізації, суспільства України: світ на зламі тисячоліть. К., 1999. 256 с.
35. Горбунова-Рубан С.О. Кризові фактори змін якості життя // 36. наук, праць / Відп. за випуск проф. Сокурянська Л.Г. Х: Вид. центр Харк. Нац. універ. ім. Каразіна В.Н., 2002. С. 419.
36. Горбунова-Рубан С.О. Можливі форми соціальної допомоги сім'ям, які виховують дітей інвалідів. // Мат. конф. "Сучасні проблеми науки та освіти". Відп. за вип. В.П.Безсонний. Х: ПФ "Каравела", 2003. С. 286.
37. Горбунова-Рубан С.О. Підтримка в бідності як стратегії урегулювання соціального конфлікту // 36. наук, статей. Нац. юрид. академія України ім, Я.Мудрого. Ред. Н.И. Михайличенко. Х: «Право», 2001. С. 176.
38. Горбунова-Рубан С.О. Умови забезпечення якості життя громадян через соціальну політику держави. // 36. наук. ст. Харківська асоціація політологів / За заг. ред. М.І.Панова. Інф. правовий центр "Ксілон". Х., 2000. С. 48.
39. Григорьев С.И. и др. Теория и методология социальной работы. М.: Прогресс, 1994. ­ 528 с.
40. Григорьева И. Модели социальной политики в современном обществе: одна, две или больше? // Інтернет-ресурс: http://www. dialogvn.ru/uk/1998/n1998_1.htm.
41. Губернські і уїзні відділи соціального забезпечення (історична довідка). Х., 1956. С. 9, 15, 20.
42. Гэлбрейт Дж. К. Экономическая политика измеряется результатами // Проблемы теории и практики управления. 1999. № 5. С. 33 39.
43. Дадачко Ф. Региональные особенности внедрения системы управления социальной защиты населения. Львов, 1994. 140 с.
44. ДАХО Р-540. оп. 1 од.хр.74.
45. ДАХО Ф. 5401. оп. 1 од.хр. 61. С.4.
46. Дема Д.У. Державне регулювання соціального захисту населення в країнах із ринковою економікою // Фінанси України. 2000. № 9. С. 59 62.
47. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навчальний посібник / За заг. ред. Н.Р. Нижник, В.М. Олуйка. Львів: Видавництво Національного університету” Львівська політехніка”, 2002. С. 116 120.
48. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. авт.; Відпов. ред. проф. Н.Р. Нижник. К.: УАДУ при Президентові України, 1997. 448 с.
49. Державне управління і менеджмент: Навчальний посібник у таблицях і схемах / Г.С. Одінцова, Г.І. Мостовий, О.Ю.Амосов та ін. / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Г.С. Одінцової. Х.: ХарРІ УАДУ, 2002. С. 75 78.
50. Державне управління: Навчальний посібник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Расіна. К.: Знання-Прес, 2003. 344 с.
51. Долішний М., Козоріз М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. 1999. № 5. С. 4 8.
52. Дуда А. Конституційно-правова основа діяльності та повноваження Уряду України // Акад. держ. упр. Зб. наук. пр. К.,1999. С. 234 237.
53. Европейская Социальная Хартия. Истоки, механизм действия и воплощение в жизнь. М.: Политиздат, 1995. ­ 194 с.
54. Економiка Украiни на шляху до ринку / Ред. кол.: З.Г. Ватаманюк. К.: Освiта, 1993. 130с.
55. Жиляев И. Уровень жизни населения Украины до и после финансового кризиса 1998 года // Економіка. Фінанси. Право. 2000. № 7. С. 10 14.
56. Жуковська О. Правова допомога малозабезпеченим у проекції досвіду Нідерландів // Адвокат. 2000. № 2. С.11 15.
57. Зайцева Л.М. Региональная система управления (организационно методологический аспект). Донецк: ИЭП НАН Украины, 1997. 336 с.
58. Закон України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» // Відомості Верховної Ради України. 1998. № 23. С.121.
59. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 48. С. 409.
60. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 35. С. 290.
61. Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що привело до втрати працездатності» // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 46-47. С. 403.
62. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 22. С. 171.
63. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 14. С. 121.
64. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Х.: РИА ЗАО Интехком”. 1998. С.7 45.
65. Закон України «Про місцеві державні адміністрації»// Відомості Верховної Ради України. 1999. № 20-21. С. 190.
66. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 21. С. 252.
67. Закон України «Про соціальні послуги» // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 45. С. 358.
68. ЗУіР за 1919 рік. Х., 1923. С. 101.
69. ЗУіР РРФСР за 1918 р. С. 906.
70. ЗУіР РРФСР за 1919 р. № 18. С. 208.
71. Иванченко В. Социально-структурированное общество, цели, реформи // Экономист. 1998. № 4. С. 79 86.
72. Історія Української Конституції. К.,1997. С. 145 181, 192 207.
73. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. Минск, 2000. 323 с.
74. Кадомцева С.В. Роль социальных программ в сокращении бедности в России // Вестник Московского университета, серия Экономика. 1997. № 3. С. 40-51.
75. Кадомцева С.В. Экономические основы системы социальной защиты. ­ М.: Экономика, 1997. 248 с.
76. Капыльцова В.В. Социальная защита населения Украины в условиях перехода к рыночной экономике // Вісник Донецького університету. 1998. № 2. С.177 184.
77. Карнаух М. Конституційні проблеми організації державної влади та місцевого самоврядування в Україні: Зб. наук. пр. УАДУ при Презид. Ук. Вип. 1. К., 1999. С. 279 282.
78. Карташов С.А., Одегов Ю.Г. Рынок труда: пробемы формирования и управления (на примере г. Москвы). М.:Финстатинформ, 1998. 694 с.
79. Коваль Л. Адміністративне право України. К., 1999. 169 с.
80. Когут Л.В. Системы местного самоуправления. СПб, 1995. 235 с.
81. Козюра І.В., Лебединська О.Н. Місцеве самоврядування в Україні (становлення та еволюція): Навчальний посібник. Ужгород: Патент, 2003. 224 с.
82. Кок Й. Громадянин і соціальна система // Соціальна політика і соціальна робота. 1997. № 2-3. С. 60 68.
83. Комплексна програма підготовки державних службовців // Урядовий кур’єр. 2000. № 227. 6 груд.
84. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Ве