НЕЗАКОННЕ ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису
БОРИСОВ ЄВГЕН МИХАЙЛОВИЧ

УДК 343. 237

НЕЗАКОННЕ ЗАЙНЯТТЯ РИБНИМ, ЗВІРИНИМ
АБО ІНШИМ ВОДНИМ ДОБУВНИМ ПРОМИСЛОМ:
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Стрельцов Євген Львович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної
академії правових наук України,
Заслужений діяч науки і техніки України

Одеса – 2013

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень……………………………………………… 3
Вступ ……………………………………………………………………… 4
Розділ 1. Об’єктивні ознаки незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом ................................................... 12
1.1. Об’єкт незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом………………………………………………………….. 12
1.2. Предмет незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом …………………………………………………………. 43
1.3. Об’єктивна сторона незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом ........................................................... 56
1.3.1. Суспільно небезпечне діяння як ознака об’єктивної сторони незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом .................................................................................................... 56
1.3.2.Причиновий зв’язок та суспільно небезпечні наслідки як ознаки об’єктивної сторони незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом ..................................................................... 79
Висновки до розділу 1.......................................................................... 89
Розділ 2. Суб’єктивні ознаки незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом...................................91
2.1. Суб’єкт незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом …………………………………………………………. 91
2.2. Суб’єктивна сторона незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом ............................................................ 116
Висновки до розділу 2.......................................................................... 128
Розділ 3. Проблеми кваліфікації незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та відмежування від суміжних злочинів ...................................................................................... 131
Висновки до розділу 3.......................................................................... 170
Висновки ………………………………………………………………. 173
Список використаних джерел.................................................................183

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВРУ – Верховна Рада України
ГК – Господарський кодекс України
КК – Кримінальний кодекс України
КМУ – Кабінет Міністрів України
нмдг – неоподатковуваний мінімум доходів громадян
ПВСУ – Пленум Верховного Суду України
РФ – Російська Федерація
СБУ – Служба безпеки України
ЦК – Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний стан у сфері захищеності довкілля від порушення екологічної рівноваги внаслідок неправомірного використання природних ресурсів значною мірою формується в результаті негативного впливу на складові навколишнього природного середовища, зокрема, порядок забезпечення довкілля, придатного і безпечного для життя і здоров’я людей, у тому числі й передбаченого чинним законодавством порядок вилову водних живих ресурсів. Прагнучи досягти найвищі економічні показники або, навпаки, подолати скрутне матеріальне (економічне) становище, користувачі зазначених ресурсів цілком свідомо порушують існуючий стан екологічної рівноваги водних живих ресурсів. Як наслідок, рівень незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом з кожним роком лише збільшується, що потребує більш послідовного ставлення до проблем екологічної безпеки у зазначеній сфері, обумовлює необхідність вдосконалення існуючої системи екологічних і кримінально-правових засобів забезпечення порядку вилову водних живих ресурсів в Україні.
З набранням чинності новим КК в Україні було здійснене реформування кримінального законодавства щодо відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом. Зокрема, в межах окремого розділу VIII («Злочини проти довкілля») Особливої частини КК 2001 р. визначена нова система норм, що передбачають відповідальність за посягання на встановлений порядок раціонального використання, відтворення та охорони флори і фауни. До цієї системи увійшли і норми, передбачені у ст. 249 КК.
У зв’язку з цим актуальності набуває вирішення проблем кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, щодо яких має місце недостатня увага на теоретичному та нормативному рівнях, а деякі з цих проблем потребують невідкладного розв’язання на рівні судової практики.
В науці кримінального права України приділяється належна увага опрацюванню питань кримінально-правової охорони довкілля. Проте окремі особливості кримінальної відповідальності за незаконне зайняття водним добувним промислом українськими вченими розглядаються переважно на рівні підручників і науково-практичних коментарів в межах визначення окремих норм або їх системи, що передбачають відповідальність за злочини проти довкілля. Серед таких вчених слід назвати П.С. Берзіна, О.О. Дудорова, В.А. Клименка, В.В. Кудрявцева, Є.В. Лащука, В.К. Матвійчука, О.М. Миколенко, В.М. Присяжного, А.М. Шульгу та інших.
Варто зазначити, що після набрання чинності КК 2001 р. проблеми кримінально-правової охорони водних живих ресурсів не були самостійним об’єктом дисертаційних досліджень в Україні. Особливості кримінальної відповідальності за незаконне зайняття водним добувним промислом аналізуються авторами на рівні науково-практичного коментування і залишаються дещо фрагментарними і недостатньо вивченими. Зокрема, потребують з’ясування проблеми визначення родового і безпосереднього об’єктів зазначеного злочину, встановлення змісту ознак суспільно небезпечного діяння, суб’єкта злочину, а також окремі проблеми кваліфікації злочину, передбаченого ст. 249 КК.
Зазначене вище зумовлює необхідність здійснення комплексного дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак основного і кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 249 КК, спірних питань його кваліфікації та відмежування від інших злочинів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова згідно з планом науково-дослідної роботи цієї кафедри № 125100-20 від 24 вересня 2007 року «Наукове забезпечення розслідування, кваліфікації та попередження злочинів» (державний реєстраційний номер 0106U008401) та у відповідності до Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», низки інших національних та міжнародно-правових актів, методологічною основою яких є доктрина прав людини на безпечне навколишнє середовище.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є здійснення комплексного наукового аналізу об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочину, передбаченого ст. 249 КК, а також формулювання пропозицій щодо удосконалення окремих положень чинного кримінального законодавства і практики його застосування. Для досягнення цієї мети були визначені такі основні задачі:
- дослідити зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак основного і кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 249 КК України;
- проаналізувати чинне законодавство України про зайняття водним добувним промислом з метою встановлення змісту банкетних ознак ст. 249 КК України;
- визначити співвідношення злочину, передбаченого ст. 271 КК України, з деякими іншими злочинами;
- виявити позитивний досвід кримінально-правової охорони водних живих ресурсів в окремих зарубіжних країнах з метою вдосконалення чинної редакції ст. 249 КК України;
- вивчити практику застосування судами ст. 249 КК України, провести аналіз статистичних даних про поширеність незаконного зайняття водним добувним промислом;
- на підставі проведеного дослідження внести пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 249 КК України та практики її застосування.
Дисертант не аналізує питань караності та застосування окремих заходів кримінально-правового впливу за вчинення злочину, передбаченого ст. 249 КК України.
Об’єктом дослідження є незаконне зайняття водним добувним промислом як кримінально-правове явище.
Предметом дослідження виступає кримінально-правова характеристика незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.
Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети та задач дослідження у роботі використано такі методи: діалектичний – при визначенні правових механізмів охорони водних живих ресурсів як об’єкта кримінально-правової охорони та об’єкта злочинного посягання; історико-правовий – при вивченні поглядів стосовно об’єкта дослідження, а також здійснення порівняльного аналізу окремих положень КК 1960 та 2001 рр.; формально-догматичний – при встановленні змісту термінів та термінологічних зворотів, використаних у КК України та деяких зарубіжних країн; системно-структурний та функціональний – при здійсненні аналізу змісту ознак основного і кваліфікованого складу злочину, передбаченого ст. 249 КК, визначення міcця цієї статті в системі норм КК; порівняльно-правовий – при дослідженні основних підходів щодо кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом у кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн; статистичний – при проведенні аналізу застосування судами України норм про кримінальну відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.
Дисертаційне дослідження виконане з урахуванням положень загальної теорії права, науки кримінального, екологічного, цивільного права, філософії, логіки та інших наук.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять матеріали понад 100 кримінальних справ про злочин, передбачений ст. 249 КК України, та інші злочини проти екологічної безпеки, розглянуті судами України в період 2001-2012 рр., статистичні дані МВС України по вказаній категорії справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні після набрання чинності КК 2001 р. на дисертаційному рівні проведене комплексне дослідження змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочину, передбаченого ст. 249 КК. Зокрема, виносяться на захист такі положення, висновки та пропозиції:
вперше:
- визначено, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 249 КК, є суспільні відносини, що забезпечують встановлений чинним законодавством порядок вилову водних живих ресурсів (особами, які мають право його здійснювати та/або можуть одержати дозвіл (ліцензію) на це, або взагалі не можуть ним займатися за певних умов), що забезпечує раціональне використання, відтворення та охорону будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни (водних живих ресурсів);
- сформульовано положення про предмет злочину, передбаченого ст. 249 КК, та запропоноване обґрунтування його змістовних та соціально-юридичних ознак, а також обґрунтування недоцільності визнання предметом злочину, передбаченого ст. 249 КК, шкідливих видів риб;
- на основі співвідношення вжитих у ст. 249 КК термінологічних зворотів «незаконне зайняття … водним добувним промислом» (ч. 1) та «… способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу… » (ч. 2) обґрунтовується, що зміст спрямованості злочинних дій охоплює діяльність, що здійснюється: 1) фізичними особами або представниками юридичної особи без спеціального дозволу; 2) за наявності ліцензії, але з недотриманням передбачених в ній вимог щодо строку, місця вилову (водного об’єкта), знарядь лову, квоти (частки ліміту, яка виділяється ліцензіату), ліміту (дозволеного обсягу вилучення риби з природного середовища), приймального пункту, приймального судна (тобто приміщення (судна), пристосованого (відповідно до санітарних, технологічних норм) для приймання вилученої посортованої за видами риби, для її подальшого зберігання); 3) будь-якими особами у заборонений час, тобто тоді, коли промисел водних живих ресурсів заборонений: а) взагалі; б) у строки, на які встановлено заборону для вилову водних живих ресурсів;
удосконалено:
- підходи щодо конкретизації змісту використаного у ч. 1 ст. 249 КК поняття «істотна шкода» вимагає: а) оцінки стану об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми (навколишнього природного середовища); б) оцінки існуючих норм впливу на конкретні об’єкти водної фауни.
- підстави визнання суб’єктом злочину, передбаченого ст. 249 КК, осіб, які не будучи службовими: а) виконують певну роботу, пов’язану з використанням (обслуговуванням) транспортних засобів, на яких здійснюється незаконний водний промисел, і беруть безпосередню участь у такому промислі; б) використовують при здійсненні такого промислу автоматичну зброю, вибухові пристрої, а також спеціальні устаткування, механізми, прилади, що здатні проводити електричний струм, виділяти отруйні або ядовиті речовини тощо; в) систематично вчиняють описані у ст. 249 КК дії (незалежно від того, чи були вони раніше судимими за нього чи ні); г) власною поведінкою або за збігом певних обставин створили умови для заподіяння істотної шкоди в результаті незаконного зайняття водним добувним промислом;
дістали подальшого розвитку:
- обґрунтування доцільності закріплення у диспозиції ч. 1 ст. 249 КК такої ознаки як «незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом щодо тих видів тваринного світу, що занесені до Червоної книги України»;
- рекомендації, спрямовані на поліпшення практики застосування правозастосовними органами ст. 249 КК.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації висновки та рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності – для подальших теоретичних розробок питань кримінальної відповідальності за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; у законотворчості – з метою удосконалення чинної редакції ст. 249 КК України; у практичній діяльності судових та правоохоронних органів, які застосовують КК, – зокрема, Пленумом Верховного Суду України, щодо застосування норм про кримінальну відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право України. Особлива частина», при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях: «Кримінальна політика: історія, сучасність, перспективи. П’яті юридичні читання» (м. Одеса, 2008 р.); «Законодавство кримінально-правового напрямку: стратегія, тактика, техніка. Шості юридичні читання» (м. Одеса, 2009 р.); «Дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Восьмі юридичні читання» (м. Одеса, 2010 р.); «Зближення національних правових систем та їхня взаємодія із міжнародним правом» (м. Одеса, 2012 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у дев’яти публікаціях, в тому числі у п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають п’ять підрозділів і два пункти, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 199 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 16 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 183 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Аналіз проведеного дослідження дозволяє узагальнити основні результати кримінально-правового аналізу незаконного зайняття рибним, звіриним та іншим водним добувним промислом, відповідальність за вчинення якого передбачена у ст. 249 КК, а також сформулювати низку рекомендацій щодо правильного застосування положень цієї статті КК та майбутнього вдосконалення її редакції.
По-перше, у дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 249 КК, так само як й інших злочинів проти довкілля, є суспільні відносини, врегульовані правовими нормами (так звані «правовідносини»), пов’язані із забезпеченням екологічної безпеки – певний стан захищеності життєво важливих інтересів людини, об’єднань людей, суспільства та держави від посилення негативного впливу на навколишнє природне середовище (довкілля).
Виділяючи у межах родового об’єкта видовий об’єкт злочину, передбаченого ст. 249 КК, можна зробити висновок, що незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом заподіює певну шкоду порядку використання, відтворення та охорони будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни, що у кінцевому підсумку призводить до заподіяння шкоди екологічній безпеці в цілому. А тому видовим об’єктом злочину, передбаченого аналізованою статтею КК, є суспільні відносини суб’єктів господарювання у сфері забезпечення встановленого порядку раціонального використання, відтворення та охорони флори і фауни. Забезпечення такого порядку можна розглядати з точки зору здатності зазначеним у ст. 249 КК діянням порушити не лише його, але й сам порядок забезпечення екологічної безпеки в цілому. Отже, видовим (в межах родового) об’єктом злочину, передбаченого ст. 249 КК України є суспільні відносини суб’єктів, пов’язані із раціональним використанням, відтворенням та охороною будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни (водних живих ресурсів).
Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують встановлений чинним законодавством порядок вилову водних живих ресурсів (особами, які мають право його здійснювати та/або можуть одержати дозвіл (ліцензію) на це, або взагалі не можуть ним займатися за певних умов), що забезпечує раціональне використання, відтворення та охорону будь-яких водних тварин як окремої складової водної фауни (водних живих ресурсів).
По-друге, аналіз предмета злочину, передбаченого ст. 249 КК, дозволив дисертанту дійти висновку про те, що ним слід визнавати водні живі ресурси. Їх орієнтовний перелік, зазначений у абз. 2 п. 12 своєї постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17 має такий вигляд: риби різних порід, водні тварини (дельфіни, раки, краби, креветки, кальмари тощо), морські рослини, які мають промислове значення. При цьому хутрові тварини (видри, бобри, ондатри тощо) й водоплаваючі птахи до водних ресурсів не належать, і відповідальність за незаконний їх вилов чи відстріл настає за ст. 248 КК. Крім цього, предметом злочину, передбаченого ст. 249 КК, не слід визнавати шкідливі види риб.
З урахуванням цього предметом злочину, передбаченого ст. 249 КК, пропонується визнавати водні живі ресурси, тобто організми, їх частини, популяції або будь-яких інші біотичні компоненти екосистем, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді та які мають фактичну або потенційну користь або цінність для потреб людини, а саме: прісноводні, морські, анадромні риби на всіх стадіях розвитку; круглороті; морські ссавці; водні безхребетні, у тому числі молюски головоногі, черевоногі, двостулкові; ракоподібні, черв’яки, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, інші водні тварини; водорості, вищі водні рослини.
По-третє, поняття “промисел” охоплює вилучення (вилов, добування, збирання) риби і водних звірів, які перебувають у стані природної волі, із природного середовища з використанням будь-яких спеціальних промислових знарядь лову (наприклад, сіток, неводів, тралів, пасток, якими здійснюється промисловий лов). Промислом може бути визнаний як одиничний акт добування водних живих ресурсів, так і сукупність дій.
При аналізі змісту ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 249 КК, окрема увага звертається на вживання у її ч. 1 терміна «незаконне» у термінологічному звороті «незаконне зайняття … водним добувним промислом». Дисертантом обґрунтовується, що загальний зміст самого поняття “незаконне” прив’язується до змісту певного діяння (яке є потенційно суспільно небезпечним та вчиняється суб’єктом злочину – тобто «обернення» чи «привласнення»), а тому у кожному конкретному випадку обов’язково потребує самостійного аналізу положень інших нормативно-правових актів. Лише в цьому разі таке “обмеження забороною” набуває кримінально-правового характеру. Конкретний зміст таких бланкетних диспозицій передбачає конкретизацію змісту терміну “незаконне” саме за допомогою аналізу таких нормативно-правових актів.
З урахуванням цього доводиться, що для з’ясування змісту поняття «незаконне», що прив’язується дисертантом при визначенні змісту поняття зайняття водним добувним промислом у диспозиції ч. 1 ст. 249 КК, слід обов’язково звертатись до тих особливостей правового режиму зайняття таким промислом, які визначаються у чинному регулятивному законодавстві України, що: а) взагалі забороняє зайняття таким промислом або б) дозволяє це, щоправда, лише за наявності відповідних умов. Саме такий підхід, на погляд дисертанта, дозволить визначити однозначну слушність чи хибність позицій вчених, які у науково-практичних коментарях визначають зміст незаконного зайняття водним добувним промислом. Тому незаконність заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом означає, що вилов риби і водних звірів із природного середовища здійснюється: 1) фізичними особами або представниками юридичної особи без спеціального дозволу; 2) за наявності ліцензії, але з недотриманням передбачених в ній вимог щодо строку, місця вилову (водного об’єкта), знарядь лову, квоти (частки ліміту, яка виділяється ліцензіату), ліміту (дозволеного обсягу вилучення риби з природного середовища), приймального пункту, приймального судна (тобто приміщення (судна), пристосованого (відповідно до санітарних, технологічних норм) для приймання вилученої посортованої за видами риби, для її подальшого зберігання); 3) будь-якими особами у заборонений час, тобто тоді, коли промисел водних живих ресурсів заборонений: а) взагалі; б) у строки, на які встановлено заборону для вилову водних живих ресурсів.
По-четверте, особливістю масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 249 КК, є те, що внаслідок цього заподіюється шкода (або створюється реальна небезпека її заподіяння) будь-яким водним живим ресурсам: організмам, їх частинам, популяціям або будь-яким іншим біотичним компонентам екосистем, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді та які мають фактичну або потенційну користь або цінність для людства.
Ознаками істотної шкоди як наслідку, визначеного у ч. 1 ст. 249 КК, слід вважати: а) руйнування або ушкодження відповідних об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми (навколишнього природного середовища); б) інші негативні зміни об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми (навколишнього природного середовища). Враховуючи оціночний характер поняття «істотна шкода», що використовується у ч. 1 ст. 249 КК, у дисертації обґрунтовується конкретизація наступних орієнтирів, за допомогою яких видається можливим визначити у кожному окремому випадку такої шкоди: 1) оцінка стану об’єктів водної фауни як важливої складової частини екосистеми (навколишнього природного середовища); 2) оцінка існуючих норм впливу на конкретні об’єкти водної фауни. Орієнтири щодо такої оцінки при визначенні розмірів збитків, заподіяних в результаті вчинення передбачених у ст. 249 КК дій, наведені у спеціальній Методиці розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства та охорони водних живих ресурсів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 липня 2004 р. № 248/273.
По-п’яте, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 249 КК, слід визнавати фізичну осудну особу, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. У складі злочину, передбаченому ст. 249 КК, такий його елемент як суб’єкт злочину характеризується своєрідною змішаністю ознак (змішаністю змісту), що вказують на поведінку службової особи (спеціально зобов’язаної особи) та фізичної осудної особи, що досягла на момент вчинення злочину 16-річного віку (тобто особа, яка діє поза наявністю в неї спеціальних повноважень, або така, що їх взагалі не має). Цей висновок дає підстави стверджувати, що у специфічному кримінально-правовому змісті суб’єкта злочину, передбаченого ст. 249 КК, ознаки службової особи, яка використовує свою владу чи службове становище для незаконного зайняття водним добувним промислом, є «обов’язковою характеристикою» цього елемента. Така обставина неодмінно впливає і на кваліфікацію зазначених дій: зазначені дії потребують кваліфікації лише за відповідною частиною ст. 249 КК без додаткового посилання на статті (частини статті) чинного КК, що передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.
Крім цього обґрунтовується, що до суб’єктів цього злочину слід віднести таких осіб, які не будучи службовими: 1) виконують певну роботу, пов’язану з використанням (обслуговуванням) транспортних засобів, на яких здійснюється незаконний водний промисел, і беруть безпосередню участь у такому промислі; 2) використовують при здійсненні такого промислу автоматичну зброю, вибухові пристрої, а також спеціальні устаткування, механізми, прилади, що здатні проводити електричний струм, виділяти отруйні або ядовиті речовини тощо; 3) систематично вчиняють описані у ст. 249 КК дії (незалежно від того, чи були вони раніше судимими за нього чи ні); 4) власною поведінкою або за збігом певних обставин створили умови для заподіяння істотної шкоди в результаті незаконного зайняття водним добувним промислом.
Дисертантом також обґрунтовується недоцільність визнання певних осіб службовими, які, зокрема: а) виконують певну роботу, пов’язану з використанням (обслуговуванням) транспортних засобів, на яких здійснюється незаконний водний промисел, і беруть безпосередню участь у такому промислі; б) використовують при здійсненні такого промислу автоматичну зброю, вибухові пристрої, а також спеціальні устаткування, механізми, прилади, що здатні проводити електричний струм, виділяти отруйні або ядовиті речовини тощо; в) систематично вчиняють описані у ст. 249 КК дії (незалежно від того, чи були вони раніше судимими за нього чи ні); г) власною поведінкою або за збігом певних обставин створили умови для заподіяння істотної шкоди в результаті незаконного зайняття водним добувним промислом.
По-шосте, звертається увага на те, що у диспозиції ч. 1 та ч. 2 ст. 249 КК законодавець не вказав на форму вини, вживши лише формулювання «незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом» (ч. 1) та «ті самі дії, якщо вони вчинені способом масового знищення …» (ч. 2). На цій підставі доводиться, що визнання цього злочину таким, що може вчинюватися лише умисно має випливати із характеристики конкретного змісту незаконності зайняття будь-яким водним добувним промислом. Така особливість якраз і має відтворюватися на можливості винної особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачати відповідні його наслідки (а саме – істотну шкоду) та бажати їх настання (в межах характеристики прямого умислу, яка закріплена у ч. 2 ст. 24 КК). При цьому слід враховувати, що механізм вчинення злочинних дій, передбачених зазначеною статтею КК, свідчить про те, що за наявності законодавчої вказівки на «незаконність» певних дій останні повинні входити до характеристики умислу (умисної форми вини). Адже певна особа, крім усвідомлення факту незаконності вчинюваних нею дій (така ознака як «незаконність» якраз і передбачена у ч. 1 ст. 249 КК), не може не усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер (передусім тому, що повинна усвідомлювати саме істотність заподіюваної шкоди). В противному ж випадку ця особа взагалі не здатна усвідомлювати факт незаконного зайняття водним добувним промислом, що тягне заподіяння істотної шкоди. Наявність спеціальних знань, попередній досвід, наприклад, в галузі риболовства, торгівлі, судоводіння тощо, формує загальне уявлення про цілі та завдання водного добувного промислу – забезпечення порядку охорони та використання водних живих ресурсів з метою запобігання заподіянню саме істотної шкоди. Крім прямої вказівки на умисел у ч. 1 ст. 249 КК не міститься і вказівка на мотив і мету вчинюваних дій. Тому, будучи в даному разі факультативними, ці ознаки суб’єктивної сторони складу цього злочину можуть бути будь-яким (мати будь-який зміст, будь-які властивості й характеристики) і на кваліфікацію діяння за ч. 1 або ч. 2 ст. 249 КК не впливають.
По-сьоме, дисертантом обґрунтовується, що при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 249 КК, слід застосовувати вимоги, встановлені для: ідеальної сукупності злочинів (зокрема, в разі незаконного зайняття водним добувним промислом, пов’язаного із умисним знищенням або пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), незаконним полюванням (ст. 248 КК), проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК) тощо); реальної сукупності злочинів (наприклад, коли незаконне зайняття водним добувним промислом, поєднується із незаконним заволодінням транспортним засобом (ст. 289 КК), забрудненням моря (ст. 243 КК), порушенням правил охорони вод (ст. 242 КК), випуском або реалізацією недоброякісної продукції (ст. 227 КК) та ін.). Аналізуючи особливості кримінально-правової оцінки цих ситуацій, дисертант акцентує увагу на обґрунтуванні висновку, згідно з яким передбачені ст. 249 КК дії відрізняються (відрізняються між собою) за роллю винної особи у злочинній діяльності (спочатку вона виступила безпосереднім виконавцем цього злочину, а потім в ролі іншого співучасника, отже специфікою кримінально-правової оцінки вчиненого в даному разі є обов’язкове посилання в останньому випадку на відповідну частину ст. 27 КК), за стадією вчинення злочину (закінчений злочин, передбачений ч. 1 та/або ч. 2 ст. 249 КК, і припустимо готування чи замах на вчинення передбаченого ч. 1 ст. 249 КК, коли обов’язковим є посилання на відповідну частину ст. 15 КК), або як єдиний продовжуваний злочин (наприклад, ситуація з вчиненням кількох діянь, пов’язаних в одному випадку з незаконним зайняттям рибним, а в іншому випадку – звіриним водним добувним промислом).
Дисертант обґрунтовує, що найбільш важливими та визначальними ознаками складу незаконного зайняття водним добувним промислом є: 1) об’єкт та предмет злочину; 2) характер дій винної особи; 3) умисність дій. Перше дозволяє відмежувати даний злочин від злочинів, передбачених іншими розділами Особливої частини КК, а також від інших злочинів у сфері господарської діяльності. Характер дій винної особи і ознаки суб’єктивної сторони його складу дозволяють відмежувати його передусім від інших злочинів у сфері господарської діяльності, а також від всіх інших суміжних злочинів. Звертається увага на те, що саме такий підхід слід застосовувати при визнанні суміжними (стосовно того, що передбачений ст. 249 КК), зокрема: порушення порядку зайняття господарською діяльністю (ч. 1 ст. 202 КК), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК), незаконного полювання (ст. 248 КК), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). В останньому випадку дисертант виділяє два випадки, які потребують своєї кримінально-правової оцінки: 1) службова особа, вчиняючи за названих вище обставин незаконне зайняття водним добувним промислом, заподіює шкоду лише нематеріального характеру (тобто ту, яка не охоплюється поняттям «матеріальні збитки» у контексті примітки до ст. 364 КК); 2) службова особа, вчиняючи незаконне зайняття водним добувним промислом, заподіює шкоду у виді матеріальних збитків, але на суму, яка є меншою ніж сто нмдг.
При кримінально-правовій оцінці першої ситуації доводиться, що у складах злочинів, передбачених і ст. 249, і ст. 364 КК, критерії обчислення нематеріальної шкоди як складової характеристики істотної шкоди (ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 364 КК) та тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК) не передбачені. У свою чергу відповідні кількості нмдг встановлені у примітці до ст. 364 КК лише для так званих «матеріальних збитків». Тому при кваліфікації зазначених дій за сукупністю відповідних частин ст. 249 та ст. 364 КК, за наявності названих вище умов, слід враховувати й можливість заподіяння різних видів (типів) шкоди (зокрема, матеріальної і нематеріальної), які можуть (за належних обставин) охоплюватися змістом ознак лише істотної шкоди (ч. 1 чи ч. 2 ст. 249 та ч. 1 ст. 364 КК) або істотної шкоди (ч. 1 чи ч. 2 ст. 249 КК) та тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК). Якщо службова особа в результаті незаконного зайняття водним добувним промислом заподіює шкоду у виді матеріальних збитків, але на суму, яка є меншою ніж сто нмдг, кваліфікація має здійснюватися лише за відповідною частиною ст. 249 КК. Адже при кримінально-правовій оцінці зазначеної вище ситуації повинен робитися висновок про відсутність суспільно небезпечних наслідків як ознаки (елемента) складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, у зв’язку з чим відсутній і склад злочину в цілому як підстава кримінальної відповідальності (за вчинення саме зловживання владою або службовим становищем).
По-восьме, при визначенні співвідношення норм, передбачених ст. 203 та ст. 249 КК, дисертант обґрунтовує, що: 1) для особи, яка не відповідає встановленим чинним законодавством вимогам щодо зайняття водним добувним промислом як різновиду господарської діяльності, здійснюючи його незаконно (вона взагалі не має права його здійснювати), така діяльність вважається забороненим видом господарської діяльності, тобто таким, щодо якого є спеціальна заборона, встановлена законом (вчинене кваліфікується лише за відповідною частиною ст. 203 КК); 2) ст. 203 та ст. 249 КК співвідносяться між собою як загальна (ст. 203) та спеціальна (ст. 249), а тому в разі, якщо в результаті зазначених вище дій (тобто зайняття водним добувним промислом (як видом господарської діяльності) щодо якого законом встановлена спеціальна заборона (при такому співвідношенні ст. 249 КК є саме тим випадком, який визначений у ч. 1 ст. 203 КК як: «випадок, передбачений іншими статтями цього Кодексу»; залежно від обставин вчинене за даної ситуації слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 249 та ч. 2 ст. 203 КК).
По-дев’яте, на підставі узагальнення проведеного дослідження пропонується викласти ст. 249 КК у такій редакції:
«Стаття 249. Незаконне зайняття водним добувним промислом
1. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також такі самі діяння, вчинені в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом щодо тих видів тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, –
караються …
2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, –
караються …»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Азаров Д.С. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 236 с.
2. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: навч. та наук.-практ. посіб / Андрейцев В.І. – К., 2002. – 332 с.
3. Андрушко П.П. Поняття, види і значення кваліфікації злочинів // Вісник Київського університету: Суспільно-політичні науки. – Випуск 5. – Київ, 2002. – С. 91-93.
4. Андрушко П.П. Вдосконалення механізму кримінально-правової охорони підприємницької діяльності у новому Кримінальному кодексі України / П.П. Андрушко // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади . аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Том 25. – С. 664-675.
5. Андрушко П.П. Законодавча техніка Кримінального кодексу України 2001 року та її вплив на тлумачення його норм / П.П. Андрушко // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 61-64.
6. Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: монографія / Анрушко П.П.. – К.: КНТ, 2007. – 328 с.
7. Андрушко П.П. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник / П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 342 с.
8. Андрушко П.П. Кваліфікація злочинів. Поняття та види / П.П. Андрушко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 48-55.
9. Андрушко П.П. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему (коментар до статей 803 і 804 КК України) / П.П. Андрушко // Вісник Верховного Суду України. Додаток №2. – 1998. –С. 14-17.
10. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні / Андрушко П.П. – К.: Форум, 2004. – 160 с.
11. Андрушко П.П. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: кримінально-правова характеристика / Андрушко П.П., Короткевич М.Є. – К.: Юрисконсульт, 2005. – 292 с.
12. Беженарь А.М. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенные части учебных курсов / Беженарь А.М., Бердников Е.С., Бондарь Л.А. и др. – Х.: Одиссей,2001. – 560 с.
13. Берзін П.С. Наслідки у складах злочинів у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Навчальний посібник / Берзін П.С. – К.: КНТ, 2007. – 392 с.
14. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України: Монографія / Берзін П.С. – К.: Атіка, 2005. – 316 с.
15. Берзін П.С. Предмет незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування та кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 Кримінального кодексу України) / П.С. Берзін // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 10. –С. 75-91.
16. Берзін П.С. Суб’єктивна сторона шахрайства, що вчиняється з використанням підроблених банківських платіжних карток / П.С. Берзін // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 1. – С. 36-42.
17. Борисов В.И. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения / В.И. Борисов, С.В. Гизимчук. – Х.: Консум, 2001. –160 с.
18. Борисов В.І. Загальна характеристика Особливої частини нового Кримінального кодексу України / В.І. Борисов // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. –С. 99-104.
19. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение / Брайнин Я.М. – М.: Юридическая литература, 1967. – 240 с.
20. Брич Л. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею / Л. Брич, В. Навроцький // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. –С. 68-72.
21. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений / Бурчак Ф.Г. – К., 1985. –120 с.
22. Вельможний С. Предмет злочинного посягання у злочинах про викрадення електричної енергії шляхом її самовільного використання / С. Вельможний // Право України. – 2008. – № 2. – С. 94-97.
23. Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права: Навчальний посібник / Вереша Р.В. – К.: Атіка, 2005. – 464 с.
24. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377
25. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181.
26. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 10. – Ст. 35
27. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299
28. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность / Волков Б.С. – Казань, 1965. –136 с.
29. Гавриш С.Б. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України / С.Б. Гавриш, Є.В. Фесенко // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 11-14.
30. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Наукове видання / Гавриш С.Б. – Київ, 2002. – 636 с.
31. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступления / С.Б. Гавриш// Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 14-15.
32. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Гаухман Л.Д. – М.: Центр Журинфор, 2003. –446 с.
33. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (Объект и квалификация преступлений) / Глистин В.К. – Л.: Издательство ЛГУ, 1979. – 128 с.
34. Готін О.М. Кримінальна відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції в умовах ринкової економіки (проблеми теорії та практики): дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Готін О.М. – Луганськ, 2003. –214 с.
35. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Конспект лекций / Гуторова Н.А. – Х.: Одиссей, 2003. –320 с.
36. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія / Гуторова Н.О. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
37. Дагель П.С. Понятие умысла в советском уголовном праве / П.С. Дагель // Советское государство и право. – 1966. – № 20. – С. 18-20.
38. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения / Дроздов А.В. – Л.: Издательство ЛГУ, 1966. –124 с.
39. Дудоров О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах КК України / О. Дудоров // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 2. –С. 133-141.
40. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія / Дудоров О.О. – К.: Юридична практика, 2003. –924 с.
41. Дурманов Н.Д. Понятие преступления / Дурманов Н.Д. – Л., М: Издательство АН СССР, 1948. –315 с.
42. Дячук С.І. Виконання наказу чи розпорядження у кримінальному праві (основні поняття, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства) / Дячук С.І. – К.: Атіка, 2001. –176 с.
43. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование / Емельянов В.П. – СПБ: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 291 с.
44. Желваков Э.Н. О законодательном обеспечении экологической безопасности / Э.Н. Желваков // Государство и право. – 1995. - № 2. – С. 116-123.
45. Загородников Н.И. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву / Н.И. Загородников // Труды военно-юридической академии. – М., 1949. – Вып. 10. – 347 с.
46. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
47. Зелінський А.Ф. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу / А.Ф. Зелінський, В.М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – Вип. № 2. – С. 148-154.
48. Злобин Г.А. Умысел и его формы / Злобин Г.А., Никифоров Б.С. – М.: Юридическая литература, 1972. –262 с.
49. Ивин А.А. Основание логики оценок / Ивин А.А. – М.: Издательство МГУ, 1970. – 230 с.
50. Каиржанов Е.К. Интересы трудящихся и уголовный закон. Проблемы объекта преступления / Каиржанов Е.К. – Алма-Ата: Казахстан, 1973. – 160 с.
51. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж: Монографія / Карчевський М.В. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. –143 с.
52. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник / Коржанський М.Й. – К.: Атіка, 2002. –640 с.
53. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Коржанський М.Й. – К., 2001. – 656 с.
54. Коржанський М.Й. Об’єкт і предмет злочину: Монографія / Коржанський М.Й. – Дніпропетровськ: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 239 с.
55. Короткевич М.Є. Відповідальність за зайняття забороненими видами підприємницької діяльності та за порушення порядку заняття нею / М.Є. Короткевич, П.П. Андрушко // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 3. –С. 54-59.
56. Короткевич М.Є. Кримінальна відповідальність за зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК України): дис. … кандидатаюрид. наук: 12.00.08 / Короткевич М.Є. – Львів, 2005. –234 с.
57. Костенко О.М. Поняття “незаконні дії” в Кримінальному кодексі України (проблеми визначення, тлумачення і кваліфікації) / О.М. Костенко // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 194-196.
58. Кривуля О.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? / О.М. Кривуля, В.М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – Вип. № 2. – С. 70-75.
59. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
60. Кримінальне право у запитаннях і відповідях: Загальна частина / За заг. ред. Клименка В.А. – К., 2003. – 288 с.
61. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін. – К.: Юрінком Інтер 1997. – 512 с.
62. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін. – Вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред.. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2008. – 712 с.
63. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. –896 с.
64. Кримінальне право: особлива частина: Підручник / Відп. ред. В.І. Шакун. – К., 1998. –894 с.
65. Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система / Кропачев Н.М. – СПб.: СПб.гос. Университет, 1999. – 260 с.
66. Кудрявцев В.Н. О соотношении объекта и предмета преступного посягательства / В.Н. Кудрявцев // Советское государство и право. – 1951. – № 8. – С. 28-36.
67. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. 2-е изд, перераб и дополн / Кудрявцев В.Н. – М.: Юристъ, 1999. –304 с.
68. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления / Кудрявцев В.Н. – М.: Госюриздат, 1960. –244 с.
69. Кузнецов В.В. Теорія кваліфікації злочинів. Підручник / Кузнецов В.В., Савченко А.Г. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 300 с.
70. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности / Кузнецова Н.Ф. – М., 1958. – 219 с.
71. Кузьмін Р.І. Співвідношення понять “підприємництво” та “господарська діяльність” / Р.І. Кузьмін, Р.Р. Кузьмін // Право України. – 1999. – № 5. – С. 88-92.
72. Курс советского уголовного права: в 6-ти томах / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Наука, 1970. – Том 2. –811 с.
73. Курс уголовного права: Общая часть. – Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, М.И. Тяжковой. – М.: Издательство «ЗЕРЦАЛО», 1999. – 592 с.
74. Куц В.М. Теоретико-прикладні аспекти проблеми суб’єкта злочину / В.М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 18-23.
75. Лаптев В.В. Хозяйственное право – право предпринимательской деятельности / В.В. Лаптев // Государство и право. – 1993. – № 1. – Ст. 37.
76. Лащук Є.В. Предмет злочину в кримінальному праві України: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Лащук Є.В. – К., 2005. – 262 с.
77. Лопашенко Н.А. Преступления в сфере экономической деятельности: понятие, система, проблема квалификации и наказания / Лопашенко Н.А. – Саратов, 1997. – 240 с.
78. Малахов И.П. Основы уголовного права: Общая часть. Раздел 1: Основания уголовной ответственности: Учебное пособие / Малахов И.П. – К., 2000. –192 с.
79. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Малеин Н.С. – М.: Юридическая литература, 1985. –192 с.
80. Малишко М.І. Екологічне право України: навч. посібник / Малишко М.І. – К.: Видавничий Дім „Юридична книга”, 2001. – 392 с.
81. Матвійчук В.К. Забруднення, засмічення та виснаження водних об’єктів: відповідальність, досудове і судове слідство та запобігання: Монографія / Матвійчук В.К., Присяжний В.М. – К.: КНТ, 2007. – 272 с.
82. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Матишевський П.С. – К.: Юрінком Інтер, 2000. –272 с.
83. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. / Матишевський П.С. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
84. Михлин А.С. Последствия преступления / Михлин А.С. – М., 1969. –104 с.
85. Мойсик В.Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.Р. Мойсик. – К., 2002. –20 с.
86. Мойсик В.Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Мойсик В.Р. – К., 2002. – 239 с.
87. Музика А.А. Законодавство України про кримінальну відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення / Музика А.А., Азаров Д.С. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. –120 с.
88. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів / Музика А.А. –К.: Логос, 1998. – 322 с.
89. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій / Навроцький В.О. – К.: Знання, 2000. –771 с.
90. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / Навроцький В.О. – К.: Атіка, 2001. –272 .
91. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник / Навроцький В.О. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
92. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації / Навроцький В.О. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
93. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
94. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
95. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К., 2001., у 2-х ч. – Ч. 2. – 944 с.
96. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.
97. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 5-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2008. – 1216 с.
98. Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций: в 3 т. Т.1. Общая часть. – 4-е изд., перераб. и доп. / Наумов А.В. – М.: ВолтерсКлувер, 2007. – 736 с.
99. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций / Наумов А.В. – М.: БЕК, 1996. – 560 с.
100. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций / Наумов А.В. – М.: НОРМА, 1997. – 560 с.
101. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Никифоров Б.С. – М., 1960. – 229 с.
102. Офіційний вісник України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209.
103. Офіційний вісник України. – 2000. – № 39. – Ст. 1662.
104. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву / Н.И. Панов // Проблемы правоведения. – 1984. – Вып. 45. – С. 91-95.
105. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность / Панов Н.И. – Харьков: Вищашкола, 1982. – 161 с.
106. Петелин Б.Я. Психологический анализ преступного поведения / Б.Я. Петелин // Советское государство и право. – 1973. – № 5. – С. 74-80.
107. Петров В.В. Экологическое право России: Учебник / Петров В.В. – М.: БЕК, 1995. – 557 с.
108. Пилипенко А.Я. Основи господарського права України: Навч. посібник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / Пилипенко А.Я., Щербина В.С. – К.: МАУП, 1998. –320 с.
109. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга 1 «О преступлении» / Пинаев А.А. – Х.: Юридический Харьков, 2001. –284 с.
110. Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть / Пинаев А.А. – Харьков: Харьков юридический, 2005. – 664 с.
111. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Ч