ВИПРАВДАННЯ ЯК КАТЕГОРІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ОХОТІНА ЮЛІЯ ВЛАДЛЕНІВНА

УДК 343.13

ВИПРАВДАННЯ ЯК КАТЕГОРІЯ
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Барабаш Тетяна Миколаївна,
кандидат юридичних наук,
доцент

Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КАТЕГОРІЇ «ВИПРАВДАННЯ» В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ............................
12
1.1. Виправдання в історії кримінально-процесуального законодавства України .................................................................................................................
12
1.2. Сутність і значення виправдання в кримінальному судочинстві України .................................................................................................................
30
1.3. Правова регламентація виправдання у законодавстві
зарубіжних країн .................................................................................................
52
Висновки до розділу 1………………………………………………….. 68
РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИПРАВДАННЯ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ ................................................
74
2.1. Поняття підстав виправдання в кримінальному процесі та їх види ....... 74
2.2. Виправдання особи, коли не встановлено події злочину ........................ 92
2.3. Виправдання особи при відсутності в її діянні складу злочину .............. 106
2.4. Виправдання при не доведенні участі особи у вчиненні злочину .......... 124
Висновки до розділу 2…………………………………………………. 141
РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ «ВИПРАВДАННЯ» В КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ..................
146
3.1. Порядок постановлення виправдувального вироку у кримінальній справі ....................................................................................................................
146
3.2. Процесуальні наслідки виправдання особи .............................................. 164
3.3. Удосконалення порядку реалізації виправдання як кримінально-процесуальної категорії в Україні .....................................................................
180
Висновки до розділу 3………………...……………………………….... 191
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….... 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………........... 202
ДОДАТКИ……………………………………………………………………... 229
ВСТУП
Актуальність теми. Прагнення України до світової спілки демократичних держав, зумовлює втілення загальновизнаних гуманістичних принципів у національне законодавство та, водночас, викликає необхідність подальшої теоретичної розробки існуючих правових категорій всіх галузей права і створення нормативних механізмів їх реалізації. Розглядаючи провадження по кримінальній справі, як діяльність суду щодо вирішення питання про винуватість чи невинуватість особи, з особливою гостротою постають проблеми теоретичного обґрунтування та реалізації такої правової категорії як «виправдання», що пов’язується із значним колом правовідносин, які спрямовані на дотримання прав і свобод людини, забезпечення відповідальності держави перед особою, незаконно притягнутою до кримінальної відповідальності. В Україні, хоча і обраний євроінтеграційний курс, сучасний стан захисту прав, свобод та інтересів осіб у кримінально-процесуальній сфері піддається критиці, як з боку вітчизняної, так і міжнародної спільноти, про що свідчать науково-теоретичні доробки, рішення Європейського суду з прав людини.
Незважаючи на законодавче гарантування охорони і захисту прав та свобод людини, в тому числі, й у кримінальному судочинстві (ст. 3 Конституції України, ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України)), їх реалізація не у повній мірі забезпечується в правозастосовчій діяльності. Як показує практика, це стосується і категорії «виправдання» в кримінальному процесі України, що обумовлено відсутністю комплексного підходу до її визначення, нормативно-правового врегулювання поняття виправдувального вироку, механізму поновлення особи у її правах; до критеріїв оцінки та засобів компенсації шкоди, завданої виправданій особі. Така ситуація унеможливлює досягнення кінцевої мети виправдання особи, що підтверджується, наприклад, загальновідомими фактами із справи серійного ґвалтівника і вбивці С. Ткача, за злочини якого судами протягом 20 років було засуджено 9 невинуватих осіб; щодо нього самого справа розслідувалась з 2005 р. по 2008 р., але обвинувальний вирок суду, що став підставою для виправдання незаконно засуджених осіб, набув законної сили лише у 2012 році, і, відповідно, протягом 6 років люди, невинуватість яких фактично встановлено, тримались у місцях позбавлення волі.
На недосконалість механізму виправдання особи в кримінальному процесі України вказують і статистичні дані Верховного Суду України, згідно яких у 2010 – 2011 р.р. на розгляді судів першої інстанції перебувало 1744, 6 тис. кримінальних справ та матеріалів. Вироки постановлено у 232 тис. кримінальних справ; з них виправдувальні вироки – щодо 562 осіб (що становить 0,24 %), проте, в апеляційному порядку виправдувальні вироки скасовано щодо 210 осіб, при цьому з направленням справи на додаткове розслідування – стосовно 64 осіб. Окрім того, відмічається невиправдана пасивність законодавця у питаннях удосконалення постановлення вироків в кримінальних справах, адже із 80 законопроектів, що знаходяться на розгляді Верховної Ради України VІ скликання, жоден не торкається цього інституту. Такий стан речей зумовлює підвищену актуальність та важливість проблематики, пов’язаної із використанням категорії «виправдання» в кримінальному процесі України.
Вагомий внесок у розвиток категоріального апарату кримінально-процесуального права внесли такі видатні вчені як: С.А. Альперт [8], О.О. Бандура [20], Т.М. Барабаш [22], Б.Т. Безлепкін [26], В.І. Бояров [30], Т.В. Варфоломеєва [32], В.Г. Гончаренко [42], Ю.М. Грошевий [44], Ю.О. Гурджі [47], А.Я. Дубінський [55], П.С. Елькінд [59], В.С. Зеленецький [63], Л.М. Карнєєва [72], І.І. Котюк [91], Л.М. Лобойко [111], Є.Д. Лук’янчиков [114], П.А. Лупінська [115], О.Р. Михайленко [132], М.М. Михеєнко [136], Я.О. Мотовіловкер [141], А.А. Музика [121], В.В. Назаров [145], В.Т. Нор [149], П.Ф. Пашкевич [165], Д.П. Письменний [170], М.А. Погорецький [172], В.М. Савицький [204], М.С. Строгович [215], В.М. Тертишник [221], Л.Д. Удалова [99], І.Я. Фойницький [246], В.П. Шибіко [257] та ін., наукові праці яких стали теоретичним підґрунтям обраного напрямку дисертаційного дослідження. У різні часові періоди окремі питання виправдання, зокрема, через призму постановлення виправдувального вироку досліджували: О.В. Абрамов [1], А. Айрапетян [4], Г.І. Алейніков [5], Д.О. Балабанова [18], К.Ф. Гуценко [48], Г.І. Загорський [60], О.А. Калганова [71], О.В. Капліна [98], В.В. Крижанівський [92], В.Т. Маляренко [119], Є.Б. Мізуліна [127], М.І. Пастухов [162], С.Г. Пепєляєв [167], І.Л. Петрухін [169], О.О. Подопригора [173], В.О. Попелюшко [175], Ю.М. Седлецький [208], Н.М. Суханова [219], Ю.Ю. Чурілов [253].
Водночас, у сучасній вітчизняній кримінально-процесуальній науці слід констатувати відсутність комплексних досліджень категорії «виправдання», її сутності і змісту, співвідношення з виправдувальним вироком, моніторингу ефективності підстав і наслідків виправдання особи в кримінальному судочинстві, що у свою чергу, набуває актуальності у зв’язку із розробкою нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Необхідність подальших досліджень у цій сфері, а також її наукова та практична значущість визначили вибір теми і методів дослідження, його мету і завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (затв. Указом Президента України від 10.05.06 № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.08 № 311/2008). Робота виконана згідно наказу МВС України № 347 від 29.07.10 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010 – 2014 років» і плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2011 рік.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є теоретичне узагальнення питань, пов’язаних із використанням категорії «виправдання» в кримінальному процесі України, а також сприяння розробці науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких задач:
– проаналізувати генезис наукових досліджень та стан сучасної правової доктрини щодо вивчення становлення і розвитку правової категорії «виправдання» в кримінальному процесі України;
– сформулювати поняття «виправдання», «виправдувальний вирок», «підстави виправдання» та визначити їх співвідношення;
– з’ясувати правову регламентацію виправдання в кримінально-процесуальному законодавстві окремих зарубіжних країнах та необхідність і можливість імплементації його норм у національне законодавство в частині цієї правової категорії;
– охарактеризувати підстави виправдання особи в кримінальному процесі України, виявити їх ефективність у правозастосовчій діяльності;
– встановити наслідки виправдання в кримінальному процесі України і їх значення для особи;
– окреслити порядок поновлення виправданої особи у її правах та компенсації їй завданої шкоди;
– внести пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового регулювання категорії «виправдання» в кримінальному процесі України.
Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку із виправданням особи в кримінальному процесі.
Предметом дослідження є виправдання як категорія кримінально-процесуального права України.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити шляхи становлення і розвитку виправдання в кримінальному процесі, зокрема (п. 1.1). Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з’ясувати поняття і значення категорії «виправдання», її співвідношення з виправдувальним вироком і реабілітацією, визначити підстави виправдання, проаналізувати положення сучасної теорії кримінального процесу, норми міжнародно-правових актів, кримінально-процесуального закону та інших галузей права (конституційного, кримінального, цивільного), а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо розглядуваних питань (п. 1.2, розділ 2, п. 1.3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять і термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (пп. 1.2 – 3.3). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу і співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (п. 1.3). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень судді при постановленні виправдувального вироку, здійсненні реабілітаційної діяльності, виявленню недоліків і формулюванню пропозицій щодо її удосконалення (пп. 3.1 – 3.3). За допомогою соціологічного методу (інтерв’ювання, анкетування) було з’ясовано позиції і думки юристів практиків (суддів) і населення щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування категорії «виправдання», а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення 192 кримінальних справ, що розглядались судами: м. Києва, м. Севастополя, Київської, Харківської, Полтавської, Рівненської, Львівської, Сумської, Тернопільської областей протягом 2004-2011 років; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України; дані опитування 122 суддів і 518 осіб, що не є фахівцями права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним теоретико-практичним дослідженням категорії «виправдання» в кримінальному процесі України.
Елементи наукової новизни знайшли відображення у таких положеннях:
вперше:
– визначено поняття виправдання, як триваючої у часі процесуальної діяльності всіх суб’єктів кримінального провадження, результатом якої є визнання особи невинуватою, постановлення виправдувального вироку і виникнення правовідносин з реабілітації виправданої особи;
– доведено, що сутність виправдання, як правової категорії кримінального процесу, полягає у сукупності процесуальних норм, які регулюють підстави, порядок та наслідки процесуальної діяльності з визнання особи невинуватою у вчиненні злочину і незаконно притягнутою до кримінальної відповідальності;
– обґрунтовано теоретичну нетотожність понять «виправдання» і «виправдувальний вирок», оскільки останній являє собою акт застосування права судом, який від імені держави встановлює і проголошує невинуватість особи у вчиненні злочину, чим створює підстави для реабілітації і виступає відправним її початком;
– сформульовано перелік питань, що покладаються в обов’язок вирішення суду при постановленні виправдувального вироку: чи підлягає (у якому розмірі) відшкодуванню шкода, заподіяна обмеженням чи порушенням прав, свобод та інтересів особи під час кримінального провадження; що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речами і документами; який розмір здійснених виправданим і документально підтверджених процесуальних витрат, які відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України;
– запропоновано авторське визначення підстав виправдання, як встановлених за допомогою доказів і зафіксованих у передбаченій законом процесуальній формі незмінюваних явищ (обставин), наявність яких зобов’язує суд зробити висновок про невинуватість особи;
удосконалено:
– назву підстави постановлення виправдувального вироку «не встановлення події злочину» шляхом заміни словосполучення «не встановлення» на слово «відсутність» і назву підстави «не доведено участі підсудного у вчиненні злочину» шляхом уточнення «підсудний не причетний до скоєння злочину»;
– зміст підстави «відсутність складу злочину», як відсутність сукупності усіх ознак, перелічених кримінальним законом, що характеризують суспільно-небезпечне діяння як злочин, у діянні підсудного або у встановленому факті події злочину;
– вимоги щодо вироку суду (зовнішні і внутрішні властивості), зокрема, нормативно-правове закріплення його вмотивованості;
– перелік необхідних дій і рішень, спрямованих на реалізацію відшкодування немайнової шкоди у структурі реабілітації виправданої особи;
дістало подальшого розвитку:
– визначення функцій виправдання в кримінальному процесі, як напрямів процесуальної діяльності, що відображають його соціальне, виховне та правозахисне призначення;
– поняття виправдувальних обставин, як фактичних даних, що з’ясовуються під час судового розгляду, передують кінцевій оцінці діяння і застосуванню підстави виправдання;
– теоретико-правові підходи до переліку підстав виправдання, розмежування при цьому «доведеної неучасті» і «недоведеної участі» особи у вчиненні злочину;
– етапи постановлення виправдувального вироку, що включають в себе: видалення суду до нарадчої кімнати; оцінка судом кожного доказу на предмет відповідності властивостям належності, допустимості, достовірності; оцінка достатності сукупності доказів; прийняття рішення за внутрішнім переконанням; складання виправдувального вироку; проголошення виправдувального вироку;
– положення щодо сутності таємниці наради суддів, як важливої процесуальної умови дотримання правил постановлення вироку суду, що досягається шляхом забезпечення незалежності суддів та створення їм необхідних умов для прийняття справедливого рішення у справі;
– наслідки виправдання особи в цілому, і реабілітації, зокрема, сутність якої полягає у поверненні особі, безпідставно підданої кримінальному переслідуванню, її доброго імені, можливостями користуватись всіма важливими для неї благами, а також компенсація страждань, яких вона зазнала внаслідок обмеження чи позбавлення цієї можливості;
– розмежування виправдання і реабілітації в кримінальному процесі за предметом їх регулювання і наслідками.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання:
– у науково-дослідницькій сфері – як основа для подальшої розробки категорії «виправдання» в кримінальному процесі і механізмів її ефективної правореалізації (акт впровадження від 11 травня 2011 року);
– у навчальному процесі – матеріали дисертації впроваджувалися у навчальному процесі Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ при викладанні курсу «Кримінальний процес»(акт впровадження від 4 квітня 2011 року);
– у правозастосовчій діяльності – як рекомендації для удосконалення судової діяльності по постановленню вироків;
– у сфері правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані для уточнення положень чинного КПК України, розробки проекту КПК України (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України № 22/670-1-4 від 15 грудня 2011 року).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено в доповідях та повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях: «Європейський шлях розвитку України: плани і реалії» (24 –25 квітня 2010 р., м. Київ); «Актуальні проблеми правотворення у сучасній Україні» (29 квітня – 1 травня 2010 р., м. Алушта); «Сучасні проблеми правової системи» (28 жовтня 2010 р., м. Київ); «Розвиток систем і технологій підготовки керівних кадрів для органів державної влади» (1 листопада 2010 р., м. Київ); «ІV Наукові читання, присвячені пам’яті В.М. Корецького» (17 лютого 2011 р., м. Київ); «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» (24 лютого 2011 р., м. Київ); «Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми» (14 –15 квітня 2011 р., м. Кіровоград); круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (20 травня 2011 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження відображені у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та 8 тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

За предметом дослідження, згідно з визначеними у вступі науковими завданнями, в дисертації із розглянутих проблем обґрунтовуються і висвітлені такі основні положення, висновки і рекомендації, спрямовані на досягнення поставленої мети.
1. Етапи еволюції виправдання як кримінально-процесуальної категорії тісно пов’язані з історичними періодами становлення і розвитку кримінально-процесуального права від стародавніх античних часів до незалежної України. Категорія «виправдання» виникла на початкових етапах розвитку судочинства, як прояв ідеї справедливості. Сенсом слова виправдання у різні часові періоди визнавався стан невинуватості, правоти, правильності діянь особи. У противагу обвинуваченню такі вчинки вважались «правими», а людина – виправданою. Розвиток цієї категорії сприяв закріпленню за судочинством значення «правосуддя».
У генезисі кримінально-процесуальної категорії «виправдання» можна відмітити наступні етапи: приватно-правовий (діяльність відповідача щодо власного захисту); процесуальний (діяльність органів державної влади у здійсненні судочинства); теоретичний (ретельна наукова розробка цієї категорії поряд із формуванням обвинуваченого ухилу судочинства на практиці і як наслідок – малою кількістю виправдувальних вироків); сучасний етап (декларування підвищення рівня правосуддя та забезпечення прав людини, підданої кримінальному переслідуванню й одночасна недостатність наукових доробок щодо категорії «виправдання», низька ефективність застосування її на практиці).
2. Аналіз висвітлених у юридичній літературі наукових поглядів щодо понять «виправдання» і «виправдувальний вирок», їх змістовного наповнення, етимологічного тлумачення дозволяє констатувати їх не тотожність та визначити виправдання, як триваючу у часі процесуальну діяльність суб’єктів кримінального провадження із встановлення підстав виправдання, результатом якої є визнання особи невинуватою, постановлення виправдувального вироку і виникнення правовідносин з реабілітації виправданої особи. На нормативно-правовому рівні виправдання відбивається через властивості виправдувального вироку, який являє собою акт застосування права судом (висновок суду у формі документу), що від імені держави проголошує невинуватість особи у вчиненні злочину, чим створює підстави для реабілітації і виступає відправним її початком.
Як явище правової дійсності виправдання являється необхідною властивістю кримінально-процесуальної діяльності і знаходиться у тісному зв’язку із справедливістю правосуддя. Виходячи із теорії матеріалістичної діалектики і визнаючи, що категорії виступають універсальними формами мислення й свідомості, які відображають загальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку усіх правових явищ, стверджується, що виправдання слід розглядати саме як кримінально-процесуальну категорію, завдяки якій оціночне поняття «невинуватість» осмислюється як частковий прояв загального – «справедливого правосуддя». Сутність виправдання, як правової категорії кримінального процесу, полягає у сукупності процесуальних норм, які регулюють підстави, порядок та наслідки процесуальної діяльності з визнання особи невинуватою у вчиненні злочину і незаконно притягнутою до кримінальної відповідальності.
Категорія «виправдання» в кримінальному процесі виконує декілька функцій: соціальну, процесуальну, правовідновлювальну, виховну, що обґрунтовує, у свою чергу, виділення її значення у: дотриманні прав, свобод і законних інтересів особи; виконанні завдань кримінального судочинства; встановленні істини і забезпеченні справедливості, інших принципів кримінального провадження; виникненні нових правовідносин, пов’язаних із реабілітацією особи; сприянні формуванню правової культури і підвищення суспільної правосвідомості, авторитету судової влади і престижу професії судді. Слід констатувати наявність негативної тенденції у правозастосовчій практиці щодо постановлення виправдувальних вироків в кримінальних справах, обумовленої консервативно – не сприйнятим відношенням слідчих, органів прокуратури, самих суддів, частини пересічного населення до виправдання, хибне розцінювання останнього як судової чи слідчої помилки, в результаті якої відповідні посадові особи мають понести покарання не за притягнення до кримінальної відповідальності невинуватої особи, а за недоліки у своїй діяльності (що свідчить про перевагу обвинувального ухилу кримінального процесу).
3. Вивчення правової регламентації виправдання у законодавстві окремих зарубіжних країн показує, що досліджувана категорія властива кримінально-процесуальному праву більшості із них і ґрунтується на законодавчому закріпленні принципу презумпції невинуватості (як на рівні Конституції, так і на рівні галузевих законів). Проте, відзначається, що підстави прийняття рішення, яким виправдовується особа у вчиненні злочину, назва останнього і порядок його ухвалення є різними в межах законодавства країн континентальної Європи, англосаксонської системи права, пострадянських держав. Підкреслено наявність широкого кола підстав для постановлення виправдувального вироку і вимог, які пред’являються до нього у європейських країнах та схожість правового регулювання ухвалення виправдувального вироку у досліджуваних пострадянських державах і в Україні. Водночас, вважається за доцільне перейняти світовий досвід щодо колегіального розгляду судом (присяжними засідателями) кримінальних справ, а також нормативно-правового закріплення поняття виправдувального вироку. Враховуючи європейську практику, відміну інституту народних засідателів в кримінальному провадженні, відсутність на сьогодні суду присяжних, пропонується надати право підсудному вносити клопотання про розгляд кримінальної справи про злочин, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі понад п’ять років колегіальним складом суду.
4. Аналіз норм права, які регулюють суспільні відносини, що внаслідок встановлення невинуватості особи та поглядів науковців з цього питання, дозволяє визначити поняття «підстав виправдання», як правові явища (обставини), наявність яких зобов’язує суд зробити висновок про невинуватість особи, керуючись кримінально-правової оцінкою діяння, що лежить в її основі. Кожна така оцінка може містити лише одну підставу виправдання. Під підставами виправдання пропонується розуміти встановлені за допомогою доказів і зафіксовані у передбаченій законом процесуальній формі незмінювані явища (обставини), наявність яких зобов’язує суд зробити висновок про невинуватість. Не є тотожними такі поняття як: підстави, умови виправдання, виправдувальні обставини.
Існування доведеної (доказаної) тієї чи іншої підстави виправдання є беззаперечною умовою для постановлення виправдувального вироку. Тому регламентація підстав виправдання в кримінально-процесуальному законі має ґрунтуватись на наступних правилах: вичерпний перелік; застосування лише однієї з визначених законом підстав; дотримання однакових правових наслідків виправдання особи (останнє за чинними кримінально-процесуальними нормами не відповідає дійсності).
«Не встановлення події злочину», як підстава постановлення виправдувального вироку суду, означає, що подія, яка є предметом судового розгляду, взагалі не відбувалась або відсутній вплив підсудного на заподіяння шкідливих наслідків. У цьому контексті поняття «подія злочину» вважається за доцільне розглядати наступним чином: це явище об’єктивної дійсності, яке відбулось внаслідок вчинення конкретною особою суспільно небезпечного, протиправного, винного й караного діяння, яке завдало чи може завдати шкоди певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом. Визначальним, при цьому, видаються два компоненти: явище та його зв'язок з певною людиною, оскільки відсутність одного із них, вказує на відсутність змісту поняття «подія злочину».
До випадків застосування в якості підстави виправдання «не встановлення подія злочину» слід віднести наступні: 1) доведена відсутність події злочину; 2) не доведена наявність події злочину; 3) подія, що відбулась внаслідок природних чинників або випадку, не мала характеру діяння; 4) подія, що відбулась, є наслідком діяння потерпілого, за відсутності вини інших осіб. Спільною рисою, що характеризує всі зазначені випадки і притаманне лише цієї підставі виправдання, являється відсутність суб’єктивної складової.
Зважаючи на невдалу мовну конструкцію підстави «коли не встановлена подія злочину», як із семантичної точки зору, так і законодавчої техніки викладу ст. 327 КПК України, виходячи із змісту цієї підстави виправдання, пропонується оперувати словосполученням «відсутність події злочину», що означає відсутність як самої події злочину, так і відсутність злочинної події (які за своєю суттю не співпадають).
Аналіз наукових джерел свідчить про те, що поняття «відсутність складу злочину» зазвичай розглядають як відсутність об’єктивних або суб’єктивних чинників, що не дозволяє характеризувати суспільно-небезпечне діяння як злочин. Як підстава виправдання «відсутність складу злочину» означає відсутність сукупності всіх ознак, визначених кримінальним законом, що характеризують певне суспільно – небезпечне діяння як злочин, у діянні підсудного або у встановленому факті події злочину. Положення кримінального кодексу України свідчать про те, що виправдання особи за цією підставою може відбуватись у 12 випадках: за ст. 5 КК, ч. 2 ст. 11 КК, ч. 2 ст. 17 КК, ст.ст. 36-43 КК; які об’єднує відсутність в діяння особи ознак неправомірності при наявності події злочину. В силу презумпції невинуватості склад злочину відсутній і у випадках, коли доведена (доказана) відсутність його ознак, і при випадках недоведеності їх існування.
Виправдання особи, при недоведеності її участі у скоєні злочину означає: наявність події злочину та недостатність зібраних доказів для висновку про причетність підсудного до скоєння злочину.
Істиною при цьому, мають визнаватися такі факти:
1) злочинне діяння мало місце; 2) підсудний не має відношення до суб’єкту вчиненого злочинного діяння; 3) в даному кримінальному провадженні не виконано завдання кримінального судочинства, визначене ст. 2 КПК України.
З метою уникнення спорів щодо смислового наповнення підстави «не доведено участі підсудного у вчиненні злочину» доцільно закріпити її на нормативно-правовому рівні наступним чином: «підсудний не причетний до скоєння злочину».
5. Під етапом постановлення виправдувального вироку в межах самостійної стадії кримінального процесу – судового розгляду слід розуміти просторово-часовий відрізок, що об’єктивно фіксується в загальній системі виправдувальної діяльності суду, яка характеризується настанням певних змін, пов’язаних із встановленням підстав виправдання в результаті здійснення судових дій, об’єднаних єдністю завдань кримінального судочинства.
Лише послідовне та належне дотримання етапів постановлення виправдувального вироку, процесуальна форма яких передбачена КПК України (ст.ст. 320, 322, 323, 325 та ін.), визначає сутність цієї частини виправдувальної діяльності суду. У зв’язку з цим вбачається слушним виділення шести етапів у постановленні виправдувального вироку: від видалення суду до нарадчої кімнати до проголошення цього акту правосуддя.
Для дотримання таємниці наради суддів як важливої процесуальної умови постановлення виправдувального вироку, яка досягається шляхом забезпечення незалежності суддів та створення їм необхідних умов для прийняття справедливого рішення, пропонується доповнити ст. 322 КПК України наступним уточненням: «Вирок постановляється в окремому приміщенні, що ізолює присутніх в ньому осіб від зовнішнього впливу – нарадчій кімнаті…(далі за текстом)».
6. Вивчення наукових думок, правозастосовної практики, узагальнення проведеного анкетування призводять до висновку, що процесуальними наслідками виправдання в кримінальному судочинстві слід визнавати: набуття особою нового статусу – виправданий (разом із новими можливостями щодо користування передбаченою законом сукупністю його процесуальних прав); реабілітацію; розв’язання цивільного позову; вирішення питання про судові витрати. При цьому, реабілітація полягає у наявності правових гарантій (нормативного визначення механізму набуття виправданою особою відповідних прав, створення обов’язку для держави) всебічного і повного поновлення доброго імені, репутації, відновлення порушених і обмежених прав, компенсації завданої шкоди.
Однак, варто зауважити, що поняття «реабілітація» і «виправдання», будучи суміжними категоріями, не є співпадаючими, зважаючи на різні предмети правового регулювання і момент виникнення. Реабілітація неможлива без виправдання, в той час, коли виправдання гіпотетично можливе без подальшої реабілітації. Початком останньої визнається проголошення виправдувального вироку, а закінченням – відновлення особи у правах, відшкодування заподіяної шкоди.
У зв’язку із наведеним, з метою посилення соціально-правового і морального значення категорії «виправдання» вважається за необхідне доповнити чинний КПК України окремими нормами, які б: по-перше, визначали поняття реабілітації в кримінальному процесі (у ст. 32 КПК); по-друге, закріплювали можливість відшкодування немайнової (моральної шкоди): принесення прокурором від імені держави офіційного вибачення виправданій особі; поновлення репутації особи шляхом повідомлення у ЗМІ (у випадках, коли процесуальні дії примусового характеру мали публічне висвітлення); можливість компенсації за спричинену моральну шкоду у грошовому еквіваленті тощо (ст. 346-1 КПК); по-третє, передбачали обов’язок суду при постановленні виправдувального вироку вирішувати низку питань, пов’язаних із процесом реабілітації (ч. 6 ст. 327 КПК).
Процесуальний наслідок у вигляді розв’язання цивільного позову залежить від підстави виправдання особи, що не відповідає принципу рівності застосування правових однопорядкових норм.
7. Серед шляхів удосконалення правореалізації категорії «виправдання» в кримінальному процесі України можна виділити: підвищення правової культури населення, професійної правосвідомості органів досудового провадження, прокуратури і суду; відступлення від обвинувального ухилу кримінального провадження, яке б не розцінювалось як помилка розслідування і негативне явище; запровадження суду присяжних (закріплення права на колегіальний розгляд справи за клопотанням підсудного); визнання суб’єктом доказування захисника; реальне забезпечення доступу особи до правосуддя, дотримання при цьому розумних строків кримінального провадження, в тому числі й виконання судових рішень; усунення, як неприйнятне, можливості повернення справи на додаткове розслідування; врегулювання порядку реабілітації виправданої особи і розробка методики відшкодування немайнової шкоди.
Вищевикладені положення дозволили сформулювати і запропонувати ряд змін і доповнень до чинного КПК України і його проектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов А. В. Оправдание в уголовном процессе : дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец.12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / А. В. Абрамов. — Нижний Новгород, 2005. — 206 с.
2. Абу Адель Коран: перевод смысла аятов и их краткое толкование, 2008. /Абу Адель : [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://abu-adel.ru /
3. Азаров Ю. І. Окремі питання реформування досудового слідства в Україні / Ю. І. Азаров // Матеріали круглого столу [«Проблеми реформування кримінально—процесуального законодавства України на сучасному етапі»], (Київ, 20 травня 2011 року). — Київ, 2011. — С. 60 — 63.
4. Айрапетян А. Приговор в Республике Молдова : дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право (уголовный процесс)» / А. Айрапетян. — Кишинеу, 2007. — 165 с.
5. Алейников Г. І. Виправдувальний вирок / Г. І. Алейников. — Херсон, 2008. — 98 с.
6. Александров Г. Н. Научно-практический комментарий к Основам уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. Изд. 2-е доп. и испр. / Под редакцией В. А. Болдырева. — Москва, 1961. — 415 с.
7. Алексеев С. С. Общая теория права : Учебник — 2-е изд., перераб. и доп. / С. С. Алексеев. — Москва : ТК Велби, Издательство : Проспект, 2008. — 576 с.
8. Альперт С. А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления: Текст лекций. / С. А. Альперт. — Харьков: Харьк. Юрид. ин-т, 1984. – 36с.
9. Амирбекова Г. Г. Институт реабилитации в уголовном процессе : теория и практика реализации (по материалам Республики Дагестан) : автореф. дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Г. Г. Амирбекова. — Москва, 2008. — 203 с.
10. Амплеева Т. Ю. История уголовного судопроизводства России (IX — XIX вв.) : дис. на соиск. научн. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.01. «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / Т. Ю. Амплеева. — Москва, 2009. — 218 с.
11. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2009 р. / 2009 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.scourt.gov.ua.
12. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2010 р. / 2010 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.scourt.gov.ua.
13. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2011 р. / 2011 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.scourt.gov.ua.
14. Анисимов Е. В. Дыба и кнут. Политический сыск и русское общество в XVIII веке / Е. В. Анисимов. — М. : Новое литературное обозрение, 1999. — 325 с.
15. Антология мировой правовой мысли, в пяти томах. — Т.2 — Европа / Семингин Т. Ю. (руководитель проекта), Кудрявцев В. Н. (Председатель Совета). — Москва : изд-во «Мысль», 1999. — 920 с.
16. Афанасьева Л. В. Нормы права и их действие (вопросы теории) : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : 12.00.01. «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений» / Л. В. Афанасьева. — М. : Академия управления МВД РФ, 2000. — 27 с.
17. Бажанов А. В. Возмещение имущественного вреда реабилитированному в уголовном судопроизводстве : дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / А. В. Бажанов. — М., 2011. — 254 с.
18. Балабанова Д. О. Теорія криміналізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Д. О. Балобанова. — Одеса, 2007. — 18 с.
19. Балакшин В. Истина в уголовном процессе / В. Балакшин // Российская юстиция. — 1998. — № 2.
20. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві : автореф. дис. здобуття наук. ступеня доктора філософських наук : спец. 12.00.12 «Філософія права». / О. О. Бандура. — Київ, 2003. — 27 с.
21. Банин В. А. Проблемы предмета доказывания истины / В. А. Банин // Доказывание по уголовным делам. — Красноярск, 1986. — 65 с.
22. Барабаш Т. М. Законодавчі перспективи реформування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві України / Т. М. Барабаш // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України: Збірник наукових праць. — 2010. — № 1. — С. 48 — 51.
23. Барабаш Т. М. Предмет доказування як міжгалузевий інститут доказового права / Т. М. Барабаш // Наше право. — 2007. — № 4. — С. 21 — 26.
24. Бережний С. Д. Повернення кримінальних справ на додаткове розслідування / С. Д. Бережний // Вісник Верховного Суду України. — 2006. — №9 (73) — С. 41 — 42.
25. Белякова И.Н. Правоохранительные органы в Российской Федерации. Учебно-методический комплекс (УМК) / И.Н. Белякова : [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://www.e-college.ru/xbooks/xbook026/book
26. Безлєпкін Б. Т. Компенсація немайнової шкоди / Б. Т. Безлєпкін. — Львів, 2007. — 227 с.
27. Беляев И. Д. Большая энциклопедия русского народа / И. Д. Беляев : [Электронный ресурс] // Режим доступа : www.rusinst.ru\articletex.asp.
28. Бернюков А. М. Герменевтичний аналіз тлумачення-застосування права як кінцевого етапу здійснення правосуддя / А. М. Бернюков // Часопис Київського Університету права. — 2007. — № 1. — С. 35 — 40.
29. Боботов С. В. Правосудие во Франции. / С. В. Боботов. — М., 1994. —198 с.
30. Бояров В.И. Особенности методики расследования убийств, совершенных в условиях противостояния преступных группировок : дис. канд. юрид. наук : 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В.И. Бояров. — КНУ им. Тараса Шевченко. — К., 2000. — 209 с.
31. Брайнин Я. М. Основание уголовной ответственности и важнейшие вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве : автореф. дис. на соиск. науч. степени доктор. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная експертиза» / Я. М. Брайнин. — Харьков : Харьковский юридический институт,1963. — 32 с.
32. Варфоломеева Т.В. Организационные, процессуальные и криминалистические проблемы защиты адвокатом прав подозреваемого, обвиняемого, подсудимого : автореф. дис. на соиск. науч. степени доктор. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная експертиза» / Т.В. Варфоломеева. – Киевский ун-т им. Тараса Шевченко. — К., 1994. — 485л.
33. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [Упоряд. Ковальова Т.В.]. — Харків : Фоліо, 2005. — 767 с.
34. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХV111— початок ХХ ст.) / В. Верига. — К. : Видавництво «Світ», 1996. — 238 с.
35. Вишневская О. В. Сущность и значение принципа состязательности в уголовном судопроизводстве / О. В. Вишневская // Правосудие в Татарстане. — 2004. — №2 (19) — С. 3.
36. Гаврилюк Р.В. Реабилитация в российском уголовном процессе : [монография] / Р. В. Гаврилюк, Н. Н. Ковтун, А. А. Юнусов. — Нижнекамск, Издательство НМИ, 2007. — 219 с.
37. Галаган І. С. Кримінальний процес Української РСР: / І. С. Галаган, Д. С. Сусло. — К. : Укр. Акад. вн. справ, 1970. — 252 с.
38. Галкин Б. А. Советский уголовно–процессуальный закон / Б. А. Галкин. — М. : Госюриздат, 1962. — 255 с.
39. Гамбург Л. С. Реформування вищих органів судової системи України в часи правління гетьмана К. Г. Розумовського / Л. С. Гамбург // Проблеми законності. — 1999. — № 39. — С. 15 — 17.
40. Головко Л. В. Том XV Свода законов и его значение в развитии отечественного уголовного судопроизводства / Л. В. Головко // Вестник Московского ун-та. —Серия 11. — Право. — 2005. — № 1. — С. 50.
41. Гонтарь И. Я. Преступление и состав преступления как явления и понятия в уголовном праве : вопросы теории и правотворчества. / И. Я. Гонтарь. — Владивосток, 1997. — 128 с.
42. Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве / В.И. Гончаренко. — М.: Высшая школа, 1980. — 160 с.
43. Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие / Ю. М. Грошевой. — Харьков, 1986. — 115 с.
44. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. / Ю. М. Грошевой. — Харьков, 1975. — 144 с.
45. Грушевський М. Історія України-Руси. Том V. Примітки / М. Грушевський : [Електронний ресурс] // Режим доступу: litopys.org.ua/hrushrus/iur599.htm.
46. Губанова Е. Судебная реформа и права человека / Е. Губанова // Астраханские известия. — № 6 : — 06.02.2003 : [Электронный ресурс] // Режим доступа : http: //www.astrakhan.ru/smi/68/2413
47. Гурджі Ю. О. Правовий захист особи в кримінальном процесі України : теорія і методологія : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / Ю. О. Гурджі. — Одеса, 2007. — 40 с.
48. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств : Изд. 2-е доп. и испр. / К. Ф. Гуценко, Л. В. Головко, Б.А. Филимонов. — М., 2000. — 519 с.
49. Данильян О. Г. Философия права / О. Г. Данильян Л. Д. Байрачная, С. И. Максимов. — М. : Эксмо, 2005. — 208 с.
50. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью от 29.11.1985 г. : [Электронный ресурс] // Режим доступа : http : zakon.rada.gov.ua laws/show/995_114.
51. Демченко Г. Наказание по Литовському Статуту / Г. Демченко // Журнал Юридического общества при Императорском Санкт-Петербургском университете. Книга вторая, Февраль. — К., 1894. — С. 104 — 106.
52. Добровольская Т. Н. Уголовно-процессуальная форма, процессуальные нормы и производства / Т. Н. Добровольская, П. С. Элькинд // Юридическая процессуальная форма: теория и практика. — Москва, 1976. — С. 234.
53. Документ Копенгагенского совещания Конференции по человеческому измерению СБСЕ от 29.06.1990 г. // Международные акты о правах человека: сб. док. — М. : Норма, 2002. — С. 770 — 783.
54. Дорошенко І. Д. Нариси історії України в 2-х томах. — Том 1 (до половини ХV11 століття) / І. Д. Дорошенко. — Глобус, 1992. — 238 с.
55. Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования / А. Я. Дубинский. — К., 1975. — 132 с.
56. Духовской М. В. Русский уголовный процесс / М. В. Духовской. – М. : Изд. в книжн. складе М. В. Клюкина. — 1910. — 447 с.
57. Емельянов Б. М. Теория государства и права. Часть 2 Учебный курс (учебно-методический комплекс) / Б. М. Емельянов, С. А. Правкин. — Московский институт экономики, менеджмента и права, 2010 : [Электронный ресурс] // Режим доступа: e-college.ruxbookc\ xbookco55\ book\partu-015.
58. Эйдельман Н. Я. Грань веков. Политическая борьба в России. Конец XVIII - начало XIX столетия / Н. Я. Эйдельман. — М. : Мысль, 2004. — 367 с.
59. Элькинд П.С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права / П.С. Элькинд. — М. : Юрид. лит., 1967. — 192 с.
60. Загорский Г. И. Постановление приговора: проблемы теории и практики: учебно-практич. пособие / Г. И. Загорский. — М. : Проспект, 2010. — 127 с.
61. Загорский Г. И. Судебное разбирательство по уголовному делу/ Г. И. Загорский. — М., 1985. — 112 с.
62. Загальна декларація прав людини : Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року : [Електронний ресурс] // zakon.rada.gov.ua laws/show/995_015.
63. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела / В. С. Зеленецкий. — Харьков: КримАрт, 1998. — 340 с.
64. Землянский П. Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы советской власти (на материалах УССР) / П. Т. Землянский. — Киев, 1972. — 209 с.
65. Зінатулін З. З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе / З. З. Зінатулін. — Казань, 1974. — 99 с.
66. Золотарёв А. С. Система досудебного производства в России (попытка системного анализа) / А. С. Золотарёв // Воронежские криминалистические чтения. Сборник научных трудов. — Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 2006, Вып. 7. — С. 104 — 112.
67. Інструкція судам гетьмана Д. Апостола / Праці по вивченню історії українського права. — № 11. — К., 1998. — 246 с.
68. Исторические очерки становления и развития уголовно-процессуального права: Учебное пособие : Лекции для аспирантов-юристов КГУ / Сост. В. Н. Махов, М. А. Пешков. — Уголовный процесс США. Журнал «Право и політика». — 2001. — №5. — С. 28 — 30.
69. Исторические очерки / Н. Г. Муратова. — Казань : Изд-во Казан. ун-та, 2006. — 207 с.
70. Казаков В. И. Когда личность преступника не установлена / В. И. Казаков, С. В. Зуев // Южно-Уральский юридический вестник. — 2001. — № 3. — С. 66.
71. Калганова О.А. Процесуально-правові засади участі іноземних громадян у кримінальному судочинстві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» // О.А. Калганова. — НУДПСУ. — Ірпінь, 2007. — 18 арк.
72. Карнеева Л. М. Доказатальства в советском уголовном процесе: Учебное пособие / Л. М. Карнеева. — Волгоград, 1988. — 165 с.
73. Карпов Н. С. Криміналістичні засади вивчення злочинної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» // Н. С. Карпов. — Київ, 2008 — 32 с.
74. Кашанина Т. В. Основы российского права: Учебник для вузов. 2-е изд., изм. и доп./ Т. В. Кашанина, А. В. Кашанин. — М. : Издательство Норма (Издательская группа Норма-Инфра), 2000. — 800 с.
75. Кобликов А. С. Судебный приговор / А. С. Кобликов. — М. : «Юридическая литература», 1966. — 135 с.
76. Кобликов А. С. Уголовный процесс. Учебник для вузов / А. С. Кобликов. — М.: Издательская группа Норма-Инфра, 1999. — 384 с.
77. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України / Є. Г. Коваленко // Навчальний посібник. — Київ : Юрінком Інтер, 2004. — 439 с.
78. Кожевников М. В. История Советского суда / Под ред. И. Т. Полякова. — М., 1948. — 306 с.
79. Коломієць О. Г. Ідея справедливості як інструмент соціальної політики : соціально-філософський аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / О. Г. Коломієць. — О., 2003. — 20 с.
80. Кому потрібні такі судові прецеденти : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http:// advocat-cons.info/index.php?newsind=9165
81. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. — № 30. — Ст. 40.
82. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993. — М. : Проспект, 1999. — с. 48.
83. Конституції Республіки Казахстан : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.kazakhstan.orexca.com.
84. Конституції Республіки Вірменія : [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.president.am/library/constitution/rus/.
85. Конституція Республіки Молдова : // Офіційній Монітор Республіки Молдова. — № 1. — 12.08.1994 р.
86. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : Указ Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http:www.zakon.rada.gov.ua. 87. Копєйчиков В. В. Правознавство. Підручник / В. В. Копєйчиков. — Київ:
Юрінком Інтер, 2003 р. : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book.
88. Коршунова О. М. Криминалистические проблемы уголовного преследования / О. М. Коршунова. — С.-Петерб., 2008. — 12 с.
89. Корбеев А. И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учебное пособие. / А. И. Корбеев. — Хабаровск : Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1986. — 80 с.
90. Костюченко О. Ю. Історія зародження та розвитку інституту апеляційного оскарження судових рішень на території України / О. Ю. Костюченко : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.apcourtkiev.gov.ua/control…publish/article?.
91. Котюк І. І. Судова гносеологія : проблеми методології та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юридичних наук : спеціальність 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / І. І. Котюк. — Київ, 2008. — 30 с.
92. Крижанівський В. В. Принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі (порівняльно-правове дослідження) : автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / В. В. Крижанівський. — Київ, 2007. — 15 с.
93. Кримінально-процесуальний кодекс України : [станом на 10 січня 2011 р.] / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2011. — 207 с.
94. Кримінально – процесуальний кодекс України : [станом на 1 березня 2010 р.] : Науково-практичний коментар / За загальною редакцією В. Т. Маляренка, Ю. П. Аленіна. — Харків : «Одісей», 2010. — 820 с.
95. Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Вірменія : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www.base.spinform.ru.
96. Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Молдова : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.base.spinform.ru/show.fwx
97. Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Казахстан : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.base.spinform.ru/show.fwx
98. Кримінальний процес : [підручник] / за редакцією Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної. — Харків : «Право», 2010. — 608 с.
99. Кримінальний процес України. Особлива частина : [підручник] / Л. Д. Удалова. — К.: Кондор, 2005. — 280 с.
100. Кримінальна справа № 1 –245/09 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www. reyestr.court.gov.ua.
101. Кримінальна справа № 1 – 138/10 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www. reyestr.court.gov.ua.
102. Кримінальна справа № 1 – 693/2009 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www. reyestr.court.gov.ua.
103. Кримінальна справа № № 1 – 72/08 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www. reyestr.court.gov.ua.
104. Кримінальна справа № № 1 – 6/2007 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www. reyestr.court.gov.ua.
105. Кримінальна справа № № 1 – 11/08 : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http: //www. reyestr.court.gov.ua.
106. Кримінальний кодекс України : [станом на 10 січня 2011 р.] / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, — N 25-26, — ст.131.
107. Кузнецов В. Г. Философия : Учебник / В. Г. Кузнецов, И. Д. Кузнецова, В. В. Миронов, К. Х. Момджян. — М. : Инфра-М, 2004. — 519 с.
108. Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. — М. : ИКД «Зерцало–М», 2002. — 419 с.
109. Ларин А. М. От следственной версии к истине / А. М. Ларин. — М. : Юрид. лит., 1976. — 200 с.
110. Лащук Є. В. Предмет злочину у кримінальному праві України : автореф. дис. канд. юр. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Є. В. Лащук. — Київ, 2005. — 21 с.
111. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій : [Навчальний посібник] / Л. М. Лобойко. — К.: Істина, 2007. — 456 с.
112. Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле / Ю. Ф. Лубшев // Судебное право : [Електронний ресурс] // Режим доступа : www.pravo.vuzlib.net/book_z804.html
113. Лукин В. Суд присяжных оправдал себя / В. Лукин // Российская газета, 2004 : [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://wvv\v.rg.ni/2004/l1/11/prisvazhnve.html.
114. Лук'янчиков Є. Д. Інформаційне забезпечення розслідування злочинів (правові і тактико–криміналістичні аспекти) : дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Є. Д. Лук'янчиков. — К. : НАВСУ, 2005. – 36 c.
115. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и форма : 3 изд., переаб. и доп. / П. А. Лупинская. — М. : Норма, Инфра-М, 2010. — 240 с.
116. Лупинская П. А. Уголовный процесс. Учебник. / П. А. Лупинская. — М., 1995. — 129 с.
117. Луспеник Д. Внутрішнє переконання судді як елемент оцінки доказів / Д. Луспеник // Юридичний вісник України. — № 43(591), 2006 року : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http : //www.yurincom.com/ua.
118. Малахов И. П. Основания уголовной ответственности / И. П. Малахов // Сов. государство и право. — 1991. — № 6. — 78 с.
119. Маляренко В. Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору / В. Т. Маляренко // Вісник Верховного суду. — 2004. — С. 8.
120. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : [монографія] / В. Т. Маляренко. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 512 с.
121. Маляренко В.Т. Амністія та помилування в Україні: навчальний посібник / В.Т.Маляренко, А.А. Музика. — К. : Атіка, 2007. — 700 с.
122. Маляренко В.Т. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України / В.Т. Маляренко. — Київ, 2006. — 200 с.
123. Марочкін І. Є. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації / І. Є. Марочкін // Судова реформа в Україні : проблеми і перспективи. — [вид. 2-е]. — Київ-Харків : Юрінком Інтер, 2002. — С. 31 — 34.
124. Матвеев А. Н. Правовой институт реабилитации в российском уголовном процессе : автореф. дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / А. Н. Матвеев. — Москва, 2009. — 26 с.
125. Мельник М. І. Суд на владному роздоріжжі / М. І. Мельник // Дзеркало тижня від 16-19 липня 2005 року. — № 27 (555). — С. 31—32.
126. Мирошниченко Н. А. Склад злочину. Курс лекцій // Н. А. Мирошниченко. — Одеса : Юридична література, 2003. — 219 с.
127. Мизулина Е. Уголовный процесс : концепция самоограничения государства. Тартуский Университет. Тарту, 1991 / Е. Мизулина : [Электронный ресурс] // Режим доступа : http://www.vabloko.ru.Лица.Mizui/Miz.book.htm.
128. Микитчик О. В. Злочин як соціальне явище : філософсько-правовий аспект : автореф. дис. здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / О. В. Микитчик. — Київ, 2002. — 19 с.
129. Миньковский Г. М. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Г. М. Миньковский, В. Г. Танасевич, А. А. Эйсман. — М. : МГУ, 1973. — 462 с.
130. Мирончук В. Д. : Історія України [Навчальний посібник, 2-ге видання, виправлене] / В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін. — Київ : МАУП, 2002. —328 с.
131. Михайленко П. П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР / П. П. Михайленко. — К., 1959. — 440 с.
132. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах / О. Р. Михайленко. — К., 1996. — 256 с.
133. Михайловская И. Б. Социальное назначение уголовной юстиции и цель уголовного процесса / И. Б. Михайловская // Государство и право. — 2005. — № 5. — С. 111— 116.
134. Михайловская И. Б. Настольная книга судьи по доказыванию в уголовном процессе. / И. Б. Михайловская. — ВелбиПроспект, 2008. — 192 с.
135. Михеенко М. М. Объективная истина в уголовном судопроизводстве / М. М. Михеенко, П. Ф. Пашкевич. — М. : Юрид. лит., 1981. — 54 с.
136. Мих