КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ ТА ЗВИЧАЇВ ВІЙНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................. 3
Розділ 1. Міжнародне та кримінальне-правове поняття порушення законів та звичаїв війни...................................................................................
11
1.1. Історико-правовий нарис міжнародного законодавства про відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.............................
11
1.2. Імплементація міжнародних норм, що встановлюють відповідальність за порушення законів та звичаїв війни, в кримінальне законодавство України....................................................................................

34
1.3. Місце порушення законів та звичаїв війни в системі злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку…………………..
Висновки до 1 Розділу……………………………………………………….
51
65
Розділ 2. Об’єктивні ознаки порушення законів та звичаїв війни………………………………………………..........................................
68
2.1. Об’єкт та предмет порушення законів та звичаїв війни…………………………………………………………………………..
68
2.2 Об’єктивна сторона порушення законів та звичаїв війни..................................................................................................................
Висновки до 2 Розділу………………………………………………………
90
163
Розділ 3. Суб’єктивні ознаки порушення законів та звичаїв війни…….. 167
3.1. Суб’єкт порушення законів та звичаїв війни.......................................... 167
3.2. Суб’єктивна сторона порушення законів та звичаїв війни..................................................................................................................
Висновки до 3 Розділу………………………………………………………
179
189
Висновки.......................................................................................................... 190
Додатки ……………………………………………………………………... 195
Список використаних джерел..................................................................... 199

Вступ
Актуальність теми. Упродовж усього свого історичного розвитку людство потерпало від безкінечних війн та конфліктів. Після закінчення Другої світової війни в різних куточках планети продовжують виникати все нові й нові збройні конфлікти, що призводять до вбивств та всіляких знущань над військовополоненими та цивільним населенням, спричиняють гуманітарні катастрофи. Це спонукало міжнародне співтовариство ввести правила ведення війни чи інших збройних конфліктів і сформулювати норми, що забороняють подібні діяння і встановлюють відповідальність за їх вчинення.
Необхідною умовою успішного функціонування України як держави є входження її до міжнародного співтовариства. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Норми міжнародного права, з метою приведення українського кримінального права відповідно до міжнародних договорів, потребують трансформації у національне законодавство.
Кримінальний кодекс України (далі – КК) у ст. 438 встановив кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни. А саме:
1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розгарбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, віддання наказу про вчинення таких дій –
караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Водночас у КК України мають місце такі склади злочинів, як насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433 КК) і погане поводження із військовополоненими (ст. 434 КК). Отже, виникає питання про ступінь відповідності національного кримінального права положенням міжнародного права у сфері регламентації відповідальності за вчинення воєнних злочинів, а також про ступінь узгодженості між собою існуючих складів злочинів.
Воєнні злочини були предметом дослідження в працях науковців в галузі міжнародного і кримінального права, зокрема: Р.А. Адельханяна, І.П. Бліщенко, В.О. Глушкова, В.П. Ємельянова, І.І. Карпеця, А.Г. Кидальника, В.М. Киричко, І.І. Лукашука, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, В.П. Панова, А.А. Піонтковського, А.І. Полторака, П.С. Ромашкина, Л.І. Савинського, І.Г. Соломоненка, А.Н. Трайнина, П.Л. Фріса, В.В. Фуркало, М.І. Хавронюка та ін.
Більшість наукових робіт із зазначеної проблематики здійснюються, як правило, в межах “воєнних злочинів”, що передбачені міжнародним правом, або з позиції загальної характеристики злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Дослідженню порушення законів та звичаїв війни як складу злочину, проблемам кваліфікації цього злочину уваги приділяється замало.
У зв’язку з цим у теорії та практиці боротьби зі злочинністю неминуче виникає питання про те, що розуміти під поняттями та діями, які передбачені у відповідних статтях КК, і якою мірою законодавчі новели узгоджуються як із загальними положеннями кримінального права, так і з положеннями міжнародних договорів. Крім того, виникає потреба в розробці рекомендацій щодо усунення прогалин у кримінальному законодавстві України та приведення його у відповідність до норм міжнародного кримінального права.
Такий стан нагально потребує обміркування всіх нових аспектів проблеми, проведення досліджень із метою вироблення кримінально-правових характеристик порушення законів та звичаїв війни. З наукової і практичної значущості це питання ще не було об’єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ; Тематики пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень на період 2004-2009 років, затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 775; Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою КМУ від 20 грудня 2006 р. № 1767; Пріоритетних напрямків розвитку правової науки України на 2005-2010 рр., затверджених загальними зборами Академії правових наук України від 9 квітня 2004 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка питань кримінально-правової відповідальності за порушення законів та звичаїв війни.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
1) вивчити розвиток законодавства про відповідальність за порушення законів та звичаїв війни;
2) встановити місце порушень законів та звичаїв війни в системі злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;
3) виявити підходи до проблематики, яка розглядається, що має місце в науковій літературі й кримінальному законодавстві України та інших держав;
4) дати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого ст. 438 КК;
5) здійснити порівняльний аналіз ознак складу злочину, передбаченого ст. 438 КК, з ознаками складів злочинів, передбачених статтями 433 та 434 КК;
6) дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки цих складів злочинів;
7) розробити відповідні пропозиції й рекомендації по вдосконаленню кримінального законодавства України.
Об'єкт дослідження – закономірності виникнення і дії кримінальної відповідальності за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять положення теорії пізнання й загальної теорії кримінального права. У процесі дослідження були використані наступні наукові методи: діалектичний – дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права; історико-правовий – використаний при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правової норми про відповідальність за порушення законів та звичаїв війни; системно-структурний метод – при встановленні місця досліджуваного злочину в системі кримінально-правових норм; догматичний – при аналізі норм, що встановлюють відповідальність за порушення законів та звичаїв війни; порівняльно-правовий – при порівнянні цих норм між собою, а також з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн та з положеннями міжнародно-правових документів.
Науково-теоретичне підґрунтя у виконанні дисертації складають наукові праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам воєнних злочинів.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закони України, міжнародно-правові документи, кримінальні кодекси зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням питань кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни у світлі нового кримінального законодавства. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться у статтях 433, 434, 438 КК України, та міжнародно-правових документах, а також у чинному законодавстві інших країн, обґрунтовано низку нових теоретичних висновків, уточнено зміст окремих понять і термінів, які мають теоретичне та практичне значення. Це відобразилося в наступних положеннях і пропозиціях:
вперше:
- у порівняльному аспекті встановлені об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 438 КК та статтями 433 і 434 КК, виявлено їх неузгодженість, суперечливість та невідповідність положенням, що містяться в міжнародно-правових документах;
- з’ясовано, що одночасне охоплення статтями 433, 434, 438 КК протиправних дій відносно військовополонених та цивільного населення, заборонених міжнародно-правовими нормами, створюють значні проблеми з кваліфікацією цих злочинів.
- запропоновано виключити з КК статті 433 та 434, що дасть змогу кваліфікувати всі протиправні дії відносно військовополонених та цивільного населення виключно за ст. 438 КК, яка, відповідно до міжнародних норм, передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни;
- доведено, що до внесення в КК вказаних змін, відмежування цих суперечливих статей необхідно здійснювати за двома обов’язковими ознаками: 1) за суб’єктом злочину (загальний чи спеціальний) і 2) за характером збройного конфлікту (міжнародний чи неміжнародний). За статтями 433 та 434 КК злочини кваліфікуються тоді, коли вони вчинені спеціальним суб’єктом (військовослужбовцем) та в умовах збройного конфлікту неміжнародного характеру. В усіх інших випадках ці злочини повинні кваліфікуватися за статтею 438 КК;
- обґрунтована доцільність в окремій частині ст. 438 КК передбачити відповідальність за недбалість військового начальника або керівника організованого руху опору, якщо це спричинило порушення підлеглими норм міжнародного права про правила і звичаї ведення війни чи інших збройних конфліктів;
- розроблені пропозиції щодо вдосконалення статті 438 КК відповідно до міжнародно-правових положень і запропонована нова редакція ст. 438 КК.
удосконалено:
- поняття об’єкта порушення законів та звичаїв війни, зокрема, стверджується, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 438 КК, є регламентований міжнародним правом порядок ведення війни та інших збройних конфліктів, тобто міжнародний правопорядок у сфері війни та інших збройних конфліктів;
- поняття осіб, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту, та запропоновано в редакції аналізованої норми змінити терміни “військовополонений” та “цивільне населення” на термін “особи, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту”;
- формулювання такої форми порушення законів та звичаїв війни як “жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням”, шляхом зміни її редакції в аналізованій нормі на “грубе порушення міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо осіб, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту”.
дістало подальший розвиток:
- положення про те, що норми і принципи, які містяться в законах та звичаях війни, мають безпосереднє відношення до збройних конфліктів обох видів: міжнародного та неміжнародного характеру. При цьому такі поняття, як “збройний конфлікт” і “війна”, співвідносяться як філософські категорії загального та особливого;
- класифікація злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а саме: запропоновано такі злочини, як порушення законів та звичаїв війни, відносити до злочинів проти міжнародного правопорядку;
- положення, що суб’єктом порушення законів і звичаїв війни слід вважати фізичну осудну особу, яка до вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку. Спеціальним суб’єктом віддання наказу про вчинення, зазначених у ст. 438 КК дій, є військовий начальник під час збройного конфлікту міжнародного характеру або керівник організованого руху опору, що належать до сторони, яка перебуває у стані війни чи іншому збройному конфлікті як міжнародного, так і неміжнародного характеру.
Провідною ідеєю дисертації є визначення, на основі міжнародних стандартів, що прийнятні для правової системи України, найбільш досконалих і науково обґрунтованих кримінально-правових засобів протидії порушенням законів та звичаїв війни.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані:
- у сфері науково-дослідної діяльності – для подальшої розробки теоретичних питань кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни;
- у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;
- у правозастосуванні – для вирішення питань кваліфікації порушення законів та звичаїв війни, відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів;
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, та при викладанні курсу Особливої частини кримінального права.
Результати проведених досліджень використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 10 жовтня 2007 р.), в навчальному процесі Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 23 жовтня 2007 р.), а також в діяльності органів та підрозділів і в навчальному процесі в системі СБ України (акт впровадження від 24 жовтня 2007 року, реєстр № 25/975).
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження викладені у дисертації та доповідалися на: 1) VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004” (м. Дніпропетровськ, 10-25 лютого 2004 р.); 2) ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (м. Дніпропетровськ, 21-30 червня 2004 р.); 3) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених і здобувачів “Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства” (м. Харків, 26-27 червня 2006 р.).
Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, а також у Лабораторії проблем протидії тероризму, злочинам проти миру та безпеки людства, яка є спільним науковим підрозділом Інституту оперативної діяльності та державної безпеки Служби Безпеки України і Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.
Публікації. За результатами дослідження одноособово опубліковано одну монографію, шість наукових статей у фахових наукових виданнях України та три тези доповідей на конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення питань кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни, що виявляється у комплексному та всебічному дослідженні складу злочину, передбаченого ст. 438 КК України, з метою удосконалення кримінального законодавства України, усунення прогалин та приведення його у відповідність до норм міжнародного кримінального права.
З наукової та практичної точки зору дане завдання ще не було предметом самостійного кримінально-правового дослідження, тому його результати, які викладені в цій праці, дають можливість сформулювати наступні висновки та надати пропозиції:
1. Розглянувши систему чинного законодавства України та міжнародно-правових актів щодо законів та звичаїв ведення війни, зроблено висновок, що дані питання на сьогодні не врегульовані кримінально-правовими нормами. Це дало можливість визначити місце порушення законів та звичаїв війни в системі злочинів проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку. Виходячи з цього на основі поняття об’єкта злочину, передбаченого ст. 438 КК України, у дисертації наведено нову класифікацію злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку:
1) злочини проти миру (статті 436, 437 КК);
2) злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441, 442 КК);
3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438, 443, 444, 445, 446, 447 КК).
2. Проаналізувавши загальні положення теорії пізнання і загальні категорії кримінального права, удосконалено поняття об’єкта порушення законів та звичаїв війни. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 438 КК, є регламентований міжнародним правом порядок ведення війни та інших збройних конфліктів, міжнародний правопорядок у сфері війни та інших збройних конфліктів.
3. Вирішивши поставлені в дисертації завдання, результати яких відображені у комплексному науковому дослідженні питань кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни, стверджується, що одночасне охоплення статтями 433, 434, 438 КК заборонених міжнародно-правовими нормами дій відносно військовополонених та цивільного населення створює значні проблеми з кваліфікації цих злочинів. Тому, слід виключити з КК України статті 433 та 434, що дасть змогу кваліфікувати всі ці дії і застосовувати покарання за однією санкцією виключно за ст. 438 КК, яка відповідно до міжнародних норм, передбачає кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.
Регламентація у КК однакового підходу до такого роду порушень повною мірою відповідатиме міжнародним нормам, які не розмежовують відповідальності за ці дії, залежно від того, хто є суб’єктом (військовослужбовець чи цивільна особа) або якого характеру є збройний конфлікт (міжнародного чи неміжнародного).
4. До моменту внесення відповідних змін у кримінальне законодавство з метою усунення суперечностей між статтями 433 та 434 КК з одного боку та ст. 438 КК – з іншого, необхідно дати таке роз’яснення, згідно з яким застосування цих норм може бути певним чином наближене до міжнародних стандартів. За статтями 433 та 434 КК злочини кваліфікуються у тих випадках, коли вони вчинені спеціальним суб’єктом (військовослужбовцем) та в умовах збройного конфлікту неміжнародного характеру. В усіх інших випадках ці злочини мають кваліфікуватися за статтею 438 КК України.
5. Визначивши ступінь відповідності національного кримінального права положенням і нормам міжнародного права у сфері регламентації кримінальної відповідальності за вчинення воєнних злочинів стосовно категорій осіб, які потерпають від збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру, встановлено певну неузгодженість правової термінології.
Зазначення у диспозиції ст. 438 КК України термінів “військовополонений” та “цивільне населення”, є вкрай недосконалим. Міжнародні конвенції називають більш широке коло осіб, які під час збройних конфліктів підпадають під захист міжнародного гуманітарного права, проте категоріями “військовополонений” або “цивільне населення” охопити їх проблематично. На підставі практики міжнародного гуманітарного права слід застосовувати таке визначення, як “особи, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту”.
Згідно з міжнародно-правовими актами до осіб, які перебувають під заступництвом під час збройного конфлікту, можна віднести: військовополонених та осіб, статус яких прирівняний до статусу військовополонених; жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру; осіб, свобода яких обмежена; інших осіб, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях.
6. Розробивши кримінально-правову характеристику порушення законів та звичаїв війни, обґрунтовано положення про те, що норми і принципи, які містяться в законах та звичаях війни, безпосередньо стосуються збройних конфліктів обох видів: міжнародного та неміжнародного характеру. При цьому такі поняття, як “збройний конфлікт” і “війна”, співвідносяться як філософські категорії загального та особливого.
7. Використавши наукові методи дослідження та спираючись на наукові праці вітчизняних та зарубіжних криміналістів, встановлено, що суб’єктом злочину є фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Отже, суб’єктом порушення законів і звичаїв війни слід вважати фізичну осудну особу, яка до вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку.
8. Спеціальним суб’єктом віддання наказу про вчинення, зазначених у ст. 438 КК, дій є військовий начальник під час збройного конфлікту міжнародного характеру або керівник організованого руху опору, що належать до сторони, яка перебуває у стані війни чи іншому збройному конфлікті, як міжнародного так і неміжнародного характеру.
Сформульовані висновки, а також деякі положення цього дослідження дають змогу зробити декілька пропозицій щодо удосконалення законодавства стосовно кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни.
На підставі викладеного, на наш погляд, необхідно внести до чинного КК України такі зміни:
1. Статті 433 і 434 КК України виключити з Кримінального кодексу України.
2. У частині 1 статті 438 КК України:
1) слова “військовополоненими або цивільним населенням” замінити на слова “особи, які перебувають під заступництвом під час війни чи іншого збройного конфлікту”, у зв’язку з цим слова “жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням” замінити на слова “грубе порушення міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України щодо осіб, які перебувають під заступництвом під час війни чи іншого збройного конфлікту”;
2) виключити слова: “вигнання цивільного населення для примусових робіт” та “на окупованій території”;
3) слова “розграбування національних цінностей на окупованій території” замінити словами “знищення національних цінностей або заволодіння ними, що не викликане військовою необхідністю”;
4) слова “застосування засобів ведення війни” замінити на слова “застосування засобів та методів ведення війни”.
3. З ч. 2 ст. 438 КК України виключити кваліфікуючу ознаку та замінити новою редакцією, в якій встановити кримінальну відповідальність за недбалість військового начальника або керівника організованого руху опору, якщо це спричинило порушення підлеглими законів та звичаїв ведення війни чи інших збройних конфліктів.
4. Викласти статтю 438 КК України в такій редакції:
“1. Грубе порушення міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України щодо осіб, які перебувають під заступництвом під час війни чи іншого збройного конфлікту, знищення національних цінностей або заволодіння ними, що не викликане військовою необхідністю, застосування засобів та методів ведення війни заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
2. Недбалість військового начальника або керівника організованого руху опору, яка спричинила порушення підлеглими законів та звичаїв ведення війни чи інших збройних конфліктів -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років”.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96–ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341–14. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
3. Законы Ману. Перевод С.Д. Эльмановича. – Санкт-Петербург: Типо-лит. Н.И. Евстифеева, 1913. – 309 с.
4. История Древнего Востока / Под ред. В. И. Кузищина. 2-е изд. – М: Наука. 1989. – 579 с.
5. Гадаскина И., Толоконцев Н. Яды – вчера и сегодня. Очерки по истории ядов. Серия “От молекулы до организма”, основана в 1981 году [Електронний ресурс] / Гадаскина И., Толоконцев Н. // НТ. – 2007. –Режим доступу: http://n-t.ru/ri/gd/.
6. Артикул воинский от 26 апреля 1715 года [Електронний ресурс] // Гумер. – 2007. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek Buks/History/Article/.
7. Каперы. Материал из Википедии — свободной энциклопедии [Електронний ресурс] // Викпедия. – 2007. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/.
8. Декларация об отмене употребления взрывчатых и зажигательных пуль, Санкт-Петербург, 29 ноября (11 декабря) 1868 года [Електронний ресурс] // Ло. – 2007. – Режим доступа: http://law.edu.ru/norm/.
9. Конвенція про мирне вирішення міжнародних сутичок (I Гаазька конвенція) 1907 року [Електронний ресурс] // Заки. – 2007. – Режим доступу: http://zaki.ru/pagesnew.php?id=1527
10. Гаазька конвенція про обмеження у застосуванні сили при стягненні за договірними борговим зобов'язанням 1907 року (II Гаазька конвенція) [Електронний ресурс] // Ло. – 2007. – Режим доступу: http://law.edu.ru/norm/.
11. Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (IV Гаазька конвенція) від 1907 року [Електронний ресурс] // Армор. – 2007. – Режим доступу: http://armor.kiev.ua/army/hist/gaaga.shtml.
12. Женевська конвенція про поліпшення положення поранених і хворих зі складу збройних сил під час сухопутної війни від 22 серпня 1864 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.go.ua/.
13. Дюнан А. Роль Гюстава Муанье в создании Института международного права (1873) // Международный журнал Красного Креста. – 1994. – № 1. – Ноябрь-декабрь. – С. 35—36.
14. Гассер Х.-П. Международное гуманитарное право. М: Изд-во МККК, 1995. – 125 с.
15. Еремеев Ю. Боевые отравляющие вещества (краткий очерк истории) [Електронний ресурс] / Еремееев Ю. // Армор. – 2007. – Режим доступу: // http://armor.kiev.ua/army/hist/otrava.shtml.
16. Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отрутних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.go.ua/
17. Friedensvertrag von Versailles [“Versailler Vertrag”]. Vom 28. Juni 1919. [Електронний ресурс] // Документ. – 2007. – Режим доступу: http://www.documentarchiv.de/.
18. Кравченко Н.Н. Официальная германская доктрина о военнопленных // Известия министерства иностранных дел. – 1916. – С. 25.
19. Об утверждении проекта постановления ЦИК и СНК СССР “Положение о военнопленных”: Постановление ЦИК и СНК СССР № 46. Москва. 19 мая 1931 года [Електронний ресурс] // Хронос. – 2007. – Режим доступу: http://www.hronos.km.ru/dokum/193_dok/.
20. Об утверждении Положения о военнопленных: Постановление СНК СССР № 1798-800с. Москва. 1 июля 1941 года [Електронний ресурс] // Хронос. – 2007. – 15 мая. – Режим доступу: http://www.hronos.km.ru/dokum/194_dok/.
21. Международно-правовые положения, касающиеся воины на море [Електронний ресурс] // Рандеву. – 2007. – 15 мая. – Режим доступу: // http://www.randewy.ru/prot/.
22. Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций заключенных СССР с иностранными государствами: Действующие договоры, соглашения и конвенции, вступившие в силу между 1 января 1937 года и 21 июня 1941 года. Вып. 10 – М.: Госполитиздат, 1955. – 238 с.
23. Тегеран – Ялта – Потсдам: Сборник документов / Сост.: Ш.П. Санакоев, Б.Л. Цыбулевский. – 2-е изд. – М.: Издательство “Международные отношения”, 1970. – 416 с.
24. Лебедева Н.С. Подготовка Нюрнбергского процесса. / Отв. ред. – докт. юрид. наук. А.И. Полторак. – М.: Наука, 1975. – 237 с.
25. Статут Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних військових злочинців європейських країн осі від 08 серпня 1945 року года [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
26. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками: Сб. материалов: В 7 т. / Под общ. ред. Р. А. Руденко. М.: Госюриздат, 1957– 1961. – Т. 7. – 800 с.
27. Повага прав людини в період збройних конфліктів: Резолюція Генеральної асамблеї ООН A/RES/2444 (XXIII) від 16 грудня 1968 року [Електронний ресурс] // ООН. – 2007. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/ga/23/docs/res23_2.htm.
28. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http: zakon.rada.gov.ua/.
29. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http: zakon.rada.gov.ua/.
30. Римський статут международного уголовного суда 1988 года [Електронний ресурс] // ООН. – 2007. Режим доступу: http://www.un.org/russian/law/icc/rome_statute(r).pdf
31. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройних конфліктів 1954 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http: zakon.rada.gov.ua/.
32. Віденська конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.
33. Віденська конвенція про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року[Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/.
34. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. Киев: Вища школа, 1981. – 311 с.
35. Игнатенко Г. В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права: Учеб. пособие/ Св. ЮИ. – Свердловск, 1981. – 60 с.
36. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 371 с.
37. Мюллерсон Р.А. Соотношение международного и национального права. –М.: Междунар. отношения, 1982. – 136 с.
38. Рубанов А.А. Теоретические основы международного взаимодействия национальных правовых систем. – М.: Наука, 1984. – 159 с.
39. Международное право: Учебник для вузов / Под ред. Н.Т. Блатовой. – М.: Юрид. лит., 1987. – 544 с.
40. Бобров Р.Л. Основные проблемы теории международного права.– М.: Международные отношения, 1968. – 272 с.
41. Панов В.П. Международное уголовное право: Учеб. пособие. – М: ИНФРА-М, 1997. – 320 с.
42. Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 201–209.
43. Курс международного права: Понятие и сущность современного международного права. В 6-ти томах. – М.: Наука, 1967. – Т. 1. – 284 с.
44. Тункин Г.И. Основы современного международного права. Учебное пособие. – М., 1956. – 48 с.
45. Левин Д.Б. Основные проблемы международного права. – М.: Госюриздат, 1958. – 275 с.
46. Минасян Н.М. Сущность современного международного права. – Ростов-на-Дону, 1962. – 356 с.
47. Конституция Азербайджанской Республики от 12 ноября 1995 року [Електронний ресурс] // Вескк. – 2007. – Режим доступу: http://www.vescc.com/constitution/azerbaijan-constitution-rus.htm.
48. Конституция Республики Беларусь от 24 ноября 1996 года [Електронний ресурс] // Вескк. – 2007. – Режим доступу: http://www.vescc. com/constitution/belarus-constitution-rus.html.
49. Конституция Армении 5 июля 1995 года [Електронний ресурс] // Кругосвет. – 2007. – Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/articles/ 117/1011730/1011730a1.htm.
50. Основной закон Федеративной Республики Германия от 23 мая 1949 года [Електронний ресурс] // Вивовоко. – 2007. – Режим доступу: http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/BRD.HTM.
51. Конституция Франции от 4 октября 1958 года [Електронний ресурс] // Вивовоко. – 2007. – Режим доступу: http://vivovoco.rsl.ru/VV/LAW/ FRANCE_W.HTM#XVII.
52. The Constitution of the United States of America [Електронний ресурс] // Вескк. – 2007. – Режим доступу: // http://www.vescc.com/constitution/usa-constitution-eng.html.
53. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 года [Електронний ресурс] // Конституция. – 2007. – 15 мая. – Режим доступу: http://www.constitution.ru/.
54. Черкес М. Е. Международное право: Учебное пособие. – Х.: “Одиссей”, 2006. – 384 с.
55. Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права. – Казань: Изд-во КазГУ, 1990. – 336 с.
56. Усенко Е.Т. Соотношение и взаимодействие международного и национального права и Российская Конституция // Московский журнал международного права. – 1995. – №2. – С. 16.
57. Черниченко С.В. Личность и международное право. – М.: Международные отношения, 1974. – 168 c.
58. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – Киев: Вища школа, 1980. – 320 с.
59. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 50. – Ст. 540.
60. Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни: Указ Президії Верховної Ради УРСР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1954. – N 5. – Ст. 114.
61. Кримінальний кодекс УРСР. Затверджений Законом УРСР 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1961. – № 2. – Ст. 14.
62. Про зняття застережень України до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року: Закон України від 08.02.2006 № 3413-IV [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
63. Про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду: Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
64. Курс международного права: В 7 т. Отрасли международного права. – М.: Наука, 1992. – Т. 6. – 312 с.
65. Шаргородский М. Д. Некоторые вопросы международного уголовного права // Советское государство и право. – 1947. – № 36. – С. 31-39.
66. Карпец И. И. Преступления международного характера. – М.: Юрид. лит., 1979. – 264 с.
67. Степаненко В. И. О понятии международного уголовного права // Правоведение. – 1982. – № 3. – 70–74 с.
68. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
69. Женевська конвенцію про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
70. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. зал. освіти / М.І. Бажанов, В.Я.Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін..; За ред.. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юринком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.
71. Уголовный кодекс Украинской ССР: Науч.-практ. коммент. / Н. Ф. Антонов, М. И. Бажанов, Ф. Г. Бурчак и др. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с.
72. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші) Відпов. редактор Шакун В.І. – К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999. – 896 с.
73. Уголовный кодекс Украины: Научно-практ. коммент. / Отв. ред.: В.И. Шакун, С.С. Яценко: 5-е изд., доп. – К.: А.С.К., 1999. – 1088 с.
74. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – С. 1076.
75. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юринком Інтер; – Х.: Право, 2002. – 416 с.
76. Бажанов М. И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Х: Право, 2000. – 128 с.
77. Уголовный кодекс Республики Молдова / Всуп. статья канд. юрид. наук А. И. Лукашова.– СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 408 с.
78. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Предисл. министра юстиции Республики Казахстан, докт. юрид. наук, проф. И.И. Рогова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 446 с.
79. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 160 с.
80. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Всуп. статья М. Х. Рустанова, А. С. Якубова, З. Х. Гумянова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 338 с.
81. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред., предисл. докт. юрид. наук, проф. И. М. Рагимова. Перевод с азербайджанского Б.Э. Аббасова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 325 с.
82. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ. статья А. И. Лукашова, Э. А.Саркисовой. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн: Тесей, 2001. – 312 с.
83. Уголовный кодекс Республики Армения [Електронний ресурс] // Парламент. – 2007. – Режим доступу: http:// www. parliament.am.
84. Уголовный кодекс Грузії / Науч. ред. З. К. Бигвава. вступ. статья канд. юрид. наук, доц. В. И. Михайлова. Обзорн. статья докт. юрид. наук, проф. О. Гамкрелидзе. Перевод с грузинского И. Мериджанашвили. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
85. Уголовный кодекс Латвийской Республики / Науч. ред. и вступ. статья канд. юрид. наук А. И. Лукашова и канд. юрид. наук Э. А. Саркисовой. Перевод с латышского канд. юрид. наук А.И. Лукашова. – СПб: Юридический центр Пресс, 2001. – 313 с.
86. Уголовный кодекс Литовской Республики / Науч. ред. докт. юрид. наук, проф. В. Павилониса; предисл. канд. юрид. наук, доц. Н. И. Мацнева; вступ. статья докт. юрид. наук, проф. В. Павилониса, докт. юрид. наук, доц. А. Абрамавичуса, докт. юрид. наук, доц. А. Дракшене, перевод с литовского канд. филол. наук, доц. В.П. Казанскене. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 470 с.
87. Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Предисл. А.В. Федорова. –СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 410 с.
88. Уголовный кодекс Эстонской Республики / Науч. ред. и перевод с эстонского В.В. Запевалова; вступ. статья канд. юрид. наук, доц. Н.И. Мацнева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
89. Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Предисл. канд. юрид. наук, зам. прокурора Санкт-Петербурга А.П. Стуканова, канд. юрид. наук, зам. начальника управления прокуратуры Санкт-Петербурга П. Ю. Константинова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 352 с.
90. Уголовный кодекс Туркменистана. На туркменском и русском языках. – Ашхабад: Туркменистан, 1997. – 352 с.
91. Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. и перевод на русский язык канд. юрид. наук С. С. Беляева. – М.: МГУ, 2001. – 172 с.
92. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. докт. юрид. наук, проф. Б. В. Волженкина, перевод с английского И. В. Мироновой. 2-е изд. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 510 с.
93. Уголовный кодекс ФРГ / Перевод с немецкого – М.: Зерцало, 2000. – 208 с.
94. Уголовный кодекс Швейцарии / Науч. ред., предисл. и перевод с немецкого канд. юрид. наук А.В. Серебренниковой – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 350 с.
95. Уголовный кодекс Швеции / Науч. ред. проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Перевод на русский язык С.С. Беляева. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 320 с.
96. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. канд. юрид. наук, проф. А.И. Лукашова. Перевод с болгарского Д. В. Микушева, А.И. Лукашова; вступ. статья Й.И Айдарова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 298 с.
97. Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с предисл. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и докт. юрид. наук, проф. Ф.М. Решетникова. – М.: Изд-во Зерцало, 1998. – 218 с.
98. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. канд. юрид. наук , доц. А. И. Лукашова, докт. юрид. наук, проф. Н. Ф. Кузнецовой; всуп. статья канд. юрид. наук, доц. А. И. Лукашова, канд. юрид. наук Э. А. Саркисовой; перевод с польского Д. А. Барилович. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 234 с.
99. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Х.: УкрЮА, 1994. – 76 с.
100. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
101. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 230 с.
102. Уголовное право России: Особенная часть: Учебник / Под. ред. В.Н. Кудрявцева, А.Б. Наумова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 492 с.
103. Номоканов В.А. Международное уголовное право. учебное пособие. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та. 2001. – С. 33.
104. Кидальник А.Г. Современное уголовное право: понятие, задачи и принципы / Под науч. ред. докт. юрид. наук А.В. Наумова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 252 с.
105. Уголовное право России. Особенная часть: Учебник под ред. проф. А.И. Рарога. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 465 с.
106. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2002. – 672 с.
107. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Украины. – К.: “А.С.К.”, 2002. – 1088 с.
108. Курс советского уголовного права: В 6-ти т. Т. 2 / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
109. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объектах преступления. – Сб. уч. тр. / Свердл. Юридич. инс-т., 1969. – Вып. 10. – С. 184–225.
110. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 198 с.
111. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву // Проблемы правоведения. Республиканский межведомственный научный сборник. Вып. 45. – К.: Вища шк. Изд-во при Киев. ун-те, 1984. – С. 67-73.
112. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулин, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін..; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничій дім “Ін Юре”, 2004. – 1157 с.
113. Договір про захист художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха) [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
114. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов. Ответств. редакторы: док. юрид. наук, професор, И.Я. Козаченко, док. юрид. наук, професор З.А. Незнамова, канд. юрид. наук, професор Г.П. Новоселов. – М.: Изд. группа ИНФРА М – НОРМА, 1998. – 768 с.
115. Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 12 серпня 1949 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
116. Женевська конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
117. Prison Terms // The New Republic. – 2002. – February 25.
118. Полторак А.И., Савинский Л.И. Вооруженный конфликт и международное право. – М: Наука, 1976. – 217 с.
119. Угода про першочергові заходи стосовно захисту жертв збройних конфліктів від 1993 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
120. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубинського. – Х.: ВД “ШКОЛА”, 2006. – 1008 с.
121. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М: Юрид. лит-ра. 1977. – 239 с.
122. Зыков В. Особая жестокость как обстоятельство, квалифицирующее убийство // Советская юстиция. – 1969. – № 6. – С. 15-17.
123. Гериханов И. Б. Отсылочные нормы внутригосударственного права к международным договорам и их роль во взаимодействии двух правовых систем. Автореферат дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08. – К, 1991. – 19 с.
124. Действующее международное право. Понятие международного права, его источники, принципы, субъекты. Территория. Население. Международные договоры. Правопреемство. Дипломатическое и консульское право. Международные организации и конференции. Ответственность в международном праве. В 3-х томах. – М.: Изд-во Моск. независимого ин-та междунар. права. 1996. – Т. 1: Разд. 1 – 13. – 860 с.
125. Проект кодекса против мира и безопасности человечества [Електронний ресурс] // ООН. – 2007. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/law/ilc/draft_offences.pdf.
126. Кибальник А. Г. Соломоненко И. Г. Преступления против мира и безопасности человечества / Под науч. ред. док-ра. юрид. наук, проф. А. В.Наумова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 385 с.
127. Основні принципи захисту цивільного населення в період збройних конфліктів: Резолюція Генеральної асамблеї ООН 2675 (XXV) від 9 грудня 1970 року [Електронний ресурс] // ООН. – 2007. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/ga/25/docs/res25_2.htm.
128. Нюрнбергский процесс: право против войны и фашизма / Под ред. А. И. Ледях, И. И. Лукашука. Пер.: А.С. Никифоров. – М: Ин-т государства и права РАН, 1995. – 263 с.
129. СС Адольфа Гитлера. Третий рейх. Трагедия народов. – М.: Терра, 1997. – 192 с.
130. Prosecutor v. Dusko Tadic. Case № IT-94-I-AR72. – 2 October 1995. – § 30-31.
131. Материалы ООН. Генеральная Ассамблея. А/50/92. Е. 1995/15, 7 марта 1995. – С. 8-10.
132. Пилиховский Ч. Давности не подлежит. – Варшава: Интерпресс, 1980. – 178 с.
133. Материалы ООН. Совет Безопасности. 1995/910, 31 октября 1995. – С. 16.
134. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/
135. Конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007.– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
136. Протокол про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua.
137. Англо-русский словарь: 53 000 слов. – 19-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1982 . – 558 с.
138. Prosecutor v. Z. Delalic, Z. Mucic, H. Delic, E. Landzo. Case № IT-96-21-T. 16 November, 1998. – § 591.
139. Prosecutor v. Tihomir Blaskic. Case № IT-95-14-T. Ch. II. 3 March 2000. – § 424.
140. Директивы по руководству экономикой во вновь оккупируемых восточных областях (“зеленая папка”) [Електронний ресурс] // Вкпб. – 2007. – Режим доступу: http://www.vkpb.ru/gpw/greenfolder.shtml.
141. Преступления против мира и безопасности человечества / Под науч. ред. док. юрид. наук, проф. А.В. Наумова . – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 231 с.
142. Никифоров Б.С. Уголовно-правовая охрана личной собственности в СССР. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1954. – 157 с.
143. Декларація про скасування застосування вибухових та запальних куль (Санкт-Петербург) 1868 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
144. Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію від 10 жовтня 1980 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
145. Протокол про осколки, що не виявляються (Протокол І) до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію від 10 жовтня 1980 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
146. Додатковий протокол про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв (Протокол ІІ) до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію від 10 жовтня 1980 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
147. Гаазька конвенція про постановку підводних, що автоматично вибухають від зіткнення мін 1907 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/.
148. Віденський Додатковий протокол до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію від 13 жовтня 1995 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
149. Про ратифікацію Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення. Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – № 23. – Ст. 320
150. Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
151. Протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
152. Гаазької декларації про незастосування куль, що легко розвертаються і сплющуються 1899 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
153. Адельханян Р.А. Военные преступления как преступления против мира и безопасности человечества. Дис. док. юрид. наук: 12.00.08; Захищена 2003; Затв. 2003. – Ин-т г-ва и права РАН. – М., 2003. – 405 с.
154. Протокол про заборону або обмеження застосування запальної зброї (Протокол III) до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що мають можливість наносити надмірні ушкодження чи мають не вибіркову дію від 10 жовтня 1980 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
155. Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
156. Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
157. Конвенція про заборону розроблення, виробництва та накопичування запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення від 1972 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
158. Prosecutor v. Karadzic & Mladic. Case № IT-95-5-R61. – 3 August 1999. – § 31-32.
159. Preparatory commission for the International Criminal Court / 1999/ WGEC/ INF. 1. – § 37–38.
160. Кальсховен Ф. Ограничение методов и средств ведения войны. – М: Изд-во МККК, 1994. – 231 с.
161. Moehle case. UNWCC Law Reports of Trials of War Criminals. IXI. – § 75-80.
162. Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. № 548-XIV. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22 – 23 – Ст. 197.
163. Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. № 551-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22-23. – Ст. 197.
164. Обер Морис. Вопрос о приказах старших войсковых начальников и ответственности командиров в ответственности командиров в Дополнительном протоколе к Женевским конвенциям от 12.08.1949 года (Протокол 1), относящемся к защите жертв международных вооруженных конфликтов от 08.06.1977 года. – М: МККК, 1994. – 347 с.
165. Хайд Ч.Ч. Международное право, его понимание и применение Соединенными Штатами Америки. Перевод с английского. В 3-х томах. М: Изд-во Иност. лит-ра, 1953. – Т. 5. – 618 с.
166. Oppenheim L. International Law. 1953. – Vol. 2. – P. 102.
167. Конвенція про відкриття воєнних дій від 1907 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
168. Курс международного права. В 7 т. / Под ред. Н.А.Ушакова. М., 1992. – Т.6. – 256 с.
169. Ipsen K. Zum Beggriff des internationalen bewaffneten konflikts // Recht im Dienst des Friedens. B., 1975. – S. 413.
170. Основні принципи правового режиму комбатантів, які борються проти колоніального й іноземного панування й расистських режимів: Резолюція Генеральної асамблеї ООН 3103 (XXVIII) від 12 грудня 1973 року[Електронний ресурс] // ООН. – 2007. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/ga/23/docs.
171. Повага прав людини у період збройних конфліктів: резолюція Генеральної асамблеї ООН 2444 (XXV) від 19 грудня 1968 року [Електронний ресурс] // ООН. – 2007. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/ga/23/docs/res23_2.htm
172. Магарин Н.С., Баранеко Д.В. Субъект преступления по новому уголовному законодательству Украины / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Одесса: Астропринт, 2001. – 104 с.
173. Павлов В.Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб: Лань, Санкт-Петербургс. ун-т МВД России, 2000. – 192 с.
174. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Юрид. лит, 1958. – 260 с.
175. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: БЕК, 1997. – 201 с.
176. Егоров В.С. Понятие состава преступления в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: Московский психолого-социальный инст.; Воронеж: МОДЭК, 2001. – 80 с.
177. Трайнин А.Н. Избранные произведения. Защита мира и уголовный закон. М.: Наука, 1969. – 454 с.
178. Тункин Г.И. Вопросы теории международного права. М.: Госюриздат, 1962 – 330 с.
179. Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року [Електронний ресурс] // Закон. – 2007. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
180. Ответственность за военные преступления и преступления против человечности. Сборник документов. Под общ. ред. О.Н. Хлестова. – М.: Наука, 1969. – 94 с.
181. Нюрнбергский процесс. Сборник материалов. В 2 томах. – М.: Юридическая литература, 1954. – Т. 1. – 930 с.
182. Полторак А.И. Нюрнбергский процесс. Основные правовые проблемы. М.: Наука, 1966. – 351 с.
183. Документы ООН. Доклад Комиссии международного права. Ген. Ассамблея. Официальные ответы. 49-ая сессия. А-49/10. Нью-Йорк, 1994.
184. Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. № 548-XIV. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22-23 – Ст. 197.
185. Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України: Закон України від 24.03.1999 р. № 550-XIV. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22-23. – Ст. 196.
186. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березн