Мандро Олег Вікторович. Кримінальна відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров'я судді, народного засідателя чи присяжного

Короткий опис

Мандро Олег Вікторович. Кримінальна відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров'я судді, народного засідателя чи присяжного.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Нац. акад. внутр. справ. - Київ, 2014.- 280 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

МАНДРО ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

УДК 343.36

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИНИ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я СУДДІ, НАРОДНОГО ЗАСІДАТЕЛЯ ЧИ ПРИСЯЖНОГО

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Микитчик Олександр Васильович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2014

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………….4

ВСТУП……………………………………………………………………...5

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ПОСЯГАНЬ НА СУДДЮ, НАРОДНОГО ЗАСІДАТЕЛЯ ЧИ ПРИСЯЖНОГО
1.1. Теоретико-методологічні основи дослідження особливостей кримінальної відповідальності за посягання на суддю, народного засідателя чи присяжного……………………………………………………..………….....18
1.2. Історичні передумови становлення кримінальної відповідальності за посягання на суддю, народного засідателя чи присяжного………………..31
1.3. Кримінальна відповідальність за посягання на суддю, народного засідателя чи присяжного в кримінальному праві зарубіжних країн………...48
Висновки до розділу 1………………………………………………….…68

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЯКІ ПОСЯГАЮТЬ НА СУДДЮ, НАРОДНОГО ЗАСІДАТЕЛЯ ЧИ ПРИСЯЖНОГО
2.1. Об’єктивні ознаки злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного……………………………………………………….75
2.1.1. Об’єкт злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного………………………………………..…...75
2.1.2. Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного………….………………...…106
2.2. Суб’єктивні ознаки злочинів, які посягають на суддю народного засідателя чи присяжного……………………………………………………...138
2.2.1. Суб’єкт злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного…………………………………….…….138
2.2.2. Суб’єктивна сторона злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного………………………………144
Висновки до розділу 2……………………………………………...……159

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ КВАЛІФІКУЮЧИХ ОЗНАК, ВІДМЕЖУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ЯКІ ПОСЯГАЮТЬ НА СУДДЮ, НАРОДНОГО ЗАСІДАТЕЛЯ ЧИ ПРИСЯЖНОГО ВІД СУМІЖНИХ ДІЯНЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОКАРАННЯ ЗА ЇХ ВЧИНЕННЯ
3.1. Кваліфікуючі ознаки злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного……………………………………………………...165
3.2. Відмінність злочинів, які посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного від суміжних злочинів та особливості покарання за їх вчинення……………………………………………………………………...181
Висновки до розділу 3…………………………………………………...202

ВИСНОВКИ…………………………………………………...………..206

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….219

ДОДАТКИ………………..…………………………………………..….258

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінальний процесуальний кодекс
ЦК Цивільний кодекс
ЖК Житловий кодекс
ЗУ Закон України
ВСУ Верховний Суд України
ПВСУ Пленум Верховного Суду України
ППВСУ Постанова Пленуму Верховного Суду України
СК Сімейний кодекс
УРСР

УСРР

СРСР
СНД
ЄС
РЄ Українська Радянська Соціалістична Республіка
Українська Соціалістична Радянська Республіка
Союз Радянських Соціалістичних Республік
Співдружність Незалежних Держав
Європейський Союз
Рада Європи

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з обов’язкових умов створення правової держави в Україні є забезпечення надійного захисту судом прав людини, адже лише у такому випадку можна говорити про дотримання Конституції України в частині гарантій захисту судом прав людини. У свою чергу, будь-які права людини держава може гарантувати, якщо вони забезпечені судовим захистом, що здійснюється незалежним судом шляхом прийняття справедливого, законного і обґрунтованого рішення у справі.
Кримінально-правова охорона незалежності суду полягає у встановленні, в тому числі, кримінальної відповідальності за порушення недоторканності осіб, які здійснюють правосуддя, шляхом заборони протиправного втручання в їх професійну діяльність та охорони їх життя, здоров’я, волі, честі, гідності, власності, що передбачено в ст.ст. 377-379 Кримінального кодексу України. Особливого значення набуває кримінально-правова охорона осіб, що здійснюють правосуддя, через прийняття у 2012 р. чинного Кримінального процесуального кодексу та проведенням в Україні судової реформи. Але аналіз злочинів, передбачених ст.ст. 377-379 КК засвідчив, що врегулювання кримінальним законодавством відповідальності за посягання на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, є недосконалим, потребує подальших наукових досліджень, розробки та внесення науково обґрунтованих змін до розділу XVIII Особливої частини КК.
Проте необхідність підвищення ефективності норм кримінального законодавства України про відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного є безсумнівною, оскільки 51 % респондентів проведеного автором анкетування, зазначили, що стан кримінально-правової охорони правосуддя в Україні є незадовільним. Показово, що 62,2 % опитаних оцінюють рівень ефективності норм про кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-378 КК) як низький. Згідно з даними офіційної статистики, більш ніж за останніх 10 років (2001-2013 р.р.) злочинність у сфері правосуддя загалом коливалась від 0,7 % до 1,2 % від загальної кількості вчинених злочинів [274].
Особливої уваги питання поглибленого вивчення особливостей кримінально-правового захисту життя, здоров’я суддів, народних засідателів, присяжних чи їх близьких родичів набувають в останні роки, коли спостерігається незмінна тенденція до збільшення кількості зареєстрованих злочинів проти правосуддя, так як рівень злочинів проти правосуддя в останні роки зріс на 20 %. Крім того, аналіз складів злочинів, передбачених ст.ст. 377-379 КК, дає підстави для наукової дискусії щодо визначення моменту закінчення злочинів та відмежування їх від суміжних діянь. Саме тому актуальність поглибленого вивчення вказаних питань обумовлюється віддзеркаленням у правовому статусі судді, народного засідателя чи присяжного повноважень, ролі, значення й ефективності всієї судової влади в цілому та дасть можливість з урахуванням реалій життя створити демократичну судову владу.
Проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя були предметом праць вітчизняних учених і дослідників наукових шкіл країн СНД, таких, як Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, О. М. Бандурка, І. Г. Богатирьов, В. І. Борисов, Ю. В. Баулін, Я. М. Брайнін, І. А. Вартилецька, А. В. Галахова, В. К. Глистін, М. Н. Голоднюк, В. В. Голіна, Н. О. Гуторова, О. О. Дудоров, О. М. Ігнатов, О. Г. Кальман, Н. Д. Квасневська, О. О. Кваша, О. Г. Колб, М. І. Колос, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, В. В. Кузнецов, О. М. Литвак, С. Я. Лихова, В. Т. Маляренко, О. А. Мартиненко, П. С. Матишевський, О. І. Медведько, М. І. Мельник, В. О. Мисливий, А. А. Музика, В. О. Навроцький, В. І. Осадчий, М. І. Панов, І. О. Плужнік, А. В. Савченко, В. О. Туляков, Ш. С. Рашковська, В. В. Сташис, Є. Л. Стрельцов, С. А. Тарарухін, В. Я. Тацій, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, В. І. Шакун, М. Д. Шаргородський, Т. М. Шимко, С. C. Яценко та інші.
Останнім часом в Україні і за кордоном було захищено декілька дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора або кандидата юридичних наук, присвячені характеристиці чи кваліфікації злочинів проти правосуддя. Так, це наступні роботи: Вакулик О. О. «Кримінально-правова характеристика примушування давати показання», Воронцов А. В. «Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства», Головчук В. А. «Кримінально-правова охорона порядку виконання судових рішень», Денисов С. А. «Актуальные проблемы уголовной ответственности за преступления против правосудия», Дідик С. Є. «Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину», Квасневська Н. Д. «Відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)», Кончаковська В. В. «Примушування давати показання: кримінально-правові та кримінологічні аспекти», Кудрявцев В. В. «Кримінально-правова охорона життя носіїв судової влади за кримінальним законодавством України», Лобанова Л. В. «Преступления против правосудия: проблемы классификации посягательств, регламентации и дифференциации ответственности», Мамчур В. М. «Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку», Мартіросян А. Г. «Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність осіб, які здійснюють правосуддя», Мірошниченко С. С. «Злочини проти правосуддя: теоретичні і прикладні проблеми запобігання та протидії», Міщук І. П. «Кримінально-правова охорона життя та здоров’я захисника чи представника особи», Сийплокі М. В. «Кримінально-правова характеристика притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності», Сміх В. В. «Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу», Юшина Ю. В. «Посягання проти правосуддя, що здійснюються у процесі перевірки інформації про вчинені або підготовлювані злочини (кримінально-правовий аспект)». Але в більшості оприлюднених робіт проводилася загальна характеристика окремих злочинів проти правосуддя або розкривалися особливості кваліфікації окремих видів злочинів чи вказувалося їх значення, при цьому більшість дисертацій присвячено аналізу застарілого кримінального законодавства. Особливого значення вказане положення набуває з огляду на вступ в дію нового кримінального процесуального законодавства (КПК України 2012 р.).
Проте комплексного теоретичного дослідження особливостей кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя, здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (які в роботі ми надалі називатимемо «насильницькі злочини проти правосуддя») (ст.ст. 377-379 КК) в кримінально-правовій науці не проводилося. Невизначеність кримінально-правової оцінки злочинних посягань на осіб, що є носіями судової влади, зумовлені, в тому числі, наявністю тенденції збільшення кількості та бланкетності спеціальних складів злочинів, що передбачають відповідальність за насильницькі злочини та за посягання на носіїв судової влади. Також варто звернути увагу при обґрунтуванні актуальності теми дослідження на те, що слідча та судова практика стикається із значними труднощами при кваліфікації насильницьких злочинів проти правосуддя. Разом з тим, не можна забувати, що певні якості потерпілих (а саме – виконання ними професійних функцій) мають значення не тільки при кваліфікації злочинів, але і можуть виступати підставою для призначення того чи іншого виду покарання.
Вищевикладені аргументи свідчать про необхідність теоретичного дослідження особливостей кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя, здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК) в сучасних умовах розвитку кримінально-правової теорії і правозастосовчої діяльності в Україні. Отже, викладені обставини в своїй сукупності зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1209-р., тематики Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2010-2014 р.р. (затвердженої Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.), п. 7 Додатку 2 до Наказу МВС України від 29.07.2010 р. № 347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років», п. 4.4.2.5. Основних наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2009-2013 р.р., затверджених Наказом Міністерства освіти і науки України від 26.11.2009 р. № 1066/609, положень Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21.11.2002 р. № 228-IV, положень Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2006 р. № 1001, Концепції реформування кримінальної юстиції України (затвердженої Указом Президента України від 08.04.2008 р.), Плану заходів щодо реалізації цієї Концепції (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 р.), Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ на 2011-2014 р.р., затверджених Вченою Радою НАВС 24.02.2009 р. (протокол № 2). Дисертація включена Координаційним Бюро в Національній Академії Правових наук до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (№ 990, 2009 рік).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна та системна розробка питань кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя, здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК), удосконалення положень кримінального законодавства в частині відповідальності за вказані злочини та формулювання пропозицій щодо запровадження та використання їх у практичній діяльності.
Для досягнення поставленої мети визначені такі основні задачі:
 розкрити теоретико-методологічні засади дослідження законодавства України про кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК);
 дослідити історичні передумови становлення кримінальної відповідальності за окреслені вище злочини;
 здійснити порівняльно-правовий аналіз національного та зарубіжного кримінального законодавства, яке регламентує відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного;
 визначити особливості соціальної обумовленості криміналізації посягань на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного;
 охарактеризувати об’єктивні елементи складів злочинів, передбачених ст.ст. 377-379 КК, вказавши їх обов’язкові та факультативні ознаки;
 проаналізувати суб’єктивні елементи окреслених вище складів злочинів, розкриваючи при цьому їх обов’язкові та факультативні ознаки;
 дослідити зміст кваліфікуючих ознак злочинів, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного;
 здійснити відмежування злочинів, які посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного від суміжних діянь;
 визначити особливості застосування покарання за злочини, передбачені ст.ст. 377-379 КК;
 сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства України, що регулює питання кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення правосуддя.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що ґрунтуються на принципах глибокого, всебічного, об’єктивного аналізу особливостей кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного. У даній роботі для досягнення мети та задач дослідження були використані такі методи: 1) діалектичний (у процесі дослідження елементів складів злочину, розкриття змісту понять, зазначених у диспозиціях кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного – підрозділи 1.1., 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.); 2) історичний (під час дослідження історичних передумов та основних етапів формування вітчизняного законодавства, що передбачає кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного – підрозділи 1.2., 1.3.); 3) порівняльно-правовий (при здійсненні порівняння національного та зарубіжного кримінального законодавства, яке регламентує відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного – підрозділ 1.3.); 4) формально-юридичний (при аналізі понятійного апарату дисертаційного дослідження та положень ст.ст. 377-379 КК, – підрозділи 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.); 5) системно-структурний (при дослідженні внутрішньої будови кримінально-правових заборон, пов’язаних із злочинами, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного – підрозділи 2.1., 2.2.); 6) опитування (при проведенні опитування працівників правоохоронних органів – підрозділи 1.2., 1.3., 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.); 7) статистичний (при обґрунтуванні, аналізі й узагальненні емпіричної інформації, що стосується досліджуваної теми – підрозділи 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.); 8) моделювання (при обґрунтуванні пропозицій щодо зміни чинного законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, – підрозділи 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.).
Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Науково-теоретичною базою дисертації є наукові праці з питань кримінального, кримінального процесуального, адміністративного, конституційного права, кримінології, теорії держави і права, філософії.
Нормативну базу дослідження складають міжнародні правові акти, Конституція України, КК та інші закони, а також підзаконні нормативно-правові акти України.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали судової практики України за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК) (137 справ), узагальнення Верховного Суду України, результати узагальнення проведених анкетувань працівників суду на предмет оцінювання ними особливостей кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (180 осіб).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є першим в Україні дослідженням, в якому здійснено комплексний теоретичний аналіз особливостей кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК). Особистий внесок дисертанта полягає у формулюванні та обґрунтуванні низки нових теоретичних положень, що мають значення для науки, правозастосовчої практики та вдосконалення кримінального законодавства. До положень, що мають наукову новизну та запропоновані особисто здобувачем, належать такі:
уперше:
 визначено, залежно від виокремлення об’єкта аналізованих діянь, п’ять періодів розвитку вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного у вітчизняному кримінальному законодавстві (з часів Київської Русі і закінчуючи ухваленням у 2001 р. чинного КК України);
 встановлені спільні та відмінні риси положень кримінального законодавства України та зарубіжних країн, які передбачають відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного з урахуванням різниці в правових традиціях держав постсоціалістичної, континентальної та англо-американської правових сімей;
 доведено, що соціальна обумовленість криміналізації діянь, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, зумовлюється низкою чинників – історичними, кримінологічними, нормативно-правовими, міжнародними та соціально-психологічними;
 конкретизовано мету аналізованих злочинів, завдяки чому пропонується в диспозиціях аналізованих злочинів вказати: «з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї»;
 аргументовано відповідно у ч. 2 та ч. 3 ст. 377 КК встановити відповідальність за спричинення шкоди у значному чи великому розмірі, а також доповнити цю статтю приміткою, яка визначала б розміри заподіяної майнової шкоди (крім того, у ч. 3 цієї статті слід вказати на конструкцію «загибель однієї людини»);
 обґрунтовано, якщо йдеться про умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, відмовитися від кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину шляхом підпалу чи вибуху», оскільки інша кваліфікуюча ознака – «вчинення злочину загальнонебезпечним способом» – охоплює таке діяння;
 висловлена пропозиція про виключення ст. 378 КК із числа норм Особливої частини КК;
 запропонована нова модель законодавчої конструкції ст. 379 КК, де передбачено встановити відповідальність лише за умисне вбивство потерпілих у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя;
удосконалені:
 класифікація потерпілих із аргументацією доцільності запровадження серед їх кола, поряд із суддею, народним засідателем та присяжним, категорії «близькі особи», що включатиме три групи: 1) близькі родичі: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати та сестри, дід, баба, внуки; 2) особи, що перебувають в спорідненні із потерпілими, але не віднесені законодавством до числа його близьких родичів (наприклад, двоюрідні брати і сестри, тітка, дядько, племінник); 3) особи, заручені із потерпілим, а також друзі, інші особи, життя, здоров’я та інші обставини яких завідомо для винного дорогі потерпілому в силу сформованих особистих стосунків (наприклад, наречена, зять, невістка, теща, свекор);
 уявлення про форми об’єктивної сторони складів злочинів, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК), якими є погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, заподіяння побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, знищення майна, пошкодження майна, посягання на життя;
 зміст шкоди як наслідку, що завдається аналізованими злочинами потерпілому та яка може бути фізичною, майновою чи моральною;
 питання застосування покарання за злочини, які посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного шляхом розширення можливості застосування альтернативних позбавленню волі видів покарання та уточнення меж покарання у виді позбавлення волі;
набули подальшого розвитку:
 висновки про те, що кримінальне законодавство країн-членів колишнього СРСР, у якості потерпілих від злочинів проти правосуддя не обмежується лише особами, що безпосередньо здійснюють правосуддя, а також визнає такими прокурора, слідчого, захисника, експерта, судового наглядача, судового виконавця;
 аргументація, що обов’язковою ознакою складів досліджуваних злочинів є мета – не допустити або припинити правомірну діяльність потерпілого чи змінити її характер, а при вчиненні злочинів після виконання відповідних обов’язків, обов’язковим є мотив – помсти за цю діяльність;
 теоретичні підходи, що злочини, які посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, відмежовуються від суміжних злочинів за ознаками основного безпосереднього об’єкта, предмета, потерпілого, за розмірами спричиненої шкоди та за такими ознаками суб’єктивної сторони, як мотив і мета.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в роботі висновки, пропозиції можуть бути використані:
– у законотворчій діяльності при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень в діюче кримінальне законодавство для подальшого вдосконалення законодавства України, що стосується злочинів, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 19.05.2014 р.);

– у практичній діяльності правоохоронних органів як рекомендації при розслідуванні посягань на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 22.05.2014 р.);
– у науково-дослідній діяльності – для подальшого дослідження питань кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 16.04.2014 р.);
– у навчальному процесі – при підготовці та проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з курсів Загальної та Особливої частин кримінального права України та спецкурсів, присвячених проблемам застосування кримінально-правових норм у вищих юридичних навчальних закладах (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 16.04.2014 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені у виступах дисертанта на: науково-теоретичних конференціях «Актуальні проблеми кримінального права (пам’яті професора П. П. Михайленка)» (Київ, 24.09.2010 р., 16.11.2011 р., 07.12.2012 р., 06.12.2013 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми безпекознавства та правової науки в контексті сучасної соціально-економічної і адміністративно-правової реформи» (Київ, 29.03.2012 р.), підсумковій науково-теоретичній конференції «Наукові здобутки молодих науковців-правоохоронців» (Київ, 28.03.2014 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції» (23.05.2014 р., м. Харків).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в шести статтях у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань України (одна з них – у зарубіжному виданні), та семи тезах доповідей на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять сім підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел (340 найменувань) і додатків. Загальний обсяг роботи складає 280 сторінок, з них основного тексту – 218 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження кримінальної відповідальності за вчинення насильницьких злочинів щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК) дозволяє зробити наступні висновки, сформулювати певні пропозиції та рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.
Вивчення теоретичних робіт та результати власних досліджень дає можливість автору зробити наступні висновки.
1. Теоретико-методологічні засади дослідження законодавства України про кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного (ст.ст. 377-379 КК) дозволили дисертанту побудувати нові наукові гіпотези, ґрунтовно охарактеризувати теоретичні засади визначення та формування кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, узагальнити необхідну кількість дослідних даних та підготувати пропозиції щодо подальшого удосконалення чинного законодавства стосовно удосконалення кримінального законодавства України, яке регулює питання кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного.
2. Кримінальна відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного опосередковано передбачалася навіть в законодавчих актах Київської Русі. Поступово у подальших пам’ятках кримінального права з’являлися положення щодо відповідальності за злочини проти суду, при цьому перелік зазначених діянь був широкий, але не мав окремо визначеного об’єкту. Лише у КК УРСР 1960 р. вперше було започатковано кримінально-правовий інститут «Злочини проти правосуддя», якому притаманною була відсутність чіткої систематизації злочинних посягань на інтереси правосуддя. Чинним КК 2001 р. передбачається кримінальна відповідальність за посягання на носіїв судової влади – суддів, народних засідателів та присяжних у ст.ст. 376, 376-1, 377, 378 та 379 КК.
На підставі опрацьованого матеріалу встановлено 5 періодів розвитку законодавства залежно від виокремлення об’єкта аналізованих злочинів:
1) розміщення норм про відповідальність за злочини проти правосуддя в різних главах джерел прав, які не мали окремо визначеного об’єкту (з найдавніших часів до вступу в дію Соборного Уложення 1649 р.);
2) об’єднання в одній главі норм, що передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя (починаючи від Соборного Уложення 1649 р. і до середини ХІХ ст.);
3) відмова від кримінально-правових норм, що забезпечували гарантії незалежності і безпеки осіб, які здійснюють правосуддя і «розпорошення» їх в декількох розділах чи главах (Уложення 1845 р., Кримінальне Уложення 1903 р., КК УССР 1922 р. та КК УРСР 1927 р.);
4) започаткування кримінально-правового інституту «Злочини проти правосуддя», характерною особливістю якого була відсутність чіткої систематизації злочинних посягань на інтереси правосуддя (КК УРСР 1960 р.);
5) вступ в дію чинного КК, який чітко передбачає кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на суддю, народного засідателя чи присяжного у ст.ст. 376, 376-1, 377, 378 та 379 КК.
3. Більшість КК країн-членів колишнього СРСР (Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації, Таджикистану) встановлюють кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, яка настає виключно у зв’язку із їх діяльністю в галузі правосуддя. Таке явище є результатом спільного початкового кримінального законодавства, що приймалося за часів СРСР і на основі якого були прийняті і вступили в дію чинні КК незалежних держав. Крім того, для держав-учасниць СНД був запроваджений і рекомендований для подальшого вивчення та оброблення Модельний КК для держав-членів СНД, на основі якого пропонувалося приймати власні закони про кримінальну відповідальність.
Головним при встановленні кримінальної відповідальності за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, яка настає виключно у зв’язку із їх діяльністю в галузі правосуддя, є встановлення причинного зв’язку між діяльністю зазначених осіб щодо здійснення правосуддя і самим злочинним посяганням.
Встановлено, що КК країн-членів колишнього СРСР, на відміну від КК України, коло потерпілих не обмежують лише особами, що здійснюють правосуддя, а потерпілими можуть бути прокурор, слідчий, особа, що проводить дізнання, захисник, експерт, судовий наглядач, судовий виконавець, а також їх близькі родичі у зв’язку з розглядом справ або відповідних матеріалів в суді, або провадженням попереднього розслідування, або виконання вироку, або іншого судового акту. Разом з тим, кримінальна відповідальність лише за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного КК країн-членів колишнього СРСР не обмежується, адже до злочинів проти правосуддя відносяться ще кілька злочинних діянь: погроза або насильницькі дії (це може бути погроза вбивством, спричиненням шкоди здоров’ю, знищення чи пошкодження майна – КК Республіки Казахстан та Азербайджанської Республіки), неповага до суду (образа вказаних категорій осіб), наклеп у їх відношенні та вплив у будь-якій формі в законну діяльність потерпілих.
Законодавче закріплення досліджуваних складів злочинів у КК європейських країн, на відміну від вітчизняного, не встановлює кримінальної відповідальності за посягання на осіб, які здійснюють правосуддя, а передбачає відповідальність за злочинні посягання тих осіб, які протидіють здійсненню правосуддя.
Визначено, що законами про кримінальну відповідальність зарубіжних країн (як членів колишнього СРСР, так і європейських держав) передбачена кримінальна відповідальність за: погрозу вбивством чи насильством, про що вказано у ст. 377 КК України – в КК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Азербайджанської Республіки, Таджикистану та Федеративної Республіки Німеччини; погрозу знищенням чи пошкодженням майна (ст. 377 КК України) – в КК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Азербайджанської Республіки, знищення чи пошкодження майна – лише у законодавстві України (ст. 378 КК України), вбивство або замах на вбивство (ст. 379 КК України) – в КК Російської Федерації, Республіки Казахстан, Азербайджанської Республіки, Англії, Франції.
4. Встановлено, що соціальна обумовленість криміналізації діянь, які посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, обумовлюється історичними (наявністю історичних передумов), кримінологічними (значною поширеністю в останній час у суспільстві посягань проти правосуддя), нормативно-правовими (необхідністю забезпечення та регулювання таких відносин у країні за допомогою правових норм, закріплених у вітчизняних правових актах, які в свою чергу, є гарантією забезпечення правосуддя і незалежності суддів у державі в цілому), міжнародними (необхідністю захисту правосуддя, закріпленого в міжнародно-правових актах, які ратифікувала Україна, взявши на себе зобов’язання їх дотримання) та соціально-психологічними чинниками (введення кримінальної заборони на діяння, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного обумовлено також їх високим ступенем суспільної небезпеки, який пояснюється важливістю та значимістю об’єкта кримінально-правового захисту та характером і розміром шкоди, яка може завдаватися суспільним відносинам, домірністю позитивних та негативних наслідків криміналізації та кримінально-політичною адекватністю).
5. Родовим об’єктом посягань у аналізованих насильницьких злочинах проти правосуддя виступають суспільні відносини, що регулюють встановлену законом нормальну діяльність системи правосуддя. Основним безпосереднім об’єктом аналізованих насильницьких злочинів проти правосуддя є встановлений порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного засідателя чи присяжного, що забезпечує незалежність суддів, а також їх безпеку. Додатковим обов’язковим об’єктом вказаних злочинів можуть бути психічна та фізична недоторканість потерпілої особи, її життя та здоров’я; додатковим факультативним – здоров’я, життя особи, громадський порядок, громадська безпека.
Предмет злочину проти правосуддя – це передбачений законом про кримінальну відповідальність матеріалізований носій суспільних відносин у сфері правосуддя, шляхом впливу на який заподіюється шкода чи створюється загроза її заподіяння таким відносинам. Предметом злочину, передбаченого ст. 378 КК, є майно (рухоме чи нерухоме), що належить за правом власності потерпілому (речі, гроші, цінні папери та інші майнові цінності).
Потерпілий – це фізична особа, якій злочином завдано моральної, фізичної чи майнової шкоди або близькі родичі особи, яка перебуває у стані, що унеможливлює подання нею відповідної заяви, або юридична особа, якій злочином завдано майнової шкоди.
На підставі викладеного матеріалу, вивчення наукової літератури та емпіричних даних, видається необхідним внести зміни до ст.ст. 377-379 КК, де варто замінити поняття «близьких родичів» на більш широке «близькі особи» (підтримано 61 % респондентів), яких можна представити у виді трьох груп: 1) близькі родичі: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати та сестри, дід, баба, внуки; 2) особи, що перебувають в спорідненні із потерпілими, але не віднесені законодавством до числа його близьких родичів (наприклад, двоюрідні брати і сестри, тітка, дядько, племінник); 3) особи, заручені із потерпілим, а також друзі, інші особи, життя, здоров’я та інші обставини яких завідомо для винного дорогі потерпілому в силу сформованих особистих стосунків (наприклад, наречена, зять, невістка, теща, свекор).
Об’єктивна сторона злочинів у сфері здійснення правосуддя має цілий ряд специфічних властивостей, серед яких: особлива сфера, в межах якої вчиняється аналізована група діянь – сфера відправлення правосуддя; дія норм не тільки національних, а й міжнародно-правових актів у галузі прав і свобод людини, адже види злочинів вчиняються в сфері відносин між державою і особою та зачіпають права і свободи людини і громадянина. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони насильницьких злочинів проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК) є діяння у формі дії або бездіяльності.
Формами об’єктивної сторони насильницьких злочинів проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК), яких налічується 5, є:
1) погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна (ч. 1 ст. 377 КК). Погроза вбивством судді, народного засідателя чи присяжного, а також їх близьких родичів (ч. 1 ст. 377 КК) – це залякування позбавлення потерпілих життя, що виражається у будь-якій формі: усно, письмово, за допомогою різних дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо), шляхом демонстрації зброї. Погроза насильством щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів (ч. 1 ст. 377 КК) – це погроза заподіяння потерпілій особі побоїв, тілесних ушкоджень, інших насильницьких дій. Разом з тим, до даного виду погроз варто відносити погрозу позбавити потерпілого свободи пересування, погрозу ввести до організму потерпілого без його згоди або поза його волею наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі речовини тощо, погрозу зґвалтувати чи вчинити насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо. Погроза знищенням чи пошкодженням майна судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів (ч. 1 ст. 377 КК) – це активні дії, спрямовані на залякування потерпілого знищенням чи пошкодженням майна негайно або в майбутньому;
2) заподіяння побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2, ч. 3 ст. 377 КК) – це нанесення ударів, побоїв, поранень та в інший вплив на зовнішні покрови тіла людини шляхом застосування фізичної сили, холодної або вогнепальної зброї чи інших предметів, рідини (кислоти, окропу), сипучих речовин тощо, а також вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин шляхом отруєння, обпоювання наркотичними, одурманюючими чи іншими речовинами;
3) знищення майна (ч. 1 ст. 378 КК);
4) пошкодження майна (ч. 1 ст. 378 КК);
5) посягання на життя (ст. 379 КК).
Погроза в контексті ч. 1 ст. 377 КК – це умисний протиправний вплив на психіку судді, народного засідателя чи присяжного, їх близьких родичів будь-яким способом, що здатний викликати негативні емоції та зміни в організмі потерпілого, завдяки чому він може бути позбавлений контролю з боку свідомості за його поведінкою. Погроза не завжди повинна мати реальний характер.
Шкода як наслідок, що завдається злочином правосуддю, може бути: а) фізичною (ч. 2 та ч. 3 ст. 377 КК – заподіяння побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень судді, народному засідателю, присяжному, їх близьким родичам, ст. 379 КК – заподіяння смерті вказаним категоріям осіб; б) майновою (ст. 378 КК – знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких родичів); в) моральною (ч. 1 ст. 377 – погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна судді, народного засідателя, присяжного, їх близьких родичів, а також інших злочинів – ч. 2, ч.3 ст. 377, ст. 378, ст. 379 КК).
Обстановка вчинення аналізованих злочинів – це наявність зв’язку між вчиненими діяннями (погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна (ч. 1 ст. 377 КК), заподіяння побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2, ч. 3 ст. 377 КК), знищення чи пошкодження майна (ч. 1 ст. 378 КК), посягання на життя (ст. 379 КК) та діяльністю потерпілого щодо здійснення правосуддя.
Моменти закінчення аналізованих злочинів проти правосуддя є різними. Так, за ч. 1 ст. 377 КК злочин має формальний склад, який визнається закінченим з моменту доведення погрози до відома потерпілого незалежно від того, чи вплинула вона на діяльність судді, народного засідателя або присяжного і незалежно від того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мав винний намір та можливість її реалізувати. Злочини, передбачені в ч. 2 і ч. 3 ст. 377 КК мають матеріальний склад і вважаються закінченими з моменту заподіяння відповідних тілесних ушкоджень чи з моменту завдання побоїв. Злочин, передбачений ст. 378 КК має матеріальний склад злочину і є закінченим з моменту знищення чи пошкодження майна незалежно від їх розміру. Діяння, зазначене в ст. 379 КК, має усічений склад злочину і вважається закінченим з моменту вчинення замаху на вбивство.
6. Суб’єктом аналізованих злочинів може бути лише фізична особа, яка є на момент вчинення передбаченого законом про кримінальну відповідальність діяння осудною. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вказані злочини, встановлений у КК залежно від виду злочину: 16 років або 14 років. Так, відповідальність за погрозу щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ч. 1 ст. 377 КК) та за умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, вчинене без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 378 КК) настає з шістнадцятирічного віку. За умисне заподіяння побоїв, легких, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень судді, народному засідателю чи присяжному (ч. 2 та 3 ст. 377 КК), за умисне знищення або пошкодження майна, вчинене шляхом вибуху, підпалу або іншим загально небезпечним способом, або таке, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 378 КК), за посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 379 КК), несе відповідальність особа, яка досягла чотирнадцяти років.
Суб’єктивна сторона у всіх аналізованих злочинах передбачає вину у формі прямого чи непрямого умислу.
Словосполучення «у зв’язку з їх діяльністю», що використовується при описанні аналізованих злочинів, свідчить, що обов’язковою ознакою складів вказаних злочинів є мета – не допустити або припинити правомірну діяльність потерпілого чи змінити її характер; при вчиненні злочину після виконання відповідних обов’язків, обов’язковим є мотив – помсти за цю діяльність. З метою уніфікації кримінально-правової охорони правосуддя пропонується в диспозиціях ст. 377 та ст. 379 КК конкретизувати мету злочинів, замінивши слова «у зв’язку з діяльністю щодо здійснення правосуддя» словосполученням «з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї». Таку позицію підтримує переважна більшість опитаних дисертантом практичних працівників ОВС (93 % з усіх респондентів).
7. Вивчення кваліфікуючих ознак складу злочину є мало висвітленим у навчальній і науковій літературі, незважаючи на тенденцію широкого застосування кваліфікованих складів злочину як найперспективнішого шляху диференціації кримінальної відповідальності. При цьому не можна кваліфікуючі ознаки ототожнювати з обставинами, що обтяжують чи пом’якшують покарання, адже в одній своїй частині кваліфікуючі ознаки споріднені ознакам складу злочину, а у другій – обставинам, які пом’якшують і обтяжують покарання. Але основним і визначальним є зв’язок кваліфікуючих ознак з категорією складу злочину, тому що у всіх випадках кваліфікуючі ознаки виступають ознаками складу злочину і цим якісно відрізняються від обставин, які зазначені в статтях 66-67 КК, та зближуючись з обставинами, які пом’якшують або обтяжують покарання, кваліфікуючі ознаки виступають засобом диференціації, а не індивідуалізації покарання. Кваліфікуючі ознаки є ознаками складу злочину і свідчать про серйозний перепад у ступені суспільної небезпечності порівняно з тим, який відображений ознаками основного складу злочину.
Серед аналізованих насильницьких злочинів проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК) лише у ст. 378 КК передбачаються наступні кваліфікуючі ознаки: 1) діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення загибелі людей; 3) настання інших тяжких наслідків. Якщо йдеться про умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, то слід відмовитися від кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину шляхом підпалу чи вибуху», оскільки інша кваліфікуюча ознака – «вчинення злочину загальнонебезпечним способом» – охоплює таке діяння (підтримано 64 % респондентів). Доцільно також зменшити кількість потерпілих, яким може бути спричинена смерть в результаті умисного знищення чи пошкодження майна, при цьому вказана кваліфікуюча ознака повинна мати такий вигляд: «спричинення загибелі особи».
8. У протидії з насильницьким злочинам проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК) велике значення має правильна кваліфікація таких діянь та їх співвідношення із іншими суміжними злочинами.
Суміжними із насильницькими злочинами проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК) треба визнати склади таких злочинів: ст. 112, ст. 115, ст. 119, ст. 121, ст. 122, ст. 125, ст. 126, ст. 127, ст. 129, ст. 194, ст. 195, ст. 196, ст. 258, ст. 345, ст. 346, ст. 347, ст. 348, ст. 352, ст. 398, ст. 399, ст. 400, ст. 405, ст. 411, ст. 412, ст. 443 КК. Відмежування суміжних складів злочинів проводяться за ознаками їх юридичних складів – за ознаками об’єкту, об’єктивної сторони, суб’єкту, суб’єктивної сторони, а також за обов’язковими та факультативними ознаками.
Насильницькі злочини проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК) відмежовуються від суміжних злочинів за ознаками основного безпосереднього об’єкта, предмета, потерпілого, за розмірами спричиненої шкоди та за такими ознаками суб’єктивної сторони, як мотив і мета діяння.
9. Санкції насильницьких злочинів проти правосуддя (ст.ст. 377-379 КК) потребують включення покарань, не пов’язаних з позбавленням волі та удосконалення меж застосування позбавлення волі. Уважають правильним включення покарань, не пов’язаних з позбавленням волі 91 % з усіх опитаних.
10. Вважаємо за доцільне внести до КК наступні зміни і доповнення:
1) у диспозиціях аналізованих норм (ст. 377-379 КК) слова «їх близьких родичів» замінити на словосполучення «близьких осіб»;
2) встановити відповідальність у ст. 379 КК лише за умисне вбивство відповідних потерпілих у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя. Таким чином, ст. 379 КК матиме наступний вигляд: «Вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких осіб»;
3) в диспозиціях ст. 377 та ст. 379 КК необхідно конкретизувати мету злочинів, ввівши замість слів «у зв’язку з діяльністю щодо здійснення правосуддя» словосполучення «з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї»;
4) викласти кваліфікуючу ознаку щодо способу вчинення злочину у такій редакції: «ті самі дії, вчинені загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель особи, або інші тяжкі наслідки» та включити її до ч. 3 ст. 377 КК;
5) виключити ст. 378 КК із числа норм Особливої частини КК;
6) в ч. 2 ст. 377 КК передбачити кваліфікуючу ознаку наступного змісту: «або знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, їх близьких осіб, що спричинило шкоду у значному розмірі»;
7) в ч. 3 ст. 377 КК передбачити особливо кваліфікуючу ознаку: «або знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких осіб, що спричинило шкоду у великому розмірі чи вчинені загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель особи чи інші тяжкі наслідки»;
8) доповнити КК приміткою до ст. 377 КК наступного змісту: «відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах – така, що у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину»;
9) змінити санкції аналізованих злочинів.
Таким чином, аналізовані злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, матимуть наступний вигляд:
Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного
1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких осіб з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї, – карається штрафом у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами від ста вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким особам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, або знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, їх близьких осіб, що спричинило шкоду у значному розмірі з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї, – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі від трьох до шести років.
3. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким особам тяжкого тілесного ушкодження або знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких осіб, що спричинило шкоду у великому розмірі чи вчинені загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель особи чи інші тяжкі наслідки з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї, – карається позбавленням волі від семи до дванадцяти років.
Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах – така, що у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Стаття 378. – виключена.
Стаття 379. Вбивство судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя
Вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких осіб з метою недопущення діяльності щодо здійснення правосуддя, перешкоджання їй або помсти за неї, – карається позбавленням волі від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Таким чином, доведено, що чинні кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за злочини, що посягають на життя та здоров’я судді, народного засідателя чи присяжного, потребують удосконалення з точки зору чіткого визначення їх цільової спрямованості та законодавчої фіксації чинників, які більш повно можуть визначити юридичну природу вказаних злочинів, будуть сприяти підвищенню авторитету судової влади, забезпеченню стабільного правопорядку в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абазалиев Р. К. Социальная обусловленность уголовной ответственности за угрозу или насильственные действия в связи с осуществлением правосудия или производством предварительного расследования / Р. К. Абазалиев // Российский следователь. – 2006. – № 1. – С. 29–32.
2. Агузаров Т. Уголовная ответственность за посягательство на неприкосновенность судьи / Т. Агузаров // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 7–8.
3. Акімов М. О. Кримінально-правова характеристика захоплення заручників за законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М. О. Акімов. – К., 2009. – 20 с.
4. Антонян Ю. М. Терроризм (Криминологическое и уголовно-правовое исследование) / Ю. М. Антонян. – М. : Щит-М, 1998. – 306 с.
5. Багіров С. Р. Причинний зв’язок у кримінальному праві: огляд стану проблеми / С. Р. Багіров // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. – К. : КІВС, «МП Леся». – 2002. – С. 166–171.
6. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть / М. И. Бажанов. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 235 с.
7. Базаров Р. А. Преступность несовершеннолетних: криминальное насилие, меры противодействия / Р. А. Базаров. – Екатеринбург, ЕВШ МВД РФ, 1996. – 282 с.
8. Байлов А. В. Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров’я особи, вчинені в стані сильного душевного хвилювання : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Антон Володимирович Байлов. – Х., 2005. – 241 с.
9. Баренбойм П. Конституция мира. Библейские корни независимости суда / П. Баренбойм. – М. : Белые Альвы, 1997. – 144 с.
10. Беккария Чезаре. О преступлениях и наказаних / Чезаре Беккария. – М. : Фирма «Стелс», 1995. – 303 с.
11. Бикмашев В. Наказание за посягательство на жизнь, предусмотренное ст.ст. 277, 295, 317 УК РФ / В. Бикмашев, В. Яловая // Уголовное право. – 2007. – № 6. – С. 9–12.
12. Бобраков И. А. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь лица, осуществляющего правосудие или предварительное следствие / И. А. Бобраков // Российский следователь. – 2006. – № 3. – С. 16–20.
13. Богатирьов І. Г. Кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія; кримінально-виконавче право» / І. Г. Богатирьов – К., 2006. – 32 с.
14. Бойко В. Ф. Право людини на правосуддя (Судове право України) : [навч. посіб.] / Бойко В. Ф., Євдокимов В. О., Юлдашев О. Х. – К. : «Варта»; МАУП, 2003. – 218 с.
15. Борисов В.И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Х. : НПКФ «Консум», 1995. – 104 с.
16. Бородин С. В. Квалификация преступлений против жизни / С. В. Бородин. – М. : Изд-во Юрид. лит-ра, 1977. – 239 с.
17. Бородин С. В. Об ответственности за угрозу убивством / С. В. Бородин // Социалистическая законность. – 1989. – № 1. – С. 29–32.
18. Брайнин Я. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве / Я. Брайнин. – М. : Юридическая литература, 1963. – 267 с.
19. Братасюк М. Ціннісний підхід до права в контексті сучасної правничої методології / М. Братасюк // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 3–7.
20. Брич Л. Суміжні склади злочинів: поняття та ознаки / Л. Брич // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 102–109.
21. Бурко О. В. Кримінальна відповідальність за вчинення умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. В. Бурко. – Київ, 1997. – 18 с.
22. Вакулик О. О. Кримінально-правова характеристика примушування давати показання : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ольга Олексіївна Вакулик. – К., 2011. – 256 с.
23. Вартилецька І. А. Забезпечення ефективності кримінальних покарань за злочини проти правосуддя у процесі їх застосування / І. А. Вартилецька // Актуальні проблеми вдосконалення кримінального законодавства України : тези доп. міжвідом. наук.-практ. конф. (Київ, 25 травня 2007 р.) / Ред. кол. : Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, О. М. Костенко та ін. – К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2007. – С. 135–137.
24. Вартилецька І. А. Завідомість як конструктивна ознака складу злочинів проти правосуддя / І. А. Вартилецька // Актуальні проблеми кримінального права (пам’яті професора П.П. Михайленка) : тези доп. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 24 вересня 2010 р.) [Текст] / ред. кол. : В. В. Коваленко (голова), О. М. Джужа, Є. М. Бодюл та ін. – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2010. – С. 156–157.
25. Вартилецька І. А. Кримінально-правова охорона правосуддя за законодавством зарубіжних країн / І. А. Вартилецька // Дні науки Національного університету «Києво-Могилянська академія» на факультеті правничих наук. 2011-2012 : тези наукових доповідей та повідомлень на круглих столах 30 листопада 2011 року, 26 та 30 січня 2012 року. – К. : Національний університет «Києво-Могилянська академія» – К., 2012. – С. 48–50.
26. Вереша Р. В. Проблеми вини в теорії кримінального права : навч. посіб. / Р. В. Вереша. – К. : Атіка, 2005. – 464 с.
27. Веселов Е. Г. Физическое или психическое принуждение как обстоятельство, исключающее преступность деяния : дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Е. Г. Веселов. – Краснодар, 2002. – 201 с.
28. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия / И. С. Власов, И. М. Тяжкова. – М. : Юрид. лит., 1968. – 134 с.
29. Воронцов А. В. Актуальні питання щодо визначення родового об’єкта злочинів проти правосуддя / А. В. Воронцов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – № 1. – С. 28–31.
30. Воронцов А. В. Конкретизація кваліфікуючих ознак окремих злочинів проти правосуддя / А. В. Воронцов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. – № 4. – С. 72–74.
31. Воронцов А. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, які вчинюються службовими особами органів дізнання та досудового слідства : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Андрій Володимирович Воронцов. – Одеса, 2011. – 269 с.
32. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства / С. Б. Гавриш. – Х. : «Основа» , 1994. – 640 с.
33. Галиакбаров Г. Г. Квалификация групповых преступлений / Г. Г. Галиакбаров. – М., 1980. – 342 с.
34. Галиакбаров Р. Р. Уголовное право. Общая часть / Р. Р. Галиакбаров. – Краснодар, 1999. – 96 с.
35. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами / Л. Д. Гаухман. – М. : Юрид. лит, 1969. – 120 с.
36. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – 2-е изд., перераб. и дополн. / Л. Д. Гаухман. – М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. – 448 с.
37. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений) / В. К. Глистин. – Л. : ЛГУ, 1979. – 198 с.
38. Головатий С. Верховенство права : монографія : [у 3-х книгах] / С. Головатий. – К. : «Фенікс», 2006. – 1747 с. – Книга 1. Верховенство права: від ідеї до доктрини. – С. 136–137.
39. Головчук В. А. Кримінально-правова охорона порядку виконання судових рішень : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Віталій Анатолійович Головчук. – К., 2012 – 264 с.
40. Голоднюк М. История развития российского законодательства о преступлениях против правосудия / М. Голоднюк // Уголовное право. – 2000. – № 2. – С. 14–16.
41. Голубов И. И. Виды насилия в преступлениях против правосудия: классификация, понятие и квалификация / И. И. Голубов // Российский следователь. – 2012. – № 24. – С. 36–39.
42. Гришанин П. Ф. Преступления против порядка управления / П. Ф. Гришанин, М. П. Журавлёв. – М. : ВШ МООП РСФСР, 1963. – 43 с.
43. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України / В. К. Грищук. – Львів : Світ, 1992. – 165 с.
44. Грищук В. К. Кримінальна відповідальність юридичних осіб: порівняльно-правове дослідження: Монографія / В. К. Грищук, О. Ф. Пасєка; Львів. ДУВС. – Львів, 2013. – 262 с.
45. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина / В. К. Грищук. – К. : Ін Юре, 2006 – 568 с.
46. Грищук В. К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства / В. К. Грищук. – Львів : Львівський університет, 1993. – 137 с.
47. Громов В. Г. Некоторые виды классификации насилия / В. Г. Громов, Е. А. Гамаюнова // Общество; Культура; Преступность: Межвузовский сборник научных трудов. / Ред. кол. : В. Г. Громов (отв. ред.) и др. – Вып. 5. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 2003. – С. 7–14.
48. Громов В. Г. Некоторые вопросы насилия над личностью / В. Г. Громов // Уголовно-правовая охрана личности и ее оптимизация : Научно-практическая конференция, посвященная памяти профессора А.Н. Красикова, Мин-во образования Российской Федерации. Саратов. госуд. академия права, 20 – 21 марта 2003 г. / Под ред. Б. Т. Разгильдиева. – Саратов : Изд-во Саратов. госуд. академии права, 2003. – С. 142–147.
49. Грудзур О. М. Проблеми реалізації положень Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” / О. М. Грудзур // Юридичний вісник України. – 2013. – № 1–2 (914–915). – С. 16.
50. Губко И. В. Система преступлений против правосудия и место в ней уклонения от отбывания уголовного наказания или иных мер правового и процессуального принуждения/ И. В. Губко// Российский следователь. – 2012. – № 23. – С. 38–39.
51. Гуртовенко О. Л. Психічне насильство у кримінальному праві України : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Олег Леонтійович Гуртовенко. – Одеса, 2008. – 251 с.
52. Гусарєв С. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. – К. : Знання, 2005. – 655 c.
53. Давидович І. І. Кримінально-правова охорона представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ірина Ігорівна Давидович. – К., 2007. – 272 с.
54. Дагель П. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. Дагель, Д. Котов. – Воронеж : Воронежский университет, 1974. – 49 с.
55. Дворянский И. В. Уголовно-правовая охрана отправления правосудия (историко-правовое исследование) / И. В. Дворянский, А. И. Друзин, А. И. Чучаев. – М. : 4-й филиал Воениздата, 2002. – 316 с.
56. Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. – К. : Сфера, 2002. – С. 136–139.
57. Денисов С. А. Актуальные проблемы уголовной ответственности за преступления против правосудия : дис. на соиск. науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Сергей Анатольевич Денисов. – М., 2003. – 362 с.
58. Дзюба В. Правовий статус судді віддзеркалює повноваження та значення судової влади в цілому / В. Дзюба, О. Кривенко // Юридичний журнал. – 2005. – № 4. – С. 5–9.
59. Дзюба В. Т. Уголовная ответственность за посягательство на жизнь работника милиции или народного дружинника : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. Т. Дзюба. – К., 1985. – 23 с.
60. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Сергій Євгенович Дідик. – К., 2009. – 16 с.
61. Довгань Н. В. Проблеми визначення потерпілого від втручання в діяльність судових органів / Н. В. Довгань // Юридична наука та