Гринишин Орест Анатолійович Кримінально-правова охорона свободи договору

Короткий опис

Гринишин Орест Анатолійович, фізична особа-підпри- ємець: «Кримінально-правова охорона свободи договору» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; криміналь­но-виконавче право). Спецрада Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ГРИНИШИН ОРЕСТ АНАТОЛІЙОВИЧ
УДК 343.3/.7(477)(043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СВОБОДИ ДОГОВОРУ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
________________ О. А. Гринишин
Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Антонюк Наталія Олегівна
Львів – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………….………..…….…….…….…..16
ВСТУП..................................................................................................................... 17
РОЗДІЛ 1. СВОБОДА ДОГОВОРУ ЯК ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ У
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ........................................................... 26
1.1. Розгляд принципу свободи договору крізь призму ціннісної концепції
об’єкта злочину........................................................................................................ 26
1.2. Огляд використання терміна «договір» у Кримінальному кодексі
України……………………………………………...…………………….……….49
Висновки до Розділу 1........................................................................................... 61
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЮТЬ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА СВОБОДУ ДОГОВОРУ ... 63
2.1. Аналіз складів злочинів, що передбачають відповідальність за посягання
на свободу договору на стадії його укладення..................................................... 63
2.1.1. «Шахрайство» (ст. 190 КК України) в аспекті посягань на свободу
договору на стадії його укладення ........................................................................ 65
2.1.2. «Вимагання» (ст. 189 КК України) в аспекті посягань на свободу
договору на стадії його укладення ........................................................................ 80
2.1.3. «Протидія законній господарській діяльності» (ст. 206 КК України) в
аспекті посягань на свободу договору на стадії його укладення ....................... 92
2.2. Аналіз складів злочинів, що передбачають відповідальність за посягання
на свободу договору на стадії його виконання .................................................. 106
2.2.1. «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою»
(ст. 192 КК України) в аспекті посягань на свободу договору на стадії його
виконання............................................................................................................... 107
2.2.2. «Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов’язань» (ст. 355 КК України) в аспекті посягань на свободу договору на
стадії його виконання............................................................................................ 124
15
2.2.3. «Самоправство» (ст. 356 КК України) в аспекті посягань на свободу
договору на стадії його виконання...................................................................... 146
Висновки до Розділу 2......................................................................................... 163
РОЗДІЛ 3. РОЗМЕЖУВАННЯ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО
ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА
СВОБОДУ ДОГОВОРУ..................................................................................... 169
3.1. Розмежування складів злочинів під час кваліфікації примушування до
укладення договору............................................................................................... 169
3.2. Розмежування складів злочинів під час кваліфікації примушування до
виконання договору .............................................................................................. 175
Висновки до Розділу 3......................................................................................... 189
ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................ 197
ДОДАТКИ………………………………………………………………….…….223

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено вирішення наукового завдання щодо дослідження
кримінально-правової охорони свободи договору, що виявилось у виокремленні,
систематизації та аналізі складів злочинів, які передбачають відповідальність за
посягання на свободу договору на стадіях його укладення і виконання, та
виробленні на цій основі пропозицій щодо удосконалення ознак цих складів
злочинів. Проведене дослідження надало можливість зробити низку теоретичних
висновків і надати окремі практичні рекомендації щодо вдосконалення
правозастосовчої практики у цій частині.
1) Кримінально-правова охорона будь-якого явища презюмує визнання його
об’єктом складу чи складів злочинів. Положення ст. 3 Конституції України, які
визнають людину найвищою соціальною цінністю, а також наведений у ч. 1 ст. 1
КК України перелік об’єктів, охорона яких є завданням кримінального закону (якот права і свободи людини, власність, довкілля), підтверджують ціннісний підхід
до трактування об’єкта злочину.
2) Об’єктом злочину можуть бути лише цінності (у філософськоаксіологічному розумінні цього поняття), які є предметними за способом
існування, соціальними за масштабом та правовими за характером закріплення.
Свобода договору відповідає цим критеріям як законодавчо визначений
міжгалузевий правовий принцип, що наділяє особу комплексом суб’єктивних
прав, які реалізуються у договірних відносинах з іншими суб’єктами.
3) Свобода є іманентною властивістю договору та споріднених із ним
правових конструкцій – правочину та угоди. В окремих випадках закон обмежує
свободу договору (скажімо, зобов’язує до його укладення), що потрібно
враховувати під час кримінально-правової кваліфікації злочинних посягань на
свободу договору.
4) Незважаючи на своє цивілістичне походження, терміни «угода», «договір»,
«правочин» безпосередньо використовують у диспозиціях 15 статей Особливої
192
частини КК України. Водночас, зміст цих понять у кримінальному законі не
завжди узгоджується з положеннями спеціальних («некримінальних»)
нормативних актів. Зокрема, вживається застаріле поняття «угода» замість
актуального «правочин», договір безпідставно ототожнюється із зобов’язанням,
трапляються неоднозначні назви договорів.
5) Свобода договору існує на двох стадіях: по-перше, при укладенні договору;
по-друге, під час його виконання. Цей поділ можна використовувати і для аналізу
відповідних складів злочинів. Склади злочинів, що передбачають відповідальність
за посягання на свободу договору на стадії його укладення, можуть полягати у
насильницькому (ст. 189 КК України «Вимагання», ст. 206 КК України «Протидія
законній господарській діяльності») чи обманному (ст. 190 КК України
«Шахрайство», ст. 222 КК України «Шахрайство з фінансовими ресурсами»)
схилянні особи до укладення договору або долучення до нього окремих умов
всупереч її справжньому волевиявленню. Склади злочинів, що передбачають
відповідальність за посягання на свободу договору на стадії його виконання,
можуть полягати в: 1) умисному порушенні боржником зобов’язань щодо
користування тимчасово наданим майном чи здійснення оплати за укладеним
договором (ст. 192 КК України «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або
зловживання довірою»); 2) порушенні порядку реалізації кредитором права
вимоги за договірним зобов’язанням (ст. 355 КК України «Примушування до
виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань», ст. 356 КК України
«Самоправство»).
6) Склад злочину «Шахрайство» (ст. 190 КК України) полягає в уявнодобровільному переданні потерпілим майна (прав на майно) винному на
попередньо узгоджених ними умовах за відсутності у винного наміру щодо їх
виконання, тобто передбачає вчинення під впливом обману недійсного майнового
правочину (у т. ч. укладення договору) (ст. 230 ЦК України). Такий правочин
одночасно підпадає під категорію правочинів, що порушують публічний порядок,
оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном (ст. 228 ЦК України).
193
7) Склад злочину «Шахрайство з фінансовими ресурсами» (ст. 222 КК
України) у частині отримання кредиту передбачає уявно-добровільне передання
потерпілим грошових коштів у тимчасове користування винному на підставі
укладеного під впливом обману недійсного кредитного договору, що порушує
публічний порядок (ст.ст. 228, 230 ЦК України), за наявності у винного наміру
щодо повернення залучених коштів.
8) Залежно від наслідків вчинюваного правочину «Шахрайство» може
полягати у трьох формах: фактичне заволодіння майном разом з одночасним
набуттям юридичних повноважень щодо нього; фактичне заволодіння майном без
набуття прав на таке майно; тільки набуття прав на майно за відсутності або
неможливості фактичного заволодіння чи контролю над ним.
9) Склад злочину «Вимагання» (ст. 189 КК України) передбачає
примушування потерпілого до вчинення безвідплатного або формально
відплатного майнового правочину (у т.ч. укладення договору). Такий правочин є
недійсним, оскільки вчиняється під впливом фізичного (психічного) тиску з боку
винного та порушує публічний порядок (ст.ст. 228, 231 ЦК України).
10) За ст. 189 КК України «Вимагання» може бути кваліфіковане
примушування до укладення договорів про передання майна, виконання робіт чи
надання послуг. Примушування до укладення договорів про безоплатне
виконання робіт відповідає вимозі передання майна (якщо робота передбачає
створення нової речі потерпілим, що є чужою для винного) або вимозі вчинення
дій майнового характеру (якщо робота передбачає зміну належної винному речі).
Примушування до укладення договорів про безоплатне надання послуг треба
кваліфікувати за ст. 189 КК України «Вимагання» за ознакою вимоги вчинення
дій майнового характеру.
11) Примушування до вчинення правочину щодо відмови від майна, якщо така
відмова вимагає активної поведінки потерпілого, кваліфікується за ст. 189 КК
України «Вимагання» як вимога вчинення дій майнового характеру. Якщо ж
відмова відбувається шляхом бездіяльності потерпілого, то відповідна вимога не
охоплюється ознаками складу злочину «Вимагання», оскільки у диспозиції ст. 189
194
КК України вказано лише на активну поведінку потерпілого («вчинення дій»). У
зв’язку з наведеним уважаємо за доцільне внести зміни у ч. 1 ст. 189 КК України,
додавши альтернативну вимогу – «невчинення дій майнового характеру».
12) Склад злочину «Протидія законній господарській діяльності» (ст. 206 КК
України) у частині вимоги «укласти угоду» полягає у примушуванні потерпілого
до вчинення під впливом насильства недійсного відплатного правочину у сфері
господарської діяльності, що порушує публічний порядок (ст.ст. 228, 231 ЦК
України). На кваліфікацію за ст. 206 КК України не повинна впливати економічна
вигідність чи невигідність угоди для потерпілого, відтак, вказівку на можливість
спричинення шкоди внаслідок виконання угоди доцільно вилучити з ознак складу
злочину «Протидія законній господарській діяльності».
13) Поняття угоди у ст. 206 КК України «Протидія законній господарській
діяльності» охоплює господарські договори між суб’єктами господарювання,
договори суб’єкта господарювання зі споживачами, а також односторонні
правочини, які вчиняють фізичні та юридичні особи в межах підприємництва або
некомерційного господарювання за умови законності відповідної діяльності. З
огляду на ознаки потерпілого у ст. 206 КК України («той, хто займається
господарською діяльністю»), цієї статтею не охороняється свобода установчих
договорів про створення юридичних осіб, що є законодавчою прогалиною. У
зв’язку з цим запропоновано доповнити склад злочину «Протидія законній
господарській діяльності» новими вимогами: розпочати та не розпочинати
господарську діяльність.
14) Склад злочину «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або
зловживання довірою» (ст. 192 КК України) встановлює кримінальну
відповідальність для недобросовісних боржників за цивільно-правові делікти, що
полягають в умисному невиконанні майнових зобов’язань перед кредиторамипотерпілими. У контексті посягань на свободу договору вчинення цього злочину
може полягати в: 1) умисному незаконному тимчасовому запозиченні майна,
тобто у порушенні винним наданих йому за договором повноважень щодо
володіння та/або користування чужим майном за відсутності наміру привласнення
195
чи розпорядження ним, якщо такими діями заподіяно значну шкоду; 2) несплаті
належного, тобто в ухиленні від оплати за укладеним договором, на яку
потерпілий має законне право, якщо договір не передбачає відчуження права
власності і такими діями заподіяно значну шкоду.
15) Склад злочину «Примушування до виконання чи невиконання цивільноправових зобов’язань» (ст. 355 КК України) у частині вимоги виконати
зобов’язання встановлює кримінальну відповідальність для винних-кредиторів,
які шляхом застосування насильства намагаються реалізувати право вимоги щодо
належного виконання існуючого цивільно-правового зобов’язання потерпілимборжником.
16) Під цивільно-правовими зобов’язаннями у ст. 355 КК України варто
розуміти будь-які приватні зобов’язання (договірні та недоговірні, майнові та
немайнові) безвідносно до їх галузевої належності (цивільні, трудові, сімейні,
господарські тощо). З урахуванням наведених міркувань пропонуємо у назві та
диспозиції ч. 1 ст. 355 КК України замінити термін «цивільно-правове
зобов’язання» на «приватне зобов’язання».
17) У випадку примушування до виконання договірних зобов’язань вчинення
складу злочину, передбаченого ст. 355 КК України, посягає на свободу договору
на стадії його виконання, оскільки порушує право сторін на зміну за взаємною
згодою умов договору щодо визначення способів забезпечення виконання та меж
відповідальності за невиконання зобов’язань.
18) Склад злочину «Самоправство» (ст. 356 КК України) передбачає
відповідальність за дії особи щодо самовільної реалізації належного їй дійсного
чи гаданого права. Законодавче формулювання суспільно небезпечного діяння у
ст. 356 КК України – «вчинення будь-яких дій всупереч установленому законом
порядку» – доцільно тлумачити обмежувально, оскільки за буквального його
розуміння практично втрачаються критерії розмежування цього складу злочину з
більшістю інших.
19) У сфері виконання договорів склад злочину «Самоправство» (ст. 356 КК
України) полягає у перевищенні кредитором меж самозахисту права вимоги та
196
самостійному його задоволенні без дотримання встановленої процедури
вирішення спорів, зокрема: вилучення майна, належного потерпілому, в рахунок
погашення боргу; неправомірне позбавлення контрагента тимчасово наданого
йому майна; незаконне притримання майна потерпілого.
20) Примушування до укладення чи виконання договорів може бути
кваліфіковано за різними статтями Особливої частини КК України, що вимагає
наявності чітких розмежувальних критеріїв щодо обрання у процесі кримінальноправової кваліфікації потрібної норми. Таким загальним критерієм є наявність чи
відсутність у потерпілого законного обов’язку з укладення чи виконання договору
перед винним.
21) Примушування до укладення договору за відсутності у потерпілого
відповідного юридичного обов’язку може бути кваліфіковано за ст. 189 КК
України «Вимагання» або за ст. 206 КК України «Протидія законній
господарській діяльності» залежно від: 1) характеру договору: договір майнового
характеру – ст. 189 КК України, договір у сфері господарської діяльності – ст. 206
КК України; 2) рівня еквівалентності переходу майнових благ між сторонами
договору: безвідплатно чи формально відплатно – ст. 189 КК України, співмірний
обмін – ст. 206 КК України. Примушування до укладення договору щодо особи,
яка зобов’язана його укласти, може бути кваліфіковано за ст. 356 КК України
«Самоправство».
22) Примушування потерпілого до виконання договору може бути
кваліфіковано за ст. 189 КК України «Вимагання» та ст. 355 КК України
«Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань»
залежно від відсутності (ст. 189 КК України) або наявності (ст. 355 КК України) у
нього обов’язку з виконання договірного зобов’язання. У разі примушування до
виконання договірного грошового зобов’язання у більшому обсязі, аніж було
погоджено сторонами, суму дійсного боргу, належну з боржника, треба визначати
з урахуванням інфляційних втрат та відсотків за весь час прострочення (ч. 2
ст. 625 ЦК України) навіть за відсутності попередньої домовленості сторін про це.