ВИКРАДЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ АБО ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ ШЛЯХОМ ЇЇ САМОВІЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ (СТ. 188(1) КК УКРАЇНИ): КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

Короткий опис

Зміст

Перелік умовних скорочень і термінів ……………………………….…… 3
Вступ ………………………………………..…………………………….….. 4

РОЗДІЛ І. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВИКРАДЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ АБО ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ ШЛЯХОМ ЇЇ САМОВІЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ………………………………………………..…………….. 11
1.1. Родовий та безпосередній об’єкти викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання ………………………………..... 11
1.2. Предмет викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання ……………………………………………………… 36
1.3. Об’єктивна сторона викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання ………………………………………….. 62
Висновки до розділу І …………………………………………………...…. 132

РОЗДІЛ ІІ. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ВИКРАДЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ АБО ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ ШЛЯХОМ ЇЇ САМОВІЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ …………………….……………………………………… 137
2.1. Суб’єкт викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання ………………………………………………….….137
2.2. Суб’єктивна сторона викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання ………………………………….…….. 155
Висновки до розділу ІІ ……………………………………………………. 165

РОЗДІЛ ІІІ. ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИКРАДЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ АБО ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ ШЛЯХОМ ЇЇ САМОВІЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТА ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ……………………………………………………..…… 167
Висновки до розділу ІІІ …………………………………………………… 191

Висновки ……………………………………………………………………. 196
Список використаних джерел …………………………………………… 204

ВСТУП
Актуальність теми. Особливістю сучасного розвитку економіки України є забезпечення ефективності реалізації людиною її невід’ємного права бути власником. Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов’язуються всі інші речові права. При цьому праву власності протиставляється невизначена кількість людей, і на всіх них покладається обов’язок не порушувати права власника. Тому, гарантуючи стабільність відносин власності, держава забезпечує їх захист, у тому числі від злочинних посягань.
Доповнивши Законом від 31 травня 2005 р. КК України новою статтею 1881, держава передбачила (виокремила) відповідальність за викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання, що в принципі узгоджується з функцією забезпечення стабільності і непорушності зазначених об’єктів права власності як основи економічної системи держави. При цьому наявність у ст. 1881 КК відповідних норм сама по собі не є запорукою її ефективного застосування, яке, зокрема, можливо в разі викладення волі законодавця максимально чітко і однозначно. А тому в даному разі слід враховувати й необхідність її вдосконалення передусім у зв’язку з наявністю інших норм, які охороняють право власності (до таких, зокрема, слід віднести ст.ст. 185, 188, 190, 192, 1941 КК).
Основна увага кримінально-правовій характеристиці викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання приділялась переважно у науково-практичних коментарях до ст. 1881 КК у працях В.І. Боярова, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, М.І. Панова, а також Н.О. Антонюк при вирішенні у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук проблем кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК України). В той же час, спеціальні комплексні наукові дослідження проблем юридичного аналізу основного та кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 1881 КК, а також питань кваліфікації цього злочину та його відмежування від інших правопорушень в Україні відсутні.
Необхідність комплексного дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочину, передбаченого ст. 1881 КК, зумовлена також тим, що в Особливій частині чинного КК України норми, які передбачають відповідальність за викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання, викладені законодавцем з істотним порушенням правил законодавчої техніки, що у свою чергу породжує неоднозначні підходи щодо кваліфікації відповідних посягань.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005-2010 рр.: «Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти», затверджених на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 17 березня 2005 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є здійснення комплексного наукового аналізу основного та кваліфікованого складів злочину «Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання», передбачених відповідно у ч. 1 та ч. 2 ст. 1881 КК, а також вдосконалення редакції цієї статті КК.
Для досягнення поставленої мети дисертанткою визначені такі основні завдання: 1) встановити зміст типових конструкцій, використаних законодавцем при побудові основного і кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 1881 КК; 2) визначити специфічний кримінально-правовий зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складів цього злочину; 3) розробити рекомендації для працівників правозастосовчих органів щодо кваліфікації викрадення електричної та теплової енергії шляхом її самовільного використання; 4) на підставі системного аналізу диспозицій ст.ст. 185, 188, 1881, 190, 192, 1941 КК виробити рекомендації для удосконалення чинної редакції ст. 1881 КК.
Об’єктом дослідження є злочинні посягання на власність, пов’язані із заподіянням майнової шкоди, як кримінально-правове явище.
Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання.
Методи дослідження. Для досягнення поставлених мети і завдань дослідження та з урахуванням змісту його об’єкта і предмета у роботі було використано такі загальні і спеціальні методи пізнання. Формально-логічний – при встановленні змісту окремих термінів і термінологічних зворотів, що використовуються для законодавчого позначення викрадення (механізму викрадення) електричної та теплової енергії. Системно-структурний та функціональний – при дослідженні змісту типової юридичної конструкції, з використанням якої побудовані основний та кваліфікований склади злочину, передбаченого ст. 1881 КК, а також при здійснення аналізу змісту юридичних складів інших злочинів. Історико-правовий – при дослідженні основних підходів до нормативно-правової регламентації кримінальної відповідальності за викрадення електричної та теплової енергії за КК 1960 р. і КК 2001 р. Статистичний – при опрацюванні матеріалів судової практики застосування судами України ст. 1881 КК.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є праці названих вище вчених, які досліджували загальні питання кримінального права та питання кримінальної відповідальності за викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання. У процесі роботи над дисертаційним дослідженням, разом з кримінально-правовою використовувалась література з господарського та цивільного права, адміністративного права та інших наук.
Нормативно-правову базу дисертації становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони та інші нормативно-правові акти України. Крім цього, були використані положення Кримінального кодексу України 1960 р.
Емпіричною основою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання. Зокрема, були вивчені п’ять кримінальних справ, що розглядались місцевими районними судами Івано-Франківської, Київської та Херсонської областей, а також м. Києва. Були використані ухвали колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України по конкретній категорії справ, що пов’язана із кваліфікацією дій винних за ст. 1881 КК.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертанткою вперше було проведено комплексне спеціальне наукове дослідження кримінально-правової характеристики викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання та умисного пошкодження об’єктів електроенергетики, що виникають після набрання чинності ст.ст. 1881, 1941 КК.
У дисертації зроблено низку нових у теоретичному та важливих у практичному відношенні положень:
1. Конкретизовано, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 1881 КК, є право власності на електричну та теплову енергію, яке належить наступним особам, що можуть бути визнані потерпілими від цього злочину: 1) імпортерам електроенергії; 2) юридичним особам, які реалізують (постачають) електроенергію; 3) споживачам електроенергії та 4) особам (фізичним чи юридичним, що не є суб’єктами підприємництва), які виробляють електроенергію для власних потреб/споживання без мети одержання прибутку (не для продажу/реалізації).
2. На підставі визначення викрадення як дії (активної поведінки), пов’язаної з незаконним (поза волею власника) і безоплатним оберненням (привласненням) винною особою на свою користь або користь інших осіб чужого майна, та співвідношення його із розкраданням, тобто умисним оберненням чужого майна на свою або інших осіб користь, вчиненим із корисливих мотивів, набуло подальшого розвитку положення про те, що предметом таких дій (викрадення і розкрадання) може бути лише майно, яке перебуває у чужій для винної особи власності. Обґрунтовуючи висновок, що електричну та теплову енергію, як предмет злочину, передбаченого ст. 1881 КК, не можна вважати майном, авторка визначила, що названі види енергії є товаром (товарною продукцією), який відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками, а саме: а) одночасністю виробництва і використання (споживання); б) одноразовістю використання (споживання), що свідчить про неможливість не лише її оновлення (відновлення) в натурі, але й утримання (неповернення) відповідним споживачем; в) неможливістю повернення; г) визнанням електричної енергії як енергоносія електричного струму, теплової енергії – теплоносієм, – як рідкої або газоподібної речовини, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках. З урахуванням цього зроблений висновок про недоцільність визнання незаконного використання (споживання) електричної та теплової енергії діянням, пов’язаним з викраденням.
3. Вперше обґрунтовано неможливість визнання способом незаконного використання (споживання) електричної та теплової енергії пошкодження приладів обліку, яке забезпечує лише неконтрольоване використання (споживання) такими приладами зазначених видів енергії. У зв’язку з цим обґрунтовується доцільність визнання самостійним способом незаконного використання (споживання) електричної та теплової енергії фальсифікацію показників приладів обліку такої енергії (як вимірювальних приладів чи інструментів), передбачивши цей спосіб у диспозиції ч. 1 ст. 1881 КК.
4. Удосконалено обрахування значної шкоди та шкоди у великих розмірах, заподіяної незаконним використанням (споживанням) електричної або теплової енергії, як наслідку основного та кваліфікованого складів злочину, передбаченого ст. 1881 КК, зокрема, в разі а) безоблікового використання (споживання) зазначених видів енергії без відповідного дозволу енергопостачальника (якщо такий дозвіл є обов’язковим); б) самовільного підключення до електро- чи тепломережі енергопостачальника; в) заниженням (фальсифікацією) показників приладів обліку.
5. Удосконалено визначення змісту поняття «зловживання довірою», що позначає один із можливих способів незаконного використання (споживання) електричної та теплової енергії, та визначено критерії відмежування злочину, передбаченого ст. 1881 КК, від низки суміжних злочинних посягань на власність.
6. Набула подальшого розвитку позиція, згідно з якою розмежування злочинів, передбачених ст. 1881 та ст.ст. 190, 192 КК, слід здійснювати за ознаками об’єктивної та суб’єктивної сторін їх складів, а злочинів, передбачених ст. 1881 та ст. 191 КК, – за предметом злочину, об’єктивною стороною та суб’єктом злочину.
7. Сформульовано нову редакцію ст. 1881 КК, а також рекомендації, спрямовані на поліпшення практики застосування правозастосовними органами цієї статті КК.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання; у законотворчості – з метою удосконалення чинної редакції ст. 1881 КК України; у практичній діяльності судових та правоохоронних органів, які застосовують КК, – зокрема, Пленумом Верховного Суду України при врахуванні рекомендацій щодо застосування ст. 1881 КК при прийнятті постанов по окремим категоріям кримінальних справ; у навчальному процесі – при викладанні курсу «Кримінальне право України. Особлива частина» та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної підготовки слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Апробація результатів дисертації. Положення окремих розділів дисертації та дисертація в цілому доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені на науково-практичному семінарі (м. Чернігів, 2007 р.) (тема виступу: «Питання кваліфікації викрадення електричної та теплової енергії (ст. 1881 КК України), поєднаного із фальсифікацією офіційних документів»).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох публікаціях, три з яких опубліковані у наукових фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають п’ять підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з них основний текст – 203 сторінки, список використаних джерел (191 найменування) – 20 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Аналіз проведеного дослідження дозволяє узагальнити основні результати комплексної кримінально-правової характеристики викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання, відповідальність за вчинення якої передбачена ст. 1881 КК, а також сформулювати рекомендації щодо вдосконалення цієї статті КК.
1. Дослідженням доведено, що родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 1881 КК, є право власності, зміст якого становлять правомочності володіння, користування і розпорядження фізичної чи юридичної особи, держави або територіальної громади, в яких реалізується їх право як власника (власників).
Основний безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 1881 КК, можна визначити як право власності на електричну та теплову енергію, яке належить наступним особам, що можуть бути визнані потерпілими від цього злочину: 1) імпортерам електроенергії; 2) юридичним особам, які реалізують (постачають) електроенергію; 3) споживачам електроенергії та 4) особам (фізичним чи юридичним, що не є суб’єктами підприємництва), які виробляють електроенергію для власних потреб/споживання без мети одержання прибутку (не для продажу/реалізації).
2. Аналіз предмета злочину, передбаченого ст. 1881 КК, дозволив авторці зробити висновок про те, що його предметом слід визнавати електричну та теплову енергію, що визнається товаром (товарною продукцією) та виробляється на об’єктах електроенергетики. При цьому з об’єктивної сторони основний та кваліфікований склади цього злочину, що передбачені ч. 1 і ч. 2 ст. 1881 КК, характеризуються такими ознаками: 1) діянням у вигляді викрадення електричної або теплової енергії; 2) наслідками у вигляді значної (ч. 1 цієї статті КК) та великої (ч. 2 цієї статті) шкода (ці розміри визначаються у примітці до ст. 1881 КК); 3) причиновим зв’язком між названим вище діянням та наслідками; 4) способами викрадення електричної або теплової енергії, які названі у ч. 1 ст. 1881 КК: а) самовільне використання такої енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов’язкове); б) внаслідок умисного пошкодження приладів обліку та в) будь-який інший спосіб.
3. Дисертанткою підтримується точка зору, що об’єктом викрадення слід вважати право власності, а предметом – чуже майно. З об’єктивної сторони викрадення характеризується незаконним (поза волею власника) і безоплатним оберненням (привласненням) винною особою на свою користь або користь інших осіб чужого майна, в результаті якого власнику заподіюється майнова шкода. З суб’єктивної сторони таке діяння характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою. Корисливий мотив при вчиненні цього злочину полягає у прагненні винної особи збагатитись за рахунок незаконного використання (споживання) електричної або теплової енергії, яка належить на праві власності іншій особі (особам). Таким мотивом при вчиненні названих у ст. 1881 КК дій можна визнати і так звану «корисливу зацікавленість» – усвідомлюване прагнення незаконно збагатити третіх осіб за рахунок вчинення дій, описаних у ст. 1881 КК. Корислива мета при вчиненні таких являє собою уявний результат у виді збагачення (отримання майнової вигоди) або уникнення певних матеріальних затрат, якого винна особа прагне досягти, вчиняючи незаконне використання (споживання) електричної або теплової енергії.
З’ясовуючи зміст поняття «незаконне», що прив’язується при визначенні змісту понять (термінів) «викрадення», «обернення» та «привласнення», авторка звертається до тих «форм» незаконного використання електричної та теплової енергії, зміст кожної із яких визначається (оцінюється) з урахуванням положень чинного законодавства України, яке: а) взагалі забороняє використання таких видів енергії та б) дозволяє це, але за наявності відповідних підстав.
4. На погляд авторки, способами викрадення електричної або теплової енергії слід визнавати: споживання (використання) енергії без відповідних приладів обліку за умови, що використання таких приладів є обов’язковим; самовільне підключення до електро- чи тепломережі або з порушенням встановлених правил користування енергією; втручання в роботу технічних засобів передачі та розподілу енергії; обман та зловживання довірою. Крім цього, аналізується ситуація, коли детермінуючий вплив безпосереднього об’єкта даного злочину обумовлює визнання зловживання довірою способом викрадення електричної або теплової енергії.
5. Суб’єктом аналізованого злочину слід визнавати: 1) споживачів (промислових споживачів) електричної або теплової енергії – фізичних осудних осіб, які досягли 16-річного віку, оскільки саме цей вік згідно з чинним законодавством надає таким особам права: а) укладати договір про користування електричною енергією; б) укладати договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення; в) займатися підприємницькою (господарською комерційною) діяльністю та бути зареєстрованим державними органами як підприємець; 2) фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність, пов’язану з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, які (суб’єкти) отримали ліцензію на провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії. Такими особами є лише службові особи енергогенеруючих підприємств, імпортерів електроенергії, юридичних осіб, що реалізують електроенергію із давальницької сировини, ДП «Енергоринок» або енергопостачальників (як учасників оптового ринку електроенергії) та/або споживачів електроенергії – юридичних осіб; 3) суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють постачання теплової енергії, виробленої на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії (зокрема, газо- (нафто-) добувні підприємства, імпортери газу (нафти) чи газо- (нафто-) транспортні підприємства НАК «Нафтогаз України» (її дочірні компанії «Газ України» та «Газ-тепло»); 4) суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють виробництво (на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування, постачання теплової енергії, а також службових осіб таких суб’єктів підприємництва – юридичних осіб.
Обґрунтовується позиція, згідно з якою викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання, вчинене службовою особою, за відповідних обставин потребує додаткової кваліфікації за ст.ст. 364, 365 або 366 КК, оскільки такий спеціальний суб’єкт не передбачений в диспозиції ч. 1 та ч. 2 цієї статті КК.
6. З суб’єктивної сторони даний злочин характеризується виключно прямим умислом, корисливим мотивом, а також спеціальною метою – отримати майнову вигоду від самовільного використання електричної або теплової енергії. Зокрема, зміст інтелектуального елементу умислу при вчиненні злочину, передбаченого ст. 1881 КК, полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного. Усвідомлюючи фактичну сторону вчинюваного, така особа усвідомлює: 1) соціальне значення своїх дій, пов’язане із самовільністю використання (споживання) електричної або теплової енергії, що відбувається за відсутності будь-яких підстав щодо такого використання (споживання); 2) суспільно небезпечний характер своїх дій; 3) передбачає настання результату свого діяння – збагачення (отримання майнової вигоди) або уникнення певних матеріальних затрат, внаслідок чого власнику електричної або теплової енергії завдається шкода. Зміст вольового моменту при вчиненні діяння, передбаченого ст. 1881 КК, полягає в тому, що дії, спрямовані на збагачення (отримання майнової вигоди) та уникнення певних матеріальних затрат, завжди є бажаними для винної особи.
Авторкою стверджується, що винна особа вчинює закінчений злочин, передбачений ч. 1 ст. 1881 КК, в разі заподіяння матеріальної шкоди будь-якою дією, що призвела до незаконного споживання енергії. З цього моменту така особа перебуває, так би мовити, у злочинному стані, а саме, певний проміжок часу володіє одержаною в результаті самовільного (незаконного) використання (споживання) електричною або тепловою енергією, заподіюючи власнику чи іншому володільцю такої енергії шкоду у значному (ч. 1 ст. 1881 КК) або великому (ч. 2 цієї статті КК) розмірі. Такий стан особа набуває завдяки своїм умисним, цілеспрямованим діям. У подальшому із заподіяння шкоди у значному розмірі злочинні дії переростають в більш тяжкий злочин. Специфіка аналізованої ситуації полягає у тому, що в основному та кваліфікованому складах злочину, передбаченому ч. 1 ст. 1881 КК, органічно поєднується діяння, назване законодавцем як «викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання» та його наслідок – «завдання значної шкоди» (ч. 1), «завдання шкоди у великих розмірах» (ч. 2). Такий наслідок слід визнавати ознакою основного (ч. 1 ст. 1881 КК) та кваліфікованого (ч. 2 цієї статті КК) складів цього злочину.
7. Суміжними щодо злочину, передбаченого 1881 КК, є злочини, передбачені ст. 185 («Крадіжка»), ст. 190 («Шахрайство»), ст. 191 («Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»), ст. 192 («Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою»), а також злочини, передбачені ч. 1 ст. 202 та ст. 203 КК. При цьому розмежування злочинів, передбачених ст. 1881 КК та ст.ст. 190, 192 КК, відбувається за об’єктивною та суб’єктивною сторонами, а передбачених ст. 1881 КК та ст. 191 КК, – за предметом злочину, об’єктивною стороною та суб’єктом злочину.
Розмежування злочинів, передбачених ст. 1881 КК та ст.ст. 190, 192 КК, відбувається за об’єктивною та суб’єктивною сторонами, а передбачених ст. 1881 КК та ст. 191 КК, – за предметом злочину, об’єктивною стороною та суб’єктом злочину. При цьому авторкою підтримується точка зору Н.О. Антонюк, що викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід розмежовувати із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою передусім за: 1) ознаками об’єктивної сторони їх складів, а саме формами вчинення злочинного заподіяння майнової шкоди, якими є незаконне запозичення майна або ухилення від передачі оплати за надане неуречевлене майно (в цьому разі відсутній сам факт переходу майна «на постійно» із фонду потерпілого у фонд винної особи); 2) за предметом злочину – у разі заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) у формі ухилення від передання оплати за надане неуречевлене майно предметом злочину є неуречевлені об’єкти власності (окрім енергії) [74, с. 11].
Крім цього, у роботі обґрунтовується висновок про те, що, розмежовуючи злочини, передбачені ст. 1881 та ст. 364 КК, слід враховувати можливість: 1) одержання винним при зловживанні владою або службовим становищем (ст. 364 КК) майнової вигоди та/або уникнення певних матеріальних затрат за рахунок: а) протиправного безоплатного використання (споживання) електричної та/або теплової енергії; б) протиправного тимчасового використання (споживання) цих видів енергії з наміром оплатити в подальшому її вартість; в) приховування заподіяних таким використанням (споживанням) збитків власнику такої енергії; 2) заподіяння зловживанням владою або службовим становищем як матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру; 3) заподіяння викраденням електричної або теплової енергії (діями, передбаченими ст. 1881 КК) шкоди немайнового характеру (зокрема, шкоди організаційного характеру, не пов’язаної з моральною (підривом авторитету чи ділової репутації власника такої енергії, зниженням обсягів виробництва та/або реалізації продукції, необхідністю перепрофілювання підприємства, вимушеним звільненням з роботи працівників тощо), суттєвим обмеженням об’єму правомочностей щодо володіння, користування та/або розпорядження електричною та/або тепловою енергією).
Реальна сукупність злочинів може мати місце у випадках викрадення електричної або теплової енергії, що супроводжується несанкціонованим втручанням винної особи в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, створенням з метою використання, розповсюдженням або збутом шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдженням чи збутом, порушенням правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється. В цьому разі вчинене за достатніх підстав слід додатково кваліфікувати за відповідною частиною ст.ст. 361, 3611 та/або за ст. 363 КК. В разі вчинення викрадення електричної чи теплової енергії, поєднаного з умисним пошкодженням об’єктів електроенергетики (якщо ці дії призвели або могли призвести до порушення нормальної роботи цих об’єктів, або спричинили небезпеку для життя людей), такі дії за певних обставин потребують додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 1941 КК.
8. На підставі узагальнення проведеного дослідження дисертанткою запропоновано викласти ст. 1881 КК у такій редакції:
«Стаття 1881. Незаконне використання електричної або теплової енергії
1. Незаконне використання електричної чи теплової енергії шляхом її безоблікового споживання без відповідного дозволу енергопостачальника (якщо такий дозвіл є обов’язковим) або самовільного підключення до електро- чи тепломережі енергопостачальника або підключення з порушенням встановлених правил користування такою енергією або втручання в роботу технічних засобів передачі та розподілу енергії, або шляхом обману чи зловживання довірою або фальсифікації показників приладів обліку, якщо такими діями завдано значної шкоди, –
карається …
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони завдали шкоду у великих розмірах, –
караються …
Примітка. Шкода, передбачена цією статтею, визнається значною, якщо вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах – якщо вона в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: кримінально-правова характеристика. – Андрушко П.П., Короткевич М.Є. – К.: Юрисконсульт, 2005. – 292 с.
2. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
3. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды. Проблемы теории и развития законодательства. – Харьков, 1994. – 640 с.
4. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Наукове видання. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 636 c.
5. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – Вип. № 2. – С. 70-75.
6. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1997. – Вип. № 2. – С. 148-154.
7. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПБ: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 291 с.
8. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.О. Беньківський та ін. За ред. П.С. Матишевського. – Київ, 1997. – 512 с.
9. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
10. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.
11. Фесенко Є. Цінності як об’єкт злочину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 75-78.
12. Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). – К.: Істина, 2001. – 192 с.
13. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280 с.
14. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 316 с.
15. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 9. – С. 28-50.
16. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 560 с.
17. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник. – М.: Издательство “Спарк”, 1997. – 454 с.
18. Курс уголовного права: Общая часть. – Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доцента М.И. Тяжковой. – М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
19. Андрушко П.П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: монографія. – К.: КНТ, 2007. – 328 с.
20. Гавриш С.Б., Фесенко Є.В. Концептуальні питання застосування нового кримінального законодавства України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – Київ – Харків: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 11-14.
21. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони: Автореф. дис. … докт. юрид. наук / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 39 с.
22. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. – К.: Форум, 2004. – 160 с.
23. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за порушення в галузі електроенергетики» від 31 травня 2005 р. № 2598-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 27. – Ст. 359.
24. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташис, В.Я. Тація. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 1184 с.
25. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 342 с.
26. Цивільний кодекс України // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
27. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 832 с.
28. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 520 с.
29. Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 р. 575/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
30. Правила Оптового ринку електричної енергії України (Правила енергоринку) в редакції від 2 жовтня 1997 р., затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 12 листопада 1997 р. № 1047а // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
31. Договір між Членами Оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р. // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
32. Інструкція про порядок вступу до членів Оптового ринку електричної енергії України суб’єктів, які здійснюють підприємницьку діяльність з виробництва та постачання електричної енергії, затверджена рішенням Ради Оптового ринку електричної енергії від 14 лютого 1997 р. (протокол № 4) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
33. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення державного підприємства «Енергоринок» від 5 травня 2000 р. № 755 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
34. Умови та правила (ліцензійні умови) провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, які затверджені постановою НКРЕУ від 26 квітня 2006 р. № 540 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
35. Постанова Кабінету Міністрів України «Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України» від 19 липня 2000 р. № 1136 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. № 1069) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
36. Положення про порядок накладення на суб’єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику, затверджене постановою КМУ від 21 липня 1999 р. № 1312 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
37. Порядок застосування санкцій за порушення законодавства про електроенергетику, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000 р. № 1139 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 627) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
38. Правила користування електричною енергією для населення, затверджені постановою КМУ від 26 липня 1999 р. № 1357 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 30. – Ст. 1543.
39. Порядок забезпечення споживачів природним газом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» від 27 грудня 2001 р. № 1729 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2006 р. № 244, 9 червня 2006 р. № 813, 8 грудня 2006 р. № 1697, 16 січня 2007 р. № 31) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
40. Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу та вугілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 р. № 599 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1825) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
41. Порядок проведення у 2006 р. аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2006 р. № 167 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
42. Положення про порядок видачі Національною комісією регулювання електроенергетики України ліцензій на провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 753 (із змінами, внесеними постановою кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р. № 319) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
43. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
44. Положення про порядок відключення споживачів від джерел енергопостачання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1995 р. № 705 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
45. Положення про порядок видачі Національною комісією регулювання електроенергетики України ліцензій на провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 753 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р. № 319) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
46. Закон України «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 р. № 2633-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 28. – Ст. 373.
47. Берзін П.С. Предмет незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування та кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 Кримінального кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 10. – С. 75-91.
48. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
49. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуж. деят. науки и техники Украины, докт. юрид. наук, проф. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 672 с.
50. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. – К.: Атика, 2002. – 168 с.
51. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: [Підруч. для студентів юрид. спец.] / Мін-во освіти і науки України. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 271 с.

52. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.08. – Харків: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2002. – 36 с.
53. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
54. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Юристъ, 2001. – 511 с.
55. Рарог А.И., Степалин В.П. Уголовное право: Общая часть в вопросах и ответах: Учебное пособие / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Юристъ, 1999. – 452 с.
56. Лопашенко Н.А. Преступления в сфере экономической деятельности: понятие, система, проблемы квалификации и наказания. – Саратов, 1997. – 240 с.
57. Курс советского уголовного права: В 6-ти томах. Том 2 / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Наука, 1970. – 216 с.
58. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений: объект и квалификация преступлений. – Л.: Издательство ЛГУ, 1979. – 127 с.
59. Самощенко И.С. Общая теория советского права. – М.: Юридическая литература, 1966. – 543 с.
60. Вельможний С. Предмет злочинного посягання у злочинах про викрадення електричної енергії шляхом її самовільного використання // Право України. – 2008. – № 2. – С. 94-97.
61. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
62. Коржанський М.Й. Об’єкт і предмет злочину: Монографія. – Дніпропетровськ: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ; Ліра ЛТД, 2005. – 239 с.
63. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Харків: Вища шк. Вид-во при ХДУ, 1994. – 75 с.
64. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. – 1969. – Вып. № 10. – С. 200-224.
65. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву // Проблемы правоведения. – 1984. – Вып. 45. – С. 91-95.
66. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Дис. ... канд. юрид. наук. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 246 с.
67. Сенаторов М.В. Потерпілі від злочинів проти громадської безпеки // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. між нар. наук.-практ. семінару [Харків] 1-2 жовт. 2002 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 84-85.
68. Музика А.А., Азаров Д.С. Законодавство України про кримінальну відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 120 с.
69. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
70. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харків: Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2002. – 21 с.
71. Мойсик В.Р. Проблеми кримінальної відповідальності за шахрайство з фінансовими ресурсами: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002. – 20 с.
72. Розенфельд Н.А. Кримінально-правова характеристика незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003. – 23 с.
73. Митний кодекс України // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
74. Антонюк Н.О. Кримінальна відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006. – 18 с.
75. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.
76. Бикмурзин М.П. Предмет преступления: теоретико-правовой анализ. – М.: Издательство «Юрлитинформ», 2006. – 239 с.
77. Байдуси А М Моххамед. Уголовная ответственность за мошенничество по законодательству Египта, Иордании, Украины (сравнительно-правовое исследование): Дисс. … канд. юрид. наук / Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова. – Одесса, 2006. – 182 с.
78. Шишко И.В. Экономические правонарушения: Вопросы юридической оценки и ответственности. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 307 с.
79. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.
80. Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. № 1280-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
81. Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23 червня 2005 р. № 2711-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 33. – Ст. 430.
82. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 р. № 1875-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 47. – Ст. 514.
83. Правила надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
84. Правила користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
85. Порядок постачання електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 1999 р. № 441 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку постачання електричної енергії споживачам» від 16 червня 2005 р. № 473) // Офіційний вісник України. – 1999. – № 12. – Ст. 480; 2002. – № 15. – и Ст. 798; 2003. – № 52. – Ст. 2812; 2004. – № 44. – Ст. 2888.
86. Лист Міністерства фінансів України, міністерства економіки України та Міністерства статистики України «Про енергоносії» від 26 квітня 1994 р. № 05-203 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
87. Закон України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» від 5 квітня 2005 р. № 2509-IV // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
88. Лист Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії» від 11 вересня 2006 р. № 4743/23/17-06.
89. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 р. № 555-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 24. – Ст. 155.
90. Перелік пунктів контролю, в яких здійснюється митне оформлення електроенергії, що переміщується через митний кордон України, затверджене постановою КМУ від 9 серпня 1999 р. № 1459 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
91. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Юридическая литература, 1960. – 229 с.
92. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, 1988. – 198 с.
93. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенко. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
94. Закон України «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 р. № 2665-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 33. – Ст. 1524; Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 9, 10-11. – Ст. 96.
95. Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» від 14 січня 2000 р. № 1391-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 12. – Ст. 94.
96. Порядок проведення експертизи для підтвердження належності палива до альтернативного, затверджений наказом Державного комітету України з енергозбереження від 10 грудня 2004 р. № 183 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
97. Навроцький В. Чи можна вкрасти електроенергію? // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 8. – С. 45-47.
98. Омельчук О.М. Контрабанда за кримінальним правом України: Дис. … канд. юрид. наук / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2002. – 239 с.
99. Актуальные проблемы юридической науки на этапе развитого социализма: Краткие тез. докл. и науч. сообщ. Респ. науч. конф. – Харьк. юрид. ин-т, 1985. – 256 с. – С. 162.
100. Положення про Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2006 р. № 412 // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mail.cgi.
101. Борисов В.И., Гизимчук С.В. Уголовная ответственность за нарушение правил, норм и стандартов, обеспечивающих безопасность дорожного движения. – Харьков: Консум, 2001. – 160 с.
102. Сучасне кримінальне право України: курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф. Штанько. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 640 с.
103. Андрушко П.П. Законодавча техніка Кримінального кодексу України 2001 року та її вплив на тлумачення його норм // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – Київ – Харків: “Юрінком Інтер”, 2002. – С. 24-30.
104. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.
105. Кундеус В.Г. Кримінально-правова характеристика викрадення: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2004. – 19 с.
106. Альошин Д.П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2003. – 19 с.
107. Смаглюк О.В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 20 с.
108. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навчальний посібник / За ред. Хавронюка М.І. – Київ: Атіка, 2001. – 608 с.
109. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
110. Теория права и государства: Учебник / Под ред. Проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.
111. Костенко О.М. Поняття “незаконні дії” в Кримінальному кодексі України (проблеми визначення, тлумачення і кваліфікації) // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – Київ – Харків: „Юрінком Інтер”, 2002. – С. 194-196.
112. Лысов М.Д. Логико-структурный анализ понятий и признаков преступлений в действующем Уголовном кодексу Российской Федерации // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 74-78.
113. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 144 с.
114. Тростюк З. Про необхідність тлумачення поняття “шантаж” у Кримінальному кодексі України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2003 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Ф