ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП..........................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Природа та зміст пенітенціарії...........................................13

1.1. Розвиток та становлення пенітенціарії ..................................15
1.2. Поняття пенітенціарної системи та її
характеристика ..........................................................................................44
1.3. Місце та роль пенітенціарії в правоохоронній
діяльності держави ....................................................................................64

РОЗДІЛ ІІ. Основні напрями пенітенціарної реформи
в Україні...............................................................................90

2.1. Концептуальні засади пенітенціарної реформи ....................92
2.2. Реформування пенітенціарного законодавства ...................112
2.3. Гуманізація та демократизація пенітенціарної
системи — важлива умова її реформування .........................................145

ВИСНОВКИ ...........................................................................................168

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..........................................173

В С Т У П

Актуальність теми. З проголошенням незалежності в Україні розпочався процес розбудови демократичної, соціально-правової держави. Значне місце серед проблем, пов’язаних з її розбудовою посідають проблеми реформування пенітенціарної системи.
Потреба реформування існуючої в Україні пенітенціарної системи зумовлена рядом причин, що викликають необхідність перебудови її роботи та самої структури, а також суттєвого переосмислення інституту виконання кримінальних покарань в українській державі.
Серед причин, що детермінують процес реформування пенітенціарної системи України є причини як внутрішні, так і зовнішні.
Причини внутрішні пов’язані перш за все із діяльністю кримінально-виконавчої системи яка у процесі розбудови демократичної держави зберегла риси, що були притаманні колишній адміністративно-командній системі Радянського Союзу. Це невиправдано жорсткий централізм, закритість, відомчість та зневажливе ставлення до законослухняних громадян (не кажучи вже про злочинців) як до «гвинтиків» державної машини, правами яких дозволялось нехтувати, приносячи їх у жертву загальнодержавним інтересам. Така каральна політика держави стосовно осіб позбавлених волі не сприяла виникненню у них поваги до законів, відчуттю свого місця у суспільстві, а логічно призводила до озлобленості та посилення асоціальної установки у свідомості цих людей. Більше того, старі традиційні методи управління місцями позбавлення волі, які базувались на підтримці жорсткого режиму відбування покарання, усе менше сприяли утвердженню законності та правопорядку в пенітенціарних установах.
Стало цілком очевидним, що подальше наростання негативних тенденцій в кримінально-виконавчій сфері може призвести до паралічу та кризового стану цієї системи з непередбаченими наслідками як для української держави, та і суспільства.
Причини зовнішні пов’язані зі вступом України до Ради Європи та прийняттям нової Конституції України, де були окреслені основні засади та напрями подальшого розвитку нашого суспільства і держави. Враховуючи норми і стандарти Ради Європи, а також конституційні положення стосовно забезпечення реалізації принципу верховенства права у процесі розбудови суверенної демократичної держави перед Україною виникла нагальна потреба приведення українського законодавства у відповідність із Європейськими стандартами щодо умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань.
Поряд із цим реформування пенітенціарної системи України стає сьогодні предметом посиленої уваги з боку багатьох вчених, політиків, державних діячів, юристів, політологів, істориків та інших фахівців. Проте, незважаючи на значний науковий, суспільний та практичний інтерес пов’язаний з діяльністю та реформуванням пенітенціарної системи в сучасній українській юридичній науці і соціальній практиці немає належного уявлення щодо поняття і сутності пенітенціарної системи як суспільно-правового явища. Більше того, на теперішній час, коли в Україні розпочався активний процес розбудови та реформування пенітенціарної системи немає жодного дисертаційного дослідження, в якому були б проаналізовані теоретико-концептуальні засади реформування цієї надзвичайно важливої сфери життєдіяльності української держави та суспільства.
Такий стан науково-теоретичного забезпечення реформування пенітенціарної системи зумовлений рядом обставин: по-перше, найбільш значні наукові дослідження вчених за часів адміністративно-командної системи були зосереджені на проблемах, пов’язаних із діяльністю виправно-трудової системи. Це знайшло своє вираження у наукових працях Владімірова В.А., Гальперина І.М., Денисової Т.А., Карпець І.І., Лук’янова Ю.М., Мелентьєва М.П., Наташева А.Є., Нойя І.С., Панченко П.Н., Стручкова Н.А., Шестакова Д.А., а також у працях українських вчених Леоненко В.В., Скибицького В.В., Трубнікова В.Т., Харченко В.М., по-друге, після розпаду адміністративно-командної системи розпочався активний процес розбудови правової держави, де виникають нові напрями дослідження проблем пенітенціарної системи у контексті гуманізації та демократизації, приведення її у відповідність із Європейськими стандартами щодо умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань. Ці ідеї знайшли своє відображення в працях Антоняна Ю., Михліна А.С., Сельвестрова В.І., Уткіна В.А., Шмарова І.В., а також українських вчених – Багрій-Шахматова Л.В., Близнюка І.Л., Джужи О.М., Костенка О.М., Радова Г.О., та інших авторів.
Тому розробка концептуальних засад правових проблем реформування пенітенціарної системи України, за допомогою яких вона здійснюється, на цей час є дуже актуальною проблемою як для науки так і для практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась в межах науково-дослідної роботи відділу кримінально-правових та кримінологічних досліджень Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України і пов’язана з фундаментальними напрямами наукового дослідження: «Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні» на 2000-2003 рр. (№ державної реєстрації 01014001007), а також Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25.12.2000 р. (за № 1376).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення наукового аналізу і обґрунтування теоретико-методологічних засад правових проблем реформування пенітенціарної системи в Україні. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались такі основні завдання:
- проаналізувати історичний розвиток національної наукової думки щодо становлення української пенітенціарної системи як цілісного соціально-правового явища;
- здійснити науковий аналіз та обґрунтування основних напрямків реформування пенітенціарної системи України у контексті розбудови демократичної, соціально-правової держави;
- проаналізувати систему державно-правового забезпечення у процесі реформування пенітенціарної системи України;
- довести, що гуманізація і демократизація пенітенціарної системи української держави являється однією з найважливіших умов на шляху її реформування та приведення у відповідність із Європейськими стандартами умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань.
Об’єкт дослідження – становлення і розвиток пенітенціарної системи як цілісного соціально-правового явища, а також його міжнародно-правові та соціальні аспекти.
Предмет дослідження – правові проблеми реформування пенітенціарної системи в українській державі.
Методи дослідження. Під час дисертаційного дослідження використовувалися різноманітні наукові методи. Зокрема, при дослідженні проблем пенітенціарної системи як цілісного соціально–правового утворення використовувалися діалектичний, історичний, логіко–юридичний та порівняльний методи. В процесі дослідження правових проблем реформування пенітенціарної системи використовувалися такі методи, як структурно–функціональний, формально–логічний, інтегративний, порівняльний для поєднання наукових проблем й практичної діяльності. Аналіз вітчизняного, зарубіжного та міжнародного законодавства і досвіду у сфері виконання кримінальних покарань обумовив широке застосування компаративних методів дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні проведене наукове комплексне дослідження правових проблем реформування пенітенціарної системи, визначено пріоритетні шляхи вдосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства. В дисертації запропонована низка нових у теоретичному плані та важливих для практики виконання кримінальних положень, пропозицій і висновків, а саме:
- вперше в українській юридичній науці аргументується висновок про те, що правовим механізмом організуючої ролі держави у сфері виконання покарань має бути національна пенітенціарна доктрина, до складу якої мають увійти закони про пенітенціарну політику, пенітенціарну систему, про постпенітенціарні заходи, про довічне ув’язнення і порядок його відбування, а також програма координації дій усіх суб’єктів, відповідальних за досягнення безпеки людини, суспільства та держави;
- пропонується змінити текст редакції ст.16 ВТК України «Виправно-трудові колонії-поселення», виклавши її у такій редакції - «Виправно-трудова колонія полегшеного режиму», вказавши її наступні підвиди: виправно-трудова колонія полегшеного режиму для осіб, що вчинили злочин з необережності; виправно-трудова колонія полегшеного режиму для осіб, які вчинили умисні злочини; виправно-трудова колонія полегшеного режиму для осіб, які твердо стали на шлях виправлення;
- пропонується внести до чинного законодавства України положення про зарахування часу роботи в установах виконання покарань до загального трудового стажу для осіб, які відбувають покарання не тільки в колоніях-поселеннях, а й в інших установах;
- пропонується ст.55 ВТК України доповнити частиною четвертою, виклавши її в такій редакції: «Для проведення виховної роботи і вирішення комунально-побутових проблем засуджені до позбавлення волі об’єднуються в загони як організаційну форму колективу засуджених до позбавлення волі. Комплектування загонів засуджених здійснюється з урахуванням характеру вчинених злочинів, віку, освіти, статі, фаху. Порядок комплектування загонів і основні напрями проведення з засудженими виховної роботи визначаються Державним департаментом України з питань виконання покарань»;
- з метою приведення чинного виправно–трудового законодавства України у відповідність з вимогами стандартних мінімальних правил поводження з ув’язненими пропонується уточнити ст. 41 ВТК виклавши її у такій редакції «Одержання та відправлення засудженими до позбавлення волі посилок, передач і бандеролей». У розвиток зазначеного положення внести до проекту нового КВК України такі доповнення: «Засудженим, незалежно від призначеного їм виду режиму утримання, дозволяється відправляти посилки, передачі і бандеролі їх родичам або іншим особам»; засудженим до позбавлення волі дозволяється одержувати посилки, передачі, де «вага посилки визначається Типовими правилами, а вага передачі повинна бути не більше 12 кілограмів»;
- пропонується внести до нового КВК України пропозицію, вказавши, що після визначення судом виду виправної установи для відбування покарання, Державний департамент з питань виконання кримінальних покарань бере на себе функцію розміщення в’язнів за режимами утримання;
- пропонується прийняти Закон України «Про постпенітенціарну систему в Україні», який по своїй суті повинен визначити соціальні пріоритети та систему політико-правових, соціально-економічних та організаційних умов надання соціальної допомоги і працевлаштування, забезпечення контролю за особами, які звільнились з місць позбавлення волі.

Практичне значення отриманих результатів. Викладені в цій роботі проблеми правового регулювання процесу виконання покарання у вигляді позбавлення волі можуть бути використані при підготовці проектів Кримінально-виконавчого кодексу України і Кодексу про адміністративні порушення в Україні, де вирішення цих питань є необхідною умовою підвищення ефективності застосування норм кримінально виконавчого права в діяльності органів виконання покарань. Крім цього, матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних програм, методичної літератури, а також положення та висновки дослідження можуть бути корисними безпосередньо у практичній діяльності працівників пенітенціарної системи з метою підвищення їх професійної майстерності, рівня правової культури.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були викладені автором на міжнародній науково-теоретичній конференції «Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (17-20 жовтня 2000 року, м. Київ), на семінарі «Права осіб, засуджених до позбавлення волі, в світі положень Конвенції про захист прав людини та основних свобод» (м. Вінниця, м. Житомир, квітень 2001 року).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п’яти наукових статтях автора, три з яких опубліковані у фахових наукових виданнях затверджених ВАКом України, а також у тезах 2 доповідей: науково-теоретичній конференції і семінарі.

Список літератури

В И С Н О В К И

В Україні проходить активний процес формування та розбудови демократичної соціально-правової держави, в тому числі і такої важливої сфери як кримінально-виконавчої. Ця розбудова потребує докорінної зміни не тільки національного законодавства але й відповідної науково-теоретичної бази. Ключовим напрямком реформування пенітенціарної системи України є послідовне здійснення принципу верховенства права і закону, відповідно до вимог Конституції, міжнародно-правових актів про права людини та громадянина, зокрема, загальної декларації прав людини, мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями.
Нині відчувається гостра потреба в концентрації та координації зусиль, як вітчизняних вчених, так фахівців пенітенціарної системи на науковий пошук та дослідження проблем, пов’язаних з реформуванням кримінально-виконавчої сфери. Необхідним є комплексне наукове вироблення юристами, економістами, філософами, психологами та представниками інших галузей науки, загальнодержавної доктрини стосовно радикальних перетворень у процесі реформування пенітенціарної системи. Теорія і практика демократичної трансформації кримінально-виконавчої сфери до сприйняття положень міжнародних стандартів гуманітарного права зумовлюють необхідність вдаватися до пошуку нових методологічних підходів для вивчення і дослідження проблем, пов’язаних з подальшим реформуванням пенітенціарної системи української держави.
Автор, виходячи із цього бачення, а також з результатів дослідження, в якості першочергових заходів, спрямованих на реформування пенітенціарної системи, вважає за необхідне здійснити наступні заходи:

1. Розробити загальнодержавну програму реформи пенітенціарної системи як цілісного соціально-правового утворення, яка б включала в себе увесь комплекс проблем, пов’язаних з попередженням злочинності і поводженням з ув’язненими, що не вбиває у них почуття людської гідності. Така комплексна програма повинна визначити основні напрямки стосовно змін кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства і законодавства, пов’язаного з профілактикою злочинності, соціальною і адаптаційною допомогою звільненим з місць позбавлення волі. Вона повинна передбачати фінансово-економічне забезпечення, створення мережі центрів по підготовці персоналу пенітенціарних закладів, соціальних, психологічних і медичних служб. Необхідно також передбачити створення громадських структур, метою яких буде координація діяльності всіх включених у процес реформування громадських структур.

2. Реформа пенітенціарної системи повинна передбачити її демілітаризацію і демонополізацію. На першому етапі варто б було внести в чинне законодавство норму, дозволяючу органам місцевої влади створювати свої органи і установи по виконанню покарань і профілактиці злочинності. Необхідно також передбачити певні економічні механізми для стимулювання процеса створення місцевої системи виконання покарань, насамперед, для таких груп як неповнолітні правопорушники, жінки, престарілі і т.ін. Система виконання покарань для неповнолітніх повинна бути виділена із загальної системи кримінального правосуддя.

3. Приведення українського законодавства у відповідність із європейськими стандартами умов утримання засуджених осіб в установах виконання покарань і міжнародних зобов’язань, прийнятих на себе Україною перед Радою Європи, вимагає створення системи ефективного громадського контролю за дотриманням прав людини в пенітенціарній системі.
Законодавство повинно регламентувати діяльність громадських організацій по контролю за дотриманням прав людини в системі виконання покарань, встановити відповідальність посадових осіб за створення перешкод громадському контролю за діяльністю слідчих і пенітенціарних установ.

4. Розробити систему альтернативних позбавленню волі покарань і зменшити застосування покарань, пов’язаних з позбавленням волі. Створити можливості для застосування покарань, що передбачають короткострокове ув’язнення, взяття на поруку.

5. Провести незалежну юридичну експертизу діючих відомчих нормативних актів у сфері виконання покарань на предмет їх відповідності міжнародним зобов’язанням в області прав людини. Відмінити відомчі нормативні акти, що не відповідають Конституції України та іншим міжнародним правовим актам, зокрема Загальній декларації прав людини, Мінімальним стандартним правилам поводження з в’язнями.

6. Використовувати економічні важелі для сприяння дотриманню прав людини в пенітенціарній системі шляхом виділення дотацій із державного бюджету установам, які добилися виконання міжнародних стандартів. Надати право наглядовим інституціям об’являти установи, що допускають серйозні порушення прав людини, зоною лиха, а в окремих випадках — закривати їх.

7. Створити фонди зайнятості для засуджених як з боку державних, так і недержавних економічних структур з метою розширення сфери зайнятості, покращення їх матеріального стану, а також матеріального стану установ виконання покарань.

8. Зменшити число видів режиму утримання в місцях позбавлення волі із збереженням роздільного утримання окремих категорій засуджених і встановити більш глибоку диференціацію умов утримання засуджених.

9. Створення спостережної комісії при вищих органах державної влади, під контролем якої працювали б спостережні комісії.

10. Виключити застосування арешту в якості запобіжних заходів на основі одних тільки матеріалів органів дізнання.

11. Встановити граничні терміни утримання під вартою на всіх стадіях розслідування і судового розгляду справи до вступу судового вироку в законну силу.

12. Ввести коефіцієнти заліку часу утримання під вартою в період перебування в слідчих ізоляторах і ізоляторах тимчасового утримання в термін позбавлення волі. На випадок виправдання підсудного — відшкодування нанесеної йому матеріальної і моральної шкоди здійснювати шляхом розрахунку перемноженого на такі коефіцієнти часу утримання особи під вартою.

13. Виходячи із статті 63 Конституції України, а також ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права необхідно в процесі виконання покарання у вигляді позбавлення волі засудженому створити такі умови, які б гарантували їх нормальне людське існування: забезпечення приміщенням для мешкання, відповідна норма харчування, побутове і медичне обслуговування, зв’язок з родичами і близькими людьми, що відповідає Мінімальним стандартним правилам поводження з ув’язненими.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Фрагменты ранних греческих философів: В 2 ч. – М., 1989. – Ч. 2. – С. 78.
Платон. Государство // Сочинения: В 3 т. – М., 1971. – Т. 3. – С. 226.
Аристотель. Политика // Сочинения. В 4 т. – М., 1983. – Т. 4. – С. 385.
Андреев И. Очерк по уголовному праву социалистических государств (Пер. с польск.). – М.: Юрид.лит., 1978. – 168 с.
Дю-Буа. Історія кримінально-політичного вчення. – Париж, 1954. – С. 406.
Богош О.Ю. Фома Аквинский. – М., 1975. – С. 37.
Спиноза Б. Политический трактат // Избр. произведения: В 2 т. – М., 1957. – Т. 2. – С. 291.
Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произведения. – М., 1955. – С. 163.
Сиволап И.П. Социальные идеи Вольтера. – М., 1978. – С. 58.
Чубинский М.П. Очерки уголовной политики. – Харьков, 1905. – С. 325.
Антонян Ю.М., Михлин А.С. Гуманизация и дифференциация условий содержания осужденных // Государство и право. – 1995. - № 8. – С.57-64.
Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.1. – М.: Госюриздат, 1960. – 384 с.
Миллер Г. Исторические сочинения. – М., 1846. – С. 99.
Мышецкий С. История о козаках запорожских. – Одесса, 1852. – С. 57, 58.
Крюйс К. Розыскания о Доне // Вестник Европы. – 1824. – № 53. – С. 67.
Скальковский А. История Новой Сечи. – Одесса, 1885. – Т. 1. – С. 161.
Гернет М.Н. Смертная казнь. – М., 1913. – 149 с.
Мышецкий С. История о козаках запорожских. – Одесса, 1852. – С. 57.
Коховский В. Опыт изучения войн Богдана Хмельницкого. – СПб., 1862. – С. 117.
Леонтович Ф. Центральные судебные учреждения в Великом Княжестве Литовском // Журнал Министерства юстиции. – 11.1910.
Лащенко Р. Литовский Статут, як пам’ятник українського права // Науковий Збірник Українського Університету в Празі. – Прага, 1923. – Т. 1. – С. 27.
Краинский Д.В. Материалы к исследованию русских тюрем в связи с историей учреждения Общества попечительного о тюрьмах. – Чернигов, 1912.
Котляревський І.П. Пісня на новий 1805 p. Пану нашому і батьку князю О.Б. Куракіну // Основа. – 1861. – Січень. – С. 251–255.
Зубков А.И. Теоретические вопросы правового регулирования труда осужденных. – Томск: Изд. Томского ун-та, 1974. – 171 с.
Ошерович Б.С. Очерки по истории русской уголовно-правовой мысли (2-я половина XVIII века – первая четверть XIX века). – М., Юриздат, 1946. – 311 с.
Ковалевский М.И. Уголовный законодатель, как воспитатель народа. – СПб., 1897. – С. 137.
Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник уголовного права. – Киев, 1891. – С. 126.
Коковцев В. Систематический сборник указаний и распоряжений по тюремной части. – СПб., 1890; Рябчиков А.Н. Устав о содержащихся под стражею 1909 г. со всеми указаниями и распоряжениями по тюремной части, последовавшими по 1 января 1911 г. – СПб., 1912.
Курс кримінально-виконавчого права України. – К., 2000. – С. 285.
Романов А.Н. Уголовно-исполнительное законодательство и его принципы // Актуальные проблемы советской криминологии и исправительно-трудового права. – М.: ВЮЗИ, 1989. – С.70-78.
Сандуров Ф.Р. Социально-психологические и правовые аспекты исправления и перевоспитания правонарушителей. – Казань: Изд.Казанского ун-та, 1976. – 144 с.
Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л.: Изд.Ленингр.ун-та, 1982. – 97 с.
Шмаров И.В. Преодоление отрицательных последствий отбывания уголовного наказания // Сов. государство и право. – 1977. – № 2. – С. 87.
Хохряков Г.В., Серкисов Г.С. Преступления осужденных: причины и предупреждение. – Ереван: Айастан, 1990. – С. 204.
Соціально-економічні аспекти демократизації судово-правової та пенітенціарних систем в контексті національної безпеки України. – К., 2001. – С. 21.
Кримінально-виконавче право України. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 8.
Голос України. – 1995. – 14 червня.
Малеин Н.С. Правонарушение: Понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид.лит., 1985. – 190 с.
Сафонов А. Исполнение наказания и его действенность //Соц.законность, 1966. № 7. – с.56-59. Европейские тюремные правила // Новая концепция пенитенциарной системы. – К.: РНОКиВД при УАВД, 1995. – С. 81.
Европейские тюремные правила // Новая концепция пенитенциарной системы. – К.: РНОКиВД при УАВД, 1995. – С. 81.
Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с приступностью. – Саратов: Саратовский гос. ун-тет, 1970. – C. 11–12.
Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Ленинградский гос. ун-тет, 1986. – С. 117.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. – К., 1994. – С. 104.
Європейська конвенція з прав людини. – Ст. 5 // Права людини і професійні стандарти в документах міжнародних організацій. – Амстердам–Київ, 1996. – С. 152–153.
Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20-30 ті роки. – К., 1991.
Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). – К.: Вища школа, 1990. – 159 с.
Декреты Советской власти. – М., 1957. – Т. 1. – С. 20.
Ленин В.И. Конспект раздела о наказаниях пункта программы о суде // Полн. собр. соч. – Т. 38. – С. 408.
Ленин В.И. Как организовать соревнование? // Полн. собр. соч. – Т. 35. – С. 201.
Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917-1952 гг. / Под ред.И.Т.Голякова. – М., Госюриздат, 1953. – 463 с.
Свєтлов О. Кримінальна відповідальність. – К.: Політвидав України, 1977. – 56 с.
СУ РСФСР. – 1917. – № 9. – Ст. 146.
СУ РСФСР. – 1917. – № 9. – Ст. 127.
СУ РСФСР. – 1918. – № 53. – Ст. 598.
Збірник діючих циркулярів Центрального карального відділу НКЮ за 1917–1920 pp. – М., 1921. – С. 3.
Вестник НКВД РСФСР. – 1918. – № 5. – С. 2.
Ленін В.І. Повн. зібр. творів. – Т. 35. – С. 3.
Архів АН РФ. – Ф. 518. – Оп. 1. – Спр. 220 Б. – Арк. 9.
Збірник нормативно-правових актів по радянському виправно-трудовому праву. – М.: Госюриздат, 1959. – С. 106–107.
СУ РСФСР. – 1924. – № 86. – Ст. 870.
Другий Всеросійський з’їзд адміністративних працівників 23–30 квітня 1928 р. – М., 1949. – С. 114, 117, 133.
Архів АН РФ. – Ф. 518. – Оп. 1. – Спр. 220 Б. – Арк. 9.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 18.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 22.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 51.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 55.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 58.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 63.
Державний архів Російської Федерації. Колекція документів. – Арк. 69.
СУ СССР. – 1930. – № 60. – Ст. 640.
СУ РСФСР. – 1922. – № 49. – Ст. 262; 1929. – № 8. – Ст. 80.
СУ РСФСР. – 1921. – № 79. – Ст. 85.
Крыленко Н. Основы судоустройства СССР и союзных республик. – М., 1927. – С. 25.
СЗ СССР. – 1930. – № 60. – Ст. 640.
СУ РСФСР. – 1933. – № 48. – Ст. 208.
Известия ЦИК. – 1919. – 8 февраля.
СЗ СССР. – 1934. – № 36. – Ст. 283.
СЗ СССР. – № 56. – Ст. 421.
СЗ СССР. – 1935. – № 8. – Ст. 697.
СЗ СССР. – 1934. – № 36. – Ст. 283.
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. – К., 1994. – С. 105.
Сундуров Ф.Р. Лишение свободы и социально-психологические предпосылки его эффективности. – Казань: изд-во Казанского ун-та, 1980. – 214 с. СЗ СССР. – 1936. – № 44. – Ст. 370.
СЗ СССР. – 1936. – № 44. – Ст. 370.
СУ РСФСР. – 1936. – № 20. – Ст. 131.
Иванов В.Д. Цели уголовного наказания при его назначении и исполнении. – Изв. АН КазССР. – Сер. Обществ.наук, 1980, № 2, с.75-80.
Ведомости Верховного Совета ССР. – 1941. – № 7.
АСБ України. – Ф. 16. – Оп. 25. – Спр. 312. – Арк. 3.
Иванов Ю. Исследование проблемы неотвратимости наказания // Соц.законность, 1976. - № 1. – 57-59.
Иригов В., Евсеев В. За колючей проволокой: о кризисе уголовно-исполнительной системы // Советская юстиция. – 1991. - № 12. – С.8-9.
Правила для попечительского Общества о тюрьмах // Тюрьма и общество. – Донецк: Донецкий мемориал, 2000. – С.86-89.
Отчет Одесского Комитета Общества попечительного о тюрьмах за 1829 год // Тюрьма и общество. – Донецк: Донецкий мемориал, 2000. – С.89-92.
Ведомости Верховного Совета. – 1941. – № 7.
В Верховном Суде СССР // Известия. – 1953. – 24 декабря.
Сборник нормативных актов по советскому исправительно-трудовому праву. – М.: Госюриздат. – С. 317–320, 322–326.
Партийная жизнь. – 1957. – № 4. – С. 67.
Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1963. – № 26. – Ст. 591.
Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1967. – № 23. – Ст. 536.
Ведомости Верховного Совета СССР. – 1966. – № 30. – Ст. 597.
Ведомости Верховного Совета СССР. – 1977. – № 7. – Ст. 116.
Указ Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98.
Багрий-Шахматов Л. Система наказаний по советскому уголовному праву, их классификация и правовое регулирование исполнения. Автореф. дисс... д-ра юрид. наук (12.715). – Минск, Белорусский государственный ун-т им.В.И.Ленина. - 1969. – 37 с.
Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Юрком, 1996. – С. 4.
Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
Беляев Н.А. Общественный контроль за деятельностью исправительно-трудовых учреждения и воспитательных колоний. М.: Госюриздат, 1962. – 73 с.
Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1963. – 186 с.
Концепція правової реформи в Україні // Центр правової реформи і законопроектних робіт Міністерства юстиції України. – К., 1997.
Богданов В.Я. Об эффективности исправительных работ (как уголовного наказания) // Вестник Московского ун-та. – Сер.12. – Право, 1973, № 3. – 61-65.
Европейские пенитенциарные Правила. Рекомендация № R(87)3 Комитета Министров государствам – членам Европейских пенитенциарных Правил. Утверждена Комитетом Министров 12 февраля 1987 г. на 404-ом заседании представителей министров // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К., 1999. – С. 230.
Карпенко Д.А. Правовые вопросы трудоиспользования лиц, осужденных к исправительным работам без лишения свободы: Учебное пособие. – К.: Изд МВД СССР КВШ им.Ф.Э.Дзержинского, 1983. – 41 с.
Про основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи в Україні // Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 р. № 88.
Міністерство юстиції України // Звіт. – 1991. – Ф. 12. Архів.
Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 11 липня 1991 р. “Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській РСР”. – С.2.
Бушуев И.А. Исправительные работы. – М.: Госюриздат, 1959. – 136 с.
Президентський вісник. – 2000. – № 26. – 25 грудня.
Скрипнюк М. Проблеми соціальної адаптації осіб, що умовно-достроково звільняються з місць позбавлення волі // Право України. – 1999. – № 3. – С. 76 – 77.
Поваляєв О.Б. Про існуючу систему пенітенціарних закладів в Україні та шляхи її вдосконалення // Адвокат. – 1997. – № 3. – С. 22.
Марієнко В. Департамент, який перевиховує засуджених // Урядовий кур’єр. – 1999. – 27 квітня. – С. 8.
Висновок № 190(1995) щодо вступу України до Ради Європи // Інформаційний бюлетень Фонду сприяння меншинам та мігрантам.
Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К., 19997 – С. 230.
Указ Президента України № 344/98 від 22 квітня 1998 року.
Закон України № 312-XIV від 11 грудня 1998 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань виконання покарань”.
Указ Президента України № 298/99 від 12 березня 1999 р.
Чикалін В. Перші кроки до гуманізації покарань // Урядовий кур’єр. – 1999. – 23 червня. – С. 7.
Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. “Про заходи щодо зміцнення матеріальної бази органів та установ кримінально-виконавчої системи на 2000–2004 роки”.
Бышевский Ю.В., Марцев А.И. Некоторые вопросы учения о наказании // Сибирские юридические записки, 1974. - вып.4. – с.4-15.
Вроблевский А.Б. Утевский Б.С. Уголовный кодекс. Редакция 1926 г. Комментарий. Под общей редакцией Е.Г.Ширвиндта, председателя Совета Государственного Института по изучению преступности и преступника. – М.: Изд.Нар.Комиссариата Внутренних Дел, 1927. – 431.
Антонюк З., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. – № 2. – С. 48.
Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания. – Харьков, 1990. – C. 3.
Реформування Державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К.: Оріяни, 1998. – С. 3.
Гассанов И.М. Содержание прогрессивной системы исполнения наказания // Проблемы социалистической законности. Выпуск 7. – Харьков: Вища школа, 1981. – С.119-121.
Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – К., 1999. – С. 210.
Мінімальні стандартні правила поводження з засудженими // Виховання і правопорядок. – 1990. – № 7. – С. 46.
Концепція правової реформи в Україні // Центр правової реформи і законопроектних робіт Міністерства юстиції України. – К., 1997.
Концепція розвитку законодавства України на 1997–2005 роки. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 17.
Новая концепция пенитенциарной системы. – К., 1995. – С. 141.
Белявская О.К. Уголовное освобождение из мест лишения свободы (учебное пособие). – Одесса: ЩГУ, 1979. – 68 с.
Мелентьев М.П., Корчинский В.А. Реализация принципа социальной справедливости в право-применительной деятельности исполнительно-трудовых учреждений: Учеб. пособ. – К., 1991. – С. 20.
Васильев А.И., Кувшинов В.С. Условия социальной адаптации освобожденных от наказания // Изв.вузов Правоведение, 1973. - № 3. – с.108-111.
Малиновський О. Кара і засоби соціального захисту. – К., 1927. – 69 с.
Стан дотримання та захисту прав і свобод. – К., 200. – С. 154.
Блуфштейн Ю.Д. Уголовное право и социальная справедливость. – Минск, 1987. – С. 26.
Уголовное наказание. – Киев-Донецк, 1997. – С. 167.
Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. – К., 2000. – C. 153.
Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. – Владивосток: Изд.Дальневосточного ун-та, 1982. – 124 с.
Беккариа И. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939. – С. 243, 244.
Криминальный кодекс Российской Федерации. – М. – С. 33.
Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит-ра, 1973. – С. 86-87.
Система виконання покарань в Україні: проблеми та перспективи гуманізації. – К., 2000. – C. 11.
Мінімальні стандартні правила поводження з засудженими // Виховання і правопорядок. – 1990. – № 7. – С. 48.
Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминал.проблемы. – М.: Юрид.лит., 1973. – 287 с.
Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве (теоретические и практические проблемы). – К.: Вища школа, 1990. – 159 с.
Мінімальні стандартні правила поводження з засудженими // Виховання і правопорядок. – 1990. – № 7. – С. 49.
Дементьев С.И. Лишение свободы как мера уголовного наказания: Тексты лекций. – Краснодар: Кубан. гос.ун-т, 1977. – 64 с.
Загородников Н.И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутренних дел. Учебное пособие. – М., 1979. – 97 с.
Трубников В.М. Уголовно-исполнительное право Украины. Общая часть: Учебное пособие. – Харьков: Рубикон, 1998. – С. 6.
Уткин В.А. Курс лекций по уголовно-исполнительному праву. Общая часть. – Томск: Томск. гос. ун-т, 1995. – С. 63.
Близнюк И.Л. Гуманизация исполнения наказания в виде лишения свободы и проблема дозволений запретов в исправительно-трудовом праве Украины: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук 12.00.08. (Укр. акад. внутр. дел). – К., 1992. – С. 9.
Комментарий к новому Кодексу Российской Федерации / Отв. ред. А.В. Наумов. – М.: Юрист, 1996. – С. 51.
Виправно-трудовий кодекс України. Ч.2. – К., 2000.
Антонян Ю. Преступление и покаяние // Общественные науки и современность. – М., 1991. – № 6. – С. 31.
Злобин Г.А. Об изучении эффективности уголовного наказания // Советское государство и право, 1969. - № 6, с.28-36.
Киреев Ю. Договорные отношения по использованию труда осужденных // Хозяйство и право. – 1990. - № 3. – С.115-120.
Дуюнов В.К. Проблемы наказания в новом уголовном праве России. – Белгород: Изд-во Белгород. гос. ун-та, 1998. – С. 14 – 15.
Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания / Беляев Н.А., Глистин В.К., Орелов В.В. и др. / Под ред. Н.А. Беляева, В.К. Глистина, В.В. Орелова. – СПб.: СПб. ун-т, 1992. – С. 472.
Багрий-Шахматов Л.О. О предмете советского исправительно-трудового права // Радянське право. – 1961. № 4.
Михлин А.С., Селиверствов В.И., Шмаров И.В. Концептуальные проблемы нового Уголовно-исполнительного кодекса Российской Федерации // Гос. и право. – 1997. – № 8. – С. 71.
Козаченко М.Я., Николаев З.А. Коллизии уголовного и уголовно-исполнительного законодательства // Государство и право. – 1993. - № 2. – С.85-89.
Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации и Минимальным стандартным правилам обращения с заключенными / Под ред. П.Г. Мищенкова. – М., 1997. – С. 39.
Крахмальник Л.Т. Кодификация исправительно-трудового законодательства. – М.: Юрид.лит., 1978. – 197 с.
Селиверстов В.И. Теоретические проблемы правового положения лиц, отбывающих наказания. – М.: Академия МВД РФ, 1992. – С. 8.
Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. – Саратов: Изд.Саратовского ун-та. – 1965. – 167 с.
Петров С.М, Туманова Г.А. О двух стратегиях реформирования уголовно-исправительной системы // Государство и право. – М. – 1995. - № 7. – С.102-109.
Соціально-економічні аспекти демократизації судово-правової та пенітенціарної систем в контексті національної безпеки України. – К., 2001. – С. 53.
Пономарев П. Каким быть уголовно-исполнительному законодательству // Советская юстиция. – 1990. - № 24. – С.9-10.
Кузнецов Н.Ф. Уголовное право и мораль. – М.: Изд.Моск.ун-та, 1967. – 104 с.
Ременсон А.Л. Лишение свободы как особое конфликтное отношение // Труды Томского ун-та. – 1974. – с.98-107.
Ланник Н.И. О совершенствовании правовых и организационных форм стимулирования трудовой активности лиц, лишенных свободы // Актуальны вопросы борьбы с преступностью. – Томск. – 1990. – с.43-48.
Інформаційний вісник Суспільного центру сприяння реформі кримінального правосуддя. – 1998. – № 1. – С. 2–3.
Онищук З.М. Учет преступлений в органах внутренних дел, прокуратуре и суда (Текст лекций). – Х.: Изд. Харьковского юридического института, 1976. – 61 с.
Пионтковский А.А. Основные аспекты теории наказания // Советское государство и право. – 1969. - № 7. – с.34-42.
Курс кримінально-виконавчого права України / Під ред. О.М. Джужи. – К., 2000. – С. 169.
Ременсон А.Л. Является ли кара целью уголовного наказания? // Труды Томского ун-та, 1959. – с.115-125.
Стручков Н.А. Курс исправительно-трудового права. Проблемы Общей части. – М.: Юрид.лит., 1984. – 240 с.
Стручков Н.А. Курс исправительно-трудового права. Проблемы Особенной части. – М.: Юрид.лит., 1985. – 255 с.
Стручков Н.А. Назначение наказания при совокупности преступлений. – М.: Госюриздат, 1957. – 144 с.
Трахтеров В.С. О задачах наказания по советскому уголовному праву // Ученые записки. – Харьковский юрид.ин-т. – вып.6. – Харьков, 1955. – с.3-11.
Шмаров И.В. Разработка уголовно-исправительного законодательства в свете международных соглашений о защите прав человека и документов ООН, определяющих принципы обращения с осужденными // Советское государство и право. – 1990. - № 11. – С.39-47.