ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ СПЕЦІАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ ТА УСТАНОВАМИ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ
1.1. Загальносоціальне запобігання злочинам неповнолітніх 13
1.2. Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам
неповнолітніх 36

РОЗДІЛ 2. СПЕЦІАЛЬНІ ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ЯКІ ВЕДУТЬ БОРОТЬБУ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ НЕПОВНОЛІТНІХ
2.1. Законодавче забезпечення діяльності спеціальних органів
та установ для неповнолітніх 73
2.2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів
внутрішніх справ 82
2.3 . Школи соціальної реабілітації та професійні училища
соціальної реабілітації неповнолітніх органів освіти 92
2.4 . Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів
охорони здоров’я 104
2.5. Приймальники-розподільники для неповнолітніх органів
внутрішніх справ 115
2.6. Виховно-трудові колонії Державного департаменту України
з питань виконання покарань 126
2.7. Спеціальні суди 139
2.8. Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх 156
2.9. Державний комітет України у справах сім’ї та молоді,
Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної
Республіки Крим і служби у справах неповнолітніх 163

РОЗДІЛ 3. ВЗАЄМОДІЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ОРГАНІВ ТА УСТАНОВ
І ГРОМАДСЬКОСТІ У ЗАПОБІГАННІ ЗЛОЧИНАМ НЕПОВНОЛІТНІХ
3.1. Принципи взаємодії суб’єктів профілактики злочинів
неповнолітніх 174
3.2. Форми участі громадськості у запобіганні злочинам
неповнолітніх 183

ВИСНОВКИ 192

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 208

ДОДАТКИ 218

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Соціальні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, характеризуються багатьма тенденціями. З одного боку – це руйнування форм спільної людської діяльності, що існували раніше, а з іншого – становлення їх нового розмаїття. Нововведення в галузі економіки, політики, культури, правового забезпечення, інших сферах змінили суспільне життя. Це зумовило суттєві зміни у соціальному просторі: злам культурних та моральних цінностей, норм, традицій, стереотипів, колишнього мислення та діяльності.
В сучасному суспільстві, в ході таких змін та перетворень, у багатьох сферах суспільного життя стрімко зросла злочинність, отримали широке розповсюдження різні види протиправної поведінки як дорослих, так і неповнолітніх.
Негативні наслідки поширення злочинності, на нашу думку, можна розглядати у двох аспектах: з точки зору функціонування соціальної системи в цілому, і з точки зору впливу цих наслідків на конкретне становище індивідів. У першому аспекті слід зазначити, що надмірне розповсюдження злочинності та інших видів протиправної поведінки дестабілізує соціальну систему, стає на заваді її нормальному функціонуванню та розвитку. Адже соціальні норми спрямовують поведінку суб’єктів суспільства у загальносприйнятне русло, а порушення цих норм блокує реалізацію суспільно-необхідних функцій, без чого неможливе нормальне функціонування та розвиток соціальної системи. Не менш негативні наслідки має поширення злочинності й для окремого індивіда.
Особливо слід відзначити те, що в умовах дестабілізації звичних стандартів життєдіяльності, кризових явищ у політичній та соціально-економічній сферах поширюються злочинні явища та активізується антисуспільна поведінка, зокрема, правопорушення у тому числі і злочинні прояви серед неповнолітніх, що стає однією з найактуальніших суспільних проблем та викликає особливе занепокоєння. Адже успішність соціально-економічних реформ і перетворень, вибір шляхів і засобів їх досягнення буде багато в чому визначатись тим, яке місце у житті суспільства посяде його найбільш активна частина.
Рівень злочинності серед неповнолітніх має стійку тенденцію до зрос-тання. За останні 10 років удвічі зросла кількість протиправних дій неповнолітніх. Підлітки віком від 14 до 18 років складають 8% всього населення України, однак скоюють чверть усіх зареєстрованих злочинів. Кількість злочинів вчинених неповнолітніми за останні 10 років, у 4 рази перевищує збільшення частки молоді всього населення. Лише у 2002 році, завдяки здійсненню комплексу загально-державних заходів щодо профілактики злочинності, намітилась поступова стабілізація криміногенної ситуації серед неповнолітніх. Підліткова злочинність, порівняно з минулим роком, знизилася на 10,7%. Таким чином, стан і тенденції злочинності неповнолітніх дають достатні підстави для висновку про те, що одним із найважливіших завдань боротьби зі злочинністю є попередження злочинності неповнолітніх.
Сутність дослідження полягає не тільки у розгляді злочинності неповнолітніх як соціального феномену, а й у нагальній потребі організації цілеспрямованих дій суспільства та держави по запобіганню її розвитку, зростанню і поширенню в суспільстві в світлі прийнятого Закону “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року, зі змінами внесеними до цього нормативного акту згідно із Законами №312-XIV від 11.12.98 р., № 846-XIV від 06.07.99 р. [1], та № 673-IV від 3.04.2003 р. [2, 10].
Серед суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх особливе місце належить органам внутрішніх справ, які не тільки самі здійснюють спеціальні попереджувальні заходи, а й забезпечують проведення таких заходів іншими спеціальними органами та установами, створюють для цієї діяльності сприят-ливі умови та використовують їх можливості. Саме в сфері протидії злочинності якнайповніше розкриваються загальносоціальні та спеціально-кримінологічні функції суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх. Одночасно, для того щоб попереджувальна діяльність спеціальних органів та установ була максимально ефективною, її здійснення має бути чітко врегульоване нормативними актами, в першу чергу – законодавчими. Однак на сьогодні правове регулювання повноважень спеціальних органів та установ, щодо запобігання злочинності неповнолітніх, форм та методів їх діяльності в цій сфері багато в чому не відповідає вимогам часу і потребує певного удосконалення.
Аналізуючи ступінь наукової розробленості теми, слід зазначити, що її методологічні, загальнотеоретичні та прикладні аспекти вже активно досліджувалися, як вітчизняними кримінологами, соціологами, психологами, юристами, педагогами, так і науковцями близького зарубіжжя.
Характеризуючи джерела, присвячені даній проблематиці, можна виділити дві основні групи робіт. До першої відносяться історико-критичні огляди вітчизняних та зарубіжних досліджень злочинної поведінки. Серед них виділяються кримінологічні праці Н.П. Дубініна, І.І. Карпеца, Н.Ф. Кузнецової, Г.М. Міньковського, О.Р. Ратинова, Ф.М. Решетнікова, О.Б. Сахарова та ін., а також соціологічні роботи В.С. Афанасьєва, І.С. Кона, Г.В. Осипова. Важливість цих робіт полягає в тому, що вони дозволяють скласти уявлення про теоретичні дослідження зарубіжних вчених та співставити їх із тенденціями та напрямками вітчизняних досліджень.
Другу групу складають праці, в яких робляться спроби соціологічного осмислення сутності та значення різних видів протиправної поведінки, зокрема, злочинної в розвитку нашого суспільства. До них відносяться роботи методологічного та загальнотеоретичного характеру О.М. Джужи, В.М. Кудрявцева, А.Й. Міллера, П.П. Михайленка та ін.
Значну частину робіт складають дослідження конкретних видів злочинної поведінки. Серед них значне місце посідають праці, присвячені різним аспектам вивчення злочинності. Серед них особливо потрібно відзначити монографії А.Ф. Зелінського, А.П. Закалюка, К.Є. Ігошева, І.І. Карпеца, М.Й. Коржанського, Г.М. Міньковського та ін.
Проблема протиправної поведінки неповнолітніх протягом останніх років досить інтенсивно досліджувалась як українськими вченими, так і вченими близького і далекого зарубіжжя. Аналіз праць, які тією чи іншою мірою присвячені проблемі нашого дослідження, дозволяє окреслити коло питань, що в них розглядаються. Так, у вивченні даної проблеми визначилося декілька напрямів:
1) вивчення мотивації протиправної поведінки неповнолітніх (С.А. Белічева, В.І. Ветров, А.П. Закалюк, А.Й. Міллер, К.Є. Ігошев, А.П. Тузов, І.К. Туркевич та ін.);
2) дослідження негативних впливів мікро середовища на формування злочинної поведінки неповнолітніх (А.П. Зелінський, В.М. Оржеховська, В.М Кудрявцев, В.І. Шакун, М.Д. Шаргородський та ін.);
3) пошуки шляхів, заходів та засобів попередження правопорушень та злочинів серед неповнолітніх ( Г.А. Аванесов, Ю.Д. Блувштейн, А.А. Герцензон, О.М. Джужа, А.Є. Жалінський, П.П. Михайленко, Т.А. Третякова, Н.В. Яницька та ін.).
Зусилля цих вчених були спрямовані на дослідження причин та умов злочинності серед неповнолітніх, вивчення явища “важковиховуваності” дітей та його зв’язку з правопорушеннями, пошуки ефективних шляхів профілактики злочинної поведінки, визначення ролі сім’ї та школи, а також інших спеціальних органів та установ у профілактичній роботі з неповнолітніми.
Разом з тим, в існуючих працях аналізувалась переважно система соціальної профілактики правопорушень у тому числі злочинів, яка склалася в минулому, а в наш час практично припинила своє існування. Тобто в сучасних умовах в Україні настала нагальна потреба відтворення такої системи на нових засадах, створення з цією метою відповідної законодавчої бази та якнайширшого залучення громадськості до цієї діяльності. За цих умов нового змісту набуває попереджувальна діяльність спеціальних органів та установ, виникають і поширюються нові форми і методи запобігання злочинності неповнолітніх, які потребують відповідно нового наукового осмислення. Усім сказаним і обумовлено актуальність теми дослідження.
Узагальнюючи аналіз розробленості проблеми у науковій літературі, можна сказати, що українськими юристами, кримінологами, педагогами, соціологами та психологами в останні десять років частіше досліджувались питання, пов’язані з аналізом причин протиправної поведінки неповнолітніх, вивченням мікросередовища, негативні чинники якого сприяють вчиненню злочинів з боку неповнолітніх. Крім того, досить ґрунтовно розглядався стан злочинності неповнолітніх у минулі роки, але останнім часом інтерес вчених до цієї проблеми дещо зменшився. Разом з тим кримінальна статистика не дає підстав для самозаспокоєння.
Попри уваги науковців до багатьох аспектів проблеми злочинності серед неповнолітніх, все ж чимало питань залишаються нез’ясованими і потребують подальшої розробки. Вимагає уточнення цілий ряд проблем, безпосередньо пов’язаних з питаннями взаємодії громадськості зі спеціальними органами та установами, які протидіють злочинності неповнолітніх.
Вагомість даної проблеми, недостатність її розробки у кримінологічній науці, а також актуальність зумовили вибір теми нашого дослідження: “Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. Дисертаційне дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п.104), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол № 19), і на 2002 рік (п.111), схваленим Вченою радою НАВСУ 25 грудня 2001 р. (протокол № 14).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є ви-значення сутності та системи протидії злочинності неповнолітніх, форм, а та-кож заходів попереджувальної діяльності спеціальних органів та установ України в цьому напрямку в сучасних умовах, а також шляхів їх удосконалення.
Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні задачі:
– визначити загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи що спрямовані на запобігання злочинності неповнолітніх;
– визначити місце та роль спеціальних органів та установ у напрямку запобі-гання злочинів неповнолітніх;
– здійснити науковий аналіз основних причин та умов, що сприяють злочинності неповнолітніх;
– визначити організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ як суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх;
– здійснити науковий аналіз повноважень, форм та заходів діяльності спеціальних органів та установ щодо загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинності неповнолітніх;
– внести пропозиції щодо удосконалення діяльності спеціальних органів та установ, а також щодо їх взаємодії з іншими суб’єктами протидії злочинності неповнолітніх;
– визначити та здійснити науковий аналіз щодо ефективності форм взаємодії спеціальних органів та установ з громадськістю та іншими суб’єктами запобігання злочинності неповнолітніх в сучасних умовах.
Об’єктом дослідження є організаційно-правові основи та процес запобігання злочинності неповнолітніх спеціальними органами та установами в Україні.
Предмет дослідження складають загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів неповнолітніх в Україні; організація, форми, принципи діяльності спеціальних органів та установ щодо запобігання злочинів неповнолітніх; взаємодія з громадськістю у цій сфері.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослі-дження у відповідності з його об’єктом, предметом, метою та завданнями складає діалектико-матеріалістичне вчення про шляхи, методи і методики пізнання кримінологічних явищ та процесів. Методика наукового дослідження зумовлена застосуванням в сукупності конкретних методів, під час обґрунтування та формулювання проблеми дослідження, визначення мети і завдань, формуванні гіпотез, аналізу та синтезу отриманих теоретичних та емпіричних даних, розроблення пропозицій щодо удосконалення заходів соціального контролю за неповнолітніми та запобігання з їх боку злочинів спеціальними органами та установами.
В якості загальнонаукових методів було використано: – системно-структурний аналіз, за допомогою якого досліджувались питання, пов’язані із визначенням цілісної державної системи і підсистеми органів та установ, їх структурних підрозділів, а також системи і відповідної підсистеми запобіжних заходів протидії злочинам серед неповнолітніх, їх форм, методів та засобів реалізації; – історичний метод, що сприяв виявленню характерних тенденцій виникнення, становлення, формування та розвитку системи органів та установ, призначених для здійснення соціального контролю за неповнолітніми правопорушниками, а також правової регламентації і подальшого удосконалення їх діяльності; – порівняльний метод, за допомогою якого визначались елементи схожості спільних, співпадаючих компонентів системи детермінант та механізмів взаємозв’язку, факторів, що впливають на вчинення злочинів неповнолітніми і заходів запобігання їм, а також розбіжностей та особливостей, які мають місце в даних структурах і характеризують вищеназвані компоненти; – статистичний метод, який дозволив виявити рівень та динаміку вчинення злочинів неповнолітніми, їх тенденції до зростання і надав підстави для обґрунтування актуальності дисертаційного дослідження та його інших положень.
В якості конкретно-соціологічних методів використані: – метод вивчення документів, зокрема особових справ та карток профілактичного обліку неповнолітніх на 123 особи віком від 9 до 18 років, які знаходились на профілактичному обліку в кримінальній міліції Подільського та Шевченківського РУ ГУ МВС м. Києва та ін. ;– метод опитування, зокрема понад 200 неповнолітніх, які займаються жебрацтвом та бродяжництвом на вулицях м. Києва (додаток А.), а також більш 160 співробітників органів внутрішніх справ, у тому числі працівників і керівників спеціальних органів та установ для неповнолітніх, дані яких було використано при підготовці пропозицій щодо покращення запобіжної роботи цих органів та установ (додаток Б.); – контент-аналіз нормативно-правових, науково-методичних матеріалів та преси.
Емпіричну базу дослідження склали дані державної статистики – матеріали Верховного Суду, МВС України, Прокуратури України, Державного комітету статистики України, архівні документи судових органів і органів внутрішніх справ республіки, результати наукових досліджень, що були здійснені вітчизняними та зарубіжними вченими, а також матеріали кримінологічних досліджень, засобів масової інформації за 1998-2003 роки.
Наукові висновки і рекомендації, що містяться у роботі, базуються на положеннях Конституції України, досягненнях вітчизняної кримінологічної науки, аналізі статей Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу, Кодексу про шлюб та сім’ю України, постанов Пленуму Верховного Суду України, Законів України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, Указів Президента України “Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики”, “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку”, відомчих нормативних актів з питань боротьби зі злочинністю неповнолітніх, практики їх застосування. При цьому використовувалась не тільки спеціальна юридична література, а й соціологічна, педагогічна, психологічна, що безпосередньо стосувалася теми дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Досліджуючи тему запобігання злочинності неповнолітніх спеціальними органами та установами, автор, не претендуючи на вичерпне висвітлення усіх її аспектів, спробував зробити власний внесок у розробку цієї проблеми. Наведені нові аргументи стосовно деяких суперечливих положень, окремі питання висвітлюються в іншому ракурсі, запропоновано свій підхід до розв’язання актуальних проблем. Виходячи з цього, автором виносяться на захист наступні положення та висновки:
– визначено і сформульовано організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ, які за своїм призначенням реалізують запобіжний вплив;
– дістало подальший розвиток визначення системи повноважень, сучасних форм організації діяльності спеціальних органів та установ, які виконують запобіжні функції щодо неповнолітніх, зроблено пропозиції відносно вдосконалення їх діяльності;
– удосконалено підходи щодо здійснення наукового аналізу основних причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень неповнолітніми, їх впливу на рівень та динаміку злочинності в наш час;
– дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування визначення заходів загальносоціального запобігання злочинності неповнолітніх, які безпосеред-ньо не спрямовані на попередження злочинів, але є матеріальною і духовною основою протидії криміногенним факторам, що обумовлюють злочинність неповнолітніх;
– удосконалено систему заходів спеціально-кримінологічного запобігання, які безпосередньо спрямовані на ліквідацію джерел формування особи неповнолітнього злочинця;
– удосконалено наукові підходи щодо здійснення аналізу ефективності комплексних заходів запобігання та вирішення проблем у сфері розвитку форм взаємодії спеціальних органів та установ з громадськістю та іншими суб’єктами в процесі протидії злочинності неповнолітніх в сучасних умовах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що ви-сновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані для вдосконалення законодавства, що регулює діяльність спеціальних органів та установ, які протидіють злочинності неповнолітніх.
Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності правоохоронних органів, перш за все, внутрішніх справ (кримінальної міліції у справах неповнолітніх), суду, прокуратури, а також у діяльності спеціальних установ (приймальників-розподільників для неповнолітніх, шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, центрів соціальної реабілітації, виховно-трудових колоній, притулків для неповнолітніх), крім того, у діяльності комітетів у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, навчальних закладів та медичних установ України.
Матеріали дисертації можуть бути також використані у навчальному процесі в юридичних та педагогічних вузах, факультетах при вивченні курсів “Кримінологія”, “Кримінальне право”, “Кримінально-виконавче право” та “Педагогіка”. Дисертантом за матеріалами дослідження підготовлено лекцію на тему: “Кримінологічна характеристика та попередження злочинності неповнолітніх” (грудень 2002р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась за розділами і в цілому на засіданнях кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України. Результати дослідження доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, квітень 2001р.), що відбулася в Національній академії внутрішніх справ України. Основні положення дослідження впроваджені у плани роботи окремих підрозділів органів внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення та результати дисертації знайшли своє відображення в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації будується відповідно до її мети, завдань та предмета дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 166 найменувань) та додатків (4-х додатків на 7-ми сторінках). Повний обсяг дисертації (без додатків) становить 217 сторінок ( 9 авт. арк.).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє дисертанту зробити наступні основні висновки і внести ряд пропозицій щодо поліпшення діяльності спеціальних органів та установ у напрямку протидії злочинності серед неповнолітніх в Україні в сучасних умовах.
В дисертації обгрунтовуються наступні висновки та рекомендації:
Злочинність неповнолітніх останнім часом набуває загрозливих розмахів, що потребує негайних та ефективних заходів її запобігання. В Україні, за неповними даними, 34 тис. дітей перебувають без нагляду батьків, із них 18 тис. жебракують і фактично знаходяться під впливом криміногенних чинників, 14 тис. виросли у функціонально-неблагополучних сім’ях, 19 тис. неповнолітніх засуджено, понад 50 тис. перебувають на обліку в міліції.
Стан і тенденції злочинності неповнолітніх дають достатні підстави для висновку про те, що є нагальна потреба в організації цілеспрямованих дій суспільства в її протидії. Зокрема, саме в сфері протидії злочинності якнайповніше розкриваються загальносоціальні та спеціально-кримінологічні функції суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх.
Серед суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх особливе місце належить органам внутрішніх справ, які не тільки самі здійснюють спеціальні попереджувальні заходи, а й забезпечують проведення таких заходів іншими спеціальними органами та установами, створюють для цієї діяльності сприятливі умови та використовують їх можливості.
На загальносоціальному рівні запобігання здійснюється в результаті поєднання економічних, політичних, ідеологічних, організаційних та інших заходів, що не мають своїм спеціальним призначенням боротьбу зі злочинністю та запобігання злочинам. Але вони сприяють і цьому завданню, створюючи умови, що виключають саму можливість існування злочинності як соціального явища. Даний вид виступає як засіб, за допомогою якого в суспільстві досягається зниження рівня та обмеження масштабів злочинності.
Спеціально-кримінологічне попередження злочинів серед неповнолітніх являє собою комплексну діяльність державних, у тому числі правоохоронних, органів, установ та спеціальних закладів, за участю широкого кола громадських організацій та формувань, окремих фахівців та представників суспільних об’єднань щодо організацій та здійснення ранньої профілактики, відвернення злочинів на стадії виявлення наміру чи готування до злочину, а також на етапі припинення розпочатої протиправної (у тому числі злочинної) діяльності. Тому враховуючи значні обсяги діяльності, що виконують суб’єкти, як в плані заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного попередження, автором пропонується конкретний перелік спеціальних органів та установ в якості суб’єктів (коло яких визначено у другому розділі нашого дослідження), які, безумовно, спроможні залучати до цієї діяльності інших неспеціалізованих суб’єктів і створювати цілісну, професійно-орієнтовану систему запобігання злочинів та інших правопорушень серед неповнолітніх.
Виконання безпосередньо спрямованих на усунення причин та умов злочинності неповнолітніх, спеціально-кримінологічних заходів покладено Законом України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” на: Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я; притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; суди; кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ; виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань. Отже, у Законі чітко визначена структура спеціальних органів та установ для неповнолітніх, які автором виокремлено як коло суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх.
Матеріали дослідження зобов’язують окремо звернути увагу на проблеми, з якими стикаються у своїй діяльності спеціальні органи та установи для неповнолітніх та служби у справах неповнолітніх і визначити напрямки поліпшення їх роботи.
Зокрема, в першу чергу, слід визнати те, що ефективність попереджувальної роботи кримінальної міліції у справах неповнолітніх значною мірою втрачається без взаємодії і координації своєї діяльності з іншими спеціалізованими суб’єктами, які створені для проведення комплексних загально-профілактичних та інших виховних заходів з неповнолітніми правопорушниками. Тому на нашу думку, підрозділам кримінальної міліції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, перш за все необхідно:
• передбачити спеціальні програми (плани) залучення громадськості на виявлення та усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, зокрема в яких передбачаються заходи спрямовані на виявлення неблагополучних сімей, в яких проживають неповнолітні;
• розробити питання належного матеріально-ресурсного та кадрового забезпечення співробітників КМСН, що зменшить плинність кадрів у цих підрозділах;
•забезпечити і здійснювати взаємоінформування підрозділів кримінальної міліції з адміністраціями притулків для неповнолітніх, шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, та виховно-трудових колоній для неповнолітніх, про звільнення неповнолітніх для своєчасного вирішення питань про прийняття заходів щодо їх працевлаштування та подальшої профілактичної роботи.
Потрібні певні зміни і в системі шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації неповнолітніх органів освіти. Адже, раціональна організація процесу перевиховання потребує диференційованого підходу до різних категорій неповнолітніх. Винних у скоєнні тяжких правопорушень та вчинків доцільно було б утримувати в умовах більш жорсткого контролю з інтенсивним застосуванням новітніх методів медико-педагогічної корекції поведінки. Тому, в зв’язку з цим, пропонується створити школи та професійні училища соціальної реабілітації двох видів, а саме: а) для утримання підлітків, які визнані судом винними у вчиненні тяжких злочинів; б) для виховання підлітків, які скоїли інші не тяжкі правопорушення.
Крім того, школам соціальної реабілітації та професійним училищам соціальної реабілітації органів освіти, було б доцільно:
• налагодити взаємодію з органами освіти, службами у справах неповнолітніх для проведення більш ефективної профілактичної роботи серед учнівської молоді, до якої залучати педагогів, психологів, лікарів для проведення диспутів, виступів, бесід по хвилюючим неповнолітніх питанням;
• планомірно і послідовно здійснювати виховну та навчальну роботу серед дітей та підлітків, які знаходяться у спеціальних навчально-виховних закладах, а також створити всі умови для придбання неповнолітнім спеціальності для по-легшення адаптації після звільнення з цих установ;
• покращити організаційно-методичну базу та кадрове забезпечення в цих установах, що потребує чіткого правового регулювання і здійснювати це необхідно за матеріальної та іншої підтримки з боку держави та під її контролем;
• спростити порядок оформлення особових справ на неповнолітніх, що направляються у спеціальні навчально-виховні установи.
Нездоланні перешкоди створює відсутність достатньої кількості центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я. Тому зараз фактично не існує можливості ефективно впливати на неповнолітніх, які вживають алкоголь, наркотики, а також тих неповнолітніх, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, що скоїли суспільно небезпечні вчинки. Отже, необхідно у найкоротший термін створити центри медико-соціальної реабілітації органів охорони здоров’я, як це передбачено Законом.
Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я пропонується розглядати як альтернативу школам соціальної реабілітації та професійним училищам соціальної реабілітації неповнолітніх органів освіти, куди примусово за ухвалою суду на основі рішення медико-експертної комісії потрапляли б неповнолітні правопорушники, які страждають алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, а також різноманітними психічними захворюваннями та потребують застосування особливих медико-виховних заходів. Крім того, доцільно було б також створити центри медико-соціальної реабілітації різних типів, в які направляти неповнолітніх у залежності від стану хвороби, віку та тяжкості вчиненого правопорушення. І це стало б за певний час одним із впливових чинників попередження наркоманії, алкоголізму та злочинності серед неповнолітніх.
Щодо діяльності, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я, необхідно:
•найближчим часом створити необхідну кількість центрів медико-соціальної реабілітації окремо для неповнолітніх наркоманів, алкоголіків, олігофренів, психопатів та ін.;
•розробити і забезпечити примусовий порядок направлення до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх у випадку, якщо вони добровільно не погодяться пройти курс лікування;
•розробити програму соціальної допомоги хворим неповнолітнім ,а також тим підліткам, що пройшли курс лікування;
•створити центри медико-соціальної реабілітації різних видів, де б могли лікуватися окремо неповнолітні, які скоїли різні за тяжкістю протиправні вчинки
Слід відзначити, що схожі проблеми існують і в діяльності таких спеціальних установ, як приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ України, в яких щорічно утримуються понад десять тисяч дітей, 80 відсотків яких сюди потрапляють через бродяжництво. На сьогодні не тільки гостро відчувається нестача приймальників-розподільників для неповнолітніх, а й також не має достатньої кількості кваліфікованих співробітників для роботи з такими неповнолітніми яких необхідно тимчасово утримувати.
Враховуючи вищесказане, щоб покращити роботу, приймальників-розподільників для неповнолітніх органів внутрішніх справ доцільно було б:
•відкрити у всіх обласних центрах України достатню кількість приймальників-розподільників для неповнолітніх для неповнолітніх;
•розробити спеціальні програмі та для підготовки юристів-психологів у навчальних закладах системи МВС для роботи в зазначених установах;
•надати працівникам зазначених установ необхідних повноважень проводити бесіди або надавати необхідні рекомендації батькам й особам, які займаються подальшим влаштуванням неповнолітніх, щодо виховання та поведінки тих підлітків, які утримуються (утримувались) в цих установах;
•в містах, де ще не створено притулків для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх, дозволити тимчасове утримання у ПРН до їх влаштування, тих неповнолітніх, які не мають батьків, або осіб що їх заміняють, займаються бродяжництвом та жебрацтвом.
Так само, виховно-трудові колонії для неповнолітніх – установи, які також відіграють значну роль в запобіганні злочинності серед неповнолітніх. Зокрема, історико-правовий аналіз діяльності органів, що виконували функцію виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі відносно неповнолітніх засуджених, свідчить про постійний пошук у теорії і практиці їх оптимальної моделі. Тому, враховуючи сучасні вимоги розвитку суспільних відносин, вимоги міжнародних документів, виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі відносно неповнолітніх повинно розглядатися як один із шляхів захисту інтересів особистості, суспільства і держави. Адже сутність пенітенціарної діяльності ВТК для неповнолітніх – це, перш за все, забезпечення опіки, захисту, освіти і професійної підготовки з метою надання неповнолітнім допомоги для виконання ними у майбутньому суспільно-корисної ролі у суспільстві. Тому, для поліпшення попереджувальної (виховної) діяльності у цих установах насамперед необхідно, враховуючи вікові та психолого-педагогічні особливості неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, застосовувати все коло заходів заохочення та примусу з метою стимулювання у неповнолітніх бажання набути освіту та чесно працювати.
Отже, з точки зору запобігання злочинності як серед неповнолітніх, які відбувають покарання у Виховно-трудових колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань, так і тих, що ще не притягувались до кримінальної відповідальності, було б доцільним:
•забезпечувати і здійснювати взаємоінформування з боку адміністрацій ВТК для неповнолітніх підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх а також служб у справах неповнолітніх, про звільнення неповнолітніх для своєчасного вирішення питань про прийняття заходів щодо їх працевлаштування та подальшої профілактичної роботи;
•влаштовувати спеціальні покази документальних та художніх фільмів у загальноосвітніх навчальних закладах, а також у спеціальних навчально-виховних установах, в яких би йшла мова про героїчні вчинки неповнолітніх в екстремальних та звичайних умовах, в тому числі і тих, які колись скоїли правопорушення і опинились у виховно-трудових колоніях для неповнолітніх;
•проводити у виховно-трудових та інших навчально-виховних установах обговорювання книг, статей та повідомлень засобів масової інформації про факти життєвих вчинків неповнолітніх, успіхах та невдачах підлітків, акцентуючи увагу неповнолітніх на придбання трудової спеціальності, навчання в загальноосвітніх школах тощо;
•спільно зі службами у справах неповнолітніх налагодити роботу щодо покращення роботи з неблагополучними сім’ями в які повертаються неповнолітні після звільнення з ВТК.
•адміністраціям виховно-трудових колоній пропонувати переглянути та розробити рекомендації щодо внесення змін до кримінально-виконавчого законодавства, а саме, такі: – “Засуджені, які твердо стали на шлях виправлення та довели це своєю поведінкою та чесним ставленням до навчання та праці, після досягнення повноліття за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх мають залишатися без обмеження віку, у виховно-трудових колоніях до закінчення строку покарання, що і буде своєрідним стимулом виправлення для інших неповнолітніх засуджених.
Також слід зазначити, що не краще положення склалось і в роботі таких органів як спеціальні суди. А саме, як можна пояснити ситуацію, що школи та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти, які призначені для примусового виховання неповнолітніх правопорушників, незаповнені і практично перебувають на грані закриття. Таке положення пояснюється багатьма обставинами. По-перше тим, що розгляд справ про правопорушення та злочини неповнолітніх і направлення у школи соціальної реабілітації здійснюють загальні суди. Суди як завжди перевантажені і до цих справ відносяться, м’яко кажучи, не як до першочергових. Відсутня належним чином відпрацьована практика застосування примусових заходів виховного характеру. Зокрема, слід також сказати, що каральна політика нашої держави в останні роки змінюється у бік її гуманізації. Гуманізація викликана різними причинами. Є і така – пенітенціарна система не може витримати збільшення навантаження (зростає рецедивна та повторна злочинність). Судді вимушені користуватися вироками, які не повязані з позбавленням волі. Це в повній мірі стосується і неповнолітніх. Таку практику можливо було б розглядати як нормальну, якби існувала вдосконалена система ресоціалізації, контроля, реабілітації за місцем проживання, А у випадку її недосконалості гуманна каральна політика перетворюється у слабкість правоохоронної системи, звідси зростання повторної та рецедивної злочинності.
Для вирішення зазначеної проблеми необхідно:
•забезпечити створення спеціальних судів для розгляду справ неповнолітніх правопорушників, або тимчасово на перехідному етапі у склад загальних судів ввести посаду судді у справах неповнолітніх;
• забезпечити функціонування інституту судових вихователів що допоможе здійснювати дієвий контроль за виконанням рішень суду як неповнолітніми, так і дорослими, а також усіма державними і громадськими організаціями;
•рекомендувати Пленуму Верховного Суду України щорічно узагальнювати практику застосування такого заходу попередження злочинності неповнолітніх як направлення в спеціальні навчально-виховні установи соціальної реабілітації відносно неповнолітніх, які скоїли суспільно-небезпечні вчинки та злочини невеликої або середньої тяжкості, та визначати напрямки удосконалення судової практики з таких справ.
Крім того, зазначеним органам, необхідно покращити свою діяльність по з’ясуванню та усуненню причин, що породжують злочинність неповнолітніх. Необхідно залучати до участі в судовому розгляді представників навчально-виховних установ, громадських формувань, організацій та колективів. Участь представників громадськості суттєво би вплинула на свідомість неповнолітніх, що в певному обсязі сприяло виявленню причин та обставин, що призвели до вчинення правопорушення або злочину.
Одним із факторів, що зумовлює зростання злочинності серед неповнолітніх, є безпритульність та бездоглядність неповнолітніх. В Україні 150 тисяч безпритульних дітей, 10 тисяч з них мешкає у столиці. Вирішити їх долю – одне з першочергових завдань. Задля цього слід якнайшвидше створити розгалужену систему притулків для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх, де б підлітки перебували постійно (нині держава оплачує лише місяць перебування дитини у притулку). Отже, спеціальними закладами для дітей, які залишилися без піклування батьків, повинні стати притулки для неповнолітніх. Але їх на сьогодні налічується лише 54, в той час, як згідно з даними Державного комітету України у справах сім’ї та молоді потрібно понад 100 таких установ.
Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх – це спеціальні установи які спроможні певним чином вирішити проблему безпритульності серед неповнолітніх, тому враховуючи досвід їх роботи з безпритульними дітьми, було б доцільно:
• створити потрібну кількість притулків, яка могла б забезпечити соціальні потреби кожного регіону;
• спільно з органами внутрішніх справ, освіти, службами у справах неповнолітніх приймати участь у проведенні профілактичних заходів (рейдів) по виявленню неповнолітніх які займаються бродяжництвом, жебракують;
• залучати до проведення заходів, пов’язаних із запобіганням дитячій бездоглядності міжнародні благодійні організації та громадськість;
• надати зацікавленим спеціальним органам та установам для неповнолітніх, пропозиції, що базуються на аналізі причин безпритульності серед дітей та підлітків, щодо удосконалення їх попереджувальної діяльності.
Слід вказати й на те, що багато неповнолітніх, які ще не вчинили правопорушення або злочину, але мають батьків-алкоголіків (наркоманів) або зазнали насильства в сім’ї, не мають бажання знаходитись ні в притулках, ні знову повертатися в свою сім’ю, і знову потрапляють на вулицю. Для таких дітей можливо було б створити мережу дитячих будинків або притулків сімейного типу, яка могла б стати альтернативою державній системі виховання дітей, залишених батьками. А для цього необхідно забезпечити належне фінансування таких закладів.
За даними дослідження більш як 95% неповнолітніх злочинців ніколи не відвідували позашкільні виховні заклади. І це у той час як в Україні майже сім мільйонів школярів. Дитячим дозвіллям займаються лише півтори тисячі установ, які відвідують 1,2 мільйона підлітків. Необхідно відновити і розширити систему позашкільного виховання та освіти. Районні державні адміністрації мають вжити невідкладних заходів щодо відродження роботи з неповнолітніми. Зокрема, Комітети у справах сім’ї та молоді та служби у справах неповнолітніх на нашу думку, значною мірою можуть сприяти поліпшенню роботи з дітьми за місцем проживання. Працівники зазначених служб повинні бути закріплені за кожним учбовим закладом, організацією, підприємством, установою. З цього приводу, доцільно розробити у всіх районах міста (селища) єдині для всіх служб графіки проведення різноманітних виховних заходів.
Зокрема, для вирішення питань у напрямку запобігання злочинності серед неповнолітніх, Комітети у справах сім’ї та молоді і служби у справах неповнолітніх повинні:
• налагодити тісну взаємодію з місцевими органами освіти, іншими спеціальними органами та установами для неповнолітніх в питаннях запобігання злочинності серед неповнолітніх;
• спільно проводити більш ефективну профілактичну роботу в підлітковому середовищі, серед учнівської молоді, вести серед них правову пропаганду та постійно висвітлювати ці питання в засобах масової інформації;
• розробити методичні рекомендації щодо запобігання дитячій бездоглядності, зокрема розробити порядок виявлення, обстеження та влаштування дітей які бродяжать або жебракують;
• забезпечити своєчасне виявлення неблагополучних родин, їх облік і соціальний супровід.
В системі заходів запобігання злочинності одне з головних місць повинне зайняти етичне та моральне виховання підростаючого покоління. Пропаганда жорстокості та сексуальної розпусти йде брудним потоком з телеекранів у помешкання наших громадян і що найстрашніше – в юні душі дітей. Надзвичайно важливо встановити, а головне здійснити жорсткий державний контроль за засобами масової інформації, книжковою торгівлею, кіно- та відеопродукцією. Зокрема, у засобах масової інформації потрібно було б ширше розміщати оперативні повідомлення щодо криміногенної ситуації в державі, демонструвати програми з правового виховання, проводити різноманітні благодійні телемарафони, кошти від которих відраховувати на покращення матеріально-техначної бази спеціальних органів та установ для неповнолітніх.
Державної підтримки потребує українська культура з її гуманістичними традиціями. Необхідно відродити позитивне відношення до релігії. Можливо час знову запросити священиків до виховно-трудових установ, притулків для неповнолітніх, спеціальних навчально-виховних установ та у звичайні школи. Безперечно, передусім потрібно якнайшвидше опрацювати і прийняти державні програми морально-духовного виховання людини. Треба постійно нагадувати неповнолітнім, що аморально брехати, красти, палити, вживати алкоголь тощо. Тільки шкільна вчителька або тільки співробітник кримінальної міліції у справах неповнолітніх справу духовного і морального виховання підлітків вирішити не зможуть. На нашу думку, церква також може і повинна допомогти неповнолітнім правопорушникам, відвернути їх від аморального шляху, запобігти вчинення ними злочинів. Для цього доцільно якнайшвидше заключити договори між спеціальними органами та установами для неповнолітніх з релігійними конфесіями.
Незаперечним є той факт, що зростає кількість неповнолітніх, які повернулись з навчально-виховних закладів і ніде не навчаються і не працюють. Різноманітним об’єднанням та формуванням громадськості, на нашу думку, було б доцільно надавати допомогу у працевлаштуванні підлітків-сиріт, та інших категорій неповнолітніх, які здобули загальну та професійно-технічну освіту у спеціальних навчально-виховних установах (школах та училищах соціальної реабілітації) а також у виховно-трудових установах.
Практика застосування як виховних так і попереджувальних заходів, які раніше проводились державою, показала свою здатність протидіяти злочинності неповнолітніх. Тому було б корисно прийняти до уваги набутий, що виправдав себе, досвід роботи всіх тих органів та установ, громадських формувань та організацій, різноманітних об’єднань, товариств, спілок... Форми участі громадськості у напрямку запобігання злочинів серед неповнолітніх дуже різноманітні і дають можливість охопити майже всі ланки попереджувальної роботи, починаючи від виявлення та усунення причин і обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і закінчуючи виправленням, перевихованням та влаштуванням неповнолітніх правопорушників.
Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку що попереджувальна діяльність як органів внутрішніх справ, так і спеціальних органів та установ по запобіганню злочинності неповнолітніх – найважливіший, головний напрямок протидії злочинності. Але слід відзначити, що ця діяльність повинна обов’язково доповнюватись широкою участю громадськості. Тому що в нинішніх умовах становлення нових суспільно-економічних відносин роль громадськості в попередженні злочинності неповнолітніх повинна бути особливо активною. Ця діяльність повинна бути спрямована на взаємодію з правоохоронними органами, на розробку та здійснення комплексних та локальних програм попередження злочинності неповнолітніх.
Зокрема, аналіз практики роботи спеціальних органів та установ свідчить про те, що причини протиправної поведінки неповнолітніх тісно пов’язані з сучасною соціально-економічною та соціально-політичною нестабільністю в суспільстві, конкретною ситуацією та умовами виховання в родині, недоліками в організації навчально-виховного процесу, поганою організацією праці на виробництві (не зайнятістю), неблагополучним побутовим оточенням, негативним впливом антигромадських елементів. Тому, ми вважаємо, доцільним створити “Централізовану лабораторію з проблем злочинності неповнолітніх” і покласти на цю установу наступні завдання: інформаційно-методичне забезпечення роботи з неповнолітніми та батьками, узагальнення вітчизняного та світового досвіду, координація кримінологічних досліджень з відповідної тематики тощо. Зокрема, в обв’язки входило б збирання, перероблення і наступний поділ інформації між конкретними суб’єктами профілактичної діяльності, що сприяло б покращенню обміну такою інформацією між зацікавленими органами, зокрема, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, органами освіти, спеціальними судами у справах неповнолітніх, притулками для неповнолітніх, службами у справах неповнолітніх та іншими установами.
Слід також відзначити, що ще досить незначна роль громадських організацій та формувань в організації дозвілля дітей та підлітків, у вихованні поваги до закону та норм суспільної моралі. Незадовільно організовано науково-методичне забезпечення цих проблем, не створена система підготовки та перепідготовки спеціалістів для організації роботи з неповнолітніми, зруйнована система правового навчання та виховання, роботи за місцем проживання неповнолітніх, велика кількість дитячих приміщень передана комерційним структурам, спостерігаються недоліки в кадровому забезпеченні роботи з підлітками за місцем проживання та навчання. На нашу думку було б доцільним створити “Інститут соціальних працівників” для роботи з підлітками-правопорушниками, а також на базі цього інститути передбачити курси підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників навчально-виховних установ для неповнолітніх.
За останніми підрахунками 12 тисяч українських підлітків нині не відвідують школу. Необхідно якнайшвидше поновити зв’язки органів міліції зі школами, навчальними закладами, для чого Міністерству внутрішніх справ та Міністерству освіти доцільно було б підготувати службові інструкції, які б регламентували форми та методи співпраці з питань профілактики, нагляду, корекції поведінки неповнолітніх правопорушників. Зокрема, потрібно розробити та видати серію методичних матеріалів для педагогів, батьків, шкільних психологів з питань профілактики, реабілітації, психокорекції, а також літературу віктимологічного характеру.
Щоб поліпшити ситуацію в нашій державі щодо протидії злочинності серед неповнолітніх, зокрема, пропонується вжити наступних заходів, а саме:
* розробити методичні матеріали (посібник) для співробітників спеціальних органів та установ для неповнолітніх, а також служб у справах неповнолітніх з профілактики злочинності в підлітковому оточенні, в якому викласти законодавчі та нормативні акти, які регламентують роботу з неповнолітніми правопорушниками;
* для змістовного дозвілля, попередження негативних виявів серед неповнолітніх, службам у справах неповнолітніх та кримінальній міліції у справах неповнолітніх необхідно здійснити перевірки позашкільних навчальних закладів та підліткових клубів за місцем проживання незалежно від форм власності, проаналізувати стан та ефективність їх роботи, в разі потреби внести пропозиції органам місцевої виконавчої влади щодо відновлення роботи тих із них, які були закриті або використовуються не за призначенням;
* для попередження злочинності серед неповнолітніх, кримінальній міліції у справах неповнолітніх та службам у справах неповнолітніх залучити громадські формування та організації, добровільні народні дружини, населення до розробки заходів щодо форм взаємодії та їх участі в охороні громадського порядку. Запровадити систему їх матеріального і морального заохочення.
Крім того, виходячи з необхідності підвищення ефективності протидії правопорушенням та злочинам неповнолітніх, стає очевидним, що органи внутрішніх справ, які функціонально спеціалізуються на попереджувальній роботі серед неповнолітніх, ще не відіграють головної ролі у запобіганні злочинності. Як вже зазначалось, такий стан обумовлений не тільки неналежною взаємодією зі школами, підприємствами, громадськістю за місцем проживання, від яких можливо було б отримувати інформацію про вчинення неповнолітніми правопорушень та інших протиправних вчинків, а й через брак приміщень спеціально пристосованих для роботи з неповнолітніми, неналежним матеріально-технічним забезпечення а також недостатністю педагогічно підготовлених кадрів. Тому не дивно, що останнім часом спостерігається значне поширення антигромадських вчинків з боку неповнолітніх.
Враховуючи те, що певною мірою зруйнована система попередження злочинності з боку громадськості, яка існувала в часи радянської влади, необхідно відновити діяльність тих об’єднань, товариств, організацій, що позитивно показали себе у напрямку протидії злочинності серед неповнолітніх.
Слід також розгорнути роботу по створенню мережі громадських формувань у вигляді центрів для організації дозвілля неповнолітніх, підліткових клубів, фізкультурно-оздоровчих комплексів, культурно-виховних закладів, роботи з неблагополучними сім’ями тощо. Конче необхідно посилити відповідальність батьків за соціальний захист дітей. Батьки, які належно не дбають про дітей, змушують їх жебракувати, жити на вулиці, повинні примусово платити дітям аліменти на перебування в спеціальній установі, притулку, інтернаті, приймальнику-розподільнику, лікування, навчання, відшкодовувати частину житла чи майна.
Зазначена діяльність держави повинна забезпечити достатній соціально-правовий захист неповнолітніх у питаннях приоритетного забезпечення їх інтересів у всіх сферах діяльності держави та її органів, й приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами права.
А тому, в сучасних умовах розвитку суспільства, на нашу думку, потрібно суттєво змінити підхід до організації попереджувальної роботи серед неповнолітніх: від заходів адміністративно-правового впливу необхідно перейти до комплексної соціально-педагогічної допомоги, яка буде здійснюватись як державою на загальносоціальному рівні, так і всіма спеціальними органами та установами а також громадськістю на спеціально-кримінологічному рівні. Головним змістом цієї діяльності повинно стати розумне залучення неповнолітніх до участі в житті суспільства з тим, щоб вони набирали досвід, засвоювали моральні та правові норми, загальнолюдські та суспільно-корисні цінності.
Отже, від правильності запобіжного впливу на неповнолітніх з боку органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх спільно із громадськістю у значній мірі залежить перспектива скорочення злочинності по країні в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” // Відомості Верховної Ради.– 1995.– № 6.– ст.35, зі змінами, внесеними згідно із Законами № 312-XIY від 11.12.98, ВВР, 1999, № 4, ст.35 № 846-XIY від 06.07.99.
2. Про внесення змін до Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” : Закон України від 3 квітня 2003 р. № 673-ІV // Урядовий кур’єр.– 2003.– № 78.– 25 квітня.– С. 4.
3. Шакун В.І. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація // Право України.– 1997.– № 7.– С. 49–53.
4. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх : Навчально-методичний посібник.– К., 1996.– С. 61.
5. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика.– М.: Госюриздат, 1980.– 526 с.
6. Курс кримінології: Загальна частина : Підручник / За заг. ред. док. юр. наук, проф. О. Джужи; Відп. ред. Я. Кондратьєв.– У 2-х кн.– Кн. 1. Заг. част.– К.: Юрінком Інтер, 2001.– 352 с.
7. Миронов Н.Р. О некоторых вопросах предупреждения преступности // Советское государство и право.– 1961.– № 5.– С. 5.
8. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию.– М. Юрид. лит., 1965.– 227 с.
9. Яницька Н.В. Напрями боротьби з правопорушеннями молоді // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.– К., 1998.– № 3.– С. 103–107.
10. Блувштейн Ю.Д. Предупреждение преступлений в обществе развитого социализма: Учеб.пособ. /М-во внутрен. дел СССР/.– Минск, 1980.– 104 с.
11. Кримінологія і профілактика злочинів : Курс лекцій / Александров Ю.В., Гаврилишин А.П., Джужа О.М. та ін.– К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000.– 201 с.
12. Курс советской криминологии: Предмет, методология, преступность и ее причины, преступник / Под ред. В.Н. Кузнєцова и др.– М., 1985.– 415 с.
13. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность.– Л. Изд. Ленингр. Ун-та, 1968.– 129 с.
14. Сахаров А.Б. Об антисоциальных чертах личности преступника // Советское государство и право.– 1970.– № 10.– С 111.
15. Сахаров А.Б. Социальная система предупреждения преступности // Советское государство и право.– 1972.– № 11.– С. 66–72.
16. Аванеcов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление: Учеб. пособие.– Горький, 1975.– 423 с.
17. Шаргородский М.Д. Преступность, ее причины и условия в социалистическом обществе // Преступность и ее предупреждение / Под ред. М.Д. Шаргородского, Н.П. Кана.– Л., 1966.– С. 47.
18. Чернышев А.И. Преступность несовершеннолетних и меры борьбы с ней в СССР : Учеб. пособие.– Томск, 1981.– 92 с.
19. Кримінологія / Отв. ред. В.К. Звирбуль, Н.Ф. Кузнецова, Г.М. Миньковский.– М., 1979.– 127 с.
20. Осипов П.П. Теоретические основы назначения наказания : Автореф. дис. … док. юр.наук.– М., 1979.– 34 с.
21. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность.–М.: МГУ, 1969.– 203 с.
22. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству.– М., 1963.– 262 с.
23. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступности в СССР.– Львов: Вища школа, 1976.– 108 с.
24. Ременсон А.Л. Теоретические вопросы лишения свободы и перевоспитания заключенных : Автореф. дис. … док. юр.наук.– Томск, 1965.– 37с.
25. Ефимов М.А. Проблемы лишения свободы как вида наказания в законодательстве : Автореф. дис. … док. юр. наук.– Л., 1966.– 35 с.
26. Миньковский Г.М. Основные этапы развития советской системы мер борьбы с преступностью несовершеннолетних / Вопр. борьбы с преступностью: Сборник статей.– Вып. 8. – М., 1967.– 137 с.
27. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект) : Автореф. дис. ... док. юр. наук.– Харків, 2002.– 36 с.
28. Голина В.В. Специально-криминологическое предупреждение преступлений (теория и практика) : Дис. ... док. юр. наук.– Харків, 1994.– 569 с.
29. Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності : Указ Президента України від 28 січня 2000 року // Урядовий кур’єр.– 2000.– № 29.– 16 лютого.– С. 10–11.
30. Звіт МВС України перед українськ