КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

УДК 343.81 (477):343.91

МАРЧУК АЛЬОНА ІГОРІВНА

КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Дрьомін Віктор Миколайович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії
правових наук України,
заслужений діяч науки і техніки України

2013

ВСТУП………………………………………………..………………………….... 5
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ (ІСТОРИЧНИЙ ТА КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ АНАЛІЗ)….................. 12
1.1. Кримінологічні передумови формування інституту класифікації засуджених
до позбавлення волі: ретроспективний аналіз …………………..…………….. 12
1.2. Теоретичні засади кримінологічної класифікації засуджених до позбавлення волі……………………………………………….………………………………..… 26
1.3 Зарубіжний досвід класифікації та категоризації засуджених до позбавлення волі…………………………………………………………………… 40
Висновки до першого розділу……………………………………………….. 65
РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ КРИМІНОЛОГІЧНИХ КРИТЕРІЇВ КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ У СУЧАСНІЙ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ……………………. 67
2.1. Кримінологічні засади первинної класифікації засуджених до позбавлення волі.............................................................................................................................. 67
2.2. Кримінологічні особливості вторинної класифікації засуджених до позбавлення волі…………………………………………………………………… 95
2.3. Кримінологічні основи «перекласифікації» засуджених як необхідного елементу процесу класифікації…………………….…………………...…………. 127
Висновки до другого розділу………………………………………………… 142
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ........………………………………….…………..… 145
3.1. Характеристика неформальної стратифікації засуджених до позбавлення волі як специфічного субкультурного процесу………..………….………………………. 145
3.2. Вдосконалення діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ щодо класифікації засуджених………….………………………………………… 161
Висновки до третього розділу……………………………………………….. 182
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...………………. 193
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....... 218

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
КВК України Кримінально-виконавчий кодекс України
МСП Мінімальні стандартні правила поводження з увязненими Організації Обєднаних Націй
ДПтС України Державна пенітенціарна служба України
Регіональні комісії комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюються в територіальних органах управління Державної пенітенціарної служби України
Інструкція
Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5
Положення про Апеляційну комісію

Положення про Регіональну
комісію. Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі
Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі

Концепція Концепція державної політики у сфері реформування
ДПтС України, затверджена наказом Президента
України від 8 листопада 2012 року

ВСТУП
Актуальність теми. Пріоритетним напрямом розвитку сучасної кримінальної політики держави є формування системи виконання кримінальних покарань з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також міжнародних стандартів. Водночас, об’єктивні труднощі та суб’єктивні прорахунки у реформуванні Державної кримінально-виконавчої системи, неналежне виконання Україною своїх зобов’язань щодо впровадження міжнародних стандартів у пенітенціарну практику призвели до фактичного збереження адміністративно-планового підходу до управління кримінально-виконавчими установами і, як наслідок, низької ефективності індивідуально-виховної роботи із засудженими. Про недоліки виконання кримінальних покарань свідчать багаточисленні звернення засуджених до Європейського суду з прав людини та характер прийнятих судовихрішень.
Такий стан справ також зумовлюється відсутністю кримінологічного обґрунтування індивідуалізації виконання покарання. Важливою з наукової та практичної точки зору є проблема класифікації та розподілу засуджених до позбавлення волі. Сьогодні можна констатувати, що існуючий механізм класифікації засуджених до позбавлення волі недостатньо ефективний, здійснюється формально і потребує удосконалення.
Передумовою ефективної корекції поведінки засуджених у місцях позбавлення волі, їх виправлення і ресоціалізації, попередження рецидиву є впровадження та застосування інноваційних методик класифікації, які базуються на фундаментальних досягненнях кримінологічної науки щодо особистісних рис злочинців.
Теоретичні засади кримінологічного та кримінально-виконавчого обґрунтування виконання покарання у виді позбавлення волі та виправного впливу на окремі категорії засуджених були закладені у працях визнаних українських та зарубіжних дослідників, таких як П.П. Андрушко, Ю.М. Антонян, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, В.С. Батиргареєва, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, А.М. Бойко, В.І. Борисов, В.М. Бурлаков, М.О. Бєляєв, В.В. Голіна, В.О. Глушков, В.К. Грищук, С.І. Дементьєв, Т.А. Денисова, О.М. Джужа, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.І. Зубков, О.Г. Кальман, О.В. Козаченко, О.Г. Колб, О.М. Костенко, О.М. Литвак, В.О. Меркулова, В.О. Навроцький, О.Є. Наташев, І.С. Ной, В.І. Осадчий, С.В. Познишев, В.М. Попович, О.І. Плужнік, М.С. Рибак, А.Х. Степанюк, Є.Л. Стрельцов, М.О. Стручков, В.Я. Тацій, Ю.М. Ткачевський, В.М. Трубніков, В.О. Туляков, П.Л. Фріс, В.І. Шакун,О.В. Шаміс, І.В. Шмаров.
Проблеми первинної класифікації засуджених знайшли своє наукове відображення у дослідженні І.С. Яковець. Як спільний інститут кримінального та кримінально-виконавчого права, класифікація засуджених розглядається у дисертаційному дослідженні А.В. Симоняна.
Крім того, окреміпроблеми класифікації засуджених до позбавлення волі привертали увагу таких науковців як О.Г. Двойнос, А.П. Гель, О.В. Лисодєд, В.А. Льовочкін, Л.П. Оніка, О.Б. Пташинський, О.С. Четверикова. Однак, до цього часу у вітчизняній науці не було здійснено комплексного кримінологічного дослідження класифікації засуджених, що і обумовило вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Указу Президента України від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»,Указу Президента України від 8 листопада 2012 року «Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України»,постанови Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. «Про Програму заходів подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи України».
Робота відповідає положенням плану наукових досліджень кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права «Кримінологічні, пенітенціарні та кримінально – правові заходи забезпечення сталого розвитку суспільства» на 2011-2015 рр., який є складовою частиною наукового дослідження Національного університету «Одеська юридична академія» за темою «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний №0110U000671).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному вивченні кримінологічних засад механізму класифікації засуджених до позбавлення волі, а також виробленні пропозиції щодо його удосконалення.
Досягненню поставленої мети сприяло вирішення таких завдань:
дослідити кримінологічні передумови формування інституту класифікації засуджених до позбавлення волі;
вивчити зарубіжний досвід застосування кримінологічних засад класифікації засуджених;
здійснити кримінологічний аналіз змістовної структури класифікації засуджених;
надати кримінологічну оцінку механізму первинної класифікації засуджених;
дослідити кримінологічні особливості вторинної класифікації засуджених;
вивчити кримінологічні основи перекласифікації засуджених;
охарактеризувати процеси неформальної стратифікації засуджених до позбавлення волі як специфічне субкультурне явище;
розробити пропозиції щодо вдосконалення діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ щодо класифікації засуджених з урахуванням кримінологічних критеріїв.
Об’єктом дослідження є кримінально-виконавчі правовідносини, що виникають у процесі здійснення виконання покарання у виді позбавлення волі.
Предметом дослідження є кримінологічні засади класифікації засуджених до позбавлення волі.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням його об’єкта та предмета. Завдяки комплексності методик кримінологічних досліджень було застосовано органічне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Як основоположний науковий метод було обрано діалектичний метод, який дозволив розглянути кримінологічні критерії класифікації засуджених до позбавлення волі та її види в їх взаємозв’язку з іншими явищами (підрозділи 1.2, 2.2, 2.3). За допомогою контент-аналізу було проаналізовано наукові теоретичні розробки з проблематики теми, офіційні повідомлення у засобах масової інформації, аналітичні матеріали Державної пенітенціарної служби України (далі - ДПтС) щодо кількісно-якісної характеристики засуджених до позбавлення волі (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). Формально-догматичний метод був використаний для тлумачення окремих положень чинного кримінально-виконавчого законодавства України та окремих міжнародно-правових актів щодо механізму класифікації засуджених до позбавлення волі (підрозділи 1.3, 2.1, 3.1, 3.3); історико-правовий метод застосовувався при аналізі кримінологічних передумов формування інституту класифікації засуджених до позбавлення волі (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод використовувався для дослідження системи кримінологічної класифікації засуджених до позбавлення волі в законодавстві інших держав та визначенні її механізму в різних правових системах (підрозділи 1.3, 2.3, 3.1 ); статистичний - при оцінці показників використання компетентними органами кримінально-правових критеріїв класифікації (підрозділи 2.1, 2.3); конкретно-соціологічний – у процесі анкетного опитування, аналізу документів та матеріалів щодо окремих засуджених, узагальнення практичного досвіду (підрозділи 2.1,2.2, 2.3, 3.1, 3.2).
Емпіричну основу дослідження становить комплекс даних практичного характеру, джерелами яких є вивчення та аналіз статистичних показників кількості засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі згідно з даними ДПтС; вивчення протоколів Регіональних комісій з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі; вивчення окремих індивідуальних програм соціально-виховної роботи засуджених до позбавлення волі у Чорноморській виправній колонії №74, Південній виправній колонії №51, Одеській виправній колонії №14; результати анкетування 1487 засуджених до позбавлення волі, які утримуються в установах виконання покарань Одеської області; експертне опитування 80 співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наукова новизна одержаних результатів. За характером і змістом розглянутих проблем дисертація є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням кримінологічних засад класифікації засуджених до позбавлення волі.
У межах здійсненого дослідження одержано результати, що мають наукову новизну та теоретичне і практичне значення:
вперше:
обґрунтовано необхідність застосування кримінологічних засад вивчення особистості засудженого, його поведінки під час відбування покарань, динамічних факторів ризику вчинення рецидиву злочину, кримінологічного прогнозування, за допомогою яких запропоновано кримінологічну концепцію класифікації засуджених на однорідні групи у рамках первинної та вторинної класифікації, а також їх перекласифікації;
запропоновано систему кримінологічних критеріїв вторинної класифікації, які характеризуються інтенсивною взаємозалежністю та умовно поділені на дві групи: 1) критерії, що відображають типологічні особливості засуджених, які за своїми кримінологічними ознаками схильні до вчинення злочинів під час відбування кримінального покарання та потребують окремого утримання від інших засуджених у рамках структурних дільниць; 2) критерії, на основі яких формуються класифікаційні групи з метою диференціації в організаційних формах виховної роботи;
доведено необхідність застосування кримінологічних критеріїв щодо класифікації засуджених з метою більш широкого застосування інституту «тюремної відпустки», який дозволяє зберегти соціальні зв’язки, виступає ефективним засобом нейтралізації впливу неформальних груп засуджених, що наслідують цінності тюремної субкультури;
обґрунтовано доцільність застосування кримінологічних засад перекласифікації засуджених як процесу, внаслідок якого змінюється обсяг правообмежень засудженого на підставі аналізу його особистості,поведінки у період відбування покарання в кримінально-виконавчих установах, а також оцінки факторів ризику, які реально відображають динаміку суспільної небезпеки особистості;
удосконалено:
пропозиції щодо використання зарубіжного досвіду класифікації засуджених до позбавлення волі;
концепцію механізму первинної класифікації засуджених до позбавлення волі, яка передбачає використання таких критеріїв, як форма вини та факт попереднього відбування покарання до всіх категорій засуджених; висновок про виключення критерію «потенційної працездатності» із кримінально-виконавчого законодавства;
пропозиції щодо внесення змін до чинного кримінально-виконавчого законодавства з метою покращення діяльності Регіональної комісії та Комісії кримінально-виконавчої установи шляхом законодавчого їх закріплення як суб’єктів класифікації;
концепцію «ресоціалізації персоналу» кримінально-виконавчих установ як ефективного засобу протидії професійним деформаціям співробітників;
набули подальшого розвитку:
пропозиції щодо періодизації етапів становлення та розвитку класифікації засуджених до позбавлення волі у контексті тих кримінологічних ознак, які було покладено в основу критеріїв диференціації засуджених;
положення про зв'язок офіційної класифікації та неформальної стратифікації засуджених, враховуючи криміногенність соціально-психологічного середовища засуджених;
пропозиції щодо удосконалення пенітенціарної діяльності ДПтС шляхом укомплектування кримінально-виконавчих установ необхідними фахівцями (психологами, соціальними вихователями, кримінологами) з метою проведення ефективної класифікації засуджених.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері - у подальшій розробці проблем диференціації та індивідуалізації процесу виконання покарань;
- у правотворчій та правозастосовній діяльності –для вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, а також установами кримінально-виконавчої системи України у процесі виконання покарань;
- у навчальному процесі - під час викладання курсу «Кримінально-виконавче право», «Кримінологія», спеціального курсу «Права людини у сфері кримінальної юстиції»; при розробці методичних матеріалів, наукових коментарів та навчальних посібників із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науковій конференції студентів аспірантів і молодих вчених «Ломоносов – 2009» (м. Москва, 16 – 18 квітня 2009р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 29 - 30 травня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 р.); Науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу «Правовий розвиток України у сучасному світі» (м. Одеса 13-14 травня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова і кримінологічна культура в механізмі протидії злочинності» (м. Одеса 1- 2 жовтня 2012 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012).
Результати дисертаційної роботи впроваджено у практичну діяльність Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (акт впровадження від 18 січня 2013 року); у навчальний процес під час викладання курсу «Кримінально-виконавче право», спецкурсу «Права людини у сфері кримінальної юстиції» (акт впровадження від 11 січня 2013 року).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п’ятнадцяти публікаціях, шість з яких – наукові статті, опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження отримані та обґрунтовані нові теоретичні і прикладні результати, до найважливіших із яких належать такі:
1. Періодизація становлення та розвиток класифікації засуджених до позбавлення волі розглянута у контексті тих кримінологічних ознак, які було покладено в основу критеріїв диференціації засуджених: дорадянський період- кінець XVIII століття-1917 рік, радянський період - починаючи з 1918 року та до того часу, коли Україна стала незалежною державою (1991 р.); сучасний період - починаючи з прийняття нового кримінально-виконавчого законодавства (2004 р.) і до теперішнього часу.
Вперше усвідомлення необхідності класифікації, враховуючи не тількивчинений злочин, а також потенційну небезпеку особистості злочинця, потребу спостереження за його поведінкою, з’явилося у межах філадельфійської системи виконання покарань та остаточно утвердилося в оборонській і англійській системах. Встановлено, що критерії розподілу засуджених на певні групи мали змішаний характер, при цьому переважали біологічні та кримінально-правові ознаки. Доведено, що незважаючи на нечіткість класифікаційних критеріїв, механізми та правила розподілу засуджених структурували взаємовідносини між суб’єктами класифікації та засудженими з метою оптимального пізнання останніх.
В сучасній українській пенітенціарній практиці домінують кримінально-правові критерії класифікації засуджених, які нездатні повною мірою врахувати усі особливості та динаміку людської поведінки засудженого у місцях позбавлення волі.
2. Зміст класифікації складають її критерії та види, які визначаються кримінологічними особливостями особи злочинця. З урахуванням багатоступеневості цього процесу, доведено, що окремі класифікаційні критерії (кримінологічні, кримінально-правові, педагогічні, психологічні тощо) повинні використовуватися окремими суб’єктами з метою: а) всебічного вивчення особистості протягомусього періоду відбування покарання; б) диференціації засуджених на однорідні групи відповідно до ступеню їх небезпеки для суспільства для забезпечення різного рівня нагляду й контролю; в) урахування кримінологічних особливостей засудженого з метою організації ефективного (спільного або окремого) розміщення в межах структурних дільниць кримінально-виконавчих устано
Кримінологічна концепція класифікації зумовлює потребу в здійсненні на практиці трьох видів класифікації: первинної класифікації, вторинної та перекласифікації засуджених до позбавлення волі. Обґрунтовано, що вищезазначені види класифікації не мають чітких правових меж у сучасному кримінально-виконавчому законодавстві та характеризуються інтенсивною взаємозалежністю.
3. Кримінологічний аналіз зарубіжного досвіду класифікації свідчить про те, що європейська концепція обмежується вузько направленою класифікацією засуджених за «ступенем небезпеки для суспільства», статевими, віковими ознаками. Однак таку класифікацію в подальшому доповнює процедура перегляду категорії безпеки окремого засудженого, яка залежить від його поведінки в місцях позбавлення волі, освітніх курсів, ступеню довіри до нього персоналу і строку, який залишився до закінчення відбування ним покарання.
Американський підхід відображає складний кримінологічний процес класифікації засуджених, що розпочинається комплексним вивченням особистості засудженого у період перебування його в діагностичному центрі, в якому проводяться психологічні тестування засуджених, досліджуються вчинений злочин, дисциплінарна історія, судимість, зловживання наркотиками, алкоголем, висновки служби пробації, ювенальних судів. Загального федерального законодавства щодо кримінологічної класифікації засуджених до позбавлення волі не існує, однак Центральна система моніторингу ув’язнених, по суті, фіксує певні групи засуджених, базуючись на кримінологічній класифікації. Встановлено, що перед тим, як перевести засудженого до нової камери або в’язниці, персонал Федерального бюро в’язниць зобов’язаний перевірити дані Центральної системи моніторингу.
Запропоновано апробувати у вітчизняній пенітенціарній системі прогресивні механізми класифікації засуджених, засновані на: по-перше, всебічному вивченню засуджених до позбавлення волі, їх соціально-психологічних особливостях, визначенню типів особистості; по-друге, процедурі перегляду категорії засудженого до позбавлення волі у процесі відбування ним покарання; по-третє, отриманні кримінологічної інформації про неофіційну (неформальну) класифікацію засуджених до позбавлення волі та врахуванні її при здійсненні класифікації засуджених у процесі відбування ними покарання.
4. Регіональні комісії, проводячи первинну класифікацію засуджених до позбавлення волі, повинні використовувати поряд з біологічними (вік, стать) та кримінально-правовими (тяжкість вчиненого злочину, форма вини тощо) критеріями, кримінологічно значимий критерій – рецидивонебезпечність з урахуванням особистості злочинця, способу життя та попереднього злочинного досвіду.
Існує необхідність законодавчо закріпити суб’єкт первинної класифікації метою покращення діяльності Регіональної комісії, а саме: викласти ст. 86 КВК у такій редакції: «Вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що у своїй діяльності керуються даним Кодексом, відповідним Положенням та Інструкцією».
Кримінологічна концепція механізму первинної класифікації засуджених до позбавлення волі передбачає використання таких критеріїв, як форма вини та факт попереднього відбування покарання до всіх категорій засуджених. Запропоновано до ч. 2 ст. 18 КВК України та п. 2.3. і 2.4. Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі внести відповідні зміни, замінивши «…чоловіки, вперше засуджені» на «особи, вперше засуджені…», «чоловіки, вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності» на «особи, вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності…».
Кримінологічний аналіз критеріїв первинної класифікації свідчить про те, що до них не повинні включатися ознаки расової, етнічної приналежності або релігійних поглядів. Втілення критерію «громадянства» у практику первинної класифікації засуджених до позбавлення волі також є практично не виправданим для пенітенціарної системи України, оскільки кількість засуджених до позбавлення волі іноземців є незначною, і в нашій країні немає підстав вживати заходів для «етнічного та расового збалансування», які протягом багатьох років впроваджують у свою пенітенціарну систему США.
5. Вторинна класифікація засуджених є необхідним елементом системи класифікації, яка продовжує вивчати особистість злочинця у період перебування його в установі виконання покарання і формує однотипні групи для спільного засвоєння засудженими інструментів ресоціалізації та виправлення. Вторинна класифікація проводиться з метою зниження негативного впливу на особистість умов позбавлення волі, мінімізації міжгрупових та особистісних конфліктів, попередження рецидиву злочину.
Існуюча система розміщення засуджених (система відділень) має багато спільних рис з існуючою раніше «загінною системою» засуджених. Вона є головною перешкодою проведення ефективної вторинної класифікації засуджених до позбавлення та має бути переглянута на користь блочної системи із більшим контролем за станом фізичного і психологічного збереження та подальшої ресоціалізації особи злочинця;
У результаті комплексного кримінологічного аналізу різнорівневих критеріїв вторинної класифікації виявлено їх здатність ідентифікувати найбільш криміногенні категорії засуджених. Запропоновано систему кримінологічних критеріїв вторинної класифікації, які характеризуються інтенсивною взаємозалежністю та умовно поділені на дві групи: 1) критерії, що відображають типологічні особливості засуджених, які за своїми кримінологічними ознаками схильні до вчинення злочинів під час відбування кримінального покарання та потребують окремого утримання від інших засуджених у рамках структурних дільниць; 2) критерії, на основі яких формуються класифікаційні групи з метою диференціації в організаційних формах виховної роботи.
Критерії першої групи визначають засуджених, які мають психічні аномалії. Ці особи вчинили переважно насильницькі злочини, володіють рядом особливостей, що дозволяє говорити про особливий їх тип – особу злочинця з психічними аномаліями, які істотно змінюють мотиваційну сферу людини, її емоційні відносини, потреби і ціннісні орієнтації, впливають на мислення. Такі особи відрізняються низкою суттєвих соціально-демографічних, соціально-рольових, кримінально-правових та психологічних особливостей. Психічні аномалії призводять до відхилень у поведінці засуджених, а також складнощів адаптації особи в місцях позбавлення волі.
На основі критеріїв другої групи реалізовується індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка проводитися з урахуванням спільності культурних, соціальних, світоглядних аспектів. У цьому разі повинні враховуватися критерії, які відображають психофізіологічні і соціальні особливості осіб, мовні, культурні та релігійні ознаки; характер вчиненого злочину. У сукупності ці обставини використовуються для кримінологічного прогнозування рецедивонебезпечної поведінки засуджених.
Для приведення практики вторинної класифікації засуджених до міжнародних стандартів і реалізації кримінологічних засад класифікації, слід ст. 86 КВК України частиною другою такого змісту: «Класифікація засуджених до позбавлення волі у виправних та виховних колоніях здійснюється відповідною комісією у складі начальника установи, його заступників, начальника відділу спеціального обліку, начальника медичної частини, психолога та начальника відділу КДіР з урахуванням результатів кримінологічного, психологічного та іншого вивчення особистості засудженого» ; доповнити ч. 2 ст. 96 КВК України такого змісту: «Особи, які мають психічні аномалії засуджені за насильницькі утримуються в окремому жилому приміщенні ізольовано від інших засуджених».
6. Удосконалення класифікації засуджених до позбавлення волі пов’язано з перекласифікацією засуджених - процесом, внаслідок якого змінюється обсяг правообмежень засудженого на підставі кримінологічного аналізу його особистості, поведінки у період відбування покарання в кримінально-виконавчих установах, а також оцінки факторів ризику рецидиву злочину.
Кримінологічний аналіз критеріїв перекласифікації показав, що потенційна працездатність, яка впливає на первинну класифікацію, також використовується компетентними органами, що здійснюють перекласифікацію засуджених до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також дільниці соціальної реабілітації. Як вважають опитувані співробітники ДПтС, законодавець лобіював у цьому разі інтереси, насамперед виправних колоній та виправних центрів з метою використання праці засуджених, оскільки фізіологічний стан жінок, інвалідів та осіб пенсійного віку не дозволяє їм працювати на виробництві кримінально-виконавчих установ. Ці особи не підлягають перекласифікації на більш пільгові умови відбування покарання, що порушує принципи законності, справедливості, гуманізму, рівності засуджених перед законом.
Ставлення засуджених до праці не повинно використовуватись як основний критерій для їх перекласифікації, оскільки не відображає об’єктивний процес виправлення. Базовим елементом перекласифікації є індивідуальна програма соціально-виховної роботи, яка розрахована на різні категорії засуджених (залежно вид типу особистості) та піддається корегуванню залежно від результату участі у ній засудженого.
Система стягнень та заохочень дозволяє створювати для засуджених такі умoви, які нaйбільш зручні для aдміністрації УВП. Крім того, механізм зaстосувaння заохочень та стягнeнь має багато недоліків, які роблять застосування цих заходів нe передбачуваними та, навіть, несподіваними
При перекласифікації засуджених доцільно використовувати кримінологічні засади класифікації. Досліджувати поведінку засудженого потрібно з точки зору динамічних факторів ризику, які відображають інформацію про застосування засудженим насильства (агресивної поведінки) щодо інших засуджених чи персоналу, спроби втеч, участь у трудовому виробництві, освітніх, навчальних програмах, наявність позитивних чи негативних планів на майбутнє та ін.
Для приведення практики перекласифікації засуджених до міжнародних стандартів та з урахуванням кримінологічних засад із ч. 2 п. 2, 3 ст. 101 КВК Українита п. 2.2 Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, потребують виключення такі положення: «…інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років».
7. Кримінологічні дослідження виявили, що чим більш ізольований засуджений від суспільства, обмежений в задоволенні потреб шляхом тотальної регламентації поведінки за допомогою режимних засобів, тим більш є стратифікаційним та замкнутим його соціальне середовище. І навпаки, чим менш формалізоване життя засуджених під час відбування покарання, тим більш зменшується опір засуджених заходам виправлення та ресоціалізації.
Дієвим засобом виправного впливу на окремі класифікаційні групи засуджених є «тюремні відпустки». Потенційна можливість короткочасного виїзду за межі колонії стимулюватиме позитивну поведінку засуджених. Тюремна відпустка повинна застосовуватись не тільки до осіб, які перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, а також до осуджених, які перебувають у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховнихколоніях. Протиріччя між руйнуванням колишніх соціальних зв'язків і гострою потребою в соціальній підтримці змушуєзасуджених до пошуку нових механізмів соціалізації, адаптованих до умов кримінально-виконавчих установ.
З метою удосконалення законодавчого врегулювання концепції «тюремної відпустки» кримінально-виконавчими засобами видається доцільним внести до КВК України відповідні зміни з урахуванням положень Рекомендації Ради Європи №R (82) 16 «Про тюремні відпустки». А саме, викласти ч. 4 ст. 111 КВК України в такій редакції: «Засуджені, які не виявляють схильності до втечі та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправнихколоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних днів. Дозвіл на короткочасний виїзд надається комісією установи виконання покарань з урахуванням особи засудженого та його поведінки під час відбування покарання». Зазначене положення пропонується закріпити у відповідній Інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань.
8. Модель вдосконалення діяльності персоналу кримінально-виконавчих установ щодо класифікації засуджених передбачає якісне кадрове забезпечення, формування нових механізмів управління, ресоціалізацію персоналу, зокрема: а) підготовка кадрів пенітенціарного спрямування вимагає застосування етичних норм, що є неодмінною умовою їх професіоналізму, а також укомплектування штату психологами та соціальними працівниками у достатній кількості; б) нові механізми управління кримінально-виконавчими установами розглядають діяльність персоналу, як багатовекторну і соціальну, яку неможливо обмежувати виключно формальним процесом виконання покарань; в) ресоціалізаціяпeрсоналу є засобом протидії професійним деформаціям співробітників шляхом зменшення «навантаження» одиниці персоналу кількістю засуджених, а також запровадження обов’язкових консультацій корекційних психологів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Абрамкин В. Ф. Поиски выхода. Преступность, уголовная политика, места заключения в постсоветском пространстве / Абрамкин В. Ф. – М.: Права человека, 1996. – 240 c.
2. Авербах И. От преступления к труду /Авербах И.; Под ред. А. Вышинского. – М.: Советское законодательство, 1936. – 226 с.
3. Азарова Е. Преступность старших возрастов / Е. Азарова // Современная преступность. – Вып. 2. Социальный состав, профессии, возраст, грамотность. – М. : Изд-во НКВД РСФСР, 1930.– С. 10–21.
4. Александров Ю. К. Очерки криминальной субкультуры / Ю. К. Александров. – М.: Права человека, 2001. –152 с.
5. Александров Д. О. Юридична психологія: підручник / Д. О. Александров, В. Г. Андросюк / За заг. ред. Л. І. Казмеренко, Є. М. Мойсеєва. – К.: КНТ, 2007. – 360 с.
6. Аналіз проблем запровадження громадського моніторингу в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань. Посібник. – К.: КІМ, 2007. – 536 с.
7. Андрушко А. В. Геронтологічна злочинність: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання: монографія / А. В. Андрушко. – Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2011. – 248 с.
8. Антонян Ю. М. Системный подход к изучению личности преступника / Ю. М. Антонян // Советское государство и право. – 1974. – № 4. – С. 89–90.
9. Антонян Ю. М. Изучение личности преступника. Учебное пособие / Антонян Ю. М. – М., Изд-во ВНИИ МВД СССР. – 1982. – 80 с.
10. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Антонян, В. С. Бородин; отв. ред. В. Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
11. Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции / Антонян Ю. М. – Москва.: Логос, 2004. – 448 с.
12. Анисимков В. М. Россия в зеркале уголовных традиций тюрьмы/ Анисимков В. М. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 204 с.
13. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
14. Бадира В. А. Правові основи виправлення та ресоціалізації жінок, засуджених до позбавлення волі : монографія / В. А. Бадира, Т. А. Денисова. – Запоріжжя, 2009. – 168 с.
15. Бажанов О. И. Прогрессивная система исполнения наказания / О. И. Бажанов. – Минск: Наука и техника, 1981. – 168 с.
16. Бакрадзе К. Логика: Учебник / К. Бакрадзе. – Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1951. – 455 с.
17. Барабаш Є. Ю. Організаційно-правові засади діяльності установ виконання покарань: дис. … канд.юр. наук: 12.00.07 / Євген Юрійович Барабаш.–Х.,2006, – 232 с.
18. Батиргареєва В. С. Вплив місць позбавлення волі на розвиток «злочинної кар’єри » рецидивістів / В. С. Батиргареєва // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук праць ІВПЗ АПрН України. – Х.: Кроссроуд, 2007. – Вип. 14. – С. 125– 135.
19. Батиргареєва В. С. Жіноча рецидивна злочинність в Україні: кримінологічний аналіз сучасного стану / В. С. Батиргареєва // Вісник Академії прав. наук України. – 2005. –№ 3. – С. 200–211.
20. Батиргареєва В. С. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми: монографія / Батиргареєва В. С. – Х.: Право, 2009. – 576 с.
21. Безпалюк О. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі / О. Безпалок , А. Гель // Вісник прокуратури. – 2006. – №12. – С. 56–65.
22. Беляев Н.А. Исправительно-трудовое право: ученик / Н. А. Беляев. – М.: Юрид.лит, 1971. – 416с.
23. Беляев Н. А. Принципы классификации осужденных / Н. А. Беляев // К новой жизни. –1964. – № 8. – С. 31–39.
24. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Беляев Н. А. ; Ленинградский гос. ун-т им. А.А.Жданова. – Ленинград, 1963. – 41 с.
25. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях / Беляев Н. А. – Л.: Изд-во Ленинград ун-та, 1963. – 185 с.
26. Бехтерев B. M. Внушение и его роль в общественной жизни / Бехтерев В. М.. –СПб., Изд. К. Л. Риккера, 1908. – 175 с.
27. Беца О. В. Психолого-педагогічна класифікація засуджених як основа диференційованого та індивідуального підходу до них у процесі перевиховання/ О. В Беца // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: КІВС. – 1999. – №4. – С. 73–85.
28. Богатирьов І. Г. Кримінально-виконавче право України : Підручник : Рекомендовано МОН України / Богатирьов І. Г. – К. : Прав. єдність, 2008. – 352 с.
29. Боднар І. В. Кримінологічні засади запобігання вчинення злочинів у кримінально-виконавчих установах закритого типу : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / І. В. Боднар. - Х., 2012. - 19 с.
30. Боднар І. В. Джерела отримання інформації про засуджених схильних до скоєння злочинів / І. В. Боднар // Від громадського суспільства до правової держави : матеріали ІІ міжнар. науково-практичної конференції (м. Харків, 25 квітня 2007 року). – Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2007. – С. 313–315.
31. Бодюл Є. М. Концептуальні засади і загальна характеристика Кримінально-виконавчого кодексу України / Є. М. Бодюл, О. М. Джужа // Право України. – 2004. – №7. – С. 80–84.
32. Бодюл Є. М. Особливості та деякі проблеми виконання покарання у виді обмеження волі за новим Кримінально-виконавчим кодексом України / Є. М. Бодюл // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 2004. – №9. – С. 185–192.
33. Бодюл Є. М. Правові та організаційні засади виконання покарань в кримінально-виконавчих установах відкритого типу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / Є. М. Бодюл. – К., 2005.–17с.
34. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні (IX – XX ст.): навч. посібник / Бойко І. Й. . – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 408 с.
35. Бриллиантов А. В. Дифференциация наказания: уголовно-правовые и уголовно-исполнительные проблемы: дис. ... докт. юрид. наук. : 12.00.08 / Александр Владимирович Бриллиантов. – М., 1998. – 439 с.
36. Венгеров А. Б. Синергетика, юридическая наука, право / А. Б. Венгеров // Советское государство и право. – 1986. – № 10. – С. 42.
37. Вишневская Н. И. Исправление осужденных к лишению свободы: вопросы теории и практики: уголовно-исполнительный аспект : дис. … кандидата юридических наук : 12.00.08 / Наталия Ивановна Вишневская.– Челябинск: РГВ, 2007. – 181 с.
38. Волошин Н. И. Осужденные, отбывающие наказание в тюрьмах. Вып. 6 / Волошин Н. И. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1972. – 36 c.
39. Воробьев М. Места заключения / М. Воробьев // Рабочий Суд. – 1924. – № 3–5. – С. 27.
40. Галай А. О. Поняття персоналу пенітенціарних установ / А. О. Галай// Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – К., 2000. – № 5. – С. 34–40.
41. Гель А. Визначення виду виправної установи засудженим / А. Гель, В. Ковганич // Вісник прокуратури. – 2003. – № 3. – С. 56–59.
42. Гель А. П. Кримінально-виконавче право України : Навч. посiбник : Рекомендовано МОН України / А. П. Гель, Г. С. Семаков, І. С. Яковець ; За ред. А. Х. Степанюка. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.
43. Гель А. П.Обмеження волі як покарання, альтернативне позбавленню волі на певний строк: проблеми правової регламентації / А. П. Гель // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 10. – С. 83 – 86.
44. Гернет М. Н. В тюрьме: Очерки тюремной психологии / Гернет М. Н. – М.: Право и жизнь, 1925 . – Том 4. – С. 90.
45. Гернет М. Н. Избранные произведения / М. Н. Гернет; сост. М. М. Бабаев; отв. ред. А. Б. Сахаров. – М.: Юрид. лит., 1974. – 639 с.
46. Глоточкин А. Д. Исправительно-трудовая психология: учебник для вузов МВД СССР / Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. /Под. ред. К. К. Платонова. – М.: Академия МВД СССР, 1974. – 426 с.
47. Голіна В. В. Проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх з психічними аномаліями / В. В. Голіна, В. П. Ємельянов, П. Т. Петрюк // Право України. –2005. –№ 10. – С. 74 – 76.
48. Головкін Б. М. Корислива насильницька злочинність в Україні: феномен, детермінація, запобігання : монографія / Головкін Б. М. – Х. : Право, 2011. – 432 с.
49. Головко Т. М. Гендерні аспекти покарання у вигляді позбавлення волі / Т. М. Головко // Науковий вісник Національного університету ДПС України. – 2009 –№3. – С. 250 – 255.
50. Градецький А. В. Особливості карально-виховного впливу на засуджених, колишніх суддів та співробітників правоохоронних органів, які відбувають покарання у виді позбавлення волі: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Андрій Вікторович Градецький. - Запоріжжя, 2010. - 228 с.
51. Гритенко О. А.Заходи стимулюючого спливу на поведінку жінок , засуджених до позбавлення волі, у сфері праці: міжнародні стандарти та тенденції реформування вітчизняного законодавства Південноукраїнський правничий часопис / О. А. Гритенко // 2011. – № 1. – С. 32-35.
52. Гришанин П. Ф. Ответственность преступников-рецидивистов по советскому уголовному праву / Гришанин П. Ф. – М.: Акад. МВД СССР, 1974. – 149 с.
53. Двойнос О. Г. Реформи – це процесс/ О. Г. Двойнос // Аспект: Інформ. бюл. –Донецьк: Донецький Меморіал. – 2002. – №3. – С. 9 – 11.
54. Дементьев С. И. Классификация заключенных и система советских исправительно-трудовых учреждений : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. / Дементьев С.И. – Свердловск, 1967. – 25 c.
55. Дементьев С. И. Лишение свободы. Уголовно-правовые и исправительно-трудовые аспекты: монография / Дементьев С.И. – Издательство Ростовского университета, 1981. – 208 с.
56. Дементьев С. И. Четверть века в лагерях и колониях Советского Союза: правда и вымысел / Дементьев С. И. – Краснодар, 2002. – 451 с.
57. Демидов А. И. О методологической ситуации в правоведении / А. И. Демидов // Правоведение. – 2001. – № 4. – С. 18.
58. Денисова Т. А. Вплив покарання на особу засудженого / Т. А. Денисова // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 1. – С. 138 – 143.
59. Денисова Т. А. Кримінальне покарання та реалізація його функцій: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Тетяна Андріївна Денисова. - Запоріжжя, 2010. - 505 с.
60. Державин Г. Р. Записки Сочинения: В 7 т. /Державин Г. Р.; гол. ред. Я. К. Грота. СПб.: Изд. Академии наук. Т. 5, 1989. – С. 453.
61. Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України: адміністративно–правовий аспект: навч. посіб. / Ред. колегія: В. П. Пєтков та ін.-К.: КНТ, 2011.– 648 с.
62. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних / Долгова А. И. – М.: Юрид. лит., 1998. – 160 с.
63. Дрьомін В. М. Кримінологічні аспекти призначення та виконання покарань / В. М. Дрьомін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №1. – С. 160–162.
64. Дрьомін В. М. Соціальні та правові підстави застосування в Україні покарань, альтернативних позбавленню волі / В. М. Дрьомін // Право України. – 2000. – №6. – С. 31.
65. Дрьомін В. М. Особливості формування кримінальної субкультури / В. М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави та права. – Вип. 25. – Одеса, 2006. – С. 498504.
66. Дрёмин В. Н. Преступность и криминологические основы уголовной юстиции : монография / В. Н. Дрёмин, А. А. Березовский, Н. А. Орловская и др.; под ред. В. Н. Дрёмина. – О. : Фенікс, 2007. – 280 с.
67. Дрьомін В. М. Каральна політика держави та проблеми деінституціалізації тюремного середовища / В. М. Дрьомін // Актуальні проблеми держави i права : зб. наук. праць / редкол.: С. В. Ківалов (голов. ред.) та ін. – Вип. 49. - О.: Юрид. л-ра, 2009. – С. 131–136.
68. Дрёмин В. Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества: монографія / Дрёмин В. Н. – О. : Юрид. лит-ра. – 2009. – 616 с.
69. Егорова Н. Уголовная ответственность управляющих субъектов и синергетика / Н. Егорова // Уголовное право. – 2003. – № 4. – С. 2426.
70. Европейские пенитенциарные правила : Рекомендации Совета Европы R (2006) 2. –Донецк: Донецк. мемориал, 2006. –42 с.
71. Європейські пенітенціарні правила [Електронний ресурс] . - Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_032.
72. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномаліями / Емельянов В. П.. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 113 с.
73. Жінки в місцях позбавлення волі [Електронний ресурс] сайт Тюремний портал . - Режим доступу: http://ukrprison.org.ua/statistics/1347257528.
74. Жук І. Л. Праця засуджених в місцях позбавлення волі: монографія / І. Л. Жук, Л. А. Жук, О. М. Неживець. – К. : Кондор, 2009. – 226 с.
75. Журавська З. В. Віктимологічні засади боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. / Зоряна Валентинівна Журавська. - К., 2010. - 263 с.
76. Зайцева О. В. Рецидивная преступность лиц с психическими отклонениями: дис. канд. юр. наук: 12.00.08 / Олеся Викторовна Зайцева. – Саратов, 2002. – 253 с.
77. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. – Кн. 1 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів / А. П. Закалюк . – К.: Вид.дім «Ін Юре», 2007. – 712 с.
78. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23.06. 2005 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №30. - Ст.409.
79. ЗАО «Гулаг» Пенитенциарная система № 9 (154) Политика: Эксперт Украина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.expert.ua/articles/8/0/5159/
80. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених до позбавлення волі: монографія /За заг. ред. А. Х. Степанюка. – Х.: Кроссроуд, 2011. – 323 с.
81. Звіти про виконання Плану заходів щодо реалізації основних напрямків діяльності Державної пенітенціарної служби України за 2010-2011 рік [Електронний ресурс] / Інформація з сайту Державної пенітенціарної служби України. – Режим доступу : www.kmu.gov.
82. Звіт про кількість УВП, наявність, рух та склад засуджених у Державній пенітенціарній службі України за 2010 р. [Електронний ресурс]: Інформація з сайту Державної пенітенціарної служби України. – Режим доступу. – www.kmu.gov.
83. Звіт про кількість УВП, наявність, рух та склад засуджених у Державній пенітенціарній службі України за 2011 р. [Електронний ресурс]: Інформація з сайту Державної пенітенціарної служби України. - Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/index.
84. Звіт про кількість УВП, наявність, рух та склад засуджених у Державній пенітенціарній службі України за 2012 р [Електронний ресурс]: Інформація з сайту Державної пенітенціарної служби України. – Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/index.
85. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении / Зелинский А. Ф. – Х.: Изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1986. – 167 с.
86. Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование) / Зелинский А. Ф. – Х.: Вища шк., 1980. –152 с.
87. Зелинский А. Ф. Криминальная психология : научно-практическое издание / Зелинский А. Ф. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.
88. Зіброва С. І. Огляд систем класифікації та категоризації ув’язнених у країнах Західної Європи / С. І. Зіброва // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. –1999. – №4. – С. 73–85.
89. Зміни до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затв. наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 6 червня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – №25. – Ст. 1451.
90. Зобков В. Про удосконалення профілактичних заходів проти жорстокості і професійної деформації офіцерів виправно-трудових колоній / В. Зобков // Професійний фізіолог. – К., 2000. – С. 12-18.
91. Зубков А. И. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России: история и современность / А. И. Зубков, Ю. И. Калинин, под ред. С. В. Степашина. – М.: Норма, 1998. – 176 с.
92. Зубков А. И. Уголовно-исполнительное право Российской федерации: учебное пособие / Зубков А. И. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 217 с.
93. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения / Игошев К. Е. – Горький: Горьк. ВШ МВД СССР, 1974. – 168 с.
94. Исправительно-трудовое право. Общая часть: учебник для слушателей вузов МВД СССР / под ред. М. П. Мелентьева. – Рязань: РВШ МВД СССР, 1987. – 351 с.
95. Исправительно-трудовое право : учебник для юрид. ин-тов и фак. / Отв. ред. Н. А. Беляев, М. И. Фёдоров.– М.: Юридическая литература, 1971. – 416 с.
96. Исправительно-трудовое право: учебно-метод. пособ. – О.: изд-во ОГУ им. Мечникова, 1994. – 37 с.
97. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарань осіб, засуджених до позбавлення волі: Затв. наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – №1. – Ст. 11.
98. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: Затв. Наказом Міністерства юстиції України від 08.02.2012 № 222/5 // Офіційний вісник України від 27.02.2012.
99. Інформація з офіційного сайту Arizona Department of Сorrections // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.azcorrections.gov/policysearch/800/0801.pdf
100. Інформація з офіційного сайту Ontario Minist of Community Safety and Correctional Services : Agencies ЕлектроннийресурсРежимдоступу: http://www.search.gov.on.ca/FSS/ProcessSearch.do?
101. Інформація щодо наслідків діяльності психологічної служби Чорноморської ВК ДПтС України в Одеській області (№ 74) за грудень 2010 року.
102. Камянець Т. В.Теоретичні та прикладні проблеми виконання покарання у виді обмеження волі : автореферат на здоб. наук. ступеня к.ю.н. : спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» /Т. В. Камянець .- Харків, 2013. – 20 с.
103. Кедров Б. М. Классификация наук/ Кедров Б. М. – М.: Изд-во ВПШ и АОН, 1961. – 472 с.
104. Кирилова И. А. Женщины, отбывающие наказание в исправительно-трудовый колониях. – М., изд. ВНИИ МВД СССР,1973. – 48 с.
105. Кирилова И. А. Характеристика женщин, отбывающих наказание в ИТК. Вып. 3 / Кириллова И. А., Лысягин О. Б. – М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1981. – 62 c.
106. Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя / Ковалев А. Г. – М., 1968. – 136 с.
107. Колб О. Г. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі: Навч. посіб. / Колб О. Г. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. Ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. – 494 с.
108. Кондратішина В. В. Кримінально-виконавча політика України: формування та реалізація: дис... канд. юрид наук: 12.00.08 / Вікторія Вікторівна Кондратішина. - Львів, 2009. - 275 с.
109. Концепція державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: схвал. Указом Президента України від 8 листопада 2012 року № 631/2012 // Офіційний вісник Президента України. – 2012. - № 31. – Ст. 750.
110. Концепція Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики Віл – інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки: схвал. розпорядженням КМ Україні від 21.05.2008 р. № 728 –р// Офіційний вісник України. – 2008. – № 37. – Ст. 1240.
111. Корецкий Д. А. Криминальная субкультура и ее криминологическое значение / Д. А. Корецкий, В. В. Тулегенов. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический цент Пресс », 2006. – 243 с.
112. Корнблитт Л. Состав заключенных и проведение режима в Московских местах лишения свободы / Л. Корнблитт // Рабочий суд. – 1926. – № 17–18. – С. 1104–1105.
113. Костенко А. Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника) / А. Н. Костенко. – К. : Наукова думка, 1990. – С.123126.
114. Костенко О. М. Природні і людські фактори у праві. Дослідження з позиції соціального натуралізму / О. М. Костенко // Вісник НАН України. – 2005. – № 8. – С. 2635.
115. Костенко А. Н. Социальный натурализм как методологический принцип юриспруденции и криминологии / А .Н. Костенко // Вестник Академии правовых наук України. – 2004. – № 4. – С. 134.
116. Костенко О. М. Культура і закон - у протидії злу : монографія / Костенко О. М. ─ К : Атіка, 2008 . ─ 352 с.
117. Костенко А. Н. О криминологических основаниях реформы уголовной юстиции Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук статей / за ред.. М.П. Орзиха, В.М. Дрьоміна]. – О.: Фенікс, 2008. – 318 с.
118. Костенко О. М. Концепція прав людини: сучасний стан і перспективи розвитку / О. М. Костенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2011. - № 11. - С. 5-11.
119. Котюк І. І. Кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче право України: гендерна експертиза / І. І. Котюк, О. М. Костенко . – К.: Логос, 2004. –127 с.
120. Криминальная мотивация / Отв. ред. Кудрявцев В. Н. – М.: Наука, 1986. – 304 c.
121. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / За ред. В. В. Сташиса., В. Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 497 с.
122. Кримінально-виконавче право: Підручник. / За заг. ред. А. Х.Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256 с.
123. Кримінально-виконавче право України. Загальна та Особлива частини. Навчальний посібник / За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 448 с.
124. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В. М. Трубников, В. М. Харченко, О. В. Лисодід та ін. – Х.: Право, 2001. – 384 с.
125. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / Степанюк А. X., Яковець І. С. – Х.:ТОВ "Одіссей", 2005. – 560 с.
126. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. - Ст. 21 (з наступними змінами та доповненнями).
127. Криминология : учебник / Под. общ. ред. А. И. Долговой. – М.: Норма, 1999. – 784 с.
128. Кристи Нильс. Борьба с преступностью как индустрия. Вперед, к Гулагу западного образца / Пер. с англ. А. Петрова, В. Пророковой. – М.: РОО “Центр содействия реформе уголовного правосудия”, 2001. – 216 с.
129. Кримінально-