КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПОРЯДКУ ПОВОДЖЕННЯ З МАЙНОМ, НА ЯКЕ НАКЛАДЕНО АРЕШТ АБО ЯКЕ ОПИСАНО ЧИ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ

Короткий опис

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ОМЕЛЬЯНЕНКО МАРІУЦА ІВАНІВНА

УДК 343.272 (477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПОРЯДКУ ПОВОДЖЕННЯ З МАЙНОМ, НА ЯКЕ НАКЛАДЕНО АРЕШТ АБО ЯКЕ ОПИСАНО ЧИ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Дудоров Олександр Олексійович,
доктор юридичних наук, професор

Запоріжжя – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...............................................................4

ВСТУП....................................................................................................................6

РОЗДІЛ 1. ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ПОВОДЖЕННЯ З МАЙНОМ НА ЯКЕ НАКЛАДЕНО АРЕШТ, ІЗ ЗАСТАВЛЕНИМ МАЙНОМ АБО МАЙНОМ, ЯКЕ ОПИСАНО ЧИ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ, ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
1.1. Поняття арешту, опису, застави та конфіскації майна за законодавством України та соціальна обумовленість криміналізації незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації.....................................................................................................................14
1.2. Ґенеза кримінального законодавства України щодо встановленого порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації..............................................................63
1.3. Зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації...........................................................................72
1.4. Місце кримінально-правової заборони на вчинення незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації в системі норм про відповідальність за злочини проти правосуддя.....................................................................................................................78
Висновки до розділу 1..........................................................................................91

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННИХ ДІЙ ЩОДО МАЙНА, НА ЯКЕ НАКЛАДЕНО АРЕШТ, ЗАСТАВЛЕНОГО МАЙНА АБО МАЙНА, ЯКЕ ОПИСАНО ЧИ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ
2.1. Об’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України....................................................................................................................99
2.2. Суб’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України..................................................................................................................129
2.3. Співвідношення складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України, із суміжними складами злочинів..................................................................................153
Висновки до розділу 2........................................................................................162

РОЗДІЛ 3. ПОКАРАННЯ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ ЩОДО МАЙНА, НА ЯКЕ НАКЛАДЕНО АРЕШТ, ЗАСТАВЛЕНОГО МАЙНА АБО МАЙНА, ЯКЕ ОПИСАНО ЧИ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ, ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ....................................................................................................168
Висновки до розділу 3........................................................................................178
ВИСНОВКИ.......................................................................................................182

ДОДАТКИ..........................................................................................................191

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................204

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Абз. – абзац;
АКУ – Антимонопольний комітет України;
ВСУ – Верховний Суд України;
ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет;
ГПК – Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року;
Див. – дивитись;
ЗУ – Закон України;
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року;
КВК України – Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року;
КК – Кримінальний кодекс;
КК РСФРР 1922 року – Кримінальний кодекс Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки від 26 травня 1922 року;
КК РФ – Кримінальний кодекс Російської Федерації від 24 травня 1996 року;
КК України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року;
КК УРСР 1960 року – Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28 грудня 1960 року;
КК УСРР 1922 року – Кримінальний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки, затверджений постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 23 серпня 1922 року;
КК УСРР 1927 року – Кримінальний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки, затверджений постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 8 червня 1927 року;
КМУ – Кабінет Міністрів України;
КНР – Китайська Народна Республіка;
КНДР – Корейська Народно-Демократична Республіка;
КпАП України – Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року;
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року;
м. – місто;
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України;
МК України – Митний кодекс України від 11 липня 2002 року;
НБУ – Національний банк України;
НМДГ – неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
ООН – Організація Об’єднаних Націй;
ОАЕ – Об’єднані Арабські Емірати;
п. – пункт;
ПК – Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року;
РНК – Рада Народних Комісарів;
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка;
с. – сторінка;
СБУ – Служба безпеки України;
СНД – Співдружність Незалежних Держав;
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;
ст. – стаття;
США – Сполучені Штати Америки;
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка;
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина;
ЦК України – Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року;
ч. – частина.

ВСТУП

Актуальність теми. Згідно зі ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності української держави, а утвердження та забезпечення цих прав і свобод є головним її обов’язком. Виконання цього обов’язку неможливе без нормальної діяльності судів та органів, які сприяють їм у реалізації завдань і функцій правосуддя. Одним із посягань на нормальне функціонування правосуддя є незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, за що ст. 388 Кримінального кодексу (далі – КК) України передбачено відповідальність.
Вести мову про ефективність цієї кримінально-правової заборони, на жаль, поки що не доводиться. Так, за вчинення злочинів, передбачених ст. 388 КК України, у 2001 р. не було засуджено жодної особи, у 2002 р. було засуджено лише 11 осіб, у 2003 р. – 22 особи, у 2004 р. – 16 осіб, у 2005 р. – 21 особу, у 2006 р. – 22 особи, у 2007 р. – 24 особи, у 2008 р. – 23 особи, у 2009 р. – 16 осіб, у 2010 р. – 32 особи . І це при тому, що зареєстровано таких суспільно небезпечних діянь було майже в п’ять разів більше (за період з 1 вересня 2001 р. до 1 вересня 2011 р. – 821 випадок) .
Викладене свідчить про наявність певних проблем законодавчого й правозастосовного характеру, що зумовлює необхідність комплексного теоретичного аналізу кримінально-правової охорони порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації, та, як наслідок, розроблення пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства України і практики його застосування.
Питанню кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, у вітчизняній юридичній літературі приділяється недостатньо уваги. Їх аналіз здебільшого здійснюється в науково-практичних коментарях КК України і підручниках; кількість наукових публікацій є незначною. Разом з тим є підстави констатувати належність багатьох ознак кримінально-правової характеристики складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України, до числа спірних у доктрині, відсутність однаковості і стабільності відповідної правовозастосовної практики, складність визначення перспектив цієї кримінально-правової заборони.
Значний внесок у дослідження проблем кримінально-правової охорони правосуддя в цілому та порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації, зокрема, зробили такі науковці, як: Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, А.М. Бойко, О.В. Бриліантов, В.М. Бурдін, Г.В. Галахова, О.С. Горелик, А.А. Гулий, Н.О. Гуторова, О.О. Дудоров, Л.В. Іногамова-Хегай, Т.В. Кондрашова, М.Р. Косевич, Ю.І. Кулешов, Я.М. Кульберг, Л.В. Лобанова, В.О. Навроцький, Н.А. Носкова, В.І. Осадчий, В.І. Тютюгін, І.М. Тяжкова, С.С. Яценко та ін. Окремі аспекти кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, висвітлювались у публікаціях Г.Є. Болдарь, О.М. Лагнюк, В.А. Головчука, О.О. Соболевої.
Науковим підґрунтям для проведення комплексного аналізу проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, є загальнотеоретичні положення науки кримінального права, розроблені такими вченими, як: П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Л.П. Брич, В.К. Грищук, Т.А. Денисова, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, В.В. Кузнецов, Н.Ф. Кузнєцова, О.М. Литвинов, С.Я. Лихова, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, М.І. Мельник, В.К. Матвійчук, В.А. Мисливий, А.А. Музика, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, А.В. Савченко, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, А.Н. Трайнін, Г.О. Усатий, Є.В. Фесенко, Ю.В. Філей, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, П.В. Хряпінський, С.Д. Шапченко, Г.З. Яремко та ін.
Актуальності обраній темі додає й та обставина, що у 2005 р. ст. 388 КК України було викладено в новій редакції, а внаслідок набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 р. сфера застосування досліджуваної кримінально-правової норми розширилась за рахунок незаконних дій щодо заставленого майна. Фактично зроблено спробу за допомогою кримінального закону вирішити проблему ризиків у банківському секторі. Це ставить питання про відповідність вказаних законодавчих новел виробленим кримінально-правовою доктриною принципам криміналізації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях Концепції Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. № 1911-р. Дисертацію виконано відповідно до плану досліджень кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в межах спеціальної науково-дослідної теми «Основні напрями реформування законодавства України в контексті Європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0101U004048). Тема дисертації затверджена Науково-технічною радою Запорізького національного університету (протокол № 4 від 18 грудня 2008 р.).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування сучасного стану кримінально-правової охорони порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації, та формування на основі результатів комплексного наукового аналізу проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо такого майна пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства України і практики його застосування.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
– визначити поняття арешту, опису, застави та конфіскації майна за законодавством України, а також дослідити соціальну обумовленість криміналізації незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації;
– дослідити історію розвитку кримінально-правових норм, покликаних захищати встановлений порядок поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації;
– вивчити зарубіжний досвід регламентації кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації;
– з’ясувати місце кримінально-правової заборони, закріпленої у ст. 388 КК України, у системі норм про відповідальність за злочини проти правосуддя;
– здійснити поглиблений кримінально-правовий аналіз складів злочинів, передбачених ст. 388 КК України, з урахуванням здобутків кримінально-правової доктрини, відповідних положень міжнародного та національного законодавства й напрацювань правозастосовної практики;
– з’ясувати співвідношення незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, із суміжними складами злочинів;
– дослідити питання, пов’язані з покаранням за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, та його застосуванням;
– висунути та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення КК України й практики його застосування в частині протидії незаконним діям щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які складаються в процесі забезпечення кримінально-правовими засобами належного функціонування правосуддя.
Предмет дослідження – кримінально-правова охорона порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети й розв’язання завдань дослідження використано такі методи: історичний – для вивчення ґенези кримінального законодавства України про відповідальність за злочинне поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації (підрозділ 1.2); системний – для: 1) дослідження системних зв’язків між ст. 388 КК України і кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, господарсько-процесуальним законодавством, законодавством про виконавче провадження та іншим законодавством України (підрозділ 1.1); 2) аналізу системи норм про злочини проти правосуддя та встановлення місця в ній кримінально-правової заборони на вчинення незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації (підрозділ 1.4); догматичний – для дослідження норм КК України, які передбачають відповідальність за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації (розділи 1 і 2); логіко-семантичний – для встановлення етимологічного змісту понять, використаних у дисертації (підрозділи 1.1, 2.1); компаративістський – при порівнянні норм кримінального законодавства України з відповідними нормами кримінального законодавства інших держав, що дало змогу врахувати позитивний досвід кримінально-правової охорони порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації, в інших країнах (підрозділ 1.3); соціологічний – при анкетуванні працівників правоохоронних органів Запорізької області (розділи 1 і 2); статистичний – для аналізу даних Головного управління інформаційного забезпечення Головного штабу МВС України та Державної судової адміністрації України (розділи 1–3).
Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали 59 кримінальних справ, порушених за ст. 388 КК України за період з 1 вересня 2001 р. до 1 вересня 2011 р.; статистична інформація Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Головного штабу МВС України та Державної судової адміністрації України за 2001–2011 рр.; результати анкетування 46 працівників правоохоронних органів Запорізької області.
Нормативну основу роботи становлять Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, інші нормативно-правові акти України, кримінальні кодекси зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням сучасного стану й перспектив кримінально-правової охорони порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації. Крім цього, у дисертації вперше розкрито зміст та кримінально-правове значення змін, внесених до ст. 388 КК України у 2005 і 2011 рр.
До найбільш важливих результатів, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи та виносяться на захист, належать такі положення:
уперше:
– обґрунтовано недоцільність опису двох основних складів злочинів у межах ст. 388 КК України та доведено, що на правосуддя як об’єкт кримінально-правової охорони посягає діяння, передбачене лише ч. 2 цієї статті, у зв’язку із чим запропоновано передбачити у ст. 388 КК України відповідальність тільки за незаконні дії щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду;
– аргументовано, що основним безпосереднім об’єктом незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано, виступає авторитет органів державної влади, наділених повноваженнями стосовно накладення арешту на майно, його опису та встановлення обмеження права користуватися майном. З огляду на цю обставину й досвід зарубіжного законодавця, запропоновано передбачити відповідальність за зазначені дії в межах розділу ХV Особливої частини КК України;
– обґрунтовано доцільність декриміналізації невиконання володільцем предмета застави покладених на нього обов’язків як правопорушення, що за своєю юридичною природою є цивільним деліктом і не становить суспільної небезпеки, притаманної злочину, у зв’язку із чим запропоновано з назви й диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України виключити слова «заставленого майна» та «із заставленим майном» відповідно;
– установлено необхідність більш чіткої законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, шляхом: виключення з диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України терміна «відчуження» та вказівки на порушення обмеження права користуватися майном; визнання злочином здійснення представником фінансової установи виключно видаткової операції з коштами, на які накладено арешт; закріплення в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм вказівки на умисний характер вчинюваних дій;
– доведено, що санкції ст. 388 КК України мають бути узгоджені із санкціями ст. 191, 194 і 197 КК України, не повинні містити додаткового факультативного покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а в санкції ч. 1 ст. 388 КК України слід передбачити таке альтернативне основне покарання, як позбавлення волі на певний строк;
удосконалено:
– зміст родового об’єкта злочинів, об’єднаних у розділі ХVІІІ Особливої частини КК України, під яким слід розуміти нормальне функціонування судової влади та органів (осіб), покликаних забезпечувати це функціонування;
– положення про доцільність скасування так званої загальної конфіскації майна й віднесення «спеціальної» конфіскації майна до інших заходів кримінально-правового характеру;
– дефініцію поняття «майно, на яке накладено арешт», яке в диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України означає майно, щодо якого у випадках і порядку, передбачених цивільно-процесуальним, господарсько-процесуальним, кримінально-процесуальним, податковим законодавством і законодавством про виконавче провадження, уповноважений суб’єкт здійснив арешт майна;
– визначення поняття «арешт майна», під яким слід розуміти процесуальний захід, що застосовується компетентними органами та спрямований на збереження майна з метою забезпечення інтересів юридичних і фізичних осіб, що претендують на це майно в порядку цивільного чи господарського судочинства, а також майна, що підлягає конфіскації в порядку кримінального судочинства;
дістали подальшого розвитку:
– аргументи на користь того, що обидві частини ст. 388 КК України передбачають основні (хоч і суміжні) склади злочинів, що є порушенням законодавчої техніки щодо конструювання статей Особливої частини кримінального закону;
– позиція, згідно з якою в назві розділу ХVІІІ Особливої частини КК України поняття «правосуддя» слід розуміти в широкому значенні;
– аргументи на користь того, що передбачена ч. 1 ст. 388 КК України альтернативність у позначенні предмета злочину у виді арештованого майна і майна, яке описане, є виправданою;
– позиція про необхідність уточнення назви розділу ХV Особливої частини КК України, оскільки за існуючої назви не всі заборонні норми цього розділу «вписуються» в загальну модель систематизації Особливої частини КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути враховані:
– у правотворчості – при вдосконаленні КК України у частині протидії незаконним діям щодо майна, на яке накладено арешт, або яке описано чи підлягає конфіскації;
– у правозастосуванні – при вдосконаленні судової практики з метою однакового і правильного застосування положень ст. 388 КК України та забезпечення прав і свобод громадян у цій сфері;
– у науково-дослідній діяльності – для подальшого дослідження теоретичних та практичних питань кримінально-правової охорони порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації, і проблем кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя;
– у навчальному процесі – при проведенні лекцій, семінарських і практичних занять з дисциплін «Кримінальне право (Загальна частина)», «Кримінальне право (Особлива частина)», «Теоретичні основи кваліфікації злочинів», «Кваліфікація злочинів, підслідних ОВС» (акт впровадження у навчальний процес ДВНЗ «Запорізький національний університет» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26 серпня 2011 р. та акт впровадження у навчальний процес Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка Міністерства внутрішніх справ України від 30 вересня 2011 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки дослідження обговорювалися і доповідалися на щорічних міжнародних науково-практичних конференціях «Запорізькі правові читання» (травень 2008 р., травень 2009 р.; м. Запоріжжя), науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки в ЗНУ» (травень 2008 р., м. Запоріжжя), науково-практичному семінарі «Актуальні проблеми вдосконалення кримінального та адміністративно-деліктного законодавства» (травень 2008 р., м. Луганськ), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення законодавства про протидію відмиванню злочинних доходів і корупції» (травень 2009 р., м. Луганськ), Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» (травень 2011 р., м. Луганськ).
Публікації. Основні положення дисертації відображено в десяти опублікованих працях, шість з яких – статті в наукових фахових виданнях України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, п’яти додатків і списку використаних джерел (256 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 232 сторінки, з яких основний текст – 190 сторінок, додатки – 13 сторінок, список використаних джерел – 29 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження сучасного стану й перспектив кримінально-правової охорони порядку поводження з майном, на яке накладено арешт, заставленим майном або майном, яке описано чи підлягає конфіскації, дозволяє дійти наступних висновків та висловити пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального законодавства України і практики його застосування:
1. Комплексний аналіз процедур арешту опису, застави та конфіскації майна за законодавством України дозволяє стверджувати, що: а) арешт майна – це процедура, здійснювана уповноваженим на це суб’єктом на підставі відповідного рішення, у порядку, визначеному виконавчим, кримінально-процесуальним, податковим і антимонопольним законодавством, яка полягає в описі такого майна, забороні його відчуження, передачі на зберігання, а також у повідомленні зберігача арештованого майна про його обов’язки та юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій з ним; б) арешт коштів на банківському рахунку та банківських металів – це процедура, здійснювана уповноваженим банком або іншою фінансовою установою на підставі постанови державного виконавця або рішення суду, яка полягає у комплексі дій, спрямованих на забезпечення постійної наявності на рахунку (рахунках) клієнта або коррахунку банку відповідної (арештованої) суми коштів або маси банківських металів; в) арешт цінних паперів – це процедура, здійснювана державним виконавцем разом із реєстроутримувачем або зберігачем, яка полягає або в описі цінних паперів, їх вилученні та негайній передачі на зберігання до установ НБУ, а також в обмеженні в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника (у разі арешту цінних паперів у документарній формі або цінних паперів на пред’явника у документарній формі); або в описі цінних паперів та обмеженні в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції (у разі арешту цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, або знерухомлених цінних паперів); г) опис майна – це процедура, здійснювана уповноваженим на це суб’єктом (державним виконавцем, органом дізнання, слідчим, працівником органу державної податкової служби, нотаріусом, посадовою особою органів місцевого самоврядування чи податковим керуючим) з метою виконання рішення про арешт майна, про охорону спадкового майна, про передачу майна платника податків у податкову заставу, про виселення боржника та про охорону речових доказів, яка полягає у внесенні до акта опису майна (протоколу) переліку речей із зазначенням точної назви кожної з них, їх кількості та індивідуально-визначених характеристик; д) застава майна – це спосіб забезпечення зобов’язань (якщо інше не встановлено законом) в силу якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (право застави); е) податкова застава майна – це специфічний спосіб забезпечення виконання податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк, яке здійснюється податковим керуючим на підставі рішення керівника органу державної податкової служби та полягає в описі такого майна, накладенні певних обмежень щодо вчинюваних операцій із ним, а також реєстрації цього факту у відповідному реєстрі; є) конфіскація майна – це процедура, здійснювана державним виконавцем на підставі судового акту (постанови, вироку), яка полягає у примусовому вилученні та безоплатній передачі у власність держави: а) майна правопорушника; б) предметів, які були засобами вчинення правопорушення; в) предметів, отриманих правопорушником у результаті вчинення правопорушення.
2. Хоч криміналізація незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, майна, яке описано чи підлягає конфіскації, відбулася з певними порушеннями деяких умов (принципів) криміналізації (принцип визначеності та єдності термінології, принцип співрозмірності санкції і економії репресії тощо), однак загалом вона є обґрунтованим кроком українського законодавця.
Криміналізація незаконних дій із заставленим майном, як показало проведене дослідження, відбулося за відсутності приводів і підстав, а також з порушенням усіх існуючих умов (принципів) криміналізації суспільно небезпечних діянь. За своєю юридичною природою незаконні дії із заставленим майном є нічим іншим, як цивільно-правовим деліктом, відповідальність за який передбачається нормами цивільного законодавства України та (або) положеннями договору застави. У зв’язку з цим запропоновано декриміналізувати незаконні дії щодо заставленого майна шляхом виключення з назви та диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України слів «заставленого майна» та «із заставленим майном», відповідно.
3. Всю систему складів злочинів проти правосуддя можна поділити на: 1) ті, що описують злочини, які посягають на нормальне функціонування судової влади (злочини, які посягають на правосуддя в процесуальному значенні цього слова); 2) ті, що описують злочини, які посягають на нормальну діяльність органів (осіб), покликаних забезпечувати це функціонування, сприяти суду в реалізації завдань і функцій правосуддя, – органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, захисників і законних представників, органів, які здійснюють виконання судових рішень тощо.
Кримінально-правова заборона незаконних дій щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили (ч. 2 ст. 388 КК України), належить до другої з наведених вище категорій злочинів проти правосуддя. Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано, можуть посягати на нормальну діяльність і тих органів (осіб), які не забезпечують і не повинні забезпечувати належне функціонування судової влади (працівники державної податкової служби, яким доручено здійснити процедуру адміністративного арешту майна платника податків, податкові керуючі, нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування тощо), а незаконні дії щодо заставленого майна шкодять виключно встановленому законодавством порядку виконання володільцем предмета застави покладених на нього обов’язків. Звідси випливає висновок про безпідставність знаходження заборонної норми, котра описує зазначені дії (ч. 1 ст. 388 КК України), у розділі ХVІІІ Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя».
4. У ході характеристики антисоціальної спрямованості діянь, описаних ст. 388 КК України, було встановлено таке: а) основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, в частині незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано, порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійсненого особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт, виступають суспільні відносини, які забезпечують авторитет органів державної влади та їх посадових осіб, наділених повноваженнями щодо накладення арешту на майно, його опису та встановлення обмеження права користуватися таким майном, а також їх нормальну діяльність; б) основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, в частині незаконних дій щодо заставленого майна виступають суспільні відносини, які забезпечують встановлений законодавством порядок забезпечення цивільно-правових і майново-господарських зобов’язань заставою в частині виконання володільцем предмета застави покладених на нього обов’язків; в) основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, виступають суспільні відносини, які забезпечують нормальну діяльність Державної виконавчої служби України в частині виконання судових актів щодо конфіскації майна та встановлений порядок виконання рішень судів у частині конфіскації майна; г) обов’язковим додатковим безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, виступають суспільні відносини, які забезпечують право власності держави на конфісковане майно.
5. Предметом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, є: а) майно, на яке накладено арешт; б) майно, яке описано; в) заставлене майно. Майно, на яке накладено арешт, – це майно щодо якого у встановленому українським законодавством порядку застосовано процедуру арешту, яка полягає в: а) описі майна, забороні його відчуження, передачі на зберігання, а також повідомленні зберігача арештованого майна про його обов’язки та юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій з ним (при арешті майна в загальному порядку); б) комплексі дій, спрямованих на забезпечення постійної наявності на рахунку (рахунках) клієнта або коррахунку банку відповідної (арештованої) суми коштів або маси банківських металів (при арешті коштів на банківському рахунку та банківських металів); в) описі цінних паперів, їх вилученні та негайній передачі на зберігання до установ НБУ, а також обмеженні в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника (при арешті цінних паперів у документарній формі або цінних паперів на пред’явника у документарній формі); г) описі цінних паперів та обмеженні в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної облікової операції (при арешті цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, або знерухомлених цінних паперів). Майно, яке описано, – це майно щодо якого у встановленому українським законодавством порядку застосовано процедуру опису, яка полягає у внесенні до акта опису майна (протоколу) переліку речей із зазначенням точної назви кожної з них, їх кількості та індивідуально-визначених характеристик. Заставлене майно – це майно, яке: а) за договором, відповідно до закону або за рішенням суду передане у заставу як засіб забезпечення виконання цивільних і майново-господарських зобов’язань; б) за рішенням керівника органу державної податкової служби передане у податкову заставу.
Предметом складу злочину, описаного ч. 2 ст. 388 КК України, є майно, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, тобто майно щодо якого судом прийнято рішення (вирок чи постанову) про його конфіскацію, таке рішення набрало законної сили, однак ще не було виконане у порядку, встановленому законодавством.
6. Кримінальним законодавством альтернативно передбачено дев’ять форм об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 388 КК України, які полягають у: а) розтраті арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, тобто у протиправному відчуженні, витраченні або споживанні винним майна, що має відповідний правовий режим; б) відчуженні арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, тобто у оплатному або безоплатному передаванні такого майна у володіння іншим особам, до яких переходить право власності на нього; в) приховуванні арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, тобто у будь-яких діях, спрямованих на фізичне або інтелектуальне утаювання такого майна від державних органів або їх представників, які наділені певною компетенцією щодо нього; г) підміні арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, тобто у заміні арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, на інше майно, яке зовні схоже на замінене або майже однакове з ним; д) пошкодженні арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, тобто у діях, в результаті яких погіршується якість арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, або зменшується цінність такого майна, або обмежується можливість його використання за цільовим призначенням, або воно на деякий час приводиться у непридатний для використання за цільовим призначенням стан; е) знищенні арештованого, описаного, заставленого майна або майна, що підлягає конфіскації, тобто у діях, в результаті яких воно не може використовуватися за своїм цільовим призначенням, адже воно фактично перестало існувати або хоч воно і існує, однак повністю втратило свою цінність; є) порушенні обмеження (обтяження) права користуватись арештованим, описаним, заставленим майном або майном, що підлягає конфіскації, тобто у видобуванні споживчих властивостей майна, на право користування яким у процесі або в результаті його арешту, опису, застави чи конфіскації було встановлено обмеження або обтяження; ж) здійсненні представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт, тобто у проведенні хоча б однієї видаткової операції за рахунком, на кошти на якому накладено арешт, якщо її результатом стає вихід коштів з-під арешту; з) інших незаконних діях з арештованим, описаним, заставленим майном або майном, що підлягає конфіскації, тобто у будь-яких протиправних діях з таким майном (крім його розтрати, відчуження, приховування, підміни, пошкодження або знищення, порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, а також здійснення банківських операцій з коштами, на які накладено арешт).
7. Суб’єкт складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, є спеціальним, адже ним може бути лише: а) особа, якій ввірено майно, на яке накладено арешт, заставлене майно або майно, яке описано; б) особа, яка є представником фінансової установи. Суб’єкт складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, є загальним, оскільки ч. 2 ст. 388 КК України не містить жодних застережень щодо суб’єкта, описуваного нею злочину.
Аналіз змісту спеціальних (додаткових) ознак суб’єктів складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, дозволив дійти висновку, що: а) під ввіреністю майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано, в диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України слід розуміти офіційне передавання винному на зберігання арештованого чи описаного майна, здійснене уповноваженим суб’єктом на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством України, що обов’язково включає в себе: 1) офіційне передавання арештованого чи описаного майна такій особі; 2) інформування цієї особи (зберігача майна, охоронця спадкового майна) про відповідний правовий режим такого майна, обов’язки щодо його зберігання, а також про встановлені обмеження щодо поводження із ним; 3) оформлення відповідної документації; б) під ввіреністю заставленого майна в диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України законодавець має на увазі правомірне (на підставі закону або договору) володіння винним (заставодавцем, заставодержателем, третьою особою) предметом застави; в) під представником банку або іншої фінансової установи в диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України розуміється особа, яка перебуває у трудових відносинах з відповідною фінансовою установою, та яка наділена повноваженнями щодо здійснення видаткових банківських операцій від її імені.
8. Залежно від кількості видів основного покарання санкції ст. 388 КК України є альтернативними; залежно від ступеня визначеності розмірів покарань санкції ст. 388 КК України є відносно визначеними; а залежно від вказівки на додаткові покарання всі розглядувані санкції є імперативно кумулятивними.
Санкції ст. 388 КК України в частині регламентації додаткового покарання фактично дублюють положення Загальної частини КК України (ч. 2 ст. 55 КК України) та жодного самостійного значення для призначення покарання за вчинюваний злочин не мають.
Межі суддівського розсуду при призначенні основного покарання готування до злочину, передбаченого ч. 2 ст. 388 КК України, законодавець звів до мінімуму, адже варіативність складає лише 6 місяців позбавлення волі.
За вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби, а також до інвалідів першої і другої групи може бути застосовано лише один і, до того ж, найменш суворий вид основного покарання – штраф. Якщо ж такі особи (маються на увазі вагітні жінки та жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною) є ще й неповнолітніми, що не мають самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, то такі особи взагалі не підлягають кримінальному покаранню за вчинений злочин. З іншого боку, за вчинення цими особами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, їм має бути призначено найбільш суворий вид кримінального покарання – позбавлення волі.
9. У ході критичного аналізу положень чинної редакції ст. 388 КК України було:
а) обґрунтовано недоцільність опису двох основних складів злочинів у межах однієї ст. 388 КК України та доведено, що на правосуддя як об’єкт кримінально-правової охорони посягає тільки те діяння, яке передбачено ч. 2 чинної редакції ст. 388 КК України. Висловлено пропозицію передбачити в зазначеній статті кримінальну відповідальність тільки за незаконні дії щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, тобто лише за ті дії, які на сьогодні описано у ч. 2 ст. 388 КК України;
б) установлено, що основним безпосереднім об’єктом незаконних дій із майном, на яке накладено арешт, або майном, яке описано, виступає авторитет органів державної влади, наділених повноваженнями щодо накладення арешту на майно, його опису та встановлення обмеження права користуватися майном. У зв’язку із цим, а також з урахуванням позитивного досвіду законодавства інших країн (Австрії, Кореї, Нідерландів, Туреччини, Швейцарії тощо), запропоновано виключити зі ст. 388 КК України відповідні положення та передбачити кримінальну відповідальність за вказані дії в межах розділу ХV Особливої частини КК України;
в) установлено, що основним безпосереднім об’єктом складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, в частині незаконних дій із заставленим майном є встановлений законодавством порядок забезпечення цивільно-правових і майново-господарських зобов’язань заставою в частині виконання володільцем предмета застави покладених на нього обов’язків. Ураховуючи той факт, що незаконні дії із заставленим майном не посягають ні на правосуддя, ні на будь-який інший об’єкт кримінально-правової охорони, а також беручи до уваги той факт, що невиконання володільцем предмета застави покладених на нього обов’язків за своєю юридичною природою є цивільним деліктом і не становить суспільної небезпеки, притаманної злочину, запропоновано декриміналізувати вказані дії шляхом виключення з назви та диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України слів «заставленого майна» і «із заставленим майном» відповідно;
г) доведено, що вжитий у диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України термін «розтрата» охоплює собою дії щодо відчуження майна, яке є предметом злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 388 КК України. У зв’язку із цим запропоновано відмовитись від альтернативно передбачених способів учинення злочину «Розтрата, відчуження,...» шляхом виключення з диспозиції ч. 1 ст. 388 КК України терміна «відчуження»;
д) обґрунтовано необхідність більш чіткої регламентації кримінальної відповідальності за «здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт». З одного боку, здійснення представником банку або іншої фінансової установи прибуткових банківських операцій з коштами, на які накладено арешт, може бути й цілком правомірним діянням, а, з іншого, – кримінальна відповідальність за такі дії має наставати й у тому випадку, коли винний вчинить лише одну видаткову банківську операцію з відповідним майном. З огляду на сказане, висловлено пропозицію вказати у КК України на те, що кримінально караним є здійснення виключно видаткової банківської операції з коштами, на які накладено арешт;
е) з метою однакового та правильного застосування положень ст. 388 КК України запропоновано включити в диспозиції відповідних норм вказівку на умисний характер вчинюваного діяння;
є) установлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, до інвалідів І і ІІ груп суд може застосувати лише один і найменш суворий вид основного покарання – штраф. Тому обґрунтовано положення про необхідність альтернативного передбачення в санкції норми, яка описує вказаний злочин, ще й такого основного покарання, як позбавлення волі на певний строк.
10. На підставі проведеного дослідження та з метою вдосконалення кримінального законодавства України і практики його застосування, запропоновано:
1) викласти ст. 388 КК України в такій редакції:
Стаття 388. Незаконні дії щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили
Умисні розтрата, приховування, підміна, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, –
караються штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк;
2) доповнити розділ ХV Особливої частини КК України ст. 356-1 такого змісту:
Стаття 356-1. Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, або майна, яке описано
Умисні розтрата, приховування, підміна, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, або яке описано, здійснені особою, якій це майно ввірено, а так само здійснення представником банку або іншої фінансової установи видаткової банківської операції з коштами, на які накладено арешт, –
караються штрафом до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Д. С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Азаров Денис Сергійович. – К., 2002. – 246 с.
2. Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. – К. : МАУП, 2004. – 328 с.
3. Андрушко П. П. Об’єкт кримінально-правової охорони, об’єкт злочину, об’єкт злочинного посягання та об’єкт злочинного впливу: основний зміст понять та їх співвідношення / П. П. Андрушко // Наука і правоохорона. – 2008. – № 1. – С. 55–62.
4. Антонов А. Д. Теоретические основы криминализации / А. Д. Антонов // «Черные дыры» в российском законодательстве. – 2002. – № 2. – С. 80–113.
5. Бажанов М. И. Наказание в проекте УК Украины / М. И. Бажанов // Проблеми законності : Республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Х., 1999. – Вип. 38. – С. 167–179.
6. Бажанов М. И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия / М. И. Бажанов. – Х. : Юридический институт, 1986. – 43 с.
7. Беляневич В. Е. Господарський процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / В. Е. Беляневич. – Видання третє. – К. : Видавництво «Юстініан», 2009. – 872 с.
8. Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика) / Е. В. Благов. – Ярославль : Издательство Ярославского университета, 2003. – 102 с.
9. Бондарук А. Ю. Застосування заходів процесуального примусу по забезпеченню цивільного позову / А. Ю. Бондарук // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – № 4. – С. 118–120.
10. Бояринцева М. А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних заходів / М. А. Бояринцева // Вісник господарського судочинства. – 2003. – № 4. – С. 209–212.
11. Бриллиантов А. В. Настольная книга судьи: преступления против правосудия / А. В. Бриллиантов, Н. Р. Косевич. – М. : ТК Велби, Издательство Проспект, 2008. – 560 с.
12. Брич Л. Суміжні склади злочинів: поняття та ознаки / Л. Брич // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 102–109.
13. Буга Г. С. Накладення арешту на майно, або грошові кошти як один із видів забезпечення позову / Г. С. Буга // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – № 1. – С. 305–315.
14. Булгакова І. В. Деякі питання забезпечення позову в господарському процесі / І. В. Булгакова // Вісник господарського судочинства. – 2005. – № 3. – С. 197–203.
15. Бурдін В.М. Окремі проблеми злочинів проти правосуддя за КК України / В. М. Бурдін // Життя і право. – 2004. – № 2. – С. 74–77.
16. Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву / Ф. Г. Бурчак. – К. : Наукова думка, 1969. – 213 с.
17. Быховский И. Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий : автореф. дис. ... доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика; оперативно-розыскная деятельность» / И. Е. Быховский. – М., 1976. – 45 с.
18. Васильев С. В. Хозяйственный процесс : учебное пособие для подготовки к зачету и экзамену / С. В. Васильев. – Издание 3-е, перераб., и доп. – Харьков : Эспада, 2007. – 256 с.
19. Векленко С. Проблемы отграничения преступлений, предусмотренных ч. 1ст. 312 УК РФ, от смежных и конкурирующих составов преступлений / С. Векленко, Д, Виноградов // Уголовное право. – 2007. – № 5. – С. 12–16.
20. Винокуров В. Причинение имущественного ущерба как критерий признания предметов и информации предметами преступлений против собственности // Уголовное право. – 2008. – № 4. – С. 13–19.
21. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (реєстраційний № 5311) [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1437-10.
22. Власов И. С. Об объекте преступлений против правосудия / И. С. Власов // Ученые записки. Ученые записки ВНИИСЗ. – 1964. – Вып. 1 (18). – С. 95–106.
23. Власов И. С. Ответственность за преступления против правосудия / И. С. Власов, И. М. Тяжкова. – М. : Юридическая литература, 1968. – 136 с.
24. Воронцов А. В. Актуальні питання щодо визначення родового об’єкта злочинів проти правосуддя / А. В. Воронцов // Правова система: теорія і практика. – 2008. – № 1. – С. 28–31.
25. Ворошилин Е. В. Субъективная сторона преступления : учебное пособие / Е. В Ворошилин, Г. А. Кригер. – М. : Издательство Московского университета, 1987. – 75 с.
26. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства / С. Б Гавриш. – Х. : Основа, 1994. – 640 с.
27. Газетдинов Н. И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба : монография / Н. И. Газетдинов. – Казань : Издательство Казанского университета, 1990. – 95 с.
28. Гаюр І. Про порядок накладення арешту на майно обвинуваченого у контексті обмеження конституційних прав особи / І. Гаюр // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 2. – С. 141–143.
29. Гаюр І. Сутність накладення арешту на майно у кримінальному процесі / І. Гаюр // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 12. – С. 183–186.
30. Глистин В. К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений / В. К Глистин. – Л. : Издательство Ленинградского университета, 1979. – 127 с.
31. Гнатенко А. В. Деякі особливості застосування судами заходів забезпечення позову при розгляді цивільних справ / А. В. Гнатенко, Д. Д. Луспеник // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 5. – С. 42–48.
32. Головчук В. Предмет та суб'єкт незаконних дій щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації, потребують розширення / В. Головчук // Право України. – 2010. – № 1. – С. 194–199.
33. Голоднюк М. Н. Проблемы ответственности за незаконные действия в отношении имуществ, подвергнутого описи или аресту либо подлежащего конфискации / М. Н. Голоднюк // Научные труды РАЮН : в 3-х т. – 2003. – Вып.3. – Т. 2. – С. 438–440.
34. Горбачова І. М. Дотримання прав людини при застосуванні до винної особи спеціальної конфіскації за чинним КК України / І. М. Горбачова // Боротьба зі злочинністю та права людини : Зб. наук. статей / За ред. М. П. Орзіха, В. М. Дьоміна. – Одеса : Фенікс, 2006. – С. 112–117.
35. Горелик А. С. Преступления против правосудия / А. С. Горелик, Л. В. Лобанова. – Спб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 491 с.
36. Горох О. П. Проблеми застосування покарання у виді конфіскації майна / О. П. Горох // Проблеми пенітенціарної теорії і практики : Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. – К. : КІВС, 2004. – № 9. – С. 148–154.
37. Господарське процесуальне право України : підручник / [О. І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В. М. Коссак та ін.] ; За заг. ред. О. І. Харитонової. – К. : Істина, 2009. – 360 с.
38. Господарське процесуальне право України : підручник / В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос, В. П. Нагребельний, Д. М. Лук’янець ; За заг. ред. В. Д. Чернадчука. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2009. – 378 с.
39. Готин А. Н. Объект преступления в теории уголовного права / А. Н. Готин // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. – 2001. – № 3. – С. 39–58.
40. Грек Б. Застосування у господарському процесі запобіжних заходів / Б. Грек // Юридичний журнал. – 2003. – № 9. – С. 122–125.
41. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології / В. К. Грищук. – Львів : «Світ», 1992. – 165 с.
42. Гулый А. А. Уголовная ответственность за незаконные действия в отношении имущества, повергнутого описи или аресту либо подлежащего конфискации : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Гулый Антон Андреевич. – М., 2007. – 195 с.
43. Гуторова Н. Конфіскація майна за кримінальним правом України: проблеми та перспективи / Н. Гуторова, О. Шаповалова // Право України. – 2010. – № 9. – С. 56–65.
44. Гуторова Н. Конфіскація майна як вид кримінального покарання: проблеми захисту прав людини / Н. Гуторова // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13–14 лютого 2003 року. – Львів : Львівській національний університет, 2003. – С. 391–393.
45. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть : конспект лекций / Н. А. Гуторова. – Х. : Одессей, 2003. – 320 с.
46. Давидович І. І. Кримінально-правова охорона представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / І. І. Давидович. – К., 2007. – 20 с.
47. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Издательство Воронежского университета, 1974. – 244 с.
48. Дагель П. С. Условия установления уголовной наказуемости / П. С. Дагель // Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 67–74.
49. Демин Ю. М. Преступление против правосудия : лекция / Ю. М. Демин. – М. : ЦКиНМОКП МВД России, 2000. – 44 с.
50. Денисова Т. А. Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності / Т. А. Денисова, Ю. В. Філей. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с.
51. Джуган М. П. Класифікація злочинів проти правосуддя / М. П. Джуган // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 83–86.
52. Дзюба Ю. П. Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (аналіз складу злочину) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю. П. Дзюба. – Харків, 2008. – 20 с.
53. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб’єкта злочину : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Дідик Сергій Євгенович. – К., 2008. – 207 с.
54. Друзин А. И. Воспрепятствование исполнению судебного акта / А. И. Друзин. – Ульяновск : Ульяновский дом печати, 2001. – 184 с.
55. Друзин А. И. Диспозиция ст. 312 УК РФ требует уточнения / А. И. Друзин // Законность. – 2002. – № 10. – С. 26–30.
56. Дударев М. Обстоятельства, подлежащие исследованию, по делам о совершении незаконных действий в отношении имущества, подвергнутого описи или аресту либо подлежащего конфискации / М. Дударев // Законность. – 2008. – № 2. – С. 17–22.
57. Дудоров О. О. Особливості призначення покарання за незакінчений злочин / О. О. Дудоров // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Луганськ, 20–21 травня 2011 року) / [Редкол. Г. Є. Болдарь, А. О. Данилевський, О. О. Дудоров та ін.]. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – С. 195–201.
58. Дуравкін П. М. Правове регулювання адміністративного арешту активів платника податків / П. М. Дуравкін // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2009. – Вип. 17. – С. 186–195.
59. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование / В. П. Емельянов. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 291 с.
60. Жуковский В. И. Субъект преступления в уголовном праве России : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / Жуковский Владимир Ильич. – Ставрополь, 2002. – 22 с.
61. Заболотній О. Порядок застосування адміністративного арешту активів платника податків / О. Заболотній // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 8. – С. 53–55.
62. Загородников Н. И. Объект преступления: от идеологии содержания к естественному понятию / Н. И. Загородников // Проблемы уголовной политики и уголовного права. – М., 1994. – С. 5–22.
63. Загородников Н. И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части / Н. И. Загородников. – М. : Юридическая литература, 1975. – 568 с.
64. Закон Української Центральної Ради від 25 листопада 1917 р. – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 1115 с. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 1.
65. Зауваження до проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» : від 03 березня 2005 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=17613.
66. Зауваження до проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» : від 06 липня 2011 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Законодавство України. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38992.
67. Злобин Г. А. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний / Г. А. Злобин, С. Г. Келина / Проблемы правосудия и уголовного права. – М., 1978. – С. 102 – 112.
68. Зубкова В. И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика / В. И. Зубкова. – М. : Издательство НОРМА, 2002. – 304 с.
69. Иванов А. Н. Наложение ареста на имущество в уголовном судопроизводстве : монография / А. Н. Иванов, Е. С. Лапин. – М. : Издательство «Юрлитинформ», 2007. – 152 с.
70. Иванов В. Н. Должна ли сохраняться конфискация имущества как вид уголовного наказания / В. Н. Иванов // Советское государство и право. – 1958. – № 9. – С. 100–101.
71. Игнатов А. Н. Некоторые аспекты реформирования уголовного законодательства / А. Н. Игнатов // Журнал российского права. – 2003. – № 9. – С. 25–31.
72. Ігнатенко В. В. Арешт майна: питання теорії та практики застосуванні органами досудового слідства України / В. В. Ігнатенко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского ; Серия «Юридические науки». – 2007. – № 1. – С. 85–89.
73. Калмиков Д. Деякі особливості змісту вини у злочинах з формальним складом / Д. Калмиков, М. Хавронюк // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 6. – С. 62–63.
74. Капинус О. С. Современное уголовное право в России и за рубежом: некоторые проблемы ответственности : сборник статей / О. С. Капинус. – М. : Издательский дом «Буквовед», 2008. – 316 с.
75. Кваліфікація злочинів : навчальний посібник / [Г. Є. Болдарь, М. К. Гнєтнєв, Г. М. Зеленов] ; За ред. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. – К. : Істина, 2010. – 430 с.
76. Келина С. Г. Значение принципа справедливости для уголовной юстиции / С. Г. Келина // Криминология и уголовная политика. – М., 1985. – С. 42–44.
77. Келина С. Г. Принципы советского уголовного права / С. Г. Келина, В. Н. Кудрявцев – М. : Наука, 1988. – 173 с.
78. Кириченко В. В. Способи забезпечення виконання податкового обов’язку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Кириченко Вероніка Володимирівна. – Ірпінь, 2005. – 20 с.
79. Козирєва В. Конфіскація майна: теорія і практика застосування / В. Козирєва // Право України. – 2006. – № 1. – С. 98–102.
80. Козлов А. П. Уголовно-правовые санкции : проблемы построения, классифик