ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ ЦЕРКВИ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВЧИХ ПЕРЕДБАЧЕНЬ ТА ПРАВОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

На правах рукопису

ПЕТРІВ ОЛЕКСА ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 349.6:322(042.3)

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УЧАСТІ ЦЕРКВИ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
КОСТИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ, доктор юридичних наук, професор

КИЇВ – 2011
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГО-ПРАВОИЙ НІГІЛІЗМ ЯК ФАКТОР ЗАГОСТРЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ ..………………………………………………..14
1.1. Екологічне становище сучасної України як результат ігнорування духовно-культурних засад розвитку ……………………………………………………………14
1.2. Еколого-правовий нігілізм і атеїзм та їх вплив на взаємовідносини суспільства і природи ….………………………………………………………………40
1.3. Духовно-культурні проблеми у реалізації екологічних прав, свобод і обов’язків людини в Україні ………………………………………………………….50
Висновки до розділу 1……………………………………………………………70
РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ ТА ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД…………………………………………………………………………………..74
2.1. Поняття та значення екологічної правосвідомості у формуванні еколого-правової культури людини у перехідний період.……………………………………74
2.2. Роль церкви в еколого-правовому вихованні людини………………………………………………………………………………….82
2.3. Система правового виховання та її вплив на формування еколого-правової культури громадян .........................................................................................................99
2.4. Духовні складові формування еколого-правової культури громадян ...112
Висновки до розділу 2……………………………………………………………128
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ОСНОВИ РОЗШИРЕННЯ УЧАСТІ ЦЕРКВИ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ…………………131
3.1. Участь церкви у творенні еколого-правових основ громадянського суспільства в Україні .…………………………………………………………………131
3.2. Проблеми еколого-правового виховання у контексті реалізації принципу відокремлення церкви і держави ……………………………………………………148
3.3. Взаємодія правових і теологічних чинників участі церкви у формуванні еколого-правової культури громадян ..…………………………………………….160
Висновки до розділу 3……………………………………………………………172
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..181
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………194

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається низкою еколого-правових проблем, з якими на початку третього тисячоліття зіштовхнулось людство. Сучасний період є критичним етапом еволюційного розвитку людства, періодом, який загрожує існуванню цивілізації та зростанням низки негативних факторів: прогресуючою фінансово-економічною кризою, знищенням природи, деградацією людської моралі, зростанням бідності, поширенням хвороб, голоду, злочинності, агресивності, зростанням до критичного рівня конфлікту між техносферою і біосферою.
Провідні вчені, мислителі і політичні діячі більшості країн світу докладають великих зусиль у пошуках виходу з цього кризового стану, оскільки на кону стоїть питання про майбутнє людства. Як вважає німецький вчений У. фон Вайцзеккер, саме екологічна складова стане визначальною легітимності політики держав XXI століття, яке він назвав «століттям захисту навколишнього середовища» [1, с.465-466].
Небезпідставно стверджується, що до розвитку глобальної екологічної та соціально-економічної кризи, яка сьогодні загрожує існуванню нашої цивілізації, призвів промислово-енерготехнічний вибух, що супроводжувався насильством над природою. В основі ж цього насильства лежить морально-етична криза.
Виклики, які постають перед людством у наш час, вимагають чіткого, зрозумілого, оперативного та адекватного реагування на них. Принцип древніх китайців, які, не знаючи способів вирішення складних ситуацій, залишали їх для вирішення своїм нащадкам, – мовляв, вони будуть мудріші за нас, то й вирішать, –сьогодні, в галузі екології, вже не діє. Руйнуючи високими темпами довкілля ми просто не залишимо місця для життя мудріших нащадків.
Окрім глобальних проблем, Україна має додаткові проблеми, пов’язані з перехідним періодом та становленням громадянського суспільства, які тільки ускладнюють процес її вирішення. Економічні і політичні реформи супроводжуються глибокою кризою суспільного життя.
Перенасиченість інформаційного простору, ідеологічне роз¬шарування, культ удаваних цінностей (грошей, свободи, “правомір¬ного” насильства) унеможливлює належне усвідомлення теоретичних доказів соціальної цінності права. Все це обумовлює актуальність проблеми формування правової культури громадян України. Значна роль у формуванні цієї культури має належати церкві.
Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Така держава неможлива поза правовою культурою більшості її громадян, а особливо – власників засобів виробництва – бізнесменів, фермерів та менеджерів, які управляють державними підприємствами. Правова культура кожного громадянина обумовлює загальну повагу до права в суспільстві, культивування принципу верховенства права, і, таким чином, реальне функціонування всіх інших інститутів держави. Підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини визначено як один з основних напрямків державної політики у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року № 757-XIV [2, Ст. 303].
Вирішальну роль у здійсненні переорієнтації напрямів та характеру майбутнього розвитку суспільства і гармонізації відносин між людиною і природою відіграватиме сучасне підростаюче покоління. І важливо, що підвалини такого розвитку закладаються уже сьогодні, і визначення його напрямків, беручи до уваги важкі уроки минулого, є нашим завданням на сьогодні. Проводячи реформу освітньої системи України, впроваджуючи передові, новаторські педагогічні підходи ми не маємо права знехтувати важливістю виховання підростаючого покоління в дусі високої еколого-правової культури.
Для вирішення цих стратегічних завдань, які стоять перед українським суспільством, може й повинна прислужитись така важлива інституція громадянського суспільства, як церква.
Відзначаючи певний інтерес вчених-правознавців до теми, яка стала предметом дисертаційної роботи, слід звернути увагу на те, що системним, комплексним, інтегрованим дослідженням, які передбачають підхід до зазначеної проблеми з позицій діалектичного взаємозв’язку права, педагогіки, богослов’я, соціального управління з урахуванням досягнень філософії права, теорії глобалізації, соціоекології та біоетики у науковій літературі не приділяється належна увага.
При такому стані справ системні наукові дослідження у формуванні еколого-правової культури і ролі церкви в цьому до останнього часу практично не проводилися, тоді як практична потреба в них, а також у впровадженні в життя науково обґрунтованих висновків щодо раціоналізації такої системи є гостро актуальною.
Теоретичною базою дослідження проблеми стали праці відомих українських вчених, як-от: В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкової, Л. О. Бондара, А. П. Гетьмана, М. І. Єрофєєва, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, Н. Д. Красилич, М. В. Краснової, С. М. Кравченко, С. В. Кузнецової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, В. Л. Мунтяна, З. А. Павлович, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, В. І. Семчика, Н. І. Тітової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука, а також таких відомих зарубіжних вчених, як М. А. Атаєва, С. Б. Байсалова, Г. Ю. Бистрова, А. С. Боголюбова, М. М. Брінчука, І. А. Ільїна, А. Б. Іскоян, О. Л. Дубовик, О. С. Колбасова, В. В. Петрова, Н. А. Робінсона, М. Сторожева та інших.
Соціально-філософським та соціологічним проблемам охорони навколишнього природного середовища присвятили свої дослідження Г. Г. Бачинський, М. А. Голубець, В. І. Комендар, К. М. Ситник, С. М. Стойко, В. П. Кучерявий, Ю. Ю. Туниця та інші.
Дослідження проводилося згідно з планом наукових досліджень Інституту законодавчих передбачень і правової експертизи.
Актуальність теми, її практична значимість – з одного боку, і недостатність вивчення, дискусійність багатьох положень – з іншого, зумовили визначення мети та завдань дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано відповідно до загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-ІV «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Дослідження проводилося згідно з планом наукових досліджень Інституту законодавчих передбачень і правової експертизи, зокрема відповідно до НДР «Теоретичні та методологічні проблеми кодифікації екологічного права України» № 0108U008912.
Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є науковий аналіз доцільності, можливості та правових засад участі церкви у вирішенні публічних та приватних морально-правових проблем сучасного українського суспільства в екологічній сфері, зокрема формування еколого-правової культури у перехідний період, вдосконалення понятійного апарату в цій сфері, обґрунтування нових теоретико-методологічних положень і принципів вироблення правових аспектів взаємодії екологічної політики держави та діяльності церкви.
Для досягнення зазначеної мети були окреслені такі основні завдання:
– на підставі здійснення в історичній ретроспективі оцінки та систематизації факторів, які у своїй сукупності призвели до сьогоднішньої критичної екологічної ситуації, узагальнити сучасні прояви взаємодії суспільства та природи у зв’язку з необхідністю формування правового механізму охорони навколишнього природного середовища та показати стратегічні напрями становлення ефективної системи охорони довкілля, що базується на високій еколого-правовій культурі та неухильному дотриманні еколого-економічного принципу природокористування, з врахуванням особливостей перехідного періоду в Україні;
– окреслити проблеми формування правової культури громадян України у контексті вдосконалення сучасної наукової парадигми охорони навколишнього природного середовища і загострення потреби у створенні ефективної моделі системи екологічного права;
– визначити основні шляхи розвитку еколого-правової культури та її впливу на вдосконалення економіко-правового механізму цілісної охорони довкілля як найбільш ефективного інструменту вирішення екологічних проблем та забезпечення сталого розвитку;
– обґрунтувати доцільність впровадження безперервного еколого-правового навчання дітей та молоді, формування високої еколого-правової культури, виходячи з вимог впливу церкви на духовне, моральне, етичне та культурне виховання громадян;
– визначити місце та роль церкви на сучасному етапі розвитку взаємовідносин між церквою та державою у вирішенні публічних і приватних морально-правових проблем українського суспільства в екологічній сфері взагалі та у формуванні еколого-правової культури населення зокрема.
– з’ясувати концептуальні підходи щодо стратегічних напрямів розвитку законодавства у сфері правового регулювання економічних правовідносин у системі «суспільство – навколишнє природне середовище».
Об’єктом дослідження є еколого-правові відносини, зокрема: законотворча практика та практика застосування норм екологічного законодавства; функціонування церкви і органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері охорони навколишнього природного середовища; практика дотримання вимог екологічного законодавства усіма громадянами України, іноземцями та особами без громадянства.
Предмет дослідження охоплює теоретико-правові, еколого-економічні, методологічні, морально-духовні й прикладні аспекти формування еколого-правової культури та роль церкви у цьому процесі; чинне законодавство України – закони та інші нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами; акти міжнародного права; державні, регіональні та місцеві екологічні програми; проекти нормативно-правових актів, які регламентують взаємовідносини між церквою і державою; внутрішні настанови традиційних українських церков – соціальні концепції та норми канонічного права.
Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні були застосовані загальновизнані принципи та методи наукового пізнання; сучасні філософські, еколого-правові, еколого-економічні, соціоекологічні, педагогічні та еклезіологічні теорії, які знайшли своє втілення в науці і практиці розвинутих країн світу; праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які висвітлюють фундаментальні положення права в цілому та екологічного права зокрема, екології та соціальної екології, педагогіки, еклезіології та біоетики.
Під час наукового дослідження використовувалися такі методи: логіко-діалектичний метод пізнання, гіпотетично-дедуктивний, історико-правовий, нормативний, догматичний, системного аналізу, синтетичних оцінок, експертних оцінок та інші. Зокрема, історико-правовий метод використовувався у дослідженні методологічних проблем охорони навколишнього природного середовища, розвитку системи екологічного права, особливостей перехідного періоду, становлення партнерської системи взаємовідносин церкви і держави. Логіко-діалектичний метод ліг в основу висвітлення питань екологічної політики та глобалізаційних процесів. Гіпотетично-дедуктивний метод було застосовано під час опрацювання концепції розвитку екологічного права. Нормативний метод використано, коли розглядалися проблем екологічного права, інституційної та функціональної підсистем економіко-правового механізму охорони навколишнього природного середовища. Догматичний метод застосовувався у дослідженні системи екологічного законодавства. Метод системного аналізу став основою структуризації дисертаційної роботи, розробки моделі участі церкви у формуванні еколого-правової культури. Методи експертних і синтетичних оцінок використовувалися в дослідженні зарубіжного та вітчизняного законодавства, церковного права та практики їх застосування, а також в опрацюванні наукової літератури.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що отримані внаслідок дослідження теоретичні та практичні висновки в сукупності вирішують важливу наукову проблему відсутності цілісної концепції формування еколого-правової культури та вказують на створення і реалізацію механізму її формування, особливу суспільно-значущу роль церкви у цьому процесі.
Наукові положення, сформульовані особисто автором і винесені на захист, є такими.
Уперше:
– обґрунтовано особливу роль церкви у реалізації концепції створення економіко-правового механізму формування еколого-правової культури, адаптованого до умов соціально-економічної системи перехідного періоду в Україні та активізації глобалізаційних процесів як інтегрованої єдності правової, інституційної, функціональної й економічної підсистем;
– відповідно до завдання екологізації всього суспільного життя сформульовано та запроваджено в науковий і практичний обіг поняття «перманентна еколого-правова формація» як нове правове явище в суспільному житті України та «екологічна суспільно важлива діяльність церкви», як концентрований вияв «материнського обличчя» церкви – одне з основних суспільних завдань, які випливають з її природи;
– вказано на необхідність використання потенціалу церкви як незалежної інституції в запровадженні інституту екологічного аудиту з відповідним його правовим оформленням в системі незалежного екологічного контролю, оцінки та консалтингу у сфері правових, екологічних, фінансових і технологічних відносин охорони довкілля для встановлення пріоритетів між економічними інтересами власників об’єктів господарської діяльності й екологічними інтересами суспільства;
– запропоновано визнати в новій редакції Конституції України, що Україна є екологічною державою, беручи до уваги позитивний конституційно-правовий досвід Республіки Чорногорія;
– визначено, що формування в людині високої еколого-правової культури з її належним ставленням до довкілля є метою еколого-правового виховання, а одним із найбільш дієвих, перевірених часом та досвідом, засобів її досягнення може і повинно бути якомога ширше й швидше впровадження у навчальний процес загальноосвітніх шкіл предмету „Християнська етика”, на який небезпідставно покладає великі надії як громадськість, так і церква.
Удосконалено:
– систематизацію факторів, що зумовили сучасний екологічний стан країни (історичний, політичний, економічний, організаційно-технологічний, правовий, морально-етичний), і оцінено їх прояв;
– на основі аналізу української правотворчої практики останніх років – висновок про необхідність широкого залучення до правотворчої діяльності у сфері охорони довкілля різних складових громадянського суспільства, зокрема представників церков та релігійних організацій;
– на основі аналізу сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду – обґрунтування вимоги щодо взаємних обов’язків церкви і держави та пріоритетності цілей у глобалізаційних процесах, передусім у контексті вирішення екологічних проблем.
Набули дальшого розвитку:
– дослідження перспективних напрямів становлення правового забезпечення ефективної системи охорони довкілля в Україні, у центрі якого – людина, зорієнтована на збереження природи;
– концепція розвитку екологічного права в Україні – «Концепція „екологічного дерева”», сформульована проф. В. В. Костицьким;
– наукова парадигма охорони довкілля, основні положення якої базуються на усвідомленні центрального місця людини, котра відіграє активну роль своєю перетворювальною діяльністю;
– обґрунтування необхідності пошуку ефективних механізмів узгодження дії соціальних і природних законів;
– специфічні закономірності раціонального природокористування як ширшого від матеріального виробництва поняття, оскільки воно поєднане ще й з діяльністю щодо захисту довкілля від деградації і забруднення та формування фундаменту майбутньої цивілізації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях правових, економічних і філософських проблем охорони навколишнього природного середовища та взаємовідносин між церквою і державою, вдосконаленні Конституції України, екологічного законодавства та законодавства у галузі свободи совісті, формуванні екологічної та конфесійної політики держави, її реалізації конкретними органами державної влади та місцевого самоврядування, а також прийнятті внутрішньоцерковних нормативних актів.
Сформульовані автором положення, висновки і рекомендації можуть слугувати методологічним допоміжним засобом у розробці ефективного економіко-правового механізму управління охороною довкілля, формуванні цілісної комплексної системи екологічного права, оптимізації управління екологічними програмами на державному, регіональному та місцевому рівнях, міністерствами та відомствами під час оцінювання перспектив різних форм і механізмів взаємовідносин церкви та держави, реалізації стратегії інтеграції у світове співтовариство через гармонізацію національного та європейського екологічного законодавства та законодавства у галузі державно-конфесійних відносин, у прогнозах соціально-економічних наслідків застосування норм екологічного та релігійного права, під час підготовки фахівців у галузі екологічного права, біоетики, церковних правників, богословів та релігієзнавців.
Одержані результати знайшли своє застосування на загальнодержавному рівні. Зокрема, автор належав до робочої групи при Міністерстві юстиції України з розробки Проекту нової редакції закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», брав участь у розробці «Концепції державно-конфесійних відносин в Україні» у співпраці з Інститутом законодавчих передбачень та правової експертизи, представниками Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, Державного комітету України у справах релігій, Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова та уповноваженими представниками християнських церков і релігійних об’єднань та експертів, а також опрацьовував та сприяв прийняттю постанов № 8 «Створити на базі Екологічного центру Івано-Франківської єпархії УГКЦ Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології» і № 9 «Правлячим єпископам Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ призначити у своїх єпархіях та екзархатах відповідального з питань екології» 37-ї сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви, секретарем якого є автор.
Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, що викладені у дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційної роботи були виголошені та обговорені 29 червня 2005 року на Парламентських слуханнях Верховної Ради України «Свобода совісті й ідентифікація особи», наукових і науково-практичних, в тому числі міжнародних, конференціях і семінарах, круглих столах, а саме: в лютому 2008 року на Науково-практичній конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм і стратегічні можливості України» в Національному авіаційному Університеті; в жовтні 2008 року на Всеукраїнській конференції «Освіта, наука, релігія на захисті довкілля. Законодавчі аспекти природоохоронної діяльності» в Орхуському інформаційному центрі при Міністерстві екології та природних ресурсів, організованій Всеукраїнською екологічною лігою; у травні 2009 року на ІХ Науково-практичній конференції «Людина і соціум в умовах глобальної кризи: погляд крізь призму суспільствознавства та богослов’я» в Національній академії управління; у квітні 2010 року на ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права» у Київському національному університеті внутрішніх справ; у травні 2011 року на Всеукраїнській правовій науково-практичній конференції «Соціологічні та філософські проблеми права очима молодих науковців та практиків» в Київському національному університеті імені Траса Шевченка та ще на п’яти інших наукових конференціях.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у наукових журналах, збірниках наукових праць і матеріалах тез конференцій. У фахових виданнях надруковано 5 статей.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаної літератури (137 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 206 сторінок, з них список використаних джерел – 12 сторінок, та додатки – 12 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідивши тематику еколого-правової культури і роль церкви у її формуванні ми дійшли до таких висновків.
Навколишнє природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи, техногенної руйнівної дії чи психологічно-духовного впливу стає екологічно небезпечним об’єктом, який потребує встановлення спеціального правового режиму.
Крім того, необхідне вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки. За умов його існування доцільно розробляти систему заходів, в тому числі правового характеру, спрямованих на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від дії природної стихії, техногенних аварій та катастроф, на усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непродуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.
Потрібен особливий юридичний режим використання небезпечного середовища (здійснення заходів щодо очищення території, обмеження і заборона різних видів екологічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій території, де є потенційні природні джерела прояву небезпеки чи здійснюються екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються відповідні об’єкти. Необхідно також передбачати особливий статус осіб, які тимчасово або постійно знаходяться в зоні підвищеного екологічного ризику, та тих, що постраждали внаслідок дії екологічно небезпечних чинників, у тому числі й духовно-психологічного характеру.
Ризик підвищеної екологічної небезпеки зобов’язує еколого-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву. Ці факти, які набувають юридичного значення, зумовлюють необхідність їх правового закріплення як юридичних фактів виникнення відносин, пов’язаних з забезпеченням екологічної безпеки. А це, в свою чергу, має породжувати специфічні обов’язки держави в частині гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об’єкти.
Кожен майбутній юрист, економіст, спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між суспільством, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .
Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад, такі, як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.
Виключно Основним Законом створити повноцінну правову базу для суттєвого поліпшення екологічної ситуації неможливо. В 1992 році було розроблено концепцію розвитку екологічного права, яка тоді була названа «екологічним деревом Костицького». Основні напрями цієї концепції мають втілюватись за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Питання, яке може бути розв'язане шляхом кодифікації екологічного законодавства, є положення щодо законодавчого визначення і закріплення тих понять, які відсутні в законодавстві, а містяться в актах тлумачення та теоретичних розробках, та вдосконалення тих, які є неповними і суперечливими. Законодавчого закріплення в процесі систематизації і законотворення зокрема потребують такі категорії, як: джерело підвищеної екологічної небезпеки, обмеження екологічних прав, зловживання екологічними правами, екологічна шкода. Потребує вдосконалення формулювання ядерної шкоди, відходів від ядерної промисловості, що міститься в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку». Здійснення систематизації законодавства потребує не тільки упорядкування і переробки чинних нормативно-правових актів, а й прийняття нових законів у цій галузі. Потрібно зауважити, що саме в галузі екології для створення досконалих і виважених законопроектів необхідно залучати спеціалістів не тільки в галузі юриспруденції, а й фахівців у галузі медицини, радіоекології, загальної екології, соціоекології в першу чергу для того, щоб з'ясувати зміст, порядок визначення та відшкодування антропогенної шкоди. Ще одним питанням, яке має бути розв'язане шляхом кодифікації екологічного законодавства і стати гарантією для захисту екологічних прав громадян, є розмежування компетенції органів екологічного контролю, усунення колізій між нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та галузевими нормативно-правовими актами, де визначено компетенцію цих органів.
Одним з інструментів правовиховного впливу в галузі екології є штрафи за екопорушення, які широко застосовуються в країнах Центральної та Східної Європи. Існуюча система екоштрафів потребує негайної реформи, а саме: необхідно змінити методику їх нарахування; розміри екоштрафів необхідно збільшити та встановлювати в залежності від розмірів ставки плати за забруднення; еконо¬мічного збитку від порушення; можливих витрат підприємства – порушника на природоохоронні заходи, невиконання яких призвело до екопорушення; вартості діяльності, направленої на рішення екологічної проблеми, яка виникла.
Тож, у результаті проведеного дисертаційного дослідження ми виконали наукове завдання, яке полягало у визначенні еколого-правової культури та з’ясуванні ролі церкви у її формуванні та формулюємо і подаємо основні теоретичні та практичні підсумки роботи, що відображають загальний зміст дисертації та підтверджують, що:
1. Причинами кризової екологічної ситуації, яку ми маємо сьогодні в Україні є екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській діяльності, коренем яких є атеїстичний світогляд.
2. Навколишнє природне середовище, що стало у XXI столітті джерелом підвищеної екологічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи, техногенної руйнівної дії чи психологічно-духовного впливу стає екологічно небезпечним об’єктом.
3. Майбутній Конституційній асамблеї, яка буде створена відповідно до Указу Президента України, треба зазначити в новій редакції Конституції України, що Україна є екологічною державою. Це конституційне визначення сприяло б встановленню верховенства екологічного світогляду в усіх сферах суспільного буття та дозволило б подолати екологічні проблеми в нашій країні, головною з яких є наслідки аварії на Чорнобильській АЕС (найбільшої техногенної та екологічної катастрофи сучасного світу), та сприяло б формуванню еколого-правової культури в нашому народі. Окрім цього, таке визначення було б продовженням екологічної політики України на глобальному рівні, одним із проявів якого була добровільна та одностороння відмова від третього за величиною у світі арсеналу ядерної зброї та дострокове припинення експлуатації третього енергоблоку Чорнобильської АЕС 15 грудня 2000 року.
4. Для розв’язання екологічних проблем потрібно удосконалювати законодавство, реалізувати розроблену ще в 1992 році концепцію розвитку екологічного права, яка тоді була названа «екологічним деревом Костицького», систематизувати правові норми в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки в єдиному кодифікованому акті – Екологічному кодексі України. Створення кодифікованого нормативно-правового акта в галузі екології дасть можливість скоротити кількість джерел екологічного права й підвищити ефективність його застосування, ліквідувати прогалини і колізії в праві та декларативність законодавства.
5. Правове забезпечення охорони довкілля України належить здійснювати за людиноцентристським принципом, згідно з яким особа зорієнтована на збереження природи. Людина не може бути виключена з екосистеми, а екосистема не може бути позбавлена присутності в ній людини. Тільки синергія суспільства і природи на засадах еколого-правової культури гарантує розвиток і виживання народу та є початковим і основним елементом трансформації суспільства для сталого розвитку.
6. На сьогодні церква відіграє значну роль у реалізації економіко-правового механізму формування еколого-правової культури. Для його вдосконалення необхідно опрацювати концепцію створення економіко-правового механізму формування еколого-правової культури, адаптованого до умов соціально-економічної системи перехідного періоду в Україні та активізації глобалізаційних процесів як інтегровану єдність правової, інституційної, функціональної й економічної підсистем, де особливу роль відіграє церква.
7. Для сприяння піднесенню рівня екологічної правосвідомості громадян нашої держави доцільно зробити відповідні законодавчі зміни, щоб релігійні організації мали право засновувати навчальні заклади всіх рівнів акредитації, у яких фінансування предметів загальноосвітнього циклу здійснювалося б державою, а релігійного циклу – церквою. Це дозволило б безперешкодно реалізувати перманентну еколого-правову формацію як складову частину виховного елементу в таких закладах освіти.
8. Церква, як незалежна інституція громадянського суспільства, може відіграти важливу роль у здійсненні громадського екологічного аудиту. Необхідність запровадження інституту екологічного аудиту з відповідним його правовим оформленням як системи незалежного екологічного контролю, оцінки та консалтингу у сфері правових, екологічних, фінансових та технологічних відносин охорони довкілля для встановлення пріоритетів між економічними інтересами власників об’єктів господарської діяльності й екологічними інтересами суспільства, вказує на потенціал церкви як незалежної інституції у його реалізації.
9. Відповідно до завдання екологізації всього суспільного життя потребує активізація «екологічної суспільно значимої діяльності церкви», концентрованого вияву «материнського обличчя» церкви – одного з основних суспільних завдань, які випливають з її природи. Така діяльність церкви має здійснюватися з урахуванням сучасного вітчизняного за зарубіжного досвіду на засадах взаємних обов’язків церкви і держави та паритетності цілей у глобалізаційних процесах, передусім у контексті вирішення екологічних проблем.
10. Враховуючи набутий досвід та великий ще невикористаний потенціал церкви у справі виховання громадян України, вважаємо, що релігійним організаціям разом з органами місцевої влади та самоврядування слід добиватися ширшого впровадження викладання предмету «Християнська етика» в загальноосвітніх школах на всій території України. Великий духовний та освітній потенціал церкви та її співпраця з державою і всіма іншими суб’єктами правовідносин у громадянському суспільстві поряд з чіткою, загальнозрозумілою систематизацією та структуризацією всієї системи екологічного права здатні подолати екологічний та еколого-правовий нігілізм у нашому суспільстві та сформувати належну екологічну правосвідомість та еколого-правову культуру людини як запоруку збереження довкілля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Грабовська І. Екологічна ідея – складова української національної ідеї / І. Грабовська // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – С.465-466.
2. Про Засади державної політики України в галузі прав людини. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – № 35. – 303 с.
3. Новиков Р. А. Проблема окружающей среды в мировой экономике и между¬народных отношениях / Р. А. Новиков. – М.: Мысль, 1976.
– 152с.
4. Голиченков А. К. Очерки экологического права: развитие правовых идей охраны природы. Серия 11. Право / А. К. Голиченков, Т. Е. Новицкая, С. В. Чиркин // Вестник Моск. ун-та. – 1991. – № 6. – С. 55-57.
5. Новиков Р. А. Проблема окружающей среды в мировой экономике и между¬народных отношениях / Р. А. Новиков. – М.: Мысль, 1976.
– 152с.
6. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. – К. : Преса України, 1996. – Преамбула.
7. Кисельов М.М. Екологічна свідомість українців / М.М. Кисельов // Науковий світ. – 2002. – № 7. – С. 5-29.
8. Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР / В. Л. Мунтян – К.: Вища школа, 1982. – 231 с.
9. Попович Т. Екологічні стандарти у розрізі генезису екологічного права (цивільно-правовий аспект) / Т. Попович // Юридична Україна. – 2004. –
№ 9. – С. 37-40.
10. “Про план полезахисних лісонасаджень, запровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах європейської частини СРСР” – постанова Ради Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) від 20 жовтня 1948 року.
11. Навколишнє природне середовище і здоров‘я населення України. Доповіді до плану дій з гігієни навколишнього середовища. МОЗ України, Мінекобезпеки України. – К., 1998. – 243 с.
12. Андрейцев Ю. І. Екологічна експертиза, право та практика /
Ю. І. Андрейцев. – К.: Вентурі, 1994. – 656 с.
13. Про основні напрями державної політики України у галузі
охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України від
5 березня 1998 р. № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –
№ 38-39. – Ст. 248.
14. Білявський Г. О. Основи загальної екології / Г. О. Білявський, М. М. Падун , Р. С Фурдуй. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.
15. Білявський Г. О. Основи загальної екології / Г. О. Білявський, М. М. Падун , Р. С Фурдуй. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.
16. Пилипчук В. Р. Екологія: погляд у майбутнє / В. Р. Пилипчук // Юридичний Вістник України. – 1997. – № 5. – 324с.
17. Моисеев Н.Н. Экология, нравственность и политика / Н.Н. Моисеев // Вопросы философии. – 1989. – № 5. – С. 3-25.
18. Білявський Г. О. Основи загальної екології / Г. О. Білявський, М. М. Падун, Р.С. Фурдуй. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.
19. Про основні напрями державної політики України у галузі
охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України від
5 березня 1998 р. № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –
№ 38-39. – Ст. 248.
20. Про основні напрями державної політики України у галузі
охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України від
5 березня 1998 р. № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –
№ 38-39. – Ст. 248.
21. Білявський Г. О. Основи загальної екології / Г. О. Білявський, М. М. Падун, Р. С. Фурдуй. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.
22. Стокгольмська декларація 1972 [Електронний ресурс]: міжнар. документ, прийнятий Конференцією ООН з проблем навколишнього середовища, що відбулася у Стокгольмі, 5-16. 06. 1972р. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg –995.454.
23. Про основні напрями державної політики України у галузі
охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України від
5 березня 1998 р. № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –
№ 38-39. – Ст. 248.
24. Дорогунцов С. І. Екологія: навч.-метод. посібник для самостійн. вивчення дисциплін / С. I. Дорогунцов, К. Ф. Коценко, О. К. Аблова. – К.: КНЕУ, 1999. – 152с.
25. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – Ст.16.
26. THE CONSTITUTION OF THE REPUBLIC OF MONTENEGRO – Режим доступу:http://www.legislationline.org/download/action/download/id/929/file/b4b8702679c8b42794267c691488.htm/preview
27. Андрейцев В.І. Екологічне право : навч. посiбник для юрид. фак. вузiв. / В.І. Андрейцев. – К.: Вентурi, 1996. – 186 с.
28. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – Ст.16; 50; 66.
29. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. Зі змінами Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6.
30. Про питну воду та питне водопостачання: Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст.185.
31. Про охорону атмосферного повітря: Закон України від 16 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 678.
32. Про поводження з радіоактивними відходами: Закон України від
30 червня 1995року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 27. – Ст.199.
33. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України від 23 грудня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.
34. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –1995. – № 24; зі змінами: Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 45. – Ст. 45.
35. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
36. Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №. 27; зі змінами: Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 29. – Ст.27.
37. Про затвердження “Комплексної програми здійснення державного санітарного нагляду в галузі радіаційної безпеки України, радіаційного контролю об‘єктів довкілля та індивідуального дозиметричного контролю установами Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров‘я України та науково-дослідними інститутами АМН України на 2001-2005 р.р.: Наказ Міністерства охорони здоров‘я України від 22 жовтня 2001 року № 418. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua/cgi-bin/nauonlu.exe.moz.67644.t.guest”.
38. Про затвердження Допустимих рівнів вмісту радіонуклідів Cs-137 і Sr-90 у продуктах харчування і питній воді (ДР-97): Наказ Міністерства охорони здоров‘я України від 19 серпня 1997 р. № 255. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua/cgi-bin/nauonlu.exe?moz+66485_t+guest.
39. Про затвердження Правил охорони життя людей на водних об‘єктах України: Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від
3 грудня 2001року № 272 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст. 244.
40. Аніщенко В. Аналіз екологізації фінансово-економічної системи в Україні / В. Аніщенко, Т. Кайстренко, Н. Митькевич // Сіверянський літопис. – 2002. – № 1. – 244с.
41. Иоганн Вольфганг Гете. Поэзия и правда. Из моей жизни / Иоганн Вольфганг Гете. – Россия: Издательство Захаров, 2003. – 736 с.
42. Костицький. В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка / В. В. Костицький. – К.: ІЗП і ПЗ, 2004. – 133 с.
43. Patrick Glynn. God: The Evidence, The Reconciliation of Faith and Reason in a Postsecular World, Prima Publishing. – California, 1997. – 531р.
44. Грабовський С. Проблема "людини кризи" у контексті новітньої доби / С. Грабовський. – Луцьк, 2000. – С. 261-262.
45. "Політичний портрет України". Бюлетень дослідно-навчального Центру "Демократичні ініціативи". – К.,1996. – № 15. – С.102-111.
46. Харт Х. Л. А. Концепція права / Х. Л. А. Харт. – К., 1998. – С.15.
47. Тополь Ю.О. Правовий нігілізм: стан, детермінанти та можливі шляхи подолання / Ю.О. Тополь // Вісник Хмельницького інституту управління і права. – 2004. – № 3 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.univ. km.ua/visnyk/695.pdf.
48. Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви Прийнято на Ювілейному Архиєрейському Соборі РПЦ, 13-16 серпня 2000 року. – Москва [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.mospat.ru/ index.php?mid – 90.
49. Кант И. Сочинения на немецком и русском язиках / И. Кант. – М., 1994. – Т. I. – 285 с.
50. Грабовська І. Екологічна ідея – складова української національної ідеї / І. Грабовська // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – С.465-466.
51. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка / В. В. Костицький. – К.: ІЗП і ПЗ, 2004. – 137 с.
52. Бредіхіна В.Л. Право громадян на безпечне навколишнє середовище / В.Л. Бредіхіна// Дис. канд. юр. Наук: 12.00.06. – Храків, 2005. – 191с.
53. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції
України (до інтерпретації вихідних конституційних положень) / П.М. Рабінович.– Х.: Право, 1997. – 64 с.
54. Шемшученко Ю.С. Человек и его право на безопасную (здоровую) окружающую среду / Ю.С. Шемшученко // Государство и право. – 1993. – № 10. – С. 120-125.
55. Бредіхіна В.Л. Право громадян на безпечне навколишнє середовище / В.Л. Бредіхіна // Дис. канд. юр. Наук: 12.00.06. – Храків, 2005. – 191с.
56. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – Ст. 50.
57. Національний університет внутрішніх справ. Центр знань з прав людини. Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/humanright/ glossary/ gl760/info – ukr.htm.
58. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6.
59. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16 червня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №34. – Ст. 502.
60. «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля». – Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН, прийнята 25 червня 1998 року у м. Орхусі (Данія).
61. Стокгольмська декларація 1972 – міжнар. документ, прийнятий Конференцією ООН з проблем навколишнього середовища, що відбулася у Стокгольмі 5-16.VI 1972. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/ main.cgi?nreg –995.454.
62. Цивільний кодекс України. З постатейним змістом. – К.: Видавнича компанія «Воля», 2004. – 440с.
63. «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля». – Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН, прийнята 25 червня 1998 року у м. Орхусі (Данія).
64. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. Зі змінами Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6.
65. Основи права України. [За ред. проф. В.Л. Ортинського.]. – Львів: Оріяна-Нова, 2005. – Видання друге, доповнене і перероблене. – Cт. 215-221.
66. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. Зі змінами Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 6.
67. Порядок проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки, затверджений постановою № 1122 Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року.
68. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – Ст. 55.
69. Про рослинний світ. Закон України від 09. 04. 1999 № 591-XIV. – Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23. – Ст. 198.
70. Про об’єднання громадян. Закон України від 16. 06. 1992 № 34 - XIV. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
71. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. Зі змінами Закон України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – Ст. 21.– № 6.
72. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – Ст. 16.
73. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. Закон України від 10 січня 2002 року: Офіційний вісник України. – 2002. – № 6. – Ст.12.
74. Основи права України. [За ред. проф. В.Л. Ортинського.]. – Львів: Оріяна-Нова, 2005. – Видання друге, доповнене і перероблене. – Cт. 215-221.
75. Сіверянський літопис. Сучасні проблеми розвитку екологічного страхування в Україні. / [Аніщенко В., Зенченко О., Кайстренко Т., Комендант І.]. – 2002. – № 5. – C. 171-175.
76. Вісник НАН України. Біоетика – новий ступінь інтеграції природничих і гуманітаринх наук. /[ Кундієв Ю., Дембновецький О., Чащин М., Рудий Р.]. – 2002. – № 11.
77. Alma-Ata Declaration International Conference on Primary Health Care. http://www.euro.who.int/AboutWHO/Policy/20010827 – 1.
78. Свобода совісті й ідентифікація особи : Зі стенограми виступу Олекси Петріва, Протоієрея Української Греко-Католицької Церкви на Парламентських слуханнях Верховної Ради України, 29 червня 2005 р. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/par – sl/sl290605.htm.
79. Зі стенограми виступу Олекси Петріва, Протоієрея Української Греко-Католицької Церкви на Парламентських слуханнях Верховної Ради України „Свобода совісті й ідентифікація особи” 29 червня 2005 року. http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/par –sl/sl290605.htm.
80. Вісник НАН України. Біоетика – новий ступінь інтеграції природничих і гуманітаринх наук. / [Кундієв Ю., Дембновецький О., Чащин М., Рудий Р.]. – 2002. – № 11.
81. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Т. Г. Андрусяк. – Львів: Фонд "Право для України", 1997. – 198 с.
82. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун; [пер. з рос.]. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
83. Економічна Енциклопедія / [Мочерний С. В. та інші.]. – К.: Академвидав, 2000 р. – Т. І. – 864 ст.
84. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / В. В. Костицький. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003. – 772 с.
85. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун; [пер. з рос.]. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
86. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун; [пер. з рос.]. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
87. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – Ст. 3.
88. Скакун О.Ф. Теорія держави і права / О.Ф. Скакун; [пер. з рос.]. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
89. Про основні напрями державної політики України у галузі
охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України від
5 березня 1998 р. № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. –
№ 38-39. – Ст. 248.
90. Кравченко С.Н. Реализация экологического законодательства / С.Н. Кравченко // Правовое воспитание, 1989. – № 8. – С.38-48.
91. Вершок И.Л. Об экологическом правосознании / И.Л. Вершок // Государство и право, 2003. – № 3. – С.42-49.
92. Салтовський О.І. Основи соціальної екології / О.І. Салтовський. – К., 1997. – С.105-123.
93. Кочергин А.Н. Экологическое знание и сознание / А.Н. Кочергин, Ю.Г. Марков, Н.Г. Васильев. – Новосибирск, 1987. – С.176-200.
94. Андрейцев В. І. Екологія і закон: збірник екологічного законодавства в 2-х томах / В. І. Андрейцев. – К., 1998.
95. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения / Г.А. Галеева // Город, природа, человек. – М., 1982. – С.41-74.
96. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / В. В. Костицький. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003. – 772 с.
97. Костицький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / В. В. Костицький. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003. – 772 с.
98. Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / Костицький В. В. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003. – 772 с.
99. Андрейцев В. І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. Вузів / В. І. Андрейцев. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
100. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: навч. посіб. / В.С. Крисаченко. – К.: Заповіт, 1996. – 325 с.
101. Основи екології: Опорний конспект лекцій / [Чаус І. В. та ін.] – К.: КНТЕУ, 2003. – 173 с.
102. Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Заповіт, 1996. – 325 с.
103. Костицький В.В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні) / В. В. Костицький. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003. – 772 с.
104. Толстоухов A. – Газета «День» / Анатолій Толстоухов. – 23.10.2002. – № 193.
105. Калашник А. К. Християнська етика (1-12 класи) / А. К. Калашник, О.В. Огірко // Методичний посібник. – Львів: МАУП, 2003.
106. Маритен, Ж. Избранное: Величие и нищета метафизики / Маритен, Ж. [oтв. ред. и сост. Р. А. Гальцева; пер. с фр. В. П. Гайдамака.]. – М.: РОССПЭН, 2004.
107. Біоетика / [Зґречча Е., Спаньйоло А. Дж., П’єтро М. Л. ді та інші.]; переклад з італійської В. Й. Шовкун. – ЛОБФ «Медицина і право», 2007. – 672 с.
108. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Т. Г. Андрусяк. – Львів: Фонд "Право для України", 1997. – 198 с.
109. Дмитрієнко Ю. М. Актуальні аспекти теоретичної соціалізації посттоталітарної правосвідомості в контексті правового виховання / Ю.М. Дмитрієнко // Право і безпеки. – Харків: НУВС, 2003. – Вип. 3003/212. – С. 12-16.
110. Козловський А. А. Право як пiзнання. Вступ до гносеологiї права / А. А. Козловський. – Чернiвцi: Рута, 1999. – 295с.
111. Дмитрiєнко Ю. М. Про фiлософсько-правовий статус категорiї "девiантна правосвiдомiсть" в контекстi проблематики часопису "Вiра i Розум" / Ю.М. Дмитрiєнко, Л.В. Петрова // Науково-теоретичнi здобутки Слобiдської України: Ювiлейний збiрник наукових праць.– Х.: Курсор, 1999. – № 2. – С. 52-57.
112. Повідомлення Прес-служби Департаменту ДАІ МВС України 24. 09. 2009. Застосування упродовж року нового законодавства у сфері безпеки дорожнього руху дало позитивний результат: зниження аварійності в Україні на 30%. Режим доступу: http://www.sai.gov.ua/pages.shtml?id=1464.
113. Політичний портрет України". Бюлетень дослідно-навчального Центру "Демократичні ініціативи". – К., 1996. – № 15. – С. 102-111.
114. Грабовський С. Проблема "людини кризи" у контексті новітньої доби / С. Грабовський // Антропоцентризм і віталізм: сучасний синтез. – Луцьк, 2000. – С. 261-262.
115. Кириченко С. О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст / С. О. Кириченко. – К.: Логос, 1999.
116. Кириченко С. О. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави / С.О. Кириченко. – Київ.: Логос, 1999.
117. Громадянське суспільство в Україні : проблеми становлення. – Київ.: Логос, 1997.
118. Кириченко С. О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст / С. О. Кириченко. – К.: Логос,1999.
119. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Ін. 18:36.
120. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Мт. 22:20.
121. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Рим. 13: 3¬4.
122. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Іс. 5:8.
123. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Зах. 7: 9-¬10.
124. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Мт. 22:39.
125. Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / [за ред. В. Ворони, М. Шульги.]. – Національна академія наук України; Ін-т соціології НАН України. – К., 2008 р. – 656 с.
126. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Т. Г. Андрусяк . – Львів: Фонд "Право для України", 1997. – 198 с.
127. Економічна Енциклопедія / [Мочерний С. В. та інші.]. – Академвидав, 2000 р. – Т.1. – 864 ст.
128. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / О. Ф. Скакун [пер. з рос.]. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
129. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви. Офіційний Веб ресурс Російської Православної Церкви Московського Патріархату. – Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/db/text/ – 141422.html.
130. Декларація Ювілейного Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патірахату “Церква і світ на початку третього тисячоліття”. –Київ, 2001 р. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/resourses/religdoc/uockp – doc/uockp – socdoc.
131. Святе Письмо Старого та Нового завіту в перекладі о. Івана Хоменка. Видавництво отців Василіян "Місіонер". – Львів, 2007. – 350 ст. – Рим. 8:20,22.
132. Офіційний Веб ресурс Вселенського Патріархату. Послання Його Всесвятості, Екуменічного Патріарха Вартоломея, з нагоди Дня Захисту Навколишнього Середовища (01/09/2008). Message of His All Holiness, the Ecumenical Patriarch Bartholomew, on the Day of the Protection of the Environment(01/09/2008). Режим доступу: http://www.ec-patr.org/docdisplay.php? lang – en&id – 970&tla – en.
133. Офіційний Веб ресурс Вселенського Патріархату. Послання Його Всесвятості, Екуменічного Патріарха Вартоломея, з нагоди Дня Захисту Навколишнього Середовища (01/09/2008). Message of His All Holiness, the Ecumenical Patriarch Bartholomew, on the Day of the Protection of the Environment(01/09/2008). – Режим доступу: http://www.ec-patr.org/docdisplay.php? lang – en&id – 970&tla – en.
134. This sacred earth: religion, nature, environment. Ed. R. Gottlieb. – London and New York: Routledge, 1996. – P. 230-238.
135. Офіційний Веб ресурс УГКЦ. – Режим доступу: www.ugcc.org.ua/ news – single.0.html?&tx – ttnews[pS] –1221236592.
136. Офіційний Веб ресурс УГКЦ. – Режим доступу: www.ugcc.org.ua/ news – single.0.html?&tx – ttnews[pS] –1221236592.
137. Колосов Ю.М. Международное право / Ю.М. Колосов, В.И. Кузнєцов. – М.: Междунар. Отношения,1998. – С. 571.