ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНО–ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ ПРИ ЗАХИСТІ ВІД СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПОСЯГАННЯ




  • скачать файл:
  • Назва:
  • ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНО–ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ ПРИ ЗАХИСТІ ВІД СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПОСЯГАННЯ
  • Кількість сторінок:
  • 211
  • ВНЗ:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. І. МЕЧНИКОВА
  • Рік захисту:
  • 2013
  • Короткий опис:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    імені І. І. МЕЧНИКОВА

    На правах рукопису


    ОРЛОВСЬКИЙ БОГДАН МИХАЙЛОВИЧ

    УДК 343.228

    ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ
    КРИМІНАЛЬНО–ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
    ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
    ПРИ ЗАХИСТІ ВІД СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПОСЯГАННЯ

    Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право, кримінально-виконавче
    право та кримінологія

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук


    Науковий керівник:
    доктор юридичних наук, доктор теології,
    професор, член-кореспондент НАПрНУ
    СТРЕЛЬЦОВ ЄВГЕНІЙ ЛЬВОВИЧ



    Одеса – 2013









    ЗМІСТ

    ВСТУП................................................................................................................................3

    РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ ПРИ ЗАХИСТІ ВІД СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ПОСЯГАННЯ
    1. Історія розвитку обставин, що виключають злочинність діяння при захисті
    від суспільно небезпечного посягання……………………………......................11
    2. Обставини, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно
    небезпечного посягання……………………...……………………......................30
    Висновки до розділу І.............................................................................................63

    РОЗДІЛ ІІ. НЕОБХІДНА ТА УЯВНА ОБОРОНА У СИСТЕМІ ОБСТАВИН, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
    2.1 Кримінально-правове регулювання необхідної оборони у сучасному
    кримінальному праві України……………............................................................66
    2.2 Уявна оборона як самостійна обставина, що виключає злочинність
    діяння…....................................................................................................................91
    2.3 Умови правомірності та перевищення меж необхідної оборони…………106
    Висновки до розділу ІІ..........................................................................................132

    РОЗДІЛ ІІІ. ЗДІЙСНЕННЯ СЛУЖБОВИХ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
    3.1 Поняття та ознаки здійснення службових владних повноважень
    як обставини, що виключає злочинність діяння……….....................................135
    3.2 Умови правомірності та перевищення заходів, необхідних для здійснення
    службових владних повноважень………….………...........................................162
    Висновки до розділу III.........................................................................................181
    ВИСНОВКИ....................................................................................................................184
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................193
    Додатки………………………………………………………………………………….210







    ВСТУП

    Актуальність теми. Останніми роками в Україні утворюється негативна криміногенна ситуація, пов’язана зі зростанням кількості злочинів, особливо проти життя й здоров’я особи. За статистичними даними, кількість таких злочинів постійно зростає: за 2010 р. – на 15,2%, за 2011 р. – на 10,5%, за 2012 р. – на 13,8%. Згідно з відомостями Генеральної прокуратури України про стан зареєстрованих кримінальних проваджень, за січень 2013 р. зареєстровано 148 044 кримінальних проваджень за заявами громадян, з яких 5270 – за заявами про вбивство (ст. 115–118 КК України), 2819 – за заявами про грабіж, 1523 – за заявами про розбій.
    У таких умовах важливу роль у боротьбі зі злочинністю відіграє такий суттєвий напрям кримінального законодавства, що пов’язаний з практикою застосування його норм та інститутів, які регулюють можливість самостійного захисту особи від суспільно небезпечних посягань, що ґрунтується на положеннях ст. 27 Конституції України, згідно з якою кожна людина має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
    Конституційне положення про можливість здійснення особою захисту від протиправних посягань конкретизовано в кримінальному праві України в системі обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання, до якої входять необхідна оборона, уявна оборона тощо. Забезпечення ефективного функціонування й використання цих кримінально-правових інститутів з урахуванням реалій існуючого демократичного суспільства в Україні є важливою та актуальною проблемою сьогодення. Крім того, захист від суспільно небезпечних посягань має важливе значення й для діяльності співробітників правоохоронних органів, військовослужбовців та інших спеціально уповноважених на охорону державних і суспільних інтересів осіб. Мова йде про застосування ними заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї в процесі їх службової діяльності, за перевищення меж застосування яких вони несуть кримінальну відповідальність. Завдання ними шкоди в кримінально-правовому аспекті при здійсненні вказаних службових владних повноважень є самостійним видом правомірної суспільно корисної діяльності, щодо якої відсутня законодавча регламентація в КК України як обставини, що виключає злочинність діяння. Тому законодавче визначення правомірності такого механізму заподіяння шкоди в кримінальному, а не адміністративному праві є актуальним питанням.
    Спеціального дослідження обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання в Україні допоки не здійснювалося. Значний науковий внесок у розвиток теорії і практики окремих із цих обставин, таких як необхідна оборона, та деяких аспектів уявної оборони, зробили такі вітчизняні й українські вчені, як: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, В.В. Володарський, М.С. Грінберг, М.Д. Дурманов, Є.В. Додін, Г.В. Діденко, В.Н. Козак, А.А. Медведєв, П.С. Матишевський, Я.В. Мочкош, Н.Н. Паше-Озерський, Л.Н. Смірнова, І.С. Тишкевич, Ю.М. Ткачевський, І.В. Ткаченко, П.Л. Фріс, Т.Г. Шавгулідзе, М.І. Якубович та ін. Також з окремих положень необхідної оборони були захищені такі дисертації: Л.В. Гусар “Необхідна оборона: кримінологічні та кримінально-правові аспекти” (2009 р.), О.М. Лупіносова “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони” (2007 р.), Н.М. Плисюк “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця за кримінальним правом України” (2011 р.).
    Водночас багато аспектів цієї проблематики, а саме законодавча конструкція поняття та спеціальних випадків необхідної оборони, теоретичні й практичні моменти перевищення меж необхідної оборони, не знайшли достатнього висвітлення в наукових працях. Це призводить до їх неоднозначного трактування в правозастосовній практиці при кваліфікації дій особи, пов’язаних із перевищенням меж необхідної оборони. Уявна оборона досі є малодосліджуваною тематикою, і в багатьох наукових працях вона розглядається як сукупність певних видів помилок при необхідній обороні, хоча вже давно виокремилась як самостійна обставина, що виключає злочинність діяння. Також особливу увагу слід звернути на завдання шкоди із застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів, військовослужбовцями при захисті від суспільно небезпечних посягань, яке взагалі не має належного кримінально-правового регулювання як правомірна суспільно корисна діяльність, у зв’язку із чим виникає ряд питань про його кримінально-правову природу та співвідношення з необхідною обороною. Таким чином, проблема вдосконалення теоретичних і практичних основ кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання, є більше ніж актуальною, що й зумовило вибір теми дослідження та структуру дисертаційної роботи.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова № 125100-20 від 24 грудня 2007 р. “Наукове забезпечення розслідування, кваліфікації та попередження злочинів” (державний реєстраційний номер 0106U008401), у межах якої розроблено наукове забезпечення кримінально-правової оцінки дій особи при захисті від суспільно небезпечного посягання та перевищення допустимих меж такого захисту.
    Тема дисертаційної роботи затверджена на засіданні кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (протокол № 5 від 8 листопада 2009 р.).
    Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є аналіз теоретичних положень і правозастосовної практики стосовно обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання та формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення.
    Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
    – дослідити історію виникнення та розвитку обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання для визначення закономірностей їх розвитку, а також розглянути можливість виділення їх у окрему групу за спільними ознаками;
    – визначити поняття та ознаки необхідної оборони, розглянути її правову підставу і юридичний склад;
    – здійснити порівняльно-правовий аналіз основних положень інституту необхідної оборони в кримінальному законодавстві України та зарубіжних країн для виявлення позитивних і негативних моментів у їх кримінально-правовому регулюванні;
    – дослідити категорію “перевищення меж необхідної оборони” сформулювавши при цьому критерії для її практичної оцінки та проаналізувати спеціальні випадки необхідної оборони при захисті особи від посягань, які становлять підвищену суспільну небезпеку;
    – розглянути уявну оборону як самостійну обставину що виключає злочинність діяння, дослідити її юридичний склад та існуючі види;
    – охарактеризувати кримінально-правову природу та основні положення здійснення службових владних повноважень як обставини, що виключає злочинність діяння;
    – дослідити існуючі в кримінальному та адміністративному законодавстві правові норми, що регулюють відповідальність за перевищення заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень.
    Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією, використанням та застосуванням обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання.
    Предмет дослідження – теоретичні й практичні основи кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання.
    Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети й вирішення завдань дослідження застосовано загальнонаукові й спеціальні методи: всезагальний діалектичний – для розгляду основних положень необхідної й уявної оборони в єдності їх соціального змісту та юридичної форми (підрозділи 2.1, 2.2); історичний – для дослідження історії розвитку обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання (підрозділ 1.1); аналіз – для визначення стану сучасних наукових досліджень із зазначеної проблематики (підрозділ 1.2); системно-структурний – для розгляду норм про здійснення службових владних повноважень як системи взаємопов’язаних положень адміністративного та кримінального права (підрозділ 3.1); формально-логічний – для визначення комплексу теоретичних положень про необхідну оборону та уявну оборону, зокрема виділення її видів (підрозділи 2.1, 2.2); порівняльно-правовий – для зіставлення вітчизняних правових норм про необхідну оборону з відповідними нормами кримінального права зарубіжних країн (підрозділ 2.1); логіко-семантичний – для аналізу змістовного значення деяких кримінально-правових категорій (“межа необхідної оборони”, “перевищення меж необхідної оборони” тощо) (підрозділ 2.3).
    Теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі кримінального права.
    Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, відомчі нормативні акти МВС України, постанови Пленуму Верховного Суду України тощо.
    Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані прес-служби МВС України про кількість зареєстрованих злочинів у 2010–2012 рр.; матеріали опублікованої судової практики та дані судової статистики Верховного Суду України за 2001–2012 рр.; результати аналізу 100 судових рішень з приводу застосування ст. 36, 118 та 124 КК України; практика судів України з кримінальних справ, у тому числі за ст. 118 та 124 КК України (2004–2012 рр.), а також вивчення статистичних даних Управління державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні дослідженням теоретичних і практичних основ кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання. Основні результати, які мають наукову новизну, конкретизовані в таких науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях:
    уперше:
    – запропоновано авторське визначення поняття “необхідна оборона” як дій особи, вчинених з метою захисту свого життя і здоров’я, прав і свобод, власності, суспільних інтересів або з метою захисту інших осіб від суспільно небезпечного посягання;
    – запропоновано визначити поняття перевищення меж необхідної оборони залежно від правомірності оборонних дій особи, що захищається, які мають бути необхідними й достатніми для негайного відвернення чи припинення посягання; надано пропозиції щодо викладення законодавчої конструкції ч. 3 ст. 36 КК таким чином: “перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне вчинення особою, що захищається, дій, спрямованих на заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, які явно не відповідають небезпечності посягання або обстановці захисту”;
    – запропоновано здійснення службових владних повноважень працівниками правоохоронних органів і військовослужбовцями під час захисту від суспільно небезпечних посягань виділити як окрему обставину, що виключає злочинність діяння, у ст. 361 КК України та наведено основні положення цієї кримінально-правової норми;
    – досліджено та обґрунтовано можливість упровадження кримінальної відповідальності за перевищення заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень, і запропоновано визначити цей вид відповідальності для працівників правоохоронних органів, військовослужбовців у ч. 2 ст. 118 та 124 КК України;
    удосконалено:
    – класифікацію видів необхідної оборони залежно від суспільної небезпечності посягання на загальну, виключну та спеціальну;
    – кримінально-правові норми про спеціальні випадки необхідної оборони у ч. 5 ст. 36 КК України при захисті особи від посягань, які становлять підвищену суспільну небезпеку, зокрема запропоновано доповнити їх такими: “захистом від нападу або погроз озброєної особи, яка намагається вчинити злочин”, “захистом особи від тяжкого злочину у своєму житлі”;
    – підхід до характеристики правової підстави виникнення стану необхідної оборони у ч. 2 ст. 36 КК України, за яким вона, крім захисту від “вчинення особою суспільно небезпечного посягання”, повинна включати також захист від “реальної загрози його здійснення”;
    – визначення поняття “уявна оборона” як дій, спрямованих на заподіяння шкоди потерпілому, коли особа, неправильно оцінюючи його дії в обстановці, яка склалася, помилково припускала наявність щодо неї реального суспільно небезпечного посягання через посилання на основний критерій для кваліфікації правомірності уявної оборони – обстановки, яка склалася;
    набули подальшого розвитку:
    – положення про систему об’єктів необхідної оборони, які були більш деталізовані та серед яких відображені й поставлені на перше місце “життя і здоров’я, права і свободи, власність особи, що захищається” замість “охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається”, що є дещо громіздким і загальним формулюванням;
    – підходи до розширення способів здійснення необхідної оборони за рахунок доповнення їх сучасними засобами захисту, пов’язаними із застосуванням зброї та механічних засобів і пристроїв, які автоматично спрацьовують на ураження особи, що посягає;
    – підхід до розмежування необхідної оборони та здійснення службових владних повноважень за викладеними в роботі шістьма критеріями: суб’єктом, об’єктом, метою, обстановкою здійснення, правовими наслідками та правовим регулюванням.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:
    – правотворчості – при вдосконаленні кримінального законодавства щодо обставин, які виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання;
    – правозастосовній діяльності – при вдосконаленні судової практики із застосування положень кримінального законодавства про обставини, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання (акт упровадження у діяльність суддів Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2012 р.);
    – навчальному процесі – при викладанні навчальних курсів із дисциплін “Кримінальне право”, “Міжнародне та зарубіжне кримінальне право” (довідка про впровадження у навчальний процес Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова від 12 квітня 2012 р.);
    – науково-дослідній сфері – при подальшому кримінально-правовому дослідженні обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання.
    Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й результати дослідження доповідалися та обговорювалися на міжнародних і всеукраїнській науково-практичних конференціях: “Духовне життя суспільства та злочинність. Сьомі юридичні читання” (м. Одеса, 2009 р.), “Реформування правової системи України в контексті розбудови правової держави та євроінтеграції” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), “Дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Восьмі юридичні читання” (м. Одеса, 2010 р.), “Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (м. Одеса, 2010 р.), “Злочинність у сфері професійної діяльності. Дев’яті юридичні читання” (м. Одеса, 2010 р.), “ІV Наукові читання, присвячені пам’яті В.М. Корецького” (м. Київ, 2011 р.), “Правові проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Харків, 2011 р.), “Від громадянського суспільства – до правової держави” (м. Харків, 2011 р.), “Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів” (м. Одеса, 2011 р.), “Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (м. Одеса, 2011 р.).
    Публікації. Основні положення дисертації відображено в 17 наукових публікаціях, з яких 7 – статті в наукових фахових виданнях України, 10 – матеріали науково-практичних конференцій.
    Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (163 найменування), двох додатків. Повний обсяг дисертації становить 209 сторінок, з них основний текст – 192 сторінки, список використаних джерел – 15 сторінок, додатки – 2 сторінки.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ

    У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретичних і практичних основ кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства з цих питань. Здійснене дослідження дає змогу сформулювати певні висновки та рекомендації, що мають як теоретичне, так і практичне значення:
    1) Визначено, що необхідна оборона з’явилася у зв’язку із необхідністю законодавчого закріплення захисту особи від вбивства. Було встановлено, що перші згадки про необхідну оборону містилися в договорах князів Олега та Ігоря з Візантією 911 та 945 років. Хоча спеціального визначення необхідної оборони в цих договорах не було, однак право необхідної оборони тісно перепліталося із кровною помстою і виступало у формі дозволу на розправу на місці злочину. Саме поняття «необхідна оборона» вперше набуло законодавчого закріплення у Воїнських артикулах 1716 р. та Морському уставі 1720 р. Петра I, де вона називалася «потрібний захист» і розумілася виключно як право вбивства особи, що нападала.
    2) Досліджено, що сучасне визначення необхідної оборони та умов її правомірності було сформовано за радянського періоду. Спочатку необхідна оборона визнавалась допустимою лише при захисті особи, що оборонялася, або інших осіб (1919р.), а у подальшому до об’єктів її захисту були включені: права того, хто оборонявся, чи права інших осіб (1922р.), державні інтереси (1924 р.), суспільні інтереси (1958 р.). Відповідно до ст. 15 КК УРСР 1960 року необхідною обороною «визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання». На підставі цього визначення сформовано сучасне визначення необхідної оборони у КК України 2001 р., доповненням до якого стали положення про «заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання».
    3) Досліджено, що уявна оборона, на відміну від необхідної оборони, не мала законодавчого закріплення у кримінальному законі до середини XIX століття і лише в 1845 році була визначена в Уложенні про покарання кримінальні та виправні як «випадкова помилка або обман». Сучасна конструкція уявної оборони була сформована на основі тлумачень судової практики про мниму оборону у Постановах Пленуму Верховного Суду СРСР 1956, 1969, 1984, 1991 років і остаточно визначилась у ст. 37 КК України 2001 року.
    4) Встановлено, що захист посадових осіб держави (дружинників, караульних, військових, довбишів, жандармів, поліцейських, міліціонерів) від суспільно небезпечних посягань передбачався у законодавчих актах на протязі всієї історії розвитку української держави. Загалом ці норми спочатку структурно входили до норм про необхідну оборону, а вже з 1879 року існували самостійно і визначали випадки та особливості застосування спеціальними категоріями державних службовців фізичної сили та зброї. Основний розвиток законодавства про застосування фізичної сили та вогнепальної зброї поліцією відбувся у радянський період і визначився 8 червня 1973 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про загальні обов’язки та права радянської міліції по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю», на підставі якого сформовані сучасні підстави і порядок застосування фізичної сили та зброї у Законі України «Про міліцію».
    5) Визначено, що у системі обставин, що виключають злочинність діяння, можна виділити певну групу, яка характеризується спільною правовою підставою – захистом від суспільно небезпечного посягання. До такої групи обставин автором зараховано необхідну оборону, уявну оборону які закріплені в КК України, а також захист працівниками правоохоронних органів, військовослужбовцями від суспільно небезпечних посягань шляхом застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї. Спільною рисою для вказаних вище обставин, яка дозволяє автору поєднати їх у одну групу є правова підстава, на основі якої вони здійснюються – суспільно небезпечне посягання, яке направлене на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, що захищається, або іншої особи, суспільним інтересам чи інтересам держави.
    6) Встановлено, що закон прямо не визначає таке суспільно небезпечне посягання злочином, оскільки правомірним визнається захист не тільки від діяння, яке в кримінально-правовому значенні є злочином, а і від суспільно небезпечного посягання неосудної особи або особи, яка не досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність. Такі суспільно небезпечні посягання у зв’язку з відсутністю «свідомого» суб’єкта не визнаються злочином, але мають необхідний характер і ступень суспільної небезпеки.
    7) На підставі проведеного аналізу інституту необхідної оборони в кримінальному законодавстві України й восьми зарубіжних країн з різних правових сімей встановлено, що в кримінальному праві країн англо-американської правової сім’ї (США, Англії) об’єктом захисту при необхідній обороні є, по-перше, життя та здоров’я, права й свободи особи; по-друге життя та здоров’я, права й свободи інших осіб; по-третє, власність. Кримінальне законодавство України об’єктом захисту в необхідній обороні визначає «охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, суспільні інтереси та інтереси держави», що є досить загальним формулюванням, яке не вказує на конкретні об’єкти захисту.
    8) Запропоновано авторське визначення поняття «необхідна оборона» у ст. 36 КК України як дії особи, вчинені з метою захисту свого життя і здоров’я, прав і свобод, власності, суспільних інтересів або з метою захисту інших осіб від суспільно небезпечного посягання, спрямовані на заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
    9) Розглянуто правову підставу виникнення права на необхідну оборону в КК України, якою, відповідно до ч. 2 ст. 36, є вчинення особою суспільно небезпечного посягання. Здійснено дослідження Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» та встановлено, що, відповідно до п. 2 цієї постанови, правовою підставою виникнення стану необхідної оборони є не тільки суспільно небезпечне посягання, а також створення реальної загрози заподіяння шкоди. На підставі цього зроблено висновок про можливість розширеного визначення правової підстави необхідної оборони в КК України як захисту від вчинення особою суспільно небезпечного посягання або реальної загрози його здійснення та запропоновано викласти ч. 2 ст. 36 КК України в такому вигляді: «Кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання або реальної загрози його здійснення незалежно від можливості його уникнути чи звернутися по допомогу до інших осіб чи органів влади».
    10) Визначено, що уявна оборона є самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння, яка відрізняється від необхідної оборони за основною ознакою – дійсністю (реальністю) посягання. На основі аналізу визначено поняття «уявна оборона» у ч. 1 ст. 37 КК України виявлено, що воно не містить посилання на основний критерій для кваліфікації правомірності уявної оборони – обстановки, яка склалася. На підставі цього запропоновано його розширення таким чином: «Уявною обороною визнаються дії, спрямовані на заподіяння шкоди потерпілому, коли особа, неправильно оцінюючи його дії в обстановці, яка склалася, помилково припускала наявність щодо неї реального суспільно небезпечного посягання».
    11) Досліджено існуючі класифікації видів уявної оборони та на основі аналізу теоретичних положень та судової практики в справах про уявну оборону, запропоновано авторську класифікацію видів уявної оборони залежно від фактора, який спричинив помилкове припущення особи щодо суспільно небезпечного посягання.
    12) Здійснено аналіз судової практики щодо кримінальних справ з перевищення меж необхідної оборони та встановлено тенденцію, за якою при розгляді питання про наявність/відсутність перевищення меж необхідної оборони в деяких випадках таке перевищення визначається слідчими та судами в залежності від наявності чи відсутності наслідків у формі тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), яка заподіюється особі, що посягає. При цьому не враховуються інші обставини конкретного випадку захисту, зокрема можливість і правомірність вчинення саме таких оборонних дій особи, що захищається, які призвели до вищевказаних наслідків. У результаті це призводить до скасування судових рішень судами вищих інстанцій. На підставі цього запропоновано визначити в ч. 3 ст. 36 КК України поняття перевищення меж необхідної оборони залежно від правомірності оборонних дій особи, що захищається, які мають бути необхідними й достатніми для негайного відвернення чи припинення посягання, і надано пропозиції щодо викладення законодавчої конструкції цієї частини таким чином: «перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне вчинення особою, що захищається дій, спрямованих на заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, які явно не відповідають небезпечності посягання або обстановці захисту».
    13) Запропоновано виділення наступних видів необхідної оборони за її законодавчою конструкцією: а) загальна; б) виключна (вчинена у стані сильного душевного хвилювання); в) спеціальна (при захисті від посягань, які становлять підвищену суспільну небезпеку).
    14) Удосконалено кримінально-правові норми про спеціальні випадки необхідної оборони у ч. 5 ст. 36 КК України при захисті особи від посягань, які становлять підвищену суспільну небезпеку, а саме на основі аналізу кримінального законодавства країн англо-американської правової сім’ї (США, Англії) запропоновано можливість доповнення їх переліку такими: захист від нападу або погроз озброєної особи, яка намагається вчинити злочин; захист особи від тяжкого злочину у своєму житлі. З урахуванням цього ч. 5 ст. 36 КК України, запропоновано викласти наступним чином: «Не є перевищенням меж необхідної оборони й не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу або погроз озброєної особи, яка намагається вчинити злочин, або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення, або захисту особи від тяжкого злочину у своєму житлі, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає».
    15) Визначено, що в науці кримінального права існують дві точки зору щодо правової природи захисту працівниками правоохоронних органів, військовослужбовцями від суспільно небезпечних посягань із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї. За першою точкою зору (Л.В. Гусар, І.В. Ткаченко, М.І. Якубович) такі дії характеризуються як акт необхідної оборони, межі якого визначають спеціальні закони, а за другою (Н.Д. Дурманов, Ю.В. Баулін, Н.Н. Паше-Озерський) – як здійснення службових владних повноважень (виконання службових обов’язків), оскільки правом на необхідну оборону може володіти лише приватна особа.
    16) На підтримку думки другої групи фахівців щодо характеристики захисту працівниками правоохоронних органів, військовослужбовцями від суспільно небезпечних посягань як здійснення службових владних повноважень нами наведено такі аргументи: а) такі особи є спеціально уповноваженими особами й наділені законом повноваженнями, які не має приватна особа (правом перевіряти документи, затримувати особу, застосовувати зброю); б) стан необхідної оборони в них виникає не раптово, як у приватних осіб, а в процесі несення служби й виконання спеціальних повноважень (охорони громадського порядку, розшуку, переслідування особи або її затримання, тримання її під вартою), під час здійснення яких вони психологічно й фізично готові до виникнення відповідних ситуацій; в) для таких осіб здійснення спеціальних повноважень є юридичним синтезом права і обов’язку, за невиконання або неналежне виконання яких вони несуть встановлену законом відповідальність (у тому числі кримінальну), а не суб’єктивним правом, як для приватних осіб; г) на відміну від приватної особи, вони практично завжди озброєні вогнепальною зброєю та спеціальними засобами й володіють знаннями та навичками їх практичного застосування.
    17) Запропоновано сформувати законодавчу конструкцію такого захисту в ст. 361 розділу VIII КК України, яку можна охарактеризувати як «здійснення службових владних повноважень», таким чином: «Не є протиправним і не тягне за собою відповідальності вимушене заподіяння шкоди правопорушнику шляхом застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї спеціально уповноваженою особою, яка здійснює свої службові владні повноваження, якщо вона запобігає, припиняє або захищається від здійсненого правопорушником суспільно небезпечного посягання й не порушує норм спеціального закону, що регулює її діяльність.
    Шкода, яка заподіюється правам і свободам, здоров’ю й життю правопорушника, має зводитись до мінімуму та не повинна перевищувати міри, необхідної для здійснення службових владних повноважень, крім випадків: запобігання або припинення вчинення правопорушником особливо тяжкого злочину, озброєного нападу чи опору або групового нападу на спеціально уповноважену особу.
    Перевищення заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень полягає у застосуванні спеціально уповноваженою особою держави такої сили, яка явно не відповідає суспільній небезпечності посягання та обстановці, що склалася на момент їх здійснення. Перевищення заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, передбачених ст. 118 та 124 цього Кодексу.
    Примітка. Службові владні повноваження – це діяння, які здійснюються спеціально уповноваженими особами державних органів з метою виконання завдань і функцій, покладених законом на ці органи і в межах, передбачених спеціальними законами, що регулюють їх діяльність. До спеціально уповноважених осіб належать працівники міліції, Служби безпеки України, митної служби, військовослужбовці та інші особи, які мають право застосовувати заходи впливу відповідно до Закону України «Про міліцію» й військових статутів Збройних Сил України».
    18) Досліджено та розмежовано здійснення службових владних повноважень як обставину, що виключає злочинність діяння від необхідної оборони за наступними критеріями: а) за суб’єктом: суб’єктом необхідної оборони є звичайний громадянин; суб’єктом здійснення службових владних повноважень є спеціально уповноважена особа – працівник міліції, Служби безпеки України, митної служби, військовослужбовець тощо; б) за об’єктом: об’єктом при необхідній обороні є життя і здоров’я, права і свободи, власність особи, що посягає; об’єктом при здійсненні службових владних повноважень є життя і здоров’я, права і свободи, власність правопорушника – особи, яка вчиняє або намагається вчинити кримінальне правопорушення; в) за метою: проміжною метою необхідної оборони є заподіяння особі, що посягає, співрозмірної шкоди для попередження або припинення посягання, а кінцевою – захист життя і здоров’я, прав і свобод, власності особи, що захищається, або іншої особи; проміжною метою здійснення службових владних повноважень є запобігання та припинення суспільно небезпечного посягання з боку правопорушника, або протиправної діяльності правопорушника, яка переростає у суспільно небезпечне посягання, а кінцевою – затримання і доставка правопорушника до відповідного правоохоронного органу; г) за обстановкою здійснення: необхідна оборона відбувається у повсякденному житті особи і як правило несподівано; здійснення службових владних повноважень відбувається під час виконання особою своїх спеціальних обов’язків по службі; д) за правовими наслідками: необхідна оборона є правом громадянина, яке він може як реалізувати, так і відмовитись від його здійснення; здійснення службових владних повноважень є юридичним синтезом права і обов’язку спеціально уповноваженої особи за невиконання або неналежне виконання якого вона несе встановлену законом відповідальність; е) за правовим регулюванням: правове регулювання необхідної оборони здійснюється ст. 36 КК України; правове регулювання здійснення службових владних повноважень крім запропонованої нами статті 361, якою можливо доповнити КК України, здійснюється значною кількістю спеціальних законів, що регулюють діяльність спеціально уповноважених осіб.
    19) Запропоновано, по аналогії із кримінальною відповідальністю за перевищення меж необхідної оборони, визначити у статях 118 та 124 Особливої частини КК України частину 2, яка буде регулювати кримінальну відповідальність за перевищення заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень і яку можливо викласти наступним чином:
    - ч. 2 ст. 118: «Перевищення спеціально уповноваженою особою держави заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень, якщо це спричинило смерть правопорушнику, - карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років»;
    - ч. 2 ст. 124: «Перевищення спеціально уповноваженою особою держави заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження правопорушнику, - карається виправними роботами на строк до двох років, або службовим обмеженням на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років».
    20) Досліджена та обґрунтована відмінність кримінальної відповідальності за перевищення заходів, необхідних для здійснення службових владних повноважень від кримінальної відповідальності за перевищення влади та службових повноважень та кримінальної відповідальності за перевищення меж необхідної оборони.
    21) Аргументована думка, що покарання до осіб, які здійснюють службові владні повноваження, за ст.ст. 118 і 124 КК України повинно бути дещо суворіше, ніж до звичайних громадян за перевищення меж необхідної оборони, оскільки, на відміну від звичайних громадян, ці особи можуть реально оцінити характер та ступінь небезпеки посягання під час здійснення своїх службових владних повноважень і використати найбільш доцільні заходи та методи реагування на них, відповідно до службових наказів та інструкцій.
    Загалом на підставі проведеного дисертаційного дослідження та системного аналізу теоретичних і практичних основ кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання можна зробити висновок щодо актуальності і важливості розгляду теоретичних і практичних питань з удосконалення правового регулювання цих обставин у кримінальному законодавстві. Основними напрямками такого вдосконалення є покращення кримінально-правового регулювання інституту необхідної оборони за рахунок викладених у дисертації положень та пропозицій, визначення уявної оборони у якості самостійної обставини, незалежної від необхідної оборони та можливість закріплення правового регулювання здійснення службових владних повноважень у КК України як обставини, що виключає злочинність діяння. На нашу думку викладені у дисертації висновки та пропозиції є важливим кроком вперед у напрямку покращення механізму кримінально-правового регулювання обставин, що виключають злочинність діяння при захисті від суспільно небезпечного посягання.








    Список використаних джерел:

    1. Административное право и административная деятельность органов внутренних дел. Учебник / Под ред. : Попов Л. Л. – М. : Изд-во Академии МВД СССР. – 1990. – 223 с.
    2. Аніщук В. В. Розвиток законодавства про уявну оборону: історико-правовий аналіз / В. В. Аніщук // Держава і право : Юридичні і політичні науки. – 2010. – № 47. – С. 539-544.
    3. Балашов І. Перевищення меж необхідної оборони : спірні питання / І. Балашов // Право України. – 2006. – № 8. – С. 85-88.
    4. Банікевич І. В. Правове регулювання застосування сили працівниками правоохоронних органів : Наук.-практ. посібник. / Іван Васильович Банікевич – Х. : Вид-во НУВС, 2001. – 84 с.
    5. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния : монография / Юрий Васильевич Баулин. – Х. : Основа, 1991. – 360 с.
    6. Благов Е. В. Квалификация деяний, исключающих уголовную ответственность / Е. В. Благов // Государство и право. – 1992. – № 9. – С. 78-83.
    7. Болотников М. В. Институт необходимой обороны: истоки и путь развития / М. В. Болотников // Закон и право. – 2007. – № 9. – С. 104-106.
    8. Бурдін В. М. Співвідношення понять: «осудність» - «вина», «неосудність» - «казус» / В. М. Бурдін // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. – Вип. 6 (80). – С. 82-94.
    9. Вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 травня 2008 року по справі №1-41/2008 р. : (Єдиний державний реєстр судових рішень) [Електронний ресурс] / Державне підприємство «Інформаційні судові системи» // Режим доступу до документа: http://reyestr.court.gov.ua/Review/9059501 - назва з екрана.
    10. Вирок Староміського районного суду м. Вінниці по справі № 1-38-2010 від 21 квітня 2010 р. : (Єдиний державний реєстр судових рішень) [Електронний ресурс] / Державне підприємство «Інформаційні судові системи» // Режим доступу до документа: http://reyestr.court.gov.ua/Review/9094808 - назва з екрана.
    11. Вирок Святошинського районного суду м. Києва по справі № 1-370-2009 від 22 квітня 2009 р. : (Єдиний державний реєстр судових рішень) [Електронний ресурс] / Державне підприємство «Інформаційні судові системи» // Режим доступу до документа: http://reyestr.court.gov.ua/Review/9151829 - назва з екрана.
    12. Владимиров Л. Е. Учебник русского уголовного права. Общая часть / Леонид Евстафьевич Владимиров. – Харьков, 1889. – 280 с.
    13. «Во время попытки ограбления ювелирного магазина в Кривом Роге милиционер убил злоумышленника выстрелом в грудь» (ТСН : черная хроника) [Электронный ресурс] / ТСН : официальный веб-сайт // Режим доступа к документу: http://ru.tsn.ua/chorna-hronika/v-krivom-roge-militsioner-zastrelil-belorusa.html - назва з екрана.
    14. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони / В. Володарський // Право України. – 1998. – № 11. – С. 118-122.
    15. Гаршин В. Г. Необходимая оборона / В. Г. Гаршин // Российская юстиция. – 2006. – № 3. – С. 18-21.
    16. Гуртовенко О. Л. Психічне насильство у кримінальному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. Л. Гуртовенко. – Одеса: ОНЮА, 2008. – 17 с.
    17. Гусар Л. Аналіз обставин, що виключають злочинність діяння / Л. Гусар // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 11. – С. 73-79.
    18. Гусар Л. В. Застосування необхідної оборони працівниками міліції / Л. В. Гусар // Вісник Прокуратури. – 2006. – № 10. – С. 90-94.
    19. Гусар Л. В. Необхідна оборона: кримінологічні та кримінально-правові аспекти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Л. І. Гусар. – Одеса, 2009. – 17 с.
    20. Гусар Л. Порівняльна характеристика кримінального права зарубіжних країн: необхідна оборона / Л. Гусар // Вісник Прокуратури. – 2008. – № 2. – С. 119-125.
    21. Гусар Л. В. Поняття меж необхідної оборони / Л. В. Гусар // Прокуратура, людина, держава. – 2005. – № 11. – С. 73-78.
    22. Гусар Л. В. Щодо питання про мотив, мету й емоційний стан при перевищенні меж необхідної оборони / Л. В. Гусар // Вісник Академії прокуратури України. – 2007. – № 1. – С. 116-122.
    23. Дiденко В. П. Обставини, що виключають злочинність діяння : Лекція / В. П. Діденко. – Київ : Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 40 с.
    24. Додин Е. В. Государственная защита служащих таможенных органов / Е. В. Додин // Митна справа. – 2000. – № 6. – С. 3-13.
    25. Дурманов Н. Д. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния : монография / Николай Дмитриевич Дурманов. – М. : Госюриздат, 1961. – 148 с.
    26. Загоскин Н. П. Уложение царя и великого князя Алексея Михайловича и земский собор 1648-1649 г.г. / Николай Павлович Загоскин. – Казань, 1879. – 240 с.
    27. Закон України «Про міліцію» станом на 25 квітня 2002 р.: офіційне видання. – К. : Парламентське видавництво, 2002. – 27 с.
    28. Закон України «Про Службу безпеки України» : офіційне видання. – Закони України. – Т. 3. – К. : Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1996 р. – ст. 26. – С. 140-153.
    29. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-III. – Відомості Верховної Ради України. – № 40. – 6 жовтня 2000 р. – Ст. 338. – С. 796-807.
    30. Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992 р. № 2235-ХII. - Відомості Верховної Ради України. – № 29. – 21 липня 1992 р. – Ст. 397. – С. 951-955.
    31. Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003р. № 661-IV. – Відомості Верховної Ради України. – № 27. – 4 липня 2003 р. – Ст. 208. – С. 656-670.
    32. Заторська І. Кримінальна відповідальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень (історичні аспекти) / І. Заторська // Підприємство, господарство і право. – 2008. – № 12. – С. 134-137.
    33. Звечаровский И., Чайка Ю. Законодательная регламентация института необходимой обороны / И. Звечаровский, Ю. Чайка // Законность. – 1995. – № 8. – С. 33-35.
    34. Іллічов М. О. Службові повноваження посадової особи органів внутрішніх справ України / М. О. Іллічов // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2002. – № 2. – С. 95-102.
    35. Измозик В. С. Предисловие «Жандармы России» / Сост. Владлен Семенович Измозик. – СПб. : издательский дом «Нева»; М.: «ОЛМА-ПРЕСС», 2002. – С. 3-10.
    36. Истомин А. Ф. Самооборона: право и необходимые пределы : монография / Алексей Федорович Истомин. – М. : Норма, 2005. – 224 с.
    37. Кабурнеев Э. О некоторых проблемах квалификации причинения смерти при превышении пределов необходимой обороны / Э. Кабурнеев // Уголовное право. – 2006. – № 6. – С. 33-37.
    38. Каганець І. Легалізація зброї як стимул до Реформації / І. Каганець // День. – 2007. – № 147. – С. 1-2.
    39. Кенни К. Основы уголовного права / Под ред. и с вступительной статьей Б. С. Никифорова. – М. : Издательство Иностранной литературы, 1949. – С. 52-85.
    40. Кириченко В. Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву / Владимир Федорович Кириченко. – М. : Изд-во АН СССР. – 1952. – 96 с.
    41. Кириченко В. Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве / Владимир Федорович Кириченко. – М.: Изд-во АН СССР. – 1948. – 228 с.
    42. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка от 17 декабря 1979 г. (База данных «Законодательство Украины») [Электронный ресурс] / Верховная Рада Украины: официальный веб-сайт // Режим доступа к документу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_282. – название с экрана.
    43. Козак В. Н., Ной И. С. Право граждан на необходимую оборону / В. Н. Козак, И. С. Ной. – Саратов : Изд-во СГУ, 1972. – 160 с.
    44. Кони А. Ф. О праве необходимой обороны / Анатолий Федорович Кони. – М. : изд-во «Остожье», 1996. – 112с.
    45. Конституция Украины. – Сумы. : ООО «НОТИС», 2013. – 52 с.
    46. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Загальна частина. Курс лекцій / Микола Йосипович Коржанський. – К. : Наукова думка, 1996. – 334 с.
    47. Коржанський М. Й. Популярний коментар Кримінального кодексу України / Микола Йосипович Коржанський. – К. : Наукова думка. – 1997. – 696 с.
    48. Кримінальний кодекс України (із змінами і доповненнями станом на 25 лютого 2013 року) / Укладач проф. В. І. Тютюгін. – Х. : ТОВ «Одисей», 2013. – 234 с.
    49. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання п’яте, перероблене та доповнене / Відп. ред. Євгеній Львович Стрельцов. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2008. – 800 с.
    50. Кримінальне право України: Практикум : навч. посіб. / За ред. Станіслава Сергійовича Яценка. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – К. : Алерта; КНТ; Центр учбової літератури, 2010. – 640с.
    51. Кримінальне право України: Загальна частина : Підручник / За ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 3-є вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.
    52. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К. : Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
    53. Крылова Н. Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции / Наталья Евгеньевна Крылова. – М. : Издательство «Спарк», 1996. – 124 с.
    54. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. Станіслава Сергійовича Яценка. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
    55. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / Владимир Николаевич Кудрявцев. – М. : Норма, 2001. – 342 с.
    56. Кулинич С., Волков А. Необхідна оборона як захист особи від злочинних посягань / С. Кулинич, А. Волков // Вісник Прокуратури. – 2009. – № 1. – С. 69-74.
    57. Курило В. І. Організаційно-правовий аспект застосування зброї і спеціальних засобів працівниками недержавних охоронних підприємств / В. І. Курило // Право України. – 2004. – № 6. – С. 77-79.
    58. Курило В. І. Організаційно-правові засади надання охоронних послуг : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. І. Курило. – К. : НАУ, 2002. – 20 с.
    59. Курило В. І. Правовий статус працівників охоронних підприємств щодо носіння, зберігання та застосування спеціальних засобів та зброї / В. І. Курило // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С. 106-112.
    60. Лупіносова О. М. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. М. Лупіносова. – Одеса : вид-во ПП «Фенікс», 2007. – 20 с.
    61. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность / Николай Сергеевич Малеин. – М. : Юридическая литература, 2005. – 326 с.
    62. Мантуляк Ю. Юридичний склад правомірного вчинку / Ю. Мантуляк // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9. – С. 33-42.
    63. Матишевський П. С. Кримінальне право України / Павло Семенович Матишевський. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 271 с.
    64. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і факультетів / Павло Семенович Матишевський – К. : А.С.К., 2001. – 352 с.
    65. Медведев А. А. Соотношение необходимой обороны и служебного долга / А. А. Медведев // Социалистическая законность. – 1974. – № 9. – С. 62-64.
    66. Миколенко А. И., Миколенко А. Н. Законы Украины «О прокуратуре», «О милиции», «Об адвокатуре» : Комментарий : издание 4-ое, исправл. и допол. – Х. : ООО «Одиссей», 2005. – 304 с.
    67. Милюков С. Ф. Криминологическая обоснованность законодательной регламентации обстоятельств, исключающих преступность деяния / С. Ф. Милюков // Российское уголовное законодательство : опыт криминологического анализа. СПб, 2000. – С. 91-98.
    68. Миронов С. И. Необходимая оборона по уголовному праву Англии и США : особенности регулирования / С. И. Миронов // Государство и право. – 2002. – № 6. – С. 61-67.
    69. Митний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 1 лютого 2013 року). – Х. : ТОВ «Одіссей», 2013. – 216 с.
    70. «Молодой парень из автомата расстрелял харьковского милиционера. Видео и подробности преступления» (Медиапорт : происшествия) [Электронный ресурс] / Медиапорт НОВИНИ : официальный веб-сайт // Режим доступа к документу: http://www.mediaport.ua/news/incidents/72011 - назва з екрана.
    71. Мочкош Я. Необхідна оборона в кримінальному праві України: від ідеї до реальності / Я. Мочкош // Право України. – 2006. – № 10. – С. 95-98.
    72. «На Вінниччині ДПСники відкрили вогонь, щоб зупинити порушника» (Інформаційне агентство УНІАН : новини) [Електронний ресурс] / Інформаційне агентство УНІАН : офіційний веб-сайт // Режим доступу до документа: http://www.unian.net/ukr/news/news-375287.html - назва з екрана.
    73. «На Полтавщині міліціонер вимушений був застосувати зброю» (Служба новин «Полтава-Інформ») [Електронний ресурс] / «Полтава-Інформ» : офіційний веб-сайт // Режим доступу до документа: http://poltava.info/news/poltava/item/2010/09/28/14-54-27/Na-Poltavschini-milicioner-vimushenii-buv-zastosuvati-zbroju.htm - назва з екрана.
    74. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доп. / Відп. ред. Станіслав Сергійович Яценко. – К. : А.С.К., 2006. – 848 с.
    75. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. – К. : «Форум», 2001. – 395 с.
    76. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон, 2001. – 1104 с.
    77. «На Хмельниччині зупинити п’яного водія змогли тільки попереджувальні постріли працівників державтоінспекції» (МВС України : архів новин) [Електронний ресурс] / Міністерство внутрішніх справ України : офіційний веб-сайт // Режим доступу до документа: http://mvs.gov.ua/mvs/control/ma@in/uk/publish/article/336570;jsessionid=AF8801739A668C2A4E90FD93438E4AB6 - назва з екрана.
    78. Никуненко А. В. «Причинение вреда при задержании лица, совершившего общественно опасное деяние» : автореферат дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А. В. Никуненко. – Б., 2011. – 20с.
    79. Нурпеисов Е. К. Психология правомерного поведения. / Е. К. Нурпеисов. – Алма-Ата, 1984. – 274 с.
    80. Орехов В. В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния / В. В. Орехов. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 217с.
    81. Орловський Б. М. Інститут необхідної оборони: порівняльно-правовий аналіз / Б. М. Орловський // Держава і право : юридичні і політичні науки. – 2011. – № 53. – С. 530-534.
    82. Орловський Б. М. Інститут необхідної оборони за кримінальним правом України та США: порівняльний аналіз / Б. М. Орловський // Духовне життя суспільства та злочинність. Сьомі юридичні читання : матеріали міжн. наук. конф. студентів, аспірантів і молодих вчених 11 грудня 2009 р. / За заг. ред. Є. Л. Стрельцова. – Одеса : Астропринт, 2009. – С. 114-117.
    83. Орловський Б. М. Легалізація зброї як одна з гарантій забезпечення права на необхідну оборону / Б. М. Орловський // Дотримання прав людини при здійсненні правосуддя. Восьмі юридичні читання : матеріали міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів і молодих вчених 14 травня 2010 р. – Одеса : Астропринт, 2010. – С. 144-147.
    84. Орловський Б. М. Перевищення меж необхідної оборони : проблемні питання / Б. М. Орловський // «ІV Наукові читання, присвячені пам’яті В.М. Корецького» : Зб. наук. праць / Київський ун-т права НАН України; [редкол. : Шемшученко Ю.С., Бошицький Ю.Л., Чернецька О.В. та ін.]. – К. : Вид-во Європейського університету, 2011. – С. 379-382.
    85. Орловський Б. М. Застосування зброї працівниками правоохоронних органів: необхідна оборона чи здійснення службових повноважень / Б. М. Орловський // Правова держава. – 2010. – № 12. – С. 210-213.
    86. Орловський Б. М. Здійснення службових повноважень як нова обставина, що виключає злочинність діяння / Б. М. Орловський // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Злочинність у сфері професійної діяльності. Дев’яті юридичні читання», присвяченої пам’яті доктора юридичних наук, професора О. Я. Свєтлова (10 груд. 2010 р., ОНУ ім. І. І. Мечникова) : за заг. ред. Є. Л. Стрельцова. – Одеса : Астропринт, 2010. – С. 128-131.
    87. Орловський Б. М. Застосування зброї працівниками правоохоронних органів: необхідна оборона чи здійснення службових повноважень / Б. М. Орловський // Реформування правової системи України в контексті розбудови правової держави та євроінтеграції : І Всеукраїнська науково-практична конференція, тези доповідей, Дніпропетровськ, 26 квітня 2010 р. – Д. : Вид-во ДУЕП, 2010. – С. 32-34.
    88. Орловський Б. М. Перевищення меж службових повноважень у кримінальному праві України / Б. М. Орловський // Правова держава. – 2012. – № 14. – С. 138-142.
    89. Орловський Б. М. Уявна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння / Б. М. Орловський // Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики : Матеріали II-ї міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 8 жовтня 2010 р.). У 2 т. Т. 1. – Одеса : ПП «Фенікс», 2010. – С. 227-230.
    90. Орловський Б. М. Уявна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння / Б. М. Орловський // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. – № 3. – С. 92-96.
    91. Орловський Б. М. Проблеми кримінально-правового регулювання перевищення меж необхідної оборони / Б. М. Орловський // Вісник Академії адвокатури України. – 2011. – № 2. – С. 107-112.
    92. Орловський Б. М. Проблеми кримінально-правового регулювання правової та фактичної підстави необхідної оборони / Б. М. Орловський // Південноукраїнський правничий часопис. –
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ОСТАННІ СТАТТІ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА