ЕКОЛОГО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІСОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ЛІСОКОРИСТУВАННЯ 13
1.1. Поняття лісу та інших основних категорій лісового
законодавства 13
1.2. Розвиток еколого-правового регулювання лісокористування 31
1.3. Еколого-правові питання власності на ліс 63

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ТА ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ
ОХОРОНИ ЛІСІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО
ЛІСОКОРИСТУВАННЯ 91
2.1. Особливості управління в галузі охорони лісів, забезпечення
сталого лісокористування 91
2.2. Еколого-правовий режим лісокористувань 129
2.3. Відповідальність за порушення лісового законодавства 154

ВИСНОВКИ 178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 187
В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Ліси займають важливе місце серед природних ресурсів. Вони є потужним природним регулятором водного балансу й клімату, виробниками кисню, надійним засобом охорони ґрунтів від ерозії, нейтралізації шкідливих впливів виробничих викидів у довкілля. Ліси мають й велике народногосподарське значення, завдяки їм отримуємо, зокрема, будівельний матеріал й промислову сировину, дикорослі плоди, ягоди, лікарські рослини тощо. Однак ліси є дуже чутливі до антропогенного навантаження. Ігнорування репродуктивних властивостей лісу, необґрунтоване лісокористування здатні завдати йому великої шкоди. Зокрема, в Україні хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищення розрахункової лісосіки в 1,5 – 2 рази, що спричинило зміну вікової структури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) і менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу займають молодники (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 – 2 рази нижче оптимальних значень. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень із низькими повнотами (0,6 - 0,3) досягає 24 відсотків. У зв’язку з цим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.
Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищноформуючі функції лісових екосистем[90] .
З урахуванням зазначених обставин в Україні формується лісове законодавство, основними завданнями якого є, зокрема, збереження якісного стану лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів. Проте на сьогодні це законодавство певною мірою застаріло, потребує приведення у відповідність із сучасними потребами практики, узгодження з актами законодавства, що регулюють цивільні, земельні та інші суспільні відносини.
Особливого значення набуває забезпечення ефективного еколого-правового регулювання лісокористування. Адже, незважаючи на те, що у лісовому законодавстві декларується збереження за лісами виконання переважно екологічних функцій, залишаються актуальними проблеми збільшення лісистості території у природних зонах до оптимального рівня, поліпшення якісного складу лісових насаджень, нарощування природоохоронного потенціалу лісів, збереження їх біологічного різноманіття, підвищення стійкості лісових екосистем до впливу негативних факторів середовища. Вирішення цих проблем потребує поряд із відповідним науковим, технологічним, організаційним, економічним й правового забезпечення[17] .
До останнього ж часу еколого-правовий аспект лісокористувань не був предметом спеціального дослідження правознавців. Різні аспекти охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, що мають відношення й до лісів, знайшли відображення у працях таких вчених-юристів, як В.І.Андрейцев, Г.І.Балюк, А.Г.Бобкова, М.М.Брінчук, С.О.Боголюбов, А.П.Гетьман, Н.В.Єремеєва, Б.В.Єрофеєв, М.І.Єрофеєв, Е.Н.Жевлаков, І.І.Каракаш, О.С.Колбасов, С.М.Кравченко, П.Ф.Кулинич, Н.Р.Малишева, М.І.Малишко, В.В.Петров, О.О.Погрібний, В.К.Попов, Б.Г.Розовський, О.А.Рябов, В.І.Семчик, Н.І.Титова, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга. У різні часи ті чи інші питання правового регулювання використання та охорони лісів досліджувалися у працях С.Б.Гавриша, В.Ф.Горбового, Р.К.Гусєва, Л.І.Дембо, Д.М.Зайцева, Л.А.Заславської, В.В.Костицького, М.В.Краснової, О.І.Красова, В.Л.Мунтяна, Г.Н.Полянської, В.Н.Яковлєва.
Лісогосподарські, економічні, соціальні, управлінські питання використання та охорони лісів досліджуються також у роботах вчених економістів та інших спеціальностей, зокрема, Я.В.Коваля, І.А.Євтушенко, А.І.Карпука, Г.Ф.Морозова, М.П.Савущика, І.М.Сінякевича, С.Л.Кирилюка, М.Ю.Попкова, Л.В.Полякова, І.Р.Юхновського та ін.
Регіональним аспектам правової охорони лісів (лісів Карпатського регіону України) присвячена кандидатська дисертація П.В.Мельника, що була захищена у 2002 році.
Проблем майнової відповідальності за порушення лісового законодавства торкається В.М.Завгородня у своїй кандидатській дисертації, захищеній у 2003 році.
Питання еколого-правового регулювання лісокористування набули сьогодні особливого значення у зв’язку з потребою оновлення лісового законодавства (на опрацюванні у Верховній Раді України знаходиться проект нової редакції Лісового кодексу України), в тому числі й з урахуванням вимог міжнародно-правових актів у даній сфері, а також з необхідністю посилення екологічних вимог до різних видів використання лісових ресурсів, удосконалення організаційних засад забезпечення сталого лісокористування й охорони лісів та відповідальності за порушення лісового законодавства.
Усе вищезазначене свідчить про актуальність дисертаційного дослідження еколого-правового регулювання лісокористування в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Проблеми реалізації екологічного та космічного права” (№ державної реєстрації PK 0101U00378).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науково-правовий аналіз проблем еколого-правового регулювання лісокористування в Україні, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для подальшого розвитку законотворчого процесу та впорядкування правозастосування у сфері лісокористування.
Виходячи з поставленої мети, визначено такі дослідницькі задачі:
- розглянути понятійно-термінологічний апарат, який використовується в досліджуваній сфері, і дати рекомендації щодо його вдосконалення;
- здійснити аналіз і дати оцінку розвитку еколого-правового регулювання лісокористування в Україні, визначити на цій основі перспективи, тенденції подальшого формування законодавства з питань охорони лісів, забезпечення їх сталого використання;
- проаналізувати законодавче забезпечення формування інституту права власності на ліси, розкрити зміст права власності на ліси та його окремих форм – права державної, комунальної та приватної власності на ліси; визначити проблеми, у тому числі екологічного значення, які впливають на формування структури власності й реалізацію права власності на ліси в Україні, а також обґрунтувати заходи щодо їх вирішення;
- висвітлити особливості організації управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів, визначити місце в цій системі кожної організаційної ланки, сформулювати пропозиції щодо упорядкування організаційно-правових засад використання, відтворення та охорони лісів;
- розкрити особливості еколого-правового режиму різних видів лісокористування, дати пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення;
- проаналізувати особливості кримінальної, адміністративної та цивільної відповідальності за лісопорушення, визначити прогалини у законодавчому забезпеченні юридичної відповідальності у даній сфері й обґрунтувати пропозиції щодо їх усунення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення різних видів лісокористувань та охорони лісів.
Предметом дослідження є лісове законодавство України, акти зарубіжного законодавства, міжнародно-правові документи з питань відтворення та охорони лісів, забезпечення їх сталого використання, а також правозастосовча практика відповідних організаційних структур.
Методи дослідження. У роботі використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний, структурно-функціональний, класифікаційний методи дослідження, а також метод системного аналізу.
За допомогою формально-логічного методу проаналізовано та поглиблено понятійно-термінологічний апарат, розкрито зміст та особливості застосування окремих правових норм. Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити різнорідні масиви правових норм, що регулюють відносини в даній сфері, звернутися до зарубіжного досвіду регулювання та правозастосування. Завдяки методу історичного аналізу проаналізовано розвиток еколого-правового регулювання лісокористування. Застосування структурно-функціонального, класифікаційного, системного методів мало місце у процесі тлумачення правових норм, аналізі управлінської діяльності органів у даній сфері.
У процесі дослідження було використано здобутки загальної теорії держави і права, а також інших галузей права, зокрема, конституційного, адміністративного, цивільного та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні спеціального комплексного аналізу правових проблем, пов’язаних із забезпеченням екологічно обґрунтованого лісокористування, належної якості лісових ресурсів, поліпшенням стану лісів в Україні. До теперішнього часу ці проблеми не були предметом комплексного дослідження з боку правознавців екологічного профілю. Дане дослідження уможливило одержати нові наукові результати щодо визначення тенденцій, перспектив удосконалення лісового законодавства, обґрунтувати рекомендації щодо упорядкування еколого-правового режиму лісокористувань, організаційних засад забезпечення сталого лісокористування, охорони лісів, виявити прогалини, застарілі норми, що регулюють цю сферу суспільних відносин, та підготувати пропозиції щодо їх усунення.
На захист виносяться такі положення, висновки та рекомендації:
1. Обґрунтування:
уточнення поняття “ліс”: “Ліс – елемент географічного ландшафту, який складається із сукупності землі, дерев, що посідають домінуюче положення, чагарників, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одне і на довкілля”;
удосконалення визначення поняття “лісові ресурси”, у складі яких мають бути враховані й корисні властивості лісу;
доцільності відмови від застосування такої юридичної категорії, як “лісовий фонд”, яка не дозволяє чітко визначити складові названого фонду, відокремити землі, що включаються до лісового фонду, від земель іншого призначення, на яких також можуть бути ліси, а також відмови від поділу лісових ресурсів на лісові ресурси загальнодержавного та місцевого значення, який в умовах, коли ліси мають отримати свого власника, губить усякий сенс;
зміни статусу полезахисних лісових смуг та інших лісових смуг лінійного типу (уздовж автомобільних доріг, каналів, залізниць, гідротехнічних споруд тощо), які доцільно включити до складу лісових земель, оскільки деревостої у межах цих смуг за формальними ознаками відповідають визначенню лісів.
2. Аргументування: 1) запровадження “лісової сертифікації” у практику лісокористування та врегулювання цього питання на законодавчому рівні (лісова сертифікація визначається як метод, за допомогою якого незалежна третя сторона проводить оцінку лісогосподарської діяльності на предмет її відповідності екологічним, економічним та соціальним стандартам, яка підтверджується видачею письмового документа - сертифіката), що сприятиме практичному застосуванню такої сертифікації; 2) визначення умов і критеріїв розмежування державної і комунальної власності на ліси; 3) пропозицій щодо встановлення на законодавчому рівні порядку надання у приватну власність земельних ділянок деградованих і малопродуктивних угідь для залісення; 4) визначення умов надання лісів в оренду; 5) вимог щодо регламентації права власності на лісову інформацію.
3. Рекомендації щодо використання у Лісовому кодексі України положень Земельного кодексу України в частині права земельного сервітуту (стосовно земельних ділянок лісового фонду) та положень Цивільного кодексу України (стаття 333), присвячених визначенню права власності, що має реалізовуватися у зв’язку із забезпеченням вільного доступу громадян до лісів, їх права на загальне лісокористування.
4. Обґрунтування вдосконалення державного управління лісовим господарством: 1) повноваження центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства мають бути сфокусовані на здійсненні координаційних, програмних, методично-інструктивних та регулюючих функцій; 2) державні підприємства лісового господарства мають бути звільнені від прямого втручання держави у їх господарську діяльність (основою державного впливу на них має бути: фінансове регулювання (плата за лісові ресурси тощо), ліміти й квоти на лісокористування); 3) необхідно усунути паралелізм в управлінні лісовим господарством з боку Міністерства аграрної політики України та Державного комітету лісового господарства України; 4) слід забезпечити чітке розмежування контрольних повноважень між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Державним комітетом лісового господарства України.
5. Обґрунтування та рекомендації щодо утворення у складі Держкомлісгоспу України державної служби лісів, яка має зосередитися на забезпеченні раціонального ведення лісового господарства всіма власниками лісів та лісокористувачами.
6. Аргументування того, що важливою умовою прийняття рішення про створення на землях лісового фонду природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків має стати наявність розробленої програми вирішення соціально-економічних проблем населення, життєдіяльність якого пов’язана з територіями, призначеними для створення відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
7. Висновки про те, що: 1) усі вимоги, які містяться у різних нормативно-правових актах, щодо організації та проведення рубок у лісах України доцільно систематизувати, уніфікувати і викласти в єдиному акті – порядок проведення рубок у лісах України. Наголос у цьому порядку має бути зроблений на забезпеченні збереження біорізноманіття лісів та сталого лісокористування; 2) є потреба у встановленні чітких критеріїв визначення стиглості лісу (сьогодні розрізняють, зокрема, технічну, фінансову, біологічну стиглість, а також поновлювальну, кількісну, захисну, господарську стиглість); 3) необхідно запровадити лісовий податок, який забезпечив би покриття витрат держави на створення лісових насаджень.
8. Пропозиції щодо удосконалення складу лісових правопорушень: слід вилучити з переліку лісових правопорушень (стаття 98 Лісового кодексу України) такі, що не відповідають ознакам екологічного правопорушення; з метою посилення впливу юридичної відповідальності на забезпечення належного ведення лісового господарства, доцільно було б конкретизувати склади правопорушень, пов’язаних із веденням лісового господарства (зокрема, слід виділити такі правопорушення, як недотримання порядку ведення обліку лісів, вимог щодо проведення лісовпорядкування та врахування матеріалів лісовпорядкування при організації лісового господарства тощо).
9. Обґрунтування пропозицій щодо удосконалення адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності за порушення вимог законодавства щодо використання, відтворення та охорони лісів:
доцільно застосовувати при визначенні об’єктивної сторони однакових за змістом (але різних за ступенем суспільної небезпеки) лісових злочинів та лісових адміністративних проступків одне поняття - або “ліс” або “лісовий масив” (це усуне можливість їх неоднозначного тлумачення);
враховуючи особливу небезпечність забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничними й побутовими відходами, стічними водами, доцільно такі забруднення віднести до загальнонебезпечних способів знищення чи пошкодження лісових масивів, за застосування яких передбачена кримінальна відповідальність;
слід посилити відповідальність за незаконну порубку лісу, для чого необхідно уточнити його кваліфікуючі ознаки (систематичність здійснення порубки), передбачити більш суворі санкції для службових осіб, які сприяли здійсненню незаконних порубок чи організовували їх;
слід розширити склад адміністративних санкцій, що мають застосовуватися до лісоправопорушників (передбачити застосування таких стягнень, як попередження та конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом проступку), встановити посилену відповідальність за повторне скоєння адміністративного правопорушення; забезпечити диференціацію у застосуванні санкцій залежно від особливостей тих чи інших правопорушень;
має застосовуватися єдиний підхід до визначення у нормативно-правових актах розміру стягнення за шкоду, завдану порушенням лісового законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення та висновки проведеного дослідження можуть бути використані:
- для подальшого поглибленого дослідження правових проблем, пов’язаних із використанням, відтворенням та охороною лісів, а також інших природних ресурсів, що взаємопов’язані із лісами;
- для вдосконалення лісового законодавства;
- у процесі підготовки підручників і навчальних посібників із курсу “Екологічне право”, а також викладання відповідної навчальної дисципліни.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. ВМ.Корецького НАН України.
Окремі результати дослідження були оприлюднені на Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24 – 25 вересня 2004 року).
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображено в п’яти публікаціях (чотири наукові статті у фахових виданнях та тези виступу на науково-практичній конференції).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Здійснене в даній дисертаційній роботі теоретичне дослідження, а також вивчення практики у сфері лісокористування дають підстави для таких висновків:
1. Лісове законодавство відображає погляди на ліс, що сформувалися у суспільстві, пануючі підходи до організації лісового господарства, забезпечення сталого використання лісових ресурсів та збереження корисних властивостей лісів. Ключовим моментом лісової політики, що знайшла відображення у лісовому законодавстві, є забезпечення балансу між екологічними й економічними інтересами суспільства, поглиблення правового регулювання інституту права власності на лісові ресурси, врахування досвіду інших країн у галузі використання, відтворення та охорони лісових ресурсів.
2. Трансформаційні процеси у розвитку основних юридичних категорій лісового законодавства України мають забезпечити: уточнення самого поняття “ліс”, в якому необхідно зафіксувати домінуюче значення дерев у сукупності інших природних компонентів, що утворюють ліс; удосконалення поняття “лісові ресурси”, у складі яких мають бути враховані й корисні властивості лісу; відмову від поділу лісових ресурсів на лісові ресурси державного та місцевого значення, який в умовах, коли ліси мають отримати свого власника, втрачає усякий сенс; перегляд статусу полезахисних лісових смуг та інших лісових смуг лінійного типу (вздовж автомобільних доріг, каналів, залізниць, гідротехнічних споруд тощо), включивши їх до складу лісових земель, оскільки деревостої в межах цих смуг за формальними ознаками відповідають визначенню лісів; припинення застосування такої юридичної категорії, як “лісовий фонд”, яка не дозволяє чітко визначити склад такого фонду, відокремити землі, що включаються до лісового фонду, від земель іншого призначення, на яких також можуть бути ліси; розвиток у лісовому законодавстві принципів сталого лісокористування на основі чіткого визначення поняття “сталого лісокористування” та запровадження лісової сертифікації.
3. Оскільки в сучасний період усвідомлення проблеми збереження лісів позначається глобалізацією підходів, міжнародне співробітництво держав у вирішенні відповідної проблеми і пов’язане з ним міжнародно-правове регулювання набувають першочергового значення. При цьому на національному рівні правового регулювання мають бути, з одного боку, створені достатні передумови для розвитку міжнародно-правових відносин у сфері лісокористування, а з іншого, - здійснені необхідні заходи щодо гармонізації лісового законодавства з вимогами міжнародного права.
Одним із міжнародно-правових пріоритетів України є регіональне міжнародне співробітництво в сфері збереження лісів та біорізноманіття в цілому. У даний час воно найбільш активно здійснюється з проблем, що стосуються Карпатського регіону. Відповідні угоди створили економічні, технічні, організаційні і правові передумови для збереження лісів, біорізноманіття в цілому у Карпатах. Важливо, щоб міжнародні домовленості підкріплювалися ефективними механізмами їх реалізації на національному рівні.
4. З огляду на важливість забезпечення у лісовому законодавстві України гнучкого підходу до формування структури власності на ліси доцільно уточнити умови й критерії розмежування державної і комунальної власності на ліси.
Потребують уточнення й законодавчі положення щодо права приватної власності на ліси. Зокрема, на законодавчому рівні слід установити порядок надання у приватну власність земельних ділянок деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. При цьому доцільно визначитися з розміром відповідних земельних ділянок, що можуть надаватися у приватну власність. Керуватися при цьому слід не формальними нормами, а проектами майбутнього лісовпорядкування на відповідних земельних ділянках, які мають обґрунтовувати площу деградованих та малопродуктивних земель, що можуть бути залісені.
5. Доцільно уточнити умови надання лісів в оренду. Не викликає заперечень довгострокова оренда земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства за умови, що буде здійснюватися не тільки заготівля деревини, а й заходи щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони лісів тощо. Натомість зовсім неприйнятною виглядає короткострокова оренда земельних ділянок лісового фонду для здійснення рубок головного користування. Після такої оренди від лісу нічого не залишиться. Тобто, відбудеться повна зміна фізичного стану об’єкта оренди. Реально це буде не оренда, а продаж лісу на пні.
6. У лісовому законодавстві особлива увага має буде приділена дальшому розвитку еколого-правового регулювання реалізації правомочностей власників лісів. Таке регулювання повинно забезпечувати пріоритет екологічних інтересів над економічними, споживацькими у процесі володіння, розпорядження, користування об’єктами лісової власності. Важливе значення має й використання у новому Лісовому кодексі України положень Земельного кодексу України, що стосуються права власності на земельні ділянки лісового фонду, зокрема, права земельного сервітуту, а також Цивільного кодексу України при визначенні права власності, що має реалізовуватися у зв’язку із забезпеченням вільного доступу громадян до лісів, їх права на загальне лісокористування. Також потребує уточнення порядок виявлення загального дозволу власника на користування лісовими ресурсами.
7. Організаційна система управління у галузі використання, відтворення та охорони лісів розвивається під дією різноманітних факторів: запроваджених форм власності на ліси, згідно з якими має визначатися структура управління ними; встановленого поділу земель за цільовим призначенням на різні категорії – ліси, що знаходяться на них, стають об’єктом управління з боку органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, інших органів, що відповідають за організацію господарської та іншої діяльності на відповідних землях; реалізації принципу розмежування управління, контролю у даній галузі від діяльності, пов’язаної із заготівлею лісу.
8. Державне управління лісовим господарством має втратити своє значення як відомча система й набути переважно міжвідомчого, загальнодержавного характеру. Для цього слід: а) сфокусувати повноваження центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства на здійснення координаційних, програмних, методично-інструктивних та регулюючих функцій; б) звільнити державні підприємства лісового господарства від прямого втручання держави. Головними методами державного впливу на підприємства лісового господарства мають бути: фінансове регулювання (плата за лісові ресурси тощо), ліміти і квоти на лісокористування.
9. Слід усунути зайвий паралелізм в управлінні лісовим господарством з боку Міністерства аграрної політики України та Державного комітету лісового господарства України. Мінагрополітики України, до сфери відання якого входять лісонасадження колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, не має для здійснення ефективного управління у даній сфері ні належної правової бази, ні належного кадрового забезпечення, а тому ліси сільськогосподарських підприємств слід віднести до сфери діяльності Держкомлісгоспу України.
10. Враховуючи, що землі лісового фонду можуть знаходитися у державній та комунальній власності, у лісовому законодавстві України, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (стосовно визначення обсягів лісокористувань, здійснення лісовпорядкування, обліку, організації охорони лісів, надання земель лісового фонду у постійне користування чи в оренду, надання дозволів на користування лісовими ресурсами тощо) мають бути чітко прив’язані до лісів відповідної форми власності (державної чи комунальної) і не пересікатися.
11. Потребують чіткого розмежування контрольні повноваження Мінприроди України та Держкомлісгоспу України. З урахуванням призначення цих центральних органів виконавчої влади контрольні функції Мінприроди України слід зосередити на екологічних аспектах лісокористування, а до повноважень Держкомлісгоспу України віднести контроль за здійсненням організаційно-технічних заходів щодо ведення лісового господарства.
12. Беручи до уваги утворення у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Державної інспекції з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів та обласних управлінь лісового господарства на базі державних лісогосподарських об’єднань, доцільно було б державну службу охорони лісів, яка звільниться від багатьох своїх контрольних повноважень, переданих органам охорони навколишнього природного середовища, перетворити у державну службу лісів, структурні підрозділи якої слід утворити у складі Держкомлісгоспу України та обласних управлінь лісового господарства. Ця служба має зосередитися на забезпеченні раціонального ведення лісового господарства всіма власниками лісів та лісокористувачами, для чого на неї слід покласти відповідні обов’язки.
13. Аналіз законодавчого врегулювання окремих видів лісокористування свідчить, що екологічний фактор ураховується, є присутнім у вимогах щодо використання лісових ресурсів для певних господарських, рекреаційних та інших цілей. Ці вимоги визначають обсяги допустимого тиску на ліс як унікальний природний об’єкт, спрямовані на забезпечення збереження того, що є, і подальше збільшення лісистості в Україні. Така заданість лісового законодавства має бути збережена й надалі при будь-яких його реформуваннях.
14. Важливою умовою при прийнятті рішення про створення на землях лісового фонду природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків має стати наявність розробленої програми вирішення соціально-економічних проблем населення, життєдіяльність якого пов’язана з територіями, призначеними для створення відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
15. Доцільно було б усі вимоги, які містяться у різних нормативно-правових актах щодо організації та проведення рубок у лісах України, систематизувати, уніфікувати і викласти в єдиному акті – порядок проведення рубок у лісах України. Наголос у цьому порядку має бути зроблений на забезпеченні збереженні біорізноманіття лісів та сталого лісокористування.
16. Потребує більш чіткого розмежування питання рубок догляду та санітарних рубок, особливості застосування яких не достатньо чітко виписані у законодавстві, що призводить до створення штучної конкуренції при їх застосуванні.
17. Екологізації лісокористувань має сприяти: запровадження у практику лісозаготівель замість обчислення розрахункової лісосіки визначення щорічної екологічно безпечної норми вилучення деревини, яка має гарантувати збереження екологічних властивостей лісу; встановлення чітких критеріїв визначення стиглості лісу (сьогодні розрізняють, зокрема, технічну, фінансову, біологічну стиглість, а також поновлювальну, кількісну, захисну, господарську стиглість); запровадження лісового податку, що забезпечив би покриття витрат держави на створення лісових насаджень.
18. У Лісовому кодексі України (стаття 98) слід уточнити склад лісових правопорушень. На сьогодні до цього складу включені правопорушення, що не відповідають таким ознакам екологічного правопорушення, як заподіяння екологічної шкоди чи загроза такої шкоди (це зокрема, стосується такого діяння, як невнесення плати за спеціальне використання лісових ресурсів). Також з метою посилення впливу юридичної відповідальності за забезпечення належного ведення лісового господарства, доцільно було б конкретизувати склади правопорушень, пов’язаних із веденням лісового господарства (зокрема, слід виділити такі правопорушення, як недотримання порядку ведення обліку лісів, вимог щодо проведення лісовпорядкування та врахування матеріалів лісовпорядкування при організації лісового господарства тощо).
19. Потребує упорядкування застосування таких понять як “ліс”, “лісові масиви” при визначенні об’єктів тих чи інших лісових правопорушень. Зокрема, при кваліфікації відповідних правопорушень можуть виникнути питання: чи може лісовий масив розглядатися як синонім лісу, чи є поняття лісовий масив вужчим за своїм значенням ніж поняття “ліс” (частина лісу?) чи ширшим (ліси, що належать різним власникам, користувачам, не мають природних чи штучно утворених розривів між собою, а тому утворюють єдиний масив лісу)? Для усунення зайвих складнощів, неоднозначних підходів щодо тлумачення понять “ліс”, “лісові масиви”, вирішення питання щодо їх співвідношення доцільно при визначенні об’єктивної сторони однакових за своїм змістом (але не за ступенем суспільної небезпеки) лісових злочинів та лісових адміністративних проступків застосовувати слід одне поняття – або “ліс” або “лісові масиви”. Доцільно також визначити в законодавстві поняття “лісові масиви”.
20. Необхідно приділити більшої уваги правопорушенням, пов’язаним із знищенням або пошкодженням лісових масивів, забрудненням їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничними і побутовими відходами, стічними водами, адже таке забруднення відрізняється особливою небезпечністю (призводить до знищення чи створює реальну загрозу заподіяння істотної шкоди лісу, здоров’ю людей, здатне поширитися на значні території, зайняті лісом, наслідки забруднення лісу відчуваються тривалий період). Для посилення відповідальності за зазначене правопорушення доцільно у статті 245 Кримінального кодексу України уточнити загальнонебезпечний спосіб знищення чи пошкодження лісових масивів, включивши до нього забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничними і побутовими відходами, стічними водами.
21. Потребує вдосконалення й кримінальна відповідальність за незаконну порубку. Стаття 246 Кримінального кодексу України весь склад відповідного злочину звела до незаконної порубки, яка в лісах, що не входять до складу заповідників, територій та об’єктів природного заповідного фонду, інших особливо охоронюваних лісів, має характеризуватися також заподіянням істотної шкоди. Таке визначення відповідного злочину поступається тому, що було у Кримінальному кодексі Україні від 28 грудня 1960 року (стаття 160), у чіткості, конкретності та диференційованості визначення кваліфікуючих ознак злочину (зокрема, за статтею 160 зазначеного Кодексу кваліфікуючими ознаками відповідного злочину визнавалися систематичність здійснення незаконної порубки чи велика шкода, спричинена незаконною порубкою, вчиненою вперше). Щоб уникнути нівелювання суспільної небезпечності незаконної порубки лісу доцільно було б урахувати позитивні напрацювання з відповідного питання Кримінального кодексу 1960 року. Також у чинному Кримінальному кодексі України (стаття 246) слід передбачити посилену відповідальність для службових осіб, які сприяли здійсненню незаконних порубок лісу чи організовували їх. Крім того, має бути передбачена конфіскація не тільки незаконно добутого, а й засобів, які застосовувалися при незаконній порубці лісу.
22. Аналіз законодавства про адміністративні правопорушення свідчить, що недоліки адміністративної відповідальності за лісові правопорушення пов’язані з обмеженістю видів санкцій, що можуть застосовуватися до винних осіб (єдиною санкцією за лісові адміністративні проступки є адміністративний штраф, хоча виправданим було б застосування у певних випадках і таких стягнень, як попередження та конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом проступку), неврахування повторності у скоєнні адміністративних правопорушень (можна неодноразово впродовж поточного року скоювати те чи інше правопорушення у сфері лісових відносин, не відчуваючи при цьому посилення санкцій – вони застосовуються завжди у незмінному обсязі), відсутності диференціації у застосуванні санкцій залежно від особливостей тих чи інших правопорушень. Останнє особливо відчувається при визначенні розмірів штрафів щодо посадових осіб, відповідальних за запровадження на виробництвах екологічно небезпечних технологій, обладнання, що запобігає негативному впливу на ліси та довкілля в цілому, які нічим не відрізняються від тих, що встановлені для інших адміністративних правопорушень. Ураховуючи потенційну небезпеку зазначених правопорушень, з метою підвищення рівня відповідальності керівників підприємств за прийняті рішення, доцільно було б збільшити у декілька разів розмір штрафів за введення в експлуатацію виробничих об’єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К. .: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 1997. – С.9.
2. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади // Юридична енциклопедія. – К: Вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2002. - Т.4. – С.287.
3. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А.А. и канд. юрид. наук, доцента Каракаша И.И. – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – 368 с.
4. Алексеев Е.В. Леса Советской Украины. – К., 1919. – С.6 - 24.
5. Алексеев С.С. Теория права. – М., 1994. – С.180.
6. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. – М., 1979. – С.71.
7. Боголюбов С.А. Экологическое право. Учебник для вузов. – М., Издательская группа Норма-Инфра, 1999. – С.300, 301.
8. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М., “Юридическая литература”, 1976. – С.95.
9. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. – К., 2001. – С.268 - 270.
10. Гвоздик П.О. Правові засади збереження біологічного різноманіття: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 1999. – С.38, 39.
11. Горбовой В.Ф. Предмет и система советского лесного права. – Красноярск, 1984. – С.8.
12. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19 - 20, № 21 - 22. - Ст.144.
13. Гусев Р.К. Особенности ответственности за нарушение законодательства об охране и рациональном использовании лесов // Научно-технический прогресс и правовая охрана природы. Под ред. В.В.Петрова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. – С.83 - 95.
14. Декрет СНК РСФСР “О лесах” – СУ РСФСР. – 1918. - № 42. –
Ст.522.
15. Декрет СНК РСФСР “О лечебных местностях общегосударственного значения” // Об охране окружающей среды. Сборник документов…1917-1985 гг. Издание третье, дополненное. – М., 1986. – С.31.
16. Дембо Л.И. Правовой режим лесов. – Ленинград, 1951. – 64 с.
17. Державна програма “Ліси України” на 2002 - 2015 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 581 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 18. - Ст.933.
18. Донцов С.Е. Гражданско-правовые внедоговорные способы защиты социалистической собственности. – М., “Юридическая литература”, 1980. – С.79 - 81.
19. Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятие и виды юридической ответственности // Государство и право, 2000. - № 6. – С.13.
20. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН України В.І.Андрейцева. – К.: Істина, 2001. – 544 с.
21. Єремеєва Н.В. Матеріальна відповідальність за екологічну шкоду // Економіко-правові питання екології. – Київ, 1996. - С.62 – 82.
22. Ерофеев Б.В. Советское экологическое право. Особенная часть. – М., 1988. – С.98.
23. Жевлаков Э.Н. Экологические преступления: понятие, виды, проблемы ответственности: Автореф. дис. … д-ра. юрид. наук. – М., 1991. – С.42 - 49.
24. Завгородня В.М. Майнова відповідальність за порушення лісового законодавства: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06. – К., 2003. – 198 с.
25. Зайцев Д.М. Лесное законодательство (Комментарий к проекту нового Устава Лесного). Бесплатное приложение к журналу “Лесопромышленник” за 1913 год. – С. – Петербург, 1913.
26. Закон о лесах УССР. Всеукраинское издательство. – Харьков, 1920. – 12 с.
27. Закон про ліси УРСР // Збірник узаконень та розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України. 30 листопада (грудня) 1923 р. Ч.46. Відділ перший. Ст.575.
28. Закон УРСР “Про охорону природи Української РСР” від 30 червня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. - № 23. – Ст.175.
29. Закон УРСР “Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР” від 13 травня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 26. - Ст.290.
30. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 17 - 18. - Ст.250; 2004. - № 43 - 44. - Ст.493.
31. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки” від 21 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 47. - Ст.405.
32. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст.650; 2000. - № 27. - Ст.213; 2002. - № 29. - Ст.194; 2003. - № 28. - Ст.214.
33. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 25 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. – Ст.170.
34. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20 - 21. - Ст.190.
35. Закон України “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” від 10 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 13. – Ст.99.
36. Закон України “Про охорону земель” від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - Ст.349.
37. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 41. – Ст.546.
38. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст.617.
39. Закон України “Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі” від 29 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 50. - Ст.278.
40. Закон України “Про приєднання України до Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин” від 19 березня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 18. - Ст.154.
41. Закон України “Про приєднання України до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер” від 1 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 34. - Ст.282.
42. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст.502; 1993. - № 10. - Ст.76; 1993. - № 26. - Ст.277; 2000. - № 4. - Ст.26; 2004. - № 15. - Ст.228.
43. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття” від 29 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 49. - Ст.433.
44. Закон України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 5 лютого 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 35 - Ст.411.
45. Закон України “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 22 - 23. - Ст.198.
46. Закон України “Про систему оподаткування” в редакції Закону України від 18 лютого 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 16. - Ст.119.
47. Закон України “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 14. - Ст.97.
48. Закон України “Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів” від 29 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 50. - Ст.279.
49. Закон України “Про Червону книгу України” від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 30. - Ст.201.
50. Заславская Л.А. Правовое регулирование охраны и использования растительного мира // Советское государство и право. – 1986. - № 5. - С.82 – 86.
51. Заславская Л.А. Судебное рассмотрение дел о лесонарушениях. – М., Юрид. лит., 1977. – 86 с.
52. Звіт про результати аудиту ефективності управління лісовими ресурсами Карпатського регіону / Підготовлено департаментом контролю за використанням коштів державного бюджету в регіонах і затверджено постановою Колегії Рахункової палати від 19 серпня 2003 року № 16-2. - Київ: Рахункова палата України, 2004. – Випуск 1. – 44 c.
53. Земельний кодекс України в ред. від 13 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 25. – Ст.354.
54. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3 - 4. – Ст..27.
55. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.І.Семчика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 748 c.
56. Каргалов В.В. На степной границе. Оборона “крымской окраины” Русского государства в первой половине ХVI столетия. – М., 1961. – С.17.
57. Коваль Я.В., Євтушенко І.А., Карпук А.І. Реформування структури управління у лісовому секторі економіки. – Продуктивні сили і регіональна економіка. Збірник наукових праць у двох частинах. Частина ІІ. – Київ, РВПС України НАН України. – 2002. – С.31 - 33.
58. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984, додаток до № 51. - Ст.1122.
59. Колбасов О.С. Проблемы развития законодательства о земле в Российской Федерации // Государство и право. - 1993. - № 9. – С.14.
60. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст.141.
61. Костицкий В.В. Лесное право (Краткое учебное пособие). – Львов, 1991. – 79 с.
62. Костицький В.В. Лісове право України. – К.: ЗАТ Нічлава”, 1999. – 164 с.
63. Кравченко С.Н. Материальная ответственность в системе охраны природы. – К.: Вища школа, 1981. – 54 с.
64. Краснова М.В. Правовий режим використання, відтворення, захисту та охорони лісів // Екологічне право. Особлива частина. Підручник. За ред. акад. АПрН України В.І.Андрейцева. – К: Істина, 2001. – С.365 - 402.
65. Крассов О.И. Право лесопользования в СССР. – М.: Наука, 1990. – 238 с.
66. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст.14.
67. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25 - 26. - Ст.131.
68. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін.; За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – С.682.
69. Куражсковский Ю.Н. Заповедное дело в СССР. – Ростов, 1977. – С.6 - 10.
70. Куян І.А. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. – Київ, 2001. - 208 c.
71. Лісове господарство України: проблеми та перспективи. За ред. Юхновського І.Р. – К., 2003. – 31 c.
72. Лісове господарство України: стратегія розвитку. За ред. Юхновського І.Р. – К., 2003. – 33 с.
73. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 17. - Ст.99.
74. Лісовий кодекс Української РСР від 13 грудня 1979 року // Звід законів Української РСР. - К., 1984. – Т.4. – С.287 - 321.
75. Малышева Н.Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. – К., 1996. – С.110 - 130.
76. Малышева Н.Р., Ерофеев Н.И., Петрина В.Н. Эколого-правовые вопросы научно-технического прогресса. – К.: Наукова думка, 1993. – С.8 – 11. – 159 с.
77. Медина В.С. Охорона природи (Загальногеографічні основи). – Київ, 1970. - 360 c.
78. Мельник П.В. Кримінально-правова відповідальність за незаконну порубку лісу: окремі питання // Право України. – 2001. - № 6. – С.85.
79. Мельник П.В. Правова охорона лісів Карпатського регіону України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06. – Івано-Франківськ, 2002. – 173 с.
80. Мішенін Є., Царенко О. Світовий досвід використання фінансових інструментів забезпечення сталого розвитку // Еколого-економічні проблеми розвитку АПК. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-й річниці Конференції ООН з питань охорони навколишнього природного середовища та розвитку (25 - 27 вересня 2002 р.). – Львів, 2002. - Т.1. – С.12 - 17.
81. Морозов Г.Ф. Учение о лесе. - М., 1949. – С.17.
82. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР. – К.: Вища школа, 1982. – 232 c.
83. Мунтян В.Л. Правова охорона лісів Української РСР. – К.: Вид. Академії наук Української РСР, 1964. – 84с.
84. Мунтян В.Л. Правові проблеми раціонального природокористування. – К., 1973.
85. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Н.И.Мельника, Н.И.Хавронюка. – К.: Каннон; А.С.К, 2002. – С.707.
86. Носик В.В. Проблеми здійснення прав власника на землю від імені Українського народу органами державної влади // Законодавство України: проблеми вдосконалення. Збірник наукових праць. Випуск 7. Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2001. – С.156 - 160.
87. Общая теория государства и права: Учебник. Под ред. В.В. Лазарева. – М., 1996. – С.240.
88. Олійник Р. Деякі аспекти національної лісової політики та її регіональні особливості. - Матеріали семінару “Формування та розвиток лісової політики України на сучасному етапі”. Українсько-шведський проект “Стратегічний план розвитку лісового сектору України”. – Київ, 2003. – С.44.
89. Основы лесного законодательства Союза ССР и союзных республик от 17 июня 1977 года // Об охране окружающей среды. Сборник документов…1917-1985 гг. Издание третье, дополненное. – М., 1986. – 415 с.
90. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 38 - 39. - Ст.248.
91. Остерберг Б. Инструменты лесного законодательства // Матеріали семінару “Формування та розвиток лісової політики України на сучасному етапі”. Українсько-шведський проект “Стратегічний план розвитку лісового сектору України”. – Київ, 2003. – С.39.
92. Петров В.В. Экология и право. – М.: Юрид. лит., 1981. – 224 с.
93. Петров В.В. Проблема охраны окружающей среды в юридической науке и практике. – М, 1984. – С.7.
94. Положение о государственной лесной охране СССР: Утверждено Постановлением Совета Министров СССР от 22 марта 1950 года // Свод Законов СССР. - Т.4. - С.427 – 437.
95. Положение о заповедниках. – Сборник узаконений и распоряжений правительства. – 1916. - № 304. – Ст.2936.
96. Положення про Державний комітет лісового господарства України, затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 969 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 33. - Ст.1400.
97. Положення про Державний комітет природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України від 10 лютого 2004 року № 177 // Урядовий кур’єр. – 2004. - № 31.
98. Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 970 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 33. - Ст.1401.
99. Положення про Державну екологічну інспекцію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 року № 1520 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 року № 770) // Офіційний вісник України. – 2001. - № 47. – Ст.2084; Офіційний вісник України. – 2004. - № 24. - Ст.1589.
100. Положення про Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 року № 770 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 24. - Ст.1589.
101. Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 391 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 13. - Ст.495.
102. Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1286 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 36. - Ст.1692.
103. Положення про Міністерство аграрної політики України, затверджене Указом Президента України від 7 червня 2000 року № 772 // Офіційний вісник України. – 2000 - № 23. - Ст.933.
104. Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затверджене Указом Президента України від 10 лютого 2004 року № 176 // Урядовий кур’єр. – 2004. - № 31.
105. Положення про пам’ятки культури та природи. – ЗУ УРСР. – 1926. - № 32 - 33. – Ст.259.
106. Поляков М.О. Права власності як засіб лісової політики // Науковий вісник Національного аграрного університету. – Лісівництво. - К., 2000. – Вип.25– С.91.
107. Полякова Л., Кирилюк С., Сторожук В., Попков М, Савущик Н., Сірик А. Зміна віку стиглості деревостану – шлях оптимізації вікової структури лісів і розміру лісокористування // Лісівництво і агролісомеліорація. - 2002. - Вип. 101.
108. Полякова Л., Попков М. Лісовий сектор Угорщини, Словакії і Чехії: основні напрямки розвитку // Лісовий та мисливський журнал. – 2003. – №1. – С. 10, 11
109. Полянская Г.Н. Право государственной собственности на леса в СССР. – М.: Юрид. лит., 1959.
110. Попков М., Сторожук В., Полякова Л., Кирилюк С., Савущик Н. О ключевых понятиях лесного законодательства Украины // WoodBusinеss. - 2002. - № 1. – С.18 - 22.
111. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 року № 767 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. - № 2. - Ст.45.
112. Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 року № 449 // Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відповідальний редактор док. юрид. наук В.І. Андрейцев. – К: Юрінком Інтер, 1997. – Кн. 1. - С.601.
113. Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 557 // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. - № 10. - Ст.254.
114. Постанова Верховної Ради України “Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні” від 22 вересня 1994 року № 177 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 48. - Ст.430.
115. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року № 459 “Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення” // Зібрання постанов Уряду України. – 1992. - № 9. - Ст.217.
116. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 року № 399 “Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України” (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів від 8 червня 1996 року № 621, від 16 березня 1999 року № 398) // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. - № 11. - Ст.226; Офіційний вісник України. – 1999. - № 11. - Ст.442.
117. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 року № 1464 “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству” // Зібрання постанов Уряду України – 1996. - № 20. - Ст.577.
118. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 44 “Про затвердження такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю” (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів від 19 травня 1999 року № 853; від 29 травня 2001 року № 595; від 28 липня 2003 року № 1165; від 12 травня 2004 року № 613) // Офіційний вісник України. – 1997. - № 4. – Ст. 54; 1999. - № 20. - Ст. 895; 2001. - № 22. - Ст.1000; 2004. - № 19. - Ст.1329.
119. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 679 “Про утворення територіальних органів Державного комітету лісового господарства”// Офіційний вісник України. – 2004. - № 21. - Ст.1427.
120. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2004 року № 192 “Про деякі питання Міністерства охорони навколишнього природного середовища” // Офіційний вісник України. – 2004. - № 8. - Ст.481.
121. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” від 26 січня 1990 року № 1 (із наступними змінами) // Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн. / Відповідальний редактор док. юрид. наук В.І. Андрейцев. – К: Юрінком Інтер, 1997. Кн. 2. – С.542 - 550.
122. Постанова Ради Міністрів УРСР від 26 липня 1946 року № 1273 “Про заходи щодо впорядкування охорони державних заповідників і пам’ятників природи на території УРСР”. – ЗП УРСР. – 1946. – № 13-14. – Ст.110.
123. Постанова Ради Міністрів УРСР від 19 травня 1968 року “Про зміни в розподілі лісів державного лісового фонду Української РСР за лісотаксовими розрядами” // Охорона природи (збірник законодавчих актів). Упорядник Шемшученко Ю.С. – К., 1976. – 364 c.
124. Постанова Ради Міністрів УРСР від 21 вересня 1968 року № 641 “Про порядок і розміри матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну лісовому господарству” // Охорона природи (збірник законодавчих актів). Упорядник Шемшученко Ю.С. – К., 1976. – 364 c.
125. Постанова Ради Міністрів УРСР від 29 листопада 1968 року № 616 “Про затвердження такс для нарахування розміру стягнень за лісопорушення та адміністративну