СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину 13

РОЗДІЛ 2. Готування до вчинення злочину 34

2.1. Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки готування 41
2.2. Спеціальні види готування 54
2.3. Відповідальність за готування до вчинення злочину 59
2.4. Відмежування готування до вчинення злочину від
виявлення наміру 64

РОЗДІЛ 3. Замах на вчинення злочину 73

3.1. Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки замаху 75
3.2. Основні види замаху 89
3.3. Спеціальні види замаху 96

РОЗДІЛ 4. Закінчений злочин 104

4.1. Матеріальний склад злочину 107
4.2. Формальний склад злочину 112

РОЗДІЛ 5. Добровільна відмова від вчинення злочину 124

5.1. Добровільна відмова від розпочатої злочинної діяльності як підстава, що виключає кримінальну відповідальність 124
5.2. Відмежування добровільної відмови від дійового каяття 148

ВИСНОВКИ 158

Список використаних джерел 170

ВСТУП
Актуальність теми.
Злочин – це історичний феномен, який в поєднанні з своїми особливостями завжди є в центрі уваги. Ще з того часу, як існує цивілізація і культура, людина вимушена жити в середині створеного ними нормативно-ціннісного простору. Її активність направляється, регулюється, стримуються впливом на неї соціальних норм і цінностей, які призначені стимулювати діяльність і блокувати деструктивні наміри і зусилля. Тоді, коли функція блокування не спрацьовує і людські дії виходять за межі правових норм цивілізованого суспільства, виникає феномен протиправності.
Злочин – надзвичайно розповсюджене явище. Гіпотеза про те, що цивілізація має потребу в злочинах і тому породжує їх, для багатьох є аксіомою і розглядається як нормальна функція суспільства. Така думка базується на твердженнях про те, що суспільству потрібні конфлікти, авантюри, дух небезпеки, джерела гострих відчуттів… Там, де потреба в останніх відсутня, приводить цивілізацію в занепад [174] ).
З іншої позиції злочин – зло, яке породжується конкретною людиною і направлене проти людини [7] ). В цьому випадку злочин виступає як наслідок нездатності суб’єктів знайти дозволені форми вирішення життєвих протиріч. Дана позиція є більш вдалою та справедливою і відповідає потребам сьогодення, виходячи з необхідності захисту основних прав людини. Сам термін “злочин” можна вжити в двоякому значенні. З одного боку, цим терміном визначаються всі передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні дії, які тягнуть в силу їх суспільної небезпеки покарання [138] ). З другого боку, у чинному законі злочин визначається як закінчений акт. В той же час ст.ст. 14, 15 КК України передбачають готування до вчинення злочину та замах на злочин.
Не зважаючи на значну кількість визначень понять злочину, жодне з них цілком не розкриває його суті, його основоположних причин, а також причин, з яких окремі злочини не доводяться до кінця. Саме тому феномен злочину, а також все, що з цим явищем пов’язане, завжди привертали і продовжують привертати увагу вчених-науковців, оскільки він є джерелом наукових досліджень.
Злочин – це складне, багатоступеневе та динамічне явище. Отже, боротьба з ним повинна проводитись не тільки в загальному, але й в кожному конкретному випадку його вчинення. Тому, на цьому етапі, не останню роль відіграє правильне визначення в кримінальному законі поняття стадій вчинення злочину. Це в свою чергу виправдовує існування системи кримінальних покарань, основним завданням якої є запобігання злочинам в майбутньому.
Умисним злочином, як правило, є цілеспрямована, свідома діяльність, яка складається із певних етапів (стадій). Вчиняючи його, здійснюючи задумане, особа спочатку якнайкраще виконує підготовчі дії, а лише потім переходить до виконання запланованого. Якщо таке діяння завершено і мета, яку було заплановано, досягнута, тоді мова йде про закінчений злочин. Якщо ж діяння не завершено через причини, які не залежать від волі винного, необхідно встановити і оцінити саме цей етап (стадію), на якому злочинна діяльність була перервана. Як свідчить аналіз слідчо-судової практики, на території України питома вага так званих підготовлених злочинів має тенденцію до зростання. Це зумовлено, насамперед, тривалою політичною, економічною, фінансовою, енергетичною кризою, зростанням організованої та корумпованої злочинності. Частка заздалегідь обдуманих злочинних посягань, які проходять передбачені законом всі стадії злочину, і в результаті поглинаються останньою, згідно з проведеним нами дослідженням, сягнула вже понад 60%. Причому, слід зауважити, що розкриття цих злочинів мінімальне, оскільки чітко спланований, продуманий та виконаний злочин розкрити набагато важче і складніше.
Саме тому для суспільних відносин, які охороняє кримінальний закон, становлять небезпеку не лише закінчені, тобто цілком виконані злочини, але й умисні дії, що створюють умови для подальшого вчинення злочину, а також і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення, але, які не призвели до закінчення злочину через певні причини. Через це такі дії є суспільно небезпечними і за їх вчинення в законі передбачена кримінальна відповідальність.
Отже, актуальність і доцільність існування стадій вчинення злочину зумовлена сучасною необхідністю, оскільки перерване посягання на одному із етапів незакінченої злочинної діяльності (готування чи замаху) зменшує суспільно небезпечні наслідки, а в окремих випадках взагалі їх відвертає. Іншими словами, стадії вчинення злочину, а зокрема їх виявлення, є важливими для попередження завдання реальної, іноді більш тяжкої шкоди державним, суспільним чи особистим інтересам громадян. Відвернення злочину в період підготовчих дій або в момент, коли його вчиняють, але до його закінчення, дозволяє не допустити фактичного завдання шкоди, а також зберегти цінності, які охороняються кримінальним законом.
Визначення стадій вчинення злочину має також важливе значення і є актуальним під час розмежування закінченого злочину і незакінченого, для правильної юридичної кваліфікації вчиненого, для визначення суспільної небезпечності вчинених дій і особи винного. Крім того, встановлення конкретної стадії вчинення злочину, а також причин, через які злочин не було доведено до кінця, дозволяє судовим органам індивідуалізувати покарання в цілях досягнення, передбаченої законом, мети покарання. Тим самим забезпечуються гарантії прав та свобод громадян, які закріпленні в ст. 61 Конституції нашої держави.
Аналіз законодавства, літературних джерел, судової практики, а також необхідність дотримання прав людини у демократичному суспільстві, дозволяє стверджувати, що на сьогодні вирішення проблеми стадій вчинення злочину потребує якісно нових підходів щодо її розуміння. Тому є нагальна потреба у комплексному науковому аналізі всіх багатогранних аспектів даного поняття, з урахуванням специфіки стадій вчинення злочину і різноманітності підходів щодо цієї проблеми.
Питання, які висвітлені автором в дисертації, набувають особливого значення в світлі прийняття нового Кримінального кодексу України. Подальша розробка цієї проблеми повинна сприяти вдосконаленню правотворчої та правозастосовчої діяльності. Саме ці, вище вказані, аспекти і обумовили її актуальність та необхідність кримінально-правового дослідження у сучасних умовах.
Ступінь наукової розробки теми. Насамперед, слід зазначити, що в історії кримінального законодавства завжди приділялась значна увага стадіям вчинення злочину. Ще в “Уложениях о наказаниях уголовных и исправительных” 1885р. статтями 8-11 були передбачені стадії вчинення злочину, зокрема їх види, ознаки та особливості розмежування.[190] ) В післяреволюційний період професор П.Г. Мішунін на підставі аналізу значного законодавчого матеріалу зазначав, що питання стадій розглядались і в цілій низці законів 1917-1918 років. В радянській юридичній літературі є доволі значне число робіт, в яких приділялась увага тим чи іншим сторонам вчення про стадії вчинення злочину. Ця тема завжди займала значне місце у всіх підручниках і навчальних посібниках радянського кримінального права.
В підручниках, дисертаціях, монографіях і статтях суттєво були розроблені актуальні питання, що стосуються стадій вчинення злочину. У своїх працях це питання порушували: Акопов А.А., Дурманов Н.Д., Іванов В.Д., Караулов В.Ф., Кузнецова Н.Ф., Піонтковський А.А., Скибицький В.В., Тишкевич І.С., Лясс Н.В., Благов Є.В., Трайнін А.Н., Яценко С.С. та інші знані науковці. Найбільш відомими працями даних авторів є: “Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву” (Дурманов Н.Д.), “Стадии совершения преступления” (Караулов В.Ф.), “Ответственность за приготовление и покушение на преступление по советскому уголовному праву” (Кузнецова Н.Ф.), “Приготовление и покушение по советскому уголовному праву” (Тишкевич И.С.), “Добровольный отказ от преступления” (Акопов А.А.), “Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву” (Панько К.А.), “Деятельное раскаяние и его значение для органов внутренних дел в борьбе с преступностью” (Никулин С.И.).
При цьому варто наголосити, що питання стадій вчинення злочину, зараз уже не мають такого поширення серед вітчизняних науковців. Монографічні, дисертаційні чи інші комплексні дослідження цієї проблеми в Україні відсутні. Однак, це не свідчить, що відпала необхідність досліджувати цю тему, оскільки ліберально-демократичне суспільство вимагає нових підходів до вирішення кримінально-правових проблем, як до поняття стадій вчинення злочину, так і до юридичних особливостей кожної стадії зокрема.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка на теоретичному рівні проблем, що стосуються стадій вчинення злочину, вивчення специфічних властивостей кожної із них, а також призначення покарання за попередню злочинну діяльність. Автор в роботі бере до уваги різноманітні підходи до цієї проблеми, а також визначив конкретну власну думку щодо дискусійних питань.
Відповідно до поставленої мети автором зосереджена увага на наступні основні завдання даної проблематики.
 проаналізувати стан наукової розробки проблеми стадій вчинення злочину в кримінальному праві;
 подати поняття, визначити зміст стадій вчинення злочину за чинним кримінальним законом України, розглянути їх види та значення при призначенні покарання або звільнення від кримінальної відповідальності;
 провести детальний юридичний аналіз кожної із стадій, зокрема виявити і простежити об’єктивні і суб’єктивні ознаки стадій на основі практики застосування кримінального законодавства, зокрема їх особливостей в галузі боротьби з організованою злочинністю;
 розробити додаткові критерії відмежування стадій вчинення злочину між собою, в тому числі розмежування готування до вчинення злочину та виявлення наміру;
 визначити характер і ступінь суспільної небезпеки етапів діянь, розвиток яких припинився на будь-якій стадії, характер кримінальної відповідальності і караності осіб, що вчинили такі діяння;
 розширити коло умов правомірності добровільної відмови від вчинення злочину, а також розглянути їх місце та роль;
 узагальнити критерії розмежування добровільної відмови і дійового каяття;
 вказати та обґрунтувати власну думку щодо дискусійних питань та питань, які на сьогодні потребують якісно нових підходів для вирішення, зокрема щодо поняття стадій вчинення злочину, поняття готування, добровільної відмови від вчинення злочину, призначення і звільнення від покарання та інших питань;
 на основі проведеного дослідження сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінального та іншого законодавства України та розробити рекомендації щодо поліпшення сучасної правозастосовчої практики.
В цій роботі досліджуються, таким чином, специфічні питання, пов’язані з значенням стадій вчинення злочину для правильної кваліфікації дій конкретної особи. Дослідження стадій вчинення злочину в роботі розглядається в сукупності та взаємозв’язку правових норм Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України. Поставлені завдання випливають із сучасної прокурорської та судово-слідчої практики і тому потребують теоретичного аналізу.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають між державою в особі правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу із злочинністю і людиною, яка вчинила злочин. В зв’язку з незавершеністю злочинного наміру особи на етапі незакінченої злочинної діяльності характер зазначених суспільних відносин з кримінально-правової точки зору достатньо складний і потребує ґрунтовного дослідження.
Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують стадії вчинення злочину, їх види, питання добровільної відмови від вчинення злочину та дійового каяття; керівні роз’яснення Верховного Суду України та судова практика з приводу розглядуваної проблематики, а також вітчизняна та зарубіжна література.
Методологічною основою дослідження та його теоретичною базою є теорія пізнання, конкретні теоретичні положення кримінального права, слідча і судова практика.
В ході роботи над дисертацією автором були використані сучасні методи соціально-правового пізнання, які ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Зокрема, історико-правовий метод обрано для дослідження становлення інституту стадій вчинення злочину в кримінальному праві України. Системно-структурний та аналітичний методи використані як засоби з’ясування змісту понять “стадії” вчинення злочину, “готування” до злочину, “замах” та їх фактичного змісту. Порівняльно-правовий метод використано для подолання існуючих спірних та дискусійних проблем з приводу стадій вчинення злочину в кримінальному законодавстві України за допомогою адаптації досвіду інших держав щодо їх ефективного вирішення. За допомогою статистичного методу досліджувались тенденції слідчо-судової практики з приводу стадій вчинення злочину.
Як нормативні джерела використано Конституцію України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, що стосуються досліджуваних питань.
Емпіричну базу дисертації складають результати вивчення, за спеціальною схемою, понад ста архівних кримінальних справ, пов’язаних з стадіями вчинення злочину, що розглядались судами Чернівецької області в 1992-1999 роках.
Зв’язок роботи з науковими програмами планами, тезами. Робота має безпосередній зв’язок з науковими програмами державного рівня. Дисертаційне дослідження виконано в рамках реалізації Комплексної цільової програми з попередження злочинності до 2005 року, а також згідно з планами науково-дослідницьких робіт Національної академії внутрішніх справ України, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, в якому з позицій кримінального права України розглянуті недостатньо розроблені правові та практичні питання, що стосуються стадій вчинення злочину.
 в роботі розроблено і подано своє нове, на основі спеціальної літератури та узагальнення матеріалів слідчо-судової практики, оригінальне визначення поняття стадій вчинення злочину;
 запропоновано внести це поняття стадій вчинення злочину в кримінальний закон;
 аргументовано необхідність введення в КК України, окремою статтею, строку та розміру покарання за незакінчений злочин при призначенні покарання;
 проаналізовано можливість стадій вчинення злочину не лише при прямому умислі, але й при непрямому;
 розроблено нову редакцію поняття готування до злочину, зміст якої охоплює всі можливі дії на цій стадії, зокрема, крім передбачених в законі дій, ще й мотивація, планування, вибір мети та об’єкту;
 визначено три основних види готування (завершене, незавершене та невдале);
 запропоновано розглядати практику незаконних формувань, діяльність яких пов’язана з такими фоновими явищами як наркоманія, проституція, гомосексуалізм, не як готування до злочину, а як склад закінченого злочину “Створення злочинної групи для заняття антисуспільною діяльністю, з корисливою метою, рекомендовано внести цей склад злочину в Особливу частину Кримінального кодексу України;
 висловлено і аргументовано свою своєрідну точку зору щодо можливості добровільної відмови на стадії закінченого замаху;
 подано нову, більш повну та обґрунтовану, дефініцію добровільної відмови від вчинення злочину;
 запропоновано розширене коло умов правомірності добровільної відмови від вчинення злочину;
 визначено нове поняття дійового каяття та рекомендовано внести його в кримінальний закон України.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що теоретичні висновки, які випливають з проведених досліджень та узагальнень, можуть бути використані в правотворчій діяльності державних органів взагалі та під час внесення змін до Кримінального кодексу.
Крім того, практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані правоохоронними органами в якості рекомендацій.
Дисертаційні ідеї мають в собі й навчально-педагогічний потенціал, - вони є узагальненням змісту дидактичних розробок в теорії кримінального права, а це дає змогу сподіватися, що дисертація стане в пригоді у навчально-виховному процесі.
Апробація результатів дисертації. Наукові результати досліджень обговорювались на Регіональній конференції “Захист прав людини в Україні” (Львів, 13,14 лютого 2001 р.) та науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні” (Тернопіль, 28 лютого 2001р.). Автором подано пропозиції до внесення змін і доповнень у Кримінальний кодекс України, який розроблявся у Верховній Раді України, стосовно нової редакції норм щодо стадій вчинення злочину.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано п’ять наукових статей у фахових виданнях.
Структура роботи зумовлена її метою і поставленими завданнями. Дисертація складається з вступу, 5 розділів, які об’єднують 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 181 сторінка.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Виходячи, із проведеного в ході роботи комплексного дослідження автор вважає за доцільне викласти наступні основні висновки:

1. Стадії вчинення злочину – це сукупність етапів злочину, що мають самостійне юридичне значення, які він проходить ступенево в своєму розвитку по висхідній від моменту задуму або підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно небезпечних наслідків, що вказані у законі, для матеріальних складів.
2. Для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, становлять небезпеку не лише закінчені, тобто цілком виконані чи доведені до кінця злочини, але й такі умисні дії, що виражаються у створенні умов для подальшого вчинення злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не призвели до його закінчення з причин, що не залежали від волі винного.
3. Кримінально-правове поняття стадій злочинної діяльності відповідає розвитку злочину в реальній дійсності, воно відображає цей об’єктивний процес.
4. Умисна злочинна діяльність, як передбачено в законі, проходить в три етапи. Відповідно розрізняють три стадії злочинної діяльності: готування до вчинення злочину, замах на вчинення злочину, закінчений злочин.
5. У злочині послідовно можуть здійснюватись всі три стадії. Але нерідко особа одразу реалізує свій злочинний намір, вчиняючи закінчений злочин, і тоді питання про стадії не виникає. Іноді винний виконує або першу стадію (готування), або другу (замах), і на цьому його злочинні дії зупиняються з причин, які не залежать від його волі. Якщо вчинено закінчений злочин, в якому послідовно здійснювались готування до нього і замах на нього, то дві перші стадії поглинаються третьою і відповідальність наступає тільки за закінчений злочин, при умові, що ці дії не містять ще й складу іншого закінченого злочину. Аналогічно вирішується питання і тоді, коли мали місце готування і замах: перша стадія поглинається другою.
6. Перші дві стадії – готування та замах – в теорії кримінального права прийнято об’єднувати поняттям “попередня або незакінчена злочинна діяльність”, оскільки вони мають місце до закінчення злочину, тобто передують його вчиненню і здійснюються не як самоціль, а для успішного його завершення.
7. Особливістю незакінченої злочинної діяльності, на відмінну від закінченого злочину, є неповне виконання тих ознак складу злочину, які передбачені відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу: неповне виконання об’єктивної сторони цього складу або відсутність суспільно небезпечних наслідків.
8. З суб’єктивної сторони готування і замах можливі тільки з прямим умислом. Непрямий умисел та необережність виключаються в силу того, що всі стадії разом взяті і кожна з них окремо, являють собою цілеспрямовану злочинну діяльність, при якій винний свідомо готує можливість злочинного посягання, починає вчиняти злочин і, якщо йому це вдається, доводить злочин до кінця.
9. Беззаперечно погоджуючись із вище наведеним, вважаємо, що чисто із теоретичної точки зору, попередня злочинна діяльність можлива також і з складною формою вини, тобто прямий умисел щодо діяння і необережність щодо можливих наслідків.
10. Із об’єктивної сторони стадії вчинення злочину виражають співвідношення фактично вчиненого діяння з, передбаченою кримінальним законом, специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа.
11. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення особою злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Тому, вважаємо, що строк чи розмір покарання за готування до злочину не повинен перевищувати половини максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України за закінчений злочин;
 строк і розмір покарання за замах на злочин не повинен перевищувати трьох четвертей максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого Кримінальним кодексом за закінчений злочин;
 наявність конкретної стадії вчинення злочину вимагає самостійної юридичної кваліфікації, що дозволяє більш точно і конкретно визначити зміст дій винного та, відповідно, їх суспільну небезпечність.
1. Готування до злочину – це самостійна стадія вчинення злочину, яка характеризується сукупністю таких форм, як мотивація злочину та його планування, вибір мети та об’єкта, підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
2. Основний зміст готування, як стадії вчинення злочину, полягає в умисному, тобто свідомому, цілеспрямованому створенні конкретних умов для вчинення злочину.
3. Фактично вчинені особою діяння можуть розцінюватися як стадія готування до злочину лише в тому випадку, коли вони були спрямовані на вчинення конкретного злочину. Тому, поряд з передбаченими в законі формами готування (підшукування та пристосування засобів і знарядь) доцільно було б передбачити такі форми, як мотивація та планування злочину, а також вибір мети та об’єкта, оскільки ці складові, в умовах сьогодення, при значному зростанні організованої злочинності, є невід’ємною частиною більшості умисних, тяжких чи особливо тяжких злочинів.
4. З об’єктивної сторони готування найчастіше здійснюється шляхом дії. Це може бути одна (виготовлення ножа для вбивства) або декілька однорідних чи різнорідних дій (придбання зброї, вербування співучасників, вступ з ними в попередню змову, організація засідки для вчинення розбійного нападу). Іноді, хоча й рідко, готування виражене у бездіяльності (касир, покидаючи роботу, залишає відкритим сейф для подальшого вчинення крадіжки його співучасниками).
5. В багатьох випадках підготовчі дії не є необхідними для вчинення злочину, останній може бути вчинено і без актів готування. Ці акти відіграють другорядну і випадкову роль у вчинені злочину.
6. Готування за своїм характером і змістом доцільно було б поділити на три види: завершене, незавершене та невдале готування. Такий поділ має важливе практичне значення, яке випливає із вимог ч.1 ст.68 КК України, в якій зазначено, що при призначенні покарання, судом обов’язково враховуються характер і ступінь суспільної небезпечності дій, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які злочин не було доведено до кінця.
7. З суб’єктивної сторони підготовчі дії завжди умисні, оскільки є усвідомленими, створюють умови для умисного злочину, про що зазначається в кримінальному законі (ч.1 ст.14 КК України). При цьому умисел виключно прямий і конкретизований. Особа, підшуковуючи або пристосовуючи засоби чи знаряддя, інакше створюючи умови для подальшого злочинного посягання, усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає можливість або неминучість вчинення з їх допомогою задуманого нею злочину та бажає його вчинення.
8. Деякі види готування до злочину відрізняються суттєвими специфічними особливостями. Тому зрозумілим є виділення окремих із них і віднесення їх до спеціальних видів готування. Сюди слід віднести невдалі підбурення і пособництво, організація та участь в організованій групі чи злочинній організації, а також закінчені склади злочину, які являють собою підготовчі дії до вчинення іншого умисного злочину, а також такі дії пов’язані із фоновими явищами.
9. Підготовчі дії не повинні вважатись злочином у разі, якщо ці дії за своїм характером малозначні і тому позбавлені суспільно небезпечного характеру або ж направлені на підготовку злочинів невеликої тяжкості, зокрема тих, які не тягнуть, як вид покарання, позбавлення волі.
10. Згідно з чинним законодавством готування до злочину є караним. Кваліфікація здійснюється за статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за злочин, до якого готувався винний, а також робиться посилання на відповідну статтю Загальної частини (ст.16 КК України). Строк чи розмір покарання за готування до злочину не повинен перевищувати половини максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
11. Готування до злочину чітко відрізняється від виявлення наміру. Виявлення наміру не підпадає під поняття кримінально-правових відносин. Згідно з принципом кримінального права – думки не караються, – а, отже, переслідувати за виявлення наміру недоцільно і незаконно.
12. Слід відрізняти виявлення наміру від погрози, оскільки погроза – це дії, які пов’язані із впливом на психіку людини і тому вони караються чинним законодавством, як самостійні, закінчені склади злочинів.
13. Відповідно до ч.1 ст.15 Кримінального кодексу України замахом є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
14. Характерною особливістю замаху, яка відрізняє його від готування є те, що при замаху об'єкту злочину спричиняється реальна шкода Небезпечність настання шкідливих наслідків чи повного завершення дій стають реальними. При замаху в діях особи вже містяться ознаки, передбаченого законом суспільно небезпечного діяння, які утворюють склад незакінченого злочину: об’єкт, наявність дій, які входять в об'єктивну сторону злочину, наявність умислу, ознаки суб’єкту злочину. Але при замаху, на відміну від закінченого злочину, немає деяких ознак об’єктивної сторони злочину, злочинного наслідку, вказаного у відповідній статті Особливої частини Кримінального кодексу чи повного завершення всіх дій, які утворюють об’єктивну сторону злочину.
15. Замах характеризується такими ознаками: наявністю умисної вини; активним (за загальним правилом) характером вчиненого; строгою направленістю (орієнтованістю) вчиненого, яка свідчить про наявність у винної особи конкретних мотивів та цілей, а отже і прямого умислу; злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного.
16. За суб’єктивними ознаками замах характеризується виною лише у формі прямого умислу.
17. Відповідно до статті 16 Кримінального кодексу України відповідальність за замах на злочин настає за статтею Загальної частини кодексу, а також за тією статтею Особливої частини кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. При призначенні покарання суд зобов’язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця і тому строк чи розмір покарання за замах на злочин не повинен перевищувати трьох четвертей максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого за відповідний закінчений злочин.
18. Поняттям замаху охоплюються досить різні дії злочинця з моменту посягання на об’єкт. В характері цих дій є значні відмінності, які відображають різні ступені суспільної небезпеки замаху, що не може не знайти відображення при вирішенні питання про відповідальність і призначення винному конкретної міри покарання в межах санкції чи навіть нижче нижчої межі, вказаної санкцією. В зв’язку з цим значного теоретичного і практичного значення набуває поділ замаху на закінчений та незакінчений.
19. Часто зустрічаються випадки, коли намагання особи завдати ту чи іншу шкоду об’єкту, що охороняється кримінальним законом не отримує логічного завершення. Більше того, шкода не може бути завдана в силу того, що розпочате посягання приречене на невдачу і не може призвести до закінченого злочину. Причинами цього є помилки суб’єкта по відношенню до окремих елементів того чи іншого об’єкта, засобів, розвитку причинного зв’язку. Саме тому теорія кримінального права виділяє спеціальні види замаху: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. В теорії кримінального права розрізняють також замах з абсолютно непридатними засобами та непридатними за даних умов.
20. Деякі випадки замаху заслуговують спеціального розгляду, оскільки вони відрізняються специфічними рисами. Це пов’язано або з особливостями ситуації, або з помилкою особи, або ж з особливостями об’єктивної сторони складу злочину. Це, зокрема, відхилення дії, наявність помилки в обставинах, суттєвих для складу злочину.
21. Закінченим злочином визнається вчинення винним дій, у яких повністю містяться об'єктивні і суб'єктивні ознаки конкретного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини Кримінального Кодексу.
22. Для встановлення завершеності злочину необхідно, в кожному випадку, встановити момент його закінчення. Цей момент залежить від законодавчої конструкції конкретного складу злочину, тобто опису його ознак у кримінальному законі.
23. В залежності від особливостей законодавчої конструкції того чи іншого злочину, та в першу чергу від його об'єктивної сторони, теорія кримінального права розрізняє злочин з матеріальним і формальним складами, а в окремих випадках і з усіченим складом. В окремих статтях Особливої частини зустрічається і так званий формально-матеріальний склад злочину.
24. Матеріальний склад злочину - це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов’язковий елемент його об’єктивної сторони. Злочин, юридичний склад якого містить ознаки лише суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності) є злочином з формальним складом. Отже, злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту виконання вказаних в законі дій або з моменту бездіяльності.
25. У деяких випадках законодавець, враховуючи підвищену небезпечність злочинних діянь, їх специфіку та керуючись завданнями їх припинення на ранніх стадіях, момент закінчення переносить на ранні етапи злочинної діяльності, які в інших випадках звичайно розглядаються як незакінчений злочин (замах або навіть готування). Такі склади злочинів в теорії кримінального права називають усіченими.
26. Формально-матеріальний склад злочину – це юридичний склад, який передбачає наслідки як альтернативу іншим елементам чи ознакам, у результаті чого в одній своїй частині даний склад злочину є матеріальним, а в іншій – формальним. Таке поєднання “матеріальності” і “формальності” в одному і тому самому складі злочину зумовлене тим, що його специфічна конструкція і конкретний зміст включають декілька (не менше двох) альтернативних елементів та ознак, і одним із таких елементів обов’язково є наслідки. Оскільки з урахуванням зазначеної альтернативності специфічна конструкція такого складу може включати наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони складу злочину, даний склад можна розглядати як матеріальний; оскільки з урахуванням цієї альтернативності його специфічна конструкція може і не включати зазначені наслідки – даний склад може розглядатись як формальний.
27. Кримінально-правове значення поділу юридичних складів злочинів на формальні, матеріальні, усічені і формально-матеріальні полягає в тому, що зазначений поділ, здебільшого, відображає підхід законодавця до оптимальних меж криміналізації окремих різновидів поведінки особи з точки зору їх здатності спричиняти шкоду соціальним цінностям, які підлягають охороні. Для криміналізації одних різновидів необхідне обов’язкове включення до відповідних складів певних наслідків, для криміналізації інших достатньо лише діяння. Є й такі різновиди, криміналізація яких пов’язується як з наслідками, так і з іншими обставинами.
28. Із поділом юридичних складів пов’язана ще одна важлива кримінально-правова характеристика окремих різновидів злочинів. Йдеться про момент закінчення злочинів. Цей момент у межах кожного із зазначених видів є різним: у матеріальному складі – це час настання передбачених у ньому наслідків, у формальному – час вчинення діяння, в усіченому – час попередньої злочинної діяльності, у формально-матеріальному – або час настання наслідків, або час вчинення діяння.
29. Добровільна відмова від вчинення злочину – це фактичне, дійсне, повне, своєчасне та безповоротне припинення особою підготовчих дій чи виконання складу злочину, при усвідомленні наявної можливості їх завершення.
30. Відмова від вчинення злочину вважається добровільною якщо вона характеризується сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, а саме вона повинна бути: фактичною, дійсною, повною, своєчасною, добровільною, остаточною, безповоротною.
31. Добровільна відмова від вчинення злочину можлива завжди на стадіях готування до злочину і незакінченого замаху, а також в конкретно визначених випадках і на стадії закінченого замаху.
32. Особа, яка добровільно відмовилась від розпочатого злочину несе відповідальність лише за інший закінчений злочин, якщо вона його вчиняє до добровільної відмови.
33. Якщо в діях особи є склад закінченого злочину, утвореного готуванням до вчинення іншого злочину, від якого дана особа в подальшому добровільно відмовилася, то це повинно враховуватись при призначенні покарання судом як обставина, що пом’якшує покарання особи.
34. При співучасті добровільна відмова має свої особливості в порівнянні з добровільною відмовою індивідуально діючого суб’єкта.
35. Добровільна відмова відрізняється від дійового каяття за змістом і підставами не притягнення чи звільнення від кримінальної відповідальності.
48. Дійове каяття – це активна, добровільна післязлочинна поведінка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, направлена на ліквідацію, відвернення чи зменшення фактичних шкідливих наслідків вчиненого або надання допомоги правоохоронним органам у розкритті вчиненого злочину.
49. Виходячи із проведеного дослідження та аналізу кримінально-правових норм, пропонуємо внести у кримінальний закон поряд із добровільною відмовою і дійове каяття, а також обов’язково зазначити, що активна післязлочинна поведінка є обставиною, що пом’якшує відповідальність особи.

Отже, у висновках праці міститься підсумок проведеного дослідження, викладено загальнотеоретичні результати, одержані в дисертації, і сформульовані положення щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства. Зокрема, автор пропонує наступне.
 Насамперед, приділити стадіям вчинення злочину значно більшу увагу у чинному кримінальному законі, тобто присвятити цій проблемі окремий розділ.
 Закріпити у законі поняття стадій вчинення злочину, тобто – це сукупність етапів, що мають самостійне юридичне значення, які він проходить ступенево в своєму розвитку по висхідній від моменту задуму або підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно небезпечних наслідків, що вказані в законі для матеріальних складів злочину.
 Доповнити ч.1 ст.14 КК України, вказавши, що готуванням до злочину визнається самостійна стадія вчинення злочину, яка характеризується сукупністю таких форм як мотивація злочину та його планування, вибір мети та об’єкту, підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукання співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
 Внести ч.3 ст.14 КК України завершене готування – це діяльність, яка в дійсності містить всі виконані в повному об'ємі, необхідні дії, які створюють умови для безпосереднього посягання, яке не отримало подальшого розвитку, з незалежних від особи причин.
 Внести ч.4 ст.14 КК України незавершене готування – це діяльність, яка не містить в собі в дійсності умов, необхідних для вчинення закінченого злочину.
 Внести ч.5 ст.14 КК України невдале готування – це помилка особи відносно засобів, способів чи знарядь, які використовуються в ході розпочатої злочинної діяльності.
 Внести ч.4 ст.15 КК України замах на вчинення злочину є непридатним, якщо винна особа внаслідок допущеної нею фактичної помилки не в змозі довести розпочате посягання до бажаного результату.
 Доповнити ч.1 ст.17 КК України добровільна відмова – це фактичне, дійсне, повне, остаточне та безповоротне припинення особою підготовчих дій чи виконання складу злочину, при усвідомленні наявної можливості їх завершення.
 Змінити зміст ч.2 ст.17 КК України на наступний добровільна відмова від доведення злочину до кінця є підставою, що виключає кримінальну відповідальність особи, але при умові, що фактично вчинене діяння не містять в собі складу іншого закінченого злочину.
 Внести ч.3 ст.17 КК України добровільна відмова може мати місце на будь-якій стадії незакінченого злочину.
 Внести ст.171 КК України дійове каяття
 Ч.1 ст.171 КК України дійовим каяттям визнається активна, добровільна післязлочинна поведінка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, направлена на ліквідацію, відвернення чи зменшення фактичних шкідливих наслідків вчиненого або надання допомоги правоохоронним органам у розкритті вчиненого злочину.
 Ч.2 ст. 171 КК України є обставиною, що пом’якшує кримінальне покарання особи.
 Ч.3 ст.171 КК України у випадках, конкретно передбачених законом, особа, в діях якої має місце дійове каяття, може бути звільнена від кримінальної відповідальності.
 Внести у розділ ХІ “Про призначення покарання” ст.721 Призначення покарання за незакінчений злочин.
 Ч.1 ст721 КК України строк чи розмір покарання за готування до злочину не повинен перевищувати половини максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього кодексу.
 Ч.2 ст. 721 КК України строк чи розмір покарання замаху на злочин не повинен перевищувати трьох четвертей максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого КК України за відповідний закінчений злочин.
 Доповнити ч.1 ст.66 КК України “Обставини, які пом’якшують покарання” пунктом 10 – вчинення злочину особою, якщо він передує іншому злочину при наявності добровільної відмови від останнього.
 Передбачити у розділі ІХ Особливої частини Кримінального кодексу (ст. 2551) самостійний склад злочину: “Створення злочинної організації для зайняття антисуспільною діяльністю з корисливою метою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александров Р., Чикул В. Покушение. – М.: Юридическая литература, 1982.
2. Ананьин А.Ф. Добровольный отказ соучастников группового преступления.// Межвузовский сборник научных трудов СвЮИ. – 1978, Вып.73.
1. Андреев М.А. Подстрекательство как приготовление к преступлению. // Рабочий суд. – 1928, №21.
2. Асланов Р.М. Деятельное раскаивание и его правовое значение. // Вестник Ленинградского университета. - Ленинград. – 1989. – Вып. 2
3. Афанасьев Н.Н., Пушкин А.В. Особенности добровольного отказа от совершения преступления некоторых участников преступных групп. // Проблемы борьбы с преступностью, охраны прав и законных интересов граждан в условиях перехода к рыночной экономике. – Москва. – 1996.
4. Ахмедова М.М. К вопросу о мотивах добровольного отказа от доведения преступления до конца // Проблемы совершенствования мер борьбы с преступностью. – Ташкент. – 1986.
5. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолно, 1999.
6. Благов Е.В. Особенности назначения наказания за неоконченное преступление. – Ярославль, 1994.
7. Большая советская энциклопедия. // Советская энциклопедия. – 1970.
8. Васильев-Южин М.И. Приготовление и покушение на преступление. // Вестник Верховного Суда СССР. – 1928. – № 1. – С.3-6.
9. Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе. – Свердловск, 1986.
10. Волков Б.С. Значение мотива и цели для разграничения стадий совершения преступления. – М., 1980.
11. Волков Г.И. Угроза // ВСЮ. – 1925.- №12. – 125 с.
12. Гедеонов Н.И. Приготовление к покушению по новейшим уголовным кодексам и проектам // Право и жизнь. – 1924, №7/8. – С.23-25.
13. Головцев Г. Оконченное преступление или покушение // ВСЮ. – 1925, - № 9. – С.85-87.
14. Гришанин П.Ф. Стадии совершения умышленных преступлений в свете задач предотвращения и пресечения преступности. – Изд-во ВШМВД. – М., 1960. – С. 26.
15. Гродзинский М.М. Негодное покушение в советском уголовном праве // Революционная законность. – 1926, - №15. – С. 17-19.
16. Дагель П.С. О косвенном умысле при приготовительной преступной деятельности // Вопросы государства и права. – Ленинград, 1964. – С.187-202.
17. Демидов Ю. Понятие оконченного преступления // Советская юстиция. – 1966. - №18. – С. 21-23.
18. Дубовик О.Л. Принятие решений о механизме преступного поведения. Автореф. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – М., 1986. – 16 с.
19. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву М.,1955. – 212.
20. Дядько Д. Е. Добровольный отказ соучастников преступления // Социалистическая законность. – 1974, - №2. – С. 63-64.
21. Дядько Д.Е. Добровольный отказ от совершения преступления по советскому уголовному праву. Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Харьков, 1974. – 21с.
22. Дьяков С. Добровольный отказ от совершения преступления // Социалистическая законность. – 1973. - №10. – С.51-52.
23. Зелинский А. Ф. Добровольный отказ от преступления // Советская юстиция. – 1968. - №8. – С.10-11.
24. Зелинский А.Ф. Добровольный отказ от преступления. – М., 1968.
25. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М: Юридическая литература, 1972. – 110 с.
26. Иванов В.Д. Добровольной отказ от совершения преступления при соучастии // Советская юстиция. – Москва. - 1992. - №23/24.
27. Иванов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. – Караганда., 1974. – 117 с.
28. Иванов В.Д. Ответственность за покушение на совершение преступления по советскому уголовному праву: Автореф. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. . – М., 1968. – 16 с.
29. Иванов В.Д. Понятие добровольного отказа от начатой преступной деятельности // Правоведение. – Ленинград. – 1992. - №1.
30. Иванов В.Д. Понятие и виды стадий преступной детальности // Правоведение. – Санкт-Петербург. – 1992. - № 6. –86-89.
31. Исаев М.М., Пионтковский А.А. Вопросы уголовного права, уголовного процесса и военного уголовного процесса в судебной практике Верховного Совета СССР. – М., 1947. – 389 с.
32. Кадырова М.М. Понятие добровольного отказа и характеристика его объективных признаков // Совершенствование мер борьбы с преступностью и ее профилактика. – Ташкент, 1989.
33. Каплун И.З. Приготовление и покушение в советском уголовном праве. – Свердловск., 1947. – 120 с.
34. Караулов В.Ф. Добровольный отказ от совершения преступления // Ученые записки ВЮЗИ. – 1969, - Вып.18. – С.66-84.
35. Караулов В.Ф. Стадии совершения преступления. Учебное пособие. – М., 1982. – 59 с.
36. Карпец И.И. Индивидуализация наказания в советском уголовном праве. – М., 1961.
37. Караулов В.Ф. Уголовно-правовая борьба с покушением на преступление по советскому уголовному праву: Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – М., 1969.- 16с.
38. Ким В.А., Иванов В.Д. Добровольный отказ при соучастии по действующему законодательству Казахской ССР. – Изд. АН КазССР, Серия общественных наук, 1972. - №3. – с. 69-71.
39. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. – М., 1951. – 198 с.
40. Кобзаренко П.В., Герасимчук Л.В. Межі добровільної відмови від вчинення злочину // Вісник Київського університету. – Київ. – 1987. – випуск 28.
41. Ковалев М. Ответственность за подготовительные к преступлению действия // Социалистическая законность. –1954.- №8. – С. 20-28.
42. Козаченко И. Я., Курченко В.Н. Отграничение оконченного преступления от покушения: теория и практика // Российский юридический журнал. – Екатеринбург. – 1995. - № 4.
43. Козлов А.П. Стадии и неоконченное преступление . – М., 1993.
44. Коколев М.И. Соучастие в преступлении. – Свердловск, 1962.
45. Колодкин Л.М. Стадии преступления и предупреждение преступлений: Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Ленинград, 1970. – 18 с.
46. Колодкин Л.М. Стадии преступления и предупреждения преступлений. – К., 1974.
47. Коломеец В. Явка с повинной: новая трактовка // Российская юстиция. – 1997. - №10. – С. 35-36.
48. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Доктора юридических наук, Председателя Верховного Суда РФ В.М.Лебедева и доктора юридических наук, профессора Ю.И. Скуратова. – 4-е изд., перераб. Доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА –М), 2002. – 960 с.
49. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – К., 1996.
50. Кородков В.Ф. Стадии совершения преступления. Учебное пособие. – М., 1982.
51. Крастыньш У.Я. Стадии совершения преступления: конспект лекций. / Латвийский ун-т, кафедра уголовного права, уголовного процесса и криминалистики. – Рига, 1990. – 26 с.
52. Краткий юридический словарь. – М., 1945. – 484 с.
53. Кримінальна справа № 1-11. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1999.
54. Кримінальна справа № 1-5. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1998.
55. Кримінальна справа № 1-9. // Архів Чернівецького обласного суду. – 1999.
56. Кримінальна справа № 2 –11. // Архів Чернівецького обласного суду. –1996.
57. Кримінальна справа № 2-17. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1992.
58. Кримінальна справа № 2-2. // Архів Чернівецького обласного суду. – 1997.
59. Кримінальна справа № 2-20 // архів Чернівецького обласного суду. – 1996.
60. Кримінальна справа № 22-63. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1997.
61. Кримінальна справа № 2-27. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1995.
62. Кримінальна справа № 2-41. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1995.
63. Кримінальна справа № 2-49. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1997.
64. Кримінальна справа № 2-5 // Архів Чернівецького обласного суду. - 1992.
65. Кримінальна справа № 2-50. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1995.
66. Кримінальна справа № 2-8. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1995.
67. Кримінальна справа №1-3. // Архів Чернівецького обласного суду. - 1999.
68. Кримінальне право України. Загальна частина. / за ред. П.С. Матишевського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 506 с.
69. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. / за ред. П.С. Матишевського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 271 с.
70. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна. Курс лекцій. / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
71. Кримінальне право України (Загальна частина): Наочний посібник /за ред. Боровенко В.М. – Національна академія Служби безпеки України. – К., 1999. – 60 с.
72. Кримінальне право України. Загальна частина. /за ред. П.С. Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
73. Кримінальне право України. Загальна частина.: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. /за ред. М.І. Бажанова. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
74. Кримінальне право України. Посібник для студентів та курсантів юридичних учбових закладів. /за ред. Н.В.Чернишова, М.А. Хазіна, М.В.Володько - К.: Наукова думка, 1995. – 454 с.
75. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
76. Кримінальний кодекс України. – К.: АСК, 2000.
77. Кримінальний кодекс України. – К: “Право” - 2001.- 172 с.
78. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К: Юрінком Інтер, 1997.
79. Кришанин П.Ф. Стадии совершения умышленных преступлений в свете задач предотвращения и пресечения преступности. – Изд-во ВШМВД. – М., 1960.
80. Кудрявцев В.М. Популярная криминология. – М.: Спарк, 1998.
81. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление и покушение на преступление по советскому уголовному праву. Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – М., 1953. – 21 с.
82. Кузнецова Н.Ф. Добровольный отказ от преступления в советском уголовном праве // Вестник Московского университета. – 1955. - № 3. – С. 99-109.
83. Кузнецова Н.Ф. Историко-сравнительный анализ неоконченного преступления и соучастия // Вестник Московского университета. – Москва. – 1993. - №5.
84. Кузнецова Н.Ф. Некоторые вопросы ответственности за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. // Советское государство и право. – 1955. - № 5. – С. 116-123.
85. Кузнецова Н.Ф. Ответственность за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. – М., 1953.
86. Курс советского уголовного права в шести томах /под ред. А.А.Пионткоского. Том 2. Преступление. – М., 1970.
87. Курс уголовного права. Общая часть // Н.Ф.Кузнецова, И.М. Тяжкова. – Том. 1. – М.: Зерцало: 1999. – 592 с.
88. Ленов Очерк диалектического и исторического материализма. – М., 1948.
89. Лившиц С. Неосуществленное преступное намерение. // Советская юстиция. – 1937. - № 15.- С. 30-31.
90. Лясс Н.В. Добровольный отказ от совершения преступления // Советская юстиция, 1963. - №22. – С.17.
91. Лясс Н.В. Понятие основания наказуемости приготовления и покушения // Сборник уголовного права и процесса. – Ленинград: ЛГУ.- 1956. – 316 с.
92. Лясс Н.В. Стадии преступной деятельности по советскому уголовному праву. Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Ленинград, 1952. – 18 с.
93. Меньшагин В.Д. Усиление охраны личной собственности граждан. М.,1948.
94. Мишунин П.Г. Очерки по истории советского уголовного права 1917-1918 гг. – М., 1954.
95. Мишунин П.Г. Первые декреты о советском суде и основные вопросы уголовного права в период проведения Великой Октябрьской социалистической революции. – М., 1950.
96. Мокринский С.П. Покушение и приготовление в советском уголовном праве // Советское право. – 1927. - №1. – С. 56-81.
97. Мокринський С.П. Приготовление и покушение по новейшим уголовным кодексам и проектам // Право и жизнь. – Москва. – 1924. - №78. – С.12.
98. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во Знання, КОО, 2000. – 771с.
99. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936с.
100. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
101. Никулин С.И. Деятельное раскаяние и его значение для органов внутренних дел в борьбе с преступностью. Учебное пособие. – М.: МВШМ МВД СССР, 1985. – 64 с.
102. Павлова О.К. Институт деятельного раскаяния по советскому уголовному праву. – М, 1986.
103. Панченко П.Н. Стадии совершения преступления. Лекция. - Н-Новгород: Нижегородский юрид. институт МВД РФ, 1995. – 42 с.
104. Панько К.А. Добровольный отказ от преступлении по советскому уголовному праву. Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Саратов, 1972.- 16 с.
105. Панько К.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву. - Воронеж., 1972. – 243 с.
106. Паше-Озерский Н.Н. К вопросу о покушении на преступление. // ВСЮ. – 1924. - №1. – С. 51-54.
107. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М., 1961.
108. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963 – 1995 р.р.) у2 частинах. Київ: Українська Правнича Фундація.: Вид-во Право.- 1995.
109. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року №1 “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров’я людини”. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963 – 1995 р.р.) у2 частинах. Київ: Українська Правнича Фундація.: Вид-во Право.- 1995.
110. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 року №7 “Про практику застосування судами України законодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викорінення самогоноваріння”. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963 – 1995 р.р.) у2 частинах. Київ: Українська Правнича Фундація.: Вид-во Право.- 1995.
111. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів.”// Постанови Пленуму Верховного судуд України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах станом на січня 1999 року. / Відповід. редактор В.Т. Маляренко, Київ6 ЮРінком – Інтер, 1999. – 717с.
112. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №22 “Про практику призначення судами кримінального покарання”// Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963 – 1995 р.р.) у2 частинах. Київ: Українська Правнича Фундація.: Вид-во Право.- 1995.
113. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року №2.