КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ З КОМЕРЦІЙНО ЦІННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Короткий опис

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

ВАСИЛЯКА ОЛЕСЯ КОНСТЯНТИНІВНА

УДК 343.533

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ З КОМЕРЦІЙНО ЦІННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Спеціальність 12.00.08 –
кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник -
доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки
СТРЕЛЬЦОВ ЄВГЕН ЛЬВОВИЧ

Одеса-2013

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП
4

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО КОМЕРЦІЙНО ЦІННУ ІНФОРМАЦІЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ НА ТЕРЕНАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

13
Висновки до розділу 1
40
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННИХ ДІЙ З КОМЕРЦІЙНО ЦІННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

43
2.1. Об’єкт незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом
43
2.2. Предмет незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом
2.3. Об’єктивна сторона незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом
70

111
Висновки до розділу 2
129
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННИХ ДІЙ З КОМЕРЦІЙНО ЦІННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

135
3.1. Суб’єкт незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом
135
3.2. Суб’єктивна сторона незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом
146
Висновки до розділу 3
161
РОЗДІЛ 4. ВІДМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННИХ ДІЙ З КОМЕРЦІЙНО ЦІННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

163
Висновки до розділу 4
171
ВИСНОВКИ
174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
186

ДОДАТКИ_______________________________________________ 216

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід України до ринкових відносин, розвиток підприємництва і конкурентних відносин викликають необхідність правового захисту інформації, розголошення якої може завдати збитків суб’єктам господарювання. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою комерційно цінна інформація захищається законодавством як цінний товар, то в Україні дотепер відсутній повноцінний правовий механізм захисту інформації, що складає комерційну або банківську таємницю.
Неналежний рівень правового регулювання відносин, пов’язаних з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, сприяє поширенню комерційного шпигунства, безперешкодному використанню окремими особами незаконно отриманих наукомістких технологій, програмних продуктів та іншої інформації, що відноситься до такої інформації. Нерозвиненість законодавства, що регулює комерційну таємницю суб’єктів господарювання, банківську таємницю, інші види комерційно цінної інформації з обмеженим доступом стає серйозним стримуючим фактором для розвитку господарської діяльності.
Так склалося, що в умовах роздержавлення економіки, розширення зовнішньоекономічних зв’язків і самостійного ведення підприємницької діяльності суб’єкти господарювання у силу об’єктивних і суб’єктивних причин практично виявилися нездатними захищати свою комерційно цінну інформацію. Комерційні організації втратили необхідну підтримку держави після розподілу масиву таємної інформації на державну та комерційну таємниці.
Тому, враховуючи високі темпи розвитку інформатизації та значне зростання збитків, заподіюваних суб’єктам господарювання у зв’язку з незаконним використанням, розголошенням комерційно цінної інформації з обмеженим доступом, ефективний захист такої інформації має не тільки серйозне правове, але й велике економічне значення, перетворюючись, по суті, у загальнодержавну проблему розвитку високотехнологічної цивілізованої економіки України.
Крім того, однією з основних причин недосконалості нормативно-правового регулювання у сфері правового захисту комерційно цінної інформації з обмеженим доступом в Україні є відсутність теоретичної розробки теми цього дослідження на сучасному етапі.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження слугували праці українських та зарубіжних вчених, таких як П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, П. А. Воробей, Н. О. Гуторова, О. О. Дудоров, Р. Б. Іванченко, Л. Р. Клебанов, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, Н. А. Лопашенко, Ю. М. Ляпунов, М. І. Мельник, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Г. К. Нікіфоров, М. І. Панов, О. Е. Радутний, Н. О. Саніахметова, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій, С. О. Харитонова, В. І. Ярочкін та інші.
Роботи цих авторитетних вчених допомогли дисертантові визначити ступінь суспільної небезпеки незаконних збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, обґрунтувати необхідність удосконалення норм про відповідальність за дані злочини у Кримінальному кодексі України. Однак, переважно більшість праць присвячені аналізу злочинів у сфері господарської діяльності в цілому і не містять ретельного кримінально-правового аналізу діянь, передбачених статтями 231, 232 КК України.
Усе вищевказане визначає актуальність обраної теми, передбачає наукове осмислення широкого спектра проблем, пов’язаних із встановленням юридичних ознак комерційно цінної інформації з обмеженим доступом, розглядом механізму її кримінально-правової охорони, науковим обґрунтуванням положень, спрямованих на вдосконалювання кримінального закону.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Полягає в тому, що тема затверджена кафедрою кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, потім Вченою Радою зазначеного навчального закладу. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова № 125100-20 від 24 квітня 2007 року «Наукове забезпечення розслідування, кваліфікації та попередження злочинів».
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексне кримінально-правове вивчення проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм Кримінального кодексу України та підвищення ефективності застосування кримінального законодавства.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
 дослідити історико-правові аспекти та соціальну зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом;
 з’ясувати суттєві юридичні ознаки незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом;
 дати детальну кримінально-правову характеристику складу злочину незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом;
 розв’язати проблемні питання відмежування незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом від суміжних злочинів;
 з урахуванням тенденцій розвитку кримінального законодавства про незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом опрацювати і науково обґрунтувати конкретні рекомендації по його вдосконаленню і практику застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони комерційно цінної інформації з обмеженим доступом.
Предметом дослідження є кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, практика його застосування, наявні наукові теорії по даній проблематиці, а також необхідні для їхнього з’ясування норми інших галузей права.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод, як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом обумовило застосування різних наукових методів: формально-догматичного (логічного), системного аналізу, історико-правового і статистичного.
За допомогою історико-правового методу досліджено історію розвитку законодавства, що передбачало відповідальність за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом (р. 1). За допомогою юридичного (догматичного) методу та методу системного аналізу розглянуто об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу цього злочину, виявлено недоліки даної норми, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). При вивченні правозастосовчої практики, проведенні контент-аналізу преси використовувався статистичний метод (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України. З метою порівняльного аналізу автор ознайомився (в перекладах) з зарубіжним кримінальним законодавством про незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, кримінальними кодексами країн, які свого часу входили до складу СРСР та інших зарубіжних країн. Історичний метод дослідження вимагав вивчення кримінального законодавства в процесі його розвитку, в тому числі кримінальних кодексів УРСР 1922, 1927 і 1960 років. Також у роботі аналізуються необхідні для дослідження положення постанов вищих судових інстанцій, які діяли раніше в УРСР, СРСР.
Емпіричною основою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені статтями 231, 232 КК України [68, 69, 234]. Також були використані статистичні звіти та огляди судової практики Верховного Суду України, Верховного Суду СРСР, УРСР, а також довідки, огляди та статистичні дані МВС України [43-48].
Комплексно-системний підхід до вивчення незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом вимагав ознайомлення з літературою інших наукових галузей: філософії, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, а також звернення до енциклопедій, словників інших довідкових видань. Всього використано понад 220 літературних джерел.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, в якому на основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних і відмінних ознак складів злочинів запропоновані напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовані рекомендації щодо кваліфікації суспільно небезпечних діянь стосовно комерційно цінної інформації з обмеженим доступом. На підставі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення:
вперше:
 пропонується в якості родового об’єкту злочинів, передбачених розділом VІІ Особливої частини КК України «Злочини у сфері господарської діяльності» вважати систему та порядок охоронюваних законом суспільних відносин, що виникають і існують у процесі діяльності суб’єктів господарювання у сфері соціального будівництва, спрямованої на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, і служать основою для здійснення підприємницької та іншої економічної діяльності;
 стверджується необхідність доповнення предмету злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, крім комерційної та банківської таємниці, таємницею податковою, під якою слід розуміти конфіденційну інформацію про платників податків та зборів, яка, відповідно до податкового законодавства, надається податковим органам самими платниками або іншими уповноваженими особами чи установами, а так само, отриману податковими органами в процесі здійснення фінансового (податкового) контролю, а також передану їм у рамках інформаційного обміну з контролюючими органами інших держав. Різновидом податкової таємниці вважаємо митну таємницю, якою, так само, є конфіденційна інформація про платників мита та інших зборів, передбачених митним законодавством, що надається митним органам самими платниками, іншими уповноваженими особами чи установами, або, отримана митними органами в процесі здійснення митного контролю, а також передана їм у рамках інформаційного обміну з відповідними органами інших держав. Так само, до предмету злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України треба віднести відомості, що складають таємницю при здійсненні фінансового моніторингу, аудиторську таємницю, нотаріальну таємницю, таємницю страхування;
 здійснено системний аналіз співвідношення незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом з іншими нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України.
Удосконалено:
 доводиться, що видовим об’єктом для злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України слід вважати групу однорідних суспільних відносин, що забезпечують свободу господарської діяльності та добропорядність суб’єктів господарювання у конкурентних відносинах.;
 доводиться, що основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення охорони комерційно цінної інформації від недобросовісної конкуренції з боку суб’єктів господарювання. Додатковим безпосереднім об’єктом слід вважати право інтелектуальної власності особи, якій належить комерційно цінна інформація з обмеженим доступом і розголошення якої є небажаним для цієї особи;
 уточнено і по новому сформульовано зміст і ознаки термінів, що характеризують об’єктивну сторону складу злочину як суспільно небезпечне діяння і злочинний наслідок, а саме:
незаконне отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю – збирання даних відомостей будь-яким незаконним способом, у результаті якого винний заволодів такими відомостями;
незаконне використанням відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю – це пряме, безпосереднє застосування у господарській діяльності комерційно цінної інформації з обмеженим доступом, яка була отримана без згоди власника (власників) такої інформації, з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди, всупереч вимогам, встановленим законом;
розголошення комерційної або банківської таємниці – це незаконне умисне ознайомлення (чи створення умов для такого ознайомлення) з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом осіб чи організацій, що не мають права на такий доступ, особою, якій така інформація стала відома чи довірена на законних підставах у зв’язку з професійною або службовою діяльністю і якщо таке діяння вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди власнику такої інформації (таємниці). Пропонується зазначені поняття об’єднати терміном «незаконні дії», і для уніфікації цих понять, об’єднати статті 231 і 232 КК України і внести відповідні зміни до Кримінального кодексу України.
Набуло подальшого розвитку:
 положення про достатню соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом з погляду історичного аспекту розвитку законодавства в даній сфері.
Пропонується:
 все вищезазначене дало змогу розробити та запропонувати нову редакцію статті про незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом у Кримінальному Кодексі України.
Практичне значення положень і висновків, які містяться в роботі:
 у галузі теоретичних досліджень – основні положення дисертації можуть бути використані у подальшому дослідженні проблематики незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, а також при дослідженні суміжних злочинів, пов’язаних з незаконними діями з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, таких як незаконне використання інсайдерської інформації (ст. 2321 КК України), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК України), передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави» (ст. 330 КК України), розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України) тощо;
 у правотворчості – пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до Кримінального кодексу України;
 у правозастосовчій діяльності – рекомендації щодо вдосконалення практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередження і профілактики злочинів тощо (Акт впровадження Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 грудня 2012 р.);
 у навчальному процесі – при викладанні курсів кримінального права та кримінології, при підготовці відповідних розділів підручників, навчально-методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів кваліфікації працівників правоохоронних органів (Акт впровадження Херсонського державного університету від 17 грудня 2012 р., Акт впровадження Одеського національного університету імені І. І. Мечникова від 24 січня 2013 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також у доповідях міжнародних науково-практичних конференцій: «Сучасні тенденції економічної теорії і практики: світовий досвід та вітчизняні реалії» (м. Херсон, 18-19 листопада 2010 р.), «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики», присвяченій 10-річчю Міжнародного гуманітарного університету (м. Одеса, 28 жовтня 2011 р.), , «Розвиток правової держави і громадянського суспільства в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Херсон, 17-18 листопада 2011 р.), «Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України» (м. Донецьк, 25 листопада 2011 р.), «Завдання законодавства кримінально-правового напрямку: сучасність та перспективи» (м. Одеса, 13 квітня 2012 р.), «Актуальні проблеми кримінального права, та кримінології, кримінально-виконавчого права» (м. Одеса, 2 листопада 2012 р.), присвяченій 95-річчю з дня народження професора М. В. Салтевського; Всеукраїнської науково-практичної конференції «Освітньо-наукове забезпечення діяльності правоохоронних органів і військових формувань України» (м. Хмельницький, 18 листопада 2011 р.); 67-й наукової конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечникова (м. Одеса, 28-30 листопада 2012 .), у збірнику наукових праць «Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності: другі юридичні читання» (Тернопіль-Київ-Херсон, 2011 р.), під час круглого столу (конференції) «Зближення національних правових систем та їхня взаємодія із міжнародним правом» (м. Одеса, 14-15 вересня 2012 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у шістнадцяти наукових публікаціях, шість з яких – у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (273 найменування), додатків. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основного тексту – 185 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Комплексне кримінально-правове дослідження проблем незаконних дій з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом дозволяє зробити наступні висновки:
1. Умовно можна виділити наступні етапи становлення та історичного розвитку інституту комерційної таємниці в Україні:
1) дореволюційний період (з ІХ століття до 1917 року);
2) радянський період (з 1917 року по 1991 рік);
3) період розвитку законодавства незалежної України (з 1991 року і до теперішнього часу).
Основи законодавства, що передбачало відповідальність за посягання на комерційну, банківську, податкову таємниці почали формуватися в Україні-Русі ще за часів правління Ярослава Мудрого.
Починаючи з середини XIX століття, у дореволюційних нормативно-правових актах відносно відомостей, що становили у той час комерційну таємницю, використовувалися терміни «торговельна таємниця», «промислова таємниця», «таємниця особливих прийомів фабричного виробництва», а щодо інформації, яка становила банківську таємницю – «таємниця кредитних установлень». Поняття «податкова таємниця» у законодавстві цього періоду часу не існувало, а відомості, які стосувалися майнового положення, боргових зобов’язань, оборотів і прибутків платників податків, що стали відомими податковим органам, охоронялися у режимі службової (канцелярської) таємниці.
Норми кримінального права, зокрема, Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року (у редакції 1885 р.) і Кримінального кодексу 1903 року передбачали окремими нормами відповідальність за розголошення зазначених таємниць різними категоріями суб’єктів: посадовими особами, чиновниками державних, приватних, громадських підприємств або кредитних установлень, прикажчиками, крамничними сідельцями, біржовими маклерами, робітниками та керуючими заводів або мануфактур, які не перебували на державній або громадської службі членами присутніх місць по державному промисловому податку тощо.
На другому етапі, в період існування Радянської держави, відбулася трансформація поняття «промислової таємниці» і її фактична ідентифікація з поняттям державної та службової таємниці. Зміна зовнішньої форми таємниці частково відбилася і на її змісті. Промислові таємниці, як і раніше, були затребувані державою, оскільки економіка СРСР не могло обійтися без використання нових технологій. Ступінь таємності такої інформації, визначалася залежно від її значущості для інтересів держави. Комерційна таємниця не мала внутрішньодержавного застосування, і використовувалася лише в зовнішньоекономічних відносинах.
Кримінальне законодавство радянського періоду не містило самостійних норм, що передбачали відповідальність за посягання на комерційну, податкову або банківську таємниці. Однак Кримінальні кодекси 1922 року і 1926 року, а також Кримінальний кодекс 1960 року містили одиничні норми, що охороняли цю конфіденційну інформацію в рамках службової або державної таємниць.
Третій етап розвитку правового інституту комерційної таємниці, його законодавчої бази пов’язаний з процесами набуття Україною власної державності, відродженням цього правового явища.
Перехід до нових економічних відносин створив підґрунтя для відродження правового інституту комерційної таємниці. Це, в першу чергу, пов’язане із прийняттям 4 червня 1990 року Закону СРСР «Про підприємства в СРСР». Стаття 33 даного закону визначала комерційну таємницю як «відомості, що не є державними секретами, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємств, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам».
У відповідності до нового законодавства, у 1994 році Кримінальний кодекс України було доповнено статтями 1486 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та 1487 «Розголошення комерційної таємниці».
Врешті решт, у 2001 році був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, до якого були включені статті 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та 232 «Розголошення комерційної таємниці».
У грудні 2004 року Законом України № 2252-IV статті 231 та 232 КК України було доповнено терміном «банківська таємниця», і кримінальна відповідальність передбачалася вже за незаконне збирання, використання та розголошення комерційної та банківської таємниці.
Взагалі, за роки незалежності в Україні напрацьовано значну законодавчу базу для сфери охорони комерційної, банківської, податкової таємниць, накопичено величезний законотворчий досвід, однак ціла низка правових проблем залишаються по суті невирішеними, або вирішеними недостатньою мірою. Зокрема, більшість цих законів, попри безумовну важливість, мають вузько галузевий характер. Все це стримує розвиток системи охорони комерційно цінної інформації з обмеженим доступом.
2. В якості родового об’єкту злочинів, передбачених розділом VІІ Особливої частини КК України «Злочини у сфері господарської діяльності» пропонуємо вважати систему та порядок охоронюваних законом суспільних відносин, що виникають і існують у процесі діяльності суб’єктів господарювання у сфері соціального будівництва, спрямованої на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, і служать основою для здійснення підприємницької та іншої економічної діяльності.
В якості видового об’єкту злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України пропонуємо вважати групу однорідних суспільних відносин, що забезпечують свободу господарської діяльності та добропорядність суб’єктів господарювання у конкурентних відносинах.
Враховуючи наведене та власне бачення даної проблеми, пропонуємо основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України вважати встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення охорони комерційно цінної інформації від недобросовісної конкуренції з боку суб’єктів господарювання. Додатковим безпосереднім об’єктом слід вважати право інтелектуальної власності особи, якій належить комерційно цінна інформація з обмеженим доступом і розголошення якої є небажаним для цієї особи.
Проведений аналіз вітчизняного законодавства, яке визначає статус відомостей, що становлять предмет злочину, передбаченого статтями 231, 232 КК України дає можливість стверджувати, що на даний момент законодавець передбачає лише два види таких відомостей – такі, що складають комерційну та банківську таємницю.
Аналіз представлених точок зору щодо сутності комерційної таємниці надав нам можливість сформулювати найбільш значущі ознаки, які відмежовують її від іншої інформації з обмеженим доступом (наприклад, державної таємниці). Це:
1) реальна або потенційна цінність інформації, що становить комерційну таємницю;
2) унікальність такої інформації пов’язаної з діяльністю суб’єкта господарювання, що забезпечує її власникові економічну вигоду та конкурентну перевагу його бізнесові;
3) конфіденційність інформації, віднесеної до комерційної таємниці;
4) обмеження доступу та використання такої інформації;
5) вживання з боку керівника підприємства, установи, організації заходів, що виключають несанкціонований доступ до інформації, що становить комерційну таємницю.
Відповідно до нашої позиції щодо ознак комерційної таємниці, пропонуємо власне визначення цього правового інституту: «Комерційна таємниця – це вид конфіденційної інформації і різновид інформації з обмеженим доступом, технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, пов’язаної з діяльністю суб’єкта господарювання, яка має дійсну або потенційну комерційну (економічну) цінність внаслідок невідомості її третім особам, що забезпечує її власникові економічну вигоду та конкурентну перевагу його бізнесові. Ця інформація знаходиться в рамках спеціального правового режиму доступу та використання, що виключає несанкціонований доступ до неї. Склад і об’єм інформації, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства, установи, організації».
Інститут «ноу-хау» вважаємо спеціальним, особливим видом комерційної таємниці, тоді як поняття комерційної таємниці є загальним.
Аналіз існуючих поглядів на природу та співвідношення комерційної та банківської таємниці дає можливість стверджувати, що комерційна таємниця відноситься до категорії конфіденційної інформації (зокрема, склад і об’єм інформації, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства, установи, організації), тоді як банківську таємницю слід вважати її таємною інформацією (склад і об’єм інформації, що становлять банківську таємницю, порядок їх захисту чітко визначаються законодавцем, зокрема у Законі України «Про банки і банківську діяльність».
На нашу думку, предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, крім комерційної та банківської таємниці, необхідно доповнити таємницею податковою, під якою слід розуміти конфіденційну інформацію про платників податків та зборів, яка, відповідно до податкового законодавства, надається податковим органам самими платниками або іншими уповноваженими особами чи установами, а так само, отриману податковими органами в процесі здійснення фінансового (податкового) контролю, а також передану їм у рамках інформаційного обміну з контролюючими органами інших держав.
Різновидом податкової таємниці вважаємо митну таємницю, якою, так само, є конфіденційна інформація про платників мита та інших зборів, передбачених митним законодавством, що надається митним органам самими платниками, іншими уповноваженими особами чи установами, або, отримана митними органами в процесі здійснення митного контролю, а також передана їм у рамках інформаційного обміну з відповідними органами інших держав.
Так само, до предмету злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України треба віднести відомості, що складають таємницю при здійсненні фінансового моніторингу, аудиторську таємницю, нотаріальну таємницю, таємницю страхування.
Взагалі, за нашим переконанням, всі зазначені вище види конфіденційних відомостей можна об’єднати терміном «комерційно цінна інформація з обмеженим доступом», який найбільш повно відображає спільні ознаки всіх видів таємниць, що можуть виступати в якості предмету злочину, передбачених статтями 231, 232 КК України.
Ознаки об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України описані в законі дуже лаконічно, що викликає певні труднощі і у розумінні цих ознак, і в кваліфікації даного злочину.
Стаття 231 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей.
На нашу думку, вірною необхідно вважати позицію, яка розглядає незаконне отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, як збирання даних відомостей будь-яким незаконним способом, у результаті якого винний заволодів такими відомостями. Таким чином, момент закінчення злочину пов’язаний у цьому випадку з моментом заволодіння розглянутими відомостями, що містять комерційно цінну інформацію з обмеженим доступом.
Та ж сама стаття 231 КК України містить вказівку на кримінальну відповідальність за незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності.
На нашу думку, під незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю слід розуміти пряме, безпосереднє застосування у господарській діяльності комерційно цінної інформації з обмеженим доступом, яка була отримана без згоди власника (власників) такої інформації, з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди, всупереч вимогам, встановленим законом. Таким чином, момент закінчення злочину пов’язаний у цьому випадку з моментом застосування у господарській діяльності комерційно цінної інформації з обмеженим доступом, яка була отримана без згоди власника (власників) такої інформації.
У статті 232 КК України йдеться про умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності.
На нашу думку, під розголошення комерційної або банківської таємниці слід розуміти незаконне умисне ознайомлення (чи створення умов для такого ознайомлення) з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом осіб чи організацій, що не мають права на такий доступ, особою, якій така інформація стала відома чи довірена на законних підставах у зв’язку з професійною або службовою діяльністю і якщо таке діяння вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди власнику такої інформації (таємниці). Злочин вважається закінченим з моменту, коли в результаті розголошення комерційної таємниці без згоди її власника настали наслідки у виді істотної шкоди суб’єкту підприємницької діяльності.
Розголошення зазначеної інформації утворює склад даного злочину за умови, якщо воно вчинене без чітко вираженої згоди на це громадянина-підприємця, керівника (іншої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи – власника таємниці.
Враховуючи, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України є спричинення суб’єктом злочину істотної шкоди власникові комерційної або банківської таємниці, тобто досліджувані злочини мають матеріальний склад.
Щодо факультативних (додаткових) ознак об’єктивної сторони складу злочину, то діюча редакція статей 231, 232 КК України не містить прямої вказівки на них, отже, значення для кваліфікації вони не мають.
Цілком підтримуємо позицію авторів, які пропонують, враховуючи, що всі названі ознаки об’єктивної сторони досліджуваних злочинів, передбачених зазначеними статтями, – це незаконні дії з вказаними відомостями, і для уніфікації цих понять, об’єднати статті 231 і 232 КК України і внести відповідні зміни до Кримінального кодексу України.
3. Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 231 КК України, може виступати фізична осудна особа (громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства або з подвійним громадянством), якій до вчинення злочину виповнилось шістнадцять років.
Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 232 КК України виступає особа, якій ця комерційна або банківська таємниця стала відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, тобто у зв’язку з виконанням трудових, службових, професійних, цивільно-правових і інших обов’язків і яку вона зобов’язана не розголошувати всупереч закону або договору (так само, такою особою може бути громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства або з подвійним громадянством). Ці положення цілком відповідають тяжкості і суспільній небезпеці цього злочину.
Злочини, передбачені статтями 231, 232 КК України можуть бути вчинені як з прямим, так і непрямим умислом. Визначаючи зазначені діяння як умисні злочини з прямим або непрямим умислом, ми маємо на увазі, що особа, яка їх вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер вчиненого ним діяння, передбачала суспільно небезпечні наслідки, бажала чи допускала настання цих наслідків.
Проведений власний аналіз дає можливість стверджувати, що при незаконному використанні відомостей, що містять комерційну таємницю, а так само при розголошенні комерційної таємниці, щодо наслідків у виді істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності у винного може бути як умисел, так і необережність.
У статті 231 КК України, дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, характеризуються спеціальною метою – розголошення або інше використання цих відомостей. Метою використання відомостей, що становлять таку таємницю, може бути впровадження у власне виробництво; продаж або безкоштовна передача іншим суб’єктам підприємницької діяльності, розголошення з метою заподіяння матеріального або іншого збитку суб’єкту підприємницької діяльності тощо.
У статті 232 КК України умисне розголошення комерційної або банківської таємниці вважається злочинним, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів. Корисливий мотив може розглядатися як ознака суб’єктивної сторони цього злочину, наприклад, при розголошенні комерційної таємниці за винагороду. Інші особисті мотиви розголошення комерційної таємниці можуть бути різні: особисті неприязні відносини, мотив помсти, намір допомогти конкурентам суб’єкта підприємницької діяльності тощо.
4. Проведений авторський аналіз дав змогу визначити ознаки, що дозволяють чітко розмежовувати злочини, передбачені статтями 231, 232 КК України із суміжними кримінально-правовими діяннями. Основними з них є об’єкт злочину, коло осіб, які можуть виступати суб’єктами цих злочинів, зміст та деякі особливості об’єктивної та суб’єктивної сторін злочину.
Так, злочини, передбачені статтями 111 «Державна зрада» (у формі шпигунства) та 231, 232 КК України встановлюють кримінальну відповідальність за незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом, але відрізняються за об’єктом посягання, мають спільні та відмінні риси в об’єктивній та суб’єктивній сторонах, і у випадках, коли суб’єкт, наприклад, збирає відомості, які містять комерційну, банківську, податкову таємницю та, одночасно, становлять державну таємницю, діяння кваліфікується за статтею 111 КК України (якщо суб’єкт громадянин України) або 114 КК України (якщо суб’єкт іноземець), додаткова кваліфікація за статтями 231, 232 КК України не потрібна.
Аналогічна ситуація складається при відмежуванні статті 232 і 328 «Розголошення державної таємниці» КК України. При співпаданні ознак суб’єктивної сторони, суб’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 328 КК України, характеризується будь-якою формою вини: як умислом, так і необережністю, тоді як стаття 232 КК України містить лише умисну форму вини.
Предметом цього злочину, так само як і у статтях 111, 114 КК України, є відомості, що становлять державну таємницю. І як зазначалося при аналізі згаданих статей, коли відомості, які містять комерційну, банківську або податкову таємницю становлять державну таємницю, то незаконні дії з ними кваліфікуються, виключно, за статтею 328 КК України, без додаткової кваліфікації за статтею 232 КК України.
Багато спільного у статті 328 КК України зі статтею 422 КК України «Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості», тому і відмінності від статті 232 КК України подібні. У випадку, коли відомості військового характеру, що становлять державну таємницю містять комерційно цінну інформацію, вони кваліфікуються не як розголошення комерційної або банківської таємниці, а як діяння, передбачене статтею 422 КК України.
Також подібна ситуація складається при відмежуванні статей 330 КК України «Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави» та 231 КК України. У тому випадку, якщо комерційно цінна інформація з обмеженим доступом знаходиться у власності суб’єкта господарювання, передача і збирання її кваліфікується за статтею 231 КК України, коли предметом злочину є відомості, що знаходиться у володінні держави, винний, при наявності всіх необхідних ознак, підлягає відповідальності за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка знаходиться у володінні держави (ст. 330 КК України).
Особливої уваги потребує аналіз відмінності статті 231 КК України від статті 2321 «Незаконне використання інсайдерської інформації». Подібність до діянь, передбачених статтями 231, 232 КК України проявляється у статті 2321 КК України, насамперед, у ознаках об’єктивної сторони цього злочину, яка виражається в розголошенні або іншому використанні не опублікованої або не оприлюдненої в інший спосіб інформації про емітента, його цінні папери або правочини щодо них (інсайдерської інформації), яке завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави або інтересам юридичних чи фізичних осіб. Так само, подібна суб’єктивна сторона вищезгаданих злочинів, яка характеризується умисним вчиненням діяння, а щодо наслідків у вигляді істотної матеріальної шкоди вина може бути у формі як умислу, так і необережності. Відсутні відмінності в ознаках спеціального суб’єкта у злочинах, передбачених статтями 232 та 2321 КК України.
Ми погоджуємося з думкою українських вчених-правознавців, що тут має місце конкуренція норм. Так званою загальною нормою є норма щодо комерційної або банківської таємниці, а спеціальною – щодо інсайдерської інформації. Наявність в злочинному діянні, в якості предмету злочину, інсайдерської інформації потребує кваліфікації за статтею 2321 КК України, додаткової за статтями 231, 232 КК України не потребує.
При відмежуванні суміжних злочинів, пов’язаних з незаконними діями з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом певну складність представляє аналіз спільних і відмінних рис злочинів, передбачених статтями 232 та 387 КК України «Розголошення даних досудового слідства або дізнання».
Комерційна або банківська таємниця можуть виступати як дані досудового слідства або дізнання, і як такі, що не підлягають розголошенню без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання. Тому, формально, таке розголошення можливо кваліфікувати за частиною першою статті 387 КК України. Виникає конкуренція між зазначеною нормою та статтею 232 КК України. Диспозиція останньої надає можливість вирішити питання на користь статті 232 КК України, в ній зазначено, що умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника можливо тоді, коли його вчинила особа, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно було вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Таке формулювання не виключає можливості притягнення в якості суб’єктів розголошення комерційної або банківської таємниці осіб, що виступають як суб’єкти злочину, передбаченого статтею 387 КК України.
На підставі викладених положень і висновків пропонуються наступні рекомендації de lege ferenda (по удосконалюванню кримінального законодавства про незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом), які автор пропонує внести до чинного Кримінального кодексу України:

1. Статтю 231 Кримінального кодексу України викласти в наступній редакції:
Стаття 231. Незаконні дії з комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом
1. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що містять комерційно цінну інформацію з обмеженим доступом, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, –
караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Незаконне використання відомостей, що містять комерційно цінну інформацію з обмеженим доступом, а так само умисне розголошення такої інформації без згоди її власника особою, якій ця інформація відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, –
караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Під комерційно цінною інформацією з обмеженим доступом розуміється інформація, яка становить комерційну, банківську, податкову, митну, аудиторську, нотаріальну таємниці, таємницю при здійсненні фінансового моніторингу, таємницю страхування.

2. Статтю 232 КК України виключити з Кримінального кодексу України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламентське видавництво, 2007. – 64 с.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – ст. 131.
3. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.
4. Податковий кодекс України: Закон України вiд 02 грудня 2010 р. № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17 – ст. 112.
5. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
6. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
7. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
8. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
9. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 23. – Ст. 243.
10. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6 – Ст. 30.
11. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 25 березня 2004 р. № 1665-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366.
12. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять банківську таємницю, та за розголошення банківської таємниці : Закон України від 16 грудня 2004 р. № 2252–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 5. – Ст. 119.
13. Про внесення змін до Закону України «Про державну таємницю»: Закон України від 21 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 49. – Ст. 428.
14. Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»: Закон України від 18 травня 2010 р. № 2258-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 29. – Ст. 392.
15. Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»: Закон України від 01 жовтня 2008 р. № 614-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. - № 13. – Ст. 449.
16. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій: Закон України від 14 вересняня 2006 р. № 143-V // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 45. – Ст. 434.
17. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.
18. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. № 509-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
19. Про державну статистику: Закон України від 17 вересня 1992 р. № 2614-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 43. – Ст. 608.
20. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 16 – Ст. 93.
21. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Ст. 314.
22. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму: Закон України від 28 листопада 2002 р. № 249-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 1. – Ст. 2.
23. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
24. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
25. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
26. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII // ВВР України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
27. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
28. Про підприємства в Україні: Закон УРСР від 27 березня 1991 р. № 887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
29. Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України: Указ Президента України вiд 13 квітня 2011 р. № 466/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. - № 29. – Ст. 1272.
30. Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Узбекистан про взаємний захист таємної інформації: Закон України від 15 листопада 2001 р. № 2800-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст. 60.
31. Про Рахункову палату: Закон України від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
32. Про страхування: Закон України від 07 березня 1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 18. – Ст. 78.
33. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.
34. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 31. – Ст. 268.
35. Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР вiд 29 лютого1984 р. № 6591-X / Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 26. – Ст. 485.
36. Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 48. – Ст. 31.
37. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці: Постанова Кабінету Міністрів України від 09 серпня 1993 р. № 611 // Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 12. – Ст. 269.
38. Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об’єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв’язку України: Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 28 березня 2006 р. № 275 / Професійна юридична система «Мега-НаУ» [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0275650-06.
39. Про затвердження Положення про роботу із засобами обчислювальної техніки та про доступ до інформаційних ресурсів Міністерства фінансів України: Наказ Міністерства фінансів України від 01 квітня 2003 р. № 248 / Професійна юридична система «Мега-НаУ» [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0248201-03.
40. Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці: Постанова Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 32. – Ст. 2330.
41. Про затвердження Вимог до документів, у яких обґрунтовуються обсяги антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, для отримання листа-підтримки власником джерела викидів, на якому планується реалізація проекту спільного впровадження: Наказ Національного агентства екологічних інвестицій України від 25 червня 2008 р. № 32 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 54. – Ст. 1821.
42. Про іноземні інвестиції: Лист Державної Податкової Адміністрації України № 22-0417/10-2799 від 10 квітня 97 / Професійна юридична система «Мега-НаУ» [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon.nau.ua/doc/?doc_id=138323.
43. Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 08 жовтня 2004 р. № 15 / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0015700-04&c=1#Public.
44. Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6. – Ст. 29.
45. Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію: Лист Вищого Господарського Суду України від 28 березня 2007 р. № 01-8/184 // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 3. – С. 46.
46. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=va003700-03&c=1#Public.
47. Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 квітня 2005 р. № 5 // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 5. – Ст. 9.
48. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 р. № 8 / Законодавство України [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0008700-05&c=1#Public.
49. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про взаємну охорону прав на результати інтелектуальної діяльності, що використовуються та отримані в ході двостороннього військово-технічного співробітництва: Угоду затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2008 р. № 519 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 61. – Ст. 2083.
50. Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про обмін інформацією з питань досліджень та розробок у сфері військово-технічного співробітництва: Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки від 31 березня 2000 р. / Професійна юридична система «Мега-НаУ» [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon.nau.ua/doc/?code=840_u01.
51. Александров Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.
52. Андрушко П. П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: [монографія] / П. П. Андрушко. – К. : КНТ, 2007. – 328 с.
53. Аслаханов А. А. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики (криминологический и уголовно-правовой аспекты): автореферат дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук: 12.00.08 «Уголовное право и криминология, уголовно-исполнительное право» / Асланбек Ахмедович Аслаханов. – Москва, 1997. – 40 c.
54. Бажанов М. И. Уголовное право Украины: Общая часть / М. И. Бажанов. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
55. Бакшинскас В. Новое понятие: налоговая тайна / В. Бакшинскас // Приложение к газете «Финансовая Россия». – 1999. – № 8. – С. 8-9.
56. Балакин Д. Каким быть новому законодательству РФ о ноу-хау? / Д. Балакин // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность. – М., 2003. – № 2. – С. 2-11.
57. Беляков К. І. Інформація в праві: теорія і практика / К. І. Беляков. – К. : КВІЦ, 2006. – 118 с.
58. Бєгова Т. І. Поняття «ноу-хау» та договір про його передачу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Т. І. Бєгова. – Х., 2008. – 20 с.
59. Бикмурзин М. П. Предмет преступления: теоретико-правовой анализ / М. П. Бикмурзин. – М. : Изд-во «Юрлитинформ», 2006. – 184 с.
60. Білокомірова Я. М. Інформаційне забезпечення економічної безпеки підприємницької діяльності / Я. М. Білокомірова // Вісник економіки транспорту і промословості (збірник науково-практичних статей). – 2010. – Випуск №29. – 450 с. – С. 308-312.
61. Блажко Р. Захист комерційної таємниці під час податкових перевірок / Р. Блажко / Податкове право – блог [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://taxua.blogspot.com/2011/07/komertsiyna-tayemnytsiya-pid-chas.html.
62. Бондаренко А. Коммерческая тайна в России. Как ее беречь? / А. Бондаренко // Закон. – М.: Известия, 1992. – № 9. – С. 81-82.
63. Борисов В. І. Необережність та її види: текст лекції / В. І. Борисов. – Х. : Юрид. ін-т, 1991. – 23 с.
64. Боротьба з господарськими злочинами / [Лопушанський Ф. А., Титаренко Ю. Л., Ришелюк А. М., Філонов В. П., Светлов О. Я. та ін.]; відп. ред. Ф. А. Лопушанський, Ю. Л. Титаренко. – Донецьк: Дон. ін-т вн. справ МВС України, 1997. – 159 с.
65. Ващук Ю. Податкова адміністрац