ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОПЛАТУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ХХ СТ. СТ. (історико-правове дослідження)

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ ....................................................................................................................... 5
Розділ 1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження .................13
1.1. Стан дослідження проблеми в історико-правовій та спеціальній
науковій літературі 13
1.2 Характеристика джерельної бази дослідження .....28
Розділ 2. Правове регулювання оплати праці на українських землях у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. 35
2.1. Регулювання оплати праці в Російській імперії. 35
2. 2. Регулювання оплати праці в Австро-Угорській імперії. 52
Розділ 3. Основні риси нормативно-правового регулювання оплати праці в Україні у період національно-визвольних змагань (1917−1920 рр.) 58
3.1. Законодавство УНР періоду Центральної Ради 58
3.2. Законодавство Української Держави 63
3.3. Законодавство УНР періоду Директорії і ЗУНР 69
3.4. Законодавства про оплату праці Радянської України...........................74
Розділ 4. Законодавство УРСР про оплату праці (початок 20-х – середина 80-х років ХХ ст.)......................................... ...................................................87
4.1. Законодавство про оплату праці у період непу (1921−1929 рр.) … 87
4.2. Зміни у законодавстві про оплату праці у 30-ті рр. ХХ ст. 100
4.3. Зміни в нормативному регулюванні оплати праці в Україні в період
Другої світової війни та перші повоєнні роки 108
4.4. Нормативно – правове регулювання оплати праці від середини 50-х
до початку 90-х рр. ХХ ст............................................................................118
Розділ 5. Законодавство про оплату праці в період розбудови незалежної України (1991 – 1996 рр.) …...137
5.1. Оплата праці в умовах формування ринкової економіки .............137
5.2. Становлення національного законодавства України стосовно оплати
праці ……………………………………………………………………..143
5.3 Перспективи розвитку законодавства про оплату праці в процесі
формування нової системи права ………………………………….158
Висновки 173
Список використаної літератури.........................................................................180
Додатки..................................................................................................................196
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Ефективність розбудови незалежної правової держави, правове забезпечення реформування усіх сфер життєдіяльності суспільства в Україні залежать як від вивчення і запозичення закордонного прогресивного досвіду, особливо країн – учасниць Європейського Союзу, так і від врахування власної правової спадщини. Принципово важливим для цих процесів є запровадження правових новацій соціального характеру, спрямованих на забезпечення реалізації потреб людини, суспільно обґрунтовану, справедливу оплату її праці. Належна матеріальна оцінка професіоналізму, сумлінності, корисності для суспільства трудової діяльності вимагає правового захисту, який здатний, у свою чергу, поліпшити правову культуру особи на підґрунті реалізації її соціальних інтересів, пов’язаних із ефективністю праці.
Спеціальне історико-правове дослідження трансформації законодавства про оплату праці в Україні протягом майже 150 років (друга половина ХІХ –ХХ ст.) актуальне тим, що присвячене висвітленню динаміки правової політики держави в тій сфері, пов’язаною із забезпеченням одного з основних соціальних прав людини – права на працю і адекватну винагороду за неї.
Актуалізує поставлену проблему не тільки її комплексний характер, починаючи з зародження фабричного законодавства до розробки проекту сучасного Трудового кодексу України, а і теоретична потреба у обгрунтуванні нового, відповідного вимогам часу поєднання інтересів людини і держави, їх балансу і узгодження, гармонізації. Питання вироблення науково-обґрунтованих теоретичних засад реформи оплати праці в сучасних умовах у незалежній Україні зберігає свою актуальність, а отже доречним і важливим є звернення до історичного досвіду.
Аналіз суті, характеру, динаміки розвитку, різних впливів, наслідків перетворень трудового законодавства у сфері оплати праці та практики його реалізації зокрема, дозволять краще усвідомити логіку сучасних державно-правових перетворень в Україні, та допоможе спрогнозувати тенденції розвитку трудового законодавства в комплексі з іншими реформувальними процесами, що відбуваються в правовій системі України, націленої на входження в європейський правовий простір.
Хронологія дослідження обумовлена періодом виникнення законодавства про оплату праці на українських землях (друга половина ХІХ ст.) та конституційним оформленням незалежної Української держави (1996 р.). За необхідності у роботі аналізуються процеси, які мали місце у більш ранній і особливо пізній (при визначенні перспектив розвитку національного законодавства про оплату праці) час.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002р. Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 рр., а також Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки, затверджених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 5 січня 2001 р.
Мета і наукові завдання дослідження визначені з врахуванням актуальності й прикладного значення теми.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні загальних і особливих рис розвитку законодавства щодо оплати праці та їх застосування на території сучасної України за останні півтора століття, виявленні закономірностей, визначенні перспектив його подальшого розвитку.
З огляду на поставлену мету визначено такі завдання дослідження:
- розробити періодизацію розвитку законодавства про оплату праці протягом другої половини ХIХ – ХХ ст.; вказати основні характерні риси кожного періоду;
- з’ясувати історико-правові риси виникнення законодавства про оплату праці на українських землях, а також ступінь впливу на процес його становлення трудового права провідних промислово розвинутих країн ХIХ – початку ХХ ст.;
- визначити особливості механізму створення та реалізації вітчизняного законодавства про оплату праці після проголошення України незалежною державою у 1917 р., під час складних і різноманітних за змістом подій національно-демократичної революції, періоду непу, становлення адміністративно-командної системи 30-х років ХХ ст., його трансформацію у передвоєнні та воєнні роки, а також у часи так званих „відлиги”, „розвинутого соціалізму”, „перебудови”; з’ясувати вплив на цей механізм державно-правової політики, партійно-ідеологічних догм, форм державного режиму у Російській, Австро-Угорській імперіях та СРСР;
- з’ясувати роль різноманітних за характером та правовою силою джерел, які було покладено в основу трудового права у нормативному регулюванні оплати праці; простежити вплив норм міжнародного права і Конвенцій ООН, Міжнародної Організації Праці, двосторонніх міжнародних договорів, права Європейського Союзу на вітчизняне законодавство щодо оплати праці в умовах формування ринкових відносин;
- визначити різноманітні правові форми оплати праці (традиційну, нетрадиційну, грошову, натуральну, змішану) та встановити ступінь їх відповідності кількості та якості праці, а також реальному прожитковому мінімуму; розробити і сформулювати пропозиції, які випливають із досвіду розвитку та впровадження законодавства про оплату праці, щодо вдосконалення чинних нормативних актів, і до розробки нового Трудового кодексу України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері регулювання оплати праці, що склалися протягом другої половини ХІХ–ХХ ст.
Предметом дослідження є закономірності процесу становлення, розвитку та функціонування законодавства про оплату праці, яке діяло на території сучасної України протягом 150 років.
Методологічна база дослідження охоплює сукупність загальних та спеціальних методів наукового дослідження. У роботі використовувався діалектичний загальнонауковий метод. Під час розв’язання поставлених завдань застосовувалися також спеціальні методи дослідження, такі як порівняльно-правовий, формально-логічний структурно-функціональний, статистичний, системний.
Порівняльно-правовий метод покладено в основу аналізу законодавства щодо оплати праці на українських землях у різні історичні періоди, а також компаративного аналізу відповідних норм вітчизняного та європейського права. За допомогою методу формально-логічного аналізу юридичних актів виявлено зміну співвідношення змісту і форми законодавства про оплату праці, особливості окремих нормативно-правових актів. З позицій структурно-функціонального аналізу було досліджено нормативно-правові акти щодо оплати праці, відповідність їх норм реальним суспільним відносинам у цій сфері. Метод статистичного аналізу було використано під час роботи з офіційно-статистичними матеріалами щодо оплати праці. Системний аналіз було закладено в основу виділення різноманітних форм оплати праці.
Науково-теоретичною основою дослідження стали напрацювання видатних вчених другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: І.С. Войтинського, В.П. Литвинова-Фалінського, Л.С. Таля, М.І. Туган-Барановського, І.І. Янжула та ін. Сприяли дослідженню правових аспектів регулювання питань оплати праці також ідеї та висновки радянських і сучасних українських вчених: М.Г. Александрова, В.С. Венедіктова, В.Я. Гоца, В.М. Догадова, С.І. Іванова, Р.З. Лівшиця, А.Р. Мацюка, А.Е. Пашерстника, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, Е.Б. Хохлова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, та ін. У дисертації використано доробок, зокрема методологічний, вітчизняних дослідників історії права: В.Д. Гончаренка, В.П. Глиняного, В.С. Кульчицького, О.П. Реєнта, А.Й. Рогожина, І.П. Сафронової, О.Д. Святоцького, М.М. Страхова, Б.Й. Тищика, інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним історико-правовим дослідженням становлення і розвитку законодавства про оплату праці, особливостей його реалізації в дореволюційні часи, в умовах революційних подій та Громадянської війни, формування товарно-ринкових відносин періоду непу, побудови соціалістичного суспільства та розбудови незалежної України.
Найістотніші результати дослідження, які відображають внесок автора в розробку зазначеної проблеми, сформульовані у наступних положеннях і висновках:
1. Вперше здійснено періодизацію розвитку законодавства про оплату праці, за критерієм захищеності інтересів працівника, зв’язаності держави зобов’язаннями перед ним, міри централізації регулювання цих відносин: 1) дореволюційне законодавство (1886 – 1917 рр.); 2) законодавство доби визвольних змагань та нової економічної політики (1917-1929 рр.); 3) законодавство періоду централізації й абсолютизації впливу держави на трудові правовідносини; 5) генеза національного законодавства часів незалежності України (90-і рр. ХХ ст.).
2. Уперше доведено, що становлення і розвиток вітчизняного законодавства про оплату праці на українських землях відбувалися під впливом розвитку трудового законодавства передових промислово розвинутих країн світу; після падіння Російської і Австро-Угорської імперій у відповідних нормах українського права мала місце рецепція окремих норм їх законодавства; отримало подальший розвиток положення про визначальний вплив права РСФРР та СРСР на розвиток українського трудового права у радянський період.
3. Отримали подальший розвиток положення щодо принципово значущої ролі розвиненого трудового права для становлення національної демократичної державності в Україні; на прикладі аналізу нормотворчості урядів національно-державних утворень 1917-1920 рр. у галузі регулювання оплати праці отримали вдосконалення положення що неефективність їхньої соціальної політики, недостатність уваги до вказаних питань стала суттєвим чинником звуження їх соціальної бази, ослаблення підтримки населенням; уперше показано істотну роль у цих негативних процесах вади правового регулювання оплати праці.
4. Уперше детально виявлено та розкрито причини надмірної централізації правового регулювання оплати праці у радянський період (особливо після згортання нової економічної політики), які полягали в установленні тотального партійно-державного контролю над усіма сферами суспільного життя, найперше економікою і трудовими відносинами, їх мілітаризації, укорінення командно-адміністративної системи управління господарством, показано негативні наслідки відмови від колективно-договірного регулювання оплати праці – здійснення правового регулювання трудових відносин виходячи з інтересів держави, а не окремого працівника.
5. Уперше детально показано спільність підходів щодо спроб відродити поєднання інтересів працівника і держави у роки нової економічної політики, лібералізації економіки другої половини 50-х – початку 60-х рр., а також спроби перебудови господарського механізму у другій половині 80-х рр. ХХ ст. саме при регулюванні оплати праці; це було спричинено певними органічними вадами домінування позаринкової моделі економіки, а також надмірною ідеологізацією трудових відносин, які мали в умовах розбудови соціалізму набути нового змісту; за таких обставин радянська система виявилася більш пристосованою до термінового введення примусової організації оплати праці у воєнних умовах.
6. На підставі аналізу джерел трудового права під кутом зору правового регулювання оплати праці уперше доведено шкідливість ізольованого розвитку цієї галузі, необхідність творчого переосмислення та застосування міжнародно-правових актів щодо регламентації оплати трудової діяльності, передусім, з позицій соціального захисту працюючих, ґрунтованої на ретельному науковому опрацюванні рецепції міжнародно-правових та іноземних норм законодавства про оплату праці; суттєвим.
7. Уперше внаслідок історико-юридичного аналізу виявлено недоліки в реформуванні оплати праці в період “перебудови” (недостатня увага цим питанням, половинчастість і непослідовність заходів щодо децентралізації, відсутність чітких орієнтирів для підприємств державної та змішаної форм власності), які й стали причиною суттєвого погіршення ситуації у цій сфері; вказане дозволило розрізнити певні закономірності трансформації юридичного забезпечення оплати праці в умовах переходу від командно-адміністративної до ринкової моделі економіки: демократизація законодавства, його наукова обґрунтованість, центральне місце потреб людини та її соціального захисту; пріоритетне значення забезпечення належного рівня життя найширших верств населення при реалізації будь-яких макроекономічних планів реформування економіки.
8. Узагальнено досвід правового регулювання оплати праці у перші роки незалежності України, який дозволяє уперше стверджувати, що спроби держави регулювати оплату праці лише традиційними засобами не дають бажаних наслідків, а тому слід використовувати і нетрадиційні форми оплати праці, вироблені практикою в інтересах забезпечення економічного розвитку держави і врахування особистих інтересів працівників (система перемінної заробітної плати; системи групової заробітної плати; системи плати за знання і компетенцію).
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що матеріали, положення і висновки можуть бути використані під час:
- визначення теоретичних основ правової реформи у галузі оплати праці в Україні;
- удосконалення трудового законодавства;
- удосконалення правозастосовної діяльності судових, правоохоронних органів та правореалізації правозахисних організацій;
- навчально-виховного процесу, викладання загального та спеціальних курсів з історії держави і права України, трудового права, підготовки навчальних посібників, підручників, подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження пройшли апробацію на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ, на кафедрі філософії Криворізького технічного університету і доповідалися під час проведення: Міжнародної конференції “Актуальні проблеми духовності” (Кривий Ріг, 17 травня 2000 р.); Першої міської конференції інтелігенції Кривбасу “Громадянська ініціатива інтелігенції Кривбасу у формуванні культурно-індустріального обличчя регіону ХХI століття” (Кривий Ріг, 18 квітня 2001 р.); Міжнародної конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 17 травня 2002 р.); Науково-технічної конференції молодих спеціалістів “Криворіжсталь - 2002” (Кривий Ріг, 31 жовтня – 2 листопада 2002 р.); Науково-теоретичної конференції “Проблеми реформування трудового права та соціального законодавства України” (Харків, 26–27 листопада 2002 р.); ІХ історико-правової конференції “Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” (Рівне, 6–8 червня 2003 р.); Міжвузівської науково-методичної конференції “Соціокультурний та постіндустріальний розвиток Кривбасу” (Кривий Ріг, 12–15 вересня 2003 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертації знайшли відображення у 7 наукових працях, написаних автором самостійно, в тому числі чотири статті розміщено у виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук.
Структура дисертації. Об’єкт, мета та науково-дослідні завдання, поставлені автором, визначили структуру дисертації. Вона побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, п’яти розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок машинописного тексту, з них основний текст 179 сторінок. Список використаних джерел і літератури нараховує 403 назви.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Узагальнимо основні особливості розвитку законодавства про оплату праці від 1886 р. до початку ХХI ст. У розвитку законодавства про оплату праці цього часового проміжку можна виділити такі періоди.
Перший період охоплює другу половину ХІХ ст. – 1917 р., протягом яких зароджувалось і розвивалось фабрично-заводське законодавство, яке поступово переросло в робітниче законодавство. У цей час виникло перше законодавство про оплату праці, яке розвивалось у напрямку збагачення й розширення його змісту.
Другий період охоплює 1917 – 1929 рр., коли діюче законодавство царської Росії про оплату праці всі діючі в той час українські уряди пристосовували до місцевих умов України шляхом доповнення. З появою в 1917 р. соціалістичної України починає формуватися радянське трудове право з характерними для нього особливостями регулювання оплати праці. Такі особливості на початковому етапі визначались політикою “воєнного комунізму”, примусовим залученням до праці з оплатою мінімальних потреб, а то й, узагалі, без оплати за виконані роботи. Вводилися понаднормовані роботи, відмінялися святкові й вихідні дні, щорічні відпустки, що суттєво зменшувало й без того низький рівень оплати праці. Усе це свідчило про відмову Радянської держави від своїх попередньо задекларованих декретів з питань трудового права взагалі та оплати праці зокрема.
Пізніше впроваджується нова економічна політика (1921 – 1929 рр.), основною віхою якої стало прийняття першого соціалістичного КЗпП УСРР 1922 р. Цей Кодекс, як і інші нормативні акти, допускав як державну, так і приватну власність, а тому по-різному регулював оплату праці робітників на державних і приватних підприємствах.
Третій період охоплює 1930 – 1985 рр., коли до чинного законодавства про оплату праці було внесено багато змін і доповнень, які сприяли централізації управління в галузі оплати праці, обумовлених формуванням командно-адміністративної системи.
У передвоєнні і, особливо, воєнні часи відбувається подальше посилення тоталітарних тенденцій у трудовому законодавстві, спрямованих на підготовку до війни і забезпечення перемоги над нацистською Німеччиною.
У повоєнні роки спостерігається деяке послаблення у жорсткості правового регулювання трудового законодавства, відбувається часткове повернення до практики часів непу з точки зору відродження колективно-договірного регулювання як умов праці, та і її оплати.
Але і в 50-і, 60-і та 70-і рр. радянська держава продовжувала в централізованому порядку регулювати оплату праці, її розміри, форми виплати та інші суттєві чинники. Така практика тривала до часів перебудови в СРСР. Перебудова в СРСР стосувалась і перебудови в оплаті праці в бік її демократизації з наданням прав підприємствам самостійно вирішувати питання організації оплати праці.
Четвертий період охоплює законодавче регулювання оплати праці незалежної України, починаючи з 1991 р. і до сьогодення. Протягом цього десятиліття форми оплати праці України ніби повторили столітній період становлення і розвитку всіх державних утворень, які існували на наших землях і завершилось прийняттям чинного Закону України “Про оплату праці” та підготовкою проекту нового Трудового кодексу.
Підбиваючи підсумки вивчення нами становлення і розвитку законодавства про оплату праці в Україні, можна зробити такі висновки.
Власне законодавство України про оплату праці виникає з утворенням Української народної республіки, проголошеної ІІІ Універсалом Української Центральної Ради. УНР, як самостійна держава, проголосила право видавати закони, які є обов'язковими на території держави. Усі Українські уряди періоду визвольних змагань розпочинали активну роботу щодо створення і застосування законодавства про оплату праці.
При розробці вітчизняного законодавства використовувався досвід правового регулювання оплати праці як провідних у промисловому розвитку країн Західної Європи та Сполучених Штатів Америки, так і досвід дореволюційної Росії та Австро-Угорської імперії. Але проголосивши революційні перетворення як в галузі трудового права, так і в галузі оплати праці, українські уряди Центральної Ради, Гетьманату та Директорії не приступали до їх здійснення. Причинами такої політики, на наш погляд, була недооцінка ролі робітничого класу в революційних перетвореннях.
У зв'язку з цим, соціально-економічна політика українських урядів мала декларативний характер. Жоден з цих урядів не спромігся забезпечити організацію виробництва як промислових, так і сільськогосподарських підприємств, налагодити забезпечення їх сировиною, фінансуванням, особливо продуктами харчування, запровадити робітничий контроль на виробництві. Не можна вести мову про недалекоглядність політики українських урядів, адже короткочасні періоди їх діяльності позначені Громадянською війною. Тим не менше можна говорити про певну відсутність стратегічного напрямку, в якому б послідовно розвивалося нормативне регулювання питань оплати праці.
На противагу непослідовній соціальній політиці українських урядів більш агресивною і наступальною була соціальна програма більшовиків. У своїх декретах, зверненнях більшовики обіцяли задовольнити усі соціальні потреби робітництва і селянства. Незважаючи на всю свою утопічність, більшовицькі програми знаходили широку підтримку серед трудового народу.
Найбільш важливою конкретною справою більшовицької партії стала розробка і прийняття першого соціалістичного Кодексу законів про працю РСФРР 1918 р. Проголошені в кодексі норми про оплату праці за своєю сутністю були тільки намірами про “справедливу оплату праці”, але ці наміри знайшли широку прихильність народних мас як у Росії, так і в Україні.
Новим явищем у правовому регулюванні трудових відносин було те, що вперше у світі були створені державні органи по регулюванню і захисту прав працюючих, які забезпечували б впровадження у життя законодавства про оплату праці та інших трудових відносин. Такими органами, починаючи з Тимчасового уряду, були Міністерства праці, а на місцях – фабричні інспекції, біржі праці, примирювальні камери та ін. В УСРР – це Народний комісаріат праці, відділи праці та місцеві комісаріати праці.
Новим явищем стало і зростання ролі робітничих організацій – професійних спілок в регулюванні оплати праці як самостійних організацій. Розуміючи важливість впливу профспілок на робітничий рух, більшовики з 1927 р. розпочали процес їх підпорядкування партійним і державним органам соціалістичної держави. Цей наступ був таким стрімким, що до кінця 20-х рр. профспілки були “одержавлені” і виконували рішення і вказівки як партійних, так і державних органів.
В умовах непу в Україні відбулися зміни в методах правового регулювання оплати праці, що призвело до прийняття першого вітчизняного КЗпП 1922 р. Він був прийнятий навіть раніше КЗпП РСФРР. Новий КЗпП запровадив колективно-договірне регулювання оплати праці, оплату надурочних робіт, робіт при відхиленні від нормальних умов праці та ін.
КЗпП законодавчо закріпив і систему органів по захисту прав працюючих, у тому числі і в галузі оплати праці.
Новим явищем у роки непу стало залучення до розгляду трудових спорів робітників і службовців судів (трудові сесії), органів юстиції та створення трудової прокуратури – трудпрокуратура.
Як свідчать вивчені нами архівні й судові матеріали, діяльність органів по захисту прав працюючих відбувалась успішно.
З початком 30-х рр. і до початку перебудови (1985 р.) правове регулювання оплати праці здійснювалось під жорстким контролем держави. Радянська держава шляхом посилення централізації і командно-адміністративної діяльності згорнула революційні перетворення в оплаті праці у період непу і запровадила єдине її регулювання з єдиного центру.
В умовах перебудови були застосовані перші спроби демократизації оплати праці, підвищення її стимулюючої ролі. Але розпад Союзу РСР зупинив цей процес і відродження нових принципів стало здійснюватись уже в часи проголошення Україною своєї незалежності і самостійності.
За роки незалежності України питання оплати праці стало головним в її соціальній політиці. За ці роки законодавство про оплату праці майже в повному обсязі повторило всю історію становлення і розвитку починаючи з 1886 року і до розробки проекту Трудового кодексу, який закріплює існуючі досягнення в галузі оплати праці сьогодення.
На нашу думку, результати проведеного дослідження мають не тільки на-уково-пізнавальний характер. Вони набувають особливого практичного значен¬ня в сьогоднішніх ринкових умовах - умовах формування ринкової економіки. В цих умовах значно зростає роль законодавства про оплату праці в регулю¬ванні відносин між роботодавцями і працівниками, як засіб зменшення соціаль¬них протиріч між ними.
Наведене вище дозволяє нам висловити свої міркування, внести пропози-ції і рекомендації відносно можливих заходів щодо пом'якшення соціальної на-пруженості, яка існує сьогодні в Україні в зв'язку з несвоєчасною виплатою за-робітної плати і іншими негараздами стосовно оплати праці.
1. Виникнення законодавства про оплату праці на Українських землях як складової час¬тини Російської і Австро-Угорської імперій обумовлено становленням нового соціального класу - класу робітників і потребами держави в здійсненні фіска¬льної політики для поновлення свого бюджету шляхом стягнення податків з за¬робітної плати.
2. У період визвольних змагань 1917 ─ 1920-х років соціально-економічна політика всіх українських урядів була малоефективною і не дала бажаних пере¬творень в зв'язку з тим, що проголошені ідеї і їх практична діяльність суттєво відрізнялись від реалій тодішнього життя.
3. Формування нової економічної політики створило досі моти¬ваційні основи для матеріальної зацікавленості працівників в результатах робо¬ти на себе, що забезпечило суттєве покращення матеріального стану працюю¬чих і виходу держави з економічної кризи. Законодавство про оплату праці 1930-1985 років характеризувалося жорсткою централізацією, формуванням командно-адміністративної системи і появою нових органів (громадських організацій, ВКП (б), КПРС, профспілкових органів) в прийнятті нормативних актів у вигляді спільних постанов.
4. В умовах становлення ринкової економіки України суттєва увага при-діляється підвищенню життєвого рівня широких верств населення шляхом ре-формування оплати праці. За роки незалежності законодавчими органами при-йнята низка нормативних актів з питань регулювання оплати праці, здійснюєть-ся розробка нового Трудового кодексу, як базового законодавчого акту з цих питань. Використовуючи позитивний історичний досвід вітчизняного законо-давства про оплату праці, досвід періоду розбудови незалежної держави українські законодавці спільно з Комітетом Верховної Ради з питань соціальної полі¬тики та праці, Міністерства праці та соціальної політики України з залученням науковців і практичних спеціалістів могли б створити національне законодавст¬во, наближене до міжнародних і європейських стандартів.
5. Використовуючи позитивний досвід правового регулювання оплати праці 20-х років слід створити в областях і районах місцеві органи Міністерства праці та соціальної політики, що дасть можливість здійснювати ефективний ко¬нтроль за дотриманням законодавства про оплату праці усіма господарюючими суб'єктами незалежно від форм власності.
6. Прискорити завершення судової реформи і створити спеціалізовані су-ди з розгляду трудових спорів, використовуючи досвід 30-х років з діяльності трудових сесій судів загальної юрисдикції. Така спеціалізація судів сприятиме більш ква¬ліфіковано, об'єктивно і справедливо розглядати трудові спори і здійснювати захист інтересів працюючих.
7. Значну роботу треба провести по правовому вихованню працюючих з метою запобігання правового нігілізму, що призводить до постійної соціальної напруженості в державі. У зв'язку з цим в майбутньому Трудовому кодексі слід посилити відповідальність роботодавців за порушенням норм законодавства про оплату праці, зменшення її розмірів, несвоєчасну оплату використовуючи досвід
20-х років періоду непу, коли за затримку виплати заробітної плати приватні підприємці сплачували штраф у розмірі 10% невиплаченої заробітної плати за кожний день прострочення.
На завершення нашого дослідження відзначимо, що історичний досвід правового регулювання оплати праці є не тільки цікавим, але і корисним для України. Вивчення історичного минулого, досвід, який ми отримали від науко-вих досліджень не втратили своєї цінності і не застаріли, а тому його можливо використовувати для вирішення подібних проблем українського сьогодення.

Список використаної літератури:

Туган-Барановский М.И. Русская фабрика в прошлом и настоящем. Т.1.: Историческое развитие русской фабрики в XIX веке. – М.: Соцэкгиз, 1938.– 460 с.; Янжул И.И. Из воспоминаний и переписки фабричного инспектора первого призыва. – СПб., 1907 – 641 с.; Литвинов-Фалинский В.П. Фабричное законодательство и фабричная инспекция в России. – 2-е изд., испр. и доп. – СПб, 1904. – 583 с.;
2 Туган-Барановский М.И. Русская фабрика в прошлом и настоящем. Т.1.: Историческое развитие русской фабрики в XIX веке. – М.: Соцэкгиз, 1938.– С.18–23.
3 Литвинов-Фалинский В.П. Фабричное законодательство и фабричная инспекция в России. – 2-е изд., испр. и доп. – СПб., 1904. – С.20.
4 Войтинский В. Заработная плата. – СПб., 1910. – 106 с.
5 Таль Л.С. Очерки промышленного права. – М., 1918. – 892 с.
6 Ленин В.И. Полн. собр. соч. В 55 т. – Изд. 5. – Т.23. – М.: Изд-во Политической литературы, 1969. – 594 с.
7 Ленин В.И. Полн. собр. соч. В 55 т. – Изд. 5. – Т.25. – М.: Изд-во Политической литературы. – 1977. – 646 с.
8 Ленин В.И. Полн. собр. соч. В 55 т. – Изд. 5. – Т.2. – М.: Изд-во Политической литературы. – 1977. – 677 с.
9 Ленин В.И. Полн. собр. соч. В 55 т. – Изд. 5. – Т.22– М.: Изд-во Политической литературы. – 1968. – 597 с.
10 Струмилин С.Г. Заработная плата и производительность труда в русской промышленности за 1912–1922 гг. – М.: “Вопросы труда”, 1923. – 88 с.
11 Гуревич А. Регулирование зароботной платы// Вестник труда. – 1923. – №4 (31). – С.11–21.
12 Резников И. Очередные вопросы заработной платы // Вестник труда. – 1922. – №8\9 (23\24). – С.59–64.
13 Троицкий И. Оплата труда при трудовом договоре неопределённого содержания// Вестник труда. – 1924. – №5\6. – С.62–64.
14 Рабинович-Захарин С. Вознаграждение работников государственных учреждений и предприятий. – М.: Вопросы труда, 1925. – 80 с.
15 Шмидт В. Основные моменты регулирования условий труда в СССР // Вопросы труда. – 1924. – №3. – С.12–31; Шмидт В.В. Наше трудовое законодательство. – М.: Изд-во ВЦСПС, 1926. – 49 с.
16 Варшавский К.М. Трудовое право СССР. – Л.: “Academia”, 1924. – 180 с.
17 Каминская П.Д. Очерки трудового права. – М.: Юриздат,1927. – 136 с.
18 О нагрузках, ставках и ненормированном рабочем дне // Вопросы труда, 1927. – №2. – С.58–61.
19 Гухман Б.А., Производительность труда. Заработная плата в промышленности СССР. – М.: Вопросы труда, 1925. – 135 с.
20 Аникст А. Этапы развития Народного комиссариата труда. – М.: Юриздат, 1923. –196 с.
21 Жемчужникова М. Права та обов’язки інспекції праці в СРСР. – М.: Юриздат, 1925. – 139 с.
22 Бакал И. Как должна работать РККА. – М.: Молот, 1926. – 112 с.
23 Настольная книга члена фабзавкома. – М.: Молот, 1926. – 138 с.
24 Зосим Я. Что надо знать рабочему о примкамере и третейском суде. – Одесса.: БИП, 1928. – 94 с.
25 Алуф А. Профсоюзы и положение рабочего класса в СССР (1921–1925 гг.). М.: ГИЗ, 1925. – 57 с.
26 Догадов В. Задачи советского трудового права в свете решений съезда ВКП(б) // Советская юстиция, 1939, №19-20. – С.10–16.
27 Бахутов А. Государственное нормирование заработной платы // Вопросы труда, 1925, №4. – С.4–7.
28 Резников М. Дифференциация труда и заработной платы в СССР // Красный интернационал профсоюзов. – М., 1926, №4 (63). – С.534–542.
29 Органов П. Нормирование заработной платы служащих государственных учреждений Союза и союзных республик // Вопросы труда, 1927, №8\9. – С.42–47.
30 Рабинович-Захарин С. Заработная плата по советскому праву. Под. ред. В.В. Шмидта. – Вопросы труда, 1927. – 220 с.
31 Калистратов Ю. Заработная плата в СССР и капиталистических странах. – М.: Профиздат, 1931. – 96 с.
32 Мингулин И. Пути развития частного капитала. – М.: Профиздат, 1927. – 76 с.
33 Вопросы трудового права. Под. ред. В. М. Догадова. – Сб.1. – М.–Л.: А.Н.СССР, 1948. – 273 с.
34 Карсаков А. Коллективный договор на предприятии. – М.: Профиздат, 1954. – 54 с. Шебанова А. Коллективный договор в СССР. – М.: Профиздат, 1954. – 43 с.
35 Александров Н. Право на труд и социалистическое правовое регулирование // Социалистическая законность. – М., 1937, №5. – С.63–68.
36 Пашерстник А.Е. Курс радянського трудового права. – К.: Радянська школа, 1941. – 400 с.
37 Войтинський И. Социалистические принципы оплаты по труду // Советское государство, 1935, №3. – С.43–50.
38 Верин К. Борьба за марксистские принципы оплаты труда // Вопросы профдвижения, 1933, №4 (32). – С.12–27.
39 Горшенин К.П. Правовое регулирование труда рабочих и служащих в первый год Советской власти. – М.: Юриздат, 1939. – 103 с.
40 Каринский С.С. Правовое регулирование заработной платы рабочих и служащих промышленных предприятий. – М.: Оборонгиз, 1943. – 179 с.
41 Пашерстник А. Вопросы регулирования заработной платы в условиях Отечественной войны. – ИАН СССР. Отделение экономики и права, 1945, №2. – С.13–23.
42 Степанова А. Работа советских профсоюзов в области заработной платы. – М.: Профиздат, 1945. – 27 с.
43 Астапович З.А. Первые мероприятия Советской власти в области труда. – М.: Госполитиздат, 1958. – 144 с.
44 Горшенин К.П. Развитие кодификации законодательства о труде. – М.: Юридическая литература, 1967. – 224 с.
45 Зимина М.И. Политика Советского государства в области труда в промышленности (1917–1922): Дисс. канд. юрид. наук. – М., 1955. – 318 с.; Сафронова И.П. Развитие трудового права в УССР в 1917–1920 гг.: Дисс. канд. юрид. наук. – Харьков, 1951. – 476 с.
46 Каринский С.С. Правовое регулирование зарплаты рабочих и служащих в СССР. – М.: Знание, 1960. – 40 с.; Каринский С.С. Поощрение за успешный труд по советскому праву. – М.: Юрид. лит., 1961. – 51 с.
47 Шкурко С.И. Формы и системы заработной платы. – М.: Экономика, 1968. – 342 с.
48 Гендлер Г.Х. Заработная плата и технический прогресс. – М.: Госполитиздат, 1961. – 115 с.
49 Зайкин А.Д. Правовое регулирование заработной платы в СССР. – М.: Изд-во Моск. ун-та., 1961. – 44 с.
50 Молодцов М.В. Правовое регулирование использования общественных фондов потребления рабочими и служащими: Автореф. дисс. канд. юр. наук. – Свердловск, 1967. – 26 с.; М.В. Молодцов. Поощрение за успехи в труде. – М.: Юрид. лит., 1977. – 72 с.
51 Кунельский Л.Э. Зарплата, доходы, стимулирование. – М.: Экономика, 1968. – 183 с.
52 Лившиц Р.З. Заработная плата в СССР. Правовое исследование. – М.: Наука, 1972. – 286 с.
53 Тищенков И.А., Фатуев А.А. Правовые вопросы материального стимулирования работников промышленности. – М.: Юрид. лит., 1972. – 215 с.; Фатуев А.А.Вознаграждение за труд по советскому трудовому праву. – М.: Юрид. лит., 1977. – 87 с.
54 Каринский С., Кучма М. Премирование рабочих и служащих промышленных предприятий. – М.: Профиздат, 1975. – 159 с.; Каринский С.С., Фрадкин Е.Б. Законодательство об охране заработной платы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 104 с.; Кучма М.И. Условия оплаты труда на предприятии. – М.: Юрид. лит. – 1979. – 112 с.
55 Шкурко С.И. Совершенствование форм и систем заработной платы. – М.: Экономика, 1975. – 231 с.; Шкурко С.И. Стимулирование качества и производительности производства. – М.: Мысль, 1977. – 272 с.
56 Процевский А.И. Заработная плата и эффективность общественного производства. – Харьков: изд-во Вища школа, 1975. – 168 с.
57 Макеева Л. Коллективные формы организации и оплаты труда рабочих. – М.: Профиздат, 1978. – 127 с.
58 Бабий В. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925). – К.: Політична література, 1961. – 384 с.
59 Горячих К.М. Правовое регулирование труда рабочих и служащих в первые годы Советской власти (1917–1920 гг): Дисс. канд. юрид. наук. М., 1972. – 316 с.
60 Исаев И.А. Государственноправовое регулирование частного капитала в народном хозяйстве СССР в первые годы НЕПа (1921–1925 гг). Дисс. канд.юрид.наук. – М.,1972. – 348 с.
61 Гоц В. Винагорода за загальні результати роботи по наслідках року в підвищенні ефективності праці (правові питання): Автореф., дис. канд. юрид. наук. – Харків, 1984. – 16 с.
62 Алёшкина Э.Н. Кодекс законов о труде РСФСР 1922 г. – Воронеж, 1986. – 29 с.
63 Кунельский Л.Э. Перестройка заработной платы – социальное и экономическое значение. – М.: Экономика, 1988. – 97 с.
64 Стахура Р. Праця і охорона (порадник для робітників). – Ужгород, 1932. – 38 с.
65 Шандор В. Закарпаття: Історично-правний нарис від ІХ ст. до 1920 р. // Карпатський Союз. Інк. – Нью-Йорк, 1992. – 292 с.
66 Австрия в первую половину ХІХ века. – СПб., 1906. – 241 с.; Сеньобо Ш. Австрія в першу половину ХІХ ст. – Львів, 1901. – 280 с.; Левицький В. Як живеться українському народові в Австрії. – Відень, 1915.- 118 с.
67 Липинський В. Листи до братів-хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму. – Київ – Філадельфія, 1915. – 312 с.
68 Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – Рим, 1989. - 413 с.
69 Історія держави і права України: Академічний курс: У 2-х т. Т.2 . За ред. В.Я. Тація і А.Й. Рогожина. – К.: Видавничий дім, 2000. – 578 с.
70 Иванов С.А. Российское трудовое право: история и современность // Государство и право. – 1999. – №5 – С.36–42.; Хохлов Е.Б. Очерки истории правового регулирования труда в Росии: В 2-х ч. Ч.1. – Правовое регулирование труда в Российской империи. – Санкт-Петербугр, 2000. – 159 с.;
71 Лановик Б.Д., Мятисякєвич Р.М., Матейко Р.М. Економічна історія України. Підручник. – К.: Вікар, 2001. – 470 с.
72 Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник. – К.: Наукова думка, 2000. – 359 с. Чанишева Г.И., Болотина Н.А. Трудовое право Украины. – Харьков. – Одиссей, 2001. – 480 с.
73 Илюхов А.А. Политика Советской власти в сфере труда (1917–1922). – Смоленск: СГПУ, 1998. – 269 с.
74 Андрусишин Б.І.Робітнича політика українських урядів (1917–1920 рр.): Автореф. дис. д-ра. істор. наук. – К., 1997. – 44 с.; Реєнт О.П. Робітники України в 1917–1920 рр. (Соціально-політичні та економічні зміни): Автореф. дис. д-ра. істор. наук. – К., 1994. – 45 с.
75 Павловська О. Оцінка ефективності стимулювання оплати праці за результатами соціального обстеження // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 1. – С.33–34; Прутсько О. Невраховані фактори українських реформ.// Економіка України. 2000. – №8. – С.45–50; Жиляев И. Концепция заработной платы и ее реализация // Бизнес Информ. – 2001. – № 1. – С.17–20.
76 Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА – М., 1996. – 336 с.
77 Квин Е. Сущность заработной платы и особенности ее проявления в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 1. – С.22.
78 Мазурок П. Ринок праці: проблеми заробітної плати // Україна: аспекти праці. – 2002. – № 5. – С.13–15.
79 Полній свод законов Российской империи. – Изд. 1888. – Т. VI. – № 6769.
80 Конституція УСРР від 14 березня 1919 р. // Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. – Т. 2. (лютий 1917 р. – 1996 р.). – К.: Ін Юре, 1997. – 697 с.; Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. – №30. – Ст.141.
81 Кодекс законів про працю РСФРР від 10 грудня 1918 р. – М., 1920. – 180 с.; Кодекс законов о труде РСФСР от 30 октября 1922 г. // Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и крестьянского правительства РСФСР. – 1922. – № 70. – Ст. 903.; Кодекс законів про працю УСРР від 15 листопада 1922 р. – Харків, 1929. – 367 с.
82 Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам: Сб. документов в 4-х т. – Т.1 (1917–1928). – М.: Госполитиздат, 1957. – 879 с.; КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК КПСС.: В 14 т. – Т.2. – М.: Политиздат, 1983. – 543 с.; Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад. – Харків, 1932. – 170 с.
83 Профсоюзы СССР. Документы и материалы: В 4-х т. – Т.2. (октябрь 1917-1937 гг.). – М.: Профиздат, 1963. – 580 с.
84Отчет о деятельности Уполнаркомтруда и Всеукркомтруда за 1920 г.; Практика НКТ СССР и РСФСР по надзору за законностью коллективных договоров и примирительно-третейских органов. – М., 1928. – 188 с.; Финкельштейн А.М. Трудпрокуратура, трудсессии и трудинспекции. Систематический сборник законодательства, постановлений, инструкций, циркуляров и разъяснений НКТ, НКЮ, ГКК, Пленума Верховного Суда РСФСР и др. – М.: Ворсі труда, 1927. – 133 с.
85 Материалы по статистике труда на Украине. – Вып.3. – Харків, 1922. – 164 с.; Труд и профсоюзы на Украине. Статистический справочник за 1921–1928 гг. – Харків.: ЦСУ, 1928. – 137 с.; Україна в цифрах. – Харків.: ЦСУ УССР, 1927. – 170.
86 Сталин И.В. Речь на пленуме ЦК и ЦИК ВКП (б) в апреле 1929 г. Сочинения в 13 томах. Т.12. – М.: Госполитиздат, 1949 г. – 397 с.
87 Революция на Украине. По мемуарам белах. Сост. С.А. Алексеев. – М. – Л., 1930. – 435 с.
88 Буянов В. Трудовые конфликты и политика профсоюзов // Вестник труда. – 1926. – №2. – С.29-33.
89 Макарий И. История русской церкви. – СПб, 1866. – 448 с.
90 Сергеевич В. Русская правда в четырёх редакциях, по Археографическому списку. – СПб., 1904. – 624 с.
91 Карамзинский список. Ст. 97 «Правда Русская». – Т.1. – М-Л, 1940. – 498 с.
92 Торговая книга (1575 – 1610 гг.). – СПб, 1851. – 540 с.
93 Собрание малоросийских прав 1807 г. – К.: Наукова думка, 1993. – 264 с.
94Струмилин С.Г. Проблемы экономики труда. – М.: Наука, 1982. – 471 с.
95 Полное собрание законов Российской империи. – 1830. – Т.7. – №4425.
96 Полное собрание законов Российской империи. – 1830. – Т.11. – №8440.
97 Полное собрание законов Российской империи. – 1830. – Т.16. – №11790; Т.18. – №13303. Т.20. – №14878.
98 Полное собрание законов Российской империи. – 1830. – Т.6. – С.6769.
99 Дементьв Е.М. Фабрика, что она дает населению и что она у него отбирает. – СПб, 1897. – 584 с.
100 История Украинской ССР: В 10-ти т. – Т.4. – К.: Наук. думка. – 1983. – 694 с.
101 Полный свод законов Российской империи. – В 2-х кн. – Кн. 2 – Т.ІІ – СПб. – 1911. – С.2326.
102 Полный свод законов Российской империи. – В 2-х кн. – Кн. 2 – Т.ІІ – СПб. – 1913.
103 Шелымагин И.И. Фабрично-трудовое законодательство в России (2-я половина XIX века). – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции, 1947. – 270 с.
104 Свод законов гражданських. – Т.Х. – Ч.1. – С.911–920.
105 Полное собрание законов Российской Империи. – 1888. – Т.6. – №3769.
106 Собрание узаконений. – 1870. – Ст.932.
107 Шишкин А.П. Металлические бонны Украины конца ХІХ – начала ХХ вв. // Нумизматика и сфрагистика. – К.: Наук. думка, 1974. – 380 с.
108 Соколовский И.Г. По следам одной редкой монеты. – Л.-М., 1964. – 329 с.
109 Струмилин С.Г. Очерки економической истории России. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1960. – 548 с.
110 Михайловский Я.Т. О заработной плате и продолжительности рабочего времени на русских фабриках и заводах. – М., 1893 – 186 с.
111 Свод данных о фабрично-заводской промышленности в России за 1897 год. – СПб, 1900. – 914 с.
112 Шелымагин И.И. Законодательство о фабрично-трудовом законодательстве в России (1900–1917). – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1952. – 310 с.
113 Собрание узаконений. – 1915. – № 90. – С.759.
114 Собрание узаконений. – 1916. – № 34. – С.1047.
115 Российское законодательство Х-ХХ вв. – Т.9. – М.: Издательтво юридической литературы, 1984. – 431 с.
116 Старцев В.И. Внутренняя политика Временного правительства. – Л., 1980. – 284 с.
117 Донецкий пролетарий.: Орган Луганского комитета РСДРП, 1917. – №14. – 17 сентября.
118 Центральный государственный исторический архив. – СПб, Общество фабрикантов и заводчиков. Ф.50. – Оп. 1. – Дело № 431 за 1917 г., арк. 56 – 66 і 74 – 76.
119 Полный свод законов Российской империи: В 2-х кн. – Кн. 1. – Т.ХІІ. – Ч.2. – С.28– 95.
120 Полный Свод Законов Российской империи. – 1888. – Т.VI. – С.6769.
121 Полный Свод Законов Российской империи: в 2-х кн. – Кн. 2. – Т.Х. – С.2326.
122 Полный Свод Законов Российской империи. – Т.ХIII. – Ч.2. – 1911. – С.2895.
123 Право. – 1907. – № 3. – С.226–228.
124 Право. – 1906. – № 51. – С.4046–4047.
125 Право. – 1908. – №7. – С.387.
126 Вестник права и нотариата. – 1912. – №22. – С.709.
127 Вестник права и нотариата. – 1912. – №22. – С.709.
128 Ковальчук Т.І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. – К., 1996. – 204 с.
129 Кондратюк К. Історія України від половини ХІХ ст. до 1917 р. – Тернопіль, 1994. – 176 с.
130 Гражданское уложение Австрийской империи. – СПб, 1884. – 980 с.
131 Істория госсударства и права Чехословакии. – М.: Юридическая литература, 1984. – 503 с.
132 Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917–1920. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
133 Історія держави і права України: Академічний курс. У 2-х т. Т.II. За ред. В.Я. Тація і А.Ї. Рогожина. – К.: Вид.дім, 2000. – 578 с.
134 Винниченко В.К. Відродження нації: В 3-х ч. Ч.1 – К.: Видавництво політичної літератури в Україні, 1990. – 341 с.
135 Яковлєв А. Основи конституції УНР. – Париж, 1935. – 36 с.
136 Березіль. – 1991. – №7. – С.134–135.
137 Історія Української РСР: В 10-ти т. – Т.6. – К.: Видавництво політичної літератури, 1984. – 655 с.
138 Грушевський М. Українська Центральна Рада та її універсали. – К., 1917. – 16 с.
139 Вісник Ради народних міністрів Української народної республіки. – 1918. – 1 лютого. – С.18.
140 ЦДІАУ. ф 3690. – Оп. 1. – спр. 17. – арк.20–21.
141 ЦДІАУ. ф 1064. – Оп. 2. – спр. 18. – арк.14–15.
142 ЦДІАУ. ф 3690. – Оп. 1. – спр. 17. – арк.45–46.
143 ЦДІАУ. ф 3690. – Оп. 1. – спр. 17. – арк.53.
144 ЦДІАУ. ф 2209. – Оп. 1. – спр. 21. – арк.31–32.
145 Дорошенко Д. Історія України. Доба Центральної Ради. У 2-х т. – Т.1. – К., 1997. – 643 с.
146 Известия.: Орган Одесского Совета Рабочих депутатов и представителей армии и флота. (Одеса). – 1918. – 21 лютого.
147 Історія Української Конституції (Упорядники А.Г. Слісаренко, М.В. Томенко). – К.: Інюре, 1997. – 157 с.
148 Копиленко О.Л. „Сто днів” Центральної Ради. – К.: Видавництво Україна, 1992. – 204 с.
149 Державний вісник. – 1918. – 24 червня.
150 Законодательние акты Украинской державы. – 1918. – С.10.
151 Державний вісник. – 1918. – № 27. – С.6.
152 Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1921. – К.: Альтернатива, 1999. – 319 с.
153 Робоча газета.: Орган Центрального і Київського міського комітету КП(Б)У.- 1918. – 18 жовтня.
154 Державний вісник. – 1918. – № 43. – С.4–6.
155 ЦДАВО. ф 1064. – Оп. 2. – спр. 2. – арк.60–66.
156 Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України. – К., 1992. – 246 с.
157 Державний Вісник. – 1918. – С.4.
158 Нова Рада. – 1919. – 7 серпня.
159 Винниченко В. Відродження нації. В 3-х ч. Ч.1 – К.: Видавництво політичної літератури в Україні, 1990. – 542 с.
160 Пеліїв Д. Листопадова революція. – Львів, 1929. – 74 с.
161 Діло. – 1918. – 7 листопада.
162 Діло. – 1918. – 2 листопада.
163 Українське слово. – 1918. – 11 листопада.
164 Діло. – 1918. – 17 листопада.
165 Кульчицький В.С. Галицька радянська республіка. – Львів, 1965. – 42 с.
166 Вісник УНР. – 1918. – № 25 (19 лютого).
167 Известия.: Орган Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и флота. (Одеса). – 1918. – №233 (20 января).
168 Великая Октябрьская Социалистическая Революция на Украине. – К., 1962. – 688 с.
169 Вісник УНР. – 1918. – № 26 (20 лютого).
170 Известия.: Орган Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и флота. (Одеса) – 1918. – №227 (13 января).
171 Донецкий пролетарий. : Орган Луганского комитета РСДРП, 1918. – № 79 (22 февраля).
172 Известия Юга.: Орган Харськовского Сонета робочих и солдатських депутатов и обласного комитета Донецького и Криворожского басейнов. – Харьков, 1918. – №33 (23 марта).
173 Национализация промышленности СССР: Сб. документов и материалов. – М., 1954. – 640 с.
174 Звезда.: Орган Екатеринослаского Комитета КП(б)У. Екатеринослав. – 1918. – 21 марта.
175 Киселёв И. Я. Трудове право России. – М.: Норма-инфра, 2001. - 371 с.
176 Звезда.: Орган Екатеринослаского Комитета КП(б)У. Екатеринослав.– 1918. – № 46 (12 марта).
177 История советского государства и права. 1917 – 1920 гг. – Кн. 1. – М.: Наука, 1968. – 340 с.; СУ РСФСР. – 1918. – № 87–88. – Ст.905.
178 ЗУ УСРР. – 1920. – №1. – Ст.10.
179 Історія держави і права України: В 2-х т. – Т.2. – К., 2000. – С.192.
180 Тоттенборн З. Советское законодателсьтво о труде. – М.: Профиздат, 1920. – 104 с.
181 Войтинский И.С. Трудовое право СССР. – М–Л., 1925. – 308 с.
182 Вісті ВЦВК. – 1919. – № 65/92 (14 квітня).
183 Известия.: Орган Временного Робоче - крестьянского правительства УССР и Харьковського Совета робочих депутатов. Харьков, 1919. – № 62 (7 березня).
184 Вісті ВЦВК. – 1919. – № 65/92 (14 квітня).
185 СУ УСРР. – 1919. – №12. – Ст.190.
186 Вісті ВЦВК. – 1919. – №91/118 (15 липня).
187 Известия.: Орган исполнительного комитета Екатеринославского Совета рабочих депутатов. – Екатеринослав. – 1919. – №77 (7 мая).
188 СУ УСРР. – 1919. – №14. – Ст.158.
189СУ УСРР. – 1919. – №22. – Ст.236.
190 Известия.: Орган Временного Робоче - крестьянского правительства УССР и Харьковського Совета робочих депутатов. – Харків. – 1919. – № 73 (22 березня).
191 Вісник Народного Комісаріату УССР. – 1919. – №1. – С.41.
192 Известия.: Орган Временного Робоче - крестьянского правительства УССР и Харьковського Совета робочих депутатов. – Харків. - 1919. – № 46 (15 лютого).
193 СУ УСРР. – 1919. – Изд.1. – Ч.2. – Ст.92.
194 Вісті ВЦВК. – 1919. – №87/114 (10 липня).
195 Вісті ВЦВК. – 1919. – №113/140 (9 серпня).
196 СУ Всеукрревкому. – 1920. – №3. – Ст.32.
197 СУ РСФСР. – 1920. – №78. – Ст.367.
198 СУ УРСР. – 1920. – Видавництво 1. – №21. – Ст.423.
199 СУ УРСР. – 1920. – Видавництво 1. – №26. – Ст.556.
200 СУ УРСР. – 1920. – Видавництво 1. – №27. – Ст.556.
201 Ксендзенко Н.И. Революционные аграрные преобразования на Украине декабрь 1919 – март 1921 гг. – Харків, 1980. – 143 с.
202 ЦДАВОВ України. Фонд 2623. – Оп. 1. – Спр. 1345. – арк.8.
203 ЦДАВОВ України. Фонд 2623. – Оп. 1. – Спр. 755. – арк.93.
204 История Украинской ССР. В 10-и т. Т.7. К: Наукова думка, 1984. – 580 с.
205 КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК КПСС. Изд. 9. доп. и испр. Т.2. 1917–1922. – М.: Политиздат, 1983. – 543 с.
206 СУ РСФСР. – 1921, №26. – Ст.147.
207 СУ РСФСР. – 1921, №16. – Ст.491.
208 Вестник труда. – 1921, №10–11 (13–14). – С.10.
209 СУ РСФСР. – 1921, №27. – Ст.159.
210 Бюлетень Южбюро ВЦСПС, 1921, №7-8. – С.35.
211 ЦДАВО України. Ф. 2623, оп. 1, спр. 440, арк. 2.
212 Правда.: Орган ЦК РКП (б). – М., 1921. – 9 квітня.
213 Бюлетень Южбюро ВЦСПС. – 1921, №12. – С.7–8.
214 СУ РСФСР. – 1921, № 59. – Ст.403.
215 СУ УССР. – 1922, №1. – Ст.751.
216 ЗУ УРСР. – 1922, №56. – арт.704.
217 Известия ВЦИК. – 1922. – 5.ІХ – 198.
218 Вестник ЦИК СНК и СТО СССР. – 1923, №8. – С.260.
219 Постановление СНК РСФСР О мероприятиях по заработной плате. – СУ РСФСР. – 1925, №13. – Ст.93.
220 СУ УССР. – 1923, №3. – Ст.799.
221 СЗ УССР. – 1925, №42. – Ст.321.
222 СУ УССР. – 1923, №31. – Ст.350.
223 Экономические показатели за 1923 – 1944 гг. // Вопросы труда. – 1925, № 1. – С.98.
224 СУ УССР. – 1926, №32. – Ст.240.
225 СЗ УССР. – 1927, №34. – Ст.357.
226 СЗ УССР. – 1929, №5. – Ст.48.
227 СЗ УССР. – 1929, №74. – Ст.698.
228 Собко В.В. Изменение социально-классовой структуры советского общества в 1926–1932 гг. / на материалах УССР / Дис. канд. истор. наук. – Донецк, 1984. – 302 с.
229 Олійник М.М. Діяльність приватних виробництв України та створення і удосконалення системи соціального захисту працюючих в них в 1921–1929 рр. – Харків, 1998. – 280 с.
230 СУ УСРР. – 1922, №38. – Ст.449.
231ЦДАВО України, ф. 2605, оп. 1, спр. 1206, арк. 8.
232 ЦДАГОУ ф. 1, оп. 20, спр. 2276, арк. 66.
233 Профсоюзное движение. – 1919 г., №19 июнь.
234 ЗУ УРСР. – 1920, № 1. – Ст.10.
235 Заработная плата в промышленности Украины // Вопросы труда. – 1928, №3.– С.106–107.
236 Лютов Л.Н. Государственная промышленность в годы непа (1921–1929 гг).– Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1996. – 378 с.
237 ЦДАГОУ Ф.1, оп. 20, спр. 1690, арк. 21.
238 Петрова Л.И. Советские профсоюзы в восстановительный период 1921–1925 гг. – М.: Профиздат, 1962. – 96 с.
239 ЦДАВО України ф. 2623, оп. 1, спр. 1209, арк. 7.
240 Вестник профдвижения Украины. – 1923, №23–24. – С.27.
241 ЦДАВО України ф. 1, оп. 2. спр. 1403, арк. 151.
242 ЦДАГО України ф. 1, оп. 20, спр. 2736. арк. 1–45.
243 ЦДАВО України ф. 2624, оп. 1. спр. 40, арк. 838.
244 ЗУ УСРР. – 1922, №54. – Ст.779.
245ЗУ УРСР. – 1923, №10. – Ст.179.
246 Бюлетень НКЮ УРСР. – 1923, № 16. – Ст.17.
247 Бюлетень НКЮ УРСР. – 1923, №14. – Циркуляр №52.
248 СУ УССР. – 1925, №92–93. – Ст.531.
249 Из практики Верховного Суда // Вопросы труда. – 1928, № 5. – С.76–77.
250 Из практики Верховного Суда по трудовым делам // Вопросы труда. – 1926, №4. – С.79–80.
251 Гурин Л.Е., Шмульян А.В. Трудовые конфликты и их движение. Справочник для РКК. – М.–Л., Госиздательство. – 1929. – 104 с.
252 Сталин И.В. О хозяйственном положении и политике партии. Сочинения в 13-ти т. – Т.8. – Издательство Полит. литературы. – М.,1952. – 408 с.
253 Бюллетень финансового и хозяйствекнного законодательства. – 1931. – №27.
254 ЗЗ СРСР. – 1932, №23. – Ст.114.
255 СЗ УССР. – 1932, №14-15. – Ст.110.
256 ЗЗ УРСР. – 1934, №18. – Ст.148.
257 Постановление НКТ СССР // О порядке регулирования заработной платы в отраслях народного хозяйства, где применяется сезонный труд. – Известия НКТ СССР, 1931, №13.
258 Труд и заработная плата в СССР. – М., Экономика, 1968. – 430 с.
259 СЗ СССР. – 1929, №76. – Ст.731.
260 ЗЗ СРСР. – 1930, №15. – Ст.149.
261 Известия НКТ СССР. – 1931, №33.
262 Советское трудовое право. Учебник // Под ред. Александрова Н.Г. и Генкина Д.М., М.: Юриздат, 1946. – 481 с.
263 СЗ СССР. – 1937, №28. – Ст.114.
264 СЗ СССР. – 1937, №64. – Ст.280.
265 СЗ СССР. – 1937, №71. – Ст.340.
266 СП СССР. – 1938, № 27. – Ст.178.
267 Пашерстник А.Е. Правовые вопросы вознаграждения за труд рабочих и служащих. – М.-Л.: Издательство АН СССР, 1949. – 352 с.
268 СП СССР. – 1938, №8. – Ст.51.
269 СП СССР. – 1939, №7. – Ст.38.
270 Известия НКТ. – 1931, №25.
271 Известия НКТ. – 1928, №40–41.
272 ЦДАВО України, ф. 2623 о