Любченко Володимир Іванович Початкова (досудова) форма обвинувачення, яка реалізується у досудовому розслідуванні: зміст, суб’єкти і порядок реалізації

Короткий опис

Любченко Володимир Іванович, завідувач Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл. проф. М.С.Бокаріуса Міністерства юстиції України. Назва дисертації: «Початкова (досудова) форма обвинувачення, яка реалізується у досудовому розслідуванні: зміст, суб’єкти і порядок реалізації». Шифр та назва спеціальності 12.00.09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Спецрада К 64.896.01 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ»

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СУДОВИХ
ЕКСПЕРТИЗ ІМ. ЗАСЛ. ПРОФ. М. С. БОКАРІУСА

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ЛЮБЧЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

УДК [343.121.4: 343.122]:343.1

ДИСЕРТАЦІЯ

ПОЧАТКОВА (ДОСУДОВА) ФОРМА ОБВИНУВАЧЕННЯ, ЯКА РЕАЛІЗУЄТЬСЯ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ: ЗМІСТ, СУБ’ЄКТИ І ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІЇ

12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність»

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.

В. І. Любченко

Науковий керівник —
Даньшин Максим Валерійович
доктор юридичних наук, професор Харків – 2019

ЗМІСТ

ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАВОВІ ОСНОВИ ОБВИНУВАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ 25
1.1 Сучасна модель українського кримінального провадження і обвинувачення як одна із його основоположних (загальнопроцесуальних, наскрізних) функцій 25
1.2 Історія виникнення і розвитку кримінальної процесуальної функції обвинувачення 41
1.3 Форма реалізації обвинувачення у стадії досудового розслідування 54 Висновки до розділу 1 71
РОЗДІЛ 2
ЗМІСТОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБВИНУВАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ У СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 74
2.1 Зміст обвинувальної діяльності у досудовому розслідуванні, її ціль, завдання та принципи 74
2.2 Учасники кримінального провадження, які складають сторону обвинувачення і реалізують обвинувальну функцію у досудовому розслідуванні в її початковій (досудовій) формі 89
2.3 Правове забезпечення кримінальної процесуальної функції обвинувачення на сучасному етапі розвитку держави 102
Висновки до розділу 2 119
РОЗДІЛ 3
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЧАТКОВОГО (ДОСУДОВОГО) ОБВИНУВАЧЕННЯ У ДОСУДОВОМУ
РОЗСЛІДУВАННІ 121
3.1 Процесуальна діяльність прокурора як ведучого учасника сторони обвинувачення у досудовому розслідуванні 121
3.2 Місце слідчого, керівника органу досудового розслідування та співробітника оперативного підрозділу в реалізації функції
обвинувачення в її першій (досудовій) формі 140
3.3 Роль учасників досудового розслідування, які відстоюють у ньому
свої власні інтереси, та їх представників на стороні обвинувачення 159
Висновки до розділу 3 170
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 178
ДОДАТКИ 208

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження. З прийняттям Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі – КПК України) кардинально змінився тип вітчизняного кримінального процесу – зі змішаного (континентального) він у повній мірі перетворився на змагальний, одним із невід’ємних елементів якого є виконання стороною обвинувачення основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції обвинувачення у двох її самостійних формах: початковій (досудовій) та кінцевій (судовій), які суттєво відрізняються одна від одної як за завданнями, так і за процесуальним порядком їх виконання.
Розкривши суть цих форм обвинувальної діяльності (п. 3 та 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), законодавець не надав їм самостійних процесуальних термінологічних визначень, обмежившись єдиним терміном
«обвинувачення» як для характеристики основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції обвинувачення, так і для характеристики її початкової (досудової) форми реалізації. Використання одного процесуального терміна в різних значеннях є неприйнятним для кримінального процесу, побудованого на чітко визначених законом спеціально-дозвільних нормах, бо суттєво ускладнює цей вид державно- правової діяльності. Крім того, КПК України не повністю врегульовує ще й порядок реалізації початкової (досудової) форми обвинувачення учасниками сторони обвинувачення, діючими у стадії досудового розслідування.
Безумовно, означені недоліки чинного КПК України відмічалися в наукових працях таких вітчизняних авторів як О. В. Капліна, Д. Ю. Кавун, Г. Р. Колеснік, Л. М. Лобойко, Н. В. Марчак, В. П. Корж, І. М. Попович, В. О. Попелюшко, І. В. Рогатюк, Р. С. Сафроняк, Д. В. Сімонович, Л. Д. Удалова, Г.С. Усатий та інші. Проте комплексного наукового

дослідження щодо надання початковій (досудовій) формі обвинувачення належного наукового термінологічного визначення та законодавчого врегулювання процесуального порядку реалізації цієї форми обвинувачення у стадії досудового розслідування, в Україні ще не проводилося. Вказані обставини вплинули на обрання теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до основних положень Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501; Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015; Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року № 1393-р; Плану дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 рр., схваленого Радою з питань судової реформи 17 березня 2015 року; Стратегії сталого розвитку «Україна 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015; Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016–2020 рр., затвердженої постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 03 березня 2016 року; Пріоритетних напрямків наукових досліджень Університету сучасних знань на 2017-2022 р.р. (протокол засідання Вченої ради Університету сучасних знань № 3 від 08 грудня 2016 року). Тему дисертації затверджено протоколом засідання вченої ради Університету сучасних знань № 5 від 17 червня 2015 року.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є надання наукового визначення початковій (досудовій) формі кримінального обвинувачення, що реалізується стороною обвинувачення у

стадії досудового розслідування, розкриття її змісту, цілі, завдань, принципів та кримінального процесуального порядку реалізації.
Для досягнення зазначеної мети, поставлено такі завдання:
 визначити сутність сучасного типу (моделі) українського кримінального процесу та його основоположні (загальнопроцесуальні, наскрізні) функції;
 розкрити історію виникнення і розвитку основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції обвинувачення;
 окреслити роль початкової (досудової) форми обвинувачення, що реалізується у стадії досудового розслідування;
 з’ясувати зміст обвинувальної діяльності у досудовому розслідуванні, її ціль, завдання та принципи;
 охарактеризувати правову базу обвинувальної діяльності та вказати на її недоліки;
 розкрити процесуальний порядок реалізації початкового обвинувачення у досудовому розслідуванні.
 запропонувати авторське наукове термінологічне визначення початкової (досудової) форми обвинувачення, що реалізується в стадії досудового розслідування;
 внести конкретні пропозиції щодо суб’єктного складу учасників сторони обвинувачення, які реалізують обвинувальну функцію у досудовому розслідуванні у її початковій (досудовій) формі;
 обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання процесуального порядку реалізації обвинувачення у його початковій (досудовій) формі.
Об’єкт дослідження — правовідносини, що виникають, розвиваються та припиняються під час виконання стороною обвинувачення у стадії досудового розслідування обвинувальної діяльності в її початковій (досудовій) формі.

Предмет дослідження — порушення обвинувачення і офіційне оформлення обвинувального акту як початкова форма реалізації функції обвинувачення у досудовому розслідуванні.
Методи дослідження. Мета і завдання дисертаційної роботи зумовили вибір відповідних загальнотеоретичних та спеціально-наукових методів пізнання. Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод (підрозділи 1.1, 2.1). За допомогою історико-правового методу досліджено історію виникнення та розвитку основновоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції обвинувачення (підрозділ 1.2). Формально-логічний метод використано для виявлення прогалин законодавчого регулювання процесуального порядку реалізації початкової (досудової) форми обвинувачення учасниками сторони обвинувачення, діючими у стадії досудового розслідування (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3). Метод структурно- функціонального аналізу використано з метою з’ясування структурних елементів, сутності і призначення основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції обвинувачення, а також процесуального статусу учасників сторони обвинувачення, які діють у досудовому розслідуванні під час виконання функції обвинувачення у її початковій (досудовій) формі (підрозділи 1.3, 2.2). Для визначення та поглиблення понятійного апарату застосовано логіко-семантичний метод (підрозділи 1.3, 2.1, 3.1). У дисертації використано й інші методи наукового пізнання, зокрема: моделювання; логіко-правовий; системного аналізу; статистичний. Зазначені методи використовувалися у взаємозв’язку, що сприяло повноті дослідження й обґрунтованості сформульованих наукових висновків і пропозицій.
Теоретичну базу дослідження становлять наукові праці у галузі філософії, соціології, управління, загальної теорії держави та права; кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, теорії

оперативно-розшукової діяльності та інших галузевих наук, у тому числі зарубіжних дослідників.
Нормативно-правовою основою дослідження є положення Конституції України, міжнародно-правових актів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України, Кримінальний процесуальний кодекс України, закони України та підзаконні акти, які стосуються реалізації функції обвинувачення у змагальному кримінальному процесі.
Емпіричну базу дослідження складають: зведені дані результатів анкетування 150-ти слідчих Національної поліції та 100-а прокурорів органів прокуратури Полтавської області, а також узагальнення, аналітичні та статистичні матеріали прокуратури Полтавської області, довідкові видання, рішення Європейського суду з прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першою в українській кримінальній процесуальній науці після набрання чинності КПК України 2012 року кваліфікаційною науково- дослідною працею, присвяченою комплексному дослідженню поняття, змісту та суб’єктного складу початкової (досудової) форми обвинувачення і процесуального порядку її реалізації у стадії досудового розслідування. У дисертації розкрито проблемні теоретичні, законодавчі та функціональні аспекти цього виду кримінальної процесуальної діяльності. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих як на активізацію наукових досліджень, так і на необхідність законодавчого врегулювання конкретних питань, обумовлених висновками дисертації.
До найбільш вагомих результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі:
вперше:
 надано наукове визначення початкової (досудової) форми обвинувачення, що реалізується стороною обвинувачення у стадії

досудового розслідування як «порушення обвинувачення та офіційне оформлення обвинувального акту»;
 сформульовано авторський варіант цілі, завдань і принципів обвинувальної діяльності у її початковій (досудовій) формі;
 визначено процесуальний механізм реалізації функції обвинувачення у її першій початковій (досудовій) формі і розкриті його основні складові елементи, які надають йому системного і динамічного характеру;
 обґрунтовано необхідність виключення із п. 1 ст. 131-1 Конституції України терміна «публічне обвинувачення» із заміною його терміном «державне обвинувачення», бо перший із них відображає лише народний, громадський порядок обвинувачення, а другий – правовий порядок реалізації державної функції обвинувачення, обумовленої одним із завдань, що стоять перед державою (протидія злочинності);
 окреслено вичерпний перелік учасників кримінального провадження, які в обов’язковому порядку мають входити до складу сторони обвинувачення, діючу у стадії досудового розслідування;
 запропоновано виключити зі статей КПК України положення, відповідно до якого слідчому судді надається право проводити судово- контрольні провадження з обов’язковою участю сторони захисту у повному складі та лише з одним представником сторони обвинувачення – прокурором, що ставить сторони в нерівне положення і руйнує сам принципи змагальності кримінального процесу.
Удосконалено:
 наукові висновки щодо недоцільності використання у КПК України терміна «обвинувачення» у різних значеннях: для визначення основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) функції обвинувачення; для визначення початкової (досудової) форми обвинувачення, що реалізується у стадії досудового розслідування;

 наукову позицію, відповідно до якої неприпустимо руйнувати груповий (багатосуб’єктний) склад сторони обвинувачення при переході кримінального провадження до його судових стадій, залишаючи прокурора наодинці з груповою стороною захисту і, підриваючи, тим самим, основи змагального процесу;
 наукові погляди щодо необхідності зміцнення процесуального статусу потерпілого, який відстоює свої невід’ємні (природні) права, порушені вчиненим щодо нього кримінальним правопорушенням як у стадії досудового розслідування, так і у кримінальному провадженні в цілому.
Набули подальшого розвитку:
 наявні позиції авторів щодо співвідношення кримінальних

процесуальних понять «доказування-пізнання» і «доказування-
обґрунтування»;
 наукові
погляди вчених-правознавців щодо
повноважень
прокурора як керівника сторони обвинувачення і як безпосереднього виконавця процесуальних дій обвинувального характеру;
 твердження про те, що початковим моментом реалізації функції обвинувачення є винесення прокурором чи слідчим за погодженням з прокурором письмового повідомлення особі про підозру.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони (висновки і пропозиції) можуть бути використані:
 у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень з питань початкової (досудової) форми обвинувачення, яка реалізується у досудовому розслідуванні;
 у законодавчій діяльності – для удосконалення кримінального процесуального законодавства України щодо реалізації обвинувачення у його початковій (досудовій) формі;
 у правозастосовній сфері як рекомендації щодо діяльності сторони обвинувачення у досудовому розслідуванні;

 у навчальному процесі – при вивченні курсу кримінального процесу та спецкурсів, під час підготовки підручників і науково- практичних посібників, розробки методичних рекомендацій.
Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані положення та висновки обґрунтовано на підставі власних досліджень. Для одержання наукових результатів автор проаналізував і критично осмислив низку нормативних джерел, наукових досліджень, слідчу практику, обґрунтував теоретичні положення і запропонував практичні рекомендації, спрямовані на реалізацію стороною обвинувачення початкової (досудової) форми обвинувачення у досудовому розслідуванні. Нові наукові результати отримані дисертантом особисто. У співавторстві опубліковані наукові тези
«Прокурор як керівник сторони обвинувачення. Мат. II Міжн. наук.-практ. конференції «Актуальні питання забезпечення публічного порядку та безпеки в сучасних умовах: вітчизняний та міжнародний досвід» (25 жовтня 2019 року). Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. С. 46–49», в яких дисертантом охарактеризовані сучасні окремі проблемні питання правового положення прокурора у досудовому розслідуванні (обсягом 0,2 д. а.). Дисертація є самостійним науковим дослідженням автора, у якій використано його багаторічний практичний досвід у системі установ Міністерства юстиції України.
Апробація матеріалів дисертації. Основні положення і висновки дисертації оприлюднено на міжнародних та всеукраїнських науково- практичних конференціях: «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2017 р.); «Сучасні правові системи світу в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Київ, 2018 р.); «Актуальні проблеми вдосконалення законодавства та правозастосування» (м. Запоріжжя, 2019 р.); «Актуальні питання забезпечення публічного порядку та безпеки в сучасних умовах: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Дніпро, 2019 р.).

Публікації. Основні теоретичні висновки й практичні рекомендації, що містяться у дисертації, відображено у 9 наукових публікаціях за темою дослідження: 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях (у тому числі одна в іноземному науковому виданні), а також 4 тезах доповідей і наукових повідомлень на наукових конференціях (одні опубліковані у співавторстві).
Структура та обсяг дисертації зумовлена метою, завданнями, предметом і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (307 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з них 161 сторінка основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації на підставі положень теорії кримінального процесу, чинного кримінального процесуального законодавства, міжнародних правових актів та прокурорсько-слідчої практики вирішено нове наукове завдання, пов’язане з визначенням початкової( досудової) форми обвинувачення, яка реалізується у стадії досудового розслідування, її змістом, суб’єктним складом сторони обвинувачення та процесуальним порядком реалізації.
Одержані наукові результати дали можливість сформулювати низку висновків і пропозицій, які мають теоретичне, законодавче і практичне значення. До основних із них віднесено такі:
1. Необхідно відмежувати найскладніший і найоб’ємніший вид вітчизняного судочинства, що іменується кримінальним, від цивільного суду, бо в Україні статусом спеціалізованих вже користуються суди, діяльність яких є в рази меншою за обсягом і простішою за складністю від кримінальної процесуальної. До таких судів відносяться суди адміністративної і господарської юрисдикції. Ненадання судам, які вирішують кримінальні справи, статусу спеціалізованих судів, обтяжує їхню діяльність цивільними справами, що вкрай негативно позначаються на результатах їхньої діяльності.
2. У зв’язку з відсутністю у КПК України 2012 року законодавчого визначення основоположної (загальнопроцесуальної, наскрізної) обвинувальної функції, надається її авторське визначення у такій формі
«основоположна кримінальна процесуальна функція обвинувачення – це один із визначальних і обов’язкових напрямків кримінального провадження, який представляє собою закріплену законом систему процесуальних дій і процесуальних рішень, що реалізуються стороною обвинувачення (прокурором та учасниками процесу, які мають з ними спільний інтерес) у двох процесуальних формах: початковій ( досудовій) та

кінечній (судовій) і спрямовані на викриття конкретної особи у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з подальшим доведенням її винуватості в суді».
3. У зв’язку з тим, що кримінальна процесуальна функція "судового розгляду" визначена ч. 3 ст. 22 КПК України, виконується судами усіх вищестоящих інстанцій, пропонується функцію судів першої інстанції, які безпосередньо вирішують кримінальні справи по суті, визначати функцію
«судового розгляду і вирішення справи по суті» з внесенням цього визначення до ч. 3 ст. 22 КПК України.
4. У законодавчому порядку слід визначити ціль і завдання та принципи обвинувальної діяльності у початковій (досудовій) формі її реалізації.
5. У зв’язку з відсутністю законодавчого визначення кримінального процесуального терміна «обвинувачення у стадії досудового розслідування», пропонується його авторське визначення у такій редакції:
«обвинувачення у стадії досудового розслідування — це початкова (досудова) форма реалізації основоположної (загальнопроцесуальної наскрізної) функції обвинувачення, що спрямована на викриття конкретної особи (осіб) у вчиненні конкретного кримінального правопорушення і підготовку матеріально-правових підстав для порушення обвинувачення та офіційного оформлення обвинувального акта», а це означає, що для характеристики початкової (досудової) форми обвинувачення необхідно використовувати термін «порушення обвинувачення і офіційне оформлення обвинувального акта».
6. У законодавчому порядку необхідно віднести потерпілого, цивільного позивача та їх представників до сторони обвинувачення кримінального провадження, бо без жертви двостороннього кримінально- правового конфлікту і цивільного позивача, найбільш зацікавлених у викритті та покаранні свого кривдника (підозрюваного, обвинуваченого),

діюча сьогодні сторона обвинувачення, сформована лише із владних суб’єктів (третіх осіб), не може вважатися повноцінною.
7. За відсутністю законодавчого визначення терміна «кримінальний процесуальний механізм реалізації кримінального обвинувачення» надаємо йому такого авторського визначення: «кримінальний процесуальний механізм реалізації кримінального обвинувачення — це унормований і упорядкований законом суб’єктний склад учасників кримінального провадження, які, діючи на груповій основі і в межах наданої їм компетенції, виконують основоположну процесуальну функцію обвинувачення в обох її формах — початковій (досудовій) та кінечній (судовій), а також комплекс наданих їм правових засобів (повноважень, форм і методів), необхідних для цілеспрямованої і ефективної діяльності в означеному (обвинувальному) напрямку». Ми вважаємо, що саме у такому визначені будуть відображені інституційний, правовий та процесуальний його аспекти.
8. Слід усунути суттєве протиріччя між термінами «публічне обвинувачення» (п. 1 ст. 131-1 Конституції України) і «державне обвинувачення» (п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК України), бо ці поняття не є ідентичними, рівнозначними. Перше з них відображає народне, громадське обвинувачення, а друге — процесуальну форму реалізації державної функції, яка витікає із завдань, що стоять перед державою, тому для використання терміна «публічне обвинувачення» у такій найгострішій сфері соціальної практики, як державна кримінальна процесуальна діяльність, не може бути місця.
9. Доцільно доповнити кримінальне провадження новою досудовою стадією під назвою «порушення обвинувачення». Ця стадія має слідувати за стадією «досудове розслідування».
10. Необхідно розробити і прийняти статусний слідчоустрійний Закон «Про досудове розслідування», бо функціонування органів досудового розслідування лише на основі кримінального процесуального

(процедурного) закону, яким є чинний КПК України 2012 року, не можна вважати повноцінним і ефективним. Це також не узгоджується і з вимогами п. 14 ст. 92 Конституції України.
11. Необхідно виправити допущену законодавцем України помилку, відповідно до якої слідчий суддя при розгляді скарг учасників процесу, чи клопотань слідчого, прокурора у судово-контрольних провадженнях, що відбуваються в умовах змагальності сторін, здійснює цю процедуру з обов’язковою участю всіх учасників сторони захисту і лише з участю єдиного представника групової сторони обвинувачення — прокурора (ст. 156, 172, 193 та ін. КПК України), що перетворює змагання сторін, побудованого на груповій основі, у юридичну фікцію. Ідеологічна основа чинного КПК України має бути збалансованою.
12. У законодавчому порядку слід визначити всі допоміжні (додаткові) кримінальні процесуальні функції, які виконуються прокурором у стадії досудового розслідування поряд з його основними функціями: наглядом за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням; обвинуваченням у формі порушення обвинувачення і офіційного оформлення обвинувального акту.
13. На теоретичному рівні доцільно дослідити публічно- правозахисний потенціал кримінальної процесуальної функції обвинувачення, яка виконується стороною обвинувачення у стадії досудового розслідування.