КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА

Короткий опис

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП
4

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ
ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА В
ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО КРИМІНАЛЬНОГО
ПРАВА

13
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ
ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА
35
2.1. Поняття кваліфікації посягання на життя державного чи
громадського діяча
35
2.2. Об’єкт посягання на життя державного чи громадського
діяча
40
2.3. Об’єктивна сторона посягання на життя державного чи
громадського діяча
64
Висновки до розділу 2
75
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОСЯГАННЯ НА
ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО
ДІЯЧА

78
3.1. Суб’єкт посягання на життя державного чи
громадського діяча
78
3.2. Суб’єктивна сторона посягання на життя державного чи
громадського діяча
95
3.3. Проблеми застосування норми про звільнення особи від
кримінальної відповідальності за посягання на життя
державного чи громадського діяча

113
Висновки до розділу 3
117
РОЗДІЛ 4. ВІДМЕЖУВАННЯ ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ
ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА ВІД
СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

119
Висновки до розділу 4
140
РОЗДІЛ 5. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
ЗАКОРДОННИХ КРАЇН ПРО ПОСЯГАННЯ НА
ЖИТТЯ ДЕРЖАВНИХ ЧИ ГРОМАДСЬКИХ
ДІЯЧІВ

143
Висновки до розділу 5
153
РОЗДІЛ 6. КРИМІНОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОСЯГАННЯ
НА ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО
ДІЯЧА ТА ПОЛІТИЧНО МОТИВОВАНОЇ
ЗЛОЧИННОСТІ

155
Висновки до розділу 6
170
ВИСНОВКИ
172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
179

ВСТУП

Актуальність теми
Ситуація, що складається в Україні, і тенденції її розвитку свідчать про наявність ряду чинників, що загрожують конституційним правам і свободам громадян, громадській згоді, реалізації політичного та економічного курсу Президента України. Створюються передумови до виникнення реальних погроз національній безпеці України, конституційному ладу, самому існуванню суверенної держави [187, С. 394].
Прийняття Конституції України заклало основи консолідації українського суспільства, зусиль всіх гілок влади для виходу економіки України з кризового стану, продовження й успішного завершення економічних реформ.
Однак заходи для посилення впливу центральної влади на процеси в країні та об’єднанню всіх демократичних сил суспільства на принципах Конституції України, призупиненню спаду промислового виробництва, подоланню кризи неплатежів, ліквідації заборгованості по заробітній платні, пенсіям і іншим соціальним виплатам зустрічають опір з боку корпоративних злочинних угруповань і корумпованих посадових осіб владних-управлінських структур різних рівнів.
В умовах гіпертрофованого розвитку тіньової економіки спостерігається активізація антидержавних, антиконституційних сил, що прагнуть скористатися складним становищем з метою збереження впливу кримінальних кланів на економіку, посіяти ворожнечу в українському суспільстві, дестабілізувати громадське життя в регіонах.
Послідовне і рішуче здійснення економічних перетворень керівництвом держави випереджає дії правоохоронних органів по забезпеченню законності і правопорядку в нових умовах. Це приводить до того, що акції антидержавних сил здобувають все більш організований і загрозливий характер. У хід йдуть погрози, шантаж і залякування посадових осіб і навіть спроби фізичного знищення державних та громадських діячів [81, 191].
Якщо в 1991 році в Україні було виявлено більше 70 політично мотивованих злочинів у відношенні представників органів влади, то в 1992 - 150, 1993 - майже 180, 1994 року (рік передвиборних кампаній органів влади) - більш 250, у 1995 році - майже 240.
Необхідно відзначити, що в 1994 році під час передвиборної кампанії на адресу 63 кандидатів у народні депутати України були погрози, пов’язані з їх політичною діяльністю. У 1995 році виявлено більш 200 погроз усного характеру, більш 360 анонімних письмових погроз на адресу державних та громадських діячів, представників влади [103, С. 72 ].
Антиконституційні прояви являють загрозу демократичному розвитку України, її внутрішній безпеці, основам політичної системи України.
Ситуація, що склалася говорить про нагальну потребу в детальному дослідженні складу посягання на життя державного чи громадського діяча з позицій сучасних соціально-економічних умов на базі узагальнення й аналізу наявних теоретичних розробок (зміст яких у кожнім випадку піддавався критичному аналізу) і практики правоохоронних органів і суду в боротьбі з політично мотивованою злочинністю, у вивченні та обґрунтуванні можливостей застосування досягнень науки кримінального права України в практиці боротьби з посяганнями на життя державних чи громадських діячів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
полягає в тому, що тема затверджена кафедрою кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, потім Вченою Радою цього ж навчального закладу. Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідної діяльності кафедри на 2000-2004 роки, кафедральною темою: «Міжнародна і внутрішньодержавна охорона особистості та економіки кримінально-правовими засобами».
Мета і задачі дослідження
Об’єктом дослідження є проблема кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча.
Предмет дослідження - кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча, практика його застосування, наукові погляди та розробки щодо даної проблеми.
Мета і основні завдання дослідження полягають в теоретичному вивченні проблеми з використанням історичного, емпіричного, соціологічного матеріалів, на підставі чого:
• з’ясувати суттєві юридичні ознаки посягання на життя державного чи громадського діяча з наступним визначенням його поняття;
• дати кримінально-правову характеристику складу злочину посягання на життя державного чи громадського діяча;
• проаналізувати чинне кримінальне законодавство зарубіжних країн про посягання на життя державного чи громадського діяча;
• дати характеристику факторів соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча;
• з урахуванням тенденції розвитку кримінального законодавства про посягання на життя державного чи громадського діяча опрацювати і науково обґрунтувати конкретні рекомендації по його вдосконаленню і практиці застосування.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складає діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження посягання на життя державного чи громадського діяча обумовило застосування різних наукових методів: формально-догматичного (логічного), системного аналізу, порівняльно-правового, історично-юридичного, статистичного, конкретно-соціологічного.
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, КК України та інші закони України. З метою порівняльного аналізу автор ознайомився (в перекладах) з зарубіжним кримінальним законодавством про посягання на життя державного чи громадського діяча, КК країн, які свого часу входили до складу СРСР. Історичний метод дослідження вимагав вивчення кримінального законодавства Російської імперії (XV - початок XX ст.), а також КК України 1922, 1927 і 1960 років. Цій ідеї було підпорядковане також ознайомлення з проектом КК України, підготовленим авторським колективом на чолі з заслуженим юристом України, доктором юридичних наук, професором В.М.Смітієнком, який був підготовлений за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку і законності та внесений народним депутатом О.Б.Матковським на розгляд Верховної Ради в першому читанні у 1997 році та проектом КК України, підготовленим робочою групою Кабінету Міністрів у 1994 році, який, перетерпівши значні зміни, ліг в основу нового чинного КК України[136, 137]. У роботі аналізуються необхідні для дослідження положення постанов Пленуму Верховного Суду України, вищих судових інстанцій, які діяли раніше в СРСР, РРФСР.
Відсутність у нашому праві спеціальних досліджень про посягання на життя державного чи громадського діяча вимагало вивчення праць зарубіжних вчених з тим, щоб уникнути національної обмеженості, використати загальнолюдський досвід. Це надало можливості визначити, які сторони посягання на життя державного чи громадського діяча до цього часу є ще малорозробленими. Разом з цим комплексно-системний підхід до вивчення посягання на життя державного чи громадського діяча вимагав ознайомлення з літературою з інших наукових галузей: філософії, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, а також звернення до енциклопедій, інших довідкових видань. Всього використано понад 180 літературних джерел.
В емпіричну основу праці були покладені статистичні звіти та огляди судової практики Верховного Суду України; інших країн СНД, а також ухвали ККК ВС УРСР, Верховного Суду СРСР, УРСР, РРФСР.
Наукова новизна одержаних результатів
Ступень наукової розробленості проблеми. Посягання на життя державного чи громадського діяча належить до числа найдавніших злочинів; тому й наукові дослідження відповідальності за нього розпочалися давно. У наукових працях представників класичної школи як на Заході, так і в Росії, а також у дослідженнях вчених України ХХ ст., багато уваги приділяється політично мотивованим вбивствам. Принцип наступності в науці і законодавстві вимагає аналізу як творів учених різних країн, так і законодавства того часу. Багато положень, які у свій час були висловлені в науці, а також законодавче закріплення відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча не втратили свого значення і тепер, особливо в зв’язку з прийняттям нового КК України.
В різні роки проблему посягання на життя державного чи громадського діяча в кримінальному праві СРСР досліджували Богатіков Д.І., Бушуєв І.О., Дьяков С. В., Єрмакова Л.Д., Клягін В.С., Курінов Б.О., Курлянський В.І., Меньшагін В.Д., Ляхов Є.Г., Михайлов М.П., Піонтковський А.А., Смирнов Є.О., Сташис В.В., Турецкий М.В. Праці вказаних авторів являють собою неабиякий інтерес. Однак найбільша їх частина припадає на період двадцятирічної давнини, часів існування СРСР. В Україні загальному визначенню поняття посягання на життя державного чи громадського діяча недостатньо приділялось уваги, між тим дана тема ще залишає безліч дискусійних, малодосліджених питань. Так, спірним є питання про кримінально-правове визначення державного чи громадського діяча, про суб’єкт посягання на життя державного чи громадського діяча тощо.
Дисертант спирався на праці таких сучасних українських вчених, що досліджують проблеми злочинності проти національної безпеки України та суміжних складів злочинів як Антипенко В.Ф., Бажанов М.І., Бантишев О.Ф., Глушков В.О., Горбачевський В. Я., Ємельянов В.П., Ліпкан В.А., Мельник М.І., Навроцький В.О., Філонов В.П., Хавронюк М.І.
У роботі також використані праці іноземних авторів, таких як Нісіхіра Х., Реннеберг И., Стіфен Д., які в різні часи переймалися проблемами кваліфікації та боротьби з політично мотивованою злочинністю.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вона є першим у кримінальному праві України дисертаційним дослідженням про відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча по новому кримінальному законодавству України.
Найбільш важливі поняття, положення, що визначають наукову новизну дисертації і виносяться на захист:
• вперше пропонується узагальнене кримінально-правове визначення державного діяча, що відповідає сучасному законодавству – це вища посадова особа держави або член вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України;
Розширено і уточнено основні значущі ознаки складу посягання на життя державного чи громадського діяча:
• з нової точки зору формулюється поняття родового об’єкту посягання на життя державного чи громадського діяча, під яким розуміється національна безпека України як сукупність суспільних відносин, що складаються з приводу забезпечення існування України, захисту від заподіяння шкоди у сфері обороноздатності, політичної, економічної, соціальної стабільності, протидії злочинним угрупуванням та проявам;
• вперше на підставі аналізу відносин політичної безпеки визначається, що основним безпосереднім об’єктом є політична система України, яка розуміється як провідник в життя волі народу за допомогою державного апарату та правоохоронних органів, що проявляється в трьох самостійних, але взаємодіючих формах – законодавчій, виконавчій та судовій, а також політичних партій як громадського осередку політичної системи України;
• доказується, що додатковим безпосереднім об’єктом при посяганні на життя державного чи громадського діяча є саме життя осіб, що займають головні державні посади або є керівниками політичних партій, і які зазначені у статті 112 КК України, тому що в якості його мети виступає не саме вбивство – воно тут є засобом, а прагнення вплинути на державну владу, соціальну ситуацію тощо;
• формулюється визначення посягання на життя державного чи громадського діяча - це навмисне вбивство чи замах на таке щодо осіб, які віднесені законом до державних чи громадських діячів, у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю;
• з нової точки робиться висновок, що склад посягання на життя державного чи громадського діяча, сформульований законодавцем є формальним, тобто у зв’язку з важливістю об’єкту кримінально-правової охорони, цей злочин оголошується закінченим ще на стадії замаху;
• доказується можливість вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча не тільки шляхом активних дій, але й шляхом бездіяльності;
• аргументується висновок, що даний злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом. Зміст його інтелектуального та вольового моментів з огляду на те, що суспільно-небезпечні наслідки посягання на життя державного чи громадського діяча лежать за межами складу злочину, визначається ставленням винного до самого суспільно-небезпечного діяння;
• з нової точки зору обґрунтовується положення, що мета є обов’язковою ознакою цього складу злочину і впливає на його кваліфікацію. Такою метою є спричинення шкоди певній ділянці політичної системи України;
• з нової точки зору доводиться, що мотиви вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визначення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказування, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також для виявлення умов скоєння злочину та розробки спеціальних мір по їх попередженню;
• пропонується визнання суб’єктами посягання на життя державного чи громадського діяча фізичних осудних осіб, які досягли на момент скоєння злочину 16-річного віку;
• по-новому аналізується співвідношення посягання на життя державного чи громадського діяча з іншими нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України;
• пропонується внесення змін в редакцію статті про відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча до Кримінального Кодексу України;
• вперше обґрунтовується необхідність застосування заохочувальної норми у випадках якщо особа, яка приймала участь у підготовці посягання на життя державного чи громадського діяча, своїм своєчасним попередженням органів влади чи іншим способом сприяла відверненню посягання на життя державного злочину;
• по-новому формулюються та аналізуються умови, що впливають на поширення посягання на життя державного чи громадського діяча, та з позиції соціальних, соціально-психологічних та системно-правових принципів обґрунтовується необхідність розробки конкретних методів аналізу впливу даної категорії політично мотивованих злочинів на зміну динаміки суспільної думки, на психологію членів суспільства з метою протидії політично мотивованому насильству.
Практичне значення положень і висновків, які містяться в роботі:
• у галузі теоретичних досліджень - основні положення дисертації можуть бути використані у подальшому вивченні посягання на життя державного чи громадського діяча, а також при дослідженні суміжних з посяганням на життя державного чи громадського діяча складів злочинів, таких як терористичний акт, посягання на життя представника іноземної держави тощо;
• у правотворчості - пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до КК України;
• у правозастосовчій діяльності - рекомендації по вдосконаленню практики застосування закону можуть сприяти правильному вирішенню багатьох питань, наприклад, кваліфікації вчиненого, попередження і профілактики злочинів тощо;
• у навчальному процесі - матеріали дисертації корисні для їх вивчення в курсі кримінального права, під час підготовки навчальних програм і методичних рекомендацій, вказівок.
Апробація результатів дисертації
Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також у доповідях міжнародної науково-практичної конференції “Відродження української держави: актуальні проблеми державотворення та права” (Херсон, 1999 р.), міжнародної науково-практичної конференції “Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства” (Херсон, 2001 р.).
Публікації
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у трьох статтях, що надруковані у журналі “Правова держава”(Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова) та у тезах 2 доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

На закінчення необхідно повторити, що боротьба з посяганням на життя державного чи громадського діяча, як і з іншими видами політично мотивованого насильства, неможлива без всебічного аналізу і глибокого знання складу цього злочину.
Розвиток і удосконалювання правової системи і законодавства завжди стимулюється необхідністю вирішення головного протиріччя між новими об’єктивними процесами розвитку суспільства і держави і відсталою юридичною формою їх відображення. З проаналізованих вище основних тенденцій розвитку законодавства про посягання на життя державних та громадських діячів у дореволюційній Росії, Радянському Союзі, Україні та іноземних державах, ми бачимо, що законодавець завжди повинен був ураховувати негативні явища і процеси суспільного розвитку, окремі з яких підлягали криміналізації. Суттєво впливали на формулювання кримінально-правових норм, які захищали носіїв вищої державної влади такі важливі аспекти, як рівень суспільної свідомості і суспільна думка по принципових питаннях; досягнення науки кримінального права; кримінологічні параметри злочинності в цілому і її окремих видах; історичні традиції і наступність у правовому регулюванні і законодавчій техніці.
В сучасних умовах підвищення ефективності кримінально-правової протидії посяганням на життя державних та громадських неможливе без максимально повного урахування досвіду вітчизняних та іноземних правових систем.
З’ясовуючи родовий об’єкт для посягання на життя державного чи громадського діяча, ми поділяємо погляд законодавця, що родовим об’єктом для цього злочину є національна безпека України, під якою розуміється сукупність суспільних відносин, які складаються з приводу забезпечення існування України, захисту від заподіяння шкоди у сфері обороноздатності, політичної, економічної, соціальної стабільності, протидії злочинним угрупуванням та проявам. При аналізі існу¬ючих точок зору на поняття "політична безпека" ми визначили, що вона полягає в гарантуванні того, що державний і суспільний лад може бути змінено лише законним, ненасильницьким шляхом, а органи влади будуть формуватися лише в порядку, визначеному Конституцією України. Політичну безпеку не може бути здійснено й без належної охорони життя державних та громадських діячів України, які забезпечують функціонування центральних ланок законодавчої, виконавчої та судової влади, а також політичних партій як інструменту виявлення волі народу.
При посяганні на життя державного чи громадського діяча основним безпосереднім об’єктом є політична система України, яка розуміється як провідник в життя волі народу за допомогою державного апарату та правоохоронних органів, що проявляється в трьох самостійних, але взаємодіючих формах державної влади – законодавчій, виконавчій та судовій, а також політичних партій як громадського осередку політичної системи України.
Додатковим безпосереднім об’єктом при посяганні на життя державного чи громадського діяча є саме життя осіб, що займають головні державні посади або є керівниками політичних партій, і які зазначені у статті 112 КК України, тому що в якості мети злочину виступає не саме вбивство – воно тут є засобом, а прагнення вплинути на державну владу, соціальну ситуацію тощо.
Крім того, при аналізі об’єкту посягання на життя державного чи громадського діяча ми з’ясували, що до теперішнього часу у науці кримінального права не існує чіткого кримінально-правового визначення державного діяча.
Нами пропонується таке формулювання: державний діяч – це вища посадова особа держави або член вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України.
У такому вигляді це формулювання може бути застосоване у ст. 112 КК України, і такий спосіб викладу норми надасть можливість залишати незмінною ст. 112 КК України, але ураховувати при цьому зміни, що будуть відбуватися у законодавстві України.
Об’єктивна сторона посягання на життя державного чи громадського діяча складається у діянні, спрямованому на навмисне позбавлення життя державного чи громадського діяча. Це навмисне вбивство чи замах на таке щодо осіб, які віднесені законом до державних чи громадських діячів.
Вказане діяння може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Спосіб, час і місце скоєння посягання на життя державного чи громадського діяча на його кваліфікацію не впливають.
Спірною є позиція деяких авторів про віднесення складу посягання на життя державного чи громадського діяча до “усічених складів”, тоді як аналіз ознак об’єктивної сторони цього злочину дає можливість казати, скоріше, про формальний склад злочину, який передбачається ст. 112 КК України.
Суб’єктом посягання на життя державного чи громадського діяча може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Частиною 2 ст. 22 КК України встановлено, що це може бути особа, що досягла 14-річного віку. Але ми вважаємо, що у цьому віці вона не може у повному обсязі усвідомлювати великої суспільної небезпеки та противоправності цього злочину у зв’язку з складністю об’єктивної та суб’єктивної сторони, складністю цілей посягання на життя державного чи громадського діяча. Тому, на нашу думку, встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності за посягання на життя державного чи громадського діяча є недоцільним.
Тобто, суб’єктом посягання на життя державного чи громадського діяча, на нашу думку, повинна бути фізична, осудна особа, що досягла 16 років.
Аналізуючи вину, мотив і ціль посягання на життя державного чи громадського діяча, які складають суб’єктивну сторону цього злочину, автор дійшов наступного висновку.
Посягання на життя державного чи громадського діяча може здійснюватись тільки з прямим умислом. Зміст його інтелектуального та вольового моментів з огляду на те, що суспільно-небезпечні наслідки посягання на життя державного чи громадського діяча лежать за межами складу злочину, визнача¬ється ставленням винного до самого суспільно-небезпечного діяння. Зміст умислу характеризується сукупністю тих об’єктивних ознак посягання на життя державного чи громадського діяча, які відбиваються у свідомості винного і мають значення для кваліфікації вчи¬неного. Інтелектуальний момент умислу при посяганні на життя державного чи громадського діяча включає в себе ус¬відомлення об’єкту злочину, характеру дій, а також суспільної небезпеки та протиправності такого посягання. Вольовий момент полягає перш за все, у бажан¬ні вчинити вбивство державного чи громадського діяча. Вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча з непрямим умислом неможливе.
Мотиви вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Однак їх визна¬чення має важливе значення для встановлення вини суб’єкта та її доказу¬вання, оцінки ступеня суспільної небезпеки вчиненого, а також для вияв¬лення умов скоєння злочину та розробки спеціальних мір по їх попере¬дженню. Мотиви за якими може здійснюватися посягання на життя державного чи громадського діяча: мотиви психопатичного характеру, мотиви самоствердження, придання своїй діяльності особливої значущості, кар’єризм, політична конкуренція, помста за державну чи громадську діяльність, корисливі мотиви, релігійні тощо. В деяких випадках додатковим посилюючим мотивом здійснення посягання на життя державного чи громадського діяча виступає тяга окремих людей до проявів смерті (некрофілія).
Розглядаючи мету посягання на життя державного чи громадського діяча – спричинення шкоди певній ділянці політичної системи України, ми можемо зробити висновок, що вона є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони.
Ми пропонуємо також використання додаткового засобу правового впливу, що містить заохочувальну норму поводження винних осіб. Ця норма дає можливість особі добровільно відмовитися від здійснення посягання на життя державного чи громадського діяча без побоювання бути притягнутою до кримінальної відповідальності, а відповідним правоохоронним органам реалізовувати дане право в рамках кримінального закону.
На думку автора, на практиці буде важко розмежовувати посягання на життя державного чи громадського діяча і терористичний акт. Дисертант вважає, що основну відмінність між вказаними злочинами необхідно проводити за ознаками, які характеризують їх суб’єк¬тивну сторону. Посягання на життя державного чи громадського діяча характеризується ціллю спричинити шкоду певній ділянці політичної системи України, а терористичний акт вчиняється з ціллю залякування населення, а та¬кож здійснення впливу на прийняття рішень чи відмови від них органами державної влади, місцевого самоврядування, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи. Якщо брати до уваги об’єктивні ознаки, то слід також відзначити, що для терористичного акту характерно не тільки вчинення загальнонебезпечних дій, але й погроза їх вчинення. При посяганні на життя державного чи громадського діяча погрозу вчинення вказаних в законі дій слід розглядати як інший злочин, передбачений ст. 346 КК України.
При повному співпаданні об’єктивної сторони і деяких інших ознак, посягання на життя представника іноземної держави відрізняється від посягання на життя державного чи громадського діяча, по-перше, родовим та безпосереднім об’єктом злочинного посягання. Так, посягання на життя представника іноземної держави є злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і безпосередньо спричиняє шкоду міжнародному авторитетові України, її зовнішній безпеці, порушує встановлений порядок міждержавних відносин через посягання на життя іноземної особи, яка є представником іноземної держави чи має міжнародний захист.
По-друге, цей злочин має спеціальну мету, яка притаманна тільки йому – це вплив на характер діяльності перелічених осіб, або держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень.
Вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча може мати всі ознаки злочину, передбаченого п.11 ст. 115 КК України, але відрізняється від останнього за об’єктом посягання та колом осіб, які можуть бути потерпілими від такого злочину.
Ст. 112 КК України є спеціальною нормою по відношенні до п. 11 ст. 115 КК України, тому скоєння посягання на життя державного чи громадського діяча на замовлення додаткової кваліфікації по п. 11 ст. 115 КК України не потребує, тобто, можна казати, що навмисне вбивство державного чи громадського діяча на замовлення є окремим випадком до більш широкого складу навмисного вбивства, вчиненого на замовлення.
За допомогою соціологів, соціальних психологів і психологів необхідно розробити конкретні методи аналізу впливу даної категорії політично мотивованих злочинів на зміну динаміки суспільної думки, на психологію членів суспільства. Для протидії такому впливу потрібне замовлення відповідним установам на негайне виявлення типових заходів нейтралізації паніки, поширення пліток, цілеспрямованого впливу учасників злочинних угрупувань і їх “агентів впливу”, негативного ефекту “сенсацій” і іншої інформації, що залякує в засобах масової інформації.
До аналізу феномену посягання на життя державного чи громадського діяча треба підходити з урахуванням взаємозв’язку соціальних, психологічних та юридичних аспектів з метою розробки таких норм, завдяки яким воля злочинного індивіда або групи не могла б визначати суспільні настрої та дії.
На підставі викладених положень і висновків пропонуються наступні рекомендації de lege ferenda (по удосконалюванню кримінального законодавства про посягання на життя державного чи громадського діяча), які автор пропонує внести до чинного Кримінального кодексу України:
1. Статтю 112 КК України викласти в такій редакції:
“1. Посягання на життя вищої посадової особи держави або члена вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України та керівника політичної партії України, вчинені у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, що бере участь у підготовці посягання на життя державного чи громадського діяча , якщо вона своєчасним попередженням органів влади чи іншим способам сприяла запобіганню посягання на життя державного чи громадського діяча.”

2. Частину 1 статті 344 КК України викласти в такій редакції:
“1. Незаконний вплив у будь-якій формі на вищу посадову особу держави або члена вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень, -
карається позбавленням волі на строк до трьох років.»

3. Частину 1 статті 346 КК України викласти в такій редакції:
“1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо вищої посадової особи держави або члена вищих органів державної влади, що користується правом ухвального голосу в усіх питаннях, що розглядаються на засіданнях цих органів, якщо це прямо вказано у законах України та керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк до п’яти років.»

4. Із тексту частини 2 статті 22 КК України вилучити слова та цифри:
«посягання на життя державного чи громадського діяча», «представника іноземної держави (… 112,…443)», терористичний акт (стаття 258)».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України (Основний закон). — Київ, 1996.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 року (№ 872-ХІІ) // ВВР.- 1991.- № 25.- ст. 281.

3. Закон України “Про господарські суди” (назва у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2538-III): Закон України від 4 червня 1991 р. із змін від 15 травня, 14 жовтня 1992 р., 30 червня 1993 р., 20 лютого 1997 року N 96/97-ВР,21 червня 2001 року N 2538-III // Відомості Верховної Ради УРСР.-1991.-№ 36.- Ст.469;//Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 32.- Ст.455;№ 48.-Ст.661;-1993.-№ 33.- Ст. 348.

4. Про Конституційний Суд України: Закон України від 3 червня 1992 р. із змін, від 4 лютого 1993 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 33.- Ст. 471; 1993.- № 15.- Ст.133.

5. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року (№ 2350-ІІІ) // Голос України. - 12 травня 2001 року. - № 82.- С. 4-5.

6. Закон України “Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991 року (№ 1295-12) // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1991.- № 33. – ст. 446.

7. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року (№ 1789-ХІІ) // ВВР.- 1991.- № 53.- ст. 793.

8. Закон України “Про Рахункову палату ” від 11 липня 1996 року (№ 315/96-ВР) // ВВР.- 1996.- № 43.- ст. 212.

9. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 року (№ 2790-XII) // ВВР.- 1993.- № 3.- ст. 17.

10. Про судоустрій України: Закон України від 5 червня 1981 р. із змін від 17 червня 1992 р., 24 лютого 1994 р. //Відомості Верховної Ради України.-1992.- № 35.- Ст. 508; Голос України. - 1994.- 20 квітня.

11. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 року (№ 776/97-ВР) // ВВР.- 1998.- № 20.- ст. 99.

12. Постанова Верховної Ради України “Регламент Верховної Ради України” від 27 липня 1994 року (№ 129/94-ВР) // ВВР.- 1994.- № 35.- ст. 338.

13. Анашкин Г. 3. Об ответственности за преступное посягательство против представителя иностранного государства // «Советское государство и право».- 1962.- № 4.- С. 125-126.

14. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // Право України, 1999, № 2, С. 92-95.

15. Антонян Ю.М. Жестокость в нашей жизни.- М.: ИНФРА, 1995.- 303 с.

16. Бантышев А.Ф. Уголовная ответственность за особо опасные преступления против государства (основы квалификации): Монография.- К.: Изд-во НА СБУ, 2000.- 136 с.

17. Белогриц-Котляревский Л. С. Очерки русского уголовного права. Общая и особенная часть: Лекции.- К.-Х.: Южно-русское книгоизд. Ф. А. Йогансона, 1896.- 671 с.

18. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и особенная части.- К.-Х.: Южно-русское книгоизд. Ф. А. Йогансона, 1903.- 618 с.

19. Бехтерев Ю. В. Культурно-просветительская работа среди заключенных и участие в ней медперсонала //Административный вестник.- 1927.- № 6.- С. 22-29.

20. Бехтерев Ю. В. Уральский областной трудовой дом для несо-вершеннолетних правонарушителей // Административный вестник.- 1926.- № 2.- С. 23-29.

21. Борисов В.І., Ємельянов В.П. Науковий семінар з проблем боротьби з тероризмом та злочинами терористичної спрямованості // Вісник Академії правових наук України.-1998.-№ 4.

22. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основание в советс-ком уголовном праве.- М.: Юрид. лит., 1963.- 276 с.

23. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.: Юр.лит., 1967. – 240 с.

24. Веретенников В.И. История тайной канцелярии Петровского времени..- Харьков: Типография «Печатное дело», 1910.- 306 с.

25. Волк С.С. Народная воля, 1879-1882.- М.-Л.: Наука, 1966.- 491 с.

26. Воскресенский Н.А. Законодательные акты Петра. Акты о высших государственных установлениях. – М.- Л.: Изд. Ак. наук СССР.- Т.1.- 602 с.

27. Галкин В.М. Система поощрений в советском уголовном праве // Сов. гос -во и право. – 1977.- №2. – С.91-96.

28. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // Основные направления борьбы с претсупностью. – М.:Юрид. лит., 1975.- С. 53-55.

29. Гельфер М.А. Уголовное законодательство Китайской народной республики: Учеб. пособие для студентов ВЮЗИ.- М.: Госюриздат, 1955.- 60 с.

30. Гельфер М.А. Уголовное право зарубежных социалистических стран. Часть особенная: Учебное пособие – М., ВЮЗИ, 1978.- 95 с.

31. Герберштейн С. Записки о Московии / Перевод с латинского и базельского издания 1556 г. И. Анонимова. – Спб, 1886.- 131 с.

32. Герцен А.И.: Собр. соч. в 30 томах / Ред. коллегия В.П. Волгин (глав. ред.) и др.- М.: Изд. Ак. наук СССР, 1960.- Т.19: Статьи из «Колокола» и другие проризведения 1866-1867 годов.- 572 с.

33. Глушков В.А. Політико-правові аспекти становлення боротьби з тероризмом в Україні // Український часопис прав людини. – 1996. - № 2. – С. 31 –35.

34. Гнатенко П И. Национальный характер: мнфы и реальность.- К.: Вища школа, 1984.- 152 с.

35. Григорьев И., Кацман В. Убийство Щербаня. – City, 1996, 19 ноября, С. 3.

36. Голик Ю.В. Позитивные стимулы в уголовном праве (Понятия, содержание, перспективы): Дисс…докт. юр. наук в виде научного доклада.- М., 1994.- 250с.

37. Голикова Н.Б. Политические процессы при Петре І. По материалам Преображенского приказа. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1957.- 337с.

38. Горбачевський В. Я. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення // Право України.- 1999.- № 5.- С. 58-61.

39. Государственные преступления / А. Владимиров, П.Ф. Гришанин, Н.И. Загородников и др./ Под ред. М.И. Якубовича, В.А. Владимирова.- М.: ВШ МООП РСФСР, 1961.- 228 с.

40. Гуров А.И. Красная мафия. - М.: СТ “Самоцвет”: МИКО “Коммерч. вест.”, 1995. – 328 с.

41. Гюнтер А. Общая часть: Контрреволюционные преступления. –– Харьков: Юр. изд-во Наркомюста, 1929.- 156с.

42. Дементьев В.И. Феномен политического терроризма: концептуальный аспект // Социолог. исследования.- 1991.- № 5.- С.47- 53.

43. Дурдинець В.В. Виступ в Національній академії внутрішніх справ України (10 червня 1998 р.) // Науковий вісник НАВСУ. – 1998 - № 2.

44. Дьяков С. В. Государственные преступления (против основ конституционного строя и безопасности государства) и государственная преступность.—М.: Издательство НОРМА, 1999. — 320 с.

45. Дьяков С.В., Игнатьев А.А, Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления.- М.: Юрид. лит., 1988.- 224 с.

46. Дьяков С.В., Игнатьев А.А., Лунеев В.В., Никулин С.И. Уголовное право.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА . М,1999. – 416 с.

47. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права и их значения в деятельности органов внутренних дел: Уголовное пособия.- Хабаровск: Хабаровская школа МВО СССР, 1989.- 108 с.

48. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психи-ческими аномалиями как комплексная проблема // Личность преступника и уголовная ответственность. Межвуз. науч. сб.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1979.- Вып. 1.- С. 104 –118.

49. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями // Сб. науч. работ.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. С. 72-80.
50. Емельянов В.П. Терроризм как явление и как состав преступления / НИИ изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины.- Х.: Право, 1999.- 269 с.

51. Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості // Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. – Харків, 1997. – 160 с.

52. Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів // Право України. – 2000.- № 1.- С. 98 -99.

53. Ємельянов В. Питання уніфікації складів злочинів з елементами тероризування // Вісник Академії правових наук України. - 2000.- № 4.- С. 141 –145.

54. Ємельянов В. П. Тероризм і злочини терористичної спрямованості. – Х.: “Рубікон”, 1997. – 176 с.

55. Ємельянов В. Терористичний акт і акт тероризму // Вісник Академії правових наук України. - 1999.- № 3.- С. 166 –171.

56. Ефремова Г. Х., Лежаева Г. Ш., Ратинов А.Р., Шавгулидзе Т. Г. // Общественное мнение и преступление..- Тбилиси, 1984. – С. 190 –191.

57. Жижиленко А. А. Спорные вопросы уменьшенной вменяемо¬сти и уголовный кодекс РСФСР // Право и жизнь.- 1924.- Кн. 7-8.- С. 39-48.

58. Жижиленко А. А. Эволюция понятия уменьшенной вменяемости // Право и жизнь.- 1924.- Кн. 5-6.- С. 37-47.

59. Загородников Н.Н. Значение объекта преступления при определении меры наказания по советсткому уголовному праву // Труды Военно-юридической академии.- Выпуск Х.- М., 1949. – С. 23-27.

60. Замковой В.И., Ильчиков М.З. Терроризм – глобальная проблема современности.- М.: Институт международного права и экономики, 1996.- 80 с.

61. Злобин Г.А., Келина С.Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно-опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права. - М., 1978.- С. 102- 119.

62. Злобин Г.А. Основания и принципы уголовно-правового запрета // Советсткое государство и право.- 1980.- № 1.- С. 75-76.

63. Золотий рядок в історії нашої держави: 3 виступу Президента України Леоніда Кравчука на урочистому засіданні, присвяченому першій річниці проголошення незалежності України 22 серпня 1992 р. // Голос України. - 1992.-26 серпня. - С. 2.

64. История терроризма в России в документах, биографиях, исследованиях / Автор-составитель О.В. Будницкий.- Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.- 576 с.

65. Іванченко Р. П. Україна від Кия до Кравчука: Короткий нарис історії української державності. - К.: Український письменник, 1992.- 47 с.

66. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступлений. - М.: Юриди¬ческая литература, 1974. – 231 с.

67. Касинюк Л.А. Основи конституційного права України.- Х.: ТОВ “Одісей”, 1997.- 160 с.

68. Келина С.Г. Некоторые направления совершенствования уголовного законодательства // Сов. гос. и право.- 1987. - № 5. – С. 65 –71.

69. Кладков А.В. О мотивах и целях умышленного убийства в связи с выполнением потерпевшим служебного и общественного долга // Вопросы уголовного права, процесса и криминалистики.- Пермь: Пермский ун-т, 1969.- С. 3-35.

70. Клягин В.С. Некоторые вопросы теории и практики борьбы с особо опасными преступлениями против государства.- Минск: “Вышейша школа”, 1976.- 208 с.

71. Клягин В.С. Ответственность за особо опасные государственные преступления. – Минск: «Вышейш. школа», 1973, - 286 с.

72. Ковалев Э.Г., Малышев В.В. За кулисами террора. - М.: Юрид. лит., 1985.- 239 с.

73. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. доктор юридических наук, профессор А.В. Наумов. – М.: Юристъ, 1996. – 824 с.

74. Конституційне право України / Городецький О.В., Корнієнко М.І., Кравець Є.Я. та ін./ Под ред. В.Ф. Погорілка.- К.: Наукова думка, 1999.- 734 с.

75. Конституция (Основной закон) Союза советских социалистических республик. Конституции (Основные законы) Союзных Советских Республик.- М.: Юрид. лит., 1978. – 576 с.

76. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки / В.Ф. Опришко, М.І. Єрофеєв, В.К. Лисичко та ін.; Інститут законодавства Верховної Ради України.-Київ, 1997.- 122 с.

77. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны в СССР: автореф. дис… доктора юрид. наук.- М.. 1981. – 35 с.

78. Коржанский Н.И. Объект посягательства и квалификация преступления.- Волгоград: Волгоградская ВСШ МВД СССР, 1976.- 120 с.

79. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. – К.: Атіка, 2001.- 432 с.

80. Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України // Право України.- 1995.- № 11.- С. 69-73.

81. Корчинский А., Семенов Д. Наталью Ветренко забросали гранатами, а Бориса Олейника застрелили! – Сегодня, 1999, 5 октября, С. 6 –7.

82. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. - К., 1989. -736 с.

83. Костров Г.К. О содержании угроз в уголовном законе // Вестник МГУ: Серия Право, 1970.- №4. – С. 54-63.

84. Костров Г.К. Реальная угроза в уголовном праве // Правоведение.- 1974.-№3.- С. 58-64.

85. Костров Г.К. Уголовно-правовое значение угрозы. Автореф. дис…канд. юрид.наук.- М., 1970.-19 с.

86. Котюк В.О. Основи держави і права. - К.: Вентурі, 1995. – 176 с.

87. Краснополина Б.А. Основные вопросы уголовного права Народной республики Болгарии.- М.: Госюриздат, 1960.- 327 с.

88. Краткий психологический словарь / Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского.- М.: Политиздат, 1985. – 431 с.

89. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник для юрід. вузів і фак. / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Х.: Право, 1997.- 368 с.

90. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник для юрід. вузів і фак. / Проф. Матишевський П.С.- К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.

91. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько В.М. та інші). Відпов. редактор Шакун В.І.- К.: НАВСУ – Правові джерела, 1999. – 896 с.

92. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.- М.: Издательство Московского ун-та, 1972.- 352 с.

93. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления.- М.: Госюриздат, 1960.- 244 с.

94. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений.- М.: Госюриздат, 1963.- 324 с.

95. Кудрявцев В.Н. Конфликт и насильственное преступление.- М.: Наука, 1991.- 174 с.

96. Кузнецова Н.Ф., Лотарь В. Уголовное право ФРГ.- М.: Изд-во МГУ, 1980.- 213 с.

97. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву: Автореф. дис…канд. юрид.наук.- М., 1953.-17 с.

98. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность.- Изд-во МГУ, 1969.- 232 с.

99. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Издательство Московского университета, 1984. – 184 с.

100. Кутовая Н. Впервые в Киеве арестована организованная группа убийц, выполнявшая заказы на устранение государственных чиновников. – Факты, 2000, 12 мая, № 84 (0661), С.1-2.

101. Кутовая Н. Руководство МВД заявляет: причастность экс-премьера Павла Лазаренко к трем заказным убийствам доказана. – Факты, 2000, 13 июля, № 125(0702), С.2.

102. Левит А. Мэра Одессы должен был убить чемпион Советского Союза по стрельбе. – Факты, 1999, 6 июля, С. 6.

103. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України.- К.: Знання, 2000.- 182 с.

104. Люблинский П. И. Роль психопатической лаборатории в деле борьбы с преступностью // Право и жизнь.- 1923.- Кн. 9-10.- С. 42-64.

105. Лютов К. Современные тенденции в развитии уголовного права НРБ // Советское государство и право.- 1985.- № 11. – С. 47 - 49.

106. Маковський В.І. Пропащий час напіввідродженого існування. Історіографічні джерела становлення української державності // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ України.-1996.- №1.- С. 50-57.

107. Мамчур В. Проблема визначення поняття вбивства в кримінальному праві України // Право України, 1999, № 3, С. 71-73.

108. Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения / Подготовил к печати И.И. Прейс.-Т. 1: Работы К. Маркса за 1842-1844 г.г – Ф. Энгельса за 1839-1844 г.г.- М.: Политиздат, 1978. – 699 с.

109. Материалы IV Советско-западногерманского симпозиума по криминологии, уголовному праву и процессу: (Киев, 8-10 октября 1987 года). - К., 1990.- 130 с.

110. Мельник М., Хавронюк М. Вбивство на замовлення: деякі аспекти кримінологічної характеристики та проблеми кваліфікації // Право України.- 1997.- № 7.

111. Мишунин П. Г. Очерки по истории советского уго¬ловного права, 1917—1918 г.г.- М.: Госюриздат, 1954.- 232 с.

112. Мохончук С.М. Уголовная ответственность за терроризм: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Университет внутренних дел.- Х., 1999.- 187л.

113. Мухаев Р.Т. Политология: учебник для вузов.- М.: «Издательство ПРИОР», 1998. - 368 с.

114. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій.- К.: Знання, 2000.- 771с.

115. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.- 656 с.

116. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші. – 6-е вид., допов.- К.: А.С.К., 2000.- 1120 с.

117. Научно-практический комментарий к Закону об уголовной ответственности за государственные преступления / Отв. ред. В.Ф. Меньшагин, П.С. Ромашкин.- М.: Госюриздат, 1960.- 72 с.

118. Національна безпека України: сучасний стан, проблеми та напрямки її вирішення (наукова доповідь). - К., 1996. – 198 с.

119. Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право. – М.: Наука, 1990.- 256 с.

120. Нисихира Хароу. Обоснование права государства на осуществление уголовного наказания // Вестник Московского университета. Серия ІІ. Право. - 1991. - №2. - С.72-74.

121. Оглядово –аналітична довідка ГУКР МВС України «Про стан боротьби з умисними вбивствами, вчиненими на замовлення та на грунті протистоянь між злочинними угрупуваннями на території України до 1998 року» від 13 січня 1999 р. – С. 1-4.

122. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов/ Под ред Н.Ю. Шведовой.- 14-е изд., стер.- М.: Рус.яз., 1983.- 816 с.

123. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и дискриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева.- М.: Наука, 1982.- 304 с.

124. Особо опасные государственные преступления / Богатиков Д.И., Бушуев И.А., Игнатов А.Н. и др. / Под общ. ред. В.И. Курлянского и М.П. Михайлова.- М.: Юрид. лит., 1963.- 216 с.

125. Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства на замовлення // Право України, 1999, № 2, С. 31-35.

126. Пионтковский А.А. Вопросы общей части уголовного права в практике судебно-прокурорских органов. - М.: Госюриздат, 1954. – 103 с.

127. Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д. Курс советского уголовного права. Особенная часть.- т. IV.- М.: Государственное издательство юридической литературы, 1955.- 800 с.

128. Познышев С. В. Учебник уголовного права. Очерк основных начал общей и особенной части науки уголовного права. М.: 1923.- 280 с.

129. Полянский Д.С. Доклад на второй сессии Верховного совета СССР пятого созыва 25 декабря 1958 года // «Правда». - 26 декабря 1958 года.

130. Полянский Н. Н. Уголовное право и уголовный суд Англии.- М.: Юрид. лит., 1969.- 400 с.

131. Постанова Верховної Ради України № 3/97 від 16.01.97 «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України - 1997. - № 10. – С. 149-156.

132. Постановление Пленума Верховного суда СССР от 13 марта 1963 года №2 // Сборник Постановле¬ний Пленума Верховного суда СССР. 1924 -1974. - М.; Известия, 1974. – 384 с.

133. Почепцов Г. Безпека держави // Голос України. - 1992. - 16 вересня.- С.5-6.

134. Появилась новая партия…// «Вечерние вести».- 28 сентября 2000.- С.2.

135. Проблемы истории феодальной России. Сборник статей к 60-летию проф. В.В. Мавродина / Отв. ред. А. Л. Шапиро– Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971.- 271 с.

136. Проект Кримінального кодексу України (підготовлений робочою групою КМ України) // “Іменем закону”.- 16 грудня 1994 року.- №50.- С. 1-16.

137. Проект Кримінального кодексу України (підготовлений авторським колективом на чолі з заслуженим юристом України, доктором юридичних наук, професором В.М.Смітієнком у проекті Кримінального Кодексу України, який був підготовлений за завданням Комісії (тепер Комітету) Верховної Ради України з питань правопорядку і законності та внесений народним депутатом О.Б.Матковським на розгляд Верховної Ради в першому читанні) // “Іменем закону”.- 16 травня 1997 року.- № 20.- С. 1-16.

138. Псковская судная грамота: Фототипия и транскрипция / Пер. и коммент. проф. И.И. Покосина / Под ред. проф. К.В. Сивкова.- М.: Учпедгиз, 1952.- 160 с.

139. Раушнинг Г. Говорит Гитлер; Зверь из бездны / Перевод, сост., авт. предисл. А. Егазаров. – М.: МИФ, 1993.- 382 с.

140. Реннеберг И. Объективная сторона преступления / Пер. с нем. Под ред. и с предисл. проф. А.А. Пионтковского.- Госюриздат, 1957.- 88 с.

141. Российское законодательство Х – ХХ в: В 9 т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова.- М: Юрид. лит.., 1984.- Т. 1: Законодательство Древней Руси. - 432с.

142. Российское законодательство Х – ХХ в: В 9 т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова.- М: Юрид. лит.., 1984.- Т. 2: Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства.. – 519 с.

143. Российское законодательство Х – ХХ в: В 9 т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова.- М: Юрид. лит.., 1984.- Т. 4: Законодательство периода становления абсолютизма. – 511 с.

144. Российское законодательство Х – ХХ в: В 9 т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова.- М: Юрид. лит.., 1984.- Т. 6: Законодательство первой половины ХІХ века. - 431с.

145. Российское законодательство Х – ХХ в: В 9 т. / Под общ. ред. О.И. Чистякова.- М: Юрид. лит.., 1984.- Т. 9: Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. - 352с.

146. Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1982. – 96 с.

147. Сборник действующих постановлений Пленума и директивных писем Верховного суда СССР 1924-1944 гг.- М.: Юрид. лит,1946.- 227с.

148. Сергеевич В.И. Лекции и исследования по истории уголовного права.- СПб: Тип. А. Траншеля, 1883. – 997 с.

149. Сергеевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям. – Петроград: Тип. М. М. Стасюлевича, 1915.- 395 с.

150. Силагадзе М. Взаимосвязь доказывания и квалификации // Социалистическая законность. - 1986.- №5. - С.49-52.

151. Скрынников Р.Г. Россия в начале XVII в. «Смута».- М.: Мысль, 1988.- 284 с.

152. Словарь русского языка: В 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус.яз., Под ред. А.П. Евгеньевой.- 2-е изд., испр. Т.1. А – Й. 1981. 698 с.

153. Служба безопасности констатирует участившиеся в последнее время факты женитьбы чеченцев на гражданках Украины // Факты и комментарии. - 05.10.99. - С. 2.

154. Смирнов Е. А. Особо опасные государственные преступления / Вопросы квалификации в связи с применением уголовно-правовой нормы /.- К.: «НИ и РИО», 1974. – 180 с.

155. Собрание определений УКК ВС УССР за 1925 г., Вып. 2. (Опред. УКК ВС УССР от 28 марта 1925 г. по д. Савченко и Дроботька. (см. «собр. опр. УКК ВС УССР» за 1925 г. вып. 2.)

156. Собрание опред. УКК ВС УССР за 1925 г., Вып. IV, под №245 и Собрание определений УКК ВС УССР за 1925 г., Вып. V, №338. (Опред. УККВС УССР от 28 мая 1922 года.(«Собр. опред. УКК ВС УССР» за 1925 г., вып. IV, под №245. ср. опд. по д. Филоненко и др. (от 25 июля 1925 г. - «Собр. опр. УКК ВС УССР» за 1925 г. вып. V, №338.)

157. Советское уголовное право. Часть Особенная: Учебник для юрид. ин-тов и фак. / Под ред. проф. В.Д. Меньшагина и др.- М.: Изд-во Московского ун-та, 1964.- 448 с.

158. Сотула О.С. Мотивація злочинної поведінки при скоєнні політичних вбивств та вбивств на замовлення, та пов’язані з цим соціально-правові проблеми // Правова держава. – 2000. - №2.- С. 134-138.

159. Сотула О.С. Посягання на життя державного діяча: проблеми визначення та кваліфікації // Правова держава.- 2001.- № 3.- С. 106-110.

160. Стифен, Джемс Фиц – Джемс. Уголовное право Англии в кратком очертании / Перев. В. Спасович. - СПб. - В. Ковалевский, 1865.- 11с.

161. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: Теоретичний погляд: Науковий нарис.- Одеса: Астропринт, 2001.- 84 с.

162. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995.

163. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа.-1988.- 198 с.

164. Терроризм: психологические нормы и правовые оценки («круглый стол») // Гос. и право. – 1995. - № 4. – С. 20-47.

165. Тоболкин П.С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм.- Свердловск, 1983.- 176 с.

166. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1951. – 387 с.

167. Турецкий М.В. Особо опасные государственные преступления.- М.: Юрид. лит., 1965.- 88 с.

168. Уголовное законодательство Украинской ССР / Под ред. В.В. Сташиса.- М,: Юр. лит., 1971.- 544 с.

169. Уголовный кодекс Индии: Закон 10 мая 1860 года / Под ред. и с предисловием Б.С. Никифорова - М.: Изд. иностр. лит., 1958.- 240 с.

170. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Кузнецова Н.Ф., Решетникова Ф. М.- М.: Зерцало, 1998.- 218 с.

171. Уголовный кодекс Украины: Комментарий: Под редакц