КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСУДНОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

ЗМІСТ.........................................................................................................…………2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………....……………………………….3
ВСТУП.....................................................................................................…………...4
РОЗДІЛ I. ОСУДНІСТЬ ЯК ОБОВ’ЯЗКОВА ОЗНАКА СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ.............................................................................................…….…….18
1.1. Кримінально-правова характеристика осудності..........................…..…18
1.2. Поняття обмеженої осудності у кримінальному праві..............……......47
1.3. Питання про вчинення злочину у стані сп’яніння.....................………..69
РОЗДІЛ II. НЕОСУДНІСТЬ ЯК ОЗНАКА ВІДСУТНОСТІ ВИНИ.……...82
2.1. Медико-біологічні критерії неосудності.............................……….…....82
2.2. Характеристика юридичного та психологічного критеріїв неосудності (інтелектуальні, вольові та емоційні ознаки)...........…..............…...….102
РОЗДІЛ III. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ ЛІКУВАННЯ......................…….…..119
3.1. Кримінально-правове поняття примусових заходів медичного лікування...........................................................…….......................……..119
3.2. Підстави та мета застосування примусових заходів медичного лікування..............................................…….................................…….....142
3.3. Особливості застосування примусових заходів медичного лікування
до окремих категорій осіб........................................................………....161
ВИСНОВКИ................................................................................……........……..175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................…....................…..181
ДОДАТКИ…………………...…………………………………….…………….197

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження і припинення злочинів, їх оперативне та повне розкриття є одним з найважливіших завдань правоохоронних органів держави.
Сьогодення має адекватно відбиватися у правових реаліях, що звужують застосування силових рішень або зменшують їх негативні наслідки.
Отже, у діяльності правоохоронних і судових органів має реалізуватися соціальна функція української держави, що є вагомим фактором ідеології державотворення та суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість та ефективність конституційного порядку.
Адже сила права полягає в його здатності не тільки підкорити конкретну людину правовим вимогам, а й допомогти суспільству у захисті конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність та застосування примусових заходів медичного лікування в українській кримінально-правовій доктрині обумовлюється наступними факторами:
 по-перше значенням осудності, як основоположного принципу українського кримінального права, згідно з яким відповідальність нерозривно пов’язана з осудністю особи. Це вихідний пункт принципу суб’єктивного ставлення, прийнятого сучасними кримінальними законами;
 по-друге тим, що у 2001 році прийнятий новий Кримінальний кодекс України, а також час, який пройшов після прийняття Кримінально-процесуального кодексу України, практика їх застосування, виявили низку прогалин і протиріч між ними. Ряд норм і нового Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України потребують удосконалення, доповнення й редакційного уточнення на засадах сучасних уявлень юридичної науки й досвіду правозастосовчої практики;
 по-третє стисло відзначимо (далі на цьому зупинимося детальніше), що соціальні зміни, які відбувалися в суспільстві, поставили перед юридичною наукою і практикою боротьби зі злочинністю нові питання, що пов’язані з осудністю й відповідальністю людей за спричинення суспільно небезпечних наслідків та застосуванням примусових заходів медичного лікування;
 по-четверте недостатністю розробки проблеми. Незважаючи на те, що ряд аспектів проблеми осудності, неосудності і обмеженої осудності питань, пов’язаних із застосуванням примусових заходів медичного лікування піддавалися дослідженню в працях у переважній більшості ще радянських вчених, багато питань все ще залишаються дискусійними, інші лише позначені без належного їх розвитку і дослідження, треті взагалі не отримали висвітлення, хоча постановка й обговорення різних аспектів даної проблеми об’єктивно спрямовані на подальше зміцнення законності, охорону прав і свобод громадян у суспільстві, яке обрало правовий, демократичний шлях розвитку. Таке становище змушує шукати шляхи реалізації вимог законодавства.
У наш час поглиблення загальноекономічних кризових явищ та посилення соціальної напруженості сприяє зростанню злочинних проявів.
Мільйони законослухняних громадян обґрунтовано і гостро відчувають свою беззахисність перед тиском злочинності. Деяке зниження рівня загальної злочинності відбувається на фоні стабільно високого рівня навмисних вбивств (4571- у 2001р.) та тяжких тілесних ушкоджень (6116 – у 2001р.).
Посилюється організована і професійна злочинність, вона набуває більш зухвалі і витончені форми, і в цілому рівень злочинності підвищується, лише у 2002 році в Україні зареєстровано 503676 злочинів 1, С.3-21.
Так, за останні 10 років більш, ніж на 95% збільшилась кількість осіб, які вчинюють тільки повторні злочини. Найбільший відсоток повторності спостерігається при вчиненні корисливих злочинів 2, С.233.
Злочинність сьогодні стає реальною силою, що здатна блокувати спроби економічних і демократичних перетворень в Україні, призвести до ескалації насильства та нестабільності. Кримінологічна статистика України свідчить про те, що темпи росту і кількість зареєстрованих злочинів зростають, відповідно простежується і тенденція до збільшення кола злочинних діянь, вчинених громадянами з психічними аномаліями. Особливе занепокоєння викликають показники динаміки вчинення тяжких насильницьких злочинів психічнохворими громадянами. За останні одинадцять років кількість цих суспільно-небезпечних діянь, вчинених за рік, зросла приблизно у три рази.
Нестабільність економіки, погіршення соціально-політичних відносин в Україні впливає відповідно і на прогресуюче падіння матеріальної та духовної культури населення, а ці та багато інших негараздів сприяють збільшенню психічної захворюваності у суспільстві.
Хоча слід відзначити, що наявність психічних аномалій у певної частини громадян нашого суспільства не веде фатально до злочину. Однак одним з необхідних суб’єктивних факторів, який сприяє вчиненню злочину, є стан психічної дезадаптації, який частіше зустрічається в осіб з психічними аномаліями, ніж у психічноздорових.
Водночас, важко погодитися з тим, що інколи ще за радянських часів окремі дослідники заперечували щодо можливості наукової обґрунтованості і практичної достовірності прогнозування індивідуальної злочинної поведінки і методичного забезпечення її вивчення 3, С.207-208. Але розвиток науки не стоїть на місці.
Одразу зазначимо, що проблеми кримінологічного прогнозування засновані на аналізі зовнішніх показників поведінки, внутрішніх мотивів і психологічних установок індивіда по певним категоріям осіб з використанням і математичних моделей ґрунтовно досліджувалися багатьма вченими, зокрема П.І. Ляховим, Г.М. Міньковським, А.П. Закалюком 4, С.210; 5, С.137; 6, С.50-109.
Відсутність державної програми щодо цілеспрямованого виявлення й обліку зазначеної кількості громадян, їх належного диспансерного і стаціонарного терапевтичного, психологічного й соціального лікування, створення умов реадаптації та наявність недосконалого законодавства з питань психіатричної допомоги, призвело до скорботної статистики.
Психіатричне обслуговування населення в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. На 2002 рік в Україні зареєстровано більш як 1,2 млн. громадян з психічними захворюваннями, і ця цифра збільшується, відповідно поширюється спектр і кількість вчинених злочинів особами з психічними діагнозами [7, С.44; 8, С.1].
Психічні захворювання мають велику латентну спрямованість. Встановити фактичну кількість хворих у державі неможливо.
Кримінологічний прогноз взагалі є одним з самих складних і актуальних аспектів у кримінології 9, С.18.
Одним з показників духовного стану суспільства є його відношення до осіб з психічними розладами.
Разом з тим, по узагальненим даним психічні розлади в популяції можуть складати близько 8% загального числа захворювань 10, С.3.
Інколи психічна хвороба надає руйнувальний вплив, головним чином, на функціонування вольових здібностей людини, відносно зберігаючи недоторканною галузь розумової діяльності.
Так особливих труднощів викликає встановлення кількості невротиків і особистостей з патологічним характером: межі між нормою і патологією тут важко розрізнити.
Звісно, що правосуддя передусім прагне до максимальної індивідуалізації вироків, які ухвалюються. Перетворення в суспільстві вимагають подальших наукових розробок у галузі як юриспруденції, так і судової психіатрії. Одним з таких важливих і складних напрямів за даних умов є дослідження контингентів осіб з психічними порушеннями, які вчинили злочинні діяння.
За станом на січень 2001 року на диспансерному обліку в Україні перебувало близько 673 тисяч хворих на алкоголізм та більше 74 тисяч хворих на наркоманію [11, С.89].
Систематичне зловживання алкоголем та вживання наркотичних засобів у більшості випадків не позбавляло цих осіб можливості усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) та керувати ними.
Ці зміни у психічному стані хворих на алкоголізм і наркоманію призводили до порушення прав інших осіб та громадського порядку, вчинення різних злочинів.
Діюча структура і в певній мірі зміст нового Кримінального кодексу увійшли в протиріччя з Конституцією України. Не послаблюючи боротьбу із злочинністю, водночас не простежується діалектична поєднаність з напрямком гуманізації й демократизації законодавства.
На жаль, протягом багатьох десятиріч непорушною істиною радянського, а зараз значною мірою й українського кримінального права був і є пріоритет захисту інтересів держави порівняно з інтересами особистості, людини.
На сучасному етапі побудови демократичної, правової української держави, враховуючи, що чинне національне кримінальне законодавство далеко не в повній мірі відповідає потребам нашого суспільства, питання осудності, підстав і мети застосування примусових заходів медичного характеру має одне з найважливіших значень у житті людини, забезпеченні її прав і свобод та функціонуванні державних інститутів.
Анкетне опитування 210 слідчих ОВС, прокуратури та суддів, свідчить, що 191 (90,9 %) респондент підтримують розвиток національного кримінального законодавства спрямований на гуманізацію [Додаток А, табл.А. 4].
Основні гарантії прав, свобод й обов’язків людини і громадянина, як-то економічні, політичні, правові, повинні неухильно дотримуватися. Зокрема юридичні гарантії відіграють важливу роль в укріпленні правового статусу особистості: за їх допомогою здійснюється реалізація основних прав й обов’язків громадян, передбачених Конституцією [12, С. 9-27].
Оскільки, за Конституцією України, визнаються й гарантуються права і свободи людини і громадянина, згідно з загальновизнаними принципами й нормам міжнародного права, а Конституція має найвищу юридичну силу і її норми є нормами прямої дії , тому необхідно оцінювати структуру і зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точок зору його відповідності Конституції 13, С. 12.
Національне кримінальне законодавство повинно ґрунтуватися на Конституції, органічно з нею поєднуватися і не суперечити їй.
Свобода і недоторканість людини - поняття вельми багатогранні. Їх вплив розповсюджується на людей з будь-якими вадами, зокрема, охоплює й контингент осіб з психічними захворюваннями. У зв’язку з цим найретельнішої уваги заслуговує аналіз і визначення кримінально-правових проблем осудності, що сприятиме найбільш ефективному вирішенню й обґрунтуванню питань, пов’язаних з осудністю особи, метою та підставами застосування до неї примусових заходів лікування у разі вчинення нею злочинних діянь.
В юридичній і психіатричній науковій літературі неодноразово звертали увагу на те, що багато питань, пов’язаних з осудністю, неосудністю і обмеженою осудністю та застосуванням примусового медичного лікування порівняно мало висвітлені в правовій літературі, що серед юристів і психіатрів інколи мають місце протилежні, а підчас і явно неправильні судження з цієї проблеми.
Насамперед зазначимо, що багато вчених у різний час внесли помітний внесок у розробку вчення про осудність і неосудність у кримінальному праві, а також у розв’язанні проблеми примусового медичного лікування в кримінальному, кримінально-процесуальному та кримінально-виконавчому праві по різних аспектах цієї складної й багатопланової, зокрема і кримінологічного дослідження проблеми, це В.Д. Адаменко, Ю.М. Антонян, М.С. Алєксєєв, М.І. Бажанов, А.М. Бандурка, Ю.С. Богомяков, С.В. Бородін, Т.В. Варфоломєєва, С.Є. Віцин, А.А. Габіані, О.І. Галаган, В.О. Глушков, О.М. Джужа, Н.А Дрьоміна, А.Ф. Зелінський, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.С. Лєйкіна, В.А. Ломако, Р.І. Міхєєв, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.П. Пєтков, Б.А. Протченко, О.І. Рудяков, В.М. Савицький, В.В. Сташис, І.С. Строгович, В.Я. Тацій, В.С. Трахтеров, С.І. Тихенко, В.М. Трубников, І.К. Шахріманьян, С.Л. Шаренко, С.П. Щерба, Ю.П. Янович, А.О. Яровий, С.С. Яценко та багато інших.
Великий внесок у розробку проблеми осудності й неосудності внесли й психіатри, а саме: І.М. Балинський, В.М. Бехтерєв, Н.П. Бехтерєва, М.М. Жориков, В.Х. Кандинський, Я.М. Калашник, І.В. Константиновський, С.С. Корсаков, Я.М. Краснушкін, Д.Р. Лунц, В.Б. Первомайський, В.П. Сербський, Н.І. Фелінська, О.Є. Фрейеров, Є.М. Холодковська, Д.Ф. Хритинін та інші.
Окремі положення праць деяких зазначених авторів складають теоретичну основу дослідження.
Разом з тим низка важливих і практично значущих аспектів цієї проблеми залишається не достатньо дослідженою, що не може негативно не позначитися на організації роботи судово-слідчих органів і судової психіатрії.
При цьому відзначимо, що далеко не з усіма висновками у роботах зазначених та інших авторів у повній мірі слід погоджуватися, але вони мали певний вплив на формування особистої позиції автора стосовно тих чи інших питань у дисертаційній роботі.
Актуальність науково-теоретичного дослідження пов’язана з тим, що за останнє більш як десятиріччя, зазначена проблема на дисертаційному рівні всебічно не досліджувалася. Побудова демократичного, правового суспільства, розвиток юридичної та психіатричної науки висвітили низку проблем, які не знайшли свого обґрунтування на сьогодні. Зокрема це одна з небагатьох спроб монографічного дослідження й аспекту обмеженої осудності.
Актуальність та доцільність дослідження обумовлена насамперед нединамічним розвитком нашого суспільства, а також суттєвими змінами в суспільному та державному житті України щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина, відображеному в Конституції 12, С. 9-27.
Воно визначається не тільки слабким розробленням окремих теоретичних аспектів проблеми в судовій психіатрії та кримінальному праві, але й наявністю суттєвих труднощів у діяльності експертів-криміналістів та судово-слідчих органів.
Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1.2 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр.), загальноінститутський Перспективний план науково-дослідних робіт Запорізького юридичного інституту МВС України на 2002-2003р.
Крім того, цей напрямок дослідження відповідає Указам Президента України від 25 грудня 2000 року №1376 “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 рр.” та від 18 лютого 2002 року №143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.
Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному, всебічному науковому аналізі теоретичних і практичних кримінально-правових проблем, які пов’язані з визначенням осудності, неосудності і обмеженої осудності та підстав застосування примусових заходів лікування згідно з новим кримінальним законодавством; упорядкуванні й побудові юридичної техніки, тобто сукупності зв’язку певних прийомів, а саме: юридичної термінології й юридичної конструкції та засобів їх побудови.
Комплексність мети, її багатоплановість зумовили необхідність вирішення певних завдань, серед яких основними є:
- дослідження і визначення кримінально-правової характеристики та
дослідження теоретичних підстав поняття осудності;
 дослідження і обґрунтування аспекту недоцільності введення обмеженої осудності;
 дослідження аспекту вчинення злочину в стані сп’яніння;
 дослідження зв’язку медико-біологічного критерію неосудності з юридичним і психологічним;
 дослідження сутності юридичного і психологічного критеріїв неосудності (інтелектуальні, вольові та емоційні ознаки);
 дослідження підстав та мети застосування примусових заходів лікування;
 дослідження особливостей застосування примусових заходів лікування до окремих категорій осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння;
 формулювати пропозицій по вдосконаленню нового кримінального законодавства, що регламентує питання осудності, неосудності і обмеженої осудності та інституту примусових заходів медичного лікування;
 дослідження спірних дискусійних питань в даній сфері.
Нормативну базу дисертації складають правові акти, що становлять основу правової держави - Конституція України, КК України 1960 р. і КК України 2001 р., інші закони та законодавчі акти України, КК законодавства Азербайджану, Болгарії, Голландії, Грузії, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Німеччини, Польщі, Російської Федерації, Узбекистану, Франції і Швеції та нормативно-правові акти міністерств і відомств України.
В дисертаційному дослідженні значну увагу приділено аналізу розвитку законодавства, пов’язаного з визначенням проблем кримінального права стосовно вирішення питань осудності, неосудності і обмеженої осудності злочинця, застосування примусового медичного лікування до психічнохворих осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння, зокрема в законодавчих актах дореволюційної Росії, колишнього СРСР та України. У роботі використовувалась енциклопедична – довідкова література та словники.
Емпіричну базу дослідження склали: результати анкетного опитування 210 слідчих ОВС, прокуратури та суддів з Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей, матеріали справ практики Верховного Суду України щодо визначення осудності і неосудності особи та застосування примусового медичного лікування за період з 1992 по 2003 рр. на території України. Матеріали узагальненої практики діяльності слідчих підрозділів МВС та прокуратури України. Зміст роботи обумовив необхідність вивчення літератури не тільки з кримінального, кримінально-процесуального права, кримінології, але й з соціології, фізіології, загальної психіатрії і психології, судової психіатрії і психології, а також і матеріалів судової психіатрії і психології по Україні. Крім того, як такий, використаний і власний досвід автора дисертації набутий під час служби в якості слідчого МВС України. Обсяг опрацьованої літератури, вивчених і узагальнених матеріалів дозволяє стверджувати про вірогідність і наукову обґрунтованість результатів виконаного дослідження.
Об’єкт та предмет дослідження. За об’єкт дослідження обрано зріз об’єктивних реалій, що відбулися у суспільстві, теорії кримінального права та судовій психіатрії з категорій визначення особи осудною, неосудною і обмеженою осудною та застосування до неї примусового лікування. Предмет дослідження складають норми вітчизняного кримінального законодавства, присвячені регламентації інституту осудності, неосудності і обмеженої осудності й застосування примусового медичного лікування, а також кримінальне законодавство низки зарубіжних країн, які визначають осудність, неосудність і обмежену осудність та підстави, цілі і види примусового лікування. Правозастосовча практика і проблеми функціонування вказаних правових норм.
Методи дослідження. Вибір методології наукового дослідження обумовлено специфікою теми, аналіз якої потребує комплексного вивчення праць з зазначеної проблеми фахівців кримінального, кримінально-процесуального права, кримінології, судової психіатрії та історії права. Обрана методологія базується на загальнонаукових методах пізнання: порівняльно-правовому, історико-правовому та логічному.
У дисертації застосовуються й деякі приватнонаукові методи, зокрема метод історичного опису, методи аналітичного порівняння, конкретно-соціологічний, догматичний та інші.
Наукова новизна одержаних результатів визначена метою дисертаційної роботи та поставленими завданнями і схарактеризована тим, що вона є одним з небагатьох у незалежній Україні монографічним дослідженням, присвяченим комплексним кримінально-правовим проблемам визначення осудності і неосудності злочинця та застосування примусового медичного лікування до осіб певних категорій. У роботі зроблена спроба комплексного розв’язання складних дискусійних питань про природу, сутність осудності і неосудності й підстав та мети застосування примусових заходів медичного лікування.
Її обумовлюють суттєві зміни у кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві, психіатрії, як галузі клінічної медицини, здійснені за останні десятиріччя, що потребують усвідомлення й обґрунтування з точок зору реалізації сучасної науки кримінального права й судової психіатрії зокрема. Значну частину результатів одержано вперше, крім того певну частину удосконалено, окремі раніше досліджені положення дістали подальший розвиток. Ґрунтуючись на проведеному дослідженні сформульовано низку положень, висновків і пропозицій.
Як результат на захист виносяться такі наукові положення, запропоновані дисертантом:
 досліджено теоретичні підстави поняття сутності та значення осудності. Сформульовано поняття осудності;
 обґрунтовано передчасність і недоцільність введення обмеженої осудності;
 дістало подальший розвиток дослідження сутності медико-біологічного, юридичного і психологічного критеріїв неосудності та обґрунтовано їх взаємозв’язок. Сформульовано поняття неосудності;
 дістало подальший розвиток питання вчинення злочину у стані сп’яніння;
 зроблено висновки недоцільності передбаченої кількості видів (типів) примусових заходів медичного лікування;
 обґрунтовано підстави, ознаки, цілі та значення застосування примусового медичного лікування;
 дістало подальший розвиток дослідження особливостей застосування примусового медичного лікування до окремих категорій осіб;
 проведено порівняльно-правовий, аналіз національного кримінального законодавства з законодавством Азербайджану, Болгарії, Голландії, Грузії, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Німеччини, Польщі, Росії, Узбекистану, Франції та Швеції з питань пов’язаних з осудністю, неосудністю і обмеженою осудністю та застосуванням примусових заходів медичного лікування (їх підстави, сутність, мета та значення);
 по результатах дисертаційного дослідження з метою удосконалення вітчизняного законодавства пропоновані проекти кримінально-правових норм до Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу та доповнення до ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України.
В роботі містяться й інші висновки та пропозиції по спірних дискусійних питаннях у даній сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться у дисертації, ґрунтуються на науковому аналізі правових норм і теоретичних положень, викладених у працях відомих вчених, що дає автору змогу погодитись з низкою обґрунтованих з наукового погляду пропозицій, спрямованих на вдосконалення вітчизняного кримінального та кримінально-процесуального законодавства, поглибити і розширити уявлення про сутність, критерії, зміст і підстави кримінально-правових норм, що регламентують питання осудності, неосудності та застосування примусового медичного лікування. Вони можуть бути використані для подальших наукових досліджень інституту осудності, неосудності та застосування примусового медичного лікування, а також:
 у законотворчій діяльності – у процесі внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України;
 у правозастосовчій діяльності – сформульовані висновки про місце і роль окремих категорій кримінального права, які зможуть сприяти підвищенню якості роботи органів правозастосування (перш за все – слідства і суду) при виконанні ними своїх професійних задач, зокрема у питаннях визначення осудності, неосудності та застосування примусових заходів медичного характеру. Уявляється, що результати дисертаційного дослідження будуть корисні науці, як один з етапів дискусії, направленої на удосконалення закону;
 у учбовій роботі – положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінального права, кримінології, а також при викладенні деяких інших дисциплін кримінально-правового циклу.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно з використанням останніх досягнень науки кримінального права, новітніх нормативних актів України. Всі сформульовані в дисертації положення та висновки обґрунтовані на базі особистих теоретичних та практичних досліджень автора.
У співавторстві опублікований один матеріал доповіді “До питання застосування примусових заходів медичного характеру” (авторська участь здобувача - 61%).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України. На міжкафедральному семінарі проведено її обговорення і рецензування. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, пропозиції, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено на чотирьох науково-практичних конференціях – “Концепція формування законодавства України: Регіональна міжвузівська науково-практична конференція” (Запоріжжя, березень 1997 р.); “Концепція формування законодавства України: IV Міжрегіональна науково-практична конференція” (Запоріжжя, листопад 1999 р.); “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильництву в суспільстві: Міжнародна науково-практична конференція” (Львів, квітень 2000 р.); “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням: Міжнародна науково-практична конференція” (Донецьк, червень 2000 р.).
Результати досліджень використовувалися дисертантом у науково-дослідній роботі кафедри кримінального права та кримінології ЗЮІ МВС України, в навчальному процесі інституту при викладенні курсів: “кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче право України, криміналістика та при проведенні занять з професійної підготовки співробітників органів дізнання і досудового слідства УМВС України в Запорізькій області.
Публікації. Основні теоретичні положення і результати, практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в дев’яти наукових публікаціях, шість з яких надруковані у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою, об’єктом та предметом дослідження і композиційно складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків (обсяг – 177 с.). До тексту додається перелік умовних скорочень (обсяг – 1 с.), список використаних джерел (208 найменувань), додатки (обсяг 19 с.), акти впровадження (обсяг – 4 с.).

Список літератури

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного національного законодавства України, КК України 1960 р., проектів КК та кримінального законодавства Азербайджану, Болгарії, Голландії, Грузії, Данії, Ізраїлю, Іспанії, Казахстану, Китаю, Латвії, Німеччини, Польщі, Росії, Узбекистану, Франції і Швеції та практики його реалізації, теоретичного осмислення низки наукових праць різних галузей знань, автором сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства стосовно інституту осудності й неосудності, а також примусових заходів медичного лікування їх підстав, і мети застосування. У концентрованому вигляді основні з них такі:
1. комплексний аналіз кримінально-правової характеристики осудності дозволив з’ясувати місце осудності в складі злочину, визначити поняття осудності не як антигіпотезу неосудності, а пов’язуючи її з виною через склад злочину, тобто суб’єкт і суб’єктивну сторону злочину, зроблено висновок про доцільність її законодавчого закріплення. За відсутністю єдиних критеріїв, доводиться недоцільність законодавчого закріплення так званої обмеженої осудності;
2. з метою вдосконалення боротьби зі злочинністю, зокрема вчинення злочинів у стані сп’яніння щодо питання усвідомлення своїх дій і керування ними, проводиться розмежування фізіологічного сп’яніння, хронічного алкоголізму з патологічною симптоматикою. Доводиться необхідність примусового лікування алкоголіків і наркоманів, в процесі відбування покарання наприкінці строку ув’язнення, а також необхідність законодавчого закріплення терміна “токсикоманія”;
3. доводиться необхідність комплексного аналізу особистості особи на міжгалузевому рівні при вирішенні питання про її неосудність. Розмежовується за юридичним змістом поняття - психічнохворий, психічна діяльність, психічний недолік та неосудність. Аналізується медико-біологічний критерій неосудності;
4. досліджені й визначені мотив і соціально-психологічна мотивація суспільно небезпечної поведінки й суспільно небезпечних діянь неосудної особи;
5. встановлюються три критерії неосудності - медико-біологічний, психологічний та юридичний (кримінально-правовий), обґрунтовується їх розмежування та характеризуються їх ознаки. Визначається поняття неосудності;
6. з метою удосконалення правового регулювання примусового медичного лікування, пропонуються правові норми до Загальної та Особливої частин КК України у такій редакції:
Стаття. Підстави й цілі примусових заходів медичного лікування
Примусові заходи медичного лікування за рішенням суду полягають у примусовому нагляді з метою обов’язкового диспансерного нагляду й лікування, призначаються особі, яка не потребує поміщення (госпіталізації) в психіатричний стаціонар, або в поміщенні (госпіталізації) особи, яка також вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною цього Кодексу в спеціальний лікувальний психіатричний стаціонар з метою її обов’язкового лікування від психічного захворювання, небезпечного для себе й оточуючих, а так само попередження вчинення нею суспільно небезпечних діянь.
Стаття. Види та умови примусового медичного лікування
Залежно від характеру та тяжкості психічного захворювання з урахуванням ступеня небезпечності особи та тяжкості вчиненого нею діяння, суд може застосувати такі примусові заходи медичного лікування:
 примусовий нагляд;
 поміщення в психіатричний стаціонар звичайного типу;
 поміщення в психіатричний стаціонар спеціалізованого типу.
Примусовий амбулаторний нагляд і лікування у психіатра (примусова диспансеризація) може бути призначено особі без ознак загострення психічного захворювання, а так само особі, яка перенесла тимчасовий хворобливий психічний розлад, коли лікування можливе без поміщення (госпіталізації) в стаціонарні умови або вона потребує переважно реабілітаційних заходів.
Поміщення (госпіталізація) в психіатричний стаціонар звичайного типу може бути призначено особі, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а характер її психічного розладу вимагає таких умов лікування, догляду, утримання й нагляду, які можуть бути забезпечені тільки в психіатричному стаціонарі, і вони не можуть бути здійснені на загальних підставах.
Поміщення (госпіталізація) в психіатричний стаціонар спеціалізованого типу може бути призначено особі, яка за своїм психічним станом і характером вчиненого діяння становить особливу небезпеку для себе і суспільства, і потребує лікування та постійного, інтенсивного нагляду в умовах психіатричної ізоляції.
Якщо не буде визнано за необхідне застосування до особи примусових заходів медичного лікування, а також у випадку їх відміни, суд може передати необхідні матеріали на цю особу органам охорони здоров’я для лікування її на загальних підставах або направленні до закладу соціального забезпечення, або передачі на піклування родичам чи опікунам при обов’язковому лікарському нагляді.
Стаття. Продовження, зміна і припинення застосування примусових заходів медичного лікування
Продовження, зміна та припинення застосування примусових заходів медичного лікування може вирішуватись судом на підставі висновку спеціальної експертної комісії.
Особа, якій за рішенням суду призначено застосування примусових заходів медичного лікування, не рідше одного разу на шість місяців проходить освідування в спеціальній експертній комісії.
Спеціальна експертна комісія дає висновок про можливість (необхідність) продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів медичного лікування. При визначенні зміни або припинення адміністрація лікувального закладу протягом тижня направляє висновок спеціальної експертної комісії до суду, а в разі необхідності продовження відповідних заходів направляє висновок спеціальної експертної комісії до суду один раз на рік.
Стаття. Зарахування часу застосування примусового медичного лікування
Час проходження примусового медичного лікування в психіатричному стаціонарі зараховується в строк покарання з рахунку один день перебування в психіатричному стаціонарі за один день позбавлення волі на певний строк.
Також з метою сприяння зростанню правової захищеності громадян, їх інтересів, прав і свобод людини та суспільства.
Враховуючи позицію виключення будь-якого порушення прав про недоторканість особи щодо застосування примусових заходів медичного характеру в Україні. Пропонуємо внести в такій редакції до Особливої частини відповідного розділу Кримінального кодексу України, на наш погляд, значно вдосконалені правові норми.
Стаття. Незаконне поміщення в психіатричний стаціонар або інший спеціальний лікувальний заклад
Незаконне поміщення (госпіталізація) в психіатричний стаціонар, інший спеціальний лікувальний заклад завідомо здорової людини або утримання в психіатричному стаціонарі, іншому спеціальному лікувальному закладі людини, яка вилікувалась -
карається...
Ті ж діяння, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового стану або спричинили смерть, або інші тяжкі наслідки -
карається...
Стаття. Примусове лікування завідомо здорової людини або людини, яка вилікувалась
Примусове лікування завідомо здорової людини або людини, яка вилікувалась -
карається...
Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки -
карається...
7. визначаються з урахуванням сьогодення підстави, правові й медичні цілі примусового медичного лікування. Визначаються й систематизуються загальні ознаки, що притаманні примусовому лікуванню;
8. пропонується привести Закон України “Про психіатричну допомогу” у реальну відповідність до міжнародних норм і Конституції України щодо забезпечення прав і свобод, честі і гідності, недоторканості і безпеки людини і громадянина;
9. пропонується внести доповнення до ст. 6 КПК України щодо підстави закриття кримінальної справи про відпадіння суспільної небезпеки особистості неосудної особи;
10. з метою недопущення зловживань пропонується створити незалежні спеціальні експертні комісії для освідування неосудних осіб у психіатричних установах не рідше одного разу на шість місяців щодо вирішення питань продовження, зміни і припинення примусових заходів медичного лікування;
11. враховуючи обраний шлях гуманізації й демократизації українського суспільства, а також й економічний аспект проблеми, пропонуються і розглядаються питання про зменшення не лише типів примусового медичного лікування, а й відповідного доведення їх кількості по країні до розумової достатності;
12. питання що, розглядаються в дисертації, потребують подальшого міжгалузевого вивчення, узагальнення та запровадження позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо гуманного відношення і забезпечення прав і свобод, честі й гідності, недоторканості й безпеки людини й громадянина з психічними розладами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография.— Харьков: Гос.спец.изд-во “Основа”, 2003.— 368с.
2. Лихолоб В.Г., Филонов В.П., Коваленко О.Й., Михайлов А.Е. Криминология: Учебник (для учебных заведений МВД Украины).— Киев-Донецк, 1997.— 398с.
3. Осипов П.П. О гуманистической сущности учета личности при назначении наказания // Человек и общество.— Л., 1973.— Вып. 12.— С.201-208.
4. Ляхов П.И. Об одном способе прогнозирования социального поведения// Моделирование социальных процессов.— М., 1970.— С.207-216.
5. Миньковский Г.М. Прогноз криминологической ситуации и его значение для предупреждения преступности // Вопр. Борьбы с преступностью.— М.:Юрид. лит., 1988.— Вып. 47.— С.136-138.
6. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения.— М.: Юрид. лит., 1986.— 192с.
7. Лень В.В. Щодо вчинення злочинів особами з психічними аномаліями (кримінальний аспект) // Міжнародна науково-практична конференція “Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві” (17-18 квітня 2000 р.).— Львів, 2000.— С.43-45.
8. Психіатричні захворювання // МИГ.— 2002.— 10-16 октября.— №41 (6356).— С.1.
9. Аванесов Г.А. Теория и методология криминологического прогнозирова-ния.— М.: Юрид. лит., 1972.— 334с.
10. Москаленко В.Ф., Горбань Е.Н., Табачников С.И., Сыропятов О.Г., Штенгелов В.В. Закон Украины о психиатрической помощи и вопросы реформирования охраны психического здоровья // Врачебное дело.— 2000.— №7-8.— С.3-6.
11. Зільберблат Г. та інш. Примусове лікування хронічних алкоголіків та наркоманів // Вісник прокуратури.— 2002.— № 5.— С.89-93; Бараненко Д. Обмежена осудність за кримінальним законодавством України // Вісник прокуратури.— 2002.— № 5.— С.43-49.
12. Конституція України.— К., 1997.— 80 с.
13. Кузнецов А.В. Уголовноправовая охрана интересов личности в СССР.— М., 1969.— 160 с.
14. Большой юридический словарь.— М., 1999.— 790 с.
15. Словарь русского языка Академии наук СССР: В 4-х томах.— М., 1985.— Т.1.— 696 с.
16. Ожегов С.И. Словарь русского языка.— М., 1988.— 750 с.
17. Большой энциклопедический словарь.— М., 1998.— 1456 с.
18. Юридична енциклопедія.— К., 1999.— Т.2.— 741 с.
19. Александровский Ю.А. Глазами психиатра.— 3-е изд., перераб. доп.— М.:ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1999.— 320с.
20. Уголовное право УССР. Общая часть/ Под ред. проф. Сташиса В.В., доц. Якупова А.Ш.— К., 1984.— 383 с.
21. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.— К.: Каннон, А.С.К., 2001.— 1104 с.
22. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— Київ–Харків: Юрінком Інтер.— Право, 2001.— 416 с.
23. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржансь-кий М.Й.— К.: Атіка, Академія, Ельга–Н., 2001.— 656 с.
24. Вейцман С., Левин О. Основы израильского законодательства.— Тель-Авив., 1993.— 80 с.
25. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая.— СПб., 1902.— Т.1.— 815 с.
26. Лановенко І.І., Мельник П.В. Проблема вибору в кримінології.— К., 1999.— 457 с.
27. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве.— Владивосток, 1983.— 300 с.
28. Сергеева Т.Л. Вопросы виновности и вины в практике ВС СССР по уголовным делам.— М., 1950.— 181 с.
29. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий.— М., 1976.— 336 с.
30. Мельник В. До проблеми обмеженої осудності // Право України.— 1999.— № 1.— С.102-105.
31. Трубников В.М. Нове про суб‘єкт злочину // Вісник Національного універ¬ситету внутрішніх справ. Спецвипуск.— 2002.— С.110-117.
32. Королев В.В. Роль психических аномалий, не исключающих вменяемости в преступном поведении несовершеннолетних // Вопросы борьбы с преступ¬ностью.— Вып. 41.— М., 1984.— С. 30-40.
33. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности.— М., 1998.— 511 с.
34. Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабили¬тации осужденных).— Харьков-Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002.— 440 с.
35. Социальные отклонения. Введение в общую теорию.— М., 1984.— 320 с.
36. Тард Г. Законы подражания: Пер. с фр.— СПб., 1892.— 370 с.
37. Гумін О.М., Мельник П.В. Кримінологія.— К., 1999.— 253 с.
38. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответст¬венность.— М., 1982.— 304 с.
39. Лановенко І.І., Мельник П.В. Кримінологія.— К., 1998.— 119 с.
40. Лень В.В. Деякі питання кримінально-правової характеристики осудності // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1999.— № 1.— С. 146-149.
41. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории.— М.: Мысль, 1971.— 351с.
42. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей.— К., 1998.— 669 с.
43. Андреенкова Н.В. Проблема социализации личности // Социологическое исследование.— М., 1970.— Вып.3.— С.44-49.
44. Гилинский Я.И. Стадии социализации индивида // Человек и общество.— Л., 1971.— Вып.9.— С.40-45.
45. Ломако В.А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України: Конспект лекції.— Харків, 1993.— 24 с.
46. Зотова О.И., Кряжева И.К. Некоторые аспекты социально-психологической адаптации личности // психологические механизмы регуляции социального поведения.— М., 1979.— С.219-232.
47. Личко А.Е. Психопатия и акцентуации характера у подростков.— Л., 1983.— 255 с.
48. Антонян Ю.М. Криминальная психиатрия как частная криминологическая теория // Сов. гос. и право.— 1990.— № 10.— С. 45-52.
49. Юнда И.Ф., Юнда Л.И. Социально-психологические и медико-биоло-гические основы семейной жизни.— К., 1990.— 239 с.
50. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая.— К., 1985.— 447 с.
51. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину. —К., 1997.— 184 с.
52. Гражданский кодекс Украины и другие законодательные акты.— К., 1992.— 281 с.
53. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций.— Свердловск, 1972.— Т.1.— 396 с.
54. Ковалев М.И. Советское уголовное право: Курс лекций.— Свердловск, 1971.— 226 с.
55. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность.— М., 1976.— 215 с.
56. Мельникова Ю.Б. О понятии и сущности уголовно-правовых отношений // Сов. гос. и право.— 1970.— № 6.— С. 90-94.
57. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления.— М., 1974.— 231 с.
58. Учебник уголовного права. Общая часть/ Под ред. Кудрявцева В.Н., Наумова А.В.— М., 1996.— 412 с.
59. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии.— М., 1987.— 207 с.
60. Российское законодательство X-XX веков/ Под ред. Чистякова О.И.— М., 1986.— Т.4.— 511 с.
61. Памятники русского права / Под ред. Софроненко К.А.— М., 1961.— Вып. 8.— 667 с.
62. Лунц Д.Р. Проблема невменяемости в теории и практике судебной психиатрии.— М., 1966.— 236 с.
63. Рейтц Г.В. Патологическая преступность и уменьшенная вменяемость// Современная психиатрия.— июнь.— 1912.— С. 511-530.
64. Приходько Т.М. Витоки та історичний нарис обмеженої осудності // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ.— 2000.— № 1.— С. 95-109.
65. Курс советского уголовного права/ Под ред. Пионтковского А.А.— М., 1970.— Т. 2.— 516 с.
66. Сербский В.П. Судебная психопатология.— М., 1895.— Т. 1.— 224 с.
67. Жижиленко А. Эволюция уменьшенной вменяемости // Право и жизнь.—1924.— С. 37-47.
68. Герцензон А.А. Уголовное право. Общая часть.— М., 1948.— 496 с.
69. Новиков Д.В. Деякі проблеми кримінальної відповідальності осіб з психічними розладами, які не виключають осудності // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ.— 1998.— № 2.— С 100-106.
70. Иванов Н. Ограниченная вменяемость. Соотношение с невменяемостью // Российская юстиция.— 1994.— № 1.— С. 52-56.
71. Основы уголовного законодательства Союза ССР и республик // Известия.— 1991.— 20 июля.— С. 2-3.
72. Уголовный кодекс Германии / Пер. с нем.— М.: ИКД “Зерцало-М”, 1996.— 202 с.
73. Новый уголовный кодекс Франции/ Пер. с франц.— М.: ИКД “Зерцало-М”, 1993.— 212 с.
74. Уголовный кодекс Республики Грузии.— Тбилиси, 1999.— 173 с.
75. Уголовный кодекс Республики Польша/ Науч. ред. канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашов, докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецова; вступ. статья канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашова, канд. юрид. наук, проф. Э.А. Саркисовой; перевод с польского Д.А. Барилович— СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 234 с.
76. Уголовный кодекс Республики Казахстан.— Алматы: Юрист, 1999.— 141 с.
77. Уголовный кодекс Дании / Научное редактирование и предисловие С.С. Беляева, канд. юрид. наук (МГУ им. М.В. Ломоносова). Перевод с датского и английского канд. юрид. наук С.С. Беляева, А.Н. Рычевой.— СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 230 с.
78. Уголовный кодекс Швеции/ Научные редакторы проф. Н.Ф. Кузнецова и канд. юрид. наук С.С. Беляев. Перевод на русский язык С.С. Беляева.— СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 320 с.
79. Уголовный кодекс Латвийской Республики/ Науч. ред. и вступ. статья канд. юрид. наук А.И. Лукашова и канд. юрид. наук Э.А. Саркисовой. Перевод с латышского канд. юрид. наук А.И. Лукашова.— СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 313 с.
80. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики/ Научное редактирование, предисловие докт. юрид. наук, проф. И.М. Рагинова. Перевод с азербайд¬жанского Б.Э. Аббасова.— СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 325 с.
81. Уголовный кодекс Российской Федерации.— М.; 1996.— Вып. 11.— 208 с.
82. Михеев Р.И., Коробеев А.И. Проблемы “специальной вменяемости” и границы уголовной ответственности // Вопросы борьбы с преступностью.— М., 1983.— Вып. 39.— С. 35-43.
83. Лень В.В. До питання пов’язаного з осудністю // Вісник Запорізького юри¬дичного інституту.— 1998.— № 2.— С. 129-132.
84. Словник української мови: В 11-ти томах.— К., 1970-1980.— Т.3.— 744 с.— Т.5.— 840 с.
85. Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології/ Воробйов С., Зайцев Ю., Соломашенко Н.— К., 1994.— 553 с.
86. Науково-практичний – коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997./За редакцією В.Ф. Бойка та інш.— К.:Юрінком, 1997.— 960с.
87. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під Загальною редакцією Потебенька М.О.; Гончаренка В.Г.— К.,— “ФОРУМ”, 2001.—ч.1.— 393 с.
88. Куц В.М. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути.— Харків, 1999.— 204 с.
89. Проект ККУ підг. за завд. коміт. ВРУ з питань правопорядку і законності // Іменем Закону.— 1997.— 16 травня.— С. 1-16.
90. Мирошниченко Н.А., Павлова Т.А. Проблема сочетания уголовной ответст¬венности, наказания и принудительного лечения ограничено вменяемых лиц // Актуальные проблемы государства и права: Сб. науч. тр. юрид. ин-та Одес¬ского гос. ун-та им. Мечникова.— 1996.— Вып. 3.— С. 168-172.
91. Лазюк В.В. Проблеми зменшеної осудності // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності // Донецький інститут внутрішніх справ.— 1998.— № 2.— С. 78-83.
92. Музика А.А. Ще раз про обмежену осудність // Право України.— 1998.— №4.— С. 38-41.
93. Боброва И.Н., Шишков С.Н. Об уменьшенной (ограниченной) вменяемос-ти // Вопросы теории и организации судебно-психиатрической экспертизы.— М., 1989.— С. 152 – 160.
94. Мірошниченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче вирішення // Право України.— 1997.— № 7.— С. 23-24.
95. Сегай М.Я., Первомайський В.Б. Обмежена осудність: перспективи впровадження // Державно-правова реформа в Україні: матеріали науково-практичної конференції (листопад 1997).— К.— 1997.— С. 338 – 341.
96. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001р. / За ред. С.С. Яценка.— К.: А.С.К., 2002.— 936 с. -(Економіка. Фінанси. Право).
97. Гончар Т.О. Проблема вдосконалення законодавства щодо порядку примусового лікування обмежено осудних осіб // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.— 1998.— № 1.— С. 49-51.
98. Романцова Г. Психіатрія – справа ювелірна // Голос України.— 1996.— 26 березня.— С.13.
99. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ: Пер. с англ.— М., 1993.— 480 с.
100. Хорни К. Наши внутренние конфликты: Пер. с англ.— СПб., 1997.— 240 с.
101. Адлер А. О нервическом характере.: Пер. с нем.— М., 1997.— 388 с.
102. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия.: Пер. с англ.— СПб., 1997.— 330 с.
103. Наэм Дж. Психология и психиатрия в США: Пер. с англ.— М., 1984.— 300 с.
104. Фрейд З. Избранное: Пер. с нем.— М., 1989.— 448 с.
105. Виттельс Ф. Фрейд, его личность, учение и школа: Пер. с нем.— Л.: Госиздат, 1925.— 198 с.
106. Первомайский В.Б. Критерии невменяемости и пределы компетенции психиатра-эксперта // Сов. гос. и право.— 1991.— № 5.— С. 69-76.
107. Пшук Н.Г., Пантус А.Ю. Ранняя диагностика атипичных депрессивных расстройств // Медицина Украины.— 1996.— №4.— С.20-21.
108. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського.— К.: Атіка, 2001.— 432с.
109. Пьянство и преступность: история, проблемы.— К., 1989.— 528 с.
110. Лановенко И.П., Светлов А.Я., Костенко А.И. и др. Наркотизм и преступ¬ность.— К., 1994.— 340 с.
111. Антонян Ю.М. Преступления, совершенные с особой жестокостью // Законность.— 1996.— №8.— С.69-75.
112. Пєтков В.П. Управління виховно-виправним процесом: Монографія. У 2-х ч.— Запоріжжя: Запорізький юридичний інститут, 1998.— 538 с.— ч.1.— 278 с.
113. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка.— М.: Юрид. лит., 1973.— С.27-29.
114. Даньшин И.Н. Основные вопросы уголовно-правовой охраны общест-венного порядка: Автореф. дис… д-ра юрид. наук.— Киев, 1975.— 43 с.
115. Первомайський В.Б. Призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні питання про застосування ст. 14 КК України // Право України.— 1999.— № 1.— С. 115-118.
116. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Решет-никова Ф.М.— М., 1998.— 218 с.
117. Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру.— К., 1997.— 125 с.
118. Лисицын Ю.П., Сидоров П.И. Алкоголизм.— М., 1990.— 526 с.
119. Бабаян Э.А. Наркология.— М., 1990.— 336 с.
120. Лень В.В. Окремі проблемні питання, пов’язані з вчиненням особами зло¬чинів в стані неосудності та особливості їх примусового медичного лікування // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 2003.—№1.— С.166-170.
121. Гумін О.М., Мельник П.В. Кримінологія // Боротьба з наркотизмом серед засуджених у виправно-трудових колоніях.— К., 1999.— 253 с.
122. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів.— К., 1996.— 336 с.
123. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.).— К.: Атіка, 2001.— 272с.
124. Назаренко Г.В. Уголовно-релевантные психические состояния лиц, совершивших преступления и общественно опасные деяния: Монография М.: Издательство “Ось – 89”, 2001.— 240с.
125. Перетерский И.С. Всеобщая история государства и права. Ч. 1: Древний мир.— М., 1945.— Вып. 2.— 190 с.
126. Шервуд Е.А. Законы лангобардов.— М., 1992.— 286 с.
127. Лень В.В. Про практику застосування примусових заходів медичного характеру // Регіональна міжвузівська науково-практична конференція “Кон¬цепція формування законодавства України (12-13 березня 1997 р.). Матеріали доповідей”.— Запоріжжя, 1997.— С. 152-154.
128. Уголовный кодекс УССР.— М., 1942.— 103 с.
129. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик // Конституция и законы Союза ССР.— М., 1983.— С. 474-536.
130. Теоретическая и прикладная социальная психология.— М.: Мысль, 1988.— 333 с.
131. Романов В.В. Юридическая психология: Учебник.— М.: Юристъ, 1999.— 448 с.
132. Степечев С., Хомовский А. Особенности производства по применению принудительных мер медицинского характера // Соц. законность.— 1967.—№5.— С. 55-58.
133. Михеев Р.И. Невменяемый в советском уголовном праве (субъект и личность): Учебное пособие.— Владивосток, 1981.— 181 с.
134. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За від. Ред. Шибіко В.П.— К.: Юрінком Інтер, 2000.— 840 с.
135. Протченко Б.А. Цели и основания применения судом принудительных мер медицинского характера к душевнобольным.— М., 1976.— 102 с.
136. Степутенкова В.К. Роль судебного эксперта при исследовании вменяе-мости (невменяемости) // Сов. гос. и право.— 1977.— № 7.— С. 103-107.
137. Кримінальне право України: Посібник для курсантів та студентів юри-дичних учбових закладів / За ред. Бовсуновського В.М.— К., 1995.— 406 с.
138. Кримінальне право України. Загальна Частина / За ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я.— Харків, 1997.— 367 с.
139. Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Под ред. проф. Рарога А.И.— М., 1997.— 319 с.
140. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть.— К., 1995.— 247 с.
141. Шишков С.Н. Правовое значение психических расстройств при произ-водстве по уголовным делам // Сов. гос. и право.— 1988.— № 12.— С. 56-61.
142. Сеченов И.М. Избранные и психологические произведения.— М.: Огиз, 1947.— 646 с.
143. Бунеев А. Понятие невменяемости и практика судебно-психиатрической экспертизы // Соц. законность.— 1954.— № 10.— С. 21-23.
144. Случевский И. Спорные вопросы судебно-психиатрической экспертизы // Соц. законность.— 1955.— № 5.— С. 38-41.
145. Протченко Б.А. К понятию невменяемости // Сов. юстиция.— 1987.— №7.— С. 20-22.
146. Уголовное право России. Общая часть: Учебник для вузов / Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. и др.— М., 1998.— Т. 1.— 639 с.
147. Калашник Я.М. Медицинские мероприятия в отношении психически больных, совершивших общественно опасные деяния / Дис. докт.— М., 1955.— 448 с.
148. Ларин А. Следствие и суд по делам о невменяемых // Соц. законность.— 1969.— № 2.— С. 44-47.
149. Улицкий С.А. Спорные вопросы применения законодательства о принудительных мерах медицинского характера // Проблемы борьбы с прес¬тупной неосторожностью.— Владивосток, 1978.— С. 94 – 101.
150. Морозов Г.В., Лунц Д.Р., Фелинская Н.И. Основные этапы развития отечественной судебной психиатрии.— М., 1976.— 336 с.
151. Фрейеров О.Е. О пределах компетенции эксперта-психиатра в уголовном процессе // Сов. гос. и право.— 1964.— № 8.— С. 113-117.
152. Фрейеров О.Е. “Мотивация” общественно опасных действий психически неполноценных лиц // Сов. гос. и право.— 1969.— № 4.— С. 96-101.
153. Петелин Б.Я. Мотивация преступного поведения // Механизм преступного поведения.— М., 1981.— С. 69-75.
154. Боброва И., Метелица Ю., Шишков С. О критериях оценки психических недостатков, препятствующих обвиняемому осуществить право на защиту // Соц. законность.— 1983.— № 11.— С. 47-49.
155. Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека.— М., 1969.— 317 с.
156. Криминальная мотивация.— М.: Наука, 1986.— 304с.
157. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения.— М., 1979.— 311 с.
158. Корж В.П. Суб‘єкт злочинних посягань у кредитно-фінансовій сфері // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск.— 2002.— С.162-166
159. Калашник Я. Критерии общественной опасности психически больных // Соц. законность.— 1970.— № 3.— С. 43-46.
160. Михайлова Т.А. Расследование и судебное рассмотрение дел о невменяемых // Сов. гос. и право.— 1986.— № 2.— С. 80-84.
161. Протченко Б.А. Принудительные меры медицинского характера.— М., 1976.— 104 с.
162. Уголовный кодекс Голландии / Научн. Ред. докт. юрид. наук, заслуженный деятель науки РФ, проф. Б.В. Волженкин, пер. с англ. И.В. Мироновой. 2-е изд.— СПб. : Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 510 с.
163. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева, пер. с китайского Д.В. Вичикова.— СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2001.— 303 с.
164. Курс советского уголовного права. Часть общая.— М., 1970.— Т.2.— 516с.
165. Богомяков Ю.С. Уголовно-правовая невменяемость: критерии и призна-ки // Сов. гос. и право.— 1989.— № 4.— С. 103-108.
166. Философский словарь / Под ред. Фролова И.Т.— М., 1987.— 558 с.
167. Кондаков Н.И. Логический словарь.— М., 1971.— 658 с.
168. Сидней Блох, Питер Реддауэй. Диагноз: Инакомыслие / Как советские пси¬хиатры лечат от политического инакомыслия.— К., 1995.— 285 с.
169. Голоднюк М.Н. Развитие российского законодательства о принудительных мерах медицинского характера // Вестник МГУ.— 1998.— Серия № 11. Право.— № 5.— С. 43-52.
170. Бердичевский Я.М., Щупак И.Я. / История Украины.— Запорожье, 1999.— 111 с.
171. Лень В.В. З історичного аспекту розвитку законодавства про примусові заходи медичного характеру періоду Х - початку ХХ століття // Вісник Запо¬різького юридичного інституту.— 2002.— №2.— С.260-265.
172. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический коммен-тарий.— К., 1978.— 683 с.
173. Уголовный кодекс Российской Федерации.— М., 1996.— Вып. 11.— 208 с.
174. Уголовный кодекс Республики Узбекистан.— Т.: “Адолат”, 1998.— 336 с.
175. Наказатєлен кодекс Болгарии.— София, 1997.— 127 с.
176. Международные акты о правах: Сборник документов.— М., 1999.— 784с.
177. Лень В.В. Примусові заходи медичного характеру та незаконне поміщення в психіатричну лікарню щодо нового кримінального законодавства України // Актуальні питання дослідження історії держави і права / Матеріали науково-практичної конференції.— Запоріжжя, 1998.— С.105-108.
178. Лень В.В. Примусові заходи медичного характеру: шляхи удосконалення // Вісник Запорізького юридичного інституту.— 1998.— № 3.— С. 121-122.
179. Кримінально-виконавче право України: (Загальна та Особлива частини): Навч. посіб./ О.М.Джужа, С.Я.Фаренюк, В.О.Корчинський та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи.2-е вид., перероб. та допов.— К.: Юрінком Інтер, 2002.— 448 с.
180. Пєтков В.П. Пенітенціарне законодавство і його реформування: Навчальний посібник.— Запоріжжя: ВПК “Запоріжжя”, 1997.— 272 с.
181. Пєтков В.П. Карально-виховний вплив на рецидивістів та його роль у зміцненні дисципліни в установах виконання покарань: Монографія.— Х.: Ун-т внутр. справ, 1996.— 98 с.
182. Прокопенко А.С. Безумная психиатрия.— М., 1997.— 176 с.
183. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб./ О.М.Джужа, В.О.Корчинський, С.Я.Фаренюк. В.Б.Василець; За заг. ред. О.М.Джужи.— К.: Юрінком Інтер, 2000.— 304 с.
184. Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовно-процессуальном праве.— Л., 1976.— 143 с.
185. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. Пер. с англ.— Симферополь, 1998.— 496 с.
186. Строгович М.С. Вопросы теории правоотношения // Сов. гос. и право.— 1964.— № 6.— С. 51-63.
187. Смирнов В.Г. Правоотношение в уголовном праве // Правоведение.— 1961.— № 3.— С. 86-96.
188. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса.— Воронеж, 1980.— 137 с.
189. Дагель П.С. Теоретические вопросы совершенствования уголовного законодательства // Конституция СССР и дальнейшее укрепление право-порядка и законности.— М., 1979.— С. 60-61.
190. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Отв. ред. Здравомыслов Б.В.— М., 1996.— 512 с.
191. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Офіційний вісник України.— К., 2000.— № 12.— С. 22-41.
192. Наказ МОЗ України і МВС України №346/877 від 19 грудня 2000 року “Про заходи щодо запобігання небезпечним діянням з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади” з інструкцією // Збірник нормативно-директивних документів з охорони здоров‘я.— К., 2001.— лютий.— С.68-71
193. Лень В.В. До питання громадського усвідомлення роботи психіатра і правоохоронних органів з душевнохворими // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. ст. (За матеріалами міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням”).— Донецьк., 2000.— № 2.— С. 200-201.
194. Абрамов В.А. Реформирование психиатрии в Украине.— К.: Факт, 2000.— 183 с.
195. Социально-психологическая адаптация осужденных и профилактика правонарушений в ИТУ: Учеб. пособие / Под. ред. И.В. Каретникова и В.И. Позднякова.— М.: ВНИИ МВД СССР, 1984.— 62 с.
196. Глушков В.А., Светлов А.Я. Применение мер медицинского характера в отношении алкоголиков, совершивших преступление // Пьянство и преступ¬ность: история, проблемы.— К., 1989.— С. 280 – 292.
197. Казначеев В.П. Современные аспекты адаптации.— Новосибирск: Наука, 1980.— 191с.
198. Философский энциклопедический словарь.— М.: Сов. Энцикл., 1983.— 839 с.
199. Растова Л.Н. Социальная адаптация личности в коллективе: Автореф. дис… канд. философ. наук.— Томск, 1973.— 23 с.
200. Трубников В.М. Кримінально-виконавче право України. Загальна частина: Навч. посібник.— Х.: “Рубікон”, 1998.— 144 с.
201. Мельник В. До проблеми виконання покарання засудженими з психічними аномаліями в умовах ВТУ // Право України.— 2000.— № 5.— с. 66-68.
202. Еникеев М.И. Юридическая психология. Учебник для вузов.— М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРАМ), 2000.— 517 с.
203. Карпец И.И. Наказание. Социальные правовые и криминологические проблемы.— М.: Юрид. лит., 1973.— 228с.
204. Шмаров И.В. Социальная адаптация освобожденных от наказания // Сов. гос и право.— 1971.— №11.— С.100-104.
205. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение (генезис и профилактика дезадаптивных преступлений).— Ереван: Айастан, 1987.— 207с.
206. Збірник нормативних документів і методичних рекомендацій з питань організації виховної та соціально-психологічної роботи серед осіб, засуд-жених до позбавлення волі (Уклад.: С. Скоков, Ю.Олійник, О. Янчук),— К.: ”МП Леся”, 2002.— 312с.
207. Антонян Ю.М. Некоторые проблемы ресоализации ранее судимых лиц // Проблемы борьбы с рецидивной преступностью.— М., 1980.— С.68-70.
208. Назаренко П.Г., Лень В.В. До питання застосування примусових заходів медичного характеру. // IV Міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р.).— Запоріжжя, 2000.— С. 180-183