ЛІСООХОРОННА СПРАВА В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ (ІХ ст. – 1990 р.)

Короткий опис

Зміст

Вступ 2
Розділ 1. Стан наукового опрацювання проблеми та джерельна база дослідження 10
1.1. Характеристика наукової літератури за темою
дисертації та категоріальний апарат дослідження
10
1.2. Система джерел права та їх класифікація 20
Розділ 2. Лісоохоронна справа на українських
землях у IX – XVІІ ст.
25
2.1. Організація охорони лісів у Руській державі IX–XІV ст. 25
2.2. Лісоохоронні органи іноземних держав
(Великого князівства Литовського,
Польського Королівства і Речі Посполитої)
на українських територіях, що перебували у їх складі

37
Висновки до розділу 2 48
Розділ 3. Лісоохоронні органи на території
України в середині XVII - на початку XX ст.
50
3.1. Особливості охорони лісів в Запорозькій
Січі та Українській гетьманській державі
(Військо Запорозьке)

50
3.2.Охорона лісів на українських територіях
у складі Російської імперії
59
3.3. Охорона лісів на українських територіях, що входили до Австрії та Австро-Угорщини
91
3.4. Організація лісоохоронної справи
в національних державних утвореннях
доби Української революції 1917- початку 1921 рр.

104
Висновки до розділу 3 115
Розділ 4. Охорона лісів у Радянській Україні 120
4.1. Становлення лісоохоронної системи
в Українській СРР
120
4.2. Лісоохоронна діяльність в Українській РСР
у 40 – 90-х рр. ХХ ст.
146
Висновки до розділу 4 173
Висновки 177
Джерела та література 185
Додаток А 207

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний стан людської цивілізації вивів екологічні проблеми на рівень глобальних. Від взаємостосунків людини з природою залежать перспективи життя на планеті. Важливу роль у позитивному спрямуванні таких перспектив має відіграти право як один із найвпливовіших обмежувачів руйнівних тенденцій діяльності людства щодо навколишнього середовища, як гарантія забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, що концепцією, прийнятою світовою спільнотою, визначається як сталий розвиток суспільства.
Оскільки сталий розвиток українського суспільства обрано державою як орієнтир, то постає питання щодо гармонійності взаємин між людьми і природою, зокрема у такій важливій галузі, як лісова. Офіційна статистика створює уявлення про те, що Україна має невичерпні лісові ресурси, про велетенські обсяги щорічного приросту лісонасаджень, замовчуючи, що частка високопродуктивних деревостанів, які мають реальну сировинну цінність, не перевищує 5–10 відсотків усіх лісонасаджень. В Україні не вжито заходів до зламу нинішньої системи управління лісами, сформованої представником держави в лісокористуванні – Держлісгоспом, який лише нищить ліси.
Лісівники замовчують хиби своєї діяльності, що призвели до зміни ландшафтів, структури ґрунтів, екологічних функцій лісів. Природа вже двічі помстилася за грубе потурання її законів, за бездумне нищення лісів на гірських схилах (катастрофічні повені 1998 і 2001 рр. у Закарпатській області з чималими збитками народному господарству і людськими жертвами). Порушення рівноваги біосфери, руйнування унікальних лісових ландшафтів, забруднення екосередовища в Україні призвели до того, що значну частину її території Верховна Рада змушена була визнати зоною екологічного лиха.
Тому пильної уваги і актуальності для вітчизняної історико-правової науки, правильного обрання засобів розвитку, сприяння у створенні та удосконаленні законодавства набуває вивчення відповідного досвіду організації лісоохоронної справи на теренах України в минулі часи.
Нині чимало країн, до яких належить і Україна, у своїх основних законах наголошують на державному обов’язку щодо захисту екологічної безпеки. У статтях 13 і 14 Конституції України акцентовано увагу на тому, що головним національним скарбом є земля, яка перебуває під особливою охороною держави, а природні ресурси у межах території України є об’єктом власності українського народу. Стаття 16 Конституції визначає, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави. У руслі стратегічного курсу нашої країни на побудову соціальної, демократичної, правової держави ці конституційні норми мають аксіоматичний характер і передбачають наявність відповідного механізму їх реалізації. Сукупність суспільних відносин, пов’язаних з охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, є об’єктом правового регулювання лісового права. Питання з’ясування місця лісового законодавства в системі законодавства України є сьогодні надзвичайно актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”. Робота виконана згідно з п. 1.1 “Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр.”.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному науковому опрацюванні процесів генезису, становлення, розвитку української правової традиції у сфері лісоохоронної справи та ступеня втілення її у правовому регулюванні відносин упродовж існування середньовічних руських князівств, Речі Посполитої, козацької української державності, Російської та Австро-Угорської імперій, державних утворень в Україні під час національних визвольних змагань 1917–1921 рр., радянської України.
Для досягнення цієї мети визначено такі дослідницькі завдання:
здійснити періодизацію історії дослідження проблеми та окреслити її джерельну базу;
виявити загальні закономірності та регіональні особливості процесу зародження і становлення перших лісоохоронних інститутів на етнічних українських землях;
встановити суттєві ознаки української правової традиції у лісоохоронній сфері;
визначити організаційно-правові засади формування української національної системи лісоохорони;
з’ясувати особливості впливу центрального державного апарату Російської і Австро-Угорської імперій на організаційну побудову і діяльність місцевих лісоохоронних органів в українських землях;
висвітлити нормативно-правові засади організаційного устрою центральних та місцевих лісоохоронних органів українських національних держав періоду визвольних змагань 1917–1920 рр.;
проаналізувати особливості кадрової політики та стану матеріального забезпечення службовців лісоохоронних органів, встановити основні форми і методи їхньої практичної діяльності у Київській Русі, середньовічних руських князівствах та воєводствах у складі Литовсько-Польської держави, у Запорозькій Січі й Гетьманщині; малоросійських і новоросійських губерніях Російської імперії, а також у Галицькому намісництві Австро-Угорщини; на державних територіях Західноукраїнської Народної Республіки, Української Народної Республіки, Української Держави, УСРР (УРСР);
узагальнити історичний позитивний вітчизняний досвід у сфері лісоохоронної справи та дати рекомендації щодо вдосконалення організації та службової діяльності лісоохоронних органів сучасної України.
Об’єктом дослідження є правові відносини у вітчизняній лісоохоронній галузі в їх історичному аспекті. Відповідно до об’єкта предметом дослідження визначено розвиток лісоохоронної справи в Україні з ІХ ст. до 1990 р.
Методи дослідження. Для вирішення завдань дисертаційної роботи застосовувалися загальнонаукові (філософські) та спеціальні методи пізнання правових явищ. Діалектичний метод уможливив відобразити зміни у системі лісоохоронної справи, врахувати взаємозалежність у правовій реальності, виявити її цілісність і форми взаємодії з зовнішнім середовищем. Використання методу історизму сприяло забезпеченню розгляду динаміки розвитку правової традиції у сфері лісоохоронної справи та організаційної побудови центрального і місцевого лісоохоронного апарату в різні історичні часи. За допомогою системного методу розглянуто особливості лісоохоронних систем УНР, ЗУНР (ЗОУНР), Української держави, УСРР (УРСР) у наступності з аналогічними системами державних утворень з попередніх часів вітчизняної історії. Функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення інституту лісоохоронної справи та його впливу на суспільні відносини, а також з’ясуванню характеру причинно-наслідкових зв’язків у діяльності лісоохоронних органів попередніх і наступних українських урядів. Завдяки використанню формально-догматичного методу виявлено заплутаність і громіздкість лісоохоронного законодавства Російської імперії, що перейшло до УНР, а згодом і Української РСР, встановлено роль формальної визначеності правових норм у регулюванні відносин у сфері лісоохорони досліджуваного періоду. Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти поняття однакових юридичних явищ, процесів, що відбувалися на українських землях у ході формування правової традиції у сфері лісоохорони; встановити загальні закономірності і регіональні особливості історико-правового розвитку українських земель у складі іноземних держав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням процесів генезису, становлення, розвитку української правової традиції у сфері лісоохоронної справи та ступеня її прояву у правовому регулюванні лісоохоронної справи. Найповніше наукова новизна виражена у таких результатах:
1. Виокремлено суттєві історіографічні періоди з дослідження поставленої наукової проблеми, встановлені прогалини у її вивченні і обґрунтовано необхідність узагальненого комплексного монографічного дослідження у певних хронологічних межах на базі описаних наукових джерел.
2. Запропоновано визначення поняття “українська правова традиція у сфері лісоохоронної справи“ як невід’ємного елементу правової культури українського народу, що проявляється через наступництво в його національній правосвідомості і відбиває особливості правовідносин, які склалися на його етнічній території на основі комплексу звичаєвих, адміністративно-прецедентних і законодавчих норм.
3. Визначено витоки державної лісоохоронної справи – з появою у ХV ст. права власності на ліси на державному рівні забезпечується їх охорона: видаються особливі охоронні грамоти про недоторканність меж та стягнення штрафів за лісові порубки.
4. Вивчено загальні закономірності та регіональні особливості процесів зародження і етапів становлення перших лісоохоронних інститутів на етнічних українських територіях; у результаті порівняння встановлено, що хронологічно вони збігаються з типовими щаблями державної еволюції сусідніх європейських народів, які досягли провідних позицій в епоху Середньовіччя.
5. Використовуючи архівні документи і матеріали, документи, опубліковані в офіційній пресі, комплексно проаналізовано законодавчу та організаційну діяльність української держави щодо функціонування лісоохоронних органів для забезпечення збереження лісових насаджень.
Конкретизована наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній:
проведено аналіз нормативно-правових засад організаційного устрою лісоохоронних органів на території України, їх комплектування особовим складом, основних форм та методів службової діяльності лісоохоронців у різні історичні часи;
досліджено і введено в науковий обіг архівні матеріали та нормативно-правові акти, якими регламентувалась організація і діяльність лісоохоронних органів із започаткування української державності до 1991 р.;
знайдено і перекладено української мовою Лісовий статут, прийнятий 27 лютого 1567 р. у Книшині, що регулював правові відносини в лісоохоронній галузі в середньовічних князівствах і воєводствах у складі Литовсько-Польської держави;
виявлено і проаналізовано позитивні сторони та недоліки правових норм, що регулювали питання організації та діяльності лісоохоронного апарату в різні історичні часи, розглянуто як комплексну систему законодавчі та підзаконні акти, якими регламентувалися питання охорони лісу. Це уможливило виявити значні негаразди та проблеми у лісовому господарстві країни, що, зокрема, зумовлювалося поєднанням в особі лісогосподарських підприємств функцій продавця деревини, її покупця та контролера. Так, в Українській РСР місцевим органам (лісгоспам) дозволялося здійснювати державне управління і контроль у сфері ведення лісового господарства, що призвело до порушення лісгоспами принципу несумісності функцій державного управління і контролю у сфері ведення лісового господарства зі здійсненням підприємницької діяльності, тобто, веденням порубок головного користування.
Практичне значення одержаних результатів. На доречність вивчення зазначеного предмета дисертаційного дослідження варто вказати як у теоретичній, так і в практичній площині. По-перше, нагальність таких наукових пошуків підтверджується станом наукової розробки проблеми. Спеціальне історико-правове дослідження лісоохоронних органів України дозволить заповнити наукові прогалини, що існують у цьому питанні сьогодні. Основні положення та висновки дисертації доцільно буде використовувати у навчальному процесі при викладанні історії держави і права України, спецкурсів з історії правоохоронних органів. По-друге, висвітлений історичний досвід організації лісоохоронних органів можна врахувати під час реформи лісового відомства, а позитивні форми і методи діяльності лісоохоронців – застосовувати для навчання особового складу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором під час виступів на V щорічних історико-правових читаннях «Актуальні проблеми історіографії історії держави і права» (3–5 жовтня 2000 р., Сімферополь, Алушта), ІІІ звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Національного університету внутрішніх справ (19 травня 2001 р., Сімферополь), Дев’ятій історико-правовій конференції “Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи” (6–8 червня 2003 р., Рівне), науковій конференції “Професіональність у діяльності органів внутрішніх справ: проблеми становлення та розвитку” (листопад 2004 р., Харків).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в семи наукових публікаціях, у тому числі в п’яти статтях у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з чотирьох розділів, що поділяються на десять підрозділів, висновків до кожного з розділів, загального висновку, списку джерел та літератури, додатку. Загальний обсяг дисертації – 206 арк., з них основного тексту – 184 арк., список використаних джерел та літератури 22 арк. (271 найменування), додаток – 5 арк.

Список літератури

ВИСНОВКИ

За підсумками викладу основних положень дисертаційної роботи у ході реалізації поставленої мети вважаємо доцільним зробити відповідні наукові висновки, що мають розв’язати визначені завдання дослідження.
По-перше, вивчення історичних витоків української правової традиції у сфері лісоохоронної справи приводить нас до висновку про те, що її підвалини закладалися у руслі розвитку загальнолюдської цивілізації. Закономірності зародження та становлення перших лісоохоронних інститутів на етнічних українських землях є хронологічно типовими щаблями державної еволюції, притаманними народам, які досягли провідних позицій в історії європейського Середньовіччя.
По-друге, утворення етнічної форми держави у вигляді територіально-племінних об’єднань, очолюваних спочатку виборними, а згодом спадковими військовими ватажками – князями, відбулося внаслідок формування етноісторичної спільності українського народу і розвитку його самосвідомості. Першоджерелом охорони лісів були релігійні уявлення праукраїнців, що пізніше, на певному етапі суспільно-економічного розвитку, перетворилися на ідеї охорони лісів та інших природних багатств, пов’язані з обороною країни та економічними проблемами. Найдавнішою формою державної лісоохорони був захист інтересів бортництва і мисливства, а також межових знаків у вигляді дерев. Організаційно-правовими засадами формування української державної лісоохоронної системи стали норми звичаєвого права, що склалися у південно-руських князівствах у ІХ – ХІІІ ст. Вони наповнили змістом правову традицію українського народу у лісоохоронній сфері, що відбилася в його правосвідомості і в подальшому мала певний вплив на характер правотворчості іноземних держав, у складі яких перебували етнічні українські території. Окремі правові норми щодо охорони лісів уперше були закріплені ще у “Руській Правді” – видатній пам’ятці давньоруського права. Проте вони стосувалися винятково охорони окремих дерев. Норм про загальну охорону лісів ще не існувало. Лісову охорону у Київській Русі здійснювала князівська дружина. Отже спеціальної служби для такої охорони створено не було.
По-третє, діяльність лісоохоронної адміністрації в етнічних українських землях у ХІV – ХVІІ ст. здійснювалася у відповідному територіальному підпорядкуванні тогочасного литовсько-польського державного апарату, що внесло певні регіональні особливості у розвиток загальноукраїнської лісоохоронної традиції, але повністю не знівелювало її характерних ознак, серед яких найсуттєвішим було домінування приватновласницьких інститутів у лісоохоронних відносинах.
У Литовсько-Руській державі правові норми щодо лісової охорони були закріплені в Лісовому статуті 1567 р. Для охорони лісів були введені, на відміну від Київської Русі, спеціальні посади державних лісничих. Тобто вже у XVI ст. На території українських земель створюється спеціальна служба, метою якої є захист лісів під протиправних посягань.
По-четверте, зростання рівня самосвідомості українського народу в ході такого суспільного феномену, як козаччина, висунуло на порядок денний його історії ідею національної державності. Вона була реалізована в ХVІІ – ХVІІІ ст. у таких формах, як Запорізька Січ і Гетьманщина під протекторатом Московського царства. Організаційно-правовими засадами формування лісоохоронних систем цих державних утворень стали джерела права, що склали зміст національної правової традиції українського народу у лісоохоронній сфері: відповідні стародавні правові звичаї, комплекси правових прецедентів органів самоврядування українських міст та військово-козацької організації, міжнародні українсько-московські договори, нормативні акти гетьманської адміністрації.
Функції охорони довкілля було покладено на спеціальні природоохоронні команди, зокрема для захисту лісу, які формувалися з козаків.
По-п’яте, перебування українських земель впродовж ХVІІІ – початку ХХ ст. у складі Російської та Австро-Угорської імперій мало значний вплив на характер розвитку місцевих лісоохоронних органів. На їхній організаційній побудові та діяльності позначилися як спільні тенденції переходу до історичного типу буржуазної держави, так і потужні процеси законодавчої та управлінської уніфікації, що відбувалися в цих країнах. За результатом їхньої дії здійснювалося витіснення норм українського звичаєвого права із всіх сфер правових відносин місцевого населення, що призвело до повної втрати української лісоохоронної самобутності в Росії і часткової в Австро-Угорщині.
Проте навіть в умовах російського геополітичного домінування у правосвідомості українського народу зберігалися риси, властиві правовим системам, належним до євроатлантичних правових культур, зокрема романо-германської правової сім’ї. У лісоохоронній сфері вони проявлялися в дії майже до другої третини ХІХ ст. окремих статей литовських статутів, де були зафіксовані деякі правові звичаї українського народу. Отже, за кілька поколінь українська правова традиція у лісоохоронній сфері у межах державної території Російської імперії не встигла остаточно деформуватися і була збережена у народній пам’яті на рівні його національної правосвідомості. А на західноукраїнських землях Австро-Угорщини її розвиток продовжувався під безпосереднім впливом євроатлантичної правової цивілізації.
За часів перебування українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій основними нормативно-правовими актами, що регулювали правовідносини в лісоохоронній сфері були: в Росії — Указ про ліси (1703 р.), в якому визначалося, що всі ліси, включаючи і приватні, – надбання держави і їх використання має підпорядковуватися насамперед державним інтересам; “Інструкція обер-вальдмейстеру” (1723 р.), що стала зведенням усього лісового законодавства щодо охорони лісів; Указ про скасування обмежень в лісокористуванні (1782 р.), яким закінчується історія лісоохорони і починається сумний літопис винищення приватних лісів, оскільки з цього часу законодавство стосується лише казенних лісів; Статут про ліси (1802 р.), в якому визначалось, що лісове господарство потрібно вести за правилами, прийнятими в чужоземних краях, а всі ліси, яку б територію вони не охоплювали і кому б вони не належали, управляються Лісовим департаментом; Закон про охорону лісів (1867 р.), який забороняв винищення лісів, що належали власникам і громадам; “Положення про збереження лісів” (1888 р.) – найважливіший законодавчий акт за весь період до жовтневого перевороту, що ставив найважливішим завданням припинити спустошливі рубки, які призводили до винищення лісів на території європейської Росії. В Австро-Угорщині — “Управління лісами” п’ятий том “Загальних законів для управителів моїх маєтків” (1787 р.), виданих А. Яблоновською; Лісовий патент (1782 р.), що містив приписи щодо ведення лісового господарства, визначав санкції за недотримання його положень; імперський Закон про ліси (1852 р.), який визначав, що ліси поділяються на державні, громадські (що належать міським і сільським громадам); приватні (ліси окремих громадян (“обивателів”), орденів, монастирів, а також товариств, які опиралися на приватноправові відносини. Проте незалежно від форми власності усі ліси підлягали нагляду державною лісовою адміністрацією, і перетворення лісу в інший вид угідь заборонялось без дозволу відповідних органів влади.
У цей період відбувається розвиток і спеціальної служби лісової охорони. Так, у Російській імперії ці функції було покладено на обер-вальдмейстерів, вальдмейстерів, унтервальдмейстерів, з 1798 р. – обер-фортмейстерів, фортмейстерів і вальдмейстерів у складі створеного цього самого року Лісового департаменту при Адміралтействі, з 1802 р. для якіснішого нагляду за лісами введені нові посади лісових чинів – ферстери і унтер-ферстери, а в окремих губерніях для казенних лісів – караульники, лісові наглядачі з відставних солдат. 1826—1828 рр. обер-форстмейстерів було замінено на губернських лісничих, а на місцях встановлено вчених окружних і молодших лісничих та підлісничих. Пізніше, 1839 р., урядовців Лісового управління об’єднано в Корпус Лісничих, що мав воєнізовану структуру, тобто всі лісові чини отримали військові звання. З 1903 р. безпосередній нагляд за лісами і застосування лісоохоронного закону на місцях покладались на казенне лісове управління в особі лісничих і їх помічників, а також на земських начальників і поліцію. В Австро-Угорщині Закон передбачав організацію служби лісової охорони в державних, громадських лісах, а також, за бажанням власників, у приватних лісах. Особи лісової охорони мали статус посадових осіб, а отже, наділялися всіма правами, передбаченими законом для посадових осіб, і мали право носити звичайну зброю, яку могли застосовувати лише у випадку “справедливої оборони”.По-шосте, під час державного відродження України 1917 – 1921 рр. на тлі руйнації російської та австро-угорської імперської форми державного устрою національні українські уряди намагалися максимально впровадити відповідні їхнім територіям організаційно-правові схеми побудови та діяльності своїх лісоохоронних органів. В основу формування лісоохоронної адміністрації в Україні був покладений багаторічний досвід Російської та Австро-Угорської імперій, але функції, штатний розклад, права та обов’язки посадових осіб, особливості провадження справ мали й певні відмінності, зумовлені довговічними історичними традиціями організації системи охорони лісів на українських землях.
При цьому найвагоміших позитивних результатів у формуванні державної лісоохоронної системи було досягнуто за період урядування кабінетів гетьманської Української Держави квітня – грудня 1918 р., коли з’явилася нагода використати мирну перерву в світовій війні. Проте у подальшому спроби як Директорії, так і Народного Секретаріату налагодити дійову роботу вже створеного національного лісоохоронного апарату виявилися нездійсненним, а його органи – функціонально неспроможними.
Правовими засадами лісової охорони у цей період були такі нормативні акти, як Закон “Про визнання штатів Лісового відомства”, прийнятий 17 серпня 1918 р. урядом П. Скоропадського, який загалом дотримувався норм і вимог “Устава лесного” (1902 р.); “Закон про ліси в Українській Народній Республіці” (19 лютого 1919 р.), згідно з яким всі ліси проголошувались власністю держави і становили її лісовий фонд, яким відає Головна лісова управа при Міністерстві земельних справ; Декрет РНК УРСР “Про охорону лісів” (26 лютого 1919 р.), в якому вперше в українському законодавстві конкретизувалась відповідальність за лісопорушення.
Здійснення лісової охорони покладалося на місцеві лісові органи, що підпорядковувалися за Гетьманату Народному комісаріату землеробства, за Директорії – Міністерству земельних справ та державного майна. Лісова сторожа підпорядковувалася безпосередньо лісничому і не могла звільнятися ні сільським, ні волосним Земельним комітетом.
По-сьоме, після жовтневого перевороту відносини у лісоохоронній сфері регламентували здебільшого норми законодавства колишнього СРСР та підзаконних актів союзних міністерств і відомств, що поширювалися на УРСР через їх пряму дію або беззаперечну рецепцію. Численні перепідпорядкування лісогосподарської галузі різнопрофільним міністерствам не дало позитивних результатів як для екологічного стану України, так і для її економіки.
У цей період повноваження органів управління в галузі охорони і використання лісів можна поділити на дві групи: до першої належать такі, що стосуються охорони довкілля загалом і використання всіх ресурсів, а також такі, що стосуються лише охорони, використання і відновлення лісових ресурсів (загальні повноваження), до другої – лише такі, що стосуються спеціальних повноважень (пов’язані зі сферою лісу).
Правові норми щодо лісоохорони в УРСР були закріплені в Законі про ліси, прийнятому 30 травня 1918 р. Президією ВЦИК — першому радянському лісовому кодексі; “Законі про ліси” (1923 р.), чисельних законах уряду СРСР та підзаконних актах союзних міністерств, яким підпорядковувалась лісоохоронна галузь, Лісовому кодексі УРСР (1979 р.).
Безпосередня охорона лісів здійснювалася лісогосподарськими підприємствами: лісгоспами, ліспромгоспами, лісгоспзагами тощо. Відмінними ознаками були закріплені за ними території та зобов’язання вести лісове господарство на цій території. Впродовж існування лісової сторожі, з 1939 р. – лісової охорони приймалися “Інструкція про лісову сторожу державних лісів УРСР ” (1923), Інструкцію про службу лісової сторожі в лісах, що їх передано в користування громад та об’єднань селянського трудового населення” (1926 р.), “Положення про лісову охорону” (1939 р.), “Положення про державну лісову охорону” (1946 р., 1982 р.). Таким чином, для сучасного використання можуть бути запропоновані історичні уроки розбудови лісоохоронної галузі української національної державності, а також деякі конкретні форми і методи із досвіду організації та діяльності лісоохоронних органів у всі часи.
Існуюча система лісових відносин в Україні потребує змін. Для реформування лісового комплексу необхідно здійснити низку заходів, що містять: адміністративні заходи; заходи з вирощування і охорони лісів; заходи з правового і фінансового врегулювання проблем лісового господарства України.
На наш погляд, до них мають належати такі, по-перше – зважена кадрова політика та оптимальна чисельність центрального і місцевого лісоохоронного апарату, відокремлення функцій лісового господарства від функцій лісової промисловості. Відповідно до ст. 18 Лісового кодексу постійні лісокористувачі мають право на спеціальне використання лісових ресурсів (рубки головного користування). Згідно із ст. 23, 26 Лісового кодексу органам Держкомлісгоспу на місцях (держлісгоспам) надається право здійснювати державне управління і контроль у галузі ведення лісового господарства. Це призводить до порушення держлісгоспами принципу несумісності функцій державного управління і контролю у галузі ведення лісового господарства із здійсненням підприємницької діяльності, тобто веденням порубок головного користування. Виявлені негаразди та проблеми у лісовому господарстві країни зумовлюються поєднанням в особі лісогосподарських підприємств функцій продавця деревини на пні, її покупця та контролера. Відтак пропонується доповнити Лісовий кодекс статтями: у главі 5 “Компетенція державних органів у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів” – “Заборонити суміщати одній і тій самій юридичній особі: реалізацію функцій державного управління в галузі охорони, захисту, використання лісового фонду і відтворення лісів; здійснення порубок головного користування і переробки отриманої при цьому деревини” та у главі 16 “Лісова охорона” – “Лісова охорона незалежно від форми власності лісів є підзвітною органам державної влади та місцевого самоврядування, на території яких знаходяться ці ліси”;
по-друге, оскільки діюче сьогодні “Положення про державну лісову охорону” (1982 р.) вже давно не відповідає вимогам часу, зобов’язати Держкомліс згідно зі ст. 87 Лісового кодексу України розробити і подати на затвердження Кабінету Міністрів України новий Статут про лісову охорону з огляду на соціальний захист та матеріальне заохочення українських лісоохоронців встановленням відсоткової винагороди від суми коштів, перерахованих до бюджету внаслідок особистої службової діяльності; зобов’язавши державну лісову охорону здійснювати захист в лісгоспах державної форми власності, в державних лісгоспах інших форм господарювання – лісову відомчу охорону, в приватних лісах – лісову охорону власників (юридичних і фізичних осіб):
по-третє, долучати до охорони лісів спеціальні підрозділи правоохоронних органів, доповнивши закони України “Про міліцію”, “Про прокуратуру” відповідними статтями.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України

1. Ф. 628. – Оп. 1, спр. 2, арк. 170.
2. Ф. 1061 – Міністерство земельних справ Української Держави.
3. Ф. 1063. – Рада Народних комісарів.
4. Ф. 4488. – Народний комісаріат лісової промисловості.
5. Ф. 5104. – Управління Уповноваженого Головного управління лісоохо-ронни і лісонасаджень “Головлісоохорона” при Раді Міністрів СРСР по УРСР.
6. Ф. 5105. – Міністерство Лісового господарства УРСР.

Центральний державний історичний архів України у м. Києві
7. Ф. 51. – Генеральна військова канцелярія.
8. Ф. 59. – Київська губернська канцелярія.
9. Ф. 64. – Хмелівська сотенна канцелярія. Лубенський полк.
10. Ф. 220. – Колекція документів Київської археографічної комісії.
11. Ф. 229. – Кіш Нової Запорозької Січі.
12. Ф. 269. – Канцелярія Гетьмана Розумовського.
13. Ф. 533. – Київський воєнний губернатор.
14. Ф. 794. – Малоросійський генеральний суд.
15. Ф. 1710. – Слободсько-Українська губернська канцелярія
16. Ф. 1721. – Охтирська полкова канцелярія.
17. Ф. 1725. – Харківська полкова канцелярія.
18. Ф. 1791. – Чугуївська приказна канцелярія.
19. Ф. 1801. – Охтирська провінціальна канцелярія.
20. Ф. 1805. – Бахмутська заводська соляна контора.
21. Ф. 1821. – Бахмутський уїздний суд.
22. Ф. 1951. – Харківська казена палата.
23. Ф. 1958. – Слободсько-Український губернатор.
Київський обласний державний архів
24. Ф. Р3050. Оп. 1. Спр. 37. Про необхідність вивозу різноманітного майна з України до Росії.
25. Ф. Р112. Оп. 1. Спр. 35-37. О состоянии политической жизни в Березанском районе.
Державний історичний архів України у м. Львові
26. Ф. 146. – Галицьке намісництво.
Державний архів Чернігівської області
27. Ф. Р2. Оп. 1. Спр. 32. Черниговский губернский отдел управления при губернском революционном комитете.
28. Ф. Р27. Оп. 1. Спр. 3. Исполком Березнянского Совета робочих, крестьянских и красногвардейских депутатов.
29. Ф. Р5080. Оп. 1. Спр. 10. Козелецкий уездный революционный комитет.
30. Акты, относящиеся къ истории Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. – СПб. 1848. – Т.3. 1544—1587. – 317 с.
31. Амчиславский Я., Баталин С. Лесное законодательство Украины. Украины. – Х.: Юридич. изд. Наркомюста УССР, 1926. – 192 с.
32. Андрєєв Д.В. Етносоціокультурні чинники формування національної правосвідомості (на прикладі судової системи Запорозької Січі VXП—VXШ ст.). – Автореф. дис...к. ю. наук. – 2004. – 17 с.
33. Андрусышин В.С. Краткий национальный очерк о секторе лесного хозяйства и лесных товаров: Украина / ООН. ЕЭК. ФАО. Подгот. В.С. Андрусышиным. (Серия документов по сектору лесного хозяйства и лесной промышлен., № 4). – Нью-Йорк: ООН. – 1994. – VII. – 61 с.
34. Андрущенко В.Л., Федоров В.М. Запорізька січ як український феномен. – К.: Заповіт, 1995. – 173 с.
35. Арнольд Ф. К, История лесоводства в России, Франции и Германии. —СПб., 1895.— 340 с.
36. Артеменко О. Ліс. Деревина. Бізнес чи здолані “історичні” стереотипи українського лісництва на шляху до ринкової економіки // Дзеркало тижня. – 2003. 22 – 28 березня.
37. Архів Коша НЗС. 1734—1775. Корпус документів. – К.: 1998. — Т. 1. – 695 с.; Т. 2. – 750 с.
38. Афанасьев. – Порадник селянина в запитаннях і відповідях. – К.: Червоний шлях, 1924. – 66 с.
39. Багато красивих слів // Лісівник. – 1927. – № 2. – С. 64 – 65.
40. Бантиш-Каменський Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. — К.: Час, 1993. — 656 с.
41. Баранович А.И. Хозяйство фольварка на юге Волыни в XVШ в. // Материалы по истории земледелия СССР. – Под ред. Б.Д. Грекова. – М.: АН СССР. – 1952. – С. 411—458.
42. Бачур Б.С. Институт земельных отношений в гражданском обычном праве Украины в Х – середине ХІХ вв. (историко-правовой аспект). – Автореф. дисс... к.ю.н. – Одесса, 2004. – 16 с.
43. Бегека А.Д. Офіційні природоохоронні заходи на Україні в XVII—XVIIIст./ Екологія, охорона природи, екологічна освіта і виховання. Зб. ст. присвячена 80-річчя Черніг. пед. інст. ім. Т.Г.Шевченка / Під ред. В.В. Грубінко. — Чернігів. — 1996. — C.185.
44. Березинь К. Премирование работников лесной охраны за успешную борьбу с лесонарушениями // Лесник и объездчик. – 1957. – №6. – С. 24—27.
45. Блаватский В. Д. Земледелие в античных государствах Северного Причерноморья. – М.: АН СССР, 1953. — 208 с.
46. Бобко А. У лісі законодавчих парадоксів // Дзеркало тижня. — 2001. — 21—28 грудня.
47. Бобров В.Р. Вольные охотники и землекопы // Лесная промышленность. — 1991. — № 6. – С. 27.
48. Боголепов Р.Д. Правовые основы деятельности милиции по охране природы: Лекция. — М.: Высшая школа МООП СССР, 1997. — 36 с.
49. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2000. – 118 с.
50. Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине К.: Экологокультурный центр,1995. — 184 с.
51. Борейко В.Е. Очеркио пионерах охраны природы. – К: Киевский экологокульт. центр, 1996. – 144 с.
52. Бондаренко В.Д., Фурдичко О.І. Ліс і рекреація в лісі. — Львів: Світ, 1994. — 232 с.
53. Бондаренко В.Д., Фурдичко О.І. Першопостаті української лісівничої практики і освіти // Лісівнича наука і освіта: стан і перспективи розвитку: Матеріали міжнародної ювілейної наук.-практ. конф., присвяченої 155-річчю лісогосп. фак. і 70-річчю Боярської лісової дослідної станції / А.А. Сторочинський та ін. (ред). — К.: Національний аграрн. Універс. Лісогосподарськ. Фак., Боярська лісова дослідна станція, 1997. — С. 16-19.
54. Боплан Г., Меріме П. Опис України. Українські козаки та їхні останні гетьмани. Богдан Хмельницький. — Львів: Каменяр, 1990. — 301 с.
55. Бронина А.Б., Крассов О.И. Работникам леса. Правовые вопросы. — М.: Юрид. лит, 1990. — 384 с.
56. Будзиновський В. Історія України. — Львів: Литовсько-Польський вік, 1924. — 69 с.
57. Вакулюк П.Г. Нариси з історії лісів України. – Фастів: Поліграфіст, 2000. – 624 с.
58. Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914 – 1923. У 2 т. – Львів: Місіонер, 1998.
59. Вісник Української Народної республіки. –1918. – 19 грудня.
60. Вилькине Иван. Сельский хозяин ХIХ века для русских помещиков и управляющих вотчинами. В 4-х ч. — Москва: В типографии Лазаревых Института Восточных языков, 1838. — Ч.4. — 662 с.
61. Винниченко В.К. Відродження нації: В 3 ч. – К., 1990.
62. В лес пришел настоящий хозяин // Известия. 1963. 21 мая.
63. Вопросы лесного хозяйства. І Всесоюзная конференция лесной секции // Лесовод. 1928. №3. С 52—61.
64. Воскресенський Н.А. Законодательные акты Петра 1. – М.- Л.: Изд-во АН СССР, 1945. – Т. 1. – 602 с.
65. Гавриш С.Б. Угол. отв. за незаконную порубку леса. — Автореф. дис… к. ю. н. – Харьков. 1980.– 15 с.
66. Гавриш С.Б. Основные вопросы ответственности за преступления против природной среды. – Автореф. дис… д. ю. н. Харьков, 1994. 42 с.
67. Галицько-Волинський літопис. – Львів, 1994. – 252 с.
68. Галицьке намісництво (1772 – 1921). Архівно-бібліографічний фондовий покажчик. – К.: АН УРСР, 1990. – 151 с.
69. Гапоненко В. Природоохоронні напрями в державницькій політиці козацтва // www.cossackdom.com/cossack21/gapon.htm
70. Генсірук С.Л., Антонович М.С., Нижник Л.А. Ліси західного регіону України. – Львів: Вид-во Укр. держ. лісотехнічн. унів., 1998. – 407 с.
71. Генсірук С.Л., Фурдичко О.І., Бондар В.С. Історія лісівництва в Україні. — Львів: Світ, 1995. — 422 с.
72. Гісцова Л.З., Демченко Л.Я. “Щоб защадъвши леса… можно било и напредкы чем корыстоватись” (рапорти паланкових полковників про захист лісів від винищення) //Архіви України.—1991.—№5-6. — С. 75-84.
73. Головач В.П. Правовая охрана лесов в СССР: Текст лекций. – Свердловск: Свердловский юридический институт им. Р.А. Руденко. 1987. – 44 с.
74. Гомилевский В. Буковина в лесохозяйственном отношении // Лесной журнал. — 1915. — Вып. 4.— С.581-615.
75. Гомилевский В. Галиция в лесохозяйственном отношении: лесистость страны и ее частей; типы лесов; просветительные меры для правильного пользования леснымы богатствами // Лесной журнал. – 1914. – Вып. 8. – С. 1246 – 1265.
76. Горбовой В.Ф. Предмет и система советского лесного права. – Красноярск.: Изд-во Красноярск. ун-та, 1984. – 144 с.
77. Государственние учреждения России в ХVШ в. (Законодательные материалы) / Ред. Ерошкин Н.П. — М.: Моск.гос. историко-архивный инст., 1960. – 579 с.
78. Греков Б. Д. Киевская Русь. – М.: Госполитиздат, 1953. – 583 с.
79. Грозовський І.М. Охорона природи в Запорозькій Січі. Право України. 1997, №12. С. 103—105.
80. Грушевський М.С. Історія України-Русі: В 11 т., 12 кн. – К, 1998.
81. Гуревич И.Я., Солнцев З.Я. О ближайших задачах лесного хозяйства/ Лесное хозяйство и лесоэксплоатация. — 1936. — № 6. — С.1-4
82. Декреты советской власти. – В 2-х т. – М.: Госполитиздат, 1959.
83. Довженок В.И. К истории земледелия у восточных славян в 1 тысячелетии н. э. И в эпоху Киевской Руси // Материалы по истории земледелия СССР / Под ред. Б.Д. Грекова. — М.: АН СССР, 1952. — С.154-156.
84. Довнар-Запольский М.В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. — Киев: Типограф императорского Университета ім. Владимира, 1901. — 808 с.
85. Довнар-Запольский М.В. Очерки по организации западно-русского крестьянства в ХVI веке. – К.: Кіевская 1-я артель Печатного Дела, 1905. – 308 с.
86. Документи Богдана Хмельницького.1648-1657 / Упоряд:І.Кри-п’якевич та І.Бутич. – К.: Вид-во АН УРСР 1961. — 740 с.
87. Докучаев В.В. Труды экспедиции, снаряженной лесным департаментом под руководством профессора Докучаева. Отчет Министерству Земледелия и Государственных имуществ. — СПб.: Типограф. В. Кирштбаума, 1895. — 25 с.
88. Дорошенко Д. Історія України, 1917—1923.. в 2-х т.:Докум.-наук. Вид./ Упоряди. К.Ю. Галушко. – К.: Темпора, 2002.
89. Древнерусские княжества X—XIII вв. / АН СССР. Ин-т истории СССР, Редкол. Л.Г. Бескровный (отв. ред.) и др. М.: Наука, 1975. — 304 с.
90. Дубровський В. До питання про міжнародну торгівлю України в першій половині XVШ ст. Записки іст-філ. від. — К.: ВУАН, 1931. — 446 с.
91. Дыбковская А., Жарин М., Жарин Я. История Польши с древнейших времен до наших дней. – Варшава: Научное издательство ПВН, 1995. – 565 с.
92. Дьяконов М. Очерки общественного и государственного строя древней Руси. — М.: Издание юридического книжного склада “Право” 1912. — 489 с.
93. Енциклопедія українознавства. У 3 т. – Львів: Наук. т-во ім. Т.Г. Шевченка у Львові, 1993.
94. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России: Учебник. — М.: Высшая школа, 1983. — 352 с.
95. Екатерина П и Г.А. Потемкин. Личная переписка. / В.С. Лопатин (подгот.); С.Г. Десятников (ред.); РАН. — М.: Наука, 1997. – 990 с.
96. Єфименко О.Я. Історія країни та її народу. — К.: Мистецтво, 1992. – 254 с.
97. Завальний А. Правова традиція // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. /Відп. ред. Ю.І.Римаренко, Я.Ю.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. – К.: Ін Юре, 2003. – Т.1. – 687 с.
98. Закон про охорону природи Української РСР: Прийнятий 30 червня 1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. – №23. – Ст. 175.
99. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV—XVI вв. / Подгот. И.И. Яковкиным. – Л.: Государств. социально-экономическое изд-во. Ленингр. отделение, 1936. — 154 с.
100. Законъ о лђсахъ // Общій законов краєвыхъ и правительства вестник для воеводства Буковины. ХП ч. — 1853. — С. 272—302.
101. Зароботная плата работников леса в 1924-25 г. // Лесовод. – 1925. – № 4-5. – С. 12-14
102. Заславская Л.А. Судебное рассмотрение дел о лесонарушениях / Отв. ред. Шубин В.В. – М.:Юрид лит., 1977. – 88 с.
103. Захарченко П.П. Історія держави та права: Навч. посіб. – К.: Ун-т “Україна”, 2004. – 206 с.
104. Зверское убийство 19 человек // Лесовод. – 1924. – №1. – С.68-70.
105. Іваницький Б.І. Ліс і лісове господарство на Україні. / Праці українського наукового інституту. – Варшава, 1936. – Т.ХІУ. – Серія економічна. – Кн. 11. Т. 1. – 186 с.
106. Іваницький С. Оптимізація лісистості // Лісовий і мисливський журнал. – 2001. — № 6. С.
107. Іванов В. Історія держави і права України. – К.:Атіка, 2003. – 416 с.
108. Іванченко Р.П. Київська Русь: початки Української державності: Посібник з історії. – К.: Всеукраїнське товариство “Просвіта”, 1995. – 96 с.
109. Іванченко Р.П. Українська державницька ідеяв суспільно політичній думці ІХ-ХІІІ ст. (крізь призму концепції “Повісті минулих літ”). – К.: КиМУ, 2004. – 178 с.
110. Інструкція про лісову сторожу державних лісів УРСР затверджена 26 квітня 1923р. колегією Наркомзему УРСР. Амчиславский Я., Баталин С. Лесное законодательство Украины. Украины. – Х.: Юридич. изд. Наркомюста УССР, 1926. — С. 165-173.
111. Інструкція про службу лісової сторожі в лісах, що їх передано в користування громад та об’єднань селянського трудового населення // Збірник законоположень та головних інструкцій щодо лісів, яких передано на користування громад та об’єднань селянської трудової людності. – Х: Всеукраїнське управління лісами. – 1926. — С. 64-69.
112. Исаев И.А. Евразийская концепция федеративного устройства: истоки, идеи // Історико-правові проблеми автономізму і федералізму. Матеріали Х-ї міжнародної історико-правової конференції 22 – 24 вересня 2003 року, м. Севастополь. – Сімферополь: Всеукраїнський інформаційно-культурний центр, 2004. – С.10–16.
113. Исаев И.А. История государства и права России. – М.: Юрист, 1994. – 445 с.
114. Исламов Т.М., Пушкаш А.И., Шушарин В.П. Краткая история Венгрии. – М.: Наука, 1991. – 606 с.
115. Історія держави і права України. У 2-х томах /За ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина, В.Д. Гончаренка. – К., 2003.
116. История Украинской ССР в 10-ти т. К.: Наукова думка, 1981. – Т. 1. 496 с. Т. 2. Развитие феодализма. Нарастание антифеодальной и освободительной борьбы. – 592 с. Т. 3. Освободительная война и воссоединение Украины с Россией. Начало разложения феодализма и зарождение капиталистических отношений. – 720 с.
117. Кабачинська С. Просто так ліс не росте // Дзеркало тижня. 2000. 30 листопада – 6 грудня.
118. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, текстами). Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
119. Клунний Г. В боротьбі за селянство. Земельне законодавство контрреволюційних урядів за час революції на Україні. – Харків, 1926. – С. 124.
120. Козейчук В. Объезд отличного качества (из опыта роботы Шепетовського лесхоза Хмельницкой области УССР // Лесник и объездчик. — 1957. — № 1. — С. 29-32.
121. Козюбра М., Лисенко О. Євразійська або слов’янська правова сім’я: реальність чи міф //Українське право. – 2003. – С. 7–16.
122. Колданов В.Я. Очерки истории советского лесного хозяйства. — М.: Экология, 1992. — 256 с.
123. Колодій А. Правова сім’я (сім’я та вид правових систем // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. /Відп. ред. Ю.І.Римаренко, Я.Ю.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. – К.: Ін Юре, 2003. – Т.1. – С. 746.
124. Комендар В. Перетворимо ліси на пустелі? // Дзеркало тижня. № 38. 2003. 4 - 10 жовтня.
125. Компанієць І.І. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст. (1900 – 1919 рр.). – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – 372 с.
126. Копій Л. Заміна лісистості західного регіону України // Лісовий і мисливський журнал. – 2001. – № 3. — С. 14-15.
127. Копиленко О. Л., Копиленко М.Л. Держава і право України. 1917 – 1920. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
128. Костицький В.В. Лесное право: Краткое учебное пособие / Львов: Лесотехнический инст., Львов. отделение укр. Ассоциации преп. права., 1991. – 91 с.
129. Костицький В.В. Лісове право України: Навчальний посібник / Інститут законодавчих предбачень і правової експертизи. – К.: ЗАТ “Нічлава”, 1999. – 164 с.
130. Копиленко О.Л. Сто днів Центральної Ради. – К.: Україна, 1992. – 204 с.
131. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. — К.: Наукова думка, 1984. — 174 с.
132. Крип’якевич І. Литовська Русь в першій половині ХVІ ст.: дослідження і матеріали. — Львів, 1994. — 388 с.
133. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2002. – 446 с.
134. Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Мікула О.І., Настасяк І.Ю. Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини. – Львів: Тріада плюс, 2002. – 88 с.
135. Кульчицкий В.С. Галицкий сейм в системе колониального аппарата Австро-Венгрии. Автореф…к.ю.н. – М., 1953. – 16 с.
136. Кульчицкий В.С. Политический аппарат колониального управления Восточной Галиции (Вторая половина ХІХ – начало ХХ вв.). Автореф…д.ю.н. – К., 1970. – 38 с.
137. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й., Історія держави і права України. – К.: Атіка, 2001. — 318 с.
138. Кутепов Н. Великокняжеская и царская охота на Руси с X по XVI век. Историч. очерк Н. Кутепова. С.-Пб., 1896. — Т. 1. Исторический очерк XVI ст. — 212 с.
139. Лащенко Р.М. Лекції з історії українського права. – Ч. 1. Княжа доба; Ч. 2. Литовсько-польська доба. – Прага: Українське правниче товариство в Ч.-С.Р., 1923 – 1924. — Вип. 1. Пам’ятники права. — 78 с.
140. Ленский Л. М. Материалы по истории социалистического лесного законодательства (1917—1945 гг.). — М.-Л.: Изд. и фототиполит. Гослестехиздата в Лгр., 1947. — 322 с.
141. Лесное хозяйство СССР за 50 лет(1917-1967гг.)/Отв. ред. А.А. Цымлек. – М.: Лесная пром-сть, 1967. – 312 с.
142. Лесная энциклопедия: В 2-х т. / Под ред. Ворбйова и др. – М.: Советская энциклопедия, 1985. Т.1 – 563 с. Т. 2 (1986) – 629 с.
143. Линниченко И. Взаимные отношения Руси и Польши до половины ХІV ст. – К.,1884. – Ч.І.
144. Логвиненко О.І. Забезпечення природоохоронної функції держави працівниками органів внутрішніх справ // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. – 2004. Вип. 28. – С. 491—493.
145. Логвиненко О.І. Лісове законодавство в Україні у XVШ сторіччі // Право України. – 2002. – – №12. – С. 140—141.
146. Логвиненко О.І. Матеріальне забезпечення лісової охорони України: 1917—1927 рр. // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. – 2004. – Вип. 25. – С. 221—225.
147. Логвиненко О.І. Перші радянські документи про охорону лісів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – №5. – С. 280—286.
148. Логвиненко О.І. Охорона лісів у Київській Русі та Литовсько—Руському князівстві // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип. 13. – С. 189—192.
149. Лозинский С.Г. Царствование Франца Иосифа. Политический очерк современной Австрии. – Пг.: “Брокгауз-Ефрон”, 1916. – 205 с.
150. Лозо В. И. Основные этапы развития лесного законодательства УССР: Автореф. дисс. к.ю.н. Харьков, 1983. — 17 с.
151. Любавский М.К. Областное деление и местное управление. – М., 1893.
152. Макеев А. Кадры – боевая задача лесной промышленности // Лесной специалист. - 1930. - № 19. - С. 26-31.
153. Маковський В.І. Становлення основ української державності у середині XVП століття та причини її ліквідації // Домашній адвокат України: Спеціальний випуск. — 1995. —№ 1. — 32 с.
154. Марченко Г.А. Задачи лесной политики на Украине. — Х.: Госплан УССР, 1925. – 79 с.
155. Мелехов И.С. К истокам отечественной лесной науки. – Архангельск: СССР МВО Арханг. лесотехнический ин-т им. В.В. Куйбышева, 1948. — 28 с.
156. Мелехов И.С. Очерк развития науки о лесе России. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. – 207 с.
157. Мельник П.В. Правова охорона лісів Карпатського регіону. Афтореф. дис... к.ю.н. – Харків, 2002. – 19 с.
158. Местное управление и местные повинности в Австрии. Том ІV. – СПб: Типография кн. В.И.Мещерского, 1901. – 631 с.
159. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика. Енциклопедія / За ред. Ю.Римаренка. – К.: Довіра, 1998. – 912 с.
160. Мироненко О.М. Світоч української державності. Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. – К.: НАН України, Інститут держави і права ім. В.ВМ. Корецького, 1995. – 328 с.
161. Михайлов П.Е. Происхождение земельного старожительства. (Правно-историческ. исследов.). — СПб.: Министерство народного просвещения, 1910. — 42 с.
162. Морозов В.О. Речь на открытии Второго съезда лесоводоов // Лесной журнал. — 1917. — № 9-10. — С. 612.
163. Музиченко П. П. Історія держави і права України. Навч. пос. – К.: Знання, 1999. – 661 с.
164. Мунтян В. Л. Правова охорона лісів Української РСР. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — 84 с.
165. Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. – К.: Український письменник, 1993. – 413 с.
166. Назаров Д.Д. Приложения к уставу лесному / Сборник узаконений и распоряжений Правительства по лесной части / Сост. Д.Д. Назаров и Л.Х. Собинин. С.-Пб.: Типо.-лит. П.Т. Ревина. 1913. Том ІІ. 669 с.
167. Народна воля. – 1917. – 15 грудня.
168. Непийвода В. Австрійські закони про ліси // Людина і екологія. 2001. — 20 березня. — Число 20. (61). – С. 8.
169. Непийвода В. Вплив австрійського лісового законодавства на розвиток лісового господарства в Галичині // Малий і середній бізнес. – 1999. –№3.– С. 17-20.
170. Непийвода В. Вплив австрійського Закону про ліси (1852 р.) на лісове господарство в Галичині// Право України. –№3. – 1999. – С. 61-65.
171. Ніщук М. Закон про полювання та мисливські “розваги” // Дзеркало тижня. - № 35. – 18 – 22 серпня.
172. О преобразовании Совета Народных Комиссаров СССР в Совет Министров СССР и Советы Народных Комиссаров союзных и автономных республик – в Советы министров союзных и автономных республик: Закон от 15 марта 1946 г. // Сборник законов СССР и указов Президиума Верховного Совета СССР. В 4-х т. – М.: Изд-во “Известия советов народных депутатов трудящихся СССР”, 1975. – Т. 1. – С. 186-187.
173. Оніщенко Н. Правова культура // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. /Відп. ред. Ю.І.Римаренко, Я.Ю.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. – К.: Ін Юре, 2003. – Т.1. – С. 687.
174. Оніщенко Н.М. правова система і держава в Україні. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.