Механізми УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПРОДОВОЛЬСТВА: проблеми теорії і практики

Короткий опис

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

На правах рукопису

Пашко Даляна Василівна

Механізми УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПРОДОВОЛЬСТВА: проблеми теорії і практики

08.00.05 розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант:
Наумова Лариса Миколаївна
доктор економічних наук, доцент

Херсон 2013

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ засади управління розвитком регіонального ринку продовольства
1.1. Економічні аспекти формування і функціонування продовольчого ринку
1.2. Сутність, особливості й економічні умови формування системи продовольчого забезпечення
1.3. Стале функціонування продовольчого ринку регіону як об'єктивна необхідність результативності розвитку продовольчої системи
1.4. Роль агропродовольчої політики у формуванні системи сталого самозабезпечення регіону продовольством
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПРОДОВОЛЬСТВА
2.1. Інституційні компоненти формування й розвитку регіонального продовольчого ринку
2.2. Фактори й показники системи забезпечення продовольчої безпеки регіонів України
2.3. Організаційно-методичний інструментарій просторового розподілу продовольчих ресурсів
Розділ 3. Формування соціально-економічних пріоритетів у досягненні стійкого продовольчого забезпечення
3.1. Сутнісні аспекти соціально-економічних пріоритетів у сфері стійкого продовольчого забезпечення
3.2. Пріоритети продовольчого забезпечення і розвитку агросектору: взаємозалежність і механізм взаємодії
3.3. Формування ефективної агропродовольчої політики по досягненню стійкого продовольчого забезпечення регіону
3.4. Базові залежності при вирішенні проблеми продовольчого забезпечення регіону та стійкості агровиробництва
РОЗДІЛ 4. Організаційно-економічні засади ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНУ
4.1. Системний підхід до продовольчої безпеки і економічні моделі її забезпечення
4.2. Оцінка інвестиційної привабливості агропродовольчого сектору регіонів України
4.3. Організаційно-економічний механізм забезпечення конкурентного середовища регіонального ринку продовольчої продукції
РОЗДІЛ 5. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ агропродовольчого сектору ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ ПРОДОВОЛЬЧОГО САМОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНУ
5.1. Підвищення конкурентоспроможності продовольчого ринку регіону на основі внутрішньотериторіальної взаємодії: кластерний підхід
5.2. Формування оптимальних стратегій суб’єктів регіонального ринку продовольства
5.3. Стратегія сталого розвитку агросфери як фактор забезпечення продовольчої безпеки регіону
5.4. Логістична модель організації товарно-збутової кооперації підприємств на продовольчому ринку регіону
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК

ВСТУП

В умовах входження України в світогосподарські зв’язки і зростаючої залежності її економіки від глобальних економічних процесів, все складніше вирішувати таку проблему соціально-економічного характеру, як стійке продовольче самозабезпечення. Протягом останніх років виникала необхідність у стримуванні процесів деградації на селі. Тривала цінова нееквівалентність між сферами АПК, недоступність продовольчих ринків для сільгосптоваровиробників постійно збільшує число підприємств-банкрутів, а необґрунтований і нерегульований імпорт продовольчих товарів зумовлює продовольчу залежність країни. Це ще більше послабляє економіку сільськогосподарських підприємств, деградує їх виробнича і соціальна інфраструктура. Низька ж платоспроможність населення не дозволяє збільшити місткість продовольчого ринку, що також стримує виробництво сільськогосподарської продукції на рівні самозабезпеченості регіонів.
Стримування процесів деградації у сільському господарстві і досягнення стійкого продовольчого самозабезпечення на основі розвитку АПК може бути забезпечене лише на основі ефективної аграрної та особливо агропродовольчої політики.
Недостатня теоретична і методологічна розробленість даної проблеми, з урахуванням економічної ситуації в АПК, її актуальність і зростаюча практична важливість визначили вибір кола досліджуваних у монографії питань.
Актуальність дослідження зумовлена відсутністю на сьогодні обґрунтованих підходів і пропозицій до вирішення проблеми продовольчого забезпечення. У зв’язку з цим доцільно доповнити більш глибоким економічним змістом наявні уявлення щодо проблеми продовольчого забезпечення за різних умов, дослідити його складові і деякі ключові поняття, що вимагають уточнення, або нового тлумачення.
Питаннями вирішення продовольчої безпеки, а також регіональної політики і ефективності продовольчого сектору займались відомі вчені-економісти, які внесли посильний вклад у розробку теоретико-методичних засад та прикладних аспектів цієї проблеми, серед яких можна виділити П.П.Борщевського, О.Д.Гудзинського, О.І.Гойчук, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, Р.А.Івануха, А.С.Лисецького, І.І.Лукінова, М.М.Паламарчука, М.Д.Пістуна, Д.К.Прейгера, П.Т.Саблука, М.І.Хорунжого, О.М.Шпичака, Л.Г.Чернюк, М.Г.Чумаченко, В.В.Юрчишина та інших. Серед зарубіжних науковців слід відзначити В.Агаєва, Л.Абалкіна, І.Богданова, А.Богомолова, З.Іл’їну, Б.Кумахова та інших.
Разом з тим, у цих роботах недостатньо повно, на наш погляд, розглядаються питання теорії стійкості продовольчого забезпечення і розвитку АПК у їхньому взаємозв'язку і взаємозалежності. Мало приділяється уваги теоретико-методологічному базису формування ефективної регіональної агропродовольчої політики, що сприяє підвищенню стійкого продовольчого самозабезпечення. Відсутні рекомендації з подолання територіальної відособленості наукових розробок, програм з розвитку регіональних АПК.

Метою представленого дослідження є розробка теоретико- методологічних положень і практичних рекомендацій щодо досягнення стійкого продовольчого забезпечення регіонів України з позицій соціально-економічних пріоритетів.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження соціально-економічних пріоритетів підвищення стійкості продовольчого забезпечення регіону дозволяють сформулювати наступні висновки і пропозиції:
1. Сутнісні сторони соціально-економічних пріоритетів у сфері стійкого продовольчого забезпечення базуються на наступних основних положеннях: додавання особливої ролі соціальній функції в багатофункціональній системі сільського господарства, що реалізується в продовольчому забезпеченні населення країни; необхідність у збільшенні наукового знання стосовно проблеми продовольчого забезпечення регіонів, як соціально-економічної проблеми; стійке продовольче самозабезпечення може бути забезпечене лише за умови сталого розвитку регіону і його АПК, а також ефективної агропродовольчої політики, як взаємозалежних і взаємопов’язаних складових загальнорегіональної (міжрегіональної) системи економічної взаємодії.
2. З теоретико-методологічних позицій збільшення наукового знання в досліджуваній проблемі розглядається в раках поєднання сукупності теорій: пріоритетів, стійкості, біфуркації і кластеризації. Методологічний аспект збільшення наукового знання представлений комплексним підходом до вирішення проблеми продовольчого забезпечення і самозабезпечення регіону, що відбиває взаємозв'язок їх з регіональним АПК і агропродовольчою політикою.
3. У якості основних принципових умов соціально-економічної пріоритетності слід запропонувати наступні: соціально-економічна доцільність і обґрунтованість обраних пріоритетів; макро-, мезо- і мікросумісність визначених цілей; системність і комплексність ухвалених рішень; логічна послідовність вирішуваних завдань і реальність їх інвестиційного забезпечення; наявність механізму відповідальності в економічній політиці на всіх рівнях управління. В нашому розумінні пріоритети розвитку АПК полягають у наступному: по-перше, як процес вибору кращого варіанту досягнення стійкого і гармонічного функціонування всіх його сфер, що орієнтують свою діяльність на вирішення проблеми зміцнення продовольчого забезпечення регіону при оптимальному співвідношенні рівнів самозабезпеченості (продовольчої незалежності) та імпорту агропродовольчої продукції, а також механізмів забезпечення достатньої конкурентоспроможності внутрішньорегіонального продовольчого ринку; по-друге, як процес вибору і обґрунтування стратегічних цілей розвитку АПК, що забезпечують при оптимальній пріоритетності досягнення обраної стратегії при мінімальній витраті ресурсів; по-третє, як процес реалізації через стратегічне управління механізмів подолання ризиків, що забезпечують більшості підприємств його основних сфер адаптацію до змінних умов зовнішнього і внутрішнього середовища.
4. Стійкість регіонального розвитку можна представити як процес поетапно-пріоритетного удосконалення соціо-еколого-економічних параметрів регіону, що максимально відбивають інтереси його населення, підприємництва і регіональної системи управління процесом стійкості, що дозволяє враховувати і оптимально долати будь-які ризики, і використовуючи сучасні інформаційні технології і ресурсні можливості, вчасно адаптувати соціально-економічну систему до заданого режиму функціонування.
5. Пріоритетність розвитку АПК повинна розглядатися з позицій досягнення основної стратегічної мети - підвищення основної складової якості життя населення регіону - у задоволенні його потреб у їжі. У зв'язку із цим продовольче забезпечення регіону є пріоритетним завданням першого рівня, а всі інші (відновлення соціально-виробничого потенціалу, оптимізація обсягів імпортного продовольства і державної підтримки агропідприємств, розвиток агропромислової інтеграції, регулювання аграрного ринку і паритетних відносин в АПК) - завдання другого рівня пріоритетності, що супроводжують і в комплексі забезпечують вирішення основного завдання - завдання першого рівня.
6. Сталий розвиток АПК, як базис для стійкого продовольчого самозабезпечення регіону, представлений як здатність: 1) всіх його сфер довгочасно підтримувати між собою еквівалентні цінові відносини; 2) набуття необхідних конкурентних переваг у порівнянні з імпортованою продукцією і подолання різного роду ризиків; 3) всієї агропромислової системи вчасно адаптуватися до стійкого функціонування на рівні вимог соціо-еколого- економічного середовища. Сталий розвиток АПК забезпечується відповідним механізмом управління, який презентовано у вигляді структурної моделі
7. Системний характер стійкості продовольчого самозабезпечення регіону може бути представлений у вигляді структурно-логічної моделі, що виражає взаємозв'язок розвитку регіону, АПК, агропромислової і агропродовольчої політики. Сталий розвиток регіону в цілому впливає через ефективну агропромислову і агропродовольчу політику, позитивний вплив на стійкість функціонування АПК і його аграрної сфери, вирішивши проблему регіонального агровиробництва. Частина доходів від реалізації внутрішньорегіональної агропродукції може бути спрямована на розвиток диверсифікаційного агропідприємництва, що підвищить доходи селян і їх платоспроможний попит, у тому числі і на продукцію інших сфер АПК. Прояв мультиплікаційного ефекту може бути збільшений за рахунок розвитку інтеграційних процесів і міжобласних торговельних відносин на рівні регіону.
8. Основними проблемними завданнями, які необхідно вирішувати для виходу з кризи аграрного сектору економіки і його подальшого розвитку є наступні: практична реалізація ефективної аграрної і агропродовольчої політики, що визначають механізм пріоритетної державної підтримки села; запровадження відповідної до пріоритетів розвитку АПК законодавчо-правової бази і механізму виконання законів і постанов Уряду; використання раціональної регіональної політики, що враховує соціально-економічні інтереси регіонів; створення умов для пожвавлення інвестиційної активності, на основі запровадження відповідного мотиваційного механізму для інвесторів; формування конкурентного середовища в оптово-роздрібній сфері із широким розвитком державно-кооперативних оптових продовольчих ринків, що забезпечують вільний вихід агропідприємств на кінцевого споживача, яким переважно є міське населення; розвиток цивілізованих форм агрокооперації, основні функції якої повинні здійснюватися в кожному регіоні також у відповідній послідовності (пріоритетності), що дозволить зменшити залежність агропідприємств від держдотацій; створення державно-кооперативної кредитної системи; порегіональний розвиток ринку сільськогосподарських земель під контролем державно-кооперативної кредитної системи; подолання цінової нееквівалентності в АПК на основі створення великих агрокооперативних об'єднань виробників продовольства; розробка і запровадження в практику управління економікою законодавчо-оформленого механізму відповідальності фахівців-керівників всіх рівнів, а також ефективного механізму трудової мотивації в АПК; підвищення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції на основі ефективного інвестиційно-інноваційного механізму, що забезпечує прискорену модернізацію в АПК, а також на основі запрвадження гнучкого механізму квотування імпортної агропродовольчої політики, особливо при функціонуванні АПК в умовах СОТ; розробка і реалізація програми державної підтримки пріоритетного розвитку малого підприємництва на селі в регіонах на основі господарств населення і фермерських господарств.
9. Обґрунтовано, що термін «продовольча безпека» може бути застосований на рівні регіону, що включає декілька областей України, у випадку, коли частка агровиробництва в ньому у загальноукраїнському обсязі стійко становить не менше 25-27%. Особливо це характерно для випадків, коли в інших аналогічних регіонах агровиробництво менш стійке. Продовольче самозабезпечення регіону, в нашому трактуванні, являє собою процес стійкого задоволення населення в продуктах харчування в рамках науково-обґрунтованих медичних норм з урахуванням його статевовікових груп і платоспроможного попиту на основі більш ефективного використання ресурсів продуктового підкомплексу і застосування відповідної його інтересам конкурентоспроможної, продовольчої оптово-роздрібної системи, здатної оптимізувати розподіл регіонального і імпортного продовольства у великих містах, промислових центрах і окремих територіальних формуваннях, а також забезпечити його реалізацію за доступними для більшості населення цінами при оптимальному співвідношенні рівня самозабезпечення і частки імпорту.
10. Під сталим розвитком агропідприємств, як основної складової агроекономічної системи, розуміється розвиток аграрних підприємств і сільських територій, стабільно-оптимальне співвідношення між обсягами виробництва і реалізації агропродовольчої продукції, між темпами розвитку соціальної і виробничої інфраструктури, обсягами самозабезпеченості сільськогосподарською продукцією і розміром її імпортованої частки, забезпечуваних за рахунок використання в основному своїх конкурентних переваг і застосування раціональних управлінсько-маркетингових рішень, що дозволяють долати різні ризики і прояви негативних впливів біфуркаційного характеру. Під сталим розвитком сільських територій розуміється стабільне забезпечення агропідприємництву умов для нормального функціонування, що дозволяє максимізувати доходи муніципальних бюджетів через раціональне оподатковування підприємців, найбільша частка яких спрямовується на вирішення внутрішньорегіональних проблем соціально-економічного характеру.
11. Важливим компонентом у теоретичному базисі системи агропродовольчої політики є теорія біфуркації, що чинить вплив на стійкість продовольчого самозабезпечення і розвитку АПК, і відповідно, і на вибір його пріоритетів. При цьому сутнісний аспект теорії агробіфуркаціїї, зорієнтованої на вибір пріоритетних дій агропродовольчої політики, підтверджується обґрунтованою пріоритетністю вирішення завдань, що забезпечують розвиток аграрної сфери АПК.
12. Обґрунтовано висновок щодо пріоритетності підходу до розвитку сільського господарства в регіонах, шляхом виділення держсубсидій з урахуванням частки внеску аграрного сектору в економіку підприємств АПК і регіону в цілому. При цьому обсяг валової продукції сільського господарства повинен корегуватися з урахуванням коефіцієнтів, що враховують: співвідношення індексів цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; частку приросту товарної продукції в промисловості, що переробляє сільськогосподарську сировину; те ж - у торгівлі кінцевими видами агропродовольчої продукції; і - у ресурсозабезпечуючих галузях.
13. Можна припустити, що функціонування АПК і особливо його аграрної сфери у різних регіонах України буде відбуватися за різними варіантами (відносно оптимістичним, що вимагає більших вкладень у сільське господарство; песимістичним - для групи сільгосппідприємств, у розвитку яких поки не зацікавлені приватні агропідприємницькі структури і які поки не підпадають під пільгове кредитування через відсутність у держави необхідних коштів; змішаним, при якому частину засобів вкладає приватний інвестор, особливо в розвиток сировинної бази, а в сільську інфраструктуру - держава).
14. З усіх можливих моделей продовольчого забезпечення регіону реальним залишається змішаний, заснований на оптимальній комбінації обсягів імпорту і внутрішньорегіонального самозабезпечення за умови попереднього створення конкурентоспроможного внутрішньорегіонального продовольчого ринку за рахунок посилення державної підтримки. При цьому розроблена модель системи продовольчої безпеки дозволяє на основі врахування сукупності показників раціоналізувати три рівні: самозабезпеченість, імпорт і завезення продукції з інших регіонів України. Апробована на умовах Причорноморського регіону модель дозволила визначити пропорції між зазначеними напрямками продовольчого забезпечення даної території.
15. Вирішення продовольчої проблеми з позицій ефективності агровиробництва та вирішення соціальних завдань на селі за умов поки ще недостатнього рівня держбюджетної підтримки розвитку АПК і сільських територій неминуче веде до необхідності залучення коштів приватного інвестора, економічні інтереси якого не збігаються з соціальними, тому що сільські райони ним розглядаються в основному як джерело сировини і захоплення сільгоспугіддь. Тому в методичних підходах до визначення інвестиційної привабливості сільських районів доцільно враховувати не тільки стан основних фондів, робочої сили та ефективність агровиробництва, але і соціальної сфери, відновлення і розвиток якої для приватного інвестора становить певний ризик вкладення коштів навіть у виробничу інфраструктуру. У зв'язку із цим при визначенні інвестиційного клімату сільських територій необхідно мати інформацію про стан соціальної інфраструктури кожного сільського населеного пункту. Відсутність такої інформації стримує залучення приватних інвестицій у розвиток агровиробництва. Запропоновано методичний підхід до визначення інвестиційної привабливості агробізнесу.
16. Вирішення проблеми виживання організацій АПК і підвищення конкурентоспроможності їх продукції значно полегшується за рахунок поєднання інтересів підприємницького характеру, пов'язаних з виробництвом продовольства на основі бізнес-кластерного розвитку. На відміну від агрохолдингів, які фактично поки не в змозі вирішувати проблему соціально-економічного розвитку села, у кластері враховуються в основному ті інтереси організацій, що еволюційно-інституціонально поєднуються, які найбільше всього стосуються їх всіх, без обмеження інтересів кожного, що пов’язано в основному із прагненням їх до сталого розвитку. Розроблено алгоритм створення агропромислового кластеру.
17. Запропонований підхід до підвищення стійкості функціонування аграрної сфери регіону і зміцненню конкурентоспроможності (або зниженню внутрішньогалузевої конкуренції) його продовольчого ринку на основі кластерного підходу до поліпшення внутрішньорегіональної взаємодії територій, тільки на транспортних витратах дозволить, у процесі просування на ринки основних видів агропродукції, одержати достатній рівень самозабезпечення регіону продовольством і продовольчої безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрна сфера: модель сталого розвитку / В. Трегобчук, В. Прадун // Вісн. НАН України. - 2004. - № 9. - С. 816.
2. Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, еволюція парадигми: [монографія] / О.О. Мороз; Вінниц. нац. техн. унт. - Вінниця: УНІВЕРСУМВінниця, 2003. - 234 с.
3. Адамик О.В. Податкова політика в системі управління підприємством / О.В. Адамик // Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. Ринк. трансформація України: пробл. та перспективи: Зб. наук. пр. 2004. Вип. 1. С. 410-417.
4. Алле М. Глобализация: разрушение условий занятости и экономического роста. Эмпирическая очевидность / М. Алле. М.: ТЕЙС, 2003. 314 с.
5. Алейнікова О.В. Ціновий паритет як інструмент державного регулювання та реформування АПК / О.В. Алейнікова // Інвестиції: практика та досвід. 2011. №1. С. 108111.
6. Алейнікова О.В. Особливості формування механізму державного регулювання аграрної галузі на сучасному етапі / О.В. Алейнікова // Інвестиції: практика та досвід. 2011. №10. С. 8993.
7. Алькема В.Г. Цінова політика підприємств АПК на етапі адаптації до ринкових умов господарювання / В.Г. Алькема // Наук. пр. Нац. унту харч. технологій. - 2005. - № 17. - С. 157160.
8. Альошина Л.Є. Проблеми корпоративного управління в сучасних умовах трансформації економіки / Л.Є. Альошина, Л.О. Петик // Соц.екон. дослідж. в перехід. період. Ринк. трансформація України: пробл. та перспективи: Зб. наук. пр. - 2004. - Вип. 1. - С. 417423.
9. Амбросов В. Трансформаційні процеси в аграрній сфері регіону / В. Амбросов // Економіка України. 2003. № 8. С. 6670.
10. Антикризові заходи в підприємствах АПК: [монографія] / С.М. Іванюта; Полт. держ. аграр. акад. - Полтава: ПДАА, 2003. - 299 с.
11. Антонов В.Б. Оцінка ефективності структурних трансформацій залучення прямих іноземних інвестицій в Україні / В.Б. Антонов // Регіональна економіка. 2010. № 3. С. 8593.
12. Аржевітін С.М. Трансформація грошовокредитних відносин у сучасній економіці України: [монографія] / С.М. Аржевітін. Нац. акад. наук України, Інт економіки та прогнозування. К.: Майстерня кн., 2009. 383 с.
13. Аспекти стабільного розвитку економіки в умовах ринкових відносин: матеріали ІІІ Міжнар. наук.практ. конф., 56 червня 2009 р., Умань. Ч. 2 / Ред.: А.Ф. Головчук; Уман. держ. аграр. унт, фт економіки і підприємництва. - Умань: Сочінський, 2009. - 237 с.
14. Бабенко А.Г. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / А.Г. Бабенко // Економіка АПК. 2008. №5. С. 85 88.
15. Бабенко С.С. Структурна трансформація й успішні практики повсякдення: глокалізація на сільський манер (за результатами досліджень у Криму) / С.С. Бабенко // Вісн. Львів. унту. Сер. соціол. - 2008. - Вип. 2. - С. 5872.
16. Бабенко С.Г. Трансформація кооперативних систем у перехідній економіці: [монографія] / С.Г. Бабенко; Київ. нац. екон. унт. - К.: Наук. думка, 2003. - 331 с.
17. Балабанов Г.В. Трансформація структури сільського виробництва України: регіональний аспект / Г.В. Балабанов, О.М. Кобзєв, Г.В. Семенченко; Проект аграр. політики в Україні Унту штату Айова. - К.: UAPP, 2000. - 29 с.
18. Барабаш А. Лізинг: поняття та особливості законодавчого визначення кола його суб’єктів / А. Барабаш // Право України. - 2001. - № 2. - С. 7679.
19. Бараник З.П. Функціонування ринку праці: статистична оцінка: [монографія] / З.П. Бараник. Держ. ВНЗ "Київ. нац. екон. унт ім. В.Гетьмана". - К., 2007. - 392 с.
20. Бартащук Л.П. Державне регулювання економіки в Україні: теоретикоправовий аналіз / Л.П. Бартащук // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. - 2004. - Вип. 25. - С. 6773.
21. Бєлінська Н.С. Економічна ефективність підприємницької діяльності молокопереробних підприємств та шляхи її підвищення: [монографія] / Н.С. Бєлінська; Вінниц. нац. техн. унт. - Вінниця: УніверсумВінниця, 2005. - 280 с.
22. Беляєв О.О. Соціальноекономічні проблеми НТР: [навч. посібник] / О.О. Беляєв, М.І. Диба, В.І. Кириленко. К.: КНЕУ, 2006. 198с.
23. Берлач Н.А. Органи державної влади як суб’єкти регулювання відносин у сільському господарстві України / Н.А. Берлач // Науковий вісник Київського Національного університету внутрішніх справ. 2010. №3. С. 1118.
24. Берлач А. Державне фінансування як метод регулювання аграрної сфери економіки / А. Берлач // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 4. С. 2932.
25. Берова П.І. Сталий розвиток міст і структурні зрушення в зайнятості населення / П.І. Берова, А.М. Мамедов, А.П. Осітнянко // Містобудування та терит. планув. - 2002. - № 13. - С. 312.
26. Біла С. Структурна політика в системі державного регулювання трансформаційної економіки / С. Біла; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. - К., 2001. - 407 с.
27. Білик Ю.Д. Державне регулювання діяльності підприємницьких структур АПК / Ю.Д. Білик, І.Р. Михасюк // Вісн. аграр. науки. - 1999. - N 3. - С. 6466.
28. Білик В.О. Розвиток ринкових відносин в аграрній сфері економіки / В.О.Білик // Економіка АПК. 2001. № 3. С. 7881.
29. Білик О.І. Удосконалення управління соціальним забезпеченням в умовах трансформації економіки / О.І. Білик, Н.М. Медведюк // Соц.екон. дослідж. в перехід. період. Ринк. трансформація України: пробл. та перспективи: Зб. наук. пр. - 2004. - Вип. 1. - С. 96100.
30. Білозір Л.В. Попит та пропозиції на ринку інноваційної продукції / Л.В. Білозір // Економіка АПК. 2005. № 9. С. 125129.
31. Білоусько Я. К. Дослідження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку аграрної сфери / Я.К. Білоусько, В.Л. Товстопят // Економіка АПК. 2011. - № 10. С. 182184.
32. Бистрова І.О. Державне регулювання ринку зерна у розвинутих країнах / І.О. Бистрова // Вісн. аграр. науки. - 2004. - № 9. - С. 7376.
33. Бойко Л.М. Трансформація агроформувань як напрям удосконалення земельних відносин / Л.М. Бойко // Агроінком. 2011. №13. С. 3639.
34. Бодров В.Г. Державне регулювання інноваційної модернізації промислового комплексу України: наук. розробка / В. Г. Бодров, М. В. Гаман, В. О. Гусєв; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К., 2010. - 72 с.
35. Болдуєв М.В. Формування регіональної аграрної політики в Україні та забезпечення розвитку АПК / М.В. Болдуєв // Економіка та держава. 2007. № 3. С. 1416.
36. Болдуєв М.В. Державне регулювання регіонального агропромислового комплексу: [монографія] / М.В. Болдуєв; Класич. приват. унт. - Запоріжжя, 2009. - 304 с.
37. Бондарчук М.Ю. Роль цінового механізму на ринку сільськогосподарської техніки / М.Ю. Бондарчук // Економіка АПК. 2009. №4. С. 94 99.
38. Борейко В.І. Державне регулювання соціальноекономічного розвитку (теорія, методологія, проблеми): [монографія] / В.І. Борейко; Нац. унт вод. госпва та природокористування. - Рівне: НУВГП, 2008. - 379 c.
39. Бороденко К.С. Інноваційне забезпечення розвитку зерновиробництва / К.С. Бороденко // Економіка АПК. 2011. № 1. С. 139144.
40. Бородіна О. М. Людський капітал у системі сталого розвитку аграрної сфери / О.М. Бородіна // Економіка АПК. - 2004. - № 4. - С. 25-30.
41. Будзяк В. Проблеми консолідації земель сільськогосподарського призначення / В. Будзяк, О. Будзяк // Економіст. - 2011. - № 5. - С. 58-60.
42. Булат М.А. Напрями державної бюджетної підтримки сільського господарства / М.А. Булат // Економіка АПК. 2010. №3. С. 46 50.
43. Бутко М. Передумови трансформації та механізми регулювання регіональних економік / М. Бутко //Економіка і право. 2003. №5. С. 1018.
44. Бутко М.П. Регіональні особливості економічних трансформацій в перехідній економіці: [монографія] / М.П. Бутко; Рада по вивч. продукт. сил України НАН України, Унт сучас. знань. - К.: Знання України, 2005. - 476 с.
45. Бхагвати Дж. Глобализация процесс положительный, но не на 100% / Дж. Бхагвати // Эксперт. 2004. № 24. С. 43.
46. Валентинов В.Л. Регулювання міжгалузевих відносин в системі аграрної політики / В.Л.Валентинов. - К.: ІАЕ, 2003. - 332 с.
47. Васильєва Л.М. Об’єктивна необхідність державного регулювання аграрного сектору економіки / Л.М. Васильєва // Інвестиції: практика та досвід. 2011. №15 (серп.). С. 9699.
48. Василенко В.М. Оцінка впливу глобалізації на економічне зростання країни / В.М. Василенко //Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: Економічна. 2004. №69. с.3542.
49. Варналій З. Регіональний розвиток України: проблеми та пріоритети / З. Варналій // Економіст 2005. № 6. С. 2426.
50. Варич О.Г. Державне регулювання економічних відносин (концептуальний рівень) / О.Г. Варич // Правова держава: Щорічник наук. пр. - 2005. - Вип. 16. - С. 382390.
51. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен; [пер. с англ. С.Г. Сорокиной]. - М.: Прогресе, 1984. - 367 с.
52. Верховод І. Структурні зрушення зайнятості населення України в контексті соціалізації сфери праці / І. Верховод // Україна: аспекти праці. 2011. № 2. С. 1825.
53. Витвицька О.Д. Формування стратегії інноваційного розвитку аграрних підприємств / О.Д. Витвицька // Економіка АПК. 2011. № 10. С. 132138.
54. Виступ Президента України Віктора Януковича із щорічним Посланням до Верховної Ради України // Економіст. - 2011. -№4.-С. 1-3.
55. Вишневський В. Податкова політика та економічна теорія / В. Вишневський // Економіка України. - 2007. - № 9. - С. 420.
56. Вітвіцький В.В. Система виміру соціальноекономічних і трудових відносин на підприємствах АПК / В.В. Вітвіцький // Економіка АПК. 2005. № 11. С. 8590.
57. Володін С.А. Основні положення переходу наукової сфери на інноваційну модель розвитку / С.А. Володін // Вісник аграрної науки. 2004. № 7. С. 1013.
58. Галицький В.М. Ринок праці та зайнятість населення: проблеми теорії та виклики практики: [монографія] / В.М. Галицький, Л. Г. Авдєєв, А. В. Алєксєєва, О. В. Астахова, С. І. Бандур. Інт підготов. кадрів держ. служби зайнятості України. - К., 2010. - 363 с
59. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин / І. Галиця // Економіка України. - 2002. - № 6. - С. 5258.
60. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід: [монографія] / М.В. Гаман. - К.: Вікторія, 2004. - 311 с.
61. Гладиш Р.О. Економічний механізм регулювання пропозицій пшениці на ринку в Україні / Р.О. Гладиш // Економіка АПК. 2005. № 7. С. 137 139.
62.