НОРМАТИВНА КОНСТРУКЦІЯ РЕТРОСПЕКТИВНОЇ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ПУБЛІЧНОМУ ПРАВІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ЇЇ НОРМАТИВНОЇ КОНСТРУКЦІЇ 11
1.1. Історіографія дослідження юридичної відповідальності 11
1.2. Сутність і природа ретроспективної юридичної відповідальності та окремі особливості її нормативної конструкції 34
1.3. Юридична відповідальність як інститут публічного матеріального права 54
1.4. Юридична відповідальність як інститут публічного процесуального права 81
Висновки до розділу 113
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ САНКЦІЙ НОРМ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА В НОРМАТИВНІЙ КОНСТРУКЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 117
2.1. Співвідношення санкцій та юридичної відповідальності в сучасному публічному праві 117
2.2. Взаємозв’язок юридичної відповідальності та державного примусу як форм забезпечення і реалізації санкцій норм публічного права 143
2.3. Вплив санкцій правових норм на забезпечення реалізації принципу індивідуалізації юридичної відповідальності 163
Висновки до розділу 188
ВИСНОВКИ 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195
ВСТУП
Актуальність теми. Проблематика юридичної відповідальності завжди посідала одне із центральних місць в юридичній науці. Будучи проявом зв’язку особи і держави, юридична відповідальність є однією із важливих гарантій правопорядку, забезпечення суспільних та особистих інтересів.
В останні роки спостерігається підвищення наукового та суспільного інтересу до цієї проблеми. Це зумовлено тим, що законність і правопорядок завжди були ключовими умовами розвитку демократичного суспільства. У сучасний період в Україні відбувається становлення правової держави і громадянського суспільства, яке проходить досить суперечливо. Однією із причин цього є стан злочинності, що в значній мірі зумовлює необхідність удосконалення механізму функціонування юридичної відповідальності та підвищення його ефективності, вимагає чіткого визначення ролі і напрямів правового впливу юридичної відповідальності на суспільні відносини.
Теоретичне осмислення цих питань сприяє удосконаленню законодавчої та правозастосовної діяльності, режиму законності та охорони правопорядку. Дослідженню юридичної відповідальності як на загальнотеоретичному рівні, так і на рівні галузевих юридичних наук, було присвячено ряд дисертацій, монографій, наукових статей, у яких у різних аспектах розглядалась її проблематика. Зокрема:
- теоретичні питання ознак, сутності, змісту та функцій юридичної відповідальності досліджувались в працях С.С. Алексєєва, В.Д. Бабкіна, Б.Т. Базилєва, В.М. Баранова, С.Н. Братуся, О.С. Іоффе, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, О.Е. Лейста, Д.А. Ліпінського, О.Г. Мурашина, Н.М. Оніщенко, І.С. Самощенка, І.Н. Сенякіна, П.Р. Стависького, В.А. Тархова, М.Х. Фарукшина та інших;
- місце юридичної відповідальності в системі гарантій прав і свобод суб’єктів права осмислювалось у працях таких вчених як М.В. Вітрук, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, А.В. Малько, Г.В. Мальцев, Н.І. Матузов, В.Ф. Сіренко, А.П. Таранов та інших;
- проблеми особливостей юридичної відповідальності в окремих галузях публічного права досліджувались у працях В.Б. Авер’янова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.С. Венедиктова, В.В. Голини, І.П. Голосніченка, В.К. Колпакова, М.Й. Коржанського, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук’янця, І.К. Туркевич, С.С. Яценка та інших;
- проблеми юридичної відповідальності в контексті особливостей національного та міжнародного права досліджували західні науковці: Дж. Дікс, К. Кенні, Ф. Конт, К. Лакнер, П. Местр, П. Нуволоне, Г. Пекер, Ж. Прадель, Х. Харт та інші.
Однак, незважаючи на значну кількість наукової літератури із цієї проблематики, слід зазначити, що й досі залишається чимало дискусійних, недостатньо розроблених питань і аспектів, що пояснюється складністю й багатогранністю юридичної відповідальності та значним оновленням законодавства України.
Одним із таких аспектів юридичної відповідальності є її нормативна конструкція, наукове дослідження якої передбачає, зокрема, визначення поняття нормативної конструкції ретроспективної юридичної відповідальності, виокремлення та характеристику її структурних елементів, розробку загальнотеоретичних методологічних засад, необхідних для вдосконалення законодавчої бази міжгалузевого інституту юридичної відповідальності в праві сучасної України тощо.
Розробка і теоретичне обґрунтування нормативної конструкції юридичної відповідальності є важливою умовою реформування права в Україні, підвищення ефективності застосування правових норм, зміцнення законності та правопорядку. Усе це обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., Концепції по боротьбі з корупцією на 1998-2005 рр., а також відповідно до: а) Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. та на період 2004 2009 рр. (затверджених відповідно наказами МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 та від 5 липня 2004 р. № 755); б) Головних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є дослідження та розв’язання загальнотеоретичних проблем ретроспективної юридичної відповідальності та її нормативної конструкції, які повинні сприяти її ефективному науковому осмисленню та практичному застосуванню.
Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:
1. Проаналізувати етапи розвитку досліджень юридичної відповідальності, визначити основні підходи до її інтерпретації.
2. Визначити зміст та соціальну природу нормативної конструкції юридичної відповідальності в публічному праві як однієї з важливих категорій теорії юридичної відповідальності та з’ясувати й охарактеризувати її структурні елементи.
3. Дослідити юридичну відповідальність як інститут публічного матеріального права та визначити перспективи його розвитку в Україні з урахуванням зовнішньополітичних орієнтирів держави та світових тенденцій правового розвитку.
4. Охарактеризувати юридичну відповідальність як інститут публічного процесуального права та розкрити особливості процесуальної форми притягнення до неї.
5. Розглянути співвідношення санкцій та юридичної відповідальності в сучасному публічному праві, визначити взаємозв’язок юридичної відповідальності з державним примусом як форм забезпечення і реалізації санкцій норм права.
6. Розглянути вплив санкцій правових норм на здійснення принципу індивідуалізації юридичної відповідальності та проаналізувати практику його реалізації в окремих зарубіжних правових системах з метою його впровадження в практичну діяльність правозастосовних органів нашої держави.
Об’єктом дослідження є ретроспективна юридична відповідальність як складне правове явище.
Предмет дослідження — теоретичні аспекти нормативної конструкції ретроспективної юридичної відповідальності в публічному праві сучасної України.
Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань, об’єкта і предмета дослідження. Методологічну основу дисертації складає система загальнонаукових, приватнонаукових та спеціальнонаукових методів пізнання правових явищ. Світоглядною основою дослідження є ідеї гуманізму, справедливості, законності, створення світового правопорядку тощо. Теоретичну основу дослідження складає плюралізм підходів до праворозуміння, основним з яких є нормативістський. У дисертації використовувались такі загальні методи пізнання як аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення, аналогія та інші. Серед загальнонаукових та приватнонаукових методів застосовувались, зокрема: інституціональний метод, за допомогою якого вивчалися стійкі форми організації і регулювання суспільного життя в зв’язку з існуючою системою права та окремою сукупністю правових норм, що передбачають правові наслідки правопорушень; системно-структурний метод використовувався для аналізу цілісності юридичної відповідальності, виокремлення її структурних елементів та властивих їм взаємозалежностей (внутрішніх зв’язків), а також внутрішньої побудови нормативної конструкції юридичної відповідальності, що розглядалася як складова системи більш високого рівня — публічного права.
Крім вищезазначених, на всіх етапах дослідження проблем юридичної відповідальності застосовувалися аксіологічний, функціональний, порівняльно-правовий, історичний методи. Так, з’ясуванню соціального значення, суспільної та правової цінності юридичної відповідальності сприяв аксіологічний метод. Функціональний метод використовувався з метою виявлення функцій, місця і ролі нормативної конструкції юридичної відповідальності в системі публічного права. Порівняльний метод спрямовувався на співставлення юридичних понять, явищ і процесів, пов’язаних з юридичною відповідальністю, виявлення між ними спільного та відмінного. Історичний метод дозволив дослідити виникнення і розвиток ідей юридичної відповідальності, її генезис як правового явища.
Використання спеціальнонаукових методів дослідження дало змогу проаналізувати нормативну базу, яка регламентує юридичну відповідальність та визначити її нормативну конструкцію.
Джерельну базу дослідження склали національні й зарубіжні наукові праці з теорії держави та права, кримінального та кримінально-процесуального права, адміністративного, кримінально-виконавчого права, а також нормативно-правові акти України, зарубіжних країн, міжнародного та європейського права, що стосувалися предмету дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації, її змістом та проблемами, що безпосередньо досліджені. Дисертація являє собою комплексне дослідження нормативної конструкції ретроспективної юридичної відповідальності, заповнює окремі прогалини в знаннях з проблем цієї наукової категорії.
Внаслідок проведеного дослідження сформульовано концептуальні положення, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:
вперше:
- нормативна конструкція ретроспективної юридичної відповідальності дістала своє теоретико-методологічне та концептуальне наповнення. Вона визначається як система матеріальних та процесуальних норм та їх санкцій, а також норм-принципів, що законодавчо закріплюють міжгалузевий інститут юридичної відповідальності та регламентують порядок здійснення охоронних правовідносин, що виникають на підставі факту протиправної поведінки;
по-новому:
- у контексті поставленої проблеми розглянуто і використано історіографію досліджень юридичної відповідальності, розуміння якої формувалось на різних історичних етапах під впливом географічних особливостей окремих країн та існуючих теоретичних підходів до цієї правової категорії;
- здійснено виокремлення структурних елементів нормативної конструкції ретроспективної юридичної відповідальності, що об’єднують міжгалузевий інститут відповідальності, який з одного боку є інститутом матеріального права, а з іншого — інститутом процесуального права;
- розглянуто та розширено систему наукових знань про міжгалузевий інститут юридичної відповідальності в структурі публічного права України, визначено перспективи його розвитку в контексті тенденцій глобалізації та євроінтеграції;
- здійснено розгляд та розкриття особливостей використання процесуальної форми реалізації юридичної відповідальності як інституту процесуального права;
обґрунтовано:
- взаємозв’язок юридичної відповідальності та державного примусу як форм забезпечення і реалізації санкцій норм публічного права;
- власну позицію про співвідношення санкцій та юридичної відповідальності в сучасному публічному праві та доцільність збільшення суб’єктами правотворчості кількості відносно-визначених та альтернативних санкцій з метою підвищення ефективності реалізації принципу індивідуалізації юридичної відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані:
а) в науково-дослідній сфері — у процесі подальших розробок як загальнотеоретичних, так і галузевих проблем юридичної відповідальності; б) у правотворчій роботі — при вдосконаленні норм чинного кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, митного та деяких інших галузей публічного права; в) в правозастосовній діяльності — при розгляді юридичних справ, пов’язаних з притягненням винних осіб до різних видів юридичної відповідальності; г) в навчальному процесі — при викладанні курсів теорії держави та права, конституційного права, кримінального та кримінально-процесуального права, адміністративного права тощо, спецкурсів з актуальних проблем теорії держави та права, теорії правозастосування та інших.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні положення дисертації обговорювалися на семи міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (27-28 березня 2003 року, м. Київ); “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (15 квітня 2005 року, м. Київ); “Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (17-18 травня 2005 року, м. Київ); “Региональная преступность: проблемы и перспективы борьбы” (25-26 мая 2005 года, г. Кишинэу); “Динаміка наукових досліджень — 2005” (20-30 червня 2005 року, м. Дніпропетровськ); “Соціальний захист в Україні (правовий аспект)” (17 лютого 2006 року, м. Київ); “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції” (21-22 квітня 2006 року, м. Київ).
Публікації. За темою дисертації опубліковано тринадцять наукових статей та тез виступів на наукових конференціях, із них п’ять статей надруковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахових.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Одним із основних напрямків правової реформи є забезпечення правопорядку, ефективності юридичної відповідальності за умов дотримання законності та прав особи, яка притягується до неї.
Важливою умовою досягнення зазначених цілей є наукове осмислення змін, які виникли в законодавстві, та вироблення відповідних рекомендацій, необхідних для здійснення таких змін.
В даному дослідженні було здійснено спробу теоретичної розробки нормативної конструкції юридичної відповідальності та окреслення напрямків її впровадження у законодавство та практичну діяльність. Нормативна конструкція дозволяє визначити місце юридичної відповідальності в системі права, а також дає можливість виявити проблеми у міжгалузевому інституті ретроспективної юридичної відповідальності та шляхи їх вирішення.
На основі аналізу різних підходів до сутності та соціальної природи ретроспективної юридичної відповідальності зроблено висновок, що її виникнення, розвиток, здійснення та припинення тотожні динаміці правових відносин, які виникають, розвиваються, припиняються тільки і виключно на підставі юридичного факту і точних приписів правових норм, які виступають в якості нормативної основи юридичної відповідальності.
Запропоноване авторське визначення нормативної конструкції ретроспективної юридичної відповідальності, під якою розуміється система матеріальних та процесуальних норм взагалі та їх санкцій зокрема, а також норм-принципів, які законодавчо закріплюють інститут юридичної відповідальності й регламентують порядок здійснення охоронних правовідносин, що виникають на підставі факту протиправної поведінки. Виділені наступні складові елементи нормативної конструкції ретроспективної юридичної відповідальності: а) норми матеріального права та їх санкції; б) норми процесуального права та їх санкції; в) нормативно закріплені принципи інституту юридичної відповідальності. Інститут юридичної відповідальності є міжгалузевим інститутом, який, з одного боку, є інститутом матеріального права, а з іншого — інститутом процесуального права.
Використання в процесі дослідження поняття нормативної конструкції юридичної відповідальності дає можливість в значній мірі охопити не тільки всі підходи до сутності юридичної відповідальності, але і дозволяє прослідкувати її зв’язок з нормами матеріального та процесуального права, суб’єктивним правом та юридичним обов’язком, юридичними фактами, реалізацією права у його особливій формі — правозастосуванні.
Розглядаючи систему норм інституту юридичної відповідальності матеріального публічного права, дисертант розподіляє їх на чотири групи: а) норми права, що регулюють загальні питання міжгалузевого інституту юридичної відповідальності в праві; б) норми права, що містяться в кодифікованих нормативних актах, які регламентують окремі види юридичної відповідальності; в) норми права, які містяться в кодифікованих нормативно-правових актах, що не передбачають самостійних видів юридичної відповідальності; г) норми права, які містяться в поточних законодавчих актах, що регламентують питання застосування заходів юридичної відповідальності.
Аналіз норм інституту процесуального права дозволив дійти висновку, що, незважаючи на особливості їх змісту, різну ступінь деталізації і розробки процесуальних інститутів, їм притаманні подібні інтегративні, системні властивості, спільність функцій і завдань, які стоять як перед галузевими інститутами, так і перед міжгалузевим інститутом юридичної відповідальності.
Обґрунтовано, що юридична відповідальність як інститут процесуального права встановлюється процесуальною формою руху матеріальних норм, яка складає встановлені процесуальними нормами, засновані на принципах процесуального права правила, процедури, виконання яких призводить до найбільш точного і раціонального застосування норм матеріального права та досягнення цілей, пов’язаних з притягненням особи до юридичної відповідальності. Процесуальна форма ретроспективної юридичної відповідальності забезпечує об’єктивність і всебічність розгляду справи про юридичну відповідальність суб’єкта правопорушення й одночасно гарантує йому право на захист від моменту притягнення до відповідальності до її завершального етапу (реалізації). Тобто в нормах процесуального права значне місце відводиться такому компоненту нормативної конструкції юридичної відповідальності як визначені в нормах суб’єктивні права особи, що притягується до юридичної відповідальності.
Узагальнені різноманітні погляди вчених стосовно співвідношення санкцій і юридичної відповідальності, виділено наступні теоретичні підходи до співвідношення цих понять:
- Окремі автори схиляються до того, що поняття санкції є ширшим від поняття юридичної відповідальності.
- Ряд науковців під санкцією мають на увазі структурну частину правової норми, тобто загрозу державного примусу у випадку порушення обов’язку, а застосування санкції вважають юридичною відповідальністю.
- Певні автори визнають, що поряд із санкціями, застосовними в якості заходів державного примусу, які являються і не являються заходами відповідальності, можливі несприятливі наслідки, не пов’язані з таким примусом.
В цілому підтримуючи вищезазначені підходи вчених до співвідношення понять “юридична відповідальність” і “санкція”, автор робить висновки про те, що перше із цих понять є родовим по відношенню до другого, видового — санкції — як структурного елемента норми права.
Проаналізувавши взаємозв’язок юридичної відповідальності і державного примусу, дисертант дійшов висновку, що ці категорії є взаємопов’язаними, але ототожнювати їх не можна, оскільки юридична відповідальність є лише однією із форм здійснення примусового забезпечення та реалізації санкцій правових норм.
Серед принципів юридичної відповідальності як елементу її нормативної конструкції принцип індивідуалізації є одним з пріоритетних, оскільки втілює ідеї справедливості і гуманізму, а його вимоги дозволяють на підставі санкції правової норми вибрати вид і міру юридичної відповідальності, найбільш відповідні до тяжкості вчинку та індивідуальних особливостей суб’єкта правопорушення. Саме цей принцип закріплено в ч.2 ст.61 Конституції України. Принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в тих чи інших формах присутній практично в усіх правових системах провідних світових держав (Франція, Італія, Іспанія, Японія, Китай, США, Англія тощо), вивчення правотворчого і правозастосовного досвіду яких сприятиме більш ефективній реалізації зазначеного принципу в нашій державі.
Розглядаючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності як складне комплексне правове явище, реалізація якого в значній мірі залежить від діапазону альтернативності та відносно-визначеності санкцій правових норм, дисертант дійшов висновку, що його вимоги поширюються на сферу як матеріального, так і процесуального права. Це випливає з особливостей самої юридичної відповідальності, сутність і зміст якої було розкрито через її нормативну конструкцію, охарактеризовану нами через інститути як матеріального, так і процесуального права.
Від успішного і ефективного функціонування міжгалузевого та галузевих інститутів юридичної відповідальності в значній мірі буде залежати більш швидке приєднання України до Європейського Союзу, інших авторитетних міжнародних організацій. Завдяки наявності в правовій науці теоретично розробленої нормативної конструкції юридичної відповідальності, в Україні відкривається можливість подальшого удосконалення національного законодавства та імплементування положень міжнародних стандартів з прав та свобод людини в національне законодавство нашої держави.
У зв’язку з обмеженим обсягом дисертаційної роботи немає можливості дослідити весь масив проблем нормативної конструкції юридичної відповідальності. Потребують більш глибокого дослідження проблеми взаємозалежності структурних елементів цієї конструкції, а також визначення місця інституту юридичної відповідальності в системі права сучасної України. Вбачається, що продовження науково-практичного вивчення проблем юридичної відповідальності та її нормативної конструкції, поставлених у дисертаційному дослідженні, могло б сприяти ефективному функціонуванню інституту юридичної відповідальності та здійсненню подальших теоретичних досліджень цієї правової категорії.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Павлухин А.Н., Чистяков А.А. Уголовная ответственность как научная категория российской правовой доктрины. Генезис, состояние, перспективы. — М., 2003. — 80 с.
2. Тэйлор Э.Б. Первобытная культура: Пер. с англ. — М.: Политиздат, 1989. — 573 с.
3. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. — М.: Юрид. лит., 1971. — 240 с.
4. Богомолов А.С. Диалектический Логос. — М.: Мысль, 1982. — 263 с.
5. Материалисты Древней Греции. — М.: Госполитиздат, 1955. — 238 с.
6. Кон И.С. В поисках себя. Личность и самосознание. — М., 1984. — 124 с.
7. Платон. Держава / Пер. з давньогрец. Д. Коваль. — К.: Основи, 2000. — 355 с.
8. Гусейнов А.А. Введение в этику. — М., 1985. — 208 с.
9. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. — Казань, 1965. — 136 с.
10. Кудрявцев В.Н. Закон. Поступок. Ответственность. — М.: Наука, 1986. — 448 с.
11. Гегель Г.В. Философия права. — М.: Мысль, 1990. — 524 с.
12. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. — К.: Вид-во Нац. акад. внутр. справ України, 2000. — 200 с.
13. Косолапов Р., Марков В. Свобода и ответственность. — М., 1969. — 192 с.
14. Тугаринов В.П. Личность и общество. — М., 1965. — 206 с.
15. Черепнина А.П. Проблема ответственности в современ¬ной буржуазной этике // Вопросы философии. 1965. — №2. — С. 82–86.
16. Экзюпери А. Соч. — М., 1964. — 547 с.
17. Смирнов Г.Л. Демократия, свобода и ответственность личности. — М, 1968. — С. 30; Бычков Ю.Н. Свобода и ответственность // Проблемы научного коммунизма. — Петрозаводск, 1970. — С. 75.
18. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. — Саратов, 1972. — С. 273; Медянцева М.П. Ответственность ученого как социально-этическая проблема. — Казань, 1973. — С. 87.
19. Гиндев П. Демокрация. Свобода. Отговорност. — София, 1970. — С. 72; Тугаринов В.П. Личность и общество. — М., 1965. — С. 52.
20. Рыбаков В.А. Проблемы формирования гражданско-правовой активности (Вопросы теории и практики). — Уфа, 1993. — С. 119; Тархов В.А. ответственность по советскому гражданскому праву. — Саратов, 1973. — С. 13–16.
21. Казакевич Т.А. Целесообразность и цель в общественном развитии. — Л., 1969. — 96 с.
22. Лейкина С.М. Личность преступника и уголовная ответственность. — М., 1968. — С. 240; Шаргородский М.Д. Детерминизм и ответственность // Правоведение. — 1968. — №1. — С. 46.
23. Кон И.С. Социология личности. — М.: Политиздат, 1967. — 383 с.
24. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. — К.: Лібра, 2001. — 400 с.
25. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность: социологический аспект проблемы. — Х., 1972. — 285 с.
26. Ветрова Г.Н. Уголовно-процессуальная ответственность. — М., 1987. — 112 с.
27. Философские проблемы обществен¬ного развития. — М., 1974. — 305 с.
28. Теория государства и пра¬ва. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В.Малько. — Саратов, 1995. — 534 с.
29. Грядунова Л.И. Социальная ответственность личности в условиях развитого социализма. — К.: Вища школа, 1979. — 134 с.
30. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994. — 236 с.
31. Право и борьба идей в современном мире. — М., 1980. — 345 с.
32. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности // Советское государство и право. — 1979. — №3. — С. 72–74.
33. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). — Красноярск, 1985. — 120 с.
34. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий советских правовых норм // Правоведение. — 1971. — №3. — С. 50–52.
35. Горшенев В.М. К вопросу о понятии юридической ответственности в советском праве // Вопросы теории советского права: Сб. научных трудов. — Новосибирск. — 1966. — С. 41–44.
36. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права. — Л., 1965. — 78 с.
37. Нерсесянц B.C. Право и закон (из истории правовых учений). — М.,1983. — 369 с.; Лившиц Р.З. Современная теория права: краткий очерк. — М., 1992. — 102 с.
38. Общая теория права / Под ред. В.К.Бабаева. — Н.Новгород, 1993. — 544с.
39. Теорія держави і права: Навч. посіб / За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копейчикова . — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 368 с.
40. Хохлов В.А. Ответственность за нарушение договора по гражданскому праву. — Тольятти, 1997. — 189 с.
41. Шульженко Ф.П., Невмержицький Є.В. Юридична відповідальність у сфері економіки: Навч. Посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 171 с.
42. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. — М., 1978. — 191 с.
43. Шабуров А.С. Политические и правовые аспекты социальной ответственности личности: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук. — Екатеринбург, 1992. — 34 с.
44. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины и ответственность. — М.: Юрид. лит, 1987. — 192 с.
45. Петелин А.И. К вопросу о двойном содержании понятия юридической ответственности по советскому законодательству // Вопросы теории права и государственного строительства. — Томск, 1978. — С. 41–44.
46. Малеин Н.С. Об институте юридической ответственности // Юридическая ответствен¬ность: проблемы и перспективы. Труды по правоведению. — 1989. — 124 с.
47. Тархов В.А. Понятие юридической ответственности // Правоведение. — 1973. — №2. — С. 30–34.
48. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №25–26. — Ст. 131.
49. Явич Л.С. Право и социализм. — М.: Юрид. лит., 1982. — 158 с.
50. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). — М.,1976. — 215 с.
51. Денисов Ю.А. Общая теория правоотношения и ответственности. Социологический и юридический аспекты. — Л., 1983. — 142 с.
52. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Курс лекций. — Вып. 2. — Свердловск, 1964. — 226 с.
53. Серегина В.В. Государственное принуждение по советскому праву. — Воронеж, 1991. — 197 с.
54. Ардашкин В.Д. О принуждении по советскому праву // Советское государство и право. — 1970. — №7. — С. 33–37.
55. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х томах. — Т. 1. — М.,1981. — 360 с.
56. Собчак А.Л. О некоторых спорных вопросах общей теории юридической ответственности //Правоведение. — 1968. — №1. — C. 49–57.
57. Зражевская Т.Д. Реализация конституционного законодательства (проблемы теории и практики): Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук. — Воронеж, 1999. — 36 с.
58. Курляндский В.И. Уголовная политика, дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности. Основные направления борьбы с преступностью. — М., 1975. — 144 с.
59. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю.Олійник, С.Д.Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. — К., 2001. — 176 с.
60. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. –М.,1961. — 381 с.
61. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. — М.: Наука, 1979. — 230 с.
62. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. — К.: ВІРА-Р, 1999. — 506 с.
63. Бабаев В.К. Советское право как логическая система. — М., 1978. — 212 с.
64. Загальна теорія держави і права. Навч. посібник. / За ред. В.В. Копейчикова. — К., 1997. — 320 с.
65. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х томах. Т. 2. — М.,1981. — 360 с.
66. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Издательство НОРМА, 2001. — 752 с.
67. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. — Х.: Консум, 2001. — 656 с.
68. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел . — К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. — 1440 с.
69. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). — М.: МГУ, 1981. — 239 с.
70. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Под ред. М.Н.Марченко. Том 2. Теория права. — М.: Издательство “Зерцало”, 1998. — 640 с.
71. Осауленко А.О. Особливості нормативно-правової конструкції юридичної відповідальності // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 2005. — №2. — С. 79–85.
72. Осауленко А. Нормативно-правовая конструкция юридической ответственности как научная категория // Закон и жизнь. — 2005. — №11. — С. 53–55.
73. Страутманис Я.Я. Имущественные черты земельных отношений и применение имущественных санкций // Советское государство и право. — 1976. — №8. — С. 42–44.
74. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. — СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. — 387 с.
75. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
76. Коржанський М.Й. Визначення окремих понять у Кримінальному кодексі України // Право України. — 2002. — №10. — С. 83–88.
77. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційне видання. — К.: Атіка, 2003. — 96 с.
78. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №40–44. — Ст. 356.
79. Баранов В.М. Теория юридической ответственности. Лекция. — Н.Новгород, 1998. — 57с.
80. Фарукшин М.Х. Общие принципы юридической ответственности в советском обществе // Советское государство и право. — 1967. — №5. — С. 116–120.
81. Zieher H Das sogenannter Internationale Strafrecht nach der Reform. 1977. — 219 s.
82. K. Lackner / K. Kuehl. Strafgesetzbuch mit Erlauterungen. 23. Auflage. — Muenchen, 1999. — S.36–37; H. Troendle. Strafgesetzbuch und Nebengesetze. 48. Auflage. — Muenchen. 1997. — S. 23–24; A. Schoenke / H.Schroeder. Strafgesetzbuch. Kommentar. 25. Auflage. — Muenchen. 1997. — Vorbem. §§ 3–7.
83. Теория государства и права / Под ред. С.А. Комарова, Л.А. Морозова, В.А. Смирнова. — М., 1987. — 694 с.
84. Загородников Н.И. О содержании уголовно-правовых отношений // Советское государство и право. — 1962. — №11. — С. 64–66.
85. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. — Львів: Новий Світ 2000, 2003. — 584 с.
86. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. — Харків, 2002. — 432 с.
87. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.
88. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник. — М.: Издательство БЕК, 1995. — 496 с.
89. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. — Издательство Саратовского университета, 1983. — 184 с.
90. Общая теория государства и права / Под общ. ред. А.Ф. Вишневського. — Минск: Тесей, 1999. — 560 с.
91. Алексеев С.С. Структура советского права. — М.: Юрид. лит., 1975. — 264 с.
92. Блауберг И.В., Юдин Э.Г Становление и сущность системного подхода. — М., 1973. — 270 с.
93. Стависский П.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. — Киев-Одесса, 1982. — 184 с.
94. Молодцов М.В. Система советского трудового права и система законодательства о труде. — М., 1985. — 176 с.
95. Осауленко А. Юридична відповідальність як інститут матеріального права // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — №4. — С. 81–84.
96. Кодекс України про адміністративні правопорушення. — К., 2006. — 200 с.
97. Шергин А.П. Административная юрисдикция. — М., 1979. — 144 с.
98. Кінаш Я. Трансформація юридичної відповідальності як один із інструментів побудови демократичного суспільства // Право України. — 2006. — №8. — С. 106–110.
99. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — №21–22. — Ст. 135.
100. Черданцев А.Ф. Системообразующие связи права // Советское государство и право. — 1974. — №8. — С. 10–17.
101. Соловій Я.І. Межі кримінальної відповідальності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2004. — 17с.
102. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. И.Д. Козочкина. — М.: ИМПЭ, 2001. — 576 с.
103. Fiandaca G., Musco E. Diritto penale, parte speciale, vol. 1. — Bologna, 1988. — 548 p.
104. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник / Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю. — К.: Правові джерела, 2002. — 432 с.
105. Баулін Ю.В. Поняття кримінальної відповідальності та його значення для практики застосування нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. 2001р. — К. — Х., 2002. — С. 39–42.
106. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — 416 с.
107. Столбовий В. Поняття адміністративної відповідальності: теоретичні проблеми визначення // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — №10. — С. 113–116.
108. Авер’янов В., Лук’янець Д., Хрощак Н. Потрібні нові концептуальні засади створення проекту Кодексу України про адміністративні проступки // Право України. — 2004. — №11. — С. 11–15.
109. Радянське адміністративне право. — К., 1986. — 348 с.
110. Адміністративне право України. — Х., 1999. — 526 с.
111. Державне управління: теорія і практика. — К., 1998. — 432 с.
112. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку. — К., 2001. — 220 с.
113. Адміністративне судочинство в Україні: Книга друга. Кодекс України про адміністративні проступки (проект). — Харків, 2003. — С. 15.
114. Колпаков В. Кодекс України про адміністративні правопорушення: пошук нової парадигми // Право України. — 2004. — №7. — С. 85–89.
115. Стефанюк В., Голосніченко І., Міхєєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. — 1999. — №9. — С. 6–9.
116. Зима О.Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб у системі заходів адміністративного примусу // Проблеми законності. — Харків: НЮАУ. — 2000. — Вип. 41. — С. 85–90.
117. Лук’янець Д. Про класифікаційні ознаки юридичної відповідальності // Право України. — 1999. — №7. — С. 121–123.
118. Голосніченко І. Проблеми кодифікації норм, що встановлюють адміністративну відповідальність // Право України. — 2002. — №10. — С. 20–24.
119. Тимощук В. Адміністративне право в контексті європейського вибору України (з міжнародної конференції) // Право України. — 2004. —№3. — С. 25–28.
120. Кодекс законів про працю України. — К., 2006. — 104 с.
121. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №8. — Cт. 56.
122. Кожевников С.Н. Меры защиты в советском праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1968. — 20 с.
123. Авакьян С.А. Государственно-правовая ответственность // Советское государство и право. — 1975. — №10. — С. 16–24.
124. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства. — М., 1995. — 56 с.
125. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право. — 1995. — №7. — С. 40–45.
126. Смолярчук В.И. Источники советского трудового права. — М., 1978. — 168 с.; Никитинский В.И. Проблемы совершенствования советского законодательства. — М., 1981. — 104 с.
127. Дмитриева О.В. Ответственность без вины в гражданском праве: Учеб. пособие. — Воронеж, 1997. — 136 с.
128. Поленина С.В. Теоретические проблемы советского законодательства. — М., 1979. — 268 с.
129. Пиголкин А.С. Основные черты законодательства развитого социализма. — М., 1984. — 156 с.
130. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України. — 1999. — №1. — С. 8–10.
131. Старцев О. Актуальні проблеми юридичної відповідальності посадових осіб у сфері управлінської діяльності // Право України. — 2000. — №11.– С. 112–115.
132. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти // Право України. — 2001. — №2. — С. 92–95.
133. Кривенко Л. Інституціоналізація конституційно-правової відповідальності — необхідна складова розширення та оновлення судової системи України // Право України. — 2003. — №1. — С. 20–24.
134. Колосова Н.М. Конституционная ответственность — самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. — 1997. — №2. — С. 90–92.
135. Шугрина B.C. Муниципальное право. — Новосибирск, 1995. — 253 с.
136. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Cт. 141.
137. Бабаев В.К. Теория современного советского права. Фрагменты лекций и схемы. — Н.Новгород, 1991. — 156 с.
138. Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави // Віче. — 2001. — №10. — С. 3–18.
139. Конституції нових держав Європи та Азії. — К.: Право, 1996. — 544 с.
140. Житловий кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка, 2003. — 80 с.
141. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — №38–39. — Ст. 288.
142. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №18, №19–20, №21–22. — Ст. 144.
143. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №30. — Cт. 379.
144. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №4. — Cт. 28.
145. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №29. — Cт. 377.
146. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №12. — Cт. 64.
147. Нормы советского права. Проблемы теории / Под. ред. М.И. Байтина, В.К. Бабаева. — Саратов, 1987. — 249 с.
148. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1958. — 703 с.
149. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. — М., 1951. — 510 с.
150. Якуб М.Л. Процессуальная форма в советском уголовном праве. — М., 1981. — 144 с.
151. Рахунов Р.Д. Проблема единства и дифференциации уголовно-процессуальной формы // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 20. — М., 1978. — С. 84–86.
152. Великий Д.П. Уголовно-процессуальная форма: понятие, история развития // Труды преподавателей Оренбургского ин-та МГЮА. — Оренбург, 1999. — С. 305–309.
153. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М., 2003. — 240 с.
154. Тертышников В.И. Процессуальные формы защиты субъективных гражданских прав // Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государстве. — Ярославль. — 1979. — С. 94–96.
155. Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве. — Л., 1976. — 143 с.
156. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. — М.: Юрид. лит., 1972 — 256 с.
157. Юридична енциклопедія. — Т. 6. — К.: “Укр. енцикл.”, 2004. — 768 с.
158. Галаган В.І. Правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. — К., 2003. — 39 с.
159. Гуржій Т. Місце юридичної кваліфікації у процесі правозастосування // Право України. — 2006. — №4. — С. 29–31.
160. Бутнев В. Гражданский процесс как одна из форм реализации юридической ответствен¬ности в эпоху развитого социализма: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Ярославль, 1981. — 21 с.
161. Советский уголовный процесс / Под ред. В.П.Божьева. — М., 1990. — 344 с.
162. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К., 2006. — 176 с.
163. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. — 2004. — №40–41, 42. — Cт. 492.
164. Закон України “Про державну виконавчу службу” // Відомості Верховної Ради. — 1998. — №36–37. — Cт. 243.
165. Зубар В. Національне кримінально-процесуальне законодавство та Європейська конвенція з прав людини і основних свобод // Право України. — 2004. — №8. — С. 93–95.
166. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. — 1993. — №9. — Cт. 62.
167. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 220 с.
168. Академічна юридична думка / За ред. Ю.С. Шемшученко. — К.: Інюре, 1998. — 503 с.
169. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм конституції // Право України. — 1997. — №6. — С. 3–5.
170. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №22. — Cт. 303.
171. Матузов Н.И. Правовая система и личность. — Саратов, 1987. — 293 с.
172. Толкачев К.Б., Хабибулин А.Г. Личные конституционные права и свободы граждан СССР: система, характеристика, особенности реализации. — Уфа, 1990. — 92 с.
173. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — 672 с.
174. Недбайло П.Е. О юридических гарантиях правильного осуществления советских правовых норм // Сов. государство и право. — 1967. — №6. — С. 20–28.
175. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. — М., 1974. — 246 с.
176. Заднепровская М.В. О праве на защиту при осуществлении юридической ответственности / В сб.: Права человека в России: проблемы гарантий на современном этапе. — Волгоград, 1999. — С. 33–34.
177. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. В 2-х томах. — Т.2.— Свердловск, 1973. — 401 с.
178. Осауленко А. Процесуальне доказування як стадія юридичної відповідальності // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — №6. — С. 18–20.
179. Курылев С.В. Доказывание и его место в процессе судебного доказывания // Труды Иркутского ун-та. Т.13. — 1955. — 349 с.
180. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. — К.,1973. — 600 с.
181. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К., 1990. — 305 с.
182. Костін М. Щодо реалізації принципу з’ясування істини у кримінальному судочинстві // Право України. — 2004. —№7. — С. 48–50.
183. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996. — 208с.
184. Савонюк Р. Щодо термінів і понять Кримінально-процесуального кодексу України // Право України. —2004. — №2. — С. 99–101.
185. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном процессе. — К., 1984. — 310 с.
186. Резниченко И.М. Материальное и процессуальное в судебном доказывании // Формы защиты права и соотношение материального и процессуального в отдельных правовых институтах. — Калинин, 1977. — 381 с.
187. Дєєв М.В. До питання про зміст предмета доказування в кримінальному процесі України // Держава і право: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. — С. 483–485.
188. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 575 с.
189. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология: Учебник. — Х.: Эспада, 2002. — 504 с.
190. Юридическая процессуальная форма. Теория и практика / Под ред. П.Е. Недбайло, В.М.Горшенева. — М.,1978. — 27 с.
191. Теория юридического процесса / Под ред. В.М. Горшенева. –Харьков, 1985. — 310 с.
192. Евтеев М.П. Погашение и снятие судимости. — М., 1964. — 249 с.
193. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. — М., 1960. — 511 с.
194. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов (Вопросы теории). — Казань, 1975. — 207 с.
195. Коренев А.П. Нормы административного права и их применение. М., 1978. — 220 с.
196. Аврах Я.С. Исполнение приговоров по УПК РСФСР // Новое уголовное и уголовно-процессуальное законодательство РСФСР. — Казань,1961. — 284 с.
197. Стручков Н.А. Курс исправительно-трудового права: Проблемы общей части. — М., 1984. — 240 с.
198. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі. — К.: Юридична практика, 2005. — 384 с.
199. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. — Харьков: Консум, 1996. — 136 с.
200. Новий кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення / За ред. В.В. Сташиса. — К. — Х.: Юрінком Інтер, 2002. — 272 с.
201. Лук’янець Д. Про правову природу адміністративно-господарських санкцій // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — №3. — С. 10–15.
202. Шевченко Н. Понятие административно-хозяйственных санкций // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — №7. — С. 80–82.
203. Панов В.П. Международное уголовное право. — М.: Инфра-М, 1997. — 320 с.
204. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. — К., 1974. — 776 с.
205. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. — М.: Юриздат, 1962. — 238 с.
206. Материалы НКЮ. — М., 1921. Вып. 11–12. — С. 77–79.
207. Базылев Б.Т. Ответственность в советском праве: Учебное пособие. — Красноярск: Красн. ун-т, 1977. — 72 с.
208. Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. — М., 1981. — 144 с.
209. Шебанов А.Ф. Форма советского права. — М.: Юрид. лит., 1968. — 215 с.
210. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №1. — Cт. 1.
211. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций. В 2-х томах. — Т.1. — Свердловск, 1972. — 396 с.
212. Братко А.Г. Запреты в советском праве. — Саратов, 1979. — 92 с.
213. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права. — М.: Издательство НОРМА, 2003. — 448 с.
214. Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. — Львов: Львовск. ун-т, 1959. — 169 с.
215. Дурманов Н.Д. Первый советский уголовный кодекс // Советское государство и право. — 1987. — №9. — С. 32–34.
216. Пашуканис Е.Б. Общая теория права и марксизм. — М.: Наука, 1980. — 271 с.
217. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. — М., 1976. — 141 с.
218. Черданцев А.Ф. Специализация и структура норм права // Правоведение. — 1970. — №41. — С. 41–49.
219. Фаткулин Ф.Н. Проблемы теории государства и права. — Издательство Казанского университета, 1987. — 336 с.
220. Codice penale e codice di procedura penale. — Milano, 1987. — 437 c.
221. Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении. — Л.: Наука, 1987. — 207 с.
222. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. — К.: Істина, 2004. — 304 с.
223. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №34. — Cт. 504.
224. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. — М.: Юристъ, 2003. — 250 с.
225. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Часть ІІ. Теория права. Том І. — М.: Юристъ, 1996. — 168 с.
226. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть. Т. 1–2. — М., 1996. — 778 с.
227. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. — М., 1971. — 223 с.
228. Фридмэн Л. Введение в американское право. — М.: Прогресс, 1992. — 286 с.
229. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. — М.: Юрид. лит., 1967. — 240 с.
230. Самощенко И.С. Юридическая ответственность — важнейшее средство укрепления социалистической законности // Советская юстиция. — 1966. — №13. — С. 6–8;
231. Тархов В.А. Гражданское право. — Чебоксары, 1997. — 331 с.
232. Conte P., Maistre du Chambon P. Droit penal general. — Paris, 1998. — 394 p.
233. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. — М., 1997. — 570 с.
234. Проблемы теории государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. — М.: Юрид. лит., 1987. — 448 с.
235. Осауленко А.О. Юридична відповідальність та державний примус: аспекти співвідношення // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. — 2006. — №5.— С. 20–25.
236. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права. Учебник. — М.: Проспект, 2001. — 760 с.
237. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учебник для вузов. — М.: Спарк, 2000. — 511 с.
238. Комзюк А.Т. Адміністративний примус в правоохоронній діяльності міліції в Україні: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук. — Х., 2002. — 37 с.
239. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Сборник ученых трудов. — Вып. 27. — Свердловск, 1973. — С. 10–12.
240. Бахрах Д.Н. Советское законодательство об административной ответственности. — Пермь, 1969. — 344 с.
241. Мордовец А.С. Социально-юридический механизм обеспечения прав человека и гражданина. — Саратов, 1996. — 384 с.
242. Сурилов А.В. Теория государства и права. — Киев — Одесса: Выща шк., 1989. — 439 с.
243. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. — М.: Норма, 2004. — 832 с.
244. Кожевников С.Н. Государственное принуждение: особенности и содержание // Советское государство и право. — 1978. — №5. — С. 52–55.
245. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. Учебник. — М.: Проспект, 2001. — 304 с.
246. Курылев С.В. Санкция как элемент правовой нормы // Советское государство и право. — 1964. — С. 8–10.
247. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. — М.: Юрид. лит., 1963. — 286 с.
248. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: Навчальний посібник. — Тернопіль, 2006. — 344 с.
249. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. // Право України. — 1996. — №12. — С. 91–94.
250. Коментар до Конституції України. — К., 1996. — 377 с.
251. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. Теорія держави та права. — Дніпропетровськ, 2005. — 176 с.
252. Сундуров Ф.Р., Салихов З.М. Индивидуализация назначения наказания: понятие, сущность и ее пределы // Вестник ВУиТ. Вып. 20. Тольятти, 2002. — С. 123–125.
253. Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике: Монография. — Курск, 2000. — 504 с.
254. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. — М.: Международ. отношения, 2002. — 376 с.
255. Основы знаний уголовного права. Общая часть. — М., 1997. — 312 с.
256. Hall G. General principles of criminal law. 2 ed. — Indianapolis, 1960. — 520 p.
257. Мелешко Н.П., Тарло Е.Г. Уголовно-правовые системы России и зарубежных стран. — М., 2003 — 304 с.
258. Озерська А. Правові гарантії обвинуваченого та шляхи їх вдосконалення у кримінальному процесі // Право України. — 2004. — №8. — С. 36–40.
259. Закон України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” від 22 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — №29. — Cт. 245.
260. Кругликов Л.Л. Уголовно-правовые средства обеспечения справедливости наказания. — Ярославль, 1986. — 70 с.
261. Горелик А.С. Взаимоотношение обстоятельств, влияющих на размер наказания // Вопросы уголовной ответственности и наказания. — Красноярск, 1986. — С. 141–149.
262. Кужугет С.С. Обстоятельства, отягчающие административную ответственность и их значение в юрисдикционной деятельности ОВД. — Хабаровск, 1987. — 92 с.
263. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. — Красноярск, 1990. — 275 с.
264. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индиви