ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ, ЗАКОНОТВОРЧІ ТА ПРАВОЗАСТОСОВНІ ПРОБЛЕМИ

Короткий опис

ЗМІСТ

ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ:
ТЕОРЕТИЧНІ, ЗАКОНОТВОРЧІ ТА ПРАВОЗАСТОСОВНІ ПРОБЛЕМИ

ЗМІСТ..................................................................................................................................2

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………………5

ВСТУП…………………………………………………………………………………….6

РОЗДІЛ 1. ЗАОХОЧЕННЯ У МЕХАНІЗМІ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ…………………………………………………….…………..19
1.1. Зміст і форми реалізації негативного та позитивного аспектів кримінальної відповідальності………………………………………………………………………….19
1.2. Заохочення та покарання як парні правові категорії реалізації кримінальної відповідальності……………………………………………………………………….....38
1.3. Метод заохочення у стимулюванні правомірної кримінально-правової поведінки……………………………………………………………………………….…45
1.4. Склад правомірної поведінки як правова модель та підстава кримінально-правової кваліфікації………………………………………………………………….….55
Висновки до розділу 1………………………………………………………………..…..69

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ……………………………………………………………………..71
2.1. Поняття та структура заохочувальної кримінально-правової норми…………....71
2.2. Класифікації заохочувальних кримінально-правових норм……….......................91
2.3. Принципи та функції заохочувальних норм кримінального законодавства…...100
2.4. Заохочувальні норми як самостійний інститут кримінального законодавства……………………………………………………………………………114
Висновки до розділу 2…………………………………………………………………..121

РОЗДІЛ 3. ГЕНЕЗА ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ НОРМ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ………….…….…………..124
3.1. Виникнення заохочувальних кримінально-правових норм………….………….124
3.2. Розвиток заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України в радянській період..……………………………………………………………………...130
3.3. Розвиток заохочувальних норм у кримінальному законодавстві європейських держав…………………………………………………………………………………...137
Висновки до розділу 3………………………………………………………………….148

РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ НОРМ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ………………………………………….150
4.1. Загальні соціальні обставини, що обумовлюють заохочувальні норми у кримінальному законодавстві………………………………………………………….150
4.2. Особливості соціальної обумовленості звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК……………………………………………..164
4.3. Заохочувальні норми КК як нормативне підґрунтя впровадження відновного правосуддя в Україні……………………………………………………………………174
Висновки до розділу 4…………………………………………………………………..185

РОЗДІЛ 5. ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК..………187
5.1. Обставини, що виключають злочинність діяння………………………………...187
5.2. Добровільна відмова при незакінченому злочині……………………………….211
5.3. Звільнення від кримінальної відповідальності…………………………………..223
5.4. Звільнення від кримінального покарання, його відбування та інше пом’якшення покарання………………………………………………………………………………..247
Висновки до розділу 5………………………………………………………………….275
РОЗДІЛ 6. ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КК………277
6.1. Особливості спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності…………………..……………………………………………………277
6.2. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності у Особливій частині КК……………………………………………………………………………….283
6.3. Перспективи розвитку заохочувальних кримінально-правових норм Особливої частини КК………………………………………………………………………………320
Висновки до розділу 6………………………………………………………………….337

РОЗДІЛ 7. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ НОРМ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ…………………………………..…..….340
7.1. Зміст і показники ефективності заохочувальних кримінально-правових норм.340
7.2. Підвищення ефективності заохочувальних кримінально-правових норм щодо неповнолітніх осіб………………………………………………………………………356
7.3. Підвищення ефективності заохочувальних кримінально-правових норм щодо вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей………………………………...366
Висновки до розділу 7………………………………………………………………….376

ВИСНОВКИ....................................................................................................................378

ДОДАТКИ........................................................................................................................391

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................................487

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Докорінні зміни в політичних та економічних умовах життя суспільства і держави на сучасному етапі розвитку України та прийняття Конституції України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямі подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством. Запобігання злочинності, захист прав людини, суспільства і держави здійснюються не тільки сталими для кримінального законодавства заборонними, а й новітніми заохочувальними засобами. Заборонні і заохочувальні кримінально-правові засоби єдині у соціальному завданні якнайповніше і найефективніше захистити права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України від злочинних посягань, забезпечити мир і безпеку людства, а також запобігти злочинам (ч. 1 ст. 1 КК).
Стале поширення заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України віддзеркалює зміщення акцентів у кримінально-правовій політиці на користь економії засобів репресії, гуманізації кримінальної відповідальності та покарання. Держава виявляє неабияку зацікавленість у розв’язанні кримінально-правових конфліктів у історично природний, добровільний спосіб, шляхом значного поширення інститутів звільнення від відповідальності або пом’якшення покарання у випадках добровільної відмови від злочину, примирення винного з потерпілим, відшкодування заподіяної шкоди та інших різновидів позитивної посткримінальної поведінки, особливо у випадках вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості. Запобігання та припинення злочинів та інших суспільно-небезпечних діянь є найголовнішим соціально-правовим навантаженням заохочувальних норм кримінального законодавства. У своєрідний спосіб, протилежний від заборонних норм закону, заохочувальні норми стимулюють особу, яка за своєю волею чи за інших обставин опинилась у сфері кримінально-правового регулювання, здійснити правомірну, соціально-корисну поведінку, гарантуючи у таких випадках виключення, звільнення або пом’якшення кримінально-правового обтяження.
Феномен заохочення у праві завжди притягував вчених, найбільшу ж увагу серед правників галузевого рівня заохочувальні норми викликали у дослідників кримінального права. Проблему заохочувальних норм у національному кримінальному, кримінально-виправному та кримінально-процесуальному законодавстві досліджували: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, В.І. Борисов, В.М. Верещак, Г.Б. Віттенберг, І.А. Войтюк, В.В. Голіна, О.М. Готін, М.Є. Григор’єва, В.К. Грищук, Ю.В. Гродецький, Ю.М. Грошевий, І.М. Даньшин, О.О. Дудоров, Л.В. Дорош, С.І. Дячук, В.П. Ємельянов, О.О. Житний, А.Ф. Зелінський, О.Ф. Ковітіді, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, В.М. Куц, О.М. Лемешко, В.А. Ломако, В.Т. Маляренко, Ж.В. Мандриченко, М.І. Мельник, В.А. Мисливий, А.А. Музика, О.В. Наден, В.О. Навроцький, Ю.А. Пономаренко, Т.І. Присяжнюк, В.В. Скибицький, В.В. Сташис, А.Х. Степанюк, Г.О. Усатий, В.Я. Тацій, В.М. Трубников, С.І. Туркота, В.І. Тютюгін, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, Н.Б. Хлистова, В.І. Шакун, С.Д. Шапченко, Т.В. Шевченко, С.М. Школа, О.О. Ямкова, С.С. Яценко, А.М. Ященко та інші, вивчалась вона й російськими криміналістами, серед яких: З.А. Астеміров, Х.Д. Алікперов, М.О. Бєляєв, В.М. Галкін, Ю.В. Голик, Л.В. Головко, В.К. Дуюнов, А.В. Єндольцова, В.О. Єлеонський, В.С. Єгоров, І.Е. Звечаровський, В.Є. Квашис, С.Г. Келина, Т.В. Кленова, В.М. Коган, М.М. Кропачов, О.В. Лєвашова, Т.О. Леснієвські-Костарева, Н.О. Лопашенко, І.Л. Марогулова, Р.М. Мелтонян, А.С. Михлін, В.С. Прохоров, В.В. Похмелкін, О.З. Рибак, С.М. Сабанін, Р.О. Сабітов, І.А. Семенов, О.Ф. Сизий, В.Г. Смирнов, О.М. Тарбагаев, І.А. Тарханов, Є.С. Тєнчов, Ю.М. Ткачевський, В.Д. Філімонов, О.М. Яковлєв та інші.
Набуття чинності новим КК у 2001 р., започаткувало розгорнуту систему заохочувальних норм як в Загальній, так і в Особливій частинах та зумовило необхідність комплексного дослідження їх правової природи, взаємозалежності і взаємодії в межах єдиного кримінального закону, механізму правового впливу та регулювання, загальних системних ознак та специфіки окремих різновидів. Дослідження заохочувальних норм, практики їх застосування дозволило висловити ряд пропозицій щодо системи заохочувальних норм КК, вдосконалення чинних та запровадження нових заохочувальних норм, що у остаточному рахунку підвищує ефективність протидії злочинності кримінально-правовими засобами.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дослідження базується на основних положеннях Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, узгоджується з планом наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» від 23 лютого 2000 р. (протокол № 6), увійшла до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права Академії правових наук України 2000-2001 рр. (реєстраційний № 798).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення сучасної системи заохочувальних норм, яка у взаємодії та взаємоузгодженості із іншими нормами кримінального законодавства підвищує ефективність протидії злочинності в Україні. Дослідження вітчизняного та зарубіжного законодавства та досвіду його застосування, системно-структурних зв’язків норм, інститутів та галузі кримінального законодавства в цілому, дозволяє створити оптимальні моделі правомірної, соціально-корисної поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин, які в повній мірі узгоджують і враховують законні права і інтереси громадян, суспільства та держави в сфері кримінального законодавства.
Відповідно до поставленої мети вирішуються наступні завдання:
- визначити гносеологічне підґрунтя заохочення у механізмі реалізації кримінальної відповідальності як соціально-правового феномена із полярними – негативним і позитивним варіантами та наслідками кримінально-правової поведінки;
- дослідити механізм (зміст, форми та наслідки) реалізації кримінальної відповідальності у двох протилежних аспектах – негативному та позитивному аспектах;
- визначити юридичну природу заохочувальних норм кримінального законодавства України, а саме поняття, систему і різновиди, принципи і функції, функціональну самостійність і самодостатність як засобів вирішення кримінально-правових конфліктів;
- проаналізувати історичні тенденції виникнення, розвитку і перспективи заохочувальних норм у вітчизняному та зарубіжному кримінальному законодавстві;
- виявити загальні та спеціальні соціальні чинники, що обумовлюють існування заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України;
- дослідити фактичні та юридичні передумови, підстави та/або умови застосування заохочувальних норм Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України;
- виявити найбільш суперечливі питання теорії і практики застосування заохочувальних кримінально-правових норм та запропонувати шляхи їх вирішення;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення впровадження та застосування заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері застосування кримінально-правового заохочення (стимулювання) правомірної, соціально-корисної поведінки.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми впровадження та застосування заохочувальних норм кримінального законодавства України.
Методи дослідження становлять сучасні положення теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ. В дослідженні застосовувались загальнонаукові та приватноправові методи, зокрема, загальнонауковий діалектичний метод забезпечив комплексний підхід при дослідженні заохочувальних норм у кримінальному законодавстві (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 1.4); системно-структурний метод дозволив у механізмі реалізації кримінальної відповідальності виокремити негативний і позитивний аспекти, дослідити зміст, форми та правові наслідки протиправної, суспільно-небезпечної та правомірної, суспільно-корисної поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 1.4); історично-правовий та порівняльно-правовий методи використані при аналізі витоків вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства (підрозділи 3.1, 3.2, 2.3, 4.2, 6.2); формально-правовий метод був необхідним при аналізі передумов, підстав та умов застосування окремих різновидів заохочувальних норм Загальної та Особливої частини КК (підрозділи 5.1, 5.2, 5.3, 6.1, 6.2, 6.3, 7.1); метод правового моделювання та логіко-семантичний метод використовувались при конструюванні моделей позитивної посткримінальної, пенітенціарної і постпенітенціарної поведінки, що заохочується кримінально-правовими засобами; компаративний метод був використаний у дослідженні споріднених кримінально-правових систем – кримінальних законів Російської Федерації, Республіки Білорусь та ін. (підрозділи 4.2, 6.3); статистично-математичний метод став на пригоді у дослідженні ефективності застосування заохочувальних норм та визначенні критеріїв і вимірів такої ефективності (підрозділи 6.3, 7.2, 7.3); соціологічні методи – опитування, анкетування, експертних оцінок широко використовувались протягом всього дослідження (підрозділи 4.1, 4.2, 5.1, 5.2, 7.1).
Емпіричною базою дослідження є офіційна статистика Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також дані 682 постанов, ухвал судів України про закриття кримінальних справ, обвинувальних вироків за 2002-2009 рр., анкетування 326 практичних працівників досудового слідства, прокурорів, адвокатів та суддів. Протягом більше 20 років дисертант безпосередньо приймає участь у якості практикуючого адвоката при розслідуванні кримінальних справ на досудовому слідстві, розгляді справ у судах загальної та спеціальної юрисдикції України, у яких безпосередньо ним заявлялися клопотання про закриття кримінальних справ (503 кримінальні справи).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем заохочувальних норм у кримінальному законодавстві. На підставі опрацьованого матеріалу, що відбиває сучасний стан доктрини кримінального права та практики його застосування, аналізу практики застосування заохочувальних норм, інших емпіричних матеріалів, дисертантом особисто висунута низка концептуальних теоретичних та прикладних положень та висновків, основними з яких є наступні:
вперше:
- отримано висновок, що система заохочувальних норм Загальної та Особливої частин КК утворює єдиний функціональний інститут кримінального законодавства України, системоутворюючою ознакою якого є заохочувальний метод упорядкування суспільних відносин;
- на підставі доктринальних положень теорії права визначено зміст та форми кримінальної відповідальності як єдиного інституту кримінально-правового обтяження у вигляді обмеження прав і свобод особи, у рамках якого виділяються негативний аспект у вигляді потенційного та реального кримінально-правового обтяження та позитивний аспект у вигляді виключення, звільнення або пом’якшення такого кримінально-правового обтяження;
- отримано висновок, що метод заохочення є допоміжним до основного заборонного методу кримінально-правового регулювання та визначається як система правового інструментарію (засобів, заходів, прийомів), які стимулюють особу шляхом визначення змісту правомірної соціально-корисної поведінки та гарантують застосування з боку держави виключення, звільнення чи пом’якшення кримінально-правового обтяження.
- обґрунтовано співвідношення покарання і заохочення як парних правових категорій у реалізації негативного та позитивного аспектів кримінальної відповідальності, що як діалектичні єдності та протилежності, зумовлюють та формують основні методи кримінально-правової охорони та регулювання;
- запропоновано доповнити КК новим розділом Загальної частини «Заохочення соціально-корисного діяння», із визначенням підстави заохочення у кримінальному законодавстві, позначенням змісту соціально-корисного діяння (поведінки) та кримінально-правових наслідків їх здійснення, наводиться можлива редакції зазначеного розділу;
- визначено поняття заохочувальної норми кримінального законодавства, в якому основними ознаками, що формують поняття заохочувальної норми виступають нормативність, формальна визначеність та забезпеченість заохочення державою, а відтак заохочувальною кримінально-правовою є норма КК, що визначає передумови, підставу та/або умови заохочення у вигляді виключення, звільнення або пом’якшення кримінально-правового обтяження у разі здійснення особою соціально-корисного діяння, що містить склад правомірної поведінки, передбачений цим Кодексом.
- обґрунтовано висновок, що принципами заохочувальних норм кримінального законодавства є правомірність, суспільна корисність, добровільність, доцільність, і своєчасність позитивної поведінки у кримінальному законодавстві, що прямо закріплюються у відповідних кримінально-правових нормах або безпосередньо з них випливають та наскрізь пронизують кримінально-правове заохочення;
- сформульовано визначення системи функцій заохочувальних норм у вигляді зовнішнього прояву їх найсуттєвіших властивостей, якостей, що віддзеркалюються у впливі на суспільні відносини, що виникають у кримінальному законодавстві, та полягають у виконанні стимулюючої (мотиваційної), відновлювальної (компенсаційної), запобіжної (профілактичної) та виховної функцій;
- на підставі дослідження історичних пам’яток кримінального законотворення та чинних кримінальних кодексів країн СНД та Європейського Союзу виокремленні та досліджені стародавні та сучасні різновиди заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, що діяло в Україні та державах континентальної Європи, доведено, що заохочувальні норми виникли одночасно із заборонними нормами кримінального законодавства та за «походженням» є природно кримінально-правовими приписами;
- запроваджено у науковий обіг поняття системи загально-соціальних та спеціально-правових обставин правового, економічного, психологічного і гуманістичного характеру, а також кримінально-нормативного, кримінологічного і криміналістичного характеру, які у своїй системній єдності обумовлюють виникнення, існування та розвиток заохочувальних норм у кримінальному законодавстві;
- сформульовано висновок, що основними ознаками інституту заохочувальних норм у кримінальному законодавстві є: 1) наявність специфічного методу і предмету правового регулювання, 2) наявність блоків правових норм, 3) правова своєрідність та функціональна спрямованість норм, 4) особливість юридичної конструкції заохочувальних норм;
- запропоновано при конструюванні заохочувальних норм КК враховувати специфіку психологічного та інформативного сприйняття безпосередніми адресатами заохочення нормативних вимог закону та полягають у тому, що заохочувальна санкція має знаходитись на першому місці, з кримінально-правового заохочення повинна починатися будь-яка заохочувальна норма. Потім має розташуватись гіпотеза заохочувальної норми, яка відображає передумови застосування заохочення, технічним інструментом викладення якої є вказівка на адресата, який має вчинити певні соціально-корисні діяння та визначення юридичних фактів, що зумовлюють ту чи іншу правомірну поведінку. Завершуватися заохочувальна норма має диспозицією, у якій із максимальною повнотою і точністю виписується модель правомірної соціально-корисної поведінки, що виступає підставою застосування відповідного заохочення;
- визначено ефективність заохочувальних норм, що полягає у співвідношенні досягнутого соціально-корисного результату та визначеними у законі цілями з використанням кримінально-правових засобів (правових норм). Соціальними цілями, що ставляться, є: а) стимулювання до правомірної, соціально-корисної поведінки в сфері кримінально-правового регулювання; б) відновлення суспільних відносин, що є об’єктом кримінально-правової охорони, в) запобігання вчиненню нових умисних та необережних злочинів; г) вплив на індивідуальну і групову правосвідомість, що формує в суспільстві тезу про кримінальне законодавство, що не тільки карає винних у вчиненні злочинів осіб, а й заохочує, спонукає винних у вчиненні злочинів спокутувати свою провину, а засуджених до усвідомленого, самостійного «самовиправлення». Результатами реалізації заохочувальних норм виступають постанови, ухвали судів щодо визнання дій особи такими, що заслуговують на заохочення згідно вимог КК;
- доведено, що ефективність застосування заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, насамперед, пов’язана із змістом та формою правових норм. Заохочувальна норма матиме високу ефективність тільки у випадку, якщо вона відповідає науковим вимогам як з точки зору змісту (соціально обумовлена, відповідає об’єктивним закономірностям протидії злочинності, адекватно сприймається на рівні фахової і побутової правосвідомості, дотримується системності кримінального законодавства), так і форми вираження у правовому приписі (проста і зрозуміла за стилем викладення, точно і однозначно виражає волю законодавця, внутрішньо збалансована та вільна від протиріч, повторів тощо);
- обґрунтовано положення про те, що перспективними напрямками розвитку заохочувальних норм у Загальній частині КК є гуманізація передумов та оптимізація підстав звільнення від кримінальної відповідальності та покарання або його відбування неповнолітніх осіб, вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей, що вчинили злочин; у Особливій частині КК – усунення існуючих обмежень щодо передумов застосування чинних та запровадження нових підстав спеціального звільнення від кримінальної відповідальності, сформовані конкретні пропозиції у вигляді змін та доповнень до КК щодо гуманізації існуючих та впровадження нових заохочувальних норм у кримінальне законодавство України;
- удосконалено:
- положення доктрини кримінального права про діалектичне співвідношення загально-правових імперативного і диспозитивного методів правового регулювання у публічному кримінальному законодавстві України;
- розуміння заохочення позитивної поведінки як найпотужнішого стимулюючого важеля, котрий формує зацікавленість суб’єктів у соціально-корисній кримінально-правовій поведінці, створюючи правовий режим найбільшого сприяння;
- положення про наявність у особи соціально-корисної мети припинення готування до злочину або замаху на злочин, а також усунення його суспільно-небезпечних наслідків при добровільній відмові від незакінченого злочину виконавцем або іншими співучасниками;
- погляди на систему привілеїв неповнолітнього при звільненні від кримінальної відповідальності та покарання, врахуванні пом’якшуючих обставин, призначенні покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті, обстоюється диференційований підхід при обов’язковому зменшенні максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання за обставин, що його пом’якшують;
- положення про абсолютне панування заборонних норм у кримінальному законодавстві, про співвідношення та взаємодію основних заборонних та субсидіарних заохочувальних кримінально-правових норм;
- розуміння структури заохочувальної кримінально-правової норми, що утворюється системою взаємопов’язаних і взаємозалежних конструктивних елементів гіпотези, диспозиції та санкції;
- положення про систему та підсистеми класифікації заохочувальних норм Загальної та Особливої частин кримінального законодавства України за рахунок нових системоутворюючих ознак, так система заохочувальних норм кримінального законодавства розглядається матеріально-правовим підґрунтям відновного правосуддя;
- розуміння соціально-корисної мети за обставин, що виключають злочинність діяння, як обов’язкової ознаки «суб’єктивного контролю» правомірної поведінки особи;
- положення про подолання конкуренції кримінально-правових норм, що передбачають загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності у Загальній та Особливій частинах КК;
- дістало подальший розвиток:
- вчення про обставини, що виключають злочинність діяння, які розглядаються як найбільш соціально-корисні вчинки громадян з протидії злочинам, суспільно-небезпечним посяганням, іншій небезпеці та заохочуються виключенням кримінально-правового обтяження;
- розуміння необхідності зміни кримінально-правового статусу суб’єкта у разі вчинення правомірної, суспільно-корисної поведінки та застосування до нього певного заохочення;
- положення про склад правомірної, соціально-корисної поведінки як правової моделі, необхідної і достатньої підстави кримінально-правової кваліфікації позитивної поведінки;
- виокремлення у структурі заохочувальної кримінально-правової норми позитивної (заохочувальної) санкції, що забезпечує функціонування та досягнення мети кримінально-правового регулювання;
- розуміння юридичної природи амністії і помилування як своєрідних заохочувальних засобів, що додатково стимулюють осіб, які вчинили злочин, до законослухняної поведінки;
- погляд на уніфікацію результатів кримінально-виправного впливу на пенітенціарну і постпенітенціарну поведінку у вигляді стійкої законослухняної поведінки засудженого та його виправлення;
- положення про недоцільність повторного звільнення від кримінальної відповідальності у межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередньої вчинений злочин.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні та прикладні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використані та мають перспективу використання у наступних галузях:
науково-дослідній діяльності – є теоретичною основою вирішення проблем системи заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України, фундаментом подальшого дослідження заохочення та покарання у кримінальній відповідальності, предмету і методу заохочувальних кримінально-правових норм, форм заохочення до соціально-схвальної, законослухняної поведінки на всіх етапах кримінально-правового регулювання (охорони), феномену заохочення у праві та законодавстві;
законотворчій діяльності - при подальшому вдосконаленні кримінального (лист Верховної Ради України від 4 грудня 2009 р. № 04-30/18-7643) та кримінально-процесуального законодавства (лист до Верховної Ради України від 02 листопада 2009 р. № 01-09/1496) у напрямках гуманізації кримінальної відповідальності та покарання, узгодженості матеріального і процесуального кримінальних законів, зокрема, обставин, що виключають злочинність діяння, добровільної відмови від злочину, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання у випадках позитивної посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин. Дисертант пропонує проекти правових приписів окремих кримінально-правових норм, варіанти імплементації їх у чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство;
правозастосовній діяльності – підготовці проектів постанов Пленуму Верховного Суду України про застосування судами кримінального законодавства, що передбачає а) звільнення від кримінальної відповідальності (лист до Верховного Суду України від 02 листопада 2009 р. № 01-09/1498), б) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх; в) умовного звільнення від покарання та його відбування неповнолітніх вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Доповідях на семінарах суддівського корпусу Запорізької області, Слідчого управління ГУМВС у Запорізькій області, адвокатів Адвокатського об’єднання «Запорізька обласна колегія адвокатів» (акти впровадження Апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2009 р., Слідчого управління ГУМВС у Запорізькій області від 3 листопада 2009 р., Адвокатського об’єднання «Запорізька обласна колегія адвокатів» від 11 листопада 2009 р.);
навчальному процесі – викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини» та спеціального курсу «Теоретичні основи кваліфікації злочинів» у Запорізькому національному університеті (акт впровадження Запорізького національного університету від 12 листопада 2009 р.), Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15 листопада 2009 р.), Інституті права імені Володимира Сташиса Приватного класичного університету (акт впровадження Інституту права імені Володимира Сташиса Приватного класичного університету від 2 листопада 2009 р.), можуть бути використані при викладанні та вивченні курсів загальної теорії права, кримінально-виконавчого права, кримінології, криміналістики, кримінальної психології, проведенні науково-дослідної роботи бакалаврами та магістрами права, підготовці викладачами підручників, коментарів, навчальних посібників, лекцій;
правовиховній діяльності – правової освіти населення, виховній діяльності серед студентів та аспірантів юридичних та неюридичних вищих навчальних закладів, підвищення кваліфікації суддівського корпусу, слідчих, прокурорів та працівників інших правоохоронних органів України.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації обговорені та схвалені на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (17 листопада 2009 р., протокол № 4). Основні теоретичні та прикладні результати дослідження оприлюднені на 23 міжнародних, республіканських, міжвузівських, відомчих науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, серед яких: у Харкові (2000-2009 рр.), Києві (2006-2009 рр.), Дніпропетровську (2005-2009 рр.), Львові (2007-2009 рр.), Одесі (2008-2009 рр.), Донецьку (2007-2009 рр.), Запоріжжі (2000-2009 рр.), Миколаєві (2006-2009 рр.), Луцьку (2007-2009 рр.), Черкасах (2008-2009 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано монографію, 4 навчальних посібника (два з яких мають гриф МОН України), 32 наукові статті у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та 23 тези доповідей і повідомлень у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, 15 інших публікацій, які додатково відображають наукові та прикладні результати дослідження.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення значної наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України, що ґрунтується на основі дослідження вітчизняного та зарубіжного законодавства та практики його застосування. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на утворення взаємоузгодженої та збалансованої системи заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України.
1. Прийняття Кримінального кодексу України 2001 р. сформувало відносно завершену та самодостатню систему заохочувальних норм як єдиний функціональний інститут кримінального законодавства України. Дослідження доводить необхідність подальшого вдосконалення цього інституту, поглиблення теоретичної розробленості його основних положень та надання рекомендацій щодо законотворення та правозастосування на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства України.
2. Доведено, що за змістом реалізації кримінальна відповідальність неоднорідна та розглядається як негативна або позитивна реакція держави на, відповідно, суспільно небезпечну чи суспільно корисну поведінку суб’єкту в сфері кримінально-правової охорони (регулювання). У зв’язку з цим у єдиній кримінальній відповідальності виокремлюються два протилежних аспекти її реалізації: а) негативний (традиційний) аспект кримінальної відповідальності, що полягає у осуді та застосуванні певного кримінального обтяження особи, яка вчинила злочин, б) позитивний (нетрадиційний) аспект кримінальної відповідальності, що полягає у схваленні та виключенні чи зменшенні кримінального обтяження особи, яка здійснила соціально-корисну поведінку.
3. Правовою передумовою реалізації позитивного аспекту кримінальної відповідальності виступають заохочувальні норми кримінального законодавства. Визначальною рисою цих норм є чітка взаємозалежність між соціально-корисною поведінкою та кримінально-правовим заохоченням. Заохочувальні норми здебільшого торкаються позитивної посткримінальної поведінки особи. Утім, серед них є норми, які здійснюють регулювання правомірного завдання шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Доведено, що позитивний аспект кримінальної відповідальності реалізується у формах: 1) виключення; 2) звільнення; 3) пом’якшення кримінально-правового обтяження. Першою формою є виключення кримінально-правого обтяження. Вона здійснюється на стадії потенційної кримінальної відповідальності за умов вчинення правомірних, соціально-корисних вчинків з протидії злочинам, суспільно-небезпечним посяганням та іншій небезпеці, що загрожує правоохоронюваним інтересам. Другою формою є звільнення від кримінально-правого обтяження. Вона пов’язується із звільненням від кримінальної відповідальності, призначеного покарання та його відбування за умов позитивної, посткримінальної поведінки, що здійснюється на стадії потенційної або реальної кримінальної відповідальності. Третя форма полягає у пом’якшенні кримінально-правого обтяження та реалізується на стадії реальної кримінальної відповідальності при призначенні та відбуванні покарання за умов позитивної пенітенціарної та постпенітенціарної поведінки засудженого.
4. Визначений метод заохочення, що є допоміжним до заборонного методу кримінально-правового регулювання та полягає у системі правового інструментарію (засобів, заходів, прийомів), які стимулюють особу шляхом визначення змісту до правомірної соціально-корисної поведінки та гарантують застосування з боку держави виключення, звільнення чи пом’якшення кримінально-правового обтяження.
5. Обґрунтовано розуміння складу правомірної поведінки як системи встановлених КК об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у сукупності визначають суспільно-корисне діяння особи як правомірне. Склад правомірної поведінки виступає підставою кримінально правової кваліфікації та є законною (його ознаки виписані тільки в КК), єдиною (будь-яка інша правомірна поведінка не формує його ознак), необхідною (може бути тільки за повної наявності сукупності об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначені в КК) і достатньою (встановлення суспільно-корисного діяння, що має всі ознаки складу правомірної поведінки достатньо для заохочення, інше встановлювати зайве й не варто) підставою застосування заохочення у КК.
6. Заохочувальною кримінально-правовою визначається норма КК, що визначає передумови, підставу та/або умови заохочення у вигляді виключення, звільнення або пом’якшення кримінально-правового обтяження у разі здійснення особою соціально-корисного діяння, що містить склад правомірної поведінки, передбачений цим Кодексом.
7. Здійснено класифікацію усіх заохочувальних норм на норми Загальної частини за соціальною спрямованістю соціально-корисної поведінки та норми Особливої частин КК за спрямованістю на вирішення прагматичних завдань протидії та запобіганню певним злочинам. До заохочувальних норм Загальної частини КК віднесені норми: 1) спрямовані на протидію злочинам (суспільно-небезпечним посяганням), іншій небезпеці, що загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства та держави, врегульовані обставинами, що виключають злочинність діяння (ст.ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК); 2) спрямовані на остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин, що вчиняється одноосібно чи у співучасті (ст.ст. 17, 31 КК); 3) спрямовані на щире каяття винних, у тому числі неповнолітніх осіб, усунення суспільно-небезпечних наслідків, відшкодування завданих збитків, надання медичної допомоги потерпілому після вчинення злочину, активне сприяння розкриттю злочину тощо (ст.ст. 45–49, пп. 1, 2, 2-1, ч. 1 ст. 66, ст. 69 (у випадках, коли до кількох обставин, що пом’якшують покарання, входять пп. 1, 2, 2-1, ч. 1 ст. 66, ст. 69-1, 103 КК); 4) спрямовані на досягнення виправлення засуджених, у тому числі неповнолітніх осіб, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ст.ст. 74, 75, 79, 80, 81, 82, 83, 85–87, 104-107 КК); 5) спрямовані на доведення виправлення особи, яка відбула покарання, та припинення обмежень прав і свобод, у тому числі неповнолітніх осіб, що зумовлені достроковим зняттям судимості (ст. 91, ч. 3 ст. 108 КК). До заохочувальних норм Особливої частини КК: 1) норми, спрямовані на припинення злочину, самовикриття і викриття інших осіб винних у його вчиненні, активне сприяння розкриттю злочину (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 5 ст. 235-4; ч. 5 ст. 235-5; ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258-3, ч. 6 ст. 260, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 309, ч. 5 ст. 321, ч. 6 ст. 369 КК); 2) норми, спрямовані на виключення з обігу предметів, засобів, речовин, що становлять підвищену суспільну небезпеку (ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321 КК); 3) норми, спрямовані на повернення майна, здобутого злочинним шляхом, або на відшкодування завданих збитків (ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 4 ст. 289 КК).
8. Заохочувальні норми є похідними, вторинними у боротьбі та запобіганні злочинності, утім вони притаманними їм засобами сприяють виконанню соціального завдання, що постає перед заборонними нормами кримінального законодавства, – ефективний всебічний захист найсуттєвіших соціальних цінностей, та, насамперед, людини, її прав і свобод від злочинних посягань. Функціональна взаємодія між різними видами кримінально-правових норм формує якісну визначеність вказаної системи – її здатність заохочувальними нормами виконувати стимулюючу (мотиваційну), відновлювальну (компенсаційну), запобіжну (профілактичну) та виховну функції у кримінальному законодавстві.
9. Уперше, використовуючи принципи криміналізації та декриміналізації, виділені загально-соціальні та спеціально-правові обставини, що обумовлюють впровадження заохочувальних норм у кримінальне законодавство. До загально-соціальних обставин віднесені: 1) соціально-правові обставини: а) оцінка діяння як суспільно-корисного; б) можливість використання кримінально-правових засобів; в) спроможність залагодити кримінально-правовий конфлікт; г) сприяння досягненню завдань та цілей кримінального законодавства; д) дотримання законних прав і свобод людини та громадянина; е) історичний досвід використання вітчизняним законодавством; є) виконання правових рекомендацій міжнародних організацій; 2) соціально-економічні обставини: а) зменшення прямих матеріальних збитків від злочинів; б) задоволення майнових і моральних претензій потерпілого; в) опосередковане зменшення витрат держави на утримання засуджених; г) зосередження матеріальних ресурсів на протидії найбільш суспільно-небезпечним злочинним проявам; д) мінімізація суспільних витрат на ресоціалізацію засуджених у постпенітенціарний період; 3) соціально-психологічні обставини: а) спроможність викликати позитивні спонукання на рівні індивідуальної правосвідомості; б) сприйняття абсолютною більшістю населення на побутовому рівні позитивної поведінки; в) закріплення на рівні індивідуальної та загальної правосвідомості позитивного досвіду правомірної поведінки; г) формування ціннісної орієнтації позитивної поведінки з дотриманням кримінально-правових заборон; 4) соціально-гуманістичні обставини: а) збереження соціальних зв’язків особи з родинним колом, виробництвом, оточуючим соціальним середовищем; б) збереження «доброго імені», авторитету і місця у соціальній ієрархії суспільства; в) примат гуманістичних ідеалів та цінностей у сфері соціального контролю. До спеціально-правових, - обставини кримінально-нормативного, кримінологічного та криміналістичного характеру.
10. Проаналізовано стародавнє кримінальне законодавство, що значною мірою заохочувало осіб, які вчинили злочин, до позитивної посткримінальної поведінки у вигляді визнання своєї вини, явки із зізнанням, дійового каяття, видачі співучасників злочину, допомоги у розслідувані кримінальних справ і їх розгляду в судах. За цих діянь передбачалося пом’якшення покарання, а у виключних випадках, особа взагалі звільнялась від кримінального переслідування. Радянський період відіграв значну роль у розвитку заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, що позначилось у розгалуженні та поглибленні останніх у Загальній та Особливій частинах КК Української РСР 1922, 1927, 1960 років, сформувало переконання законодавця у їх високій ефективності та дієвості, особливо заохочувальних норм, спрямованих на стимулювання засуджених до правомірної пенітенціарної поведінки, які виконували функцію виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
11. Визначено ефективність заохочувальних норм, що полягає у співвідношенні досягнутого соціально-корисного результату та визначеними у законі цілями з використанням кримінально-правових засобів (правових норм). Соціальними цілями, що ставляться, є: а) стимулювання до правомірної, соціально-корисної поведінки в сфері кримінально-правового регулювання; б) відновлення суспільних відносин, що є об’єктом кримінально-правової охорони, в) запобігання вчиненню нових умисних та необережних злочинів; г) вплив на індивідуальну і групову правосвідомість, що формує в суспільстві тезу про кримінальне законодавство, що не тільки карає винних у вчиненні злочинів осіб, а й заохочує, спонукає винних у вчиненні злочинів спокутувати свою провину, а засуджених до усвідомленого, самостійного «самовиправлення». Результатами реалізації заохочувальних норм виступають постанови, ухвали судів щодо визнання дій особи такими, що заслуговують на заохочення згідно вимог КК.
12. Доконано, що ефективність застосування заохочувальних норм, насамперед, пов’язана із змістом і формою правових приписів. Заохочувальна норма матиме високу ефективність лише у випадку, якщо вона відповідає науковим вимогам як з точки зору змісту (соціально обумовлена, відповідає об’єктивним закономірностям боротьби із злочинністю, адекватно сприймається на рівні фахової і побутової правосвідомості, дотримується принципу системності кримінального законодавства), так і форми вираження у правовому приписі (проста і зрозуміла за стилем викладення, точно і однозначно виражає волю законодавця, внутрішньо збалансована та вільна від протиріч, повторів та інших вад).
З метою підвищення ефективності впровадження та застосування заохочувальних норм у кримінальному законодавстві обґрунтовується низка пропозицій щодо вдосконалення, гуманізації та гармонізації чинних та запровадження нових заохочувальних норм до Кримінального кодексу України.
I. В Загальній частині КК найбільш суттєві з них полягають у наступному:
1) Пропонується доповнити Загальну частину КК новим розділом у наступній редакції: «Розділ VII-А. Заохочення соціально-корисного діяння.
Ст. 35-1. Підстава заохочення соціально-корисного діяння
1. Підставою заохочення є вчинення особою соціально-корисного діяння, що містить склад правомірної поведінки, у випадках передбачених цим Кодексом.
2. Правомірні, соціально-корисні діяння особи заохочуються шляхом виключення, звільнення та пом’якшення кримінальної відповідальності та покарання.
3. Виключення, звільнення та пом’якшення кримінальної відповідальності та покарання здійснює виключно суд у випадках, передбачених цим Кодексом та порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Ст. 35-2. Виключення кримінальної відповідальності
1. Виключається кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди законним правам та інтересам особи, суспільству і державі у випадках здійснення правомірного соціально-корисного діяння, що відповідає необхідним і достатнім межам та заходам її заподіяння, передбаченим ст.ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 цього Кодексу.
Ст. 35-3. Звільнення від кримінальної відповідальності
1. Звільнення від кримінальної відповідальності є відмовою від застосування до особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод, на підставі позитивного посткримінального діяння, передбаченого ст.ст. 17, 31, 45, 46, 47, 48, 49, 86, 87, ч. 1 ст. 97, 106, а також ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 5 ст. 235-4, ч. 5 ст. 235-5, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258-3, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321, ч. 6 ст. 369, ч. 4 ст. 401 цього Кодексу.
Ст. 35-4. Пом’якшення кримінальної відповідальності та покарання
1. Пом’якшення кримінальної відповідальності або покарання є умовним чи безумовним звільненням від призначеного покарання, його відбування або іншого пом’якшення покарання у разі позитивного посткримінального діяння на момент постановки вироку, при відбуванні покарання або в період іспитового строку, у випадках, передбачених пп. 1), 2), 2-1), ч. 1 ст. 66, ст.ст. 69, 69-1, ч. 4 ст. 74, ч. 5 ст. 74, ст.ст. 75, 79, 80, 81, 82, 83, 86, 87, 91, 104, 105, 106, 107, ч. 3 ст. 108 цього Кодексу».
2). Доповнити статтю 44 КК новою частиною 3 в наступній редакції: «3. Положення частини першої цієї статті не поширюються на особу, яка після звільнення від кримінальної відповідальності, протягом строків давності, встановлених статтею 49 цього Кодексу, вчинила новий злочин».
3) Викласти частину 1 статті 47 КК в наступній редакції: «1. Звільняється від кримінальної відповідальності з передачею на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, якщо вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру, не порушуватиме громадського порядку та повністю відшкодує завдані збитки або усуне заподіяну шкоду».
4) Викласти частину 1 статті 69-1 КК у наступній редакції: «1. Суд зобов’язаний пом’якшити покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при повному визнанні підсудним своєї вини: а) за вчинення тяжкого злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу»; б) за вчинення особливо тяжкого злочину строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу».
5) Назву та частини 1–4 статті 79 КК викласти у наступній редакції: «Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.
1. Суд може звільнити від відбування основного і додаткового покарання вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи, у разі призначення їм покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі із встановленням іспитового строку в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку.
2. При звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, суд покладає на жінку виконання обов'язків: мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, утримувати, доглядати і виховувати дитину, а також не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення.
3. Після позитивного закінчення іспитового строку суд звільняє жінку від відбування покарання за обвинувальним вироком.
4. Якщо жінка відмовилася від малолітньої дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення та свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Якщо засуджена вчинила в період випробувального терміну новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу».
6) Назву та частини 1-4 статті 83 КК викласти у наступній редакції: «Стаття 83. Звільнення від подальшого відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.
1. Суд може звільнити від подальшого відбування покарання, у вигляді обмеження волі або позбавлення волі, жінок, які стали вагітними або мають дітей віком до чотирнадцяти років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я особи, з встановленням іспитового строку в межах невідбутої частини покарання. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.
2. При звільненні від подальшого відбування обмеження волі або позбавлення волі вагітних жінок і жінок, які мають малолітніх дітей, суд покладає на засуджену виконання обов’язків: мешкати спільно з дитиною у визначеному місці, утримувати, доглядати і виховувати дитину, а також не вчиняти правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення.
3. Після позитивного закінчення іспитового строку суд звільняє засуджену від невідбутої частини покарання призначеного обвинувальним вироком.
4. Якщо засуджена відмовилась від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення та свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу може направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. Якщо в період строку невідбутої частини покарання звільнена жінка вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу».
7) Викласти статтю 97 КК у новій редакції: «1. Звільняються від кримінальної відповідальності неповнолітні, які вперше вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості або необережні тяжкі злочини, якщо вони добровільно заявили про вчинений злочин, повністю визнали себе винними, покаялися у вчиненому та усунули заподіяну злочином шкоду або відшкодували заподіяні збитки, коли неповнолітні досягли п’ятнадцятирічного віку та мають самостійний заробіток, власне майно або кошти».
8) Доповнити Загальну частину КК новою статтею 103-2 в наступній редакції: «Стаття 103-2. Призначення покарання неповнолітньому за наявності обставин, що його пом'якшують
1. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, зобов’язаний його пом’якшити за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при повному визнанні підсудним своєї вини:
а) за вчинення тяжкого злочину строк або розмір покарання не може перевищувати третини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу;
в) за вчинення особливо тяжкого злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу».
9) Викласти частину 1 статті 104 КК у наступній редакції: «1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього у разі його засудження до арешту або позбавлення волі на строк не більше п’яти років, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання внаслідок повного визнання своєї вини, щирого розкаяння, позитивного ставлення до покладених обов’язків та їх виконання».
II. В Особливій частині КК найбільш суттєві з них полягають у наступному:
1) Доповнити статтю 109 КК новою частиною 4 у наступній редакції: «4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила вчинення злочинів, передбачених статтями 109 і 110 цього Кодексу (за виключенням ч. 3 ст. 110) та добровільно повідомила органи державної влади про відповідну злочинну діяльність, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України».
2) Викласти частину 2 статті 111 КК у наступній редакції: «2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, який вчинив державну зраду (як варіант: злочин, передбачений ч. 1 ст. 111 КК), якщо він припинив злочинну діяльність на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України та добровільно повідомив органам державної влади про вчинене та внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України».
3) Доповнити статтю 185 КК новою частиною 6 в наступній редакції: «6. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка заволоділа чужим майном шляхом крадіжки (ст. 185), шахрайства (ст. 190), привласнення, розтрати або шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) або заподіяла майнову шкоду шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192), незаконно привласнила знайдене або чуже майно, що випадково опинилося у неї (ст. 193), якщо вона добровільно повідомить правоохоронні органи про вчинене, поверне майно або відшкодує його вартість, повністю відшкодує власникові або особі, яка на законних підставах ним користувалась, заподіяну злочином майнову та моральну шкоду».
4) Доповнити статтю 201 КК новою частиною 3 в наступній редакції: «3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона добровільно повідомила про вчинене, здала предмети контрабанди правоохоронним органам, що мають право порушувати кримінальну справу, та сприяла розкриттю вчиненого злочину».
5) Доповнити статтю 207 КК новою частиною 4 в наступній редакції: «4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона добровільно повернула в Україну виручку в іноземній валюті, відшкодувала шкоду, завдану державі її несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) до порушення кримінальної справи щодо неї, та сприяла розкриттю вчиненого злочину»
6) Викласти частину 4 статті 212 КК в наступній редакції: «4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона добровільно сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до порушення кримінальної справи щодо неї, та сприяла розкриттю вчиненого злочину».
7) Викласти частину 4 статті 212-1 КК в наступній редакції: «4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вперше вчинила злочин, передбачений цією статтею, якщо вона добровільно сплатила страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до порушення кримінальної справи щодо неї, та сприяла розкриттю вчиненого злочину».
8) Викласти в статті 255 КК частину 2 у новій редакції та додати нову частину 3 у наступній редакції: «2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа за вчинення злочинів, передбачених частинами першою ст. 255 і частиною першою ст. 258-3 цього Кодексу, якщо вона добровільно припинила злочинну діяльність, повідомила правоохоронний орган про участь у ній та сприяла розкриттю злочину, вчиненого у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації.
3. Організатор або керівник звільняються на тих же підставах, якщо створені або керовані ними злочинні групи чи злочинні організації не вчинили тяжких та особливо тяжких злочинів».
5) Викласти частину 4 статті 307 КК в наступній редакції: «4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів (статті 307, 309, 311 цього Кодексу), викрадення, привласнення чи заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами чи прекурсорами (статті 308, 312 цього Кодексу), за виключенням пов’язаного із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства, якщо вона добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори та вказала джерело їх придбання або іншим чином сприяла розкриттю вчиненого злочину».
8) Доповнити статтю 369 КК новою частиною 7 в наступній редакції: «7. Звільняється від кримінальної відповідальності співучасник давання чи одержання хабара, якщо він добровільно заявить про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо нього органом, наділеним таким правом, та сприятиме розкриттю вчиненого злочину».
9) Викласти частину 4 статті 401 КК в наступній редакції: «4. Може бути звільнений від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, військовослужбовець, що вчинив злочин, передбачений статтями цього розділу, у відповідності до вимог статті 45 цього Кодексу».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абакумова Ю.В. Кримінальна відповідальність особи за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю.В. Абакумова. - Націон. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Харків, 2007. – 23 с.
2. Абакумова Ю.В. Правова природа виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій / Ю.В. Абакумова // Вісник Одеськ. ін-ту внутр. справ. – 2005. - № 2. – С. 3-6.
3. Агапов П. Организация преступного сообщества (преступной организации): некоторые проблемы юридической оценки / П. Агапов // Уголовное право. – 2006. – № 2. – С. 4-8.
4. Агапов П.В. Организация незаконного вооруженного формирования или участие в нем: политико-правовой, криминологический и уголовно-правовой анализ: [моногр.] / П.В. Агапов, А.Г. Хлебушкин. – М.: АНО «Юридические программы», 2005. – 133 с.
5. Азаров Д.С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації (кримінально-правове дослідження): [моногр.] / Д.С. Азаров. – К.: Атіка, 2007. – 304 с.
6. Азарян Е.Р. Преступление. Наказание. Правопорядок: [моногр.] / Е.Р. Азарян – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 229 с.
7. Айдаров Й.И. Вступительная статья к Уголовному кодексу Республики Болгария [науч. ред. А.И. Лукашов] / Й.И. Айдаров. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – С. 7-26.
8. Акімов М. Кримінальна відповідальність за захоплення заручників / М. Акімов // Право України. – 2002. – № 3. – С. 150-154.
9. Алексеев И. Применение условного осуждения при превышении пределов необходимой обороны / И. Алексеев // Уголовное право. – 2005. - № 1. – С. 4-6.
10. Алексеев С.С. Общая теория права: [курс лекций]: В 2 т. / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., Т. 1. - 1981. - 359 с.
11. Алексеев С.С. Общая теория права: [курс лекций]: В 2 т. / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., Т. 2. - 1982. – 360 с.
12. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве: [моногр.] / С.С. Алексеев. - М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
13. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи: [моногр.] / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
14. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования: [моногр.] / С.С. Алексеев. – М.: Статус, 1999. – 712 с.
15. Алексеев С.С. Проблемы теории права: [курс лекций]: В 2 т. / С.С. Алексеев. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, Т. 1. - 1972. - 396 с.
16. Алексеев С.С. Структура советского права: [моногр.] / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1975. – 264 с.
17. Алексеев С.С. Теория права: [учебн.] / С.С. Алексеев. – М.: Изд-во БЄК, 1994. – 224 с.
18. Алексеев С.С. Философия права: история и современность: Проблемы, тенденции, перспективы: [моногр.] / С.С. Алексеев. – М.: Норма, 1999. – 329 с.
19. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности в связи с деятельным раскаянием / Х.Д. Аликперов // Законность. – 1999. - № 5. – С. 19-21.
20. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим / Х.Д. Аликперов // Законность. – 1999. - № 6. – С. 11-13.
21. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности в связи с изменением обстановки / Х.Д. Аликперов // Законность. – 1999. - № 7. – С. 12-14.
22. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности несовершеннолетних / Х.Д. Аликперов // Законность. – 1999. - № 9. – С. 11-14.
23. Аликперов Х.Д. Освобождение от уголовной ответственности: [моногр.] / Х.Д. Аликперов. – М.: Моск псих.-социал. ин-т; ИПК РК Генер. прок. РФ; - Воронеж: МОДЕК, 2001. – 128 с.
24. Аликперов Х.Д. Преступление и компромисс: [моногр.] / Х.Д. Аликперов. – Баку: Элм, 1992. – 196 с.
25. Аликперов Х.Д. Уголовно-правовые нормы, допускающие компромисс в борьбе с преступностью / Х.Д. Аликперов // Государство и право. – 1992. - № 9. – С. 70-78.
26. Аликперов Х.Д. УК РФ и некоторые проблемы освобождения от уголовной ответственности / Х.Д. Аликперов, К.Ш. Курбанова // Государство и право. – 2000. - № 1. – С. 54-60.
27. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 р. (за даними судової статистики). [електронний ресурс] // Інформаційний сервер Верховного Суду України. Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/
28. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової статистики). // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №5(57). – С.23-34.
29. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики). // Вісник Верховного Суду України. – 2006. - № 6(70). – С. 33-47.
30. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. (за даними судової статистики). // Вісник Верховного Суду України. – 2009. - № 5(105). – С. 19-33.
31. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2009 р. (за даними судової статистики). [електронний ресурс] // Інформаційний сервер Верховного Суду України. Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/
32. Андрушко П.П. Проблеми вдосконалення законодавства про відповідальність за «корупційні» злочини / П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська // Судова апеляція. – 2007. - № 1 [електронний ресурс] // VEB-портал Апеляційного суду м. Київа. Режим доступу: http://www.apcourtkiev.gov.ua/
33. Андрушко П.П. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів [наук.-прак. коментар до ст. 212 КК України та проблеми її застосування] / П.П. Андрушко // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 5. – С. 9–52.
34. Андрушко П.П. Про поняття та види обставин, що виключають суспільну небезпечність та протиправність діяння / П.П. Андрушко // Вісник Київськ. ун-ту. Юрид. науки. – 1985. - № 26. – С. 67-71.
35. Андрушко П.П. Напрями вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за корупційні діяння / П.П. Андрушко // Кримінальна політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми: [матер. міжн. наук.-практ. конференції] (Донецк, 17-18 листопада 2006 р.). – Донецк: Донец. юрид ін.-т ЛДУВС, 2006. – С. 67-73.
36. Андрющенко М.Н. Понятие эффективности и его философский смысл // [учен. зап. кафедр общ. наук вузов г. Ленинграда] / М.Н. Андрющенко. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971. – Вып. 12. – С. 43-47.
37. Анощенкова С.В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем: [моногр.] / [отв. ред. Н.А. Лопашенко]. / С.В. Анощенкова – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 248 с.
38. Антипов В.В. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання: [моногр.] / В.В. Антипов, В.І. Антипов. – К.: Атіка, 2004. – 208 с.
39. Антонов А.Г. Специальные основания освобождения от уголовной ответственности за государственную измену, шпионаж, насильственный захват или удержание власти / А.Г. Антонов // Уголовное право. – 2009. - № 3. – С. 7-11.
40. Антонов В.Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве: [моногр.] / В.Ф. Антонов. – М.: Юнити, 2005. – 112 с.
41. Антонов В.Ф. Развитие института крайней необходимости / В.Ф. Антонов // Правоведение. – 2005. - № 6. – С. 196-206.
42. Анферова О.А. Прекращение уголовного дела и уголовного преследования как процессуальные формы освобождения несовершеннолетних от уголовной ответственности // Россия и регионы: [полит., прав., экон. и гум. пробл.] / О.А. Анферова. – Астрахань: Астрах. гос. ун-т, 2003. – С. 76-78.
43. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: [моногр.] / М.В. Анчукова. – Харків: Видавець ФОП Вапнярчук Н.М., 2006. – 168 с.
44. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М.В. Анчукова. – Націон. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Харків, 2004. – 20 с.
45. Арендаренко А.В. Реализация принципа социальной справедливости в современном уголовном праве России: [моногр.] / А.В. Арендаренко. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. – 351 с.
46. Архів Апеляційного суду Запорізької області: Узагальнення практики закриття кримінальних справ за нереабілітуючих обставин у 2002 р., справа № 2-9у/03.
47. Архів Вільнянського районного суду Запорізької області за 2005-2006 рр., справи №1-294/05; 1п-0406/05; 1п-02/06; 1-211/06; 1-554/05; 1-239/06; 1-212/06.
48. Архів Нікопольського горрайсуду Дніпропетровської області за 2005 р., справи № 1-1305/05; 1п -66/05; 1-1330/05; 1-1314/05.
49. Архів місцевого суду м. Енергодара Запорізької області за 2002 р., справи № 1-42/02; 1-91/02; 1-189/02.
50. Архів місцевого суду Шевченківського району м. Запоріжжя за 2004 р., справи № 1-5/04, № 1 п-26/04, № 1 п-27/04; № 1-364/04.
51. Архів Ленінського районного суду м. Запоріжжя за 2002 2003 рр., справи № 1-544/02; 1п-231/02; 1-45/03.
52. Архів Комунарівського районного суду м. Запоріжжя за 2005-2006 рр., справи №1-287/06; 1-54/06; 1-518/05; 1-634/05.
53. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних: [моногр.] / З.А. Астемиров. – М.: Юрид. лит., 1970. - 125 с.
54. Ахмедова М.М. К вопросу о мотивах добровольного отказа от совершения преступления до конца // Проблемы совершенствования мер борьбы с преступ