КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ (1917–1921 рр.)

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки. 24
1.1. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти держави, громадського порядку та громадської безпеки 24
1.2. Боротьба зі злочинами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки за доби Української Центральної Ради 35
1.3. Боротьба зі злочинами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки за доби Гетьманату 46
1.4. Боротьба зі злочинами проти держави, громадського порядку та громадської безпеки за доби Директорії 56

Розділ 2. Кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за злочини проти власності 71
2.1. Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти власності 71
2.2. Боротьба зі злочинами проти власності за доби Української Центральної Ради 84
2.3. Боротьба зі злочинами проти власності за доби Гетьманату 97
2.4. Боротьба зі злочинами проти власності за доби Директорії 109

Розділ 3. Кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за господарські та службові злочини 122
3.1. Загальна кримінально-правова характеристика господарських та службових злочинів 122
3.2. Боротьба з господарськими та службовими злочинами за доби Української Центральної Ради 132
3.3. Боротьба з господарськими та службовими злочинами за доби Гетьманату 143
3.4. Боротьба з господарськими та службовими злочинами за доби Директорії 158

Висновки 175

Список використаних джерел 189

ВСТУП

Актуальність теми. У період розбудови незалежної, демократичної, правової української держави, формування громадянського суспільства історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграє важливу роль. Вирішення актуальних проблем, пов’язаних з реформуванням та вдосконаленням правової системи сучасної України, у великій мірі залежить і від дослідження та засвоєння історичного досвіду, знання тих правотворчих процесів, які мали місце на Україні раніше. Адже тільки після здобуття незалежності з’явилася можливість об’єктивного дослідження історії державності українського народу.
Давно відомо, що історія – наставниця життя. Тому її слід вивчати, але не копіювати: це означало б стояти на місці. З неї потрібно брати все краще, корисне для блага людини і суспільства в цілому. Вона тим і цінна, що вчить не повторювати помилок минулого, в тому числі і в кримінальному законодавстві. Історія також засвідчує, що зміна державного правління в країні завжди призводила до перегляду і реформування державно-правових інститутів. І це природньо. Але, разом з цим, нові державні формування звично запозичують із законодавства інших країн те, що випробоване життям і не суперечить їхнім переконанням і намірам.
Політичні перетворення, які відбуваються в житті нашої країни, соціально-економічні реформи створюють нові умови організації і здійснення боротьби зі злочинністю в суспільстві. Саме вони й визначають мету і зміст кримінального законодавства, тягнуть суттєві зміни в практиці реалізації Кримінального закону, перебудовують правосвідомість громадян і спеціалістів у галузі кримінального права. Реформа кримінального законодавства, як і реалізація діючих кримінально-правових норм, передбачає саме широке використання досягнень правової науки, усвідомлення і врахування соціальних реальностей, аналіз позитивного і негативного досвіду кримінально-правової практики, вияв громадської думки.
Серед багатьох історико-правових явищ на сьогодні велике значення має дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Актуальність проведення цього дослідження з метою вирішення проблеми, яка полягає у комплексному аналізі становлення та розвитку кримінального законодавства України у зазначений період, з’ясуванні закономірностей та особливостей його генезису, а також впливу на подальший розвиток кримінального законодавства, зумовлюється кількома причинами.
По-перше, сьогодні відсутні монографічні дослідження, які б відтворювали розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. У сучасній літературі нічого, крім невеликої кількості розрізнених робіт, ми не знаходимо. Навіть у Енциклопедії українознавства мало сказано про кримінальне законодавство вказаного періоду.
По-друге, дане дослідження дає змогу з’ясувати правову культуру українського народу, його світоглядні установки, особливості менталітету, духовний розвиток на певному історичному етапі еволюції українського суспільства. А це, в свою чергу, дає можливість встановити усі причини та умови, в яких розвивалося кримінальне законодавство в період українського державотворення 1917–1921 років, а також більш поглиблено сформувати уявлення про рівень правосвідомості українського народу того періоду. Відтак, можна виявити характер внеску українського народу в еволюцію кримінального права як важливого структурного елементу правової системи України.
По-третє, на нашу думку, важливим є те, що в сучасній незалежній Українській державі відбуваються складні і неоднозначні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються у кримінальному праві: прийняття нового Кримінального кодексу України сприяє демократизації та гуманізації сфери кримінального права, його пристосуванню до вимог сьогодення, реалій нашого життя, з урахуванням тих чинників, які склались у сучасному світі. З огляду на проведення кардинальних перетворень у вітчизняному кримінальному законодавстві значущим і актуальним є проведення цього дослідження. Адже в історії кримінального законодавства відзеркалений складний, неоднозначний, дуже часто тернистий шлях, яким пройшов наш народ. Кримінальне законодавство є складовою частиною інтелектуального надбання українського народу. Дослідження його історичного розвитку посилює методологічну основу наукового аналізу сучасних проблем кримінального законодавства України. Історичний досвід кримінально-правового регулювання є джерелом наших знань про ті кримінально-правові засоби, які пройшли випробування часом, довели свою життєздатність і користь. Тому наукове дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років у поєднанні з аналізом тих соціальних умов, в яких виник і діяв конкретний кримінально-правовий інститут, пройшовши через призму завдань, які стоять сьогодні перед нашим суспільством, дозволяє виявити умови подальшого вдосконалення сучасного кримінального законодавства. Накопичений позитивний досвід повинен критично оцінюватися з позицій дня сьогоднішнього і на цій основі творчо використовуватися. Врахування сучасними правниками усіх правових надбань у галузі кримінального законодавства, звернення до правової спадщини, безперечно, є однією з важливих умов проведення подальшого конструктивного реформування системи кримінального права.
Нарешті, не можна не зазначити значущість проведення даного дослідження з огляду на подальшу долю вітчизняного кримінального законодавства, окреслення шляхів його розвитку. Дослідження дає змогу розкрити закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства України протягом зазначеного періоду, а також виявити фактори, які впливали на його становлення і розвиток. Врахування цих закономірностей і особливостей з урахуванням певних факторів може полегшити прогнозування майбутнього розвитку вітчизняного кримінального законодавства, визначення подальших шляхів його розвитку.
Як уже зазначалося, в юридичній літературі відсутні монографічні праці, в яких досліджується розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Більше того, навіть у Енциклопедії українознавства зазначалося, що “за короткий період української національної державности 1917–1920 років, за винятком права у сфері державних і політичних відносин, залишалося в силі право попередніх систем”[1, 2301], а також, що “в УНР і Українській Державі (1917–1920) діяли карні закони колишньої Російської імперії” [2, 961].
Взагалі, існуючі дослідження розвитку кримінального законодавства присвячені або більш раннім періодам історії кримінального законодавства України (наприклад: період Київської Русі, період держави Б. Хмельницького), або розвитку кримінального законодавства радянської України, навіть у період 1917-1921 років. Серед найбільш вагомих праць, присвячених дослідженню розвитку ранніх періодів історії розвитку кримінального законодавства вирізняються праці С. Г. Борисенка, М. Ф. Владимирського-Буданова, І. М. Данишевича, Г. В. Демченка, І. Ф.-Г. Еверса, О. О. Зіміна, М. Д. Іванишева, М. Й. Коржанського, С. В. Кудіна, М. І. Ланге, О. Міщенка, Д. Я. Самоквасова, В. І. Сергієвича, Д. Г. Тальберга, С. В. Юшкова та інших. У працях багатьох дослідників порушувалися лише окремі питання кримінального права, інші вчені досліджували кримінальне право тільки за окремими правовими пам’ятками певної доби.
Розвиток кримінального законодавства в період радянської України досліджували А. Герцензон, В. І. Грищук, Н. Ф. Кузнєцова, П. М. Назаров, В. П. Поршнов, Г. Н. Романичев, М. М. Славін, В. Я. Тацій, А. Н. Трайнін, Г. В. Фєцич.
Але найбільше уваги проблемам розвитку кримінального законодавства України приділено у фундаментальних працях П. П. Михайленка, який проводив дослідження кримінального законодавства як на ранніх періодах історії України, так і за часів радянської України. Крім цього, саме П. П. Михайленко першим звернув увагу на необхідність дослідження розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
З огляду на історичні рамки даного дослідження, слід зазначити, що по періоду українського державотворення 1917–1921 років було проведено ряд досліджень, які в певній мірі пересікаються з нашим. Це досліждення у сфері економіки, військовій сфері, у галузі історії, у галузі політики і, особливо, у галузі судочинства. Серед найбільш фундаментальних робіт слід вирізнити праці Ю. Є. Вовка, Ж. О. Дзейко, П. П. Захарченка, В. Землянської, О. Л. Копиленка та М. Л. Копиленко, М. В. Кравчука, О. М. Мироненка, П. П. Михайленка, В. Німченка, Б.Й.Тищика та С. А. Вівчаренка.
Поставивши собі за мету заповнити вказану прогалину в нашій науці, потрібно зазначити, що наше завдання зводиться тільки до з’ясування головних моментів у розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Ми говоримо про головні моменти історії кримінального законодавства – про досвід історії, - а не про історію кримінального права взагалі. З’ясування цих моментів слід розпочати з найбільш простого і елементарного. А таким після механічного збирання відповідних матеріалів може бути тільки критична перевірка і встановлення точних фактів з історії кримінального права періоду українського державотворення 1917–1921 років, класифікація цих фактів, вивчення того безпосереднього і найближчого впливу, якому воно піддавалося з внутрішньої сторони, і з’ясування головних особливостей процесу розвитку кримінального законодавства цього періоду. Вивчаючи різного роду віяння на кримінальне законодавство зі сторони життєдіяльності держави, ми більш близько підійдем до того, у чому виявлялася самобутність кримінального законодавства вказаного періоду, у чому полягали ідеї, які привнесли вчені того часу в науку кримінального права. Разом з цим, ми з’ясуємо наскільки кримінальне законодавство періоду українського державотворення 1917–1921 років мало вплив на розвиток кримінального законодавства на Україні в подальшому, і який позитивний досвід з розвитку кримінального законодавства того часу ми можемо використати на сьогоднішньому етапі реформування правової системи України. Адже “історія кримінального законодавства розкриває нам процес розвитку окремих інститутів кримінального права і показуєт ріст кримінально-правових ідей. Кримінальне законодавство у своєму послідовному розвитку і в якості важливого фактору росту наукових знань є об’єктом, який переплітається з історією науки кримінального права”[3, 3].
Теоретичну основу роботи становлять положення і висновки, що містяться у працях науковців у галузі кримінального права кінця IX – початку ХХ століття: А. К. Вульферта, В. В. Єсипова, Г. Є. Колоколова, В. Д. Набокова, Н. А. Неклюдова, П. П. Пусторослєва, Н. С. Таганцева, Г. С. Фельдштейна, І. Я. Фойницького, М. П. Чубинського, а також сучасних науковців у галузі кримінального права та історії держави та права: В. Д. Гончаренка, В. В. Копєйчікова, О. Л. Копиленка, М. Й. Коржанського, В. О. Котюка, В. С. Кульчицького, І. П. Лановенка, П. С. Матишевського, П. П. Михайленка, П. П. Музиченка, В. О. Навроцького, Є. В. Назаренко, М. І. Настюка, А. Й. Рогожина, І. П. Сафронової, В. В. Сташиса, М. М. Страхова, В. Я. Тація, О. Д. Тихомирова, Є. А.Тихонової, І. Б. Усенка, О. О. Шевченка, С. С. Яценка.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження передбачене Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол №19), і на 2002 рік (п.77), схваленим Вченою радою НАВСУ 25 грудня 2001 р. (протокол №14) і виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплесний аналіз становлення та розвитку власного кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, а також з’ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства України у зазначений період, які б сприяли удосконаленню сучасного кримінального законодавства України.
Для реалізації цієї мети були визначені такі задачі:
- виявлення нормативно-правових актів, які були джерелом кримінального права в період українського державотворення 1917–1921 років;
- з’ясування загальної характеристики основних видів злочинів періоду українського державотворення 1917–1921 років на основі основних джерел кримінального права того часу;
- аналіз нормативно-правових актів, що були прийняті з метою вдосконалення кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років;
- з’ясування причин та умов прийняття кримінальних законів у період українського державотворення 1917–1921 років;
- з’ясування закономірностей та особливостей кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років;
- визначення порядку та характеру застосування прийнятих кримінально-правових норм у практиці судів у період українського державотворення 1917–1921 років;
- виявлення причин, що негативно впливали на ефективність кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років;
- з’ясування спільних і відмінних рис сучасного кримінального права та кримінального права в період українського державотворення 1917–1921 років;
- встановлення впливу кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років на подальший розвиток кримінального законодавства України;
- виявлення позитивних та негативних моментів у розвитку кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років з метою використання цього досвіду у процесі вдосконалення сучасного кримінального законодавства України.
Об’єктом дослідження є процес становлення та розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
Предметом дослідження є закономірності та особливості формування, розвитку та механізму функціонування кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, а також з’ясування усіх причин, які позитивно чи негативно впливали на цей процес і були зумовлені конкретно-історичними обставинами того часу.
Методи дослідження. При підготовці дисертації використовувалися філософський (діалектичний) метод. загальнонаукові методи та методи, які використовуються історичною та правовою науками. Метод загальної діалектики дозволяє розглянути кримінальне законодавство України в його постійному розвитку, виявити причинну обумовленість такого розвитку. Серед загальнонаукових методів слід виділити метод кількісного та якісного аналізу, який дозволяє виявити характерні ознаки та властивості документів, віднайдених у ході дослідження. За допомогою методу узагальнення можна встановити характерні риси кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. Системно-функціональний та структурно-функціональний методи дають змогу визначити причини розвитку кримінального законодавства у досліджуваний період як елементу нормативної частини правової системи України. Застосування інституціонального методу дозволяє дослідити становлення і розвиток кримінального законодавства за його структурними елементами. Історичний метод сприяє дослідженню становлення і розвитку кримінального законодавства України з позицій історичної обумовленості. Зв’язок історичного і логічного методу дозволяє виявити закономірності генезису вітчизняного кримінального законодавства. Використання історично-порівняльного методу обумовлюється необхідністю порівняти закономірності кримінального законодавства досліджуваного періоду та сучасності і дозволяє виявити їх спільні та відмінні риси. Порівняльно-правовий метод сприяє через порівняння кримінально-правових актів різних періодів виявити спільності та відмінності цих актів, що дає змогу визначити характерні риси вітчизняного кримінального законодавства у зазначені періоди. Спеціально-юридичний метод служить важливим засобом тлумачення юридичних понять, термінів, які містяться у нормативно-правових актах періоду українського державотворення 1917–1921 років, виявлення ознак основних понять та інститутів кримінального права, вивчення судової практики.
Джерельну базу дослідження становлять чинні на території України у період українського державотворення 1917–1921 років кримінальні закони, нормативно-правові акти вищих державних органів влади та акти виконавчих органів влади України у 1917–1921 роках, які були спрямовані на боротьбу зі злочинністю у зазначений період, а також судова практика цього періоду.
Аналіз історичних джерел свідчить, що на території України в період українського державотворення 1917–1921 років широко застосовувалися норми кримінального законодавства Російської імперії. І нічого дивного в цьому немає. По-перше, в такий короткий термін і в умовах військового часу та громадянської війни створити нове кримінальне законодавство практично неможливо. По-друге, 25 листопада 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила закон, який передбачав, що “всі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917 року, оскільки їх не змінено і не скасовано Універсалами, законами і постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі, яко закони і постанови Української Народної Республіки”[4; 5, 21]. Фактично цей закон надавав право застосовувати на території України усі закони, в тому числі і кримінальні, Російської імперії, які не суперечили проголошеним Універсалами Української Центральної Ради принципам, не були скасовані або змінені діючою в Україні владою. Таким чином, можна зробити висновок, що кримінальне законодавство Російської імперії на території України застосовувалося, але не повністю, а лише та його частина, яка не була змінена або скасована українською владою і не суперечила демократичним правовим принципам.
В Україні творилися власні кримінальні закони, які були спрямовані на врегулювання питань, які виникали в процесі державотворення 1917–1921 років. Внаслідок цього відбувалася поступова ліквідація кримінального законодавства Російської імперії, яка проходила у двох основних формах: шляхом прямого скасування окремих законів та шляхом поступового обмеження сфери застосування певних законів.
Основним джерелом кримінального права, як відомо, є кримінальний закон. У той час під кримінальним законом розуміли нормативно-правовий акт, який відповідав трьом умовам:
1. Повинен видаватися органом вищої влади держави або уповноваженими до цього, підпорядкованими органами.
2. Повинен бути належним порядком оголошений.
3. Повинен передбачати яке-небудь загальне правило чи виняток із загального правила відносно кримінальних злочинів або покарань, або ж передбачати заборону чи навіть припис якої-небудь певної дії, під загрозою покарання за невиконання цієї заборони або наказу, як за кримінальний злочин[6, 87].
Велика кількість кримінальних законів була зосереджена в трьох законодавчих збірниках Російської імперії, які діяли на території України:
1. Уложення про покарання кримінальні та виправні, видання 1885 року[7];
2. Статут про покарання, які накладалися мировими суддями, видання 1885 року[8];
3. Кримінальне уложення, видання 1903 року[9].
Як уже вище зазначалося, в період українського державотворення 1917–1921 років законодавчі акти Російської імперії застосовувалися на території України тільки у випадку, якщо вони не суперечили правовим принципам, проголошеним українською владою, а також не були змінені або ж скасовані цією владою. Вказані кримінальні кодекси діяли на території України з врахуванням цих умов і тому слід дати коротку характеристику цих кримінальних кодексів.
Уложення про покарання кримінальні та виправні поділялося на 12 розділів. Перший присвячувався викладенню загальної частини, а всі інші – особливої частини. У ньому нараховується 1711 статей, хоча, якщо вирахувати відмінені і виключені статті, то в дійсності буде 1560 статей правового змісту. Це Уложення, на той час, страждало великими недоліками. Перший недолік – застарілість змісту, тобто глибока невідповідність змісту тогочасним потребам і умовам життя. Другий недолік – наявність протиріччя між принципами, положеними в основу різних розділів уложення. Третій – відсутність визначення точного масштабу при розподілі покарання за злочини і правопорушення. Четвертий – казуїстичність визначення злочинів і правопорушень або відсутність таких визначень, в яких законний склад передбачуваного злочину вимальовувався б правильно і повно шляхом опису загальних ознак цього кримінального злочину. П’ятий – неповнота змісту, шостий – багатослівність і сьомий – неясність висловлювань.
Статут про покарання, які накладалися мировими суддями поділявся на 13 глав. Перша глава складала загальну частину і була присвячена викладенню загальних правил про правопорушення і покарання, які входили до відання мирових суддів. Інші глави являли собою особливу частину і були присвячені викладенню окремих правопорушень і покарань за них. Статут про покарання, зі своєї сторони, намагався у своїй області боротьби з правопорушеннями задовольнити потреби життя народу до волі і поваги до особи, тому багато в чому розходився з Уложенням про покарання кримінальні та виправні, яке було розроблене ще за кріпосного ладу.
Усі зазначені недоліки та невідповідності вказаних кримінальних кодексів звернули на себе увагу ще на початку ХХ століття. Спочатку була думка про повну переробку Уложення про покарання, а згодом ідея про необхідність заміни Уложення про покарання і Статуту про покарання одним систематизованим кримінальним уложенням. Так, 22 березня 1903 року з’явилося Кримінальне уложення. Воно поділялося на 37 глав і включало 687 статей. Перша глава присвячувалася загальній частині, інші – особливій частині. Порівнявши Кримінальне уложення з двома іншими кримінальними кодексами, можна побачити, що воно має певні важливі переваги відносно повноти, ясності, короткого викладу і наукової правильності правових норм. Але якщо порівняти положення Кримінального уложення з потребами і умовами тогочасного життя, то висновок невтішний: створене бюрократичним шляхом; застарілі охоронні тенденції поліцейської держави наскрізь пронизують багато з норм цього Уложення; не знаходять місця прогресивні нові інститути кримінального права та інше. У зв’язку з початком в Російській імперії революційних заворушень, внаслідок чого неможливо було провести повноцінну кримінально-правову та судову реформи, дане Кримінальне уложення не вступило в дію у повному обсязі. Ввійшли в дію тільки положення про релігійні, державні та деякі інші, пов’язані з ними, злочинні діяння з правовими нормами загальної частини Кримінального уложення щодо цих діянь.
У цьому контексті слід зазначити великий обсяг роботи, який було проведено у 1917–1921 роках українськими правознавцями задля вироблення власне українського кримінального кодексу. Свідчення того, що Українська Центральна Рада дійсно працювала над оновленням старих кримінальних норм і створенням власного кримінального законодавства, виступає циркуляр Предсідателям Судових Палат, датований 20 листопада 1917 року. У циркулярі говорилося, що Генеральний Секретаріат, як виконавчий орган Центральної Ради, робить усе можливе для мирного безболісного переходу України до нових форм державного життя. На Генеральному Секретареві у справах судових лежала одна з найважчих частин цієї роботи – пристосування правових норм, які досі в значній мірі були основані не на принципі дійсної рівності громадян, до нового устрою життя і до вимог народних мас, які прагнули і нетерпляче дожидалися нового права, яке б відповідало народним соціальним ідеалам. “Суперечності між деякими виразно застарілими, але ще не скасованими і не зміненими нормами і загальнонародною правосвідомістю породжували у менш твердої морально і малоосвіченої частини людей сумніви в поняттях, що нині дозволено і недозволено. А хиткість і кволість апарату державних репресій і пов’язана з цим фактична безкарність навіть того, що з погляду загальнонародного не дозволене, надавала відвагу окремим злочинно налаштованим особам, внаслідок чого в деяких місцях нашого краю виникали анархічні вибухи або масові порушення громадського порядку”. У зв’язку з цим Генеральному Секретарству у справах судових було дане розпорядження негайно приступити до підготування реконструкції правових норм і судових установ, залучивши до співпраці усі прогресивні юридичні сили України. У той же час, судові діячі у тлумаченні і пристосуванні існуючих кодексів зобов’язані були погоджувати їх зі змінами у фактичному укладі життя і зі встановленими волею народу загальними принципами[10].
Ця робота продовжилася у 1918 році, коли 20 травня була створена Комісія для вироблення української юридичної термінології. У доповіді міністерства юстиції за 3 травня – 27 липня 1918 року, зазначалося, що розроблений Комісією “словник юридичних термінів вже майже закінчений і разом з переведеним на українську мову Статутом про покарання, які накладаються мировими суддями, готується до видання”[11]. Надалі ця робота продовжувалася у 1919–1921 роках і полягала у перекладі на українську мову положень усіх трьох кримінальних кодексів Російської імперії, перегляд їх та внесення відповідних змін та доповнень, з метою розробити законопроект про введення на території України замість вищезазначених трьох кримінальних кодексів тільки одного – Статуту карного. У доповіді міністерства юстиції від 28 грудня 1920 року зазначалося, що “ця праця вважається всіма нами надзвичайно необхідною в інтересах нашої держави та ще й такою, яку потрібно довести до кінця найскоріше, аби можливо було разом з поворотом уряду УНР на терен України проголосити чинність цього карного кодексу”[12]. У доповіді цього ж міністерства юстиції від 29 березня 1921 року у питанні про перегляд кримінальних кодексів зазначалося, що “міністерство юстиції проектує тільки такі зміни й доповнення існуючих законів, що є необхідними для пристосування цих законів до умов сучасного життя на Україні і не задається поки що думкою утворити щось нове, провести якусь реформу. Але це не значить, що праця ця не вносить в наше законодавство абсолютно ніяких новел. Навпаки, вони є, досить згадати про інститут умовного засудження”[13; 14]. А вже у доповіді міністерства юстиції від 22 червня 1921 року говорилося, що “Уголовное Уложение”, під назвою “Статут Карний” переглянено, внесено в нього відповідні зміни і перекладено на українську мову. Статут карний містить в собі 687 артикулів, замість 1711 артикулів “Уложения о наказаниях” і 181 артикула “Устава о наказаниях”; залишилось розробити питання про карність страйку та надрукувати статут приблизно в 20 примірниках, для внесення його до Ради Міністрів”. Крім цього у цій доповіді говорилося і про Кримінально-процесуальний кодекс: “Статут Карного Судового поступовання” переглянено і викладено на українській мові, з відповідними змінами 1120 артикулів; залишається ще не переглянених до 200 артикулів”[15; 16].
На жаль, на законодавчому рівні в період українського державотворення прийняти Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси не вдалося. Більше того, внаслідок обставин того часу, як от збройна боротьба, часті переїзди уряду, загальна паніка, більшість матеріалів, які стосуються перегляду цих кодексів, втрачено. Нам вдалося віднайти лише частину Статуту карного Української Народної Республіки. Ця частина складається з 238 артикулів, які розподілені на 11 поділів. Перший поділ “Про переступи та кари взагалі” охоплює загальну частину і складається з 8 відділів, інші поділи стосуються особливої частини[17]. Крім цього віднайдено рукопис кримінального права, написаний чиновником уряду Директорії у 1919 році, у якому описана загальна частина кримінального права[18]. На основі цих фактів можна зробити висновок, що в період українського державотворення 1917–1921 років було проведено великий обсяг роботи з метою удосконалення та кодифікації кримінального законодавства. А, як відомо, загальною перспективною метою кодифікації кримінального законодавства є зміцнення в суспільстві законності й правопорядку. Кодифікація кримінального законодавства зазначеного періоду була спрямована на вирішення протиріччя між реальним станом регулювання суспільних відносин кримінально-правовими засобами і потребами суспільного розвитку.
Крім зазначених вище кримінальних кодексів, як джерело дослідження виступали кримінальні закони, видані безпосередньо законодавчими органами Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Ці закони були спрямовані на вирішення гострих проблем, пов’язаних із застосуванням норм кримінального права та врегулюванням тих відносин, які починали складати суспільну небезпеку для існування держави та для охорони законних прав та інтересів громадян, тобто були спеціально присвячені питанням кримінального права.
Значне місце серед джерел дослідження посідають нормативно-правові акти вищих органів державної влади України у 1917–1921 роках. Ці нормативно-правові акти торкалися різних сфер державного та громадського життя країни. Вони встановлювали порядок створення та діяльності правоохоронних та судових органів, інших органів виконавчої влади та регулювали інші суспільні відносини, які так чи інакше стосувалися питання розвитку кримінального законодавства та боротьби зі злочинністю.
У законодастві того часу є досить велика кількість актів, які хоча й спеціально не присвячені питанням кримінального права, але мають до нього відношення, так як передбачають каральні санкції. Це акти виконавчих органів влади, які були безпосередньо спрямовані на боротьбу з певним видом злочинів у різних сферах суспільних відносин – обіжники міністерства внутрішніх справ, міністерства юстиції та інші. Як джерельна база дослідження використовуються і доповіді, звіти, висновки з певного питання та інші документи міністерства внутрішніх справ, міністерства юстиції, прокуратури, судових органів та інших структур виконавчої влади періоду українського державотворення 1917– 1921 років.
Джерелом вивчення кримінального права періоду українського державотворення 1917–1921 років була судова практика. Дисертантом досліджувалися кримінальні справи того часу, архівні справи, у яких знаходилися справки про судимості осіб, постанови Київського, Черкаського, Уманського та Луцького окружних судів, реєстри кримінальних справ Одеської та Харківської судових палат.
Документи та матеріали, які становлять джерельну базу даного дослідження були віднайдені у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, та Державного архіву Київської області. Помітну роль в дослідженні відіграли періодичні видання 1917–1921 років, різноманітна юридична, історико-правова та монографічна література. Зокрема було опрацьовано значну кількість матеріалів з 15 фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, 2-х фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві та 2-х фондів Державного архіву Київської області, а також багатьох періодичних видань 1917–1921 років, як: “Вістник Генерального Секретаріату УНР”, “Вісти з Української Центраьної Ради”, “Нова Рада”, “Вістник Ради Народних Міністрів УНР”, “Державний Вістник”, “Вістник Державних Законів для всіх земель УНР”, “Вістник Цивільного Управління при Головній команді військ УНР” та інші.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що в дисертації вперше на основі архівних матеріалів здійснено спробу комплексно та системно дослідити розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років; довести на підставі застосування відповідної до характеру даного дослідження методології безперервність розвитку кримінального законодавства в досліджуваний період та генетичний зв’язок усіх його стадій з подальшим розвитком кримінального законодавства України; визначити закономірності та особливості розвитку кримінального законодавства у період українського державотворення 1917–1921 років; з’ясувати важливі чинники, що впливали на його становлення та розвиток. У роботі на основі аналізу значної кількості архівного матеріалу та законодавства комплексно досліджено розвиток кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях та висновках:
- Кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917–1921 років розвивалося, незважаючи на всі несприятливі обставини. Насамперед, це нестабільна соціально-економічна та політична ситуація, майже безперервне військове протистояння, відсутність дієвого апарату управління.
- Для кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років характерно часткове запозичення кримінального законодавства Російської імперії та Тимчасового уряду, яке поступово було змінено і доповнено урядами Української Народної Республіки та Української Держави.
- У період українського державотворення 1917–1921 років відбувалося створення нових положень та норм кримінального права, удосконалення понять та інститутів кримінального права відповідно до вимог тогочасного життя, зокрема було удосконалено кримінальне законодавство у галузі державних злочинів, змінено та доповнено кримінально-правові норми з охорони власності, набули розвитку поняття спекуляції, страйку та саботажу, посилено кримінальну відповідальність за службові злочини.
- Кримінальне законодавство у період українського державотворення 1917–1921 років мало свої закономірності розвитку.
- Кожній з державних формацій у період українського державотворення 1917–1921 років, а саме: Українській Центральній Раді, Гетьманату та Директорії притаманні особливості, які полягали у наявності деяких відмінностей у розвитку кримінального законодавства: різний ступінь рецепції норм кримінального законодавства Російської імперії, вплив на розвиток кримінального законодавства особливостей внутрішнього та зовнішнього політичного становища у державі, наявность впливу різного характеру особливостей сус

Список літератури

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження автор зробив такі висновки:
1. Розглядаючи історичний розвиток кримінального законодавства, потрібно виходити з формули, що право не має своєї власної історії, незалежної від історії цивільного суспільства, від історії розвитку економічних, виробничих відносин. Зміни соціально-політичних умов у суспільстві, як правило, тягнуть за собою часткове чи повне оновлення правових норм, у тому числі і кримінальних, покликаних, як і вся правова частина надбудови, сприяти розбудові держави. Кримінальне законодавство не може бути відірваним від реальних суспільних процесів. Воно завжди досягне мети, коли буде викликане до життя об’єктивним розвитком економічної, політичної та правової сфери життя суспільства.
2. Визначена у вступі актуальність теми повністю підтвердилась у ході дослідження. Серед законодавчих актів Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії значну частину становили кримінально-правові акти, спрямовані на встановлення та посилення кримінальної відповідальності за скоєння злочинів. У процесі боротьби за створення власної державності у 1917–1921 роках немаловажне значення мали методи і заходи, якими керувалися державотворчі органи для попередження і покарання усіх проявів злочинної діяльності деструктивних елементів, що ставали на перешкоді самому створенню нового державного організму, встановленню в ньому такого державного ладу, який би забезпечив існування молодої держави та дотриманю у ній належної безпеки та порядку. Для періоду становлення нового ладу найбільш характерним є те, що зміна державного устрою супроводжується хаосами у сфері законодавства, оскільки деякий час діють старі закони, які згодом скасовуються, а на зміну їм приходять нові, котрі не можуть відразу врегулювати усі політичні, економічні та соціальні відносини у суспільстві. Поруч з законодавтсвом соціально-економічного та адміністративного характеру, важливу роль у цій справі відіграло також кримінальне законодавство. Звичайно, що для охорони і захисту від злочинних посягань, спрямованих проти молодої держави, норми кримінальних законів, що охороняли існування і лад попередніх державних формацій, не завжди були сприйнятливими. У період українського державотворення 1917–1921 років кримінальне законодавство Російської імперії хоча й використовувалося, але вимагало досить багато змін і доповнень, пов’язаних з умовами нового часу. Тому поряд з існуванням на території України в цей час трьох кримінальних кодексів Російської імперії – Уложення про покарання кримінальні та виправні, Статут про покарання, які накладалися мировими суддями та Кримінальне уложення, - які не були відмінені і використовувалися в частині, яка не суперечила принципам, проголошеним українськими урядами та були пристосовані до умов тогочасного життя, існували й інші джерела кримінального права. Це, по-перше, закони, постанови, розпорядження, обіжники законодавчих і виконавчих органів діючої влади, які встановлювали нові кримінальні норми, доповнювали, змінювали чи скасовували вже існуючі. По-друге, подекуди мали місце законодавчі акти вищих органів влади, які встановлювали або ж посилювали кримінальне покарання за певні види діянь, які були найбільш поширеними на визначеній території, наприклад, на театрі воєнних дій. По-третє, законодавча ініціатива судових органів, які внаслідок недосконалої законодавчої бази змушені були реагувати на злочинні діяння та тлумачити кримінальні закони.
3. На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що в період українського державотворення відбувалося створення нових положень та норм кримінального права, удосконалення понять та інститутів кримінального права відповідно до вимог тогочасного життя. У галузі злочинів проти держави, громадського порядку та громадської безпеки було посилено кримінальну відповідальність за порушення громадського порядку, встановлено кримінальну відповідальність за образу дипломатичних представників іноземних дружніх держав та за підрив державної влади, призначено кримінальне покарання за такі протиправні дії, як насильне посягання на зміну існуючого державного устрою в країні, відторгнення від Української Народної Республіки будь-якої її частини, усунення органів верховної державної влади або позбавлення їх можливості здійснювати таку владу. Кримінально-правового переслідування зазнали й особи, винні у проведенні ворожої агітації проти Української держави. Встановлювалася кримінальна відповідальність за участь у деяких страйках, розроблено поняття саботажу. Розроблено закон про покарання за образу гетьмана всієї України. Переглянуто кримінально-правові норми, які встановлювали кримінальну відповідальність за ухилення від військового обов’язку, посилено покарання за дезертирство з війська та за переховування дезертирів. Встановлено кримінальну відповідальність за дії проти національного розвитку українського народу та за образу національної честі та достоїнства. Разом з цим у судовій практиці в досліджуваний період, щодо осіб, які вчинили злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки, широко застосовувався такий кримінально-правовий інститут, як амністія.
У галузі злочинів проти власності було посилено кримінальну відповідальність за вчинення таких злочинів, як крадіжка, розбій, грабіж, шахрайство, присвоєння та розтрата майна, встановлено покарання для винних у публічному заклику до розбою, грабежу, погромів та інших тяжких злочинів, посилено відповідальність за пошкодження телефонних і телеграфних ліній. Встановлено кримінальну відповідальність за знищення та пошкодження сільськогосподарського майна, а також за знищення або пошкодження власником свого майна.
У галузі господарських злочинів головних змін та удосконалення зазнало поняття спекуляції, було посилено кримінальну відповідальність за виготовлення спиртних напоїв та встановлено суворе покарання за незаконну торгівлю ними, посилено покарання за підробку грошей, контрабанду та ухилення від сплати податків. У галузі службових злочинів було встановлено кримінальну відповідальність для усіх членів місцевого самоврядування, які прирівнювалися до державних службовців. Посилювалася відповідальність за порушення законності в повітових, волостних та містечкових органах самоврядування. Для співробітників міліції було посилено відповідальність за незаконне звільнення заарештованих осіб. Відновлено кримінальну відповідальність за дачу хабара та посилено відповідальність за хабарництво взагалі. Встановлено кримінальну відповідальність для військових кордонної охорони за зайняття контрабандною діяльністю. Підвищено покарання за зловживання владою, службове підроблення, присвоєння та розтрату службового майна та грошей.
4. На основі досягнутих результатів можна виявити закономірності розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, а саме:
а) розвиток кримінального законодавства відбувався під впливом розвитку економічних та господарських відносин, процесу державотворення, духовної сфери суспільства, фінансових потреб народу, а також рецепції норм кримінального права попередніх державних формацій;
б) кримінальному законодавству зазначеного періоду були притаманні такі характерні риси: демократизм, гуманізм, багатоджерельність, традиційність, динамічність, детермінованість розвитку кримінального законодавства різним чинникам, різноманітність форм існування кримінально-правових актів, спрямованість на виконання захисної функції, недостатня ефективність кримінальних законів;
в) практична боротьба велася зі всіма проявами злочинних діянь, які мали місце на Україні у вказаний період, але законодавча увага головним чином приділялася тим видам злочинів, які були найбільш поширеними і вимагали регламентації відмінної від норм, сформульованих у кримінальних актах Російської імперії. До таких видів злочинів відносилися злочини проти держави, громадського порядку та громадської безпеки, злочини проти власності, господарські та службові злочини;
г) кримінальне законодавство мало завдання – опір злочинності, та виражало волю певного законодавця – вищого органу державної влади доби Української Центральної Ради, доби Гетьманату та доби Директорії. Кримінальне законодавство відображало кримінальну політику цих трьох державних формацій в галузі боротьби зі злочинністю. Основними напрямками цієї політики були:
- визначення кола суспільнозначущих діянь, які доцільно криміналізувати. Воно обмежувалося певними властивостями цих діянь, а визначальною властивістю була суттєва суспільна небезпека або суспільна корисність діяння;
- посилення відповідальності за тяжкі злочини, застосування суворих заходів впливу до осіб, які вперто не бажали вставати на шлях виправлення;
- пом’якшення або повне усунення відповідальності за діяння, які не становили великої суспільної небезпеки шляхом видання актів амністії, широке застосування мір покарання, не пов’язаних з позбавленням волі.
д) окремі кримінально-правові акти, що були прийняті Українською Центральною Радою, урядом Скоропадського та Директорії, не діяли у зв’язку зі зміною влади та складною політичною і військовою ситуацією в Україні на той час.
5. Крім закономірностей можна виявити особливості розвитку кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років. До них належать:
а) різний ступінь рецепції норм кримінального права Російської імперії: якщо для нормативно-правових актів доби Української Центральної Ради характерним є те, що в першій половині її діяльності вони мали більше політико-декларативний характер, ніж правовий, внаслідок чого в більшості випадків застосовувалися кримінальні закони Російської імперії, а законодавча діяльність у цьому напрямку розпочалася лише після перевороту більшовиків у Петрограді, то для доби Гетьманату характерним є те, що визнавши де-факто весь масив попереднього кримінального законодавства, законодавці пішли шляхом скасування насамперед тих актів, що суперечили політичним засадам Української Держави, і прийняття кримінальних законів, яких вимагала конкретна економічна та соціальна ситуація. Директорія обрала той же шлях, що й гетьман Скоропадський: частково скасовувати одні кримінально-правові акти і відновлювати чинність або створювати інші кримінальні закони, які б відповідали вимогам часу;
б) наявність чи відсутність впливу на розвиток кримінального законодавства деяких особливостей внутрішнього та зовнішнього політичного становища держави:
- Українська Центральна Рада плекала ідею парламентської держави і розпочала боротьбу за її існування та незалежність;
- гетьман П. Скоропадський перебував під тиском німецької та австро-угорської влади;
- уряд Директорії продовжив справу Центральної Ради, але вів жорстоку збройну боротьбу за незалежність держави на декілька фронтів.
в) наявність впливу різного характеру особливостей суспільного ладу держави, рівня життєвого добробуту населення та економічного життя держави.
6. Кримінальне законодавство періоду українського державотворення 1917–1921 років має своє відносно самостійне значення для з’ясування рівня розвитку правової системи того часу взагалі і кримінального права зокрема. Порівняно зі значенням кримінального права в цілому, як окремої галузі права, воно є більш вузьким і конкретизованим. Це, зокрема, полягає в тому, що:
- кримінальне законодавство виступало показником ролі кримінального права в житті тогочасного суспільства, його місця в системі відносин між державою та особою. Так як кримінальне законодавство, перш за все, визначає коло і характерні ознаки тих діянь, які держава визнає злочинами, то з того, наскільки широке це коло, які саме діяння визнаються як злочини, можна судити, з однієї сторони, про рівень цивілізації та гуманізму держави, а з іншої – про реальні межі дозволеного для кожної людини;
- кримінальне законодавство виступало одним із критеріїв оцінки існуючої в зазначений період правової системи. А оптимальне поєднання дозволів, приписів і заборон у правовому регулюванні, застосування механізму кримінально-правового регулювання в разі крайньої необхідності може свідчити про високий рівень досконалості правової системи. І навпаки, неоптимальне поєднання дозволів, приписів і заборон, часте застосування механізму кримінально-правового регулювання свідчить про недосконалість правової системи, у цьому плані кримінальне законодавство дозволяє певною мірою оцінити повноту, цілісність та системність правового регулювання різних сфер суспільного життя вказаного періоду;
- кримінальне законодавство виступало нормативним втіленням принципу верховенства права та неприпустимості аналогії в механізмі кримінально-правового регулювання. Це пов’язано з тим, що лише кримінальний закон визначає коло діянь, які визнаються злочином, і діяння, яке не належить до цього кола, ні за яких умов не повинно визнаватися злочином і тягти кримінальну відповідальність;
- норми кримінального законодавства виступали необхідною правовою основою кваліфікації злочинів. Без відповідного нормативного припису неможливо визначити, який саме конкретний злочин вчинено. У формулі кваліфікації обов’язково повинно міститися посилання на конкретну кримінально-правову норму, яка передбачає певний юридичний склад злочину.
7. На основі дослідження можна встановити основні перешкоди, які гальмували справу боротьби зі злочинністю та причини, які впливали на ефективність кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років. До них слід віднести:
а) причини та перешкоди, які крилися в умовах тогочасного життя:
- політична нестабільність;
- загальна економічна та господарська розруха;
- ведення збройної боротьби за незалежність держави;
- невирішеність ряду негайних питань, щодо стабілізації ситуації на Україні;
- бюрократизм та некомпетентність органів державної влади;
- відсутність концепції кримінальної політики держави, яка б включала комплексне і гармонійне поєднання наявних соціальних, економічних, політичних та інших засобів боротьби зі злочинністю;
б) причини та перешкоди, які крилися в організації правоохоронних та інших виконавчих та громадських органів, на яких було покладено обов’язок боротьби зі злочинністю:
- неорганізованість правоохоронних та інших державних виконавчих та громадських органів, на яких покладався обов’язок боротьби зі злочинністю;
- відсутність взаємодії між правоохоронними, виконавчими та громадськими органами, які повинні були поєднати свої зусилля для боротьби зі злочинністю;
- мала чисельність апарату правоохоронних органів;
- недосвідченість співробітників правоохоронних органів;
- перегруженість роботою співробітників правоохоронних та судових органів;
- незацікавленість співробітників правоохоронних органів у позитивних результатах роботи внаслідок поганого матеріального забезпечення;
- бездіяльність співробітників правоохоронних органів та наявність в їх лавах злочинного елементу;
в) причини та перешкоди, які крилися в самих громадянах:
- низька кримінально-правова інформованість населення;
- інертність громадян, які тільки в крайніх випадках зверталися за допомогою до державних органів або робили заяви про відомі їм злочинні діяння;
- масовий характер участі населення у злочинній діяльності, особливо це стосується злочинів у господарській сфері;
- переслідування та затримання злочинців затруднялося через відсутність допомоги зі сторони населення, а також через значний досвід, достаток, вміння викрутитися, а інколи й службове становище осіб, які вчинили злочини;
г) причини та перешкоди, які крилися в самому кримінальному законодавстві:
- у системі кримінального законодавства не існувало чіткого поділу відповідно до охоронюваного родового об’єкту, внаслідок чого, з однієї сторони, деякі розділи кримінальних кодексів охороняли декілька родових об’єктів, з іншої – злочини з одним родовим об’єктом були розкидані в різних розділах;
- юридичний склад певних злочинів, у зв’язку з надзвичайними умовами того часу, викликав багато сумнівів та непорозумінь;
- доволі часто виникали ситуації, коли вводились у дію нові кримінально-правові норми, а старі не відмінялися;
- багато звинувачених у злочинах осіб, в силу діючого законодавства, лишаючись на волі, продовжували свою злочинну діяльність;
- не завжди при застосуванні кримінально-правової норми враховувалися усі можливі наслідки її застосування, а вони могли бути як позитивні, так і негативні.
8. Важливу роль у розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років відігравала судова практика. Правову основу діяльності судових органів становили, насамперед, нормативно-правові акти, які регулювали їх функціонування та були прийняті на Україні у 1917–1921 роках, а також нормативно-правові акти колишньої Російської імперії, якщо вони не суперечили новому законодавству. Судові органи працювали досить плідно. При розгляді справ і призначенні покарання суд керувався діючими кримінально-правовими нормами та правосвідомістю і приймав до уваги всі обставини справи, як от: особа злочинця, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, ступінь суспільної небезпеки та інші. Разом з тим слід звернути увагу на те, що судова система в період українського державотворення не виконувала в повній мірі поставлені перед нею завдання. Причини полягали, перш за все, в тому, що у зазначений період велись фактично безперервні бойові дії, а також в тому, що не існувало достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів і не було створено ефективного законодавства, яке б діяло в надзвичайних умовах. Що стосується кримінального законодавства, то, як показує дослідження, головними його недоліками, які заважали роботі суду і заставляли судові органи брати на себе відповідальність за тлумачення і застосування кримінального закону, були:
- неповнота кримінального закону – положення, висловлене у тексті закону, не відповідало положенню, закріпленому в інших нормативно-правових актах, тобто було висвітлене ширше або вужче;
- незрозумілість деяких кримінальних актів – з тексту закону неможливо було повністю зрозуміти думку законодавця;
- внутрішнє протиріччя кримінального закону – на одне й те ж питання у різних нормативно-правових актах були різні відповіді.
9. У період українського державотворення 1917–1921 років була зроблена спроба кодифікації кримінального законодавства України. Це свідчить про те, що законодавці зазначеного періоду всіма силами намагалися зміцнити в суспільстві законність і правопорядок, а також усунути протиріччя між реальним станом регулювання суспільних відносин кримінально-правовими засобами та потребами суспільного розвитку.
10. Кримінальне законодавство є складовою частиною історичного національного надбання інтелектуальної культури українського народу. Тому екскурс в його історію відомим чином посилює методологічну основу дослідження теоретичних і практичних проблем реформування кримінального законодавства України. Він дає широкі можливості не тільки для розкриття загальних закономірностей і тенденцій, що характерні для розвитку кримінального законодавства, але й дозволяє з’ясувати межі наступності при проведенні його чергової реформи. Історичний досвід законодавчої діяльності є неоднозначним, і тому завжди містить у собі як позитивні, так і негативні риси, характерні для сучасного йому періоду та більш далекого минулого, успадкованого ним. У ньому є і елементи традиційних, перевірених практикою, національних уявлень про матеріальні та духовні цінності суспільного життя, і елементи нового розуміння проблем його розвитку, що лише пробиває собі дорогу. Отже, є сенс узагальнити історичний досвід кримінального законодавства, критично оцінити його з позиції дня сьогоднішнього, творчо використати, там де це необхідно, позитивний досвід і запобігти допущенню помилок минулого у сучасній практиці. При цьому не потрібно вдаватися до двох крайностей:
а) намагання фетишизувати певні способи, методи і форми кримінально-правового регулювання;
б) намагання очорнити і перекреслити всю кримінально-правову спадщину.
Важливо також пам’ятати, що необхідність вивчення тієї чи іншої норми кримінального закону, кримінально-правового інституту є невід’ємним елементом удосконалення кримінального законодавства. Однак, таке вивчення має беззаперечно поєднуватися з аналізом тих конкретних соціальних умов, в яких зародилася і діяла конкретна норма кримінального закону чи кримінально-правового інституту. Крім цього, такий історичний аналіз об’єктивно вимагає поєднання з аналізом умов і тенденцій розвитку всього законодавства, з врахуванням особливостей суспільного розвитку в цілому.
11. Проаналізувавши усі позитивні та негативні закономірності та тенденції розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років, можна виділити певні положення, які могли б бути використані при реформуванні кримінального законодавства України:
- усі положення кримінального законодавства повинні бути узгоджені з Конституцією України і ні в якому випадку не порушувати конституційні права людини і громадянина;
- головним джерелом кримінального законодаства повинен бути Кримінальний кодекс України. Усі інші кримінально-правові норми можуть бути чинними тільки після внесення їх до Кримінального кодексу, що само собою передбачає узгодження законодавчих новел з раніше діючими нормами;
- некодифіковані акти кримінального законодавства повинні групуватися навколо відповідних норм Кримінального кодексу, розвивати і доповнювати їх;
- у системі кримінального законодавства повинен існувати чіткий поділ на розділи відповідно до родового об’єкту, який підлягає правовій охороні;
- при застосуванні кримінально-правових норм, по можливості, повинні враховуватися усі можливі наслідки її застосування;
- кримінальний закон повинен виконувати роль своєрідного посередника між державою та особою;
- при реформуванні кримінального законодавтва України потрібно вивчати та використовувати корисний історичний досвід законодавства, яке діяло на Україні протягом багатьох століть, у тому числі й кримінального законодавства періоду українського державотворення 1917–1921 років;
- мета кримінального законодавства повинна полягати у досягненні повної відповідності між кримінальними заборонами з однієї сторони і дійсними умовами життя з іншої, тобто кримінальне законодавство не повинне заважати прогресивному розвитку суспільства, але повинне спрямовувати його у законне русло.
12. Дослідивши процес становлення та розвитку кримінального законодавства в період українського державотворення 1917–1921 років та провівши порівняльний аналіз з сучасним кримінальним законодавством України, слід зазначити, що основні положення і норми кримінального законодавства досліджуваного періоду, зі змінами та доповненями притаманними сучасному суспільству, знайшли своє відображення у кримінальному законодавстві України. Насамперед, це положення про рівний кримінально-правовий захист від злочинних посягань усіх форм власності, удосконалення кримінального законодавства у галузі господарських злочинів, посилення покарання за вчинення службових злочинів, турбота про рівноцінний захист національної безпеки держави від злочинних посягань. Разом з цим, вважаємо за потрібне запропонувати скористатися надбанням кримінального законодавства національних урядів 1917–1921 років у галузі охорони національної честі та достоїнства і національного розвитку українського народу. З цією метою доцільно було б скористатися досвідом законодавців Української Народної Республіки, які прийняли два кримінальні закони: “Про карну відповідальність за вчинки проти національного розвитку українського народу”, який передбачав кримінальну відповідальність за участь у спілці, яка мала метою своєї діяльності припинення національного розвитку українського народу або пошкодження йому і “Про карну відповідальність за образу національної честі та достоїнства”, який встановлював покарання за образу громадянина України з метою зневажити його національну честь чи достоїнство та за публічну чи прилюдну зневагу державної або громадської установи, будь-якої народності або окремої особи з метою образити їх національну честь чи достоїнство.
Запозичення зазначеного досвіду сприятиме розвитку сучасного українського права та української державності. Адже сучасний процес побудови правової держави та громадянського суспільства йде досить швидкими темпами. Він висуває і буде висувати нові складні теоретичні та практичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина. Ця обставина зобов’язує науку кримінального права спрямувати головні зусилля на оцінку закономірностей історичного розвитку кримінального законодавства та виявлення тенденцій його подальшого розвитку і на цій основі формулювання рекомендацій щодо реформування кримінального законодавства та покращення стану боротьби зі злочинністю на сучасному етапі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Енциклопедія українознавства/ Наукове Товарство ім. Т. Шевченка у Львові; Перевидання в Українні. – У 10-ти томах. – Т. 6. – Львів, 1996. – 2001-2400 с.
2. Енциклопедія українознавства/ Наукове Товарство ім. Т. Шевченка у Львові; Перевидання в Українні. – У 10-ти томах. – Т. 3. – Львів, 1994. – 801-1200 с.
3. Фельдштейн Г. С. Главныя течения в истории науки уголовного права в России. – Ярославль, 1909. – 668 с.
4. Закон Української Центральної Ради від 25 листопада 1917 р. – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). – Ф. 1115 с. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1.
5. Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: У 3-х т. – К.: Генеза, 1997. – Т. 1: 1917–1925. – 504 с.: іл.
6. Пусторослев П. П. Русское уголовное право. Общая часть: Вып. 1. – М, 1908. – 546 с.
7. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных // Свод законов Российской империи. – Т. 15. – Санкт-Петербург, 1912. – 373 с.
8. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми судьями // Свод законов Российской империи. – Т. 15. – Петроград, 1914. – 92 с.
9. Уголовное уложение // Свод законов Российской империи. – Т. 15. – Санкт-петербург, 1909. – 148 с.
10. Вістник Генерального Секретаріату УНР. – 1917. – 23 листопада.
11. Доповідь міністерства юстиції Української Держави за 3 травня – 27 липня 1918 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 4. – Спр. 34. – Арк. 1-10.
12. Доповідь міністерства юстиції УНР від 28 грудня 1920 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 66. – Арк. 15-16.
13. Доповідь міністерства юстиції УНР від 29 березня 1921 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 4. – Спр. 7. – Арк. 1-5.
14. Міністерство юстиції УНР. Доповідь від 29 березня 1921 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 244. – Арк. 1-2.
15. Доповідь міністерства юстиції УНР від 22 червня 1921 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 66. – Арк. 46-47 зв.
16. Міністерство юстиції УНР. Доповідь від 22 червня 1921 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 244. – Арк. 3-4.
17. Статут Карний УНР. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 135. – Арк. 1-38.
18. Рукопис загальної частини кримінального права. – ЦДАВО України. – Ф. 2209. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 1-15.
19. Дьяков С. В. и др. Ответственность за государственные преступления /С. В. Дьяков, А. А. Игнатьев, М. П. Карпушин; Общая ред. и введ. Л. И. Баркова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 222 с.
20. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: “Знання”, 2000. – 771 с.
21. Таганцев Н. С. Уголовное уложение. – Санкт-Петербург, 1911. – 628 с.
22. Див.: Материалы для пересмотра нашего уголовного законодательства. – Т. V. Системы распределения преступных деяний. – С-Петербург, 1882. – 28 с.
23. Устав уголовного судопроизводства //Свод законов Российской империи. – Т. 16. – Петроград, 1914. – 418 с.
24. Устав уголовного судопроизводства. Составлен М. П. Шрамченко и В. П. Широковым. – Петроград, 1916. – 1412 с.
25. Уголовное уложение. – Издание Н. С. Таганцева. – С-Петербург, 1911. – 628 с.
26. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. – Издано Н. С. Таганцевым. – Санкт-Петербург, 1912. – 1218 с.
27. А. Н. Трайнин. Уголовное право РСФСР. – Часть особенная. Преступления против государства и социального порядка. – Ленинград, 1925. – 256 с.
28. Кримінальний кодекс України. – К.: Видавництво “Право”, 2001. – 176 с.
29. Офіційний вісник України. – 2001. - №21. – Ст. 920.
30. Вестник Временного Правительства. – 1917. – 18 матра.
31. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – У 2-х т. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1996. – 592 с.
32. Народна воля. – 1917. – 27 жовтня.
33. Рапорт начальника міліції Подольського району м. Києва від 16 грудня 1917 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2209. – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 46.
34. Вістник Генерального Секретаріату УНР. – 1918. – 5 січня.
35. Вістник Волинського губерніального комісара. – 1918. – 18 січня.
36. IV Універсал Української Центральної Ради. – ЦДАВО України. – Ф. 1063. – Оп. 2. – Спр. 2. – Арк. 2-6.
37. Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – 15 березня.
38. Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – 23 квітня.
39. Вестник Временного Правительства. – 1917. – 10 августа.
40. Собрание узаконений и распоряжений Правительства. – 1917. - №222. – Ст. 1508.
41. Вестник Временного Правительства. – 1917. – 26 июля.
42. Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – 25 квітня.
43. Законопроект “Про перегляд справ щодо осіб, звинувачених у державній зраді та шпигунстві або покараних за ці вчинки”. – ЦДАВО України. – Ф. 2209. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 40-43.
44. Закон “Про незайманість осіб членів Української Центральної Ради”. – ЦДАВО України. – Ф. 1115. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 74.
45. Заява члена Української Центральної і Малої Ради М. Г. Рафеса. – ЦДАВО України. – Ф. 2209. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 271-272.
46. Справа Масульського та Іденбаумана. – ЦДАВО України. – Ф. 2209. – Оп. 1. – Спр. 10. – Арк. 1-9.
47. Справка про судимість за підрив державної влади. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 6. – Спр. 118. – Арк. 69.
48. Справка про судимість за неозброєний опір представникам влади при виконанні ними своїх повноважень. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 6. – Спр. 118. – Арк. 9.
49. Київські губерніальні вісті. – 1917. – 12 вересня.
50. Київські губерніальні вісті. – 1917. – 4 листопада.
51. Київські губерніальні вісті. – 1917. – 23 листопада.
52. Закони Центральної Ради про суд// Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – С. 403 – 408.
53. Обіжник міністерства судових справ УНР від 1 березня 1918 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 6. – Спр. 137. – Арк. 15.
54. Вестник Временного Правительства. – 1917. – 8 марта.
55. Закон Української Центральної Ради “Про амністію”. – ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 118. – Арк. 1-2.
56. Вістник Генерального Секретаріату УНР. – 1917. – 23 листопада.
57. Вістник Ради Народних Міністрів УНР. – 1918. – 18 березня.
58. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України/ Ред. Я. Грищак, О. Романів. – Львів, 1992. – 230 с.: іл.
59. Державний вістник. – 1918. – 16 травня.
60. Звернення прокурорів з проханням роз’яснення дій деяких законів про державні злочини. – ЦДАВО України. – Ф. – 2207. – Оп. 1. – Спр. 1642. – Арк. 1-1 зв., 3-3 зв., 7-8.
61. Державний вістник. – 1918. – 1 серпня.
62. Державний вістник. – 1918. – 7 червня.
63. Закон “Про доповнення постанови про деякі тимчасові заходи до охорони державного порядку та громадського спокою”. – ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 269. – Арк. 5.
64. Постанова “Про створення комісії для усунення непорозумінь, які виникли через позасудові арешти вчинені на території України в останній час”. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 4. – Спр. 14. – Арк. 35.
65. Собрание законов и постановлений Украинской державы. – 1918. – Вып. 4. – Арт. 41.
66. Постанова “Про зміну постанови “Про міри проти осіб, які загрожують державній безпеці та правопорядку Української Держави”. – ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 142. – Арк. 1.
67. Доповідна записка Київського міського отамана до міністра внутрішніх справ. – ЦДАВО України. – Ф. 1216. – Оп. 1. – Спр. 70. – Арк. 98-98 зв.
68. Постанова “Про відновлення на Україні сили закону Російської держави від 2 грудня 1905 року про покарання за участь у деяких страйках”. –ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 57. – Арк. 1.
69. Справка про порушення кримінальної справи по факту страйку робітників Запоріжської залізниці. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 825. – Арк. 5.
70. Справка про порушення кримінальної справи у відношенні страйкового комітету, який керував страйком підприємств Харківського міського самоврядування. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 1318. – Арк. 1.
71. Державний вістник. – 1918. - № 69 – 71.
72. Устав о воинской повинности/Свод законов Российской империи. – Т. 4. – Петроград, 1915. – 293 с.
73. Законопроект “Про деякі зміни у зв’язку з виданням Статуту Військової повинності Української Держави, положень діючого закону про кримінальну відповідальність за ухилення від військового обов’язку”. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 1633. – Арк. 1-3.
74. Доповідна записка про підготовку законопроекту “Про покарання за образу особи гетьмана”. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 1609. – Арк. 1-3.
75. Законопроект “Про покарання за образу особи гетьмана”. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 1622. – Арк. 1-1 зв.
76. Судове законодавство гетьмана Скоропадського// Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – С. 408-412.
77. Відомості про найбільш тяжкі злочини, заподіяні в межах Української Держави з початку травня до 31 серпня 1918 р. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 825. – Арк. 1-16.
78. Справа Федора Савона. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 672. – Арк. 1-3.
79. Справа С. В. Короленко. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 376. – Арк. 1-5.
80. Справка про порушення кримінальної справи проти С. П. Лінінського. – ЦДАВО України.. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 616. – Арк. 7.
81. Справка про порушення кримінальної справи проти І. Х. Дмитренко. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 325. – Арк. 15.
82. Див.: Списки осіб, заарештованих за підозрою у політичній боротьбі. – ЦДАВО України. – Ф. 1216. – Оп. 1. – Спр. 80, 81,82, 83, 84,86, 87, 88, 89, 90, 91.
83. Розпорядження міністра судових справ. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 6. – Спр. 137. – Арк. 77.
84. Справа А. К. Михайлюка. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 604. – Арк. 1-8.
85. Справа М. Герасимова. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 599. – Арк. 1-8.
86. Справка про засудження Бобовської. – ЦДАВО України. – Ф. 2207. – Оп. 1. – Спр. 296. – Арк. 36-36 зв.
87. Відродження. – 1918. – 26 грудня. - № 219 (додаток).
88. Постанова “Про анулювання на території України чинності всіх законів та декретів як так званого Совітського Українського, так і Совітського Російського уряду і про відновлення чинності законів УНР”. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 2. – Спр. 65. – Арк. 11.
89. Постанова “Про анулювання на території України чинності всіх законів та декретів так званого Російського “Правительства Юга России” (Денікінського) і про відновлення чинності законів УНР”. – ЦДАВО України. – Ф. 1065. – Оп. 2. – Спр. 70. – Арк. 1.
90. Вістник Державних Законів для всіх земель УНР. – 1921. – 17 грудня. – Ч. 28.
91. Відомості міністерства юстиції про наявність заяв про самочинні арешти. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 1. – Спр. 20. – Арк. 2.
92. Вістник Державних Законів для всіх земель УНР. – 1919. – 3 травня. – Ч. 231.
93. Собрание узаконений и распоряжений Временного Правительства. – 1917. - № 90. – Ст. 1131.
94. Державний вістник. – 1918. - № 51 і 53.
95. Постанова “Про тимчасові правила щодо засобів боротьби з діяльністю окремих осіб, яка загрожує республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку УНР”. – ЦДАВО України. – Ф. 2208. – Оп. 1. – Спр. 143. – Арк. 51.
96. Постанова “Про заснування Головної слідчої комісії”. – ЦДАВО України. – Ф. 1092. – Оп. 4. – Спр. 3. – Арк. 8.
97. Вістник Цивільного Управління при Головній команді військ УНР. – 1920. –27 жовтня . – Ч. 2.
98. Кісілюк Е. М. Злочини проти держави в період українського державотворення (1917-1921 рр.)// Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – Науково-практичний збірник. – Додаток до журналу “Міліція України”. – К., 2001. - №5. – С. 17-19.
99. Вістник Державних Законів для всіх земель УНР. – 1919. – 18 лютого. – Ч. 102.
100. Закон “Про деякі зміни закону про надз