ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Короткий опис

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Турута Олена Василівна

УДК 342.72/.73

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Спеціальність: 12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник: Письменицький Андрій Анатолійович кандидат юридичних наук, доцент,

Харків 2009

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1 Генезис ідей щодо реальності прав людини. 12
1.1. Ідея античних мислителів щодо забезпечення прав людини. 12
1.2. Реальність прав людини в політико-правовій думці епохи середньовіччя. 26
1.3. Політико-правові ідеї Нового часу про реальність прав людини. 32
1.4. Ідея реальності прав людини в політико-правовій думці України IX-до початку XХ ст.ст. 47
РОЗДІЛ 2 Принцип реальності прав і свобод людини у системі принципів правової держави. 63
РОЗДІЛ 3 Становлення принципу реальності в системі забезпечення прав і свобод громадянина. 104
3.1. Розвиток принципу реальності у теорії трьох поколінь прав і свобод людини і громадянина. 104
3.2. Класифікація прав і свобод громадян за критерієм реальності здійснення. 120
РОЗДІЛ 4 Діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню принципу реальності прав і свобод громадян. 141
4.1. Роль органів внутрішніх справ у механізмі нормативно-правового закріплення прав і свобод громадян. 141
4.2. Діяльність органів внутрішніх справ як гарантія прав і свобод громадян. 153
4.3. Роль органів внутрішніх справ у сприянні реальності судового захисту прав і свобод громадян. 163
ВИСНОВОК. 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. 183

ВСТУП
[i]
Актуальність теми дослідження. Законодавство про права та свободи людини і громадянина в Україні відповідає високим міжнародно-правовим стандартам; закладена демократична концепція взаємовідносин людини і держави, при якій людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю; змінюються співвідношення і роль структурних елементів правового статусу громадянина, оскільки на перший план виходять не його обов'язки, а права і свободи. Разом з цим сучасному правовому статусу громадян України притаманна слабка соціально-правова захищеність, недостатня гарантованість прав і свобод, відсутність усіх необхідних забезпечуючих механізмів. В Україні гостро постає питання не тільки проголошення, а саме реальності здійснення та захисту прав людини та громадянина. Життя людини потребує реального втілення задекларованих прав і свобод, тобто створення правового механізму їх забезпечення, який має стати гарантією дієвості передбачених Конституцією прав, свобод та обов’язків.
Дієвість принципу верховенства права, проголошеного в ст. 8 Конституції України, визначається наявністю правових законів та пов’язаністю ними державної влади, здійсненням державної влади на основі розподілу її на законодавчу, виконавчу й судову, рівністю всіх суб’єктів права перед законом і судом, відповідальністю держави перед особою, а не тільки особи перед державою, визнанням людини, її життя й здоров’я, честі та гідності, недоторканності й безпеки. У руслі реалізації концептуальної ідеї верховенства права та міжнародних стандартів прав людини в Україні набуває значності та актуальності наповнення реальним змістом проголошених в Конституції України прав і свобод людини і громадянина, надання їм саме реального, а не удаваного, декларативного стану. Адже реальність прав і свобод громадян”, її сутність, розкривається через систему взаємопов’язаних матеріальних та процесуальних сторін механізму її забезпечення (реалізація, охорона, захист).
Актуалізує проблему й визначення ролі держави, її органів, зокрема органів внутрішніх справ в забезпеченні прав і свобод людини, меж їх втручання і відповідальності. Саме органи внутрішніх справ, що входять до системи органів виконавчої влади, є найбільш наближеними до населення за обсягом компетенції. На їх діяльність поширюється вимога законності, що перебуває в межах верховенства права і полягає в недопущенні свавілля щодо людини. За типом правового регулювання органи внутрішніх справ зобов’язані дотримуватися забороняючого принципу: заборонено все, що прямо не дозволено законом”. Тому стають важливими процедури (процеси) здійснення приписів правових норм з охорони і захисту прав і свобод людини органами внутрішніх справ, що, в свою чергу, вимагає з'ясування особливостей професійної діяльності кожного з їх підрозділів у цих процесах. Перед органами внутрішніх справ постають відповідальні завдання в умовах орієнтації України на входження до Європейського Союзу та після набуття Україною статусу держави-учасниці Ради Європи, провідним з яких є підвищення авторитету та престижу їх працівників серед населення, перетворення на справжніх слуг народу, готових вчасно прийти на допомогу і в повному обсязі гарантувати захист прав і свобод громадянам України.
Актуальність проблеми і відсутність її комплексної розробленості на монографічному рівні у такому аспекті зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 р.р.” (п.6), затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., а також відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” (п.1.1), затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р. і Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 роки” (п. 9.2), схвалених Вченою радою ХНУВС у 2005 р. Тема роботи затверджена кафедрою теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України та Вченою радою цього ж навчального закладу.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз категорії реальності прав і свобод людини як принципу та висвітлення ролі органів внутрішніх справ в його забезпеченні.
Відповідно до мети дисертації поставлені такі основні завдання:
виявити ґенезис ідеї про реальність прав і свобод людини та її поступове збагачення в кожному з історичних періодів, починаючи зі стародавніх часів до початку XX ст.;
визначити зв'язок принципу реальності прав і свобод людини з іншими принципами правової держави та їх співвідношення з принципом верховенства права;
запропонувати визначення поняття реальність прав і свобод громадян”, розкрити його зміст;
встановити взаємозалежність категорій реальність прав і свобод” і юридичний механізм реальності прав і свобод”;
розкрити елементи юридичного механізму реальності прав і свобод громадян й встановити фактори, що забезпечують його ефективність;
класифікувати гарантії прав і свобод громадян за критерієм ефективності забезпечення прав і свобод;
класифікувати права і свободи громадян за критерієм реальності їх здійснення та захисту;
охарактеризувати роль органів внутрішніх справ у дієвості юридичного механізму реальності прав громадян;
визначити форми участі органів внутрішніх справ в нормотворчому процесі щодо прав і свобод громадян;
встановити завдання, функції і принципи діяльності органів внутрішніх справ, що безпосередньо спрямовані на гарантування реалізації прав і свобод громадян;
висвітлити роль органів внутрішніх справ у професійному сприянні реальності судового захисту прав і свобод громадян;
запропонувати заходи удосконалення діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реальності прав і свобод громадян.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в зв’язку з забезпеченням прав і свобод людини.
Предметом дослідження є діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню реальності прав і свобод громадян.
Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні використовувались філософські, загальнонаукові та спеціально наукові методи. Діалектичний метод дозволив визначити динаміку взаємовідносин держави і громадянина, а також встановити роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реальності прав і свобод громадян. Історично-правовий метод дав змогу з’ясувати загальні та особливі закономірності виникнення, становлення та еволюції прав і свобод людини і громадянина, ідеї вітчизняних та зарубіжних вчених про фактори забезпечення їх реальності державою. Формально-логічний метод використовувався при аналізі законодавчих і підзаконних актів, виявленні в них прогалин з приводу регулювання діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реальності прав і свобод громадян, а також для вироблення категорії реальність прав і свобод” і юридичний механізм реальності прав і свобод”. Метод системного аналізу посприяв дослідженню механізму забезпечення реальності прав і свобод громадян і місця органів внутрішніх справ в системі державних суб’єктів такого забезпечення. Метод класифікації використовувався при розширенні існуючої класифікації прав і свобод громадян за критерієм їх реальності на певні види. Порівняльно-правовий метод дав змогу виявити загальне й особливе в нормативно-правовому регулюванні забезпечення прав і свобод громадян. Соціологічний метод дозволив проаналізувати стан забезпечення прав і свобод громадян державою взагалі, і органами внутрішніх справ, зокрема.
Теоретичну базу дослідження складають положення та висновки, що містяться у наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як: С.С.Алексеєв, О.Г.Богачова, А.Б.Венгеров, С.П.Головатий, Ю.М.Грошевий, С.Д.Гусарєв, О.В.Зайчук, С.В.Ісакович, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, Ю.Ф.Кравченко, С.Л.Лисенков, О.А.Лукашова, О.В.Марцеляк, М.І.Матузов, Р.А.Мюллерсон, О.В.Негодченко, Т.М.Нуркаєва, А.Ю.Олійник, Н.М.Оніщенко, О.В.Петришин, А.А.Письменицький, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, О.Ф.Скакун, К.Б.Толкачов, А.Г.Хабібулін, М.В.Цвік, Ю.С.Шемшученко, Г.Г.Шмельова та ін.
Емпіричною базою дисертації є Конституція, закони та підзаконні нормативно-правові акти України, міжнародно-правові акти, а також рішення Європейського суду з прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першою спробою комплексного дослідження теоретичних і практичних проблем забезпечення реальності прав і свобод людини в Україні взагалі та органами внутрішніх справ зокрема.
В результаті проведеного дослідження сформульовано теоретичні положення і висновки, що представляють його новизну:
уперше вироблено поняття принципу реальність прав і свобод громадян” у вузькому і широкому розумінні;
уперше розкрито зв'язок принципу реальності прав і свобод людини з принципами верховенства права і правової держави. На основі аналізу Європейських Конвенцій та практики Європейського Суду з прав людини обґрунтовано, що без реальності прав людини не існує верховенства права, а без верховенства права неможливо досягти реальності прав і свобод людини;
уперше обґрунтована структура поняття юридичний механізм реальності прав і свобод людини і громадянина”: права і свободи людини і громадянина, зміст яких (без підміни назвою та усуненням двозначності) закріплюється в чинних нормативно-правових актах відповідними нормами матеріального права; детальна процедура (стадії) реалізації прав і свобод людини і громадянина, що встановлюється нормами процесуального права; система державних органів, офіційно наділених повноваженнями охороняти, сприяти реалізації і захищати (в разі порушення) права та свободи громадян; формування досвіду цими органами щодо прийняття чітко визначених процесуальних актів (рішень), які стосуються захисту прав і свобод громадян; ефективні наслідки прийнятих відповідними державними органами рішень, що виражаються у доведенні їх до виконання (результат дії даного механізму). Відсутність одного з означених елементів призводить до стану нереальності прав і свобод громадян;
удосконалено класифікацію гарантій прав і свобод людини і громадянина, запропоновано доповнити їх за такою класифікаційною ознакою як ефективність забезпечення прав і свобод: діючі гарантії (переважно стосуються негативних прав і свобод) і потенційні (удавані) гарантії (торкаються позитивних прав і свобод);
в новітній якості висвітлено розвиток принципу реальності прав і свобод громадян у теорії трьох поколінь прав людини, коли кожне наступне покоління прав людини вимагає від держави корегування завдань і функцій щодо їх реальності;
розширено класифікацію прав і свобод людини за критерієм реальності здійснення: реальні, умовно-реальні, декларативні або перспективно-реальні;
конкретизовані місце і роль органів внутрішніх справ в роботі” юридичного механізму реальності прав і свобод громадян. Визначено участь органів внутрішніх справ у законотворчому процесі, в процесі безпосередньої реалізації громадянами своїх прав та допоміжна функція органів внутрішніх справ у судовому процесі;
дістало подальшого розвитку положення про необхідність залучати фахівців системи МВС (як експертів, розробників законопроектів) до законотворчого процесу в питаннях, що стосуються регламентації забезпечення прав і свобод громадян, оскільки вони в силу своєї професійної діяльності та обсягу компетенції щодо захисту прав і свобод найбільш близькі до населення;
вперше запропоновано створити службу омбудсмана або його представників в органах внутрішніх справ, яка підпорядковується Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. Визначено функції омбудсману ОВС, принципи діяльності та процедуру призначення;
висунуто пропозицію урегулювати діяльність органів внутрішніх справ на законодавчому рівні створити Закон України Про органи внутрішніх справ України”, в якому, окрім ряду інших оновлених приписів, внести положення про службу омбудсмана в ОВС України.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його положення, висновки та рекомендації можуть бути використані:
в нормотворчому процесі як теоретичний матеріал під час роботи над удосконаленням чинного законодавства, що регламентує діяльність міліції щодо забезпечення реальності прав і свобод громадян;
в практичній діяльності органів внутрішніх справ при реалізації ними функцій охорони і захисту прав і свобод громадян;
у навчальному процесі при викладанні загальних та спеціальних курсів навчальних дисциплін Теорія держави і права”, Конституційне право України”, Судові та правоохоронні органи України”, при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників;
у науково-дослідницьких цілях для подальшої розробки питань професійної діяльності органів внутрішніх справ, яка є гарантією здійснення прав і свобод громадян.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи, висновки, рекомендації та пропозиції обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ, а також доповідались на XI історико-правовій конференції Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (Сумська філія Національного університету внутрішніх справ, 16-18 квітня 2004р.), науково-практичній конференції Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Національний університет внутрішніх справ, 23 квітня 2004р.), міжнародній науково-практичній конференції з нагоди 5-ї річниці Магістратури Національного університету внутрішніх справ Сучасні проблеми юридичної науки в дослідженнях молодих вчених” (Національний університет внутрішніх справ, 19 травня 2004р.), науково-практичній конференції Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Національний університет внутрішніх справ, 25 травня 2005р.), міжнародній науково-практичній конференції Захист прав людини на сучасному етапі” (Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, 7 грудня 2007р.), міжнародній науково-практичній конференції Національні та міжнародні механізми захисту прав людини” (Харківський національний університет внутрішніх справ, 19-20 вересня 2008р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені в десяти наукових статтях, п’ять з яких опубліковані в спеціальних виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (164найменування). Загальний обсяг дисертації складає 193 сторінок, з яких 177 основний текст.

[i] Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4.XI.1950.// "Офіційний вісник України", N 13, 1998 р.

Список літератури

ВИСНОВОК

У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення, які випливають з результатів дисертаційного дослідження, а саме:
1. Права і свободи людини, а особливо їх реальність — одна з основних проблем багатовікової теорії політико-правової думки, яка розглядалась з позиції політичного, морального, філософського, релігійного, юридичного світоглядів. Під реальністю прав (тобто забезпеченням, гарантованістю) стародавні мислителі розуміли владу закону, що відповідає справедливості, участь громадян у рішенні загальнодержавних справ, хоча, власно, поняття реальності прав не використовували. Центральне місце серед правових пам’ятників, які ілюструє розвиток реальності прав громадян в середньовічній Європі займає Велика Хартія вольностей. Заклавши стрижневі принципи політичного життя суспільства (хоча й в обмеженій класово-становій інтерпретації), вона стала попередником принципу верховенства права, а звідси й його складового елементу принципу реальності прав і свобод людини. Активний розвиток ідеї про реальність прав людини відбувається в епоху Нового часу, коли під реальністю розуміється юридичне закріплення прав і свобод людини в законодавчих актах держави, громадяни якої є вільні і рівноправні. З початку XX ст. по теперішній час питання реальності прав і свобод людини стає біль гострим і вимагає від держави діяльності, спрямованої не тільки на закріплення, а й на забезпечення, гарантування такої реальності.
2. Принцип реальності прав і свобод людини виявився нерозривно пов’язаними з принципом верховенства права і виступає як частка цілого, знаходячись в причинно-наслідковому зв'язку. Він служить логічним доповненням принципу верховенства права і передбачає наявність юридичного механізму забезпечення реальності прав і свобод. Всі інші принципи правової держави виконують інструментарну, забезпечувальну функцію щодо вказаних принципів.
3. Функціонування юридичного механізму забезпечення реальності прав і свобод громадян має включати мінімально необхідну кількість складових елементів: 1) нормативний: а) нормативно-матеріальний права і свободи людини і громадянина, зміст яких викладено без підміни назвою та усуненням двозначності в приписах чинних нормативно-правових актів відповідними нормами матеріального права; б) нормативно-процесуальний ретельно деталізована процедура (стадії) реалізації прав і свобод людини і громадянина, визначена нормами процесуального права, закріпленими в приписах законодавчих актів; 2) інституційний система державних органів, які офіційно наділені повноваженнями охороняти, сприяти реалізації і захищати (в разі порушення) права та свободи громадян; 3) процесуальний формування досвіду владними органами щодо прийняття адміністративних, судових, нотаріальних рішень по відновленню або компенсації порушених прав і свобод; 4) результативний обов’язкове доведення адміністративних і судових рішень до виконання. Такі складові елементи мають комплексний і узгоджений характер, і відсутність одного з них призводить до стану нереальності означених прав і свобод.
4. Пропонується авторське визначення категорій реальності прав і свобод у вузькому та широкому розумінні. Реальність прав і свобод громадян: у вузькому розумінні це об’єктивне існування прав і свобод громадян, яке забезпечується налагодженим правовим механізмом їхньої реалізації; в широкому розумінні це об’єктивне існування прав і свобод громадян, яке забезпечується чітким формулюванням їх змісту в законодавчих актах, офіційно встановленою процедурою (процесом) їх реалізації, ефективним судовим і адміністративним захистом у разі їх порушення. Ефективність судового і адміністративного захисту означає, що судові і адміністративні рішення набули чинності і реалізовані, тобто обов’язково призвели до відновлення або компенсування порушених прав і свобод.
5. Серед загальних гарантій прав і свобод людини виділяють: соціально-економічні, політичні, ідеологічні (духовно-моральні), юридичні. Але в Україні не всі гарантії прав і свобод людини є ефективними, тобто забезпечують фактичну реалізацію, охорону та надійний захист означених праві свобод. За критерієм ефективності запропоновано їх розділити на діючі та потенційні.
Діючі гарантії прав і свобод це закріплені конституційними нормами і принципами умови і засоби, які забезпечують фактичну реалізацію, охорону та надійний захист прав і свобод людини. Ці гарантії зазвичай стосуються негативних прав і свобод.
Потенційні (удавані) гарантії прав і свобод це закріплені конституційними нормами і принципами умови і засоби, які мають в основному декларативний характер і низький рівень ефективності забезпечення фактичної реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини. Дані гарантії, як правило, стосуються позитивних прав і свобод.
6. В теорії права виділяють три покоління прав людини, які відрізняються не за вагомістю, а за віком”. Між трьома поколіннями прав людини є взаємозалежність, яка полягає в тому, що кожне наступне покоління прав не повинне обмежувати реальності попередніх. Кожне наступне покоління прав людини вимагає від держави корегування завдань і функцій щодо їх реальності. Якщо перше покоління прав людини зобов’язувало державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цим правом, то для забезпечення реальності соціальних та економічних (другого покоління) прав людини потребує від держави створення соціальних програм, які базуються на активній організаційній та господарської діяльності і дають змогу гарантувати та надавати реальності правам громадян. Це зумовлює необхідність появи нових засобів і способів забезпечення реальності прав, зростання її гарантій, створення універсально юридичного механізму, функціонування якого стане гарантією реальність прав і свобод людини. Модель такого механізму пропонується автором.
7. За допомогою юридичного механізму реальності прав і свобод людини аналіз ступеню і рівня реальної змоги скористатися своїми правами та реалізувати їх в Україні дав підстави для розширення існуючої класифікації прав людини і громадянина. Класифікація прав і свобод людини і громадянина за критерієм реальності їх здійснення передбачається наступною:
реальні права це об'єктивно існуючі права людини і громадянина, які повністю забезпечені налагодженим механізмом втілення їх в життя (право на недоторканість житла, права на свободу світогляду і віросповідання, право на об'єднання в політичні партії та громадські організації, право на підприємницьку діяльність та ін.);
умовно-реальні це об'єктивно існуючі права людини і громадянина, в забезпечувальному механізмі яких відсутній хоча б один елемент або втілення їх в життя відбувається зі скривленням змісту (право на вільне пересування, вільний вибір місця проживання, право на своєчасне одержання винагороди за працю, право на освіту, право на працю та ін.);
декларативні або перспективно-реальні це такі права людини і громадянина, які мають законодавче закріплення, але не забезпечені механізмом втілення їх в життя (право на житло, право на соціальну допомогу, право на безоплатну медичну допомогу, тобто переважно соціальні права).
8. Виступаючи одним зі складових елементів механізму реальності прав і свобод громадян, органи внутрішніх під час виконання професійних обов’язків створюють умови функціонування інших складових елементів механізму. Діяльність ОВС є необхідним фактором переходу правових можливостей користування благами, закріпленими в Конституції, у практику життєдіяльності кожного громадянина.
9. Розвивається положення про необхідність залучати фахівців системи МВС (як експертів, розробників законопроектів) до законотворчого процесу в питаннях, що стосуються регламентації забезпечення прав і свобод громадян, оскільки вони в силу своєї професійної діяльності та обсягу компетенції щодо захисту прав і свобод найбільш близькі до населення.
10. Для повноти реальності прав і свобод громадян і самих правоохоронців вбачається доцільним створити підпорядковану Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини службу омбудсману в органах внутрішніх справ або його представників. Посада омбудсману органів внутрішніх справ України повинна мати не атестований характер та підпорядковуватися тільки Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, що убезпечить від негативного впливу на нього з боку вищих посадових осіб ОВС. Пропонується створити такі посади при кожному Обласному Управлінні МВС України, а призначати особу на цю посаду мають або Уповноважений ВРУ з прав людини, або депутати відповідних обласних рад (по узгодженню з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини).
11. Омбудсман ОВС має брати участь в законотворчості через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Це дасть змогу омбудсману представляти спільно розроблені законопроекти практичних працівників та науковців ОВС, що підвищить якість законодавчих актів, які стосуються діяльності ОВС по забезпеченню прав і свобод громадян, підвищить ступінь забезпечення прав самих працівників ОВС, та зробить більш реальною участь працівників ОВС в нормотворчому процесі.
12. Аналіз завдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС України свідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займають особливе місце. Але Закон України Про органи внутрішніх справ” на даний час не прийнято. Тому пропонується створити Закон України Про органи внутрішніх справ України”, де б визначалися форми, напрямки, функції, принципи діяльності органів внутрішніх справ, права та обов’язки, гарантії безпеки та соціальні гарантії, а також внести в цей закон положення про службу омбудсмана в ОВС України.