ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Короткий опис

МВС УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

КОСТОВСЬКА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.137

ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ
ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Савицький Дмитро Олександрович
кандидат юридичних наук, доцент

Київ - 2012

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ
ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ……………………………………………...10
1.1. Становлення і розвиток приватного обвинувачення……………….10
1.2. Поняття та юридична природа приватного обвинувачення……….29
1.3. Особливості провадження у справах приватного
обвинувачення: міжнародний досвід та національні
особливості…………………………………………………………….54
Висновки до першого розділу………………………………………………..……78

Розділ 2. ПРЕДМЕТ, МЕЖІ І СУБ’ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ У
СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ…..………...82
2.1. Предмет і межі доказування у справах про злочини
приватного обвинувачення……………………………...…………....82
2.2. Характеристика суб’єктів доказування у справах
про злочини приватного обвинувачення………..……..……………112
Висновки до другого розділу……………………………………………………...138

Розділ 3. СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО
ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ ПРИВАТНОГО
ОБВИНУВАЧЕННЯ…………………………………………………………………143
3.1. Збирання, перевірка доказів та їх процесуальних
джерел у справах про злочини приватного обвинувачення……….143
3.2. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел у справах
про злочини приватного обвинувачення…………………………....166
Висновки до третього розділу……………………………………………………..186

ВИСНОВКИ…………………………………………….…………………………...189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….......196

ДОДАТКИ…………………………………………….……………………...… …...216

ВСТУП

Актуальність теми. Побудова України як демократичної, правової держави та інтеграція її у європейське співтовариство вимагає реформування правової системи згідно з міжнародними стандартами захисту прав і свобод людини. Конституційні норми, в яких закріплені ці права та свободи, виступають основою для деталізації їх у галузевому законодавстві. Встановлення процесуального порядку їх захисту повинно відбуватись у формі чітких, зрозумілих та ефективних юридичних механізмів, а відтак і у діяльності судових та правоохоронних органів та їх посадових осіб.
У сучасному кримінально-процесуальному законодавстві домінує пріоритет суспільних інтересів над приватними. Це проявляється у монополії держави здійснювати функцію обвинувачення. Винятком із загального правила є кримінальні справи, у яких початок кримінального переслідування особи, процес доказування та закриття провадження повністю залежить від волевиявлення потерпілого. Згідно із статистичними даними Верховного Суду України у 2009 році в порядку приватного провадження (ст. 27 КПК України) було розглянуто 8736 скарг громадян, у 2010 році – 10127, у 2011 році – 11045, що свідчить про динаміку їх зростання, а отже і потребу розширення приватних засад кримінального судочинства.
Вивчення окремих питань приватного обвинувачення привертало увагу ще дореволюційних вчених Н.А. Неклюдова, М.М. Полянського, А.К. Резона, В.К. Случевського, Л.Я. Таубера, І.Я. Фойницького, К.А. Шишка та ін.
Окремі питання, що стосуються інституту приватного обвинувачення, розглядали вчені країн СНД та колишнього СРСР: С.А. Альперт, В.П. Божьєв, О.С. Головачук, М.І. Гошовський, П.М. Давидов, В.В. Дорошков, В.Т. Калмиков, Д.С. Карев, Л.М. Карнєєва, С.І. Катькало, Л.Д. Кокорев, А.В. Ленський, В.З. Лукашевич, П.А. Лупінська, Ю.Є. Пєтухов, В.М. Савицький, М.С. Строгович, Ф.Н. Фактуллін, Ю.К. Якимович, М.Л. Якуб та багато інших.
Розроблення проблем доказування у справах приватного обвинувачення здійснювали ряд українських науковців, зокрема: Ю.П. Аленін, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук’янчиков, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.О. Попелюшко, М.А. Погорецький, І.В. Рогатюк, Д.О. Савицький, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, В.П. Шибіко М.Є. Шумило та інші.
Поряд із цим зазначимо, що у 2004 році в Україні В.М. Юрчишиним захищена кандидатська дисертація «Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України», присвячена співвідношенню цих видів обвинувачень, у 2010 році Н.В. Малярчуком захищена дисертація на тему: «Приватне обвинувачення як диференціація кримінально-процесуальної форми», у якій здебільшого досліджено кримінально-процесуальну форму та підстави її диференціації.
Завдяки зусиллям указаних науковців теорія кримінального процесу збагатилася дослідженнями, що сприяли вдосконаленню інституту приватного обвинувачення. У той же час слід констатувати, що на сьогодні деякі проблеми, які стосуються доказування у справах приватного обвинувачення, є недостатньо розробленими, а частина питань так і залишилася дискусійною.
До числа спірних відносять питання сутності приватного обвинувачення, суб’єктів доказування, особливостей збирання, перевірки та оцінки доказів у справах приватного обвинувачення тощо. Крім того, реалізація Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, розроблення і прийняття нового КПК України вимагають переосмислення суті і завдань окремих кримінально-правових інститутів, у тому числі й положень приватного обвинувачення.
Усе це зумовлює необхідність продовження подальших розроблень у цій сфері, визначило вибір теми дисертаційного дослідження та свідчить про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008). Дисертація виконана відповідно до тематики Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347).
Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 1 від 29.01.2008 р.), схвалена відділенням кримінально-правових наук Академії правових наук України та зареєстрована у Переліку тем дисертаційних досліджень (п. 672, 2008 р.); передбачена планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2009-2011 роки.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у науковому висвітленні теоретичних основ приватного обвинувачення, опрацюванні найбільш важливих аспектів, пов’язаних із доказуванням у справах про злочини приватного обвинувачення, і наданні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства у частині окреслених питань.
Для досягнення мети були поставлені такі основні задачі:
– з’ясувати історико-правові аспекти інституту приватного обвинувачення;
– розкрити поняття та юридичну природу приватного обвинувачення у кримінальному судочинстві;
– зіставити національне та іноземне кримінально-процесуальне законодавство у сфері здійснення приватного обвинувачення;
– встановити коло суб’єктів доказування у справах про злочини приватного обвинувачення;
– визначити предмет та межі доказування у справах про злочини приватного обвинувачення;
– виявити способи збирання, перевірки, оцінки та використання доказів у справах про злочини приватного обвинувачення;
– розробити обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання у межах розглянутих питань.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають під час доказування у справах про злочини приватного обвинувачення.
Предметом дослідження є доказування у справах про злочини приватного обвинувачення.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові та спеціальні методи, які є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних та юридичних наук, а саме: при аналізі теоретичних праць і визначенні ключових понять роботи застосовано формально-логічний метод (розділи 2, 3); історико-правовий метод використовувався для розгляду становлення і розвитку приватного обвинувачення у кримінальному процесі у динаміці (п. 1.1); метод системного аналізу дав можливість проаналізувати стан сучасного кримінального процесу, законодавчі та інші нормативно-правові акти, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених щодо процесу доказування у справах про злочини приватного обвинувачення (розділи 1-3); порівняльно-правовий метод було покладено в основу аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства у межах розглянутих питань (п. 1.3); за допомогою соціологічного методу було з’ясовано позиції та думки чинних суддів та практичних працівників системи МВС України щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері здійснення кримінально-процесуального доказування у справах приватного обвинувачення (розділи 1-3); статистичний метод дозволив узагальнити результати опитування, дані судової статистики та матеріали дослідчої перевірки (розділи 1-3); для визначення перспектив розвитку інституту приватного обвинувачення в Україні було використано метод моделювання та прогнозування (розділи 2, 3).
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається та забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення 257 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочинів, що належать до справ приватного обвинувачення за 2008-2011 роки (у Вінницькій, Житомирській, Київській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій, Чернівецькій областях); аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України за період 2009-2011 років; результати опитування з питань дисертаційного дослідження 142 суддів районних (міських) судів, 172 дільничних інспекторів міліції, 156 працівників оперативно-розшукових підрозділів системи МВС України та 175 громадян.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці проблеми, так і у способі її вирішення. Дисертація є одним із перших в Україні комплексним дослідженням теоретичних і практичних аспектів кримінально-процесуального доказування у справах приватного обвинувачення. У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, що мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики, і полягають у наступному:
вперше одержано:
– доведено, що незважаючи на обмежені можливості встановлення фактичних обставин вчиненого злочину, доказування у справах про злочини приватного обвинувачення має всі основні елементи: збирання, перевірку і оцінку доказів із урахуванням специфіки кожного з них;
– аргументовано, що основним суб’єктом доказування у справах про злочини приватного обвинувачення є потерпілий, оскільки саме від його волевиявлення залежить перспектива провадження за цією категорією справ;
– доведено, що у справах про злочини приватного обвинувачення, обставини, які підлягають доказуванню за своєю правовою природою повністю охоплюються положеннями ст.ст. 23, 64 КПК України;
– запропоновано низку змін та доповнень до норм чинного КПК України з питань, що стосуються доказування у справах про злочини приватного обвинувачення;
удосконалено:
– процесуальний статус особи, яка звертається зі скаргою (заявою) про притягнення до кримінальної відповідальності в порядку приватного обвинувачення;
– положення про доцільність проведення окремих судових дій під час провадження у справах про злочини приватного обвинувачення;
– рекомендації для заявників про особливості провадження та доказування у справах про злочини приватного обвинувачення;
– критерії класифікації суб’єктів доказування у справах про злочини приватного обвинувачення;
дістало подальший розвиток:
– положення, що стосуються становлення та розвитку інституту приватного обвинувачення у законодавстві України та міжнародному праві;
– визначення поняття приватного обвинувачення;
– наукова позиція щодо необхідності передбачити у КПК України окрему правову норму, яка визначала б зміст і форму скарги з урахуванням ознак приватного обвинувачення.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використовуються:
¬ у науково-дослідній роботі – для подальшого розроблення науково-обгрунтованих положень і рекомендацій з питань процесу доказування у справах про злочини приватного обвинувачення;
¬ у законотворчій діяльності – під час внесення змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України (акт впровадження Інституту Законодавства Верховної Ради України від 12.01.2012 р. № 22/7-1-6);
¬ у навчальному процесі – під час написання окремих розділів (глав) підручників та навчальних посібників із навчальної дисципліни «Кримінальний процес», при підготовці лекцій та проведенні занять із відповідних тем (акт впровадження Львівського державного університету внутрішніх справ від 06.12. 2011 р. № 78);
¬ у практичній діяльності органів розслідування, прокуратури та суду – під час провадження у справах про злочини приватного обвинувачення (акт впровадження ГУ МВС України у Львівській області від 14.11.2011 р. № 7/2273).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ і оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема на: Другій звітній науковій конференції «Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи» (м. Львів, 29 лютого 2008 р.); Науково-звітній конференції факультету кримінальної міліції «Проблеми діяльності кримінальної міліції в умовах розбудови правової держави» (м. Львів, 5 березня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав, свобод та законних інтересів особи на досудових стадіях кримінального судочинства України» (м. Херсон, 29–30 квітня 2010 р.), Всеукраїнському круглому столі «Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти» (м. Львів, 28 травня 2010 р.); Круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ, 25 травня 2011 р.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано дев’ять наукових праць, серед яких чотири статті у фахових виданнях, та п’ять тез доповідей у збірниках науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Аналіз чинного міжнародного і національного законодавства та практики його застосування, а також теоретичне осмислення наукових праць учених дозволив сформулювати ряд положень та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення теорії кримінального процесу і практики кримінального судочинства, зокрема:
1. Інститут приватного обвинувачення є найстарішою формою кримінального процесу. Він був притаманний усім його історичним формам – обвинувальному (змагальному), інквізиційному (розшуковому), змішаному (континентальному), а відтак має свою історію, яка у різні історичні періоди характеризувалась не лише піднесенням, розвитком, але й регресом та занепадом.
Сьогодні інститут приватного обвинувачення є самостійним правовим інститутом, що має певні особливості провадження і потребує не тільки наукового дослідження, а й законодавчої систематизації.
2. Приватне обвинувачення є різновидом обвинувачення з усіма притаманними останньому ознаками та властивостями. Приватне обвинувачення розглядається у двох аспектах: матеріально-правовому, як кримінальний позов, та кримінально-процесуальному, як переслідування.
Разом з тим вважаємо, що гарантією юридичного процесу є взаємозв’язок цих аспектів, тобто матеріальне право повинно мати свої процесуальні форми. Тому приватне обвинувачення – це вид обвинувачення у процесуальному і матеріальному значеннях, яке є індивідуальним засобом охорони порушених прав, розпоряджатись яким громадянин вправі на власний розсуд.
3. Приватне обвинувачення, як і будь-яка кримінально-процесуальна діяльність, підпорядковується певному юридично визначеному та нормативно врегульованому порядку його проведення, тобто має певну процесуальну форму. Існують кримінально-правові та кримінально-процесуальні підстави виділення приватного обвинувачення в окрему кримінально-процесуальну форму. До першої групи належить невелика ступінь суспільної небезпечності діянь; специфіка безпосереднього об’єкта злочину; до другої – ступінь складності встановлення фактичних обставин справи, наявність певних властивостей у особи (коли особа має фізичні чи психічні вади чи є неповнолітньою), необхідність урахування думки особи, щодо якої вчинені протиправні діяння, особливий характер взаємовідносин між суб’єктами процесу (сімейні відносини, ступінь знайомства тощо).
4. Зважаючи на вітчизняну та зарубіжну практику провадження у справах про злочини приватного обвинувачення, пропонуємо вдосконалити законодавство України у цій сфері, а саме:
– доповнити КПК України главою «Провадження у справах про злочини приватного обвинувачення». У цій главі необхідно ретельно регламентувати: порядок порушення справ приватного обвинувачення; порядок складання і форму скарги про початок кримінального переслідування; умови провадження у випадку невстановлення особи, яка вчинила протиправне діяння; порядок примирення у цих справах; розгляд зустрічних скарг. Для уникнення дублювання статей при здійсненні судочинства передбачити загальну процедуру провадження у кримінальній справі, за винятком особливостей, що будуть визначені главою щодо провадження у справах про злочини приватного обвинувачення;
– розширити перелік злочинів, що належать до справ приватного обвинувачення:
1) ч. 1 ст. 122, ст. 125, ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129, ст. 132, ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 136, ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 152, ст. 154, ч. 1 ст. 161, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 163, ч. 1 ст. 168, ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 177, ст. 182, ч. 1 ст. 194, ст. 197, ч. 1 ст. 206, ст. 218, ст. 219, ч. 1 ст. 229, ст. 231, ст. 232, ч. 1 та ч. 2 ст. 232-2, ч. 1 ст. 355, ст. 356 Кримінального кодексу України;
2) ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ст. 128, ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 296 - Кримінального кодексу України – якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого;
3) ст. 185 та ст. 186 (крім випадків їх вчинення організованою групою), ст. 189 (крім випадків їх вчинення організованою групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи), ст. 190 (крім випадків їх вчинення організованою групою), ст. 191 (крім випадків їх вчинення організованою групою або, шкода від якого завдана державним інтересам), ст. 192, ч. 1, 2 ст. 289, ч. 1, 2 ст. 357 Кримінального кодексу України – якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого
– викласти останнє речення ч. 1 ст. 27 КПК України в такій редакції: «Примирення допускається до набрання судовим рішенням законної сили».
5. Визначено коло обставин, які необхідно встановити під час доказування у справах про злочини приватного обвинувачення. Зясовано, що предмет доказування у справах цієї категорії за своєю правовою природою повністю охоплюється положеннями ст.ст. 23, 64 КПК України.
Сформульовано ряд положень, що характеризують предмет доказування у справах про злочини приватного обвинувачення:
– предмет доказування є правотворчо загальним і єдиним для всіх кримінальних справ, що розслідуються;
– обсяг встановлення обставин предмета доказування залежить від завдань стадій кримінального процесу;
– усі обставини, що складають предмет доказування, підлягають обов’язковому з’ясуванню при розслідуванні чи розгляді кримінальної справи;
– обставини, що підлягають доказуванню, охоплюються як фактами минулого, так і «нинішніми» обставинами злочину, що розслідується;
– усі обставини, що підлягають доказуванню, мають бути встановлені з вичерпною повнотою;
– встановлення обставин предмета доказування на певній стадії не виключає необхідності дослідження цих же обставин на наступних стадіях процесу з урахуванням як раніше зібраних, так і нових доказів.
6. Межі доказування – це границі достатності встановлення доказового матеріалу, який забезпечує повне і достовірне встановлення обставин, що підлягали доказуванню, для прийняття законного й обґрунтованого рішення у кримінальній справі. Визначення меж доказування у кримінальних справах приватного обвинувачення зумовлене предметом доказування і співвідноситься з ним як засіб з метою.
Правові межі пізнавальної діяльності під час доказування у справах про злочини приватного обвинувачення по суті визначаються обвинуваченням, сформульованим у скарзі (заяві) потерпілого про притягнення до кримінальної відповідальності.
7. Суб’єктами доказування у справах про злочини приватного обвинувачення є суб’єкти, на яких покладено обов’язок доказування (суд), а також суб’єкти, за якими визначено право на участь у доказуванні (постраждалий, обвинувачений, його захисник, представники).
Суд є активним учасником процесу доказування. Його діяльність не спрямована на підтримання сторони захисту чи обвинувачення, а виключно на виконання основного завдання суду – здійснення правосуддя.
Покладання на суд повноважень щодо прийняття рішення про порушення справ приватного обвинувачення, суперечить принципу змагальності кримінального судочинства.
8. У справах приватного обвинувачення законом не передбачено жодного правового положення, яке визначало б статус та повноваження особи, яка звертається зі скаргою про притягнення особи до кримінальної відповідальності. З метою усунення прогалини вітчизняного законодавства щодо провадження у справах даної категорії, спираючись на зарубіжний досвід країн у цьому питанні, вважаємо за доцільне передбачити у КПК України процесуальний статус приватного обвинувача з визначенням його процесуальних прав та обов’язків у такий спосіб: приватний обвинувач – це 1) особа, якій злочином заподіяно шкоду та яка подала скаргу (заяву про притягнення до відповідальності) у справі приватного обвинувачення, і особисто чи через представника підтримує обвинувачення у суді; 2) особа, якій злочином заподіяно шкоду у справах приватно-публічного і публічного обвинувачення, і, яка самостійно або через свого представника підтримує обвинувачення у суді, з моменту звернення до суду.
Приватний обвинувач наділений усіма правами й обов’язками потерпілого, а також такими правами: відмовитись від обвинувачення у будь-який момент кримінального переслідування; подавати докази і брати участь у їх дослідженні; висловлювати суду свою думку з приводу сутності висунутого обвинувачення; заявляти заперечення щодо незаконних дій інших суб’єктів кримінального процесу; вносити до суду пропозиції про застосування кримінального закону і призначення покарання підсудному; брати участь в ознайомлені з матеріалами справи у суді першої та апеляційної інстанції.
9. Вимоги щодо оформлення скарги (заяви) про притягнення особи до кримінальної відповідальності у справах приватного обвинувачення повинні бути врегульовані окремою нормою КПК України з урахуванням особливостей справ даної категорії без використання аналогії закону щодо обвинувального висновку. У зв’язку з цим пропонується доповнити діючий КПК України статтею «Заява у справах приватного обвинувачення» з наступним змістом:
«Заява постраждалого чи його представника про притягнення особи до кримінальної відповідальності повинна подаватись у письмовій формі. При цьому заявника попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин (ст. 383 КК України), про що робиться відмітка (чи відбирається відповідна підписка).
У заяві про притягнення до кримінальної відповідальності вказуються: 1) найменування органу, куди подається скарга; 2) опис фактів суспільно небезпечного діяння із зазначенням дати, часу, місця, способу вчинення протиправних дій, засобів, які при цьому використовувались, наслідків незаконних дій та інших обставин учиненого злочину; 3) відомості про особу, яка вчинила протиправне діяння; 4) прохання про порушення кримінальної справи щодо особи, яка вчинила злочин, та притягнення її до кримінальної відповідальності; 5) підпис особи, що подала скаргу, з зазначенням дати її складання.
До заяви про притягнення особи до кримінальної відповідальності додається: 1) список осіб, яких необхідно викликати до суду; 2) пояснення вищевказаних осіб (за можливості); 3) довідки про спричинену шкоду; 4) знаряддя вчинення злочину (за наявності); 5) медичні документи, що підтверджують наявність тілесних ушкоджень; 6) інші документи, які можуть мати значення для справи.
Заява постраждалого чи його представника про притягнення особи до кримінальної відповідальності повинна подаватись у необхідній кількості»
10. Процес доказування традиційно складається з трьох елементів: збирання, перевірка й оцінка доказів та їх процесуальних джерел.
Збирання доказів у справах, які порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, підпорядковується загальновизначеним правилам кримінального процесу.
Основними способами збирання доказів у справах цієї категорії є витребування предметів і документів, визначення за потерпілим, обвинуваченим, підсудним та їх представниками, а також будь-якими громадянами можливості подання доказів органам розслідування та судової влади, а також судові дії, що проводяться судом. Закон не зобов’язує потерпілого, обвинуваченого, підсудного та їх представників збирати (подавати) докази та здійснювати доказування.
11. Перевірка є самостійним елементом процесу доказування. Вона тісно пов’язана із збиранням і оцінкою доказів та їх процесуальних джерел. Взаємозв’язок елементів процесу доказування полягає у тому, що, здійснюючи перевірку, остання може потягнути за собою отримання нових доказів, тобто викликати необхідність збирання інших фактів для встановлення обставин справи. Перевірка здійснюється шляхом аналізу (розгляду) кожного доказу окремо, так і сукупності усіх доказів у справі.
Предметом перевірки доказів є встановлення достовірності інформації, що міститься в них, та визначення їх допустимості.
12. Критерії оцінки доказів є визначення їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел – це розумова діяльність суб’єктів доказування, яка полягає у визначенні допустимості та повноти процесуальних джерел, а також аналізі та синтезі змісту і форми доказів для вирішення питання про належність, допустимість, достовірність кожного доказу і достатність їх у сукупності для прийняття процесуального рішення. Обґрунтовано необхідність доповнення переліку процесуальних джерел доказів у КПК України показаннями підсудного та експерта для правильної оцінки допустимості доказів у справах про злочини приватного обвинувачення.
Проводити оцінку доказів та їх процесуальних джерел можуть усі учасники процесу у справах про злочини приватного обвинувачення. На відміну від оцінки доказового матеріалу судом, яка виражається у процесуально-розпорядчих рішеннях, результати оцінки інших учасників доказування можуть відображатись лише у заявах, клопотаннях, скаргах, носять виключно суб’єктивний характер, хоча і можуть передбачати, у ряді випадків, важливі процесуально-правові наслідки.
13. Розроблено інформаційні рекомендації для осіб, які звертаються із заявами про вчинення щодо них злочинів, які належать до справ приватного обвинувачення, що стосуються особливостей провадження та доказування злочинів цієї категорії. Сформульовано і запропоновано низку змін і доповнень до чинного КПК України (ст. 4, ст. 27, ст. 64, ч. 2 ст. 65, ч. 4 ст. 98, ст. 315², ст. 315³), а також пропонується глава «Провадження у справах про злочини приватного обвинувачення» та статті стосовно кримінальних справ про злочини приватного обвинувачення: «Приватний обвинувач», «Заява у справах приватного обвинувачення».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе / Семен Аронович Альперт. — Харьков : ХЮИ, 1974. — 38 с.
2. Аникина Е. И. Производство по делам частного обвинения : дисc. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Аникина Елена Ивановна. — Саранск, 2000. — 171 с.
3. Анцилогова В. Г. К вопросу о частном обвинении / В. Г. Анцилогова, Л. Д. Кокорев // Социальная законность и охрана прав граждан. – Воронеж , 1963. – С. 80–81.
4. Арсеньев В. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе / Виталий Дмитриевич Арсеньев. – М. : Юрид. лит., 1964. – 179 с.
5. Арсеньев В. Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе : [учебное пособие] / Виталий Дмитриевич Арсеньев. – Иркутск : Иркутс. госуд ун-т им. А. А. Жданова, 1970. – 146 с.
6. Балакшин В. С. Доказательства в теории и практике уголовно-процессуального доказывания / Виктор Степанович Балакшин – Екатеринбург : УрГЮА, 2004. – 297 с.
7. Банин В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе. (Гносеологическая и правовая природа) / Владислав Анатольевич Банин. – Саратов : Сарат. ун-т, 1981. – 157 с.
8. Белкин А. Р. Теория доказывания : [науч.-метод. пособие] / Анатолий Рафаилович Белкин. – М. : Норма, 1999. – 429 с.
9. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств: сущность и методы / Рафаил Самуилович Белкин. – М. : Наука, 1966. – 296 с.
10. Боголепов Н. П. Учебник истории римского права / Н. П. Боголепов ; под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2004. – 568 с. ¬ (Серия «Русское юридическое наследие»).
11. Божьев В. Особенности рассмотрения дел частного обвинения / В. Божьев // Советская юстиция. – 1961. – № 12. – С. 2–5.
12. Боруленков Ю. Допустимость доказательств / Ю. Боруленков // Законность. – 2003. – № 9. – С. 30–33.
13. Бризицкий А. Относимость и достоверность доказательств в уголовном судопроизводстве / А. Бризицкий, В. Зажицкий // Советская юстиция. – 1982. – № 3. – С. 6–7.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [кер. вид. проекту П. М. Мовчан, В. В. Німчук, В. Й. Клічак]. – К. : Дніпро, 2009. – 1332 с.
15. Владимиров Л. Е. Суд присяжных. Условия действия института присяжных и метод разработки доказательств / Леонид Евстафьевич Владимиров. – Харьков : Университет. типогр., 1873. – 267 с.
16. Всеобщая история государства и права / под ред. К. И. Батыра. – М. : Былина, 1995. – 416 с.
17. Вульф В. Я. Обязанность доказывания в советском уголовном процессе : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / В. Я. Вульф. – М., 1963. – 17 с.
18. Гальперин И. М. Об уголовном преследовании, осуществляемом потерпевшим в советском уголовном процессе / И. М. Гальперин // Советское государство и право. – 1957. – № 10. – С. 45–54.
19. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Володимир Павлович Глиняний. – 5-те вид., перероб. і доп.. – К. : Істина, 2005. – 768 с.
20. Головачук О. С. Частное обвинение в уголовном процессе : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Головачук Ольга Сергеевна. – Екатеринбург, 2001. – 177 с.
21. Головко Л. В. Новые основания освобождения от уголовной ответственности и проблемы их процессуального применения / Л.В. Головко // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 77-83.
22. Голунский С. А. Об оценке доказательств в советском уголовном процессе / С. А. Голунский // Советское государство и право. – 1955. – № 7. – С. 70–79.
23. Горевой Е. Д. Внутреннее судейское убеждение в оценке доказательств по уголовным делам / Евгений Дмитриевич Горевой. – М. : Юрлитинформ, 2008. – 136 с.
24. Горский Г. Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Элькинд П. С. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1978. – 303 с.
25. Горшенев В. М. Теория юридического процесса / Виктор Михайлович Горшенев. – Х : Вища школа, 1985. – 191, [1] с.
26. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве / Юрий Михайлович Грошевой. – Х : Вища школа, 1975. – 144 с.
27. Гуценко К. Ф. Больше внимания делам частного обвинения / К. Ф. Гуценко // Советская юстиция. – 1958. – № 4. – С. 41–43.
28. Гуценко К. Ф. К вопросу о частном обвинении в советском уголовном процессе / К. Ф. Гуценко // Правоведение. – 1959. – № 4. – С. 135–139.
29. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. ; под ред. К. Ф. Гуценка. – [2-е изд., доп. и исправ.]. —¬ М. : Зерцало-М, 2002. – 530 с.
30. Давид Р. Основные правовые системы современности / Рене Давид ; [пер. с фран. и вступ ст. В. А. Туманова]. – М. : Прогресс, 1988. – 495, [1] с.
31. Давыдов П. М. Обвинение в советском уголовном процессе / Платон Матвеевич Давыдов. – Свердловск : Сред-Уральск. кн. изд-во, 1974. – 135 с.
32. Денисова Т. Ю. Некоторые теоретические проблемы определения перечня и квалификации субъектов доказывания по новому уголовно-процессуальному законодательству РФ / Т. Ю. Денисова, А. А. Шамардин // Пятьдесят лет кафедре уголовного процесса УрГЮА (СЮИ) : материалы Междунар. науч.-практ. конф., (Екатеринбург, 27–28 января 2005 г.) : [в 2 ч.]. – Екатеринбург, 2005. – Ч. 1. – С. 243–250.
33. Дорохов В. Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе / В. Я. Дорохов // Советское государство и право. – 1964. – № 9. – С. 108–118.
34. Дорошков В. В. Частное обвинение: правовая теория и судебная практика / Владимир Васильевич Дорошков. – М. : Норма-Инфра-М, 2000. – 144 с.
35. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы / Анатолий Якович Дубинский. – К. : Наук. думка, 1984. – 182 с.
36. Дубинський А. Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі / А. Я. Дубинський // Радянське право. – 1983. – № 1. – С. 57–61.
37. Дуда А. В. Обставини, що характеризують особу обвинуваченого, як елемент предмета доказування у кримінальній справі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність» / Альона Василівна Дуда. – К., 2010. – 19 с.
38. Егорова К. Оценка доказательств как завершающий этап доказывания / К. Егорова // Российская юстиция. – 2000. – № 12. – С. 32.
39. Завидняк В. І. Особливості розслідування злочинів, вчинених протии інкасації грошових коштів, цінностей та цінних паперів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза, оперативно-розшукова діяльність» / Володимир Іванович Завидняк. – К., 2010. – 19 с.
40. Зайцева С. А. Достоверность и вероятность доказательств / С. А. Зайцева, Н. А. Громов, В. А. Пономаренков // Следователь. – 1999. – № 7. – С. 11–15.
41. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» [Електронний ресурс] : Закон України від 15 лист. 2011 року № 4025 VI. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4025-17.
42. Зеленецкий В. С. Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе / Владимир Серафимович Зеленецкий. – Х. : Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 108 с.
43. Зинатуллин З. З. Общие проблемы обвинения и защиты по уголовным делам / Зинур Зинатуллович Зинатуллин. – Ижевск : Удмурт. ун-т, 1989. – 80 с.
44. Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное доказывание : [учеб. пособие] / Зинур Зинатуллович Зинатуллин. – Ижевск : Удмурт. ун-т, 1993. – 180 с.
45. Золотых В. В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе / В. В. Золотых. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1999. – 124 с.
46. История Древнего Востока : зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации / [Перепелкин Ю. Я., Дьяков И. М., Янковская Н. Б. и др.] ; под ред. Г. М. Бонгард-Левина. – М. : Наука, 1988. –
Ч. 2 : Передняя Азия. Египет. – 1988. –¬ 622, [1] с.
47. Історія держави і права України : підруч. : [у 2 т.] / [ В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін.] ; за ред. Тація В. Я., Рогожина А. Й. – К. : Ін Юре, 2000. –
Т. 1. – 2000. – 648 с.
48. Каз Ц. М. Доказательства в советском уголовном процессе / Циля Моисеевна Каз. – Саратов : Сарат. ун-т, 1960. – 106 с.
49. Каз Ц. М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе (государственные органы) / Циля Моисеевна Каз. – Саратов : Сарат. ун-т, 1968. – 68 с.
50. Казгериева Э. В. Логические ошибки судового правоприменения / Э. В. Казгериева // Российский судья. – 2005. – № 12. – C. 9-12.
51. Калиновский К.Б. Основные виды уголовного судопроизводства : [учеб. пособие] / Константин Борисович Калиновский – СПб: Юрид. ин-т., 2002. – 62 с.
52. Карнеева Л. М. Доказательства в советском уголовном процессе : [учеб. пособие] / Лидия Михайловна Карнеева. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1988. – 68 с.
53. Карнеева Л. М. Доказательства и доказывание при производстве расследования : [лекция] / Лидия Михайловна Карнеева. – Горький : Горьк. высш. школа МВД СССР, 1977. – 42, [2] с.
54. Катькало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения / С. И. Катькало, В. З. Лукашевич. – Л. : ЛГУ, 1972. – 207 с.
55. Кенни К. С. Основы уголовного права / Карней Стенхоуп Кенни ; [пер. с англ. канд. юрид. наук В. И. Каминской]. – М. : 20-я тип. Союзполиграфпрома, 1949. – 600 с.
56. Ковалев В. А. Органы расследования и судебная система Великобритании : [учеб. пособие] / В. А. Ковалев, С. Г. Чаадаев. – М. : ВЮЗИ, 1989. – 54 с.
57. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : [підруч.] / Євген Георгійович Коваленко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
58. Кокорев Л. Д. Уголовный процесс: доказательства и доказывание / Л. Д. Кокорев, Н. П. Кузнецов. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1995. – 272 с.
59. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради Кераїни від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
60. Косарев А. И. Римское право / Андрей Иванович Косарев. – М. : Юрид. лит., 1986. – 157 с.
61. Костенко Р. В. Оценка уголовно-процессуальних доказательств : [монография] / Роман Валерьевич Костенко. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 152 с.
62. Костовська О. М. Cпіввідношення приватного та публічного обвинувачень у кримінальному процесі / О. М. Костовська // Митна справа. - 2008. – № 3(57), ч. 2. – С. 84–87.
63. Костовська О. М. Історія становлення та розвитку приватного обвинувачення у кримінальному судочинстві / О. М. Костовська // Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 5. – С. 30–34.
64. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна : [курс лекцій] ; за ред. М. Й. Коржанського. – К. : Атіка, 2001. – 432 с.
65. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III. [Електронний ресурс] ; станом на 15.11.2011 року. – Режим доступу :
http://www.zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
66. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : прийнятий 28.12.1960 р. ; станом на 18.01.2012 року. – Режим доступу:
http:// www.zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1001-05
67. Кримінально-процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. – К. : Атіка, 2003. – 940 с.
68. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект підготовлений народними депутатами України В. Р. Мойсиком, І. В. Вернидубовим, С. В. Ківаловим, Ю.А. Карамазіним. № 1233 від 13.12.2007 року. – Режим доступу :
http://www.w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1pf3511=31115
69. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : проект підготовлений робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України від 17.08.2010 року № 820/2010. – Режим доступу:
http://www.zib.com.ua/ua/3518-proekt_kriminalnogo_procesualnogo_kodeksu
70. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР (1960) // Відомості Верховної Ради УРСР – 1961. – № 2. – Ст. 15.
71. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР : утв. ВУ ЦИК 13 сентяб. 1922 г. // СУ УРСР. – 1922. – № 41. – Ст. 598.
72. Кудин Ф. М. Достаточность доказательств в уголовном процессе : [монография] / Ф. М. Кудин, Р. В. Костенко. – Краснодар : КГАУ, 2000. – 160 с.
73. Куринов Б. А. Научные основы квалификации пре ступлений : [учеб. пособие для вузов по спец. «Правоведение»] / Борис Александрович Куринов. – М. : МГУ, 1984. – 181 с.
74. Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии / Сергей Васильевич Курылев. – Минск : БГУ им. В. И. Ленина, 1969. – 204 с.
75. Кучма В. В. Государство и право Древнего мира и Средних веков : [в 2 ч.] / Владимир Васильевич Кучма. – Волгоград : Волгоград. гос. ун-т, 2001. – 548 с.
76. Лазарева В. А. Доказывание в уголовном процессе : [учеб.-практ. пособие] / Валентина Александровна Лазарева. – М. : Юрайт ; Высшее образование, 2010. – 344 с.
77. Ленский А. В. Дифференциация уголовного процесса / Ленский А. В, Трубникова Т. В., Якимович Ю. К. ; под общ. ред. проф. М. К. Свиридова. – М. : Эконом. образование, 2000. – 320 с.
78. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право : курс лекцій : [навч. посібник] / Леонід Миколайович Лобойко. – К. : Істина, 2007. – 456 с.
79. Лобойко Л. М. Принцип диспозитивності у кримінальному процесі України : [монографія] / Леонід Миколайович Лобойко ; Юрид. акад. М-ва внутр. справ. – Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2004. – 216 с.
80. Лукьянчиков Е. Д. Разрешение органами внутрених дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних : [учеб. пособие] / Е. Д. Лукьянчиков, Д. П.Письменний ; ред. А. Я. Дубинский. – К. : Киев. высш. школа, 1987. – 66 с.
81. Лук’янчиков Є. Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів : [монографія] / Євген Дмитрович Лук’янчиков. – К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
82. Лупинская П. Допустимость доказательств: пора обеспечить единство судебной практики / П. Лупинская // Российская юстиция. – 1998. – № 11. – С. 23–24.
83. Лупинская П. А. Доказательства в советском уголовном процессе / П. А. Лупинская, В. М. Галкин. – М. : МГЭИ, 1960. – 80 с.
84. Лупинская П. А. Доказывание в советском уголовном процессе : [учеб. пособие для студ., изучающих спецкурс «доказательства в уголовном процессе»] / Полина Абрамовна Лупинская. – М. : ВЮЗИ, 1966. – 102 с.
85. Лупинская П. А. Решение в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и форма / Полина Абрамовна Лупинская. – М. : Юрид. лит., 1976. – 168 с.
86. Мазалов А. Особенности производства по делам частного обвинения / А. Мазалов // Социалистическая законность. – 1971. – № 10. – С. 52–56.
87. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн : [навч. посіб.] / Володимир Степанович Макарчук. – [4-те вид., доп.]. – К. : Атіка, 2004. – 616 с.
88. Малярчук Н. В. Приватне обвинувачення як диференціація кримінально-процесуальної форми : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза ; оперативно-розшукова діяльність» / Назар Вікторович Малярчук. – К., 2010. – 18 с.
89. Манаев Ю. В. Применение норм гражданського и административного права в решениях по уголовным делам / Ю. В. Манаев // Вопросы борьби с преступностью. – М., 1980. – Вып. 32. – С. 114–116.
90. Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина : [підруч.] / Павло Семенович Матишевський. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
91. Матієк С. Обвинувачення як кримінальний позов. Деякі питання теорії / С. Матієк // Вісник прокуратури. – 2002. - № 6. – С. 47–49.
92. Мельник С. М. Процесуальна форма у кримінальному судочинстві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза» / Сергій Миколайович Мельник. – К., 2001. – 22 с.
93. Михайленко О. Обвинувачення : його види і значення у кримінальному судочинстві України / О. Михайленко, В. Юрчишин // Вісник прокуратури. – 2003. – № 5. – С. 46–51.
94. Михайловская И. Б. Предмет и пределы доказывания в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / Инга Борисовна Михайловская. – М., 1958. – 18 с.
95. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве / Михаил Макарович Михеенко. – К. : Вища школа, 1984. – 133 с.
96. Михеенко М. М. Особенности процесса доказывания в отдельных стадиях уголовного судопроизводства / М. М. Михеенко // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности при расследовании преступлений ОВД. – К., 1988. – С. 17–24.
97. Михеенко М. М. Содержание предмета доказывания по уголовному делу / М. М. Михеенко // Проблемы правоведения : сб. статей. – К., 1982. – Вып. № 43. ¬ С. 89–99.
98. Михеенко М. М. Уголовно-процессуальное право Англии, США, Франции : [учеб. пособие] : в 2 ч. / Михаил Макарович Михеенко. – К., 1969. –
Ч. 1. – 1969.- ¬108 с.
99. Михеєнко М. М. Історичні форми кримінального процесу / М. М. Михеєнко // Проблеми правознавства. – К., 1990. – № 51. – С. 94–100.
100. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : [підруч. для юрид. вищ. закл. освіти і факультетів] / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – К. : Либідь, 1999. – 536 с.
101. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні : Вибрані твори / Михайло Макарович Михеєнко – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
102. Навроцька В. В. Засада диспозитивності та її реалізація в кримінальному процесі України : [монографія] / Віра Вячеславівна Навроцька. – Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2010. – 440 с.
103. Неклюдов Н. А. Руководство для мировых судей. Устав уголовного судопроизводства / Николай Адрианович Неклюдов. – СПб. : Рус. кн. торговли, 1872. – 839 с.
104. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів / Василь Тимофійович Нор. – Львів : Вища школа, 1978. – 112 с.
105. Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процес се : [науч.-практ. пособие] / Юрий Кузьмич Орлов. – М. : Проспект, 2000. – 144 с.
106. Павловский И. Применение 277 ст. Устава уголовного судопроизводства при следствии о преступлениях по службе и преступлениях, преследуемых в порядке частного обвинения / И. Павловский // Журнал Министерства юстиции. – СПб., 1898. – № 2. – С. 171-180.
107. Перлов И. Д. Судебное разбирательство в советском уголовном процессе / Илья Давыдович Перлов. – М. : Госюриздат, 1957. –
Ч. 3 и 4 : Судебные прения и последнее слово подсудимого в советском уголовном процессе. ¬- 1957. ¬ 202 с.
108. Петрухин И. Публичность и диспозитивность в уголовном процессе / И. Петрухин // Российская юстиция. – 1999. – № 3. – С. 24–25.
109. Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ / Игорь Леонидович Петрухин. – М. : Наука, 1991. – 207, [1] с. – (Серия «Конституция СССР. Личность и право»).
110. Петухов Ю. Е. Соотношение публичного и частного обвинения в уголовном процессе : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Петухов Юрий Евгеньевич. – М., 1996. – 183 с.
111. Петуховский А. А. Проблемы доказывания в уголовном процессе : [учеб. пособие] / Александр Абрамович Петуховский. – М. : МГОУ, 2008. – 114 с.
112. Победкин А. В. Уголовно-процессуальное доказывание : [монография] / Александр Викторович Победкин. – М. : Юрлитинформ, 2009. – 416 с.
113. Позднышев С. В. Основные начала науки уголовного права / Сергей Викторович Позднышев. – М. : А. А. Карцев, 1912. – 669 с.
114. Полянский Н. Н. К вопросу о юридической природе обвинения перед судом / Н. Н. Полянский // Изв. вузов. Правоведение. – 1960. – № 1. – С. 105–115.
115. Полянский Н. Н. Процессуальные права потерпевшего / Н. Н. Полянский // Советское государство и право. – 1940. – № 12. – С. 54–69.
116. Попелюшко В. О. Предмет доказування в кримінальному процесі (кримінально-процесуальні та кримінально-правові аспекти) / Василь Олександрович Попелюшко. – Острог : Нац. ун-т «Острозька акад.», 2001. – 195 с.
117. Попов В. Типичные ошибки при определении судом допустимости доказательств / В. Попов // Российская юстиция. – 2001. – № 1. – С. 52–54.
118. Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві [Електронний ресурс] : постан. Пленуму Верховного Суду України від 24 жовт. 2003 року № 8. – Режим доступу:
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/0EAF1BC79E3D
119. Про практику застосування судами законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів [Електронний ресурс] : постан. Пленуму Верховного Суду України від 2 лип. 2004 року № 13. – Режим доступу:
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/A78739119E3E2563C3256F08002065
120. Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування : постан. Пленуму Верховного Суду України від 11 лют. 2005 року № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. - [2-е вид., змін і доп.]. – К. : Скіф, 2007. – 492 с. ¬ (Серія «Кодекси і закони України»).
121. Про практику призначення судами України кримінального покарання [Електронний ресурс] : постан. Пленуму Верховного Суду України від 24 жовт. 2003 року № 7 ; зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 лист. 2009 року № 11. – Режим доступу :
http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/2B7E0AAF30853651C3256DF7002E9
122. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 берез. 1995 р. № 4 ; зі змінами від 25 трав. 2001року // Постанови Пленуму Верховного Суду України : [у 2 т.] / за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К., 2004. – Т. 1. – 276 с.
123. Проблемы совершенствования уголовного судопроизводства (итоги обсуждения) // Социалистическая законность. – 1975. – № 8. – С. 36–38.
124. Проблемы теории государства и права : [учеб. пособие] / под ред. М. Н. Марченка]. – М. : Юристъ, 2001. – 656 с.
125. Ратинов А. Р. Вопросы познания в судебном доказывании / А. Р. Ратинов // Советское государство и право. – 1964. – № 8. – С. 106–113.
126. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей : [учеб. пособие] / Александр Рувимович Ратинов. – М. : НИиРИО ВШ МООП СССР, 1967. – 290 с.
127. Рахунов Р. Д. О понятии доказательств и главном факте доказывания / Р. Д. Рахунов // Советское государство и право. – 1965. – № 12. – С. 96–101.
128. Рахунов Р. Д. Проблема единства и дифференциации уголовно процессуальной формы / Р. Д. Рахунов // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1978. – Вып. 29. – С. 83–91.
129. Резник Г. М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств / Генри Маркович Резник. – М. : Юрид. лит., 1977. – 118 с.
130. Резник Г. М. Оценка доказательств по внутреннему убеждению в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. № 175 «Уголовное право и уголовный процесс» / Генри Маркович Резник. – М., 1969. – 19 с.
131. Рекомендация R(87) 18 Комитета министров Совета Европы, обращенная к государствам-членам, относительно упрощения уголовного правосудия : принята Комитетом министров 17 сентября 1987 года во время 41-го заседания делегатов министров // Бахин В. П. Преступная деятельность : понятие, характеристика, принципы, изучение / Бахин В. П., Карпов Н. С., Цымбал П. В. – К., 2001. – С. 207–217.
132. Римське право (Інституції) / [Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Кизлова О. С. та ін.] ; за ред. Є. О. Харитонова. – [3-те вид., виправлене]. – Х. : Одіссей, 2003. – 288 с.
133. Римське право : [підруч.] / О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 512 с.
134. Рогатюк І. В. Обвинувачення у кримінальному процесі України : [монографія] / Ігор Володимирович Рогатюк. – К. : Атіка, 2007. – 160 с.
135. Российское законодательство Х–ХХ веков : [в 9 т.] / под ощ ред. О. И. Чистякова. – М. : Юрид. лит., 1984–
Т. 4 : Законодательство периода становления абсолютизма / под ред. А. Г. Манькова. – 1986. – 512 с.
136. Российское законодательство Х–ХХ веков : [в 9 т.] / под ощ ред. О. И. Чистякова. – М. : Юрид. лит., 1984–
Т. 8 : Судебная реформа / под ред. Б.В. Виленского. – 1991. – 496 с.
137. Рустамов Х. У. Уголовный процесс. Формы : [учеб. пособие для вузов] / Хасплат Умалатович Рустамов. – М. : Закон и право ; ЮНИТИ, 1998. – 304 с.
138. Савицкий В. М. Государственное обвинение в суде / Валерий Михайлович Савицкий. – М. : Наука, 1971. – 342 с.
139. Савицький Д. О. Особливості доказування у справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів у стадії судового розгляду / Д. О. Са