КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ СПОРУД АБО СВЯТИНЬ

Короткий опис

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

БІЛАШ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.424

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ СПОРУД АБО СВЯТИНЬ

Спеціальність 12.00.08 –
Кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки
СТРЕЛЬЦОВ ЄВГЕН ЛЬВОВИЧ

Одеса-2013

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП
4

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ СВОБОДИ ВІРОСПОВІДАННЯ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ПРАВА

14
Висновки до розділу 1
50
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННИХ ДІЙ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ СПОРУД АБО СВЯТИНЬ
54
2.1. Об’єкт незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь 54
2.2. Предмет незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь
2.3. Об’єктивна сторона незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь 72

82
Висновки до розділу 2
102
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННИХ ДІЙ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ СПОРУД АБО СВЯТИНЬ
110
3.1. Суб’єкт незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь 110
3.2. Суб’єктивна сторона незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь
126
Висновки до розділу 3
147
РОЗДІЛ 4. ВІДМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННИХ ДІЙ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ СПОРУД АБО СВЯТИНЬ ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

150
Висновки до розділу 4
161
ВИСНОВКИ
166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
183

ВСТУП
Актуальність теми
Процес розбудови громадянського суспільства в Україні відбувається в умовах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Дійсно, сучасне суспільство характеризується різноманіттям вірувань і переконань, кожне з яких має рівне право на існування. І це у повній мірі знайшло своє закріплення на рівні Конституції України (ст. 35), Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 9).
Так, у Конституції України закріплено право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність[1].
У той же час, складний характер розвитку української державності, глобальні перетворення в політичній та економічній системі, зміна стереотипів суспільної свідомості надзвичайно загострили проблему свободи світогляду і віросповідання та зробили особливо актуальними питання її охорони, в тому числі і кримінально-правовими засобами.
У Кримінальному кодексі України 2001 року з’явилося одразу декілька статей, що забезпечують охорону свободи віросповідання від злочинних посягань. На думку вчених, безумовними новелами КК України 2001 року стали положення статті 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків» та статті 179 «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь».
Однак, кримінально-правове вивчення проблеми свободи віросповіданням в Україні, зокрема, кримінально-правової охорони релігійних споруд, святинь та культових будинків, не стало предметом спеціального дослідження. Відсутні комплексні дослідження кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь, що вказує на необхідність детального дослідження зазначеної проблеми як у історичній ретроспективі, так і сучасного її стану, а також, у вивченні та обґрунтуванні можливостей застосування досягнень науки кримінального права України в практиці боротьби з злочинами проти свободи віросповідання.
Підсумовуючи викладене, потрібно відзначити, що незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь становлять небезпеку для інтересів особи та суспільства, однак, мають певні складнощі у законодавчому визначенні, науковому тлумаченні і правовій оцінці в практичній діяльності, що і зумовлює актуальність теми дослідження.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження слугували праці українських та зарубіжних вчених, таких як Ю.В. Александров, О.А. Альонкін, Г.З. Анашкін, П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Я. Булатов, П.А. Воробей, В.О. Глушков, В.В. Голіна, В. К. Грищук, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, І.М. Компанієць, О.М. Костенко, М.Й. Коржанський, Т.П. Кудлай, А.С. Курманов, І.П. Лановенко, С.Я. Лихова, В.Г. Лихолоб, В.М. Малишко, В.І. Маркін, М.І. Мельник, А.Ф. Мінекаєва, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Б.М. Одайник, О.С. Островський, M.В. Палій, Д.В. Рівман, А.В. Савченко, В.В. Скибицький, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, А.В. Тарасенко, В.Я. Тацій, І.К. Туркевич, Ю.Ю. Фисун, О.Г. Фролова, М.І. Хавронюк, І.Г. Швидченко, К.М. Шевкопляс, Л.Г Шнайдер, Л.В. Ярмол, С.С. Яценко та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Наукове забезпечення розслідування, кваліфікації та попередження злочинів» (державний реєстраційний номер 0106U008401).
Мета і задачі дослідження
Метою дослідження є комплексне кримінально-правове вивчення проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм КК України та підвищення ефективності запобігання вказаним злочинам.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
 систематизувати історичну практику щодо правової охорони свободи віросповідання та дослідити соціальну зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь;
 з’ясувати суттєві юридичні ознаки незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь;
 дати кримінально-правову характеристику складу злочинів, що полягають у незаконних діях щодо релігійних споруд або святинь;
 розв’язати проблемні питання відмежування незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь від суміжних злочинів та їхньої кваліфікації за сукупністю з іншими злочинними посяганнями;
 з урахуванням тенденцій розвитку кримінального законодавства про незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь опрацювати і науково обґрунтувати конкретні рекомендації по його вдосконаленню і практиці застосування.
Об’єктом дослідження є проблема кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь.
Предмет дослідження – кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь, практика його застосування, наявні наукові теорії із цієї проблематики, а також необхідні для їхнього з’ясування норми інших галузей права.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають загальнофілософські методи пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження знищення незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь обумовило застосування різних наукових методів: формально-догматичного (логічного), системного аналізу, порівняльно-правового, історико-правового, статистичного.
За допомогою історико-правового методу досліджено історію розвитку законодавства, що передбачало відповідальність за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь (р. 1). Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь з суміжними злочинами та при їхній кваліфікації за сукупністю з іншими злочинними посяганнями (р. 4). За допомогою юридичного (догматичного) методу та методу системного аналізу розглянуто об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України, виявлено недоліки даних норм, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь (р. 2, 3). При вивченні правозастосовчої практики, проведенні контент-аналізу преси використовувався статистичний метод (р. 2, 3).
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України. Історичний метод дослідження вимагав вивчення кримінального законодавства Російської імперії (XІ-початок XX ст.), а також КК УРСР 1922, 1927 і 1960 років. Цій ідеї було підпорядковане також ознайомлення з проектом КК України, підготовленим авторським колективом на чолі з заслуженим юристом України, доктором юридичних наук, професором В. М. Смітієнком, який був підготовлений за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку і законності та внесений народним депутатом О. Б. Матковським на розгляд Верховної Ради в першому читанні у 1997 році [165]. У роботі аналізуються необхідні для дослідження положення постанов Пленуму Верховного Суду України, вищих судових інстанцій, які діяли раніше в СРСР, УРСР, РРФСР.
Відсутність у нашому праві спеціальних досліджень про незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь вимагала вивчення праць зарубіжних вчених з тим, щоб більш ширше використати загальнолюдський досвід. Це надало можливості визначити, які сторони злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України до цього часу є ще малорозробленими. Разом з цим комплексно-системний підхід до вивчення незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь вимагав ознайомлення з літературою з інших наукових галузей: філософії, релігієзнавства, теології, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, а також звернення до енциклопедій, інших довідкових видань. Всього використано 213 літературних джерел.
В емпіричну основу праці були покладені статистичні і аналітичні дані МВС України, Верховного Суду України, інших країн СНД, а також ухвали Верховного Суду СРСР, УРСР, РРФСР.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим у кримінальному праві України дисертаційним дослідженням про кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь.
Найбільш важливі поняття, положення, що визначають наукову новизну дисертації і виносяться на захист:
Уперше:
 по новому формулюється поняття предмета злочинів, передбачених статтями 178,179 КК України, а саме, що термін «культові будинки» є складовою поняття «релігійні споруди», тому необхідно вилучити його з диспозиції статті 178 КК України. Виходячи з цього, пропонуємо під релігійними спорудами розуміти будівлі та інші архітектурні конструкції, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб людей. Також пропонується власне визначення релігійних святинь як предметів, об’єктів чи територій, які пов’язані з певним культом і, за переконаннями віруючих, мають унікальні надприродні (магічні) властивості впливу на людину і природу, через що набувають надзвичайного релігійного значення, і які є об’єктами поклоніння і особливої шани.
 доводиться, що спільність юридичної конструкції об’єктивної сторони складу цих злочинів та спільність ознак їхніх предметів (часто, релігійно споруда одночасно виступає як релігійна святиня) та те, що всі названі ознаки об’єктивної сторони досліджуваних злочинів, передбачених зазначеними статтями, – це незаконні дії з вказаними об’єктами, робить можливим запропонувати для уніфікації цих понять об’єднання статей 178 і 179 КК України під назвою «Умисні незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь». Це надасть можливість внести відповідні зміни до КК України і певною мірою зменшити навантаження на КК України. Факти вчинення незаконних дій щодо релігійних споруд чи святинь, пов’язані з побиттям осіб, які намагалися захистити ці об’єкти від посягання доводять необхідність введення до досліджуваних статей кваліфікованого складу, який би передбачав кримінальну відповідальність за застосування насильства чи погрозу його застосування при знищенні, зруйнуванні, пошкодженні, оскверненні, утриманні релігійних споруд та святинь;
 наголошується на необхідності доповнення статті 178 КК України частиною, що передбачає відповідальність за незаконне утримування, пошкодження, осквернення, зруйнування чи знищення релігійної споруди або святині з корисливих чи хуліганських мотивів або з мотивів релігійної нетерпимості чи привернення уваги громадськості до певних релігійних чи інших поглядів винного, одночасно підсиливши санкцію за вчинення цих суспільно-небезпечних діянь;
 здійснено системний аналіз співвідношення незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь з іншими нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України.
Вдосконалено:
 уточнено та по новому сформульовано зміст родового об’єкта злочинів, передбачених розділом V КК України, під яким слід розуміти суспільні відносини, які гарантують реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина в політичній, соціальній і особистій сферах життєдіяльності. Пропонується змінити назву розділу V Особливої частини КК України і викласти її у наступній редакції: «Злочини проти політичних, соціальних та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»;
 обґрунтовується положення щодо розмежування об’єкту кримінально-правової охорони та об’єкту злочину, пропонуємо об’єктом кримінально-правової охорони для статей 178, 179 КК України вважати суспільні відносини, що забезпечують свободу віросповідання, яка включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособова чи колегіальне релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, а основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України – порушення встановленого порядку поводження з релігійними святинями, релігійними спорудами чи культовими будинками щодо збереження, використання цих об’єктів при здійсненні релігійних обрядів для задоволення релігійних потреб віруючих, в тому числі для їхнього духовного виховання. Обов’язковим додатковим об’єктом слід вважати право власності на зазначені об’єкти, тобто право релігійних організацій та громадян володіти, користуватися та розпоряджатися релігійними святинями, релігійними спорудами чи культовими будинками;
 уточнено і по новому сформульовано зміст і ознаки термінів, що характеризують об’єктивну сторону складу злочину як суспільно небезпечне діяння і злочинний наслідок, а саме:
знищення – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується повною незворотною втратою нею духовно-цінносних (релігійних) властивостей і неможливістю використання за призначенням;
зруйнування – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується значною зворотною втратою нею духовно-цінносних (релігійних) властивостей і значним обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення;
пошкодження – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується незначною зворотною втратою нею духовно-цінносних (релігійних) властивостей і частковим обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення;
осквернення – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується паплюженням її духовно-цінносних (релігійних) властивостей і неможливістю використання за призначенням;
утримання – це самоправні дії винного щодо збереження релігійної споруди чи святині під своїм контролем, які характеризуються втратою власниками релігійної споруди чи святині можливості розпоряджатися та використовувати їх за призначенням.
Набуло подальшого розвитку положення про достатню соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь з погляду історичного аспекту розвитку законодавства у цій сфері.
Пропонується нова редакція статті про незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь у Кримінальному Кодексі України.
Практичне значення одержаних результатів
Теоретична і практична значущість одержаних автором результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:
 у галузі теоретичних досліджень – основні положення дисертації можуть бути використані у подальшому дослідженні проблем незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь від суміжних злочинів та їхньої кваліфікації за сукупністю з іншими злочинними посяганнями, а також при дослідженні суміжних складів злочинів, таких як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань, перешкоджання здійсненню релігійного обряду, наруга над могилою, незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини тощо;
 у правотворчості – пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до КК України;
 у правозастосовчій діяльності – рекомендації по вдосконаленню практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередження і профілактики злочинів тощо;
 у навчальному процесі – при викладанні курсів кримінального права та кримінології, при підготовці відповідних розділів підручників, навчально-методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації
Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях: «Розвиток правової держави і громадянського суспільства в Україні: проблеми теорії і практики» (Херсон, 2011), «Актуальні проблеми кримінального права, та кримінології, кримінально-виконавчого права» (Одеса, 2011), «Завдання законодавства кримінально-правового напрямку: сучасність та перспективи» (Одеса, 2012), «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (Одеса, 2012), регіональній науково-практичній конференції «Правова система України в світовому вимірі: стан та перспективи розвитку» (Донецьк, 2012), 67-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечникова (Одеса, 2012), у збірнику наукових праць «Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності: другі юридичні читання» (Тернопіль-Київ-Херсон, 2011), під час круглого столу (конференції) «Зближення національних правових систем та їхня взаємодія із міжнародним правом» (Одеса, 2012).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в тринадцяти наукових публікаціях, шість із яких –у фахових наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (233 найменування). Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з них основного тексту – 182 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Комплексне кримінально-правове дослідження проблем незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь дозволяє зробити наступні висновки:

1. На основі архівних, фондових, і літературних джерел вітчизняних і закордонних вчених, каталогів, довідників, в історичному аспекті умовно можна виділити п’ять етапів розвитку законодавства про охорону свободи віросповідання на теренах України.
Узагальнюючи опрацьовані матеріали, ми умовно виділяємо такі етапи історичного розвитку зазначеного законодавства в Україні:
I етап (до Х століття) – давньослав’янський дохристиянський;
II етап (ХI-XV століття) – київоруський християнський;
III етап (ХV століття – 1917 рік) – імперський;
IV етап (1917-1991 роки) – радянський;
V етап (1991 рік – до теперішнього часу) – сучасний, часів незалежності України. Вони різняться змістовністю, осяжністю, оригінальністю і специфікою висвітлення.
Перший, давньослав’янський дохристиянський етап характеризується тим, що кримінально-правова охорона права діяти у відповідності зі своїми переконаннями, заснованими на служінні ідолам, а також санкції за попрання свого ідола та образа «ідолопоклонницьких почуттів» були гарантією індивідуальності та збереження самобутності наших предків, тобто виконували позитивну соціальну функцію. Кримінально-правова охорона ідолопоклонства одночасно забезпечувала суверенітет. Ці положення звичаєвого права виступили далеким прообразом таких сучасних складів злочинів, як пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України), незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України).
Особливістю другого, київоруського християнського етапу є те, що церковні та світські кримінальні закони греко-римського права, які привносилися одночасно із процесом хрещення на Русь вимагали відповідного національного підтвердження та закріплення, що реалізувалося в статутній діяльності спочатку великих, а потім і удільних князів. Ця діяльність розкривала всю специфіку правових особливостей давньоруського права, і в цьому при специфічному змішуванні перекладених та вітчизняних норм народжується зовсім нове церковно-кримінальне право Київської Русі, яке, за свідченням багатьох дослідників, являло собою принципово нову правову формацію.
Третій, імперський етап визначається тим, що посилення абсолютизму, зменшення авторитету духовної влади, яке виразилося в скасуванні патріаршества та заміні цього інституту Святішим Синодом, як бачимо, позначилося і на характеристиці релігійних злочинів.
Однак у цьому зв’язку представляється більш важливим відзначити тенденцію відділення держави від церкви. Відбувається поступова втрата внутрішньої єдності світської та духовної влади.
Віддаляючись від Церкви, держава намагається заповнити прогалини, що утворилися, юридичними нормами, у тому числі кримінально-правового характеру. Сприяючи заміні віри за переконанню вірою за примушенням, світська влада змушено нарощувала масив релігійних злочинів. Так відбувається завжди, коли рівноцінною заміною внутрішньої переконаності вважається формальне дотримання зовнішніх правил.
Четвертий, радянський етап характеризується тим, що релігійно-суспільні процеси в Україні в радянський період відбувалися в рамках моделі антагоністичного відокремлення церкви від держави. Вже перші роки перебування більшовиків при владі в Україні засвідчили їх прагнення вести боротьбу за монопольне становище у державі правлячої партії, програмною метою якої було обмеження впливу, витіснення, а фактично – ліквідація релігії та церкви, нав’язування власних соціальних та духовних цінностей.
Незважаючи на суттєві відмінності стану церкви в різні часи радянського життя країни, цей період характеризується постійним тиском на церкву. В тому числу, це стосується націоналізації церковної та монастирської власності (культових будівель, інших споруд, церковного майна, частина якого згодом була передана в користування його колишнім власникам). Взагалі, після жовтневого перевороту секуляризація церковної власності в Україні була складовою загального процесу націоналізації приватної власності. За своєю господарською і правовою природою це був акт революційної експропріації власності, акт примусового переведення церковного майна в статус державної власності без будь-якої компенсації чи відшкодування. Результатом соціально-економічних змін стало пограбування церкви, позбавлення її політичних і майнових прав і можливостей розвивати матеріальну базу церковно-релігійного комплексу.
Зрозуміло, що в такій політиці від початку малося на увазі активне використання кримінально-правового механізму для забезпечення антирелігійної політики держави, що знайшло своє відображення у відповідних статтях кримінальних кодексів УРСР 1922, 1927 та 1960 років.
За період незалежності в Україні (п’ятий етап) було створено правове поле, що гарантує свободу релігії та церкви і за багатьма параметрами відповідає міжнародним критеріям і стандартам, в тому числі у сфері кримінально-правового забезпечення реалізації свободи світогляду та віросповідання.
Крім Конституції України, міжнародних документів, що регулюють відносини у сфері прав людини, свободи світогляду, релігії та віросповідання, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», в Україні нині існують десятки законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ті чи інші аспекти реалізації свободи віросповідання та діяльності релігійних організацій.
Це, передусім, Кримінальний кодекс України 2001 року, який містить статті, в яких кримінальна відповідальність передбачена за порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК України), незаконне перешкоджання здійсненню релігійного обряду, примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду (ст. 180 КК України), посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК України), а також, за пошкодження чи зруйнування релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України), незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України), останні і стануть об’єктом нашого подальшого дослідження.
2. Родовим об’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України є суспільні відносини, які гарантують реалізацію конституційних прав і свобод людини та громадянина в політичній, соціальній і особистій сферах життєдіяльності.
Відповідно до нашої позиції щодо визначення родового об’єкта, пропонуємо змінити назву розділу V Особливої частини КК України і викласти її у наступній редакції: «Злочини проти політичних, соціальних та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».
Пропонуємо в якості видового об’єкту досліджуваних злочинів вважати групу однорідних суспільних відносин у сфері діяльності, спрямованої на забезпечення реалізації свободи світогляду і віросповідання.
Враховуючи нашу позицію щодо розмежування об’єкту кримінально-правової охорони та об’єкту злочину, пропонуємо об’єктом кримінально-правової охорони для статей 178, 179 КК України вважати суспільні відносини, що забезпечують свободу віросповідання, яка включає свободу сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноособова чи колегіальне релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, а основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України – порушення встановленого порядку поводження з релігійними святинями, релігійними спорудами чи культовими будинками щодо збереження, використання цих об’єктів при здійсненні релігійних обрядів для задоволення релігійних потреб віруючих, в тому числі для їхнього духовного виховання. Обов’язковим додатковим об’єктом слід вважати право власності на зазначені об’єкти, тобто право релігійних організацій та громадян володіти, користуватися та розпоряджатися релігійними святинями, релігійними спорудами чи культовими будинками.
3. На нашу думку, справедливою є позиція вчених, які вважають, що термін «культові будинки» є складовою поняття «релігійні споруди», тому вважаємо за необхідне вилучити його з диспозиції статті 178 КК України. Виходячи з цього, пропонуємо під релігійними спорудами розуміти будівлі та інші архітектурні конструкції, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб людей. До них можна віднести храми, собори, кафолікони, церкви, костели, кірхи, каплиці, дзвіниці, кампаніли, монастирі, лаври, мечеті, мінарети, синагоги, кенаси, дацани, ступи, пагоди, святилища, мавзолеї, капища, дольмени, менгіри, молитовні доми та інші архітектурні конструкції релігійного призначення.
Також пропонуємо власне визначення релігійних святинь як предметів, об’єктів чи територій, які пов’язані з певним культом і, за переконаннями віруючих, мають унікальні надприродні (магічні) властивості впливу на людину і природу, через що набувають надзвичайного релігійного значення, і які є об’єктами поклоніння і особливої шани.
4. Ознаки діяння у об’єктивній стороні злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України описані в законі дуже лаконічно, що викликає певні труднощі і у розумінні цих ознак, і в кваліфікації даних злочинів.
Проаналізувавши наведені варіанти тлумачення термінів, що застосовуються у статтях 178, 179 КК України і враховуючи особисті роздуми, ми дійшли висновку, що основними і загальними ознаками злочинного впливу на релігійні споруди та святині у досліджуваних статтях КК України є: втрата ними духовно-цінносних (релігійних) властивостей, обмеження їхнього використання за призначенням, можливість відновлення. Спосіб впливу на релігійні споруди та святині може бути будь-яким (механічним, фізичним, хімічним тощо) і на кваліфікацію не впливає.
На підставі визначених критеріїв, ми можемо уніфікувати побудову вказаних термінів і запропонувати власні визначення.
Знищення – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується повною незворотною втратою нею духовно-цінносних (релігійних) властивостей і неможливістю використання за призначенням.
Зруйнування – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується значною зворотною втратою нею духовно-цінносних (релігійних) властивостей і значним обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення.
Пошкодження – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується незначною зворотною втратою нею духовно-цінносних (релігійних) властивостей і частковим обмеженням використання за призначенням, з можливістю її відновлення.
Осквернення – це негативний вплив на релігійну споруду чи святиню будь-яким способом, який характеризується паплюженням її духовно-цінносних (релігійних) властивостей і неможливістю використання за призначенням.
Утримання – це самоправні дії винного щодо збереження релігійної споруди чи святині під своїм контролем, які характеризуються втратою власниками релігійної споруди чи святині можливості розпоряджатися та використовувати їх за призначенням.
Запропоноване вдосконалення термінологічної бази надасть можливість усунути низку недоліків нормативного регулювання охорони об’єктів релігійного культу в Україні.
Діяння, передбачені статтями 178, 179 КК України можуть бути вчинені як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Найпоширенішою формою вчинення даного злочину є дія, тобто активне поводження або активна діяльність людини. Як правило, дія виражається в застосування фізичного або іншого впливу на охоронюваний об’єкт, що приводить до настання наслідків.
Ми поділяємо точку зору вчених-правознавців, що склад злочину, передбаченого статтею 178 КК України, є матеріальним. Якщо у випадку вчинення діяння, спрямованого на зруйнування або пошкодження релігійної споруди злочинний результат не наступає, має місце незакінчена злочинна діяльність. Якщо наслідки не наступають у результаті вчинення діянь, спрямованих на зруйнування або пошкодження релігійної споруди, то має місце замах на злочин (якщо наслідки не наступають із причин, що не залежать від волі особи) або добровільна відмова (при наявності ознак даного правового інституту).
Що ж до статті 179 КК України, то за нашим переконанням, тільки дві з трьох, перерахованих у цій статті, форм злочинних дій (утримання, осквернення) можна вважати закінченими з моменту їхнього вчинення (утримання з моменту переходу релігійної святині під контроль винного, осквернення з моменту вчинення дій, спрямованих на паплюження святині), тоді як знищення за своїм змістом передбачає настання суспільно небезпечних наслідків (термін «знищення» означає закінчений процес припинення існування святині як такої, на відміну від терміну «нищення», який означає незакінченість такого процесу). Тому, в цілому, за юридичною конструкцією склад злочину, передбачений статтею 179 КК України, є формально-матеріальним.
Наслідки злочинів в диспозиції статей 178, 179 КК України позначені тими ж термінами, що й діяння і стосовно релігійних споруд та святинь вони означають, відповідно – знищення, зруйнування, пошкодження, осквернення.
При вчиненні злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України знищується, руйнується, пошкоджується, оскверняється, утримується майно, яке має спеціальний статус, і, звісно, визначену грошову вартість. Тобто праву власності тієї фізичної чи юридичної особи, яка володіє релігійною спорудою та святинею спричиняється шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні. Але в цих злочинах нематеріальна шкода, а саме шкода засадам суспільства в частині забезпечення свободи віросповідання є більш суттєвою, такою, що має велику тривалість у часі, і може спричинити шкоду:
 соціальну (шкодить належному вихованню людей щодо їх ставлення до загальнолюдських цінностей, а засвоєні моделі деструктивного поводження потенційно містять небезпеку різноманітних, у тому числі більш тяжких форм агресивного поводження особистості в майбутньому);
 психологічну (деякі дослідники висловлюють припущення, що деградація духовного середовища міняє ідентифікацію особистості, створюючи асоціації з низьким соціальним статусом);
 ідеологічну (як правило, знищення, зруйнування, пошкодження, осквернення, утримання релігійних споруди та святинь викликає значний громадський резонанс, що може спровокувати конфлікти у суспільстві, в тому числі, релігійні, особливо коли подібні дії мають відповідні мотиви).
Щодо факультативних (додаткових) ознак об’єктивної сторони складів злочинів, то діюча редакція статей 178, 179 КК України не містить прямої вказівки на них, отже, значення для кваліфікації вони не мають.
Проведений аналіз діянь, передбачених статтями 178, 179 КК України дає можливість стверджувати, що спільність юридичної конструкції об’єктивної сторони складу цих злочинів та спільність ознак їхніх предметів (часто, релігійно споруда одночасно виступає як релігійна святиня) та те, що всі названі ознаки об’єктивної сторони досліджуваних злочинів, передбачених зазначеними статтями, – це незаконні дії з вказаними об’єктами, робить можливим запропонувати для уніфікації цих понять об’єднання статей 178 і 179 КК України під назвою «Умисні незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь». Це надасть можливість внести відповідні зміни до КК України і певною мірою зменшити навантаження на КК України.
Факти вчинення незаконних дій щодо релігійних споруд чи святинь, пов’язані з побиттям осіб, які намагалися захистити ці об’єкти від посягання доводять необхідність введення до досліджуваних статей кваліфікованого складу, який би передбачав кримінальну відповідальність за застосування насильства чи погрозу його застосування при знищенні, зруйнуванні, пошкодженні, оскверненні, утриманні релігійних споруд та святинь. Введення такого кваліфікованого складу надасть можливість забезпечення кримінально-правового захисту не тільки об’єктів релігійного культу, але й осіб, які стоять на перешкоді таким посяганням.
Щоб уніфікувати, запропонований вченими, підхід законодавця до охорони окремих об’єктів чужої власності, вважаємо необхідним доповнити досліджувані статті частиною, яка б передбачала кримінальну відповідальність за умисне пошкодження, осквернення, зруйнування чи знищення релігійної споруди або святині, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом.
Крім того, в якості кваліфікуючої ознаки пропонуємо передбачення настання таких наслідків з необережності, як загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Поняття «загибель людей» означає настання смерті одного або кількох осіб. Поняття «тяжкі наслідки» («інші тяжкі наслідки») є оціночним, у зв’язку з чим для його конкретизації потрібні певні критерії. На наш погляд, такими критеріями можуть бути:
 безпосереднє заподіяння шкоди здоров’ю людей – тяжкі тілесні ушкодження одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесні ушкодження двом або більше особам;
 істотне погіршення стану громадської безпеки (акти непокори, групові порушення громадської безпеки, масові заворушення, викликані знищенням, зруйнуванням, пошкодженням, оскверненням або утримання релігійних споруд чи святинь);
 заподіяння значних економічних збитків – спричинення особливо великих матеріальних збитків (у тому числі пов’язаних з відновленням релігійних споруд чи святинь).
5. Суб’єктом злочинів, передбачених статтями 178, 179 КК України, може виступати фізична осудна особа (громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства або з подвійним громадянством), яка до вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку. Крім того, пропонуємо суб’єктом злочину, у запропонованій нами редакції частини другої статті 178 КК України, вважати службову особу, яка на виконання злочинної мети використовує своє службове становище. Ці положення цілком відповідають тяжкості і суспільній небезпеці цього злочину.
6. Незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь може здійснюватись як з прямим, так і непрямим умислом.
Зміст умислу характеризується сукупністю тих об’єктивних ознак незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь, які відбиваються у свідомості винного і мають значення для кваліфікації вчиненого. Інтелектуальний момент умислу при незаконних діях щодо релігійних споруд або святинь включає в себе усвідомлення об’єкту злочину, характеру дій, а також суспільної небезпеки та протиправності такого посягання. Вольовий момент полягає, перш за все, у бажанні вчинити незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь або свідомому допущенні суспільно-небезпечних наслідків.
Статті 178, 179 КК України передбачають лише умисні діяння щодо релігійних споруд або святинь, залишаючи за межами складу злочину необережну форму вини. І наша позиція така, що діяння, передбачені статтями 178, 179 КК України, вчинені по необережності не мають необхідного ступеню суспільної небезпеки і не є злочинними.
Мотиви вчинення незаконних дій щодо релігійних споруд або святинь не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних мір по їх попередженню. Найбільш розповсюджені мотиви вчинення цього злочину є хуліганські, корисливі мотиви. Поряд з ними найнебезпечнішими і найпоширенішими в наш час є мотиви релігійної нетерпимості та ворожнечі, а також мотиви ідеологічного характеру.
Вважаємо, що є сенс доповнити статтю 178 КК України частиною, що передбачає відповідальність за незаконне утримування, пошкодження, осквернення, зруйнування чи знищення релігійної споруди або святині з корисливих чи хуліганських мотивів або з мотивів релігійної нетерпимості чи привернення уваги громадськості до певних релігійних чи інших поглядів винного, одночасно підсиливши санкцію за вчинення цих суспільно-небезпечних діянь.
7. Дисертант визначив ознаки, що дозволяють чітко розмежовувати злочини, передбачені статтями 178, 179 КК України із суміжними кримінально-правовими діяннями. Основними з них є об’єкт, предмет злочину, зміст суб’єктивної сторони і деякі особливості об’єктивної сторони злочину.
Так, суміжним для статей 178, 179 КК України є злочин, передбачений статтею 161 КК України, який встановлює кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань.
Безпосереднім об’єктом цього злочину є закріплений у Конституції України принцип рівності прав та свобод перед законом і судом та в громадянському суспільстві людини, особи і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, політичних та інших переконань, тоді як у статтях 178, 179 КК України ним виступає свобода віросповідання.
Предметом злочину у статті 161 КК України є національна чи расова спільність людей, їх права, культура, релігія, традиції, у статтях 178, 179 КК України – релігійні споруди та святині.
Стаття 161 КК України передбачає досить великий, чітко невизначений перелік дій, які можна кваліфікувати як порушення рівноправності громадян залежно від ставлення до релігії. Незаконні дії стосовно релігійних споруд чи святинь є окремим, спеціальним випадком такого порушення, якщо пошкодження, осквернення та інші, передбачені статтями 178, 179 КК України, дії, вчиняються з метою розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті або образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями.
Образу почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями поєднану з пошкодженням релігійних споруд чи культових будинків, паплюженням або знищенням релігійних святинь треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтею 161 та статтями 178, 179 КК України.
Такою самою є наша позиція стосовно статті 180 КК України «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду». Перешкоджання відправленню релігійного обряду полягає у створенні будь-яких перепон, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його відправлення. Якщо дії, спрямовані на зрив або перешкоджання релігійному обряду супроводжуються заподіянням шкоди релігійним спорудам або святиням, такі діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтею 180 та статтями 178, 179 КК України.
Одним із видів релігійних святинь є святі місця, зокрема, місцевості, різноманітні природні утворення, особливі священні території, об’єкти перебування бога, божества, духів, які володіють надприродними властивостями. Доволі часто такі об’єкти є об’єктами чи складовою частиною об’єктів природно-заповідного фонду.
З цього випливає, що суміжним до статей 178, 179 КК України є склад злочину, передбачений статтею 252 КК України «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду».
У разі, коли предмет посягання є одночасно і об’єктом природно-заповідного фонду України, і релігійною спорудою чи святинею виникає проблема колізії норм – статей 252 і 178, 179 КК України. Об’єктивно таке діяння реально спричинятиме шкоду і встановленому порядку охорони, відтворення і використання об’єктів природно-заповідного фонду України, і реалізації права на свободу віросповідання. Відмежування можливо переважно за суб’єктивною стороною – як сприймає суб’єкт злочину посягання на предмет злочину: як на об’єкт природно-заповідного фонду чи як на релігійну святиню.
Суміжним складом для статей 178, 179 КК України є також наруга над могилою (ст. 297 КК України).
Зазначені склади мають різні родові об’єкти – суспільні відносини у сфері віросповідання та суспільні відносини у сфері моральності. Однак, видовий і безпосередній об’єкти мають деякі схожі риси, тому що ці злочини спрямовані на руйнування загальноприйнятих духовних і культурних цінностей.
Наявність в діях особи складу злочину, передбаченого статтею 297 КК України, буде мати місце лише у випадку вчинення посягання на один або кілька його предметів, до яких відносяться: могила, інше місце поховання, труп та урна з прахом покійного, а також предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.
Щодо предмету злочину, передбаченого статтею 179 КК України, так само, як і у злочині, передбаченому статтею 297 КК України, може виступати, в якості релігійної святині, місце поховання та предмети, що в ньому знаходяться.
Деякі розходження має і об’єктивна сторона зазначених злочинів. Наруга над могилою або іншим місцем поховання проявляється в їхньому оскверненні (руйнуванні, розриванні, знищенні або пошкодженні надмогильних споруд, елементів благоустрою могил, нанесенні цинічних і зневажливих написів тощо). Тоді як зруйнування або пошкодження релігійних споруд не обов’язково має ознаки осквернення, хоча і не виключає його.
Із суб’єктивної сторони злочини, передбачені статтями 297 та 178, 179 КК України, можуть вчинюватися лише умисно, причому в останньому випадку важливо зібрати достатні докази про те, що винний знав про належність відповідного об’єкта до релігійних споруд або святинь.
Суміжним складом для статей 178, 179 КК України є, також, стаття 298 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є моральні засади суспільства в частині ставлення до об’єктів культурної спадщини. Не виключається при цьому порушення норм моралі у сфері міжконфесійних відносин тощо, але вони не складають основи ні родового, ні безпосереднього об’єкту злочину. Обов’язковим додатковим об’єктом виступає право власності.
За чинним КК України предметом складу злочину статті 298 КК України є об’єкти культурної та археологічної спадщини, тоді як предметом злочину у статтях 178, 179 КК України виступають релігійні споруди або святині.
Для ознак злочину, передбаченого статтею 298 КК України визначення релігійних споруд або святинь цілком прийнятні, при умові, що ці об’єкти зареєстровані, відповідно до законодавства України, як об’єкти культурної спадщини.
3 об’єктивної сторони злочини, передбачені статтями 178, 179 і 298 КК України є подібними, і виражаються у формі пошкодження, руйнування або знищення, тільки утримання, осквернення як спосіб вчинення злочину притаманно лише статті 179 КК України. Більш того, на відміну, наприклад, від статті 194 КК України, у статтях 178, 179 і 298 КК України кримінальна відповідальність за пошкодження, руйнування чи знищення предмету злочину не обумовлюється розміром заподіяної в результаті таких дій шкоди. Кримінальне караним є будь-яке пошкодження, руйнування чи знищення таких предметів.
З наведеного можемо зробити висновок про співвідношення цих двох складів злочинів. Незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь тягнуть за собою відповідальність за статтями 178, 179 КК України, а якщо ці об’єкти являють собою особливу історичну чи культурну цінність і віднесені до об’єктів культурної спадщини національного або місцевого значення із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, то таке діяння потребує додаткової кваліфікації за статтею 298 КК України.

На підставі викладених положень і висновків пропонуються наступні рекомендації de lege ferenda (по удосконалюванню кримінального законодавства про незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь), які автор пропонує внести до чинного Кримінального кодексу України:

1. Статтю 178 Кримінального кодексу України викласти в наступній редакції:

Стаття 178. Умисні незаконні дії щодо релігійних споруд або святинь
1. Незаконне утримування, пошкодження, осквернення, зруйнування чи знищення релігійної споруди або святині, -
карається штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, вчинені з корисливих чи хуліганських мотивів, або поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або службовою особою з використанням службового становища, або з мотивів релігійної нетерпимості чи привернення уваги громадськості до певних релігійних чи інших поглядів винного, -
караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

2. Статтю 179 КК України виключити з Кримінального кодексу України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське видавництво, 2007. – 64 с.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – ст. 131.
3. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06 липня 2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, 37. – ст. 446.
4. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42. – ст. 492.
5. Про внесення змін до Кримінального кодексу України: Закон України від 15 липня 1999 р. № 974-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 299.
6. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – ст. 490.
7. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України вiд 25 червня 1991 р. № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – ст. 546.
8. Про природно-заповідний фонд України: Закон України вiд 16 червня 1992 р. № 2456-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – ст. 502.
9. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р. № 987-XII // Відомості Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. – 1991. – № 25. – ст. 283.
10. Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України «Про природно-заповідний фонд України» і «Про охорону культурної спадщини» та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника «Хортиця» й інших історико-культурних заповідників і обʼєктів природно-заповідного фонду: Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 2002 р. № 140-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 43. – Ст. 319.
11. Про застосування статті 138 Кримінального кодексу Української РСР: Постанова Президії Верховної Ради УРСР від 26 березня 1966 р. № 69a-06 [Електронний ресурс] / Законодавство України // Режим доступу до журн.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/69%D0%B0-06.
12. Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна: Указ Президента України від 4 березня 1992 р. № 125/92 // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 3. – ст. 58.
13. Про повернення релігійним організаціям культового майна: Розпорядження Президента України від 22 червня 1994 р. № № 53/94-рп / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/53/94-%D1%80%D0%BF.
14. Про використання культових споруд – визначних памʼяток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям: Постанова Кабінету Міністрів України № 1005 від 9 серпня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 33. – ст. 1544.
15. Про умови передачі культових будівель – визначних памʼяток архітектури релігійним організаціям: Постанова Кабінету Міністрів України № 137 від 14 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 7. – ст. 294.
16. Щодо забезпечення поетапного повернення релігійним організаціям культових будівель, які не використовуються або використовуються не за призначенням: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 290-р від 7 травня 1998 р. / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/290-98-%D1%80.
17. Звіт про забезпеченість церков і релігійних організацій України культовими будівлями та приміщеннями, пристосованими під молитовні, станом на 01 січня 2008 р. // Державний комітет України у справах національностей та релігій [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http: www.scnm.gov.ua/ control/uk/doccatalog/list?currdir=44883.
18. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 // Вісник Верховного суду України. – 2003 р. – № 1.
19. Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: Розʼяснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/109 від 29 лютого 1996 р. / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_109800-96.
20. Андрушко П. П. Права громадян на задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів та їх захист як обʼєкт кримінально-правової охорони / П. П. Андрушко // Нові Цивільний та Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф. (Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.). – Івано-Франківськ: Юрид. ін-т Прикарпат. ун-ту ім. Василя Стефаника, 2002. – С. 159-164.
21. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть / М. И. Бажанов. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
22. Бандурка A. M. Вандализм / A. M. Бандурка, А. Ф. Зелинский. – Харьков: Ун-т внутр. дел. 1996. – 198 с.
23. Безбожное хулиганство / КоммерсантЪ Украина [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.:http://www.kommersant.ua/doc.html?
docld=876047.
24. Белогриц-Котляревский Л. С. Преступления против религии в важнейших государствах Запада. Историко-догматическое исследование / Л. С. Белогриц-Котляревский. – Ярославль: Тип. Г. Фальк, 1886. – 354 c.
25. Богомягков Ю. С. Проблеми невменяемости в советском уголовном праве: (Понятие вменяемости ): Учеб. пособ. / Ю. С. Богомягков. – Уфа: Изд-во Башкир. ун-та, 1978. – 38 с.
26. Бойко А. И. Римское и современное уголовное право / А. И. Бойко. – СПб.: Юридический центр «Пресс», 2003. – 257 с.
27. Бондаренко В. Ю. Релігійне життя в сучасній Україні: стан, тенденції та проблеми розвитку / В. Ю. Бондаренко // Людина і світ. – 2003. – № 12. – С. 36-39.
28. Борейко В. Е. О необходимости взятия под охрану священных (культовых) природных объектов / В. Е. Борейко // Заповідна справа в Україні. – 2001. – Т. 7. – Вип. 2. – С. 4-5.
29. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
30. Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я. М. Брайнін. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 191 с.
31. Бузак Т. Руйнування Храму або «Коли закінчиться криза»? / Т. Бузак / Politiko [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://politiko.ua/blogpost5889.
32. Бузинарський М. Ю. Способи вчинення умисного знищення майна шляхом підпалу з метою приховання інших злочинів / М. Ю. Бузинарський // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 3. – С. 1-10.
33. В Крыму снова разгромили мусульманскую святыню / Крым. Комментарии [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://crimea.comments.ua/news/2011/09/19/104527.html.
34. Векленко С. В. Законодательное определение умышленной вины нуждается в совершенствовании / С. В. Векленко // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 15-17.
35. Венгеров А. Б. Происхождение права / А. Б. Венгеров // Общая теория права: Курс лекций / [Бабаев В. К., Баранов В. М., Баранов П. П. и др.]; Под общ. ред. В. К. Бабаева. – Нижний Новгород, 1993. – 544 с.
36. Владимиров В. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: Лекции / В. А. Владимиров, Г. А. Левицкий. – М.: Высш. шк. МООПРСФСР, 1964. – 59 с.
37. Волков Б. С. Мотивы преступлений. Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование / Б. С. Волков; Науч. ред.: М. Д. Лысов. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 c.
38. Волколупова В. А. Должностное лицо как субъект уголовной ответственности. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Волколупова В. А.