ОРЕНДАРЕЦЬ Олена Олександрівна. РОЗВИТОК НАУКИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

Короткий опис

ОРЕНДАРЕЦЬ Олена Олександрівна. Назва дисертаційної роботи: "РОЗВИТОК НАУКИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ОРЕНДАРЕЦЬ Олена Олександрівна
УДК: 340.12:349.6 (477)
РОЗВИТОК НАУКИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА
Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
БАЛЮК Галина Іванівна,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України,
Заслужений юрист України
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП .......................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Поняття науки екологічного права України та основні
етапи її розвитку
1.1 Наука екологічного права України в сучасних умовах: поняття,
предмет, методи та функції ......................................................................... 16
1.2 Історико-правові етапи розвитку науки екологічного права
України .......................................................................................................... 55
Висновки до Розділу 1 .................................................................................. 77
РОЗДІЛ 2. Формування і розвиток вітчизняної школи науки
екологічного права
2.1 Поняття наукової еколого-правничої школи та її роль у розвитку
науки екологічного права України ............................................................. 80
2.2 Сучасні наукові еколого-правові дослідження: їх форми та
класифікація .................................................................................................. 124
2.3 Ефективність впровадження досягнень науки екологічного права
України в практичну діяльність .................................................................. 139
Висновки до Розділу 2 ................................................................................. 159
ВИСНОВКИ ................................................................................................. 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 165
3
ВСТУП
Актуальність теми. Одним з елементів реалізації стратегії сталого
розвитку України відповідно до указу Президента України «Про Стратегію
сталого розвитку «Україна-2020» від 12 січня 2015 р. за вектором
національна безпека є охорона навколишнього природного середовища, що
зумовлює необхідність проведення наукових досліджень правового
регулювання екологічних, природоресурсних, природоохоронних і
антропоохоронних відносин відповідно до норм Конституції України та
інших законів, а також чинної Угоди про асоціацію України з ЄС в частині
гармонізації і адаптації екологічного законодавства до законодавства і права
Європейського Союзу.
Важлива роль у вирішенні вищевказаних завдань належить науці.
Підтвердженням значимості ролі науки, зокрема науки екологічного права, є
прийняті Закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від
13 грудня 1991 р., «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 р. та прийнята у лютому
2015 року постанова Верховної Ради України «Про схвалення рекомендацій
парламентських слухань «Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та
науково-технічної сфери держави», які спрямовані на розвиток науки, зокрема
суспільно-гуманітарної, складовою частиною якої є наука (доктрина) екологічного
права.
Завдання науки екологічного права сьогодні – обґрунтування сучасної
концепції та доктрини розвитку екологічного права в умовах економічного та
соціального сьогодення, пріоритетних напрямків законотворчої діяльності в цій
сфері суспільних відносин на найближчу та віддалену перспективу, системності
розробки та прийняття еколого-правових законів з урахуванням економічних,
соціальних, міжнародних та політичних викликів.
4
У розбудові національної правової системи значну роль відіграють
наукові розробки вчених у галузі екологічного права, раціонального
природокористування, охорони навколишнього природного середовища та
забезпечення екологічної безпеки, які в своїх наукових працях досліджують
сучасні проблеми регулювання екологічних та поєднаних з ними інших
суспільних відносин, обґрунтовують новаційні пропозиції та рекомендації
щодо удосконалення чинного екологічного, природоресурсного,
природоохоронного та антропоохоронного законодавства.
Враховуючи викладене вище, важливим є дослідження самого процесу
становлення і розвитку науки екологічного права, яка має велике значення для
подальшого розвитку екологічного права як галузі права та законодавства, та
виступає інструментарієм накопичення та організації реалізації знань у системі
«довкілля – суспільство – людина – закон» на сучасному етапі розвитку української
державності.
В сучасних умовах є всі підстави розглядати доктрину екологічного
права у правовій системі України як самостійне державно-правове і
суспільне явище, яке потребує окремого наукового аналізу, з метою
визначення ролі та місця сучасної науки екологічного права у державі та
суспільстві.
Деякі аспекти становлення і розвитку науки екологічного права
аналізувалися в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, в
дисертаційних дослідженнях: А. С. Шестерюк в докторській дисертації
«Екологічне право: проблеми методології» (Москва, 2000 р.) розглядає екологоправові проблеми розвитку суспільства і людини, а також обумовлені необхідністю
широкого теоретичного осмислення фундаментальні основи еколого-правової
практики і правових знань; Н. О. Багай у дисертаційному дослідженні «Розвиток
науки аграрного права» (Київ, 2002 р.) дослідила закономірності розвитку
української науки аграрного права; у дисертаційному дослідженні О. І. Єфімової
5
«Становлення і розвиток еколого-правових досліджень» (Москва, 2002 р.)
проаналізовано та класифіковано наукові статті, дисертаційні дослідження,
монографії з проблем охорони навколишнього природного середовища та
забезпечення екологічної безпеки, а також підручники, навчальні посібники та
навчально-методичну літературу; В. І. Андрейцевим в монографії «Наукові та
науково-правничі школи: стан та проблеми наукового регулювання» (Київ, 2009 р.)
досліджено методологічні та організаційно-правові засади формування, легалізації
та діяльності наукових, науково-правничих шкіл в Україні та інші.
Водночас за останні більше ніж 20 років вітчизняна наука екологічного
права збагатилася рядом нових актуальних досліджень, в яких значне місце
займають теоретичне освоєння еколого-правової практики і осмислення завдань
еколого-правової науки на сучасному етапі. Серед таких дисертаційні дослідження:
С. М. Кравченко «Реалізація права в охороні навколишнього середовища
(соціально-психологічні умови)» (1991 р.), В. І. Андрейцева «Теоретичні проблеми
правового забезпечення ефективності екологічної експертизи» (1992 р.),
А. П. Гетьмана «Еколого-процесуальна правова теорія: проблеми становлення і
розвитку» (1995 р.), Н. Р. Малишевої «Гармонізація екологічного законодавства в
Європі» (1996 р.), М. В. Шульги «Актуальні проблеми правового регулювання
земельних відносин в сучасних умовах» (1998 р.), Г. І. Балюк «Проблеми
формування та становлення ядерного права України» (2000 р.), А. Г. Бобкової
«Проблеми забезпечення рекреаційної діяльності» (2001 р.), В. В. Костицького
«Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий
механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні)» (2004 р.),
В. В. Носіка «Проблеми здійснення права власності на землю Українського
народу» (2007 р.), А. М. Мірошниченка «Колізії у правовому регулюванні
земельних відносин в Україні» (2009 р.), В. І. Лозо «Правові основи екологічної
політики Європейського Союзу» (2010 р.), М. В. Краснової «Проблеми компенсації
шкоди за екологічним законодавством України» (2010 р.), А. Ф. Кулинича
6
«Правові проблеми охорони і використання земель сільськогосподарського
призначення» (2012 р.), В. М. Комарницького «Право спеціального
природокористування» (2012 р.), П. О. Гвоздика «Джерела екологічного права
України» (2013 р.), А. К. Соколової «Теоретичні засади становлення і розвитку
флористичного права України» (2013 р.), Т. О. Коваленко «Проблеми
законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні
земельних відносин в Україні» (2014 р.) та ін.
У зв’язку з вищевикладеним, актуальним є приведення теоретичного
арсеналу науки екологічного права у відповідність із змістом і завданнями нового
етапу суспільного розвитку та пошук шляхів тісної інтеграції наукової екологоправової думки з державно-правовою, правоохоронною та судовою практикою.
Проведене дослідження засвідчує, що наука екологічного права відноситься
до числа наук, які швидко розвиваються. Сучасна наука екологічного права
України не виникла з чистого аркушу, а пройшла довгий процес становлення і
розвитку. Однак, цей процес ніколи не був предметом самостійного комплексного
дисертаційного дослідження. У зв’язку із викладеним вище, актуальним є
дослідження становлення і розвитку науки екологічного права, а також з’ясування
її місця в системі юридичних наук.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка в рамках державної
бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі
України: теоретичний і практичний аспекти» (номер теми 11 БФ 042-01,
ДР 0111U008337), яка досліджується від 01 січня 2011 р. по 31 грудня
2015 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
проведення комплексного аналізу науково-теоретичних та практичних засад
розвитку науки екологічного права України, визначення її поняття та
7
характерних ознак, а також розробка науково обґрунтованих пропозицій
щодо ефективного впровадження досягнень науки екологічного права в
практичну діяльність.
Відповідно для досягнення поставленої мети були визначені основні
завдання дисертаційного дослідження:
 дослідити наявні науково-теоретичні підходи до визначення
поняття «наука екологічного права»;
 проаналізувати теоретичні надбання в сфері науки екологічного
права;
 визначити історико-правові передумови та етапи становлення і
розвитку науки екологічного права в Україні;
 виокремити предмет, об’єкт та дослідити систему науки
екологічного права;
 розкрити особливості функцій та методів науки екологічного
права;
 дослідити науково-теоретичні підходи до поняття «наукова
школа», розкрити особливості поняття та характерні ознаки вітчизняної
наукової еколого-правничої школи та її вплив на розвиток науки
екологічного права;
 визначити поняття «еколого-правові дослідження» та здійснити
аналіз їх форм;
 обґрунтувати пропозиції щодо ефективного впровадження
наукових результатів, які досягнуті в еколого-правовій сфері, у практичну
діяльність;
 дослідити організаційно-правові форми проведення досліджень в
науці екологічного права;
8
 сформулювати теоретичні висновки та рекомендації щодо
актуальних напрямків подальшого розвитку вітчизняної науки екологічного
права.
Об’єктом дослідження є процес виникнення, становлення та розвитку
еколого-правових досліджень в Україні, як основа науки екологічного права
України.
Предметом дослідження є доктринальні положення, концепції,
висновки і пропозиції стосовно предмета та об’єкта науки екологічного
права, її методів та функцій, історико-доктринальної періодизації екологоправових досліджень та їх практичної ефективності.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного
дослідження складають система загальнонаукових та спеціальних
юридичних методів. При дослідженні процесу становлення і розвитку науки
екологічного права та виокремлення історико-правових етапів її розвитку,
застосовувався історико-правовий метод. Формально-логічний та логікосемантичний методи наукового пізнання дали можливість дослідити
понятійний апарат науки екологічного права. За допомогою методу
системного аналізу досліджувалися теоретичні положення щодо поняття,
предмету, об’єкту, функцій та методів науки екологічного права. Метод
структурно-функціонального аналізу застосовувався в процесі визначення
місця еколого-правової науки України в системі юридичних наук. В основу
формування висновків по роботі було покладено логіко-юридичний метод.
Застосування порівняльно-правового методу дозволило детально розглянути
та співставити наукові досягнення сучасної науки екологічного права з
попередніми історико-правовими етапами її формування. Використання
комплексного методу дозволило сформулювати ряд наукових положень, що
виносяться на захист.
9
Науково-теоретичну основу дослідження склали праці українських
вчених у галузі екологічного, природоресурсного, природоохоронного,
земельного права та права екологічної безпеки а саме: В. І. Андрейцева,
Г. В. Анісімової, Н. О. Багай, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка,
А. П. Гетьмана, П. Д. Індиченка, І. І. Каракаша, Т. О. Коваленко,
Т. Г. Ковальчук, В. М. Комарницького, В. В. Костицького, С. М. Кравченко,
М. В. Краснової, П. Ф. Кулинича, Н. Р. Малишевої, А. М. Мірошниченка,
В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, В. К. Попова,
Б. Г. Розовського, В. І. Семчика, І. О. Середи, А. К. Соколової, Н. І. Титової,
В. А. Удінцева, В. Ю. Уркевича, М. В. Шульги, Ю. С. Шемшученка,
В. З. Янчука, В. В. Янчука та ін.
Для обґрунтування деяких теоретичних положень дисертації були
використані праці представників інших галузей вітчизняної та зарубіжної
юридичної науки, а саме: загальної теорії держави і права: С. С. Алексєєва,
В. О. Котюка, Д. А. Керімова., М. П. Рабіновича, О. Ф. Скакун,
Л. І. Спірідонова тощо, а також, роботи вчених у галузі філософії та
наукознавства: В. І. Вернадського, В. В. Сергієнко, В. М. Сирих,
А. Є. Конверського, В. М. Шейко та ін.
У процесі дисертаційного дослідження було використано роботи
зарубіжних вчених-правників, таких як: Д. Л. Байдельдінов, С. Б. Байсалов,
С. О. Балашенко, С. О. Боголюбов, М. М. Бринчук, О. К. Голіченков,
О. Л. Дубовик, Ж. С. Єлюбаєв, Б. В. Єрофеєв, О. І. Єфімова, М. Д. Казанцев,
О. С. Колбасов, Т. І. Макарова, Н. Б. Мухітдінов, В. В. Петров,
Г. Н. Полянська, А. С. Шестерюк та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
дисертація є одним з перших в українській юридичній науці дослідженням
теоретичних і практичних проблем становлення і розвитку науки
екологічного права.
10
У дисертації сформульовано наступні науково-теоретичні висновки та
практичні рекомендації, які виносяться на захист:
уперше:
на основі дослідження доктринальних підходів, напрацьованих теорією
науки екологічного права, сформульовано наступні положення:
1) визначення поняття «наука екологічного права» – як суспільної,
комплексної юридичної науки, яка є системою знань про екологічне право як
галузі права та законодавства (сукупність відносин в сфері раціонального
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища та забезпечення екологічної безпеки) та його систему, екологоправові норми та правові інститути, екологічне законодавство, практику його
застосування, ефективне еколого-правове виховання, взаємодію екологічного
права як науки, галузі права, законодавства та навчальної дисципліни, що
сприяє розвитку цієї системи, а також закономірностей їх виникнення,
функціонування, взаємодії, розвитку та напрямів удосконалення;
2) доведено, що в національній правовій системі України наука
екологічного права є самостійним, державно-правовим і суспільним явищем,
яке у своєму розвитку пройшло декілька основних етапів, кожен з яких
характеризується особливостями предмету наукових досліджень,
теоретичними висновками, практичними рекомендаціями щодо розвитку
екологічного законодавства і права;
3) виділено та класифіковано історико-правові етапи розвитку
науки екологічного права України відповідно до предмета її дослідження та
конкретних історичних умов, а також розкрито особливості становлення
доктрини науки екологічного права, починаючи з 60-х років ХХ ст. й
дотепер;
4) обґрунтовано висновок про те, що методологія науки
екологічного права – це вчення про принципи побудови, систему підходів,
11
форми, методи, прийоми і способи наукового пізнання особливостей
взаємодії суспільства і природи, їх розвитку, шляхи удосконалення правового
регулювання у сфері раціонального використання природних ресурсів,
охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної
безпеки;
5) на основі науково-теоретичного аналізу еколого-правових
досліджень сформульовано пропозиції щодо основних ефективних форм
впровадження досягнень науки екологічного права у практичну діяльність,
зокрема шляхом: врахування результатів еколого-правових досліджень під
час розробки екологічного законодавства; включення результатів наукових
досліджень у науково-практичні коментарі, словники, монографії, навчальні
посібники, підручники, тощо; співпраці представників еколого-правової
науки, підприємств, установ, організацій та органів державної влади в
питаннях реалізації науково-теоретичних розробок, нових напрямків
еколого-правових досліджень та, як наслідок, впровадження досягнень
результатів наукової діяльності в практику; виконання еколого-правових
досліджень відповідно до державних бюджетних науково-дослідних тем та
на замовлення недержавних організацій за господарськими договорами;
підготовка науково-експертних висновків та рекомендацій; впливу на
формування нової еколого-правової свідомості сучасної людини – людини
«екологічної» через запровадження еколого-правової освіти, екологоправового виховання, еколого-правової культури;
6) запропоновано визначення поняття «науковий еколого-правовий
осередок» як науково-творче об’єднання вчених екологів-правників та
національних науково-правових центрів за географічною ознакою в складі
єдиної вітчизняної наукової еколого-правничої школи;
12
удосконалено:
1) теоретичний підхід до поняття та сутності предмета науки
екологічного права – як сукупності знань про закономірності виникнення,
розвитку і функціонування врегульованих правом суспільних відносин, які в
сукупності утворюють комплексну галузь екологічного права; вчення про
ефективність реалізації еколого-правових норм та практику їх застосування;
ефективне еколого-правове виховання;
2) визначення науково-теоретичного поняття «об’єкт науки
екологічного права» – як сукупність суспільних відносин та соціальної
практики у сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони
навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки;
3) поняття «суб’єкт науки екологічного права» – вчений, науковець,
спеціаліст наукової організації, або організація, які здійснюють дослідження
в сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони
навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки;
набули подальшого розвитку наступні положення:
1) розвинуто висновок (на основі аналізу еколого-правових
досліджень на кожному історичному етапі розвитку науки екологічного
права) про існування єдиної української наукової еколого-правничої школи
як неформального науково-творчого об’єднання наукових осередків, а саме:
окремих вчених правників-екологів та національних наукових центрів
(відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про
затвердження положення про національний науковий центр» № 174 від
19 березня 1994 р.), яке має єдину спільну мету, завдання та стиль науководослідної роботи, задля забезпечення реалізації завдань, які стоять перед
наукою екологічного права, а також задля розвитку та вдосконалення цієї
науки;
13
2) враховуючи значну кількість еколого-правових досліджень,
виконаних правниками-екологами протягом кожного проаналізованого у
роботі історичного етапу розвитку науки екологічного права, та необхідність
їх систематизації задля зручності використання при аналізі запропонована їх
класифікація за двома критеріями:
 за формами вираження: дослідження, що містяться у наукових
статтях, монографічні дослідженнях, дисертаційних дослідженнях
(кандидатських та докторських), навчально-методичних дослідженнях;
 за видами еколого-правових відносин: дослідження в сфері
правового регулювання раціонального використання природних ресурсів;
дослідження проблем правової охорони навколишнього природного
середовища; дослідження правового механізму забезпечення екологічної
безпеки;
3) висновок про те, що організаційно-правовими формами
існування науки екологічного права є науково-дослідні установи, вищі
навчальні заклади, як державні, так і приватні (відомчі, класичні, автономні),
Національна академія правових наук України, недержавні установи та
благодійні організації, Мала академія наук України, національні громадські
еколого-правові та екологічні професійні організації, еколого-правові
експертно-аналітичні ради при правоохоронних органах та установах юстиції
та інші.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що
викладені в роботі положення щодо становлення і розвитку науки
екологічного права можуть бути використані у навчальному процесі, при
викладанні курсів та спецкурсів «Екологічне право України», «Актуальні
проблеми екологічного права», «Правове регулювання екологічної безпеки»,
«Проблеми права екологічної безпеки» за профілем кафедри екологічного
права юридичного факультету Київського національного університету імені
14
Тараса Шевченка та кафедр еколого-правового спрямування юридичних
факультетів інших вищих навчальних закладів України, при запровадженні
нових спецкурсів, при підготовці підручників та навчальних посібників з
відповідних дисциплін, а дискусійні положення стануть основою для
подальших наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Робота та публікації, що розкривають
зміст дисертації, виконані автором самостійно під керівництвом доктора
юридичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії
правових наук України, заслуженого юриста України Г. І. Балюк.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена та
обговорена на засіданні кафедри екологічного права юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у
виступах з науковими повідомленнями та доповідями на: Міжнародній
науково-практичній конференції студентів, магістрів, аспірантів, докторантів
та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 23–24 квітня
2009 р.); Круглому столі «Розвиток наук земельного, аграрного, екологічного
та природоресурсного права» (м. Київ, Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, 19 жовтня 2012 р.); Круглому столі «Сучасні
науково-практичні проблеми екологічного, земельного, та аграрного права»
(м. Харків, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,
06 грудня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні
тенденції правового регулювання екологічних відносин» (м. Мінськ,
Білоруський державний університет, 26–27 травня 2013 р.); Круглому столі
«Сучасні досягнення наук земельного, аграрного, та екологічного права»
(м. Харків, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,
24 травня 2013 р.); Наукова конференція студентів, магістрів, аспірантів та
15
молодих вчених «Перші кроки в науці земельного, аграрного та екологічного
права» (м. Харків, Національний юридичний університет імені Ярослава
Мудрого, 28 лютого 2014 р.); у виступі із науковим повідомленням на
засіданні кафедри екологічного права (м. Київ, юридичний факультет
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 14 травня
2014 р.); Круглому столі «Актуальні проблеми становлення і розвитку права
екологічної безпеки в Україні» (м. Київ, Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, 28 березня 2014 р.); Всеукраїнській науковопрактичній конференції присвяченої 90-річчю від народження академіка
В. З. Янчука «Сучасні тенденції та перспективи розвитку аграрного,
земельного та екологічного права» (м. Київ, Національний університет
біоресурсів та природокористування України, 22–23 травня 2015 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації
знайшли відображення у 12 (дванадцяти) опублікованих автором наукових
працях, зокрема, у 5 (п’яти) статтях, з них чотири у наукових фахових
виданнях України, одна стаття в іноземному науковому фаховому виданні, та
7 (семи) тезах доповідей на науково-практичних конференціях та круглих
столах.
Структура і обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями
дослідження і складаються із вступу, двох розділів, що містять 5 підрозділів,
висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження
становить – 194 сторінки. Список використаних джерел складається із
277 найменувань і займає 30 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
За підсумками дисертаційного дослідження у висновках викладено
найбільш значимі результати роботи щодо: визначення поняття науки
екологічного права; предмета та об’єкта науки екологічного права; поняття
методології науки екологічного права; поняття еколого-правових досліджень
та їх форм; історико-доктринальних передумов та етапів становлення і
розвитку науки екологічного права в Україні; поняття наукової школи та
характерних ознак еколого-правничої школи в Україні; основних форм
впровадження наукових розробок в еколого-правовій сфері у практичну
діяльність.
Проведене дослідження доктринальних положень науки екологічного
права дозволило автору визначити методологію науки екологічного права як
вчення про принципи побудови, систему підходів, форми, методи, прийоми і
способи наукового пізнання особливостей взаємодії суспільства і природи, їх
розвитку, удосконалення правового регулювання у сфері раціонального
використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного
середовища та забезпеченні екологічної безпеки.
Проведене дослідження дозволило встановити, що основною формою
існування і розвитку науки екологічного права є еколого-правові
дослідження, оскільки вони є особливою формою процесу наукового
пізнання, в якому використовуються засоби і методи вказаної науки, і, який
завершується формуванням знання про досліджуваний об’єкт.
Відповідно до предмета дослідження та конкретних історичних умов
запропоновано виділити чотири історико-правові етапи розвитку науки
екологічного права України, завдяки чому чітко прослідковується процес
становлення науки екологічного права.
У дисертації обґрунтовано визначення поняття єдиної вітчизняної
163
еколого-правничої школи як неформального творчого колективу вчених
правників-екологів різних поколінь, об’єднаних загальною метою розвитку
та вдосконалення науки екологічного права і стилем дослідницької роботи.
Це об’єднання однодумців, що досліджує життєво важливі для суспільства
еколого-правові проблеми під керівництвом або за участі відомого в певній
галузі дослідника, має значні теоретичні і практичні результати своєї
діяльності, визнані у наукових колах. Розвиток науки екологічного права в
Україні відбувається завдяки праці вчених єдиної вітчизняної школи науки
екологічного права, яка структурно складається з осередків або центрів науки
екологічного права, які розподіляються за географічною ознакою або за
організаційно-правовими формами.
Крім того, встановлено, що спадкоємність є однією з головних ознак
розвитку наукової вітчизняної еколого-правничої школи в Україні та її
наукових еколого-правових осередків і полягає у взаємозв’язку між
традиціями і новаціями, адже все позитивне і цінне, що є в традиціях, в
удосконаленому вигляді перетворюється в новації.
У роботі розкрито поняття ефективності науки (наукових досліджень) у
сфері екологічного права як співвідношення сукупності отриманих наукових
результатів (монографії, дисертації, рекомендації, пропозиції, висновки,
статті, матеріали конференцій тощо) в сфері охорони навколишнього
природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки з витратами на їх досягнення (час,
інтелектуальний ресурс, фінансові витрати, соціальні умови тощо), з метою
науково-правового забезпечення органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, правоохоронних органів, органів судової влади,
підприємств, установ, організацій, діяльність яких впливає на стан
навколишнього природного середовища.
На основі науково-теоретичних результатів дисертаційного
164
дослідження зроблено висновок про те, що ефективними є наступні форми
впровадження досягнень науки екологічного права у практику: врахування
результатів еколого-правових досліджень під час розробки екологічного
законодавства; включення результатів наукових досліджень у науковопрактичні коментарі, словники, монографії, навчальні посібники,
підручники, тощо; співпраця представників еколого-правової науки,
підприємств, установ, організацій та органів державної влади в реалізації
науково-теоретичних розробок, нових напрямків еколого-правових
досліджень та їх практичної значущості у вигляді оприлюднення та
обговорення результатів таких досліджень шляхом проведення науковопрактичних конференцій, круглих столів, симпозіумів, відкритих лекцій
тощо; виконання еколого-правових досліджень відповідно до державних
бюджетних науково-дослідних тем та за замовленням недержавних
організацій за господарськими договорами; підготовка науково-експертних
висновків та рекомендацій еколого-правове виховання людини.
Проведене дослідження дозволило зробити висновок про те, що процес
розвитку науки екологічного права в Україні на сучасному етапі
здійснюється динамічно, привертаючи увагу науковців до нових правових
проблем у сфері екології. Свідченням та підтвердженням цього, є величезна
наукова еколого-правова спадщина, яка на сьогодні служить фундаментом
для досягнення наукою екологічного права нових результатів. В свою чергу,
завдання нинішнього та майбутнього поколінь представників науки
екологічного права полягає в тому, щоб не тільки берегти та поважати значну
наукову еколого-правову спадщину, отриману від вчителів, але й надалі
примножувати її новими досягненнями.