КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КАТУВАННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ТЕЛЕСНІЦЬКИЙ ГЕННАДІЙ НИКОНОВИЧ

УДК 343.255.5+340.5

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КАТУВАННЯ:
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Савченко Андрій Володимирович,
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2013

ЗМІСТ

1ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ГЕНЕЗИС КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КАТУВАННЯ 14
1.1. Теоретико-методологічні засади проведення порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за катування 14
1.2. Генезис кримінальної відповідальності за катування 48
Висновки до розділу 1 65
РОЗДІЛ 2 КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КАТУВАННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ 70
2.1. Об’єкт катування 70
2.2. Об’єктивна сторона катування 86
2.3. Суб’єкт катування 108
2.4. Суб’єктивна сторона катування 123
Висновки до розділу 2 137
РОЗДІЛ 3 КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ КАТУВАННЯ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ЦЕЙ ЗЛОЧИН ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ 146
3.1. Кваліфікуючі ознаки катування 146
3.2. Покарання за катування 165
Висновки до розділу 3 180
ВИСНОВКИ 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195
ДОДАТКИ 238

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

абз. – абзац
гл. – глава
див. – дивись
ЄКПЛ – Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року
ін. – інше
ЗЗ – Зведення законів
Конвенція ООН проти катувань – Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 10 грудня 1984 року
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
лат. – латинською мовою
МВС – Міністерство внутрішніх справ
ОВС – органи внутрішніх справ
ООН – Організація Об’єднаних націй
п. – пункт
ППВСУ – постанова Пленуму Верховного Суду України
р. – рік
розд. – розділ
рос. – російською мовою
рр. – роки
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
РФ – Російська Федерація
РБ – Республіка Білорусь
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст. – стаття (століття)
ст.ст. – статті (століття у множині)
США – Сполучені штати Америки
т.ін. – таке інше
т.ч. – тому числі
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ФРН – Федеративна республіка Німеччина
ч. – частина
$ – долари США
§ – параграф (стаття)

ВСТУП

Актуальність теми. Пріоритетним завданням для кожної демократичної держави у галузі кримінально-правової охорони прав і свобод людини і громадянина є захист їх життя та здоров’я. Конституція України проголошує життя і здоров’я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність (ст. 3), наголошуючи, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» (ст. 28) [101]. З перерахованого особливе місце належить забороні здійснення катування людей, що також коригується з вимогами важливих міжнародно-правових актів, на підставі яких кожна держава має розглядати акти катування як злочини. В Україні найбільш суворі заходи щодо переслідування тих, хто вчиняє катування, визначає національний Кримінальний кодекс (КК), який у 2001 р. вперше безпосередньо встановив відповідальність за скоєння цього суспільно небезпечного діяння (ст. 127, розділ ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини).
Сьогодні, за даними Міжнародної Амністії, катування та жорстоке поводження зафіксовано у понад 150 державах світу, при цьому у 80 державах тортури заподіювали летальні випадки [203]. За інформацією Міністерства внутрішніх справ (МВС) України у період з 2002 по 2011 рр. в нашій державі було зареєстровано 592 факти катувань, зокрема: у 2002 – 54; у 2003 – 46; у 2004 – 40; у 2005 – 61; у 2006 – 78; у 2007 – 56; у 2008 – 70; у 2009 – 63; у 2010 – 60; у 2011 – 64 [62]. Незважаючи на наведені цифри, звісно, що реальні масштаби застосування катувань в Україні є набагато серйознішими.
Результати перевірок Уповноваженого з прав людини дають підстави зробити висновок, що до цього часу не вдалося запобігти випадкам катування в Україні. Наразі цей злочин має свій вияв у всіх регіонах нашої держави. Продовжує зберігатися неприпустима практика застосування тортур та дій, що принижують гідність людини, особливо під час затримань, арештів і допитів. У ряді випадків катування призводило до стійкого розладу здоров’я, каліцтва або загибелі потерпілих. Звідси кожний факт катування викликає нечуваний резонанс у суспільстві та сприймається як брутальне порушення невід’ємних прав людини і громадянина на здоров’я і життя, недоторканість і повагу їхньої гідності, волаюче нехтування законом, відкриту загрозу демократії, приниження авторитету правоохоронних органів, недовіру до держави в цілому.
Незважаючи на криміналізацію катування, застосування ст. 127 КК України не можна й досі визнати ефективним (зокрема, це стверджують 76,8 % опитаних респондентів). І хоча згадана стаття, задля узгодження її з нормами міжнародного законодавства та тенденціями гуманізації кримінальної відповідальності, тричі (у 2005, 2008, 2009 рр.) змінювалася та доповнювалася, однак навіть такі законодавчі зусилля остаточно не вирішили чимало дискусійних питань теоретичного та прикладного характеру, що пов’язані з кримінально-правовою забороною катування.
Отже, ст. 127 «Катування» КК України продовжує мати низку конструктивних недоліків, через що її застосування на практиці викликає чимало труднощів (зокрема, визначення поняття «катування» й досі не співпадає з настановами базових міжнародних конвенцій, у постановах вищих органів судової влади немає роз’яснень щодо правильної реалізації положень згаданої статті, вказівка на службову особу як спеціального суб’єкта цього злочину відсутня, у багатьох випадках дії винних у катуванні осіб кваліфікують за іншими статтями, що передбачають відповідальність за менш небезпечні злочини, покарання за катування не справляє належного карального та превентивного впливу, а низка обставин, що обтяжує відповідальність за цей злочин, не отримала свого законодавчого закріплення). При цьому одним з визначальних чинників існування окресленої негативної ситуації є неналежне врахування українським законодавцем позитивного міжнародного та зарубіжного досвіду нормотворчості й правозастосування щодо кримінальної відповідальності за катування, відсутність у вітчизняній кримінально-правовій науці суттєвих порівняльно-правових розробок з цього приводу.
Варто вказати, що наукові дослідження у галузі кримінального права щодо відповідальності за катування та суміжні з ним злочини здійснювала низка як вітчизняних, так й іноземних учених-правників (наприклад, І.Г. Богатирьов, Є.Д. Булавін, О.О. Вакулик, П.А. Воробей, Г.Ю. Гладких, В.К. Грищук, О.М. Джужа, Д. Діл, М. Донеллі, М. Еванс, О.М. Ігнатов, В.Я. Ільницький, К.В. Катеринчук, Б. Клукас, Д.О. Кобзин, В.В. Коваленко, О.Г. Колб, В. Колуччі, В.В. Кончаковська, О.М. Костенко, Л.В. Левицька, С.Я. Лихова, О.А. Мартиненко, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, Р. Морган, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.І. Панов, Ю.О. Поліщук, Ю.О. Проценко, Р.М. Римарчук, А.В. Савченко, Т.І. Слуцька, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, М. Тонрі, В.О. Туляков, М.І. Хавронюк, А.О. Червяцова, Р.С. Чобанян, В.І. Шакун, О.Н. Ярмиш та ін.), проте питання міжнародних і, тим більше, зарубіжних стандартів щодо протидії цьому злочину в їхніх працях не розглядалися взагалі або розглядалися недостатньо широко.
Наразі у СНД фактично є лише кілька кандидатських дисертацій, що безпосередньо стосуються питань кримінальної відповідальності за катування у порівняльно-правовому контексті (зокрема, це праці Р.М. Шагвалієва «Відповідальність за побої та мучення за кримінальним правом Росії та зарубіжних країн», Казань, 2011 р. [355], та А.Н. Ібраєвої «Кримінально-правові та кримінологічні проблеми боротьби з насильством посадових осіб (стаття 347-1 Кримінального кодексу Республіки Казахстан)», Астана, 2008 р. [77]), однак вони, як видається, не охоплюють низки ключових кримінально-правових положень щодо катування, що очевидно хоча б з тем таких наукових досліджень. В Україні ці питання безпосередньо досліджувалися, зокрема, у кандидатській дисертації К.В. Катеринчук «Кримінально-правові та кримінологічні заходи запобігання катуванню» (Київ, 2009 р.) [90], але принаймні окремого розділу (підрозділу) щодо міжнародного чи зарубіжного досвіду кримінальної відповідальності за катування у ній немає.
За цих умов слід констатувати таке: все, що стосується кримінальної відповідальності за катування у площині порівняльно-правових досліджень, залишається переважно не розробленим. Таким чином, зазначені питання в контексті співвідношення міжнародного, зарубіжного та національного законодавства, з урахуванням специфіки доктрини та судової практики держав-репрезентантів різних правових сімей, потребують комплексного та системного порівняльно-правового пізнання. Усе це свідчить про актуальність теми обраного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 р. № 1911-р; Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр. (п. 6 додатку 6, п.п. 5, 9 додатку 9), затвердженого наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347; розпорядження МВС України «Про додаткові заходи щодо недопущення випадків катування та жорстокого поводження в діяльності органів внутрішніх справ» від 31.03.2011 р. № 329. Тема дисертації затверджена Вченою радою НАВС 29.05.2012 р. (протокол № 9) та схвалена відділеннями НАПрН України (п. 1158, 2012 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна та системна порівняльно-правова розробка питань кримінальної відповідальності за катування в Україні та іноземних державах, а також формулювання на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення та реформування кримінально-правового захисту особи в Україні.
Задачі дослідження випливають з його мети та включають у себе:
– встановлення теоретико-методологічних засад проведення дослідження кримінальної відповідальності за катування у порівняльно-правовому контексті;
– визначення сутності міжнародно-правових заборон щодо здійснення катування, а також специфіки положень кримінального законодавства, кримінально-правової теорії та правозастосовної практики у державах-репрезентантах різних правових сімей щодо відповідальності за цей злочин;
– розкриття особливостей генезису кримінальної відповідальності за вказане посягання в Україні та іноземних державах;
– здійснення кримінально-правової характеристики об’єктивних і суб’єктивних ознак катування в Україні та іноземних державах, а також обставин, що впливають на кваліфікацію цього злочину;
– з’ясування видів і меж покарання за катування в Україні та іноземних державах;
– проведення власних емпіричних досліджень, у тому числі й опитування респондентів, вивчення матеріалів судової (європейської включно) практики, узагальнення та аналіз їх результатів;
– вироблення пропозицій теоретико-прикладного змісту щодо удосконалення кримінальної відповідальності за катування з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням катування, а також застосуванням кримінально-правових норм про відповідальність за цей злочин в Україні та світі.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за катування: порівняльно-правове дослідження.
Методи дослідження. Враховуючи назву обраної теми, мету та задачі дослідження, у дисертації застосовувалися різні загальнонаукові та спеціально-наукові методи, зокрема: порівняльно-правовий – при встановленні схожого та відмінного, позитивного та негативного щодо відповідальності за катування у міжнародному законодавстві, кримінальному законодавстві України та 38 іноземних держав, у національній і зарубіжній кримінально-правовій доктрині та правозастосовній практиці (розділи 1–3, висновки); діалектичний – при розробці кримінально-правових положень про відповідальність за катування в їх єдності та взаємозв’язку, а також формулюванні підсумкових висновків і пропозицій (розділи 1–3, висновки); історико-правовий – при розкритті визначальних рис генезису кримінальної відповідальності за катування в Україні та іноземних державах (підрозділ 1.2); логіко-граматичний – при встановленні змісту та сутності низки ключових кримінально-правових понять і термінів, що вживаються у дисертації, а також їх науковому тлумаченні (розділи 1–3); системно-структурний – при з’ясуванні конструктивних особливостей складу катування, ролі та значення його елементів й ознак (підрозділ 1.1, розділи 2 і 3); соціологічний – при проведенні анкетування працівників правоохоронних органів, обробці його результатів, а також вивченні матеріалів відповідної судової практики (розділи 1–3, додатки); статистичний – при вивченні конкретних статистичних даних, а також кількісних та якісних показників злочинності, пов’язаної із застосуванням катувань (підрозділ 1.1, розділи 2 і 3, додатки); моделювання – при формулюванні пропозицій щодо удосконалення КК України та правозастосовної практики (висновки, додатки).
Емпіричною базою дослідження є: а) статистичні та аналітичні дані МВС України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної судової адміністрації України, інших органів та організацій (державних і недержавних) України та іноземних держав щодо виявлення, розкриття та розгляду справ про катування; б) дані вибіркового вивчення 65 кримінальних справ за ст. 127 КК України, розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період з 2007 по 2011 рр.; в) 73 рішення Європейського суду з прав людини з огляду на порушення ст. 3 «Заборона катування» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р.; г) результати анкетування 340 респондентів (працівників органів внутрішніх справ (ОВС) і прокуратури) з м. Києва та 14 областей України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і ступенем розглянутих питань дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, де здійснена комплексна та системна розробка кримінальної відповідальності за катування з позиції порівняльно-правового пізнання. Конкретний внесок дисертанта у наукову розробку зазначених положень полягає в обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій, що містять елементи наукової новизни та мають теоретичне й практичне значення для кримінально-правової охорони особи від застосування катувань та іншого жорстокого (нелюдського) поводження, зокрема:
вперше:
– проведено всебічне порівняльно-правове дослідження кримінального законодавства України та іноземних держав про відповідальність за катування, що ґрунтується на теоретичних положеннях кримінального права та результатах вивчення правозастосовної практики, на підставі чого виявлено схожі та відмінні риси відповідних кримінально-правових норм, а також враховано позитивний зарубіжний досвід у теоретичному та прикладному аспектах;
– встановлено фактори, що визначають соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за катування (міжнародно-правові; національно-правові; кримінологічні; соціально-психологічні) та розкрито їх зміст;
– запропоновано виділити чотири історичні періоди щодо практики застосування катувань і кримінальної відповідальності за це: 1) становлення практики застосування катувань і жорстоких покарань, а також започаткування норм про кримінальну відповідальність за їх застосування (із стародавніх часів до ХІІІ ст.); 2) посилення та досягнення апогею практики застосування катувань і жорстоких покарань, що переважало над формуванням норм про кримінальну відповідальність за їх застосування (ХІІІ ст. – XVII–XVIII ст.ст.); 3) обмеження практики застосування катувань і жорстоких покарань, а також посилення кримінальної відповідальності за їх застосування (XVII–XVIII ст.ст. – перша половина ХХ ст.); 4) ухвалення міжнародних норм, що прямо забороняють катування, а також їх імплементація у національне кримінальне законодавство різних держав (друга половина ХХ ст. й дотепер);
– обґрунтовано: а) використати уніфіковану конструкцію «шляхом застосування насильства» для позначення діяння при катуванні, що дозволить охопити різні фізичні та психічні насильницькі прояви цього злочину (у тому числі тілесні ушкодження аж до середньої тяжкості включно), як дії, так і бездіяльність, а також сприятиме гармонізації ст. 127 зі ст.ст. 121, 122, 125, 126, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373 та ч. 2 ст. 424 КК України); б) визначити суспільно небезпечними наслідками катування «заподіяння сильного болю або страждання, фізичного чи морального», що більш точно відповідатиме положенням міжнародного законодавства; в) встановити відповідальність за катування, починаючи з 14-річного віку;
– сформульовано в авторському варіанті оновлений і уточнений перелік кваліфікуючих ознак катування, а також обґрунтовано виділити особливо кваліфікований склад цього злочину;
– вироблено в авторському варіанті нову редакцію ст. 127 «Катування» КК України та сформульовано низку пропозицій теоретичного характеру, здатних ефективно вплинути на реалізацію відповідних наукових положень і застосування окремих кримінально-правових норм;
удосконалено:
– підходи щодо належної кваліфікації катування (у тому числі за сукупністю з іншими злочинами) та відмежування його від суміжних посягань;
– уявлення про те, хто може бути типовим катом (суб’єктом катування), виходячи з аналізу кримінальних справ за ст. 127 КК України;
– аргументацію того, що мету катування слід сформулювати відповідно до вимог міжнародного законодавства;
– положення про те, що в частині покарання за катування необхідно: а) визначити «три роки» в якості мінімальної межі покарання у виді позбавлення волі в основному складі цього злочину; б) передбачити «позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років» в якості додаткового покарання за цей злочин у разі визнання його суб’єктом службової особи; в) встановити покарання у виді «позбавлення волі на строк від 10 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого», якщо вести мову про особливо кваліфікований склад катування;
дістали подальшого розвитку:
– теоретичні та методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за катування з позиції порівняльного пізнання, а також розуміння поняття «катування» у контексті міжнародних конвенцій та практики Європейського суду з прав людини;
– конкретизація родового, безпосереднього та додаткового об’єктів катування, а також аргументація того, що суб’єктом цього злочину, з огляду на міжнародні конвенції, має бути і службова особа, однак вказівка на цю ознаку можлива й у межах кваліфікуючих ознак катування;
– наукові позиції щодо неприпустимості: скасування кримінальної відповідальності за катування через начебто передбачення його складу іншими кримінально-правовими нормами; розгляду катування в якості необережного злочину; створення привілейованих складів катування тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції використовуються у: правотворчості – при вдосконаленні національного кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи (акт Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 20.06.2012 р. № 04-19/14-1387); правозастосовній діяльності – при застосуванні методик розслідування катування та при здійсненні правильної кваліфікації цього злочину (акт Головного слідчого управління МВС України від 30.08.2012 р.); науково-методичній діяльності та навчальному процесі – при підготовці науково-методичних матеріалів для практичних працівників ОВС, а також викладанні та вивченні навчальних дисциплін з курсів «Кримінальне право. Особлива частина», «Теорія кваліфікації злочинів», «Кваліфікація злочинів, підслідних ОВС», «Правозастосовча практика», «Кримінологія», «Кримінологія та профілактика злочинів», «Профілактика злочинів», «Кримінально-виконавче право», «Кримінологічна віктимологія» (акт НАВС від 05.06.2012 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були оприлюднені на: науково-теоретичній конференції «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах» (м. Київ, 2011 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Протиправна поведінка: погляд крізь призму юридичної науки» (м. Ніжин, 2012 р.); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Інноваційні методи реформування правовідносин у сучасних умовах» (м. Тернопіль, 2012 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права» (м. Луганськ, 2012 р.); загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій Дню науки «Правові дослідження молоді – майбутнє України» (м. Київ, 2012 р.); міжнародному симпозіумі «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 2012 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано у десяти наукових працях, з них шість статей у наукових фахових виданнях України, та шість – тези виступів на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене нами комплексне та системне дослідження питань кримінальної відповідальності за катування у порівняльно-правовому контексті дає підстави для формулювання загальних висновків і висловлення практично значущих пропозицій теоретичного й прикладного характеру, що загалом відповідає вимогам наукової новизни, має важливе наукове та практичне значення, зокрема:
1. Розгляд теоретичних засад проведення порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за катування дозволив: опанувати працями попередників; окреслити коло тих питань, що потребують вирішення; зрозуміти сутність поняття «катування» та співставити його із суміжними категоріями; встановити і дослідити фактори (міжнародно-правові, національно-правові, кримінологічні та соціально-психологічні), що визначають соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за катування. Загалом встановлено, що катування є одним з найнебезпечніших міжнародних злочинів проти особи, людства або військовим злочином, воно займає верхню позицію за шкалою жорстокості, за ним йде нелюдське, а потім принижуюче гідність поводження або покарання; катуванню властивий надзвичайно високий рівень жорстокості, тяжкості фізичного болю або душевних страждань; цей злочин вчиняється умисно, з певною метою та спеціальним суб’єктом (на що орієнтує ст. 1 Конвенції ООН проти катувань). Звернення до методологічних засад проведення порівняльно-правового дослідження кримінальної відповідальності за катування дозволило обрати та обґрунтувати найбільш ефективні методи наукового пізнання (зокрема: діалектичний; історико-правовий; логіко-граматичний; системно-структурний; соціологічний; статистичний; моделювання), які мають бути зосереджені на найбільш пріоритетному – методі порівняльного правознавства задля розробки відповідних положень кримінального законодавства різних правових сімей – романо-германської, англо-американської, мусульманської та далекосхідної. При цьому доведено, що, незважаючи на існування загальновизнаних міжнародних конвенцій щодо запобігання катуванням, їх вимоги, реалізовані у національних кримінальних законодавствах по-різному, однак саме через це можна об’єктивно оцінити стан вітчизняного кримінального законодавства.
2. В історичному плані застосування катувань завжди було найдієвішим засобом покарання, залякування та отримання визнання. Встановлено, що: до катувань передусім вдавалася влада задля впливу на внутрішніх і зовнішніх ворогів, часом оформлюючи це законодавчо; майже всі історичні джерела права криміналізовували застосування тортур та інших проявів жорстокості щодо людини. Історичну поширеність катувань можна пояснити трьома головними причинами: а) низькою ефективністю державної влади, невідповідністю способів і методів управління суспільством; б) складним економічним становищем, неможливістю задоволення матеріальних потреб легально чи лояльно; в) політичною мотивацією, нетерпимістю до політичних опонентів. Запропоновано виділити чотири історичні періоди щодо практики застосування катувань і кримінальної відповідальності за це . Зазначено, що національне кримінальне законодавство на ранніх етапах свого розвитку не згадувало про тортури та тілесні покарання (за винятком застосування ордалій). Починаючи з ХІІІ ст. тілесні покарання займають центральне місце в системі національної каральної політики і це триває протягом багатьох століть. У середньовіччя тортури стають формою розшукового процесу та головним засобом отримання доказів, а застосування калічницьких і болісних покарань досягає свого апогею при царюванні Петра І. Перші обмеження щодо застосування тортур, зумовлені гуманістичними ідеями просвітництва, відбулися при Катерині ІІ, а пряма їх заборона – при Олександрі І (Указ від 27.09.1801 р.). Уложенням про покарання кримінальні та виправні 1845 р. та Кримінальним уложенням 1903 р. тортури розглядалися як: самостійний злочин; кваліфікуюча ознака тілесних ушкоджень; позбавлення особистої волі. Повністю російське правосуддя відмовилося від тілесних покарань у 1904 році. Констатовано, що у радянській період кримінальне законодавство прямо не згадує про катування, однак вказує на «мучення» («знущання») та «мордування» як складові частини чи кваліфікуючі ознаки окремих злочинів, при цьому тортури широко застосовуються за часів сталінського режиму.
У світових масштабах, зокрема в епоху рабовласницьких держав, тортури адресуються переважно до іноземців, полонених і рабів. У середньовіччя вони стають універсальною формою внутрішньої політики та засобом забезпечення інквізиційного процесу. Починаючи з XIII–XIV ст.ст. у світі поступово посилюється роль тілесних покарань, які застосовуються настільки широко і з такими порушеннями норм права, що межі між ними та катуванням зникають. В Європі дієві державні обмеження щодо тортур відбулися наприкінці XVII ст., а у другій половині XVIII ст. їх забороняють остаточно. Натомість у ХХ ст. тортури знов широко застосовують в країнах з тоталітарними, диктаторськими й іншими репресивними режимами. В умовах сьогодення катування заборонені практично в усіх державах світу.
3. Родовим об’єктом катування (ст. 127 КК України) слід визнати здоров’я особи, а безпосереднім – стан організму потерпілого чи іншої особи до вчинення щодо них цього злочину, що характеризується відповідним рівнем фізичного, психічного та соціального благополуччя. Додатковими обов’язковими безпосередніми об’єкти, якими є воля, честь і гідність особи. Крім цього, виходячи з міжнародних стандартів, катування може розглядатися як злочин проти людства чи військовий злочин. Потерпілим від катування є «власне потерпілий» (особа, яку безпосередньо катує винний, прагнучи досягти спеціальної мети) та «інша особа» (стороння особа, яку катує винний, щоб примусити її чи власне потерпілого вчинити які-небудь дії проти їх волі), при цьому такий підхід підтримують 81,1 % опитаних респондентів (див. додаток Е). Типовий потерплий від катування – це особа середнього віку, чоловік, непрацюючий (подекуди жінка, неповнолітній чи малолітній, особа похилого віку).
Кримінальне законодавство іноземних держав також передусім розглядає катування та різні аналоги цього злочину серед групи злочинів проти здоров’я особи (особистості, людини) чи суміжних з ними груп, що свідчить про подібність українського та іноземного законодавства, однак дане діяння може одночасно чи окремо посягати й на інші суспільні відносини (зокрема, фізичний і духовний розвиток особи, волю особи, сферу посадових повноважень, людство та військові відносини, правосуддя) . Потерпілий від катування фактично завжди виступає обов’язковою ознакою об’єкта цього злочину (наприклад, ним уважаються як звичайні особи, так і специфічні потерпілі, про яких не згадують міжнародні конвенції – член сім’ї винного, родич, один з подружжя тощо) .
4. З об’єктивної сторони катування (ст. 127 КК України) характеризується: 1) суспільно небезпечними діями – нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) суспільно небезпечними наслідками у виді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причиновим зв’язком між вказаними суспільно небезпечними діями і наслідками (саме такі ознаки, на думку 97,4 % респондентів, слід визнати обов’язковими – див. додаток Е) . Звідси катування є злочином з матеріальним складом. Встановлено низку недоліків при формулюванні об’єктивної сторони складу катування у КК України, зокрема: 1) вона містить ознаки, що властиві злочинам, передбаченими ст.ст. 120, 121, 122, 125, 126, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373 і ч. 2 ст. 424; 2) передбачає вчинення катування лише через активні дії, тоді як міжнародне законодавство припускає скоєння цього злочину через бездіяльність; 3) суспільно небезпечні наслідки цього злочину двічі вказують на термін «фізичний», що є тавтологічним підходом.
У кримінальному законодавстві іноземних держав об’єктивна сторона катування позначається різними типами, формами, способами, знаряддями та засобами вчинення цього злочину, а також неоднаковими моментами закінчення злочинних діянь. Загалом для більшості зарубіжних КК нормативне визначення поняття «катування» або прямо нагадує зміст відповідних міжнародних конвенцій (КК Республіки Молдова), або самі кримінально-правові норми є бланкетними та відсилають дослідника до відповідних конвенцій (КК Австралії), або в них містяться специфічні визначення катування . Поряд з цим встановлено позитивний і негативний досвід щодо зовнішнього прояву катування у законі .
5. Суб’єктом катування (ст. 127 КК України) виступає фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Сучасний типовий кат (суб’єкт злочину), як свідчить аналіз кримінальних справ, – це зазвичай громадянин України, особа чоловічої статі, віком від 20 до 40 років, що має середню освіту, неодружена, не працююча, раніше не судима, така що вчинила цей злочин у співучасті, безпосередньо чи опосередковано знайома зі своєю жертвою до вчинення злочину. Встановлено недоліки нормативного плану, зумовлені невідповідним віком і статусом суб’єкта катування.
У КК іноземних державах суб’єктом катування можуть виступати (одночасно чи окремо) загальні суб’єкти (як і у КК України), спеціальні суб’єкти (зокрема, працівники правоохоронних органів, військовослужбовці, особи, під владою чи опікою яких перебувають потерпілі, тощо), юридичні особи. Переважно національні законодавці припускають вчинення катування будь-ким, що відповідає й українським стандартам. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за катування, може бути різним (зокрема, з 10 до 18 років). Спеціальними суб’єктами катування виступає широке коло осіб із особливими повноваженнями (у т.ч. відповідна службова чи посадова особа) .
6. Суб’єктивна сторона катування (ст. 127 КК України) характеризується виною у формі умислу (вид умислу – прямий) та спеціальною метою – примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб (зокрема, це підтримують 97,6 % опитаних респондентів. – див. додаток Е). Встановлено, що визначення мети катування має низку недоліків, зокрема: термін «мета» згадується більше разів, ніж це потрібно; одна мета невиправдано підпорядковує собі іншу; наявна неузгодженість з положеннями ст. 1 Конвенції ООН проти катувань.
У кримінальному законодавстві іноземних держав при визначенні суб’єктивної сторони катування пряма вказівка на умисел (намір), мету або мотиви цього злочину наявна далеко не завжди, хоча переважно національні законодавці намагаються відтворювати міжнародні стандарти з цього приводу, що неодмінно зближує вітчизняне та зарубіжне законодавство. При цьому вважаємо негативним досвідом визнання катування необережним злочином (наприклад, у КК Австрії та КК Туреччини), проте слід говорити про складну (змішану) форму вини при вчиненні цього злочину в разі настання тяжких наслідків для потерпілого або заподіяння йому ненавмисної смерті, що характерно для кваліфікованих складів цього злочину.
7. Кваліфікуючими ознаками катування (ч. 2 ст. 127 КК України) є вчинення цього злочину: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (ці ознаки мали місце у 58,5 % досліджених нами кримінальних справах. – див. додаток В) . Обґрунтовано, що суди мають складнощі при встановленні повторності при вчиненні катування, а вказівка у кваліфікованому складі катування на специфічні мотиви фактично дублює мету дискримінації, передбачену для цього злочину в його основному складі, отже варто говорити про необхідність законодавчих змін з цього приводу.
Кримінальне законодавство іноземних держав переважно вказує як на кваліфіковані, так і особливо кваліфіковані склади катування, а якщо закон прямо не зазначає про катування, то подекуди вказівка на нього наявна у кваліфікованих складах відповідних злочинів. На відміну від КК України окремі іноземні КК (зокрема, ФРН, Сан-Марино та Польщі) можуть вказувати й на привілейовані склади катування, однак така практика не є прийнятною принаймні з позиції міжнародного законодавства. З’ясовано чинники, які впливають на встановлення кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак катування у КК зарубіжних країн .
8. Покарання за катування у ст. 127 КК України є таким: 1) за ч. 1 – позбавлення волі на строк від 2 до 5 років; за ч. 2 – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. За ступенем суспільної небезпеки катування є злочином середньої тяжкості (в основному складі) та тяжким злочином (у кваліфікованому складі). Його безальтернативним покаранням є позбавлення волі на певний строк. Загалом такий законодавчий підхід є відповідним. Однак, судова практика, як свідчить аналіз кримінальних справ, має труднощі у призначенні справедливого та адекватного покарання за катування, з урахуванням чого визначено перспективні кроки щодо удосконалення положень ст. 127 КК України в частині покарання.
Встановлення покарання за катування у КК іноземних держав зумовлено, зокрема: типом правової сім’ї; ставленням суспільства до крайніх заходів кримінально-правового примусу та їх передбаченням у законі; мети, системи та видів покарання; практики їх застосування; історичних, культурних і релігійних традицій; можливості звільнення засуджених від застосування покарання та його відбування тощо. Концепція покарання за катування побудована за таким принципом: злочини з кваліфікованими (особливо кваліфікованими) складами караються більш суворо, ніж ті, що містять основний склад, а злочини з привілейованими складами – менш суворо. Законодавцями визначені зовсім різні види та межі покарань, які важко піддаються науковому впорядкуванню та можуть бути зумовлені специфікою потерпілих, суб’єктів, наслідків вчиненого, іншими об’єктивними та суб’єктивними ознаками .
9. З урахуванням іноземного досвіду, потреб національного кримінального законодавства та правозастосовної практики, обґрунтовано та сформульовано низку конкретних пропозицій теоретичного та прикладного характеру, здатних ефективно вплинути на реалізацію відповідних наукових положень і застосування окремих норм, зокрема:
1) привести елементи, що відносяться до злочину «катування», у відповідність зі ст. 1 Конвенції ООН проти катувань; зробити неможливим застосування амністії або умовно-дострокового звільнення для осіб, які вчинили катування; переглянути формулювання ст.ст. 41 і 43 КК України, щоб виключити можливість звільнення від відповідальності осіб, котрі вчинили катування; скорегувати питання екстрадиції осіб, які вчинили катування як міжнародний злочин, або осіб, яких можуть піддати катуванню поза меж України; визначити можливості стягнення шкоди з держави, якщо не були встановлені або визнані винними особи, котрі застосовували катування; Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийняти відповідну постанову щодо питань про відповідальність за катування; створити прозорі механізми для громадського контролю при розслідуванні фактів катувань, а також національний превентивний механізм катуванням, що випливає з вимог Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань;
2) використати уніфіковану конструкцію для позначення діяння при катуванні, виклавши її таким чином: «шляхом застосування насильства» (зокрема, це дозволить охопити різні фізичні та психічні насильницькі прояви при катуванні, у тому числі тілесні ушкодження аж до середньої тяжкості включно, а так само не тільки дії, але й бездіяльність, сприятиме гармонізації ст. 127 зі ст.ст. 121, 122, 125, 126, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373 та ч. 2 ст. 424 КК України); визначити суспільно небезпечні наслідки катування таким чином: «заподіяння сильного болю або страждання, фізичного чи морального», що буде більш точно відповідати положенням міжнародного (конвенційного) законодавства;
3) зменшити мінімальний вік кримінальної відповідальності за катування (з 14 років), що зумовлено підвищеною суспільною небезпекою цього злочину та необхідністю гармонізації відповідальності за суміжні з ним злочини (зокрема, середньої тяжкості тілесне ушкодження), продиктовано потребами впливу на крайні форми жорстокого насильства тощо, відтак необхідно внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК України;
4) відновити в абз. 1 ч. 2 ст. 127 КК України вказівку на конструкцію «службовою особою з використанням свого службового становища», що сприятиме усуненню колізій при застосуванні ч. 2 ст. 365 та ч. 2 ст. 373, а рівно й ч. 2 ст. 424 КК України, проте одночасно конструкцію «працівник правоохоронного органу» вживати не потрібно, оскільки катування можуть вчинити як правоохоронці, так і медичні працівники, військовослужбовці тощо;
5) в абз. 1 ч. 2 ст. 424 КК України додати конструкцію «за відсутності ознак катування»;
6) в абз. 1 ч. 1 ст. 127 КК України викласти мету катування таким чином: «з метою отримати від потерпілого або іншої особи відомості чи визнання, або покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, або залякати чи примусити його чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, а також з метою дискримінації будь-якого характеру, – » (така конструкція має декілька позитивних рис, зокрема: набагато зменшує зайву законодавчу вказівку на термін «мета»; усуває невиправдане підпорядкування однієї мети іншій; більш повно відповідає положенням ст. 1 Конвенції ООН проти катувань, де дається визначення поняття «катування»; спрощує застосування норми про катування);
7) викласти абз. 1 ч. 2 ст. 127 КК України у наступній редакції: «Те саме діяння, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або щодо двох чи більше осіб, або неповнолітнього, або вагітної жінки, або особи, яка перебуває у безпорадному стані, або із використанням зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, або з мотивів соціальної, расової, національної чи релігійної нетерпимості, – » (зокрема, такі наші пропозиції підтримує 91,7 % респондентів. – див. додаток Е);
8) доповнити ст. 127 КК України частиною 3, абз. 1 якої викласти у наступній редакції: «Діяння, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені організованою групою або щодо малолітнього, або якщо вони спричинили смерть особи чи інші тяжкі наслідки, – » (зокрема, такі наші пропозиції підтримує 79,4 % респондентів. – див. додаток Е);
9) в абз. 2 ч. 1 ст. 127 КК України визначити «три роки» в якості мінімальної межі покарання у виді позбавлення волі; передбачити «позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років» в якості додаткового покарання за катування у разі визнання суб’єктом цього злочину службової особи; встановити покарання у виді «позбавлення волі на строк від 10 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого», якщо вести мову про особливо кваліфікований склад катування (ч. 3 ст. 127 КК України);
10) у кінцевому рахунку внести такі зміни до КК України:
– у ч. 2 ст. 22 після цифри «398),» додати слова «катування (стаття 127),»;
– викласти ст. 127 таким чином:
«Стаття 127. Катування
1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного болю або страждання, фізичного чи морального, шляхом застосування насильства з метою отримати від потерпілого або іншої особи відомості чи визнання, або покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, або залякати чи примусити його чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, а також з метою дискримінації будь-якого характеру, –
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
2. Те саме діяння, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або щодо двох чи більше осіб, або щодо неповнолітнього, або вагітної жінки, або особи, яка перебуває у безпорадному стані, або із використанням зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, або з мотивів соціальної, расової, національної чи релігійної нетерпимості, –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
3. Діяння, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені організованою групою або щодо малолітнього, або якщо вони спричинили смерть особи чи інші тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.»;
– в абз. 1 ч. 2 ст. 424 після слів «насильства щодо підлеглого» додати слова «, за відсутності ознак катування».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України. – Харків : Права людини, 2011. – 152 с.
2. Александров Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. – К. : МАУП, 2004. – 328 с.
3. Александров Ю. В. Советский закон не страже здоровья человека / Ю. В. Александров. – К., 1977. – 45 с.
4. Александров Ю. Пытки: история вопроса / Ю. Александров // Преступление и наказание: Пенитенциарный журнал. – 2008. – № 10. – С. 57–58.
5. Альшевский В. В. Судебно-медицинская экспертиза вреда здоровью в современном уголовном судопроизводстве / В. В. Альшевский. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 308 с.
6. Анисимов Е. В. Русская пытка. Политический сыск в России XVIII века / Е. В. Анисимов. – СПб. : Норинт, 2004. – 464 с.
7. Антонян Ю. М. Преступления, совершаемые с особой жестокостью / Ю. М. Антонян // Государство и право. – 1992. – № 9. – С. 62–70.
8. Ахметшин Х. М. Современное уголовное право КНР / Х. М. Ахметшин, Н. Х. Ахметшин, А. А. Петухов. – М. : ИД «Муравей», 2000. – 430 с.
9. Ахтирська Н. Абсолютна заборона катувань як умова справедливого судочинства / Н. Ахтирська [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://www.viche.info/journal/2800/.
10. Багун Э. А. Ответственность за побои и истязание по уголовному кодексу Российской Федерации: дисс. …кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Багун Элина Александровна. – Оренбург, 2007. – 216 с.
11. Балязин В. Н. Неофициальная история России / В. Н. Балязин. – М. : ОЛМА Медиа Групп, 2007. – 608 с.
12. Бантишев О. Ф. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Загальна частина / О. Ф. Бантишев, С. А. Кузьмін. – К. : ПАЛИВОДА А. В., 2010. – 336 с.
13. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа; [сост. и предисл. В. С. Овчинского]. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 184 с.
14. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права : Общая и особенная части / Л. С. Белогриц-Котляревский, орд. проф. Ун-та св. Владимира. – Киев-Петербург-Харьков : Южно-Рус. Кн-во Ф. А. Иогансона, 1903. – 626 с.
15. Берзін П. Щодо питання про оціночні поняття, які визначаються матеріальними критеріями і виступають кваліфікуючими ознаками за чинним кримінальним кодексом України / П. Берзін // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 90–95.
16. Бехруз Х. Вступ до порівняльного правознавства : навч. посібник / Х. Бехруз. – Одеса : Юридична література, 2002. – 328 с.
17. Богатирьов І. Г. Деякі питання запобігання катуванням та жорстокому поводженнюв Україні / І. Г. Богатирьов // Протиправна поведінка: погляд крізь призму юридичної науки : матер. І Всеукр. наук.-практ. конф. / За заг ред. І. Г. Богатирьова. – Ніжин : Видавець ПП Лисенко, 2012. – С. 20–22.
18. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Л. М. Бостан, С. К. Бостан. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
19. Брайнин Я. М. Некоторые вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин // Юридический сборник Киевского государственного университета. – 1950. – № 4. – С. 58–59.
20. Британські медики катували хворих у психлікарні (04.06.2011, 06:54) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://vidgolos.com/93559-britanski-mediki-katuvali-xvorix-u-psixlikarni.html
21. Булавин Е. Д. Уголовная ответственность за истязание: дисс. …кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Булавин Евгений Дмитриевич. – Ставрополь, 2009. – 182 с.
22. Бунева И. Ю. Уголовная ответственность за принуждение к даче показаний: дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Бунева Ирина Юрьевна. – Омск, 2000. – 181 с.
23. Бурдін В. М. Осудність та неосудність (кримінально-правове дослідження) : монографія / В. М. Бурдін. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 780 с.
24. Буше-Сольнье Франсуа. Практический словарь гуманитарного права / Франсуа Буше-Сольнье. – М. : Изд-во «МИК», 2004. – 552 с.
25. Бущенко А. Европейский суд: обзор решений в отношении Украины за 2011 год / А. Бущенко, М. Тарахкало [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://hr-lawyers.org/index.php?id=1295954597
26. Ваксберг А. Процессы / А. Ваксберг // Литературная газета. – 4 мая 1988 года.
27. Вакулик О. О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Вакулик Ольга Олексіївна. – К., 2011. – 257 с.
28. Вартилецька І. А. Кримінальне право України. Альбом схем : навч. посібник / І. А. Вартилецька, В. С. Плугатир ; за заг. ред. В. Я. Горбачевського. – К. : Атіка, 2003. – 208 с.
29. Векленко В. Истязание и пытка: уголовно-правовой анализ / В. Векленко, М. Галюкова // Уголовное право. – 2007. – № 4. – С. 15–18.
30. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
31. Вениаминов В. Г. Уголовная ответственность за побои и истязание: дисс. …кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Вениаминов Владимир Георгиевич. – Саратов, 2005. – 184 с.
32. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посіб.] / Р. В. Вереша. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 960 с.
33. Взаимодействие международного и сравнительного уголовного права : [учеб. пособ.] / Научн. ред. проф. Н. Ф. Кузнецова; отв. ред. проф. В. С. Комиссаров. – М. : Издательский Дом «Городец», 2009. – 288 с.
34. Винокуров В. Н. Объект преступления: теория, законодательство, практика : [монография] / Винокуров В. Н. – М. : Изд-во «Юрлитинформ», 2010. – 224 с.
35. Воинский Устав 1716 года : Краткое изображение процессов
или судебных тяжеб [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://history.scps.ru/regulations/1716-03.htm
36. Волков Б. С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование) / Б. С. Волков. – Казань : Изд-во Казан. у-та, 1982. – 152 с.
37. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность / Б. С. Волков. – Казань, 1965. – 152 с.
38. Воротилина Т. В. Развитие института смертной казни в законодательстве Советского государства в период с 1922 по 1991 год / Т. В. Воротилина [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://www.jourclub.ru/30/1027/2/
39. Вышинский А. Я. Теория судебных доказательств в советском праве / А. Я. Вышинский. – М. : Госюриздат, 1945. – 248 с.
40. Гацелюк В. О. Щодо класифікації злочинів проти здоров’я у КК України 2001 року / В. О. Гацелюк // 10 років чинності Кримінального кодексу України : проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн : матеріали міжн. наук.-практ. конф., 13–14 жовт. 2011 р. / редкол. : В. Я. Тацій (голов. ред.), В. І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. – Х. : Право, 2011. – С. 394–400.
41. Гилинский Я. И. Возраст уголовной ответственности / Я. И. Гилинский [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://crimpravo.ru/blog/1731.html.
42. Гладких Г. Ю. Уголовная ответственность за пытки в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право / Г. Ю. Гладких. – Ростов н/Д., 2004. – 26 с.
43. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / В. П. Глиняний. – 5-те вид., перероб. і допов. – К. : Істина, 2005. – 768 с.
44. Гоголь Н. Тарас Бульба [Оригинал текста: в Публичной электронной библиотеке Евгения Пескина] Редакция 1842 г. / Н. Гоголь [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Fiction/Gogol/taras.php
45. Горбачова І. М. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / І. М. Горбачова. – Одеса, 2008. – 20 с.
46. Горосов О. Русская правда: кнут без пряника / О. Горосов [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Fiction/Gogol/taras.php
47. Гродзинский М. М. Преступления против личности. УК РСФСР : практический комментарий / М. М. Гродзинский. – М., 1924. – 569 с.
48. Гуревич А. Я. Пытка в Средневековье / А. Я. Гуревич // Словарь средневековой культуры. – М., 2003. – С. 400–404.
49. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : Пер. с фр. В. А. Туманова. – М. : Междунар.отношения, 1999. – 400 с.
50. Давлатов Ш. Б. Призначення додаткових покарань за кримінальним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ш. Б. Давлатов. – Дніпропетровськ, 2012.– 18 с.
51. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / В. Даль. – Т. 1–4. – М. : Рус. яз., 1989. – Т. 2 : И–О. – 1989. – 779 с.
52. Денисова Т. А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз : [монографія] / Т. А. Денисова. – Запоріжжя : Вид-во КПУ, 2007. – 340 с.
53. Дискриминация : Материал из Википедии – свободной энциклопедии [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F
54. Діденко В. П. Історія кримінального права України : [монографія] / В. П. Діденко. – К., ВБ «Аванпост-Прим», 2009. – 164 с.
55. Дмитрієв А. І. Порівняльне правознавство : [навч. посіб.] / А. І. Дмитрієв, А. О. Шепель ; відп. редактор В. Н. Денисов. – К. : Юстініан, 2003. – 184 с.
56. Додонов В. Н. Основные тенденции развития зарубежного уголовного права / В. Н. Додонов, А. А. Малиновский // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2006. – № 1. – C. 23–30.
57. Доповідь про відвідання України Підкомітетом з недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання / ООН : Додаток 2 до наказу Державної пенітенціарної служби України від 10 лютого 2012 року № 75. – К., 2012. – 24 с.
58. Дрьоміна Н. В. Юрисдикція міжнародних кримінальних судів і трибуналів : [монографія] / Н. В. Дрьоміна. – Одеса : Фенікс, 2006. – 223 с.
59. Дубовец П. А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву / П. А. Дубовец. – М. : Юридическая література, 1964. – 160 с.
60. Дяконов М. А. Очерки истории русского права. История уголовного права и судопроизводства / М. А. Дяконов. – Юрьев : Типография Эд. Бергмана, 1905. – 139 с.
61. Європейський суд з прав людини – унікальний механізм судового захисту. Практика Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://www.ombudsman.kiev.ua/S_dopovid_03/d_06_4_2.htm
62. Єдині звіти про злочинність за 2002–2011 роки (форма № 1) : Злочини проти життя та здоров’я особи // Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України.
63. Женевские конвенции и дополнительные протоколы [Електронний ресурс]. – Режим доступу до конвенцій :
http://www.icrc.org/rus/war-and-law/treaties-customary-law/geneva-conventions/
64. Жижиленко А. А. Преступления прошв личности / А. А. Жижиленок. – М., 1927. – 328 с.
65. Заборона катування. Практика Європейського суду з прав людини / Укл. : Ю. Зайцев, О. Павліченко. – К. : Український центр правничих студій, 2001. – 194 с.
66. Загородников H. И. Преступления против здоровья / H. И. Загородников. – М., 1969. – 483 с.
67. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А. П. Закалюк. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.
68. Закон об исламских уголовных наказаниях Исламской Республики Иран / науч. ред. А. И. Ахани ; предисл. зам. Председ. Гос. Думы РФ Ю. Н. Волкова ; Перевод с персид. М. С. Пелевина. – СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2008. – 343 с.
69. Законы вавилонского царя Хаммурапи [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm
70. Законы Ману [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://www.philosophy.ru/library/asiatica/indica/samhita/manu/rus.html
71. Законы ХІІ таблиц (Приводятся по «Хрестоматии по истории древнего Рима», изданной под редакцией проф. С. Л. Утченко, 1962 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до тексту :
http://ancientrome.ru/gosudar/12.html
72. Захарченко П. П. Історія держави і права України : [підручник] / П. П. Захарченко. – К. : Атіка, 2004. – 368 с.
73. Захист прав потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому праві : Навч. посіб. / В. В. Василевич, А. П. Гель, В. П. Захаров, І. С. Яковець та ін.; за заг. ред. докторів юридичних наук, професорів А. Х. Степанюка та О. Г. Колба. – Луцьк : ПП Іванюк В. П., 2010. – 176 с.
74. Здоровец Яна. Преступления и эволюция наказаний / Яна Здоровец [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://allcriminal.narod.ru/nakazanie.html
75. Зелинский А. Ф. Криминальная психология. Научно-практическое издание / А. Ф. Зелинський. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.
76. Зінченко І. О. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання : [монографія] / І. О. Зінченко, В. І. Тютюгін / За заг. ред. проф. Тютюгіна В. І. – Харків : «Фінн», 2008. – 336 с.
77. Ибраева А. Н. Уголовно-правовые и криминологические проблемы борьбы с насилием должностных лиц (статья 347-1 Уголовного кодекса Республики Казахстан) : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология ; исправительно-трудовое право» / А. Н. Ибраева. – Астана, 2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до автореферату :
http://sartraccc.ru/i.php?oper=read_file&filename=Disser/ibraeva.htm
78. Иванова О. М. Правовое обеспечение охраны здоровья / О. М. Иванова // Право и политика. – 2007. – № 3. – С. 19–27.
79. Ивановский Н. П. Разделение несмертных повреждений по ныне действующему Уложению о наказаних / Н. П. Ивановский. – СПб., 1905. – 349 с.
80. Ігнатов О. М. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. М. Ігнатов. – Х., 2007. – 19 с.
81. Ігнатов О. М. Попередження насильницьких злочинів, що вчиняються працівниками органів внутрішніх справ України: дис.... кандидата. юрид. наук : 12.00.08 / Ігнатов Олександр Миколайович. – Х., 2007. – 239 с.
82. Інквізиція : Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D0%BA%D0%B2%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%86%D1%96%D1%8F
83. Історія держави і права України : [навч. посіб. для студентів юрид. вузів та факультетів] / за ред. В. Г. Гончаренка. – К. : Вентурі, 1996. – 288 с.
84. Кабанов П. Н. Уголовная ответственность за побои и истязание: дисс. …кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Кабанов Павел Николаевич. – М., 2006. – 172 с.
85. Казни, пытки, традиции в средневековой Англии [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://megarotator.com/interesnoe/488-kazni-pytki-tradicii-v-srednevekovoi-anglii.html
86. Каролина: уголовно-судебное уложение Карла V [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://law-students.net/modules.php?name=Content&pa=showpage&pid=298&page=2.
87. Карпюк Г. Ніна Карпачова: «Ми не маємо проблем із тим, щоб потрапити в будь-яке місце, де людину позбавили волі» / Г. Карпюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://www.imzak.org.ua/articles/article/id/1751
88. Карпюк Г. Українські ІТТ: катування умовами чи безкінченним їх поліпшенням? / Г. Карпюк // Іменем Закону. – 24 листопада 2011. – № 47 (5797). – С. 10–11.
89. Катеринчук К. В. Кримінально-правова характеристика катування / К. В. Катеринчук // Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права : матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 19 – 20 квіт. 2012 р. / Упоряд. : Є. О. Письменський, Ю. Г. Старовойтова; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. – С. 221–224.
90. Катеринчук К. В. Кримінально-правові та кримінологічні заходи запо