ПРИНЦИПИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ТА ЇХ ВТІЛЕННЯ В ЗАКОНОДАВЧІЙ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Короткий опис

ВСТУП 3-10

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПРИНЦИПІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

1.1. Поняття процесуального права та його місце в структурі права України 11-38
1.2. Поняття і основний зміст принципів процесуального права України 39-58
1.3. Види принципів процесуального права України 59-78
Висновки до РОЗДІЛУ І 79-84
РОЗДІЛ ІІ. ВТІЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА В ЗАКОНОДАВЧІЙ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ

2.1. Конституційні принципи процесуального права як основа здійснення професійної діяльності міліції України 85-117
2.2. Втілення принципів процесуального права в законодавчому забезпеченні діяльності міліції України 118-134
2.3. Значення та вплив міжнародно-правових принципів процесуального права у законодавчій регламентації діяльності міліції України 135-154
Висновки до РОЗДІЛУ ІІ 155-162
ВИСНОВКИ 163-174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175-198

ВСТУП

Актуальність теми. Основні ідеї права, його вихідні положення займали вчених, видатних філософів протягом усієї історії людства. Адже визначення принципів, що виступають основою формування та функціонування права, дозволить ближче підійти до розуміння самого права, точніше встановити його сутність. Крім цього, отримані результати дозволять вдосконалити механізм впливу права на суспільні відносини. Ця проблема досліджується протягом багатьох століть. Вона порушувалась ще у Стародавній Греції такими видатними філософами як Сократ, Платон, Аристотель та ін. Вагомий внесок у її розробку зробили римські юристи, що підійшли до неї з практичної точки зору. Далі естафету досліджень перейняли мислителі XVII-XVIII століття: Т. Гобс, Ш.Л. Монтеск’є, Ж.Ж. Руссо та ін. й в подальшому вона залишалась доволі актуальною. Особливої актуальності проблема дефініції і змісту принципів права набула з моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Саме з цього часу почалася розбудова незалежної, демократичної, соціальної та правової держави в Україні, а такий шлях розвитку обумовлює необхідність закріплення відповідних принципів права в національному законодавстві.
Необхідно зазначити, що після декларування певних положень —елементів відповідних принципів права, необхідно створити й закріпити в законодавстві механізм їх реалізації, втілення в реальне життя. Сукупність норм права, предметом регулювання яких є саме процедура реалізації закріплених в законодавстві певних положень, прав, свобод та обов’язків суб’єктів правовідносин, утворюють процесуальне право, яке забезпечує втілення закріплених в законодавстві правових приписів в реальне життя суспільства і держави.
Процесуальне право є структурним елементом права взагалі, тому і основні ідеї, вихідні положення останнього притаманні і йому. Окрім цього, деякі принципи властиві саме процесуальному праву.
На сьогодні проблема визначення принципів процесуального права набуває особливого значення в зв’язку з процесом інтеграції України у світове співтовариство, що обумовлює необхідність узгодження національного законодавства з міжнародним правом. Проголошення України правовою державою також накладає обов’язки по вдосконаленню існуючого законодавства. На нашу думку, вдосконаленню підлягає, в більшій частині, саме процесуальне право, оскільки задекларовані права, свободи та обов’язки суб’єктів правовідносин загалом відповідають рівню культурного та цивілізаційного розвитку нашої країни, а механізм їх реалізації, втілення в реальне життя ще знаходиться у стадії формування. Актуальність цієї роботи визначається практичною необхідністю вдосконалення національного законодавства у сфері закріплення вихідних ідей, основних положень процесуального права, а також теоретичною розробкою зазначених проблем.
Одним із напрямів діяльності держави є забезпечення правопорядку в країні. Для цього створюються відповідні державні органи, що наділені владними повноваженнями й компетенцією. Одним із таких органів є міліція, діяльність якої потребує ретельного правового регулювання. Важливість правопорядку в державі обумовлює необхідність точного втілення змісту принципів процесуального права в законодавстві, що здійснює регулювання діяльності міліції.
Необхідно зазначити, що у сучасній правовій науці не приділяється належної уваги дослідженню принципів права, їх конкретизації відповідно правового регулювання певних сфер людської життєдіяльності, питанням співвідношення принципів міжнародного права та принципів права, що закріплені в національному законодавстві України; що об’єктивно підвищує теоретичну й практичну цінність даного дисертаційного дослідження, його актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження обговорена і схвалена на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол №10 від 29 грудня 1998 року) та включена до науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України. Дисертаційне дослідження підготовлене згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), у відповідності з тематикою пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 р.р. (Наказ МВС України від 30 червня 2002 року № 635).
Мета й задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є:
• формування поняття “принцип процесуального права”;
• вироблення системи принципів процесуального права;
• аналіз стану втілення принципів процесуального права в конституційному та законодавчому регулюванні діяльності міліції;
• аналіз впливу принципів міжнародного процесуального права на нормативно-правове регулювання діяльності міліції;
• виявлення недоліків нормативного закріплення принципів процесуального права в законодавчому регулюванні діяльності міліції України та формування пропозицій щодо шляхів їх усунення.
Реалізація означеної мети зумовило постановку ряда завдань:
1. Проаналізовати генезис поняття “процесуальне право”: історія виникнення проблеми, різні підходи до визначення.
2. З використанням порівняльного аналізу сформульовати і запропоновати власне визначення процесуального права та зробити спробу з’ясувати його місце в структурі права України.
3. Проаналізовати поняття “принципи права”: різні підходи до генезису, дефініції та класифікації.
4. На основі проведеного аналізу сформульовати власне поняття принципів права, встановити стадії їх формування та класифікацію останніх.
5. Сформульовати поняття принципів процесуального права та запропоновати власну їх класифікацію.
6. Проведений аналіз законодавчого регулювання діяльності міліції й його відповідності принципам процесуального права України.
7. З використанням порівняльного аналізу визначити вплив принципів міжнародного процесуального права на національне процесуальне право України, в тій його частині, що регламентує діяльність міліції.
8. Визначити недоліки у втіленні принципів процесуального права України в нормативно-правову регламентацію діяльності міліції та зазначити практичні рекомендації та пропозиції щодо їх усунення та подальшого вдосконалення системи нормативно-правового регулювання діяльності міліції.
Об’єктом дослідження є правове регулювання діяльності міліції України, а саме принципи процесуального права України та їх втілення в законодавчій регламентації діяльності міліції України.
Предметом дослідження є система принципів процесуального права України та їх втілення в систему конституційних, законодавчих, міжнародних нормативно-правових актів, що здійснюють правове регулювання діяльності міліції України.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система як загально-філософських, загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання. У процесі розроблення проблеми використовувалися різноманітні методи наукового пізнання, серед яких слід назвати такі як:
• діалектичний та метафізичний (використовувався при формулюванні вихідних понять, що стосуються предмета дослідження);
• історико-правовий (використовувався при дослідженні генези принципів процесуального права України);
• порівняльно-правовий (використовувався, зокрема, при дослідженні іноземного правового досвіду);
• формально-логічні методи (їх використання дозволило отримати нові теоретичні знання про найважливіші аспекти принципів процесуального права);
• системно-структурний (використовувався при формуванні системи принципів процесуального права України).
Теоретичною базою дисертаційного дослідження виступали монографії, підручники, статті; нормативною базою Конституція України, чинне законодавство, нормативно-правові договори ратифіковані Україною, що становлять нормативно-правове забезпечення діяльності міліції України. Висновки та положення, які містяться у дисертації, спираються на сучасні досягнення загальної теорії держави та права, конституційного права, на здобутки інших юридичних наук, а також на результат аналізу державно-правової практики України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження за характером та змістом розглянутих питань є першою в Україні спробою на теоретичному рівні розглянути принципи процесуального права України та їх втілення в нормативно-правову регламентацію діяльності міліції.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоноване авторське визначення процесуального права та його місця в структурі права України, визначення принципів процесуального права та їх генезису, створення класифікації принципів процесуального права.
Найбільш значущими результатами дослідження, які визначають новизну та особистий внесок автора в розробку даної проблеми є:
• автором сформульовані та обґрунтовані в дисертації поняття процесуального права, принципів права, принципів процесуального права;
• визначено місце процесуального права в структурі права України;
• в методологічному аспекті для вивчення принципів процесуального права автором запропоновано нові критерії їх класифікації, стадії їх формування, що покликано сприяти значному розширенню можливостей сприйняття і дослідження даної проблеми;
• запропоновано формулювання принципів процесуального права України;
• запропонована система принципів процесуального права України та проаналізована точність їх втілення в нормативно-законодавчу регламентацію діяльності міліції;
• проаналізований вплив принципів міжнародного процесуального права на процесуальне право України, в тій його частині, що регламентує діяльність міліції;
• звернута увага на недоліки національного законодавства України, в тій його частині, що стосується предмета нашого дисертаційного дослідження;
• визначені проблемні питання імплементації принципів міжнародного процесуального права в систему національного законодавства України;
• запропоновані шляхи усунення виявлених недоліків та шляхи подальшого вдосконалення нормативно-правової регламентації (її процесуальної частини) діяльності міліції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані в результаті дисертаційного дослідження висновки і пропозиції спрямовані на вдосконалення нормативно-правової регламентації діяльності міліції.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки можуть бути використані в наступних сферах:
• науково-дослідницька робота — для подальшої розробки проблемних питань процесуального права, принципів процесуального права;
• законотворча робота — для використання у поточній роботі та усунення виявлених недоліків; для подальшого вдосконалення системи національного законодавства України;
• навчальний процес — для підготовки відповідних розділів підручників та методичних рекомендацій з курсів теорії держави і права, історії політичних і правових вчень, у спецкурсі з проблем теорії держави і права.
• матеріали дисертації також можуть бути використані для організаційного, методичного, інформаційного забезпечення органів державної влади, зокрема, міліції.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України, кафедри теорії та історії держави і права Академії адвокатури України.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у шести статтях, з яких п’ять у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена специфікою теми, сформульованими метою та завданнями дослідження, логікою викладення і висновками виконаного дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, котрі поділяються на 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (271 найменувань). Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 198 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє запропонувати наступні теоретичні та практичні висновки.
По-перше, автор пропонує розглядати процесуальне право крізь призму його функціонального призначення: фактичне обслуговування норм матеріального права, юридичний процес. Останній визначається дисертантом як система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених суб'єктів, що дістає вияв у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, позитивному правозастосуванні та використанні норм, що не пов’язані з правозастосуванням; урегульована процесуальними нормами, закріплена у процесуально-правових документах і забезпечена засобами юридичної техніки. Таким чином, ми пропонуємо визначити процесуальне право як сукупність правових норм, що регулюють процедуру оформлення, реалізації, охорони й захисту прав, свобод і обов’язків суб’єктів правовідносин, встановлених матеріально-правовими нормами, порядок і послідовність дій державних органів і посадових осіб, що застосовують правові норми.
Місце процесуального права в структурі права України визначається тим, що процесуальне право забезпечує практичне втілення приписів матеріально-правових норм в життя суспільства й держави. Будь-яка матеріальна норма повинна бути забезпечена механізмом реалізації, механізмом дії. Функцію такого механізму і виконують норми процесуального права. Діалектика взаємовідносин матеріального та процесуального права — це взаємовідносини між змістом і формою, де зміст — це матеріальні норми, а форма — процесуальні. Процесуальні норми є похідними від матеріальних, при цьому маючи власний предмет і метод правового регулювання. Необхідно зазначити взаємообумовленість матеріальних і процесуальних норм права. Існування матеріальних норм без належного механізму їх реалізації — процесуальних норм — втрачає сенс, оскільки є неможливим практичний вплив на суспільні відносини, що потребують правового регулювання. З іншого боку, процесуальні норми не мають змоги існувати самостійно, у відриві від норм матеріальних, адже їх (процесуальних норм) основне призначення забезпечувати втілення в життя нормативних приписів, що містяться в матеріальних нормах.
Аналіз проблеми, з урахуванням останніх досягнень сучасних вчених, дозволив визначити принципи права як основні засади, відправні ідеї його буття, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й володіють універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю.
На нашу думку, процес виникнення та формулювання принципів права можна уявити наступним чином:
5. Суспільні відносини, що потребують правового регулювання;
6. Правосвідомість, тобто усвідомлення необхідності такого регулювання та визначення його можливих шляхів;
7. Правова наука та юридична практика, що здійснюють підтвердження необхідності правового регулювання даних суспільних відносин, а також здійснюють формулювання необхідного(них) принципів права;
8. Законодавче закріплення принципів права, що здійснюється двома шляхами: пряме формулювання або фактичне закріплення у правових нормах.
З урахуванням запропонованих дефініцій процесуального права та принципів права, ми вважаємо, що принципи процесуального права можна визначити як універсальні, загально-значимі ідеї, основні засади, що володіють нормативністю та вищою імперативністю, що здійснюють загальне керування певною сукупністю правових норм, регулюючих процедуру оформлення, реалізації і захисту прав, свобод і обов’язків суб’єктів правовідносин, встановлених матеріально-правовими нормами, порядок і послідовність дій державних органів і посадових осіб, що застосовують правові норми.
Зміст принципів процесуального права втілений в ряді характерних ознак, властивих останнім: універсальність, загальнозначимість, нормативність та вища імперативність, здатність здійснювати загальне керування певною сукупністю правових норм (в даному випадку — процесуальним правом). Крім цього, зміст принципів процесуального права полягає в тому , що вони є його несучою конструкцією, навколо якої формуються його норми, інститути, галузі й уся система. За їх допомогою перевіряють, наскільки даний правовий акт є легітимним, чи дійсно він є формою виразу саме права. Частіше за все принципи процесуального права слугують відправними ідеями законодавчої і правозастосовчої діяльності, беручи участь у регулюванні поведінки опосередковано, втілюючись у більш конкретних юридичних нормах, але деяких випадках вони здатні безпосередньо регулювати суспільні відносини.
Класифікація принципів процесуального права повинна відповідати наступним вимогам:
• вона повинна бути доволі абстрактною, щоб вказувати найважливіше, квінтесенцію об'єкта дослідження;
• вона має проводитись лише за одним критерієм, що є істотнім для даного предмета;
• абстрактність не повинна бути метою, а лише шляхом для досягнення "чистих" видових груп;
На нашу думку, критерієм класифікації краще за все обрати рівень значимості принципів процесуального права для юридичного процесу. Таким чином, повна класифікація принципів процесуального права може мати такий вигляд:
1. Конституційні принципи (принципи процесуального права, що за своїм значенням для життєдіяльності суспільства і держави мають найвище значення й тому повинні бути закріплені в Основному Законі країни):
10. принцип справедливості (сутність даного принципу втілена в ст.ст. 55, 56, 61, 129 та ін. Конституції України).
11. принцип рівності (ст.ст. 13, 21, 24, 26, ч. 2 ст. 38, ст.ст. 51-52, ч. 1 ст. 71, ст. 80, ст.ст. 105, 126, 129, 149 Конституції України).
12. принцип законності (ст.ст. 68, 129 Конституції України).
13. принцип гуманізму (ст.ст. 3, 23, 27-29, Конституції України).
14. принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
15. принцип юридичної визначеності, який складається з трьох елементів:
a. принцип виключення зворотної сили закону (ст. 58 Конституції України).
b. принцип недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст.ст. 22, 64, 157 Конституції України).
c. принцип відповідальності держави перед особою (ст. 56 Конституції України).
16. презумпція невинуватості (ст. 62 Конституції України).
17. принцип "дозволено лише те, що прямо передбачено законодавством" для державних органів (ч. 2 ст. 19 Конституції України) і принцип "дозволено все, що прямо не заборонено" для людини (ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 60 Конституції України).
18. принцип гласності (ст. 32, ч. 2 ст. 50, ст. 57, ч. 4-5 ст. 94, ст.ст. 97, 129 Конституції України).
2. Інші (міжгалузеві й галузеві принципи). Принципи процесуального права, що за своєю сутністю є конкретизацією конституційних принципів процесуального права в конкретних галузях права, та за свою значимістю поступаються першим. Не є можливим надати вичерпний перелік міжгалузевих і галузевих принципів права, оскільки їх кількість важко підрахувати й, на нашу думку, — це тема окремого дослідження. Прикладом таких принципів можуть бути:
• принцип публічності(ст. 4 КПК України);
• принцип індивідуального характеру відповідальності (ст. 61 Конституції України);
• принцип всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи (ст. 22 КПК України);
• принцип “незнання закону не звільняє від відповідальності“ (ст.68 Конституції України) ;
• принцип забезпечення обвинуваченому права на захист (ст. 21 КПК України);
• принцип змагальності(ст. 161 КПК України; ст. 15 ЦПК України);
• принцип усності й безпосередності (ст. 10, 160 ЦПК України);;
• принцип диспозитивності(ст. 161 КПК України; ст. 4, 15, 151 ЦПК України);
• принцип "ніхто не може бути суддею у власній справі";
• принцип неприпустимості повторного покарання за той же злочин;
• принцип відповідальності лише за вину;
принцип незалежності суддів (ст. 18 КПК України; ст. 8 ЦПК України), тощо.
Конституційні принципи процесуального права визначають загальні, абстрактні критерії за якими повинна проходити дільність суб’єктів права по реалізації нормативно-правових приписів, а необхідна конкретизація цих вихідних положень здійснюється неосновними (міжгалузевого і галузевого рівня) принципами, по відношенню до яких основні принципи мають вищу юридичну силу.
Дослідженням встановлено, що в межах процесуального права принцип справедливості здебільшого виконує аксиологічну функцію. Мається на увазі, що принцип справедливості встановлює певні взірці (наприклад, встановлює заборону притягати двічі до одного виду юридичної відповідальності за одне правопорушення), певні вищі правила діяльності й вимагає впорядкування юридичного процесу згідно з ними. Це дозволяє досягти певної визначеності процесуальної діяльності, оскільки принцип справедливості фактично встановлює закони, за якими вона повинна проходити.
Справедливість має бути вихідним принципом діяльності міліції, яка для забезпечення виконання покладених на неї обов’язків наділена доволі широким колом повноважень, в тому числі, має право застосовувати певні види державного примусу. Діяльність міліції з охорони правопорядку в країні носить специфічний характер, оскільки фактично здійснює безпосередній вплив на життєдіяльність суспільства; з чого випливає її значимість для останнього.
Принцип рівності в процесуальному праві обумовлює необхідність однаковості правового положення однопорядкових суб'єктів права по відношенню один до одного, обумовлює необхідність однаковості їх правового статусу.. Принцип рівності встановлює одну з обов’язкових умов реалізації нормативно-правових приписів для всіх суб’єктів правовідносин: кожен має рівні правові можливості, всі в рівній мірі користуються свободами, на всіх покладені рівні обов’язки.
Ми вважаємо, що принцип рівності органічно доповнює вимоги принципу справедливості до діяльності міліції. Він визначає відправні умови здійснення діяльності міліції по виконанню завдань держави. Мається на увазі, що принцип рівності вимагає від посадових осіб органів міліції у своїй професійній діяльності рівного ставлення до будь-яких осіб незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та ін. ( для юридичних осіб незалежно від форми власності). Крім цього, принцип рівності визначає рівний обсяг прав, свобод та обов’язків однопорядкових юридичних та фізичних осіб, які підпадають під сферу діяльності міліції.
Ми приєднуємося до думки сучасних дослідників, відповідно до якої вона включає до себе наступні основні елементи:
• умови суспільного та державного життя, за яких можлива належна реалізація правових приписів, що містяться в законодавстві;
• вимога суворого дотримання законів, що передбачає застосування державного примусу в разі їх порушення.
На нашу думку, особливістю процедурної діяльності є те, що при порушенні послідовності дій або процедурних правил, що вказані у законі її результати не матимуть легітимного характеру. Таким чином, законність виступає необхідною посилкою для розгортання послідовності процедурних дій.
У відповідності з двома елементами принципу законності діяльність міліції підкоряється двом вимогам:
5. Оскільки міліція є державним органом, що здійснює діяльність по виконанню завдань держави в сфері охорони правопорядку, то перший елемент принципу законності висуває вимоги до посадових осіб міліції здійснювати діяльність по профілактиці та попередженню правопорушень. За наявності її належної організації створюються умови суспільного життя, за яких максимально ускладнюється скоєння правопорушень.
6. Другий елемент принципу законності органічно трансформується в обов’язок міліції діяти лише у межах чинного законодавства, яке регулює її діяльність. Окрім цього, посадові особи міліції повинні належним чином реалізовувати вимогу держави до всіх суб’єктів права дотримуватись чинного законодавства. При цьому вони виступають від її імені й мають право, в межах компетенції, застосовувати міри державного примусу.
Ми вважаємо, що гуманізм можна визначити як сукупність поглядів, що виражають повагу до прав і гідності людини, її цінність як особистості, піклування про благо людей, їх всебічний розвиток, про створення сприятливих для людини умов суспільного життя.
З принципу гуманізму випливають наступні вимоги до діяльності міліції:
• будь-яка діяльність міліції повинна проходити з дотриманням прав людини;
• етичне поводження з особами, з якими співробітники міліції контактують при виконанні службових завдань;
• однією з головних умов, що визначають шляхи досягнення поставлених перед міліцією завдань, є спричинення найменшої шкоди особі, яка втягнута до сфери діяльності міліції;
• особливі умови застосування спецзасобів та вогнепальної зброї та ін.
Принцип верховенства права вимагає використовувати в діяльності посадових осіб органів міліції саме норми права у ситуаціях, коли суспільні відносини врегульовані, поряд з ними, ще іншими соціальними нормами. Крім цього, такий елемент принципу верховенства права як принцип верховенства закону висуває правила визначення норми права, яку слід використовувати при проведенні тієї чи іншої діяльності, тобто встановлює вищу юридичну силу закону по відношенню до інших нормативно-правових актів. Для процесуальної діяльності міліції це має вирішальне значення, адже при колізії норм права, що мають різну юридичну силу, ми маємо змогу точно визначити яку норму права нам потрібно використовувати. Прикладом може слугувати встановлення певної процедури відомчим нормативним актом, що є відмінною від процедури, встановленою законом: в такому випадку необхідно використовувати останню.
Проведене дослідження дозволяє нам запропонувати наступні правила і вимоги, що висуває принцип юридичної визначеності до діяльності міліції:
• принцип виключення зворотної сили закону висуває правила визначення норм права, якими слід користуватися при проведенні тієї чи іншої діяльності;
• принцип недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод встановлює певні межі застосування міліцією обмежень прав і свобод громадян;
• принцип відповідальності держави перед особою вимагає більш уважного та ретельного розгляду питань, що віднесені до компетенції міліції та належного ставлення до виконання своїх службових обов’язків. Гарантує додатковий соціальний захист працівникам міліції.
В процесуальному праві презумпція невинуватості визначає точку зору, з якою посадовим особам міліції необхідно підходити до усіх елементів юридичного переслідування усоби. маються на увазі певні правила проведення процесуальної діяльності щодо розслідування справ, пов’язаних з правопорушеннями:
• усі особи вважаються добропорядними до набуття вироком суду в законної сили;
• обов’язок доказування вини особи у вчиненому діянні покладений на державні органи;
• усі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого та ін.
Принцип "дозволено все, що передбачено законом" для державних органів покликаний забезпечити правильне функціонування державних органів та обмежити їх вплив на особу та суспільство, а також усунути можливість самоуправства та свавілля.
При здійсненні процесуальної діяльності гласність виступає гарантом виконання суб'єктами правовідносин покладених на них обов'язків та дотримання прав інших суб’єктів.
Неохідно зазначити, що основні (конституційні) принципи процесуального права України, в більшій своїй частини, відображені в законодавстві України, що здійснює регламентацію діяльності міліції, доволі повно. Деякі проблеми виявлені дисертаційним дослідженням існують з текстуальним втіленням принципів справедливості, рівності, верховенства права, законності. Тобто проблеми виникають з втіленням найбільш абстрактними, загальними положеннями-принципами процесуального права.
Аналіз різноманітних міжнародних актів демонструє, що більшість з них присвячена принципам гуманізму, справедливості й рівності. Текст цих актів являє собою тісний сплав вказаних принципів. Вони й справді дуже пов’язані між собою: не може бути гуманізму без рівності і справедливості; не може бути рівності без дотримання прав людини й навпаки. Тому зрозуміло, чому автори поєднують закріплення цих принципів в багатьох актах. Це сприяє більш повному відображенню принципів в міжнародному процесуальному праві. Керівним принципом міжнародного процесуального права є принцип гуманізму. На його підставі створено більшість міжнародно-правових актів й фактично цей принцип слугує відправним пунктом будь-якої діяльності держав, міжнародних організацій та ін. На жаль, в процесуальному праві України й досі не приділяють уваги належній деталізації в законодавстві принципу гуманізму. Необхідно більш повно відобразити його зміст в законодавстві нашої країни з тим, що це дозволить активізувати національний дух співгромадян й сприятиме розвитку держави; крім того, унеможливить зловживання владою з боку посадових осіб, оскільки, якщо людина почуває себе вільною, вона не закриє очі на беззаконня.
Будь-яка юрисдикційна діяльність (в тому числі слідство або судовий розгляд) провадиться на взірець англосаксонської правової сім’ї, тобто на підставі принципу справедливості. Необхідно вказати, що презумпція невинуватості визнана відправним пунктом при здійсненні кримінального судочинства. Необхідність втілення і дотримання цієї презумпції не залежить від правової сім’ї, до якої належить та чи інша країна.
На жаль, нечітко втілений принцип гласності, що дозволяє маніпулювати суспільною думкою в доволі широких межах й здійснювати тиск на міжнародні інстанції. Більшість елементів цього принципу залишені на власний розсуд країн-учасниць міжнародних конвенцій, договорів та ін. Не зовсім вдале закріплення принципу гласності у міжнародному процесуальному праві не відіграє особливої ролі на внутрішньому процесуальному праві України, оскільки цей принцип закріплений більш змістовно.
Необхідно вказати на існування певного моменту в тексті “Загальної декларації прав людини”, а саме: п. 3 ст. 29 сформульований таким чином, що ставить в залежність реалізацію проголошених прав і свобод від ООН: “Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.” Зрозуміло, що декларування прав та свобод – це лише третина справи, необхідно забезпечити належний процес їх реалізації, забезпечити певні гарантії їх дотримання. Але фактично процес реалізації ставиться в залежність від міждержавного органу – ООН. На нашу думку, будь-які організації, що створені для відстоювання державних інтересів не можуть бути жорсткою умовою реалізації прав і свобод людей, а лише засобом такої, гарантом охорони, захисту і поновлення порушених прав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адміністративне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. освіти / Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М. та ін. / За ред. Ю.П.Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
2. "Декларация о полиции" ПАСЕ резолюция 690(1979) Страсбург, 08.05.79 // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. - М.: СПАРК, 1998. - С. 77-81.
3. “Віденська конвенція про право міжнародних договорів” // http://www.un.kiev.ua/ua/inforesources/
4. “Загальна декларація прав людини” від 10 грудня 1948 року // http://www.un.kiev.ua/ua/inforesources/
5. “Конвенція ОЕСР про боротьбу з підкупом посадових осіб іноземних країн при здійсненні міжнародних ділових операцій” від 21 листопада 1997 року // http://internetrights.org.ua
6. Декларация «О расах и расовых предрассудках» от 27 ноября 1978 года // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. — М.: Логос, 1993.
7. “Конвенція про захист прав і основних свобод людини” 1950 року // http://www.un.kiev.ua/ua/inforesources/
8. “Конвенція про права дитини” від 20 листопада 1989 року // http://www.un.kiev.ua/ua/inforesources/
9. “Статут Міжнародного Суду” від 24.10.1945 року // http://www.un.kiev.ua/ua/inforesources/
10. “Статут Організації Об'єднаних Націй” від 24.10.1945 року // http://www.un.kiev.ua/ua/inforesources/
11. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід та пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимощук. - К.: Факт, 2003. 496с.
12. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості верховної ради України. - 1991. - №38. - Ст. 502.
13. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. – М. : Юрид. лит., 1981. - Т. 1. – 360 с.
14. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1962. – 187 с.
15. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 711 с.
16. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – 396 с.
17. Алексеев С.С. Структура советского права. – М. : Юрид. лит., 1975. – 260 с.
18. Алексеев С.С. Философия права. Москва: Норма, 1998. — 336с.
19. Антонович М.М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: Монографія - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000.- 262 с.
20. Аракчеев В.С. Процедурные нормы в сфере трудовых правоотношений // Проблемы повышения эффективности правового регулирования на современном этапе. — Томск. — 1976.—Вып. №1.
21. Аристотель Большая этика / Аристотель. Соч. в 4т. - Т.4. - М.: Мысль, 1983.
22. Арсеньев В.Д. О фактах, не подлежащих доказыванию в процессе уголовного судопроизводства // Правоведение. — 1961. — №1.
23. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве: Учеб. пособие // МВД СССР. Горьковская высш. школа. - Горький: 1974 р.- 124с.
24. Бабаев В.К. Теория современного советского права: Фрагм. лекций и схемы.– Нижний Новгород: Нижегород.ВШ МВД РСФСР, 1991. – 155 с.
25. Байтин М.И., Петров Д.Е. Система права: к продолжению дискуссии. // Государство и право. — 2003. — №1. — с. 25-34.
26. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. - М.: Юридическая литература, 1939. - 128с.
27. Бербешкина З.А. Справедливость как социально-философская категория. — М.: Мысль, 1983. — С. 110-111.
28. Бернер А.Ф. Учебник уголовного права: Часть общая. - Санкт-Петербург, 1865. - 260с.
29. Бляхман Б.Я. Юридические процедуры и юридический процесс // Актуальные проблемы правоведения в современный период. - Томск, 1993.
30. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 704 с. — (Серия «Библиотека словарей «ИНФРА-М»»).
31. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. — 2003. — №2. — С. 18-20.
32. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” // www.rada.gov.ua
33. Бондаренко І. Правоохоронні органи України та їх функції // Право України. - 2005. - №7. - С. 53-56.
34. Закон України “Про попереднє ув’язнення” // www.rada.gov.ua
35. Боннер А. Т. Принцип законности в советском гражданском процессе : Учеб. пособие // ВЮЗИ. - Москва: 1989 р.- 80с.
36. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности - Москва: Рос. право, 1992 р.- 319с.
37. Борисов Г.А. О системе принципов, действующих в правовои сфере // Проблемы правоведения. Межвед. научн. сб. — К.: Вища школа, 1976. — вып. 34.
38. Васильев А.М. О правовых идеях-принципах // Советское государство и право. — 1975. — №3. — С. 11-18.
39. Вісник Генерального Секретаріяту Української Народної Республіки. — 1917, 23 листопада. — N2. // Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. — Київ: Філософська і соціологічна думка, — 1992.
40. Волинка К.Г. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. - 2000.- №11. – С. 30-33.
41. Гамалій І.В. Теоретичні проблеми регулювання діяльності міліції щодо забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян // Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка – К., 2000. – 16 с.
42. Гетманцев О.В. Цивільнапроцесуальна форма і система принципів цивільного процесуального права // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник науковх праць. Вип. 172. Серія: Правознавство. — Чернівці: ЧНУ, 2003. — С. 24-28.
43. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції // Автореф. дис.. канд. юрид. наук 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького – К., 2000. – 16 с.
44. Гласность судебной деятельности по уголовнмм делам // К.: АН Украини, Ин-т. им. Корецкого, 1993.
45. Гобунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. - 2004. - №2. - С. 3-8.
46. Головатий С. "Верховенство закону" versus "верховенство права": філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм // Вісник АПрНУ. - Харків:Право, 2003. - №2(33)-№3(34). - С. 96-113.
47. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К., 2000. – 239 с.
48. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. — 2004. — №2. — С. 7-8.
49. Горшенев В. М., Шахов И. Б. Контроль как правовая форма деятельности - Москва: Юрид. лит., 1987 р.- 176с.
50. Горшенев В.М. Генетические основы теории юридического процесса // Проблемы соц. законности. — Харьков, 1982. — №10.
51. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе - Москва: Юрид. лит., 1972 р.- 256с.
52. Гранин А. и др. Социалистическая законность - важнейший принцип организации и деятельности советской милиции // МООП УССР. - Киев: 1963 р.- 35с.
53. Гранин А. Ф. Вопросы социалистического права и законности в свете решений XXVII съезда КПСС. Новой редакции Программы КПСС : Метод. пособ. // КВШ МВД СССР. Каф. гос.-правовых дисциплин. - Киев: 1986 р.- 12с.
54. Гранин А. Ф.Теоретические вопросы социалистической законности в деятельности органов внутренних дел : Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук // АН УССР. Объед. совет ин-та философии и ин-та государства и права. - Киев: 1975 р.- 52с.
55. Гранин А.Ф. Гарантии социалистической законности в деятельности ОВД // КВШ МВД СССР. - Київ: КВШ МВД СССР, 1982 р.- 80 с.
56. Гранин А.Ф. Социалистическая законность и правопорядок. (Теорет. вопросы охраны правопорядка и укрепления соц. законности в деятельности органов внутрен. дел) - Киев: 1970 р.- 155с.
57. Гранин А.Ф. Сущность права : Лекция // Высшая школа МООП УССР. Кафедра общеправовых дисциплин. - Киев: 1964 р.- 36с.
58. Гранин А.Ф., Князьков Н.И. Дисциплина в органах МООП и ее роль в укреплении социалистической законности - Киев: 1967 р.- 51с.
59. Гранин А.Ф.Гарантии социалистической законности в деятельности органов внутренних дел // КВШ МВД СССР. - Киев: КВШ МВД СССР, 1982 р.- 80с.
60. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. — Харьков: Консум, 1997. — 97 с.
61. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. — Харьков: Консум, 1997. — 97 С.
62. Гриненко А.В., Кожевников Г.К., Шумилин С.Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. — Харьков: Консум, 1997. — 97 С.
63. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права./ Л.А. Сакетти (пер.). – М.: Ладомир, 1994. – 848 с.
64. Гудима Д., Дудаш Т. Актуальні проблеми філософії права (за матеріалами „круглого столу”) // Право України. — 2003. — №5.
65. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. — М. — 1985.
66. Давидович В.Е. Социальная справедливость: идеал и принцип деятельности. — М., 1989.
67. Давыдов П.М. Принципы советского уголовного процесса : Учебное пособие // М-во высшего образования СССР. Свердловский юридический ин-т. - Свердловск: 1957 р.- 48с.
68. Дагель П.С. Рецензия на монографию Фефелова П.Я. Понятие и система принципов советского уголовного права // Советское государство и право. — 1972. — №3. — с. 142-143
69. Декларация «О расах и расовых предрассудках» от 27 ноября 1978 года // Международные нормативные акты ЮНЕСКО. — М.: Логос, 1993.
70. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., №55-ХІІ // www.zakon.rada.gov.ua
71. Демократические основы советского социалистического правосудия / Гуреев П.П., Каминская В.И., Мельников А.А., Савицкий В.М. / Под общ. ред. М.С. Строговича. — М., 1965.
72. Денисов А.И. XXIV сьезд и вопросы государства и права. — М.: Юрид. лит., 1972. — С. 95.
73. Егоров В.С. Понятие состава преступления в уголовном праве: Учебное пособие. — М.: Московский психолого-социальный институт; Изд-во НПО «МОДЭК», 2001. — 80 с. (серия «Библиотека юриста»).
74. Елисейкин П. Ф. Предмет и принципы советского гражданского процессуального права : Учеб. пособие // Яросл. гос. ун-т. - Ярославль: 1974 р.- 109с.
75. Женунтій В., Біленчук П. Діяльність міліції - чітке правове регулювання // Право України. - 1991. - № 4. - С. 23.
76. Жюль К.К. Философия и социология права: Учебное пособие. — Киев: Юринком, 2000. — 480с.
77. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // www.zakon.rada.gov.ua
78. Загальна теорія держави і права // За ред. М.В. Цвіка, В.Ф.Ткаченка, Д.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 427 с.
79. Закон України “Про біженців” від 21 червня 2001 р., №2557-ІІІ // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 47, ст.250. (із змінами і доповненнями в редакції від 01.08.2003)
80. Закон України “Про міліцію” від 20.12.90 // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 1991. — №4. — ст. 20.
81. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р., №2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1992, №22, ст..303 ( із змінами і доповненнями від 09.08.2003 р.)
82. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р., №20/95-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1995, №6. ст..35 ( із змінами і доповненнями від 25.04.2003 р.)
83. История политических и правовых учений : Учебник для вузов. / Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М., Издат.группа ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 736 с.
84. Кеlsеn H. Rеіnе Rесhtslehre, Wien. — 1976. — Русский перевод. Чистое учение о праве Ганса Кельзена: сборник переводов. — М., 1987-1988. — вип. 1-2.
85. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права // АН СССР. Ин-т государства и права. - М.: Наука, 1988 р.- 173с.
86. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. — М.: Юрид. лит., 1977.
87. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К. : Основи, 1994. — 154с.
88. Кодекс Украины об административных нарушениях: Научно-практический комментарий / Под ред. А..Васильева. – Х.: Одиссей, 2002. - 1040 с.
89. Кодекс України про Адміністративні правопорушення. (Станом на 15 грудня 2001 року) – К.: Атіка, 2002. – 192 с.
90. Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право // Государство и право. - 2000. - №3. - С. 28-34
91. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв //Вісник Академії правових наук України. -Право. - Вип.2(33)-3(34). - С.83-96.
92. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01; 12.00.02 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1999. — 36с.
93. Колодій А.М. Принципи законотворчості у світлі вимог Конституції України //Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства.. -1997. - Вип.2. - С.64-68.
94. Колодій А.М. Принципи права України. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 206 с.
95. Колодій А.М., соавт. Проблеми законності професійного ризику в умовах створення громадянського суспільства і засад правової держави //Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. -Київ, 1995. - - С.97-99.
96. Кондратьєв Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин // Право України. — 2000. — №2. — с. 43-45.
97. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. // www.gov.ru
98. Конституційне право України. / За ред. проф. В.В.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с.
99. Конституційне право України: Підручник для студ. вищ. юрид. закладів і фак. / Тацій В.Я., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М., Бурчак Ф.Г., Грошевой Ю.М. / Ред. В.Я.Тацій. – К.: Укр. центр правничих студій, 1999. – 376 с.
100. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком інтер, 2003. – 80 с.
101. Контитуционное право: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Новый юрист, 1998.– 544 с.
102. Копейчиков В.В. та ін. Роль міжнародних стандартів з прав людини у діяльності міліції по забезпеченню законності // Право України. — 1993. — № 7-8.
103. Корнієнко В. Реалізація ідеалу соціально-правової держави в українському суспільстві // Право України.— 2001. — №2.
104. Кострова Н.М. процессуальные нормы в структуре советского права // Правоведение. - 1983. - №3.
105. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. — К. : Молодь, 1998. — 256с.
106. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. — К. : Молодь, 1998. — 256с.
107. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Советское государство и право.— 1996. — №10.
108. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанов, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. — 416 с.
109. Кримінальний кодекс України: Офіціний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 240с.
110. Кримінальний кодекс УРСР від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961 р. — №2. — ст. 14.
111. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. зі змінами в редакції від 15.08.2003 р., №1005-05 // www.zakon.rada.gov.ua
112. Крисюк Ю. Синергетична інтерпретація соціального порядку // Право України. - 2005. - №7. - С. 30-33.
113. Крупин В.Г. О природе и разновидностях учредительно-процессуальных норм в советском праве // Проблемы соц. законности. - Вып. 10. - Харьков, 1982.
114. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право України. — 2003. — №2. — С. 22-26.
115. Куйбіда Р. Адміністративний процесуальний кодекс: Основні дискусії довкола проекту // Юридична Україна. - 2003. - №9. - С. 41-49.
116. Лаврів З.М. Прецедент у європейському та вітчизняному праві // Вісник господарського судочинства — 2004. — №2. — с. 257-263.
117. Лафарг П. Сочинения: Т. III. — М.Л.: Политиздат, 1931.
118. Лившиц Р.З. О легитимности закона // Теория права: новые идеи. — М.: Рос. Академия наук, Ин-т государства и права, 1995. — Вып. №4.
119. Лисенков С.Л. Концепція природного права і нормативізм: співвідношення і значення для законотворчої діяльності // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали н.-п. конференції. — травень 1996.
120. Лисенков С.Л.До питання про сутність та зміст права //Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. -1993. - - С.79-82.
121. Лихова С.Я. Про визначення поняття “правоохоронні органи” // Радянське право. – 1984. - № 11. – С. 74-76.
122. Лукашева Е.А. Принципы социалистического права // Советское государство и право. – 1970. - №6. – С. 21-29.
123. Емельянов С.А. Право: определение понятия. — М., 1992.
124. Коваль О.А. Поняття процесуального права та його місце в структурі права України // Адвокат. – 2004. - №8. – С. 24-29.
125. Лукашук И.И. Концепция права международной ответственности. // Государство и право. — 2003. — №4. — С. 79-87.
126. Лукьянова Е.Г. Механизм процесуального регулирования // Журнал российского права. — 2001. — №7. — С. 91-95.
127. Лукьянова Е.Г. Тенденции развития процессуального законодательства в свете общей теории права // Государство и право. — 2003. — №2. — С. 104-108.
128. Луць В.В. Громадянське суспільство та ринкова економіка в Україні (конституційний аспект) // Вісник Академії правових наук України. — Харків, 1993. — № 1. — с. 88-95.
129. Луць Л. Конституційно-правовий механізм взаємодії норм міжнародного та національного права: деякі теоретичні аспекти // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. - Львів: Юрид. фак-т Львівського національного університету ім. І. Франка, 2003. - 563с.
130. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. —М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 687 с.
131. Лучин В.О. Процессуальные нормы в советском государственном праве - М.: Юрид. литература, 1976 р.- 168с.
132. Лучин В.О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм : Дисс. ... д-ра юрид. наук в форме науч. доклада, выполняющего функции автореф. (12.00.02) // Комитет по Высшей школе РФ. Московский юридический ин-т. - М.: 1993 р.- 83с.
133. М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. —— К.: „АртЕк”, 1997. — 624 с.
134. М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. —— К.: „АртЕк”, 1997. — 624 с.
135. Магновський І демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство:єдність та обумовленість // Право України. - 2005. - №7. - С. 25-29.
136. Максимов С.І. Співвідношення міжнародного та національного права (філософські аспекти) // Вісник Академії правових наук України. — Харків, 1996. — № 7. — с. 157-163.
137. Максимов С.І. Співвідношення міжнародного та національного права (філософські аспекти) // Вісник Академії правових наук України. — Харків, 1996. — № 7. —