КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Короткий опис

Вступ.........................................................................................................................3

І. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТРОЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1.Контрольний процес як правова форма діяльності держави за сучасних умов...................................................................................................................16
1.2.Поняття, види та місце контрольного процесу в структурі юридичного процесу..............................................................................................................32
1.3.Правове положення основних суб’єктів контрольного процесу в Україні..............................................................................................................56
1.4.Функції та форми контрольного процесу..............................................................................................................72

ІІ. СКЛАД ТА ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

2.1.Стан контрольного процесу в органах внутрішніх справ України, його види, методи та форми....................................................................................91
2.2.Правовий статус і місце органів внутрішніх справ України серед інших суб’єктів контрольного процесу............................................................................................................119
2.3.Основні напрямки вдосконалення контрольних повноважень органів внутрішніх справ України.............................................................................135

ВИСНОВКИ........................................................................................................158

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................165

ДОДАТКИ............................................................................................................186

ВСТУП

Початок третього тисячоліття особливо знаменний для України ювілейною річницею здобуття омріяної віками незалежності. Нова історична реальність, що формується на рубежі двох епох визначається завершенням попереднього періоду трансформаційних перетворень. За минуле десятиліття Україна остаточно утвердила себе як суверенна держава, стала повноправним суб’єктом європейського та світового співтовариств, важливим фактором стабільності на європейському континенті. Невеликий, з точки зору історії, проміжок часу ознаменувався докорінними змінами в політичному та соціальному устрої, економіці нашої держави. В умовах перехідного періоду Україна зробила впевнені кроки на шляху системного оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, сучасного цивілізованого розвитку.
Одним із стратегічних пріоритетів цього процесу є послідовне утвердження демократичних засад суспільства, прав та свобод людини в усіх їх проявах, комплексне здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів щодо рішучого обмеження корупції, організованої злочинності, тіньової економічної діяльності.
Багатогранність соціально-економічних процесів, що мають місце в сучасній Україні, зумовили складну природу правового реформування суспільних відносин, загострили увагу до питань загальнотеоретичного дослідження державного управління в цілому та контрольного процесу зокрема.
Контрольний процес є одним з основних способів забезпечення законності та дисципліни в державних органах і, водночас, однією з найважливіших функцій держави, без належної організації та здійснення якої суттєво знижується рівень ефективності діяльності державного апарату, інших державних та недержавних структур. Під час становлення української державності велика увага приділяється організації та функціонуванню механізму держави і перспективам його подальшого розвитку. Метою цього є наближення останнього до механізму правового регулювання.
Наслідком будь-яких рішень у сфері державного управління є контроль за їх виконанням, бо в іншому випадку вони не матимуть сенсу. Контроль є фактором, що дисциплінує поведінку службовців державного апарату та громадян як у сфері державного управління, так і в суспільстві взагалі. Це той соціально-правовий інститут, який за умов державно-правового реформування робить „прозорим” діяльність органів державного механізму для суспільства, а для держави – внутрішньо-суспільні відносини.
У той же час відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю створюють загрозу національній безпеці України.
Роль і значення такого реформування залежить від багатьох факторів і окремо від того, якою мірою держава забезпечує виконання і дотримання норм Конституції, її верховенство, здійснює її охорону та захист. Цьому завданню підпорядкована діяльність усього механізму держави.
Механізм сучасної української держави має достатньо розгалужену систему контролю. Відповідні функції здійснюють державні органи загальної компетенції (надвідомчий контроль), вищі за підпорядкованістю органи відомчої компетенції (відомчий контроль), спеціалізовані контролюючі органи міжвідомчої компетенції, які створені для здійснення суто контрольних повноважень за предметною спрямованістю (міжвідомчий контроль). У той же час вести мову про те, що система контролю в діяльності державного апарату функціонує чітко, не можна. Вдосконалення потребує як законодавство, що визначає правовий статус та повноваження контрольних органів, так і структура суб’єктів контролю. Нечітке визначення напрямків діяльності органів контролю, недостатня визначеність способів їх взаємодії та інші вагомі фактори перешкоджають належному здійсненню заходів щодо проведення реформаторських процесів у державі.
Важливе місце у створенні передумов для виходу на більш якісний рівень здійснення правоохоронної функції держави приділяється реформуванню та вдосконаленню системи МВС України, наближення її до європейської поліцейської структури. Однак аналіз сучасного стану їх функціонування показує, що органи внутрішніх справ України недостатньо підготовлені до таких позитивних, але стрімких змін. Стало зрозуміло, що в разі застосування традиційних методів управління неможливо забезпечити належний рівень ефективності боротьби зі злочинністю. Виходячи з цього, підвищенню якості та результативності управління в системі органів внутрішніх справ України слід приділити належну увагу.
Значну роль в ефективній діяльності органів внутрішніх справ України, серед іншого, відіграє контрольний процес, який також знаходиться на шляху поступового реформування, приведення його у відповідність сучасним реаліям. Це зумовлено тим, що як і будь-яке соціальне явище, контроль може проявити свої потенційні можливості у повному обсязі через деякий час, завдяки його постійному вдосконаленню, набуттю необхідного досвіду, професіоналізму. А це, в свою чергу, об’єктивно можливе тільки при формуванні вагомої теоретичної основи контрольного процесу.
Виходячи з цього, в дисертаційному дослідженні перед автором ставиться завдання показати роль і значення контрольного процесу в діяльності органів внутрішніх справ України, запропонувати шляхи вдосконалення контролю в ОВС України через його загальнотеоретичне дослідження.
Актуальність теми дослідження. Служба в органах внутрішніх справ виділяється серед інших професій через кілька причин: підвищене психологічне та правове напруження, фізичне навантаження, іноді ризик для життя і здоров’я, ненормованість робочого часу тощо. Контрольний процес в органах внутрішніх справ також відокремлюється від аналогічної діяльності в інших сферах. Його вдосконалення зумовлено як внутрішньовідомчими обставинами, так і зовнішніми умовами. Серед них не тільки ефективне виконання покладених статтею 2 Закону України „Про міліцію” завдань і функцій, а ще й формування у свідомості пересічного громадянина прикладу надійного, об’єктивного засобу правоохорони, підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ України та вдосконалення механізму здійснення відповідними посадовими особами контрольних повноважень.
Зацікавлення проблемою, яка охоплюється дослідженням, посилюється у зв’язку з розробкою програми комплексного вдосконалення всього механізму державного управління, а також процесів адміністративного та політичного реформування в державі.
Контрольний процес розглядається як невід’ємна складова частина організаційної роботи, надійний засіб покращення діяльності державних органів, у тому числі органів внутрішніх справ, зміцнення організованості та дисципліни в усіх ланках державного апарату, підвищення відповідальності кожного окремого працівника.
Потреба загальнотеоретичного дослідження контрольного процесу викликана також низкою факторів:
- соціальними - зміною об’єктивних умов, в яких він здійснюється;
- гносеологічними - необхідністю теоретичного формулювання його специфіки на сучасному етапі розвитку держави;
- практичними - зростанням вимог до його ефективності.
У процесі дослідження автор звертається до аналізу загальнотеоретичної та спеціальної літератури, правових й організаційно-правових документів, які характеризують динамічний розвиток контрольного процесу в системі МВС України, а також до аналізу чинних законодавчих та відомчих нормативних актів, матеріалів статистики. Таким чином, робиться спроба на підставі ґрунтовного аналізу чинного законодавства і теоретичних засад здійснення правоохоронної діяльності визначити науково обґрунтовані критерії віднесення відповідних державних органів та посадових осіб до категорії суб’єктів контрольного процесу, визначити їх ознаки, сформулювати поняття, а також запропонувати основні напрямки вдосконалення та розвитку контрольного процесу в органах внутрішніх справ України.
Питаннями контрольного процесу давно зацікавились дослідники права. Цій проблемі присвячена велика кількість наукової літератури, але слід зазначити, що майже всі праці, які торкаються дослідження контрольного процесу в органах внутрішніх справ, відносяться до 70-х років минулого століття і, виходячи з сучасних реалій, значною мірою втратили свою актуальність.
Проблема контрольного процесу в системі механізму правового регулювання та державного управління досліджувалася багатьма науковцями як у загальнотеоретичному, так і в прикладному плані. Їй присвячені роботи відомих учених: Л.І. Абалкіна, В.Б. Авер’янова, О.В. Аверіна, Є.А. Агєєва, М.І. Адріанова, Г.В. Атаманчука, О.Ф. Андрійка, В.М. Анісімова, В.Г. Афанасьєва, І.Л. Багині, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, І.Л. Бачила, І.В. Бенедика, Д.М. Гвішиані, В.М. Горшеньова, Б.М. Гурне, Б.В. Дрейшева, І.Я. Дюрягіна, А.П. Зайця, А.М. Колодій, Ю.М. Козлова, О.П. Коренєва, Б.М. Лазарєва, А.Є. Луньова, В.М. Медведчука, П.Є. Недбайла, М.І. Онуфрієва, В.С. Основіна, М.І. Піскотіна, В.М. Савицького, В.Д. Сорокіної, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, О.В. Фандалюка, Є.І. Федика, І.Б. Шахова, В.С. Шестака, О.В. Юристи, О.М. Юсупова, Ц.А. Ямпольської, О.Н. Ярмиша та ін.
Узагальнюючі праці, які були виконані за останні роки представниками різних галузей науки, не знижують, однак, актуальності подальшого аналізу загальнотеоретичних та специфічних проблем контрольного процесу в його прикладному значенні. Тим більше, що організація контролю у цій системі управління на сучасному етапі ще не стала предметом самостійних досліджень. Недостатньо розробленим залишається і відповідний понятійний апарат, який є засобом пізнання складних контрольних взаємовідносин в органах внутрішніх справ.
Увагу багатьох представників юридичної науки значною мірою зосереджено на виявленні специфіки контрольного процесу як функції управління, форми розвитку демократії, засобу зміцнення законності і дисципліни. У дослідженнях загальнотеоретичного характеру відбиваються властивості соціологічного контролю як регулятора суспільної життєдіяльності.
Запропоноване дослідження автор вважає спробою усунення зазначених прогалин.
Тема роботи має не тільки теоретичний інтерес, як одна зі складових проблеми охорони та захисту прав особи, але й визначене практичне значення. Питання контрольного процесу в органах внутрішніх справ безпосередньо пов’язані з питанням зміцнення законності і правопорядку в державному управлінні.
Повноцінна демократична держава, яка прямує до правової, повинна, в першу чергу, забезпечити дотримання прав людини і повагу до них. Для цього необхідні не тільки відповідні правоохоронні структури, але й надійні юридичні бар’єри на шляху свавільного використання ними влади. Зробити це не можливо без чіткого і повного законодавчого регулювання тих аспектів діяльності державно-владних структур, які прямо чи побічно пов’язані із втручанням у права людини або їх обмеженням.
Особливої гостроти, на нашу думку, ця проблема набуває в частині правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ - тієї державної структури, яка для виконання своїх завдань із захисту прав і свобод громадян від будь-яких злочинних та інших посягань, частіше за інших суб’єктів використовує засоби і методи, що прямо чи побічно в межах закону обмежують ці права.
Усе вищесказане визначає актуальність і практичне значення теми, необхідність її подальшого наукового осмислення.
Дослідження і розробка цієї проблеми надає змогу сформулювати деякі конкретні рекомендації, які, на думку дисертанта, можуть сприяти підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до числа пріоритетних у сфері загальної теорії права. Проблема вдосконалення юридичного процесу та окремих його різновидів передбачена Концепцією розвитку законодавства України на 1997 – 2005 рр., яка розроблена Інститутом законодавства Верховної Ради України. Тема дослідження визначена відповідно до цієї Концепції, входить до планових тем Запорізького юридичного інституту МВС України “Проблеми систематизації законодавства України”, “Теоретичні питання законності”, “Теоретико-правові проблеми реалізації законодавства України” та “Правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ”, що відповідає п. 1.1. “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 та наказу МВС України „Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” від 05 липня 2004 року № 755.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підґрунті досягнень юридичної науки, узагальнення понять і форм контрольного процесу, аналізу законодавства, нормативно-правових актів та досвіду роботи контролюючих органів розробити та подати науково обґрунтовані пропозиції щодо підвищення ефективності контрольної діяльності в органах внутрішніх справ України.
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження дисертантом зроблена спроба вирішити такі дослідницькі завдання:
- подати загальнотеоретичну характеристику контрольного процесу у сучасних умовах;
- обґрунтувати загальнотеоретичне поняття контрольного процесу та дати характеристику його різновидів у структурі юридичного процесу;
- конкретизувати правове положення та визначити загальнотеоретичну класифікацію суб’єктів контрольного процесу;
- на підставі аналізу національного законодавства та наукових досліджень уточнити функції та форми контрольного процесу в діяльності державних органів;
- розкрити роль і специфіку контрольного процесу в системі органів та підрозділів внутрішніх справ України, його види, методи та форми;
- здійснити подальше теоретичне осмислення структури контрольного процесу, його прийомів, показників та факторів підвищення ефективності в діяльності органів внутрішніх справ України з огляду на їх участь у контрольних правовідносинах;
- внести пропозиції та подати практичні рекомендації стосовно комплексного вдосконалення механізму здійснення контрольного процесу в органах внутрішніх справ України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які складаються у процесі здійснення контрольних повноважень відповідними підрозділами та посадовими особами в органах внутрішніх справ України.
Предметом дослідження виступає контрольний процес як підвид юридичного процесу, його стадії, методи та форми в органах внутрішніх справ України.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань щодо становлення, розвитку, організації і здійснення контролю в органах внутрішніх справ України використовувалися такі методи: діалектичний, історичний, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний та інші методи пізнання процесів і явищ, а також спеціальні юридичні методи граматичного розгляду та тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного та історичного методів досліджено шляхи становлення і розвитку контрольного процесу, етапи трансформації контрольних повноважень, еволюція наукових обґрунтувань теорії контрольного процесу. Використання формально-логічного та соціологічного методів дозволило визначити роль і місце контрольного процесу в структурі юридичного процесу та значущість контролю для суспільства. Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення напрямків удосконалення правових засад і практики застосування контрольними органами своїх повноважень. Методи граматичного розгляду та тлумачення правових норм сприяли визначенню прогалин та інших недоліків законодавства про контроль, поданню пропозицій стосовно його вдосконалення. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено поняття, сутність та інші загальнотеоретичні аспекти контрольного процесу.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються також на розробках загальної теорії держави та права, теорії державного управління, адміністративного права, інших галузевих правових наук, на працях зарубіжних учених, приписах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативних актів, які визначають засади діяльності контрольних органів, органів державного управління та їх посадових осіб. Емпіричну та інформаційну основу дисертаційного дослідження складають узагальнення практичної діяльності органів контролю, статистичні матеріали, довідкові видання, політико-правова публіцистика.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що дисертація є першим у самостійній Україні комплексним дослідженням теоретико-правових проблем контрольного процесу в діяльності органів внутрішніх справ України, де з використанням сучасних методів пізнання, врахуванням новітніх досягнень правової науки, на якісно новому рівні досліджено поняття контрольного процесу, його різновиди, роль та значення в діяльності органів внутрішніх справ, здійснено системний аналіз контролю, визначено його місце та роль в сучасному суспільстві та державі і в тому, що:
• Вперше здійснено спеціальне комплексне загальнотеоретичне дослідження, яке показало, що контроль є одним із засобів забезпечення злагодженої, оперативної, цілеспрямованої діяльності органів демократичної держави (перепоною бюрократичної деформації). Запропоноване оригінальне визначення контрольного процесу на сучасному етапі формування контрольно-процесуальних правовідносин в Україні.
• Науковий аналіз контрольного процесу дозволив здійснити оригінальну загальнотеоретичну класифікацію видів контрольного процесу, серед яких виділяються: „поточний”, „наступний” та „попереджувальний”.
• На підставі комплексного загальнотеоретичного дослідження контрольного процесу вперше визначено систему інформаційних зв’язків та ґрунтовно доведено їх значення і роль щодо взаємодії між суб’єктами контрольного процесу, надано сучасну класифікацію системи інформаційних потоків в органах внутрішніх справ України в подолі на канали прямого, зворотного та горизонтального зв’язку, їх ідентифікація.
• З урахуванням сучасних умов реалізації контролю поглиблено уявлення про його функцій і вперше, з позицій загальної теорії права, сформульовано поняття функції контрольного процесу в органах внутрішніх справ України. Ґрунтовно досліджено їх зміст та організаційно-правові форми.
• Дістало подальшого розвитку класифікація методів здійснення контрольного процесу, визначені такі їх групи: 1 група – методи організації і здійснення контрольного процесу; 2 група – методи збору й опрацювання інформації про діяльність підконтрольного суб’єкта.
• Вперше на загальнотеоретичному рівні досліджено форму, зміст, значення прийняття контрольного рішення в органах внутрішніх справ України.
• Доведено необхідність забезпечення єдиної технічної політики в області розробки і розвитку систем і засобів зв’язку, комп’ютеризації органів внутрішніх справ, розвитку інформаційних систем і технологій.
• Обґрунтовано висновок про переобтяженість механізму реалізації контрольного процесу нормативними документами різного рівня, що носять лише декларативний характер.
• Поглиблено уявлення про стадії контрольного процесу і визначаються такі : визначення цілей контрольного процесу; збір та аналіз інформації; прийняття контрольного рішення; мобілізація відповідних ресурсів; організаційно-масова та інструктивно-методична робота; контроль за виконанням прийнятого рішення; аналіз ефекту управлінського впливу.
• Вперше узагальнено та досліджено компетенцію відповідних суб’єктів контрольного процесу в органах внутрішніх справ України. Окреслено головні напрямки контрольних повноважень органів внутрішніх справ України. Акцентовано увагу на зміні підходів уповноважених осіб до кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України згідно реаліям часу (підвищувати вимоги не тільки до кваліфікації, але і до загальнолюдських якостей робітників).
• Розкривається необхідність звузити коло суб’єктів, чиї злочинні дії слід вважати корупційними, що приведе до сконцентрованості уваги відповідних підрозділів ОВС на значно меншій кількості кримінальних справ та підвищення ефективності їх провадження.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в науково-дослідницькій діяльності; в сфері правотворчості, при реформуванні та вдосконаленні чинного законодавства відповідними державними органами; реорганізації системи контролюючих органів, перерозподілі їх повноважень, форм та методів здійснення контрольної діяльності; в навчальному процесі - при викладанні відповідних розділів дисциплін: „Теорія держави та права”, „Актуальні проблеми теорії держави та права України”, „Адміністративне право України”, „Управління в органах внутрішніх справ України”, при написанні курсових робіт за цією тематикою, законодавчої діяльності регіональних структур державної влади, в діяльності правозастосовчих і правоохоронних органів, для підвищення рівня правового виховання населення
Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у практичну діяльність слідчих підрозділів, органів дізнання, громадської безпеки, штабу УМВС України в Запорізькій області та в навчальний процес Запорізького юридичного інституту МВС України (Акти впровадження № 6/1421, № 8/1-958, № 13/382, № 1/1965).
Теоретичний аналіз проблеми, котра є предметом дослідження, проведений в органічному зв’язку з практикою правозастосування. Висновки, узагальнення, практичні рекомендації і пропозиції, які містить дисертація, на нашу думку, спроможні сприяти подальшому вдосконаленню процесу зміцнення законності і правопорядку в Україні.
Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження, висновки та пропозиції дисертанта були схвалені і рекомендовані кафедрою загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України для використання в навчально-виховному процесі та практичній діяльності органів внутрішніх справ України, оприлюднювалися на наукових та науково-практичних конференціях:
- Науково-практична конференція „Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (м. Запоріжжя, 5 квітня 2000 року);
- Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року);
- Всеукраїнська науково-практична конференція „Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (м. Запоріжжя, 11-12 квітня 2003 року);
- Міжнародна науково-практична конференція „Проблеми і напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 року).
Публікації. Результати дисертації викладені у п’яти наукових юридичних фахових виданнях.
Специфіка дослідженої теми, мета та завдання дисертації визначили послідовність викладу матеріалу та структуру дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 164 сторінок, список використаних джерел нараховує 250 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Спираючись на праці засновників теорії юридичного процесу В.М Горшеньова та І.Б. Шахова і проаналізувавши відповідну літературу та нормативно-правові джерела можна зробити висновок, що під контрольним процесом у системі юридичного процесу розуміється спостереження, перевірка, порівняння й оцінка відповідним суб’єктом державного апарату контрольних параметрів з нормативно-встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на конкретних суб’єктів юридичного процесу з метою попередження або своєчасного виявлення й усунення відхилень і порушень в їх діяльності, забезпечення їх подальшого ефективного функціонування та розвитку з метою досягнення завдань правового регулювання. Контроль є правовим інститутом, який сприяє впровадженню державної політики в суспільстві шляхом перевірки відповідності дотримання посадовими особами та державними органами норм права.
Дотримання вимог законності та дисципліни є головним принципом діяльності державних органів, а контроль є тим чинником, який вимагає, перевіряє та карає за його порушення.
Існує велика кількість державних органів, які мають різні функціональні обов’язки та завдання. Тривалий період зберігається різноманітний підхід до класифікації видів контролю. За органами, які його здійснюють, деякі автори підрозділяють контроль на державний і внутрішньовідомчий. Характеризуючи систему контрольного процесу в діяльності органів внутрішніх справ, виділяють у ній такий, що проведений по лінії представницьких органів державної влади, а також надвідомчий і внутрішньовідомчий. Тим часом внутрішньовідомчий контроль є невід’ємною частиною державного.
Класифікувати види контролю можна за різними підставами. Проте головним критерієм класифікації в системі юридичного процесу доцільно вважати правове положення, місце органу, який здійснює контрольні повноваження, в загальній системі управління. Стосовно цього основного критерію всі інші мають допоміжне значення, хоча й дозволяють глибше дослідити контроль як суспільне явище, кваліфіковано здійснювати його.
Виходячи з цього констатуємо, що такий вид діяльності, як контроль відіграє величезну роль у діяльності окремого органу та у функціонуванні держави в цілому, і органи внутрішніх справ тут не є виключенням. Цілі, які переслідує цей вид юридичного процесу, цілком відповідають вимогам сьогодення і сприяють становленню України як правової держави, починаючи з кожної її частини. Говорячи про місце контрольного процесу в субординаційній структурі юридичного процесу, важливо підкреслити, що вона стоїть після правотворчості та правозастосування, але проникає в них своїм організуючим впливом.
Враховуючи викладене, здається можливим визначити функції управління, як комплекс взаємопов’язаних, визначених у статусі органу і заснованих на безперервному обміні інформацією організаційно-правових влпивів органу, його структурних підрозділів, службовців, котрі забезпечують об’єкти контрольного процесу політичною, економічною, методичною орієнтацією, адміністративними, матеріальними, технічними, трудовими та іншими ресурсами, які організують досягнення цілей, що стоять перед системою управління.
Це визначення не претендує на досконалість, але, на нашу думку, відображає досить суттєві моменти в розумінні функцій контрольного процесу.
Специфічне призначення контрольного процесу як творчої, позитивної, організаційної діяльності повторного, вторинного характеру дозволяє говорити про її відносну автономність, надає можливість відокремити її від інших правових форм діяльності. За завданнями і цільовим призначенням контрольний процес покликаний вирішувати широке коло питань: встановити фактичне виконання заданого управлінського рішення в організаційній, виконавчо-розпорядницькій діяльності підконтрольного об’єкта; дати правильну (об’єктивну) суспільно-політичну і юридичну оцінку; прийняти ефективне рішення щодо удосконалення діяльності підконтрольного об’єкта, а у випадку виявлення неправомірної поведінки - привести до дії відповідні правоохоронні засоби, прийняти профілактичні заходи для попередження у майбутньому визначених порушень; домагатися оперативного і найбільш повного та якісного виконання прийнятого рішення.
До тих ознак контрольного процесу, які відрізняють його від інших видів діяльності, необхідно віднести і її спонукальні обставини. Це – об’єктивна потреба у створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поведінці, діяльності суб’єктів суспільних відносин; забезпечення ефективності правового регулювання; відновлення стану законності і правопорядку у випадках його порушень.
Контрольний процес характеризується різноманіттям суб’єктів, обсягом і змістом одержуваних матеріально-правових результатів. За методами правового регулювання контрольний процес поєднує в собі деякі риси як дозвільного-розпорядницького, так і юрисдикційного засобів і спроможний виступати у формі регулятивних і охоронних правовідносин.
Особливістю контрольного процесу є його автономність як специфічного виду діяльності, що уособилася у процесі поділу праці і спеціалізації в управлінні, який виконує особливі завдання, виступає засобом поєднання нормотворчості і виконання.
З’ясовуючи місце контрольного процесу в субординаційній структурі юридичного процесу, важливо підкреслити, що він стоїть після нормотворчості і правозастосування і здійснює на них свій організуючий вплив.
Специфіка контрольного процесу особливо проявляється при розкритті його структури. Визнання його як самостійного різновиду юридичного процесу - підстава для спроби відокремити складові елементи його процесуальної форми: контрольно-процесуальні провадження, які надають предметну характеристику контролю; контрольно-процесуальні стадії, які визначають динамічні аспекти контролю; контрольно-процесуальні режими, які відтіняють ступінь його напруженості.
Успішне вирішення завдань, покладених, наприклад, на чергові служби, потребує негайного реагування, швидкого і чіткого розгортання сил і засобів, здійснення у стислий термін об’єднаних, погоджених дій співробітників різноманітних служб органів внутрішніх справ. Тому сьогодні велика увага приділяється оснащенню чергових підрозділів новітніми засобами транспорту, зв’язку, оперативної та організаційної техніки.
Зі створенням штабних підрозділів в органах внутрішніх справ України з’явилася однакова і діюча система контролю та перевірки виконання від „верхів” до „низів”. Широкого поширення набуло інспектування як вища форма контролю всіх сторін діяльності органів внутрішніх справ за тривалий період.
Контроль за усуненням недоліків і виконанням планів у діяльності органів внутрішніх справ здійснюється шляхом:
- проведення контрольних перевірок (як правило, через рік після інспектування);
- заслуховування звітів керівника перевіреного органу;
- витребування з перевіреного органу письмових звітів;
- систематичного аналізу результатів роботи органу після інспектування.
Одним із завдань контрольного процесу є виявлення та узагальнення прогресивного досвіду діяльності та забезпечення точного і неухильного виконання приписів законів усіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами України.
Але методи та форми контрольної діяльності, наприклад суду, відрізняються від форм та методів аналогічної діяльності інших органів. Якщо суд під час розгляду конкретної справи встановлює недоліки в роботі органів управління, підприємств, установ, то він виносить відповідний акт, в якому вказує на встановлені недоліки і повідомляє про них керівництво відповідного органу.
Велике значення має також контроль та перевірка виконання, які здійснюються керівниками органів внутрішніх справ. Про цей вид контролю, який є обов’язковою умовою управління, можна говорити як про внутрішній контроль. Кожен керівник зобов’язаний організовувати систематичну перевірку виконання своїх рішень та актів органів вищого рівня.
Поряд з внутрішнім контролем, який здійснюється в середині окремої системи, контроль може проводитися органом, який не входить в систему певного відомства. В такому випадку контроль називається зовнішнім.
Важливішим засобом забезпечення законності в управлінні є надання громадянам широкого права оскарження незаконних дій посадових осіб або установ та обов’язок відповідного органу розглянути скаргу та прийняти необхідні заходи за її змістом.
Скаргою називається заява у письмовій чи усній формі, яка вказує на незаконні дії або містить клопотання про перегляд, зміну або відміну рішення державного органу чи посадової особи [18]. Підставою для скарги можуть бути також і недоліки в роботі державних установ, хоча б вони безпосередньо і не були пов’язанні з порушенням законних прав громадянина, який подає скаргу.
В Україні не обмежується ні коло дій, які можуть бути оскарженні, ні коло посадових осіб та установ, на дії яких може бути подана скарга, ні коло осіб, які мають право на оскарження, це право належить не тільки тим особам, законні інтереси та права яких безпосередньо були порушенні, але й особам, стороннім для зацікавленого в скарзі.
Таким чином, право скарги має ту принципову особливість, що вона, з одного боку, є засобом захисту законних прав громадян у разі їх порушення, а з іншого - правомірна скарга є засобом, який сприяє підвищенню рівня ефективності в роботі органів державного управління та органів внутрішніх справ України.
Звідси, правильна організація прийому та розгляду скарг і заяв громадян та прийняття по них відповідних рішень має величезне значення для посилення режиму законності в суспільстві.
Порушення законності завжди спричиняє визначену шкоду державним або суспільним інтересам, що охороняються законом. У випадку, якщо шкода стає суттєвою внаслідок порушення норм чинного законодавства, то тут може йти мова про посадовий злочин, при наявності й інших його ознак.
У ряді випадків діями працівників органів внутрішніх справ України норми закону не порушуються, але їх зовнішній характер, зневага правилами етикету нерідко завдає значної моральної шкоди, дискредитує імідж правоохоронних органів перед громадськістю.
Для пошуку оптимальних шляхів зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ необхідне детальне вивчення причин і умов, що сприяють (не перешкоджають) вчиненню посадових правопорушень. Попередній розгляд цієї проблеми дозволяє зробити висновок про вплив, принаймні, двох основних першопричин на вчинення посадових правопорушень у сфері охорони суспільного порядку. Ними є неправильно зрозумілі інтереси служби й особисті інтереси та потреби, що суперечили правомірним можливостям їх задоволення.
Сучасний рівень розвитку суспільства висуває до діяльності правоохоронних органів підвищені вимоги. Зміни, що відбуваються в нашій державі, торкнулися всіх сторін громадського життя, поставивши на перший план проблему якості будь-якої суспільно корисної діяльності. Проблема якості повною мірою поширюється і на діяльність правоохоронних органів взагалі та органів внутрішніх справ зокрема. Ситуація, коли ця діяльність оцінюється, в основному, за кількістю зареєстрованих злочинів, зростання, зниження і відсотку їх розкриття вже не є оптимальною. Для дотримання законності і справедливості якість правоохоронної діяльності не повинна визначатися лише кількісними показниками. Назріла необхідність доповнити критерій оцінки діяльності органів внутрішніх справ таким чином, щоб не виникало протиріч між цілями боротьби зі злочинністю й оцінкою цієї боротьби.
На жаль, існуюча система оцінювання роботи органів внутрішніх справ не вирішує проблеми. Необхідно знайти такі додаткові критерії оцінки, які б відповідали цілям реальної охорони суспільного порядку і боротьби зі злочинністю. Вважається, що одним з них можна було б вважати стан законності в їх діяльності, співставивши показники розкриття злочинів, їх зростання або зниження тощо, кількісні характеристики для врахування стану злочинності, розробки і проведення профілактичних заходів, визначення ефективності застосовуваних норм, методів боротьби зі злочинністю. Стан законності в діяльності органів внутрішніх справ може визначатися кількістю ранжированих порушень законності залежно від їх серйозності (суспільної небезпеки).
Соціальна значимість запропонованого критерію полягає в тому, що вся правоохоронна діяльність буде співвідноситися не з інтересами особи й органу, а з інтересами, які безпосередньо виражені законом (відомчими нормативними актами, що не суперечать законодавству). Це дозволить зводити до мінімуму (на рівні помилки) всі порушення законності, що вчиняються з неправильно витлумачених інтересів служби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

НОРМАТИВНІ АКТИ:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: А.С.К., 2003. – 224 с.
3. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - С.461.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 164 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2001.-№9.-С.12-199.
6. Цивільний процесуальний кодекс України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2001.-№9.-С.12-199.
7. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Парламентське вид-во, 2002. – 164 с. (Б-ка офіційних видань).
8. Про державну податкову службу в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №6. - С. 37.
9. Про міліцію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4. - С. 20.
10. Про прокуратуру: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. - С. 793.
11. Про адвокатуру: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. – С. 62.
12. Про Службу безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - С. 382.
13. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 22. - С. 303.
14. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №35.
15. Про нотаріат: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39.
16. Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52. - С 490.
17. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №11.
18. Про звернення громадян: Закон України // Юридичний вісник України. - 1997. - № 39.
19. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 280 / 97-ВР.
20. Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №34; 1997. - № 19;. 1998. - №26.
21. Про рахункову палату: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 43. - С. 212; 1998. - № 24. - С. 137.
22. Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - С. 99.
23. Про місцеві державні адміністрації: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20-21. - С.190.
24. Про виконавче провадження: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24.
25. Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України // Законодавство України про судову та правоохоронну діяльність: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.
26. Про контроль за діяльністю Служби безпеки України: Указ Президента України від 22 жовтня 1998 р. // Офіційний вісник. - 1998. - № 43. - С. 1587.
27. Про положення про робочу групу з проведення реформи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та державної служби: Указ Президента України від 10 вересня 1998 р. // Голос України. - 1998. - 22 вересня.
28. Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України: Указ Президента України від 12.03.1999р. // Офіційний вісник. - 1999. - № 39.
29. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. // Офіційний вісник. - 1999. - № 50. - С. 2434.
30. Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: Указ Президента України від 9 лютого 1999 р. // Офіційний вісник. - 1999. - №6. - С.189.
31. Про заходи щодо вдосконалення контролю за виконанням актів та доручень Президента України: Указ Президента України від 29 березня 2000р. // Офіційний вісник. - 2000. - № 13. - С.516.
32. Про внесення змін до Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 24 грудня 2001р. // Офіційний вісник. - 2001. - № 52.
33. Питання Адміністрації Президента України: Указ Президента України від 29 грудня 1999 р. зі змінами, що внесені Указами Президента України №278/2000 від 23.02.2000р. і №397/2000 від 09.03.2000р.
34. Про систему органів юстиції: Постанова Кабінету Міністрів України від 30.04.1998р. // Офіційний вісник. – 1998. - № 18.
35. Про затвердження Порядку контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України // Офіційний вісник. - 1999.- № 10.- С.390.
36. Про затвердження Положення про Штаб МВС України: Наказ МВС України № 501 від 09.12.1991р.
37. Про затвердження переліків посадових номенклатур МВС та Інструкції про порядок призначення працівників на посади: Наказ МВС України № 155 від 09.03.1995р.
38. Про затвердження інструкції про відбір кандидатів на службу в органи внутрішніх справ: Наказ МВС України № 60 від 31.01.1996р.
39. Про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в ОВС, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях, підприємствах системи МВС України: Наказ МВС України № 414 від 10.06.1998.
40. Про затвердження Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 960 від 15.12.1999р.
41. Про затвердження Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів органів внутрішніх справ: Наказ МВС України № 385 від 17.06.2000р.
42. Про затвердження структури центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 1616 від 25.12.2003 р.
43. Про забезпечення контролю в системі МВС України: Наказ МВС України № 39 від 15.01.2004 р.
44. Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000р. // Офіційний вісник. – 2000. - № 42.
45. Положення про Міністерство юстиції України від 30.12.97 № 1396/97 (зі змінами, внесеними згідно з указами Президента від 15.09.98 № 1019/98 та від 09.02.99 № 145/99).
46. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР від 29.07.1991р. № 114 // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. - К., 1993.
47. Положення про Вищу атестаційну комісію адвокатури від 05.05.1993р. // Голос України. – 1993. – 13 травня.
48. Положення про Вищу атестаційну комісію нотаріату від 22.02.1994р. // ЗП Кабінету Міністрів. – 1994. – № 6.
49. Комплексная целевая программа борьбы с преступностью на 1996-2000 годы от 17 сентября 1996 г. № 837 / 96 // Деловая Украина. – 1996 - № 70, 72.
50. Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.: Додаток до наказу МВС України № 61 від 29.01.1999 р.
51. Комплексна програма кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001-2005 роки: Затв. наказом МВС України № 515 від 30 червня 2001р.
52. Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ від 24.04.1996р. // ЗП України. - 1996. - №8.
53. Програма кадрового забезпечення державної служби від 10.11.1995р.
54. Концепція психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України: Затв. рішенням колегії МВС України № 2 КМ / 2 від 05.02.1997 р.
55. Дисциплінарний Статут органів внутрішніх справ від 29.07.1991р. № 1368-ХІІ // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. - К., 1993.
56. Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України: Схвалений колегією МВС 5 жовтня 2000р. № 7км/8
57. Інструкція про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України. Затв. наказом МВС України від 23.02.2001р. № 148.
58. Про реорганізацію кадрових апаратів ОВС України: Рішення колегії МВС України № 1 КМ/3 від 14.01.1996р.
59. Про підсумки роботи ОВС України за 9 місяців 1998 р. та заходи стабілізації криміногенної обстановки: Рішення колегії МВС України № 7 КМ/1 від 17.10.1998р.

ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА:

60. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры / АН СССР, ин-т государства и права. - К.: Наукова думка, 1990.-147с.
61. Аверьянов В.Б., Крупчан А.Д. Аппарат государственного управления. - К.: Политиздат Украины, 1985. – 165с.
62. Алексеев С.С. Теория права. - Харьков: Изд. Бек, 1994. – 223с.
63. Анализ, планирование, контроль: Сборник методических рекомендаций /Акад. МВД СССР, орган-инспект. программа; Ред.кол.: Н.П.Володько (отв.ред.) и др.; Айрумян Г.А. и др.- М., 1988.- 109с.
64. Андріанов М.І. Органи радянського державного управління і правові форми їх діяльності. Лекції з курсу “Радянське право”, розділ “Радянське адміністративне право.” - К., 1964.- 58с.
65. Андрійко О.Ф. Контроль у сфері державного управління // Державне управління. Теорія і практика.-К.: Юрінком Інтер, 1998. – 344с.
66. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: Автореф. дис...канд.юр.наук. – К., 1999. – 19с.
67. Анисимов В.М. Социальный контроль за деятельностью ОВД. Лекция.- М., 1999. – 21с.
68. Антипов В.І. Наукове забезпечення вдосконалення правового регулювання та організації діяльності ОВС: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1994. - С. 27-32.
69. Ануфрієв М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Автореф. дис...канд.юр.наук. Х., 1998. – 15с.
70. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность: Монография / В.Ф. Сиренко, В.В. Цветков, Е.Б. Кунько и др. - К., 1993. - 163с.
71. Атаманчук Г.В. К вопросу о взаимосвязи субъектов и объектов социального управления. - К., 1987. – 54с.
72. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций.- М.: Юрид лит., 1997. - 400с.
73. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление.- М.: Политиздат, 1981. - 432с.
74. Афанасьев В.С. Современные проблемы теории законности.- М.: Акад. МВД РФ, 1993. - 57с.
75. Бабкова В.С. Організаційно-правові проблеми контролю в прокурорській діяльності: Дис…канд.юр.наук: 12.00.10. /Нац. юрид. акад. Укр. ім.Я.Мудрого. - Х., 1998. – 187с.
76. Багиня И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). - М.: Юрид. лит, 1976. - 197с.
77. Бакеев В.А. Социально-психологические аспекты перестройки управления в органах внутренних дел: Лекция. - М., 1989. - 25с.
78. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы в Украине. - Х.: Ун-т внутр.дел, 1999. - 216с.
79. Бандурка А.М., Друзь В.А. Психология власти: Учеб. пособие для вузов. - Харьков: Ун-т внутр.дел, 1998. – 197с.
80. Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр.справ, 2000. - 123с.
81. Бандурка О.М. Основи управління в ОВС України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Х.: Основа, 1996. - 397с.
82. Бандурка О.М. Управління в ОВС України: Підручник для вищих закладів МВС України. – Х.: Ун-т внутр.справ, 1998. - 477с.
83. Бахрах Д.Н. Вопросы законности в государственном управлении Правоведение. - 1992. - № 3. - С.9-12.
84. Бачило І.Л. Функції органів управління. - К., 1992. – 143с.
85. Безсмертний Є.О. Адміністративно-запобіжні заходи, що застосовуються ОВС: Автореф. дис…канд.юр.наук. - Х., 1997. – 172с.
86. Бенедик И.В. Стадии в юридическом процессе: общетеоретическое исследование: Дис…канд.юрид.наук. 12.00.01. - Х., 1986. - 191с.
87. Берекашвили Л.Ш. Основы теории и практики разработки интегрированной системы оценки руководства ОВД. - М., 1980. – 131с.
88. Битяк Ю.П., Зуй В.В. та ін. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Конспект лекцій. - Х.: Укр.юрид.акад., 1994. - 44с.
89. Богданов М.В. Некоторые организационные проблемы обеспечения инспекторского контроля в ОВД. Практика регулирования и социального управления. - М., 1982. – 157с.
90. Болтенкова Л.Ф. К вопросу о развитии контроля в сфере управления // Советское конституционное законодательство и вопросы государственного управления. - Томск, 1980. - С.72-77.
91. Бутылин В.Н. Организационно-правовые формы и методы работы руководителей ОВД по укреплению законности // ОВД в механизме формирования правового государства. - Уфа, 1991.- С.96-104.
92. Васильев О.Н. Проблемы соотношения материального и процессуального права. - М., 1980. – 193с.
93. Васильев А.М. О правоприменении и процессуальном праве // Проблемы соотношения материального и процессуального права. - М., 1980.- С.10-12.
94. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. - Х., 1996. - 156с.
95. Венедиктов В.С. Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ України: Монографія. - Харків: Вид-во Нац.ун-ту внутр.справ, 2003. – 269с.
96. Вітвіцький С.С. Державний контроль у сфері ліцензійної діяльності: Автореф. дис...канд.юр.наук.: 12.00.07. – Х., 2004. – 18 с.
97. Воробьев О.В. Подготовка и принятие управленческих решений в органах внутренних дел: Лекция. - К., 1976. - 30с.
98. Ганчев П. Общество и контроль. - София: Партиздат, 1978. - 236с.
99. Гаращук В.М. Контроль та нагляд в державному управлінні: Навч. посібник. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999. - 55с.
100. Гейдаров А.Н., Зуйков Г.Г. Организация и осуществление контроля в ОВД. - М., 1976. - 125с.
101. Гобозов Т.Я. Механизм реализации управленческих решений в ОВД: постановка проблемы. Актуальные проблемы совершенствования деятельности штабных подразделений ОВД: Труды Академии управления МВД России. - М., 1998. - С.37-40.
102. Головченко В. Теоретичний та політико-правові аспекти ефективності державного управління // Право України. - 1997. - № 5. - С.93-95.
103. Голубен П.В. Правовые и организационные основы ведомственного контроля штабных подразделений за деятельностью ОВД: Дис…канд.юр.наук.: 12.00.02. - М., 1996. - 185с.
104. Голубинский В.И. Теоретические основы организаторской работы в ОВД: Автореф.дис…канд.юр.наук.: 12.00.02. - М., 1973. – 22с.
105. Гончаров В.В. Важнейшие понятия и концепции в современном управлении. - М., 1998. – 141с.
106. Горницкий А.А. Проблемы юридической ответственности должностных лиц в государственном управлении: Автореф.дис…д-ра юр.наук. - К., 1992. – 22с.
107. Горшенев В.М. Законность как достояние правового государства // Проблемы обеспечения законности в механизме правоприменения. - Волгоград, 1991. - С.5-12.
108. Горшенев В.М. О разновидностях юридического процесса // Актуальные проблемы юридического процесса в общенародном государстве. - Ярославль, 1979.- Вып.1. - С.4-7.
109. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. - М.: Юрид.лит., 1972. - 256с.
110. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. - М.: Юрид.лит., 1987. – 164с.
111. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко – М.: Статут, 2000. – 124с.
112. Гранат Н.Л. Правовые отношения // Юрист. - 1998. - № 10. - С.9-14.
113. Гранат Н.Л. Правосознание и правовая культура // Юрист. - 1998. - № 11-12. - С.2-8.
114. Григонис Э.П. Органы внутренних дел в механизме правового государства (теоретико-правовой аспект): Дис…канд.юр.наук: 12.00.01. - СПб, 1995. - 201с.
115. Грошевой Ю.М., Пышнев Д.И. Теоретические проблемы соотношения прокурорского надзора и ведомственного (вневедомственного) контроля в системе АПК: Учебное пособие. - К.: УЮА, 1992. - 74с.
116. Гурне Б. Державне управління. - К.: Основа, 1993. - 166с.
117. Державне управління: теорія і практика / В.Б. Авер’янов, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал та ін. - К., 1998. - 252с.
118. Дишкант О.В. Організаційні засади фінансового контролю в ОВС // Фінанси України. - 1998.- № 2. - С.73-76.
119. Донцов И.И., Петренко В.В. Основы применения ЭВМ в деятельности ОВД: Учеб. пособие. - Рязань, 1989. - 123с.
120. Дорогих О.М. Організаційно-правові основи діяльності державної контрольно-ревізійної служби України: Автореф.дис…канд.юр.наук. - Одеса, 1999. – 19с.
121. Егоршин А.П. Управление персоналом. - 2-е изд. – Н.-Новгород: НИМБ, 1999. – 624 с.
122. Забарный Г.Г. Специализированный внешний контроль милиции: Автореф.дис…канд.юр.наук: 12.00.01. - К., 1987. - 19с.
123. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АпрН України, д.ю.н. В.В.Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 227 с.
124. Заец А.П. Согласованность нормативных предписаний как условие повышения эффективности правового регулирования: Автореф. дис…канд.юр.наук. 12.00.01. - К., 1985. - 18 с.
125. Заєць А.П. Правова держава в Україні: концепція і механізм реалізації: Автореф. дис...д-ра юр. наук. – К., 1999. - 45с.
126. Заяць Н. Місце ОВС у реалізації прав людини // Право України. - 1999.- № 9.- С. 26-29.
127. Здир Я.А. Коллегиальность и единоначалие в управлении органами внутренних дел: Лекция. - М., 1972. - 32 с.
128. Ипакян А.П. Методы управленческой деятельности в органах внутренних дел: Автореф.дис.…канд.юр. наук.: 12.00.07. - М., 1973. – 21с.
129. Караханов В.Е. Вопросы дальнейшего совершенствования оперативно-зонального контроля в системах МВД, УВД. - М., 1979. - 135с.
130. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. - Саратов, 1989. - 218 с.
131. Картузова І.О. Дисциплінарна відповідальність державних службовців: Автореф.дис…канд.юр.наук. - Одеса, 1999. - 19с.
132. Киллен К. Вопросы управления: Сокр. пер. с англ. / Под ред. И.М.Верещагина. - М.: Экономика, 1981. - 201с.
133. Киричук И.Б. Организация и деятельность органов внутренних дел как предмет правового регулирования: Автореф.дис…канд.юр.наук: 12.00.01. - Академия МВД СССР. - М., 1991. - 25 с.
134. Клочков В.Г. Судовий контроль законності та обґрунтованості застосування запобіжного заходу - взяття під варту: Дис…канд.юр.наук.: 12.00.09. - К., 1998. - 231с.
135. Клюшниченко А.П. Воплощение демократических принципов государственного управления в деятельности ОВД (милиции): Учебное пособие. - К., 1974. - 128 с.
136. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка // Права людини: Зб. документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. - Х., 1997. - 142с.
137. Козлов Ю.М. Административные правоотношения. - М., 1976. - 167с.
138. Колодий А.Н. Принципы правового регулирования и их реализация в деятельности милиции: Автореф. дис…канд.юр.наук: 12.00.01. - К., 1991. - 19с.
139. Колпаков В.. Взаимодействие милиции и общественности в сфере правопорядка. - К.: Укр.акад.внутр.дел, 1993. - 80 с.
140. Комаров В.А. Деякі аспекти діяльності центру громадянських зв’язків ОВС України в організації взаємодії з населенням // Вісник ун-ту внут.справ. - 1999. - № 8. - С. 262 - 267.
141. Комзюк П.Г. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників ОВС, які вчинили адміністративні проступки // Вісник Ун-ту внутр.справ. - 1999. - № 8. - С. 101 - 104.
142. Кондауров Р.В. Ведомственный финансовый контроль в системе органов внутренних дел // Организационно-правовые проблемы борьбы с организованной преступностью: Материалы межвед.науч-практ.конф. - Воронеж, 1998. - С. 129 - 132.
143. Концепція адміністративної реформи в Україні. - К.: Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, 1998. - 62 с.
144. Концепція перетворень: керівник Апарату міністра внутрішніх справ України Володимир Шаповал // Іменем закону. – 2003. – 24-30 жовтня.
145. Копорцев А.Г. Контроль в управленческой деятельности. - М., 1982. - 163с.
146. Копорцев А.Г. Система контроля в ОВД и ее проектирование: Лекция / Акад.МВД СССР. - М., 1990. - 18 с.
147. Копорцев А.Г. Организация системы контроля в МВД, УВД: Лекции по уч.дис-не «Организация управленческой деятельности в ОВД». Тема № 23 /Акад. МВД РР, кафедра управления ОВД и ВВ. - М., 1997. - 14 с.
148. Копорцев А.Г., Карпухин Ю.Г., Малков А.Д. Контроль в органах внутренних дел. - М., 1990. - 155с.
149. Кочерги Е.А. Контроль как функция управления. - М.: Знание, 1982. - 64 с.
150. Кройтор В.А. Проблеми судового захисту громадян від неправомірних дій державного управління та службових осіб: Автореф. дис…канд.юр.наук: - Х., 1992. - 26с.
151. Кувакін С.В. Класифікація організаційних форм управлінської діяльності ОВС // Вісник ЗЮІ МВС України. - 1999. - № 2. - С. 284-289.
152. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответсвенность. - М., 1986. - 448 с.
153. Курагин Г.Г. Механизм ведомственного правового регулирования деятельности органов внутренних дел.- М., 1975.- 52 с.
154. Кутушев В.Г. Социальное планирование в органах внутренних дел. - Саратов: Изд-во Сарат.ун-та, 1983. - 232 с.
155. Колодкин Л.М., Фатула А.В. Организация работы с кадрами в органах внутренних дел. – М., 1990. – С.58.
156. Луць Л.А. Объективное и субъективное в праворегулятивной деятельности (вопросы теории): Автореф. дис…канд.юр.наук. 12.00.01. - К., 1989. - 20с.
157. Малков В.Д. Контроль в управленческой деятельности ОВД. - М., 1976. - 139с.
158. Малков В.Д. Организация и осуществление контроля в ОВД. - М., 1986. - 173с.
159. Малков В.Д. Планирование в управлении органами внутренних дел. - М.: Юрид. лит., 1976. - 176 с.
160. Маноха О.Є. Законність у діяльності правоохоронних органів і соціологія // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. - К.,1993. - С.83-88.
161. Марцеляк О.В. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України: Автореф. дис…канд.юр.наук. 12.00.01. - Х., 1997. - 18 с.
162. Матюхіна Н.П. Сучасні проблеми управління персоналом органів внутрішніх справ України / За заг. ред. д-ра юр. наук, проф. Бандурки О.М.: Наук.-практ. посібник. - Харків: Основа, 2002. - 284с.
163. Матюхіна Н.П. Управління персоналом органів внутрішніх справ України (Теоретичні та прикладні аспекти) / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М.: Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. - 220с.
164. Медведєв В.С. Проблеми професійної деформації співробітників органів внутрішніх справ (теоретичні та практичні аспекти): Монографія: Нац.акад.внутр.справ України. - К., 1997. - 191с.
165. Медведчук В. Адміністративна реформа як засіб вдосконалення державного управління // Вісник академії правових наук України. - 1998.- № 2 (13). - С. 66 - 75.
166. Мельник П.В., Терещенко Л.В. Концептуальні передумови формування професіоналізму працівників міліції. - Ірпінь, 1998. - 147с.
167. Мельников В. Контроль: эффективность системы // Сов.милиция. - 1978.- № 12. - С. 22.
168. Михайло Ковадло. До життя по-філософськи // Міліція України. - 2005. - № 1. - С. 8 - 9.
169. Миронов А.Н. Правовые отношения и их роль в механизме правового регулирования организации и деятельности ОВД: Лекция. - М., 1999. - 31с.
170. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі / Національна академія внутрішніх справ України. - К.: Знання, 1999. - 183с.
171. Назаров С.Н. Теоретико-правовые основы юридической деятельности надзорно-контрольных органов в условиях формирования правового государства: Автореф. дис…канд.юр.наук. - Ростов-на-Дону, 2000. - 19с.
172. Недбайло П.Е., Горшенёв В.Н. Юридическая процессуальная форма: теория и практика. - М.,1976. - 142с.
173. Новиков А.Б. Контроль в системе управления таможенным делом в Российской Федерации: Автореф. дис…канд.юр.наук. – СПб., 1999. - 24с.
174. Новиков Е.В. Правоприменительные акты в структуре юридического процесса: Дис…канд.юр.наук: 12.00.01. - Х., 1984. - 172с.
175. Обер Криє Дж. Управління підприємством. - М.: Прогрес, 1973. - 83с.
176. Обеспечение законности в деятельности ОВД / Под ред. В.В. Афанасьев и А.Л. Гранат. - М., 1993. - 141с.
177. Общая характеристика средств вычислительной техники и принципы работы ЭВМ, используемых в ОВД: Метод. разработка / Под ред. Н.Я. Швеца. - К., 1990. - 94с.
178. Озолин В.А. Научная организация управления органами внутренних дел: Учебное пособие. - Волгоград: НИ и РИО, 1980. - 87с.
179. Олейников С.Н. Общетеоретические проблемы процессуальной формы: Дис…канд.юр.наук: 12.00.01. - Х., 1986. - 212с.
180. Олійник А.Ю., Свистунов В.В. Деякі питання законності в діяльності ОВС по забезпеченню права на недоторканість особи // Забезпечення законності в діяльності ОВС України: Зб.наук.праць. - К., 1993. - С. 72-80.
181. Онуфрієв М.І. Організаційно-правові засоби забезпечення службової дисципліни в ОВС //Вісник Одеського ін-ту внут.справ. - 1999. - № 1.- С. 10-16.
182. Онуфрієв М.І. Реформування ОВС – завдання № 1 // Іменем закону. - 1998. - 6 лютого.
183. Опришко И.В. Должностные инструкции органов внутренних дел как акты государственного управления: Автореф. дис…канд.юр.наук. - К., 1992. - 20с.
184. Організація виховної та соціально-психологічної роботи в учбових закладах МВС України / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. - Х., 1996. - 138с.
185. Орзих М.Ф. Верховенство права – принцип практической деятельности государства и общества // Юрид.вестник. - 1997. - № 3. - С. 69 - 70.
186. Парасюк М.В. Адміністративно-правове регулювання службової дисципліни працівників ОВС: Автореф. дис…канд.юр.наук. - К., 1996. - 21с.
187. Паращук В.М. Деякі питання характеристики способів забезпечення законності та дисципліни в державному управ