Шомпол Олена Анатоліївна ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ЕКОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Короткий опис

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок роботи
з науковими програмами, визначена мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження,
методологічна та науково-теоретична основи дослідження, сформульована наукова новизна
одержаних результатів, їх практичне значення, викладені дані про апробацію результатів
дослідження та публікації за темою, зазначені структура і обсяг роботи.
Розділ перший «Науково-теоретичні основи вдосконалення законодавства
України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань»
складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Поняття вдосконалення законодавства України про екологічну
11
безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань та його юридичні ознаки»
дослідження поняття «вдосконалення законодавства про екологічну безпеку в контексті
міжнародно-правових зобов’язань», виявлення притаманних йому ознак та характеристик
здійснено на підставі комплексного підходу та звернення до наукових досліджень різного
галузевого спрямування (загальної теорії права, міжнародного права та права ЄС,
конституційного, адміністративного, екологічного права та права екологічної безпеки).
Багатогранність та багатоаспектність поняття «вдосконалення законодавства України
про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань», обумовило його
розгляд у декількох аспектах: через призму постійно триваючого процесу, який розкриває
особливості його змісту у динаміці, та через призму суспільних відносин, що
опосередковуються у специфічному виді комплексних правовідносин, та виявляють
особливості даного поняття у статиці.
Зміст поняття «вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в
контексті міжнародно-правових зобов’язань» розкривається через співвідношення із
схожими поняттями та категоріями: «розвиток», «процес», «реформа», «оптимізація».
Розглянуто і визначено місце, роль та функції вдосконалення законодавства України про
екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань у системі правових
зв’язків, інших правових явищ, понять та категорій, а саме, таких як: правова система
України, механізм правового забезпечення екологічної безпеки, механізм імплементації
міжнародних еколого-правових норм, система правових гарантій забезпечення права
людини на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.
В результаті проведеного аналізу запропоновано визначення досліджуваного поняття у
вузькому розумінні (через визначення внутрішнього змісту даного поняття) та широкому
розумінні (через структурно-функціональну характеристику даного поняття).
У підрозділі 1.2. «Правові форми вдосконалення законодавства України про
екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань» проаналізовано
науково-теоретичні підходи до розуміння правових форм вдосконалення законодавства
України в контексті міжнародно-правових зобов’язань (імплементації, адаптації,
гармонізації, рецепції, оптимізації, трансформації, конвергенції та інших) та зроблено
висновок про те, що на науковому та нормативно-правовому рівні відсутній узгоджений
єдиний системний підхід щодо визначення та розуміння правових форм удосконалення
законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових
зобов’язань та розуміння їх способів та видів.
Встановлено, що поняття «гармонізація» є родовим, загальним поняттям, яке охоплює
всі процеси вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті
міжнародно-правових зобов’язань.
Обґрунтовано необхідність виокремлення двох основних правових форм
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-
правових зобов’язань: імплементація міжнародно-правових норм у сфері екологічної
безпеки і адаптація законодавства України про екологічну безпеку до законодавства ЄС.
Такий підхід ґрунтується, по-перше, на особливостях та різності правової природи
міжнародних норм та норм права ЄС в сфері забезпечення екологічної безпеки (норми
12
права ЄС ніяких точок дотику із правовою системою України не мають, з формально-
юридичної точки зору, за виключенням змісту міжнародно-правового зобов’язання України
щодо наближення національного законодавства України до законодавства ЄС, зокрема в
сфері забезпечення екологічної безпеки); по-друге, відмінністю за змістом, правових засад
імплементації міжнародних еколого-правових норм та адаптації законодавства України про
екологічну безпеку до законодавства ЄС, що опосередковується у діяльності спеціально-
уповноважених органів.
У підрозділі 1.3. «Співвідношення національного законодавства про екологічну
безпеку, міжнародно-правових норм та норм права ЄС у цій сфері» проведено аналіз та
узагальнення науково-теоретичних, міжнародно-правових та конституційних засад
співвідношення національного законодавства про екологічну безпеку із нормами в сфері
екологічної безпеки, закріпленими на міжнародному рівні та в межах ЄС. На підставі цього
обґрунтовано ряд положень: 1) конституційні положення (ст.9 Конституції України),
потребують удосконалення, оскільки поряд з цим відсутній механізм його реалізації,
зокрема в частині співвідношення норм міжнародних угод із нормами законів України у
сфері екологічної безпеки; 2) міжнародно-правові зобов’язання у сфері забезпечення
екологічної безпеки відповідно до міжнародних екологічних договорів та угод щодо
співпраці з ЄС будуть виконані державою тоді, коли буде забезпечено відповідний рівень
екологічної безпеки в межах держави, а це неможливо без формування ефективного та
дієвого правового механізму забезпечення екологічної безпеки на національному рівні,
який опосередковується у національному законодавстві про екологічну безпеку.
Запропоновано підхід, за якого порівняння норм міжнародних, національних та
європейських у сфері екологічної безпеки здійснюється за відповідними напрямками:
екологічна безпека як пріоритет та об’єкт правового регулювання на рівні міжнародному,
ЄС та України; суспільні відносини у сфері екологічної безпеки врегульовані на правовому
рівні (міжнародному, рівні ЄС та України); джерела, в яких об’єктивуються норми та
вимоги екологічної безпеки.
Розділ другий «Характеристика правовідносин щодо вдосконалення
законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових
зобов’язань» складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті
міжнародно-правових зобов’язань» розглянуто підстави виникнення, зміни та
припинення правовідносин щодо вдосконалення законодавства про екологічну безпеку, та
з’ясовано, що вони тісно пов’язані з підставами виникнення міжнародно-правових
зобов’язань самої держави. Серед таких правових підстав та умов виникнення, зміни та
припинення правовідносин щодо вдосконалення законодавства України про екологічну
безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань, виокремлено дві групи:
1) міжнародно-правового (зовнішнього) характеру та 2) національно-правового
(внутрішнього) характеру.
Правовідносини, в межах яких здійснюється вдосконалення законодавства України
про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових зобов’язань, розглядаються як
13
комплексний вид екологічних правовідносин, зокрема тих, що виникають у сфері
забезпечення екологічної безпеки, які є абсолютними за змістом, мають ознаки
процесуальних правовідносин та регулюються норами різного галузевого спрямування.
У підрозділі 2.2. «Особливості суб’єктно-об’єктного складу правовідносин щодо
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті
міжнародно-правових зобов’язань» розглянуто систему об’єктів та суб’єктний склад
правовідносин щодо вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в
контексті міжнародно-правових зобов’язань.
За особливостями об’єктно-суб’єктного складу, змісту вказаних правовідносин
виокремлено дві великі групи: 1) правовідносини щодо імплементації міжнародно-
правових норм в сфері забезпечення екологічної безпеки в систему національного
законодавства; 2) правовідносини щодо адаптації законодавства України про екологічну
безпеку до законодавства ЄС. Дані правовідносини різняться за своїм суб’єктно-об’єктним
складом та змістом, можуть бути поділені на підгрупи залежно від стадій правового
механізму адаптації та імплементації. Характерною ознакою зазначених правовідносин є те,
що в їх межах реалізується екологічна функція держави, зокрема щодо забезпечення
екологічної безпеки та одна з її форм – правотворча.
Аргументована складна структура об’єктного складу правовідносин щодо
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-
правових зобов’язань, як виду правовідносин що виникають у сфері забезпечення
екологічної безпеки, що дозволило виділити безпосередні та опосередковані об’єкти.
Підрозділ 2.3. «Особливості змісту правовідносин щодо вдосконалення
законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових
зобов’язань» присвячений аналізу прав та обов’язків суб’єктів правовідносин щодо
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-
правових зобов’язань.
Окреслені правовідносини фактично спрямовані на забезпечення екологічної безпеки
та права кожного на екологічну безпеку (ст. 50 Конституції України), що можливо за умови
добросовісного виконання державою своїх зобов’язань, в т. ч., міжнародно-правового
характеру у сфері екологічної безпеки. Зроблено висновок про те, що дані правовідносини
можна віднести до абсолютних, оскільки праву кожного громадянина України на безпечне
для життя і здоров’я довкілля кореспондується обов’язок держави та інших суб’єктів
вживати всіх необхідних заходів щодо його забезпечення, зокрема, щодо вдосконалення
законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-правових
зобов’язань.
Особливості змісту даних правовідносин розглянуто через етапи адаптації та
імплементації, які викладені на рівні різних правових процедур. Аналіз практики діяльності
державних органів з імплементації міжнародних еколого-правових норм та адаптації
законодавства України до законодавства ЄС свідчить про наступне: у плануванні заходів
щодо реалізації міжнародно-правових зобов’язань відсутня узгодженість дій, найчастіше
заходи (в т. ч. і по вдосконаленню законодавства) плануються на виконання рішень
міжнародно-правових органів та інституцій; при плануванні діяльності державних органів
14
окремо плануються заходи по імплементації та адаптації, що призводить до дублювання у
діяльності уповноважених органів. В цьому випадку, в діяльності державних органів
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-
правових зобов’язань, яке фактично є способом реалізації цих зобов’язань, починає
виступати ціллю. А коли спосіб (інструмент) стає ціллю, то це призводить до знецінення
самої мети правового регулювання, в нашому випадку – це є захист життя і здоров’я
людини від негативного впливу навколишнього середовища та забезпечення екологічної
безпеки.
Розділ третій «Стан та особливості вдосконалення міжнародного, європейського,
та національного правового регулювання у сфері забезпечення екологічної безпеки»
складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Міжнародно-правове регулювання у сфері забезпечення
екологічної безпеки» розглянуто ознаки екологічної безпеки як об’єкту міжнародно-
правового регулювання, проаналізовано та проведено класифікацію міжнародно-правових
норм у сфері екологічної безпеки за окресленими блоками правового регулювання
(обґрунтованими у параграфі 1.3).
Обґрунтовано висновок про те, що на міжнародному рівні сформувалася система норм
щодо забезпечення екологічної безпеки, які об’єктивуються у міжнародно-правових
документах, їх система є досить розгалуженою та менш систематизованою ніж національне
законодавство. Характерними ознаками цієї сукупності норм є наступне: ці норми
базуються на законах природи; на їх формування впливає сукупність чинників різного
спрямування; вони враховують рівень науково-технічного розвитку; є комплексними;
мають антропоцентричну спрямованість тощо. Підтримана ідея прийняття на
міжнародному рівні Всесвітнього договору про екологічну безпеку Землі (Екологічної
Конституції Землі) як системоутворюючого акту, розробка та прийняття якого, по-перше,
відповідає тенденціям та потребам міжнародно-правового регулювання в сфері
забезпечення екологічної безпеки; по-друге, може стати пріоритетним напрямком
зовнішньої політики держави у сфері забезпечення екологічної безпеки.
У підрозділі 3.2. «Правове регулювання у сфері екологічної безпеки в межах ЄС
(за законодавством ЄС)» проаналізовано етапи формування правового регулювання
екологічної безпеки в межах ЄС. Розглянуто ознаки екологічної безпеки як об’єкту
правового регулювання та пріоритету нормотворчої діяльності в межах ЄС.
Аналіз законодавства ЄС (за блоками правового регулювання) дозволив зробити
висновки про те, що в ЄС на правовому рівні врегульовані суспільні відносини щодо
забезпечення екологічної безпеки, які можна згрупувати у декілька груп: відносини щодо
забезпечення та захисту екологічних прав людини, зокрема, права на безпечне довкілля;
відносини щодо регулювання екологічно небезпечних видів господарської діяльності;
відносини щодо попередження настання надзвичайних ситуацій природного та
техногенного характеру; відносини щодо реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації їх
негативних наслідків. Основною тенденцією розвитку законодавства ЄС в екологічній
сфері є забезпечення екологічної безпеки.
У підрозділі 3.3. «Стан законодавства України про екологічну безпеку та
15
напрямки його вдосконалення в контексті міжнародно-правових зобов’язань»
проведений аналіз сучасного стану регулювання відносин щодо забезпечення екологічної
безпеки, який об’єктивується у законодавстві України про екологічну безпеку, дозволив
виявити низку особливостей та притаманних йому характеристик, які на сучасному етапі
розвитку законодавства України про екологічну безпеку об’єктивно обумовлюють
необхідність його подальшого вдосконалення з метою досягнення ефективного,
адекватного та якісного правового регулювання щодо забезпечення екологічної безпеки,
забезпечення та захисту екологічних прав людини. Виявлені характеристики сучасного
стану законодавства України про екологічну безпеку повною мірою можуть розглядатися у
якості передумов і конкретних підстав подальшого його вдосконалення та виявлення
перспектив його розвитку.
Міжнародно-правові зобов’язання України систематизовано шляхом їх класифікації за
різними критеріями. Застосування такого підходу як класифікація, дозволило більш
ретельно розглянути міжнародно-правові зобов’язання України у сфері забезпечення
екологічної безпеки з точки зору видів, змісту, способів та організаційно-правових форм
діяльності держави щодо їх реалізації на національному рівні, що дало можливість
обґрунтувати напрямки вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в
контексті міжнародно-правових зобов’язань.
Сформульовано теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо вдосконалення
законодавства України про екологічну безпеку. Серед першочергових завдань є прийняття
законів України про ратифікацію низки міжнародних угод в сфері екологічної безпеки, які
ще не стали частиною національного законодавства, зокрема, Протокол про стратегічну
екологічну оцінку до Конвенції Еспо, Протокол про регістри викидів та перенесення
забруднювачів до Орхуської конвенції, Конвенція про транскордонний вплив промислових
аварій, Протокол про цивільну відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну
транскордонним впливом промислових аварій на транскордонні води до Конвенції
1992 року з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер і до
Конвенції 1992 року про транскордонний вплив промислових аварій. Ратифікація вказаних
угод потребує змін та доповнень до ряду законів України, і в першу чергу, законів України
«Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», які
пропонуються доповнити новими статтями щодо запровадження: оцінки транскордонного
впливу на навколишнє середовище; стратегічної екологічної оцінки, її принципів, об’єктів,
порядку та процедури здійснення та забезпечення доступу громадськості до прийняття
екологічно значимих рішень; законів України «Про охорону навколишнього природного
середовища», «Про об’єкти підвищеної небезпеки» положеннями щодо попередження,
ліквідації наслідків та формування системи оповіщення у випадку великих промислових
аварій, які мають транскордонний вплив.
Обґрунтовано необхідність розробки Концепції розвитку законодавства України про
екологічну безпеку як складової Концепції розвитку екологічного законодавства України.
Така Концепція, має: ґрунтуватися на системі доктринальних та теоретичних положень;
містити висновки щодо об’єктивного стану сучасного законодавства про екологічну
безпеку; містити комплекс рекомендацій та пропозицій щодо усунення існуючих недоліків
16
у законодавстві про екологічну безпеку; визначати основні напрямки та перспективи
розвитку, подальшої оптимізації даного законодавства, маючи на меті досягнення більш
ефективного правового регулювання у даній сфері. Результатом реалізації вказаної
концепції має бути розробка та прийняття кодифікованого законодавчого акту «Основи
законодавства України про екологічну безпеку», який в подальшому міг би стати частиною
Екологічного кодексу України.
У Висновках сформульовано основні результати проведеного дослідження.
Викладена позиція автора відносно аналізу науково-теоретичних підходів щодо поняття
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-
правових зобов’язань, сформульовано визначення зазначеного поняття у вузькому
розумінні та у широкому розуміння (через структурно-функціональну характеристику);
виокремлення та аналізу правових форм вдосконалення законодавства України про
екологічну безпеку; аналізу теоретичних підходів до співвідношення норм щодо
забезпечення екологічної безпеки на трьох рівнях – міжнародному, ЄС та України та
сформульовано наукові положення щодо удосконалення методики порівняння правового
регулювання у сфері екологічної безпеки; виявлені особливості складу правовідносин щодо
вдосконалення законодавства України про екологічну безпеку в контексті міжнародно-
правових зобов’язань. Сформульовано висновки щодо стану правового регулювання
забезпечення екологічної безпеки на міжнародному рівні, рівні ЄС та України.
Обґрунтовано положення та структура наукової моделі Концепції розвитку
законодавства України про екологічну безпеку та пропозиції щодо ратифікації низки
міжнародних угод у сфері екологічної безпеки і відповідних змін до законодавства.