ТЕОРІЯ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ТЕОРІЇ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ 12
1.1. Кримінально-політичний елемент теорії криміналізації: аналітичний
огляд літератури 12
1.2. Поняття та зміст теорії криміналізації: ідеї, концепти, парадигми 32
1.3. Підстави та детермінанти криміналізації в механізмі
кримінально-правового регулювання 62
Висновки до першого розділу 114

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС КРИМІНАЛІЗАЦІЇ 121
2.1. Законодавча техніка при криміналізації 121
2.2. Динаміка побудови кримінального закону 132
Висновки до другого розділу 170

ВИСНОВКИ 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181

ДОДАТКИ 201
ВСТУП

Актуальність дослідження. Побудова в Україні правової держави викликає необхідність вирішення цілої низки завдань, у тому числі, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять і підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які знаходяться у цьому ряду, одне із провідних місць займає розробка теоретичних основ протидії злочинності.
Важливе місце в цій сфері належить кримінально-правовій політиці та такому методу її здійснення як криміналізація. В окремі періоди історії вітчизняного кримінального права словосполучення „кримінальна політика” вилучалося з наукового обігу. Це пояснювалося різними причинами: від неприпустимості відриву кримінально-правових досліджень від конкретних дисциплін кримінально-правового напрямку до небезпеки переваги політичних заходів у протидії злочинності, що може призвести до свавілля. Незважаючи на постійне звертання дослідників до кримінально-правової політики, її концепція, поняття, зміст, напрямки, пріоритети й форми реалізації трактуються по-різному, іноді діаметрально протилежно.
Криміналізація, як одна з головних складових кримінально-правової політики, являє собою оголошення суспільно небезпечних діянь злочином (у даного визначення є декілька модифікацій, які мало чим відрізняються один від одного). До середини 80-х років теоретичні основи криміналізації в кримінально-правовій доктрині були достатньо розроблені. Цій проблематиці були присвячені роботи Н.Б. Алієва, І.М. Гальперіна, О.А. Герцензона, П.Ф. Гришаніна, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.І. Загороднікова, Г.А. Злобіна, І.І. Карпеця, В.Й. Квашиса, С.Г. Келіної, М.І. Ковальова, B.C. Комісарова, О.І. Коробєєва, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, Б.А. Міренського, П.М. Панченка, П.М. Рабиновича, П.А. Фефелова, О.M. Яковлева. Однак в останні роки публікації по даній тематиці зустрічаються не настільки часто (виняток становлять докторські дисертації В.Ф. Щепелькова „Уголовный закон как формально-логическая система” – Москва, 2003; Г.Ю. Лесникова „Уголовная политика современной России (методологические, правовые и организационные основы)” – Москва, 2005; К.К. Панько „Основы законодательной техники в уголовном праве России (теория и законодательная практика)” – Саратов, 2006; Я.Г. Стахова „Уголовная политика и ее реализация субъектами Российской Федерации” – Москва, 2006; кандидатські дисертації А.Д. Антонова „Теоретические основы криминализации и декриминализации” – Москва, 2003; О.В. Пычева „Герменевтика уголовного закона” – Москва, 2005) і, як правило, зводяться до аналізу поточної кримінальної політики Російської Федерації.
На початку 90-х років активізувалася й триває дотепер робота з реформування кримінального законодавства України, викликана об'єктивними змінами в житті суспільства. 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набув чинності з 1 вересня 2001 р. Однак, за шість років дії новий КК вже неодноразово піддавався змінам, що можна розцінювати як свідоцтво зміни кримінальної та кримінально-правової політики, а також недосконалості законодавчої техніки в галузі побудови кримінального законодавства, деяких прогалин в теоретичній розробці цієї проблеми.
Спроба здійснити глибокий аналіз теорії питання на базі доктринальних положень КК України 2001 р. була зроблена П.Л. Фрісом у докторській дисертації „Кримінально-правова політика України” (Київ, 2005). До робіт українських науковців, які торкаються зазначеної проблематики, можна віднести дослідження Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, В.К. Грищука, О.М. Костенка, О.М. Литвака, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, А.А. Митрофанова, В.О. Навроцького, В.В. Сташіса, В.Я. Тація, В.О. Тулякова, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна та інших провідних науковців у галузі теорії кримінального права.
За час свого існування кримінальне право виробило критерії віднесення діянь до злочинних та правила формування кримінально-правових норм. Ці критерії та правила становлять теоретичні основи криміналізації.
Теорія криміналізації являє собою одну з основних теорій кримінального права наряду з теоріями кваліфікації злочинів, пеналізації та призначення покарання. Отримані за її допомогою знання можна й потрібно використовувати, по-перше, при криміналізації нових діянь, по-друге, при вирішенні питань про відповідність вже наявних складів злочинів тим цілям і завданням, які покликане вирішувати кримінальне право.
У зв'язку з цим, здається актуальним і своєчасним розгляд теоретичних засад криміналізації для того, щоб узагальнити накопичені знання по даній проблемі та виявити місце й роль криміналізації в кримінальній політиці на сучасному етапі з урахуванням розвитку нового кримінального законодавства й сучасної кримінально-правової доктрини. В той же час, треба мати на увазі, що необхідно вдосконалювати не тільки зміст, але й форму Кодексу, його законодавчу техніку.
З етапу обумовлювання кримінально-правової норми, де виявляється необхідність в кримінально-правовій забороні і з урахуванням завдань і цілей кримінально-правової політики визначається його змістовна сторона, логічно випливає етап формулювання кримінально-правової норми, здійснюваний відповідно до правил і вимог законодавчої техніки. Кримінальні закони відображають кримінальну політику держави в той або інший історичний період її розвитку; разом з тим факти говорять, що вони часто не відповідають дійсній обстановці у країні.
Разом з тим, комплексне дослідження процесу формування кримінально-правової заборони, враховуючи стадії прийняття рішення про необхідність криміналізації діяння та безпосереднього формулювання кримінально-правової норми, раніше в Україні не здійснювалося, незважаючи на його потребу.
Наведені обставини зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів наукових досліджень Одеської національної юридичної академії у відповідності до теми “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195) та є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії на 2000-2005 рр. “Забезпечення соціальної справедливості нормами кримінального права”.
Мета й задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення питань теоретичного обґрунтування кримінально-правової заборони, а також аналіз системних принципів, що підлягають врахуванню при формулюванні кримінально-правової норми.
Встановлена мета обумовила вирішення таких питань:
вивчення наявних в науці кримінального права підходів до визначення кримінально-правової політики та надання визначення й виділення характерних рис зазначеного поняття в сучасній доктрині;
аналіз наявних в доктрині кримінального права теоретичних та методологічних розробок з питань криміналізації;
розроблення системи підстав, що підлягають врахуванню при встановленні кримінально-правової заборони;
формулювання положень, спрямованих на забезпечення ефективного процесу законотворчості на стадії створення кримінально-правової норми.
Основну увагу в роботі зосереджено на проблемах визначення обґрунтованості кримінально-правової заборони як найбільш важливої в теорії криміналізації, й деяких аспектів кримінальної законотворчості.
Об’єктом дослідження є закономірності процесу обґрунтування необхідності встановлення кримінально-правової заборони і її формулювання в кримінальному законі.
Предметом дослідження є теоретичні розробки з питань криміналізації, норми Загальної й Особливої частин Кримінального кодексу, практика їхнього застосування, дані прикладних досліджень по даній темі.
Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням встановлених у роботі задач, відповідно до об’єкта та предмета дослідження. Їх застосування має комплексний характер, що дозволило найбільш адекватно відобразити розвиток теорії криміналізації, її функції, місце, роль та значення. Методологія зазначеної роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання: історичному й системно-структурному методах, які використовувалися при дослідженні розвитку підходів до виявлення підстав кримінально-правової заборони, розвитку розуміння кримінально-правової політики й теорії законотворчості в сучасній кримінально-правовій доктрині; методу факторного аналізу, що застосовувався при виявленні основних недоліків кримінально-правових норм діючого законодавства. Застосування діалектичного методу, у поєднанні з загальнологічними методами аналізу та синтезу, надало можливість виявити сутність, зміст, властивості процесу криміналізації. Логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні. Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування основних висновків дослідження теорії криміналізації.
Методологічною основою дисертаційної роботи виступають також загальні закони наукового пізнання, фундаментальні положення теорії та історії держави й права, соціології, кримінального права, кримінології та інших юридичних наук.
Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування професійних суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, які спеціалізуються у галузі кримінального права, на предмет оцінки ними діючого кримінального законодавства, перспектив його удосконалення. Загалом було опитано 100 респондентів.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням процесу криміналізації, його місця в кримінально-правовій політиці, підстав, що впливають на визнання діяння злочинним, і факторів, що підлягають врахуванню при формулюванні кримінально-правової норми. У результаті здійсненого дослідження сформульовані основи концепції обгрунтованості ухвалення рішення про встановлення кримінально-правової заборони й правил, що враховуються при закріпленні норми закону, надані пропозиції, сформульовані нові положення й висновки, до найбільш значущих з яких відносяться:
вперше:
виходячи з доктринальної позиції індетерміністського принципу індивідуальної автономії („свобода волі”), який проявляється в кримінально-правовій забороні, зроблені висновки про співвідношення понять „кримінальна політика” і „кримінально-правова політика” та визначене місце кожного з них у системі теоретичних передумов криміналізації;
на підставі аналізу рівня й обсягу кримінальності в суспільстві робиться висновок про те, що використання криміналізації як методу кримінально-правової політики повинне бути обмежене у зв'язку з побічним негативним ефектом. При неможливості використання кримінальної репресії у зв'язку із превалюванням прогнозованого негативного ефекту над позитивними результатами криміналізації, варто використовувати альтернативні методи соціального реагування;
встановлюється існування об'єктивної системи обґрунтування кримінально-правової заборони, що включає в себе детерміністську/індетерміністську парадигму, кримінально-правову доктрину забезпечення особистої й соціальної безпеки від діянь, які завдають шкоду соціальним очікуванням, теоретичних підстав криміналізації, і принципів процесу криміналізації, пов'язаних з особливостями законодавчої техніки та ідеологією відповідної правової родини;
робиться висновок про можливість обмеження рівня криміналізації нормою кримінальності в суспільстві, яка може бути описаною як похідна від середньозважених показників суми коефіцієнтів злочинності, адміністративної деліктності, віктимізації з урахуванням характеристик страху перед злочинністю й зловживаннями правом, тенденцій політичного режиму й особливостей процесу розвитку держави;

дістали подальшого розвитку:
ідеї про динамічний і статичний стан криміналізації, що дозволяє включати підстави криміналізації в структуру техніки детермінації законодавчої волі в процесі формування кримінально-правової заборони;
положення про зв'язаність якості кримінально-правової заборони політикою держави в сфері протидії злочинності. Часто нові кримінальні закони приймаються поспішно, без широкого обговорення серед вчених і практиків. В результаті закони страждали й страждають серйозними недоліками, прогалинами й колізіями, а процес латентної криміналізації йде стихійно;
ідеї про те, що здійснюване державою встановлення кримінально-правової заборони підлягає певним правилам об'єктивного характеру, невиконання яких призводить до суттєвих негативних наслідків. Так, процес віртуальності зловживань правом поширюється на кримінально-правові норми, які мають чітко визначений характер, що призводить до „розмитості” змісту, тлумачення й застосування норми, до порушення режиму законності, масової аномії й наступної криміналізації суспільства в цілому;
удосконалені:
поняття законодавчої техніки в кримінальному праві, що містить у собі розробку як зовнішньої форми, так і структури й змісту норми права;
пропозиції про необхідність уніфікації й законодавчого визначення термінів і понять, що містяться в диспозиціях статей Кримінального кодексу, зокрема, виявлені недоліки у формулюванні наслідків злочинного діяння в кримінально-правових нормах з використанням оціночних понять, які до того ж мають різне значення в різних статтях, навіть у рамках одного розділу. До них слід віднести: „великий розмір”, „тяжкі наслідки”, „інші тяжкі наслідки”, „шкода здоров'ю”, „істотна шкода здоров'ю”, „істотна шкода”, „значні збитки”, „значний розмір” та ін.
Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані у:
науці кримінального права України – для подальшого дослідження проблем встановлення кримінально-правових заборон та теорії кримінальної політики;
законотворчій діяльності – при розробці пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінального законодавства України;
правозастосовчій діяльності – при розробці відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України;
навчальному процесі – при викладанні курсу кримінального права, а також при підготовці методичних матеріалів, підручників, навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були повідомлені на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії. Результати і висновки дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнському науковому семінарі із проблем інформаційного забезпечення протидії організованої злочинності (Одеса, 2002); Регіональному круглому столі „Актуальні проблеми кримінального та кримінально-процесуального права” (Хмельницький, 2002); 6-й (58-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції „Юридичні аспекти реалізації рішень сесії Міжнародної морської організації (IMO)” (Одеса, 2003); науково-практичному семінарі „Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (Одеса, 2004); 7-й (59-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2004); Літній школі з права Європейського Союзу (Київ, 2004); семінарі „Правові проблеми протидії організованої злочинності” (Одеса, 2005); 8-й (60-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2005); Міжнародному науково-практичному семінарі „Боротьба зі злочинністю й права людини” (Одеса, 2006); Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів „Проблеми імплементації міжнародних норм кримінально-правового напрямку в національні законодавства. Перші юридичні читання” (Одеса, 2006); 9-й (61-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Шляхи розвитку транспортної галузі та транспортного права” (Одеса, 2006); Міжнародному науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми кримінології та кримінальної психології” (Одеса, 2006); Міжнародній науковій конференції „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (Донецьк, 2006); 10-й ювілейній звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2007); Міжвузівській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України” (Київ, 2007).
Положення дисертаційного дослідження застосовуються в Одеській національній юридичній академії при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальна політика в Україні”.
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 12 наукових працях, з яких 8 статей було опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку видань, затвердженого ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У ході здійсненого дослідження зроблено такі висновки:
1. Кримінальна політика розвивалася в процесі становлення доктрини кримінального права у відповідних правових родинах, але, незважаючи на постійне звертання дослідників до кримінально-правової політики, її концепція, поняття, зміст, напрямки, пріоритети й форми реалізації трактуються по-різному, іноді діаметрально протилежно. Причини різноманітності підходів у вирішенні теоретичних питань кримінально-правової політики варто шукати в різному визначенні її меж і обсягу.
2. Пропонується виділяти кримінальну політику, що уявляє собою комплекс заходів з протидії злочинності, і кримінально-правову політику, що включає в себе законотворчу й правозастосовчу діяльність державної влади в сфері кримінально-правового регулювання. Кримінальна політика містить у собі кримінально-правову політику. Це пояснюється наступним: 1) кримінальна політика й право нерозривно взаємозалежні, тому що саме закон, його норми є першоосновою кримінальної політики; 2) кримінальна політика за допомогою, у числі інших, кримінально-правовий політики, закріплюючи в законі діяння як злочинні, використовуючи кримінально-правові методи охорони, регулювання, протидії, припинення й т.д., здійснює поступову реалізацію поставлених перед нею завдань; 3) здійснюючи широку сферу діяльності, кримінальна політика містить у собі кримінально-правову, кримінально-процесуальну, кримінально-виконавчу, кримінологічну політику. Кримінально-правова політика в структурі кримінальної політики має певний пріоритет, що визначається тим, що тільки в її рамках вирішуються такі принципові для кожної держави проблеми, як встановлення підстав і принципів кримінальної відповідальності, визначення кола злочинних діянь, видів покарань і інших заходів кримінально-правового характеру.
При цьому під кримінальною політикою слід розуміти поточну повсякденну діяльність органів державної влади та громадськості по організації й реалізації заходів з протидії злочинності, а також законодавчо визначену й проведену державною владою генеральну лінію в кримінально-правовій сфері, тобто адекватні існуючим потребам у суспільстві основні напрямки, пріоритети, найважливіші завдання, шляхи й засоби здійснення кримінально-правового регулювання (кримінально-правова політика). Зміст кримінальної політики значною мірою становить також здійснення комплексу соціально-економічних і ідеологічних заходів, покликаних впливати на причини злочинності й тим самим сприяти її зменшенню.
Кримінально-правова політика – це заснована на певних принципах, законотворча й правозастосовча діяльність державної влади, спрямована на досягнення поставлених перед кримінальним правом завдань, здійснювана в межах предмета й методу кримінально-правового регулювання. У даному дослідженні основна увага приділяється питанням саме законотворчої функції державної влади в сфері кримінально-правового регулювання, чому присвячений другий розділ роботи.
Основними характеристиками кримінально-правової політики є наступні: 1) кримінально-правова політика – законодавчо закріплена воля державної влади по охороні й регулюванню суспільних відносин методами кримінально-правового впливу; 2) основною формою реалізації кримінально-правової політики є кримінальний закон – Кримінальний кодекс України. Його тлумачення й правозастосовча практика також відображають зміст кримінально-правової політики; 3) дана діяльність державної влади спрямована на забезпечення певних інтересів і досягнення конкретних цілей відповідно до політичного режиму й соціально-економічної обстановки в країні; 4) кримінально-правова політика є такою, якщо вона формується виходячи з предмета кримінального права. Предметом кримінального права виступають суспільні відносини по кримінально-правовому утриманню громадян від вчинення злочинів. Імперативний метод кримінального права припускає примус і не виключає заохочення, тобто вирішення завдання забезпечення справедливості. Для стримування антисоціальних проявів у розумних рамках потрібний комплексний режимний обмежувальний правовий вплив.
3. На підставі аналізу різних підходів до розуміння кримінального права, кримінального закону, обставин, що впливають на визнання діяння злочинним, які змінювалися залежно від політичного, соціального, економічного етапу розвитку держави й права, дається визначення поняття криміналізації, що є основним методом здійснення кримінально-правової політики. Криміналізація – це процес виявлення суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової протидії їм і фіксації їх у законі як злочинних і кримінально караних.
Криміналізація містить у собі низку стадій, в цілому відповідних тим, які проходить норма в процесі законотворчості. Остання стадія процесу криміналізації є одночасно і його результатом. Результат виражається в створенні системи кримінально-правових норм, фіксованого кола злочинних і кримінально караних діянь.
Недоліки кримінально-правової законотворчості, витрати криміналізації можуть призвести до двох протилежних, але однаково небажаних наслідків: наявності прогалин в кримінальній караності або, навпаки, до її надмірності.
Встановлення кримінальної протиправності й караності суспільно небезпечних діянь можливе двома основними способами: 1) за рахунок визначення загальних підстав і умов кримінальної відповідальності; 2) шляхом закріплення ознак складів відповідних злочинів у нормах Особливої частини.
4. Вивчення основних шкіл й напрямків, які мали місце в сфері кримінального права й кримінального законодавства в різні періоди часу, дозволило виділити основні ідеї, формалізація яких дає можливість сформувати вчення про ті умови, дотримання яких є необхідним у процесі виявлення й формулювання нових кримінально-правових заборон. До таких концептів можна віднести: формалізм та систематику класичної школи; необхідність вивчення причин злочинності в особі та у навколишньому середовищі, яка була запроваджена позитивною школою; значення жертви злочину та захисту інтересів суспільства при вирішенні питань про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності (сучасні концепції – „новий соціальний захист”, „ресторативна юстиція”, аболіціонізм. Утилітарний підхід до зазначених концепцій дозволяє створити найбільш наближене до досконалого кримінальне законодавство.
5. Робиться висновок про необхідність розгляду двох груп факторів, які впливають на криміналізацію: 1) підстав кримінально-правової заборони, що служать об'єктивними передумовами її встановлення; 2) принципів криміналізації, що відносяться до законодавчої техніки.
Тільки врахування всіх факторів, що впливають на криміналізацію, у їхній сукупності й взаємозв'язку, а також дотримання інших умов криміналізації, дозволить прийняти кримінально-правову норму, доцільність видання якої буде обґрунтованою, а ефективність дії – досить високою
6. До підстав кримінально-правової заборони слід відносити: 1) суспільну небезпеку – не можливо встановити універсальний критерій, за яким можна було б визначити достатню для криміналізації ступінь суспільної небезпеки. Під час обговорення кожної кримінально-правової новели необхідно вирішувати питання про наявність такої в конкретному виду діянь. Суспільною небезпекою охоплюється наявність достатньо серйозної матеріальної або моральної шкоди, заподіюваної потерпілим, що впливає на пеналізацію й не є самостійною підставою криміналізації; 2) типовість і достатня поширеність антигромадської поведінки, але з урахуванням ступеня їхньої суспільної небезпеки; 3) динаміка суспільно небезпечних діянь із урахуванням причин і умов, що їх породжують; 4) необхідність впливу кримінально-правовими заходами, при цьому необхідно враховувати, що кримінальна репресія – крайня форма протидії найнебезпечнішим формам девіантної поведінки. Криміналізація діяння доречна тоді, коли немає й не може бути норми, що досить ефективно регулює відповідні відносини методами інших галузей права; 5) врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим або іншим формам антигромадської поведінки, і як їхня складова – наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони; 6) співвідношення позитивних і негативних наслідків криміналізації.
Група соціально-психологічних підстав криміналізації, куди відносяться рівень суспільної правосвідомості й психології та історичні традиції, займає особливе місце в механізмі кримінальної законотворчості у зв'язку з тим, що вони прямо вказують законодавцеві на обмеження, пов'язані з використанням криміналізації при здійсненні кримінальної політики (якість криміналізації). Оголошення діяння кримінально караним повинно схвалюватися суспільством. У кожному конкретному випадку перед введенням або зняттям кримінально-правової заборони необхідно ретельне вивчення правових уявлень у суспільстві відносно діяння, що підлягає криміналізації. Однак оцінка суспільної думки не повинна обмежуватися тільки правовими ідеями. Необхідне вивчення історичних, моральних і інших уявлень, суттєвих для кожного конкретного випадку.
Рівень криміналізації може бути обмежений нормою кримінальності в суспільстві, яка може бути описаною як похідна від середньозважених показників суми коефіцієнтів злочинності, адміністративної делікатності, віктимізації з урахуванням характеристик страху перед злочинністю й зловживаннями правом, тенденцій політичного режиму й особливостей розвитку держави (додаток В).
7. У процесі криміналізації після вирішення питання про допустимість, можливість і доцільність встановлення кримінально-правової заборони наступним етапом є формулювання кримінально-правової норми, що також підкоряється певним правилам і вимогам, йменованим законодавчою технікою. Зазначається, що після вироблення рішення по суті (формування законодавчої волі), це рішення втілюється в праві. Саме до процесу формування законодавчої волі відноситься прийняття рішення про криміналізацію діянь, тому вона містить в собі підстави криміналізації й декриміналізації, пеналізації й депеналізації і т.п., що дає право включати її як складову частину до теорії криміналізації. Частково ці питання були розглянуті в першому розділі даної роботи.
8. Формулювання кримінально-правової норми є однією із завершальних стадій процесу криміналізації. Етап формулювання норми логічно випливає з етапу її обумовлювання, де виявляється потреба в кримінально-правовій забороні, і з урахуванням завдань і цілей кримінально-правової політики визначається його змістовна сторона. Звідси випливають два висновки: 1) саме кримінально-правова політика покликана забезпечити єдність і спадкоємність вимог до процесу криміналізації на його різних етапах; 2) на стадії формулювання кримінально-правової норми виключно важливого значення набувають проблеми законодавчої техніки.
Одна з головних умов оптимальності законодавства зводиться до дотримання вимог його внутрішньої погодженості, а також цілої низки похідних від нього вимог (злагодженості нормативних актів; несуперечності в системі законодавства; логічного зв'язку між нормативними приписами; відсутності прогалин у змісті закону; виключення непотрібних повторень; неприпустимості законодавчих надмірностей, а також збереження в чинному законодавстві форм, що фактично втратили своє призначення).
Певні обмеження встановлення кримінальної караності, пов'язані з особливостями законодавчої техніки, вимогами внутрішнього порядку, пропонується йменувати принципами криміналізації. До них можна віднести: 1) відсутність прогалин у законі й ненадмірність заборони; 2) визначеність і єдність термінології. Якщо тлумачення змісту або значення терміна, наявного в нормативно-правовому акті, ймовірно може виявитися складним для його адресата, то такому терміну доцільно дати легальне визначення, хоча це й призведе до збільшення тексту. У легальному визначенні потребують всі правові поняття, які мають ключове значення, тобто поняття, за допомогою яких сприймається загальний зміст конкретного нормативно-правового акта. Неправовому поняттю легальне визначення доцільно давати в наступних випадках: а) коли поняття являє собою основу й специфіку регульованих відносин, а термін, що визначає поняття, не є загальновикористовуваним, його значення – загальновідомим, тобто коли поняття визначене вузькоспеціальним терміном або іноземним словом; б) коли при включенні в текст нормативно-правового акту загальновикористовуване слово міняє свій зміст, внаслідок чого воно одержує інше значення, ніж звичайно; в) коли слово в повсякденній мові має кілька значень; г) коли для цілей конкретного нормативно-правового акту важливими є окремі аспекти поняття; 3) доцільність – можливість створення, зміни й послідуючого застосування положень кримінального закону, виходячи з потреб суспільства й держави, для досягнення певних цілей, з урахуванням загально-правових принципів у строго встановлених законодавчих межах, що проявляється в побудові норм кримінального закону, визначенні їхньої структури, місця розташування в самому кримінальному законі й встановленні співвідношення з іншими положеннями КК.
Підкреслюється необхідність ввести в Загальну частину Кримінального кодексу спеціальний розділ, присвячений поясненню термінів, зазначених у статтях КК.
Тільки за умови комплексного застосування викладеної системи факторів можливе одержання позитивного результату, тому що вхідні в неї елементи вкрай взаємопов’язані й взаємозалежні.
9. Узагальнюючи вивчення криміналізації в динаміці та статиці, теорію криміналізації можна визначити як сукупність знань, що будується на основних напрямках і засобах здійснення кримінально-правового регулювання (кримінальна політика) з використанням певних інструментів (підстави криміналізації), з метою формування й закріплення законодавчої волі по встановленню кримінально-правової заборони (додаток Б).
Функцією теорії криміналізації є процес конструювання, побудови нових понять і інститутів кримінального права на основі вже існуючих концептів.
Складовими елементами теорії криміналізації є: 1) основні напрямки і засоби здійснення кримінально-правового регулювання; 2) підстави криміналізації; 3) законодавча техніка та принципи криміналізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. Учебник. – М.: Проспект, 2000. – 608 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права. Т.2. – М.: Юридическая литература, 1982. – 360 с.
3. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: «Статут», 2000. – 256 с.
4. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Т.2. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. – 396 с.
5. Алиев Н.Б. Теоретические основы советского уголовного правотворчества. Автореф. дис. … д-ра юрид.наук. Харьков, 1989. – 32 с.
6. Анашкин Г.З. О теоретических и практических проблемах применения и исследования нового уголовного законодательства // Теоретические и практические проблемы нового уголовного законодательства: Сборник научных трудов. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и мер предупреждения преступности, 1985. – 139 с.
7. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений / Под ред. Б.С. Никифорова. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
8. Ансель М. Новая социальная защита (гуманистическое движение в уголовной политике): пер. с фр. / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Прогресс, 1970. – 313 с.
9. Антология мировой правовой мысли: в 5-ти томах. Том 4-й: Россия ІХ – ХІХ вв. – М.: Мысль, 1999. – 814 с.
10. Антология мировой философии. Т.3. – М.: Мысль, 1971. – 760 с.
11. Антонов А.Д. Теоретические основы криминализации и декриминализации. Дис. … канд.юрид.наук. Москва, 2003. – 182 с.
12. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Сост. и предисл. В.С. Овчинского. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 184 с.
13. Бекон Ф. Собрание сочинений. Т.1. – М.: Мысль, 1977. – 567 с.
14. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 176 с.
15. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Под общ.ред. Даниленко В.И. – М.: Nota Bene, 2000. – 576 с.
16. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. – М.: Наука, 1978. – 311 с.
17. Бойко Л.М. Законодательная техника (теория и практика). Автореф. дис. … канд.юрид.наук. Ташкент, 1984. – 22 с.
18. Большой толковый словарь русского языка / Под ред. С.А. Кузнецова – СПб: Норинт, 1998. – 1 536 с.
19. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 2004. – 303 с.
20. Брайнін Я.М. Кримінальна відповідальність і її підстава в радянському кримінальному праві. – К.: Наукова думка, 1969. – 214 с.
21. Брауде И.Л. Вопросы законодательной техники // Сов.государство и право. – 1957. - №6.
22. Введение в украинское право / Под общ. ред. С.В. Кивалова, Ю.Н. Оборотова. – Одесса: «Юридична література», 2005. – 616 с.
23. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Ч.2. Теория права. Т.2. – М.: Юристъ, 1996. – 152 с.
24. Вермеш М. Основные проблемы криминологии. – М.: Прогресс, 1978. – 272 с.
25. Винавер А. Законодательная техника // Право и жизнь. – 1926. – Кн.2-3.
26. Владимиров В.А., Ляпунов Ю.И. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве. – М.: Академия МВД СССР, 1979. – 130 с.
27. Владимиров Л.Е. Уголовный законодатель как воспитатель народа. – М.: Поставщик Двора Его Величества Товарищество Скоропеч. А.А.Левенсон, 1903. – 244 с.
28. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 640 с.
29. Власенко Н.А. Язык права. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное изд-во, 1997. – 176 с.
30. Вопленко Н.Н. Причины ошибок в правоприменении // Сов.государство и право. – 1982. - №4.
31. Галиакбаров Р.Р. Проблемы криминализации многосубъектных общественно опасных деяний // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний: Сборник научных трудов. – Омск: Омская высшая школа милиции МВД СССР, 1980. – 143 с.
32. Галкин В.М. Проблемы уголовно-законодательной техники // Проблемы совершенствования советского законодательства. Тр.18. – Москва, 1980.
33. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // Основные направления борьбы с преступностью – М.: Юрид.лит-ра, 1975. – 176 с.
34. Гальперин И.М., Курляндский В.И. Предмет уголовной политики и основные направления ее изучения // Основные направления борьбы с преступностью – М.: Юрид.лит-ра, 1975. – 176 с.
35. Гартман Р. Политические и уголовно-правовые воззрения Фейербаха. – Берлин, 1961.
36. Гегель Г.В.Ф. Сочинения: В 15-ти томах. Т.1. – М., Л.: Госиздат, 1930. – 368 с.
37. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
38. Гернет М.Н. Общественные факторы преступности // Избранные произведения. – М.: Юрид.лит-ра, 1974. – С. 38-201.
39. Герцензон А.А. Проблемы законности и правосудия во французских политических учениях XVIII века. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 320 с.
40. Гилинский Я.И. Криминология. – СПб: Питер, 2002. – 432 с.
41. Гилинский Я.И. Девиантология. – СПб: Юридический центр Пресс, 2004. – 520 с.
42. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 127 с.
43. Гогель С.К. Курс уголовной политики в связи с уголовной социологией. – СПб, 1910. – 505 с.
44. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид.лит-ра, 1972. – 256 с.
45. Греков Б.Д. Киевская Русь. – М.: Госполитиздат, 1953. – 568 с.
46. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2006. – 568 с.
47. Гродзинский М.М. Законодательная техника и уголовный кодекс // Вестник советской юстиции. - №19 (125). – Харьков, 1928.
48. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. – М.: АСТ Москва, 2006. – 656 с.
49. Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1982. – 123 с.
50. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение. – 1975. - №4. – с.68-74.
51. Даль В. Толковый словарь. Т.4. – М.: Рус.язык, 1980. – 700 с.
52. Дементьев С.И. Конструирование уголовно-правовых санкций с учетом повторности преступлений // Сов.государство и право. – 1985. - №4.
53. Долгова А.И. Преступность, ее организованность и криминальное общество. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2003. – 576 с.
54. Дриль Д.А. Преступность и преступники. Учение о преступности и мерах борьбы с нею. – М: ИНФРА-М, 2006. – 770 с.
55. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М., Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 315 с.
56. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права. Часть Общая: Преступление и преступники. Наказание и наказуемые. – СПб, 1898. – 204 с.
57. Жени Ф. Законодательная техника в современных гражданско-правовых кодификациях // Журнал министерства юстиции. - №8, Октябрь. – 1906.
58. Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. – М.: Московская высшая школа милиции МВД СССР, 1979. – 100 с.
59. Законодательная техника. Научно-практическое пособие / Отв.ред. Ю.А. Тихомиров. – М.: Городец, 2000. – 272 с.
60. Законодательная техника / Под ред. Д.А. Керимова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 143 с.
61. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. Концептуальные основы. – Х., 1994.
62. Землюков С.В. Понятие вредных последствий преступления и их правовое значение в советском уголовном праве. Автореф. дис. … канд.юрид.наук. Москва, 1983. – 26 с.
63. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Сов.государство и право. – 1980. - №1.
64. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1978. – 187 с.
65. Зубков А.И., Зубкова В.И. Проблемы реформирования уголовной (карательной) политики на современном этапе // Журнал Российского права. – 2002. - №5. – С.23-32.
66. Иванчин А.В. Уголовно-правовые конструкции и язык уголовного закона // Нормотворческая и правоприменительная техника в уголовном и уголовно-процессуальном праве. – Ярославль, 2000.
67. Иеринг Р. Юридическая техника. – СПб, 1905. – 106 с.
68. Ильин И.К., Миронов Н.В. О форме и стиле правовых актов (некоторые вопросы законодательной техники) // Сов.государство и право. – 1960. - №12.
69. Ильюк Е.В. Законодательная техника построения диспозиции статьи уголовного закона. Автореф. дис. … канд.юрид.наук. Свердловск, 1989. – 17 с.
70. Исаев М.М. Уголовный кодекс 1 июня 1922 года // Сов.право. – 1922. - №2.
71. Исмаилов И.А. Преступность и уголовная политика. Автореф. дис. …д-ра юрид.наук. Ленинград, 1990. – 42 с..
72. Исмаилов И.А. Уголовная политика и уголовная политология // Учен.записки Азербайджанского ун-та. – Серия «Право». – Вып.1. – Баку, 1976.
73. История государства и права России. Учебник / Отв.ред. Ю.П. Титов. – М.: Проспект, 2001. – 544 с.
74. История Украинской ССР: в 10т. Т.1. – К.: Изд-во АН Украинской ССР, 1953. – 838 с.
75. Кант И. Критика чистого разума. – Минск: Литература, 1998. – 960 с.
76. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. – М.: Российское право, 1992. – 432 с.
77. Келина С.Г. Меры ответственности, предусмотренные уголовным законом, и основания их применения // Сов.государство и право. – 1982. - №5.
78. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176 с.
79. Кенни К. Основы уголовного права. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1949. – 600 с.
80. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие. – М.: Норма-ИНФРА-М, 1998. – 122 с.
81. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника. – М.: Госюриздат, 1962. – 104 с.
82. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.: Юрид.лит-ра, 1991. – 160 с.
83. Керимов Д.А. Понятие законодательной техники // Вопросы кодификации советского права (Сборник статей). Вып.2 – Л.: Изд-во ЛГУ, 1958. – 108 с.
84. Керимов Д.А., Шаргородский М.Д. Актуальные проблемы теории советского права // Правоведение. – 1961. - №2. – С.22-33.
85. Кирин В.А. Союзный и республиканский уголовный закон. – М.: Юрид.лит-ра, 1970. – 176 с.
86. Ковалев М.И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном законе // Сов.государство и право. – 1973. - №1. – С.68-74.
87. Ковалев М.И. Роль законодательной техники в конструировании норм уголовного законодательства // Проблемы совершенствования уголовного законодательства на современном этапе: Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – 151 с.
88. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории. – М.: Юрид.лит-ра, 1977. – 112 с.
89. Ковачев Д.А. О понятии законодательной техники // Учен.зап. ВНИИ СЗ. – Вып.18. – Москва, 1969.
90. Коган В.М. Изучение эффективности уголовно-правовых норм: аспекты и уровни анализа // Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1978. – 187 с.
91. Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – М.: Наука, 1983. – 184 с.
92. Козлов А.П. Медиана санкции: ее понятие и практическое значение // Актуальные вопросы борьбы с преступностью: Сборник научных статей. – М., 1984. – 252 с.
93. Коллинс Г. Философия Герберта Спенсера. – СПб: Изд-во Ф.Павленкова, 1892. – 480 с.
94. Кондратюк Л.В., Овчинский В.С. Еще раз о криминологическом понятии преступности и преступления // Журнал российского права. – 2004. - №9. – С.113-119
95. Конституція України, прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141.
96. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 248 с.
97. Коробеев А.И. Советская уголовно-правовая политика: проблемы криминализации и пенализации. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1987. – 268 с.
98. Коробеев А.И., Усс А.В., Голик Ю.В. Уголовно-правовая политика: Тенденции и перспектива. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1991. – 240 с.
99. Краткий философский словарь. – М.: Проспект, 1999. – 400 с.
100. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К., Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
101. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25-26. – Ст.131.
102. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. А.И. Долговой. – М.: ИНФРА-М – Норма, 1997. – 779 с.
103. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и В.В. Лунеева. – М.: Волтерс Кувер, 2005. – 640 с.
104. Криминология / Под ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е. Эминова. – М.: Юристъ, 2004. – 734 с.
105. Кругликов Л.Л. О средствах законодательной техники в уголовном праве // Проблемы юридической техники в уголовном и уголовно-процессуальном законодательстве. – Ярославль, 1996.
106. Кругликов Л.Л., Савинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: понятие, виды, влияние на квалификацию преступлений: Учебное пособие. – Ярославль, 1989.
107. Крутов Н.Н. Мораль в действии: о закономерностях влияния морали на поведение личности. – М.: Политиздат, 1977. – 255 с.
108. Кудрявцев В.Н. Криминализация: оптимальные модели // Уголовное право в борьбе с преступностью. – М.: Институт государства и права, 1981. – 158 с.
109. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрист, 2001. – 304 с.
110. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
111. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
112. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976. – 286с.
113. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
114. Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Криминология и проблемы криминализации // Журнал российского права. – 2004. - №12. – с.46-50.
115. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 219 с.
116. Кузнецова Н.Ф. Интенсификация уголовно-правового воздействия на экономическую преступность // Проблемы борьбы с криминальным рынком, экономической и организованной преступностью. – Москва, 2001.
117. Кузнецова Н.Ф. Совершенствование норм о преступлении // Проблемы совершенствования уголовного закона / Институт государства и права АН СССР. – Москва, 1984. – 148 с.
118. Кузнецова Н.Ф. Эффективность уголовно-правовых норм и терминология уголовного закона // Соц.законность. – 1973. - №9.
119. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступления. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 184с.
120. Курляндский В.И. Уголовная политика, дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности // Основные направления борьбы с преступностью – М.: Юрид.лит-ра, 1975. – 176 с.
121. Курский Д.И. Избранные статьи и речи. – М.: Юриздат Министерства юстиции СССР, 1948. – 199 с.
122. Курс советского уголовного права. Т.5. / Отв. ред. Н.А. Беляев. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1981. – 654 с.
123. Курс уголовного права. В 5-ти томах. Т.1. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – 592 с.
124. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 280 с.
125. Лопашенко Н.А. Уголовная политика: понятие, содержание, методы и формы реализации // Уголовное право в XXI веке: Материалы Международной научной конференции на юридическом факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 31 мая – 1 июня 2001г. – М.: Изд-во МГУ, 2002.
126. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид.лит-ра, 1973. – 344 с.
127. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировой криминологический анализ. – М.: НОРМА, 1997. – 525 с.
128. Льюис Г.Г., Милль Д.С. Огюст Конт и положительная философия. – СПб, 1867. – 185 с.
129. Люблинский П. Международные съезды по вопросам уголовного права за 10 лет (1905 – 1915). – Петроград: Сенатская Типография, 1915. – 379 с.
130. Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного закона / Под ред.В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2004. – 248 с.
131. Лясс Н.В. Нормативная теория в современном буржуазном уголовном праве. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1963. – 77 с.
132. Малков В.П. Законотворческая техника формулирования составов преступлений с альтернативными признаками объективной стороны // Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование (Сборник статей). Т.2. – Н. Новгород, 2001. – 543 с.
133. Мальцев В.В. Проблема уголовно-правовой оценки общественно опасных последствий. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1989. – 192с.
134. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. – 255 с.
135. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.23. – М.: Госполитиздат, 1960. – 907 с.
136. Марченко М.Н. Теория государства и права. – М.: Юрид.лит-ра, 1996. – 432 с.
137. Материалы НКЮ. – Москва. – Вып.1. – 1918.
138. Мельник М. Помилкова криміналізація: види, причини та наслідки // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - №5. – С.94-99.
139. Миньковский Г.М. Правовая политика в сфере борьбы с преступностью и проблемами законодательного регулирования этой борьбы // Проблемы формирования уголовной политики РФ и ее реализация органами внутренних дел. – Москва, 1995.
140. Миренский Б.А. Законодательная техника и проблемы уголовного права // Сов.государство и право. – 1986. - №12. – С.106-109.
141. Миренский Б.А. Теоретические основы совершенствования советского уголовного законодательства. – Ташкент, 1983.
142. Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. – Одеса: Астропринт, 2004. – 132 с.
143. Мокринский С.П. Наказание, его цели и предположения. Часть 1. Общее и специальное предупреждение преступлений. – М.: Университетская типография, 1902. – 291 с.
144. Муздыбаев К. Психология ответственности. – Ленинград, 1983.
145. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960р. та 2001р.). – К.: АТІКА, 2001. – 272 с.
146. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Відп.ред. Я.Ю. Кондратьєв, С.С. Яценко. – К.: „Юрінком”, 1994. – 798 с.
147. Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм (по материалам следственной и прокурорско-судебной практики). – Волгоград: Науч.-исслед. и ред.-издат. отдел, 1973. – 175 с.
148. Наумов А.В. Сближение правовых систем как итог развития уголовного права ХХ в. и его перспектива в ХХІ в. // Государство и право. – 1998. - №6. – С.50-58.
149. Наумов А.В. Форма уголовного закона и ее социальная обусловленность // Проблемы совершенствования уголовного закона / Институт государства и права АН СССР. – Москва, 1984. – 148 с.
150. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. – М.: Прогресс, 1974. – 256 с.
151. Незнамова З.А. Коллизии в уголовном праве. Автореф. дис. … д-ра юрид.наук. Екатеринбург, 1995. – 37 с.
152. Немировский Э.Я. Советское уголовное право. – Одесса, 1925. – 292 с.
153. Нерсесянц В.С. Право и закон: из истории правовых учений. – М.: Наука, 1983. – 366 с.
154. Никулин С.И. Нравственные начала уголовного права: Учебное пособие. – Москва, 1992.
155. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Т.2. Теория права. / Отв.ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 2000. – 656 с.
156. Общая теория права / Под общ.ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им.Н.Э.Баумана, 1995. – 383 с.
157. Общественное мнение и преступление / Отв.ред. В.Г. Макашвили. – Тбилиси: Мецниереба, 1984. – 300 с.
158. Орехов В.В. Социология в науке уголовного права. – Л., 1985. – 71с.
159. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
160. Основания уголовно-правового запрета: Криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.М. Яковлева. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
161. Памятники русского права. Вып.4. – М.: Госюриздат, 1955. – 632 с.
162. Панько К.К. Основы законодательной техники в уголовном праве России (теория и законодательная практика). Автореф. дис. … д-ра юрид.наук. Саратов, 2006.
163. Панченко П.Н. Советская уголовная политика. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1988. – 198 с.
164. Петров И.В. Государство и право Древней Руси 750-980гг. – СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2003. – 413 с.
165. Пиголкин А.С. Подготовка проектов нормативных актов (организация и методика). – М.: Юрид.лит-ра, 1968. – 167 с.
166. Пионтковский А.А. Советское уголовное право. Т.1. – М., Л.: Госиздат, 1929. – 371 с.
167. Питецкий В.В. Оценочные понятия в советском уголовном праве. Автореф. дис. … канд.юрид.наук. Свердловск, 1979. – 16 с.
168. Питецкий В.В. Применение оценочных признаков уголовного закона. – Красноярск, 1995.
169. Плаксина Т.А. Основания уголовно-правовых норм, уголовно-правового запрета, криминализации: понятие и соотношение // Государство и право. – 2006. - №5. – С.41-47.
170. Платон. Законы. – М.: Мысль, 1999. – 832 с.
171. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. – М.: Высш.школа, 1984. – 174 с.
172. Познышев С.В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права. – М.: Изд-во А.А.Карцева, 1912. – 653 с.
173. Покровский С.А. Политические и правовые взгляды С.Е.Десницкого. – М.: Госюриздат, 1955. – 168 с.
174. Полубинская С.В. Учет социально-психологических обстоятельств при объявлении деяний преступными // Уголовное право в борьбе с преступностью. – М.: Институт государства и права, 1981. – 158 с.
175. Полянский Н.Н. О терминологии советского закона // Проблемы социалистического права. Сборник 5. – М.: Юрид.изд-во НКЮ СССР, 1938. – 176 с.
176. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22.05.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №37. – ст.308.
177. Преступность среди социальных подсистем / Под ред. Д.А. Шестакова. – СПб: Юридический центр Пресс, 2003. – 353 с.
178. Пудовочкин Ю.Е., Пирвагидов С.С. Понятие, принципы и источники уголовного права: сравнительно-правовой анализ законодательства России и стран Содружества Независимых Государств. – СПб: Юридический центр Пресс, 2003. – 297 с.
179. Развитие русского права II половины XVII – XVIII веков / Отв.ред. Е.А. Скрипилев. – М.: Наука, 1992. – 312 с.
180. Развитие русского права в I половине XIX века / Отв.ред. Е.А. Скрипилев. – М.: Наука, 1994. – 316 с.
181. Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. Выпуск I. Просветительско-гуманистическое направление в уголовном праве. – М., 1965. – 70 с.
182. Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. Выпуск II. «Классическая» школа и антрополого-социологическое направление. – М., 1966. – 99 с.
183. Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. Выпуск III. Современные буржуазные уголовно-правовые теории. – М., 1967.
184. Рогов В.А. Государственный строй Древней Руси: учебное пособие. – Москва, 1984.
185. Рогов В.А. История государства и права России IX – начала XX веков. – М.: Манускрипт, 1994. – 300 с.
186. Российская правовая политика: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Изд-во Норма, 2003. – 528 с.
187. Российское уголовное право: Курс лекций / Под ред. А.И. Коробеева. Т.1. Преступление. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1999. – 604с.
188. Руссо Ж.-Ж. Избранные сочинения в 3-х томах. Т.1. – М.: Госполитиздат, 1961. – 851 с.
189. Савицкий В.М. Язык процессуального за