Попій Дмитро Сергійович Призначення покарання за незакінчений злочин в кримі­нальному праві України

Короткий опис

Попій Дмитро Сергійович, слухач Інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України: «Призначення покарання за незакінчений злочин в кримі­нальному праві України» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада Д
у Харківському національному університеті вну­трішніх справ МВС України

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет внутрішніх справ Міністерство внутрішніх справ України

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ПОПІЙ ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ

УДК 343.28

ДИСЕРТАЦІЯ

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» 081 – Право

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

Д. С. Попій

Науковий керівник:
Шинкарьов Юрій Вікторович кандидат юридичних наук, доцент

Харків – 2019

ЗМІСТ

ВСТУП 14
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН 23
1.1 Історія розвитку вітчизняного законодавства про призначення покарання за незакінчений злочин 23
1.2 Призначення покарання за незакінчений злочин за законодавством зарубіжних держав 38
1.3 Сучасний стан наукової розробки порядку призначення покарання за незакінчений злочин у вітчизняному кримінальному праві 60
Висновки до Розділу 1 72
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 76
2.1 Незакінчений злочин як передумова встановлення спеціальної засади призначення покарання в кримінальному праві України 76
2.2 Урахування загальних засад при призначенні покарання за незакінчений злочин 84
Висновки до Розділу 2 123
РОЗДІЛ 3 СПЕЦІАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 126
3.1 Спеціальні засади призначення покарання: поняття, зміст та значення 126
3.2 Порядок врахування ступеня тяжкості вчиненого особою діяння при призначенні покарання за незакінчений злочин 135
3.3 Порядок та особливості врахування злочинного наміру при призначенні покарання за незакінчений злочин 145
3.4 Порядок урахування причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця при призначенні покарання за незакінчений злочин 156
3.5 Проблеми визначення строку або розміру покарання за незакінчений злочин 160
Висновки до Розділу 3 174
ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 182
ДОДАТКИ 204

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. Одним із найбільш важливих і відповідальних етапів процесу застосування закону про кримінальну відповідальність є призначення покарання. На цьому етапі суд, діючи від імені держави й суспільства, остаточно визначає, яким чином досягатимуться цілі такої відповідальності щодо конкретного правопорушника, якими саме мають бути обсяги й тривалість обмежень його прав і свобод. Тому підстави, порядок здійснення, стадії, принципи, засади й інші змістовні та сутнісні характеристики зазначеної діяльності вимагають якісного нормативно-правового регулювання та детального доктринального вивчення.
Кримінальний кодекс України (далі – КК України) у ст. 65 визначив загальні засади призначення покарання. У цій нормі законодавець сформулював основні вимоги, що у будь-якому випадку повинні бути дотримані судами при призначенні покарання кожній особі, яка засуджується за вчинення злочину. Водночас, в ряді випадків одних лише цих загальних положень замало; вони не дозволяють належним чином забезпечити диференціацію й індивідуалізацію кримінально-правового впливу на особу, справедливо урахувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння й інші обставини, які істотно впливають на суворість кримінальної відповідальності. Зважаючи на це, закон містить і додаткові (спеціальні) правила призначення покарання, необхідність застосування яких виникає лише у окремих правозастосовних ситуаціях. Сформульовано такі правила і щодо випадків засудження винного за вчинення незакінченого злочину.
Замахи на злочини та готування до них становлять приблизно від однієї четвертої до третини в структурі злочинності. Безумовно, неспричинення шкоди суспільним відносинам в тому обсязі, що було заплановано винним, вимагає окремої правової оцінки. Зокрема, це свідчить про більш низький ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а звідси – і про необхідність

застосування до засудженого відповідного розміру кари, що відповідає незакінченому злочинному діянню.
Незважаючи на те, що норми кримінального права, що регламентують відповідальність за готування чи замах на злочин, застосовуються не настільки інтенсивно, як положення щодо відповідальності за закінчені злочини, але все ж вони обіймають помітне місце в кримінально-правовому інституті призначення покарання. Існує й достатньо значна кількість наукових праць, присвячених окремим проблемам призначення покарання, у тому числі правилам і принципам застосування його за незакінчені злочини. Серед них можна виділити публікації М. І. Бажанова, В. М. Бурдіна, В. С. Ворони, А. В. Горностай, Т. А. Денисової, О. О. Дудорова, М. Д. Дякур, О. В. Євдокімової, І. В. Красницького, О. М. Литвинова, В. В. Полтавець, В. І. Тютюгіна, Л. М. Федорак, Ю. В. Шинкарьова, Л. С. Щутяка, І. С. Яковець, С. С. Яценка, А. М. Ященка та ін. Окремо слід назвати дисертаційні дослідження Н. В. Маслак «Кримінальна відповідальність за готування до злочину» (2005 р.), М. Д. Дякур «Замах на злочин: проблеми кримінально-правової кваліфікації та відповідальності» (2009 р.) та А. В. Горностай «Кримінальна відповідальність за замах на злочин» (2011 р.). Водночас, аналіз наукової літератури, в тому числі монографічних досліджень, переконує, що у фаховому середовищі поки що не сформувалося завершеного уявлення про специфіку правового регулювання призначення покарання за незакінчений злочин. У більшості наукових праць кримінально- правової проблематики, предметом дослідження в яких є інститут призначення покарання, він вивчений здебільшого у межах загальних критеріїв (засад) вибору судами покарання, або ж увага дослідників зосереджувалася лише на аналізі окремих аспектів призначення покарання при незакінченому злочині. Значна кількість положень про призначення покарання, у тому числі й тих, що стосуються застосування кримінально- правових санкцій до винних у готуваннях чи замахах на злочини, юридичною доктриною вивчено поки що фрагментарно, без належного осмислення їх

функціонального призначення, значення й особливостей застосування. Комплексні дослідження кримінально-правових аспектів призначення покарання за незакінчений злочин в Україні наразі не проводились. Водночас, приписи про призначення покарання за незакінчені злочини, які передбачені у ч.ч. 1–4 ст. 68 КК України поки що є далекими від досконалості, викликають суперечливі судження фахівців-теоретиків та породжують неоднорідну практику їх застосування.
Викладені вище обставини обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження, визначають її відповідність нагальним потребам кримінально-правової теорії й практики застосування закону про кримінальну відповідальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі кримінально-правових дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди в межах цільової комплексної програми «Шляхи протидії злочинності в України» (номер державної реєстрації 0111U006435).
Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди 4 грудня 2015 року (протокол № 7) та уточнена 25 жовтня 2018 року (протокол № 7).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення комплексного аналізу кримінально-правових аспектів призначення покарання за незакінчений злочин.
Для досягнення мети дослідження поставлено наступні завдання:
– описати основні історичні етапи розвитку законодавства, що регламентує призначення покарання за незакінчені злочини;
– порівняти кримінальне законодавство України в частині, що стосується призначення покарання за незакінчений злочин, із подібними положеннями кримінально-правових актів зарубіжних держав;
– визначити засади дослідження кримінально-правових аспектів призначення покарання за незакінчений злочин;

– надати характеристику незакінченого злочину як передумови для застосування спеціальних засад призначення покарання;
– визначити особливості застосування загальних засад призначення покарання у випадках його призначення за незакінчений злочин;
– сформулювати поняття, з’ясувати зміст та здійснити класифікацію спеціальних засад призначення покарання й визначити місце, яке обіймають поміж них правила, встановлені законом щодо призначення покарання за незакінчений злочин;
– проаналізувати встановлені в ч.ч. 1-4 ст. 68 КК України положення, що підлягають обов’язковому врахуванню при призначенні покарання за незакінчений злочин;
– сформувати типовий портрет особи, засудженої за вчинення незакінченого злочину;
– виявити основні нормативні та правозастосовні проблеми кримінально-правової регламентації призначення покарання за незакінчений злочин;
– з урахуванням результатів проведеного дослідження розробити пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність в частині, що стосується засад призначення покарання за незакінчений злочин, а також практики застосування відповідних норм.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі призначення покарання.
Предметом дослідження є призначення покарання за незакінчений злочин в кримінальному праві України.
Методи дослідження обиралися з урахуванням його об’єкта, предмета, мети й задач. У основу дисертації покладено діалектичний метод як основний засіб наукового пізнання проблем призначення покарання за незакінчений злочин (всі розділи роботи). Історичний метод послужив оцінці стану досліджуваної проблеми, а також аналізу розвитку нормативної

регламентації порядку призначення покарання за незакінчений злочин (підрозділ 1.1). Формально-юридичний метод забезпечив аналіз чинного кримінального законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2, 3.3, 3.4). Метод системно-структурного аналізу сприяв розкриттю змісту загальних та спеціальних засад призначення покарання (підрозділи 2.2, 3.1). Для з’ясування використаних в кримінальному законодавстві правових понять було використано герменевтичний підхід (підрозділи 3.1, 3.2., 3.3., 3.4, 3.5). Статистичні й конкретно-соціологічні методи збору, узагальнення й аналізу інформації (аналіз статистичних даних, вивчення документів) надали можливість отримати інформацію про сучасний стан досліджуваної проблеми та про особу винного, а також обставини що пом’якшують та обтяжують покарання, суттєві причини недоведення злочину до кінця (підрозділи 2.2, 3.3, 3.4). Компаративний метод було використано для з’ясування особливостей нормативної регламентаціїї порядку призначення покарання за незакінчений злочин у зарубіжних державах (підрозділ 1.2).
Нормативною та інформаційною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний кодекс України, інші нормативні та правові акти, правові позиції вищих судових інстанцій.
Науково-теоретичну основу дисертації утворюють наукові праці з кримінального права, загальної теорії держави і права, міжнародного права, психології.
Емпіричну базу дослідження складає офіційна статистична інформація про притягнення до відповідальності за вчинення незакінчених злочинів в Україні, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень вироки щодо засудження за вчинення готування до злочину та замахи на злочини (готування – 100 вироків; замах – 300 вироків) винесені судами Харківської, Дніпропетровської, Полтавської, Запорізької областей, результати опитування 100 практичних працівників – фахівців у галузі права.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є одним із перших в Україні монографічних досліджень, у якому комплексно, з

урахуванням сучасного стану юридичної думки та правозастосовної практики вивчено правову регламентацію порядку призначення покарання за незакінчений злочин. У роботі сформульовано й обґрунтовано низку нових наукових положень, висновків і рекомендацій, зокрема:
вперше:
– виявлено й впорядковано етапи розвитку засад призначення покарання за незакінчені злочини у вітчизняному кримінальному праві:
1) етап зародження (відображення в законодавстві X–XVIII ст. ідеї караності незакінченого злочину й пом’якшення покарання за замах на окремі злочини); 2) етап формування (встановлення у законодавстві ХІХ ст. особливих правил призначення покарання за незакінчений злочин і обов’язкового зменшення в цих випадках його розміру); 3) етап рецесії (відмова у законодавстві початку ХХ ст. від встановлення таких особливих правил при збереженні караності незакінченого злочину в межах, встановлених для закінчених злочинів); 4) етап розвитку (введення в законодавство середини ХХ–початку ХХІ ст. дискреційних повноважень суду щодо врахування обставин, які властиві незакінченим злочинам – ступеню здійснення злочинного наміру і причин, через які злочин не було доведено до кінця); 5) етап удосконалення (доповнення у 2008 р. засад призначення покарання спеціальними правилами обов’язкового пом’якшення його за незакінчені злочини і заборона у 2016 р. (за деякими окремо визначеними винятками) призначення за незакінчений злочин довічного позбавлення волі);
– визначено загальні тенденції розвитку засад призначення покарання за незакінчений злочин у зарубіжному кримінальному законодавстві (визнання незакінченого злочину (різних його видів) обставиною, що впливає на законодавчу диференціацію кримінальної відповідальності й одночасно обставиною, яка використовується при індивідуалізації судом кримінальної відповідальності на етапі призначення винному кримінального покарання);

– на основі емпіричних даних сформовано положення про типовий портрет осіб, які засуджуються за готування або замах на злочин; про найбільш поширену причину не доведення злочину до кінця (затримання винного потерпілим або іншими особами) та на цій підставі надано критичну оцінку тенденціям практичного врахування зазначеної обставини та її доцільності існування у межах спеціальної засади призначення покарання за незакінчений злочин;
– обґрунтовано недоцільність визнання такої обставини, як урахування ступеня здійснення злочинного наміру, в межах спеціальної засади призначення покарання за незакінчений злочин, оскільки вона вже врахована законодавцем при створенні додаткових вимог до максимально можливого найбільш суворого покарання за готування до злочину (ч. 2 ст. 68 КК) та замах на злочин (ч. 3 ст. 68 КК);
– запропоновано авторське бачення дефініції спеціальних засад призначення покарання за незакінчений злочин як установлених законом правил, що уточнюють загальні засади призначення покарання встановлюючи пільгові правила його призначення обмежуючи при цьому судовий угляд на ґрунті значного зменшення ступеня суспільної небезпечності незакінченого злочину;
удосконалено:
– систему аргументів щодо доцільності виокремлення у структурі інституту призначення покарання субінституту спеціальних засад його призначення та визнання складовою останнього правил призначення покарання за незакінчений злочин, закріплених у ч.ч. 1–4 ст. 68 КК України;
– уявлення про типологію незакінчених злочинів, які в цілому узгоджуються із структурою зареєстрованої злочинності в Україні (найпоширенішими є випадки готувань до злочинів проти власності (перш за все до крадіжки) та замахів на такі злочини);

дістали подальшого розвитку:
– розуміння співвідношення категорій «незакінчений злочин» та «стадії вчинення злочину», що дозволяє розглядати засади призначення покарання через сукупність правил, спільних для призначення покарання за будь-який незакінчений злочин, у сукупності з особливими вимогами щодо меж покарання за готування до злочину й за замах на злочин;
– уявлення про коригуючий вплив спеціальних засад призначення покарання, сформульованих у ст. 68 КК України, на зміст загальних засад призначення покарання, закріплених в ст. 65 КК України: а) вони не змінюють виду покарання, передбаченого у санкції статті Особливої частини КК; б) вони суттєво обмежують можливу максимальну межу найбільш суворого його виду; в) вони конкретизують зміст таких складових загальних засад призначення покарання, як «врахування ступеню тяжкості вчиненого злочину», «врахування особи винного»;
– аргументи щодо запровадження обов’язкового зменшення строку або розміру додаткового покарання при призначенні його за незакінчений злочин.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в можливості їх використання:
– у науково-дослідницькій роботі – в ході подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності та призначення покарання за незакінчені злочини (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Кримінологічної асоціації України від 20 листопада 2018 р.);
– у правотворчості – для подальшого удосконалення кримінального законодавства України в частині встановлення засад призначення покарання за незакінчені злочини;
– у правозастосовній діяльності – при призначенні судами України покарання за незакінчений злочин (Акт впровадження результатів

дисертаційного дослідження в практичну діяльність Харківського апеляційного суду від 06 березня 2019 р.);
– в освітньому процесі – для викладання в закладах вищої освіти навчальних дисциплін «Кримінальне право», підготовці навчальної й методичної літератури (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес ХНПУ імені Г. С. Сковороди від 16 грудня 2018 р.).
Апробація матеріалів дисертації. Основні положення й висновки роботи, обговорювалися на засіданнях кафедри кримінально-правових дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Окремі результати дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні питання протидії злочинності в сучасних умовах: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Дніпро, 15 березня 2018 р.); «Право і держава: проблеми розвитку та взаємодії у ХХІ ст.» (м. Запоріжжя, 25–26 січня 2019 р.).
Публікації. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у восьми наукових роботах: шести наукових статтях (з яких п’ять опубліковані у наукових виданнях України, визнаних МОН України фаховими з юридичних наук, одна – у науковому виданні іншої держави із напряму, з якого підготовлено дисертацію) і двох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура та обсяг дисертації зумовлені постановленою метою і задачами дослідження. Робота складається з анотації, вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та трьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, з яких основний текст дисертації займає 168 сторінок, список використаних джерел (226 найменувань) – 22 сторінки, додатки – 8 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає в отриманні нових результатів у вигляді наукових висновків щодо призначення покарання за незакінчений злочин у кримінальному праві України, а саме:
1. Дисертантом було проведено аналіз найбільш вагомих пам’яток законодавства про кримінальну відповідальність щодо встановлення спеціальних правил призначення покарання за незакінчений злочин. Встановлено, що спроби передбачити пільгові умови призначення покарання за вчинення злочинів такого роду почали робитися ще на зорі законотворчості на українських землях (доба Київської Русі). Підвалини такого порядку призначення покарання були закладені у найвідомішому нормативно-правовому акті – Руській Правді, а згодом й у Литовських статутах різних років. Із часом парадигма розвитку кримінального законодавства засвідчила вірність напрямку руху у бік призначення менш суворого покарання за незакінчену злочинну діяльність у порівнянні із закінченим злочином, що закономірно втілилося у положеннях чинної ст. 68 КК України, де визначаються пільгові умови призначення покарання за незакінчений злочин та заборона застосовувати довічне позбавлення волі до осіб, які вчинили злочини такого виду.
2. У результаті аналізу законодавства низки зарубіжних держав констатовано, що незакінчений злочин є фактором, який обумовлює встановлення додаткового диференціалу призначення покарання у виді встановлення його кратності (пільговості) щодо закінченого злочину. Його встановлення є засобом подальшої індивідуалізації покарання при здійсненні правозастосовної діяльності. Визначено основні тенденції та відмінності правової регламентації призначення покарання за незакінчений злочин у кримінальних законах різних країн. Відповідні положення можуть утворюватись: 1) лише із норм Загальної частини про незакінчені злочини, в

яких об’єднано опис їх складу та особливості покарання; 2) із норм Загальної й Особливої частин; 3) із норм Загальної частини про незакінчений злочин, норм Загальної частини про призначення покарання. КК України найближчий до способу побудови цієї основи, використаному в кримінальному законодавстві держав «групи СНД» («пострадянських»). Встановлено, що передумовою для призначення покарання за незакінчений злочин у кримінальних законах різних держав є:
1) вчинення винним замаху на злочин або, у передбачених законом випадках
– і на кримінальний проступок (КК Франції, КК Бельгії, КК Іспанії);
2) вчинення винним замаху на злочин або на кримінальний проступок (ПК Естонії); 3) вчинення винним готування до злочину певної тяжкості або замаху на злочин (КК Грузії, КК Молдови, КК Республіки Білорусь, КК Азербайджанської Республіки, КК Таджикистану, КК Республіки Казахстан, КК Латвійської республіки, КК Литовської республіки, КК Киргизької республіки); 4) вчинення винним готування до злочину будь-якої тяжкості або будь-якого виду замаху (КК Узбекистану, КК Вірменії, КК КНР); 5) вчинення винним замаху на злочин, а у спеціально передбачених Особливою частиною КК випадках – замаху на кримінальний проступок, готування до злочину (КК Німеччини); 6) вчинення винним замаху на злочин, а також окремих видів готування до злочину (КК Сан-Маріно);
7) вчинення винним замаху лише на окремі злочини, що передбачається в спеціальних нормах Особливої частини КК (КК Японії); 8) вчинення замаху на злочин певної тяжкості (КК Боснії і Герцеговини). КК України в цьому разі наближений до групи «пострадянських держав» (КК Грузії, КК Молдови, КК Республіки Білорусь, КК Азербайджанської Республіки, КК Таджикистану, КК Республіки Казахстан, КК Латвійської республіки, КК Литовської республіки, КК Киргизької республіки).
За впливом на механізм призначення кримінального покарання законодавці іноземних держав вкладають різну юридичну природу у факт не доведення злочину до кінця:

– у «французькій» (КК Бельгії) і «германській» (КК Австрії, КК Швейцарії) групах воно належить до множини обставин, які пом’якшують відповідальність (покарання);
– у «групі СНД» воно визначає спеціальні засади призначення кримінального покарання, які, разом із загальними його засадами, визначають певний ступінь пом’якшення покарання особі, яка засуджується за незакінчений злочин.
3. Визначено, що вчинення незакінченого злочину є передумовою для встановлення окремих, спеціальних правил призначення покарання. Констатовано відсутність єдиного й загальновизнаного наукового розуміння поняття незакінченого злочину. У сучасному кримінальному праві незакінчений злочин, як правило, змістовно пов’язаний з інститутом стадій вчинення злочину. Підтримана наукова позиція щодо розуміння незакінченого злочину через призму його змісту – як такого, що складається із готування та замаху. Визнано обґрунтованим рішення законодавця щодо необхідності впровадження системи обов’язкового пом’якшення покарання за вчинення незакінченого злочину.
4. Доведено, що положення ст. 68 КК України встановлюють додатковий диференціал призначення за незакінчений злочин, обмежуючи таким чином загальну засаду призначення покарання, передбачену у ч. 1 ст. 65 КК України «у межах, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК».
5. Виявлено теоретичну обумовленість виокремлення спеціальних засад призначення покарання, до яких необхідно відносити і правила призначення покарання за незакінчений злочин, та вказано на необхідність їх легітимізації. Констатовано, що спеціальні засади призначення покарання не можуть суперечити загальним, а повинні доповнювати та конкретизувати їх, або (як це відбувається у випадках, передбачених ч.ч. 1–4 ст. 68 КК України) обмежувати їх (а саме засаду щодо призначення покарання у межах санкції статті), встановлюючи додаткові диференціали призначення покарання з

метою його подальшої індивідуалізації. Запропоновано авторське бачення дефініції спеціальної засади призначення покарання за незакінчений злочин як установлених законом правил, що уточнюють загальні засади призначення покарання, встановлюючи пільгові правила його призначення, обмежуючи при цьому судовий угляд на ґрунті значного зменшення ступеня суспільної небезпечності незакінченого злочину.
6. Визначено, що засуджений за вчинення незакінченого злочину є, як правило, чоловіком, у віці від 31 до 40 років, з середньою освітою, неодруженим, який має позитивну характеристику і не має судимості за раніше вчинений злочин. Засуджений за замах на злочин, є, як правило, чоловіком у віці від 31 до 40 років, з середньою освітою, неодруженим, який має негативну характеристику, але несудимий. Таким чином встановлено відсутність значної відмінності між ознаками осіб, які засуджені за вчинення готування чи замаху.
7. Виявлено проблемність одночасного врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину (ст. 65 КК) та ступеня тяжкості вчиненого особою діяння (ч. 1 ст. 68 КК України). Констатовано неможливість реального урахування ступеня тяжкості вчиненого діяння при призначенні покарання. Запропоновано заміну його на більш коректну категорію «ступінь суспільної небезпечності діяння».
8. Надано оцінку досконалості поняття «злочинний намір», який має враховуватися при призначенні покарання за незакінчений злочин. Визначено, що ступінь реалізації злочинного наміру вже врахований законодавцем при побудові пільгових правил призначення покарання за незакінчений злочин. З метою уникнення подвійного врахування при призначенні покарання однієї обставини, запропоновано виключити «ступінь реалізації злочинного наміру» із обставин, що окремо підлягають врахуванню при призначенні покарання за незакінчений злочин.
9. Констатовано дефіцит теоретичних розробок причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. На основі аналізу матеріалів практики

встановлено, що переважаючою такою причиною є затримання винної особи потерпілим чи співробітниками правоохоронних органів. Виявлено, що причини не доведення злочину до кінця фактично не впливають на визначення судами виду або розміру покарання.
10. За результатами проведеного дослідження запропоновано наступну редакцію ч. 1 ст. 68 КК України:
«1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65–67 цього Кодексу, враховує ступінь суспільної небезпечності діяння та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця».