РОЛЬ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОТЕРПІЛИХ ПРИ ВЧИНЕННІ ТЯЖКИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ\\\'Я ОСОБИ В УКРАЇНІ

Короткий опис

ПЛАН

1. ВСТУП…………………………………………………………… 5

РОЗДІЛ 1
КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЯЖКИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ …………………………………………………………………….. 12
1.1. Поняття і основні кримінологічні риси тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров'я особи …………………………… 12
1.2. Кількісно-якісні показники тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи ……………………………………………19
1.3. Порівняльна кримінологічна характеристика особи злочинця і потерпілого ……………………………………………………. 28

РОЗДІЛ 2
ВІКТИМНА ПОВЕДІНКА В ГЕНЕЗІСІ ТЯЖКОЇ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ ……………………………………………………………………….. 43
2.1. Віктимна поведінка та її роль у механізмі вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я соби …………………………………………………………………………………. 43
2.2. Віктимогенна ситуація в тяжких насильницьких злочинах проти особи: поняття, структура, значення …………………………….. 64
2.3. Класифікація і типологія особи потерпілих під час вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи …… 75
2.4. Проблема природи зв’язку злочинця і жертви під час вчинення умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень …………… 86
РОЗДІЛ 3
ВІКТИМОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТЯЖКИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ …………………………………………………………………………97
3.1. Поняття і методи віктимологічного попередження…………97
3.2. Система заходів віктимологічного впливу на тяжку насильницьку злочинність…………………………………………………112
3.3. Досвід віктимологічного попередження злочинності в зарубіжних країнах ………………………………………………………… 130
3.4. Віктимологічна програма попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи. ………… … 141

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..156

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров'я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як свідчить історія людства, ці діяння завжди викликають негативний соціальний резонанс. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров'я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них. Але ціна розуміння такої простої істини іноді ні з чим незрівнянна.
На найвищому законодавчому рівні - в Конституції України зазначено, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні головною соціальною цінністю.
Помітна поширеність злочинів насильницької спрямованості проти життя та здоров'я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик, гранично високий рівень суспільної небезпеки, труднощі їх подолання - це лише небагато з того, що зумовлює нагальну потребу в поглибленому дослідженні насильницьких проявів, їх кримінально-правовому і кримінологічному аналізі, оцінці комплексу чинників, що їх викликають, розробці шляхів боротьби з ними.
Простежується стійка тенденція до зростання кількості умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні. Число таких злочинів, починаючи з 1972 р., зросло більше ніж у 3,5 разів. Щорічно виявляється у середньому понад 4, 5 умисних вбивств і близько 7 тис. тяжких тілесних ушкоджень. Найбільша кількість цих діянь зареєстрована органами офіційної статистики України у 1995 - 1996 рр. Число умисних убивств у 1996 р. становило 4896, а тяжких тілесних ушкоджень в1995 р. - 8800. У 2002 р. їх зареєстровано відповідно 4296 і 6032, у 2003 р.  4041 і 6294.
Довгий час у вітчизняній правовій теорії і практиці центральною фігурою виступала особа злочинця. Але в розглядуваних злочинах завжди є контрагент, інакше кажучи, потерпілий, без участі якого немає кримінального конфлікту в широкому розумінні цього слова. У багатьох випадках його розвиток і кульмінація певною мірою підготовлені віктимною поведінкою потенційного потерпілого. Тому вивчення насильницької злочинності проти життя та здоров'я особи без оцінки тієї ролі в генезисі злочинної дії, яку відіграє потерпілий, є однобічним. Категорії "насильство" і "жертва" тісно пов’язані між собою, це дві сторони однієї проблеми. Отже, вивчення зазначеного виду злочинності неможливе без урахування та ретельного аналізу тих взаємозв’язків та особливостей, що існують між злочинцем і його жертвою.
Виходячи з вищевикладеного, можемо стверджувати, що проблеми віктимної поведінки потерпілих у тяжких насильницьких злочинах проти життя та здоров'я особи в умовах загальної ескалації насильства в сучасному українському суспільстві набувають особливого значення, відрізняючись підвищеною актуальністю.
Певні аспекти цієї багатогранної проблематики у свій час розглядалися відомими українськими та зарубіжними вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, фахівцями в галузі психології, психіатрії, педагогіки і філософії. Вагомий внесок зроблено такими науковцями як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов, В.В. Вандишев, В.М. Дрьомін, В.В. Голіна, В.В. Гульдан, П, с. Дагель, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, В.О. Коновалова, В.П. Коновалов, О.М. Костенко, Д.А. Корецький, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв, В.С. Мінська, Є.П. Побігайло, В.І. Полубинський, Д.В. Рівман, В.Я.Рибальська, О.В. Старков, В.В. Сташис, О.Д. Тартаковський, І.М. Тверда, В.О. Туляков, Л.В.Франк, В.І. Шакун, Г.І. Чечель, В.Є. Христенко та ін. Однак особливості сучасного соціального, політичного й економічного стану в Україні диктують необхідність розширення і поглиблення знань із цієї проблеми в кримінології взагалі і віктимології зокрема. Недостатньо вивченими залишаються такі питання, як: порівняльна характеристика особи злочинця і потерпілого; особливості віктимної поведінки жертви та її детермінуюче значення в механізмі злочинної поведінки при вчиненні саме тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи; типологія віктимогенних ситуацій при їх учиненні; проблема природи зв’язку між злочинцем і жертвою; віктимологічна профілактика тощо.
З огляду на це, вважаємо, що тільки комплексний розгляд усіх зазначених питань може вивести на якісно новий теоретичний і практичний рівень вирішення такої актуальної на сьогодні проблеми. Вищевикладене й обумовило вибір теми дослідження.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права і спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 (п.110).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основною метою наукового пошуку є всебічне дослідження криміногенної ролі поведінки потерпілих в детермінації тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи і на цій основі вироблення моделі віктимологічної їх профілактики в Україні. Дослідження саме в зазначеному аспекті зумовлено тим, що переважна більшість цих злочинів учиняється на сімейно-побутовому грунті в мікросередовищі осіб, які протягом значного часу перебувають у конфліктній ситуації. Причому ця тривалість у часі сприяє загостренню конфлікту, тоді як за наявності в державі широкомасштабної віктимологічної програми й розгалуженої мережі організацій та установ, де б потенційні жертви могли отримати кваліфікований інструктаж щодо поведінки у криміногенних ситуаціях, значною мірою сприяло б зниженню тяжкої насильницької злочинності.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань, які становлять зміст дисертації:
- з’ясувати сучасний стан і перспективи розробки даної проблеми у кримінології і віктимології, проаналізувати (у тому числі в історичному ракурсі) феномен тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров'я особи в Україні;
- визначити поняття тяжкої насильницької злочинності і дати їй кримінологічну характеристику за низку років;
- здійснити порівняльний аналіз кримінологічної характеристики особи злочинця і жертви;
- на підставі вивчення й узагальнення матеріалів архівних кримінальних справ, анкетування потерпілих і працівників правоохоронних органів виявити найбільш поширені в країні типові криміногенні і віктимогенні ситуації, що передують учиненню тяжких насильницьких злочинів проти особи; вирішити проблему наявності соціального зв’язку між злочинцем і потерпілим;
- узагальнити досвід зарубіжних країн щодо протидії тяжкій насильницькі злочинності з метою створення в Україні віктимологічної програми попередження насильницьких злочинів проти особи.
Об’єктом дослідження є віктимність потерпілих як одна з детермінант тяжкої насильницької злочинності.
Предметом дослідження є з’ясування особливостей впливу різних типів віктимної поведінки потерпілого на виникнення у злочинця рішучості вчинити тяжкий насильницький злочин проти особи.
Методологія та методика дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є положення теорії пізнання соціально-правової реальності. У процесі роботи використовувалися наступні методи пізнання:
- формально-логічний - при обробці емпіричного матеріалу;
- історико-правовий - при аналізі розвитку наукової думки щодо проблем віктимології;
- системно-структурний - для розробки авторської класифікації і типології потерпілих;
- статистичний - при збиранні та первинній обробці інформації, отриманої зі статистичної звітності первинних документів;
- конкретно-соціологічний метод - при опрацюванні методики проведення опитувань потерпілих, працівників правоохоронних органів і для аналізу отриманої інформації.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали: вивчення й аналіз (з використанням спеціалізованого питальника) 405 архівних кримінальних справ, які були розглянуті судами Харківської, Луганської, Донецької та Дніпропетровської областей у 1996-2001 рр. за статтями 93, 94, 101 КК України 1960р. (ст.115, 121 КК України 2001 р.); опитування (анкетування) 85 працівників правоохоронних органів (суддів, слідчих прокуратури) у Харківській області; інтерв’ювання потерпілих від таких злочинів, як замах на умисне вбивство та спричинення тяжких тілесних ушкоджень; статистичні звіти МВС України, Міністерства юстиції України, а також судові огляди та інші матеріали, що стосуються обраної тематики дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тому, що дисертантка вперше в Україні здійснила комплексний і всебічний аналіз зв’язку між віктимною поведінкою потерпілих та вчиненням більшості тяжких насильницьких злочинів проти особи і запропонувала проект віктимологічної програми їх попередження.
Зокрема, в роботі:
- одержала подальший розвиток систематизація знань щодо поняття та кримінологічної характеристики тяжкої насильницької злочинності проти особи;
- розроблено авторську класифікацію тяжких насильницьких злочинів проти особи в залежності від мотиваційного "забарвлення" застосовуваного насильства, типу його прояву під час учинення цих злочинів, що має прикладне значення для їх попередження;
- аргументовано пропонується точка зору дисертантки на основні поняття віктимологічного наукового інструментарію;
- уперше у вітчизняній кримінологічній науці на базі емпіричних матеріалів здійснено порівняльний аналіз кримінологічних характеристик особи злочинця і потерпілого при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти особи, що дало підстави для диференціації їх за схожими кримінологічними рисами;
- уперше в Україні дається розгорнута кримінологічна характеристика особистості жертви тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи, що включає вивчення її соціально-демографічних, кримінально-правових (при їх наявності), морально-психологічних та віктимологічних рис, властивостей, якостей та ін;
- досліджуються різноманітні типи віктимної поведінки потерпілих та їх конкретний вплив на обрання злочинцем поведінки саме насильницького характеру;
- запропоновано нову типологію жертв умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень, що має наукове-теоретичне значення для розкриття детермінант цих злочинів і може застосовуватись у практичній діяльності правоохоронних органів;
- з урахуванням світового й вітчизняного досвідів розроблено адаптовану до умов сучасного українського суспільства систему віктимологічних заходів профілактики, запобігання і припинення тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи, а також представлено проект віктимологічної програми їх попередження.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати, розроблені положення й рекомендації сприяють значному поглибленню кримінологічних знань щодо проблеми сучасної тяжкої насильницької злочинності, зокрема її кримінологічної характеристики, особистості злочинця і потерпілого від цих злочинів, ролі потерпілого в генезисі злочинної поведінки винного, боротьби з цими злочинними діяннями. Висновки роботи можуть бути використані у процесі викладення дисципліни " Кримінологія", при підготовці курсу лекцій, методичних посібників і підручників для студентів вищих юридичних закладів; для підвищення кваліфікації практичних працівників правоохоронних органів.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованої роботи, у дисертації не використовуються. Висновки та положення носять повністю самостійний характер.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення в опублікованих статтях і тезах повідомлень, які оприлюднені на науково-практичних конференціях "Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні" (Харків, 30 вересня 1999 р.); "Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності (Харків, 20-21 грудня 2001р.) і використані під час проведення практичних занять з кримінології, кримінально-виконавчого права і правової статистики.
Публікації. Основні положення проведеного дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 статтях (3 з яких опубліковані у фахових виданнях) і 2-х тезах доповідей наукових повідомлень.
Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, 3-х розділів, які містять 11 підрозділів, висновку, списку використаних джерел в кількості 220. Загальний обсяг праці  188 сторінок, текст дисертації 168 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, можна зробити такі висновки.
В роботі досліджуються різноманітні підходи вчених минулих століть і сучасності щодо поняття злочинності, аналізуються основні ідеї індетермінізму, антропологічного детермінізму та соціального детермінізму щодо його розуміння. Критично переосмисливши історичні погляди та позиції сучасних кримінологів з цієї проблеми, на наш погляд, доцільне приєднатися до визначення злочинності як відносно масового, історично мінливого соціального явища, що є органічною сукупністю кримінально-правових, побудованих на статистичних закономірностях діянь, які спричиняють негативні наслідки як для окремого індивіда, так і в загальнодержавному і світовому масштабах.
Особлива увага приділяється тяжкій насильницької злочинності проти життя та здоров'я особи яка є складовою частиною злочинності взагалі, і являє собою найнебезпечніший вид посягань, оскільки стосується найважливіших людських цінностей, таких як життя, здоров’я, статева недоторканність, які є невід’ємними правами людини з моменту її народження.
В дисертації аналізуються сучасні тенденції зазначених злочинів в Україні, починаючи з 1991 р.
Результати дослідження свідчать, що переважна більшість даних злочинів учиняються за місцем проживання злочинців чи потерпілих або за місцем їх спільного проживання і проводження часу. Це зумовлено тим, що злочинна ситуація розвивається в мікросередовищі осіб, які постійно спілкуються і взаємодіють. Характерно, що саме у квартирах і приватних будинках громадян, що були знайомі раніше, або родичів і відбувається найбільша кількість злочинів досліджуваного виду (79,4 %), тоді, як в інших місцях в ситуації випадкового знайомства або тоді коли злочинець і жертва не були знайомі взагалі, їх вчиняється значно менше - (20,6 %). Причому, практично завжди мало місце застосування фізичного насильства. Найчастіше (у 78,8 % випадках) зустрічалося побиття - заподіяння побоїв руками й ногами, а також застосування господарсько-побутових предметів (кухонного ножа, сокири, молотка та ін.), що свідчить про ситуативний, заздалегідь не запланований намір злочину, знаряддям для якого стає перший придатний для цього предмет. За часом вчинення більшість аналізованих злочинів припадає на вечірню і нічну пори доби - 80,6 %.У ранкові години вчинюється значно менше злочинів цієї категорії справ - приблизно 19,4 %. Пояснити це можна тим, що злочини в основному відбуваються в процесі вживання спиртних напоїв по закінченню роботи, але досить великий відсоток вчинення злочинів удень свідчить про те, що багато зі злочинців та їхніх жертв не зайняті роботою або навчанням. Серед встановлених судово-слідчими органами мотивів умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень є помста, що становить 24,2 %, користь зустрічається у 17,1 %, ревнощі у 15,3 %, "неприязні стосунки"- 14,7 % ; хуліганські мотиви - 12,3%,
Також у роботі розглядаються основні кримінологічні ознаки учасників злочинного діяння - злочинця та його жертви. Структура особи злочинця та особи потерпілого в кримінології, складається, як правило, з сукупності соціально-демографічних, кримінально-правових і морально-психологічних характеристик. Переважну більшість умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень вчиняють чоловіки - відповідно 81,8 % та 84,5 %. Питома вага жінок у цих злочинах - 18,2 % та 15,5 %. Зазвичай, злочинні дії жінок є реакцією на неправомірну поведінку чоловіків, прагнення вирішити конфліктну ситуацію.
Проведені дисертанткою дослідження в перебігу вивчення кримінальних справ свідчать про наявність у більшості злочинців базової вищої або професійно-технічної освіти - близько 80 %. Особи з повною вищою освітою серед убивць та осіб, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження, становлять лише 2, 3 %. Решта має початкову загальну або базову загальну освіту - 17,7 %. Переважна більшість злочинців ніде не працює і не вчиться - 65,7 %. Дані про сімейний стан злочинців говорять про те, що неодружені або розлучені особи, що вчинили умисне вбивство, складають 60 %. Серед осіб, які вчинили тяжкі тілесні ушкодження, близько половини неодружених. Кожен четвертий був раніше судимий і відбував покарання за вчинення насильницьких або корисливо-насильницьких злочинів.
У процесі дослідження вивчалися також деякі біологічні й морально-психологічні риси злочинців. У цьому зв’язку нами виявлено, що фізичний стан цих осіб характеризується наявністю певних соматичних захворювань, серед яких переважають гіпертонія (близько 18 %) і туберкульоз (понад 7%). Кожен четвертий страждає різними формами психопатії. Близько 30 % убивць перебуває на обліку в спеціальних медичних закладах. Кожен восьмий злочинець є хронічним алкоголіком.
Що стосується кримінологічної характеристики особи потерпілого, слід зазначити, що соціально-демографічні, морально-психологічні риси жертв тяжких насильницьких злочинів є дуже подібними до відповідних характеристик злочинця. Переважна більшість потерпілих - це чоловіки. Потерпілі жінки становлять близько 20 %. Найчастіше зазнають шкоди від злочинних дій чоловіки у віці від 26 до 46 років - 67 %. Так само, як і злочинці, близько 80 % потерпілих мають базову вищу та професійно-технічну освіту, але відсоток осіб з повною вищою освітою серед жертв тяжких насильницьких злочинів дещо вищий, ніж у злочинців - 5,8 %. Понад 40 % потерпілих ніде не працюють або не вчаться, решта зайнята, головним чином, у виробничій або сільськогосподарській сферах. Сімейний стан потерпілих майже ідентичний сімейним стосункам злочинців - (близько 60 % потерпілих перебувають у шлюбних відносинах). Результати проведеного нами вивчення кримінальних справ по умисних вбивствах і тяжких тілесним ушкодженнях показують, що в понад 60 % справ злочини були вчинені після вживання алкоголю жертвою разом зі злочинцем. 10 % потерпілих страждають хронічним алкоголізмом, 69 % зловживають спиртними напоями. Морально-психологічні особливості жертв тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я дуже схожі аналогічним характеристикам злочинців. Половину з них характеризують агресивність, підвищена образливість, конфліктність, деспотизм, несталість настрою, його ситуативна обумовленість, незлагідність. Різні психічні аномалії виявлено в 9,9 % випадків. Показовим є факт, що, на відміну від злочинців, домінуюча більшість жертв (близько 90 %) раніше не мала судимості і не притяглася до адміністративної відповідальності.
Найголовніша увага всього дисертаційного дослідження приділена віктимної поведінки потерпілого та проблемам віктимології тощо.
У контексті нашого дослідження поняття потерпілого вживається не в кримінально-процесуальному значенні, а означає людину або сукупність людей, яким безпосередньо заподіяна шкода злочином, а не стихійним лихом чи катастрофою. Таке трактування логічно випливає із семантичного змісту науки віктимології ( науки про жертву злочину). Отже, в рамках дисертаційної роботи терміни "потерпілий" та "жертва" вживаються як синоніми.
Детально досліджується одне з основних понять віктимології - поняття віктимність. На нашу думку, віктимність особи можна визначається як сукупність уроджених або соціально набутих біофізичних, психологічних, соціальних рис особистості, які, взаємодіючи із зовнішніми умовами, підвищують імовірність стати жертвою злочину. Ці властивості привертають увагу злочинця, формують у нього злочинний намір. Віктимність особи – поняття динамічне: вона може видозмінюватися протягом усього життя й залежить від різних чинників, та перш за все – від її носія. Віктимність класифікується за різними критеріями. Вона має як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. В об'єктивному плані віктимність тлумачиться як характеристика певної соціальної ролі людини. Це так звана рольова віктимність, яка пов'язана з виконуваними професійними функціями. У суб'єктивному аспекті віктимність можна визначити як психологічну схильність певної особи стати жертвою. Це особистісна віктимність. Помічено, що люди, які мають різні віктимні властивості й риси, як правило, стають жертвами різних видів злочинів. За таких умов доцільно вести мову про видову віктимність, яка знаходить своє відбиття у відносній "схильності" окремих людей ставати через низку обставин жертвами певних видів злочинів, наприклад, крадіжок, шахрайства, тяжких тілесних ушкоджень, убивств.
Суттєво впливає на віктимність соціальний статус особи, її становище в суспільстві. Так звана статусна віктимність – це схильність особи, зважаючи на її посадове становище, виконування якихось соціальних функцій, ставати жертвою злочинного посягання. Тут віктимність має об'єктивний характер і здебільшого залежить від соціальної ролі, статусу особи, які роблять її найбільш уразливою для злочинних дій. Отже, жертва може своїм способом життя сприяти вчиненню злочину, свідомо чи несвідомо створювати умови для вчинення злочинних дій проти себе. Важливим є питання про окреслення меж віктимності. Уживання цього терміна є доречним у випадках, коли людина свідомо поводиться так, що сама провокує вчинення стосовно себе суспільно небезпечних дій. Особливо наочно віктимна поведінка проявляється в насильницьких злочинах, де жертва найчастіше найбезпосередніше впливає на дії злочинця, моделює певним чином його дії. Діапазон поводження жертви в генезисі злочинної поведінки є досить широким - від прямої протидії до грубого провокування злочину. Як показують проведені нами дослідження, можна виділити такі види віктимної поведінки жертви злочину: 1) соціально схвалювана (позитивна) поведінка, яка виявляється в активній протидії злочинному посяганню; 2) нейтральна поведінка, 3) провокуюча, яка передбачає порушення моральних чи правових норм та в свою чергу може бути поділена на агресивну, аморальну та зухвалу. В останньому випадку імовірність стати жертвою злочину є особливо великою.
Ми вважаємо, що слід звернути увагу на те, що з розвитком соціального прогресу, зміною якісних характеристик злочинності відбувається і модифікування віктимності, про що свідчить поява нових категорій жертв злочинних посягань.
Нами досліджується різноманітні віктимогенні ситуації, що впливають на генезис вчинення тяжких насильницьких злочинів.
Пропонується наступна класифікація віктимогенних ситуацій: а) ситуація, яка заздалегідь створена злочинцем. Цей випадок є показовим, типовим для подібного роду поведінки потерпілих. Нерідко злочинцями стають діти, захищаючи когось із членів своєї сім'ї від злочинного посягання іншого; б) ситуація планована, де і для злочинця, і для жертви характерна наявність наміру. Частіше за все тут відбувається так звана "інверсія ролей", коли в кожному з учасників "поєднуються" потенційний злочинець і потенційна жертва, які мають схожі психологічні особливості та поведінкові характеристики, і тільки випадок вирішує, хто буде притягнутий до кримінальної відповідальності. Для ситуацій цього виду часто характерно те, що застосування фізичної сили не є для учасників ситуації незвичайною і екстраординарною подією. Насильницькі дії – звичний для учасників конфлікту спосіб вирішення протиріч, що виникають між ними. Накопичення взаємних образ і "досвід" застосування насильства одним до одного відіграють основну криміногенну роль; в) ситуація, яка ненавмисно створювана злочинцем і жертвою або ж одним з них (наприклад, реакція на справедливе зауваження); г) ситуація, що виникає внаслідок аморальних дій жертви; д) ситуація, що виникає внаслідок непередбачливої, легковажної поведінки потерпілого.
Розглядаючи наведені ситуації, які передували вчиненню злочинів, можна зробити висновок про те, що одноразовий конфлікт з раніше незнайомим винним можна спостерігати у 16,9 % випадків; одноразовий конфлікт з дружинами, родичами, коханцями, сусідами мав місце в 10,6 % справ; відносно тривала конфліктна ситуація була присутня в 30,1%; та, тривала у 22,4 % і несподівана – у 20 % випадків. Найчастіше вчиненню злочинів, що розглядається, передують тривалі або відносно тривалі конфліктні ситуації в маргінальному середовищі. Тому саме вони повинні стати об’єктом уваги служб дільничних інспекторів.
Проведене опитування осіб, постраждалих від тяжких тілесних ушкоджень і замахів на умисні вбивства. Серед опитаних 70,3 % становлять чоловіки і 29,7 % –жінки. 88 % респондентів зауважили, що злочинне діяння було вчинено на сімейно-побутовому ґрунті. 85 % чоловіків і 69 % жінок на момент учинення злочину перебували в стані алкогольного сп'яніння. У двох третинах випадків вчиненю злочинів передувала прихована передконфліктна або конфліктна ситуація в сім'ї, постійні конфлікти, бійки, заподіяння легких тілесних ушкоджень. Незважаючи на це, майже половина опитаних чоловіків і 69,8 % жінок вважали нейтральною особисту поведінку і не погоджувались з тим, що могли спровокувати злочинні дії. Класифікація віктимогенних ситуацій дозволяє визначити найбільш типові обставини, за яких відбувається вчинення злочинів, стандартні види поведінки злочинця і жертви, мотиви і мотивацію злочинної поведінки.
Запропонована нова класифікація і нова типологія особи жертви, в основі якої лежить комплексний критерій розподілу всіх жертв на окремі групи.
І. За характером взаємовідносин між потерпілим і злочинцем, що передували злочину:
1. Ситуаційні жертви. Вчинення злочину відбувається під впливом конкретної життєвої ситуації, що склалася; вибір жертви є випадковим; як правило, потерпілий і спричинювач шкоди не були знайомі і не мали ніяких стосунків. Це характерно, наприклад, для вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів.
2. Імовірнісні жертви. Вчинення протиправних діянь стосовно цих осіб має імовірний характер. Злочинний наслідок, за таких обставин є випадковим щодо конкретної жертви. Наприклад, у ході бійки мають значення фізичні особливості людини: сила, спритність, здатність першим заволодіти знаряддям злочину. Теоретично для учасників конфлікту існує рівна ймовірність стати злочинцем або потерпілим.
3. Заздалегідь визначені жертви злочинних діянь. Шкоди зазнають люди, пов'язані зі злочинцем родинними, дружніми, інтимними та іншими близькими стосунками. Найчастіше злочин є результатом несприятливої ситуації, що склалася ще задовго до його вчинення, напружених стосунків між учасниками конфлікту.
ІІ. За роллю потерпілого в механізмі вчинення злочину:
1. Байдужа жертва, поведінка якої має нейтральний характер і вчинення злочинного посягання відбувається незалежно від дій потерпілого;
2. Інверсійна жертва, яка водночас і зазнає шкоду і спричиняє її;
3. Провокуюча жертва, яка безпосередньо викликає рішучість злочинця здійснити стосовно неї злочинні дії (наприклад, убивство в стані афекту.
Класифікація є первинною сходинкою для вищого рівня систематизації жертв злочину – їх типології. Під типологією особи потерпілого мається на увазі глибока, деталізована характеристика різних категорій жертв, що базується на істотних ознаках, причинно пов'язаних з віктимною поведінкою. При побудові типології нами враховувався широкий спектр найбільш стійких сполучень ознак та властивостей потерпілих (соціальні характеристики, морально-психологічні критерії, мотивація поведінки тощо). Виходячи з цього, пропонується типологія потерпілих в наступному окресленні:
І. Пасивні потерпілі. До цієї категорії належать особи, які з різних причин не чинили опору нападникові. З огляду на ці причини пасивні потерпіли можуть бути поділені на:
1) потерпілих, нездатних до опору з об'єктивних причин, що мають постійний або тимчасовий характер (малолітні жертви, люди похилого віку, фізично слабкі, стабільно або тимчасово безпомічні);
2) потерпілих, які здатні до опору, але віддають перевагу іншому варіанту поведінки (через нерішучість, побоювання відповідальності спричинювача шкоди або своєї власної, непокоєння за долю близьких людей, страх відповідальності за власну протиправну або аморальну поведінку та ін.).
ІІ. Некритичні потерпілі. До цієї групи належать особи, які виявляють невміння правильно оцінювати ситуацію, що склалася, демонструють необачну, легковажну поведінку. З урахуванням причин віктимної поведінки серед некритичних потерпілих можна видрізнити:
1) неповнолітніх потерпілих і літніх осіб;
2) дорослих осіб з невисоким культурним і освітнім рівнем, низьким інтелектом;
3) осіб, які мають соматичні чи психічні захворювання.
ІІІ. Статусні потерпілі. До цього типу належать ті жертви злочинів, поведінка яких має нейтральний або позитивний характер, але призводить до завдання шкоди. Насамперед, це особи, чия професійна діяльність пов'язана із втручанням у небезпечні ситуації (працівники правоохоронних органів), а також особи, чиє службове або суспільне становище яких викликає підвищену зацікавленість злочинців (підприємці, банкіри, депутати, журналісти та ін.).
ІV. Агресивні потерпілі. Поведінка осіб цього типу пов'язана з нападом на спричинювача шкоди або ж з наклепом, образою, знущанням та іншими подібними діями. Для таких жертв характерним є навмисне створення конфліктної ситуації. Поведінка цих осіб реалізує притаманну їхній особистості антигромадську настанову. Їхня поведінка, за деякими винятками, має криміногенну спрямованність і багато в чому схожа на поведінку спричинювача шкоди. Цей тип потерпілих завжди усвідомлює свою поведінку, тобто вони діють умисно, але ступень усвідомлення ними можливості настання небезпечних наслідків має найширший спектр – від чіткого розуміння розвитку ситуації до цілковитої відсутності такого розуміння.
Дослідження різних типів потерпілих від умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень дає можливість, з одного боку, більш цілеспрямоване вести теоретичні дослідження віктимологічних проблем, а з іншого – розробляти дійові профілактичні заходи щодо тих громадян, особисті якості і поведінка яких вказують на підвищену здатність стати жертвою злочину.
В дисертації детально розглядаються взаємовідносини між злочинцем і його жертвою та їх вплив на механізм учинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень. Під природою зв’язку жертви і злочинця авторка розуміє характер стосунків, які виникають між винним і потерпілим ще до вчинення злочину й істотно впливають на весь генезис злочинної поведінки й на злочинний її наслідок.
Проведені дослідження показали, що більшість потерпілих (45,9 %) були членами сім’ї, родичами або коханцями злочинців. Близькими знайомими (за місцем роботи, по спільному проводженню часу) – 27, 4 % осіб. Знайомі за місцем проживання складали 11 %. Незнайомими з майбутнім злочинцем були 15,7% . Важливим, очевидно, є характер взаємовідносин між спричинювачем шкоди і потерпілим. Здебільшого ( у 36 % випадках) між ними констатувалися неприязні стосунки. Нейтральні і дружні стосунки підтримували 32,6 % чоловік; ворожі й конфліктні стосунки спостерігалися у 31,4 % випадках.
Ця статистика дає можливість зробити висновок про те, що саме напружені взаємовідносини найбільш суттєво впливають на рішучість особи вчинити злочин. Очевидно, що більшість розглянутих злочинів вчиняється на сімейнопобутовому грунті, коли має місто гостре зіткнення між членами родини та сімейнопобутовим оточенням, яке виникає на основі протиборства їх протилежних поглядів, інтересів, потреб, що формуються у процесі сімейного життя, їхнього міжособистісного спілкування, характеризуються спрагненням спричинити максимальну шкоду шляхом насильницького впливу і супроводжуються отрицательними емоціями його учасників.
На нашу думку авторки, категорія "зв’язок злочинець-жертва" може і повинен стати реальним інструментом прогнозування кримінальної дійсності й максимального її зниження шляхом виявлення не тільки майбутніх злочинців, а й потенційних жертв.
Ш глава дисертації присвячена різним напрямкам віктимологічного попередження злочинів.
Звертається увага на те, що віктимологічне попередження є складовою частиною попереджувальної діяльності держави взагалі і спрямовано саме на виявлення потенційних жертв тяжких насильницьких злочинів і проведення з ними відповідної роботи. Дисертантом розкриваються поняття об’єкта, суб’єкта й методів віктимологічного попередження, серед яких методи соціального, правового та психологічного характеру, дається низка рекомендацій щодо застосування заходів віктимологічного впливу на попередження тяжкої насильницької злочинності. Зокрема, пропонується прийняти Закон "Про захист жертв від насильницьких злочинів" і створити спеціальний Фонд відшкодування матеріальної й моральної шкоди потерпілим від злочинів. Значна увага приділяється авторкою відносяться індивідуальним заходам віктимологічного аспекту попередження, до яких належать виховний, захисний та обмежувальний напрямок попереджувальної роботи. Заходи віктимологічного попередження в таких випадках повинні бути одночасно спрямовані як на потенційного злочинця, так і на потенційного потерпілого.
Окремо розглядається узагальнення різноманітних віктимологічних заходів, які вживаються багатьма країнами Західної Європи (зокрема, Великобританією, Німеччиною, Італією), США й Австралією. У цих країнах працює дійова широкомасштабна державна підтримка віктимологічних програм, на фінансування яких виділяються значні кошті. Корисним є досвід цих держав щодо екології безпеки, врахуванню віктимогенних чинників при архітектурному проектуванні і плануванні міст. Акцентується увага на найбільш ефективних зарубіжних розробках по підвищенню безпеки населення (таких, наприклад, як метод по виявленню агресивних намірів злочинців, який допомагає запобігти вчиненню значної кількості насильницьких злочинів).
Також в дисертаційному дослідженні пропонується макет віктимологічної програми попередження саме тяжких насильницьких злочинів, яка містить правові, організаційно-правові, інформаційні й організаційно-технічні заходи.
Специфіка створення віктимологічних програм попередження злочинності полягає в тому, що їхня дія спрямована на спеціальний об’єкт попередження - потенційних і реальних жертв злочинних посягань, зниження віктимності всіх верств населення. Цінність такої програми полягає в тому, що вона, порівняно з іншими програмами боротьби зі злочинністю не вимагає значних фінансових витрат. Разом із тим при професійному підході до складання та виконання такої програми, з’являється реальна можливість захисту значної частини населення від злочинних дій, що сприятиме зниженню рівня злочинності в нашому суспільстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминологического насилия. – М.: ЮНИТИДАНА, Закон и право, 2000. – 207 с.
Аванесов Г.А. Криминология. М.: Юрид. литература. – 1984. – 413 с.
Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. – М.: Щит – М., 1998. – 340 с.
4. Алимов С.Б. Основные направления изучения насильственных преступлений и обуславливающих их антиобщественных явлений (опыт конкретных исследований) //Вопр. борьбы с преступностью. М.: 1988. Вып.46. – С. 48–52.
5. Алимов С.Б. Предупреждение насильственной преступности: достижения, проблемы //Вопр. борьбы с преступностью. – М.: 1988. Вып.47. – С. 24–27.
6. Алимов С.Б. Ситуация совершения преступления и ее криминологическое значение (по материалам дел о хулиганстве). Автореф.дис... д–ра юрид. наук. – М.,1971. – 49 с.
7. Алихаджиева И.С. Женщина как жертва убийства (криминологическая характеристика и социальноправовые меры предупреждения) /Автореф.дисс... канд. юрид. наук. – Саратов, 1999.  22 с.
8. Антонян Ю.М. Об истоках формирования личности преступника // Личность преступника и вопросы исправления и перевоспитания осужденных. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. – С. 3–13.
9. Антонян Ю.М., Панфилов Г.А. Профилактика преступлений в сфере быта. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1979. – 40 с.
10. Антонян Ю.М. Преступная жестокость. – М.– Юристъ, 1997. – 304 с.
11. Антонян Ю.М. Преступник как предмет криминологического изучения //Вопр. борьбы с преступностью. М.: 1981, Вып.34. – с. 45 –54.
12. Антонян Ю.М. Психология убийства. – М.: Юристъ, 1997. – 304 с.
13. Антонян Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления: Учеб.пособие. – М.: Акад. МВД СССР, 1973. – 71 с.
14. Антонян Ю.М. Убийство ради убийства. – М.: Щит, 1998. – 233 с.
15. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. М.: Наука, 1987. – 208 с.
16. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Наука, 1991. – 248 с.
17. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследование преступлений.– М.: Юрист, 1996. – 336 с.
18. Антонян Ю.М., Панфилов Г.А. Профилактика преступлений в сфере быта. – М.: Изд–во ВНИИ СССР, 1979. – 40 с.
19. Багрий–Шахматов Л.В., Туляков В.О. Віктимізація як криміногенний чинник // Вісн. Акад. прав. наук України. – Харків: Право.  1995. – № 4. – С. 72–84.
20. Бандурка А.М. Слово о потерпевшем // Преступление и наказание. – 30 марта ( № 13). – С.5.
21.Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. – Харьков: Ун–т внутренних дел, 1997. – 432 с.
22. Бафия Е. Проблемы криминологии. Диалектика криминогенной ситуации. – М.: Юрид. лит., 1983. – 150 с.
23. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях.– М.: Стелс, 1995. – 304 с.
24. Белоусова З.И., Гиренко С.П. Проблемы виктимного поведения личности: Учеб. пособие к изучению курса "Конфликтология". – Запорожье: апорож.ун-т, 1996. – 66 с.
25. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. – СПб.: Прайм–ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.
26. Блувштейн Ю.Д. О содержании понятия "личность преступника" //Теорет. Пробл. учения о личности преступника: Сборник науч.трудов. М.: ВНИИ по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. –
27. Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений. – Мн: Изд–во университ., 1986. – 287 с.
28. Бобков В.И. Криминологические проблемы борьбы с умышленными убийствами и тяжкими телесными повреждениями с учетом специфических условий региона: Автореф. дис... канд. юрид. наук:12.00.08 /Моск. Высш. шк. милиции МВД СССР. – М., 1986. – 22 с.
29. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, Д.В. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА –М, 1998. – 790 с.
30. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. – М.: Наука, 1990. – 272 с.
31. Бородин С.В. Преступления против жизни. – М.: Юристъ, 1999. – 356 с.
32. Валуйская М.Ю. К вопросу о типологии лиц, совершивших умышленные убийства при отягчающих обстоятельствах //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – Луганськ: Луганский ін–т внутрішніх справ. – 2000. – Вип2. – С.140–145.
33. Вандышев В.В. Виктимология: Что это такое?. – Л.: Общ–во "Знание", 1978. – 19 с.
34. Вандышев В.В. Воздействие на жертву преступления как средство побуждения ее к участию в противодействии расследованию // Человек против человека. Преступное насилие. СПб, 1994. – С.156–158.
35. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів // Право України. – 1997. – № 12. – С. 82–84.
36. Ведерникова О.Н. Теория и практика борьбы с преступностью в Великобритании. М.: Российская криминологическая ассоциация, 2001, 344 с.
37. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинам // Право України. – 1999. – № 10. – С. 67–73.
38. Взаємодія міліції та громадськості в Україні (з використанням досвіду діяльністі поліції Великобританії). Харків: Вид–во Нац. ун–ту внутр. справ, 2001. – 98 с.
39. Волженкин Б.В. Обстоятельства, способствующие совешению тяжких преступлений против жизни и здоровья и их выявление в процессе расследования. Учеб.пособие.  Л.: 1982.– 89 с..
40. Волков Б.С. Мотивы преступлений. – Казань: Казан. ун–т, 1982. – 152 с.
41. Волошина Л.А. Генезис агрессивно–насильственных преступлений // Насилие, агрессия, жестокость. Криминально–психологические исследования. – М.: ВНИИ Проблем укрепления законности и порядка. – 1990. – С.16–40.
42.Вопросы частной охранной и детективной деятельности //Борьба с преступностью за рубежом. – М.: ВНИИТИ. – 2000. – № 1. – С.27–33.
43.Выготский Л.Л. Лекции по психологии. – СПб.: Союз, 1997. – 144 с.
44.Гайбаков А. . Виктимологический аспект преступности: ( виктимология– наука, изучающая жертву преступления). – Социс. – 1992. – № 6. – С. 89–92.
45. Гаткин Е.Я. Безопасность женщины. – Жизнь без риска. – М.: Лист–Нью, 1997. – 176 с.
46. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. – М.: Юрид.лит., 1970. – 288 с.
47. Гилязев Ф.Г. Вина и криминогенное поведение личности: - Учеб. пособие. – М.: ВЗПИ, 1991. – 144 с.
48. Голина В.В. Научные подходы к деятельности по предупреждения преступности. Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб. / Отв.ред. В.Я.Таций. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1996. – Вып. 31.  С. 127-136.
49. Голина В.В. Преступность: понятие и реальность. Проблеми законності: Респб. міжвідом. наук. зб. / Відп.ред. В.Я.Тацій. –Харків: : Нац. юрид. акад. України, 1997. – Вип 32. – С.117.
50. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. – Харків: Рубікон, 1998. – 128 с.
51. Голіна В.В. Попередження злочинності: Лекція. – Харків, 1994. –
52. Голіна В.В. Попередження насильства у сім'ї – захист прав людини // Права людини и правова держава: Тези доп. та наук. повідомлення наук. конференц. проф–виклад. складу (10–11 грудня 1998р.) – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С.149–152.
53. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя й здоров’я особи: Навчальний посібник. – Харків : Нац. юрид. акад. України, 1997. – 52 с.
54. Головкін Б.М. Сімейнопобутові конфлікти в системі детермінації умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень /Автореф.дисс... канд. юрид. наук. – Харків, 2003.  20с.
55. Горбатовская Е.Г. Характеристика потерпевших от убийств (опыт конкретного криминологического исследования) // Криминологическая характеристика убийств. Сб.науч. тр. – М.: 1997. – С.40–44.
56. Горячнов К.К. Жертвы насилия и их защита // Человек против человека. Преступное насилие. СПб, 1994. – С.55–59.
57. Гришин В., Мельниченко О. Виктимологические аспекты правового воспитания несовершеннолетних // Сов. юстиция. – 1989. – № 9. – С.8–10.
58. Гуревич И.Н. Виктимизация как фактор изменения правосознания //Социс. – 1999. – № 1. – С. 142–143.
59. Дагель П.С. "Вина" потерпевшего в уголовном праве // Сов. юстиция. – 1967. – № 6. – С.10.
60. Даньшин И.Н. К вопросу о личности преступника //Проблемы соц.законности: Респ. междувед. науч. сб. / Отв.ред. В.Я.Таций. – Харьков: Высш.шк. – 1980. – Вып. 6. – С.117–126.
61. Даньшин И.Н. Криминологическое понятие насильственной преступности,ее количественные и качественные показатели и тенденции развития // Пробл. боротьби з насильницькою злочинністю: Зб. матер. наук.-практ.конф. / За ред. Борисова В.І. – Харків: ПФ Кн. вид. "Лествиця Марії", 2001. – С.61–67.
62. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия. Учеб. пособие:  К.: УМК, 1988. – 88с.
63. Демографический профиль жертв преступлений // Борьба с преступностью за рубежом. – 1994. – № 4. – С.4.
64. Деформации в образе жизни, обусловливающие совершение насильственных преступлений: Сборник статей: М.: 1985. – 105 с.
65. Джужа О. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України. – 2002. – № 2. – С.133–138.
66. Джужа О.М. Курс кимінології: Загальна частина: Підручник:У 2 кн. /О.М.Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулік та ін. За заг.ред. О.М. Джужи.  К.: Юрінком Інтер, 2001.  352 с.
67. Довбищук І. До питання про визначення змісту поняття "Серійне вбивство"// Вісн. прокуратури. – 2002. – № 2. – С. 40,41.
68. Долгова А.И. Социальнопсихологические аспекты преступности несовершеннолетних.  М.: Юрид.литература, 1981.  159 с.
69. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственнось.  М.: Юрид.литература, 1982. – 304 с.
70. Дубовик О.Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений: Учеб. пособие. – М.: 1977. – 74 с.
71. Дубягин Ю.П. Следующая жертва – ты! Непридуманные криминальные сюжеты и азбука безопасности. – М.: Печатное дело, 1995. – 448 с.
72.Експрес–інформація про стан злочинності на теріторії України за 12 місяців 2001р. 67 с.
73. Емельянов В.П. Преступность лиц с психическими аномалиями /Под ред. Проф. И.С. Ноя – Саратов.: Изд–во сарат. ун–та, 1980. – 97 с.
74. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учебник для вузов. – М.: Юрист, 1996. – 631 с.
75. Ениколопов С.Н. Некоторые результаты исследования агрессии.– М.: Наука,1979. – 102 с.
76. Євдокимов В. Запобігання умисним вбивствам слідчим // Право України. – 1996. – № 11. – С. 37–40.
77. Жалинский А.Э. Насильственная преступность и уголовная политика //Сов.государство и право. – 1991. – №3. – С. 101–112.
78. Жарий В., Михайлов О. Алкогольне сп'яніння як фактор віктимності потерпілих від злочину // Рад. право. – 1988. – № 3. – С.62–64.
79. Забрянский Г.И. Преступность как отражение социальной действительности // Вестник Московского ун–та. – 1990. – №3.– С. 45–93.
80. Заказные убийства в России. – М.: Букмэн, 1998. – 384 с.
81. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1986. – 192 с.
82. Защита важных персон от непреклонных убийц // Борьба с преступностью за рубежом. – 1999. – № 8. – С. 36–37.
83. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. – 340 с.
84. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Харьков: Вища школа, 1986. – 120 с.
85. Зелінський А.Ф. Методика кримінологічних досліджень: Навч.посібник. – К.: НМК ВО, 1992. – 48 с.
86.Иванов А.Н. Заказные преступления: Убийства, кражи, грабежи. – Мн.: Литература, 1998. – 640 с.
87. Игошев К.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. Учеб.пособие.  Горький: Изд–во Горьк. ун–та, 1974. – 167 с.
88. Игошев К.И. Профилактика преступлений: теоретические и практические аспекты // Сов. государство и право. – 1977. – № 6. – С. 32–39.
89. Ильина Л.В. Уголовно–процессуальное значение виктимологии // Правоведение. – 1975. – № 3. – С. 119–123.
90. Как обеспечить личную безопасность: Практические рекомендации. – Омск: Омская ВШ милиции, 1993. – 23 с.
91. Кернер Х.Ю. Криминология. Словарь–справочник: Пер. с нем. – М.: Норма, 1998. – С.165.
92. Козюля В.Г. Осужденные с психическими аномалиями, совершившие насилие против личности. Насильственные преступления: природа, расследование, предупреждение: Сб. науч.трудов. – М.: ВНИИ МВД России, 1994. – С.14–19.
93. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001–2005 рр.: Затв. Указом Президента України від 25.12.00р. № 1376/2000 // Офіц. Вісн. України. – 2000. – № 52. Ст. 2258.
94. Комплексная целевая программа по борьбе с преступностью на 1996–2000 гг. // Деловая Украина. – 1996. – № 70.
95. Кондратюк Л.В. Антропология преступности (микрокриминология). – М.: НОРМА, 2001. – 344 с.
96. Коновалов В.П. Изучение потерпевших от преступления с целью профилактики правонарушений. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 84 с.
97. Корецкий Д.А. Предупреждение тяжких преступлений против личности, совершаемых на почве бытовых конфликтов. Автореф. дисс... канд. юрид. наук. Харьков, 1980. – 20 с.
98. Кормщиков В.М. Криминология семейного неблагополучия. – Пермь: Перм.кн.изд–во, 1987. – 179 с.
99. Костенко О.М. Проблеми кримінологічної безпеки // Правова держава.  1999.  Вип.10.  С. 337.
100. Криминальная мотивация.– М.: Высшая школа, 1986. – 306 с.
101.Криминальная мотивация. – М.: Наука,1988. – 302 с.
102. Криминальная полиция советует, как не стать жертвой преступления. – К.: "Ассоциация гражданский мир", 1992. – 94 с.
103. Криминология: Учебник / Под ред. В.В. Орехова. – СПб. : Изд–во СПб. ун–та., 1992. – 216 с.
104. Криминология: Учебник / Отв. ред. В.К. Звирбуль. – М.: Юрид. лит. – 304 с.
105. Криминология. Учебник для юрид. вузов / Под ред. А.И. Долговой – М.: ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 784 с.
106. Криминология: /Пер. с чешск. – М.: Прогресс, 1982.– 240 с.
107. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М.: Юрист,1995.– 512 с.
108. Криминология: Учебник / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Изд–во БЕК, 1998. – 556 с.
109. Кримінальний Кодекс України: // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст 131.
110. Кримінальнопроцесуальний кодекс України // Відом. Верхов. Ради України. 1961.  № . 2 Ст. 32, 49.
111. Кримінологія. Загальна і особлива частини. / Під ред. М.І. Даньшина. – Харків: Право,2003. – 352 с.
112. Крупка Ю. Віктимологічні аспекти запобігання побутовим злочинам // Рад. право. – 1988. – № 2. – С.59–62.
113. Кудрявцев И.А., Ратинова Н.А. Криминальная агрессия (экспертная типология и судебно–психологическая оценка). – М.: Изд–во Моск. ун–та, 2000. – 192 с.
114.Кудрявцев С.В. Конфликтологический анализ криминогенных ситуаций. //Насилие, агрессия, жестокость.Сб. науч. труд. – М.: Юрид.лит.– 1990. – С.100–106.
115. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. М.: Юрид. лит, 1968. – 158 с.
116. Кузнецова Н.Ф. Преступление и п