ОХОРОНА ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД В УКРАЇНІ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КОТОВИЧ ОЛЕКСАНДР ЛЕОНАРДОВИЧ

УДК 343.36:343.85

ОХОРОНА ПРАВА
НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД В УКРАЇНІ
(КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Левицька Людмила Василівна
кандидат юридичних наук, доцент

Київ - 2013

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
14
1.1.
1.2.

1.3. Поняття права на справедливий суд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Становлення кримінального законодавства України про охорону права на справедливий суд. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Європейський досвід кримінально-правової охорони права на справедливий суд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

28

46
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 2 КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОРУШУЮТЬ ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД В УКРАЇНІ. . . . . . . 62

67
2.1. Об’єктивні ознаки складів злочинів, що порушують право на справедливий суд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
67
2.2. Суб’єктивні ознаки складів злочинів, що порушують право на справедливий суд. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
86
2.3. Покарання за злочини, що порушують право на справедливий суд. . . 104
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
РОЗДІЛ 3 КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОРУШЕННЯ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД В УКРАЇНІ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

124

3.1. Загальна кримінологічна характеристика злочинів, що порушують право на справедливий суд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
124
3.2. Детермінація злочинів, що порушують право на справедливий суд . . . 139
3.3. Запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд. . . . . 154
Висновки до розділу 3. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
168
175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 209

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України 1991 року
ЄСПЛ – Європейський Суд з прав людини
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України 2005 року
Конвенція – Європейська Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року
КВК України – Кримінально – виконавчий кодекс України 2004 року
КК України – Кримінальний кодекс України 2001 року (якщо у тексті дисертації не зазначено інше)
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року.
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року.

ВСТУП
Актуальність теми. Започаткована в часи здобуття державної незалежності України судова реформа має на меті утвердження незалежної судової влади та забезпечення проголошеного Європейською Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини права на справедливий суд (ст. 6).
Утвердження і забезпечення основних прав і свобод людини визнається головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України), а однією із правових гарантій їх охорони є встановлення юридичної (зокрема кримінальної) відповідальності за порушення цих прав.
Будучи основоположною засадою всієї системи охорони прав й свобод людини, право на справедливий суд потребує надійного захисту засобами кримінального права, що, в свою чергу, сприятиме зміцненню довіри до органів правосуддя та державної влади, загалом.
Аналіз статистичних даних про діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду, практики Європейського суду з прав людини, щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради з прав людини свідчить про те, що хоча випадки порушення права на справедливий суд непоодинокі, кількість порушених за даними фактами кримінальних справ надзвичайно мала, а кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за їх вчинення, – мізерна.
Так, за даними судової статистики, кількість вироків щодо осіб, засуджених за окремі порушення права на справедливий суд, у 2009 – 2010 роках складала: за ст. 372 КК – 1, ст. 375 КК – 3, ст. 382 КК– 126, за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 373, 374, 376 КК не засуджено жодної особи. Крім того, із загальної кількості зареєстрованих у 2011 – 2012 роках злочинів проти правосуддя (3529), органами прокуратури закінчено досудове слідство та направлено до суду 2109 справ про злочини, передбачені ст. ст. 371 - 400 КК, з яких лише 14 справ за ст. 375 КК – постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення, вироку, ухвали або постанови; 398 справ за ст. 382 КК – невиконання судового рішення [50; 54].
Подібна ситуація вимагає наукового пошуку вирішення проблем кримінально-правової охорони права на справедливий суд та запобігання злочинам проти правосуддя.
Вагомий внесок у дослідження проблем кримінально-правової охорони правосуддя зробили такі науковці як: П. П. Андрушко [4], П. С. Берзін [6], В. І. Борисов [53], В. О. Глушков [88], С. Є.Дідик [31], О. О. Дудоров [38], Н. Д. Квасневська [63], М. Й. Коржанський [77], О. М. Костенко [79], М. І. Мельник [125], А. А. Музика [117], В. О. Навроцький [123], В. І. Осадчий [135], А. В. Савченко [183], О. Я. Свєтлов [184], В.В. Сташис [193], Є. Л. Стрельцов [195], В. Я. Тацій [198], З. А. Тростюк [201], Є. В. Фесенко [225], М. І. Хавронюк [229], Н. М. Ярмиш [244], С. С. Яценко [245] та інші.
До аналізу кримінологічних аспектів запобігання злочинам проти правосуддя зверталися у своїх дослідженнях: А. М. Бойко [10], М. Г. Вербенський [20], В. В. Голіна [25], Т. А. Денисова [33], О. М. Джужа [35], В. М. Дрьомін [37], О. Г. Кальман [59], Л. В. Левицька [94], О. М. Литвак [95], О. М. Литвинов [97], О. А. Мартиненко [104], В. П. Пєтков [88], В. М. Попович [149], В.О. Туляков [204].
Проблеми реалізації права на справедливий суд посідають чільне місце у наукових дослідженнях з питань організації та функціонування судової влади, прокуратури та інших правоохоронних органів, зокрема, у працях: В. Т. Маляренка [99], І. Є. Марочкіна [100], Л. М. Москвич [116], О. М. Овчаренко [130], О. Б. Прокопенка [163].
Опубліковані праці названих вчених, без сумніву, збагатили кримінальну та кримінологічну науку і мають прикладну цінність. Водночас, окремого кримінально-правового та кримінологічного дослідження охорони права на справедливий суд, не було проведено.
На сьогодні залишаються невирішеними значна кількість питань щодо об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, що порушують право на справедливий суд. Також існує потреба виокремлення об’єктів та розробки заходів запобігання порушенню права на справедливий суд, що і зумовлює актуальність теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 – 2015 рр., затверджених Загальними зборами Національної академії правових наук України 24 вересня 2010 року, у межах Концепції державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю (Указ Президента України від 21.10. 2011 р., № 1000/2011), якою передбачено проведення наукових досліджень з проблем кримінального права та кримінології.
Напрям дисертаційного пошуку органічно пов’язаний із завданнями розвитку України, визначеними у щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України у 2011 році («Модернізація України – наш стратегічний вибір»), ґрунтується на положеннях Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 р. № 11911-р).
Робота є частиною науково-дослідної теми Київського міжнародного університету «Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний реєстраційний номер 0108U008609), де автор є одним із виконавців.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний кримінально-правовий та кримінологічний аналіз охорони права на справедливий суд, а також теоретичне обґрунтування рекомендацій щодо запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд.
Для досягнення цієї мети визначені такі основні задачі:
– визначити поняття права на справедливий суд як правового явища й об’єкта охорони;
– з’ясувати історичні аспекти розвитку кримінально-правової охорони права на справедливий суд;
– узагальнити європейський досвід кримінально-правової охорони права на справедливий суд;
– окреслити коло злочинів, що порушують право на справедливий суд та розкрити зміст об’єктивних ознак;
– охарактеризувати суб’єкта та суб’єктивну сторону складів злочинів, що порушують право на справедливий суд;
– розглянути покарання за злочини, що порушують право на справедливий суд;
– здійснити кримінологічний аналіз злочинів, що порушують право на справедливий суд;
– виявити чинники детермінації злочинів, що порушують право на справедливий суд;
– виділити об’єкти та заходи запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд;
– сформулювати рекомендації щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення кримінально-правової охорони права на справедливий суд.
Об'єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочинів, що порушують право на справедливий суд та їх запобіганням.
Предмет дослідження – охорона права на справедливий суд в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система загальнонаукових та спеціальнонаукових методів і підходів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і задач дослідження використовувалися такі методи: діалектичний метод (дозволив розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємозумовленість та сприяв розумінню об’єкта дослідження щодо поєднання потреб наукових досліджень та правозастосовчої практики – підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 3.2, 3.3); історико-правовий метод (надав можливість дослідити генезис розвитку законодавства про кримінально-правову охорону права на справедливий суд, виникнення та розвиток наукової думки з приводу окремих кримінально-правових категорій – підрозділи 1.2, 2.1, 2.2); догматичний метод (використано при тлумаченні юридичних категорій, для поглиблення й уточнення понятійно-категоріального апарату – підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.3); порівняльно-правовий метод (для встановлення загальних й особливих ознак вітчизняного та зарубіжного законодавства про кримінально-правову охорону права на справедливий суд – підрозділи 1.1, 1.3); формально-логічні методи (застосовувалися при обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо удосконалення норм КК – підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.3); системний метод (надав змогу визначити об’єкти та заходи запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд – підрозділи 3.3); статистичний і соціологічний (використано при опрацюванні даних соціологічних досліджень, судової статистики, анкетуванні та зведенні матеріалів опитування з метою кримінологічної характеристики злочинів, що порушують право на справедливий суд, виявленні чинників детермінації їх вчинення (підрозділи 3.1, 3.2).
Науково-теоретичну основу дисертації становлять праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, кримінології, кримінального права та процесу, соціології, психології.
Правовою базою дисертаційного дослідження є положення міжнародних правових актів, Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади охорони права на справедливий суд.
Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування 420 відвідувачів органів прокуратури та судів й 120 слідчих, прокурорів, суддів м. Києва та Київської області протягом 2011-2012 років; узагальнені дані досліджених 108 матеріалів кримінальних справ про злочини, що порушують право на справедливий суд, вчинені службовими особами органів досудового слідства (за КПК України 1960 р.) та суду України за період з 2008 по 2012 роки; практика Європейського Суду з прав людини; офіційні статистичні дані, відомості правозахисних організацій. Також був використаний власний досвід роботи суддею місцевого загального суду.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним кримінально-правовим та кримінологічним дослідженням охорони права на справедливий суд, у якому сформульовано важливі для правозастосовчої практики положення і висновки, запропоновані особисто здобувачем. Найбільш значущими з них є такі:
вперше:
– окреслено коло злочинів, що порушують право на справедливий суд до яких віднесено: притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК), примушування давати показання (ст. 373 КК), порушення права на захист (ст. 374 КК), постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК), втручання службової особи в діяльність судді (ч.2 ст. 376 КК), невиконання службовою особою судового рішення (ч.ч. 2, 3 ст. 382 КК), умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч.4 ст. 382 КК);
– згруповані об’єкти запобігання злочинам, що порушують право на справедливий суд, серед яких виділено: негативні явища державної політики у сфері гарантування справедливого правосуддя, недоліки кадрової політики органів слідства та суду, недоліки нормативно-правового забезпечення регулювання суспільних відносин у сфері гарантування дотримання права на справедливий суд; негативні явища в правосвідомості, недоліки соціального захисту та матеріального забезпечення діяльності слідчих, прокурорів, суддів;
– обґрунтована доцільність запровадження кримінальної відповідальності за порушення розумних строків кримінального провадження шляхом доповнення КК України окремою нормою « Стаття 374-1. Порушення розумних строків»;
удосконалено:
– поняття права на справедливий суд, під яким слід розуміти гарантовану державою суб’єктивну можливість кожного звернутися до суду для справедливого, відкритого, упродовж розумного строку розгляду будь-якого правового конфлікту незалежним, безстороннім судом, створеним на підставі закону; користуватись при цьому передбаченими законом процесуальними правами та вимагати примусового виконання рішення суду;
– розуміння суб’єктів порушення права на справедливий суд, як службових осіб, наділених владними повноваженнями у сфері правосуддя і яким притаманна спеціальна ознака – правовий статус уповноважених державою осіб, які зобов’язані гарантувати реалізацію права на справедливий суд;
– підходи щодо мети покарання у виді штрафу за умисне порушення права на справедливий суд. Грошове стягнення певного розміру, застосоване до слідчого, прокурора, судді, слідчого судді за умисне порушення ними права на справедливий суд не дозволяє забезпечити досягнення задекларованої в законі мети покарання – не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів;
дістало подальший розвиток:
– генезис законодавства про кримінальну-правову охорону права на справедливий суд, що відбувався шляхом формування норм про кримінальну відповідальність за посягання на правосуддя, вчинене особою, яка виконувала функції представника влади ;
– пропозиції щодо запозичення європейського досвіду охорони права на справедливий суд в частині структуризації норм кримінального законодавства та криміналізації окремих діянь;
– кримінологічна характеристика злочинів, що порушують право на справедливий суд як мало поширених латентних злочинів;
– чинники детермінації злочинів, що порушують право на справедливий суд, серед яких виділено: політичні, соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – як основа для подальшої розробки концепції запобігання злочинам у сфері правосуддя як самостійного напряму у кримінології та для подальшого вивчення теоретичних проблем охорони права на справедливий суд (акт впровадження Київського міжнародного університету № 533 від 24.12.2012 р.);
– у навчальному процесі – при викладанні курсів «Кримінальне право», «Кримінологія» та окремих спецкурсів (акт впровадження Київського міжнародного університету № 027 від 24.12.2012 р.);
– у правоохоронній сфері – як рекомендації для удосконалення організаційних та методичних засад запобіжної діяльності судових та правоохоронних органів;
– у сфері правотворчості – для уточнення приписів законодавчих актів, що в подальшому сприятиме удосконаленню правового регулювання охорони права на справедливий суд в Україні (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України № 22/22-1-6 від 18.01.2013 р).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки й рекомендації оприлюднені в доповідях і повідомленнях на: Міжнародній науково-практичній конференції «Право та інші соціальні норми: вимоги часу» (15-16 червня 2012 року, м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний стан та перспективи подальшого розвитку правової системи України» (14-15 березня 2012 р., м. Харків), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (23 листопада 2012 р., м. Київ), а також на засіданні круглого столу з питань кодифікації законодавства «Кодифікація як засіб подолання колізій в законодавстві» (17 жовтня 2012 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження відображені у 6 наукових статтях, 5 з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 1 – науковому періодичному виданні Республіки Молдови, та тезах доповідей на 4 науково-практичних конференціях.
Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з яких 182 – основний текст, список використаних джерел складає 245 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації сформульовано ряд теоретичних узагальнень та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо комплексного кримінально-правового та кримінологічного дослідження охорони права на справедливий суд в Україні, на підставі чого отримано нові науково обґрунтовані висновки.
1. Однією із гарантій ефективності правосуддя є кримінально-правова охорона права на справедливий суд, поняття якого задекларовано ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року та частково відображено у положеннях ст.ст. 55, 129 Конституції України (права і свободи людини і громадянина захищаються судом, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону); ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд) та ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України (засадами кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, розумність строків).
Право на справедливий суд слід розуміти як гарантовану державою суб’єктивну можливість кожного звернутися до суду для справедливого, відкритого, упродовж розумного строку розгляду будь-якого правового конфлікту незалежним, безстороннім судом, створеним на підставі закону; користуватись при цьому передбаченими законом процесуальними правами, а також можливість вимагати примусового виконання рішення суду.
2. Історичний розвиток кримінально-правової охорони права на справедливий суд відбувався шляхом формування норм про відповідальність за різного роду посягання на правосуддя, вчинених особами, які виконували функції представників влади: у “Руській Правді” існувала вказівка на недопустимість порушення судової процедури особами, які її реалізують; норми “Соборного уложення” 1649 року включали положення про відповідальність за: умисне винесення завідомо неправосудного рішення в результаті одержання хабара; безпідставне чи помилкове звинувачення, винесене суддею; у нормах “Уложення про покарання кримінальні і виправні” 1845 року існувала відповідальність за неправосуддя, умисне винесення неправосудного вироку, незаконне звільнення від покарання або призначення необґрунтовано м’якого покарання, за порушення правил розслідування кримінальних справ, застосування недозволених методів слідства, невжиття належних заходів до своєчасного розслідування.
Окремі законодавчі підходи історико-правової спадщини становлення норм про кримінально-правову охорону права на справедливий суд шляхом криміналізації діянь, вчинених особами, які виконували функції представників влади у сфері правосуддя, можуть бути використані для корегування та удосконалення чинних правових норм.
3. Європейський досвід кримінально-правової охорони права на справедливий суд характеризується:
а) відсутністю у законодавстві окремої структурної частини про відповідальність за посягання на право на справедливий суд;
б) наявністю більш суворих санкцій для посадових осіб органів правосуддя за різного роду порушення права на справедливий суд, ніж для приватних осіб;
в) криміналізацією порушення права на справедливий суд у формі посадової бездіяльності (Польща, Литва, Італія) та через грубу необережність (Іспанія).
З позицій можливого врахування, при удосконаленні вітчизняного кримінального закону, заслуговують на увагу: норми про відповідальність учасників процесу за фальсифікацію доказів у цивільній та кримінальній справі (Росія, Молдова, Білорусія); норми про відповідальність особи, яка прийняла рішення про незаконне звільнення від кримінальної відповідальності (Росія); норми про відповідальність за винесення незаконного вироку чи рішення, у тому числі і через грубу необережність, відмова винести вирок чи рішення без законної причини та злісне затягування правосуддя (Іспанія); структуризація норм кримінального законодавства Естонії.
4. Право на справедливий суд є об’єктом кримінально-правової охорони норм КК України, що передбачають відповідальність за: притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372), примушування давати показання (ст. 373), порушення права на захист (ст. 374), постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375), втручання службової особи в діяльність судді (ч. 2 ст. 376), невиконання службовою особою судового рішення (ч.ч. 2, 3 ст. 382), умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. 4 ст. 382).
За змістом злочини, що порушують право на справедливий суд можна поділити на групи:
- злочини, що порушують право на справедливий суд на досудовому кримінальному провадженні (ст.ст. 372, 373, 374 КК України). Видовим об’єктом злочинів цієї групи є суспільні відносини, що регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури, суду щодо дотримання права кожного на справедливий суд у кримінальному провадженні;
- злочини, що порушують право на справедливий суд під час судового провадження (ч. 2 ст. 376, ст. 375 КК України). Видовим об’єктом є суспільні відносини, що регламентують діяльність судді щодо дотримання вимог незалежності і безсторонності, як обов’язкових елементів права на справедливий суд;
- злочини, що порушують право на справедливий суд на стадії виконання судових рішень (ч. ч. 2, 3, 4 ст. 382 КК України). Видовий об’єкт – суспільні відносини, що регламентують обов’язковість виконання судових рішень, в тому числі рішень Європейського суду з прав людини, як невід’ємної складової права на справедливий суд.
З об’єктивної сторони злочини, що порушують право на справедливий суд характеризуються діями, а об’єктивна сторона порушення права на захист (ст. 374 КК), невиконання судового рішення (ст. 382 КК) – ще й бездіяльністю. Основні склади злочинів, що порушують право на справедливий суд, є формальними; матеріальними є кваліфіковані склади злочинів, передбачених ч. 2 ст. 373, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 375, ч. 3 ст. 382 КК.
5. Суб’єкту злочинів, що порушують право на справедливий суд притаманна спеціальна ознака – правовий статус уповноважених державою осіб, які зобов’язані гарантувати його реалізацію (суддя, слідчий суддя, прокурор, слідчий, інші службові особи).
Суб’єктами порушення права на справедливий суд є службові особи, які реалізують владні повноваження у сфері правосуддя як особливій сфері державно-правових відносин.
Суб’єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст.ст. 372 – 376, 382 КК, характеризується виною у формі прямого умислу: особа, яка притягує завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушує давати показання, грубо порушує право на захист, постановляє завідомо неправосудне рішення, втручається в діяльність суду, не виконує судові рішення – усвідомлює, що таким чином заподіює шкоду, охоронюваному кримінальним законом праву на справедливий суд та бажає вчинити саме такі дії.
Законодавча конструкція ст. 376 КК, окрім вини, містить вказівку на мету злочину, а ч. 2 т. 375 КК – на корисливий мотив злочину, які є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони.
6. За вчинення злочинів, що порушують право на справедливий суд, передбачено шість видів покарань: штраф (ч. 1 ст. 374 КК); позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльність – як основне покарання (лише ч. 2. ст. 376 КК ); як необов’язкове додаткове покарання (ч. 1 ст. 374 КК) та як обов’язкове додаткове покарання (ч. 2 ст. 374 , ч.ч. 2, 3, 4 ст. 382 КК); виправні роботи (ч. 1 ст. 374 КК ); арешт ( ч. 1 ст. 374, ст. 376 КК); обмеження волі (ч. 1 ст. 372; ч. 1 ст. 373; ч. 1 ст. 375 КК ); позбавлення волі (ст. ст. 372, 373; ч. 2 ст. 374; ст. 375; ч. 2 ст. 376; ст. 382 КК).
Грошове стягнення певного розміру (штраф), застосоване до слідчого, прокурора, судді, слідчого судді за умисне порушення ними права на справедливий суд не дозволяє забезпечити досягнення задекларованої в законі мети покарання – не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
7. За даними правозастосовчої практики злочини, що порушують право на справедливий суд, не є поширеними, а кількість кримінальних проваджень про такі злочини поодинокі: кількість вироків, що набрали законної сили за вчинення злочинів проти правосуддя у 2009 – 2010 роках складала: за ст. 372 КК – 1, ст. 375 КК – 3, ст. 382 – 126, за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 373, 374, 376 КК не засуджено жодної особи.
Із загальної кількості зареєстрованих у 2012 році злочинів проти правосуддя (1627), органами прокуратури закінчено досудове слідство та направлено до суду 659 справи про злочини передбачені статтями ст. 371-400 КК, з яких лише 4 справи за ст. 375 КК – постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення, вироку, ухвали або постанови; 97 справ за ст. 382 КК – невиконання судового рішення.
За період з 1999 по 2012 рік, у справах проти України ЄСПЛ прийняв понад 1000 рішень, у більшій частині яких (понад 800), визнано порушення Україною Конвенції. Рішення про порушення Україною вимог ст. 6 Конвенції прийнято у понад 650 справах.
Відмінність між показниками кількості встановлених ЄСПЛ фактів порушень в Україні права на справедливий суд та кількістю осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за їх вчинення, є свідченням латентності випадків несправедливого судового розгляду.
8. За результатами вивчення матеріалів порушених кримінальних справ про злочини проти правосуддя, вчинених службовими особами органів досудового слідства та суду в Київській, Львівській, Дніпропетровській та Донецькій областях (108 справ) злочинам, що порушують право на справедливий суд, притаманні такі ознаки: найпоширенішим є постановлення суддею завідомо неправосудних рішень (43 справи, або 39,7%); вчинені особою, яка працює в органах досудового слідства або суддею, одноосібно (61,0 %), у містах ( 97,0 %) і кваліфікуються як закінчений злочин (100 %); наслідком порушення права на справедливий суд є матеріальна шкода (67, 5 %).
Кримінологічна характеристика особи, яка вчиняє злочини, що порушують право на справедливий суд, є такою: це особа чоловічої статі (97, 8 %) віком від 36 до 40 років (75%), що має вищу освіту (98, 2 %), працює в органах досудового слідства або суді від 3- х до 5-ти років (56,8 %), позитивно характеризується на службі (81%), проживає в місті (97, 4 %), одружений (92,3 %), має на вихованні неповнолітніх дітей (79,2 %), керується корисливим мотивом (67, 5 % ).
9. За результатами проведеного анонімного опитування слідчих, прокурорів, суддів та відвідувачів органів прокуратури та судів у м. Києві та Київській області, серед чинників детермінації злочинів, що порушують право на справедливий суд, виділено такі групи: політичні, соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські, соціально-психологічні.
10. На підставі виявлених чинників детермінації злочинів, що порушують право на справедливий суд, виділено об’єкти та заходи запобігання, а саме:
1) Для подолання негативних явищ державної політики у сфері гарантування справедливого правосуддя необхідно: на державному рівні запровадити систему внутрішнього (національного) та зовнішнього (міжнародного) моніторингу дотримання права на справедливий суд; започаткувати діяльність Державного бюро розслідувань України для здійснення кримінального провадження у справах про злочини, вчинені службовими особами правоохоронних органів та суду; відображати у державній статистичній звітності відомості про види кримінальних правопорушень вчинених суддями, прокурорами слідчими; забезпечити виконання Закону України “Про правила етичної поведінки” шляхом надання експертної дорадчої підтримки працівникам правоохоронних органів та суду щодо суперечливих етичних ситуацій та моральної відповідальності за порушення етичних норм.
2) Усунення недоліків кадрової політики, внутрішньої структури органів досудового розслідування і суду можливо шляхом: завершення реформування національної системи судових та правоохоронних органів; розробки та запровадження критеріїв оцінки якості та ефективності роботи суду, що включатимуть відомості про навантаження, своєчасність та ефективність вирішення справ, якість процесуальних документів; удосконалення стандартів професійного навчання майбутніх суддів, прокурорів слідчих, підвищення їх кваліфікації з акцентом на формування моральності у їх професійній діяльності; впровадження концепції комунікацій судової влади і правоохоронних органів України, яка включатиме співробітництво зі ЗМІ, створення спільного прес-центру для належного реагування як на внутрішні, так і зовнішні інформаційні запити та інформування суспільства; посилення ролі суддівського самоврядування.
3) З метою нормативно - правового забезпечення регулювання суспільних відносин у сфері гарантування дотримання права на справедливий суд доцільно: запровадити кримінальну відповідальність прокурора, слідчого судді за умисне порушення вимоги розумних строків; нормативно закріпити право органів суддівського самоврядування (Ради суддів) звертатись до суду в інтересах правосуддя і з метою захисту незалежності суддів; розробити методики поширення антикорупційної пропаганди в судових та правоохоронних органах.
4) Подолання негативних явищ у правосвідомості і соціально-правовому мисленні, в міжособистісних відносинах в поведінці у службовому колективі можливе через: запровадження соціальних та просвітницьких програм, спрямованих на зміцнення моральності в суспільстві, підвищення правової культури громадян та нетерпимості до хабарництва; проведення соціологічних досліджень щодо оцінки рівня правового нігілізму серед працівників правоохоронних органів та суду; оприлюднення інформації про осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за порушення права на справедливий суд; запровадження служби психологічного супроводу подолання конфліктних ситуацій та формування в колективі позитивних установок на правомірну поведінку і, відповідно, негативного ставлення до протиправної поведінки.
5) Для посилення соціального захисту та матеріального забезпечення діяльності слідчих, прокурорів, суддів необхідно: запровадити коефіцієнт співвідношення рівня фінансування судів і органів виконавчої й законодавчої влади відповідного рівня; розробити стандарти заохочень матеріального, кар’єрного характеру відповідно до професійних якостей особи; забезпечити практичну реалізацію законодавчо визначених соціальних гарантій діяльності слідчих, прокурорів, суддів.
11. З метою удосконалення нормативно-правового забезпечення кримінально-правової охорони права на справедливий суд запропоновано низку змін і доповнень до Кримінального кодексу України, зокрема, щодо уточнення ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 372, 374, 376, 382 КК; санкції ч. 1 ст. 374 КК; доповнення кодексу ст. 374-1 “Порушення розумних строків”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Авдюгін Р. Г. Конституційно-правові засоби забезпечення прав людини в Україні / Р. Г. Авдюгін // Держава і право. – 2010. – Вип. 47. – С. 148 – 152.
2. Авраменко А. М. Кримінально-виконавча характеристика покарання у виді арешту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кан. юрид. наук спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. М. Авраменко. – Дніпропетровськ, 2011. – 20 с.
3. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2010 - 2011 роках (за даними судової статистики): [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.
4. Андрушко П. П. Об’єкт кримінально-правової охорони, об’єкт злочину, об’єкт злочинного посягання та об’єкт злочинного впливу: основний зміст понять та їх співвідношення / П. П. Андрушко // Адвокат. – 2011. – № 11. – С. 5 – 11; № 12. – С. 3 – 10.
5. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения) / М. Бартошек. – М.: Юридическая литература, 1989. – 448 с.
6. Берзін П. С. Механізм утворення змін в об’єкті кримінально-правової охорони / П. С. Берзін // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. – С. 275 – 279.
7. Бернюков А. М. Герменевтичний аналіз тлумачення-застосування права як кінцевого етапу здійснення правосуддя / А. М. Бернюков // Часопис Київського Університету права. – 2007. – № 1. – С. 35 – 40.
8. Бігун В. С. Ідея правосуддя як основа філософії правосуддя / В. С. Бігун // Тези наук. допов. на міжн. наук. кон. «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Львів, 2009) [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://bihun.info.
9. Богатирьов І. Г. Виправні роботи як вид покарань: Кримінальні, кримінологічні та кримінально-виконавчі проблеми: [монографія] / І. Г. Богатирьов. – К.: МП Леся, 2002. – 139 с.
10. Бойко А. Недоліки системи правосуддя у структурі детермінації корупції в Україні / А. Бойко // Вісник Львівського ун-ту. – Серія юрид. – Вип. 54. – 2011. – С. 318 – 322.
11. Бокоч І. М. Завідомо невинний як потерпілий у складі злочині, передбаченому ст. 372 Кримінального кодексу України “Притягнення за відомо невинного до кримінальної відповідальності” / І. М. Бокоч // Форум права. – 2012. – № 2. – С. 77 – 81 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
12. Большой энциклопедический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е.Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – Вып. VI. – 790 с.
13. Бондар Н. С. Власть и свобода на весах конституционного правосудия: защита прав человека Конституционным Судом Российской Федерации / Н. С. Бондарь. – М.: ЗАО “Юстицинфор”, 2005. – 592 с.
14. Вавженчук С. Я. Співвідношення понять “захист” та “охорона” трудових прав в чинному законодавстві / С. Я. Вавженчук // Форум права. – 2010. – № 1. – С. 45 – 49 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
15. Вавренюк О. С. Деякі питання виміру показників злочинності в Україні / О. С. Вавренюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.nbuv.gov.ua /2009.
16. Вакулик О.О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. О. Вакулик. – Київ, 2011. – 21 с.
17. Васечко Л. О. Еволюція прав людини під впливом процесів глобалізації / Л. О. Васечко // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 121–126 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
18. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. В.Т. Бусел]. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. – 1736 с.
19. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України: [монографія] / Р. В. Вереша. – К.: Атіка, 2005. – 224 с.
20. Вербенський М. Г. До питання розуміння поняття «злочинність» у кримінологічній теорії: генеза та сучасний стан / М. Г. Вербенський // Публічне право. – № 3(7). – 2012. – С. 104 – 109.
21. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (в двох томах) / [Укл. Зайцев Ю., Павліченко О.]. – [Т.1]. – К. : Фенікс, 2005. – 688 с.
22. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (в двох томах) / [Укл. Зайцев Ю., Павліченко О.]. – [Т.2]. – К. : Фенікс, 2006. – 688, с.
23. Воронцов А. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, які вчиняються службовими особами органів дізнання та досудового слідства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / А. В. Воронцов. – Одеса, 2011. – 21 с.
24. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії застосування і розвитку кримінального законодавства: [монографія] / С. Б. Гавриш. – К.: Вид-во Інституту законодавства Верховної Ради України, 2002. – 633 с.
25. Голіна В. В. Конгреси ООН: перспективи використання їх рекомендацій у плануванні та здійсненні заходів запобігання злочинності в Україні / В. В. Голіна, М. Г. Колодяжний // Проблеми боротьби зі злочинністю. – № 108. – 2010. – С. 169 – 177.
26. Голіна В. Критерії оцінки ефективності виконання регіональних планів запобігання злочинності / В. Голіна, М. Колодяжний // Вісник НАПНУ. – № 3 (66). – 2011. – С. 250 – 260.
27. Головчук В. А. Кримінально-правова охорона порядку виконання судових рішень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В. А. Головчук. – К., 2012. – 19 с.
28. Гончаренко О. А. Розумний строк розгляду справи у практиці Європейського суду з прав людини / О. А. Гончаренко // Форум права. – 2012. – № 3. – С. 126 – 131 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
29. Господарський процесуальний кодекс України: Закон від 06.11.1991 № 1798-ХII [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.uа.
30. Даньшин И. Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия: [учеб. пособие] / И. Н Даньшин. – Киев: УМКВО, 1988. – 86 с.
31. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / С. Є. Дідик. – Київ, 2009. – 207 с.
32. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – 469 с. – С. 136 – 139.
33. Денисова Т. А. Кримінальне покарання та реалізація його функцій: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Т. А. Денисова. – Запоріжжя, 2010. – 38 с.
34. Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні / В. В. Голіна, С. Ю. Лукашевич, М. Г. Колодяжний. – Х.: Право, 2012. – 304 с.
35. Джужа О. М. Основні показники злочинності: міжнародний і вітчизняний досвід / О. М. Джужа, В. В. Василевич, О. Г. Кулик // Вісник Верховного Суду України. – № 1 (137). – 2012. – С. 37 – 42.
36. Довідка про чисельність осіб, які відбувають покарання в установах Державної пенітенціарної служби України станом на 01.07.2012 р.: Головна Довідкова інформація Статистика [Електронний ресурс]: Режим доступу:http://www.kmu.gov.ua.
37. Дрьомін В. М. Інституціональна теорія злочинності та криміналізації суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В. М. Дрьомін. – Одеса, 2010. – 38 с.
38. Дудоров О. Специфіка юридичної помилки при вчиненні злочинів зі змішаною протиправністю / О. Дудоров // Право України. – 2011. – № 9. – С. 82 – 91.
39. Энгельман И. Е. Курс русского гражданского судопроизводства // И. Е. Энгельман. – Юрьев, 1912. – 646 с. – С. 60.
40. Энтин М. Справедливое судебное разбирательство по праву Совета Европы и Европейского Союза / М. Энтин // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2003. – № 3. – С. 85.
41. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О. Л. Жуковської. – К.: ЗАТ “ВІПОЛ”, 2004. – 960 с.
42. Єдиний державний реєстр судових рішень: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua.
43. Епихин А. Ю. Законодательство зарубежных стран, обеспечивающее безопасность участников уголовного судопроизводства [лекция] / А. Ю. Епихин. – Изд-во Сыктывкарского ун-та: Сыктывкар, 2003. – 48 с.
44. Ерышев А. А. Логика: Учеб. Пособие (5-е изд.) / А. А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е. Ф. Сластенко: [Под ред. Н. П. Лукашевича]. – К.: МАУП, 2004. – 216 с.
45. Жалинський А. Э. Современное уголовное право / А. Э. Жалинський. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 560 с.
46. Загальна декларація прав людини: резолюція Генеральної Асамблеї ООН (PES/217 А) від 10 грудня 1948 року // Урядовий кур’єр. – 10 грудня 2008 р. – № 232.
47. Задоя К. П. Кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 ”Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”/ К. П. Задоя. – Київ, 2009. – 16 с.
48. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. / А. П. Закалюк. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007. – 424 с.
49. Занюк С. Психологія мотивації / С. Занюк. – К. : Ельга, 2001. – 351 с.
50. Збірник даних судової статистики щодо розгляду судами України кримінальних справ, кількості та структури засуджених осіб у 2001 – 2010 роках // Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ. – Київ. – 2011. – 46 с.
51. Звіт про злочинність. Форма № 1: затв. наказом МВС України від 27.07.2010 № 332 за погодженням з Держкомстатом. – К., МВС України. – 2012 р. – 38 с.
52. Зелінський А. Ф. Кримінологія [навчальний посібник] / А. Ф. Зелінський. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
53. Злочини проти правосуддя: навч. посібник / за заг. ред. В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – Х.: Нац. ун-т “Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого”, 2011. – 160 с.
54. Інформація про стан законності в державі у 2011 році (відповідно до статті 2 Закону України “Про прокуратуру” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.gpu.gov.u.
55. Історія держави і права України: [підруч.]: у 2 т. / за ред. Тація В. Я., Рогожина А. Й., Гончаренка В. Д. – К.: Ін Юре, 2003. – Т. 1 – 2003. – 656 с.
56. Історія держави і права України: [підруч.]: у 2 т. / за ред. Тація В. Я., Рогожина А. Й., Гончаренка В. Д. – К.: Ін Юре, 2003. – Т. 2. – 2003. – 580 с.
57. Історія українського права: [навчальний посібник] / За ред. О. О. Шевченка. – К .: Олан, 2001. – 214 c.
58. Кадолко К. А. Криминологические функции правосудия, осуществляемого судами общей юрисдикции Российской Федерации: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук. спец: 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; уголовно-исполнительное право” / К. А. Кадолко. – М., 2008. – 22 с.
59. Кальман О. Г. Злочинність у сфері економіки України: теоретичні та прикладні проблеми попередження : дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Олександр Григорович Кальман. – Харків, 2004. – 433 с.
60. Капліна О. Проблеми зловживання правом у кримінальному процесі / О. Капліна // Проблеми боротьби зі злочинністю. – Вип. 3 (62). – 2010. – С. 286 – 295.
61. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Н. І. Карпачова; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. – К.: Омбудсман України, 2010. – 400 с.
62. Карпец И. И. Современные проблемы уголовного права и криминологии / И. И. Карпец. – М.: “Юрид. лит.”, 1976. – 224 с.
63. Квасневська Н. Д. Відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Н. Д. Квасневська. – Київ, 2009. – 209 с.
64. Келина С. Г. Восстановительное правосудие: уголовно-правовой аспект / С. Г. Келина // Вестник восстановительной юстиции. – М.: Общественный центр “Судебно-правовая реформа”. – 2003. – Выпуск 5. – С.17 – 20.
65. Келина С. Г. Принципы советского уголовного права / С. Г. Келина, В. Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1988. – 176 с.
66. Кельман Л. М. Соціально-політичні фактори впливу на правозастосовну діяльність: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 ”Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень” / Л. М. Кельман. – Київ, 2007. – 22 с.
67. Ковальський В. С. Охоронна функція права: [монографія] / В. С. Ковальський. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 336 с.
68. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-VІ (станом на 01.09.2009 р.): [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.rada.gov.ua.
69. Козаченко О. В. Кримінально-правові заходи культуро-антропологічний вимір: [монографія] / О.В. Козаченко. – Миколаїв: Іліон, 2011. – 504 с.
70. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Курс лекцій / С. А. Комаров. – М.: РАГС, 1996. – 312 с.
71. Конвенція про корупцію у контексті кримінального права від 27 січня 1999 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002. – 572 с. – С. 353 – 363.
72. Конституція України з порівняльним викладом статей, змінених конституційною реформою / Упорядник Ковальчук Є. О. – Харків: Бурун Книга, 2006. – 72 с.
73. Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року: схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1209-р // Офіційний вісник України від 09. 12.2011. – № 93. – Ст. 3389.
74. Кончаковська В. В. Примушування давати показання: кримінально-правові та кримінологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В. В. Кончаковська. – Київ, 2010. – 19 с.
75. Котович О. Л. Право на справедливий суд як об’єкт кримінально-правової охорони / О. Л. Котович // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – № 2. – 2012. – С. 73 – 77.
76. Котович О. Л. Аналіз суб’єктивних ознак злочинів, що порушують право на справедливий суд в Україні / О. Л. Котович // Європейські перспективи. – № 4 (ч. 2). – 2012. – С. 102 – 107.
77. Коржанский М. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Коржанский М. И. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – С. 27.
78. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів [навчальний посібник] / М. Й. Коржанський. – Вид. 2-ге. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
79. Костенко О. М. Культура і закон – у протидії злу / О. М. Костенко. – Київ: Атіка, 2008. – 352 с.
80. Кривенко В. В. Щодо статусу та ролі Вищої ради юстиції (з позицій подальшого проведення судово-правової реформи в Україні) / В. В. Кривенко. – Вісник Вищої ради юстиції № 4 (12). – 2012. – С. 66 – 77.
81. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон від 11.07.2003 р. № 1129 – VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 3-4. – Ст. 21. [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.rada.gov.ua.
82. Кримінальний кодекс УРСР: Закон від 28.12.1960 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.rada.gov.ua.
83. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 р № 2341-ІІІ // Відомості ВР України, 2001. – № 25-26. – Ст. 131 [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov.ua.
84. Кримінальне право України: Загальна частина / [Бажанов М. І, Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.]; за ред. М. І. Бажанова. – [2-е вид.]. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
85. Кримінальне право України: Загальна частина [підручник] / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.]; за ред М. І. Мельника. – [2-е вид.]. – К. Атіка, 2008. – 376 с.
86. Кримінальне право України: Особлива частина / [Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін.]; за ред. М. І. Бажанова. – [2-е вид.]. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
87. Кримінальне право України: Особлива частина [підручник] / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.]; за ред М. І. Мельника. – [2-е вид.]. – К.: Атіка, 2008. – 712 с.
88. Кримінальний проступок – нова правова реалія // Юридичний вісник України від 10.07.2012 р. № 27 [Електронний ресурс] // Режим доступу http://www.yurincom.com/ua.
89. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон від 13.04.2012 року № 4651-VI // Голос України від 19 травня 2012 року. – № 90-91. – [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.rada.gov.ua.
90. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / [І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.]; за заг. ред. В. В. Голіни. – [2-ге вид.]. – Х.: Право, 2009. – 288 с.
91. Кудрявцев В. Н. Стратегии борьбы с преступностью / В. Н. Кудрявцев. – [2-е изд.]. – М.: Наука, 2005. – 366 с.
92. Курс кримінології: Загальна частина: [підручник] y 2-х кн. / [Джужа О. М., Михайленко П. П., Кулик О. Г. та ін.]; за ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. – 352 с.
93. Лащук Є. В. Предмет злочину в кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 ”Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”/ Є. В. Лащук. – Київ, 2005. – 20 с.
94. Левицька Л. В. Удосконалення Загальної частини Кримінального кодексу України: перспективи законотворчості / Л. В. Левицька // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2011. – № 6 (9). – С. 95 – 101.
95. Литвак О. М. Загальнотеоретичні підвалини спеціально – кримінологічного запобігання злочинності / О. М. Литвак // Право України. – 2001. – № 5. – С. 45 – 51 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua.
96. Литвинов О. М. Поняття і класифікація причин та умов, що сприяють вчиненню злочину [Електронний ресурс] / О. М. Литвинов // Форум права. – 2008. – № 2. – С. 323 – 327. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.
97. Литвинов О. М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні [монографія] / О. М. Литвинов. – Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. – 446 с.
98. Маляренко В. Т. Практика судів з кримінальних справ 2001 – 2005 / В. Т. Маляренко, В. В. Сташис. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 464 с.
99. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: [монографія] / В. Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
100. Марочкін І. Є. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації / І. Є. Марочкін // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – [2-е вид]. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 31 – 34.
101. Мартіросян А. Г. Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / А. Г. Мартіросян. – Київ, 2011. – 20 с.
102. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: [підручник]. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 358 с. – С. 69.
103. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: [підручник]. – К.: А. С. К., 2001. – 352 с. – С. 101.
104. Мартиненко О. А. Злочини серед працівників ОВС України: їх детермінація та попередження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юр. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. А. Мартиненко. – Х., 2007. – 36 с.
105. Марченко Н. В. Додаткові покарання та особливості їх призначення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія” / Н. В. Марченко. – Запоріжжя, 2009. – 20 с.
106. Махінчук В. М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 ”Філософія права” / В. М. Махінчук. – К., 2002. – 19 с.
107. Медицький І. Б. Вплив соціальних факторів на злочинність в умовах становлення незалежної Української держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / І. Б. Медицький. – Київ, 2006. – 20 с.
108. Мельник Р. І. Кримінально-правова характеристика завідомо незаконних затримання, приводу, арешту та тримання під вартою (ст. 371 КК України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”/ Р. І. Мельник. – Київ, 2008. – 22 с.
109. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: резолюція Генеральної Асамблеї ООН (PES/2200 А) від 16 грудня 1966 року / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua.
110. Мірошниченко С. Злочини проти правосуддя: теорія та практика протидії [монографія] / С. Мірошниченко // Нац. акад. прокуратури України. – К.: Десна, 2012. – 431 с.
111. Мірошниченко С. Система злочинів проти правосуддя потребує упорядкування / С. Мірошниченко // Часопис Академії адвокатури України. – 2012. – № 1. – С. 24 – 30.
112. Мисливий В. Удосконалення кримінально-правових норм щодо злочинів проти правосуддя / В. Мисливий // Право України. – 2011. – № 9. – С. 117 – 125.
113. Михайлов О. О. Юридична особа як суб’єкт злочину: іноземний досвід та перспективи його застосування в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / О. О. Михайлов. – К., 2008. – 16 с.
114. Модернізація України – наш стратегічний вибір: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – 416 с. / [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www. president. gov.ua.
115. Моніторинг незалежності суддів – 2011 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.judges.org.ua.
116. Москвич Л. М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 “Судоустрій; прокуратура та адвокатура”/ Л. М. Москвич. – Харків, 2003. – 21 с.
117. Музика А. А. Кримінально-карані порушення прав людини працівниками органу досудового слідства (за матеріалами кримінальної справи) / А. А. Музика, О. П. Горох // Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України за сучасних умов: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 4 грудня 2009 р.) – К.: ДНДІ МВС України, 2009. – Харків: Права людини, 2009. – С. 282 – 289.
118. Музика А. А. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання: [монографія] / А. А. Музика, Є. В. Лащук. – К.: Паливода А. В., 2011. – 192 с.
119. Музика А. Інститут призначення покарання: поняття і загальна характеристика / А. Музика, О. Го