НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ

Короткий опис

ЗМІСТ

Стор.

Перелік умовних скорочень•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••4
Вступ•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••5
Розділ 1. Загальні засади використання засобів масової
інформації у стадії досудового розслідування••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••13
1.1. Поняття та загальні засади діяльності засобів масової інформації•••••••••••••••••••••13
1.2. Правові основи використання можливостей засобів
масової інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••35
1.3. Основні напрямки використання засобів масової
інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••68
Розділ 2. Тактичні засади використання засобів
масової інформації при розслідуванні злочинів••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••77
2.1. Тактико-криміналістичні засади використання засобів масової
інформації органами дізнання та досудового слідства••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••77
2.1.1. Використання повідомлень засобів масової інформації для
формування належної громадської думки при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••79
2.1.2. Використання повідомлень засобів масової інформації
у розшуковій діяльності слідчого••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••99
2.1.3. Використання повідомлень засобів масової
інформації для виявлення злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••108
2.2. Шляхи подолання можливостей використання засобів масової
інформації у діяльності кримінальних структур••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••119
2.2.1. Можливості використання засобів масової інформації для
протидії розслідуванню злочинів та шляхи його подолання••••••••••••••••••••••••••••••••••••119
2.2.2. Виявлення таємних комунікацій як елемент розслідування
злочинів, вчинених учасниками організованих злочинних груп
та терористичних організацій•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••129
Розділ 3. Тактичні засоби та критерії допустимості використання
повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••140
3.1. Тактичні засоби використання повідомлень засобів масової
інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••140
3.1.1. Тактичні прийоми використання повідомлень засобів
масової інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••141
3.1.2. Тактичні операції використання повідомлень засобів
масової інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••152
3.2. Критерії допустимості використання органами досудового слідства повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів•••••••••••••••••••••156
3.2.1. Критерії допустимості інформування громадськості
з приводу розслідування злочинів•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••158
3.2.2 Допустимість використання повідомлень засобів масової
інформації під час проведення тактичних операцій•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••172
Висновки••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••182
Список використаних джерел•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••187
Додатки••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••213
В С Т У П

Актуальність теми. Поступ України до стандартів, за якими живуть країни усталеної демократії, включає в себе нові форми діяльності різних державних інституцій. Серед них – якнайбільша прозорість перед громадськістю, доступність населення до інформації про діяльність державних установ, за винятком випадків збереження у таємниці певної категорії відомостей, передбачених законодавством. Роль посередників між державними органами і населенням традиційно виконують засоби масової інформації.
У наш час ЗМІ сформувались в окремий соціальний інститут, який значною мірою спроможний впливати на розвиток усього людства. Як важливий інститут демократії, засіб реалізації принципу гласності, вираження суспільної думки, сучасні ЗМІ здійснюють значний вплив на сферу правопорядку, у тому числі на діяльність правоохоронних органів, покликаних протидіяти сучасній злочинності. Особливої ваги взаємовідносини між правоохоронними органами та ЗМІ в нашій державі набувають у період становлення демократії та розбудови правової держави.
Актуальність проблеми використання можливостей ЗМІ при розслідуванні злочинів полягає в тому, що хоча окремі сторони вказаної проблеми (в основному попереджувального характеру) проаналізовані, однак у криміналістичному аспекті вона ще мало вивчена, бракує тактико-криміналістичних рекомендацій.
Про можливості використання ЗМІ при розслідуванні злочинів відзначається в роботах багатьох вчених-криміналістів: В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, П.Д. Біленчука, І.О. Возгріна, І.П. Герасимова, В.Г. Гончаренка, І.В. Гори, Л.Я. Драпкіна, А.В. Крилова, В.С. Кузьмічова, В.О. Образцова, Г.І. Прокопенка, І.В. Строкова, П.В. Цимбала, В.І. Шиканова, М.Г. Шурухнова, М.П. Яблокова та ін. Однак аналіз наукових робіт показує, що у цілому зазначена проблема розроблена недостатньо. Багато аспектів досліджувалось фрагментарно. Так, досить часто можливості використання ЗМІ під час розслідування злочинів у роботах учених-криміналістів зводяться лише до залучення громадськості. Багато питань залишилось поза увагою вчених. Це стосується, насамперед, розуміння невід’ємності впливу інформаційних чинників на діяльність правоохоронних органів загалом і досудового слідства зокрема, тенденцій щодо активного використання ЗМІ кримінальними структурами для вчинення злочинів, напрямів використання ЗМІ при розслідуванні злочинів, змісту тактико-криміналістичних аспектів інформаційного супроводження розслідування злочинів. Низка питань зазначеної наукової проблеми залишається дискусійною, а окремі з них не висвітлюються навіть у постановочному плані. Такий стан теоретичної розробки проблеми відображається на практичній діяльності органів досудового слідства, спричиняє непорозуміння, а подекуди й конфлікти між правоохоронцями та працівниками ЗМІ з питань інформаційного висвітлення процесу та результатів досудового розслідування. Необхідність поглибленого вивчення питань використання ЗМІ при розслідуванні злочинів обумовили вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 21 лютого 2001 р. Робота виконана у межах теми “Використання засобів високих технологій та засобів масової інформації в розкритті злочинів та розшуку злочинців” відповідно до тематики пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення й впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення криміналістичної концепції використання ЗМІ при розслідуванні злочинів, побудови на цій основі практичних рекомендацій не лише за умов сприяння, а також і протидії вказаних систем на стадії досудового слідства.
Для досягнення вказаної мети було поставлено такі завдання: 1) визначити поняття, загальні засади діяльності ЗМІ та можливості їх використання для протидії сучасним проявам злочинності; 2) проаналізувати вітчизняне законодавство, що стосується спільної діяльності ЗМІ, органів дізнання та досудового слідства, провести порівняльний аналіз із відповідними положеннями інших держав і обгрунтувати напрямки його вдосконалення; 3) вивчити сучасний стан використання органами дізнання та досудового слідства можливостей ЗМІ; 4) сформулювати обгрунтовані пропозиції щодо нових напрямків використання ЗМІ при розслідуванні злочинів; 5) сформулювати пропозиції стосовно тактичних засобів використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів; 6) визначити проблемні аспекти у висвітленні діяльності органів дізнання та досудового слідства, обгрунтувати пропозиції щодо їх вирішення.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є відносини, що включають теоретичні та практичні аспекти використання органами досудового слідства ЗМІ при розслідуванні злочинів.
Предметом дослідження є особливості правового і тактико-криміналістичного забезпечення використання органами досудового слідства ЗМІ при розслідуванні злочинів, які визначені завданнями дослідження.
Методи дослідження. У процесі дослідження були застосовані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: структурно-функціональний аналіз, історико-правовий метод, системний аналіз матеріалів ЗМІ, формально-юридичний метод, порівняльно-правовий метод, анкетування. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило сформувати уяву про ЗМІ як багатоаспектне, системне явище, що має різноманітні прояви, визначити його соціальну обумовленість, закономірності та тенденції розвитку, вплив на різні соціальні сфери, в тому числі й кримінальне судочинство. Застосування історико-правового методу до аналізу взаємодії двох систем сприяло пошуку та визначенню напрямків використання правоохоронними органами можливостей ЗМІ. Системний аналіз матеріалів різних ЗМІ використовувався для визначення стану діяльності правоохоронних органів з інформаційного супроводження розслідування кримінальних справ, сприяв виявленню недоліків вітчизняного законодавства, практики його застосування та опрацюванню пропозицій щодо їх удосконалення. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту та структури правових норм, які регулюють можливості використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні законодавства інших країн, яке регулює використання ЗМІ у сфері кримінального судочинства.
При підготовці дисертації вивчені публікації з галузей кримінального процесу, криміналістики, кримінології, теорії оперативно-розшукової діяльності, інформаційного права, присвячені досліджуваній проблемі, а також роботи з філософії, соціології, теорії комунікації, журналістики, соціальної психології. Емпіричну базу дослідження склали статистичні дані, отримані при анкетуванні слідчих органів внутрішніх справ (загальною кількістю 186 осіб), результати соціологічних досліджень державних та громадських організацій. При аналізі матеріалів практики використано особистий досвід роботи автора на посаді слідчого органів внутрішніх справ, а також стажування у Департаменті зв’язків з громадськістю МВС України.
Протягом 2001 2004 рр. вивчались матеріали газет “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Дзеркало тижня”, “Сегодня”, “Факты и комментарии”, “День”, “Робітнича газета”, “Іменем закону”, “Вечірній Київ”, “Україна молода”, “Вечерние Вести”, “Киевские ведомости”, “Столичные новости” та інших. У вибірку були включені газети, які різняться за сферою поширення, аудиторією, політичним спрямуванням, обсягом та іншими параметрами. Протягом цього періоду також вивчались сайти інтернет-видань “Vlasti.net”, “ProUA”, “Версии.com” Фабрика аналитики”, “Майдан-ІНФОРМ”, “Українська правда”, “Украина криминальная”, “ForUm”та інші.
Нормативну основу дослідження складають Конституція України, законодавчі та підзаконні (відомчі) нормативні акти, які регулюють діяльність ЗМІ та правоохоронних органів, а також міжнародні нормативно-правові акти та рішення Європейського Суду з прав людини.
Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертація являє собою комплексний аналіз теоретичних та практичних засад використання ЗМІ у діяльності органів досудового слідства. Вперше робиться спроба у криміналістиці обґрунтувати та розкрити об’єктивну необхідність використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. У дисертації висунуто й обгрунтовано ряд нових теоретичних та прикладних положень та висновків:
1. Науково обгрунтовано положення про те, що необхідною умовою розвитку демократії є висвітлення ЗМІ діяльності правоохоронних органів. Дано авторське визначення поняття взаємодії органів досудового слідства та установ ЗМІ. Розвинуті положення щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює використання ЗМІ при розслідуванні злочинів.
2. Проаналізовано стан наукових даних щодо напрямків використання ЗМІ при розслідуванні злочинів. Визначено, що сучасний рівень використання ЗМІ в розслідуванні злочинів в основному зорієнтований на ті форми, які були напрацьовані ще за часів СРСР. Науково обгрунтовано висновок про те, що розвиток інформаційних технологій впливає і на розвиток злочинних проявів, а тому потребує нових нетрадиційних форм реагування.
3. Розвинені положення щодо можливостей використання ЗМІ для протидії діяльності органів досудового слідства. Обгрунтовано необхідність інформаційного супроводження розслідування кримінальних справ, коли здійснюється або очікується тиск на слідчого з боку незацікавлених у результатах розслідування осіб, у тому числі з використанням ЗМІ. Зроблено висновок про необхідність відповідної підготовки слідчих.
4. Обгрунтовано положення щодо необхідності розробки тактичних засад використання повідомлень ЗМІ при розслідуванні злочинів. Уперше у вітчизняній науці запропоновано систему таких тактичних прийомів. Визначено зміст кожного з них. Обгрунтовано можливості використання повідомлень ЗМІ у складі тактичних операцій.
5. Розвинені положення щодо критеріїв допустимості використання повідомлень ЗМІ для висвітлення результатів розслідування злочинів. Зроблено висновок, що єдиного розуміння й поняття таких критеріїв у співробітників правоохоронних органів та працівників ЗМІ немає. Обгрунтовано позицію та розроблено рекомендації стосовно можливості використання ЗМІ для виявлення злочинів та затримання осіб, які їх вчинили.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретична значимість дослідження, висновків і пропозицій полягає в тому, що завдяки використанню ЗМІ органи досудового слідства можуть: підвищувати результативність процесуальних, правовиховних, профілактичних та інших напрямків своєї діяльності; оптимально вирішувати слідчі завдання, формувати адекватну суспільну думку про діяльність зазначених органів; укріплювати їх зв’язки з населенням; ефективно й раціонально застосовувати свої інтелектуальні та матеріальні можливості.
Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає у тому, що сформульовані у роботі положення та висновки можуть бути використані: 1) для подальшого розвитку теоретичних положень криміналістичної тактики; 2) для розробки та здійснення всебічних заходів щодо удосконалення діяльності органів досудового слідства; 3) для подальшого розвитку досліджень проблем інформаційного забезпечення слідчої діяльності; 4) для вдосконалення системи професійної підготовки юридичних кадрів; 5) при викладанні та вивченні курсів криміналістики, кримінального процесу, кримінології, теорії оперативно-розшукової діяльності, інформаційного права; 6) при підготовці окремих навчальних курсів, підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін; 7) для підвищення правового рівня слідчих та працівників ЗМІ.
Результати дослідження використані при підготовці підручника з криміналістики (2001 р.), враховані при доопрацюванні проекту закону “Про моніторинг телекомунікацій” (зареєстрований у Верховній Раді України 7 серпня 2003 р. № 4042), впроваджені у діяльність Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, Державного комітету телебачення та радіомовлення України. Зазначені факти реалізації висновків та рекомендацій автора підтверджені відповідними актами та іншими документами.
За час стажування у Департаменті зв’язків з громадськістю МВС України автором підготовлені дві доповідні записки щодо вдосконалення висвітлення результатів діяльності органів досудового слідства.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. У співавторстві опубліковано одну наукову статтю, в якій дисертанту належать пропозиції щодо виявлення таємних комунікацій членів терористичних організацій, розробки та реалізації програм антитерористичної діяльності. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам статті, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на:
міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності” (Луганськ, 20-21 травня 1999 р.), “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, березень 2001 р.), “Україна: шляхами віків” (Київ, травень 2002 р.), “Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь, 16 квітня 2004 р.), “Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності” (Київ, 20-21 квітня 2004 р.), “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 30 червня - 1 липня 2004 р.);
загальноукраїнських науково-практичних конференціях: “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні” (Київ, 8-10 жовтня 2001 р.), “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Київ, 25 квітня 2002 р.), “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 15-16 квітня 2004 р.), “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 23-24 квітня 2004 р.), “Використання сучасних досягнень криміналістики у боротьбі зі злочинністю” (Донецьк, 30 квітня 2004 р.), “Актуальні проблеми розвитку та модернізації податкових і інших правоохоронних органів України у ХХІ столітті”(Ірпінь, 26 травня 2004 р.), “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (Рівне, 9 червня 2004 року);
круглих столах “Особливості розслідування злочинів, скоєних транснаціональними злочинними формуваннями” (Київ, 25 грудня 2003 р.), “Проблеми розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми” (Київ, 27 січня 2005 р.);
міжнародному науково-практичному семінарі “Безпека в Причорноморському регіоні: загрози та протидія” (Одеса, 8 квітня 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 23 публікаціях, в тому числі у 1 підручнику, 12 наукових статтях у фахових виданнях, статтях в інших наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, які поділені на 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (335 найменувань), 12 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок, із яких основного тексту – 186 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні основні висновки та рекомендації щодо використання ЗМІ при розслідуванні злочинів.
1. В наш час ЗМІ сформувались у особливий інститут демократії, який значно впливає на всі сфери життя суспільства, в тому числі і кримінального судочинства. Конституційне право громадян на отримання інформації про стан боротьби зі злочинністю в Україні визнається основою здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади у сфері правопорядку. Тому необхідність залучення можливостей ЗМІ для потреб органів дізнання та досудового слідства зумовлено потребою часу. Натомість аналіз проведених до цього вченими-криміналістами досліджень свідчить про те, що цей напрямок діяльності зазначених органів позбавлений системного, науково-обгрунтованого характеру, до цього часу немає повної уяви про можливі напрямки і тактичні засади використання ЗМІ при розслідуванні злочинів.
2. Розвиток в Україні стандартів громадянського суспільства потребує перебудови взаємовідносин правоохоронних органів із ЗМІ. Адже той стандарт, за яким ЗМІ є одним із способів реалізації функцій органів державної влади, вже став історією нашої держави. Тому виникла потреба у перегляді усталених поглядів щодо взаємодії органів досудового слідства з установами ЗМІ. Висловлено позицію, що взаємодія між вказаними інституціями може носити переважно тимчасовий характер і повинна бути направлена на вирішення конкретних завдань та ситуацій, передбачає надання відповідної інформації.
3. Проведений системний аналіз вітчизняного законодавства, що регулює використання ЗМІ під час розслідування злочинів дозволяє зробити висновок про його недостатнє врегулювання. Ряд положень нормативно-правових актів у значній мірі втратили своє значення, оскільки багато в чому не відповідають реаліям сьогоднішнього дня, а також відображені у різних актах неповно й нерідко із протиріччями. Окремі питання врегульовані не в повній мірі. Здійснення порівняльного аналізу вітчизняного інформаційного законодавства з відповідними міжнародно-правовими актами свідчить про тенденцію наближення України до світових стандартів забезпечення права на інформацію. Визначено недоліки законодавства, основні напрямки його вдосконалення, сформульовано конкретні пропозиції щодо його удосконалення.
4. Сучасний рівень використання ЗМІ в розкритті та розслідуванні злочинів в основному зорієнтований на ті форми, які були напрацьовані правоохоронними органами за часів СРСР і може бути визначений як низький. Значна кількість робіт, присвячених означеній проблемі, грунтується на традиційних напрямках діяльності правоохоронних органів, які були напрацьовані у середині та кінці минулого століття, а отже, відстає від темпів наступу сучасної злочинності. Разом із тим, нові, із точки зору криміналістики, напрямки використання повідомлень ЗМІ можуть значно сприяти у вирішенні завдань кримінального судочинства.
Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що використання ЗМІ в діяльності органів досудового слідства є ефективним за такими напрямками: 1) формування належної громадської думки; 2) розшукова діяльність; 3) виявлення злочинів; 4) подолання протидії розслідуванню; 5) виявлення таємних комунікацій учасників організованих злочинних груп та членів терористичних організацій. З розвитком науки й техніки очікується їх розширення. Завданням криміналістики є відслідковування нових досягнень у сфері масової інформації й пристосування їх для потреб органів досудового слідства.
5. Наступ сучасної організованої злочинності і такий її прояв як політизація вимагає належних засобів реагування з боку нетільки правоохоронних органів, а й усього суспільства. Аргументовано висновок, що серед нових форм взаємодії правоохоронних органів із ЗМІ може бути формування належної громадської думки, використання дифамації за умови використання лише дійсних відомостей, які хоч і можуть зганьбити честь і гідність громадянина, але лише з метою захисту суспільних інтересів. Право на дифамацію відкриває для державних органів, покликаних протидіяти злочинності, нові можливості, які ще потребують теоретичного опрацювання. Серед них – дискредитація лідерів злочинних угруповань, створення умов для розвалу організованих злочинних груп, недопущення проникнення членів таких груп до органів державної влади тощо. Крім того, допустимість використання дифамації визначає необхідність пошуку нових можливостей взаємодії правоохоронців із працівниками ЗМІ. Однак важливо, щоб дифамація не стала засобом досягнення політичних, економічних чи інших інтересів, не використовувалась “на замовлення” або для дискредитації окремих осіб. Тому важливим є створення належної правової бази, адаптація рішень Європейського Суду з прав людини до потреб протидії злочинності.
6. Аргументовано доцільність використання комунікативної функції ЗМІ для вирішення розшукових завдань під час розслідування злочинів. В інформаційно невизначеній ситуації, що характерна для розшукової роботи, слідчий може використовувати комунікативні потоки як джерела отримання орієнтовної й доказової інформації, а також із метою отримання тактичної переваги.
7. Загально світові тенденції збільшення випадків використання кримінальними структурами повідомлень ЗМІ для вчинення суспільно небезпечних дій мають місце і в Україні. При цьому відмічається як удосконалення вже існуючих традиційних форм суспільно-небезпечної поведінки, так і поява нових способів вчинення злочинів. Такі тенденції збережуть свою актуальність і в майбутньому.
Нові форми злочинної діяльності вимагають від органів дізнання й досудового слідства вдосконалення практичних навичок отримання криміналістично значимої інформації, теоретичної підготовки щодо тактики виявлення злочинів та осіб, які їх вчинили. Аргументовано пропозицію створення інформаційно-аналітичного підрозділу, серед завдань якого проведення моніторингу повідомлень ЗМІ, мереж телекомунікацій загального користування з метою виявлення криміналістично значимої інформації.
8. Небезпечний характер можливості використання особами, не зацікавленими в об’єктивному розслідуванні злочину, повідомлень ЗМІ для впливу на процес та результати розслідування злочинів потребує нового підходу до проблеми протидії слідству. Аргументовано висновок про те, що збільшення ваги інформаційного супроводження в багатьох сферах життєдіяльності суспільства (під час збройних конфліктів, у політиці тощо) спричинило його актуальність і у сфері кримінального судочинства. Обгрунтовано можливість впливу через ЗМІ на діяльність осіб, які приймають процесуальні рішення з кримінальних справ, по яких провадиться слідство (слідчий, прокурор, керівник органу досудового слідства, суддя). Аргументовано необхідність здійснення інформаційного супроводження розслідування тих кримінальних справ, за результати яких очікується або здійснюється тиск через ЗМІ.
9. Визнано недостатнім рівень вивчення у криміналістиці таємних комунікацій між членами організованих злочинних груп та терористичних організацій, які здійснюються завдяки сучасним інформаційним технологіям. Натомість досвід правоохоронних органів провідних країн світу свідчить про доцільність вивчення прийомів та способів таємних комунікацій кримінальних структур та ефективність їх використання у протидії організованій злочинності та тероризму. Виявлення прихованих повідомлень із потоку масової інформації дозволяє встановленню учасників зазначених злочинних утворень, прогнозуванню їх злочинної діяльності, попередженню вчиненню злочинів, передбачає можливим використовувати отримані дані при доведені у процесуальному порядку причетності до діяльності організованих злочинних груп та терористичних організацій. Зазначені напрямки мають стати пріоритетними в науково-дослідній та практичній діяльності правоохоронних органів України, а отже, потребують подальших досліджень.
10. Проведений аналіз криміналістичної літератури свідчить, що до цього часу вченими не розроблені тактичні засоби використання ЗМІ при розслідуванні злочинів, лише у постановочному плані зазначається необхідність створення такого роду тактичних прийомів і тактичних операцій. Огрунтовано необхідність формування системи тактичних прийомів використання повідомлень ЗМІ під час розслідування злочинів. Запропоновано авторську систему таких тактичних прийомів. Виділені такі їх види: 1) тактичні прийоми, пов’язані з використанням правомірного психологічного впливу на підозрюваного або обвинуваченого; 2) тактичні прийоми, направлені на активізацію вольових якостей учасників кримінального процесу; 3) тактичні прийоми, направлені на формування у підслідного помилкового уявлення про хід розслідування кримінальної справи; 4) тактичні прийоми, направлені на попередження та подолання протидії розслідуванню. Дана характеристика кожного з них, зроблені рекомендації щодо використання окремих тактичних прийомів. Обгрунтовано доцільність використання цих тактичних прийомів у складі тактичних операцій.
11. Збільшення ваги інформаційних чинників у діяльності органів досудового слідства породжує проблемні аспекти у їх взаємостосунках із ЗМІ. Аргументовано позицію, що такі аспекти є об’єктивними і необхідними у сфері правопорядку, де стикаються особисті, суспільні та державні інтереси. Серед них – різниця у розумінні між співробітниками правоохоронних органів і працівниками ЗМІ необхідності збереження у таємниці даних досудового розслідування, оприлюднення імені підозрюваного й обвинуваченого, допустимість використання дифамації, проведення тактичної операції з метою виявлення та затримання особи, яка підозрюються у вчиненні злочину та ряд інших. Не сприяють їх вирішенню прогалини та протиріччя у вітчизняному законодавстві, а також перебування у суміжному полі права та моралі. Обгрунтовані пропозиції до вирішення кожного з означених проблемних аспектів, а також необхідність діалогу між представниками правоохоронних органів, ЗМІ, вченими й практиками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2. Литвин В. Громадянське суспільство: нові образи, старе бачення // День. 2002. 28 лютого.
3. Кин Д. Средства массовой информации и демократия: Пер. с англ. / Ин-т всеобщ. истории РАН. – М.: Наука, 1993. – 167 с.
4. Суханов А.П. Информация и человек. – М.: Сов. Россия, 1980. – 208 с.
5. Ломброзо Ч., Ляски Р. Политическая преступность и революция по отношению к праву, уголовной антропологии и государственной науке / Предисловие докт. юрид. наук, проф. И.А. Исаева. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. – 474 с.
6. Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики: Учебное пособие. – М.: Изд. РИП-холдинг, 2001. – 308 с.
7. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М.: ”Рефл – бук”, К.: “Ваклер” – 2000. – 576 с.
8. Почепцов Г.Г. Психологические войны. – М.: “Рефл – бук”, К.: “Ваклер” – 2000. – 528 с.
9. Почепцов Г.Г. Информация @ дезинформация. – К.: Ника – Центр, Эльга, 2001. – 256 с.
10. Дуцик Д. Свобода слова і носороги // Україна молода. – 2001. 18 січня.
11. Федотов М.А. Право массовой информации в Российской Федерации. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 624 с.
12. Брыжко В.М., Цимбалюк В.С., Орехов А.А., Гальченко О.Н. Е-будущее и информационное право / Под редакцией доктора юридических наук, профессора Р.А. Калюжного, доктора экономических наук, профессора М.Я. Швеца. – К.: “Интеграл”, 2002. – 264 с.
13. Бырсан Г.Ф. Эффективность информационного процесса взаимодействия средств массовой информации и аудитории. (К теории вопроса): Лекция. – Кишинёв: КГУ им. В.И. Ленина, 1989. – 61 с.
14. Губский Е. Печать и общественное мнение (к вопросу об их функциональной зависимости) // Вопросы теории и практики массовыъ форм пропаганды. Вып. 1, М., 1968. – С. 172-175.
15. Бровиков В.И., Попович И.В. Современные проблемы политической информации и агитации. М.: Мысль, 1969. 120 с.
16. Федякин И.А. Общественное сознание и массовая коммуникация в буржуазном обществе. – М.: Наука, 1988. – 216 с.
17. Зборовский Г.Е., Глоба Т.А. Проблемы массовых коммуникаций в буржуазной социологии // Филисофские науки. – 1968. № 3. – С. 24-29.
18. Гончаренко Н.В. О прогрессе исскуства. – К.: Наукова думка, 1968. – 268 с.
19. Средства масовой информации и пропаганды. – М.: Политиздат, 1984. – 352 с.
20. Кон И. Эстафета поколений // Коммунист. – 1987. № 4. – С. 92-99.
21. Грушин Б.А. Массовые информационные процессы – актуальные проблемы // Массовая коммуникация и развитие социалистического образа жизни. Тарту, 1986.
22. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
23. Ворошилов В.В. Журналистика. – Учебник. 3-е издание. СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 447 с.
24. Комлев Ю.Ю., Демидов В.Н., Толчинский Л.Г. Средства массовой информации и формирование общественного мнения о правоохранительной деятельности // Государство и право. – 1997. № 8. – С. 110-114.
25. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Изд. 2-е. Т. 1. – М.: Госполитиздат, 1955. – 697 с.
26. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні : Станом на 1 січня 2001 р. / Упоряд. С.Е. Демський; Відп. ред. С.П. Павлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 688 с.
27. Український радянський енциклопедичний словник: У 3-х т. / Відп. ред. А.В. Кудрицький. Т. 1. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 752 с.
28. Філософський словник. За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1973. – 600 с.
29. Афанасьев В.Г. Мир живого: системность, эволюция и управление. – М.: Политиздат, 1986. – 334 с.
30. Коренной А.А. Информация и коммуникация / Отв. ред. В.А. Цимбал. – К.: Наукова думка, 1986. – 144 с.
31. Джинчарадзе Н.Г. Інформаційна культура. Навч. посібник. – К., 1999. – 147 с.
32. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 512 с.
33. Петров Л.В. Массовая коммуникация и искусство. Спецкурс. – Л., 1976. – 159 с.
34. Конецкая В.П. Социология коммуникации. Учебник. – М.: Международный университет бизнеса и управления, 1997. – 304 с.
35. Бодрияр Ж. Реквием по масс-медиа // Поэтика и политика – СПб., 1999. – С. 12-14.
36. Коробейников В.С. Редакция и аудитория: Социологический анализ. М.: Мысль, 1983. – 255 с.
37. Ellmore R.T. Mass Media Dictionary. – Lincolnwood, 1992. – 784 р.
38. The New Encyclopedia Brittannica in 30 volumes. Volume VI. 15th edition., 1977. – 1026 р.
39. Franklin B. Political communications in Britain’s media democracy. – London New-York Sydney Auckland: “Arnold”, 1994. – 257 p.
40. Curran J., Seaton J. Power without responsibility. The press and broadcasting in Britain. – Fifth edition. – London and New-York: “Routledge”, 1998. – 420 p.
41. Дем’янчук О. Його робота корисна Україні // Вечірній Київ. – 2002. 12 лютого.
42. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3-е доп. І поліпш. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.
43. Грищенко О.М., Шкляр В.І. Основи теорії міжнародної журналістики. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 304 с.
44. Бебик В.М., Сидоренко О.І Засоби масової інформації посткомуністичної України. – Київ. МАУП, 1996. – 124 с.
45. Москаленко А.З. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 333 с.
46. Федченко П.М. Преса та її попередники. Історія зародження й основні закономірності розвитку – К.: Наукова думка, 1969. – 352 с.
47. Абліцов В. Півцарства за коня чи пак – за закон // Урядовий кур’єр. – 2001. 7 квітня.
48. Потенціал Інтернету // Ділова панорама. – 2001. № 9-10.
49. Жданов І., Сунгуровський М. Простір свободи? // Дзеркало тижня. – 2001 р. – 26 січня.
50. Шлях українських ЗМІ в Інтернет // Україна молода. – 2001 р. – 27 листопада.
51. В Сети закручивают гайки // Киевские ведомости. – 2001 р. – 20 июня.
52. Трофименко А. Какими нормативными актами регулировать “сетевые” отношения // Российская юстиция. – 2000. № 9. – С. 55-57.
53. Юричко А. Третя світова – війна у четвертій сфері? // Президентський вісник. – 2001 р. – 23 листопада.
54. Дмитричева О. Виртуальному пространству – виртуальный контроль // Зеркало недели. – 2001 р. – 10 ноября.
55. Борейко В.Е. Листопад О.Г. Как “зеленым” работать со средствами массовой информации. – К.: Инф-е агенство “Эхо Восток”, 1994. – 31 с.
56. Кравець А. Інформпростору потрібні професіонали та чітка концепція розвитку // День. – 2001. 2 листопада.
57. Шевчук Ю. “Цензура запрещена”. Ст. 15 Конституции Украины // Голос Украины. – 2001. 17 января.
58. Десятников В. Цветочки и ягодки информационного поля // Правда Украины. – 2001. 19 января.
59. Жежера В. “Я не можу всім ліпити ангельські крила...” // Голос України. – 2003. – 25 квітня.
60. Демкова М. Інформаційне право: стан та перспективи розвитку в Україні // Право України. – 2004. № 5. – С. 169-171.
61. Наумкин Ю.В. Взаимодействие правоохранительных органов и учреждений массовой информации в обеспечении социалистического правопорядка / Автореферат дис. на соиск. уч. степени докт. юр. наук. – Академия МВД СССР, М., 1988. – 30 с.
62. Закон України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” // Голос України. – 2003. – 29 липня.
63. Как слово наше отзовется // Российская юстиция. – 1998. № 4. – С. 43-45.
64. Криминалистика: Учебник 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. В.А. Образцова. – М.: Юристъ, 1999. – 735 с.
65. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 172 с.
66. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 574 с.
67. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Либідь, 1999. – 536 c.
68. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
69. Удовиченко В.А. Использование средств массовой информации в деятельности городских, районных органов внутренних дел. Учебное пособие. – М., 1983. – 71 с.
70. Павлов Н.Е. Средства массовой информации в обнаружении и раскрытии взяточничества // Коррупция в России: состояние и проблемы. Вып. 1. – М., 1996. – С. 142-149.
71. Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. 12 березня.
72. Савонюк Р. Заявник у кримінальному процесі // Право України. 2004. № 9. – С. 97-99.
73. Сердюков П.П. Доказательства в стадии возбуждения уголовного дела. Учебное пособие. Иркутск, 1981. – 86 с.
74. Буторин Л.А. Обеспечение обязательного и своевременного рассмотрения органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях (процесуальные и организационные аспекты): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / Академия МВД СССР. – М., 1987. – 20 с.
75. Тертычный А.А. Расследовательская журналистика: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 384 с.
76. Майн Х. Средства массовой информации в Федеративной Республике Германии / Пер. с нем.: М. Балье, Т. Маневич. – Б.м.: Коллоквиум, 1996. – 158 с.
77. Джерело інформації – таємниця // Сільські вісті. –2001. 29 жовтня.
78. Гудвин против Соединенного Королевства // Российская юстиция. – 1999. № 7. – С. 56-58.
79. Манукян В. Журналистов любить трудно. Но необходимо // Юридическая практика. – 2002. 27 февраля.
80. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Наук.-практ. комент. / Кондратьєв Я.Ю., Козаченко І.В., Обушевський І.Ф. та ін.: РВВ МВС України, 1993. – 120 с.
81. Стеценко Ю.В. Особливості порушення кримінальної справи за повідомленнями засобів масової інформації // Держава і право. – 2003. Випуск 20. – С. 404-411.
82. Наказ МВС України № 500 від 26 листопада 1991 р.: ”Про затвердження і введення в дію інструкції “Про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини та пригоди”. – К., 1991. – 10 с.
83. Наказ МВС України від 14 квітня 2004 р. № 400 “Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються” // Офіційний вісник України. – 2004. № 19. – Ст. 1366. – С. 341-364.
84. Темник В. Президентские наместники сводят счеты с неугодными // Вечерние Вести. – 2002. 19 сентября.
85. Іжик П. Рахунок і міра // День. – 2002. 30 жовтня.
86. В Виннице появился двойник... “Фактов” // Аргументы и факты. – 2003. – 20 августа.
87. Панченко О. Амбіції за державний кошт // Робітнича газета. – 2003. – 26 вересня.
88. Предупреждение и борьба с коррупцией // Российская юстиция. – 1999. № 12. – С. 7-9.
89. Усачев А.А. Возбуждение уголовного дела в российском уголовном судопроизводстве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / Байкальский государственный университет экономи и права. – Иркутск, 2003. – 22 с.
90. Кузьмичев В.С. Теория и практика следственной деятельности. Монография. – Киев: НТВ “Правник”, 1997. – 246 с.
91. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
92. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 300 с.
93. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь, 1992. – 431 c.
94. Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. 13 березня.
95. Яновский С. Преступник покончил с собой // Киевские ведомости. – 2002. 14 августа.
96. Лісогор В.Г. Криміналістичне забезпечення збереження таємниці досудового слідства: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук (12.00.09) / НАВСУ. – Київ, 2003. – 19 с.
97. Перевертні // Сільські вісті. – 2002. 16 серпня.
98. Политический режим и преступность / Под ред. В.Н. Бурлакова, Ю.Н. Волкова, В.Н. Сальникова. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 365 с.
99. Французького письменника обвинувачують у расизмі // День. – 2002. 18 вересня.
100. Cолодкий С. Моральний терор проти Ради безпеки // День. – 2002. 26 лютого.
101. Чемерис И. По факту доведения до самоубийства Олега Кочегарова возбуждено уголовное дело // Сегодня. – 2003. 7 марта.
102. Кащенко В. Бабця надвоє гадала // Україна молода. – 2002. 29 травня.
103. Андрусенко Н. Торгівля людьми: протистояння триває // Робітнича газета. – 2002. 27 грудня.
104. Шурхало Д.І. Тероризм і засоби масової інформації // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М.М. Романюка. – Львів, 1998. – Вип.V. – С. 260-269.
105. Разоблачен подпольный бордель // Сегодня. – 2002. 18 декабря.
106. Обертинський О. Дезорганізація як символ прогресу // Іменем закону. – 2001. 3 серпня.
107. Олега Калугіна засудили на 15 років // День. – 2002. 27 червня.
108. Лукина Е. Обманутая студентка сделала выводы и начала обманывать сама // Сегодня. – 2002. 13 декабря.
109. Федотов М. Экология информации // Российская юстиция. – 1999. № 12. – С. 29-30.
110. Кого можна признать виновным в разглашении государственной тайны? // Российская юстиция. – 2000. № 5. – С. 37.
111. Ковальчук И. Первый российский больной SARS намерен судиться с журналистами // Сегодня. – 2003. – 30 мая.
112. Климова Ю.Н. Проблемы противодействия правонарушениям в практике предвыборной агитации // Следователь. – 2004. № 3 (71). – С. 50-52.
113. Бахін В.П., Гора І.В, Цимбал П.В. Криміналістика: Курс лекцій (ч.1). – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. – 356 с.
114. Сонюк В. Михайло Потебенько: “Мене турбує одне – щоб злочин не списали на неживих” // День. – 2002. 17 жовтня.
115. За наклеп – до кримінальної відповідальності // День. – 2003. 5 березня.
116. Тертишник В., Васильченко В. Проблеми захисту честі і гідності людини та відшкодування моральної шкоди у сфері правосуддя // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 1. – С. 96-100.
117. Бортник В. Кримінально-правовий захист честі та гідності особи в Україні // Право України. – 2004. № 1. – С. 29-33.
118. Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проблеми, законодавчі парадокси // Право України. – 2003. № 4. – С. 98-100.
119. Наказ МВС України від 31 жовтня 2003 р. № 1357 “Про затвердження Положення про Центр громадських зв’язків МВС, ГУМС, УМВСТ”. – К., 2003. – 5 с.
120. Криминалистика: Учеб. для вузов / И.Ф. Герасимов, Л.Я. Драпкин, Е.П. Ищенко и др.; Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 2000. – 672 с.
121. Крылов А.В. Понятие правовые основы и виды взаимодействия следователя со средствами массовой информации при расследовании преступлений // Российский следователь. – 2002. № 1. – С. 19-23.
122. Криминалистика: Учебник для вузов/ А.Ф. Волынский, Т.В. Аверьянова, И.Л. Александрова и др.; Под ред. проф. А.Ф. Волынского. – М.: Закон и право, ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 615 с.
123. Наказ МВС України від 30 квітня 2004 р. № 458 “Про завтердження Положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ України злочинів загальнокриміналної спрямованості ” // Офіційний вісник України. 23 липня 2004. № 27. Частина 2. Ст. 1805. – С. 367-389.
124. Кулагин Н.И. Использование органами следствия средств массовой информации в профилактике преступлений. Учеб. пособие. – Волгоград, 1971. – 95 с.
125. Наказ МВС України від 4 жовтня 2003 р. № 1155 “Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України” – К., 2003. – 55 с.
126. Кузьмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів: Монографія. – Київ: НАВСУ-НТВ “Правник”, 2000. – 450 с.
127. Томин В.Т. Использование средств массовой информации в борьбе с преступностью. Учебное пособие. Горький, Горьковская высшая школа МВД СССР, 1976. – 96 с.
128. Наумкин Ю.В. Правовые основы и организационные формы использования печати органами предварительного расследования. Автореф. дис. на соиск. ученого степени канд. юр. наук. – М., 1975. – 26 с.
129. Майоров Н.И., Наумкин Ю.В. Расследование преступлений и средства массовой информации // Советское госсударство и право, № 6, 1978. – С. 74-78.
130. Сулейманов Д.И. Концептуальные основы использования информации при раскрытии преступлений: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук (12.00.09) / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К., 1997. – 45 с.
131. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія. – К.: вид-во Семенко Сергія. 2004. – 310 с.
132. Біленчук П.Д., Перкін В.І. Тактичні прийоми, тактичні комбінації та тактичні операції в розлідуванні злочинів: Навч. посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. – 32 с.
133. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Крылова, А.И. Бастрыкина. – М.: Дело, 2001. – 800 с.
134. Крылов А.В. Проблемы использования возможностей средств массовой информации при расследовании преступлений // Российский следователь. – 2003. № 3. – С. 3-6.
135. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика. Начальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 360 с.
136. Строков І.В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів. Монографія. – Київ: Редак.-видавн. центр НАВСУ, 2003. – 325 с.
137. Цветков С.И. К вопросу о формировании частной криминалистической теории тактических операций // Проблемы первоначального этапа расследования: Сб. науч. тр. – Ташкент, Ташк. высшая школа МВД СССР, 1986. – С. 31-39.
138. Шиканов В.И. Теоретические основы тактической операции в расследовании преступлений. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1983. – 200 с.
139. Яблоков Н.П. Расследование организованной преступной деятельности. – М.: Юристъ, 2002. – 172 с.
140. Сирый Н.И. Реализация принципа гласности в деятельности суда первой инстанции по уголовным делам: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К., 1991. – 19 с.
141. Якупов Р.Х. О пределах гласности в советском уголовном процессе // Проблемы совершенствования законодательства, регулирующего деятельность органов внутренних дел. Межвузовский сборник научных трудов. М.: МВШМ МВД РСФСР, 1991. – С. 84-91.
142. Макарова З.В. Гласность уголовного процесса (концепция и проблемы развития): Автореф. дис. ... доктора юрид. наук (12.00.09). – Екатеринбург, 1996. – 44 с.
143. Король В.В. Засада гласності та її обмеження в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / КНУ ім. Т.Г. Шевченко. – К., 2002. – 19 с.
144. Печников Г.А. Принцип презумпции невиновности на предварительном следствии: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) / Академия МВД СССР. – М., 1986. – 19 с.
145. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация / Под ред. Овчинского А.С. и Овчинского В.С. – М.: ИНФРА – М., 2000. – 367 с.
146. Специальная техника и информационная безопасность. Учебник / Под ред. В.И. Кирина. Том І. – М., 2000. – 784 с.
147. Стеценко Ю.В. Сучасний стан та можливі шляхи протидії суспільно небезпечним проявам свободи слова та інформації в Україні // Держава і право. – 2003. Випуск 22. – С. 534-541.
148. Стеценко Ю.В. Правові та криміналістичні проблеми щодо розголошення даних попереднього слідства // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції конференції “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності”, 20-21 травня 1999 р., Луганськ. Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спец. випуск. Ч. 3. Луганськ, 1999. – С. 81-84.
149. Стеценко Ю.В. Кримінально-правове забезпечення діяльності ОВС по виявленню злочинів з повідомлень ЗМІ в сучасних умовах // Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доп. наук.-практ. конф.: У 2-х ч. – Ч. І. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 209-210.
150. Стеценко Ю.В. Забезпечення інформаційної безпеки досудового слідства як умова подолання інформаційно-технічної протидії розслідуванню злочинів за сучасних умов // Україна: шляхами віків. Міжнародна наукова конференція присвячена 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького. Матеріали. Ч. І. Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. № 2 (15). – 2002. – С. 223-224.
151. Стеценко Ю.В. Можливості використання повідомлень засобів масової інформації при розслідуванні злочинів: минуле і сучасність // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 143-146.
152. Криміналістика: Підручник. / За ред. П.Д. Біленчука. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
153. Самыгин Л.Д. О сущности и содержании следственной тактики // Вестник Моск. Ун-та. Серия “Право”. – Вып. № 1 – М., 1989. – С. 70-74.
154. Коновалова В.Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. – Киев, 1973. – 123 с.
155. Грошевой Ю.М. Общественное мнение и решение суда. Конспект лекции. – Харьков: Харьковский юрид. инст., 1972. – 40 с.
156. Ноэль-Норман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания. – М., 1996. – 214 с.
157. Звернення колегії МВС України до всіх працівників органів і підрозділів внутрішніх справ // Міліція України. – 2001. № 6.
158. Наумкин Ю.В. Взаимодействие органов внутренних дел с учреждениями массовой информации в борьбе с преступностью. Учебное пособие. Ташкент, Ташкентская высшая школа МВД СССР, 1990. – 92 с.
159. Лавренюк С., Бень А. Убивство Гонгадзе приписують мертвим // Голос України. – 2001. 17 травня.
160. Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції: Монографія. – К.: НІСД, 1999. – 163 с.
161. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Московець В.І. Партнерські взаємовідносини між населенням і міліцією: Підручник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 352 с.
162. Взаимодействие милиции и населения: к итогам харьковского эксперимента. – Х.: Нац. ун-т внутр дел, 2003. – 288 с.
163. Телюк Г. “Гаряча лінія” завдасть жару харківським злочинцям // День. – 2002. 23 січня.
164. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії: Монографія. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.
165. Постанова Верховної Ради України від 26 грудня 2002 р. “Про підсумки розгляду звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, доповідей Голови Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України про стан боротьби з організованою злочинністю, а також доповіді Генерального прокурора України про стан прокурорського нагляду у сфері боротьби з організованою злочинністю” // Голос України. – 2003. 21 січня.
166. Потрібна реальна антикорупційна політика. Вступне слово Президента Леоніда Кучми на всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією та захисту прав людини // Урядовий кур’єр – 2004. 30 січня.
167. Сорокин К. Нечистая сила – третья // Робітнича газета. – 2002. 5 лютого.
168. Драголюк В. Недовго панував лейтенант // Україна молода. – 2002. 19 жовтня.
169. Карнозова Л., Максудов Р., Флямер М. Восстановительное правосудие: идеи и перспективы для России // Российская юстиция. – 2000. № 11. – С. 42-44.
170. Касьяненко М. Міліція й криміналітет будуть боротися один з одним в парламенті? // День. – 2002. 22 січня.
171. Квашис В. Преступность и правосудие: ответы на вызовы ХХІ века // Российская юстиция. – 2000. № 9. – С. 34-37.
172. Обершлик против Австрии // Российская юстиция. – 1999. № 3. – С. 56-58.
173. Иерсильд против Дании // Российская юстиция. – 1999. № 4. – С. 27-30.
174. Справа “Ромен і Шмідт проти Люксембургу” // Право України. – 2003. № 12. С. 129-130.
175. Денисенко В. ЗМІ відчувають “попит” // День. – 2002. 6 лютого.
176. Георгиев В. Война за право на профессию // Вечерние вести. – 2002. 6 декабря.
177. Стретович В. Закон і корупція: хто кого? // Голос України. – 2002. 22 жовтня.
178. Постанова Верховної Ради України від 16 січня 2003 р. “Про підсумки парламентських слухань “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні” // Голос України. – 2003. 31 січня.
179. Коханець Л. Корупція “роз’їдає” газетні сторінки і “точить” ефір // Голос України. – 2003. 6 березня.
180. Грищук Б. Камо грядеші, пані мас-медіа? // Літературна Україна. – 2005. – 31 березня.
181. Уголовный кодекс Украины: Научно-практ. комент. / Отв. ред.: В.И. Шакун, С.С. Яценко: 5-е изд., доп. – К.: А.С.К., 1999. – 1088 с.
182. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – К.: “Наукова думка”, 1995. – 456 с.
183. Рижов В. Східноєвропейський лабіринт: вихід доведеться шукати самим // День. – 2002. 3 липня.
184. Княжанський В. “Антикорупційний форум” – у стадії замовчування // День. – 2002. 19 січня.
185. Сіренко В. Час захищати правосуддя від сваволі суддів і влади // Голос України. – 2003. 4 лютого.
186. Погожев Ю. Информатизация повысит эффективность судопроизводства // Российская юстиция. 2000. № 7. – С. 15-16.
187. Андросюк В.Г. Психологія слідчої діяльності: Навчальний посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1994. – 106 с.
188. Закатов А.А. Криминалистическое учение о розыске: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук (12.00.09) / КГУ. – К., 1987. – 39 с.
189. Шепитько В.Ю. Теория криминалистической тактики: Монография. – Харьков: “Гриф”, 2002. – 349 с.
190. Белкин Р.С. Курс криминалистики. В 3 т. Т.2: Частные криминалистические теории. М.: Юристъ, 1997. – 463 с.
191. Зорин Г.А. Криминалистический риск: природа и методы оценки: Учеб. пособие. – Минск: БГУ им. В.И. Ленина, 1990. – 87 с.
192. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. – 656 с.
193. Правоохоронні органи // Права людини. Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи. – 2004. – 16-30 квітня. № 11 (339).
194. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2001. – 240 с.
195. Михайленко П.П. Громадські формування з охорони порядку і боротьба зі злочинністю: минуле і сьогодення // Міліція України. – 2001. № 3-6.
196. Степанов В.В. Выявление преступлений — начальный этап борьбы с преступностью // Проблемы оптимизации первоначального этапа расследования преступлений. Свердловск, 1988. – С. 25-32.
197. Ледащев В. А. Своевременное обнаружение преступления: понятие, методы и профилактическое значение // Правовые и организационные вопросы предварительного расследования. Высшая следственная школа МВД СССР, Вып. 17. Волгоград, 1977. – С. 19-24.
198. Васильев В.Л. Психологические аспекты раскрытия убийств, совершенных в условиях неочевидности // Проблемы раскрытия и раследования преступлений, совершенных в условиях неочевидности. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989. – С. 87-95.
199. Гущин А.Н., Колдин В.А., Лисоволенко В.В., Громов Н.А. Сущность и понятие оперативно-розыскной деятельности, её основные задачи // Следователь. – 2004. № 7 (75). – С. 50-55.
200. Степанов В.В. Выявление преступлений как элемент криминалистики // Проблемы программирования, организации и информационного обеспечения предварительного следствия: Межвузовский науч. сб. / Башк. ун-т. – Уфа, 1989. – С. 146-150.
201. Григорьев В.Н. Проблемы развития средств обнаружения признаков преступления // Пути совершенствования деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел: Сборник науч. трудов. – Ташкент, Ташк. высш. школа МВД СССР, 1987. – С. 40-52.
202. Розпочато службове розслідування справи псевдо-“Мулен Руж” // Голос України. – 2001. 6 березня.
203. Ксюхина Г., Сергиенко В. “На дурака не нужен нож!” // Сегодня. – 2003. 10 января.
204. Гуцалюк М. Кримінал у потаємних кутках мережі // Міліція України. – 2001. № 8.
205. Карпець О. Фашизм – психологічна проблема? // Дзеркало тижня. – 2002. 23 березня.
206. Григорьев В.Н. Обнаружение признаков преступления органами внутренних дел. Учебное пособие. Ташкент. высш. школа МВД СССР— Ташкент, 1986. – 88 с.
207. Бахін В.П., Кузьмічов В.