БАНДИТИЗМ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП..……………………………………..…………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПРОТИДІЇ
БАНДИТИЗМУ В УКРАЇНІ..……………………………………………13

1.1. Історичний нарис розвитку законодавства України про кримінальну
відповідальність за бандитизм.……………….……………………………13

1.2. Стан наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за бандитизм у науці кримінального права...……………………………27

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ БАНДИТИЗМУ…………………41

2.1. Об’єктивні елементи складу бандитизму....……………………………..41

2.1.1. Об’єкт бандитизму…………………………………………………………...41

2.1.2 Об’єктивна сторона бандитизму.…………………………………………..67

2.2. Суб’єктивні елементи складу бандитизму....……………………………121

2.2.1. Суб’єкт бандитизму...………………………………………………………121

2.2.2. Суб’єктивна сторона бандитизму...………………………………………142

РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИХМУ ВІД СУМІЖНИХ
ЗЛОЧИНІВ……………………………………………………………….160

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………197

ВСТУП
Актуальність теми. Однією з умов становлення України як демократичної, правової європейської держави є необхідність розробки та удосконалення організаційно-правових основ боротьби зі злочинністю, насамперед організованою. Захист прав, свобод особи, життєвих інтересів підприємств, установ, організацій різних форм власності набуває вагомого значення в період становлення і розвитку в Україні ринкових відносин та зміни соціально-правової політики держави. Діяльність організованих злочинних об’єднань завдає істотної шкоди найважливішим сферам суспільного життя. Однією з найбільш небезпечних форм прояву організованої злочинності є бандитизм, який вирізняється серед інших, схожих за ознаками, злочинів озброєністю та спеціальною метою – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Судова статистика свідчить, що бандитизм має місце серед злочинів, які вчиняються в Україні. Так, з 1996 по 2000 рік зареєстровано 484 факти бандитизму, з яких у 2000 році – 78, у 2001 році – на 11,1 % менше, у 2002 році – 67, у 2003 році – 52 випадки прояву цього злочину. З набранням чинності у 2001 році нового Кримінального кодексу України, законодавчим закріпленням у ньому визначень понять форм спільної злочинної діяльності, введення до Особливої частини до цього не відомих інших кримінально-правових норм, а також використання учасниками сучасних банд нових форм і методів діяльності, породжує чимало запитань щодо кримінально-правового розуміння вказаного антисуспільного явища. Створюється підґрунтя і виникає необхідність у перегляді окремих усталених поглядів теорії кримінального права та судової практики щодо розуміння поняття та ознак банди і бандитизму, форм вчинення цього злочину, у тому числі підходів стосовно відмежування бандитизму від схожих за ознаками складів злочинів. Від комплексного аналізу зазначених питань залежить правильність кваліфікації діянь осіб, що вчинили цей злочин, законність їх притягнення до кримінальної відповідальності та призначення винним покарання, а отже і ефективність протидії бандитизму.
Окрім цього, до невідкладних заходів, спрямованих на посилення протидії бандитизму, необхідно виділити проблему подальшого вдосконалення кримінального законодавства, виходячи з назрілих потреб слідчої та судової практики.

Стан наукової розробки проблеми. Вченими-криміналістами чимало зроблено для вивчення бандитизму, ознак складу цього злочину, його місця у системі законодавства про кримінальну відповідальність та співвідношення з іншими злочинами, що вчиняються в організованих формах.
Важливу роль у розробці концепції кримінально-правової протидії бандитизму відіграли дисертаційні праці А.М.Абдулатипова, В.В.Василевича, М.В.Геворкяна, А.Ж.Каримбекова, В.С.Коміссарова, Є.К.Марчука, О.А.Попової.
Сучасна кримінально-правова наука України доповнилась дисертаційними дослідженнями І.В.Іваненка та І.І.Радіонова, які внесли вагомий внесок у розробку різних аспектів протидії бандитизму.
Останнім часом велика дослідницька робота щодо проблем протидії бандитизму проведена у монографічних дослідженнях В.С.Коміссарова, Т.Д.Устинової і Ю.Б.Мельникової, Д.А.Корецького та Т.А.Пособиної.
Суттєве місце у розробці проблемних питань бандитизму належить працям М.І.Бажанова, О.Ф.Бантишева, Ф.Г.Бурчака, Р.Р.Галіакбарова, В.В.Голіни, Н.О.Гуторової, А.С.Ємельянова, С.О.Єфремова, М.І.Загороднікова, М.П.Карпушина, О.О.Кваші, А.П.Козлова, Г.А.Крігера, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, В.Я.Тація, П.Ф.Тельнова, А.Н.Трайніна, М.А.Шнейдера та інших авторів.
Віддаючи належне вказаним науковим дослідженням, слід зауважити, що окремі з них ґрунтувались на старому законодавстві про кримінальну відповідальність або ж здійснювались на підставі законодавства інших держав. У багатьох з наведених праць питанням стосовно ознак банди та юридичного аналізу складу бандитизму приділено недостатньо уваги у зв’язку із дослідженням науковцями широкого кола інших проблем.
Разом з тим, у науковій літературі існує чимало дискусійних підходів щодо вирішення кримінально-правових проблем протидії бандитизму, які не дають підстав для остаточного визначення поняття банди, її основних ознак, а також ознак, що характеризують об’єктивну та суб’єктивну сторони цього злочину та відмежування його від суміжних складів злочинів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року, № 1376/2000. Дисертація відповідає орієнтовній тематиці перспективних досліджень та плану науково-дослідної роботи Національної академії Служби безпеки України на 2003 – 2007 роки (п. 9.17.)
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних проблем складу бандитизму, формулювання пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність, вироблення рекомендацій щодо удосконалення слідчої та судової практики стосовно кваліфікації діянь, пов’язаних з організацією банди, участю у ній чи у вчинюваних бандою нападах, а також уточнення критеріїв відмежування бандитизму від суміжних злочинів, вчинених в організованих формах.
Досягнення мети дисертаційного дослідження передбачає вирішення таких задач:
1. дослідити розвиток законодавства про відповідальність за бандитизм, що було чинним на території України;
2. розглянути стан дослідження кримінально-правових проблем бандитизму в науці кримінального права;
3. здійснити юридичний аналіз складу бандитизму та ознак банди;
4. проаналізувати спірні питання щодо форм прояву бандитизму та кваліфікації діянь, пов’язаних з організацією банди, участю у ній чи у вчинюваних бандою нападах;
5. уточнити критерії, які можуть бути покладені в основу відмежування бандитизму від суміжних складів злочинів;
6. виробити пропозиції стосовно удосконалення чинного законодавства про відповідальність за бандитизм та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є бандитизм як атисуспільне явище, його природа і сутність, а також юридичні форми закріплення зазначеної злочинної діяльності в законі про кримінальну відповідальність.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України та окремих зарубіжних держав, пам’ятки права України, теоретичні положення науки кримінального права щодо складу бандитизму як злочину проти громадської безпеки, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки, наявність яких є підставою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за бандитизм, а також конструктивні ознаки банди і судова практика з цих питань.
Методи дослідження. Відповідно до визначеної мети дисертаційного дослідження його методологічну основу утворює система методів наукового пізнання і положення загальної теорії кримінального права. В процесі дослідження застосовувались такі наукові методи:
- історико-правовий (генетичний), за допомогою якого встановлено основні етапи виникнення, розвитку та становлення українського законодавства про кримінальну відповідальність за бандитизм, починаючи з перших кодифікаційних актів Давньоруської держави;
- функціональний, на основі якого проведено юридичний аналіз змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 257 КК України;
- системного аналізу, котрий був використаний при дослідженні питання щодо місцезнаходження правової норми, якою передбачена відповідальність за бандитизм, в Особливій частині Кримінального кодексу, а також її співвідношення з нормами Загальної частини, що регулюють інститут співучасті у злочині;
- формально-логічний, за допомогою якого проведено дослідження термінів, вжитих при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми про відповідальність за бандитизм, розкрито їх юридичний зміст і суть;
- соціологічний та статистичний – при вивченні практики застосування кримінально-правової норми, якою передбачена відповідальність за бандитизм, та аналізі особи, що вчинила бандитизм;
- порівняльно-правовий – під час аналізу норм чинного Кримінального кодексу і норм, закріплених у кримінальних кодексах інших держав, та тих, що містились у законодавстві про кримінальну відповідальність, яке поширювало свою дію на території сучасної України в минулому.
Нормативну базу дисертаційної роботи склали Конституція України, чинний Кримінальний кодекс України, кримінальне законодавство Російської Федерації, Республіки Молдова, Киргизької Республіки, Франції, Англії, США, Китаю та інших держав, а також усі кодифікаційні акти, що були чинними на території України у Х – ХХ століттях. Основу емпіричної бази становить практика діяльності правоохоронних органів у кримінальних справах про бандитизм (усього вивчено близько шістдесяти кримінальних справ).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших комплексних монографічних досліджень складу бандитизму за кримінальним правом України з урахуванням сучасних соціальних реалій, наявних теоретичних досліджень цієї теми, проблем правозастосувальної практики.
В результаті проведеного дослідження висунуто і обґрунтовано або додатково аргументовано ряд нових теоретичних та прикладних понять, положень та висновків, зокрема:
1. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій науці проведено аналіз розвитку кримінального законодавства про бандитизм, починаючи від Руської Правди, та обґрунтовано висновки про те, що: а) в усі історичні періоди бандитизм визначався як одне з найбільш небезпечних злочинних діянь; б) в умовах сучасного етапу розвитку суспільства і наявної криміногенної ситуації доцільно зберегти склад злочину “бандитизм” у чинному Кримінальному Кодексі України.
2. Додатково аргументовано положення про те, що банда в конкретній ситуації, залежно від наявних у неї ознак, може бути організованою групою або злочинною організацією. У зв’язку з цим запропоновано поняття банди: “Під бандою слід розуміти озброєну організовану групу або злочинну організацію, учасники якої об’єдналися з метою вчинення нападу (нападів) на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб”.
3. На підставі аналізу теоретичних положень, судової практики, а також системного дослідження чинного законодавства щодо ознак банди та форм співучасті, закріплених у ч. 3 і ч. 4 ст. 28 КК України, дістала подальшого розвитку позиція про можливість визнання того чи іншого об’єднання осіб бандою, організованою групою чи злочинною організацією і у випадку встановлення факту їх організації з метою вчинення лише одного злочину. У зв’язку з цим зроблено висновок про доцільність внесення відповідних змін у зазначені норми Загальної частини КК і запропоновано в ч. 3 ст. 28 КК слова “…які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших злочинів)…” замінити словами “ …які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення злочину (злочинів)...”, а в ч. 4 ст. 28 КК слова “…члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів…” замінити словами “…члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжкого (тяжких) чи особливо тяжкого (тяжких) злочину (злочинів)…”.
4. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності законодавчого вирішення питання про доцільність і умови звільнення від кримінальної відповідальності організатора та учасника банди у зв’язку з їх добровільною відмовою. Запропоновано доповнити ст. 257 КК України окремою частиною такого змісту:
“Звільняються від кримінальної відповідальності:
а) організатор банди, який добровільно вийшов з неї і вжив заходів щодо її дезорганізації (якщо бандою не було вчинено нападу як до, так і після його виходу з неї), з власної ініціативи заявив про це правоохоронним органам, вилучив або сприяв вилученню зброї у членів банди та активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності банди;
б) учасник банди, який не брав участі у вчинених бандою нападах, добровільно вийшов з її членів та повідомив про це правоохоронні органи і активно сприяв припиненню та розкриттю діяльності банди”.
5. Додатково аргументовано висновок про те, що вчинення бандитизму службовою особою, поєднане з використанням влади або службового становища, підвищує суспільну небезпечність цього злочину і певною мірою полегшує досягнення учасниками банди зазначеної у ст. 257 КК України мети. На підставі чого запропоновано передбачити у ст. 257 КК кримінальну відповідальність службових осіб за організацію банди, участь у банді та участь у вчинюваних бандою нападах, доповнивши її частиною другою у такій редакції: “Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням нею влади чи службового становища,
караються позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю до трьох років, з конфіскацією майна у разі вчинення бандитизму з корисливих мотивів”.
6. Розроблено в загальнотеоретичному аспекті новий підхід до критеріїв відмежування бандитизму від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 258, ч. 1 і 2 ст. 260 КК України. З метою уникнення помилок при кваліфікації злочинів уперше обґрунтовано положення про недоцільність передбачення в ч. 1 ст. 255 КК кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, керівництво нею, участь у ній та участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією. Обґрунтовано необхідність спеціального передбачення відповідальності за такі дії лише в окремих статтях Особливої частини Кримінального кодексу України. Внаслідок цього запропоновано:
а) ст. 255 КК України викласти у такій редакції:
“Стаття 255. Організація чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп.
Організація чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної організації чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років”;
б) доповнити ч. 4 ст. 28 абзацом такого змісту: “Кримінальна відповідальність за організацію злочинної організації, участь у ній або участь у вчинюваних такою організацією злочинах настає у випадках, спеціально передбачених цим кодексом”;
в) ч. 2 ст. 255 КК України виключити.
7. Запропоновано доповнити ст. 45 Кримінального кодексу України:
а) частиною другою в такій редакції: “Звільняється від кримінальної відповідальності організатор злочинної організації, який добровільно вийшов з неї і вжив заходів щодо її дезорганізації (якщо злочинною організацією не було вчинено будь-якого тяжкого чи особливо тяжкого злочину як до, так і після його виходу з неї), з власної ініціативи заявив про це правоохоронним органам та активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності злочинної організації”;
б) частиною третьою у такій редакції: “Звільняється від кримінальної відповідальності учасник злочинної організації, який не брав участі у вчинених злочинною організацією тяжких чи особливо тяжких злочинах, добровільно вийшов з неї та повідомив про це правоохоронні органи і активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності злочинної організації”.
8. Уперше обґрунтовано необхідність приведення у відповідність до положень ч. 3 ст. 27 КК України диспозицій ст. 255, ч. 4 ст. 258, ч. 1 і 2 ст.260, а також назви ст. 260 КК України. Запропоновано: а) виключити зі ст. 255, ч. 4 ст. 258 КК, назви ст. 260 КК та її частин 1 і 2 слово “створення”, замінивши його словом “організація”; б) виключити з ч. 4 ст. 258 КК слово “керівництво”.
9. Обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року “Про судову практику у справах про бандитизм” щодо понять банди і форм вчинення бандитизму.
10. Запропоновано нову редакцію ст. 257 КК України.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що наведені у ньому теоретичні положення, пропозиції та висновки використані у: а) розробленому за участю автора проекті Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України (щодо бандитизму та організації злочинної організації)”, реєстраційний № 6415 (акт № 06-19/15-1672 від 23 грудня 2004 року); б) постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчиняються організованими злочинними об’єднаннями”, прийнятій у першому читанні на засіданні Пленуму Верховного Суду України 10 грудня 2004 року (лист № 5-13н561 від 17 грудня 2004 року); в) методичних рекомендаціях для Слідчого управління та Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю Служби безпеки України щодо кримінально-правової кваліфікації бандитизму та встановлення його форм при розслідуванні кримінальних справ (акт № 29/20-437 від 21 грудня 2004 року).
Результати дослідження також можуть бути використані:
- у подальшій розробці проблемних питань кримінальної відповідальності за бандитизм та інші злочини, вчинені в організованих формах;
- у навчальному процесі, при написанні монографічних праць, посібників і підручників;
- у процесі вдосконалення норм Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за злочини, вчинені у співучасті.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, висвітлені автором на п’яти наукових конференціях: міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні читання” (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький); міжнародній науковій конференції “Проблеми коментування кримінального закону (до 3-ї річниці прийняття КК України)” (2-3 квітня 2004 р., м. Львів); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р., м. Хмельницький); науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з міжнародним тероризмом” (28 листопада 2003 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 р., м. Львів).
Публікації. Положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлені автором у восьми наукових працях і в тому числі у п’яти, наукових статтях, які опубліковані у виданнях, включених до переліку ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження визначається метою та задачами роботи і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (всього 271 найменування на 22 сторінках). Загальний обсяг дисертації, включаючи список використаних джерел, складає 236 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження дає можливість стверджувати про актуальність вивчення кримінально-правових проблем боротьби з бандитизмом. Цей злочин є одним з найнебезпечніших проявів організованої злочинності, що безпосередньо створює загрозу громадській безпеці.
Дослідження історії розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за бандитизм свідчить про те, що формуванню сучасної кримінально-правової норми, якою передбачена відповідальність за цей злочин, передували століття правотворчої діяльності. Аналіз положень Руської Правди, Судебника Казимира 1468 року, Литовського Статуту 1529, 1566 та 1588 років, Судебників 1497 і 1550 років, Білозірської губної грамоти 1539 року, Мединського губного наказу 1555 року, Соборного Уложення 1649 року, Прав за якими судиться малоросійський народ 1743 року, Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 року, Уголовного уложення 1903 року, а також нормативно-правових актів радянського періоду показав, що з давніх часів бандитизм вважався одним з найнебезпечніших посягань, вчинюваних у співучасті. Найбільших розмахів діяльність організованих збройних об’єднань набувала в періоди суттєвих змін у соціальній, політичній та економічній сферах, які зазнавало українське суспільство. Існування кримінально-правової заборони бандитизму у різні епохи розвитку нашої держави дає підстави для твердження про життєву необхідність збереження ст. 257 КК і в чинному законі про кримінальну відповідальність, що виступає дієвим фактором протидії бандитизму та запобігання йому, особливо в сучасних умовах реформування економіки та зміни суспільно-політичного курсу України. Дослідження історії розвитку вітчизняного законодавства свідчить також про наявність у кодифікаційних актах, які діяли на території України, насамперед в Уголовному уложенні 1903 року, окремих положень, які заслуговують на вивчення і використання у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність. Таким, зокрема, може бути досвід щодо кримінально-правового регулювання в частині встановлення відповідальності за організацію злочинних організацій, участь у них та участь у злочинах, вчинюваних такими організаціями.
Аналіз стану наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за бандитизм в теорії кримінального права дає підстави стверджувати, що за час чинності кримінально-правової норми про відповідальність за цей злочин як у законодавстві колишнього Радянського Союзу, так і після здобуття Україною незалежності, юридичному аналізу складу вказаного злочину науковцями приділялось багато уваги. Ще більший науковий інтерес до кримінально-правових проблем бандитизму вчені України та інших держав стали виявляти починаючи з кінця 90-х років минулого століття. Цьому сприяло прийняття нового кримінального законодавства, у якому вперше знайшли закріплення визначення поняття форм спільної злочинної діяльності, а також встановлено кримінальну відповідальність за вчинення нових, раніше невідомих Кримінальному кодексу злочинів, що мають багато схожих з бандитизмом ознак. Разом з тим, в теорії і практичній діяльності продовжує існувати чимало спірних питань. Зокрема, дискусійними залишаються погляди стосовно доцільності існування у чинному Кримінальному кодексі України норми про відповідальність за бандитизм, визначення поняття банди та її основних ознак, питання відмежування бандитизму від суміжних складів злочинів, розуміння форм вчинення цього злочину і моменту, з якого діяння, пов’язані із організацією банди, участі в ній чи у вчинюваному нею нападі, є закінченим посяганням і, як наслідок, підставою для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, а також ціла низка інших.
Другий розділ дисертації присвячений юридичному аналізу складу бандитизму. Так, аналізуючи поняття і види об’єкта цього злочину, автор підтримує думку, згідно з якою бандитизм заподіює шкоду чи ставить під загрозу її заподіяння невизначене коло об’єктів кримінально-правової охорони, тобто є так званим багатооб’єктним злочином. Дисертант поділяє позицію вітчизняного законодавця, який відніс бандитизм до групи злочинів, які посягають на громадську безпеку, і зазначає, що родовим об'єктом злочину, передбаченого ст. 257 КК України, є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини щодо забезпечення громадської безпеки. Основним безпосереднім об’єктом бандитизму є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини щодо забезпечення громадського спокою, безпеки діяльності підприємств, установ, організацій та окремих осіб від насильницьких посягань такого злочинного об’єднання, яким є банда. Додатковим безпосереднім об’єктом цього складу злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини щодо забезпечення здійснення у встановленому порядку господарської та іншої діяльності підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, а також окремими особами та реалізації ними своїх майнових та інших прав і свобод в усіх сферах суспільного життя. Щодо факультативного безпосереднього об’єкта бандитизму, то ним, як правило, є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини щодо забезпечення права власності підприємств, установ, організацій, окремих осіб, а також життя та здоров’я людини. Але залежно від мети нападів, вчинюваних бандою, можуть мати місце й інші факультативні об’єкти – охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини: а) щодо забезпечення безпеки руху та експлуатації транспорту; б) щодо забезпечення виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; в) щодо забезпечення волі, честі та гідності особи і т.д.
Враховуючи, що бандитизм являє собою багатооб’єктний злочин, який не обмежується посяганням лише на охоронювані законом суспільні відносини щодо охорони власності підприємств та громадян, автор на підставі аналізу положень Загальної частини КК, а саме ст. 59 та висловлених в теорії кримінального права позицій, вважає за доцільне на законодавчому рівні закріпити це положення, виклавши її санкцію у такій редакції: “караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна у випадку вчинення бандитизму з корисливих мотивів”. Таким чином, конфіскація майна, на відміну від чинної редакції ст. 257, могла б призначатись виключно у випадках вчинення бандитизму лише з корисливих мотивів.
Наступна група висновків пов’язана з аналізом ознак, які характеризують банду. Автор поділяє висловлені у теорії кримінального права позиції, відповідно до яких банда являє собою форму співучасті у злочині і на відміну від поглядів науки і судової практики, які існували до прийняття чинного КК України, та деяких висловлених міркувань на означену проблему після набрання чинності Кримінальним кодексом в редакції 2001 року, враховуючи приклади судової практики, визнає можливість, за наявності тих чи інших об’єктивних і суб’єктивних ознак, існування банди на рівні як організованої групи так і злочинної організації, з притаманними зазначеним об’єднанням кількісної (наявність у їх складі трьох або більше осіб) та якісними ознаками, котрі закріплені у ч. 3 та 4 ст. 28 КК України – стійкість та ієрархічність. При цьому зазначається, що специфічними ознаками банди є озброєність і спеціальна мета – вчинення нападів на підприємства установи, організації чи на окремих осіб.
Аналізуючи зміст ознаки стійкості банди, автор поділяє позицію, згідно з якою основними характеризуючими її елементами є наявність попередньо створеного, відносно незмінного основного складу учасників, які об’єднались для досягнення спільної мети, а також наявність у них єдиного плану щодо вчинення злочину (злочинів), розподілу в зв’язку з цим між винними ролей, узгодженості їх дій щодо реалізації основної мети банди. Поряд з цим у роботі підкреслено, що про стійкість банди можуть також свідчити як наявність своєрідних і постійних форм та методів злочинної діяльності, так і вчинення інших дій, спрямованих на забезпечення життєдіяльності та існування банди та виконання поставлених перед нею завдань. Окрім цього, констатується, що виробити вичерпний перелік елементів стійкості банди неможливо, оскільки життя багатогранне і кожна окремо взята банда, залежно від тих чи інших обставин, може характеризуватися й іншими елементами, які своєю чергою свідчитимуть про її стійкість.
Автором зазначається про недоцільність виділення як складової стійкості банди налаштованості її учасників на довготривалу злочинну діяльність чи створення банди задля вчинення двох або більше злочинів. Цей висновок ґрунтується на аналізі теоретичних поглядів вчених, судової практики та положеннях Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу України. Зокрема, поділяючи міркування, згідно з якими ч. 3 і 4 ст. 28 КК співвідносяться зі ст. 257 КК як загальні та спеціальна норми, при конкуренції котрих застосовується норма спеціальна, дисертантом зроблено висновок, що в такому разі, виходячи із диспозиції ст. 257 КК, де йдеться про організацію банди з метою вчинення виключно одного нападу, немає підстав для категоричного ствердження щодо можливості визнання озброєної групи осіб бандою лише за суворо обмеженої умови – безпосереднього вчинення чи наявності наміру на спільне вчинення її учасниками декількох (двох або більше) злочинів. З огляду на те, що ознака стійкості є обов’язковою також для організованої групи і злочинної організації, автор вважає не беззаперечною позицію законодавця, згідно якої визнання того чи іншого об’єднання осіб організованою групою чи злочинною організацією можливе за умови встановлення факту створення останніх з метою вчинення їх учасниками декількох злочинів. У цьому зв’язку пропонується: а) в ч. 3 ст. 28 КК слова “…які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших злочинів)…” замінити словами “ …які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення злочину (злочинів)...”; б) в ч. 4 ст. 28 КК слова “…члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів…” замінити словами “…члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжкого (тяжких) чи особливо тяжкого (тяжких) злочину (злочинів)…”.
Зважаючи на наявність в окремих банд ієрархічної структури, автором, на підставі аналізу теоретичних напрацювань вчених та матеріалів судової практики, відзначено, що основними складовими ієрархічності банди є: обов’язкова наявність особи (органу), яка здійснює загальне керівництво бандою; наявність двох рівнів структури по вертикалі, кожен з яких повинен здійснювати власну функцію, а один з них виконувати керівну й контролюючу роль; підпорядкованість учасників банди безпосереднім керівникам; беззаперечне виконання наказів учасниками нижчих ланок (підрозділів) своїх безпосередніх керівників та загального керівництва.
У роботі піддаються детальному аналізу і такі обов’язкові ознаки банди, як озброєність та спеціальна мета – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Дослідження першої з них, яке здійснювалось з широким використанням матеріалів судової практики, засвідчило, що у розпорядженні учасників вказаних об’єднань, окрім виготовленої заводським чи саморобним способом вогнепальної та холодної зброї, часто знаходиться різного роду вибухова, пневматична та інші види зброї, а також предмети, котрі застосовуються винними як зброя, для подолання опору потерпілих у ході вчинюваних нападів. Враховуючи відсутність законодавчого визначення поняття ознаки озброєності банди, погляди науковців на означену проблему, а також аналіз конкретних прикладів діяльності десятків банд, дисертант вказує на необхідність розширити перелік предметів, зазначених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 07.07.1995 року “Про судову практику у справах про бандитизм”, котрі свідчать про озброєність банди, і обґрунтовує доцільність визнавання банди озброєною за наявності хоча б в одного з її учасників (при умові усвідомлення цього факту усіма членами банди) придатних для застосування (відповідно до їх цільового призначення) саморобних або виготовлених заводським способом спеціальних предметів (пристроїв), які мають лише одне спеціальне призначення – ураження будь-яких цілей (живої сили, спортивних мішеней, звірів, знищення чи пошкодження об’єктів навколишнього середовища та іншого руйнівного спрямування), порядок виготовлення, придбання, зберігання, носіння, використання, перевезення, ремонт, передача і збут яких строго регламентований спеціально прийнятими уповноваженими на те відповідними державними органами нормативними актами.
Розглядаючи суб’єктивну ознаку банди – мету її організації, автор, з використанням прикладів судової практики, аналізує висловлені у теорії кримінального права погляди щодо тлумачення термінів “напад” і “насильство”. В роботі, зокрема, відзначається слушність позиції, згідно якої вказані поняття не є тотожними, але у цей же час їх не можна розглядати у відриві один від одного. У результаті проведеного в означеній частині дослідження, автор приходить до висновку, що під нападом при бандитизмі слід розуміти суспільно небезпечні, протиправні, раптові, стрімкі, несподівані дії, спрямовані на вчинення будь-якого кримінально караного діяння, під час яких створюється реальна загроза застосування до особи, певного кола осіб необмеженого кола осіб психічного або фізичного насильства, хоч і такого, що не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілих, та використовується як спосіб досягнення членами банди певної злочинної мети.
На підставі аналізу обов’язкових ознак, які характеризують банду, з метою уникнення у слідчій та судовій практиці помилок при кваліфікації дій осіб, які об’єднались в озброєну групу для вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, удосконалення кримінально-правової норми, якою передбачена відповідальність за бандитизм, дисертантом запропоновано доповнити ст. 257 КК приміткою у такій редакції: “Під бандою слід розуміти озброєну організовану групу або злочинну організацію, учасники якої об’єдналися з метою вчинення нападу (нападів) на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб”.
У дисертації широко, із залученням прикладів злочинної діяльності банд, які діяли у різних регіонах України, аналізуються питання щодо визначення форм об’єктивної сторони, в яких знаходить свій прояв бандитизм. Зокрема, в роботі відзначається, що бандитизм є злочином з так званим формальним складом і визнається закінченим з моменту вчинення одного з трьох самостійних суспільно небезпечних діянь: організації банди, участі в ній або у вчинюваних бандою нападах на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. При цьому стверджується, що під першою формою об’єктивної сторони – організацією банди слід розуміти вчинення будь-яких дій (підшукання співучасників, розподіл ролей, розроблення планів нападів, придбання зброї, забезпечення транспортом, засобами зв’язку, вибір об’єктів нападу, встановлення загальних правил поведінки, фінансування тощо), результатом яких стало утворення стійкої (ієрархічної) групи (організації) з трьох або більше осіб, об’єднаних спільною метою – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, за умови наявності хоч би в одного із учасників зброї. Разом з тим, як замах на організацію банди слід розглядати вчинення організатором (організаторами) певних дій по її створенню, але в силу тих чи інших об’єктивних причин (своєчасного припинення такої діяльності правоохоронними органами або інших незалежних від його (їх) волі обставин) не доведених до кінця.
Аналіз судової практики у справах про бандитизм свідчить, що припинення правоохоронними органами злочинної діяльності банд після їх фактичної організації, але до вчинення ними конкретних нападів, зустрічається дуже рідко. Суспільна ж небезпека осіб (організаторів), які згуртовують навколо себе інших учасників, є надзвичайно високою, оскільки саме їхніми зусиллями стає можливим створення з метою нападів озброєних об’єднань – банд. У зв’язку з цим автор, зважаючи на наявність у судовій практиці випадків виходу організаторів з банди і припинення останніми своєї діяльності в них, з метою вжиття максимуму дієвих і превентивних заходів, спрямованих на запобігання реалізації новоствореними бандами своєї основної мети, обґрунтовує доцільність доповнення ст. 257 КК окремою частиною у такій редакції: “Звільняється від кримінальної відповідальності організатор банди, який добровільно вийшов з неї і вжив заходів щодо її дезорганізації (якщо бандою не було вчинено нападу як до, так і після його виходу з неї), з власної ініціативи заявив про це правоохоронним органам, вилучив або сприяв вилученню зброї у членів банди та активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності банди”.
У роботі також з’ясовуються спірні питання, які стосуються вчинення бандитизму у другій формі – участі в банді. Автором піддається критиці позиція про можливість визнання особи учасником банди з моменту надання нею лише згоди на взяття на себе функції члена банди. З цього приводу дисертантом відзначено, що такий підхід до вирішення означеного питання необґрунтовано розширює межі застосування ст. 257 КК України та суперечить вимогам ст. 11 і ст. 26 Кримінального кодексу. Більш правомірною вважається позиція, відповідно до якої кримінальній відповідальності за бандитизм може підлягати особа, яка, окрім надання згоди на виконання доручень та завдань банди, підкріпила свої наміри практичними діями. Останні повинні бути спрямовані на сприяння банді у реалізації кінцевої мети або забезпечення її існування. У результаті висловлено думку, що участь у банді являє собою безпосереднє вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи окремих осіб, а також вступ до такої банди, тобто досягнення взаємної згоди (або домовленості) між особою і хоча б одним з учасників банди на тривалу та постійну участь такої особи в діяльності банди, яка підкріплена будь-якими практичними діями, вчиненими в інтересах банди (спрямованими на реалізацію спільної злочинної мети), чи вчинення інших дій, спрямованих на підготовку до нападів, підбір об’єктів нападів, підшукання зброї, надання транспорту або забезпечення умов існування самої банди, тобто фінансування банди, підбір нових співучасників, переховування її членів, а також зброї (або її ремонт, виготовлення чи пошук), збут предметів, здобутих злочинним шляхом; сприяння у приховуванні злочинної діяльності банди і т.д. Своєю чергою замах на участь у банді буде мати місце у випадку, коли особа надала згоду на вступ до зазначеного об’єднання і вчинила будь-яке з діянь, безпосередньо спрямованих на реалізацію спільної мети учасників банди чи інших дій, спрямованих на забезпечення існування та діяльності банди, але не змогла довести їх до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Аналізуючи зміст суспільно небезпечних діянь, які складають зміст поняття учать у банді, автор відзначає, що до них відносяться дії, які можуть і не містити в собі ознак будь-якого злочинного діяння чи нести набагато меншу суспільну небезпеку, ніж озброєні напади, котрі, виходячи із судової практики, вчиняються в основному найбільш активними учасниками банди. Зважаючи на зроблені у цій частині дослідження висновки, враховуючи висловлені у теорії кримінального права позиції з метою удосконалення кримінальної норми про відповідальність за бандитизм та ефективнішої протидії цьому злочину “із середини”, дисертантом, наводяться аргументи щодо необхідності законодавчого вирішення питання про доцільність і умови звільнення від відповідальності учасника банди. У цьому зв’язку запропоновано доповнити ст. 257 КК окремою частиною такого змісту: “Звільняється від кримінальної відповідальності учасник банди, який не брав участі у вчинених бандою нападах, добровільно вийшов з її членів та повідомив про це правоохоронні органи і активно сприяв припиненню та розкриттю діяльності банди”.
Остання група висновків, до яких прийшов автор, аналізуючи об’єктивну сторону бандитизму, стосуються третьої форми вчинення цього злочину, визначеної законом як участь у вчинюваному бандою нападі. Зокрема, дисертант, враховуючи положення чинного законодавства, зроблені висновки щодо поняття нападу при бандитизмі, бачення цієї проблеми теорією та судовою практикою, під участю у вчинюваних бандою нападах вважає безпосереднє здійснення різноманітних дій (зламування приміщень; спостереження за навколишньою обстановкою з метою попередження про прибуття співробітників правоохоронних органів; вилучення майна; застосування погроз, зброї чи насильства до потерпілих; відвернення їх уваги тощо) під час і на місці нападу, спрямованих на досягнення кінцевого злочинного результату як учасником банди, так і особою, котра не входила до її складу, але усвідомлювала, що злочин вчинює спільно з учасниками банди. Водночас осіб, які, усвідомлюючи факт існування банди, своїми діями сприяли вчиненню її учасниками нападів, але не брали в них безпосередньої участі, потрібно визнавати пособниками бандитизму. У випадку неодноразового (систематичного) виконання особою пособницьких діянь, спрямованих на вчинення бандою нападів, така особа стає членом банди і підлягає відповідальності за участь у банді.
Досліджуючи ознаки суб’єкта бандитизму, з урахуванням теоретичних поглядів на цю проблему, автор зазначає, що кримінальній відповідальності за бандитизм підлягають виключно фізичні особи. Юридичні особи не можуть бути суб’єктом цього злочину. При цьому суб’єктом бандитизму може бути лише та фізична особа, яка під час вчинення вказаного злочину (організації банди, участі в ній чи у вчинюваному бандою нападі) могла усвідомлювати свої дії і керувати ними (осудна особа), або особа, котра через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними (обмежено осудна особа), яка до моменту організації чи участі в банді або участі у вчинюваному зазначеним об’єднанням нападі, досягла чотирнадцятирічного віку.
Аналіз судової практики свідчить, що вчинення бандитизму службовою особою значно підвищує суспільну небезпеку цього злочину. Коло осіб, котрі виконують певні службові обов’язки, і тому є “бажаними” учасниками банд, досить широке. Насамперед, це: а) працівники підприємств, установ, організацій, обраних учасниками банди як об’єкт майбутнього нападу; б) особи, що обіймають керівні посади у комерційних структурах і здійснюють фінансування та інше матеріально-технічне забезпечення банд; в) працівники правоохоронних органів. Діяльність останніх може полягати, зокрема, у наданні зброї, різного роду оперативної інформації, використання службових посвідчень, форменого одягу, оперативно-технічних засобів під час вчинення нападів й інших дій, направлених на прикриття діяльності банди (неприйняття заяви про злочин у потерпілого, відсутність належного реагування на скоєний напад) і т.д. Враховуючи ці обставини, на думку автора, доцільно було б доповнити ст. 257 КК України кваліфікуючою ознакою: “організація банди з метою нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі, вчинені службовою особою з використанням нею влади або службового становища”, яка б встановлювала більш суворе покарання за названі діяння. Варто відзначити, що ч. 3 ст. 209 КК Російської Федерації, ч. 3 ст. 237 КК Республіки Казахстан, ч. 3 ст. 230 КК Киргизької Республіки також містять вказівки на зазначену ознаку.
Суб’єктивна сторона бандитизму передбачає наявність вини у виді прямого умислу. Автор критично ставиться до позиції, згідно з якою бандитизм може вчинятись також і з непрямим умислом, оскільки, виходячи із загального визначення поняття співучасті у злочині, закріпленому у ст. 26 КК України, вид умислу організаторів банди, її учасників та осіб, які брали участь у вчинюваному бандою нападі, визначається їх вольовим ставленням до факту спільності вчинення ними злочину, тому знаходить свій вияв у бажанні вчинити бандитизм, тобто свідчить про прямий умисел. Зміст інтелектуального і вольового моментів умислу бандитизму полягає в усвідомленні співучасниками суспільно небезпечного характеру як своїх діянь, так і інших членів банди й бажанні спільно з ними вчинити дії по організації стійкого і озброєного об’єднання, участі у ньому або у вчинюваних цим об’єднанням нападах на підприємства, установи, організації різних форм власності чи на окремих осіб. У світлі викладеного дисертант звертає увагу на те, що свідомістю учасника банди має охоплюватись факт його належності саме до озброєної організованої групи або злочинної організації з притаманною банді метою, і приходить до висновку, що у випадку, коли особа виконує покладені на неї обов’язки у складі стійкої (ієрархічної) групи (організації) і не усвідомлює в силу тих чи інших обставин наявності однієї із спеціальних ознак банди, то вона не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 257 КК України. В зв’язку з цим автор вважає за доцільне внести доповнення до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 07.07.1995 року “Про судову практику у справах про бандитизм”, виклавши його у такій редакції: “Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, або особи, які виконували певну роль у такій організованій групі (злочинній організації), не усвідомлюючи існування інших обов’язкових ознак, що характеризують банду, будь-як сприяли вчиненню нападу, підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у злочині, який охоплювався їх умислом”.
Аналізуючи проблеми суб’єктивної сторони, автор також з’ясовує питання, пов’язані із можливим застосуванням до осіб, які не є учасниками банди, фізичного чи психічного примусу з метою примусити останніх до участі в банді або вчинення у її складі нападу, і відмічає, що зазначені особи, виходячи з вимог ст. 40 КК, не підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках спричинення ними шкоди правоохоронюваним інтересам під час безпосереднього (прямого) впливу на них фізичного примусу (коли воля їх паралізована), тобто у момент його застосування. В інших випадках їх дії слід кваліфікувати за ст. 257 КК, а застосування щодо них фізичного примусу може враховуватись судом згідно з п. 6 ст. 66 КК як пом’якшуюча обставина. У разі застосування до особи психічного чи фізичного примусу (залежно від обставин конкретної кримінальної справи), коли особа мала можливість діяти за власним вибором і вчинила злочин, питання про її кримінальну відповідальність необхідно вирішувати відповідно до правил інституту крайньої необхідності.
Розглядаючи питання стосовно наявності у діях особи, яка відповідно до закону брала участь у банді, складу цього злочину, дисертант приходить до висновку, що заподіяння згаданою особою шкоди правоохоронюваним інтересам не є злочином за умови, коли вони створювали необхідний “мінімум” для прикриття діяльності такої особи. В іншому випадку йтиметься про наявність у її діях прямого умислу.
Стосовно ставлення у вину учасникам банди вчинених ними нападів, автор, аналізуючи теоретичні дискусії з цього приводу, підкреслює правильність положень, закріплених у ст. 30 КК, оскільки вони ґрунтуються на принципах індивідуальної відповідальності суб’єкта та суб’єктивного ставлення у вину і зазначає, що організатор підлягає кримінальній відповідальності за конкретні епізоди злочинної діяльності банди, в яких він брав особисту участь, а також здійснював дії по їх підготовці, плануванню, безпосередньому керівництву діями інших співучасників на місці нападу, а також за всі посягання, які були вчинені учасниками банди без його участі у їх вчиненні чи підготовці, але принаймні за погодженням з ним. Учасникам банди ставляться у вину ті напади, в яких вони брали особисту участь, або будь-яким чином сприяли їх вчиненню. Усвідомлення особою лише своєї належності до банди або обізнаності про напад, що готується, не є підставою визнання її винною у ньому. Сприяння власними діями іншим співучасникам у підготовці конкретного злочину свідчить про наявність вольового ставлення (бажання) такої особи до вчиненого і прямого умислу. Дисертантом також зазначається, що у разі вчинення під час нападу одним із його учасників дій, які не входили у плани банди, попередньо не розглядались як необхідні і не охоплювались умислом решти винних, то в цьому випадку вони ставляться у вину особі, яка їх безпосередньо вчинила, оскільки має місце ексцес виконавця.
Щодо мотивів бандитизму, дисертант, звертаючись до судової практики, відмічає, що ними в основному виступає корисливий мотив, проте в окремих випадках вони можуть бути продиктовані почуттям дружніх і родинних стосунків, помсти і т.д. Разом з тим у будь-якому випадку на кваліфікацію вчиненого мотиви не впливають, лише можуть враховуватись судом при призначенні винним покарання.
За результатами здійсненого юридичного аналізу складу бандитизму автор пропонує нову редакцію ст. 257 КК України. На його думку, запропоновані зміни і доповнення до кримінально-правової норми, якою передбачена кримінальна відповідальність за бандитизм, сприятимуть посиленню кримінально-правової протидії цим злочинним проявам, дозволять уникнути багатьох помилок при кваліфікації дій винних осіб, полегшить вирішення на практиці питань, пов’язаних з відмежуванням бандитизму від суміжних складів злочинів. З урахуванням викладеного пропонується така редакція ст. 257 КК України:
Стаття 257. Бандитизм
1. Організація банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років, з конфіскацією майна у разі вчинення бандитизму з корисливих мотивів.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням нею влади або службового становища –
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна у разі вчинення бандитизму з корисливих мотивів.
3. Звільняються від кримінальної відповідальності:
а) організатор банди, який добровільно вийшов з неї і вжив заходів щодо її дезорганізації (якщо бандою не було вчинено нападу як до, так і після його виходу з неї), з власної ініціативи заявив про це правоохоронним органам, вилучив або сприяв вилученню зброї у членів банди та активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності банди;
б) учасник банди, який не брав участі у вчинених бандою нападах, добровільно вийшов з її членів та повідомив про це правоохоронні органи і активно сприяв припиненню та розкриттю діяльності банди.
Примітка: Під бандою слід розуміти озброєну організовану групу або злочинну організацію, учасники якої об’єдналися з метою вчинення нападу (нападів) на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.
Проведене дослідження щодо кримінально-правової природи бандитизму має вагоме значення для вирішення інших, не менш важливих і принципових завдань, насамперед відмежування цього посягання від схожих за ознаками складів злочинів, що є підґрунтям для правильної кваліфікації та справедливості призначуваного винним покарання.
За структурою кримінально-правової норми бандитизм має багато схожих ознак з іншими злочинами, які вчиняються в організованих формах, перш за все з тими, які заподіюють чи створюють загрозу спричинення шкоди широкому колу суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. Найбільш спорідненими з бандитизмом є злочини, відповідальність за вчинення яких передбачена ч. 4 ст. 187 КК (розбій, вчинений організованою групою), ч. 1 ст. 255 КК (створення злочинної організації), ч. 4 ст. 258 КК (створення терористичної групи чи терористичної організації), ч. 1 і 2 ст. 260 КК (створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань). Здійснений детальний аналіз ознак перелічених складів злочинів дає підстави стверджувати, що в основу критеріїв відмежування їх від бандитизму можуть бути покладені такі ознаки як мета та озброєність. При цьому автор висловлює думку, що озброєність при бандитизмі передбачає не лише обов’язкову наявність хоча б в одного з членів банди зброї, але й усвідомлення цього факту іншими учасниками, а також готовність кожного з них застосувати її в ході вчинюваних нападів. В результаті викладеного пропонується внести доповнення до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 07.07.1995 року “Про судову практику у справах про бандитизм”, у якому зазначити, що від злочинів, вчинених організованою групою та злочинною організацією, бандитизм відрізняється такими ознаками, як озброєність та спеціальна мета – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.
Розглядаючи форми прояву бандитизму, створення злочинної та терористичної організацій, терористичної групи і незаконних воєнізованих й збройних формувань, автором відмічається, що з об’єктивної сторони схожість зазначених злочинів полягає, насамперед, у встановленні кримінальної відповідальності за сам факт організації цих об’єднань і виконанні певною особою (особами) окремих організаторських функцій. У світлі викладеного дисертант звертає увагу на недоцільність передбачення у диспозиціях ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 258, ч. 1 і 2 ст. 260 Кримінального кодексу України в якості самостійних форм злочину створення і керівництва об’єднаннями, про які йдеться у зазначених нормах. Зокрема відзначено, що вказане подрібнення організації злочину є зайвим і таким, що не повною мірою відповідає вимогам Загальної частини Кримінального кодексу, оскільки ч. 3 ст. 27 КК, окрім створення і керівництва, вказує і на такі форми організаторської діяльності, як забезпечення фінансування, організацію приховування злочинної діяльності згаданих об’єднань, організацію та керівництво окремим злочином. На цій підставі обґрунтовується висновок про необхідність приведення у відповідність до ч. 3 ст. 27 КК диспозицій ч. 4 ст. 258, ч. 1 і 2 ст. 260, а також назви ст. 260 Кримінального кодексу шляхом внесення до них відповідних змін. Зокрема, запропоновано: а) виключити з ч. 4 ст. 258 КК, назви ст. 260 КК та її частин 1 і 2 слово “створення”, замінивши їх словом “організація”; б) виключити з ч. 4 ст. 258 КК слово “керівництво”.
Серед досліджуваних у третьому розділі питань, значна увага приділена аналізу висловлених у науці позицій щодо необхідності ліквідації ст. 257 КК у зв’язку із передбаченням у Кримінальному кодексі України норми про відповідальність за створення злочинної організації. Критично оцінюючи зазначені міркування, дисертант натомість обґрунтовує недоцільність передбачення в ч. 1 ст. 255 КК відповідальності за створення злочинної організації, керівництво нею, участь у ній та участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, оскільки вказана норма є загальною стосовно не лише тієї, котрою передбачена відповідальність за бандитизм, а й інших кримінально-правових норм. В підтвердження викладеного, автором звертається увага, зокрема, і на те, що злочинна організація є однією з чотирьох, передбачених ст. 28 КК форм спільної злочинної діяльності, тому встановлення відповідальності за її створення в Особливій частині КК єдиною нормою призводить до конфлікту Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу. У світлі викладеного запропоновано: а) виключити з ч. 1 ст. 255 КК слова “створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних злочинною організаці