ПРАВО НА ЖИТТЯ В СИСТЕМІ ПРАВ ЛЮДИНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………. 3

Розділ 1. Ґенеза та розвиток державно-правової
та загально-філософської концепції права
людини на життя…………………………………………... 11
1.1. Вчення про права людини в теорії
права та філософії права………………………………………... 11
1.2. Права людини у сучасній теорії права:
від позитивізму до природно-правового мислення………….... 40
1.3. Право людини на життя в теорії держави і права……………... 48

Висновки до 1 розділу………………………………………………… 65

Розділ 2. Право людини на життя як багатоаспектне явище……… 70
2.1. Вітально-часовий аспект права людини на життя……………… 70
2.2. Соціально-економічний аспект права на життя………………… 97
2.3. Кримінально-правовий аспект права на життя……………….. 112

Висновки до 2 розділу ……………………………………………….. 131

Розділ 3. Гарантії права людини на життя………………………….. 136
3.1. Загальні гарантії права людини на життя………………………. 136
3.2. Юридичні гарантії права людини на життя…………………….. 144
3.3. Міжнародно-правові гарантії права людини на життя……….... 163

Висновки до 3 розділу………………………………………………… 169

Висновки……………………………………………………………… 172

Список використаних джерел………………………………………. 179
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Право людини на життя є фундаментальним правом, найважливішою цінністю людської цивілізації, яка здобула визнання та закріплення у конституціях багатьох країн світу. Процес пізнання глибин цього унікального феномену весь час продовжується. Аналіз правових можливостей, що утворюють зміст права на життя, потребують подальшого наукового опрацювання як в площині теорії держави і права, так і всіх суспільних наук.
Комплексне дослідження права людини на життя є нагальною потребою. Воно передбачає науковий аналіз його філософсько-правових витоків, ідей, що історично передували оформленню концепції права на життя у її сучасному вигляді, визначення юридичної природи цього багатоаспектного права.
Актуальними і необхідними чинниками дослідження права на життя є:
По-перше, подолання залишків того праворозуміння, яке було характерним для правового позитивізму. В контексті поглибленого тлумачення права людини на життя це означає відмову від спрощення та зведення його до біологічного існування.
По-друге, стан опрацювання ідей про право людини на життя у вітчизняній правовій науці та закріплення їх у законодавстві потребує визначення змісту правових явищ, які утворюють біологічний, соціальний та духовний світи існування людини. Це потребує ґрунтовного аналізу вітчизняного і закордонного законодавства, суспільно-правової практики та міжнародних документів щодо прав людини як багатоаспектного явища.
По-третє, право на життя як унікальний правовий феномен, що визначає сферу вільної самореалізації та розвитку соціобіодуховної істоти – людини, потребує надійних та ефективних гарантій з боку держави. Тому визначення і подолання прогалин у системі гарантій права людини на життя є завданням не тільки теорії держави і права, а й є нагальною потребою суспільно-правової практики.
По-четверте, не зважаючи на загальновизнану цінність життя людини та її права на життя, законодавча та правозастосовча практика України та інших держав світу не завжди в повній мірі відповідає вимогам гарантування та захисту цього права, створення умов його вільної реалізації. Звідси актуальності набувають питання вдосконалення правових механізмів реалізації права на життя, визначення правових принципів його охорони.
Різні аспекти історії формування ідей, сутності та гарантій права людини на життя привертали увагу багатьох дослідників, серед яких С.Алексєєв, В.Бурдін, А.Воронін, В.Гацелюк, К.Гориславський, М.Гуренко, Ю.Дмитрієв, О.Домбровська, О.Івченко, О.Капінус, М.Ковальов, Л.Красицька, Л.Лінік, М.Малеїна, О.Малишев, О.Мірошниченко, Г.Миронова, О.Попов, П.Рабінович, Г.Романовський, Н.Сафонова, А.Соловйов, Я.Триньова, С.Цоколов, Р.Шарапов, С.Шевчук, Н.Шепелева та інші.
Окремим і досить добре опрацьованим є питання припустимості обмеження права на життя в контексті існування смертної кари, до вивчення якого вдавалися Ю.Баулін, С.Бородін, І.Бестужев-Лада, М.Дамірлі, О.Домбровська, С.Жильцов, І.Загоруй, А.Клігман, О.Кістяковський, В.Кудрявцев, В.Махінчук, А.Нікіфоров, С.Шевчук.
Аналіз чинників, що впливають на реалізацію права людини на життя, здійснювали А.Анісімова, В.Брєдіхіна (екологічна безпека існування людини), В.Бурдін, Е.Дюркгайм, Н.Сафонова (феномен самогубства), А.Воронін, Ю.Дмитрієв, Я.Триньова, О.Шленєва (евтаназія), Т.Гурська, О.Дашковська (репродуктивні можливості), О.Мірошниченко (клонування).
Отже, різні аспекти права людини на життя привертали і привертають увагу багатьох дослідників, а правові уявлення про сутність цього фундаментального права поступово збагачуються як завдяки здобуткам теорії держави та права, так і завдяки теоретичним надбанням інших юридичних наук. Але ще й досі бракує комплексних досліджень сутності права людини на життя саме в площині теорії держави та права. Отже, актуальність цієї роботи обумовлює не тільки теоретична невизначеність цілого ряду проблемних питань, пов'язаних зі змістом права людини на життя, а й практична значущість дослідження, яка полягає у перспективах розширення законодавчих меж найважливішого з людських прав, нормативному закріпленні правових принципів охорони життя людини.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах і відповідно до цільової комплексної програми Національної академії України „Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів в правовій соціальній державі Україна" (номер державної реєстрації 0186.0.070866) на 2001-2005 роки, цільової комплексної програми "Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави" Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексний та всебічний аналіз юридичних проблем, що випливають з опрацювання філософсько-правового, вітально-часового, соціально-економічного та кримінально-правового аспектів права людини на життя. Це має вирішальне значення для обґрунтування сутності цього права в його кореляції з сучасною концепцією природи людини як біосоціодуховної незавершеної істоти, відкритої світові.
Для досягнення цієї мети авторка вирішує такі головні задачі:
1. Проаналізувати філософсько-правову ідейну спадщину щодо права на життя, визначити етапи та риси поступового формування сучасної концепції права людини на життя.
2. Виходячи з сутності людини та її прав, дослідити місце права на життя в системі прав людини.
3. Обґрунтувати можливість визначення права людини на життя як природно-правової категорії, виходячи з того, що категорія "свобода" відображає фундаментальну якість людського буття.
4. Запропонувати багатоаспектне розуміння права людини на життя як право на вітальне (біологічне), соціальне та духовне існування, розвиток і відтворення.
5. Дослідити практичну сторону реалізації права людини на життя як універсального юридичного явища в різних напрямках державної діяльності та галузях права.
6. Визначити статичні та динамічні елементи в структурі права на життя.
7. Підготовити практичні рекомендації щодо удосконалення охорони життя людини для їх законодавчого закріплення.
8. Дослідити внутрішньодержавні та міжнародні гарантії права людини на життя та їх взаємодію.
Об'єктом дисертаційного дослідження є система теоретико-правових та філософсько-правових концепцій прав людини, положення сучасного законодавства України та інших держав щодо права людини на життя, їх співвідношення з суспільно-правовою практикою.
Предметом дослідження є сутність теоретико-правового феномену права людини на життя, правові проблеми щодо поняття, принципів та гарантій реалізації досліджуваного права.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає антрополого-правовий та аксіолого-правовий підходи до права людини на життя, що дозволяє проаналізувати досліджуване право як багатоаспектне явище. Для досягнення поставлених завдань дослідження було використано сукупність методів, що дозволяють забезпечити комплексний аналіз всіх проблемних питань теми, зокрема:
– всезагальні методи: діалектичний та історичний методи пізнання було використано для аналізу змін, які відбувалися з ідеями про право на життя протягом різних історичних періодів. Феноменологічний метод дозволив зробити висновки про суттєві риси природно-правового мислення та інших концепцій, що спричинили значний вплив на розвиток ідей про право на життя;
– загальнонаукові методи: формально-логічний метод, завдяки якому сформульоване визначення права людини на життя; методи дедукції та індукції, прогнозування слугували для виокремлення правових принципів охорони прав людини, і перш за все досліджуваного права, принципів-гарантій міжнародно-правового захисту права на життя;
– спеціально-наукові методи: застосування порівняльно-правового методу дозволило зробити аналіз положень законодавства України та інших держав щодо змісту права людини на життя, з'ясувати систему гарантій цього права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням права людини на життя як багатоаспектного явища, в якому аналіз теоретико-правового феномену цього права здійснено у взаємозв'язку з філософсько-правовими концепціями природи людини, уявленнями про різні сторони життя людини, сучасними даними медичної та інших наук. Більш конкретно наукова новизна визначається такими положеннями та висновками:
1. Розвинуто ідею про право людини на життя як міжгалузевий комплексний правовий інститут, багатоаспектність якого корелюється із сучасною концепцією складної біосоціодуховної природи людини, тому висувається широке тлумачення змісту права людини на життя, яке не обмежується чинником свавільного позбавлення життя, а включає право на біологічне (вітальне), соціальне та духовне існування.
2. Наведено додаткову аргументацію, що сучасне розуміння природи людини як складної, багатоаспектної, відкритої світові та недовершеної біосоціодуховної істоти, є результатом еволюції людських поглядів на власну природу від спрощено-антагоністичної концепції життя людини (конфлікт тілесного та духовного у житті людини) до тлумачення життя людини як гармонійного поєднання вітального, духовного та соціального.
3. Запропоновано авторське визначення права на життя як свободи людини безпосередньо реалізовувати можливості, які вона має внаслідок своєї належності до виду Homo sapience, та задовольняти необхідні сутнісно-якісні біологічні, соціальні, духовні, економічні та інші потреби, неподільні із самою людиною, що об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути всезагальними.
4. З нових позицій визначено статичні та динамічні елементи у структурі права людини на життя, уточнено систему ознак та умови здійснення вказаного права. Якщо статичні елементи утворюють змістовне незмінне ядро права на життя, то динамічні елементи його змісту є рухомими складовими і змінюються від однієї історичної епохи до іншої, поступово розширюючи та збагачуючи зміст права на життя.
5. Внесені деякі уточнення в загальновизнаний зміст суб'єктивного права людини на життя, який складається з чотирьох правомоч: 1) право діяти певним чином чи утримуватися від певних дій; 2) право на вимогу належної поведінки від всіх інших суб'єктів; 3) права, що випливають з заборони посягання на життя іншої особи та можливості захисту власного життя; 4) право на вільне користування життям, як власним благом, продовження свого біологічного роду; можливість вільно розпорядитися власним життям.
Правомоччям, що випливають із права на життя, кореспондують певні обов'язки як самої людини, так і інших суб'єктів права: утримуватися від протиправних чи свавільних порушень прав інших людей, надати правову та іншу допомогу для захисту права на життя, притягнути винних у порушенні цього права до відповідальності.
6. Запропоновані авторські висновки щодо можливих моментів виникнення та припинення права на життя в контексті аналізу дискусійних питань, що характеризують досліджуване право в темпоральному (часовому) аспекті.
7. Вперше обґрунтовано нерозривний зв'язок права на життя з його якістю, проаналізовано відповідні правові можливості, пов'язані з якістю життя людини. Акцентовано значення гідного існування, необхідність для збереження життя належного медичного обслуговування та репродуктивних прав.
Необхідною правовою можливістю, що пов'язана з якістю життя, є право на безпеку, порушення якого здатне створити серйозні погрози досліджуваному праву. Виходячи із широкого розуміння безпеки, зроблено висновок про числення напрямки її додержання для реалізації права на життя.
Більш детально, ніж це робилось у попередні роки у науковій літературі, розглянуті питання, пов'язані з ризиком життю: право обирати форми діяльності, які як пов'язані, так і не пов'язані з ризиком. Обґрунтовано тісний взаємозв'язок між правом на життя та правом свідомо розпорядитися власним життям (правом на самопожертву та прийняття рішення про евтаназію).
8. Запропоновано прийняття в Україні закону, що всебічно відображав б потреби правового захисту життя людини. З авторських позицій систематизовано принципи, що мають бути покладені в основу вказаного закону.
Запропоновано закріпити у цьому законі заходи по запобіганню скорочення кількості населення та підвищення його природного зростання, заснованому на принципі збереження людини як виду Homo sapience, що має бути турботою існуючого та майбутніх поколінь.
9. Здійснений широкий аналіз мало досліджених у науковій літературі еколого-правових та, особливо, медико-правових гарантій права людини на життя.
10. З використанням нових підходів узагальнено практику Європейського Суду із прав людини щодо права людини на життя, що не тільки створює міжнародні гарантії захисту вказаного права, а й спонукає до розробки ефективних національних гарантій досліджуваного права.
Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження охоплює здебільшого теоретичні аспекти права людини на життя. В той же час висновки, сформульовані у дисертації, можуть бути використані:
1) у правотворчій роботі (рекомендації щодо поліпшення законодавства про право на життя);
2) у науково-дослідницьких цілях (запропонований понятійний апарат та правові принципи), рекомендації можуть використовуватися у наукових дослідженнях усіх галузей права як засадничі положення щодо суб'єкта права;
3) у навчальному процесі при підготовці розділів підручників та науково-методичної літератури (розкриття змісту права людини на життя як багатоаспектного явища);
4) у право-виховній роботі (підняття рівня правової культури населення).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на науково-практичних конференціях: "Сучасні проблеми юридичної науки: стан та перспективи розвитку", "Актуальні проблеми правознавства"; були апробовані під час участі у ІІ з’їзді лікарів загальної практики – сімейних лікарів України. Результати дисертаційного дослідження обговорювались та позитивно оцінені на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри теорії держави та права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 6-ти наукових публікаціях: 3 статтях, опублікованих в спеціальних виданнях, що визнані ВАК України, як фахові з юридичних наук, та 3 тез доповідей.
Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження, логікою викладу. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, списку використаних джерел (268). Повний обсяг дисертації становить 201 сторінка, з яких основний зміст 178 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в обґрунтуванні багатоаспектності права людини на життя, яке включає право на біологічне (вітальне), соціальне та духовне існування, розвиток та відтворення:
1. Право людини на життя – це свобода людини безпосередньо реалізовувати можливості, які вона має внаслідок своєї належності до виду Homo sapience, та задовольняти необхідні сутнісно-якісні біологічні, соціальні, духовні, економічні та інші потреби, неподільні із самою людиною, що об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути всезагальними. Таким чином, дається розширене тлумачення права на життя як права на вітальне (біологічне), соціальне та духовне існування, обґрунтовується його фундаментальний характер, головне місце в системі прав людини.
2. До системи ознак права на життя поряд з його багатоаспектністю належать: значущість цього права, фундаментальність, універсальність, висока ступінь захищеності, наявність специфічного неподільного з самим суб'єктом об'єкту, невід'ємність, пріоритетність, особливий механізм реалізації, неможливість правонаступництва, неоновлюваність, сталість, всезагальність, індивідуальний і недискримінаційний характер, абсолютність (необмежене коло суб'єктів зобов'язано поважати та не порушувати вказане право).
3. Внесені авторські уточнення в загальновизнаний зміст суб'єктивного права людини на життя, який складається з чотирьох правомоч. По-перше, це право діяти певним чином чи утримуватися від певних дій: можливість обирати безпечний стиль життя, ті чи інші засоби, щоб підтримувати своє біологічне, духовне та соціальне існування. Ці можливості втілюються у власній поведінці людини. По-друге, це право на вимогу належної поведінки від всіх інших суб'єктів (дії держави, спрямовані на захист людини від свавільного позбавлення життя, у тому числі від тероризму, екологічної кризи, медичних, виробничих, транспортних та інших ризиків). По-третє, це права, що випливають з заборони посягання на життя іншої особи та можливості захисту власного життя: право на домагання, яке полягає в можливості звернутися до держави щодо ефективного правового захисту свого життя, захищати власними силами своє життя і здоров’я, біологічну, соціальну та духовну ідентичність від протиправних посягань й т.і. По-четверте, це право на вільне користування життям, як власним благом, продовження свого біологічного роду; можливість вільно розпорядитися власним життям.
Правомоччям, що випливають із права на життя, кореспондують певні обов'язки як самої людини, так і інших суб'єктів права: утримуватися від протиправних чи свавільних порушень прав інших людей, надати допомогу, в тому числі правову, для захисту права на життя, притягнути винних у порушенні цього права до відповідальності.
5. Аналіз правових можливостей, які пов'язані з якістю життя людини, дозволяє акцентувати значення гідного існування для реалізації права на життя у його широкому розумінні (належний прожитковий мінімум, відповідні йому зарплатня, пенсійне та інші види соціального забезпечення; необхідний для існування у суспільстві рівень освіти; вільний доступ до духовних "скарбів" людства, можливість вільної духовної самореалізації).
Окремо досліджено необхідність для збереження життя належного медичного обслуговування (доступне або безкоштовне лікування, диспансеризація хворих на хронічні захворювання, охоплення щепленнями від найбільш небезпечних хвороб, охорона здоров'я дітей та жінок репродуктивного віку, різноманітні цільові програми для різних соціальних груп та ін.) та репродуктивних прав (можливість відтворення людини, продовження себе у нащадках, у тому числі за допомогою новітніх медичних технологій).
Необхідною можливістю, що утворює зміст права на життя, є право на безпеку, порушення якого здатне створити серйозні погрози досліджуваному праву. Виходячи з широкого розуміння безпеки, зроблено висновок про числення напрямки її додержання для реалізації права на життя: безпечне довкілля; профілактика найбільш небезпечних форм злочинності; безпека новітніх технологій та наукових експериментів на людях, що створюють загрозу життю та здоров'ю; система заходів для безпеки життя людини на транспорті, на виробництві; створення системи антитерористичних органів та заходів.
Аналіз дискусійних питань, пов'язаних з ризиком життю, дозволив розглянути в контексті реалізації права на життя право обирати форми діяльності, як пов'язані, так і не пов'язані з ризиком. Право обирати не ризиковані, а захищені форми діяльності передбачає: вимагати від держави в особі її органів під час бойових дій, антитерористичних операцій, катастроф техногенного характеру та інших обставин, що погрожують великій кількості людей, уникати невиправданих та неадекватних людських втрат, запобігати їм; право на самозахист (у тому числі необхідна оборона, крайня необхідність). Право обирати ризиковані види діяльності включає професії та спеціальності, які з великою долею вірогідності передбачають можливість смерті людини; участь у наукових експериментах, які створюють загрозу життю чи здоров'ю людини; свідомий вибір різних форм саморуйнівної поведінки – паління, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії та ін..
6. У структурі права людини на життя визначено статичні та динамічні елементи (можливості). Статичні елементи утворюють змістовне незмінне ядро цього суб'єктивного права, бо без них самого права на життя не існує (заборона свавільного позбавлення життя, можливість самозахисту та опору насильству та інші). Вони ґрунтуються на принципах визнання унікальності, антропної гідності та невід'ємності життя людини. Динамічні елементи змісту права на життя є рухомими складовими і змінюються від однієї історичної епохи до іншої, поступово розширюючи та збагачуючи зміст досліджуваного права (можливість отримання кваліфікованої медичної допомоги, вимога жити у безпечному та нешкідливому природному середовищі, у недалекому майбутньому – можливість за допомогою новітніх медичних технологій покращувати власні біологічні можливості та ін.).
7. Проблема однозначного визначення моменту виникнення права на життя в теорії права та правозастосовчій практиці ускладнюється багатьма чинниками, серед яких найважливішим є питання, де закінчується право жінки на репродуктивний вибір, і де починається право ненародженої дитини на життя. Ступінь правової захищеності життя ненародженої дитини за українським законодавством залежить від терміну вагітності і зростає пропорційно її термінам. Це означає, що українське законодавство не розглядає ненароджену істоту як власне людину, носія права на життя, хоча і може визнавати у випадках, встановлених законом, інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
8. У контексті визначення меж права людини на життя не можна задовольнитися войовничо-матеріалістичним тлумаченням життя людини і обмежувати сферу дії права людини на життя явищами тільки біологічного характеру. Внутрішньоутробний період життя є необхідним етапом розвитку людини і має бути захищений правом так само, як і життя людини після народження на будь-якій його стадії. На практиці розв'язання цієї проблеми має відбуватися з урахуванням наступних принципів:
а) гуманізм; б) збереження людини як виду homo sapience, що є турботою існуючого й майбутніх поколінь людей; в) життя кожної людини завжди є вищою цінністю у порівнянні з іншими суспільно-правовими цінностями; г) право на життя будь-якої людської істоти є гідним правового захисту з моменту запліднення; д) повага до антропної гідності людини; е) повага до права на життя інших людей; є) рівність людей щодо права на життя, його недискримінаційний характер; ж) визнання багатомірної біосоціодуховної сутності людини; з) принцип суб`єктоцентризму, тобто уявлення про людину як про активного суб'єкта, який здатен змінювати себе і світ навколо себе; и) принцип відповідальності людини за власні дії та свідомий вибір; і) збереження людиною своєї біоприродної основи й цілісності; й) принцип екогуманізму як органічна "вбудованість" життя окремої людини в оточуючий світ.
9. Тлумачення змісту права людини на життя як багатоаспектного явища дозволяє розглядати у тісному взаємозв'язку з ним репродуктивні права. Головна мета вказаних прав – забезпечення можливості репродукції (відтворення) людини – є невід'ємною ознакою будь-якої форми життя та безпосередньо впливає на якість життя людини і можливість продовжити себе у нащадках.
10. Законодавчі норми, що регламентують медичну діяльність, слугують гарантіями права на життя людини (пацієнта) та проаналізовані авторкою як «презумпція незгоди»: передумовою будь-якого медичного втручання є отримання згоди людини. Виняток становлять невідкладні випадки наявності реальної загрози життю особи, коли медична допомога надається без її згоди, або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.
11. Медичне законодавство закріплює гарантії права людини на життя, які дисертанткою визначено як загальні медико-правові гарантії та спеціальні медико-правові гарантії. Визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України розглядається як передумова збереження життя українського народу, життя кожного українця, а тому – як загальна медико-правова гарантія.
12. В контексті аналізу правових норм національного законодавства України та норм міжнародного гуманітарного права простежується тісний зв'язок між правом на життя та правом на охорону здоров'я. Охорона здоров'я є системою заходів, головна мета яких – забезпечення й підтримка активного довголіття та життєдіяльності людини. Тому законодавчі гарантії права на охорону здоров'я слугують водночас і гарантіями права на життя.
13. Право на безпечне довкілля є ціннісно-правовою визначальною установкою, що спрямована на переважаючу необхідність досягнення безпечної якості навколишнього середовища заради збереження життя і здоров'я людини. Тому право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для здоров'я та добробуту, розглядається як еколого-правова гарантія реалізації права людини на життя.
14. До спірних відносяться питання щодо “евтаназії” та “допомоги у самогубстві”, які широко ставляться суспільно-правовою наукою і практикою багатьох держав. Законодавча невизначеність щодо вказаних явищ спричиняє існування у деяких країнах “подвійних стандартів”: норми-заборони про застосування евтаназії знаходяться у протиріччі з розповсюдженою суспільно-правовою практикою, яка дозволяє “допомогу у самогубстві”. Така практика певною мірою має місце і в Україні. Тому вважаємо доцільною легалізацію пасивної форми евтаназії, як визнання права людини вільно розпорядитися власним життям та права на повагу до людської гідності.
15. Межі реалізації права людини на життя встановлюються також шляхом надання особі права на захист власного життя від протиправних посягань через використання можливостей, що надані інститутами крайньої необхідності та необхідної оборони.
16. Смертна кара як різновид кримінально-правового покарання у всі часи розглядалася як чинник, що пов'язаний зі змістом права людини на життя. Існування смертної кари у сучасному світі слугує свідченням заперечення невід'ємного та невідчужуваного характеру права на життя.
17. Перелічені вище положення дисертації викладались з урахуванням історико-філософських підходів до права на життя, які було застосовано в першому розділі дослідження. Їх зміст полягає в наступних висновках: історично першою ідеологічною передумовою виникнення ідей про право на життя слід вважати гуманізм, який вже в добу міфологічного та релігійного сприйняття світу був основою позначення цінності, самостійності та унікальності людського життя.
18. Здійснений аналіз еволюції аксіологічних поглядів на життя людини дозволив стверджувати, що в контексті релігійного (християнського) світогляду мало місце трактування природи людини як духовно-тілесної. Тлумачення духовного та тілесного в людині як антагоністичних сфер спричиняло піднесення духовної сутності людини при повному знеціненні людини тілесної або вітальної. Онтологічна сутність людського життя пов'язувалася з гріхопадінням людства, а її життя на землі з процесом його спокутування. У середньовічній філософсько-правовій думці право на життя не розглядалася як самостійна категорія, бо релігійна аксіологія не залишала місця для життя людини, як соціальної, або навіть індивідуальної цінності. Статус людини у середньовічному світі, її відносини з соціумом будувалися на засадах, які можна визначити як всезагальна “презумпція винуватості”.
19. З часу доби Відродження починається розвиток ідей прав людини і, зокрема, права на життя у їх сучасному розумінні. Право на життя проголошується природним та невідчужуваним; природним законом обґрунтовується здатність людини до щастя, її прагнення щастя, заборона людині шкодити власному життю, невідчужуваний характер права самозахисту, обов'язок керуватися законом самозбереження. З ХVIII ст. відбувається поступове опрацювання ідеї права на життя як багатоаспектної правової та філософської категорії на відміну від попередньої історії людства, яку можна визначити як позитивізація права на життя у вузькому сенсі (тобто встановлення законодавчих санкцій за свавільне позбавлення людини життя).
20. Враховуючи певну законодавчу невизначеність в Україні як щодо принципів тлумачення і захисту права людини на життя, так і правових меж досліджуваного права, доцільним є прийняття відповідного закону, що урегулює всі основні питання щодо права людини на життя.

Список використаних джерел:

1. Акушерство/ За ред. С.В.Хміля. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. – 378 с.
2. Алексеев С.С. Жизнь – абсолютная ценность//Смертная казнь: за и против/ Под ред.С.Г.Келиной – М.:Юрид.лит, 1989. – С.336-339.
3. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
4. Алексеев С.С.Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху. – М.: НОРМА, 1998. – 416 с.
5. Амосов Н.М. Природа человека/ Отв.ред. А.И.Уемов – К.: Наук. думка, 1983. – 223 с.
6. Андріанов К.В. Роль контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини в процесі реалізації її норм: Автореф.дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003. – 18 с.
7. Анисимова А.В. Осуществление естественных прав в условиях экологической безопасности// Пробл. законності: Респ.міжвідом.наук.зб./ Відп. ред.В.Я.Тацій. – Х.: Нац.юрид.акад.України, 2004. – Вип. 68. – С.52-61.
8. Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. – Т.III: Европа.Америка: XVII-XX вв./ Нац.обществ.-науч. фонд. – М.: Мысль, 1999. – 829 с.
9. Антология мировой философии: В 4-х т. – Т.3: "Буржуазная философия конца ХVIII – первых двух третей ХІХ в.", М.: Мысль, 1971. – 760 с.
10. Антология мировой философии: Сборник философских текстов. – Т.1. Ч.2/ Сост. М.А.Парнюк, В.И.Даниленко. – К.: УМК ВО, 1991. – 308 с.
11. Антонович М. Імплементація Міжнародного пакту про громадянські та політичні права в Україні: крізь призму Комітету ООН з прав людини// Право України. – 2004. – № 8. – С.33–36.
12. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: Монографія. – К.: Вид.дім “KM Academia”, 2000. – 262 с.
13. Антонович М.М. Універсальність прав людини: проблема визначення і тлумачення// Часопис Київ. ун– ту права. – 2004. – № 4. – С.46-52.
14. Базалук О.А. Сущность человеческой жизни. – К.: Наук. думка, 2002. – 271 с.
15. Баулін Ю.В. Захист кримінальним законом права людини на життя// Актуальні проблеми формування правової держави в Україні: До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод: Матер. міжнар. наук.-практ.конф.: У 2-х ч. – Ч.2/ За ред. проф. М.І.Панова. – Х.: Нац.юр.акад.України, 2000. – 2002. – С. 122-125.
16. Баулін Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.
17. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
18. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид.спец. вищ. навч.закл.освіти. – К.:Вид.дім “Ін Юре”, 2002. – 472 с.
19. Бєлов В. Знання про смерть лише примножують скорботу// Наука і суспільство. – 1993. – № 2. – С. 77-81.
20. Безуглов А.А., Хазин М.Г. Диалог на не совсем обычную тему// Смертная казнь: за и против/ Под.ред.С.Г.Келиной – М.: Юрид.лит, 1989. – С. 309-322.
21. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях// Законность. – 1993. – № 5. – С.30-40.
22. Белоус А.М., Грищенко В.И., Паращук Ю.С. Криоконсервация репродуктивных клеток. – К.: Наук.думка, 1986. – 208 с.
23. Бережнов А.Г. Теоретические вопросы генезиса и содержания проблемы прав личности: Автореф.дис. … канд. юрид. наук. – М., 1987. – 20 с.
24. Бессмертный Ю.Л. Жизнь и смерть в средние века. Очерки демографической истории Франции. – М.: Наука, 1991. – 240 с.
25. Бестужев-Лада И.В. Гуманизм и псевдогуманизм// Смертная казнь: за и против/ Под.ред.С.Г.Келиной – М.: Юрид.лит, 1989. – С. 276-298.
26. Боровська І. Право фізичних осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля// Право України. – 2004. – № 9. – С.58-61.
27. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації// Право України. – 2001. – № 12. – С.32-35.
28. Бородин С.В. Еще раз о смертной казни за убийство// Гос– во и право. – 2001. – № 4. – С. 56-63.
29. Бредихина В.Л. К вопросу о приоритете права граждан на безопасную окружающую среду// Пробл. законності: Респ.міжвідом.наук.зб./ Відп.ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац.юрид.акад. України, 2004. – Вип. 69. – С.78-84.
30. Бурдін В.М. Проблеми кримінальної відповідальності за доведення до самогубства за КК України// Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ.конф. [Харків] 22-23 квіт.2004 р./ Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.– Х..: Юрінком Інтер, 2004. – С.84-87.
31. В ЕС завершается внедрение норм клинических испытаний// Аптека: Еженедельник. – 2002. – № 32(353). – С.7.
32. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад.і голов.ред.В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
33. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти// Право України. – 2000. – № 11. – С. 30-33.
34. Воронин А.Н. Уголовная ответственность за убийство из сострадания// Рос.юрид.журн. – 2000. – № 4 (28). – С.76-80.
35. Воронков В. Европейский суд защитил жертву Чернобыля// Комс. правда в Украине. – 2004. – 12 нояб. – С. 4.
36. Гацелюк В.О. Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: аспекти співвідношення національного та міжнародного права// Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ.конф. [Харків] 22-23 квіт.2004 р./ Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.– Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С.131-134.
37. Гернет М.Н. Преступления гитлеровцев против человечности. – М.: Юрид. издат. Минюста СССР, 1946. – 28 с.
38. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 303 с.
39. Глушков В.О. Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини у сфері медичного обслуговування населення// Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ.конф. [Харків] 22-23 квіт. 2004 р./ Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.– Х..: Юрінком Інтер, 2004. – С.90-93.
40. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2-х т. – Т.2. – М.: Мысль, 1964. – 748 с.
41. Головистикова А.Н. Философское содержание категории "жизнь" и ее реализация в праве// Государство и право. – 2005. – № 6. – С.30-39.
42. Гордон Л.А., Клопов Э.В. Что это было?: Размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30 – 40 –е годы. – М.: Политиздат, 1989. – 319 с.
43. Гориславський К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоровя від протиправних посягань: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – К., 2003. – 17 с.
44. Горський В.С., Кислюк К.В. Історія української філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 488 с.
45. Григорьева Т.П. Человек и мир в системе траадиционных китайских учений// Проблема человека в традиционных китайских учениях/ Отв. ред. Т.П. Григорьева. – М.: Наука, 1983. – С. 6-17.
46. Гринчак С.В. Порівняльно-правовий аналіз кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію органів або тканин людини// Пробл. законності: Респ.міжвідом.наук.зб./ Відп.ред.В.Я.Тацій. – Х.: Нац.юрид.акад. України, 2004. – Вип. 67. – С.105-112.
47. Грищенко В.І. Етичні питання клітинної і тканинної трансплантації// Вісн. НАН України. – 2002. – № 1. – С. 26-32.
48. Грищенко О. Проблема клонування: суспільний та правовий аспекти// Юрид. журн. – 2005. – № 10. – С.132-136.
49. Гуренко М.М. Ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній філософсько-правовій думці// Вісн. Луган. ін-ту внутр.справ МВС Укр.: Наук.-теор.журн. – Вип.3. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2000. – С. 38-46.
50. Гуренко М.М. Шлях до людини. Філософсько-правові погляди Богдана Кістяківського// Острозька академія: Наук. зап.: Серія "Право". Вип.2. – Ч.1. –Острог: Нац. ун-т "Острозька академія", 2001. – С.70-76.
51. Гурська Т. Охорона здоров'я та репродуктивні права жінок (цивільно-правовий аспект)// Підпр-во, госп-во і право. – № 2. – С. 23-27.
52. Гусаченко В.В. Жизнь и смерть субъекта. – М.: Мысль, 1995. – 125 с.
53. Гуцало Д. Биоэтика в Украине// http: www. apteca. ua/ archives/ 537/ 23304. html.
54. Гьофе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу: Пер.з нім. Л.А.Ситниченко, М.Д.Култаєвої. – К.: Альтерпрес, 2003. – 264 с.
55. Дамирли М. Смертная казнь в законодательстве Азербайджана и Украины (1917-1920 гг)// Юрид. вестн. – 2004. – № 4. – С. 126-129.
56. Данільян О.Г. Практичні моделі трансформації посттоталітарнних країн: порівняльний аналіз// Філос. обрії. – 2002. – № 7. – С. 128.
57. Дашковська О.Р. Репродуктивні права жінки: Особливості реалізації й захисту// Пробл. законності: Респ.міжвідом.наук.зб./ Відп.ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац.юрид.акад. України, 2005. – Вип.74. – С.3-9.
58. 19 лет на «том свете»// Аргументы и факты. – 2004. – № 46 (1255). – С.12-13.
59. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування: Пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 624 с.
60. Джерело: Бюро договорів на офіційному сайті РЄ: http:// conventions. coe. int.
61. Дзюба В.И., Степанов А.П. Восхождение к гуманизму/ Ред. С.Головко, Ю.Медюк. – К.: Либідь, 1997. – 447 с.
62. Дзюба В.Т. Деякі питання кримінальної відповідальності за вбивство за кримінальним законодавством України// Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ.конф. [Харків] 22-23 квіт.2004 р./ Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.– Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С.72-78.
63. Диденко Н.Г., Селиванов В.Н. Право и свобода// Известия вузов: Правоведение. – 2001. – № 3 (236). – С. 4-27.
64. Дмитриев Ю.А., Шленева Е.В. Право человека в Российской Федерации на осуществление эвтаназии// Гос-во и право. – 2000. – № 11. – С.52-59.
65. Добренко Е. Метафора власти: Литература сталинской эпохи в историческом освещении. – Мюнхен: Verlag Otto Sagner, 1993. – 406 с. – (Slavistiasche Beitrage; Band 302).
66. Добрянський С.П. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса, 2003. – 20 с.
67. Довгич Н. Клонування людини// Наука і сусп-во. – 2002. – № 5/6. – С. 6-10.
68. Домбровська О.В. Конституційне право на життя людини і громадянини та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харків, 2005. – 19 с.
69. Домбровська О.В. Теоретичні проблеми кримінально-правової охорони життя людини// Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ.конф. [Харків] 22-23 квіт.2004 р./ Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.– Х.: Юрінком Інтер, 2004. – С.42-44.
70. Дргонец Я., Холлендер П. Современная медицина и право: Пер. со словац. – М.: Юрид.лит., 1991. – 336 с.
71. Дроздов С. Окремі аспекти інтегрування України в Європейське та світове співтовариство (в світлі проблем прав людини)// Право України. – 1998. – № 9. – С. 10-12.
72. Дуда И.В., Дуда В.И. Клиническое акушерство. – Минск: Выш. шк., 1997. – 604 с.
73. Дюркгайм Е. Самогубство. Соціол. дослідж.: Пер. з фр. – К.: Основа, 1998. – 519 с.
74. Еремина В.И. Ритуал и фольклор/ АН СССР, Ин-т рус.лит. – Л.: Наука, 1991. – 207 с.
75. Європейський суд з прав людини: Матеріали практики (1993 – 2003 рр.)// Праці Львів. лабораторії прав людини і громадянина НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України/ Редкол.: П.М.Рабінович та ін. – Серія ІІ: Коментарі прав і законодавства. – Вип. 4. – К.: Фенікс, 2004. – 448 с.
76. Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості. – Х.: Рубікон, 1997. – 160 с.
77. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 20 с.
78. Жерневская И. В битве за человеческую жизнь// Атеистические чтения: Сб. – М.: Политиздат, 1989. – С.61-67.
79. Жильцов С.В. Уголовная политика Советского государства в сфере применения смертной казни в 30-х годах// Правовая политика и правовая жизнь. – 2001. – № 3. – С. 115-122.
80. Загальна теорія держави і права: Навч.посіб./За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
81. Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл./ За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
82. Загоруй И.С. Конституционные гарантии права на жизнь и проблема смертной казни в Украине// Вісн. Луган. ін-ту внутр.справ. – Спец.вип. – 1999. – Ч. 2. – С. 207-213.
83. Заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповідей України в сфері дотримання прав людини: Зб. док./ За ред. Н.І.Карпачової. – К.: "К.І.С.", 2004. – 448 с.
84. Законодавство України про охорону здоров’я/ Відп. ред. В.Ф.Москаленко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 528 с.
85. Запорожан В.М. Біоетика у сучасній медицині// Вісн. НАН України. – 2002. – № 1. – С. 16-26.
86. Заржицький О. Пошук напрямів екологічної безпеки України в умовах розвитку глобалізаційних процесів// Право України. – 2004. – № 7. – С. 111-114.
87. Зобов Р.А., Келасьев В.Н. Самореализация человека: введение в человекознание: Учеб.пособ. – С.-Пб: Изд-во С.-Пб. ун-та, 2001. – 280 с.
88. Ивченко О.С. Уголовная ответственность за эвтаназию в России// Уголовное право в ХХI веке: Матер. междун. науч. конф. на юрид. фак. МГУ. – М.: ЛексЭст, 2002. – С.139-145.
89. Ілларіонова Н.В. Теоретичні проблеми діяльності органів внутрішніх справ у реалізації конституційного права людини на охорону здоров'я: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 18 с.,
90. Исаев М.М. Основные начала уголовного законодательства СССР и союзных республик с приложением текста «Основных начал» и материалов. – М.- Л.: Госиздат, 1927. – 140 с.
91. История политических и правовых учений: Учебник/ Под ред. О.Э.Лейста. – М.:ИКД "Зерцало-М", 2002. – 688 с.
92. Калініченко О. Теоретико-правові ідеї захисту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина// Право України. – 2005. – № 5. – С.21-25.
93. Капинус О.С. Убийства: мотивы и цели. – М.: Изд-во ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2003. – 312 с.
94. Карпец И.И. Польза или зло?// Смертная казнь: за и против/ Под ред. С.Г.Келиной. – М.: Юрид.лит, 1989. – С. 350-367.
95. Карпачева Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доп. Уповнов. Верхов. Ради України з прав людини. – К.: Ін Юре, 2002. – 411 с.
96. Келина С.Г. Смертная казнь в системе советской уголовной политики// Смертная казнь: за и против/ Под.ред.С.Г.Келиной. – М.: Юрид.лит, 1989. – С. 322-334.
97. Кирилюк Д.Міжнародно-правові стандарти права особи на правову допомогу та їх імплементація у законодавстві України// Юрид. журн. – 2005. – № 10. – С. 29-31.
98. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. – Тула: Автограф, 2000. – 272 с.
99. Клигман А.В. Право на жизнь// Смертная казнь: за и против/ Под.ред. С.Г.Келиной. – М.: Юрид.лит, 1989. – С. 389-399.
100. Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть// Гос-во и право. – 1992. – № 7. – С.68-76.
101. Ковлер А.И. Антропология права: Учеб-к для вузов. – М.: НОРМА (Изд.гр. НОРМА – ИНФРА-М), 2002. – 480 с.
102. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину)// www. nau. kiev.ua
103. Конституции государств Европы: В 3-х т. – Т.1/ Под общ ред. и со вступ. ст. Л.А.Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 824 с.
104. Конституции государств Европы: В 3-х т. – Т.2/ Под общ ред. и со вступ. ст. Л.А.Окунькова. – М.: НОРМА, 2001. – 840 с.
105. Конституции государств Европы: В 3-х т. – Т.3/ Под общ ред. и со вступ. ст. Л.А.Окунькова. – М.: НОРМА, 2001. – 792 с.
106. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: ІДП НАН України, 2001. – 400 с.
107. Конституція України: Наук.-практ. коментар/ Ред. кол.: В.Я.Тацій, Ю.П.Битяк та ін. – Х.: Право; К.: Вид. дім "Ін Юре”, 2003. – 808 с.
108. Концевич И.А. Судебно-медицинские аспекты врачебной практики. – К.: Здоров'я, 1974. – 128 с.
109. Копєйчиков В., Цвік М., Заєць А., Петришин О., Козюбра М., Рабінович П. Замість рецензії// Право України. – 2001. – № 10. – С. 64-66.
110. Кравченко П.А. Буттєво-сенсові характеристики образу людини в аксіологічних вимірах філософської думки// Філос. обрії. – 2002. – № 7. – С.46-56.
111. Кравченко С. Конвенція про доступ до інформації та участь громадськості в прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища// Право України. – 1998. – № 6. – С.113-118.
112. Красицька Л.В. Право громадян України на життя, здоров'я, свободу і особисту недоторканність: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 21 с.
113. Кримінальний кодекс України: Прийнятий Законом України від 5.04.2001 р., № 2341-ІІІ// Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131 (з наст. змін. та доп. станом на 23.02.2006 р.).
114. Крусс В.И. Актуальные аспекты проблемы злоупотребления правами и свободами человека// Гос-во и право. – 2002. – № 7. – С. 46-54.
115. Кудрявцев В.Н. Мы за гуманизацию уголовного наказания// Смертная казнь: за и против/ Под.ред. С.Г.Келиной. – М.: Юрид.лит, 1989. – С. 399-406.
116. Курс советского уголовного права: В 6-ти т. – Т.V: Ч. особ.: Преступления против личности, ее прав. Хозяйственные преступления. – М.: Наука, 1971. – 571 с.
117. Курс уголовного права. Особенная часть: Учебник для вузов/ Под ред. Г.Н.Борзенкова и В.С.Комиссарова. – Т.3. – М.: ИКД Зерцало-М, 2002. – 468 с.
118. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада: Пер.с фр./ Общ.ред. Ю.Л. Бессмертного; послесл. А.Я.Гуревича. – М.: Изд.гр. Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. – 376 с.
119. Летнянчин Л.І. Конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2002. – 20 с.
120. Линик Л.Н. Конституционное право граждан Российской федерации на жизнь: Автореф.дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1993. – 22 с.
121. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект): Автореф. дис. … д-ра. юрид. наук. – Х., 2002. – 39 с.
122. Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.). – К.: Наук. думка, 2001. – 559 с.
123. Лозо В.И. К вопросу об истории закрепления и обеспечения права человека на естественную окружающую среду в международном праве и экологическом законодательстве ЕС// Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп.ред.В.Я.Тацій. – Х.: Нац.юрид.акад.України, 2005. – Вип.71. – С.3-12.
124. Локк Дж. Сочинения: В 3-х т. – Т.3. – М.: Мысль, 1988. – 310 с.
125. Лунеев В.В. Права человека и преступность в глобализирующемся мире// Обществ. науки и современность. – 2005. – № 3. – С. 107-118.
126. Максимов С.І. Особистість і суспільство: Консп. лекції. – Х.: Укр. юрид. акад., 1993. – 20 с.
127. Максимов С.І. Правова реальність як предмет філософського осмислення: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Х., 2002. – 40 с.
128. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт фылософского осмысления: Монография. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
129. Малашенко А. Бродит ли призрак "исламской угрозы"?// Рабочие материалы. – 2004. – № 2. – 23 с.
130. Малеина М.Н. О праве на жизнь// Гос-во и право. – 1992. – № 2. – С.50-59.
131. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве: Учеб. и практ. пособ. – М.:Изд-во БЕК, 1995. – 272 с.
132. Малишев О.В. Право людини на життя: конституційно-правовий аспект// Економіка, фінанси, право. – 2005. – № 3. – С.30-35.
133. Малявин В.В. Человек в культуре раннеимператорского Китая// Проблема человека в традиционных китайских учениях/ Отв.ред. Т.П.Григорьева. – М.: Наука, 1983. – С. 163-180.
134. Маринів В. Конституційно-правові аспекти забезпечення права на свободу та особисту недоторканість в Україні// Юрид. радник. – 2005. – № 3. – С.76-80.
135. Маркс К. К критике гегелевской философии права// Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Изд-е 2-е – М: Госполитиздат, 1955. – Т.1. – С.219-368.
136. Маркс К. Пеше о самоубийстве// Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Изд-е 2-е – М: Госполитиздат, 1955. – Т.42. – С. 290-295.
137. Маркс К. Тезисы о Фейербахе// Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Изд-е 2-е – М: Госполитиздат, 1955. – Т.42. – С.264-266.
138. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 г.// Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Изд-е 2-е – М: Госполитиздат. 1955. – Т.42 . – С.41-174.
139. Мармазов В. Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод// Право України. – 2004. – № 1. – С.26-29.
140. Мартышин О.В. Теория государства и права в постсоветское десятилетие. Некоторые итоги// Право и политика. – 2000. – № 7. – С. 6-15.
141. Матвеева В. Репродуктивные технологии: достижения и перспективы// Аптека: Еженедельник. – 2003. – № 22 (393). – С.8.
142. Махінчук В.М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2002. – 20 с.
143. Медичне право України: Зб. норм.-прав. актів /Упоряд. і наук. ред. Н.Б.Болотіна. – К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2001. – 412 с.
144. Международные документы по правам человека. – Х.: РИФ “Арсис, ЛТД”, 2000. – 288 с.
145. Мірошниченко О.А. Закріплення права людини на життя в міжнародних документах// Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп.ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац.юрид.акад.України, 2003. – Вип. 59. – С.200-204.
146. Мирошниченко О.А. Международно-правовые и национально-правовые проблемы легализации права на искусственное прерывание беременности// Там само. – Вип. 69. – С.201-206.
147. Мірошниченко О.А. Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва): Дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2004. – 191 с.
148. Миронова Г. Етичні засади права людини на життя// Право України. – 2005. – № 9. – С.19-22.
149. Мирский Г. Исламская цивилизация, исламизм и терроризм// www. religare. ru.
150. Мороз С.П. Ідея прав людини у політико-правовій думці України (IХ – поч. ХХ століття): Дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2001. – 220 с.
151. Музика А.А. Вбивство: деякі міркування щодо кримінально-правових досліджень в Україні (2001-2003 рр.)// Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матер. наук.-практ.конф. [Харків] 22-23 квіт.2004 р./ Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.– Х..: Юрінком Інтер, 2004. – С.14-18.
152. На грани жизни и смерти (Краткий очерк современной биоэтики в США): Пер. с англ.. – М: Знание, 1989. – 61 с.
153. Неліп М.І., Мережко О.О. Силовий захист прав людини: Питання легітимності в сучасному міжнародному праві. – 2-ге вид. – К.: Наук.думка, 1999. – 189 с.
154. Никифоров А.С.Ответственность за убийство в современном уголовном праве: Комментарий. – 2-е изд., стереотип. – М.: АО "Центр ЮрИнфоР", 2001. – 60 с.
155. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади: Пер. з нім. А.Онишка, П.Таращука. – К.: Основи, Дніпро, 1993. – 415 с.
156. Новгородцев П.И. Право на достойное человеческое существование// Сочинения/ Сост.вступ. ст. и примеч. М.А.Колерова, Н.С.Плотникова. – М.: Раритет, 1995. – С.321-328.
157. Носов Г. Реінкарнація: життя після смерті// Наука і суспільство. – 1993. – № 2. – С. 75-76.
158. Общая теория государства и права: Академ.курс в 3-х т. – Т. 1. – Изд-е 2-е, перераб. и доп./ Отв.ред.М.Н.Марченко. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 534 с.
159. Общая теория государства и права: Академ.курс в 3-х т. – Т. 2. – Изд-е 2-е, перераб. и доп./ Отв.ред.М.Н.Марченко. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 528 с.
160. Олефіренко Е. Адміністративно-правові гарантії реалізації та захисту прав і свобод громадян// Підпр-во, госп-во і право. – № 3. – С.40-44.
161. Оргуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля): ратифіковано Законом України від 06.07.1999 р., № 832-XIV// www. nau. kiev.ua.
162. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р., № 2801- ХІІ// Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19 (з наст. змін. та доп. станом на 09.02.2006 р.).
163. Офіційний сайт Верховної Ради України: http:// www. rada. gov. ua.
164. Панкевич І.М. Конституційні гарантії захисту прав людини в Україні та країнах сталої демократії (спроба порівняльного аналізу)// Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: Матер.ІІ Міжнар.наук.конф. (Одеса, 24-26 трав. 2002 р.) – К., 2003. – С.251-259.
165. Пашук Т.І. Деякі спеціальні умови ефективності юридичних засобів захисту прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини)// Адвокат. – 2005. – № 8. – С.34-40.
166. Перепелица А.И. Некоторые изменения в ответственности за посягательство на жизнь и здоровье личности по новому УК Украины// Крим