ДИХОТОМІЯ ПРАВА: ПРАВО ПУБЛІЧНЕ ТА ПРАВО ПРИВАТНЕ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Поняття дихотомії права 11

1.1. Історичні чинники та концептуальні підходи до розподілу права на публічне та приватне 11
1.2. Критерії розмежування права на публічне та приватне 36

Розділ 2. Дихотомія права: співвідношення публічного та приватного права 46

2.1. Публічне право в системі права 48
2.2. Цінність та роль приватного права в системі права 71
2.3. Сфера взаємопроникнення публічного та приватного права в світовій практиці 89

Розділ 3. Проблеми взаємодії публічного та приватного права 127

3.1. Права людини і громадянина як основний параметр реальної взаємодії публічного та приватного права 127
3.2. Особливості юридичної відповідальності суб’єктів публічного та приватного права 147
3.3. Дихотомія права в практиці України 180

Висновки 188

Список використаних джерел 193

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розмежування приватного і публічного права традиційно вважається однією з ключових проблем теорії держави і права, практична важливість якої зумовлюється, насамперед, існуванням у сфері правового регулювання різних суб’єктів, що унеможливлює застосування до них одноманітного впливу права. Для України на сучасному етапі її розвитку дана проблема постала з особливою гостротою. Перехід від стану складової частини тоталітарної держави з її надмірною централізацією до статусу самостійної демократичної країни супроводжується швидким переходом від гіпертрофованого акценту на публічному праві до еклектики в правовому регулюванні.
Втілені у Конституції України ідеї демократії, громадянського суспільства та правової держави передбачають наявність ефективних правових механізмів захисту людини від свавілля держави. Процес розбудови правової держави вимагає чітких, дієвих механізмів правотворчості та правозастосування. З огляду на це, органи державної влади не повинні встановлювати норми, які б невиправдано обмежували свободу людини, порушуючи тим самим засади демократії, принципи законності, верховенства права, гуманності. Регламентуючи поведінку громадян заради здійснення суспільних цілей, держава повинна органічно поєднувати суспільні інтереси з індивідуальними інтересами, одночасно не допускаючи вседозволеності в індивідуальній поведінці всупереч загальнодержавним інтересам, запобігаючи тим самим розвитку центробіжних тенденцій та атомізації суспільства, руйнуванню авторитету державної влади.
В сучасних дослідженнях з теорії права, особливо континентальної правової сім’ї, вважається більш доцільним використання терміну „дихотомія”. Дихотомія розглядається як співставлення чи протиставлення двох частин цілого, взаємоіснування їх у єдиній системі. Система ж права являє собою єдине ціле, хоча умовно поділяється на публічне та приватне право. Деякі автори, розподіляючи таким чином систему права, використовують термін дуалізм. Втім, поняття „дихотомія” повніше відображає сутність співвідношення та взаємодії публічного й приватного права, тому що вони не є відокремленими, протилежними частинами, як це передбачається при застосуванні терміну „дуалізм”, а тісно взаємодіють між собою.
Наукове дослідження проблеми дихотомії права покликане дати відповідь на питання про міру ефективного втручання держави у суспільне та приватне життя, про раціональну конструкцію системи національного права. Вивчення особливих методів та прийомів, притаманних публічному чи приватному праву, дозволяє визначити оптимальне співвідношення заборон та дозволів, механізм реального забезпечення публічних та приватних прав осіб, організувати раціональне регулювання економічної сфери тощо. Про актуальність ґрунтовного дослідження теоретичних і практичних аспектів дихотомії права саме для України свідчить, зокрема, проблема розмежування сфер дії нових Цивільного та Господарського кодексів України у світлі реформування української системи права.
Проблема дихотомії права практично не досліджувалася впродовж існування України як незалежної держави, в той час як визначення засад збалансованості приватного та публічного права, об’єктивних критеріїв їх розмежування може становити вагомий внесок для теорії права, сформувати корисні рекомендації для процесу реформування законодавства України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою частиною комплексного наукового дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01 БФ048-01 (“Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою частиною комплексного наукового дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01 БФ048-01 (“Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”.
Мета і завдання дослідження. Автор поставив за мету здійснити комплексний теоретико-правовий аналіз явища дихотомії права в теорії права, дослідити доктринальні погляди на проблему розмежування публічного та приватного права, проаналізувати практичні приклади проявів дихотомії в Україні і за кордоном. Він виходив з того, що пропозиції з формування та реформування системи права в Україні повинні базуватися на якісних і зважених теоретичних засадах, і відповідно прагнув ретельно проаналізувати зміст ряду ключових теоретичних понять, виявити логічні взаємозв’язки та співвідношення двох підсистем права – публічного та приватного.
Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких конкретних завдань:
- з’ясувати визначення поняття “дихотомія права”, розглянути його особливості, проаналізувати історичні та теоретичні чинники існування розподілу права на приватне та публічне;
- з’ясувати доктринальні підходи до проблеми дихотомії права у державах, що не дотримуються романо-германської концепції розподілу, зокрема у країнах загального права та в мусульманському праві;
- визначити специфіку публічного і приватного права, їх цінність для побудови системи права;
- визначити способи та межі взаємовпливу, взаємопроникнення публічного та приватного права, зокрема на прикладі взаємодії цивільного права з галузями публічного права;
- проаналізувати особливості юридичної відповідальності держави як суб’єкта приватного права, визначити приватні та публічні сфери життєдіяльності людини та міру втручання держави в процес їх реалізації;
- сформулювати рекомендації щодо можливості реформування законодавства окремих галузей права України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є явище права як специфічної форми соціального регулювання, закономірності його побудови.
Предметом дослідження є феномен розмежування права на підсистеми публічного та приватного права, їх співвідношення, взаємодії, взаємопроникнення, зокрема в сучасній Україні.
Методологічна основа дисертації. Автор спирався на філософський діалектичний метод пізнання, а також ряд загальнонаукових методів (системно-структурний та інші), зокрема при аналізі понять та категорій, що використовувалися в роботі. Автором використовувався компаративний (при дослідженні існування явища дихотомії права у правових системах світу), історичний (при вивченні концептуальних поглядів на усіх етапах розвитку науки теорії права), формально-юридичний методи (при встановленні особливостей та закономірностей розвитку уявлень про дихотомію права), метод єдності історичного і логічного (при ретроспективному та перспективному аналізі проявів дихотомії права у системах права сучасних держав) тощо. Використання юридико-догматичного методу було корисним при дослідженні характеру взаємодії та співвідношення публічного та приватного права.
Теоретична і джерельна база дослідження. В процесі написання роботи автор спирався на здобутки як вітчизняних, так і закордонних науковців, опрацювавши ряд розроблених ними теорій, зокрема конструкції держави приватного та публічного типу функціонування. Опрацьовані також різноманітні підходи до критеріїв розмежування права на публічне та приватне, що знайшли своє відображення у багатьох працях українських, російських та зарубіжних теоретиків у різних сферах і галузях права (Л.І. Алексєєв, С.С. Алексєєв, Я. Берман, О.М. Васильєв, А.Д. Венгеров, П.Г. Виноградов, А.Г. Гойхбарг, В.Н. Денисов, В.Б. Казаков, В.І. Карташов, Д.А. Керімов, Т.В. Кашаніна, М.І. Козюбра, М.М. Коркунов, Ф.Д. Корнілов, С.А. Котляревський, Н.Н. Лазаревський, Р.З. Лівшиць, П.І. Люблінський, Д.А. Магеровський, І.В. Михайлівський, П.О. Недбайло, В.С. Нерсесянц, Є.Б. Пашуканіс, Л.Й. Петражицький, Г.В. Петрова, А.А. Плотнієкс, М. Рейснер, П.І. Стучка, Ю.А. Тихомиров, З.М. Черніловський, Г.Ф. Шершеневич, Л.С. Явич, а також Дж. Н. Андерсон, Г. Вульф, Д. Гарнер, Х.А.Р. Гібб, О. Гірке, К. Гудал, Б. Гурне, Л. Гумплович, Г. Єллінек, Б. Льюїс, Г. Лібесні, О. Майєр, А. Рокко, П. Сандевуар, В. Сміт, А. Тей, А. Улльоа, Г. Харлоу та інші).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що воно є по суті першим комплексним дослідженням поняття дихотомії права в сучасній вітчизняній теорії права. Значною мірою новизна роботи обумовлена самою постановкою проблеми, тим, що її в минулі роки було штучно виведено за межі теоретико-правових досліджень. Найбільшою мірою новизна роботи відображена в таких положеннях і висновках:
 окреслено зміст явища дихотомії права, показано обумовленість відносної самостійності публічної та приватної підсистем права об’єктивними чинниками історичного розвитку правового регулювання;
 досліджено історичні прояви дихотомії права, починаючи з античних часів, у процесі історичного формування романо-германської правової системи, зокрема в рецепції римського права Європою в різні історичні моменти і в різних формах;
 визначено особливості прояву дихотомії права на стадії формування права та в структурі чинного позитивного права як результату правотворчості шляхом розляду типології теорій розмежування публічного та приватного права; критично проаналізовано спроби заперечення існування дихотомії права, з одного боку, та запропоновані в різні часи критерії розподілу права на приватне та публічне, з іншого боку;
 окреслено вирішальну роль методу правового регулювання як чинника у розмежуванні права на публічне та приватне. З усіх елементів методу найбільш показовим є співвідношення юридичних статусів суб’єктів, необхідних їм для виконання приватних або публічних функцій. В роботі аргументовано тезу про теоретичну недосконалість конструкції єдиного методу правового регулювання та практики вирізнення у кожній галузі свого “галузевого” методу на користь висновку про існування двох основних методів правового регулювання: публічно-правового та приватноправового;
 обґрунтовано висновок, що явище дихотомії права, яке в основному характеризує системи права романо-германської правової сім’ї, присутнє і в інших системах права, зокрема країнах загального та мусульманського права;
 доведено, що публічне та приватне право є взаємопов’язаними та взаємопроникаючими системами; їх вплив є однаково важливим при визначенні статусу суб’єктів права, з’ясуванні рівня форм і методів забезпеченості публічних та приватних інтересів і прав людини та громадянина.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що запропоновані в ній узагальнення та висновки можуть бути використані як методологічна основа коректного нормотворчого процесу, що здійснюється на різних рівнях – від Верховної Ради України до відомчої нормотворчості. Саме додержання балансу публічно-правового та приватноправового підходів при здійсненні нормотворчого процесу є важливою умовою забезпечення демократичного існування держави та її органів, виявом реального додержання та забезпечення прав та свобод людини і громадянина у державі. Результати дослідження можуть бути корисними для подальших досліджень закономірностей побудови системи сучасного права, а також досліджень особливостей галузей права з точки зору їх належності до публічної чи приватної підсистеми права. Матеріали роботи можуть бути використані при підготовці та розробці навчальних посібників, методичної літератури з курсів “Теорія держави та права”, “Загальна історія держави та права”, „Історія політичних та правових вчень”, „Римська держава та римське право”, при підготовці спеціальних навчальних курсів, наприклад “Публічне право” та “Приватне право”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях та тезах ряду науково-практичних конференцій, організованих в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зокрема у 2001 році зроблено доповідь, присвячену поняттю дихотомії права, етапів розвитку та формуванню концептуальних поглядів на розподіл права на публічне та приватне. У квітні 2003 року здобувач виступив з доповіддю на тему “Особливості юридичної відповідальності суб’єктів публічного та приватного права”. Дисертант використовував тези дослідження при підготовці навчальних та робочих навчальних програм з дисциплін “Римська держава та римське цивільне право”, “Загальна історія держави та права” тощо. Окремі положення дисертації, пов’язані з поняттям юридичної відповідальності різних суб’єктів публічного та приватного права, були використані при підготовці рекомендацій та пропозицій щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення; пропозиції вносилися дисертантом при роботі у якості експерта Міністерства юстиції України.
Результати дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано три наукові статті у фахових виданнях, а також тези двох виступів на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, у тому числі 15 сторінок списку використаних джерел (218 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Дослідження природи та причин виникнення дихотомії права супроводжують процес виникнення і функціонування права. Подвійний характер права описаний уже філософами античності. Далі в історії висловлювались різні точки зору на дихотомію права та окремі критерії даного розподілу, але проблема не зникала й існує на сьогоднішній день. Можна стверджувати, що проблема дихотомії права існує об’єктивно, незалежно від поглядів науковців.

2. В основі дихотомії права лежать два чинники: характер суспільних відносин та суперечливий характер системи права на рівні юридичних норм, інститутів та галузей. Право, єдине за своєю суттю та суспільним призначенням, використовує різні методи до різних предметів регулювання. Звідси – розподіл права на підсистеми публічного та приватного права, при тому, що вони залишаються взаємозалежними частинами єдиного цілого.
Поділ права визначається за різними критеріями (інтересу, захисту інтересів, методу). Базуючись на них, можна визначати характер норми права, інституту, галузі права, їх приналежність до приватної чи публічної сфери, хоча це може бути досить умовним віднесенням.

3. Розподіл права на публічне та приватне характерний насамперед для системи романо-германського права, в країнах загального права цей розподіл не розповсюджений. Це пояснюється, зокрема, рецепцією римського права у системі права держав, що належать до континентальної системи права.
У системі загального права заперечується поділ права на публічне та приватне. Одночасно спостерігається тенденція наближення англійського права до континентальної системи; певним доказом цього є загальновизнане розмежування ролі судді стосовно публічних обов’язків та захисту приватних прав. Те ж саме можна сказати про американське право. Аналізуючи праці американських юристів, можна прийти до висновку про визнання ними такого розмежування (особливо це стосується сфери оподаткування).
Дихотомія права притаманна системі мусульманського права, де чітко розмежовуються норми шаріату та світське право.
Також чітке розмежування на публічну та приватну сферу спостерігається в міжнародному праві.

4. Приватне право спрямоване на організацію регулювання діяльності приватних осіб та управління існуванням індивідів чи груп осіб, незалежних при визначенні своїх власних інтересів. Приватне право є індивідуалізованим та ефективно захищає приватні інтереси в межах політичного, громадянського суспільства. Якщо приватне право набуває у державі широкого розвитку, то це може означати, що громадянське суспільство в такій державі функціонує за ліберальними, демократичними принципами. За допомогою норм приватного права держава організовує нормальне функціонування суспільства, регулює цивільну діяльність, впорядковує законодавство на принципах рівноправності та демократії. В межах диспозитивних норм приватного права особа вільна сама вибирати модель своєї поведінки, звісно за умов суворого дотримання норм права, існуючих на території даної держави. У приватному праві усі повинні дотримуватись встановлених правил за порушення яких застосовується юридична відповідальність, зокрема майнова, а також можливе застосування адміністративних чи кримінальних санкцій. Основними принципами приватноправового регулювання можна назвати такі: вільний вибір поведінки суб’єктів, їх діяльність по виконанні приватних, власних інтересів та те, що держава встановлює лише межі допустимої поведінки. Для приватного права характерний диспозитивний метод правового регулювання, притаманні такі способи, як дозвіл, координування тощо.

5. Завданням публічного права є регулювання життєдіяльності не окремого індивіда, а всього суспільства в цілому, регулювання відносин держави і особи. Хоча кожен індивід має свою власну цінність і громадянське суспільство повинне піклуватися про нього, проте забезпечення інтересів окремих осіб не може бути задачею публічного права. За допомогою норм публічного права громадянське суспільство і держава мають змогу забезпечувати взаємодію між усіма своїми членами, визначати свої завдання, функції, основні напрямки свого розвитку, загальні чи конкретні цілі діяльності. Отже, норми публічного права покликані забезпечити ефективне існування держави і громадянського суспільства в ній.
Інтереси суспільства і держави найчастіше не співпадають з особистими інтересами окремого громадянина, а в деяких випадках навіть суперечать один одному. Тому норми публічного права спрямовані також, окрім організації життя громадянського суспільства, на вирішення колізійних питань взаємовідносин приватних осіб і держави, віднайдення рішення проблеми, яке б задовольнило інтереси і особи, і суспільства, і держави.
Тому на відміну від приватного права публічне право має не індивідуальний, а загальний характер і сутність, а його основною задачею є забезпечення суспільних інтересів у різних сферах життя. Публічне право базується на примусовій владі держави, надає пріоритет державним інтересам над індивідуальними, а також передбачає можливість реалізації цих інтересів навіть всупереч волі та інтересам окремих членів суспільства. Так як держава існує в суспільстві для того, щоб врегульовувати протиріччя між суспільством та його членами, між приватними та державними (колективними) інтересами, то за період існування держави в суспільстві є доречним та виправданим поділ права на публічне та приватне.
До основних принципів публічно-правового регулювання належать зобов’язання суб’єктів діяти суто в рамках владних розпоряджень, часто ігноруючи свою особисту, власну волю; реалізація суб’єктами публічного права чужих інтересів; чітке встановлення меж між повноваженнями однієї сторони і обов’язками іншої, а також реалізація інтересів індивіда через встановлення обов’язків для суб’єктів публічного права.
На відміну від приватного права, публічні галузі права використовують методи субординації, імперативного зобов’язання, а також встановлення жорстких рамок поведінки суб’єктів і надання їм чітких інструкцій у діяльності, без свободи вибору.

6. Значення розподілу права на публічне та приватне полягає в тому, що відкривається можливість теоретично обґрунтувати побудову системи права у конкретній державі, визначити основні структурні правові елементи, окреслити місце і роль права в житті кожного громадянина.
Публічне та приватне право за своєю суттю є якісно різними підсистемами права з власними методами правового регулювання, суб’єктним складом, характером норм, з яких складається кожне право, цілями та задачами, інтересами. Публічне право часто використовує примус і забезпечує державні (публічні) інтереси, приватне право надає можливість виявити ініціативу суб’єктів і забезпечує індивідуальні (приватні) інтереси.
За допомогою визначення органами правотворення критеріїв розподілу права на публічне та приватне можна з’ясувати характер інтересів, що забезпечуються нормами права, і визначити їх правовий режим.
Для органів правозастосовчої діяльності такий розподіл права дозволить відокремити публічні та приватні відносини і тому більш ефективно застосовувати норми права.

7. Зважений підхід до проблеми співвідношення приватного та публічного права дозволяє вирішувати численні практичні питання, наприклад щодо характеру діяльності чиновника, можливості займатися чиновником підприємницькою діяльністю, ролі держави як публічного органу в житті суспільства, в економічній, цивільній сфері, меж втручання держави в економічні відносини тощо. Найбільш показовими прикладами співвідношення та взаємодії публічного та приватного права є питання про державу як суб’єкта приватного права, а також про права людини та громадянина і їх приналежність до публічної чи приватної сфери регулювання.
Галузі публічного права тісно взаємодіють та взаємопереплетені з приватним правом. Так, взаємний зв’язок виявляється у кримінальному та цивільному праві, коли мова йде, наприклад, про інтелектуальну власність та захист авторських прав. В даному випадку цивільне право може користуватися публічними засобами, наприклад імперативними розпорядженнями. Те ж спостерігається при взаємодії адміністративного та цивільного права. Тут можна побачити єдність цілей, що досягаються засобами адміністративного та цивільного права; спільність законодавчих джерел; використання однакових термінів і понять.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Ценность частного права // Сб. трудов профессоров и преподавателей Иркутского университета. Вып. 1. – Иркутск, 1921. – с.155
2. Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Луганськ, 1999.- с.17-20
3. Актуальные вопросы государства и права на современной этапе // Отв. ред. Щеглов В.Н. – Томск, 1984
4. Актуальные вопросы теории и истории права и применения советского законодательства. – Душанбе, 1975
5. Актуальные проблемы государства и права // Редкол. В.Ф.Валович. – Томск, 1981
6. Актуальные проблемы государства и права в развитом социалистическом обществе. – М., 1976
7. Актуальные проблемы правоведения за рубежом // Отв. ред. Разумович Н.Н. – М., 1989. – с.43-56
8. Актуальные проблемы правовой науки // Под ред. Селезнева Н.А. – М., 1970. – с.37-48
9. Актуальные проблемы правовой науки. Под. ред. Селезнева Н.А. – М., 1970
10. Алексеев Л.И. К вопросу о бобщем понятии права. // Государство и право, М., 1993. №6
11. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М., 1966. – с.142-143
12. Алексеев С.С. Об отраслях права // Советское государство и право, 1972, № 3. – с.29-34
13. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в праве. – М., 1989. – с.24-67
14. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия. Опыт комплексного исследования. – М.: “Статут”, 1999. – 712с.
15. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1995. – 276с.
16. Антология мировой правовой мысли: в 5 –ти тт. // Ред. Л.Р. Сюкияйнен. – М., 1999
17. Базилевич С.Е. Предмет, система і джерела державного права буржуазних країн. – Львів, 1964
18. Байтин М.И. Государство и политическая власть. – Саратов, 1972. – 112с.
19. Барри Д. Возмещение убытков, причиненных государством: аспекты защиты прав человека в США // Государство и право, 1993, №1
20. Бахрах Д.М. Административное право. – М., 1993
21. Безродний Є.Ф. Світова класична думка про державу та право. – К., 1999
22. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М., 1990
23. Берман Я. А. Марксизм и гражданский кодекс // Советское право, 1922, № 3. – с. 94, 97-98
24. Біленчук П.Д. та ін. Філософія права. – К., 1999
25. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Контроль за исполнительной властью в Великобритании: правовой институт осбудсмена. // Политические исследования. – 1993, №1. – с.183-188
26. Бойцова В.В. Институт местного омбудсмена в Великобритании. // Правоведение, 1993, №3. – с.48-51
27. Бойцова В.В. Правовые средства защиты в публичном праве Великобритании. // Известия высших учебных заведений. Правоведение, 1994, №3. – с.66 и дальше
28. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Реабилитация необоснованно осужденных граждан в современных правовых системах. – Тверь, 1993
29. Бошко В.И. Очерки развития правовой мысли. – К., 1925
30. Бублик В.А. Еще раз о соотношении частного и публичного в праве. // Сборник научных трудов.: Правовое положение субъектов предпринимательской деятельности. – Отв. ред. В.С.Белых. – Екатеринбург: У-Фактория, 2002. – 284с.
31. Васильев А.М. Правовые категории. – М., 1976
32. Васильев О.Д. Проблемы разделения права на публичное и частное в русской позитивистской теории права в конце ХІХ – начале ХХ вв. – Благовещенск: Благовещенский городской центр новых информационных технологий, 2000
33. Васильева Т.А. Средства защиты прав человека в странах Запада. – Конституция РФ и совершенствование механизмов защиты прав человека. – М.: ИГПАН, 1990. – 153с.
34. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Ч.2: Теория права. Т 1. – М., 1996. – с. 154
35. Введение в публичное право. – Саратов, 1996. – части 1-2. – 129с.
36. Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – М., 1915
37. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 1974
38. Вопросы государства и права // Редкол. Ким А.И. – Томск, 1968
39. Вопросы государства и права. Сб. статей редкол. Ким А.И. – Томск, 1974
40. Вопросы по общей теории современного права. – М., 1960
41. Вопросы теории государства и права. – Саратов, 1968
42. Вопросы теории и истории государства и права // Редкол. Пертцик В.А. – Иркутск, 1971
43. Вопросы теории и истории государства и права и государственного права. – Свердловск, 1957. – с.56-73
44. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права. – М., 1949
45. Гаген В. К вопросу об ответственности государства за действия должностных лиц // Вестник права. 1903. Октябрь. Кн. 8. с.1-38
46. Галкин Н.А. Критический анализ современной теории права США. – Автореф. дис. к.ю.н.:12.00.01. – М., 1982. – 24с.
47. Гамбаров Ю. С. Право собственности (Русская высшая школа общественных наук в Париже). – СПб., 1905. – с. 435
48. Гарнер Д. Великобритания: центральное и местное управление. – М., 1984. – с.182, 183
49. Гарник О.В. Вступ до філософії права. – Дніпропетровськ, 1999
50. Гойхбарг А.Г. Основы частного имущественного права. – М., 1924. – с.52
51. Гойхбарг А.Г. Пролетарская революция и гражданское право // Пролетарская революция и право. 1918. – № 1. – с. 9
52. Гойхбарг А.Г. Хозяйственное право РСФСР. Т.1. Гражданский кодекс. – М.: 2-е изд., 1923. – с.5
53. Государство и право на современном этапе // Отв. ред. Белявский В.Ф. – Владивосток, 1973
54. Гунель М. Введение в публичное право. – М., 1995. – 127с.
55. Гурне, Бернар. Державне управління. – К., 1993
56. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988
57. Дозорцев П.Н. Закон о свободе совести: повторение пройденного // Право и жизнь, 1998. №14
58. Еллинек Г. Общие учения о государстве. – СПб., 1908. – 366с.
59. Емельянов С.А. Право: определение понятий. – М., 1992
60. Емельянов С.А. Право: определение понятий. – М., 1992. – с.10-12
61. Еремин И.Ю., Панярская М.В. Частная жизнь в объективах телекамер // Судебная палата по информационным спорам при Президенте Российской Федерации: 1994-1996. Нормативные акты. Практика. Комментарии. – М.: Право и Закон, 1997. – с.324
62. Живанович, Тома. Систем синтетически филозофиjе права. – Београд, 1959. – с.384 и далее
63. Жоль К.К. Философия и социология права. – К., 2000
64. Загрядцов М.Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. – М., 1925. – с.78
65. Зивс С.Л. Источники права. – М., 1981
66. Зильберман И.Б. Буржуазные правовые теории эпохи империализма. – М., 1966
67. Инако Цунэо. Политика и право современного Китая. – М., 1978
68. Инако Цунэо. Современное право Японии. – М., 1981. – с. 128-132
69. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права.- М: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – 381с.
70. Исаев И.А. История государства и права России. – М., 1993
71. Историческое в теории права // Отв. ред. Грязин И.Н. – Тарту, 1989
72. История политических и правовых учений. – Учеб. для вузов. Под общ. Ред. В.С. Нерсесянца. – М.:Инфра М, 1996. – 736с.
73. Казаков В.Б. Генезис права. – Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.01. – Л., 1988. – 25с.
74. Карташов В.И. Введение в общую теорию правовой системы общества. – Ярославль, ч.1. 1995, ч.2. 1996. – 352с.
75. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права: Современные трактовки и новые подходы. – М., 1999. – с.87-117
76. Керимов Д.А. Общая теория государства и права. – М., 1977
77. Кленнер Г. От права природы к природе права. – М., 1988. – с.5-15
78. Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение. – М., 1978. – с.54-57
79. Козлов В.А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. – Л., 1989. – с.56-79
80. Колер И. Введение в науку права. – СПб., 1903. – с.17-127
81. Колотова Н.В. Взаимодействие права и морали: взаимодополнительность и конфликт. – Автореф. дис. к.ю.н. – М., 1997. – с.5
82. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций // Издание 2-е, исправл. и дополненное.- М., 1995. – 312с.
83. Коркунов К.М. Лекции общей теории права. – СПб., 1904. – 379с.
84. Коркунов Н.М. История философии права. – СПб, 1908. – 389с.
85. Корнилов Ф.Д. Юридический догматизм и диалектический материализм // Советское право, 1928, № 2. – с.101
86. Косарев А.И. Англосаксонская и романо-германская формы буржуазного права. – Калинин, 1977
87. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства. – М., 1915
88. Критика буржуазных политических и правовых концепций // Отв. ред. Юдин Ю.А. – М., 1984
89. Критика буржуазных теорий государства и права // Отв. ред. К.А. Мокичев. – М., 1966
90. Критика современной буржуазной правовой идеологии. – Казань, 1968
91. Курбатов А.Я. Основные Формы Взаимодействия Гражданского и налогового законодательства // Хозяйство и право. – 1996. – №6. – с.52-62
92. Курбатов А.Я. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 2001. – 224с.
93. Курбатов А.Я. Теоретические основы сочетания частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности. // “Черные дыры” в российском законодательстве, 2001, №1
94. Курбатов А.Я. Обеспечение баланса частных и публичных интересов – основная задача права на современном этапе. // Хозайство и право, 2001, №6
95. Курильски-Ожвэн Ш и др. Образы права в России и Франции. – М., 1996
96. Лазаревский Н.Н. Ответственность за убытки, причиняемые должностными лицами. – СПб., 1905
97. Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международного права. – М., 1974
98. Ледях И.А., Воробьев О.В., Колесов Н.С. Механизмы защиты прав и свобод граждан. Права человека: проблемы и перспективы. – М.: ИГПАН, 1990. – 153с.
99. Ленин В.И. О задачах Наркомюста в условиях новой экономической политики. – Полн. собр. соч., Т. 44. – с. 398
100. Лившиц Р.З. Современная теория права. – М., 1992. – с.45-78
101. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.:БЕК, 1996
102. Лукич Радомир. Методология права. – М., 1981
103. Люблинский П. И. Процесс как судебный порядок и процесс как правоотношение // Журнал Министерства Юстиции. № 1. 1917. Январь. С. 257
104. Магеровский Д. А. Советское право и методы его изучения // Советское право, 1922. – №1. – с.32-34
105. Мазуренко Ю. Система права переходного периода. – М., 1925. – с.26-27
106. Мальцев В.В. Оценка следователем общественной опасности посягательства. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1986. – с.8-18
107. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М., 1966. – с.123
108. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения, Т. 14 – с. 36; Т.21 – с. 312; Т. 1 – с. 390-391, 439-440; Т. 3 – с. 62
109. Марчук В.П. Критика сучасних буржуазних теорій права. – К., 1981
110. Международное право // Ред. Тункин Г.И. – М., 1994
111. Методологические проблемы правоведения // Отв. ред. Марченко М.Н. – М., 1994
112. Михайловский И.В. Очерки философии права. Т. I. – Томск, 1914. – с.603–610
113. Муромцев С. Определение и основное разделение права. – М., 1979. – 236с.
114. Мусульманское право. – М., 1984. – 267с.
115. Мушкин А.Е. Государство и право – исторические разновидности органов и норм управления обществом. – Л., 1969
116. Наумов И. Роль и значение правовых форм в переходный период // Советское право, 1926, № 5. – с. 27-30
117. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. – К., 1971
118. Некоторые философские проблемы государства и права. – Саратов, 1968
119. Нерсесянц В.С. Наш путь к праву: От социализма к цивилизму. – М., 1992
120. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М., 1983
121. Новгородцев П.И. Сочинения. – М., 1995
122. Новоселов В.И. – Правовое положение граждан в советском государственном управлении. – Саратов, 1976. – с.3-4
123. О некоторых ревизионистских концепциях государства и права. // Под ред. А.И. Денисова. – М., 1960. – с.38-47
124. Общая теория государства и права: Академический курс: в 2-х тт. // под ред. Марченко М.Н., Т. 2: Теория права. – М., 1995. – с. 187-210
125. Общая теория права // Под ред. А.С.Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. – 384с.
126. Общая теория права и государства // Под ред. Лазарева В.В. – М., 1994. – с. 136
127. Ориу М. Основы публичного права. – М., 1929. – с.20-134
128. Парфильев М.Н. Критика буржуазных “теорий” о советском государстве. – М., 1964
129. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. – М: Издательство “Наука”, 1980. – 272с.
130. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1910. – 331с.
131. Петрова Г.В. Налоговое законодательство: проблемы совершенствования и кодификации. Отчет обсуждения актуальных проблем правового регулирования налоговых отношений // Государство и право. – 1995. – №11. – с.152
132. Плотниекс А.А. Становление и развитие марксистско-ленинской общей теории права в СССР. – Рига: “Зинатне”, 1978. – 296с.
133. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – с. 38, 107
134. Полежай П.Т. Сущность права. – Х., 1964
135. Политико-правовые идеи и институты в их историческом развитии // Ред. Нерсесянц В.С. – М., 1980
136. Посконин В.В., Посконина О.В. Т.Парсонс и Н. Луман: два подхода в правопонимании. – Ижевск, 1998
137. Проблемы государства и права // Под ред. Тихини В.Г. – Минск, 1990
138. Проблемы советского социального государства и права в современный период // Под ред. В.М. Чхиквадзе. – М., 1969
139. Проблемы теории политики и права // Под. ред. Толстопятенко Г.П. – М., 1989
140. Регельсбергер Ф. Общее учение о праве. – М., 1897
141. Рейснер М. Право: наше право. Чужое право. Общее право. – Л., 1925. – с.235, 237
142. Рождественский Н. Основания государственного благоустройства с применением к Российским законам. – СПб., 1840. – с.6
143. Рожкова Л.П. Принципы и методы типологии государства и права. – Саратов, 1984
144. Сабо, Имре. Основы теории права. – М., 1974
145. Саидов А.К. Буржуазное сравнительное правоведение: история и современность. – Автореф. дис. к.ю.н.:12.00.01. – Ташкент, 1990. – 18с.
146. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М., 1993
147. Сандевуар П. Введение в право. – М., 1994. – 476с.
148. Себайн, Джордж Т., Торсон, Томас Л. Історія політичної думки. – К., 1997
149. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М.: Теис, 1996. – с.19-20
150. Синюков В.Н., Григорьев Ф.А. Правовая система. Вопросы правореализации. – Саратов, 1995
151. Современная буржуазная политико-правовая идеология. // Редкол. В.А.Туманов. – К., 1985
152. Сорокин В.А. Метод правового регулирования. – М., 1976
153. СССР – Англия: юстиция и сравнительное правоведение. – М., 1986
154. СССР – Франция: социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения. – М., 1987
155. Страхов Н.Н. Основные закономерности становления буржуазного государства и права в Англии, Франции, Германии и Северной Америке. – Х., 1978
156. Стучка П.И. Избранные произведения по марксистско-ленинской теории права. – Рига: Латвийское государственное издательство, 1964. – 748с.
157. Сучасні проблеми держави та права // Редкол. В.Г.Гончаренко. – К., 1990
158. Сырых В.М. Метод правовой науки. – М., 1980
159. Теория права: новые идеи // Редкол. Лившиц Р.З. – М., 1991. – с. 20-267
160. Теория государства и права // Под ред. Матузова Н.И., Малько А.В. – М., 1997. – с. 348-351
161. Тиле А.А. Социалистическое сравнительное правоведение. – М., 1975
162. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: БЕК, 1995. – 496с.
163. Трогович М.С. Избранные труды. – Т.1. – М., 1990
164. Фельдман Д.И. и др. Теоретические проблемы методологии исследования государства и права. – Казань, 1975
165. Философские проблемы государства и права // Под ред. Д.А.Керимова и Л.С.Явича. – Ленинград, 1970
166. Фридмэн, Лоуренс. Введение в американское право. – М., 1993. – с. 117-129
167. Харт Х.Л.А. Концепція права. – К., 1998
168. Хвостов В.М. Общая теория права. – СПб., Варшава, 1914. – 126с.
169. Хутыз М.Х., Сергейко П.Н. Энциклопедия права. – М., 1995
170. Циппеліус, Райнгольд. Філософія права. – К., 2000
171. Цицерон, Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу богів. – К., 1998
172. Челышев М.Ю. Гражданско-правовой договор и налоговое законодательство // Ученые записки Казанского финансово-экономического института. Выпуск 15. – Казань: Изд-во Казанского финансово-экономического института, 1996. – с.53-59
173. Челышев М.Ю. Некоторые вопросы взаимодействия налогового и гражданского законодательства в современных условиях // Экономико-правовой бюллетень. – Казань, 1995. – № 4. – с.20-26
174. Черданцев А.Ф., Русинов Р.К. Критика современных буржуазных государственно-правовых теорий. – Свердловск, 1977
175. Черепахин Б.Б. К вопросу о частном и публичном праве. – Иркутск, 1926. – 346с., с.12
176. Черниловский З.М. Реакционный пересмотр идейного наследства в буржуазной юридической науке, праве и практике. // Труды. Том VI. Критика буржуазных теорий государства и права. Отв. ред. К.А.Мокичев. – М., 1966. – с.45-365
177. Черниченко С.В. Международное право: современные теоретические проблемы. – М., 1993
178. Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. – М., 1988
179. Чистое учение о праве Ганса Кельзена. – М., 1988
180. Чичерин Б. Философия права. – М., 1900. – с. 120
181. Чмутов Г.В. К вопросу о понятии должностного лица в советском праве. – в сб. XXVI съезд КПСС и актуальные проблемы советской юридической науки и практики. – Саратов, 1982. – с.152
182. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Учебное пособие в 2-х томах. Т.2. Вып. 2, 3, 4. – М.: Изд. Юридический колледж МГУ,1995. – с.130
183. Энгель С.А. Материалистическая теория права // Рабочий суд, 1925, № 3. – с. 244
184. Энциклопедия государства и права. // Под ред. П.И. Стучки. Т.1-Т3. – М., 1925. – с.56-89
185. Юридическая энциклопедия // Под ред. М.Ю.Тихомирова. – М., 1997. – с.34
186. Юридические произведения прогрессивных русских мыслителей // Ред. С.А.Покровский. – М., 1959
187. Явич Л.С. – Сущность права. – Л., 1985. – с.25-67
188. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества. – М., 1978
189. Явич Л.С. Проблемы марксистско-ленинской общей теории права и государства. – Л., 1990

190. Anderson, James Norman D. Law Reform in the Muslim World. London: University of London, Athlone Press, 1976
191. Dobry J. Civil and Criminal Process. Great Britain. Warsawa, 1991.
192. Gibb, H. A. R. The Arab Conquests in Central Asia. London: Royal Asiatic Society, 1923
193. Gierke О. Die Genossenschaftstheoric und die deutsche rechtssprechung. Berlin, 1887. S. 743
194. Goodal K. Public and Private in Legal Debate // Int. J. Soc. Law. 1990. Vol.18; N 4. p. 445-446
195. Gumplowicz L. Rechtsstaat und Sozialismus Innsbruck, 1881 // цит. За Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по общей теории права и государства. – М: Издательство “Наука”, 1980. – 272с.
196. Harlow C. Public Law and Private Law: Definition without Distinction // The Modern Law Review. 1980. Vol. 43. p. 242, 258, 268
197. Hauriou. Les actions en indemnite contre l’etat // Revue de droit public. 1896. #11. p.51-55
198. Hutchinson F., Peters A. Private Rights / Public Wrongs // University of Toronto Law Journal. 1988. Summer. P. 178-297
199. Ibn Taymiyya, Qa’`ida fi Qital al-Kuffar. Dawha, Qatar: Matabi`Ali ibn Ali, 1983
200. Kleitz. Die Entschadigungspflicht des Staates bei unschuldig erlittener Strafhaft im Lichte der neuesten osterreichischen Rechtsentwiekelung. // Archiv fur offentliches Recht. 1892. VII. S.317-318
201. Kohler. Der Entwurf eines gesetzes betreffend Entschadigung u. s. w.//Gerichtsaal. 1904. LXIV. S. 337–384
202. Les divisions du Droit: Droit public et Droit privé. # 24. // Ñтруктура правовой системы: государственное право и частное право. – М.: Французская Организация технического сотрудничества, 1997. – 76с.
203. Lewis, Bernard. “The Return of Islam.” In Michael Curtis, ed., Religion and Politics in the Middle East, pp. 9-29. Boulder, Colo.: Westview Press, 1981
204. Liebesny, Herbert. The Law of the Near and Middle East. Albany: State University of New York Press, 1975
205. Loening. Die Haftung des Staates aus rechtwidrigen. Handlungen seiner Beamfen. 1879. s.117-135
206. Mayer O. Deutsches Verwaltungsreeht. Bd. II. S. 345
207. Meitland. Forms and Actions. Lecture 1. Edinburg, 1932. p. 296
208. Pfeiffer. Practische Ausfuhrungen aus alien Theilen der Rechtwissenschaft: Hannover, 1828. Bd, II. S. 369
209. Pierre Sandevoir. Presentation generale du droit français. Collection franco-russe de Documents de Formation et d’Information. # 31. // Пьер Сандевуар. Общая характеристика французского права. – М.: Французская Организация технического сотрудничества, 1994. – 62с.
210. Rokko A. La riparazione alle vittime degli errori giudtziari//Rivista penale. Novembre. S. 514
211. Schacht, Joseph. An Introduction to Islamic Law. Oxford: Clarendon Press, 1964
212. Smith, W. C. Islam in Modem History. Princeton: Princeton University Press, 1957
213. Stengel. Die Haftung des Staates fur den durch seine Organe und Beamten Dritten zugefugten Schaden // Annalen des deutchen Reichs. 1901. s.561-592
214. Tay A. E., Kamenka E. Public Law – Private Law // Public and Private in Social Life. London, 1983. p.67-92, 82
215. Ulloa, A. Derecho Internacional Publico. – Madrid, 1953
216. Windsсheid. Lehrbuch des Pandectenrechts, § 59, 479
217. Woolf H. Public Law – Private Law: Why they Devide? // Public Law. 1986. p. 221, 236-237
218. Меrkеl R. Die Kollisi on der recht massigeri Interessen. 1889; Tobier H. . Die entschadigungspflicht des Staates gegenuber schuldlos en verfolgten, Angeklagten und verurtheilten mit Berucksiehtigung des Schweizerichen Reehts. Zurich, 1905