КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ (АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ)

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………4
Розділ 1
Історія розвитку кримінального законодавства про відповідальність за викрадення людини………..……………………………………………………..13
1.1. Нарис розвитку кримінального законодавства про відповідальність за викрадення людини в зарубіжних країнах.……………………...……………….13
1.2. Історичний розвиток законодавства України про кримінальну відповідальність за викрадення людини………………………………...……….33
Висновки………………………………………………..……………………… ….41
Розділ 2
Об'єктивні ознаки викрадення людини…...…………………..………… …...42
2.1.Об'єкт викрадення людини ……………………………………..………… …42
2.1.1.Родовий об'єкт викрадення людини…….……………………….. …42
2.1.2. Безпосередній об'єкт викрадення людини………..……… …..……53
2.2. Об'єктивна сторона викрадення людини……………………………..…..….69
2.2.1. Діяння як ознака об'єктивної сторони викрадення людини….....…69
2.2.2.Способи викрадення людини………………………… ……………88
2.2.3. Спеціальні питання об'єктивної сторони викрадення людини…..107
Висновки…………………………………………………...……………………...115
Розділ 3
Суб'єктивні ознаки викрадення людини…...………………………...……...118
3.1. Суб'єктивна сторона викрадення людини……………………………...…..118
3.2. Суб'єкт викрадення людини…………………………………………139 Висновки…………………………………………………………………………..147
Розділ 4
Обставини, що обтяжують відповідальність за викрадення людини.…...148
4.1. Види кваліфікуючих ознак викрадення людини……………………...…...148

4.2. Особливо кваліфікуючі ознаки викрадення людини……………………...175
Висновки……………………………………………………………………….....184
Загальні висновки…...………………………………………………………….187
Додатки……...……………………………………………………………………192
Список використаних джерел…………………………………………………198

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова правової держави та розвиток демократичних засад суспільного життя передбачають визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. В ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [130]. Проголосивши ці цінності, Україна прямує до правової держави, яка відповідно до Конституції гарантує кожному не тільки право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), а й дійовий механізм реалізації конституційних установлень. Однією з ефективних ланок такого механізму є кримінально-правові засоби, які передбачають встановлення відповідальності за посягання на життя, здоров'я, свободу та недоторканність особи.
Злочини, пов'язані з викраденням людини, є досить поширеними в усьому світі. Як відзначається в багатьох джерелах, кожного року жертвами цього злочину стають близько 15 тисяч осіб. Актуальною ця проблема є і для України, де, за даними МВС, за період 1990-1999 рр. жертвами цього злочину стали 174 громадянина. Причому слід ураховувати, що злочини, пов'язані з викраденням людини, мають значну латентність.
Високий ступінь тяжкості викрадення людини незалежно від її віку, значне його поширення поставили питання про необхідність видання таких законів, які б забезпечували ефективний захист прав громадян. Ці завдання певною мірою були вирішені у прийнятому Верховною Радою 5 квітня 2001 р. КК України [144] (далі — КК 2001 р., КК або КК України), який містить спеціальний розділ III, де передбачено відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності, в тому числі й за незаконне позбавлення волі та викрадення людини (ст. 146). Викрадення людини було вперше криміналізовано у новому КК України (у КК 1960 р. [145] було передбачено відповідальність лише за незаконне позбавлення волі – ст. 123 і, окремо, за викрадення чужої дитини –
ст. 124). Однак у КК 2001 р. законодавець об'єднав в одній статті два різних за характером діяння, ступенем суспільної небезпечності, тяжкості та іншими ознаками склади злочинів. При цьому викрадення людини, незважаючи на його підвищену тяжкість, чомусь було розміщене в ст. 146 КК після незаконного позбавлення волі.
Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів проти особи, розглядуваний злочин залишився зовсім невивченим на рівні взаємопов'язаного і поглибленого аналізу всіх елементів та ознак складу злочину. Немає жодної наукової роботи, яка б була спеціально присвячена характеристиці даного протиправного посягання. До цього часу питання про відповідальність за викрадення людини розглядалося лише на рівні окремих статей, розділів підручників з Особливої частини кримінального права та науково-практичних коментарів до КК. Інші, більш поглиблені дослідження цього складу злочину, які б мали комплексний характер, не провадилися. Що стосується незаконного позбавлення волі, то з цієї проблеми у 1989 р. на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого була підготовлена та захищена дисертація (Н. В. Бойко. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву [32]). Тому запропоноване дисертаційне дослідження не має за мету детальне вивчення незаконного позбавлення волі, бо це є предметом самостійного дослідження. Однак в роботі наведено досить повну характеристику основних ознак незаконного позбавлення волі в обсязі, необхідному для розгляду окремих питань з цієї проблеми в аспекті порівняльного аналізу для вирішення завдань даного дослідження.
Слід відзначити, що судова практика зазнає значних труднощів у визначенні юридичних ознак викрадення людини, з'ясуванні його кваліфікуючих ознак. Потребують також вирішення питання щодо відмежування викрадення людини від суміжних злочинів – незаконного позбавлення волі, захоплення заручників та ін.
Актуальність боротьби з викраденням людини, відсутність належного опрацювання даних проблем у кримінальному праві, а також необхідність подальшого вдосконалення кримінального законодавства шляхом внесення конкретних, науково обгрунтованих пропозицій зумовили вибір теми наукового дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Її тема затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 9 від 23 квітня 2001 р.).
Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак викрадення людини і розробленні на їх основі поняття викрадення людини, формуванні практичних рекомендацій, спрямованих як на вдосконалення кримінального законодавства, що регламентує відповідальність за даний злочин, так і на усунення окремих помилок, які мають місце в судовій практиці.
Відповідно до поставленої мети визначені основні задачі дисертаційного дослідження:
– вивчити історію розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини. Проаналізувати особливості розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини в країнах з різним державним ладом і правовими системами;
– дослідити родовий та безпосередній об'єкти викрадення людини і взаємозв'ємозв'язок між ними;
– розглянути ознаки об'єктивної сторони викрадення людини;
– визначити момент закінчення викрадення людини;
– проаналізувати ознаки, що характеризують суб'єктивну сторону та суб'єкта цього злочину;
– визначити на підставі загального вчення про склад злочину та аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак поняття викрадення людини;
– визначити і проаналізувати кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки викрадення людини;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини, навести вагомі аргументи щодо необхідності виділення викрадення людини в окремий, самостійний склад злочину.
Об'єктом дослідження є викрадення людини як один із видів злочинів проти свободи особи; його об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
Предметом дослідження виступають положення чинного законодавства України, а також такого, що раніше діяло, законодавства окремих зарубіжних країн про відповідальність за викрадення людини, практика їх застосування, а також теоретичні дослідження в цій сфері.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. В процесі дослідження було використано: порівняльно-правовий і догматичний (при опрацюванні законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України); історичний і порівняльно-історичний (при дослідженні етапів розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини); діалектичний (при розгляді елементів складу викрадення людини тощо); системно-структурний і функціональний (при дослідженні родового та безпосереднього об'єктів викрадення людини, а також ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони, суб'єкта злочину під кутом зору з'ясування змісту і вдосконалення чинного законодавства) та статистичний (використання статистичних даних, узагальнення кримінальних справ про викрадення

людини, анкетування слідчих прокуратури) методи.
Теоретична основа роботи. Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження грунтуються на працях вчених-криміналістів України та інших держав: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Н.В. Бойко, Г.М. Борзенкова, В.І. Борисова, Л.Д. Гаухмана, В.К. Глистіна, В.В. Голіни, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, А.М. Дубровіної, М.Д. Дурманова, В.П. Ємел'янова, А.А. Жижиленка, М.І. Загороднікова, В.І. Зубкової, А.М. Ігнатова, В.А. Клімова, І.Я. Козаченка, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.П. Лаврова, В.А. Ломако, Н.Е. Мартиненко, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, А.А. Піонтковського, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, І.М. Тяжкової, І.Я. Фойницького та ін.
У дисертаційному дослідженні поряд із роботами з кримінального права використані літературні джерела з кримінології, криміналістики, цивільного права, психології, соціології, філософії.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять: Конституція України, Кримінальний кодекс України, законодавство інших галузей права, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України. В роботі також використовувалися кримінальні кодекси зарубіжних країн, а саме: Республіки Бєларусь, Голландії, КНР, Польші, Російської Федерації, Туркменистану, Франції, ФРН, Швеції та ін.
Емпіричну базу дисертації склали результати вивчення і узагальнення за спеціально розробленою методикою 18 кримінальних справ, розглянутих судами України; статистичні дані Міністерства юстиції України, МВС України; результати анкетування 75 слідчих прокуратури, які здійснювали розслідування злочинів даної категорії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною, завершеною роботою, першим в Україні
монографічним комплексним дослідженням теоретичних проблем відповідальності за викрадення людини. Найбільш суттєвими науковими положеннями дисертаційного дослідження є такі:
- вперше проведено історичний аналіз законодавчих норм про викрадення людини в різних країнах, в різні історичні періоди та обґрунтовано його теоретичне значення для вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність за цей злочин;
- вперше наведено вагомі аргументи на користь доцільності виділення викрадення людини в самостійний склад злочину, передбачений окремою статтею КК; вперше обгрунтовано необхідність нормативного визначення викрадення людини, яке пропонується авторкою після розгляду юридичних ознак цього складу злочину;
- уточнено визначення родового об'єкта викрадення людини. Обґрунтовується, що ним є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом та забезпечують свободу людини. Враховуючи термінологічну невідповідність назви розділу III Особливої частини КК (Злочини проти в о л і, честі та гідності особи) (розрядка моя. – О.В.) частині 1 ст. 29 Конституції України, де передбачено, що кожна людина має право на с в о б о д у (розрядка моя. – О.В.), а також відсутність у ньому норм, що безпосередньо встановлюють відповідальність за злочини проти честі та гідності особи, обгрунтовується доцільність зміни назви розділу III Особливої частини КК України (пропонуться нова назва – “Злочини проти свободи особи”);
- оскільки суспільні відносини, що забезпечують свободу особи, є додатковим обов’язковим, а не основним безпосереднім об’єктом захоплення заручників, пропонується включити норму, що передбачає відповідальність за цей злочин, в розділ “Злочини проти громадської безпеки”;
- з урахуванням того, що ряд складів злочинів, які передбачені в розділі III (ст.ст. 148, 150), V (ст.ст. 164-169) та XII (ст. 304) Особливої частини КК,
заподіюють шкоду перш за все суспільним відносинам, які забезпечують нормальне функціонуання сім'ї та розвиток і виховання неповнолітніх, викладено пропозиції щодо вдосконалення структури Особливої частини КК шляхом виділення цих складів злочинів (наводиться їх перелік) в окремий розділ - “Злочини проти сім'ї та неповнолітніх”;
- наведено додаткові аргументи на користь визнання основним безпосереднім об'єктом викрадення людини охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, що забезпечують особисту недоторканність особи, а також вперше розкрито зміст складових (структурних елементів) суспільного відношення, якому завдає шкоди цей злочин;
- зроблено висновок про те, що у викраденні людини відсутній будь-який додатковий обов'язковий безпосередній об'єкт. Разом з тим обґрунтовується положення про те, що додатковими факультативними безпосередніми об'єктами цього злочину можуть виступати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров'я, власність, нормальний розвиток та виховання дитини тощо;
- вперше детально проаналізовано ознаки об'єктивної сторони цього злочину. При їх розгляді вказується, що викрадення людини у більшості випадків передбачає сукупність послідовно вчинюваних дій: заволодіння людиною, вчиненого будь-яким способом; переміщення (віддалення) потерпілого з місця його перебування, та подальше можливе тримання особи проти її волі та бажання. Причому тільки заволодіння людиною та переміщення її з місця перебування є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони;
- обґрунтовано висновок про визнання викрадення людини злочином з формальним складом, який слід вважати закінченим з моменту заволодіння людиною, поєднаного з переміщенням (віддаленням) її з місця перебування;
- дістала подальшого розвитку проблема суб'єкта даного злочину. Наведено аргументи на користь необхідності визнання суб'єктами при викраденні своєї дитини батьків, позбавлених батьківських прав;
- сформульовано пропозиції щодо доповнення переліку кваліфікуючих ознак викрадення людини такими, як вчинення цих дій щодо жінки, яка завідомо для винного перебуває у стані вагітності; повторно; з метою експлуатації праці; з метою сексуальної експлуатації, використання у порнобізнесі; особливо кваліфікуючих ознак – такими, як з метою вилучення органів або тканин для трансплантації, насильницького донорства або проведення незаконних експериментів над людиною. Крім того, пропонується нова редакція таких кваліфікуючих ознак, як вчинення діяння щодо малолітнього (замінити: щодо завідомо неповнолітнього), протягом тривалого часу (варіант 1: поєднані з утриманням потерпілого протягом тривалого часу; варіант 2: понад сім діб);
- запропоновано пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 146 КК, які викладено у висновках цієї дисертації.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки дисертації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – як підгрунтя для подальшого розроблення проблеми кримінальної відповідальності за викрадення людини; у правотворчості – при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України з метою його подальшого вдосконалення; в навчальному процесі – як матеріали при викладенні Особливої частини кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних вказівок, науково-практичних коментарів до КК України 2001 р., науково-дослідницькій роботі студентів; в правоохоронній сфері – як рекомендації щодо вдосконалення організаційних та методичних основ діяльності слідчих, прокурорів та суддів.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження пройшло обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків).
Свої погляди з основних проблем дослідження авторка доповідала на міжнародному науково-практичному семінарі “Злочини проти особистої волі людини” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, вересень 2000 р.), науковій конфереції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, грудень 2001 р.)., а також на науковій конфереції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, грудень 2002 р.).
Деякі положення дисертації використовувалися дисертанткою у навчальному процесі при проведенні практичних занять з кримінального права зі студентами, а також в науково-дослідницькій роботі кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теретичні положення цієї дисертації викладено у восьми наукових роботах (п'яти статтях, надрукованих у фахових виданнях, та тезах трьох наукових доповідей).
Законодавство та література, матеріали судової практики наведено станом на 1 березня 2003 р.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Як уже відмічалося, до останнього часу не було жодної наукової роботи, спеціально присвяченої характеристиці викрадення людини. У дисертації здійснено спробу провести єдине комплексне дослідження ознак цього злочину. Крім усебічного та докладного аналізу всіх ознак викрадення людини в роботі наведено необхідну та досить повну характеристику основних ознак незаконного позбавлення волі. Порівняльний аналіз цих злочинів дозволяє встановити критерії їх відмежування, показати різний ступінь їх суспільної небезпечності та обґрунтувати необхідність встановлення відповідальності за ці злочини в окремих статтях КК. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі загальні висновки і пропозиції, що мають як теоретичне, так і практичне значення.
1. Відповідальність за викрадення людини передбачено кримінальним законодавством усіх країн незалежно від державного устрою і правових систем. Законодавством України та інших держав воно визнавалося злочином протягом багатьох століть. При цьому закон визнавав дане діяння самостійним складом злочину, диференціюючи відповідальність залежно від різних об'єктивних і суб'єктивних ознак. Покарання, передбачене за викрадення людини кодексами різних країн на різних етапах їх розвитку, є значно більш суворим, ніж за незаконне позбавлення волі, що підкреслює різний ступінь тяжкості цих злочинів.
2. Злочини проти свободи – це суспільно небезпечні діяння, що передбачені кримінальним законом і безпосередньо посягають на свободу людини як природне благо, що належить кожній людині від народження. Родовим об'єктом цих злочинів виступає група однорідних суспільних відносин, що охоронюються кримінальним законом і забезпечують свободу людини. З огляду на термінологічну невідповідність назви розділу III Особливої частини КК статті 29 Конституції України, а також на відсутність у ньому норм, що безпосередньо встановлюють відповідальність за злочини проти честі і гідності, видається за доцільне у процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства назвати даний розділ «Злочини проти свободи особи».
3. Оскільки суспільні відносини, що забезпечують свободу людини, виступають додатковим обов'язковим, а не основним безпосереднім об'єктом захоплення заручників, видається за доцільне включити норму, що передбачає відповідальність за цей злочин, у розділ “Злочини проти громадської безпеки”.
4. Враховуючи ту обставину, що низка злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачено в розділах III (ст.ст. 148, 150), V (ст.ст. 164-169) і XII (ст. 304) Особливої частини КК, заподіюють шкоду насамперед суспільним відносинам, котрі забезпечують нормальне функціонування сім’ї, а також розвиток і виховання неповнолітніх, обґрунтованим було б виділити ці склади злочинів в окремий розділ, назвавши його “Злочини проти сім’ї і неповнолітніх”. Помістити його доцільно після розділу “Злочини проти свободи особи”.
5. Безпосереднім об'єктом викрадення людини виступають охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканність людини. Поняття особистої недоторканності містить у собі можливість вільного вибору людиною (в окремих випадках – її законними представниками) місця перебування, здійснення свободи пересування, а також вільного вибору характеру поведінки, позбавленої примусу.
6. Дослідження механізму заподіяння шкоди основному безпосередньому об'єкту дозволяє зробити висновок про те, що викрадення людини посягає передусім на предмет охоронюваного кримінальним законом суспільного відношення, у зв'язку з чим злочинному впливу піддається і соціальний зв'язок між його учасниками, а тим самим шкода спричиняється суспільному відношенню в цілому.
7. Висновок про відсутність у цьому злочині обов'язкового додаткового безпосереднього об'єкта не виключає наявності додаткових факультативних
об'єктів, якими можуть бути суспільні відносини, що забезпечують життя, здоров'я, власність, нормальне функціонування сім’ї, нормальне виховання, розвиток дітей і т.ін.
8. Викрадення людини слід відносити до так званих безпредметних злочинів.
9. Об'єктивна сторона викрадення людини передбачає сукупність послідовно вчинюваних дій: заволодіння потерпілим, вчинене будь-яким способом; переміщення (віддалення) потерпілого з місця його перебування; можливе подальше тримання особи. Причому тільки заволодіння людиною і переміщення її з місця перебування є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони даного злочину, а можливе тримання особи має місце вже після юридичного закінчення викрадення людини.
10. Визначення поняття «викрадення людини» можна сформулювати як «умисне протиправне заволодіння людиною будь-яким способом, поєднане з переміщенням її з місця перебування», надавши йому нормативного характеру.
11. Згода потерпілого виключає склад цього злочину лише у разі, якщо вона є добровільною і дійсною (тобто виходить від дієздатної особи).
12. Викрадення людини є злочином з формальним складом, який слід визнати юридично закінченим з моменту заволодіння людиною, поєднаного з переміщенням (віддаленням) її з місця перебування.
13. Викрадення людини може бути вчинено лише з прямим умислом. Мотиви і цілі його вчинення, за винятком корисливих, не впливають на кваліфікацію вчиненого.
14. Суб'єктом викрадення людини є фізична осудна особа, яка досягла шістнадцяти років. Із кола осіб, визнаних суб'єктом викрадення, вчиненого щодо малолітнього, слід виключити лише батьків і усиновителів.
15. Перелік кваліфікуючих викрадення людини ознак доцільно доповнити такими, як вчинення таких дій щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; повторно; з метою експлуатації праці; з метою
сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, а перелік особливо кваліфікуючих ознак – такими, як: з метою вилучення органів чи тканин для трансплантації, насильницького донорства чи проведення незаконних експериментів над людиною. Крім того, такі кваліфікуючі ознаки, як вчинення діяння: 1) щодо малолітнього; 2) протягом тривалого часу, доцільно викласти в такій редакції: 1) щодо завідомо неповнолітнього; 2) поєднане з триманням потерпілого протягом тривалого часу (варіант: поєднане з триманням потерпілого понад семи діб).
16. З огляду на те, що викрадення людини і незаконне позбавлення волі істотно відрізняються за ступенем суспільної небезпечності, тяжкості вчиненого, характером дій та іншими об'єктивними і суб'єктивними ознаками, доцільним і обґрунтованим видається виділити викрадення людини в самостійний склад злочину, передбачений окремою статтею Особливої частини КК.
З урахуванням викладеного і з метою подальшого вдосконалення кримінального закону і практики його застосування вважаємо за доцільне запропонувати таку редакцію статті, що встановлює відповідальність за викрадення людини:
Стаття 146. Викрадення людини
1. Викрадення людини, тобто умисне протиправне заволодіння людиною будь-яким способом, поєднане з переміщенням її з місця перебування, -
карається позбавленням волі на строк до п'яти років.
2. Те саме діяння, вчинене з корисливих мотивів, або щодо завідомо
неповнолітнього чи жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, щодо двох чи більше осіб, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або з метою експлуатації його праці чи сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, або із застосуванням зброї, або поєднане з триманням
потерпілого понад семи діб (варіант: поєднане з триманням потерпілого протягом тривалого часу), -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без конфіскації.
3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене організованою групою, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації, або насильницького донорства, або проведення незаконних експериментів над людиною, чи таке, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна або без конфіскації.
Відповідно статтю, що передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі, можна викласти в такій редакції:
Стаття 146¹. Незаконне позбавлення волі
1. Незаконне позбавлення людини волі, не пов'язане з її викраденням, -
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк.
2. Те саме діяння, вчинене з корисливих мотивів або щодо завідомо
неповнолітнього, або двох чи більш осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або здійснюване протягом тривалого часу, -
карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той же строк.
3. Діяння, передбачене частинами першої або другої цієї статті, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеев М.И. Курс судебной медицины. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1959. – 711 с.
2. Агаджанян Н.А. Физиологические и социальные аспекты адаптации человека к экстремальным условиям // Узловые вопросы современной физиологии: Сборник научных трудов / Под ред. В.Д. Суходоло, М.А. Медведева. – Томск: Томский медицинск. ин-т, 1984. – С. 47-63.
3. Акушерство: Підручник / С.В. Хміль, А.Ю. Франчук, Л.І. Романчук та ін. / За ред. С.В. Хміля. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 378 с.
4. Александрова З.Е. Словарь синонимов русского языка / Под ред. Л.А. Чешко. - Изд-е 4-е. – М.: Русский язык, 1975. – 600 с.
5. Англо-русский словарь / Сост. В.К. Мюллер. – Изд-е 3-е, испр. и дополн. – М.: Гос.изд-во иностр. и нац. словарей, 1950. – 1024 с.
6. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права: Сборник / Составление, перевод и вступ. ст. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1991. – С. 36-41.
7. Антонян Ю., Самовичев Е. Отражение в приговоре мотивов насильственного преступления // Сов. юстиция. – 1982. - № 20. – С. 8-9.
8. Архів Вінницького обласного суду, справа № 1-162/1999г.
9. Архів Дебальцевського міського суду Донецької області, справа № 1-13/1999г.
10. Архів Канівського міського суду Черкаської області, справа № 1-102/1999р.
11. Архів Київського міського суду, справа № 2-75/1987г.
12. Архів Ленінського районного суду м. Винниці, справа № 1-171/2002р.
13. Архів Луцького міського суду Волинської області, справа № 1-182/1998г.
14. Архів Мелітопольського міського суду Запоріжської області, справа № 1-513/1998г.
15. Архів Миколаївського обласного суду, справа № 1-11/ 2000г.
16. Архів Московського районного суду м. Харкова, справа № 1-59/1980г.
17. Архів прокуратури Фрунзенського району м. Харкова, справа № 19010082.
18. Архів Рівненського міського суду, справа № 1-15/2000р.
19. Архів Севастопольського міського суду, справа № 1-129/1998г.
20. Архів Сумського обласного суду, справа № 8-144/1998г.
21. Архів Уманського міського суду Черкаської області, справа № 1-69/1999г.
22. Архів Харьківської обласної прокуратури, справа № 22960086.
23. Архів Харьківськой обласної прокуратури, справа № 55960029.
24. Архів Шахтарського міського суду Донецької області, справа № 1-81/1998 р.
25. Архів Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим, справа № 1-388/1999г.
26. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
27. Бажанов М.И. Уголовная ответственность за преступления против личности. – К.: Вища школа, 1977. – 42 с.
28. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
29. Баулін Ю.В. Система злочинів проти особистої волі людини // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000р.) / За ред.В.В.Сташиса. – Харків: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 23-26.
30. Бьлогрицъ-Котляревский Л.С. Учебникъ Русскаго уголовнаго права. Общая и Особенная части. – К.: Тип. И.И. Чоколова, 1903. – 620 с.
31. Бойко Н.В. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьковский юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского/. – Харьков, 1989. – 24 с.
32. Бойко Н.В. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьковский юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1989. – 164 с.
33. Болевой синдром / Под ред. В.А. Михайловича, Ю.Д. Игнатова. – Л.: Медицина, 1990. – 336 с.
34. Большая медицинская энциклопедия. В 30-ти т. Т. 3. БЕКЛЕМИШЕВ-ВАЛИДОЛ / Гл. ред. Б.В. Петровский. – Изд. 3-е. – М.: Сов. энциклопедия, 1976. – 584 с.
35. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1998 – VI, 790 с. – (Библиотека словарей «ИНФРА-М»).
36. Борзенков Г.Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации). – М.: Юрид. лит., 1971. – 168 с.
37. Борзенков Г.Н. Усиление ответственности за вымогательство // Вестн. Моск. ун-та: Сер. 11: Право. – 1990. - № 2. – С. 16-23.
38. Борьба с хищениями людей в Колумбии // Борьба с преступностью за рубежом (по материалам зарубежной печати): Ежемес. информ. бюллетень / Гл. ред. Ю.Н. Щуко. – М.: ВИНИТИ, 2002. - № 8. – С. 33-36.
39. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
40. Бриллиантов В. Похищение человека или захват заложника? // Российская юстиция. – 1999. - № 9. – С. 43.
41. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – К.: Вища школа, 1986. – 208 с.
42. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. – К.: Наукова думка, 1969. – 216 с.
43. Буслович Д.С., Персианова О.М., Руммель Е.Б. Мифологические, литературные и исторические сюжеты в живописи, скульптуре и шпалерах Эрмитажа. - Изд-е 3-е, доп. – Ленинград: Аврора, 1978. – 158 с.
44. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
45. Викторов Б.А. Цель и мотив в тяжких преступлениях. – М.: Госюриздат, 1963. – 82 с.
46. Владимиров В.А. Квалификация похищений личного имущества. – М.: Юрид.лит., 1974. – 208 с.
47. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву: Лекция. – М.: ВШ МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
48. Владиміров Л.Е. Учебникъ русскаго уголовнаго права. Общая часть. – Харьковъ: Изданіе Тип. Каплана и Бирюкова, 1889. – 253 с.
49. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Изд-е 4-е с доп-ми. – Спб-Киев: Изд. Н.Я.Оглоблина, 1905. – 696 с.
50. Воеводин Л.Д. Свобода личности и правовое положение граждан в советском общенародном государстве. – М.: Госюриздат, 1963. – 48 с.
51. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 109 с.
52. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
53. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
54. Волович В.Г. Человек в экстремальных условиях природной среды. – М.: Мысль, 1983. – 223 с.
55. Володина О.А. О непосредственном объекте похищения человека // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 50. – С. 201-206.
56. Володина О.А. Особенности характеристики субъекта похищения, совершенного в отношении малолетнего // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 58. – С. 180-183.
57. Володина О.А. Понятие похищения ребенка и проблемы его отграничения от некоторых смежных составов преступлений // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 46. – С. 168-173.
58. Володіна О.О. Вчинення діяння щодо малолітнього як кваліфкуюча ознака викрадення людини // Вісник Національного університету внутрішніх справ: Зб. наук. праць / Відп. ред. О.М. Бандурка. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. – Вип. 19. - С. 42-46.
59. Володіна О.О. Історичний аналіз розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за викрадення людини на території України // Вісник Національного університету внутрішніх справ: Зб. наук. праць / Відп. ред. О.М. Бандурка. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2001. – Вип. 15. - С. 53-57.
60. Вышинская З.А. Преступления против личности: Монография. – М.: Юрид.изд-во НКЮ СССР, 1939. – 52 с.
61. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юрид.лит., 1980. – 80 с.
62. Галиакбаров Р.Р. Совершение преступления группой лиц: Учебное пособие. – Омск: НИ и РИО Омской ВШМ МВД СССР, 1980. – 101 с.
63. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. – М.: Юрид. лит.. 1969. – 120 с.
64. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 167 с.
65. Гаухман Л., Максимов С., Сауляк С. Об ответственности за захват заложников и похищение человека // Законность. – 1994. - № 10. – С. 43-46.
66. Гаухман Л. Соисполнительство и пособничество при разбое // Советская юстиция. – 1973. - № 2. – С. 18-19.
67. Гельфер М.А. Некоторые вопросы общего учения об объекте преступления в советском уголовном праве // Ученые записки ВЮЗИ. – 1959. – Вып.VII. – С. 39-59.
68. Гельфер М.А. Основные черты уголовного права Федеративной Народной Республики Югославии. – М.: Гос.изд-во юрид.лит., 1956. – 56 с.
69. Глезерман Г.Е. Исторический материализм и развитие социалистического общества. – Изд. 2-е, доп. – М.: Политиздат, 1973. – 352 с.
70. Глистин В.К. Общественные отношения как объект преступления по советскому уголовному праву // Правоведение. - 1966. - № 2. – С. 87-94.
71. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1979. – 127 с.
72. Гогель С.К. Проект Швейцарского уголовного уложения // Журнал Мин-ва Юстиции. 1898. Март и Апрель. – Спб.: Гос.тип., 1899. – 58 с.
73. Голина В.В. Преступления против личной свободы человека: теория и практика борьбы и предупреждения // Збірник наукових праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні / Головн. ред. В.В. Сташис; Редкол.: В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.І. Борисов та ін. - Вип. Четвертий. – Харків: Харківський Центр по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні, 2002. – С. 228-253.
74. Голина В.В. Преступления против свободы воли личности: криминологическая характеристика и проблемы предупреждения // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000р.) / За ред. В.В. Сташиса. – Харків: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 155-161.
75. Голіна В.В. Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних з незаконним позбавленням волі і викраденням чужої дитини (статті 123, 124 КК України) // Питання боротьби зі злочинністю: Сб. наук. праць / Головн. ред. В.І. Борисов; Редкол.: В.І. Борисов, В.С. Зеленецький, В.В. Голіна та ін. – Харків: Право, 2001. – С. 3-31.
76. Гриднева М. Пытка страхом // Московский комсомолец. - № 13-А(4). – 21.01.2001. – С. 5.
77. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 256 с.
78. Давидович В.Е. Проблемы человеческой свободы. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1967. – 248 с.
79. Дагель П. Имеет ли «согласие потерпевшего» уголовноправовое значение? // Советская юстиция. – 1972. - № 3. – С. 25-26.
80. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 715 / Ленинград. гос. ун-т им. А.А. Жданова. Юрид. фак-т. – ленинград, 1969. – 34 с.
81. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Ученые записки Дальневосточного гос. ун-та: Сб. / Отв. ред. Л.Б. Зусь. – Владивосток, 1968. – Вып. 21. Ч. 1: Проблемы вины в советском уголовном праве. – 187 с.
82. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
83. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. В четырех томах. Т.1. А-З. – М.: Русский язык, 1981. – 699 с.
84. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. В четырех томах. Т.3. П. – М.: Русский язык, 1982. – 555 с.
85. Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. – Харьков: Издательство Харьковского университета, 1971. – 192 с.
86. Демидов Ю. Соисполнительство и пособничество // Советская юстиция. – 1973. - № 14. – С. 6-8.
87. Довідка Міністерства Внутрішніх Справ [Про злочини, пов'язані з посяганням на особисту волю людини] від 28.02.2000 р. № 1/4-490 На № 21 від 15.02.2000р.
88. Довідка Міністерства Юстиції України від 25.02.2000 р. № 27-47-39 На № 22 від 15.02.2000р.
89. Довідка Міністерства Юстиції України від 26.11.2002 р. № 25-52-44 На № 124-05-1615.
90. Довідка Управління Оперативної Інформації МВС України від 14 квітня 2000р. № 16/1к-3113 На № 43 від 28.03.2000р.
91. Дорош Л.В. Уголовная ответственность за злостное уклонение от платежа алиментов на содержание детей: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Харьковск. юрид. ин-т им. Ф.Э. Дзержинского. – Харьков, 1982. – 18 с.
92. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1966. – 124 с.
93. Дубровина А.Н. Расследование похищений и подмена детей: Лекция / Под ред. В.П. Лаврова. – М.: Акад. МВД СССР, 1988. – 51 с.
94. Дурманов Н. Вопросы соучастия в судебной практике Верховного суда СССР // Социалистическая законность. – 1947. - № 8. – С. 15-20.
95. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
96. Егоров В.А. Команденко Н.И. Психофизиологические и неврологические аспекты проблемы утомления летного состава // Военно-медицинский журнал – 1986. - № 9. – С. 44-45
97. Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. – Харьков: Право, 1999. – 272 с.
98. Ераксин В.В. Ответственность за грабеж. – М.: Юрид. лит., 1972. – 128 с.
99. Жижиленко А.А. Преступления против личности. – Москва-Ленинград: Гос. изд-во, 1927. – 140 с.
100. Жученко П.Г., Тарасюк В.І. Акушерство: Підручник. – К.: Здоров'я, 1995. – 480 с.
101. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр.Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с. – (Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини).
102. Загородников Н.И. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советскому уголовному праву // Труды ВЮА. – М.: РИО ВЮА, 1949. – Т. Х. – С. 3-47.
103. Загородников Н.И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М.: Гос. изд-во юрид.лит., 1961. – 278 с.
104. Загородников Н.И. Преступления против здоровья. – М.: Юрид.лит., 1969. – 166 с.
105. Загрядский В.П., Серохвостов А.П. Физиологические резервы организма и высокогорье / АН Киргизской ССР: Ин-т физиологии и экспериментальной патологии высокогорья. – Фрунзе: Илим, 1989. – 120 с.
106. Зимин А.А. Россия на рубеже XV-XVI столетий. – М.: Мысль, 1982. – 333 с.
107. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
108. Зубкова В.И., Тяжкова И.М. Ответственность за похищение человека по уголовному законодательству России // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1996. - № 2. – С. 54-60.
109. Иванов Н.Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1991. – 128 с.
110. Иванов Ю.А. Интерес и его криминологическое значение // Вестник Моск. ун-та. Серия ХII. Право. – 1972. - № 2. – С. 10-21.
111. Игнатов А.Н. Совершенствование Особенной части УК РСФСР // Советское государство и право. – 1972. - № 5. – С. 95-99.
112. Игнатов А.Н. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1971. – 88 с.
113. Итальянский Уголовный Кодекс 1930 года. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. – 176 с.
114. Каган М.С. Человеческая деятельность. – М.: Изд-во полит. лит., 1974. – 328 с.
115. Каиржанов Е.К. Интересы трудящихся и уголовный закон. Проблемы объекта преступления. – Алма-Ата: Казахстан, 1973. – 160 с.
116. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид.лит., 1974. – 232 с.
117. Кассиль Г.Н. Боль и обезболивание. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Наука, 1965. – 317 с.
118. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права съ подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнаго законодательства. Часть Общая: Учебникъ. – 3-е изд., печатанное безъ перемьнъ со второго. – К.: Изд-е Книгопродавца-Издателя Ф.А. Іогансона, 1891. – 850 с.+13 с.
119. Китайская Народная Республика - Корейская Народно-демократическая Республика – Монгольская Народная Республика – Демократическая республика Вьетнам / Под ред. М.А.Гельфера. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1957. – 92 с.
120. Климов В.А. Криминологические и уголовно-правовые проблемы борьбы с похищением детей: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академия МВД СССР/. – М., 1986. – 180 с.
121. КНР. Конституция и законодательные акты / Пер. с кит.; Под ред. Л.М. Гудошникова. – М.: Прогресс, 1984. – 472 с.
122. Ковалев М.И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном законе // Советское государство и право. – 1973. - № 11. – С. 68-74.
123. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении. В 2х частях. Часть 2: Виды соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. – Свердловск: СЮИ, 1962. – 274 с.
124. Ковальчук А., Шевченко Ж. Старшеклассница попала в ловушку // Аргументы и факты в Украине. – 2002. - № 51. – С. 5.
125. Козаченко И.Я., Бурлева О.С. Корыстный мотив в структуре уголовной ответственности: Текст лекций. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1988. – 60 с.
126. Козаченко И.Я. Свобода личности и личная свобода: уголовно-правовой аспект // Злочини проти особистої волі людини: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000р.) / За ред. В.В.Сташиса. – Харків: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 108-112.
127. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Х.М. Ахметшин, О.Л. Дубовик, С.В. Дьяков и др. / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. - Изд. 3-е, изм. и дополн. – М.: Издат.группа НОРМА-ИНФРА М, 2000. – 896 с.
128. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 32 с. – (Сер.”Міжнародні документи ООН з прав людини”).
129. Конвенция против пыток и других жестоких бесчеловечных или унижающихдостоинство видов обращения и наказания от 10 декабря 1984 г. // Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М.: Юрид. лит., 1990. – С. 109-125.
130. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
131. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
132. Коржанский Н.И. Развитие учения об объекте преступления в науке советского уголовного права // Становление и развитие советского уголовного законодательства: Материалы межвузовской научн. конференции, посвященной 50-летию первого сов. угол. Кодекса. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1973. – С. 31-46.
133. Коржанський М.Й. Уголовне право України: Частина Загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с.
134. Коршик М.Г., Спепичев С.С. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии / Под ред. А.И.Винберга. – М.: Госюриздат, 1961. – 45 с.
135. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии (психологический механизм криминального поведения) / АН Украинск. ССР, Ин-т гос-ва и права. – К.: Наукова думка, 1986. – 126 с.
136. Костров Г.К. Уголовноправовое значение угрозы: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 715 / МГУ им. М.В. Ломоносова. Юрид. фак-т. – М., 1970. – 19 с.
137. Котов Д.П. Мотивы преступлений и их доказывание: (Вопросы теории и практики). – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. – 152 с.
138. Кретова Н.Е., Смирнова Л.М. Акушерство и гинекология: Учебник / Под ред. Л.В. Ваниной. – М.: Медицина, 1985. – 320 с.
139. Кригер Г. Еще раз о смешанной форме вины // Советская юстиция. – 1967. - № 3. - С. 5-7.
140. Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического имущества. Изд. 2-е, испр. и доп. - М.: Юрид.лит., 1974. – 336 с.
141. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
142. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін. / За ред. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, П.П. Андрушка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
143. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 496 с.
144. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
145. Кримінальний кодекс Української РСР. – К.: Держ. вид-во політ. літ. УРСР, 1963. – 138 с.
146. Кримінальний кодекс Української РСР, затв. ЦВК Української РСР 8 червня 1927 р. із змін. і доповн. на 1 листопада 1949 р. – К.: Держ. вид-во політ. літ. УРСР, 1950. – 167 с.
147. Кругликов Л.Л. Способ совершения преступления (вопросы теории): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 715 / Свердловск. юрид. ин-т. – Свердловск, 1971. – 18 с.
148. Кудрявцев В.Н. К вопросу о соотношении объекта и предмета преступления // Советское государство и право. – 1951. - № 8. – С. 51-60.
149. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - 2-е изд-е, перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
150. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
151. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 191 с.
152. Кудрявцев В.Н. Способ совершения преступления и его уголовно-правовое значение // Советское государство и право. – 1957. - № 8. – С. 60-69.
153. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.
154. Кузнецов А.В. Уголовноправовая охрана интересов личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1969. – 160 с.
155. Кузнецов А.Г., Иванов Л.Н., Волков А.С. Роль всестороннего изучения личности преступника и криминалистическая характеристика группового киднеппинга // Право и политика. – 2001. - № 10. – С. 52-63.
156. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
157. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. – 232 с.
158. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 181 с.
159. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. 1 / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. / Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 646 с.
160. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. II. Преступление / А.А. Пионтковский / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
161. Курс советского уголовного права. Часть Особенная. Т. 3 / Н.А. Беляев, Г.З. Анашкин, В.С. Прохоров и др. / Отв. ред. Н.А. Беляев, М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. – 836 с.
162. Курс советского уголовного права. Часть Особенная. В шести томах. Т. V. Преступления против личности, ее прав. Хозяйственные преступления / А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, Г.Л. Кригер / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1971. – 571 с.
163. Курс уголовного права. Общая часть. Том. 1: Учение о преступлении / Г.Н. Борзенков, В.С. Комиссаров, Н.Е. Крылова и др. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
164. Курс уголовного права. Особенная часть. Том 3 / Г.Н. Борзенков, В.И. Зубкова, Н.Ф. Кузнецова и др. / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. – М.: ИКД Зерцало-М, 2002. – 468 с.
165. Кычанов Е.И. Основы средневекового китайского права (VII-XIII в.в.). – М.: Наука, 1986. – 263 с.
166. Лавров В.П. Расследование похищения и подмена ребенка / Под ред. И.М. Лузгина. – М.: ВШ МООП СССР, 1966. – 16 с.
167. Лазарев А.М. Субъект преступления: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1981. – 63 с.
168. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: ВШ МВД СССР, 1978. – 102 с.
169. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 129 с.
170. Лекшас Ион. Вина как субъективная сторона преступного деяния / Пер. с нем; под ред. и с предисл. А.А. Пионтковского. – М.: Госюриздат, 1958. – 86 с.
171. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. – М.: Политиздат, 1977. – 304 с.
172. Личность преступника. – М.: Юрид. лит., 1975. – 272 с.
173. Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Текст лекції. – Харків: Юрид. ін-т, 1991. – 16 с.
174. Ломако В.А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України: Конспект лекції. – Харків: Українська юридична академія, 1993. – 24 с.
175. Лосев Н.И., Хитров Н.К., Грачев С.В. Патофизиология экстремальных состояний: Учебное пособие. – М.: Изд-е I ММИ им. И.М. Сеченова, 1988. – 72 с.
176. Лукашевич В.Г. Криминалистические аспекты изучения преступных групп: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Всесоюзный ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1979. – 25 с.
177. Лысов М. Ответственность за незаконное лишение свободы, похищение человека и захват заложников // Российская юстиция. – 1994. - № 5. – С. 40-41.
178. Магарин Н.С., Бараненко Д.В. Субъект преступления по новому уголовному законодательству Украины: Монография / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Одесса: Астропринт, 2001. – 104 с.
179. Малая медицинская энциклопедия / Отв. ред. В.Х. Василенко. – Т. 1. А-Бронхит. – М.: Сов. энциклопедия, 1965. – 1135 с.
180. Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 174 с.
181. Мартыненко Н.Э. Похищение человека: уголовно-правовые и криминологические аспекты: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академия МВД Российской Федерации. - М., 1994. – 21 с.
182. Мартыненко Н.Э. Похищение человека: уголовно-правовые и криминологические аспекты: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Академия МВД Российской Федерации. - М., 1994. –212 с.
183. Мартыненко Н.Э. Пути совершенствования законодательства в борьбе с похищениями людей как направление реализации уголовной политики // Труды Академии МВД России: Проблемы формирования уголовной политики Российской Федерации и ее реализации органами внутренних дел. – Москва: Академия МВД СССР, 1995. – С. 147-155.
184. Матеріалы для пересмотра нашего уголовнаго законодательства. Томъ 1. Уголовныя Уложенія Венгріи, Германіи, Бельгіи и Франціи и проектъ Общей части Итальянскаго Уголовнаго Уложения. - Изданіе Министерства Юстиціи. – С.-Петербургъ.: Тип. Правительствующаго Сената, 1880. – 514 с.
185. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против социалистической собственности. – К.: Вища школа, 1983. – 175 с.
186. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240 с.
187. Меньшагин В.Д. Умысел как форма вины // Советское уголовное право. Общая часть: Учебник / В.Д. Меньшагин, И.М. Гальперин, Н.Д. Дурманов и др. / Под ред. В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова, Г.А. Кригера, В.Н. Кудрявцева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. – Гл. Х , § 3. – С. 148-161.
188. Механизм преступного поведения / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Наука, 1981. – 247 с.
189. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юрид. лит., 1969. – 104 с.
190. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 40 с. – (“Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини”).
191. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 16 с. – (Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини”).
192. Москвич похищал даму сердца несколько раз подряд // Московский комсомолец. – 2002. - № 51. – С. 4.
193. Мясищев В.Н. Способности и потребности // Ученые записки ЛГУ. Философ. фак-т. Серия философ. наук: Сб. статей / Отв. ред. В.Н. Мясищев. - Л.: Изд-во Ленингад. ун-та, 1960. - № 287. - Вып. 19: Психология. Способности и потребности. – С. 3-19.
194. Навроцький В.О. Злочини проти особи: Лекції. – Львів: Видання юрид. фак-ту Львівськ. держ. ун-ту ім. І. Франка, 1997. – 48 с.
195. Народная Демократическая Республика Йемен. Конституция и законодательные акты / Пер. с арабск; Сост. Л.Р. Сюкияйнена; Под ред. и вступ. ст. Ю.А. Юдина. – М.: Прогресс, 1985. – 464 с.
196. Насильственная преступность / Под ред.В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. – М.: Спарк, 1997. – 139 с.
197. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2-х ч. Особлива частина / П.П. Андрушко, Т.М. Арсенюк, О.Г. Атаманюк та ін. / За заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – 942 с.
198. Науково-практичний коментар кримінального кодексу від 5 квітня 2001 року / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук та ін. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
199. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 590 с.
200. Наумов А.В. Совокупность в насильственных составных преступлениях // Советская юстиция. – 1973. - № 1. С. 11-14.
201. Негоденко В.К. Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. – К.: Наукова думка, 1971. – 72 с.
202. Неклюдов Н.А. Руководство къ Особенной части Русскаго уголовнаго права. Томъ первый. Преступленія и проступки противу личности. – С.-Петербургъ: Тип. П.П. Меркульева, 1876. – 542 с.
203. Немировский Э.Я. Основные начала уголовнаго права. – Одесса: Тип. «Техникъ», 1917. – 644 с.
204.