Марисюк Костянтин Богданович. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань в Україні

Короткий опис

Марисюк Костянтин Богданович. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань в Україні.- Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.08, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2014.- 456 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

МАРИСЮК КОСТЯНТИН БОГДАНОВИЧ

УДК 343.27(477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА
У СФЕРІ МАЙНОВИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Фріс Павло Львович,
доктор юридичних наук, професор

Івано-Франківськ – 2014

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень………………………………………………...4
Вступ…………………………………………………………………………...5

Розділ 1. Історіографія, методичні та теоретичні основи дослідження………………………………………………………………….21
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми………………………..21
1.2. Методи і методика дослідження………………………………....30
1.3. Поняття, ознаки та суть майнових покарань…………………....38
1.4. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань в Україні: поняття, суть, історичні етапи…………………………………….45
Висновки до Розділу 1………………………………………………...61

Розділ 2. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань: історичні етапи……………………………………………………………...65
2.1. Становлення та розвиток майнових покарань в Київській Русі і в період феодальної роздробленості………………………………………….65
2.2. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях у складі іноземних держав……………………………92
2.3. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань українських земель в складі Австро-Угорської та Російської імперій….138
2.4. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій……………………………………………………………………….162
Висновки до Розділу 2……………………………………………….232

Розділ 3. Кримінально-правова політика у сфері майнових покарань після проголошення незалежності України……………….236
3.1. Трансформації системи майнових покарань першого десятиліття після проголошення незалежності України………………………………236
3.2. Зміни у системі та правовому статусі майнових покарань після введення в дію КК України 2001 р………………………………………...270
3.3. Особливості практичної реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань після введення в дію КК України 2001 р………………………………………………………………295
3.4. Перспективи розвитку кримінально-правової політики у сфері майнових покарань та пропозиції щодо її удосконалення………………303
Висновки до Розділу 3……………………………………………...320

Висновки……………………………………………………………………324
Список використаних джерел…………………………………………...339
Додатки……………………………………………………………………..413

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВКП (б) – Всесоюзна Комуністична партія (більшовиків)
ВНК – Всеросійська надзвичайна комісія
ВР України – Верховна Рада України
ВТК – Виправно-трудовий кодекс
ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ВЦВК – Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет
ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
НКВС – Народний Комісаріат Внутрішніх Справ
НКФ – Народний Комісаріат Фінансів
НКЮ – Народний Комісаріат Юстиції
РНК – Рада Народних Комісарів
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ЦВК – Центральний Виконавчий Комітет

ВСТУП

Актуальність теми. У зв’язку зі створенням в Україні високорозвиненого громадянського суспільства і розбудовою на основі Конституції України демократичної правової держави виникла потреба у виробленні ефективної кримінально-правової політики держави, у визначенні її базових пріоритетів.
З точки зору теорії права, Україна як основний структурний елемент політичної системи здійснює державну політику, мета якої загалом закріплена у Конституції України (ст. 3). Ця політика проявляється у різноманітних напрямах, визначаючи основні завдання і зміст державної діяльності у всіх сферах суспільних відносин.
Одним із структурних елементів державної політики є правова політика, основним завданням якої є створення ефективної системи регулювання суспільних відносин правовими засобами.
Залежно від своєї спрямованості така політика поділяється на підвиди, які, як правило, відповідають галузям системи права. Однак існують і міжгалузеві види правової політики, які об’єднаються на підставі спільної мети. До таких видів належить політика у сфері боротьби зі злочинністю, системоутворюючим елементом якої є кримінально-правова політика.
Кримінально-правова політика, виступаючи структурним елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю, має завданням розроблення та реалізацію заходів боротьби зі злочинністю за допомогою кримінально-правових засобів, і чи не в першу чергу – через систему покарань, в тому числі й майнових.
Попри те, що майнові покарання (а до них повною мірою ми можемо віднести лише штраф і конфіскацію майна) – одні з найбільш давніх у вітчизняній правовій системі, традиційно були притаманними кримінально-правовим актам та практиці і до сьогодні залишаються (особливо штраф) одними з найбільш часто призначуваних судами (наприклад, у 2011 р. штраф як основне покарання було призначено у 14,1%, а у 2012 р. – у 14,5% випадків), проте чіткого кримінально-правового врегулювання останніх досі немає, як і немає чіткої кримінально-правової політики у цій сфері. Особливо важливим є вивчення останньої у зв’язку із гуманізацією кримінально-правової політики. Тому на перший план виходять види покарання, які не пов’язані із позбавленням волі, що докорінно змінює практику призначення покарань, а майнові покарання та практика їх призначення набувають надзвичайної актуальності.
Саме на аналіз кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, вивчення її характерних рис та структурних елементів з метою заповнення прогалин та вироблення пропозицій у цій сфері й орієнтована запропонована дисертаційна робота.
Актуальність теми дисертації також продиктована станом її розробки, недоліками і здобутками, які вимагають активного й усебічного аналізу, глибокого осмислення цієї важливої кримінально-правової проблеми.
Цілком логічно, що різні аспекти кримінально-правової політики у сфері майнових покарань неодноразово привертали увагу дослідників, в тому числі й вчених-криміналістів.
Основи національної української кримінально-правової політики, зокрема у сфері майнових покарань, були закладені у працях видатних українських вчених-криміналістів М. Чубинського, Л. Бєлогриц-Котлярєвского, Л. Владімірова, Г. Гордієнко, І. Данилевича, О. Кістяківського, І. Максимовича, К. Пауловича та ін.
Ключовими є праці сучасних вчених, присвячені питанням кримінально-правової політики загалом, особливо М. Бєляєва, В. Борісова, С. Босхолова, М. Загороднікова, М. Ковальова, В. Коміссарова, О. Коробєєва, Н. Лопашенко, Г. Міньковського, А. Наумова, П. Панченко, Н. Савінової, П. Фріса та ін.
Значний внесок у дослідження кримінально-правової політики у сфері майнових покарань здійснили провідні сучасні вчені-криміналісти України М. Бажанов, В. Бурдін, С. Гавриш, В. Грищук, В. Козирєва, О. Колб, Т. Денисова, О. Дудоров, О. Кваша, О. Марін, М. Мельник, В. Навроцький, Ю. Пономаренко, В. Попрас, Г. Собко, Є. Стрєльцов, В. Тацій, В. Тютюгін, М. Хавронюк, В. Харченко та ін.
Окремі аспекти кримінально-правової політики у сфері майнових покарань досліджували російські та радянські дослідники, серед яких І. Бєляєв, О. Богдановський, С. Будзінський, М. Владимирский-Буданов, Ф. Депп, В. Єсипов, М. Ланге, А. Піонтковский, В. Сергієвич, О. Чєбишев-Дмитрієв, П. Чіслов, А. Філіппов, І. Васильєв, В. Вєсєлова, О. Гєрцензон, О. Гончаров, М. Ковальов, М. Мінєнок, З. Тадевосян, А. Цвєтінович, М. Шаргородский, С. Юшков, Т. Нєпомнящая, Ю. Проценко, А. Степанищев, С. Уткіна, І. Цокуєва, І. Яшкіна та ін.
Розробкою проблем кримінально-правової політики у сфері майнових покарань займались і зарубіжні вчені, серед яких Т. Габриш, Л. Гьотц, А. Літинські, Ю. Макаревич, Ц. Мартін, В. Урущак, В. Хейнош, Р. Хубе, А. Цезар та ін. Більшість їх праць досі не були предметом вітчизняних наукових розвідок.
Однак до цього часу не здійснювалось комплексного, багатопланового, вивчення проблем кримінально-правової політики у сфері майнових покарань – визначення її задач, цілей, характерних рис, джерел та суб’єктів, її еволюції, сучасного стану та перспектив вдосконалення, що дає підстави ставити питання про необхідність проведення такого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідницьких робіт, які здійснюються кафедрою кримінального права («Політика Української держави у сфері боротьби зі злочинністю». Фундаментальна НДР №0110U001541) Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Тему дисертації затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника МОН України 24 листопада 2009 р. (протокол № 3) з уточненням від 27 грудня 2012 р. (протокол № 12).
Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є виявлення характерних рис вітчизняної кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, характерних рис та ефективності її застосування.
З огляду на мету дослідження, автор здійснив спробу вирішити такі задачі:
 визначити поняття, форми, джерела, суб’єктів, кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні;
 проаналізувати історичні періоди та етапи кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні;
 виявити характерні риси кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні на різних історичних етапах її існування;
 вивчити характерні риси кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні на сучасному етапі;
 дослідити характерні особливості реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні на сучасному етапі;
 проаналізувати ефективність майнових покарань;
 на підставі проведеного дослідження внести пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової політики в сфері майнових покарань на рівні їх нормативного закріплення;
 внести пропозиції щодо вдосконалення практики застосування кримінально-правової політики майнових покарань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі формування та реалізації кримінально-правової політики в Україні.
Предметом дослідження є кримінально-правова політика у сфері майнових покарань в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, який використовувався протягом усього дослідження та дозволив виявити та вирішити протиріччя, які мають місце у суспільстві; розкрити діалектичний взаємозв’язок структурних елементів кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні з рисами, які притаманні конкретним державно-правовим формаціям. Завдяки використанню зазначеного методу можливим стало, наприклад, пояснення зміни напрямків кримінально-правової політики в Україні загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема. Шляхом використання методу сходження від абстрактного до конкретного було встановлено, що процес пізнання штрафу як виду майнових покарань може рухатись від абстракції «кримінальне покарання» до одного з її видів, а саме – до майнових покарань, а вже потім – до різновидів майнових покарань, одним з яких і є штраф (зазначений метод використовувався протягом всього дослідження). Використання методу аналогії дало можливість заповнити прогалини, наявні у темі наукового дослідження. Особливо цінним було використання методу аналогії при вивченні історико-правових аспектів кримінально-правової політики у сфері майнових покарань (розділ 2 дослідження). Завдяки використанню цього методу узагальнення вдалося отримати з різноманітних джерел (нормативно-правових актів, коментарів до останніх, праць науковців та практиків, критичних публікацій та ін.) характеристики кримінально-правової політики у сфері майнових покарань загалом та її елементів зокрема, після чого шляхом узагальнення та аналізу було зроблено висновки щодо предмета дослідження (зазначений метод використовувався протягом усього дослідження). Історичний, а також один з його підвидів – історико-правовий метод найчастіше застосовано у процесі дослідження ґенези кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, виділення основних періодів її становлення та розвитку в історичному контексті (розділи 1 та 2). Генетичний метод дозволив відповісти на питання про походження явищ, тобто визначити ті факти, які обумовили появу того або іншого феномену. Зазначений метод використано, наприклад, при вирішенні питань ґенези системи майнових покарань (розділи 1 та 2). Також його було використано для виявлення причин виокремлення майнових покарань, для з’ясування передумов їх поділу на різновиди і т. д. (розділи 1 та 3). За допомогою порівняльного (компаративного) та порівняльно-правового методу здійснено аналіз практичного досвіду реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні, аналіз норм, які по-різному регламентували однотипні відносини на різних історичних етапах, зіставлено погляди вчених та юристів-практиків з найбільш суперечливих та неоднозначних у своєму розумінні питань (розділи 2 та 3 роботи). Герменевтичний метод, який використовувався протягом усього дослідження, допоміг здійснити пізнання текстів нормативно-правових актів, архівних джерел, інших документів, сприяв аналізу й оцінці змісту наукових публікацій, що дало можливість розкрити зміст та узагальнити сформульовані у різні способи властивості явища, яке досліджується у дисертації. За допомогою застосування формально-юридичного методу було визначено базові юридичні поняття дослідження, виявлено їх ознаки та проведено їх класифікацію (він використовувався протягом усього дослідження). Завдяки використанню статистичного методу вдалося зібрати та дослідити показники призначень майнових покарань у різні історичні періоди й на різних територіях (найчастіше він використовувався при написанні розділу 2 та підрозділу 3.3). Системно-структурний метод дозволив показати, що кримінально-правова політика у сфері майнових покарань входить, поряд з іншими структурними елементами, до кримінально-правової політики держави, а остання – до політики у сфері боротьби зі злочинністю. З іншого боку, вона є узгодженим поєднанням внутрішніх елементів, які у взаємозв’язку являють собою досліджуване поняття (зазначений метод використовувався протягом усього дослідження, а особливо – при написанні підрозділу 1.4).
Джерельною базою дисертації є історичні й сучасні нормативно-правові акти.
У першій групі особливе місце посідають договори Русі з Візантією 911 та 945 р., Руська Правда, Повний звід статутів Казимира Великого 1420–23 рр., Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр., Всезагальний кодекс про злочини і покарання Австрії 1787 р., Книга кримінальних законів щодо злочинів та тяжких поліційних правопорушень 1803 р., Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р., Кримінальне уложення 1903 р., Кримінальний кодекс Польщі 1932 р., Кримінальний кодекс Румунії 1936 р., Кримінальні кодекси УСРР 1922 та 1927 рр., Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. та багато інших.
Нормативно-правовими актами сьогодення, які використані в якості джерельної бази дисертації, є: Конституція України, Кримінальний кодекс України 2001 р., Закон України про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності 2008 р., Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності 2011 р., Закон України про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України (стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України) 2013 р., Закон України про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб) 2013 р. та ін.
Окреме місце належить законопроектам, які торкались сфери дослідження і були розроблені у різні історичні періоди. Серед них: Проект угорського кримінального кодексу, відомого під назвою «Codex delictis eorumque poenis» 1795 р., Проект Кримінального кодексу для Польських Земель 1916 р., Проект Кримінального кодексу Польщі 1917 р., Проект Кримінального кодексу Чехословаччини 1926 р., які до цього часу не були предметом досліджень вітчизняних науковців. Не менш важливе місце займають і сучасні законопроекти, такі як Проекти КК України 1992–2001 рр., Проект Закону України про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо гуманізації кримінальної відповідальності) 2007 р., Проект Закону України про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо вдосконалення процедур здійснення конфіскації 2011 р.
Емпіричну базу склали вироки по кримінальних справах (опрацьовано близько 500 вироків судів усіх регіонів України) та архівні матеріали. У процесі написання дослідження опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Державного історичного архіву (м. Львів), Державних архівів Волинської, Кіровоградської, Львівської, Харківської, Хмельницької, Чернівецької областей, а також Державних архівів м. Перемишля та м. Радома (Республіка Польща). Окремо використано дані офіційної статистики. Проведено анкетування 375 працівників судів, органів внутрішніх справ та прокуратури.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній науці здійснено комплексне дослідження кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні.
У роботі обґрунтовано низку концептуальних положень, узагальнень та висновків, які відповідають критеріям наукової новизни. Найістотніші результати дослідження, котрі відображають внесок автора в розробку означеної проблеми, такі:
вперше:
 здійснено комплексний аналіз відокремленої групи покарань з позицій кримінально-правової політики, що дало можливість вийти на новий, більш високий рівень пізнання правових явищ, узагальнення висновків та формулювання законодавчих пропозицій;
 запропоновано дефініцію поняття «кримінально-правова політика у сфері майнових покарань», під якою пропонується розуміти цілеспрямовану діяльність держави, спрямовану на розробку та реалізацію кримінально-правових засобів боротьби зі злочинністю шляхом застосування до винних майнових покарань;
 визначено історичні етапи кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні, якими пропонується вважати: 1) етап становлення та розвитку інституту майнових покарань у Київській Русі і в період феодальної роздробленості; 2) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях у складі іноземних держав; 3) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій; 4) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій; 5) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань після відновлення незалежності України;
 доведено, що основним суб’єктом творення кримінально-правової політики у сфері майнових покарань часів Київської Русі було населення держави, тоді як роль правителя чи окремих розробників нормативно-правових актів зводилась до фактичної фіксації волі населення та правового звичаю;
 доведено, що фактичне залишення майнових покарань часів перебування українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій лише у системі заходів впливу на осіб, які вчинили нетяжкі злочини (тяжкі поліційні правопорушення), не потрібно вважати занепадом останніх, а лише набуттям характерного для них і у наш час значення, а саме – найбільш дієвого заходу впливу на осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості;
 обґрунтовано необхідність реформування заходів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили корисливі злочини у сфері службової діяльності або професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, до яких в обов’язковому порядку пропонується застосовувати покарання у вигляді штрафу, розрахованого у кратному розмірі до отриманої від злочину вигоди. Видається, що загроза обов’язкового штрафу, який значно перевищує отриману від злочину вигоду, слугуватиме суттєвим превентивним заходом;
 доведено дієвість покарання у вигляді штрафу як реального заходу кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочини. Враховуючи проблемність фактичного застосування деяких видів кримінальних покарань (наприклад, громадських робіт, арештів, обмеження волі), саме штраф, у разі його передбачення як основного виду покарання, міг би слугувати альтернативою позбавлення волі на певний строк у тих випадках, коли застосовувати не буде доцільно. Видається, що це дасть можливість, з-поміж іншого, виконати ще й одне з базових завдань гуманізації відповідальності, а саме скорочення чисельності осіб, до яких застосовуються покарання, пов’язані з ізоляцію винного від суспільства;
удосконалено:
 теоретичні позиції щодо розуміння та класифікації майнових покарань. Відтак, до останніх пропонується відносити лише ті покарання, основний каральний ефект яких спрямований на матеріальні цінності засудженого, тобто штраф та конфіскацію майна;
 розуміння форм кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, якими пропонується вважати законотворчу діяльність, спрямовану на закріплення та реалізацію майнових покарань, а також правозастосувальну діяльність, спрямовану на ефективне застосування нормативно-правових приписів у досліджуваній сфері;
 розуміння кола джерел кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, до яких пропонується відносити: 1) нормативно-правові акти різного рівня (основне джерело); 2) кримінально-правову доктрину; 3) історично-правовий досвід з закріплення та реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань; 4) джерела практичної реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань; 5) наукові пропозиції провідних вчених-криміналістів;
 дефініцію поняття «штраф», закріплену у ч. 1 ст. 53 КК України, яку пропонується викласти у наступній редакції: «штраф – вид кримінального покарання, яке застосовується за вироком суду до винної особи і полягає у стягненні чітко визначеної в Особливій частині КК України грошової суми на користь держави»;
дістало подальший розвиток:
 підхід до розуміння кола суб’єктів кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, до яких пропонується відносити: суб’єкти творення кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, суб’єкти реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, суб’єкти дотримання кримінально-правової політики у сфері майнових покарань;
 положення щодо домінування правового звичаю як джерела кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на первинному етапі вітчизняної історії, яке з часом поступилось базовим місцем нормативно-правовим приписам;
 положення щодо необхідності врахування історичного досвіду і створення умов, за яких покарання у вигляді штрафу почне відігравати належну йому роль, а саме – роль базового основного покарання за злочини невеликої тяжкості, а конфіскація майна і в подальшому виконуватиме роль заходу радикального майнового впливу на засуджених за вчинення злочинів корисливої спрямованості;
 положення щодо необхідності зниження максимального законодавчо-закріпленого розміру покарання у вигляді штрафу, передбаченого у ст. 53 КК України 2001 р. З метою створення реальних умов для фактичного виконання цього виду покарання та з метою приведення фактичних розмірів штрафів до існуючих соціально-економічних реалій пропонується знизити його у 3 рази;
 положення щодо необхідності закріплення розмірів штрафів не у неоподаткованих мінімумах доходів громадян, а у національних грошових одиницях (гривнях). Підставою для цього є як фактична стабільність останньої, так і те, що вказівка на конкретну грошову суму значно полегшить розуміння потенційних злочинців того, які саме наслідки їх чекатимуть, що, безсумнівно, сприятиме запобіганню злочинності;
 пропозиції щодо значного розширення кола застосування покарання у вигляді штрафу як додаткового покарання за вчинення корисливих злочинів, закріплення його як такого у санкціях тих норм, у яких відсутній штраф як основне покарання, а також (або) конфіскація майна як додаткове покарання;
 пропозиції щодо необхідності включення до санкцій статей КК України, які містять випадки, коли до засудженого-неповнолітнього, який не має власного доходу, на практиці неможливо застосувати жодного покарання (наприклад, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 268 КК України, де штраф поєднується лише з обмеженням волі, яке, в свою чергу, не може застосовуватись до неповнолітніх), інших основних альтернативних покарань (наприклад, громадських робіт, виправних робіт);
 пропозиції щодо того, що конфіскація майна як вид кримінального покарання має зберегтись у системі покарань, передбачених КК України. Не зважаючи на доволі серйозні аргументи, висловленні противниками конфіскації, ми дотримуємось позиції, що лише конфіскація майна може здійснити крайній превентивний каральний вплив майнового характеру на винного у випадку вчинення останнім тяжкого або особливо тяжкого злочину, аналогом якого не може вважатись каральний наслідок від жодного іншого покарання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ній положення, узагальнення та висновки можна використати:
 у науково-дослідних роботах – для доповнення теорії кримінального права, як в частині вчення про покарання у цілому, так і в частині вчення про майнові покарання;
 у правотворчості – її положення і висновки можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України з метою використання її надбань в українському законодавстві та правовій практиці, у тому числі для вдосконалення чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України з питань нормативного закріплення та реалізації покарань, для вироблення рекомендацій щодо правильного застосування правових приписів з досліджуваних питань у практиці суб’єктів реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у законотворчу діяльність Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 04-20/12-1982 від 2 жовтня 2013 р.);
 у навчальному процесі – при викладанні курсів «Кримінальне право України», «Історія держави і права України», «Кримінально-виконавче право України», спецкурсів «Кримінально-правова політика», «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» та деяких інших курсів галузевих юридичних дисциплін (акти впровадження результатів дисертації у навчальний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника від 15 травня 2012 р., Хмельницького університету управління та права від 1 червня 2012 р., Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького від 1 жовтня 2013 р.);
 у правозастосувальній діяльності – при вирішенні питань кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарань, а також в роботі органів кримінальної юстиції.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації оприлюднені у тезах та доповідях дисертанта на 5-ій Міжнародній наукового-практичній конференції «Новини от добрата наука» (м. Софія, Республіка Болгарія, 2009 р.), Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: de lege praeterita, instante, futura» (м. Миколаїв, 2009 р.), Всеукраїнському науково-теоретичному семінарі «Політика української держави у сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 2009 р.), Звітній науково-практичній конференції юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ (м. Львів, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, 2010 р.), II Міжнародній науковій конференції «Гуманитарная наука сегодня» (м. Караганда, Республіка Казахстан, 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Наука – 2010: проблеми та перспективи розвитку» (м. Черкаси, 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 2010 р.), II Міжнародній науково-практичній конференції «Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспектива» (м. Сімферополь, 2010 р.), Міжнародній заочній науково-практичній конференції «Приоритетные направления развития современной науки» (м. Чебоксари, Російська Федерація, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасного права» (м. Херсон, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Генезис публічного права: від становлення до сучасності» (м. Миколаїв, 2010 р.), І Дистанційній науковій конференції з міжнародною участю «Elmin Mǔasir Nailiyyətləri / Современные достижения науки» (м. Баку, Азербайджанська Республіка, 2010 р.), ХVІІ та XVIII Регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2011 р., 2012 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Політика у сфері боротьби зі злочинністю: актуальні проблеми сьогодення» (м. Івано-Франківськ, 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 90-річчю від дня народження І. А. Юхо «Проблемы гісторыі дзяржавы і права Беларусі» (м. Мінськ, Республіка Білорусь, 2011 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції «Wspólczesne dylematy bezpieczeństwa – nowe wyzwania» (м. Варшава, Республіка Польща, 2011 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Свобода і недоторканість особи – основа сучасного демократичного суспільства» (м. Івано-Франківськ, 2011 р.), Інтернет-конференції «Політика в сфері боротьби зі злочинністю: актуальні проблеми сьогодення» (м. Івано-Франківськ, 2012), VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Wyksztalcenie і nauka bez granic – 2012» (м. Пшемишль, Республіка Польща, 2012 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 2013 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Особливості формування законодавства України на сучасному етапі державотворення» (м. Івано-Франківськ, 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р.: кримінально-правові та процесуальні аспекти» (м. Львів, 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінальної відповідальності» (м. Харків, 2013 р.).
Публікації. Основні ідеї, теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 63 опублікованих працях здобувача, з яких дві монографії, 28 – статті у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, 6 – статті, опубліковані у наукових виданнях іноземних держав, 27 – тези наукових доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у виявленні суті та структурних елементів кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні. Зокрема, автор дійшов наступних висновків:
1.1. Під кримінально-правовою політикою у сфері майнових покарань пропонується розуміти цілеспрямовану діяльність держави, спрямовану на розроблення та реалізацію кримінально-правових засобів боротьби зі злочинністю шляхом застосування до винних майнових покарань.
1.2. Формами кримінально-правової політики України у сфері майнових покарань потрібно вважати законотворчу діяльність, спрямовану на закріплення та реалізацію майнових покарань, а також правозастосувальну діяльність компетентних органів держави та інших державних інституцій щодо ефективного застосування нормативно-правових приписів у досліджуваній сфері.
1.3. Джерелами кримінально-правової політики у сфері майнових покарань є: 1) нормативно-правові акти різного рівня (основне джерело); 2) кримінально-правова доктрина; 3) історично-правовий досвід з закріплення та реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань; 4) джерела практичної реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань (наприклад, судова практика). Не можна не виділити й таке джерело, як наукові пропозиції провідних вчених-криміналістів, які доволі часто слугують не лише передумовою формування законодавчих пропозицій, а й сприяють правильному розумінню правових норм.
1.4. Суб’єкти кримінально-правової політики у сфері майнових покарань можна поділити на три групи залежно від покладених на них завдань та напрямів діяльності.
До першої групи належать суб’єкти, які наділені функціями творення кримінально-правової політики у сфері майнових покарань. До них потрібно віднести Верховну Раду України, народних депутатів України, Президента України, Кабінет Міністрів України, інші центральні органи влади. До цієї ж групи фактично можна віднести й судові органи, які, хоч прямо й не наділені функціями формування кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, однак у процесі своєї діяльності часто впливають на неї шляхом конкретизації та уточнення правових приписів. Окреме місце займають провідні вчені-криміналісти, які законодавчо не виступаючи у ролі суб’єктів кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема, однак через висловлені у їх працях думки та пропозиції, часто впливають на формування останньої шляхом роз’яснення змісту нормативно-правових приписів, а також внесення пропозицій з їх удосконалення.
Другу групу складають суб’єкти реалізації кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, обов’язком яких є активне впровадження її засад у життя. Центральне місце серед них займають судові та правоохоронні органи, а також перелічені вище суб’єкти творення політики, які мають обов’язком не лише продукування приписів, а й їх активну реалізацію на практиці.
До третьої групи належать так звані суб’єкти дотримання кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, які не наділені обов’язками активної реалізації її приписів та засад, однак зобов’язані дотримуватись їх, не порушуючи останні. До них можна віднести дуже широке коло суб’єктів: від органів державної влади, не наділених функціями творення кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема, до громадських організацій, різноманітних груп населення та окремих громадян.
1.5. Історію становлення та розвитку вітчизняної кримінально-правової політики у сфері майнових покарань можна структурувати залежно від історичних періодів розвитку держави і права (далі – періоди розвитку кримінально-правової політики у сфері майнових покарань) та залежно від змін характерних рис і ознак саме кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема (далі – етапи кримінально-правової політики у сфері майнових покарань). Відтак, періоди розвитку останньої варто поділити на такі: 1) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань за часів Київській Русі і в період феодальної роздробленості; 2) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях часів їх перебування у складі іноземних держав під владою Великого князівства Литовського, Польщі, Речі Посполитої, а також у складі Великого князівства Московського, Угорщини та Молдавії; 3) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань часів Запорозької Січі та Гетьманщини; 4) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях часів перебування у складі Російської імперії; 5) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях часів перебування у складі Австрії та Австро-Угорщини; 6) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань часів відновлення української державності; 7) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань на українських землях після розпаду Австро-Угорщини; 8) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань Радянської України; 9) кримінально-правова політика у сфері майнових покарань після відновлення незалежності України.
Дещо іншими є етапи кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, до яких можна віднести наступні: 1) етап становлення та розвитку інституту майнових покарань в Київській Русі і в період феодальної роздробленості; 2) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях у складі іноземних держав; 3) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань українських земель в складі Австро-Угорської та Російської імперій; 4) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань на українських землях після розпаду Австро-Угорської та Російської імперій; 5) етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань після відновлення незалежності України.
2.1. Перший етап розвитку кримінально-правової політики у сфері майнових покарань в Україні охоплює часи Київської Русі та період феодальної роздробленості. Зазначений період часу об’єднаний низкою спільних рис, які у своїй сукупності не притаманні жодному іншому історичному періоду. Найбільш значним можна вважати те, що основним джерелом кримінально-правової політики у сфері майнових покарань протягом досліджуваного періоду був правовий звичай, пізніше матеріалізований у нормах Руської Правди, у той час як інші нормативно-правові акти слугували доповненням останньої і лише у частині, не врегульованій у її нормах; майнові покарання відігравали найважливішу роль у системі кримінальних покарань, здійснювали найбільш серйозний вплив на злочинців і були єдиним реальним дієвим заходом впливу на порушників кримінального закону.
2.2. Другий етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань обмежується часовими межами від включення феодально роздроблених українських земель до складу іноземних держав до фактичного зібрання цих земель і включення до складу Австро-Угорської та Російської імперій і характеризується тим, що основним суб’єктом кримінально-правової політики загалом та кримінально-правової політики у сфері майнових покарань зокрема стає виключно правитель (монарх), оскільки всі кримінально-правові приписи, не залежно від їх авторства, могли набути чинності лише шляхом їх визнання та схвалення останнім; джерелами кримінально-правової політики у сфері майнових покарань, зокрема, стають спеціальні кодифіковані нормативно-правові акти, які охоплюють усі інститути у цій сфері; мета кримінальних покарань трансформується з мети відшкодування шкоди на мету залякування злочинця і завдання йому шкоди; безперечне домінування майнових покарань у законодавстві та практиці досліджуваного періоду було характерним лише щодо його найдавнішого етапу. У пізніші ж часи майнові покарання все частіше межують із покараннями, спрямованими проти особи, роль яких постійно зростає, а наприкінці аналізованого періоду – й взагалі набувають ознак вторинності, поступаючись їм (покаранням, спрямованим проти особи) центральним місцем.
2.3. Етап кримінально-правової політики у сфері майнових покарань часу перебування українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій характерний тим, що відбувається подальша трансформація мети кримінальних покарань, а саме перехід від мети залякування злочинця та завдання йому шкоди до мети виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів; в теорії та на практиці відбувається чіткий розподіл кримінально-правових інститутів, які стосуються тяжких злочинів та нетяжких злочинних діянь (за термінологією тогочасного австро-угорського законодавця – тяжких поліційних проступків). Майнові покарання залишаються лише у системі заходів впливу на осіб, які вчинили нетяжкі злочини (тяжкі поліційні проступки). Загалом констатуючи зниження ролі та значення останніх, важко погодитись із дослідниками, які відзначають повне нівелювання ролі майнових покарань протягом цього історичного етапу. Натомість вважаємо, що останні просто змінили своє каральне значення, перетворившись на найбільш дієвий захід впливу на осіб, які вчинили нетяжкі злочини, чим заклали підґрунтя для окреслення місця цих покарань у майбутньому законодавстві та судовій практиці.
2.4. На початку ХХ ст. покарання, спрямовані проти життя, здоров’я, майна злочинців, поступово, за умов історичної необхідності суттєво втрачають своє значення, поступаючись місцем покаранням, спрямованим на волю злочинця (тюремне ув’язнення, вислання та каторга). Відтак, майнові покарання, поступаючись усім переліченим видам покарань за значенням, перетворюються на дієвий засіб впливу на злочинців при вчиненні нетяжких злочинів. Такі трансформації чітко помітні, наприклад, у Кримінальному кодексі Польщі 1932 р., Кримінальному кодексі Румунії 1936 р., Проектах Кримінального кодексу Чехословаччини 1926 та 1936 рр.
2.5. З аналізу загальносоюзних та республіканських нормативно-правових актів 1919–1991 рр. у сфері майнових покарань можна виділити перелік характерних ознак, притаманних майновим покаранням. Перелічені ознаки (характерні риси) майнових покарань зі спливом часу набули ознак основоположних та невід’ємних і в подальшому залишались (та й на сьогодні залишаються) обов’язковими для зазначених видів покарань.
Щодо покарання у вигляді штрафу, то ними можна вважати наступні: 1) штраф міг призначатись як у вигляді основного, так і у вигляді додаткового покарання; 2) ні максимальний, ні мінімальний розміри штрафу у законодавстві не закріплювались, і його можна було призначати у межах санкції відповідної статті; 3) конкретний розмір штрафу мав визначатись відповідно до майнового становища засудженого; 4) у разі неможливості сплати штраф, останній міг бути замінений примусовими (виправними) роботами; 5) заміна штрафу позбавленням волі і навпаки не допускалась; 6) заборонено було у порядку примусового стягнення штрафу вилучати речі, на які не могло бути звернено конфіскацію майна.
Чітко виокремились і ознаки, характерні для покарання у вигляді конфіскації майна, а саме: 1) конфіскація майна полягала у примусовому безоплатному відчуженні в дохід держави всього або частини майна, яке належить засудженому; 2) могла призначатись лише у вигляді додаткового покарання (до 1927 р. – у вигляді основного або додаткового); 3) конфіскація майна могла призначатись у двох видах – повної конфіскації та часткової конфіскації; окремо виділилась так звана спеціальна конфіскація, тобто вилучення знарядь і засобів вчинення злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, яка не являла собою кримінальне покарання і стягувалась у кримінально-процесуальному порядку; 4) могла призначатись за вчинення лише певних, точно визначених у законодавстві категорій злочинів; 4) не підлягали конфіскації майна предмети домашнього вжитку, речі першої необхідності та інші предмети, необхідні для існування засудженого та членів його сім’ї; 5) не допускалась заміна конфіскації майна жодним іншим видом кримінальних покарань або заміна її сплатою вартості конфіскованого майна.
Окремо варто зауважити, що перелічені вище ознаки (характерні риси) майнових покарань з часом набули ознак основоположних та невід’ємних і в подальшому залишались (та й на сьогодні залишаються) обов’язковими для зазначених видів покарань.
3.1 Протягом першого десятиліття незалежності України характерними рисами кримінально-правової політики у сфері майнових покарань можна вважати: 1) фактичну пасивність законодавця у напрямку вдосконалення чи суттєвого реформування сфери законодавчого закріплення положень, які стосуються майнових покарань, у зв’язку з чим чи не найсуттєвішим перетворенням цього часу можна вважати скасування можливості заміни несплаченої суми штрафу громадською доганою; 2) поступове значне скорочення кількості призначень покарань у вигляді штрафу у структурі кримінальних покарань. У той же час, абсолютно відсутньою була тенденція до аналогічного скорочення кількості призначень покарання у вигляді конфіскації майна, відносно якого можна вести мову лише щодо стабілізації показників застосування; 3) вихід на перше місце як джерела кримінально-правової політики у сфері майнових покарань наукових напрацювань провідних вчених-криміналістів, виражених у формі Проектів КК України, які відображали найбільш прогресивні, а також перевірені часом ідеї та положення у цій сфері.
3.2 Зміни у кримінально-правовій політиці у сфері майнових покарань після введення в дію КК України 2001 р. були спрямовані на покращення вже існуючих приписів та існуючої практики, а також на виправлення виявлених прогалин та неточностей у цій сфері. Результатом згаданих змін стали, наприклад, відновлення інституту розстрочки сплати штрафу, фіксація можливості застосування конфіскації майна виключно за вчинення корисливих злочинів, фактичне збільшення граничних розмірів штрафів та ін.
3.3. З точки зору ефективності застосування майнових покарань, після прийняття та введення в дію КК України 2001 р. показники призначення штрафу як основного покарання спочатку характеризувались плавним зростанням (протягом 2002–2005 рр.), потім – доволі різким зростанням (2006–2008 рр.), після чого до цього часу відмічається фактична стабілізація згаданих показників. Що ж до додаткових покарань, то штраф як додаткове покарання протягом всього досліджуваного періоду мав другорядне значення серед своєї групи покарань і призначався надзвичайно рідко, у той час як конфіскація майна весь час залишалась найбільш часто призначуваним додатковим покаранням.
4. Незважаючи на те, що до КК України було внесено доволі значну кількість змін, спрямованих вдосконалити правовий статус та порядок застосування майнових покарань, останні й надалі потребують доволі значних перетворень. Найбільш важливими серед них, на наш думку, є наступні:
а) враховуючи вітчизняний історичний досвід, потрібно створити умови, за яких покарання у вигляді штрафу повною мірою почне відігравати належну йому роль, а саме – роль базового основного покарання за злочини невеликої тяжкості. Конфіскація майна і в подальшому має виконувати роль радикального майнового впливу на засуджених за вчинення злочинів корисливої спрямованості;
б) не зовсім вдалою та повною є дефініція поняття «штраф», закріплена у ч. 1 ст. 53 КК України. Існуюче на сьогодні в КК України визначення штрафу не повною мірою розкриває його суть та ознаки. Як альтернативу пропонується викласти ч. 1 ст. 53 КК України у наступній редакції: «Штраф – це вид кримінального покарання, яке застосовується за вироком суду до винної особи, і полягає у стягненні чітко визначеної у Особливій частині КК України грошової суми на користь держави»;
в) не до кінця зваженим є закріплений у ст. 53 КК України максимальний розмір штрафу, який збільшено до 50 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто до 850 тисяч гривень. Визнаючи потребу збільшення максимального розміру штрафу, нам важко погодитись саме з таким різким його зростанням, а саме у 50 разів. Пропонується знизити законодавчо закріплений максимальний розмір покарання у вигляді штрафу до економічно обґрунтованої межі, а саме до 100 середніх місячних заробітних плат, тобто у 3 рази. Збереження ж настільки значного максимуму видається доцільним лише у випадку запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб і лише щодо останніх;
г) у разі збереження нинішньої редакції ст. 53 КК України не надто логічним слід вважати місце покарання у вигляді штрафу у системі покарань (ст. 51 КК України), згідно з яким це покарання визнається найменш тяжким (найбільш легким) кримінальним покаранням. Виходячи зі змісту нинішньої редакції ст. 12 КК України, пропонується розмістити покарання у вигляді штрафу на 10 місце у переліку покарань, передбачених ст. 51 КК України, одразу перед покаранням у вигляді позбавлення волі на певний строк;
д) пропонується розміри штрафів окреслювати не у неоподаткованих мінімумах доходів громадян, а у грошових одиницях (гривнях). Цей висновок обґрунтовується тим, що з часу введення в дію КК України 2001 р. грошовий еквівалент, який приймається за неоподаткований мінімум доходів громадян при розрахунку розмірів штрафів, жодного разу не змінювався і продовжує дорівнювати 17 грн. Ще одним аргументом на користь запропонованої зміни є те, що вказівка на конкретну грошову суму значно полегшить розуміння потенційних злочинців того, які саме наслідки їх чекатимуть, що, безсумнівно, сприятиме процесу запобігання злочинності.
Відтак, пропонується відповідні частини статей 12, 53 та 99 КК викласти у наступних редакціях:

Стаття 12. Класифікація злочинів
…
2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 51 тисячу гривень.
3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше 170 тисяч гривень або позбавлення волі на строк не більше п’яти років.
4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше 425 тисяч гривень або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 425 тисяч гривень, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
…

Стаття 53. Штраф
…
2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 510 до 850.000 гривень, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу понад 51 тисячу гривень, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті, і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у вигляді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.
…
5. У разі несплати штрафу в розмірі не більше 51 тисячі гривень та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за 17 гривень або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за 340 гривень, але на строк не більше двох років.
У разі несплати штрафу в розмірі понад 51 тисячу гривень, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за 136 гривень у таких межах:
1) від одного до п’яти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;
2) від п’яти до десяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;
3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі – у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.
Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у вигляді штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

Стаття 99. Штраф
…
2. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у вигляді штрафу понад 51 тисячу гривень, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до 8500 гривень.
3. До неповнолітнього, який не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у вигляді штрафу понад 51 тисячу гривень, може бути застосовано покарання у вигляді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 цього Кодексу;
е) пропонується до осіб, які вчинили корисливі злочини у сфері службової діяльності або професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, в обов’язковому порядку застосовувати штраф, розрахований у кратному розмірі до отриманої від злочину вигоди. Вважаємо, що штраф, призначений у згаданому випадку, мав би дорівнювати щонайменше десятикратному розміру отриманої вигоди, в іншому ж випадку йому буде важко виконати завдання запобігання вчиненню злочинів. Потрібно було б також диференціювати кратність штрафів залежно від суб’єкта вчинення злочину (чим вище суспільне, політичне чи службове становище займає винний, тим більший коефіцієнт мав би застосовуватись), від того, вчинено злочин вперше чи повторно, а також від того, діяв суб’єкт злочину самостійно чи у співучасті. Отже, загроза обов’язкового штрафу, який значно перевищує отриману від злочину вигоду, слугуватиме суттєвим превентивним заходом;
є) у зв’язку з проблемністю фактичного застосування деяких видів кримінальних покарань (наприклад, громадських робіт, арешту, обмеження волі), пропонується передбачити у санкціях статей, у яких згадані вище покарання є єдиною альтернативою позбавлення волі на певний строк, ще й покарання у вигляді штрафу. Вважаємо, що внесення зазначених змін до КК України дасть можливість, з-поміж іншого, виконати ще й одне з базових завдань гуманізації відповідальності, а саме – скорочення чисельності осіб, до яких застосовуються покарання, пов’язані з ізоляцію винного від суспільства. Згадана пропозиція підтверджується ще й тим, що штраф як вид покарання не потребує якоїсь додаткової складної процедури виконання чи створення для цього виконання спеціальних місць, а також тим, що він є дієвим заходом впливу на злочинця та суттєвим заходом попередження злочинності;
ж) пропонується значно розширити коло застосування покарання у вигляді штрафу як додаткового покарання, закріпивши його у якості такого у санкціях тих корисливих злочинів, у санкціях яких відсутній штраф як основне покарання, а також (або) конфіскація майна як додаткове покарання. Як відомо, на сьогодні він передбачений лише у двох санкціях, що не можна вважати повноцінним способом реалізації цього виду покарання;
з) у зв’язку з тим, що чинний КК України містить коло випадків, коли до засудженого-неповнолітнього, який не має власного доходу, на практиці неможливо застосувати жодного покарання (наприклад, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 268 КК України, де штраф поєднується лише з обмеженням волі, яке, в свою чергу, не може застосовуватись до неповнолітніх), пропонується включити до санкцій цих статей інші основні альтернативні покарання (наприклад, громадські роботи, виправні роботи).
Відтак, пропонується санкції ч. 2 статті 192, ч. 1 статті 252, ч. 1 ст. 268 КК України викласти у наступних редакціях:
1) санкцію ч. 2 статті 192 викласти в такій редакції:
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від тридцяти до ста двадцяти годин, або виправними роботами на строк від двох місяців до одного року, або обмеженням волі на строк до трьох років;
2) санкцію ч. 1 статті 252 викласти в такій редакції:
карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від тридцяти до ста двадцяти годин, або виправними роботами на строк від двох місяців до одного року, або обмеженням волі на строк до трьох років;
3) санкцію ч. 1 статті 268 викласти в такій редакції:
карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від тридцяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк від двох місяців до одного року або обмеженням волі на строк до трьох років;
и) конфіскація майна як вид кримінального покарання має зберегтись у системі покарань, передбачених КК України, у нинішньому вигляді. Незважаючи на доволі серйозні аргументи, висловленні противниками конфіскації, ми дотримуємось думки, що виключно конфіскація майна може здійснити крайній матеріальний превентивний каральний вплив на винного у випадку вчинення останнім тяжкого або особливо тяжкого злочину, аналог якого не може запропонувати жодне інше покарання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агноков Б. Штраф как вид наказания по действующему уголовному законодательству : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Беслан Хачимович Агноков. – Ростов-на-Дону, 2007. – 179 с.
2. Александрова И. Новая уголовная политика российского государства в сфере противодействия экономической преступности и коррупции / И. Александрова // Юридические науки и образование. – 2012. – №10. – С. 22–28.
3. Алексеев С. С. Общая теория права / С. С. Алексеев. – М. : ТК «Велби», Проспект, 2008. – 565 с.
4. Аналіз даних судової статистики про роботу районних (міських, міжрайонних) судів Запорізької області за 2004 рік. – 14 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu08statistika/analiz/; Дата доступу : 01.01.2013 р.
5. Аналіз даних судової статистики про роботу районних (міських, міжрайонних) судів Запорізької області за 2005 рік. – 18 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu08statistika/analiz2005/.
6. Аналіз даних судової статистики про роботу районних (міських, міжрайонних) судів Запорізької області за 2008 рік. – 19 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu08statistika/analiz_stat_2008/.
7. Аналіз даних судової статистики про роботу районних (міських, міжрайонних) судів Запорізької області за 2009 рік. – 19 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu08statistika/stst_2009_/
8. Аналіз даних судової статистики про роботу районних (міських, міжрайонних) судів Запорізької області за 2010 рік. – 20 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu08statistika/analiz_statistik/
9. Аналіз даних судової статистики про роботу районних (міських, міжрайонних) судів Запорізької області за 2011 рік. – 20 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu08statistika/statistikа/analiz_2011/
10. Аналіз стану здійснення правосуддя місцевими загальними судами Волинської області за 2009 рік. – 9 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : govuadocs.com.ua/docs/index-1467670.html.
11. Аналіз стану здійснення правосуддя районними, міськими, міжрайонними, районними у містах судами Автономної Республіки Крим у 2010 році. – 10 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu01/25/3/3/.
12. Аналіз стану здійснення правосуддя районними, міськими, міжрайонними, районними у містах судами Автономної Республіки Крим у І півріччі 2012 року. – 13 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : court.gov.ua/tu01/25/3/6
13. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2012 році (за даними судової статистики) [електронний ресурс] . –Режим доступу : www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E4549252C88A2C5BC2257B9B002F464C
14. Архів УСБУ у Волинській області. – Ф. п. – Спр. 5267. – 31 aрк. / Кучерепа М., Вісин В. Волинь: 1939–1941 рр. / М. Кучерепа, В. Вісин. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. – 486 с. – С. 360–361. Приговор Военного трибунала 5-й Армии Украинского Фронта от 26 октября 1939 г. по обвинению Головчуна И.А.
15. Архів УСБУ у Волинській області. – Ф. п. – Спр. 5576. – 340 aрк. / Кучерепа М., Вісин В. Волинь: 1939–1941 рр. / М. Кучерепа, В. Вісин. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 486 с. – С. 382–386. Приговор Военного трибунала 5-й Армии Киевского особенного военного округа от 24 мая 1941 г. по обвинению Ковальчука Н.К. и других.
16. Архів УСБУ у Волинській області. – Ф. п. – Спр. 6016. – 17 aрк. / Кучерепа М., Вісин В. Волинь: 1939–1941 рр. / М. Кучерепа, В. Вісин. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 486 с. – С. 363–370. Вирок Волинського обласного суду від 10–13 листопада 1940 р. по обвинуваченню Данилюка Л.П. та інших.
17. Архів УСБУ у Волинській області. – Ф. п. – Спр. 6216. – 59 aрк. / Кучерепа М., Вісин В. Волинь: 1939–1941 рр. / М. Кучерепа, В. Вісин. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 486 с. – С. 375–382. Приговор Военного трибунала 5-й Армии Киевского особенного военного округа от 21–22 апреля 1941 г. по обвинению Корольчука И.И. и других.
18. Ашурбекова М. Конфискация имущества в истории российского уголовного законодательства [Електронний ресурс] / М. Ашурбекова. – Режим доступу : www.plusgarantiya.ru/doc/konk/ashurbekova.doc
19. Багенский С. О мерах обеспечения конфискации мущества / С. Багенский. // Вестник Советской юстиции. – 1 сентября 1923 г. – №3. – С. 60–61.
20. Багрий-Шахматов Л. Система уголовных наказаний и исправительно-трудовое право / Л. В. Багрий-Шахматов. – М. : Высшая школа МВД СССР, 1969. – 77 с.
21. Бажанов М. Наказание в Проекте УК Украины / М. Бажанов. // Проблеми законності. – 1999. – Випуск 38. – С. 167–179.
22. Баландина Н. Правовая политика современного российского государства: деятельностный подход к пониманию феномена [Електронний ресурс] / Н. Баландина. // Юриспруденция в современной России : материалы всероссийской заочной научно-практической конференции (05 марта 2011 г.). – Режим доступу : www.sibac.info/balandina.htm; Дата доступу : 02.06.2013 р.
23. Балыбин В. А. Уголовное уложение Российской Империи 1903 года. : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид.х наук : спец. 12.00.01 / В. Андреевич Балыбин. – Ленинград, 1982. – 16 с.
24. Баринова Л. Словарь терминов и схем по курсам : «Уголовная политика и ее реализация в деятельности органов внутренних дел» и «Организация профилактической деятельности органов внутренних дел» / Л. Баринова, Н. Мартыненко, В. Ревин. – М. : Академия управления МВД России, 2000. – 412 с.
25. Белковец Л. История государства и права России : курс лекций / Л. Белковец, В. Белковец. – Новосибирск : Новосибирское книжное издательство, 2000. – 216 с.
26. Беляев Н. А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации / Н. А. Беляев. – Л. : Издательство Ленинградского университета, 1986. – 176 с.
27. Бернер А. Учебник уголовного права. Части Общая и Особенная. С примечаниями, предложениями и дополнениями по истории русского права и законодательству / А. Ф. Бернер ; перевод Н. Неклюдова.. – СПб. : Издательство Н. Неклюдова, 1865. – Том 1. Часть Общая. – 916 с.
28. Бисага Ю. М. Держава і право в Чехословаччині в 20-х–30-х рр. ХХ ст. / Ю. М. Бисага. – Ужгород : Закарпаття, 1997. – 151 с.
29. Бисага Ю. М. Інститути держави і права в домюнхенській Чехословаччині / Ю. М. Бисага. – Ужгород : Закарпаття, 1997. – 233 с.
30. Бисага Ю. М. Перша Чехословацька республіка: держава, теорія, влада, право / Ю. М. Бисага. – Ужгород : Закарпаття, 1998. – 115 с.
31. Благоев Н. Еклога [Електронний ресурс] / Н. Благоев. – София : Кооперативна печатница «Гутенберг», 1932. – Режим доступу : www.ibdp.hit.bg/Ecloga_bg.HTM
32. Богдановскій А. М. Развитіе понятій о преступленіи и наказаніи въ русскомъ правъ до Петра Великаго / А. М. Богдановскій. – М. : Въ Типографіи Каткова и Ко., 1857. – 146 с.
33. Богородчанський районний суд Івано-Франківської області. Вирок у справі № 1-136/11 від 16.09.2011 р.
34. Бойко І. Джерела права Галицько-Волинської держави (1199 – 1349 рр.) / І. Бойко // Вісник Львівського університету. – 2006. – Вип. 42. – С. 59–65. – (Серія юридична)
35. Бойко І. Й. Джерела та характерні риси права в Галичині у складі Польського Королівства (1387–1569) / І. Й. Бойко. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 344 с.
36. Бойко І. Покарання у кримінальному праві Польського королівства та їхнє застосування у Галичині (1349–1569 рр.) / І Бойко // Вісник Львівського університету. – 2008. – Вип. 47. – С. 24–29. – (Серія юридична)
37. Болдижар М. Державно-правовий статус Закарпаття (Підкарпатської Русі) в складі Чехословаччини / М. Болдижар, П. Мосні. – Ужгород : Ужгородський національний університет, 2001. – 240 с.
38. Болдырев В. О кодификации республиканского уголовного и уголовно-процесуального законодательства / В. Болдырев. // Советское государство и право. – 1958. – № 7. – С. 90–104.
39. Борисенюк С. Карний зміст «потока» Руської Правди / С. Борисенюк. // Праці Комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права УАН. – 1925. – Вип. 1. – С. 23–24.
40. Борисов В. Державна політика у сфері боротьби зі злочинністю та її напрямки / В. Борисов. // Проблеми законності. – 2009. – № 100. – С. 305–312.
41. Борченко Д. Ю. Конфискация имущества как мера уголовно-правового характера: понятие, природа, социальное предназначение и порядок применения : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Д. Ю. Борченко. – Тольятти : Образовательная автономная некоммерческая организация «Волжский университет им. В.Н. Татищева» (институт), 2007. – 199 с.
42. Будзинский С. М. Начала уголовного права [Електронний ресурс] / С. М. Будзинский. – В., 1870. – Режим доступу : pravonavec.com.ua/books/letter/53/%C1
43. Бурда С. Юридичний аналіз покарання у виді конфіскації майна як додаткового покарання за КК України / С. Бурда. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – №1. – С. 260–268.
44. Бурдін В. Санкції окремих статей Особливої частини КК України потребують змін / В. Бурдін. // Життя і право. – 2004. – № 4. – С. 44–51.
45. Бълогрицъ-Котляревскій Л. C. Учебникъ русскаго уголовнаго права. Общая и особенная части / Л. С. Бълогрицъ-Котляревскій. – Кіевъ – Петербургъ – Харьковъ : Южно-Русское Книгоиздательство Ф. А. Югансона, 1903. – 626 с.
46. Бълявскій Л. Уложеніе о наказаніяхъ уголовныхъ и исправительныхъ въ толкованіи юристовъ / Л. Бълявскій, А. Рубиновскій. – Каменец-Подольскій : Типо-литограф. Л. Ландвигера, 1902. – 408 с.
47. Бъляевъ И. Д. Лекціи по исторіи русскаго законодательства / И. Д. Бъляевъ. – М. : Типо-Лит. С. Петровкаго и Н. Панина, 1879. – 728 с.
48. Валентиновъ П. Конспектъ по русскому уголовному праву / П. Валентиновъ. – Харьковъ : Типо-Литографія «Печатное Дъло», 1900. – 112 с.
49. Валентуневич А. Уголовная политика в система политик государства [Електронний ресурс] / А. Валентуневич. – Режим доступу : library.by/portalus/modukes.
50. Ванечек В. История государства и права Чехословакии / Вацлав Ванечек. – М. : Юридическая литература, 1981. – 503 с.
51. Василенко М. П. Матеріяли до історії українського права / М. П. Василенко. – Київ : З друкарні Всеукраїнської Академії Наук, 1929. – Том 1. – 335 с.
52. Васильев А. А. История Византийской империи. / А. А. Васильев. – СПб. : Алетейя, 1998. – Т.1. Время до Крестовых походов (до 1081 г.) – 512 с.
53. Васильев И. М. Наказание по советскому уголовному праву / И. М. Васильев. – М. : Издательство МВД СССР, 1970. – 89 с.
54. Васильева Т. Назначение и исполнение уголовного наказания в виде штрафа (социально-правовые проблемы) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08. / Татьяна Валентиновна Васильева. – Рязань, 2004. – 208 с.
55. Великая Яса. Приложение к главе VI / Эренжен Хара-Даван. Чингисхан как полководец и его наследие [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.kulichki.com/%7Egumilev/HD/index.html;
56. Венгерское уголовное уложеніе о преступленіяхъ и проступкахъ. Матеріалы для пересмотра нашего уголовнаго законодательства. –– СПб. : Типографія Правитильствующаго Сената, 1880. – Томъ первый: Уголовныя уложенія Венгріи, Германіи, Бельгіи и Франціи и проектъ общей части Итальянскаго уголовнаго уложення.– 515 с.
57. Вернадский Г. В. Очерк истории права Ру