Літвінчук Ірина Сергіївна Методика розслідування зло­чинів, пов’язаних із умисним випуском на ринок Укра­їни небезпечної продукції

Короткий опис

Літвінчук Ірина Сергіївна, асистент кафедри журналістики Національного університету «0деська юридична академія»: «Методика розслідування зло­чинів, пов’язаних із умисним випуском на ринок Укра­їни небезпечної продукції» (12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; опера- тивно-розшукова діяльність). Спецрада К 35.052.23 у Національному університеті «Львівська політехніка»

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЛІТВІНЧУК ІРИНА СЕРГІЇВНА

УДК 343.9:343.102
ДИСЕРТАЦІЯ
МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ УМИСНИМ ВИПУСКОМ НА РИНОК УКРАЇНИ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ
12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, ре ' ‘ рів мають посилання на відповідне джерело

Науковий керівник
Гумін Олексій Михайлович, доктор юридичних наук, професор
Львів-2017

ЗМІСТ
ВСТУП 19
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 26
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНОГО ВИПУСКУ НА РИНОК УКРАЇНИ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ 27
1.1 Ґенеза науково-правової думки про «небезпечну продукцію» та відповідальність за її умисний випуск на ринок України 27
1.2 Криміналістична характеристика умисного випуску на ринок України небезпечної продукції 47
Висновки до розділу 1 80
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ УМИСНОГО ВИПУСКУ НА РИНОК УКРАЇНИ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ .... 84
2.1 Типові слідчі ситуації та слідчі версії початкового і наступного етапів розслідування 84
2.2 Планування і взаємодія слідчого з оперативними підрозділами
під час розслідування 108
Висновки до розділу 2 127
РОЗДІЛ 3 ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ УМИСНОГО ВИПУСКУ НА РИНОК УКРАЇНИ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ .... 129
3.1 Особливості тактики проведення невербальних слідчих (розшукових) дій 129
3.2 Особливості тактики проведення вербальних слідчих (розшукових) дій 155
3.3 Використання спеціальних знань під час розслідування 174
Висновки до розділу 3 195
ВИСНОВКИ 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 206
ДОДАТКИ 231
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Важливою складовою функціонування будь-якої держави є забезпечення її населення життєво необхідною якісною продукцією. Державна політика у цій сфері повинна ґрунтуватися на поєднанні інтересів держави, товаровиробників і споживачів продукції, що в кінцевому результаті може стати гарантом добробуту населення, сталого економічного розвитку, національної безпеки та формування конкурентного середовища. В Україні продовжуються реформаційні процеси, частина з яких безпосередньо пов’язана з намаганням забезпечити населення безпечною, якісною харчовою та нехарчовою продукцією. Основним пріоритетом при цьому виступають конституційні положення про те, що людина, її життя та здоров’я є найважливішими соціальними цінностями держави, а також потреба впровадження міжнародних стандартів якості. Суттєвий вплив на проблеми споживання якісної продукції мають глобалізація ринку, вступ України до Світової організації торгівлі, бажання приєднатися до Європейського Союзу та стати її повноправним членом.
Внесення у 2010 -2011 р.р. змін до Кримінального кодексу України, що стосуються встановлення відповідальності за умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції, прийняття у 2012 р. нового Кримінального процесуального кодексу України зумовили потребу критично проаналізувати та оцінити напрацювання науки криміналістики, привести їх у відповідність до нових вимог та положень.
Проблему забезпечення суспільства якісною продукцією досліджували представники економічної науки Т. І. Барановська, З. П. Борецька, О. Є. Єфімов, В. І. Клименко, П. Л. Леськів, Т. В. Маланчук, А. С. Тельнов та ін. З юридичної точки зору питання трактування якості продукції з’ясовували О. М. Готін, О. О. Дудоров, М. М. Кузьміна, Г. М. Курілов, Н. В. Наумчук, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк та А. М. Цюра. Значний внесок у розробку теоретико-прикладних засад криміналістичної методики, які були взяті за основу під час наукового пошуку, належить таким знаним ученим- криміналістам як Р. С. Бєлкін, О. Я. Баєв, В. П. Бахін, В. К. Весельський,
A. Ф. Волобуєв, І. В. Гора, В. А. Журавель, Є. П. Іщенко, В. П. Колмаков,
B. І. Комісаров, В. О. Коновалова, Г. А. Матусовський, М. О. Селіванов, М. В. Салтевський, В. В. Тіщенко, Ю. А. Чаплинська, В. Ю. Шепітько, М. П. Яблоков тощо. Разом із тим, методика розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції, за вчинення якого передбачена відповідальність у ст. 227 КК України, на науково-теоретичному рівні комплексно не досліджувалася, а сама проблема лише частково розглядалася у окремих наукових статтях.
Усе вищевикладене у своїй сукупності обумовлює актуальність окресленої проблематики, її наукову, теоретичну та практичну значущість та породжує необхідність проведення наукового дослідження із зазначеної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі кримінального права і процесу Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» у межах науково-дослідної роботи «Вдосконалення правового механізму захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах розбудови правової держави» (номер державної реєстрації 0112U001217) та «Шляхи вдосконалення правового механізму захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах розбудови правової держави» (номер державної реєстрації 0117U004015).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення конкретного наукового завдання з розроблення окремої криміналістичної методики розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції. Комплексність мети та її багатоплановість зумовили необхідність вирішення таких завдань:
- з’ясувати зміст поняття «небезпечна продукція» та узагальнити його розуміння у юридичній науці;
- розробити криміналістичну характеристики умисного випуску на ринок України небезпечної продукції та охарактеризувати її основні елементи;
- типізувати слідчі ситуації й слідчі версії початкового та наступного етапів розслідування такого виду злочинів;
- визначити особливості планування та взаємодії слідчих з оперативними підрозділами під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції;
- охарактеризувати особливості тактики проведення невербальних та вербальних слідчих (розшукових) дій, що проводяться слідчим, під час розслідування такого виду злочинів;
- розкрити особливості та значення використання спеціальних знань під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції;
- розробити пропозиції щодо удосконалення кримінального
процесуального законодавства, що регламентує порядок досудового
розслідування.
Об’єктом дослідження є специфічні суспільні відносини, що виникають під час розслідування злочинів у сфері господарської діяльності.
Предметом дослідження є окрема методика розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний та формально-логічні методи наукового пізнання соціально-правових явищ і загальнонаукові та спеціальні методи, що базуються на них. Це дозволило досліджувати проблему в єдності її соціального змісту та юридичної форми.
У ході написання роботи використовувався діалектичний метод, який дозволив скласти цілісне уявлення про становлення та організаційно-тактичне забезпечення розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції (підрозділи 1.1-1.2). Порівняльно-правовий та формально- юридичний методи застосовувалися при аналізі норм чинного кримінального процесуального законодавства України (підрозділ 1.1, під підрозділ 1.2).
Методи формальної логіки дозволили детально усвідомити сутність криміналістичної характеристики злочину, визначити її основні структурні елементи, а також висунути слідчі версії та окреслити тактичні завдання (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2). Системно-структурний метод застосовувався для визначення змісту слідчих ситуацій (підрозділ 2.1). Документальний та статистичний методи дозволили визначити прогалини як в організаційному, так і в тактичному забезпеченні проведення окремих слідчих (розшукових) дій (розділ 3). На основі синтезу сформульовані висновки і пропозиції за темою дослідження.
Правовою базою дослідження є Конституція України, закони України, Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України, нормативно- правові акти, що регламентують організацію й діяльність правоохоронних органів у сфері протидії злочинності у сфері господарської діяльності.
Емпіричну базу дослідження складають: результати узагальнення
анкетування 270 практичних працівників підрозділів досудового розслідування Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Київської та Одеської областей; статистичні дані за 2001-2016 рр., матеріали вивчення судової практики.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці криміналістиці монографічним, комплексним дослідженням окремої методики розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень, висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною та мають важливе теоретичне і практичне значення, зокрема: вперше:
- наведена криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з умисним випуском на ринок України небезпечної продукції. До основних її елементів віднесено предмет посягання, спосіб вчинення, місце і час, особу злочинця та сліди злочину. Це дозволяє накопичувати криміналістично значущу інформацію про вказаний злочин та в подальшому удосконалювати окрему криміналістичну методику;
- запропоновано алгоритм дій слідчого у різних ситуаціях, що виникають на початковому та наступних етапах розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції. Першим кроком у цьому алгоритмі є встановлення факту небезпечності продукції, її виробника та місць поширення. Наступні кроки розподілені на підкомплекси: 1) слідчі (розшукові) дії; 2) оперативно-розшукові заходи; 3) процесуальні рішення;
удосконалено:
- поняття «небезпечна продукція», «випуск та введення в обіг», «ринок Україні», «криміналістична характеристика», які сприяють правильному розумінню змісту досліджуваного злочину, пошуку доказової інформації, висуненню версій та вирішенню завдань розслідування;
- розуміння типових способів підготовки, безпосереднього вчинення та приховування злочинів;
- систему даних щодо матеріальних слідів, які характеризують слідову картину злочину;
- систему засобів криміналістичного забезпечення розслідування злочинів, що полягає у визначення тактичних завдань та поєднанні тактичних прийомів, що використовуються під час проведення слідчих (розшукових) дій;
набули подальшого розвитку:
- теоретичні положення щодо поняття слідчої ситуації та версії, їх значення для розслідування злочинів;
- положення щодо організації і тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій (огляду, обшуку, допиту, пред’явлення для впізнання), спрямованих на збирання та перевірку вже отриманої доказової інформації;
- форми та способи взаємодії слідчих та оперативних підрозділів під час розслідування злочинів.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані у:
- практичній діяльності - положення й висновки дисертації використовуються для формування фахової правосвідомості студентів
юридичних вузів, курсантів, працівників органів досудового розслідування Національної поліції України;
- науково-дослідній сфері - сформульовані та викладені теоретичні положення, узагальнення та рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для наук кримінально-процесуального права, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності. Вони в сукупності утворюють підґрунтя для подальшого удосконалення й розвитку методики розслідування окремих видів злочинів;
- освітньому процесі - при викладанні навчальних дисципліни «Криміналістика», «Кримінальний процес», «Методика розслідування окремих видів злочинів», а також при підготовці підручників, навчальних посібників, текстів лекцій і методичних матеріалів, проведенні семінарських і практичних занять з кримінального процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності.
Особистий внесок здобувача. Дослідження дисертантом виконано самостійно. Усі положення й висновки, що викладені в дисертації, складають її новизну та розроблені автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації в цілому та окремі її аспекти неодноразово доповідались та обговорювались на засіданні кафедри та міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародна науково-практична конференція «Цінність права як найефективнішого регулятора суспільних відносин» (м. Донецьк, 7-8 листопада 2014 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Права та обов’язки людини у сучасному світі» (м. Одеса, 14-15 листопада 2014 р.); Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Правове регулювання суспільства та проблеми юридичної техніки» (м. Івано-Франківськ, листопад-грудень 2014 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Вдосконалення правового механізму захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах реформування кримінального законодавства» (м. Львів, 28 жовтня 2016 р.).
Основні результати дисертації викладено у десяти наукових публікаціях, з яких 5 статей - у виданнях, що входять до переліку фахових, зокрема одна стаття - у міжнародному науковому виданні, чотири публікації - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій та одна стаття в інших виданнях України.
Структура та обсяг дисертації. Структурно дисертація складається з анотації, вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (274 найменування на 25 сторінках) і 4 додатків на 9 сторінках. Загальний обсяг дисертації 239 сторінок, у тому числі основного тексту 186 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання - сформовано методику розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них такі.
1. У процесі розвитку управління якістю продукції можна виокремити такі основні періоди: 1) індивідуальний контроль якості (до 1900 р.); 2) цеховий контроль якості (контроль майстра) (1900-1920 рр.); 3) приймальний
(інспекційний) контроль якості (1920-1940 рр.); 4) статистичний контроль якості (1940-1960 рр.); 5) забезпечення якості у процесі виробництва (1960-1980 рр.);
6) комплексне управління якістю продукції (1980-2000 рр.); 7) інтегровані системи якості продукції (з 2000 р. до наших часів). В економічно розвинених країнах світу зараз діє ряд систем швидкого обміну інформацією про якість продукції та попередження про її небезпечність для життя і здоров’я громадян, що надає можливість уникати або швидко усувати з ринку небезпечну продукцію.
В Україні лише у 2000-х рр. сформувалася основна законодавча база для забезпечення реформування національної системи технічного регулювання згідно з вимогами СОТ та ЄС. На сьогодні у законодавстві України передбачається цивільно-правова, адміністративна та кримінальна відповідальність за випуск на ринок небезпечної продукції. Сучасне трактування законодавцем такого виду злочину у ст. 227 КК України, що є основою для розробки криміналістичної методики, не позбавлене недоліків. Це призводить до того, що рівень кримінально-правового захисту прав споживачів залишається доволі низьким, а кількість розпочатих із цього приводу кримінальних проваджень незначним.
2. Криміналістичну характеристику умисного випуску на ринок України небезпечної продукції слід вважати видовою характеристикою та до основних її елементів доцільно віднести: 1) предмет посягання; 2) спосіб вчинення злочину у його широкому розумінні; 3) місце, час та обстановку вчинення злочину; 4) особу злочинця; 5) типову слідову картину злочину.
Небезпечна продукція - це продукція, яка не відповідає вимогам щодо безпечності продукції, встановленим нормативно-правовими актами. Такі вимоги визначаються окремо для кожного з видів продукції, що випускається в обіг на ринок України. Найперше, що потрібно зробити слідчому - пересвідчитися в тому, що виявлений об’єкт підпадає під визначення «продукція», а друге - встановити наявність хоча б одного з випадків, коли продукція вважається небезпечною: 1) вона не відповідає вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів стосовно відповідних видів продукції щодо її споживчих властивостей; 2) вона не відповідає обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів щодо її безпеки для життя і здоров’я людини, майна і довкілля; 3) з моменту збуту її споживачам виробником (продавцем) навмисно надано зовнішній вигляд та (або) окремих властивостей певного виду продукції, але яка не може бути ідентифікована як продукція, за яку вона видається; 4) під час її маркування порушено встановлені законодавством вимоги щодо мови маркування та (або) до змісту і повноти інформації, яка має при цьому повідомлятися; 5) строк придатності її до споживання або використання закінчився; 6) немає передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують якість та безпеку продукції. З криміналістичної точки зору буде доцільною класифікація небезпечної продукції за трьома критеріями: за місцем виготовлення, за місцем розповсюдження, харчову та нехарчову.
Типовими способами підготовки до вчинення злочину, передбаченого ст. 227 КК України, можуть бути: 1) пошук країни чи виробника, де можна купити продукцію; 2) вибір готової небезпечної продукції, яку можна буде розповсюджувати самому чи через постачальника; 3) закупівля необхідної сировини та обладнання для виготовлення небезпечної продукції; 4) пошук
місць, де небезпечна продукція буде виготовлятися (цехів) або зберігатися (складів); 5) пошук транспортних засобів для перевезення небезпечної продукції; 6) пошук при потребі співучасників, а також розповсюджувачів небезпечної продукції (точок збуту); 7) виготовлення необхідних документів, що свідчать про безпечність продукції та інформацію виробника. Безпосередніми способами вчинення злочину можуть бути: 1) імпорт
небезпечної продукції; 2) виготовлення (випуск) небезпечної продукції;
3) розповсюдження (постачання) небезпечної продукції. Типовими способами приховування можуть бути: 1) знищення самої небезпечної продукції;
2) знищення сировини, з якої вона виготовлялася; 3) знищення чи приховування устаткування (обладнання), на якому небезпечна продукція виготовлялася чи фасувалася (упаковувалася); 4) знищення документації, у якій вказувалося походження продукції чи фіксувалися пов’язаної з нею процеси господарської діяльності; 5) внесення змін у документи про результати перевірки продукції;
6) заява про те, що особа не знала про те, що продукція є небезпечною;
7) приховування транспортних засобів, якими відбувалося транспортування небезпечної продукції.
Аналіз змісту диспозиції ст. 227 КК України дає підстави виокремити в загальному три типових місця цього злочину: 1) митна територія України (має відношення до імпорту небезпечної продукції); 2) територія підприємства-виробника (має відношення до виготовлення небезпечної продукції); 3) територія ринку (має відношення до розповсюдження небезпечної продукції). Щодо часу, то найважливіше місце має строк (термін) придатності продукції, тобто, строк (термін) впродовж якого продукція є безпечною для споживання чи використання. Під час розслідування досліджуваного злочину слідчому необхідно обов’язково встановити: 1) час виготовлення небезпечної продукції; 2) час ввозу продукції на митну територію; 3) час встановлення щодо певної продукції стандартів, технічних вимог тощо; 4) час реалізації продукції споживачу.
З криміналістичної точки зору можна виділити дві групи, що підпадають під ознаки типової особи злочинця: 1) службова особа чи працівник суб’єкта господарської діяльності (юридичної особи), який є виробником продукції, представником виготовлювача продукції в Україні чи імпортером продукції;
2) підприємець (фізична особа), який здійснює відповідну господарську діяльність по імпорту, виготовленню чи розповсюдженню небезпечної продукції. У будь-якому випадку необхідно пам’ятати, що слідчому, який розслідує факт умисного випуску на ринок України небезпечної продукції, необхідно спочатку встановити виробника продукції, а вже відштовхуючись від цього - визначати особу, яка відповідає за її якість. Дещо простіша ситуація з підприємцями-фізичними особами, оскільки вони, реалізовуючи продукцію, несуть персональну відповідальність за її безпечність.
Типовими матеріальними слідами, що свідчать про вчинення злочину, передбаченого ст. 227 КК України, можуть бути: 1) сама небезпечна
продукція; 2) сировина, з якої вона виготовлялася; 3) устаткування (обладнання), на якому вона виготовлялася та пакувалася; 4) елементи упаковки чи маркування такої продукції; 5) документація (як на паперових, так і електронних носіях); 6) сліди пальців рук, взуття, транспортних засобів тощо. Про вчинення злочину можуть свідчити ідеальні сліди, тобто ті сліди, що залишилися в пам’яті людей, і ми можемо отримати їх шляхом проведення допиту особи (свідків, потерпілих, підозрюваних).
3. Основне інформаційне навантаження у побудові методики розслідування злочинів, пов’язаних із умисним випуском на ринок України небезпечної продукції, несуть типові слідчі ситуації, які взаємопов’язані між собою на початковому та наступному етапах розслідування. Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування доцільно згрупувати залежно від наявності та повноти: 1) інформації про подію злочину; 2) інформації про особу злочинця;
3) інформації про предмет посягання; 4) інформації про місце вчинення злочину; 5) інформації про зв’язок злочинів. Під час розслідування злочинів, пов’язаних із умисним випуском на ринок України небезпечної продукції, то узагальнення матеріалів практики дозволяє визначити наступні типові слідчі версії: 1) щодо виду події, інформація про яку зареєстрована в ЄРДР; 2) щодо особи злочинця;
3) щодо поширення негативних наслідків, спричинених небезпечною продукцією; 4) щодо походження небезпечної продукції.
Типові слідчі ситуації наступного етапу розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції визначає ряд елементів: 1) предмет злочинного посягання; 2) особа злочинця; 3) місце перебування цього злочинця;
4) ставлення злочинця до вчиненого; 5) зібрана доказова база. На наступному етапі розслідування слідчий висуває та перевіряє нові версії й займається перевіркою версій, висунутих на початковому етапі розслідування. Зазвичай відпрацьовуються такі версії: 1) про причетність до злочину інших осіб та їх роль; 2) про місцеперебування особи злочинця; 3) про джерело походження небезпечної продукції (вітчизняне, з-за кордону, виготовлене фізичною чи юридичною особою); 4) про місцезнаходження (місця зберігання) небезпечної продукції, а також обладнання для її виробництва; 5) про наявність інших фактів випуску небезпечної продукції в інших місцях та в інший час; 6) про причетність до вчинення злочину посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування; 7) про суму завданих збитків і кількість постраждалих осіб; 8) про суму коштів, отриманих від протиправної діяльності (реалізації небезпечної продукції) та їх місцезнаходження (конкретні банківські установи, фонди тощо); 9) про можливе місцезнаходження джерел доказової інформації (свідків, документів, продукції тощо).
4. Запорукою налагодження ефективної взаємодії між слідчим та оперативним підрозділом є наявність таких взаємопов’язаних компонентів:
1) узгоджене планування; 2) розподіл обов’язків між суб’єктами; 3) постановка перед суб’єктом чітких і конкретних задач; 4) своєчасний обмін інформацією;
5) контроль. Потреба в організації взаємодії обумовлюється інформаційними, тактичними та організаційними факторами. На сьогодні існує дві форми взаємодії між слідчим та оперативними підрозділами - нормативно-правова (процесуальна) та організаційно-тактична (непроцесуальна). Зміст ст. 40 КПК
України свідчить про те, що під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції слідчий є ініціатором налагодження взаємодії та по відношенню до оперативного підрозділу стає керуючим суб’єктом.
5. Для проведення огляду місця події, пов’язаного з умисним випуском на ринок України небезпечної продукції, слід обов’язково залучати відповідного спеціаліста (наприклад, ветеринарного чи санітарного інспектора), понятих та використовувати технічні засоби фіксації. Основними об’єктами такого огляду можуть виступати: 1) ділянка місцевості чи приміщення; 2) небезпечна
продукція чи сировина для її виготовлення; 3) устаткування для виготовлення продукції; 4) елементи упакування продукції (контейнери, тара); 5) засоби, якими продукція транспортувалася; 6) документи. Останні можна згрупувати наступним чином: 1) документи, що мають безпосереднє відношення до небезпечної продукції (сертифікат відповідності, сертифікат якості, ветеринарний дозвіл, карантинний дозвіл, державний реєстр або висновок санітарно-гігієнічної експертизи, маркування, інформація про продукт);
2) документи, що мають відношення до господарської діяльності суб’єкта, який випустив на ринок України небезпечну продукцію, та її руху (договір поставки, накладна, довіреність, журнал прийому та видачі тощо). Під час огляду та опису у протоколі самої небезпечної продукції та інших речей і документів слід особливу увагу звернути на наявність чи відсутність на них етикетки, маркування, інформації про дату виготовлення та кінцевий термін споживання. Під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції зазвичай об’єктами обшуку є торгівельні точки (супермаркети, магазини, малі архітектурні форми тощо) місця зберігання чи виробництва небезпечної продукції (склади, ангари, цехи, гаражі, житлові приміщення тощо). Що ж до предметів, що знаходяться в розшуку, то ними, у першу чергу, виступатиме сама небезпечна продукція, документація, а також обладнання, на якому вона виготовлялася чи пакувалася. До такого обшуку доцільно залучати спеціаліста в т.ч. кінолога з собакою. Для ефективного його проведення варто застосовувати такі тактичні прийоми: 1) аналіз ознак і властивостей об’єктів пошуку; 2) аналіз структури об’єкта, де буде проводитися обшук, обстановка окремих приміщень з метою виявлення місць приховування предметів пошуку;
3) висунення версій про можливе місцезнаходження об’єктів пошуку з урахуванням рис особистості людини, яка обшукується; 4) зіставлення виявлених об’єктів з ознаками тих, що шукаються; 5) аналіз обстановки місця обшуку з метою виявлення невідповідностей в окремих елементах обстановки, що вказують на обладнання у них тайників; 6) спостереження за поведінкою особи, яку обшукують.
Будь-яка допитувана особа відносно потрібної слідчим інформації під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції може перебувати у одному з таких станів: 1) особа володіє потрібною інформацією, може і бажає об’єктивно і повно передати її слідчому; 2) особа володіє потрібною інформацією, бажає об’єктивно і повно передати її слідчому, але мігла сприйняти її з ненавмисними викривленнями чи частково забула; 3) особа володіє потрібною інформацією, але навмисно приховує чи спотворює її; 4) особа володіє потрібною інформацією, але слідчий помилково вважає, що допитуваний навмисно її приховує. Під час проведення допиту слідчому доцільно використовувати такі тактичні прийоми: 1) спрямовані на позитивне оцінювання процесу спілкування зі слідчим з метою формування у особи позитивного враження про слідчого;
2) спрямовані на ініціацію інтересу до спілкування під час допиту та до його результатів; 3) спрямовані на уособлення особи в діалозі зі слідчим. Допит підозрюваного може відбуватися як в конфліктній, так і безконфліктній ситуаціях. У першому випадку доцільно у допитуваного спочатку з’ясувати питання загального характеру, вислухати та зафіксувати його версію події, а через деякий час провести додатковий допит. Також слідчому варто скористатися такими тактичними комбінаціями як «встановлення участі (причетності)» та «усвідомлення протиправності діяння».
6. З практичної точки зору найбільш доцільним під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції є виокремлення
процесуальної та непроцесуальної форм використання спеціальних знань. Призначення і проведення експертиз є одним із пріоритетних напрямів роботи слідчого, оскільки йому, в першу чергу, потрібно з’ясувати чи є конкретна продукція небезпечною. Усі судові експертизи, які може призначити слідчий під час розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції, вважаємо за доцільне умовно розділити на криміналістичні та спеціальні. Щодо криміналістичних, то тут, у першу чергу, потрібно назвати почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну експертизу та експертизу голограм. До спеціальних слід віднести товарознавчу, ветеринарно- санітарну експертизи та експертизу матеріалів, речовин і виробів.
7. Для підвищення ефективності розслідування умисного випуску на ринок України небезпечної продукції розроблено низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень у Кримінальний процесуальний кодекс України, а саме:
- положення ч. 1 ст. 224 КПК України викласти у наступній редакції: «Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Така особа допитується окремо, без присутності інших осіб, окрім тих випадків, коли відповідно до закону участь інших осіб є обов’язковою»;
- доповнити ст. 224 КПК України ч. 6-1 наступним змістом: «Особа, яка проводить допит, має право пред’являти допитуваній особі речі та документи, що були зібрані під час розслідування та стосуються обставин, які підлягають доказуванню»;
- положення ч. 1 ст. ст. 237 КПК України викласти у такій редакції: «З метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводить огляд місця події, місцевості, приміщення, речей та документів».