ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ФОРМ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН ТА УКРАЇНИ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

УДК 349.42

РИЖКО ПАВЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ

ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ФОРМ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРН ТА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Статівка Анатолій Миколайович

Харків – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ФРН ТА УКРАЇНИ………………………………… 13
1.1. Сутність аграрної політики ФРН та України стосовно функціонування й розвитку сільського господарства та форм аграрного підприємництва……………………………………………………………….. 13
1.2. Правові засади сільськогосподарської виробничої діяльності
у ФРН та в Україні…………………………….……………………………… 34
1.3. Форми аграрного підприємництва у ФРН і в Україні та їх законодавче забезпечення……………………………………………………. 54
Висновки до розділу 1…………………………………………………. 66
РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ОКРЕМИХ ФОРМ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ……………………………………………………… 76
2.1. Правове становище сільськогосподарських акціонерних товариств у ФРН та в Україні…………………………………......................... 76
2.2. Правове становище сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю……………………………….......................... 101
2.3. Правове становище сільськогосподарських кооперативів виробничої та переробної спрямованості за законодавством ФРН і України………………………………………………………………………… 127
Висновки до розділу 2…………………………………………………. 152
ВИСНОВКИ………...…………………………………………………. 159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...……………… 174

Список умовних позначень

ЄС – Європейський Союз
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
СК – Сільськогосподарський кооператив
САТ – Сільськогосподарське акціонерне товариство
СТОВ – Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю
АТ – Акціонерне товариство
ТОВ – Товариство з обмеженою відповідальністю
САП – Спільна аграрна політика
СОТ – Світова організація торгівлі
СВК – Сільськогосподарський виробничий кооператив
КЗ – Кооперативний Закон

ВСТУП

Актуальність теми. Економічні й правові трансформаційні процеси в Україні, пов’язані з прагненням приєднатися до Європейського Союзу (ЄС), вимагають перегляду норм чинного законодавства, зміни його концептуальних положень та приведення у відповідність до вимог законодавства Європейського Союзу. Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) як держава - член ЄС є однією з найбільш економічно розвинутих країн і при цьому займає позицію одного з найбільших виробників сільськогосподарської продукції в Європейському Союзі, а її аграрний сектор характеризується як потужний та високоефективний. Для України як країни з високим аграрним потенціалом – земельним, природним, трудовим тощо – запозичення позитивного досвіду Німеччини у правовому регулюванні організації і функціонування форм аграрного підприємництва може стати корисним та дасть можливість підвищити ефективність національного аграрного сектору, забезпечити виробництво конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції рослинництва і тваринництва, продовольчу безпеку та реалізувати експортний потенціал нашої держави.
Україна, проголосивши інтеграцію до Європейського Союзу основним напрямом стратегічної зовнішньої політики, взяла на себе й зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність до вимог законодавства ЄС, у тому числі й аграрного законодавства у сфері регулювання правового становища окремих форм аграрного підприємництва. Важливу роль у цьому процесі має відігравати використання порівняльного аналізу національного законодавства із законодавством інших держав, зокрема держав-членів ЄС. З одного боку, при прийнятті нормативно-правових актів, спрямованих на здійснення докорінних правових реформ, державні органи влади повинні враховувати національні особливості та юридичні традиції держави, а з другого – досвід інших країн при вирішенні аналогічних завдань.
Проблеми реструктуризації аграрного виробництва, її цілі та завдання, сутність і зміст були і є предметом спеціального самостійного наукового дослідження у ФРН та в Україні, про що свідчить значна кількість наукових публікацій у обох державах. Вивчення досвіду законодавчого врегулювання правового становища окремих форм аграрного підприємництва у ФРН та в Україні становить не тільки теоретичний інтерес, а має й велике практичне значення. Визначення спільних та відмітних ознак аграрного виробництва, правового становища суб’єктів аграрного підприємництва у ФРН та в Україні з метою їх аналізу й узагальнення можуть бути взаємно корисними в контексті виявлення подібності та розбіжності у ході вирішення окремих проблем їх діяльності, допомогти визначити їх позитивні та негативні моменти, а також виробити конкретні пропозиції щодо гармонізації й адаптації українського законодавства до норм і стандартів законодавства ЄС. Це є актуальним за умов проголошеного Україною курсу на вступ до Європейського Союзу та зумовлюється належністю ФРН до ЄС, значна кількість нормативних актів якої спрямовується саме на виконання завдання щодо гармонізації законодавства Німеччини із вимогами законодавства ЄС.
Окремі правові питання дослідження деяких форм аграрного підприємництва в Україні знайшли своє відбиття у працях вітчизняних та зарубіжних науковців різних історичних періодів у галузях аграрного, господарського, цивільного права та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці Г. Ю. Бистрова, С. О. Боголюбова, Я. З. Гаєцької-Колотило, В. М. Єрмоленка, В. П. Жушмана, М. І. Козиря, Т. В. Курман, В. К. Мамутова, З. А. Павловича, М. І. Палладіної, О. О. Погрібного, В. І. Семчика, І. В. Спасибо-Фатєєвої, А. М. Статівки, В. Ю Уркевича, Н. А. Шингель, В. З. Янчука та ін.
Деякі аспекти цієї проблеми висвітлювали у своїх працях такі вчені-економісти, як О. М. Бородін, П. І. Гайдуцький, Р. Гисюбель, А. М. Ліссітса, П. Т. Саблук, В. В. Юрчишин та ін.
Проте роботи зазначених авторів стосуються здебільшого національно-правового чи економічного аспекту розгляду цієї проблеми. На сьогодні в українській юридичній науці комплексного дослідження питань порівняльно-правового аналізу окремих форм аграрного підприємництва за законодавством ФРН та України на рівні дисертації або монографії не проводилося. Саме вказані обставини обумовили вибір теми даної дисертаційної роботи та забезпечують актуальність цього дослідження.
Викладене свідчить, що проблеми порівняльного аналізу окремих форм аграрного підприємництва за законодавством ФРН і України є актуальними та потребують проведення їх комплексного наукового вивчення на дисертаційному рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розроблені дисертаційні положення відповідають основним напрямам державної політики України стосовно підвищення ефективності сільського господарства в сучасних умовах. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри земельного та аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах цільової комплексної програми «Правове забезпечення реалізації політики держави на пріоритетних напрямках економічного розвитку та у сфері екологічної безпеки» (державна реєстрація № 0111 U 000962).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є з’ясування особливостей та закономірностей правового регулювання окремих форм аграрного підприємництва за законодавством ФРН та України, розробка рекомендацій з удосконалення аграрного законодавства України у цій сфері, у тому числі з урахуванням вимог законодавства Європейського Союзу. Дослідження здійснюється на підставі комплексного аналізу існуючих наукових положень, законодавства ФРН і України, а також формування відповідних наукових висновків, розроблення рекомендацій для законодавчої і правозастосовної практики у цій сфері.
Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:
– розкрити сутність аграрної політики ФРН та України стосовно функціонування й розвитку сільського господарства та форм аграрного підприємництва;
– сформулювати поняття аграрної політики України, як правової категорії;
– з’ясувати правові основи сільськогосподарської виробничої діяльності у ФРН;
– визначити ознаки, види та сформулювати поняття сільськогосподарської діяльності в Україні;
– висвітлити характер і сутність законодавчого забезпечення форм аграрного підприємництва у ФРН;
– проаналізувати правове становище окремих форм аграрного підприємництва у ФРН і в Україні та надати їх порівняльну характеристику;
– визначити перспективи вдосконалення правової регламентації окремих форм аграрного підприємництва в законодавстві України.
Об’єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі створення та діяльності окремих форм аграрного підприємництва у ФРН і в Україні.
Предметом дослідження виступають теоретичні положення та приписи нормативно-правових актів ФРН і України, що регулюють суспільні відносини, пов’язані зі створенням та діяльністю окремих форм аграрного підприємництва у порівняльно – правовому аспекті.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу правовідносин зі створення та діяльності окремих форм аграрного господарювання у ФРН та в Україні, зумовлений специфікою теми роботи і пов’язаний із використанням загальнонаукових і спеціально-наукових методів. На всіх стадіях опрацювання теми використовувалися: метод матеріалістичної діалектики з метою з’ясування сутності розглядуваних відносин, закономірностей та особливостей їх функціонування; порівняльно-правовий метод – з метою порівняльного аналізу окремих положень нормативно-правових актів України і законодавства ФРН щодо правового статусу окремих форм аграрного підприємництва (сільськогосподарських кооперативів (СК), сільськогосподарських акціонерних товариств (САТ) та сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю (СТОВ)). На окремих етапах роботи застосовувались також нижченаведені методи. За допомогою історичного методу вивчався процес виникнення й розвитку правового регулювання відносин зі створення та діяльності окремих форм аграрного господарювання; формально-юридичний метод було застосовано при аналізі нормативно-правових джерел щодо правових відносин, які виникають у цій царині господарювання; формально-логічний став у пригоді при формуванні поняття аграрної політики, сільськогосподарської діяльності та її ознак; статистичний метод – під час аналізу статистичних даних. Широке застосування отримали категорії і способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.
У цій науковій роботі проаналізовано праці провідних науковців вітчизняної й зарубіжної юридичної і економічної наук, теоретичні дослідження й висновки яких дали змогу змістовно висвітлити більшість аспектів дисертаційного дослідження. Зокрема, йдеться про праці Г. Ю. Бистрова, С. О. Боголюбова, О. М. Бородіної, Я. З. Гаєцької-Колотило, Рене Давида, В. М. Єрмоленка, В. П. Жушмана, М. І. Козиря, Т. В. Курман, В. К. Мамутова, З. А. Павловича, М. І. Палладіної, О. О. Погрібного, О. А. Поліводського, П. Т. Саблука, В. І. Семчика, І. В. Спасибо-Фатєєвої, А. М. Статівки, В. Ю. Уркевича, В. З. Янчука та ін.
У дисертації використано також роботи німецьких вчених, таких як: Ю. Баухус, A. Бошард, Р. Гисюбель, К. Гримм, M. Джені, Ф. Ізермайєр, К. Крошель, О. Кристен, А. М. Ліссітса, Г. Торнер, Ф. Шилдпфер, П. Шмітц, Р. Шульц та ін.
У процесі роботи над дисертацією використано та проаналізовано нормативно-правові акти ФРН і України, а також деякі акти Європейського Союзу ( науковому аналізу було піддано як чинні нормативно – правові акти, так і такі, що мають наукову цінність).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній аграрно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням питань порівняльно-правового аналізу становища окремих форм аграрного підприємництва за законодавством ФРН і України, на підставі якого обґрунтовані нові наукові положення і пропозиції щодо вдосконалення національного аграрного законодавства в розглядуваній сфері суспільних відносин та, в тому числі, його адаптації до вимог законодавства ЄС. Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, висновків і рекомендацій, що становлять авторську концепцію й відображають новизну дисертаційної роботи, а саме:
уперше:
– проведено класифікацію аграрного законодавства ФРН у сфері регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності за предметною ознакою на такі групи: 1) Німецький цивільний звід законів у редакції від 2 січня 2002 р.; 2) законодавчі акти у сфері регламентації якості сільськогосподарської продукції, зокрема Закон ФРН про відповідальність за неякісну продукцію від 15 грудня 1989 р.; 3) законодавчі акти, що врегульовують земельні відносини, які виникають у процесі ведення сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон про правові угоди із земельними ділянками; Закон про податок на придбання земельної власності; Земельний кадастр ФРН; Закон про спадкове право забудови від 15 січня 1919 р.; 4) законодавчі акти, що встановлюють загальні правові межі державного регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон ФРН про кредитування орендаторів від 5 серпня 1955 р.; Закон про сільськогосподарську оренду від 25 червня 1952 р.; Закон про регулювання сільськогосподарської заборгованості від 26 червня 1957 р.; Закон про структуру ринку від 16 травня 1969 р.; Закон про збутові фонди від 26 червня 1969 р.; 5) законодавчі акти, що визначають правовий статус суб’єктів сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон ФРН про акціонерні товариства (АТ) від 6 вересня 1965 р., який містить розділ, присвячений правовому статусу командитних товариств; Закон ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) від 20 травня 1898 р., Регламент Ради ЄС № 2157/2001 від 8 жовтня 2001 р. про Статут Європейського товариства (компанії) (SE) та ін.;
– сформульовано поняття форми аграрного підприємництва в Україні як внутрішньої структури суб’єкта сільськогосподарської виробничої діяльності, яка зумовлює особливий порядок виникнення, зміни та припинення внутрішніх організаційних, майнових, управлінських та інших відносин з метою отримання прибутку в результаті виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації.

Удосконалено:
– напрями регулювання правового становища окремих форм аграрного підприємництва за законодавством України, а саме: сільськогосподарських виробничих кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, враховуючи позитивне у законодавстві ФРН;
– визначення поняття сільськогосподарської діяльності, під яким пропонується розуміти особливий вид господарської діяльності, що проводиться суб’єктами аграрного господарювання у сфері сільського господарства з використанням природних ресурсів (насамперед земельних) та біологічних об’єктів у порядку та межах, установлених законодавством, із виробництва сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, її переробки та реалізації, а також із виконання робіт, у тому числі науково-дослідних, та надання послуг, безпосередньо пов’язаних із аграрним виробництвом;
– види сільськогосподарської діяльності. Такими видами є а) сільськогосподарська виробнича діяльність; б) сільськогосподарська обслуговуюча діяльність (з надання сільськогосподарських послуг); в) сільськогосподарська навчальна діяльність; д) сільськогосподарська дорадча діяльність та ін.
Набуло подальшого розвитку:
– визначення правового поняття аграрної політики України як закріпленої в законодавстві системи заходів (правових, організаційно-управлінських, економічних, соціальних тощо), спрямованих на розвиток і підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, забезпечення продовольчої безпеки держави, а також комплексного і сталого розвитку сільських територій;
– визначення сутності аграрної політики ФРН стосовно функціонування й розвитку сільського господарства та форм аграрного підприємництва як послідовної, виваженої, достатньо ефективної, такої, що ґрунтується на Спільній аграрній політиці (САП) Європейського Союзу та забезпечується як нормами національного законодавства ФРН (насамперед Конституції, федеральних законів тощо), так і положеннями законодавства ЄС;
– пропозиції щодо системи аграрного законодавства ФРН у сфері регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності, яку складають в ієрархічній послідовності три рівні правових норм: загальновизнані норми міжнародного права; аграрне законодавство ЄС, а також має власну визначену систему – це федеральне законодавство та законодавство земель Німеччини;
– положення про розподіл законодавчих актів ФРН, що здійснюють правове забезпечення форм аграрного підприємництва на дві групи: перша визначає загальні правові засади їх правового статусу; друга – особливості правового становища окремих форм аграрного підприємництва. Законодавству ФРН у цій сфері притаманна інтеграція. В Україні правове становище таких форм аграрного підприємництва визначається як загальними, так і спеціальними законами;
– пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в регламентації правового становища окремих форм аграрного підприємництва, зокрема шляхом внесення змін та доповнень до деяких чинних нормативно-правових актів (а саме до Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» в частині назви, а також до статей 1, 2 цього Закону, до законів України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію»), а також прийняття закону України «Про сільське господарство» або «Про сільськогосподарську діяльність».
Практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає в можливості використання теоретичних положень і висновків даної роботи у процесі нормотворчої діяльності з метою розвитку й удосконалення національного законодавства у сфері правового регулювання статусу окремих форм аграрного господарювання. Отримані результати дозволяють визначити підходи до вирішення низки теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із регулюванням правового становища окремих форм аграрного господарювання у зв’язку з необхідністю адаптації законодавства України до права ЄС. Положення дисертації можуть застосовуватись у науково-дослідній роботі, у навчальному процесі, при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних та аграрних вищих навчальних закладів.
Основним результатом дисертаційної роботи є те, що внаслідок логічно-послідовного й детального аналізу наведено цілісну і всебічну характеристику правового становища окремих форм аграрного підприємництва у ФРН та в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на кафедрі земельного та аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доповідалися автором на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема на: Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України» (м. Київ, 19–20 травня 2011 р.); Всеукраїнській конференції науковців та практиків «Теоретико-практичні механізми розбудови правової держави» (м. Львів,
23–24 вересня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та сьогодення» (м. Одеса, 29–30 вересня 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правовий вимір сучасних реформаційних процесів в Україні» (м. Львів, 21–22 жовтня 2011 р.).
Публікації. Основні висновки і теоретичні положення дисертаційного дослідження викладено у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях України, та тезах чотирьох доповідей на зазначених наукових конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у з’ясуванні особливостей та закономірностей правового регулювання окремих форм аграрного підприємництва за законодавством ФРН та України та розроблено рекомендації з удосконалення аграрного законодавства нашої держави у цій сфері. Серед висновків, зроблених у даному дослідженні, найбільш суттєвими і важливими є наступні:
1. Аграрна політика ФРН стосовно функціонування і розвитку сільського господарства та форм аграрного підприємництва є послідовною, виваженою, достатньо ефективною, ґрунтується на Спільній аграрній політиці ЄС та забезпечується як нормами національного законодавства ФРН (насамперед Конституції, законів), так і положеннями законодавства Співтовариства.
Україна ж на сьогодні лише намагається вибудувати і законодавчо забезпечити ефективну аграрну політику. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття 18 жовтня 2005 р. Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», де вперше було концептуально визначено мету, основні пріоритети державної аграрної політики та шляхи їх реалізації. Прийняття цього Закону стало позитивним явищем з точки зору визнання необхідності формування чіткої стратегії щодо розвитку аграрного сектору як пріоритетної сфери економіки та основи функціонування нашої держави. Проте Закон викликає ряд зауважень та пропозицій щодо змісту, врахування яких дало б змогу суттєво підвищити ефективність правового регулювання державної аграрної політики та, як наслідок, її результативність.
2. Недоліком указаного Закону є відсутність дефініції основного поняття – державної аграрної політики України як правової категорії. У зв’язку з цим доцільно ст. 1 цього Закону доповнити окремою частиною, де знайде закріплення поняття державної аграрної політики, під яким слід розуміти закріплену у законодавстві систему заходів (правових, організаційно-управлінських, економічних, соціальних тощо), спрямованих на розвиток і підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки, забезпечення продовольчої безпеки держави, а також комплексного і сталого розвитку сільських територій.
Викликає сумнів і термін дії Закону – до 2015 року, оскільки, по-перше, цілі, визначені у ст. 2, на сьогодні не досягнуті й навряд чи будуть досягнуті упродовж наступних трьох років; по-друге, для забезпечення стабільності регульованих відносин стратегія розвитку аграрного сектору має бути тривалою, довгостроковою. Таким чином, доцільно внести зміни до Закону в частині назви. Він повинен мати загальну назву «Про основні засади державної аграрної політики», а конкретні більш дрібні періоди чи етапи можуть визначатися в самому тексті Закону.
Доцільно також доповнити ст. 2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» ще однією метою, закріпленою в аграрному законодавстві і ФРН, і ЄС, а саме – забезпечення виробництва високоякісних і безпечних продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження та розвиток екологічно чистого сільськогосподарського виробництва. Доцільним є окреме визначення цієї мети як самостійної.
Ураховуючи перспективи набуття членства в ЄС, важливим є формування напряму та механізмів впливу на аграрну політику не в аспекті забезпечення протекціонізму внутрішніх ринків і розподілу коштів, а формування її як політики створення, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності сільського господарства, з метою її інтеграції в інші важливі сфери – такі, як охорона довкілля, збереження клімату, енергоресурсне заощадження, розвиток технологій, захист тварин, захист прав споживачів, вирішення світової продовольчої проблеми і комплексний розвиток сільських територій.
3. Систему аграрного законодавства ФРН у сфері регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності складають у ієрархічній послідовності три рівні правових норм: загальновизнані норми міжнародного права; аграрне законодавство ЄС, яке також має власну, визначену вище систему; федеральне законодавство та законодавство земель.
4. До законодавчих актів, що встановлюють правові засади сільськогосподарської виробничої діяльності у ФРН, належать такі:
1) Німецький цивільний звід законів у редакції від 2 січня 2002 р., який визначає загальні приватноправові засади врегулювання сільськогосподарської виробничої діяльності;
2) законодавчі акти у сфері регламентації якості сільськогосподарської продукції, зокрема до них належить Закон ФРН про відповідальність за неякісну продукцію від 15 грудня 1989 р., що встановлює підстави та межі юридичної відповідальності за виробництво неякісної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки;
3) законодавчі акти, що врегульовують земельні відносини, які виникають у процесі ведення сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон про правові угоди з земельними ділянками; Закон про податок на придбання земельної власності; Земельний кадастр ФРН; Закон про спадкове право забудови від 15 січня 1919 р.;
4) законодавчі акти, що встановлюють загальні правові межі державного регулювання сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон ФРН про кредитування орендаторів від 5 серпня 1955 р.; Закон про сільськогосподарську оренду від 25 червня 1952 р.; Закон про регулювання сільськогосподарської заборгованості від 26 червня 1957 р.; Закон про структуру ринку від 16 травня 1969 р.; Закон про збутові фонди від 26 червня 1969 р. Ці закони являють собою спеціальні акти, присвячені питанням перебудови аграрних відносин у галузі реорганізації сільськогосподарського виробництва і сільськогосподарських ринкових відносин;
5) законодавчі акти, що визначають правовий статус суб’єктів сільськогосподарської виробничої діяльності: Закон ФРН про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р., який включає в себе й розділ, присвячений правовому статусу командитних товариств; Закон ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю від 20 травня 1898 р.; Регламент Ради ЄС
№ 2157/2001 від 8 жовтня 2001 р. про Статут Європейського товариства (компанії) (SE) та ін.
5. До ознак сільськогосподарської діяльності варто віднести таке:
по-перше, це вид господарської діяльності, тобто діяльності суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Доцільно виділити такі види сільськогосподарської діяльності, як: а) сільськогосподарська виробнича діяльність; б) сільськогосподарська обслуговуюча діяльність (чи діяльність з надання сільськогосподарських послуг); в) сільськогосподарська науково-дослідна діяльність; г) сільськогосподарська навчальна діяльність; д) сільськогосподарська дорадча діяльність та ін.;
по-друге, предметом сільськогосподарської діяльності може бути не лише виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, а й виконання робіт та надання послуг;
по-третє, сферою здійснення сільськогосподарської діяльності є сільське господарство та аграрне виробництво як основна його складова. Зазначене зумовлює й наявність спеціальних суб’єктів такої діяльності, а саме суб’єктів аграрного підприємництва;
по-четверте, сільськогосподарська діяльність провадиться з використанням природних ресурсів – землі, водних та лісових ресурсів та біологічних об’єктів – сільськогосподарських тварин і рослин тощо;
по-п’яте, сільськогосподарська діяльність здійснюється в порядку та межах, установлених законодавством, та забезпечується правовими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 17 жовтня 1990 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» втручання в господарську або іншу діяльність суб’єктів аграрного підприємництва не допускається. Захист цього права ґрунтується на конституційних засадах, а саме на положеннях статей 55 і 56 Конституції України та деталізується в нормах інших законодавчих актів.
6. Під сільськогосподарською діяльністю слід розуміти особливий вид господарської діяльності, що провадиться суб’єктами аграрного господарювання у сфері сільського господарства з використанням природних ресурсів (насамперед земельних) та біологічних об’єктів у порядку та межах, установлених законодавством, із виробництва сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, її переробки та реалізації, а також із виконання робіт, у тому числі науково-дослідних, та надання послуг, безпосередньо пов’язаних із аграрним виробництвом.
Сільськогосподарська виробнича діяльність є різновидом сільськогосподарської діяльності, що являє собою комплекс дій та заходів, спрямованих на виробництво сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, а також її переробку та реалізацію.
Убачається необхідним закріплення понять сільськогосподарської діяльності та сільськогосподарської виробничої діяльності на законодавчому рівні, оскільки існуюча прогалина ускладнює правове регулювання відносин у сфері аграрного виробництва. При цьому можливими є два варіанти: або доповнення чинного нормативно-правового акта (наприклад, Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України») відповідними пунктами (п. 2.15.1 та п. 2.15.2), де знайдуть закріплення поняття сільськогосподарської діяльності та сільськогосподарської виробничої діяльності, або розробка й прийняття нового спеціального нормативно-правового акта кодифікованого характеру, де буде визначено вказані дефініції. Таким спеціальним актом міг би стати Закон «Про сільське господарство України» або «Про сільськогосподарську діяльність». Прийняття цього Закону є необхідним з метою визначення сфери аграрно-правового регулювання, закріплення дефініцій основних понять, зокрема сільськогосподарської діяльності, визначення видів сільськогосподарської діяльності та критеріїв її відмежування від інших видів господарської діяльності тощо.
7. Пропонуємо під формою аграрного підприємництва в Україні розуміти внутрішню структуру суб’єкта сільськогосподарської виробничої діяльності, яка зумовлює особливий порядок виникнення, зміни та припинення внутрішніх організаційних, майнових, управлінських та інших відносин з метою отримання прибутку в результаті виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації.
8. Форми аграрного підприємництва є різноманітними у законодавстві ФРН, відповідно до якого громадяни Німеччини та іноземці, що постійно мешкають на її території, наділяються правом створення таких форм аграрного підприємництва, як: 1) персональні товариства – їх ще називають об’єднання осіб, адже до них відносять товариства, засновані на особистій участі їх членів. До них належать: приватний індивідуальний підприємець/індивідуальна фірма (Einzelunternehmer/Einzelfirma), товариство цивільного права (GbR), відкрите торгове товариство (OHG), просте або негласне командитне товариство (KG); 2) капітальні товариства – об’єднання капіталу – це такі товариства, для участі в яких достатнім є лише внесення певного вкладу до майна товариства. До таких можна віднести товариства з обмеженою відповідальністю (GmbH) та акціонерні товариства (AG). Слід також зазначити, що відповідно до положень законодавства ФРН іноземці (іноземні підприємці) наділені правом створювати лише капітальні товариства; 3) спілки. До форм аграрного підприємництва законодавство ФРН також відносить виробничі і господарські кооперативи та державні підприємства.
9. Законодавчі акти ФРН, що здійснюють правове забезпечення форм аграрного підприємництва, можна поділити на дві групи:
1) законодавчі акти першої групи визначають загальні правові засади статусу суб’єктів аграрного підприємництва ФРН. До них можна віднести, по-перше, Німецький цивільний звід законів від 18 серпня 1896 р. (Bürgerliches Gesetzbuch, BGB, Цивільний кодекс) у редакції від 2 січня 2002 р., який є основоположним нормативно-правовим актом Німеччини, що врегульовує приватноправові відносини на її території та визначає загальні приватноправові засади визначення статусу всіх юридичних та фізичних осіб. По-друге, до цієї групи належить Німецький торговельний звід законів (його ще називають Торговельним кодексом, Комерційним кодексом), який було прийнято 10 травня 1897 р. Він набув чинності разом із Німецьким цивільним зводом законів 1 січня 1900 р. Цей акт встановлює загальні засади створення, реєстрації та комерційної діяльності усіх суб’єктів господарювання, включаючи й суб’єктів аграрного підприємництва. Зміст Німецького торговельного зводу законів виходить далеко за межі комерції та торгівлі у буквальному розумінні цього слова і по суті та за сферою регулювання являє собою нормативно-правовий акт, подібний до Господарського кодексу України. При цьому даний звід законів містить спеціальні норми щодо підприємств сільського та лісового господарств, а також положення про такі види персональних товариств, як: відкрите торговельне товариство (Offene Handelsgesellschaft, OHG), командитне товариство (Kommanditgesellschaft, KG) та негласне товариство (Stille Gesellschaft). Слід також зазначити, що на сьогодні торговельне законодавство Німеччини зазнає значного впливу нормотворчої діяльності Європейського Союзу.
У ФРН загальне регулювання відносин у сфері господарської діяльності та визначення статусу суб’єктів господарювання (в тому числі й аграрного сектору) здійснюється на основі дуалізму, поєднання положень Цивільного та Торговельного кодексів (Німецького цивільного зводу законів та Німецького торговельного зводу законів). При цьому Німецький цивільний звід законів у торговельному праві виступає лише додатковим джерелом права, тобто його положення застосовуються лише у тому випадку, коли відсутні спеціальні норми торговельного права;
2) законодавчі акти другої групи визначають особливості правового статусу окремих форм суб’єктів аграрного підприємництва. Це, наприклад, Закон ФРН про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р., який включає в себе й розділ, присвячений правовому статусу командитних товариств; Закон ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю від 20 травня 1898 р.; Закон ФРН про виробничі і господарські кооперативи; Регламент Ради ЄС № 2157/2001 від 8 жовтня 2001 р. про Статут Європейського товариства (компанії) (SE) та ін.
Таким чином, законодавству ФРН притаманна інтеграція у правовому регулюванні статусу суб’єктів аграрного підприємництва та інших суб’єктів господарювання, оскільки у ФРН немає спеціальних законів щодо окремих форм аграрного підприємництва, а є чинними лише загальні закони – Закон ФРН про акціонерні товариства, Закон ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю, Закон ФРН про виробничі і господарські кооперативи.
10. В Україні, на відміну від ФРН, загальні правові засади господарювання у сільському господарстві, види та організаційні форми сільськогосподарських підприємств визначає Господарський кодекс України. Особливості правового статусу вказаних аграрних товаровиробників визначаються у спеціальних Законах України: від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство»; від
17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»; від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства»; від 17 вересня 2008 р. «Про акціонерні товариства» та ін. Отже, законодавству України притаманна певна диференціація у врегулюванні статусу саме суб’єктів аграрного господарювання, що, на нашу думку, є позитивним явищем, оскільки особливості аграрного виробництва і аграрних відносин мають бути враховані при регламентації правового становища їх учасників.
11. Закріплені у законодавстві ФРН і України форми аграрного підприємництва є нетотожними, однак дещо подібними. Так, у сільському господарстві як України, так і ФРН, підприємницьку діяльність здійснюють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприємства, виробничі сільськогосподарські кооперативи, командитні та повні товариства. Однак, на відміну від положень законодавства України, у ФРН, по-перше, повні та командитні товариства не наділені статусом юридичної особи, а по-друге, вони не належать до групи капітальних (господарських) товариств, їх відносять до персональних товариств, які невідомі праву України. Слід зазначити, що законодавство України закріплює право фізичних та юридичних осіб на створення повних та командитних товариств у аграрному секторі, однак сегмент, що займають вказані суб’єкти в загальній кількості аграрних товаровиробників, є незначним. Це зумовлюється насамперед підвищеним ризиком виробничо-господарської діяльності у сільському господарстві, високою залежністю від природно-кліматичних умов тощо. Як наслідок – заснування суб’єктів із більш високим рівнем відповідальності, за наявної можливості створення АТ чи ТОВ, є економічно недоцільним та невиправданим.
12. Найбільшу частку в загальній кількості аграрних підприємств України займають фермерські господарства (близько 42 тис.). Законодавство ж ФРН не закріплює такої особливої сімейно-трудової форми аграрного підприємництва, як фермерські господарства. У свою чергу, аграрне законодавство України не закріплює правової можливості створення таких форм аграрного підприємництва, як товариство цивільного права, просте або негласне товариство та відкрите торгове товариство, які є характерними суб’єктами аграрного сектору ФРН та закріплені у законодавстві цієї держави.
13. Поділ аграрних товаровиробників на персональні та капітальні, закріплений у законодавстві ФРН, кореспондується з притаманним аграрному праву України поділом недержавних аграрних товаровиробників на суб’єктів кооперативного та корпоративного типів. Правом створювати персональні товариства у ФРН та аграрні підприємства кооперативного типу в Україні наділяються лише національні суб’єкти – громадяни. Іноземці (фізичні та юридичні особи, іноземна держава) можуть виступати засновниками лише капітальних товариств у ФРН та аграрних підприємств корпоративного типу в Україні.
14. У ФРН правове регулювання відносин, пов’язаних із визначенням правового становища сільськогосподарських акціонерних товариств, як і в Україні, визначається законодавчими актами двох рівнів: по-перше, нормами Німецького цивільного зводу законів від 18 серпня 1896 р. та Німецького торговельного зводу законів від 10 травня 1897 р. та, по-друге – спеціального. Спеціальним законодавчим актом, що регламентує правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств, є Закон ФРН про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р. Цей Закон являє собою кодекс акціонерного права і не лише з огляду на його обсяг (410 параграфів), а й тому, що у ньому кодифіковані норми і щодо статусу акціонерних товариств і командитних товариств на акціях, і щодо їх об’єднань та пов’язаних підприємств, і щодо договорів, які вони вправі укладати, і щодо відповідальності і навіть щодо оподаткування.
15. Правове становище сільськогосподарських акціонерних товариств в Україні визначається законодавчими актами двох рівнів: загального і спеціального. До актів загального характеру слід віднести Господарський кодекс України (глава 9) та Цивільний кодекс України (статті 152–162). На нашу думку, більш доцільним є врегулювання на загальному рівні статусу сільськогосподарського акціонерного товариства нормами Господарського кодексу України, оскільки вказаний суб’єкт є насамперед господарюючим. Актом спеціального характеру є Закон України від 17 вересня 2008 р. «Про акціонерні товариства».
16. Правове регулювання відносин у сфері заснування та діяльності сільськогосподарських акціонерних товариств в Україні потребує вдосконалення. Доцільно доповнити чинний Закон України «Про акціонерні товариства» спеціальною статтею, яка буде визначати особливості правового статусу сільськогосподарських акціонерних товариств. У цій статті має знайти закріплення поняття сільськогосподарського акціонерного товариства, під яким слід розуміти засноване на статуті господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями, а предметом діяльності якого є виробництво сільськогосподарської продукції, виконання робіт та надання послуг у сфері сільського господарства. Сільськогосподарське акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів, а акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.
17. Існують подібні риси та відмінності у правовому регулюванні статусу сільськогосподарського акціонерного товариства у ФРН та в Україні. Ураховуючи позитивний досвід правового регулювання у ФРН, зроблено висновок про доцільність внесення змін до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства» стосовно, по-перше, спрощення процедури заснування сільськогосподарських акціонерних товариств шляхом скорочення кількості етапів у цій процедурі (наприклад, можна повністю виключити завершальну стадію); по-друге, з метою запозичення правової практики ФРН стосовно контролю за процесом створення суб’єктів аграрного підприємництва з боку державних органів увести інститут установчих контролерів, якими можуть виступати засновники (уповноважені ними особи), а також органи державної реєстрації; по-третє, внести зміни до ст. 58 Закону щодо усунення розмаїття назв виконавчого органу сільськогосподарських акціонерних товариств, закріпивши, що виконавчим органом АТ є правління або голова (генеральний директор); по-четверте, доцільним є пряме закріплення у Законі України «Про акціонерні товариства» вимог до осіб, які можуть бути членами правління та інших органів управління сільськогосподарського акціонерного товариства, як це зроблено у § 76 Закону ФРН про акціонерні товариства; по-п’яте, недоцільними для сільськогосподарських акціонерних товариств є положення Закону України «Про акціонерні товариства» стосовно внутрішньої структури наглядової ради (ст. 54, ст. 56). Заслуговує на увагу та може бути запозиченим шляхом внесення до Закону України «Про акціонерні товариства» досвід ФРН стосовно врегулювання питання про захист прав кредиторів сільськогосподарського АТ у випадку припинення його діяльності (розподілу майна між акціонерами передує три повідомлення про припинення діяльності АТ, майно може розподілятися між акціонерами лише у разі, якщо минув один рік після третього повідомлення для кредиторів, можливість депонування суми боргу для відомого кредитора, що не заявляє самостійних вимог).
18. На відміну від України, де правове становище ТОВ визначається нормами загального Закону «Про господарські товариства», у ФРН діє спеціальний Закон про товариства з обмеженою відповідальністю, який є досить детальним та повним.
19. Для підвищення ефективності правового регулювання необхідно до Закону України «Про господарські товариства»:
по-перше, внести доповнення, включивши спеціальну статтю, де визначатимуться особливості правового статусу саме сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю, а також специфіка правової регламентації таких особливих майнових об’єктів, як земельні та майнові паї, земельні ділянки, у тому числі з розташованими на них водними або лісовими об’єктами, зокрема при їх внесенні у вигляді вкладів та при виході учасника з товариства;
по-друге, вбачається необхідним доповнити і ст. 52 цього Закону положенням про мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ (наприклад, у 100 мінімальних заробітних плат);
по-третє, з метою захисту та гарантування права на участь в управлінні учасників сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю, яким належать невеликі частки у статутному капіталі товариства (так званої меншості), вбачається доцільним внесення відповідних змін до ч. 4 ст. 61 вказаного Закону, замінивши у тексті «20 %» на «10 %»;
по-четверте, враховуючи термінологічну некоректність та неточність формулювання ч. 1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», слід внести зміни до цієї норми, замінивши термін «вклад» на «частка», а «повернуто» на «виділено»;
по-п’яте, вбачається необхідним доповнити ст. 23 вказаного Закону окремою частиною, яка визначатиме вимоги до осіб, що можуть займати посади в органах управління господарських товариств, у тому числі сільськогосподарських товариствах з обмеженою відповідальністю, аналогічно тому, як це закріплено у Законі ФРН про товариства з обмеженою відповідальністю (наприклад, особа не може займати посади в органах управління господарських товариств, якщо вона є неповністю дієздатною; якщо за вироком суду особа позбавлена права займатися певним видом діяльності і предмет діяльності товариства повністю або частково збігається з предметом заборони; якщо особа скоїла один або декілька умисних злочинів, перелічених у цьому параграфі, (наприклад, злочини неплатоспроможності, злочини, за які особу вироком суду було позбавлено волі на строк понад один рік, тощо).
20. У ФРН сільськогосподарський виробничий кооператив є більш поширеним суб’єктом аграрного підприємництва, ніж в Україні. Хоча не лише в Німеччині, а й у ряді європейських держав кооперативи включено до механізму державного регулювання економіки, що використовується для подолання економічних та соціальних протиріч. Отже, кооперативний рух в Україні доцільно розвивати.
21. Ознаки та поняття сільськогосподарського кооперативу, що закріплені у законодавстві ФРН та Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію», є подібними.
22. Адаптація законодавства України у сфері регулювання правового статусу сільськогосподарського кооперативу до законодавства ЄС повинна відбуватися в напрямі уніфікації та підвищення рівня диспозитивності його норм. У зв’язку з цим доцільно відмовитися від поділу СК на виробничі та обслуговуючі, оскільки на сьогодні ця класифікація є недосконалою, а по суті сільськогосподарськими і є лише виробничі кооперативи, які безпосередньо здійснюють сільськогосподарську виробничу діяльність.
23. Процедура заснування сільськогосподарського кооперативу є більш простою за законодавством України, зокрема, вона не включає такого етапу, як формування органів управління. Однак орган реєстрації у ФРН – суд займає більш активну та визначену позицію, ніж державний реєстратор в Україні, оскільки він як орган реєстрації перевіряє відповідність змісту установчих документів сільськогосподарського кооперативу чинному законодавству ФРН, на відміну від національного законодавства, яке не наділяє державного реєстратора обов’язком перевіряти установчі документи на предмет відповідності чинному законодавству, а покладає відповідальність за це на засновників (ч. 3 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).
24. Щодо вдосконалення чинного Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» пропонується таке:
по-перше, з метою захисту прав меншості членів СК вбачається доцільним внесення змін до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», замінивши слово «третини» на «10 %»;
по-друге, доцільно внести доповнення до ст. 18 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» стосовно деталізації повноважень спостережної ради, оскільки це надасть визначеності регульованим відносинам та сприятиме підвищенню ефективності їх правової регламентації;
по-третє, було б слушним застосування принципу диспозитивності у національному законодавстві стосовно порядку розподілу прибутку сільськогосподарського кооперативу, який передбачає можливість врегулювати у статуті питання щодо того, чи буде прибуток кооперативу розподілятися між його членами, чи спрямовуватиметься не реалізацію статутної мети, задля якої кооператив було створено, що має закріплення як у законодавстві ФРН, так і ЄС;
по-четверте, необхідно внести доповнення до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», виклавши її у такій редакції: «Статутом кооперативу може бути передбачено додаткові права, у тому числі стосовно надання допомоги у веденні особистих господарств, та обов’язки членів кооперативу»;
по-п’яте, необхідно внести доповнення до чинного Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» щодо забезпечення прав кредиторів кооперативу у випадку припинення його членства, запозичивши позитивний досвід ФРН у цьому питанні. Згідно із законодавством Німеччини, встановлюється термін гарантії прав кредиторів – один рік із моменту опублікування повідомлення у засобах масової інформації про припинення діяльності кооперативу, депонування суми боргу для відомих кооперативу кредиторів, навіть у випадку неподання ними своїх вимог у встановлений термін, а також повноваження суду визначити особу, на яку покладається обов’язок зберігати всі книги та документи кооперативу, що припинив діяльність, протягом десяти років для забезпечення у майбутньому захисту прав кредиторів, членів колишнього кооперативу, а також їх правонаступників.
25. Втілення у правову практику вищевказаних пропозицій сприятиме вдосконаленню правового регулювання становища таких форм аграрного підприємництва, як сільськогосподарські акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарські виробничі кооперативи, забезпеченню прав і законних інтересів як самих цих суб’єктів, так і їх учасників, членів та кредиторів, а також стабільному розвитку аграрного сектору економіки України в цілому. Окрім того, це буде сприяти досягненню ще однієї стратегічної мети – адаптації аграрного законодавства України до законодавства ЄС, оскільки ФРН – член Співтовариства, і її законодавство відповідає вимогам законодавства Європейського Союзу, в тому числі й у сфері визначення правового статусу окремих форм аграрного підприємництва. Адаптація ж національного законодавства до світових стандартів, зокрема до вимог Європейського Союзу, істотно полегшується, якщо внутрішнє законодавство країн-кандидатів і дійсних членів таких міжнародних утворень уже досягло певного ступеня систематизованості й узгодженості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Германия [Електронний ресурс] : Википедия. – Режим доступу: D:/Work_Vita/PПА/…/Germany.htm.
2. Statistisches Jahrbuch uber Ernahrung, Landwirtschaft und Forsten [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.bmelv-statistik.de/de/statistisches-jahrbuch/kap-g-forstwirtschaft.
3. Аграрное право и законодательство США, Германии, Франции, Великобритании, Израиля, Польши, России [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www. bmelv.de; http://txt.mcx.ru/documents.
4. Гисюбель Р. Будущее развитие европейской и немецкой аграрной политики [Електронний ресурс] / І. Р. Гисюбель // Продовольственная служба. – 2009, ноябрь. – Режим доступу: www. bmelv.de; http://txt.mcx.ru/documents/section/show/7963.78.htm
5. Agricultural statistics. Main results – 2006–2007 // Eurostat, 2008. – Luxembourg : Office for Official Publications of the European Communities, 2008. – 154 p.
6. Statistics on the production of crop products [Електронний ресурс] : Eurostat, Statistical Office of the European Communities. – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu
7. Рижко П. О. Деякі питання структури сільського господарства ФРН: загальні положення / П. О. Рижко // Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України : зб. тез міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 10-річчю створення юрид. фак-ту НУБіП (19–20 трав. 2011 р., м. Київ, Україна) / упоряд. О. М. Гончаренко. – К. : Вид. центр НУБіП України, 2011. – С. 387–389.
8. Развитие сельских территорий в Германии // Информационные материалы. – М., 2010. – 156 с.
9. Сельское хозяйство Германии. Достижения в цифрах и фактах [Електронний ресурс] / Федеральное министерство продовольствия, сельского хозяйства и защиты прав потребителей ФРГ (BMELV). – Берлин, 2010. – С. 8. – Режим доступу: www.bmelv.de-Service-Publikatinen.
10. Ліссітса А. М. Куди рухається сільське господарство об’єднаної Німеччини? Аналіз розвитку аграрних підприємств / А. М. Ліссітса, Т. В. Гагалюк // Агроінком. – 2006. – № 3–4. – С. 78–81.
11. Schldpfer F. Vision Wege zur Wende Landwirtschalt / F. Schldpfer, A. Bosshard, M. Jenny. – Oberwil-Lieli, 2011. – 26 s.
12. Рижко П. О. Сутність аграрної політики ФРН стосовно функціонування й розвитку сільського господарства / П. О. Рижко // Наук. вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України. Сер. Право / ред. кол. : Д. О. Мельничук (голова) та ін. – К., 2011. – Вип. 165. – Ч. 1. – С. 100 106.
13. Kroeschell K. Landwirtschaft recht / К. Kroeschell. – Roln-Bonn-Munchen, 1966. – 120 s.
14. Аграрне право України : підручник / В. З. Янчук, В. І. Андрійцев, С. Ф. Василюк та ін. ; за ред. В. З. Янчука. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 720 с.
15. Право Європейського Союзу : навч. посіб. / за заг. ред. Р. А. Петрова. – 2-ге вид. – К. : Істина, 2009. – 376 с.
16. Моисеев А. Аграрный строй единой Европы / А. Моисеев // Журнал Европейского Союза. – 2003. – № 1. – С. 10–13.
17. Статівка А. М. Проблеми гармонізації законодавства України про державну підтримку сільського господарства із законодавством ЄС / А. М. Статівка, І. А. Шуміло // Право України. – 2005. – № 8. – С. 132–135.
18. Сельскохозяйственная политика ЕС после 2013 года [Електронний ресурс] : доклад Научно-консультативного совета по сельскохозяйственной политике. – 2010, май. – 35 с. – Режим доступу: www. bmelv.de/beirat agrarpolitik gutachen.
19. Асоціація агенцій регіонального розвитку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. narda.org.ua, info@narda.org.ua.| htm.
20. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграції / М. Г. Бетлій, О. М. Бородіна, С. В. Бородін та ін. ; за ред. О. М. Бородіної ; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. – Ужгород : ІВА, 2006. – 496 с.
21. Рене Давид. Основные правовые системы современности [Електронний ресурс] / Рене Давид ; [пер. с фр. В. А. Туманова]. – М. : Прогресс, 1988. – Режим доступу: http://lib.ru/PRAWO/rene.txt.
22. Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС від 14 червня 1994 р. // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 24. – С. 203. – Ст. 1794.
23. Про концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : Закон України від 21.11.2002 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 3. – Ст. 12.
24. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : Закон України від 18.03.2004 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367.
25. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року : Закон України від 18.10.2005 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 1. – Ст. 17.
26. Шингель Н. А. Аграрное право: ответы на экзаменационны вопросы / Н. А. Шингель. – 2-е изд., перераб. и доп. – Минск : ТетраСистемс, 2008. – 160 с.
27. Словник з аграрного права / уклад. : В. П. Жушман, О. О. Погрібний, В. Ю. Уркевич ; за ред. В. П. Жушмана. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2010. – 160 с.
28. Гайдуцький П. І. Україні потрібна нова аграрна політика / П. І. Гайдуцький // Економіка АПК. – 2005. – № 10. – С. 3–7.
29. Демьяненко С. К вопросу о стратегии развития аграрной политики Украины / С. Демьяненко, И. Свидерская // Экономика Украины. – 2004. –
№ 8. – С. 72–79.
30. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку / за ред. П. Т. Саблука, М. Я. Дем’яненка, М. Ф. Кропивка. – К. : Ін-т аграр. економіки УААН, 1999. – 335 с.
31. Андрійчук В. Г. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти / А. Г. Андрійчук, М. В. Зубець, В. В. Юрчишин. – К. : Аграрна наука, 2005. – 140 с.
32. Скидан О. Законодавче забезпечення аграрної політики в Україні: проблемні питання / О. Скидан // Право України. – 2006. – № 4. – С. 52–56.
33. Скидан О. Про актуальні аспекти законодавчого регулювання аграрної політики в Україні / О. Скидан // Підприємництво, госп-во і право. – 2006. – № 6. – С. 170–173.
34. Єрмоленко В. М. Державна аграрна політика: поняття, принципи / В. М. Єрмоленко // Правова політика Української держави : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 70-річчю Прикарпат. нац. ун-ту ім. Василя Стефаника. Т. 1, 19–20 лют. 2010 р. – Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника, 2010. – С. 28–32.
35. Статівка А. М. Організаційно-правові питання соціального розвитку села в Україні : монографія / А. М. Статівка. – Х. : Право, 2007. – 208 с.
36. Лубко І. М. Удосконалення аграрного законодавства як складова державної аграрної політики / І. М. Лубко // Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні : зб. наук. пр. Міжнар. наук.-практ. конф. (14–15 трав. 2010 р., м. Хмельницький). – Хмельницький : Вид-во Хмельн. ун-ту