ПРАВОЗАСТОСУВАЛЬНИЙ РОЗСУД (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП –--------------------------------------------------------------------------------- 4
РОЗДІЛ 1.
ПОНЯТТЯ ПРАВОЗАСТОСУВАЛЬНОГО РОЗСУДУ:
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА--------------------------------------------- 13
1.1. Методологія дослідження------------------------------------------------------13
1.2. Аналітичний огляд літератури з проблематики
правозастосувального розсуду------------------------------------------------------17
1.2.1. Дослідження поняття правозастосувального
розсуду у правовій науці-------------------------------------------------------------17
1.2.2. Дослідження підстав правозастосувального
розсуду у правовій науці-------------------------------------------------------------24
1.2.3. Дослідження детермінант правозастосувального
розсуду у правовій науці-------------------------------------------------------------26
1.3.Поняття правозастосувального розсуду та його ознаки------------------28
1.4. Обсяг правозастосувального розсуду----------------------------------------64
1.5. Класифікація правозастосувального розсуду-------------------------------67
1.6. Реалізація правозастосувального розсуду-----------------------------------75
1.7. Висновки до першого розділу--------------------------------------------------78
РОЗДІЛ 2.
ПІДСТАВИ ПРАВОЗАСТОСУВАЛЬНОГО РОЗСУДУ-------------------82
2.1. Відносна визначеність змісту правових норм
як підстава розсуду при їх застосуванні-------------------------------------------85
2.2. Прогалина у законодавстві
як підстава розсуду при застосуванні правових норм-------------------------96
2.3. Колізії правових норм
як підстава розсуду при їх застосуванні------------------------------------------102
2.4. Висновки до другого розділу-------------------------------------------------105

РОЗДІЛ 3.
ДЕТЕРМІНАНТИ ПРАВОЗАСТОСУВАЛЬНОГО РОЗСУДУ---------109
3.1. Межі правозастосувального розсуду----------------------------------------120
3.2. Критерії правозастосувального розсуду------------------------------------124
3.3. Загальносоціальні фактори правозастосувального розсуду-------------127
3.4. Висновки до третього розділу------------------------------------------------141
РОЗДІЛ 4.
ПРАВОЗАСТОСУВАЛЬНИЙ РОЗСУД ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ НОРМ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД-------------------------145
4.1. Поняття і ознаки правозастосувального розсуду
при застосуванні норм Конвенції про захист
прав людини та основоположних свобод----------------------------------------149
4.2. Відносна визначеність змісту норм
Конвенції про захист прав людини
та основоположних свобод
як основна підстава розсуду суб’єктів їх застосування-----------------------159
4.3. Детермінанти розсуду при застосуванні норм Конвенції---------------163
4.4. Висновки до четвертого розділу----------------------------------------------167
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ----------------------------------------------------------169
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА------------------------------------------------------176

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з широко визнаних сучасних закономірностей правового регулювання в Україні є його деформалізація. Вона полягає у тому, що, по-перше, у законодавстві підвищується питома вага юридичних норм з відносно визначеним змістом, зокрема норм оціночних, а по-друге, – як наслідок розширюється сфера розсудового правозастосування. Це дає можливість повніше й точніше врахувати потреби та інтереси суб’єктів у процесі правозастосувальної діяльності, а отже, гуманізувати її. Тому однією з досить актуальних проблем сучасного правозастосування є проблема розсуду суб’єктів, які уповноважені застосовувати юридичні норми. Особливої уваги набуває питання оптимізації меж такого розсуду з тим, щоб, з одного боку, кваліфікований та добросовісний правозастосувач мав якомога ширші можливості щодо максимального врахування обставин конкретної справи, а з іншого – некваліфікований чи недобросовісний правозастосувач не міг би неналежно реалізовувати або зловжити наданим йому розсудом.
У зв’язку з цим важливо визначити ті напрямки (галузі) правового регулювання, де надання суб’єктам правозастосування більшого розсуду сприятиме підвищенню якості та ефективності правового регулювання, а також вказати на суспільні відносини, щодо яких розширення “розсудових” повноважень відповідних правозастосувальних суб’єктів є небажаним. На даний час, навіть поверхневий аналіз частини чинного національного законодавства дозволяє дійти наступних висновків: 1) термін „розсуд” використовується законодавцем досить часто, зокрема, у Житловому кодексі України два рази (ст. ст. 150, 171); у Цивільному кодексі України тричі (ст. ст. 20, 1066, 1088); у Господарському кодексі України двічі (ст. ст. 265, 300); у Кримінально-процесуальному кодексі (ст. ст. 168, 273) та у Кодексі законів про працю (ст. ст. 49-2, 66) двічі. Вказаний термін не згадується у Господарсько-процесульному кодексі України; 2) термін „вибір” зустрічається також доволі часто, зокрема, у Житловому кодексі України один раз (ст. 171); у Цивільному кодексі України тринадцять разів (ст. ст. 287, 284, 300,309, 310,311, 312, 313, 590, 672, 709, 808, 1055); у Господарському кодексі України двічі (ст. ст. 142, 407); у Кодексі про адміністративні правопорушення (ст. ст.168, 273) та у Кодексі законів про працю (ст. ст. 2, 51) двічі; у Земельному кодексі один раз (ст. 151). Вказаний термін не згадується у Господарсько-процесуальному кодексі України. Поряд з тим, зрозуміло, що наведений перелік, по-перше, не є вичерпним, по-друге, ним не обмежується кількість випадків, коли правозастосувальний суб’єкт, застосовуючи національне законодавство, наділений розсудом.
Відсутність у вітчизняній правовій науці саме загальнотеоретичних досліджень проблематики розсуду у правозастосуванні, а також певна недосконалість національного законодавства породжують ситуацію, коли делегований правовими нормами розсуд реалізується радше інтуїтивно, аніж із врахуванням науково-обгрунтованих положень. Це яскраво виявляється, зокрема, у питаннях встановлення порівняльного значення різноманітних критеріїв розсуду, коли одні з них “схиляють” правозастосувального суб’єкта до ухвалення більш “м’якого”, а інші ж, навпаки, – “жорсткішого” рішення. Переважно на інтуїтивному рівні при реалізації суб’єктом правозастосування належного йому розсуду враховуються і різноманітні обставини суспільного життя, які хоч прямо не передбачені правовими положеннями, однак здійснюють відомий вплив на обрання одного з дозволених законом варіантів рішення.
Особливу увагу привертає також необхідність створення з метою практичного застосування науково-обгрунтованих положень щодо здійснення оцінки реалізованого правозастосувальним суб’єктом розсуду. Тобто, формулювання якомога об’єктивніших критеріїв, спроможних дати відповідь на питання про “якість” реалізації правозастосувального розсуду у кожному конкретному випадку. Існування таких критеріїв дозволить на належному рівні вирішити питання нормативного регулювання підстав скасування “розсудових” рішень з мотивів неналежної реалізації суб’єктом делегованого йому розсуду при їх ухваленні.
Винятково важливим є і окреслення переліку тих ситуацій, коли правозастосувальний суб’єкт не володіє розсудом з огляду на наявність лише одного визначеного законом варіанта правового рішення з того чи іншого питання. Окреслення такого переліку можливе шляхом чіткого дефініювання підстав розсуду, а також аналізу тих факторів ситуації правозастосування, які призводять до виникнення у правозастосувального суб’єкта помилкового переконання про наявність у нього розсуду у конкретній ситуації правозастосування. З іншого боку, як вважають окремі науковці, не слід надто обмежувати розсуд правозастосувальних суб’єктів з огляду на неможливість вичерпного законодавчого закріплення усіх обставин, врахування яких є обов’язковим при застосуванні права.
Сучасні науковці – як українські, так і зарубіжні – приділяли певну увагу питанням «творчого підходу» у правозастосуванні, а також оцінювання у процесі втілення в життя правових приписів. Дослідженню цих проблем присвячені праці низки представників загальної теорії права та держави (С. Алексєєв, Б. Деготь, В. Забігайло, Т. Кашаніна, В. Косович, С. Краснояружскій, В. Лазарєв, П. Лєбєдєв, П. Недбайло, А. Нечепурнов, В. Мєньшиков, О. Черданцев та інші), і галузевих юридичних наук (Ю. Грошевой, С. Демент’єв, І. Дюрягин, В. Канцір, Н. Лордкипанідзе, М. Маліков, Б. Міренскій, Л. Надь, П. Осіпов, М. Резніченко, М. Строгович, Ю. Фролов та інші).
Однак загалом проблема саме правозастосувального розсуду в цілому залишалась практично осторонь загальнотеоретичних досліджень, принаймні досліджень вітчизняних юристів, і на даний час є недостатньо вивченою. Лише окремі її аспекти були об’єктом загальнотеоретичного дослідження зарубіжних вчених (В. Андропов, А. Барак, А. Боннер, А. Стьопін) або їхніх окремих галузевих праць (В. Гончаров, Н. Дубовіцкий, С. Дунаєвска, В. Кожевніков, К. Комісаров, Й. Новацкій, О. Папкова, Ю. Тіхоміров та інші). Щоправда, в останній час деякі міркування загальнотеоретичного характеру висловлювалися стосовно означеної проблеми у працях П. Куфтирьова. Існуючі у вітчизняній правовій науці епізодичні, здебільшого галузеві, дослідження поки що не забезпечують формулювання науково обгрунтованих положень щодо ухвалення “розсудових” рішень з наступним використанням таких положень у правозастосувальній та правотворчій діяльності. Праці ж зарубіжних вчених, орієнтуються, зазвичай, на відповідні національні системи права, а тому можливість використання викладених у них висновків в українських реаліях є досить обмеженою. Таким чином, необхідним є здійснення поглибленого – комплексного за обсягом і загальнотеоретичного за рівнем – аналізу явища правозастосувального розсуду.
Успішне вирішення усіх наведених вище питань можливе через здійснення глибокого – комплексного за обсягом і загальнотеоретичного за спрямуванням аналізу явища правозастосувального розсуду. Існуючі у вітчизняній правовій науці епізодичні за характером та галузеві за спрямуванням наукові дослідження не спроможні на належному рівні забезпечити формулювання науково-обгрунтовних положень щодо ухвалення “розсудових” рішень з наступним використанням таких положень у правозастосувальній та правотворчій діяльності. Комплексні ж за характером та загальнотеоретичні за спрямованістю праці зарубіжних вчених, орієнтовані, зазвичай, на відповідні національні системи права, а тому можливість використання викладених у них висновків в українських реаліях є досить обмеженою.
Викладеними обставинами якраз і зумовлюється актуальність комплексного дослідження – у рамках загальної теорії держави і права – проблеми правозастосувального розсуду.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз проблем, які виникають у процесі реалізації правозастосувального розсуду державними органами.
Для досягнення цієї мети уявлялось необхідним вирішити наступні завдання:
1) доповнити чи уточнити поняттєво-термінологічний апарат, необхідний для здійснення такого дослідження;
2) дослідити правозастосувальний розсуд, який делегується як нормами національного законодавства, так і міжнародного права (якщо останні становлять його частину), виявити спільні риси та відмінності цих розсудів, вказати на проблеми, котрі виникають або можуть виникати у процесі реалізації правозастосувального розсуду, акцентувати увагу на впливі, що його справляє рівень кваліфікації правозастосувальних суб’єктів, на процес реалізації розсуду.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є правозастосувальна діяльність національних державних органів, у процесі якої останні реалізують належний їм розсуд. Цей об’єкт обмежений такою правозастосувальною практикою, яка має місце лише у правових системах романо-германського (європейсько-континентального) типу.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є закономірності правозастосувальної діяльності національних органів, складовим елементом якої є реалізація належного їм розсуду.

Методологічні основи дослідження. Такими основними підходами насамперед виступають концепції соціального детермінізму та конкретно-історичний підхід до предмета дослідження. Використовуються такі загальнонаукові методи дослідження, як системний, функціональний, порівняльний, логічний. До спеціальних методів, котрі використовувались у процесі проведення дослідження, належать методи тлумачення різногалузевих нормативних та інших актів, контент-аналіз документів, узагальнення відповідної юридичної практики.
Так, порівняльний метод, використовується, зокрема, при розмежуванні понять правозастосувального, правореалізаційного та правотворчого розсуду. Метод дедукції, застосовується для встановлення співвідношення понять правового та правозастосувального розсудіу як цілого й частини. Метод контент-аналізу документів є чи не єдиним ефективним засобом дослідження змісту правозастосувальних актів, при ухваленні котрих відповідний суб’єкт реалізовував належний йому розсуд; метод інтерв’ю, за допомогою якого встановлюються найпоширеніші обставини, котрі беруться до уваги компетентними посадовими особами при виборі ними одного із передбачених законом варіантів рішення; метод групування, який дозволяє визначити абсолютну кількість та пропорційну частку правових норм у певному нормативно-правовому акті, що “породжують” розсуд, тощо. Комплексний метод тлумачення правових норм, використовується для з’ясування змісту вжитих у законі оціночних понять та вирішення питання про наявність у конкретного суб’єкта правозастосувального розсуду щодо визначеного кола питань.

Джерела дослідження. У роботі широко використовуються Конституція України, інше різногалузеве національне законодавство, міжнародно-правові акти у галузі прав людини, практика застосування як норм національного законодавства, так і положень міжнародного права, відповідна наукова література у сфері проблематики ухвалення рішень та правозастосування.

Наукова новизна роботи. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є першою у вітчизняній правовій науці спробою загальнотеоретичного дослідження правозастосувального розсуду національних органів. Елементи наукової новизни притаманні, як видається, наступним положенням роботи:
1.Уточнення дефініції загального поняття правозастосувального розсуду, виявлення й аналіз його основних ознак.
2. Класифікація правозастосувального розсуду за низкою критеріїв й аналіз властивостей, притаманних окремим його видам.
3. Формулювання або уточнення визначень загальних понять: підстав, детермінант, обсягу, меж, критеріїв, факторів правозастосувального розсуду, “розсудового” рішення, реалізації розсуду, мети розсуду.
4. Уточнене окреслення кола випадків делегування правозастосувального розсуду, з вказівкою на ситуації, коли суб’єкт правозастосування таким розсудом не володіє.
5. Поглиблений аналіз процесу ухвалення “розсудового” рішення, зокрема виявлення механізму функціонування меж, критеріїв та факторів розсуду, проведення розмежування між ними.
6. Додаткове обґрунтування необхідності науково обґрунтованого “нагляду” за реалізацією розсуду, формулювання підстав для скасування правозастосувального рішення з мотивів неналежної реалізації розсуду у процесі ухвалення такого рішення.
7. Виявлення недоліків деяких нормативно-правових актів України та актів міжнародно-правових у частині делегування ними правозастосувального розсуду.
8. Оцінка ступеню відповідності національного законодавства України деяким міжнародно-правовим актам, що є його складовою частиною, у частині підстав і детермінант правозастосувального розсуду;
9. Формулювання рекомендацій щодо оптимізації кола випадків делегування правозастосувального розсуду та його обсягу.
Формулювання наведених положень є особистим внеском автора у дослідження означеної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що низка сформульованих у роботі положень може бути врахована законотворчим та іншими правотворчими органами у процесі створення нових та вдосконалення існуючих нормативно-правових актів. Окрім того, запропоновані у роботі міркування можуть бути корисними для правозастосувальних органів незалежно від їх юрисдикційної належності у процесі втілення у життя юридичних норм. Мова йде про здійснення якомога більш обгрунтованого вибору одного з допустимих законом варіантів правозастосувального рішення.
Найбільшого практичного значення положення і висновки дисертації можуть набувати у правових системах романо-германського типу, зокрема у правовій системі України. Адже скажімо у правових системах прецедентного, англо-саксонського типу права правозастосувальні рішення деяких судових органів набувають правотворчого – прецедентного характеру, і тому у цих правових системах проблема правозастосувального розсуду має розв’язуватися у іншому руслі (вказана проблема у цих правових системах потребує окремого дослідження).
Деякі висновки, викладені в роботі, можуть сприяти подальшим науковим дослідженням у сфері проблематики правозастосувального розсуду.

Апробація результатів дослідження. Положення роботи висвітлювались у доповідях та повідомленнях автора на: міжнародній науково-практичної конференції “50 років Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і проблеми формування правової держави в Україні”, 19-20 жовтня 2000 р., Харків) (тези опубліковані); четвертій (56) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави», Одеса, березень 2001 р. (тези опубліковані); міжнародній науковій конференції «Методологічні проблеми правової науки» 13 – 14 грудня 2002 р., Харків; десятій регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, лютий 2004 р., Львів, (тези опубліковані).
Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках держбюджетної теми «Актуальні проблеми загальної теорії права та прав людини» (номер держреєстрації 0103U005936).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у 7 наукових працях, 4 з яких – у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України.

Структура роботи. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Робота (обсягом 189 с.) складається із вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведений у процесі дисертаційного дослідження аналіз правозастосувального розсуду дозволяє дійти низки висновків щодо шляхів вирішення так званої “розсудової” проблеми:
1. Аналіз правозастосувального процесу як діяльності із встановлення піднормативних індивідуально-обов’язкових правил поведінки дозволяє виокремити низку ситуацій, в яких правозастосувальний орган володіє певною свободою у виборі правової норми, котру слід застосувати, у з’ясуванні її змісту та у визначенні міри суб’єктивних прав і обов’язків.
Такими ситуаціями, зокрема, є: а) випадки, коли закон недостатньо детально і конкретно врегульовує ті чи інші суспільні відносини й у зв’язку з цим перед правозастосувальним органом постає необхідність проведення конкретизації суб’єктивних прав і обов’язків учасників таких відносин; б) випадки використання у тексті нормативно-правових актів так званих оціночних понять, тобто таких понять, в яких закріплено лише найбільш загальні ознаки, якості, зв’язки і властивості суспільних відносин, що регулюються правом; в) випадки існування прогалини у законодавстві; г) випадки існування двох чи більше правових норм однакової юридичної сили, котрі регулюють одні і ті ж суспільні відносини, однак не відповідають одна одній за змістом (колізія правових норм).
2. Вищеперелічені ситуації можуть виникати як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. Окремі з них є недоліком законодавчої техніки, інші – випливають із усвідомленого прагнення законодавця забезпечити певну гнучкість правозастосування. Розсуд правозастосувального суб’єкта є центральною категорією правозастосувального процесу в усіх вищенаведених випадках, оскільки саме від нього залежить зміст встановленого піднормативного правила.
3. Під правозастосувальним розсудом слід розуміти передбачене юридичними нормами повноваження правозастосувального суб’єкта обирати один з декількох дозволених ними варіантів рішення щодо встановлення застосовуваної норми, з’ясування (тлумачення) її змісту, або визначення міри конкретизації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, яке реалізується у певній процесуальній формі з огляду на зміст цієї норми та конкретні обставини справи й інші юридично значимі факти з метою забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності державно-правового регулювання.
4. Правозастосувальний розсуд є своєрідним „способом” (видом) взаємозв’язку між якістю законодавства і ефективністю правозастосування. Тому, навіть при „низькій” якості законодавства суб’єкт правозастосування, користуючись делегованим йому розсудом, може до певної міри (в рамках законності) „виправити” недоліки того чи іншого нормативного-правового акту у конкретній ситуації правозастосування.
5. До ознак розсуду при правозастосуванні можна віднести наступні:
• правовий характер розсуду;
• варіативність розсуду;
• лімітованість розсуду;
• притаманність розсуду конкретній групі (виду) правозастосувальних суб’єктів;
• наявність процесуальної форми реалізації;
• обгрунтованість здійснюваного вибору;
• визначеність сфери існування розсуду;
• спрямованість розсуду на забезпечення законності, справедливості, доцільності та ефективності правового регулювання.
6. Процес правозастосування характеризується низкою позаправових факторів, що можуть ускладнювати процедуру прийняття рішення і у певних випадках призводити до формування у суб’єкта правозастосування хибного переконання про наявність у нього розсуду при ухваленні рішення і про його межі. Оскільки всі ці фактори не є явищами правового характеру, вони не можуть обумовлювати наявність “справжнього” розсуду, однак їх дія, зазвичай, призводить до суб’єктивного і необгрунтованого розширення правозастосувальних повноважень. Уникнути таких ситуацій можливо шляхом вжиття належних заходів, спрямованих на підвищення рівня організаційно-технічного забезпечення діяльності системи правозастосувальних, у першу чергу судових органів.
7. Обсяг правозастосувального розсуду можна визначити як кількість можливих альтернативних варіантів, з-поміж яких правозастосувальний суб’єкт уповноважений здійснювати вибір свого рішення. Саме залежно від обсягу розсуду, який делегується, можливим є здійснювати порівняльну класифікацію правових норм, стверджуючи, що правова норма, обсяг передбаченого розсуду якої є кількісно меншим від обсягу розсуду, встановленого іншою нормою, закріплює вужчий розсуд аніж остання.
8. Під реалізацією правозастосувального розсуду розуміють процес вибору одного з декількох дозволених юридичними нормами варіантів рішення щодо встановлення норми, котра застосовуватиметься, чи з’ясування (тлумачення) її змісту, або визначення міри конкретизації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, результатом якого (процесу) є прийняття конкретного правозастосувального акту.
8.1. До властивостей реалізації правозастосувального розсуду можна віднести наступні:
1) подвійна природа такої реалізації, яка передбачає можливість виділення у ній внутрішнього (інтелектуально-вольового) та зовнішнього (формально правового) аспектів;
2) „результативність” реалізації правозастосувального розсуду, яка проявляється у неодмінному ухваленні за наслідками такої реалізації правозастосувального рішення. Іншими словами неможливо реалізувати належний правозастосувальний розсуд без прийняття відповідного кінцевого правозастосувального акту, в якому зафіксовано зроблений вибір одного з кількох дозволених правом варіантів рішення;
Важливою умовою належної реалізації правозастосувального розсуду є високий рівень кваліфікації правозастосувального суб’єкта.
9. Підставами розсуду є об’єктивно існуючі елементи правової системи, які безпосередньо зумовлюють можливість вибору одного з юридично дозволених варіантів правозастосувального рішення.
9.1. Підставами розсуду виступають: 1) відносна визначеність змісту правових норм; 2) прогалини у праві та 3) колізії правових приписів.
9.1.2. До ознак підстав розсуду можна віднести:
1) Правову природу підстав розсуду. Підстави розсуду є виключно правовими явищами. Виникнення розсуду з неправових підстав неможливе, оскільки в такому випадку сам розсуд втрачає свій правовий характер і перетворюється із делегованого та обмеженого повноваження на суб’єктивну необмежену правом сваволю.
2) Об’єктивний характер підстав розсуду. Існування таких підстав не залежить від волі правозастосувального суб’єкта.
3) Безпосередність обумовлення ними необхідності здійснення вибору одного з дозволених правом варіантів рішення. Існування хоча б однієї підстави розсуду завжди породжує останній і легітимізує його реалізацію компетентним правозастосувальним суб’єктом. Відсутність підстав розсуду означає відсутність самого розсуду, незалежно від обсягу інших повноважень правозастосувального суб’єкта.
10. Детермінанти розсуду як юридичні й неюридичні явища соціальної дійсності, які тією чи іншою мірою впливають на процес реалізації правозастосувального розсуду.
10.1. До їх числа належать зміст правових норм, обставини конкретної справи, свідомість правозастосувального суб’єкта та інші соціальні фактори, якими характеризується ситуація правозастосування.
10.2. Зовнішньою формою виразу впливу таких детермінант на правозастосувальне рішення є його мотивація (обгрунтування), в якій компетентний суб’єкт зобов’язаний викласти свої аргументи стосовно причин, котрі спонукали його до прийняття саме цього, а не іншого, рішення.
10.3. Усі детермінанти правозастосувального розсуду, які закріплені правом і тому є формально обов’язковими для правозастосувального суб’єкта й визначають обсяг розсуду, слугують межами останнього. Іншими словами межі розсуду є, зазвичай, чіткими, жорстко встановленими рамками вибору, вийти за які правозастосувальний суб’єкт не має права.
10.4. Ті детермінанти правозастосувального розсуду, які передбачені нормами права і, отже, є формально обов’язковими та підлягають врахуванню суб’єктом правозастосування при здійсненні ним вибору оптимального рішення у рамках обсягу розсуду, слід вважати його критеріями. Таким чином, критерії розсуду “спонукають” правозастосувального суб’єкта до ухвалення певного з тих варіантів рішення, які визначені межами розсуду.
10.5. Ті ж детермінанти розсуду, котрі хоча й не закріплені у правових нормах (а отже, й не є формально-обов’язковими), однак фактично, зазвичай, впливають на процес ухвалення “розсудового” рішення, варто визначити як загальносоціальні фактори розсуду. Хоч вони й не є формально обов’язковими до врахування особою, яка здійснює правозастосування, однак їх належне врахування є однією з гарантій нескасування ухваленого рішення вищими інстанціями.
11. Політичні й економічні процеси інтеграції України у європейські структури обумовлюють необхідність запровадження у життя українського суспільства нових, відмінних від вітчизняних стандартів у всіх сферах. Високі стандарти захисту та реалізації прав людини й основоположних свобод Ради Європи знайшли формальне закріплення у національному законодавстві України. Наступним кроком має стати їх практична імплементація у правозастосувальну діяльність. Саме на державу покладається складне завдання – забезпечити, з одного боку, високий рівень захисту та реалізації прав людини, а з іншого, відстояти суспільний інтерес, не допустити анархії і свавілля. Одним із механізмів пошуку і впровадження справедливого та оптимального балансу між правами особи та суспільними потребами є розсуд органів держави при застосуванні заходів по обмеженню прав людини та основоположних свобод.
11.1. Аналіз правозастосувального розсуду національних органів держав-учасниць у сфері застосування норм щодо прав людини засвідчив значну диверсифікацію його обсягу залежно від конкретного права, яке є його об’єктом.
11.2. Створення Євросуду та надання йому повноважень по вирішенню усіх питань щодо застосування і тлумачення Конвенції створює для цього органу методологічну проблему оцінки реалізації державами належного їм розсуду у сфері обмеження прав людини та основоположних свобод. Існування цієї проблеми пояснюється політичною, економічною та культурною різноманітністю держав-членів Ради Європи, необхідністю постійно балансувати між належним застосуванням норм Конвенції і недопущенням надмірного втручання у суверенітет держав, надзвичайною оціночністю формулювань конвенційних положень тощо.
12. Проведення подальших досліджень проблематики правозастосувального розсуду поєднане із імплементацією сформульованих у їх процесі науково обгрунтованих висновків у практичну юридичну діяльність, без сумніву, сприятиме підвищенню якісного рівня правозастосування, який виражатиметься в ухваленні лише законнних, справедливих та якомога доцільніших правозастосувальних рішень.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1) Житловий кодекс УРСР від 30.06.1983 р. // ВВР УРСР. – 1983. – № 28. – С. 573.

2) Цивільний кодекс УРСР від 18. 07. 1963 // ВВР УРСР. – 1963. – № 30. – С. 463.

3) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВРУ. – 2003. – № 40 – 44. – С. 356.

4) Господарський кодекс від 16.01.2003 р. // ВВРУ. – 2003. – № 18 – 22. – С. 144.

5) Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 // ВВР УРСР. – 1971. – № 50. – С. 375.

6) Земельний кодекс від 25.10.2001 р. // ВВРУ. – 2002. – № 3 - 4. – Ст. 27.

7) Господарсько-процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // ВВРУ. – 1992. – № 6. – С. 56.

8) Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 2001. – 174 с.

9) Edwards Р.The Role of a Judge in Modern Society: Some Reflections on Current Practice in Federal Appellate Adjudication // Clev. St. L. Rev. – 1984. – № 32. – P. 388.

10) Dworkin R. Judicial Discretion // J. Of Phil. – 1963. – № 6. – P. 624.

11) Sartorius М. The justification of the Judicial Decision // Ethics. – 1968. – № 78. – P. 171.

12) Монтеск’є Ш. Л. О духе законов. Избр. Произведения: Книга 6. – М., 1955. – 226 с.

13) White С. From Sociological Jurisprudence to Realism: Jurisprudence and Social Change in Early Twentieth-Century America // Va. L. Rev. – 1972. – № 58. – P. 993.

14) Unger Р. The Critical Legal Studies Movement // Harv. L. Rev. – 1983. – № 96. – P. 561.

15) Барак А. Судейское усмотрение. Перевод с английского. – М.: НОРМА, 1999. – 363 с.
16) Holmes К. The Path of the Law // Harv. L. Rev. – 1897. – № 10. – P. 457.
17) Friedman С. Legal Philosophy and Judicial Lawmaking // Colum. L. Rev. – 1961. – № 61. – P. 821.
18) Антропов В. Г. Правоприменительное усмотрение: понятие и формирование (логико-семантический аспект): Авт. дисс. на соискание уч. степени к.ю.н. /ООП ВЮИ МВД РФ. – Волгоград, 1995. – 21 с.
19) Канцір В. С. Проблеми судового угляду при застосуванні кримінального законодавства України: Авт. дис. на здобуття наукового ступеня к.ю.н. – Львів, 1998. – 24 с.
20) Дубовицкий В. Н. Административное усмотрение в советском государственном управлении. //Советское государство и право. – 1980. – № 9. – С. 121 – 125.
21) Nowacki J. Dwa rozumenia swobodnego uznania administracyjnego. Zeszyty naukowe universytetu Lodzkiego. – Nauki humanistygzno-spolegzne. – Seria 1 – zeszyt 95. – Lodz 1973. – S 85 – 95.
22) Ожегов С. И. Словарь русского язика. – М., 1884. – 826 с.
23) Даль В. І. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4-х томах: Т. 4. – М., 1980. – 513 с.
24) Чечот Д. М. Административная юстиция (теоретические проблемы). – Ленинград, 1973. – 68 с.
25) Цивільно-процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. // ВВР УРСР. – 1963. – № 30. – С. 464.
26) Папкова О. А. Судейское усмотрение в гражданском процесуальном праве // “Законодательство”. – 2001. – № 6. – С. 1-8
27) Меньшиков В. В. Индивидуально-правовая регламентация общественных отношений. // Сборник аспирантских работ. – Вып. 9. – Свердловск, 1969. – С. 17 – 25.
28) Савченко М. Суддівський розсуд у цивільному процесі. // Наукові записки: Том 26: Юридичні науки. – К.: КМ Академія, 2004. – С. 72 – 83.
29) Тихомиров Ю. А. Административное усмотрение и право // Журнал росийского права. – 2000. – № 4. – С. 70-79.
30) Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. – М.: Юринформцентр, – 2001. – 295 с.
31) Duniewska Z. Istota i granice dyskrecjonalnej wladzy administracyjnej w swietle standardow europejskich // Studia Prawno-Ekonomiczne. – t. LIX. – 1999. – S. 9-39.
32) Забигайло В. К. Проблема пробелов в праве. Критика буржуазной теории: Авторефер. дисс. на соискание уч. степени к.ю.н. – К., 1972. – 35 с.
33) Маликов М. Проблемы усмотрения правоприменитиля: природа, признаки, пределы. Тексты лекций. – Уфа.: Редакционно-издательський отдел Башкирского университета, 1990. – 68 с.
34) Луспеник Д. Де закінчується суддівський розсуд і починається суддівське свавілля. // Закон і бізнес. – № 19-20. 14-21 травня 2004 року. – С. 20 - 28.
35) Коренєв А. П. Нормы административного права и их применение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 159 с.
36) Ткешеліадзе Г. Т. Судебная практика и уголовный закон: Авторефер. дис. на соискание уч. степени д-ра. юрид. наук: 12.00.08. / Институт государства и права. – М., 1981. – 41 с.
37) Сенякин И. Н. Судебное усмотрение в частном праве. // Вестник Саратовской государственной академии права. – 2002. – № 3. – С. 72 – 77.
38) Лапшин И. С. Диспозитивные нормы права: Монография. – Нижний Новгород: Поиск. – 2000. – 132 с.
39) Маликов М. Ф. Концептуальные основы конституционного понимания: Монография. – Уфа: РИО БашГУ, 2004. – 444 с.
40) Боннер А. Т. Применение закона и судебное усмотрение. // Советское государство и право. – 1979 . – № 6. – С. 34 – 42.
41) Деготь Б. А. Классификация норм советского социалистического права по их структуре: Издательство Саратовського гос. Ун-та, Саратов. – 1977. – 60 с.
42) Гончаров В. Б., Кожевников В. В. Проблема усмотрения правоприменяющего субьекта в правоохранительной сфере // Государство и право. – 2001. – № 3. – С. 51 – 60.
43) Алексеев С. С. Проблемы теории государства и права. // Юридическая литература. – М., 1987. – 448 с.
44) Комиссаров К. И. Судебное усмотрение в советском гражданском процессе // Советское государство и право. – 1969. – № 4. – С. 49 – 57.
45) Лєбедєв П. Н. Применения права в управленческом процессе (теоретико-познавательный аспект. // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1986. – № 2. – С. 25 – 34.
46) Лазарев В. В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань, 1982. – С. 4.
47) Зейдер Н. Б. Судебное решение по гражданскому делу. – М, 1966. – 114 с.
48) Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М, 1960. – 211 с.
47-1) Папкова О. А. Пределы судейского усмотрения в гражданском процессе. // Журнал росийского права. – 1998. – № 2. – С. 99 – 107.
49) Василенко А. В. Сущность и принципы правоприминительной деятельности (теоретико-правовое исследжование): Автореферат дисертаци на соискание ученой степени кандидата юриидческих наук. – Саратов, 1987. – 32 с.
50) Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Авторефер. дисс. на соискание уч. степени к.ю. н. – Х., 1976. – 35 с.
51) Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве: Авторефер. дисс. на соискание уч. степени к.ю.н. – Свердловск, 1974. – 17 с.
52) Черданцев А. Ф. Толкование советского права. – М., 1979. – 113 с.
53) Лазарев В. В. Применение норм советского права. – Казань, 1972. – 143 с.
54) Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" від 18.01.2001 р. № 2238-14 // ВВРУ. – 2001. – N 11. – С. 52.
55) Закон України "Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від 14.10.1998 р. № 171-14 // ВВРУ. – 2001 . – N 11. – С. 52.
56) Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. N 168/97 // ВВРУ. – 1997 – N 21. – С. 156.
57) Письмове звернення до Вищого арбітражного суду України Голови Державної митної служби України від 30.03.2001 N 11/1-19-2553 // http: www.rada.gov.ua.
58) Лист Голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності 06.03.2001 N 06-10/136 // http: www.rada.gov.ua.
59) Абушенко Д. Б. Судебное усмотрение в гражданском и арбитражном процессе. – М.: Норма, 2000. – 168 с.
60) Хорошковська Д. Роль суддівського розсуду в судовій практиці. // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 8 (34). – 2004. – С. 80 - 87.
61) Закон України “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну” від 22. 12. 1998 р. // ВВРУ. – 1999 . – № 11. – С. 78.
62) Сморчков А. И. Обоснованость правоприменительного решения (теоретико-управленческий аспект): Автореферат диссертации на осискание ученой степеникандидата юридических наук. // Научно-иследовательский институт советского государственного строительства и законодательства. – М., – 1989. – 25 с.
63) Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // ВВРУ. – 1961 . – № 2 . – С. 15.
64) Господарсько-процесуальний кодексу України від 06.11.1991 р. // ВВРУ. – 1992 . – N 6 – С. 56.
65) Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. // ВВРУРСР. – 1984. – № 51. – С. 112.
66) Архів Господарського суду Львівської області, справа № 1/657-26/243, рішення від 12.07.2005 р., суддя Деркач Ю. Б.
67) Катрич С. В. Процес принятия решений в управлении в условиях его автоматизации (организационно-правовые вопросы): Автореферат на соискание науч.степени к. ю. н. М., 1976. – 32 c.
68) Александров А. Т. Основы теории евристических решений. – М., 1975. – 190 c.
69) Карамишева Н. В., Бовтач С. В. Навчальний посібник з логіки. – Львів, 1996. – 121 c.
70) Дубовик О. Л. Механизм действия права в охране окружающей среды. – М.: Юрид. лит., 1984. – 152 c.
71) Ларичев О. И. Наука и искуство принятия решений. – М., 1979. – 216 c.
72) Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М., 1934. – 278 c.
73) Лордкипанидзе Н. Д. Относимость юридических фактов и доказательства в советском гражданском процессе. – Тбилиси, 1964. – 123 c.
74) Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – Х., 1986. – 220 c.
75) Резниченко И. М. Оценка доказательств в советском гражданском процессе: Авт. дисс. на соискание уч. степени к.ю.н. – М., 1968. –32 c.
76) Комиссаров К. И. Творческий характер судебной деятельности. // Правоведение. – 1976. – № 3. – С. 60 – 67.
77) Сенякин И. Н. Судебное усмотрение в частном праве. // Вестник Саратовской государственной академии права. – 2002. – № 3. – С. 65 – 78.
78) Луспеник Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України у судовій практиці. – Х.: Харків юридичний. – 2005. – 450 c.
79) Канцір. В. С. Поняття та основні ознаки судового угляду (розсуду). // Торгівля, комерція, підприємництво. Збірник наукових праць. – Вип. 1. – Львів, 1998. – С. 59 – 62.
80) Иеринг Р. Цель в праве: Т. 1. Перевод с немецкого. – Санкт-Петербург, 1881. – 324 c.
81) Сергейко П. Н. Законность, обоснованность и справедливость судебных актов. – М., 1988. – 156 c.
82) Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М., 1992.
83) Экимов А. И. Справедливость и социалистическое право. – Ленинград, 1980. – 97 c.
84) Горелик А. С. Справедливость наказания: уравнивающий и распределяющий аспекты. // Вопросы теории и практики применения уголовного закона. // Межвузовский сборник. – Красноярск, 1990. – С. 178 – 192.
85) Фролов Ю. А. Принцип индивидуализации наказания по советскому уголовному праву. Авторефер. на соиск. степени к.ю.н. – К. – 1954. – 28 c.
86) Недбайло П. Е. Вопросы обоснованности и целесообразности применения норм советского права. // Вопросы общей теории советского права. – М.,1960. – 367 c.
87) Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 //Кодекси України. – Київ: Юрінком, 2001 – 324 с.
88) Глазырин В. В., Никитинский В. И. Эфективность правоприменительных актов. // Советское государство и право. – 1984. – № 2. – С. 12 - 16.
89) Закону України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» // ВВРУ. – 2002. – N 14. – С. 96
90) Краснояружский С. Г. Индивидуальное правовое регулирование в советском обществе (вопросы теории и практики): Автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук. // Московський юридический институт. – М., 1990. – 22 с.
91) Княгинин К. Н. Охранительные правоприминительные акты: // Автореферат дисертаци на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Свердловск, 1996. – 19 c.
92) Ведерников Ю. А. Основные требования правильного применения норм советского права (на материалах МВД Украинской ССР): Автореферат на соискание ученой степени кандидата юридческих наук. – К., 1990. – 24 c.
93) Маликов М. Гносеологические основы реализации права. – Уфа: Редакционно-издательский центр Башкирского университета, 1998. – 299 с.
94) Ковальський В. Віддамо належне суддівському розсуду. // Юридичний вісник України. – 2002. – № 17. – С. 2 – 7.
95) Закон України “Про судоустрій” від 07.02.2002 р. // ВВРУ. – 2002. – № 27-28. – С.180.
96) Василенко А. В. Сущность и принципы правоприменительной деятельности (теоретико-правовое исследование): Автореферат дисертаци на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Саратов, 1987. – 28 c.
97) Мамчун В. В. Правоприменительный риск: Автореферат дисертаци на соискание ученой степени кандидата юридических наук // Нижнегородский юридический институт. – Нижний Новгород, 1999. – 27 с.
98) Мурсалимов К. Р. Правоприменительные ошибки. Проблемы теории: Автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук. // Нижнегородский юридический институт. – Нижний Новгород. – 2000. – 25 с.
99) Лазарев В. В. Правоприменительные акты и их эффективность в условиях развитого социалистического общества: Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. // Московський государственний университет им. М. Ломоносова – М., 1977. – 35 с.
100) Хорольський Р. Застосування закону з нечітким змістом (Досвід США та Європейських судів і можливість його застосування в Україні. // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним законодавством та європейським правом. Збірник науково-практичних матеріалів. Вип. 4. – К., 2005 р. – С. 109 -113.
101) Канцір. В. С. Поняття та основні ознаки судового угляду (розсуду). // Торгівля, комерція, підприємництво. Збірник наукових праць, Вип. – 1. – Львів, 1998. – С. 59 – 62.
102) Карташов В. Н. Институт аналогии в совестком праве: Авторефер. дисс. на соискание степени к.ю.н. –Саратов, 1976. – 36 с.
103) Сенякин И. Н. Судебное усмотрение в частном праве. // Вестник Саратовской государственной академии права. – 2002. – № 3. – С. 73.
104) Архів Господарського суду Львівської області 2005 р. Справа № 4/979-20/113. Суддя Манюк П. Т.
105) Архів Господарського суду Львівської області. 2004 р. Справа № 4/1667-2/165 . Суддя Зварич О. В.
106) Косович В. М. Оцінювання й оцінки у правовому регулюванні: Автореферат на здобуття науков. звання к.ю.н. – Львів, 1996. – 22 с.
107) Студеникин С. С. Административно-правовая норма и ее применение.: Авторефер. дис... д-ра. юрид. наук. – М., 1949. – 35 с.
108) Козюбра М., Сіренко В. Соціалістична законність і правопорядок. – К., 1976. – 54 с.
109) Лазарев В. В. Пробелы в советском праве и методы их установления: Авторефер. дисс. на соискание степени к.ю.н. – М., 1967. – 23 с.
110) Hart L. A. Positivism and the Separation of Law and Morals. // Harvard Law Review. – Vol. 71. – № 4. – 1958. – Р. 612.
111) Конституція України від 28. 06.1996. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – С. 141.
112) Simpson A. W. The Ratio Decidendi of a Case and the Doctrine of Binding Precedent // Oxford Essays in Jurisprudence. – Oxford. – 1961. – P. 149.
113) Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 // ВВРУ 1997. – № 27. – С. 181.
114) Закон України “Про лізинг” від 16. 12. 1997 // ВВРУ 1998. – № 16. – С. 68.
115) Архів Господарського суду Львівської області. Справа № 4/3906-5/183. Суддя Гнатюк Г. М.
116) Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 року з відповідними змінами і доповненнями // http: www.rada.gov.ua
117) Меньшиков В. В. Индивидуально-правовая регламентация общественных отношений. // Сборник аспирантских работ. – Вып. 9. – С вердловск, 1969. – С. 12 – 18.
118) Ленин В. И. Случайные заметки. Бей, но не до смерти // Полное собрание сочинений: Т. 4. – М., 1974. – 407 c.
119) Рарог А. И., Степалин В. П. Судейское усмотрение при назначении наказания. // Государство и право. – 2002. – № 2. – С. 36 – 42.
120) Фулей Т. Розсуд судді та закон. // Юридичний вісник України. – 2003. – 21 – 23 червня. – С. 12.
121) Карташов В. Н. Правоприменительная практика в социалистичеком обществе. – Ярославль, 1986. – 78 c.
122) Трусов А. И. Основы теории судебных доказательств (краткий очерк). – М., 1960. – 169 c.
123) Архів Господарського суду Львівської області: справа 4/1564-32/129, рішення від 25.06.2002 р., суддя Зварич О. В.
124) Рішення Ілхан проти Туреччини від 27 червня 2000 року // Рішення Європейського суду з прав людини. Експрес-інформація. – Львів, 2000. – С. 12 – 15.
125) Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України № 01-6/244 “Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального Кодексу України” від 25 лютого 1992 року // http: www.rada.gov.ua.
126) Методичні рекомендації по наданню комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям у відповідності до рішення Правління Національного банку України від 22.04.1992 р., № 2, затверджені першим заступником голови правління НБУ 04.05.1992 р. // http: www.rada.gov.ua.
127) Ванеева Л. А. Судебное познание в советском гражданском процессе. – Владивосток, 1972. – 92 c.
128) Тищик Б. Й. Держава і право Стародавнього Риму: Навчальний посібник. – Львів,1999 р. – Ч. 2. – 78 c.
129) Рішення у справі Джонстон проти Ірландії від 18 грудня 1986 року // http: www.echr.coe.int.
130) Рішення у справі Хендісайд проти Об’єднаного Королівства від 7 грудня 1976 року // http: www.echr.coe.int.
131) Наумова Н. Выбор // Знания – сила. – 1981. – № 11. – 67 c.
132) Боннер А. Т. Установление истины в правосудии и социально-нравственная оценка фактов // Советское государство и право. – 1988. – № 6. – С. 39 – 48.
133) Рішення у справі Санді Таймс проти Об’єднаного Королівства від 26 квітня 1979 року // http: www.echr.coe.int.
134) Архів Господарського суду Львівської області: справа № 4/3735-29/531 від 15 січня 2002 року, суддя Поліщук В. Ю.
135) Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року // Голос України – 2001. – 10 січня.
136) Протокол № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Париж, 20.03.1952 року // Голос України – 2001. – 10 січня.
137) Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 16. 09. 1963 року // Голос України – 2001. – 10 січня.
138) Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 28. 04. 1983 року //М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 1997. – С. 138.
139) Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 28. 11. 1984 року //М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 1997. – С. 143.
140) Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини та оcновних свобод” від 17.07.1997 //ВВРУ. – 1997. – № 40. – С. 262-263.
141) Закон України “Про міліцію” від 20. 12. 1990 // ВВРУ. – 1991. – № 4. – С. 147.
142) Рішення у справі Маккана від 10 жовтня 1998 // http: www.echr.coe.int.
143) Рішення у справі Тайрер проти Об’єднаного королівства від 25 квітня 1978 року // http: www.echr.coe.int.
144) Донна Гом’єн. Короткий путівник по Європейській конвенції з прав людини. – Львів: “Кальварія”, 1998. – 66 c.
145) Рішення у справі Вандермусселя проти Бельгії від 23 листопада 1983 року // http: www.echr.coe.int.
146) Рабінович П. М. Рішення Європейського суду з прав людини: спроба концептуально-методологічного аналізу // Право України. 1997. – № 2. – С. 33.
147) Рішення у справі компанії Комінгерсол С. А. проти Португалії від 6 квітня 2000 р. // http: www.echr.coe.int.
148) Рішення у справі Бергенс Тайденд та інші проти Норвегії від 2 травня 2000 р. // http: www.echr.coe.int.
149) Рішення у справі Ірландія проти Об’єднаного королівства від 18 січня 1978 р. // http: www.echr.coe.int.
150) Рішення у справі П’єрмонт проти Франції від 10 жовтня 1995 року // http: www.echr.coe.int.
151) Рішення у справі Лоулесс проти Ірландії від 21 вересня 1961 року // http: www.echr.coe.int.
152) Стьопін А. Б. Судебное усмотрение в частном праве (вопросы теории и практики): Дис. на соискание степени канд. юр. наук. – Волгоград, 2002. – С. 211.
153) Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Нєдбала проти Польщі” // Право України. – 2000 – № 10. – С. 8.
154) Стьопін А. Б. Пределы судебного усмотрения при назначении наказания за терроризм. // Право и безопасность. – 2005. – № 2 (15). – С. 25 – 31.
155) П. В. Куфтирєв. Проблематика суддівського розсуду в німецькій класичній філософії (на прикладі праць Канта і Гегеля). // Часопис Київського університету права. – 2004. – № 4. – С. 28 – 31.

Загальна кількість використаних джерел – 155.