КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ

Короткий опис

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

ГАВРИЛОВА КАТЕРИНА ЮРІЙОВНА

УДК 343.344

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ

Спеціальність 12.00.08 –
Кримінальне право і кримінологія, кримінально-виконавче право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник 
член-кореспондент Національної академії правових наук України,
заслужений діяч науки і техніки України,
доктор юридичних наук, професор
СТРЕЛЬЦОВ ЄВГЕН ЛЬВОВИЧ

Одеса-2011

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП
4

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПОНЯТТЯ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ В ІСТОРІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА……..

14
1.1. Історія вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з небезпечними речовинами та матеріалами (ХІХ-ХХ ст.)…………………………….

14
1.2. Сучасний стан законодавства України про поводження з вибуховим, легкозаймистими, їдкими речовинами та радіоактивними матеріалами……………………………………….

28
Висновки до розділу 1
61

РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ………………………………………………………

64
2.1. Об’єкт порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами……………………………………………………………..

64
2.2. Предмет злочину щодо порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами…………………………………………..

81
2.3. Об’єктивна сторона порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами…………………………………………..

101
Висновки до розділу 2
124
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ………………………………………………………

132
3.1. Суб’єкт порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами …………………………………………………………….

132
3.2. Суб’єктивна сторона порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами ………………………………………….

149
Висновки до розділу 3
162

РОЗДІЛ 4. ВІДМЕЖУВАННЯ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З ВИБУХОВИМИ, ЛЕГКОЗАЙМИСТИМИ ТА ЇДКИМИ РЕЧОВИНАМИ АБО РАДІОАКТИВНИМИ МАТЕРІАЛАМИ ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ……

165
Висновки до розділу 4
176

РОЗДІЛ 5. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ПРО ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПОВОДЖЕННЯ З НЕБЕЗПЕЧНИМИ РЕЧОВИНАМИ ЧИ МАТЕРІАЛАМИ………………………………………………………

180
Висновки до розділу 5
190

ВИСНОВКИ
192

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
209

ВСТУП
Актуальність теми
В Україні складається ситуація, коли час від часу виникають різні за характером надзвичайні ситуації техногенного, природного походження, які належать до чинників, що дестабілізують внутрішню безпеку держави. Створюються передумови до виникнення реальних загроз для життя людей, екологічного стану держави у зв’язку з порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.
Використання вибухових, легкозаймистих та їдких речовин або радіоактивних матеріалів, крім загальнодержавної необхідності та суспільно корисних результатів, пов’язано також із можливістю спричинення великої шкоди. Внаслідок неправомірного поводження із цими речовинами та матеріалами відбуваються пожежі, вибухи, довгострокове зараження місцевості, отруєння, захворювання, травмування населення, пошкодження споруд та транспортних засобів.
Наймасштабнішими наслідками такого поводження стали аварія на Чорнобильській АЕС [8,16], катастрофа із загорянням цистерн із жовтим фосфором на Львівщині тощо [153]. Аварія на атомній станції “Фукусіма” в Японії підтвердила небезпечність цих процесів у всьому світі та необхідність постійного дослідження цих явищ [223].
З метою запобігання негативним наслідкам порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами створено систему правових заходів, серед яких і ст. 267 КК України, яку покладено в основу цього дослідження.
Виникає необхідність у висвітленні питань щодо запобігання злочинам, пов’язаних з порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами. У зв’язку з тим, що тільки деякі питання кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами розглядаються в коментарях Кримінального кодексу України та у підручниках з кримінального права. Але матеріали, зазначені в них, мають недостатній і до певної міри дискусійний характер.
Викладене зумовлює актуальність наукового осмислення і детального теоретичного дослідження норм про відповідальність за суспільно небезпечні діяння, пов’язані з порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.
Ступень наукової розробленості проблеми. Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами належить до числа злочинів, які з’явились зовсім недавно в результаті інтенсивної діяльності людства у сфері промислового виробництва та надання послуг; тому й наукові дослідження відповідальності за нього знаходяться на первинній стадії.
Теоретичну основу дослідження становлять праці таких відомих учених, як П. П. Андрушко, В. І. Антипов, М. І. Бажанов, І. І. Бікєєв, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш, В. О. Глушков, М. С. Грінберг, І. М. Даньшин, В. Т. Дзюба, М. А. Єфімов, М. Й. Коржанський, І. П. Лановенко, А. П. Литвин, В. Д. Малков, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, М. І. Панов, В. В. Петров, К. В. Плєва, Л. Ф. Соколов, В. В. Сташис, Є. Л Стрельцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, О. І . Чучаєв, М. І. Хавронюк, С. С. Яценко та інші. Найбільш значними за обсягом та глибиною аналізу є роботи О. П. Литвина, В. Д. Малкова, Л. Ф. Соколова та академіка В. П. Тихого, які можна назвати роботами узагальнюючого характеру.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Полягає в тому, що робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова “Наукове забезпечення розслідування, кваліфікації та попередження злочинів” (державний реєстраційний номер 0106U008401).
Мета і задачі дослідження
Метою дослідження є комплексне кримінально-правове вивчення проблем кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідної норми Кримінального кодексу України та підвищення ефективності застосування кримінального законодавства.
Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:
дослідити історико-правові аспекти та соціальну зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами;
з’ясувати суттєві юридичні ознаки порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами;
надати детальну кримінально-правову характеристику складу злочину порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами;
розв’язати проблемні питання відмежування порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами від суміжних злочинів;
проаналізувати чинне кримінальне законодавство зарубіжних країн щодо порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами;
з урахуванням тенденцій розвитку кримінального законодавства про порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами опрацювати і науково обґрунтувати конкретні рекомендації щодо його вдосконалення і практики застосування.
Об’єктом дослідження є проблема кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.
Предмет дослідження – кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, практика його застосування, наявні наукові теорії із цієї проблематики, а також необхідні для їхнього з’ясування норми інших галузей права.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, як загальнонауковий метод пізнання соціально-правових явищ. Комплексно-системне дослідження порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами обумовило застосування різних наукових методів: історико-правового, порівняльно-правового, формально-догматичного (логічного), системного аналізу і статистичного методів.
За допомогою історико-правового методу досліджено історію розвитку законодавства, що передбачало відповідальність за порушення правил поводження з небезпечними речовинами або матеріалами. Порівняльно-правовий метод застосовано при порівнянні положень законодавства України про порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн (Азербайджану, Великої Британії, Іспанії, Китайської Народної Республіки, Латвії, Польщі, Російської Федерації, Таджикистану). За допомогою юридичного (догматичного) методу та методу системного аналізу розглянуто об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу цього злочину, виявлено недоліки цієї норми, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами. При вивченні правозастосовчої практики, проведенні контент-аналізу преси використовувався статистичний метод.
Нормативною базою дослідження є: Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони України. З метою порівняльного аналізу автор ознайомився (в перекладах) з зарубіжним кримінальним законодавством про порушення правил поводження з небезпечними речовинами та матеріалами, кримінальні кодекси країн, які свого часу входили до складу СРСР, та інших зарубіжних країн. Історичний метод дослідження вимагав вивчення кримінального законодавства в процесі його розвитку, в тому числі кримінальних кодексів УРСР 1922, 1927 і 1960 років. У роботі аналізуються необхідні для дослідження положення постанов Пленуму Верховного Суду України, вищих судових інстанцій, які діяли в період існування СРСР, РРФСР.
Відсутність у українському праві спеціальних досліджень про порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами вимагає вивчення праць зарубіжних учених для того, щоб більш широко використати загальнолюдський досвід. Це надало можливості визначити, які правила поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами до цього часу є малорозробленими. Разом з цим комплексно-системний підхід до вивчення порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами вимагає ознайомлення з літературою інших наукових галузей: філософії, логіки, психології, загальної теорії права, кримінології, міжнародного права, а також звернення до енциклопедій, словників інших довідкових видань. Всього використано понад 300 літературних джерел.
Емпіричною основою праці стали статистичні звіти та огляди судової практики Верховного Суду України, Верховного Суду СРСР, УРСР, країн СНД, а також довідки, огляди та статистичні дані МНС України, Управління МНС України в Херсонській області.
Наукова новизна одержаних результатів
Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, в якому на основі аналізу практики та теоретичного узагальнення спільних і відмінних ознак складів злочинів запропоновано напрями удосконалення кримінального законодавства та сформульовано рекомендації щодо кваліфікації суспільно небезпечних діянь стосовно вибухових, легкозаймистих та їдких речовин або радіоактивних матеріалів. На основі здійсненного дослідження сформульовано нові наукові положення.
Уперше:
по новому формулюється поняття предмета злочину, передбаченого ст. 267 КК України, а саме, запропоновано узагальнити усі небезпечні речовини та матеріали в кримінально-правове поняття “небезпечні матеріали”, що відповідає сучасному законодавству – це речовини, предмети, відходи, які є небезпечними внаслідок своїх фізичних, хімічних, біологічних чи токсикологічних властивостей, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, захворювання людей, тварин, забруднення довкілля, пошкодження споруд та транспортних засобів. До зазначеного поняття включено речовини та матеріали згідно з класифікаціями в чинному законодавстві України та міжнародних нормативно-правових актів. Таке визначення предмета зазначеного злочину дає змогу внести змістовні зміни в редакцію цієї норми;
сформульовано зміст і ознаки поняття “інші тяжкі наслідки”, передбаченого ч. 2 ст. 267 КК України, що теж дає змогу внести відповідні зміни у редакцію цієї норми;
здійснено системний аналіз співвідношення порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами з іншими нормами Особливої частини Кримінального Кодексу України.
Удосконалено:
уточнено й по новому сформульовано зміст родового об’єктау злочинів, передбачених розділом IX КК України “Злочини проти громадської безпеки” під яким слід розуміти безпеку населення (громадську безпеку), тобто стан захищеності населення від небезпек, викликаних небезпечним поводженням людей і (або) факторами техногенного або природного характеру, що загрожують правам та інтересам невизначеного кола осіб;
доводиться, що видовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 267 КК України є група однорідних суспільних відносин, спрямованих на забезпечення громадської безпеки у сфері поводження з матеріалами, що є джерелом підвищеної небезпеки;
обґрунтовується положення, що основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 267 КК України є суспільні відносини, які забезпечують установлений порядок поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами. Додатковим безпосереднім об’єктом слід вважати суспільні відносини, що забезпечують недоторканість життя, здоров’я людей, безпеку виробництва, збереження власності;
доводиться, що порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами є злочином з матеріальним складом і передбачає настання такого специфічного наслідку діянь як створення небезпеки (загрози) загибелі людей або настання інших тяжких наслідків;
доводиться, що суб’єктом порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або інших правил поводження з ними є особа, яка має дозвіл на поводження із зазначеними предметами і у зв’язку з цим зобов’язана дотримуватися правил безпеки, тобто в цьому разі суб’єкт є спеціальним. Суб’єктом незаконного пересилання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів поштою чи вантажем, якщо воно створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 267 КК України), а також незаконного пересилання поштою або багажем легкозаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 267 КК України), може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років;
аргументується висновок, що із суб’єктивної сторони порушення правил поводження з вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами може бути вчинене як умисно, так і з необережності, тобто злочин, передбачений ст. 267 КК України є злочином зі змішаною (подвійною) формою вини. Але, в цілому, цей злочин характеризує необережне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків, тобто злочин у цілому є необережним.
Набуло подальшого розвитку положення про достатню соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами з погляду історичного аспекту розвитку законодавства в цій сфері, а також наявності в України міжнародних зобов’язань, заснованих на ратифікації конвенцій, що регламентують поводження з небезпечними речовинами або матеріалами.
Пропонується все вищезазначене дало змогу розробити та запропонувати нову редакцію статті про порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами у Кримінальному Кодексі України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені положення можуть бути використанні у:
галузі теоретичних досліджень –у подальшому дослідженні проблематики порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, а також при дослідженні суміжних злочинів пов’язаних з порушенням правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами складів злочинів, таких як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами; незаконне поводження з радіоактивними матеріалами; незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин; порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; порушення правил ядерної або радіаційної безпеки тощо;
правотворчості –при внесенні змін та доповнень до Кримінального кодексу України;
правозастосовчій діяльності – для правильного вирішення таких питань, як кваліфікація вчиненого, попередження і профілактика злочинів тощо;
навчальному процесі – при викладанні курсів кримінального права та кримінології, при підготовці відповідних розділів підручників, навчально-методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, органів цивільного захисту.
Результати досліджень використані у практичній діяльності працівниками правоохоронних органів (акт впровадження Прокуратури Херсонської області від 07 лютого 2011 р.), працівниками юстиції (акт впровадження Головного управління юстиції від 01 лютого 2011 р.), особовим складом підрозділів цивільного захисту (акт провадження Головного управління МНС України в Херсонській області від 01 лютого 2011 р. № 77/11/601), в навчальному процесі при вивченні таких навчальних курсів, як “Кримінальне право”, “Кримінологія” в Херсонському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 10 лютого 2010 р.).
Апробація результатів дисертації
Результати дослідження було апробовано під час обговорення дисертації та окремих її розділів на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладено також у доповідях міжнародних науково-практичних конференціях “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2008 р.), “Эколого-правовые и экономические аспекты техногенной безопасности регионов” (Харьков, 2008 р.), “Стратегія економічної безпеки: держава, регіон, підприємства” (Херсон, 2008 р.), науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих науковців “Проблеми та перспективи розвитку права в Україні” (Одеса, 2008 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання” (Херсон, 2009 р.), у збірнику науково-методичних праць “Сучасні тенденції економічної теорії і практики: світовий досвід та вітчизняні реалії” (Херсон, 2011).
Публікації
Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцяти наукових публікаціях, п’ять з яких – у фахових наукових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел (227 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 236 сторінок, із них основного тексту – 195 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Комплексне кримінально-правове дослідження проблем порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами дозволяє зробити наступні висновки:

1. Вітчизняне кримінальне право (кримінальне право держав, що існували на теренах сучасної України) має певний досвід регламентації відповідальності за порушення правил поводження з небезпечними речовинами та предметами. Причому кримінальна відповідальність розвивалася від оцінки діянь, пов'язаних з незаконним обігом та порушенням поводження з небезпечними речовинами та предметами, спочатку погоджувалася із пріоритетом боротьби із посяганнями на державні інститути або фіскальні інтереси держави, а потім з оцінкою їх як погрози суспільній безпеці для особистості, суспільства. Поступово була усвідомлена власна небезпечність таких речовин або предметів, їхній взаємозв'язок з нещасними випадками та насильницькою злочинністю.
Так, аналіз законодавства до 1917 року про відповідальність за незаконний обіг та порушення правил поводження з небезпечними матеріалами і предметами показав, що злочини розглянутої групи не представлялися ні законодавцеві, ні вченим небезпечними, якщо вони не були поєднані з підготовкою до дій антидержавного характеру. Також слід зазначити, що розглянуті діяння були криміналізовані в значній мірі з метою захисту правлячого режиму, певних форм державних монополій, а не тільки завдяки визнанню вказаних матеріалів і предметів загальнонебезпечними або з метою охорони особистої безпеки підданих імперії.
Радянська держава суворо ставилася до караності діянь, пов'язаних з незаконним обігом та порушенням правил поводження з небезпечними матеріалами і предметами, що, на наш погляд, пояснюється, поступовим усвідомленням підвищеної громадської небезпеки неправомірного поводження з небезпечними матеріалами і предметами.
Значні зміни законодавство про кримінальну відповідальність за незаконний обіг розглянутих небезпечних матеріалів і предметів перетерпіло за роки дії Кримінального кодексу УРСР 1960 року. Звертає увагу те, що законодавець вже на цьому етапі розвитку кримінального законодавства чітко розрізняв специфіку речовин, відділяючи загальнонебезпечні речовини від наркотичних та психотропних, тим самим виділяючи боротьбу з наркотизмом у кримінальному праві в окремий напрямок. Вперше в кримінальному законодавстві, що регламентувало відповідальність за незаконний обіг та порушення правил поводження з небезпечними матеріалами і предметами, були передбачені ознаки спеціального суб'єкта, що об'єктивно означало її диференціацію.
За роки незалежності в Україні напрацьовано значну законодавчу базу для сфери убезпечення від порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, накопичено величезний законотворчий досвід, однак ціла низка правових проблем залишаються по суті невирішеними, або вирішеними недостатньою мірою. Зокрема, незважаючи ряд прийнятих у 1995-2005 роках сучасних нових законів щодо поводження з небезпечними речовинами та матеріалами, чимало аспектів поточної діяльності щодо забезпечення охорони суспільства від негативного техногенного впливу все ще регулюються старими нормативними документами, а численні положення раніше прийнятих законів на сьогодні вже застаріли. Крім того, більшість цих законів, попри безумовну важливість, мають вузько галузевий характер. Все це стримує розвиток системи охорони громадської безпека в частині убезпечення від порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, зберігає на незадовільному рівні її організаційний і фінансово-господарчий стан.
Для виправлення ситуації необхідно прискорити роботу по узгодженню законів та спеціальних нормативно-правових актів з питань забезпечення правомірного поводження з небезпечними речовинами та матеріалами, а також внутрішнього законодавства України у цій галузі з підписаними і ратифікованими нею відповідними міжнародними конвенціями, договорами та угодами.

2. Сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами необхідно сформулювати, на нашу думку, таким чином, щоб виключити можливість розширювального тлумачення і охоплення цим поняттям діянь, що відрізняються по своїй суті від порушення правил поводження з небезпечними матеріалами. У цьому зв'язку варто визначити основні ознаки складу порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, що могли б характеризувати його об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину.
У зв'язку з цим, проведене дослідження дає змогу запропонувати в якості родового об'єкту злочинів, передбачених розділом IX КК України "Злочини проти громадської безпеки" вважати безпеку населення (громадську безпеку), тобто стан захищеності населення від небезпек, викликаних небезпечним поводженням людей і (або) факторами техногенного або природного характеру, що загрожують правам і інтересам невизначеного кола осіб.
В якості видового об'єкту злочину, передбаченого статтею 267 КК України пропонуємо вважати групу однорідних суспільних відносин, спрямованих на забезпечення громадської безпеки у сфері поводження з матеріалами, що є джерелом підвищеної небезпеки.
Враховуючи власне бачення даної проблеми, пропонуємо основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого статтею 267 КК України вважати суспільні відносини, які забезпечують встановлений порядок поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами. Додатковим безпосереднім об'єктом слід вважати суспільні відносини, що забезпечують недоторканість життя, здоров'я людей, безпеку виробництва, збереження власності.
Матеріальною складовою об'єкта злочину є предмет злочину. Відповідно до кримінально-правової теорії, предметом злочину є речі матеріального світу, на які посягає злочин або у зв'язку з якими він вчиняється. У досліджуваному складі предмет злочину є обов'язковою ознакою, його встановлення обов'язково для притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Цей предмет має свою специфічність. Відповідно до диспозиції статті 267 КК України предметами цього злочину виступають: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267 КК України); 3) легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267 КК України).
Представляється, що ці предмети характеризуються трьома загальними ознаками, а саме:
підвищеною загальною небезпекою,
спеціальним призначенням,
особливим правовим режимом.
Так, вибухові речовини - це хімічні речовини, здатні під впливом зовнішніх дій до швидкого хімічного перетворення, що відбувається з виділенням великої кількості тепла і газоподібних продуктів.
Радіоактивні матеріали визначаються як будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.
Проаналізувавши відповідне вітчизняне законодавство, вважаємо, що до радіоактивних матеріалів належать:
1) джерела іонізуючого випромінювання;
2) радіоактивні речовини;
3) ядерні матеріали;
4) радіоактивні відходи.
Легкозаймистими вважаються речовини, які здатні почати горіти внаслідок підвищення їх температури, іскри, інших чинників, тобто без ініціювання зовнішнім полум'ям.
До їдких речовин належать ті, які швидко вступають в хімічну реакцію з іншими матеріалами, роз'їдаючи їх,- подразнюють чи знищують живі тканини, розчиняють чи змінюють структуру більшості неорганічних речовин.
Таким чином, аналіз властивостей вибухових, легкозаймистих, їдких речовин та радіоактивних матеріалів підтвердив суспільно-небезпечний характер порушення правил поводження з ними та необхідність убезпечення населення від таких порушень через кримінально-правову охорону відповідних суспільних відносин.
Але, важливе значення для дослідження у сфері порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами є існування інших небезпечних речовин, які не згадуються в існуючих нормах Кримінального кодексу України.
Проаналізувавши відповідну літературу, автор дійшов висновку, що в юридичній науці не існувало і не існує чіткого, узагальненого термінологічного поняття речовин і матеріалів, при порушені правил поводження з якими настає кримінальна відповідальність і така ситуація потребує виправлення.
У зв'язку з цим, пропонується узагальнити усі речовини та матеріали в поняття "небезпечні матеріали". Визначаючи істотні ознаки і обсяг цього поняття, слід, по-перше, виходити з того, що ними охоплюються не будь-які матеріали, а досить широкий спектр речовин, предметів, об'єктів, матеріалів; інакше закон не використовував би названі поняття.
По-друге, зазначене поняття має ті ж ознаки і той же зміст, що й однойменні поняття, використовувані в різних галузях права. Не повинно бути наприклад, "своїх" небезпечних матеріалів в кримінальному праві, "своїх" небезпечних матеріалів та речовин - в адміністративному тощо. Термінологія і зміст понять у різних галузях права, повинні бути принципово єдиними. Інакше виникає плутанина понять, яка може привести до порушень законності.
І, по-третє, очевидно, що кожне з названих понять характеризується своїми специфічними ознаками та відмінним від інших змістом.
Пропонуємо наступний зміст поняття небезпечні матеріали - предмети, хімічні сполуки, речовини, які є небезпечними для життя та здоров'я людей, тварин, рослин та/або довкілля внаслідок своїх фізичних, хімічних, біологічних чи токсикологічних, радіоактивних властивостей, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, захворювання людей, пошкодження споруд та транспортних засобів.
Ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 267 КК України описані в законі дуже лаконічно, що викликає певні труднощі і у розумінні цих ознак, і в кваліфікації даного злочину.
Об'єктивна сторона досліджуваного злочину полягає у порушенні правил безпечного поводження з вибуховими речовинами або радіоактивними матеріалами: правил зберігання, використання, обміну, перевезення цих предметів або інших правил поводження з ними, а також у незаконному пересиланні цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків.
Частина друга цієї статті передбачає відповідальність за ті самі діяння, а також незаконне пересилання поштою або багажем легкозаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Диспозиція статті 267 КК є бланкетною, тому поняття порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами, вибуховими, легкозаймистими або їдкими речовинами може бути визначене лише з врахуванням нормативно-правових актів, у яких встановлені ці правила. Під їх порушеннями необхідно розуміти невиконання або неналежне виконання встановлених правил або вчинення дій, ними забороненими.
Стаття 267 КК України передбачає наступні види поводження з небезпечними речовинами ті матеріалами, порушення порядку якого тягне відповідальність за даною статтею: зберігання, використання, облік, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів, їхнє незаконне пересилання поштою або вантажем (ч. 1 ст. 267 КК України); незаконне пересилання поштою або вантажем легкозаймистих або їдких речовин (ч. 2 ст. 267 КК України).
Зберігання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів повинні забезпечити їх фізичну цілісність від протиправних дій фізичних осіб та утримання їх у безпечному стані, усунення небезпеки спонтанного вибуху або поширення радіоактивних матеріалів та запобігти втраті вибухових речовин.
Правила обліку цих предметів вимагають контролю за їх рухом, своєчасної фіксації їх надходження, реєстрації (документування) видачі, витрачання і повернення тощо.
Використання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів полягає в їхньому застосуванні за прямим призначенням та способами, які є безпечними для оточуючих.
Перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів - це діяльність, пов'язана з переміщенням вантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіх етапах переміщення; їх транспортування як вантажу спеціальними вантажними рейсами або як ручного вантажу пасажирами.
Інші правила поводження з цими предметами регулюють безпечні способи їх виготовлення, випробування, знищення тощо.
Щодо пересилання вантажем чи багажем радіоактивних матеріалів, вибухових, легкозаймистих або їдких речовин, то будь-яке пересилання зазначених предметів злочину багажем є незаконним.
Пересилання радіоактивних матеріалів, вибухових, легкозаймистих або їдких речовин поштою також заборонено. Тому будь-яке пересилання зазначених матеріалів та речовин в якості посилки, бандеролі, листа є незаконним.
Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами може бути вчинене як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Найпоширенішою формою вчинення даного злочину є дія, тобто активне поводження або активна діяльність людини. Як правило, дія виражається в застосування фізичного, хімічного чи іншого впливу на небезпечну речовину або матеріал, що приводить до настання суспільно-небезпечних наслідків.
Склад злочину, передбаченого ст. 267 КК України, є матеріальним.
Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами передбачає настання такого специфічного наслідку діянь як створення небезпеки (загрози) загибелі людей або настання інших тяжких наслідків.
Так, злочин, передбачений частиною першою статті 267 КК України, вважається закінченим з моменту порушення правил (наприклад, у момент вибуху на небезпечній відстані від людей), а також у момент початку перевезення або прийняття до пересилання небезпечних речовин або матеріалів. Тому спроба перевезти або переслати вибухові речовини, що не вдалася (пасажир з вибухівкою виявлений до початку руху транспортного засобу, посилка з радіоактивними матеріалами не прийнята поштою тощо), може утворювати склад замаху на цей злочин.
Частина друга статті 267 КК України передбачає настання таких наслідків, як загибель людей або інші тяжкі наслідки.
Поняття "загибель людей" означає настання смерті одного або кількох осіб. Поняття "тяжкі наслідки" ("інші тяжкі наслідки") є оціночним, у зв'язку з чим для його конкретизації потрібні певні критерії. На наш погляд, такими критеріями можуть бути:
безпосереднє заподіяння шкоди здоров'ю людей - тяжкі тілесні ушкодження одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесні ушкодження двом або більше особам, масове захворювання людей;
заподіяння значних економічних збитків - спричинення особливо великих матеріальних збитків (у тому числі пов'язаних з відновленням належної якості довкілля), виведення з ладу назавжди або на тривалий період виробничих підприємств чи інших важливих споруд;
істотне погіршення стану довкілля - значне погіршення умов життєдіяльності (неможливість проживання населення на певній території і вимушене переселення людей), масова загибель об'єктів тваринного світу, знищення лісових масивів на значних площах.

3. Суб'єктом порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або інших правил поводження з ними є особа, яка має дозвіл на поводження з цими предметами і у зв'язку з цим зобов'язана дотримуватися правил безпеки поводження з ними. Тобто в даному випадку суб'єкт є спеціальним.
Суб'єктом незаконного пересилання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів поштою чи вантажем, якщо воно створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 267 КК України), а також незаконного пересилання поштою або багажем легкозаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 267 КК України) може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.
З суб'єктивної сторони порушення правил поводження з вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами може бути вчинене як умисно, так і з необережності, тобто злочин, передбачений статтею 267 КК України є злочином зі змішаною (подвійною) формою вини.
Це означає, що особа передусім усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, тобто розуміє, що порушення правил поводження з вибуховими речовинами або радіоактивними матеріалами спричиняють шкоду охоронюваним кримінальним законом відносинам щодо забезпечення громадської безпеки в частині убезпечення від порушення правил поводження з вибуховими речовинами або радіоактивними матеріалами. Особа усвідомлює фактичні ознаки злочину, що належать до об'єкта і об'єктивної сторони; розуміє, що вона вчиняє таку дію (бездіяльність), яка завдає шкоди громадській безпеці та заборонена чинними правилами.
При вчиненні порушення правил поводження з вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами до змісту умислу входить також передбачення такого суспільно небезпечного наслідку, як створення небезпеки загибелі людей або настання інших тяжких наслідків. Можливість такого передбачення пояснюється знанням небезпечних властивостей предметів злочину.
Усвідомлення суспільної небезпеки і протиправності дії (бездіяльності) і передбачення загальної небезпеки, що створюється діянням, утворюють інтелектуальну ознаку умислу при вчиненні злочину, передбаченого статтею 267 КК України. Якщо ж суб'єкт не обізнаний з тим, що предмет, який він зберігає, використовує, перевозить вибухові речовини або радіоактивні матеріали, то немає складу досліджуваного злочину, оскільки немає умислу діяти певним чином стосовно саме вибухових речовин або радіоактивних матеріалів.
Для встановлення умислу необхідно також з'ясувати зміст вольової ознаки, тобто вольового ставлення особи до наслідку дії (бездіяльності). Тому вольове ставлення особи до факту створення його діянням громадської небезпеки може виявлятися не у вигляді бажання (прагнення), а лише у вигляді свідомого допущення цього суспільно небезпечного наслідку, що характерно для непрямого умислу.
Стосовно інших наслідків злочинів, вина суб'єкта може бути тільки необережною. При злочинній самовпевненості суб'єкт передбачає можливість людських жертв, шкоди майну та інших суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення. Передбачення можливості настання зазначених наслідків (інтелектуальна ознака самовпевненості) має абстрактний характер. При цьому суб'єкт усвідомлює, що взагалі такого роду діяння (наприклад, перевезення вибухових речовин або радіоактивних матеріалів з порушенням чинних правил безпеки) здатні призвести до людських жертв, спричинити матеріальну шкоду, інші суспільно небезпечні наслідки, але вважає, що в даному конкретному випадку така шкода не буде спричинена. Винний легковажно розраховує на запобігання наслідків (вольова ознака самовпевненості), причому такий розрахунок ґрунтується на певних обставинах.
Незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем можливе лише з прямим умислом. Що ж до створення небезпеки загибелі людей або настання інших тяжких наслідків вина тут так само може бути тільки необережною.
І таким чином, суб'єктивну сторону порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами визначає необережне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків, тобто злочин є загалом необережним.
При порушенні правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами винний може керуватися будь-якими цілями та мотивами, на кваліфікацію злочину вони не впливають.

4. Різниця між злочинами, передбаченими статтями 263, 265, 269 КК України та злочину, передбаченого частиною першою статті 267 КК України полягає відмінностях щодо предмету злочину, об'єктивної сторони злочину та суб'єкту злочину.
Так, стаття 263 КК України передбачає кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу. З наведено переліку стаття 267 КК України прямо передбачає лише зберігання вибухових речовин, та вченими як варіант порушення інших правил поводження з такими речовинами розглядається їхнє виготовлення з порушеннями правил безпеки.
Стаття 265 КК України передбачає кримінальну відповідальність за придбання, носіння, зберігання, використання, передача, видозмінення, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу. Стаття 267 КК України прямо передбачає зберігання використання радіоактивних матеріалів, та знову ж, як у попередньому випадку зі статтею 263 КК України, вченими як варіант порушення інших правил поводження з такими матеріалами розглядається їхнє знищення виготовлення з порушеннями правил безпеки.
Стаття 267 КК України передбачає кримінальну відповідальність за всі випадки порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами, крім тих, які відбулися на виробництві (ст. 274 КК України). Таким чином, між статтями 267 та 274 КК України виникає конкуренція, яка за своєю природою є конкуренцією загальної (ст. 267 КК України) і спеціальної (ст. 274 КК України) норм, оскільки перша норма передбачає відповідальність за порушення правил радіаційної безпеки незалежно від місця їх вчинення, а друга - лише за порушення таких правил на виробництві. За правилами подолання конкуренції загальної та спеціальної норм має застосуватися норма спеціальна (в даному випадку - ст. 274 КК України) як така, що повніше враховує всі особливості діяння і надає йому адекватну кримінально-правову оцінку.
Стаття 269 КК України передбачає лише тільки незаконне перевезення і лише тільки на повітряному судні, на відміну від статті 267 КК України, де представлений широкий перелік злочинних порушень правил поводження з небезпечними речовинами і матеріалами, в тому числі і перевезення, незалежно від способу транспортування. Крім того, у статті 269 КК України в якості предмету злочину виступають лише вибухові або легкозаймисті речовини, тобто такі, які в разі їхнього негативного впливу (вибуху або пожежі) на повітряне судно в польоті неминуче приведуть до загибелі судна та його пасажирів.
Відмежування вищезгаданих складів злочинів відбувається також по різних ознаках їх суб'єктів: суб'єкти злочинів, передбачених статтями 263, 265, 269 КК України - загальні, а злочину, передбаченого статтею 267 КК України - спеціальний (особи, яким вибухові, легкозаймисті та їдкі речовини або радіоактивні матеріали були довірені по службі або які мали доступ до них згідно з виробничими функціями). Але на наш думку, вирішальною відмежувальною ознакою суб'єкта є те, що статтями 263, 265, 269 КК України передбачено відповідальність за дії щодо тих небезпечних речовин та матеріалів, якими винна особа володіє незаконно. Саме в цьому полягає зміст використання законодавцем у статті 265 КК України словосполучення "незаконне поводження", яке розкривається вказівкою на те, що таке поводження відбувається "без передбаченого законом дозволу". Так само це стосується і статті 263 КК України, коли мова йде про незаконне поводження з вибуховими речовинами. Щодо статті 269 КК України, то перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин заборонено взагалі як загальними, так і спеціальними суб'єктами, крім випадків, передбачених законом.
А у випадку вчинення діяння, передбаченого ст. 267 КК України, воно (діяння) вчиняється на законних підставах, але неправильно з порушенням відповідних правил безпеки.
Особливе місце за ознакою суб'єкта займає склад злочину (з числа тих складів, які характеризуються наявністю в якості предмета злочину небезпечних речовин і матеріалів), передбачений статтею 414 КК України.
Так, при співпаданні об'єктивної сторони і деяких інших ознак, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК України) відрізняється від порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 178 КК України) родовим та безпосереднім об'єктом злочинного посягання. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення є злочином проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби та безпосередньо порушує порядок експлуатації військової техніки, частиною якого є порядок поводження з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Крім того, предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові, радіоактивні та інші речовини і предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення і порушення правил поводження з ними тягне за собою відповідальність за статтею 414 КК України. Але головною відмінністю зазначених злочинів є ознаки спеціального суб'єкта злочину. Так, спеціальними суб'єктами військових злочинів є військовослужбовці - особи, які проходять строкову військову службу, військову службу за контрактом, за призовом та кадрову військову службу і військовозобов'язані.
До цих складів злочинів належить і склад злочину, передбачений статтею 414 КК України. Не викликає сумнівів, що порушення військовослужбовцем правил поводження з вибуховими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 414 КК України) загрожують громадській безпеці не менше, ніж аналогічні порушення, вчинені іншими суб'єктами, передбаченими статтею 267 КК України. Однак, законодавець передбачив у розділі XIX Кримінального кодексу України спеціальну норму про відповідальність військовослужбовців за вказані діяння, мабуть враховуючи специфіку основного безпосереднього об'єкта даного злочину та родового об'єкта розділу XIX Кримінального кодексу України.

5. Законодавче регулювання питань про кримінальну відповідальність за порушення правил поводження з небезпечними речовинами чи матеріалами у різних країнах істотно різниться. Це залежить від таких факторів як рівень злочинності, ступінь прагнення держави не допустити несанкціоноване використання небезпечних предметів, вплив іноземного досвіду.
Як правило, норми стосовно порушення правил поводження з небезпечними предметами вміщено законодавцями у глави (розділи) про злочини проти громадської (колективної, загальної) безпеки. Але, в деяких кодексах (наприклад, Кримінальний кодекс Латвії) у статтях, що містяться в главах про відповідальність за злочини проти довкілля, є вказівки на спричинення шкоди природному середовищу в результаті порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами.
У кримінальних кодексах зарубіжних країн спостерігається значне різноманіття в назвах предметів відповідних злочинів (вибухові речовини; вибухові пристрої; легкозаймисті речовини; горючі речовини; запальні речовини; піротехнічні вироби; їдкі речовини; задушливі речовини; радіоактивні матеріали; радіоактивні елементи; ядерні речовини; предмети радіоактивної природи; радіоактивні ізотопи; радіоактивні відходи; джерела іонізуючого випромінювання).
Аналіз кримінально-правових заходів по боротьбі із порушеннями правил поводження з небезпечними речовинами чи матеріалами у зарубіжних державах показав, що деякі з них можуть бути включені у кримінальне законодавство України.

На підставі викладених положень і висновків пропонуються наступні рекомендації de lege ferenda (по удосконалюванню кримінального законодавства про порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами), які автор пропонує внести до чинного Кримінального кодексу України:

Статтю 267 Кримінального кодексу України викласти в наступній редакції:
Стаття 267. Порушення правил поводження з небезпечними матеріалами
1. Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення або інших правил поводження з вибуховими, легкозаймистими чи їдкими речовинами або радіоактивними та іншими матеріалами, що є джерелами підвищеної небезпеки, а також незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою, вантажем або багажем, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків, -
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили по необережності загибель людей або інші тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парламентське видавництво, 2007. - 64 с.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - ст. 131.
3. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України вiд 08 лютого 1995 р. № 39/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 12. - ст. 81.
4. Про внесення доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України: Закон України вiд 25 лютого 1994 р. № 4043-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 28. - ст. 238.
5. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. - ст. 351.
6. Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії: Закон України від 11 січня 2000 р.// Офіційний вісник України. - 2000. - №7. - ст. 242.
7. Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - ст. 385.
8. Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №51. - ст.546.
9. Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання: Закон України від 14 січня 1998 р // Відомості Верховної Ради України - 1998- № 22. - ст. 115.
10. Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру: Закон України від 8 червня 2000 р. № 1809-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 40. - ст. 337.
11. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - ст. 299.
12. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 49. - ст. 668.
13. Про перевезення небезпечних вантажів: Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1644-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 28. - ст. 222.
14. Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення: Закон України від 23 грудня 2004 р. № 2288-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 6. - ст. 138.
15. Про поводження з радіоактивними відходами: Закон України від 30 червня 1995 р. № 255/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 27. - ст. 198.
16. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 27 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №16. - ст.198.
17. Про приєднання України до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням: Закон України 01 липня 1999 р. № 803-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 34. - ст. 28.
18. Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання: Закон України вiд 19 жовтня 2000 р. № 2064-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 1. - ст. 1.
19. Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 року
N 273/96-ВР" [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon.nau.ua
20. Комплексна програма поводження з радіоактивними відходами: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. №480 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. №2015)// Офіційний вісник України. - 2003. - №1. - ст.15.
21. Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. №1525 // Збірник постанов Уряду України. - 1996. - №21. - ст. 592.
22. Положення про основні засади організації перевезення радіоактивних матеріалів територією України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1997 р. №1332 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 49. - ст. 40.
23. Положення про порядок встановлення розмірів та накладення штрафів на підприємства, установи і організації, які здійснюють діяльність у сфері використання ядерної енергії, у разі порушення ними норм, правил і стандартів безпеки або умов дозволів на ведення робіт: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. №708 // Офіційний вісник України. - 2001.- № 33. - ст. 1545.
24. Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 р. №302 у редакції від 11 жовтня 2002 р. №1493 // Офіційний вісник України. - 2002. - №42. - ст.1925; 2002. - №51. - ст.2323; 2003. - №4. - ст.139.
25. Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956 // Офіційний вісник України. - 2002. - №29. - ст. 1357.
26. Порядок проведення державної перевірки систем фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання та планів взаємодії у разі вчинення актів ядерного тероризму, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. №327 // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - ст.490.
27. Порядок розроблення та затвердження норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р. №163 // Офіційний вісник України. - 1997. - №7. - ст.47.
28. Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. №1446 (в редакції від 4 жовтня 2000 р. №1515) // Офіційний вісник України. - 2000. - №41. - ст. 1748.
29. Правила поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1995 р. № 903 // Офіційний вісник України. - 1997. - № 12, том 1. - ст.167.
30. Про визначення компетентних національних органів з питань виконання міжнародних конвенцій у галузі використання ядерної енергії: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. №1570 // Офіційний вісник України. - 2003. - №40. - ст.2108.
31. Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 25 грудня 2002 р. № 2015 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 1. - ст. 15.
32. Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 12 вересня 1997 р. № 1016 // Офіційний вісник України. - 1997. -№ 38. - ст. 16.
33. Про затвердження Положення про дозвільну систему: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 12 жовтня 1992 р. № 576 [Електронний ресурс] // Режим доступу до журн.: http://zakon.nau.ua
34. Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 13 липня 2000 р. № 1120//