ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДОВОГО
КОНТРОЛЮ
1.1. Поняття і значення судового контролю 14
1.2. Види и межі судового контролю 23
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ
СУДОВОГО КОНТРОЛЮ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ
2.1. Сутність судового контролю за досудовим слідством 44
2.1.1. Історичний досвід застосування судового контролю
за досудовим слідством 44
2.1.2. Завдання і предмет судового контролю на стадіях досудового слідства 66
2.2. Судовий контроль за застосуванням заходів процесуального примусу, які суттєво обмежують права людини і основні свободи 76
2.3. Судовий контроль за затриманням та взяттям під варту осіб,
які вчинили злочин 81
2.4. Судовий контроль за законністю проведення окремих
слідчих дій 123
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОСКАРЖЕННЯ
В СУДІ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ ТА РІШЕНЬ ОРГАНУ ДІЗНАННЯ, СЛІДЧОГО І ПРОКУРОРА
3.1. Сутність інституту оскарження дій та рішень органу дізнання,
слідчого і прокурора 139
3.2. Процесуальний порядок розгляду судами скарг на дії і рішення органів дізнання, слідчого і прокурора 151
3.3. Проблеми оскарження судових рішень, які приймаються в процесі здійснення судового контролю у кримінальному судочинстві 158
ВИСНОВКИ 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 170
ВСТУП
Актуальність теми. Теоретична та практична актуальність проблеми судового контролю завжди привертала велику увагу як науковців, так і юристів-практиків. Ще в часи, коли Україна була складовою частиною Російської імперії, в середині 60-х років ХІХ століття було законодавчо проголошено і теоретично обґрунтовано концепцію судової влади, а судовий контроль — як функцію судової влади. На жаль, подальші події не дали можливості як слід розвити концепцію судового контролю.
За радянських часів інститут судового контролю зазнав певної еволюції. Відразу ж після Жовтневої революції нова влада принесла діяльність судів у жертву революційній доцільності. Формальної реабілітації деякі елементи судового контролю набули в рамках Конституції СРСР 1977 р., хоча фактично існував контроль з боку партійних та радянських органів. Офіційна ідеологія і юридична наука розглядали діяльність судів як інструмент здійснення політичного курсу, орієнтованого на побудову комуністичного суспільства. Відтак положення про судовий контроль за радянських часів здебільшого залишалося декларацією.
Нові перспективи та очікування змін щодо реального забезпечення в Україні належного судового контролю вперше з’являються лише наприкінці 80-х років ХХ століття, на хвилі процесів демократизації і гласності. На порядок денний були поставлені питання про поділ гілок влади в демократичному суспільстві. Судова влада мала б посісти в її рамках гідне місце цілком незалежної гілки влади поряд із законодавчою та виконавчою.
На сучасному етапі судовий контроль як одна з функцій судової влади є важливою умовою побудови правової держави в Україні. Проблема судового контролю привертає увагу міжнародного співтовариства. У цьому сенсі можна говорити про інтернаціоналізацію стандартів судового контролю. Тому виникає необхідність осмислення на теоретичному, правотворчому і правозастосовному рівнях міжнародних правових стандартів судового контролю.
Міжнародно-правові документи загального характеру [ст.10 Загальної декларації прав людини (1948 р.), ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.)] передбачають право кожного на справедливий судовий розгляд і неодмінно підкреслюють такі властивості судів, як незалежність, компетентність та безсторонність при здійсненні правосуддя і судового контролю. Усі державні та інші установи зобов’язані дотримуватися незалежності судів і поважати її. Законодавча та виконавча влади не можуть мати права приймати рішення, які скасовують попередні рішення суду.
Найважливішим кроком у державотворенні було прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, згідно з якою ніхто не може утримуватись під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановленому законом (ст. 29). Не допускається проникнення в житло або інше володіння особи не інакше як за вмотивованим рішенням судді (ст. 30). Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом (ст.31). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55). Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Актуальність теми дисертації обумовлюють також потреби конкретизації цих загальних за своїм змістом конституційних положень судового контролю у процесуальному законодавстві. Тому в розвиток Конституції Верховна Рада України 21 червня 2001 року прийняла Закон за № 2533-111, яким було внесено у чинний Кримінально-процесуальний кодекс України низку доповнень і змін, що суттєво розширило контрольні функції суду в процесі виконання судової влади. При цьому законодавством України були сприйняті основні міжнародні стандарти в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, що зробило ще більш актуальним теоретичний аналіз проблем, пов’язаних з судовим контролем.
Незважаючи на те що окремі питання судового контролю були предметом вивчення деяких вчених, комплексного наукового дослідження судового контролю в Україні не провадилося. Тому саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення юридичної природи, поняття, видів і змісту судового контролю як правового інституту, дослідження його меж у відповідності з міжнародними стандартами.
Усе викладене й визначає актуальність теми даної наукової праці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми "Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави" (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Ступінь наукової розробки тематики. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці українських та зарубіжних дослідників з проблем судового контролю.
Наукова розробка організаційно-правових і процесуальних аспектів судового контролю закладалася у Російській імперії, до складу якої тоді входила й Україна, такими вченими, як Є.В.Васьковський, Л.Є.Владимиров, С.І.Вікторський, Г.А.Джаншієв, С.І.Зарудний, В.Р.Завадський, О.Ф. Кістяківський, А.Ф.Коні, І.В.Михайловський, С.П.Мокринський, М.І. Муравйов, М.М.Розін, М.Д.Сергієвський, С.М.Тригубов, Д.Г.Тальберг, Л.Я.Таубер, Л.І.Фенін, І.Я.Фойницький та ін.
Вагомий внесок у розробку теорії судової охорони прав і законних інтересів людини у кримінальному судочинстві зробили процесуалісти колишнього СРСР та країн-членів СНД, у тому числі й України: С.А. Альперт, Д.М. Бакаєв, Ю.М. Грошевий, К.Ф. Гуценко, Т.Б. Вильчик, Л.М. Давиденко, В.С. Зеленецький, П.М. Каркач, В.М. Корнуков, Б.Н. Кожевников, В.В. Кривобок, М.В. Косюта, І.Є. Марочкин, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Ю.Є. Полянський, М.В. Руденко, В.М. Савицький, В.Л. Стефанюк, М.С. Строгович, В.Д. Финько, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, В.І. Шишкін та ін.
Проблеми судового контролю за дотриманням прав і законних інтересів учасників попереднього розслідування досліджували: С.М. Абрамян, О.Б. Абросімова, Б.Т. Безлепкин, В.Ф.Бойко, О.Д.Бойков, В.Д.Бринцев, Т.М.Добровольська, В.В. Долежан, Г.М. Дроздов, О.Т. Ізотова, В.В. Єршов, В.І. Клочков, М.М. Ковтун, Н.А. Колоколов, О.М. Ларін, В.М. Лебедєв, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, В.І. Маринів, В.І. Маршин, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Т.Г. Морщакова, Н.Г. Муратова, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, Н.В. Радутна, Р.Д. Рахунов, П.І. Репешко, В.И. Рохлин, О.В. Смирнов, Ю.І. Стецовський, А.Р. Туманянц, Г.П. Химичева, З.Т. Чеджемов, Н.М. Чепурнова, Л.В. Черечукіна, А.Г. Шило, та ін.
Судовий контроль у сучасних умовах став предметом дослідження юристів з далекого зарубіжжя: П. Арчера, А. Барака, У. Бернема, Д. Гом’єн, Е. Джинджера, Д. Карлена, Д. Кларка, Р. Коллінсона, Л. Зваака, Д. Мердока, Д. Мідорока, Р. Уолкера, Л. Уайнреба, Б. Футея, Р. Шарвена та ін. Вони справляють значний вплив на формування українського законодавства про судовий контроль і ефективність його здіснення.
Протягом 90-х років ХХ століття з’явилося кілька дисертаційних досліджень, присвячених судовому контролю (Н.Н. Ковтун, Н.А. Колоколов, А.Р. Туманянц, А.П. Фоков, Г.П. Химичева, З.Т. Чеджемов), які стали певним науковим внеском у розробку цієї проблеми. Проте час демократичних реформ, у рамках яких здійснюється й судово-правова реформа, викликає потребу в переосмисленні в методологічному аспекті зробленого, в пошуку оптимальних та адекватних для нашого суспільства моделей судового контролю.
Наведене свідчить про те, що проблеми, пов`язані з утвердженням інституту судового контролю, вимагають ретельного підходу з точки зору аналізу суспільно-політичних, історико-правових традицій країни, особливо в період судової реформи, яка нині здійснюється в Україні. Проте, на нашу думку, якщо загалом проблемі судового контролю за конституційністю законів у світовій та вітчизняній юридичній науці приділено певну увагу, то питання судового контролю у кримінальному процесі України досліджені недостатньо.
Цим і обумовлена актуальність даної роботи, в якій вперше за часи незалежності України здійснена спроба проаналізувати суть судового контролю як функції судової влади та його дію у кримінальному процесі України.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає в
комплексному аналізі судового контролю на досудовому слідстві, відокремленні судового контролю від прокурорського нагляду за застосуванням заходів процесуального примусу, визначенні основних шляхів удосконалення судового контролю як гарантії прав, свобод і законних інтересів людини в кримінальному судочинстві.
Досягнення поставленої мети здійснювалось шляхом вирішення таких завдань:
- розкриття внутрішнього зв’язку між судовим контролем і функцією правосуддя;
- визначення мети, завдань і предмета судового контролю на стадії досудового слідства;
- відокремлення судового контролю від прокурорського нагляду на стадії досудового слідства;
- визначення правових і організаційних основ судового контролю за застосуванням заходів процесуального примусу;
- визначення правових і організаційних основ діяльності суду щодо розгляду скарг на дії і рішення органів досудового слідства.
Об’єктом дослідження є еволюція і сучасний стан судового контролю у кримінальному судочинстві в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави.
Предметом дослідження є специфіка правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються в процесі здійснення судового контролю в кримінальному судочинстві, результати теоретичних розробок, норми чинного законодавства, які визначають зміст цієї діяльності, а також правові і організаційні основи їх реалізації.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного Суду України, апеляційних судів Донецької, Харківської, Луганської областей; б) результати узагальнення 1320 матеріалів, які були розглянуті судами у 2001-2004 роках, з практики забезпечення судового контролю; в) результати анкетування 722 суддів, із них 542 судді місцевих та 180 суддів апеляційних судів Донецької, Луганської, Одеської та Харківської областей.
Нормативну базу дослідження складають норми Конституції та законодавства України і зарубіжних держав, положення Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Ефективних процедур здійснення Основних принципів незалежності судових органів (1990 р.), а також практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України і Верховного Суду України.
Крім того, здобувач проаналізував нормативні акті часів формування української державності, законодавчі акти, прийняті під час судової реформи в Росії 1864 року, законодавство колишніх СРСР та УРСР.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання нормативного регулювання та практики здійснення судового контролю у кримінальному судочинстві. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний, статистичний методи, метод аналогії і моделювання та інші методи.
Одне з основних місць у дисертації посідає системно-структурний аналіз, який дав можливість проаналізувати зв’язок та співвідношення судового контролю з правосуддям та прокурорським наглядом, визначити поняття і зміст судового контролю, та дослідити предмет, види і межі судового контролю, особливості його реалізації в кримінальному процесі України.
Використання історичного і порівняльно-правового методів дало змогу простежити в історичному аспекті становлення та еволюцію інституту судового контролю в законодавстві, юридичній доктрині і практиці нашої країни та зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи щодо розуміння сутності і значення досліджуваного правового явища.
Метод функціонального аналізу дав змогу подати судовий контроль як поліфункціональну систему, пов’язану з різноманітними судоустрійними та процесуально-правовими проблемами, висвітлити її різнопланове значення і роль у здійсненні кримінального судочинства.
Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і удосконалення чинних правових норм з урахуванням природи, мети і завдань судового контролю у суспільстві.
Соціологічний метод використовувався при вивченні правозастосовної практики, контент-аналізу справ, розглянутих в інших країнах, а також при анкетуванні професійних суддів щодо проблем судового контролю в Україні.
У роботі всі методи використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, коректність, переконливість і достовірність наукових результатів.
У ході дисертаційного дослідження автор використав відповідні концептуальні положення, розроблені в загальній теорії держави і права, теорії кримінального права, кримінального процесу та судоустрою.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці на монографічному рівні на основі Конституції і законів України, міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини і судочинства, законодавства зарубіжних держав, правозастосовної практики комплексно досліджено питання становлення, сучасного стану та перспектив правового регулювання судового контролю, його предмета, видів і меж у кримінальному процесі України.
Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:
- вперше у вітчизняної науці на підставі історико-правового аналізу діяльності суду зроблено висновок про те, що судовий контроль є іманентною функцією суду, змістом якої є захист прав осіб і основних свобод шляхом перевірки застосування заходів кримінально-процесуального примусу, пов’язаних з обмеженням цих прав;
- обґрунтовано, що за своєю природою судовий контроль є юрисдикційною діяльністю суду, спрямованою на вирішення правових конфліктів, котрі виникають між державою, представниками якої є органи досудового слідства, та учасниками кримінально-процесуальної діяльності;
- проаналізовано основні сучасні світові моделі судового контролю та запропоновано умови становлення і подальшого розвитку вітчизняної моделі судового контролю у кримінальному процесі;
- визначено види, завдання, предмет і межі судового контролю на стадіях досудового слідства, проаналізовано співвідношення судового контролю і прокурорського нагляду. Прокурор є учасником досудового слідства, виконує при цьому функцію обвинувачення. Суд при здійсненні контролю в процесі досудового слідства виконує функцію захисту прав людини та основних свобод;
- зроблено висновок про те, що для здійснення функції захисту прав і законних інтересів учасників слідства чинне кримінально-процесуальне законодавство наділяє суд двома видами повноважень: а) правом приймати рішення про застосування до обвинувачених (підозрюваних) заходів процесуального примусу та б) правом розглядати скарги на дії та рішення органу дізнання, слідчого та прокурора;
- проаналізовано правові та організаційні підстави прийняття судових рішень про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також звернення слідчого до суду з поданням про застосування цього запобіжного заходу. Зроблено висновок, що рішення про застосування запобіжного заходу може бути прийняте судом лише з додержанням процедури судового засідання;
- обґрунтовано висновок, згідно з яким відмова прокурора підтримувати подання слідчого про застосування до обвинуваченого конкретного заходу процесуального примусу перешкоджає розгляду судом цієї постанови. Незгода з прокурором дає слідчому право оскаржити відмову прокурора вищестоящому прокурору;
- наведено додаткові аргументи на користь того, що конституційне право кожного на судове оскарження дій та рішень органів дізнання, слідчого і прокурора є найбільш дієвим та ефективним засобом захисту прав і законних інтересів учасників досудового слідства, що потребує збалансованого підходу до поділу компетенції між судом і прокурором у сфері вирішення скарг на дії та рішення органів досудового слідства;
- обґрунтовано висновок, згідно з яким на стадії досудового слідства повинні розглядатися судом скарги на дії та рішення органів дізнання, слідчого і прокурора лише в двох випадках:
а) якщо це прямо передбачено чинним кримінально-процесуальним законодавством України;
б) якщо дії та рішення посадових осіб, які здійснюють досудове слідство, можуть припинити доступ зацікавлених осіб до правосуддя;
- сформульовано конкретні пропозиції з удосконалення практики апеляційного оскарження рішень, які приймаються судами в процесі здійснення функції судового контролю за досудовим слідством.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на подальший розвиток теорії судової влади та кримінального процесу, вдосконалення законодавства, що регламентує процедуру судового контролю, та правовідносин, які виникають при здійсненні судового контролю.
Висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:
а) у науково-дослідницьких цілях — для подальшої розробки наукових основ судового контролю, а також науково обґрунтованої системи його організації і здійснення;
в) у нормотворчій діяльності — для вдосконалення організації та правової регламентації судового контролю, оптимізації законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та Кримінально-процесуального кодексу України;
б) у правозастосовній діяльності — для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регламентує гарантує здійснення судового контролю;
г) у навчальному процесі — для вивчення в юридичних вищих нав-чальних закладах дисциплін “Кримінальний процес", "Організація судової влади", “Організація судових та правоохоронних органів”, “Порівняльне кри¬мінально-процесуальне право”, у науково-дослідницькій роботі та у підви¬щенні кваліфікації суддів, прокурорсько-слідчих працівників і адвокатів, а також для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій з проблем судового контролю.
Апробація результатів дисертації. Роботу виконано на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, де проведено її обговорення та рецензування. Основні положення дисертації були апробовані у наукових статтях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науково-практичній конференції "Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи" (18-19 квітня 2002 р., м. Харків) та Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми кримінального судочинства України" (21 листопада 2003 р., м. Донецьк) тощо, а також обговорювались на засіданнях кафедри і використовувалися автором у практичній діяльності як судді і голови апеляційного суду, під час виступів перед суддями на семінарах з проблем здійснення судового контролю.
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових статей, з яких 4 — у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура роботи. Композиційна побудова дисертаційної роботи обумовлена дослідницькими завданнями та необхідністю логічного й послідовного викладення матеріалу. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації — 191 сторінка, обсяг основного тексту — 169 сторінок. Список літератури містить 230 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. Контроль за досудовим слідством — найважливіша функція суду. У радянському кримінальному процесі він мав наступний характер та здійснювався тоді, коли суд, вирішуючи питання про можливість розгляду кримінальної справи в судовому засіданні, відповідно до вимог закону, зобов'язаний був з'ясувати низку питань, що характеризують якість слідства і законність дій органів, що здійснюють досудове слідство. На початку 90-х років минулого сторіччя поряд з наступним виник і став розвиватися попереджувальний контроль суду за досудовим слідством, що дозволяє суду вчасно реагувати на порушення закону, котрі ущемляють права і свободи людини на досудовому слідстві.
2. Становлення і розвиток інституту судового контролю на стадії досудового слідства пов'язані з проведенням в Україні судово-правової реформи, важливим завданням якої є ствердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини.
3. Судовий слідчий за законодавством Російській імперії у склад якої входила Україна мав процесуальну самостійність і незалежність, але за його діями і рішеннями існував прокурорський нагляд та судовий контроль. Обвинуваченому була надана можливість оскарження до суду будь-якої слідчої дії, у тому числі і застосування запобіжного заходу.
4. У Російській імперії суд контролював досудове слідство у трьох правових формах: шляхом розгляду судом скарг на дії слідчого; вирішення судом спорів між слідчим і прокурором; прийняття судом рішень з окремих питань попереднього слідства.
5. Завданням сучасного судового контролю за досудовим слідством є захист прав і свобод людини, залученої до кримінального судочинства. Будь-яке розширювальне тлумачення призначення судового контролю на стадіях досудового слідства призведе до змішування компетенції суду і прокурора.
6. Судовий контроль за діями та рішеннями органів слідства, має бути ефективним і доступним, а не просто теоретичним чи ілюзорним.
7. За своєю правовою природою судовий контроль за досудовим слідством має ознаки правосуддя, оскільки питання, що перевіряються судом при здійсненні контрольної функції, за своєю сутністю є "спором" між учасниками досудового слідства, котрий вирішується в судовому засіданні.
8. Судовий контроль і прокурорський нагляд є дві самостійні форми державної діяльності з властивими їм завданнями, методами і засобами. Однак, судовий контроль за досудовим слідством є більш ефективним, ніж прокурорський нагляд, оскільки статус прокурора за українським законодавством та його участь у досудовому провадженні не надають достатньої гарантії для незалежного та безстороннього розгляду скарги учасників процесу. Положення українського законодавства, що прокурор, крім виконання функції обвинувачення, ще й охороняє права і законні інтереси учасників процесу, не можуть розглядатися як підтвердження його статусу незалежного та безстороннього суб’єкта.
9. Проблему забезпечення прав особи на досудовому слідстві не можна вирішити шляхом заміни прокурорського нагляду на судовий контроль. Обумовлено це тим, що судовий контроль фактично не може охопити всю діяльність органів досудового слідства, пов'язану із застосуванням примусових заходів. Тому слід забезпечити ефективність судового контролю і прокурорського нагляду, поставивши при цьому під судовий контроль і сам прокурорський нагляд.
10. Предметом судового контролю є правовідносини між учасниками досудового слідства, що пов’язані з обмеженням прав і свобод особи й інших порушень їхніх законних інтересів на стадії досудового слідства.
11. Судовий контроль здійснюється в двох процесуальних формах: 1) ухвалення рішення про застосування до обвинуваченого (підозрюваного) примусових заходів; 2) розгляду скарг учасників досудового слідства на дії і рішення органу дізнання, слідчого і прокурора.
12. Запропоновано вдосконалити процедуру обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за рішенням суду (ст. 1652 КПК України), зокрема, процесуальну форму розгляду судом подання слідчого про обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; процесуальний статус прокурора, обвинуваченого (підозрюваного) й інших учасників судового засідання; коло питань, що підлягають обов'язковому дослідженню в суді; вимоги, що висуваються до постанови суду про обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
13. Підтверджується необхідність судового контролю за продовженням строків досудового слідства, предметом якого є перевірка й оцінка судом доводів слідчого про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою.
14. Аналізується розходження двох процесуальних інститутів обмеження свободи — затримання й взяття під варту обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні злочину за такими критеріями: 1) затримання як примусовий захід застосовується до особи, підозрюваної в учиненні злочину, з метою з'ясування її причетності до цього злочину і вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 2) затримання особи, підозрюваної в учиненні злочину, не може тривати більше сімдесяти двох годин; 3) затримання особи, підозрюваної в учиненні злочину, провадиться відповідним органом самостійно, хоча знаходиться в сфері прокурорського нагляду і судового контролю.
15. Розглядаються форми і методи прокурорського нагляду і судового контролю за законністю затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, а також умови, при яких суд має право продовжити строк тримання особи під вартою. Робиться висновок, що згода прокурора на продовження строку тримання обвинуваченого під вартою має обов'язковий характер, і якщо прокурор, який бере участь у судовому засіданні, відмовиться підтримати подання слідчого з цього питання, то суд повинен винести постанову про відмову в продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою. Інше рішення суду в такій ситуації було б невірним, оскільки суду довелося б взяти на себе функцію обвинувачення, невластиву судовій владі.
Не згодний з таким рішенням вищестоящий прокурор не вправі повторно звернутися до суду із поданням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
16. Досліджуються проблеми провадження обшуку, виїмки, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку як слідчих дій, пов’язаних з істотним обмеженням конституційних прав людини на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, і робиться висновок про те, що допустимими в демократичному суспільстві вони можуть бути лише при ефективному судовому контролі.
17. Розкриваються сутність і значення інституту оскарження рішень у кримінальному судочинстві як конституційного принципу і пропонується вдосконалювати процесуальну форму звернення до суду і розгляду судом скарг на дії і рішення органу дізнання, слідчого і прокурора. Робиться висновок, що скарга на дію і рішення органу, що здійснює досудове слідство, може бути подана в суд будь-яким учасником кримінального судочинства, в тому числі й особами, що не беруть участі в справі, якщо порушуються їхні права і законні інтереси. Зазначається, що розгляд скарги здійснюється в ревізійному порядку. Суд не пов'язаний з доводами, наведеними в скарзі, і зобов'язаний всебічно перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваної дії чи рішення. У разі виявлення судом при перевірці правомірності дій і рішень органу дізнання, слідчого, прокурора порушень закону, що ущемляють права учасників процесу, він виносить про цьому окрему постанову (ухвалу) на адресу прокурора, що здійснює нагляд за проведенням розслідування. Пропонується процедура розгляду таких скарг (підсудність, процесуальна форма розгляду, склад учасників, їхні права, види рішень, що виносяться судом, порядок їхнього оскарження).
18. Аналізується апеляційна процедура оскарження рішень, винесених місцевими судами в процесі здійснення ними функції контролю за досудовим слідством, і сформульовані пропозиції щодо їх удосконалення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

НОРМАТИВНІ АКТИ
Міжнародно-правові акти
1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: ІнЮре, 1992. – С. 18–24.
2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: ІнЮре, 1992. – С. 36–62.
3. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – С.202–205.
4. Європейська хартія про статус суддів // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №4. – С. 2–9.
5. Рекомендація № R (94) 12 Комітету Міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Кримінально–процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.
Закони, підзаконні та інші нормативно-правові акти України
6. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. – 1996. – № 128. – 13 лип.
7. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793; 1993. –№22. – Ст.229, №50. – Ст.747; 1995. – №11. – Ст.71; 1995. – №34. – Ст.268; 2001. – №9. – Ст.38, №44. – Ст.233; 2002. – №17. – Ст. 117, №17. – Ст.125; 2003. – №29. – Ст.233, №30. – Ст. 247, №32. – Ст. 1690.
8. Закон України “Про оперативно–розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22. – Ст.303, №39. – Ст.572; 1993. – №11. – Ст.83; 1994. – №11. – Ст.52; 1998. – №26. – Ст.149; 1999. – №4. – Ст.35; 2000. – №10. – Ст.79; 2001. – №10. – Ст.44; 2001. – №14. – Ст. 72; 2002. – №33. – Ст.236; 2003. – №27. – Ст.209, №29. – Ст. 236, №30. Ст.247; Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст.1434; №32. – Ст.1690.
9. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17 липня 1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. –Ст.263; 1999. – №22–23. – Ст.197.
10. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №27–28. – Ст. 180.
11. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. – К.: Атіка, 2001. – 160 с.
12. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. //. – К.: ІнЮре. – 2004. – 270 с.
13. Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. // Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 496 с.
14. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 24 квітня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
15. Постанова Верховної Ради України “Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства” від 22 вересня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 33. – Ст.258.
Історичні нормативні джерела
16. Права, по которым судится малороссийский народ / Под ред. А. Кистяковского. – Киев: Типогр. И.Завадзского, 1879. – 841 с.
17. Права, за якими судиться малоросійський народ / Під ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Право, 1997.– С. 80.
18. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. / Під ред. О.Прицяка. – К.: Веселка, 1994. – 77 с.
19. Судебные уставы. 20 ноября 1864 г. – 2-е доп. изд. – СПб., 1867.- 690 с.
20. Судебные уставы 20 ноября 1864 г. за пятьдесят лет. – СПб., 1914. – Т.2. – 831 с.
21. Третій Універсал Центральної Ради від 20 листопада 1917 р. // Україна в XX столітті: Зб. док. і мат. (1900–1939) / Упор.: А.Г. Слюсаренко, А.О. Буравченков, Н.І. Миронець та ін. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 106.
22. Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. // Невідомі конституції України. – К.: ІнЮре, 1992. – С. 24–32.
23. Закон України “Про тимчасовий державний устрій України” // Конституційні акти України 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: ІнЮре, 1992. – С.82–85.
24. Декрет о суде № 1 // СУ РСФСР. – 1917. – № 4. – Ст. 50.
25. Декрет о суде № 2 // СУ РСФСР. – 1918. – № 26 – Ст. 347.
26. Декрет РНК УРСР “Про суд” від 14 лютого 1919 р. // ЗУ УРСР. –1919. – № 14. – Ст. 154.
27. Положение о прокурорском надзоре, утвержденное Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом 28 июня 1922 г. // СУ УССР. – 1922. – № 28. – Ст. 440.
28. Положение о Народном Комиссариате юстиции СССР // Советская юстиция. – 1937. – № 11. – С.1 – 8

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
29. Абашмадзе В. В. Учение о разделении государственной власти и его критика. – Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та. – 1972. – 256 с.
30. Алексеев А.С. Русское государственное право. – Изд.4-е. – М.: Типограф. Уткина, 1897. – 358 с.
31. Алексеев Н.С., Даев В. Г., Кокорев Л. Д. Очерк развития науки уголовного процесса. – Воронеж: Наука, 1980. - 205 с.
32. Алексеева Л.Б. Практика применения ст. 6 Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод Европейским Судом по нравам человека. Пра¬во на справедливое правосудие и доступ к механизмам судебной зашиты. – М.: Юристъ, 2000. – 124 с.
33. Аристотель. Политика // Сочинения. В 4 т. – Т. 4. - М.: Политиздат, 1983. –514 с.
34. Ахпанов А.Н. Проблемы уголовно-процессуального принуждения в стадии предварительного расследования: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. / Моск. гос. ун-т. – М., 1997. – 50 с.
35. Бабенко А., Яблоков В. Судебный контроль за предварительным расследованием необходимо расширить // Российская юстиция. – 2000. – № 6. – С.2–3.
36. Бакаев Д.М. Надзор прокурора района за расследованием уголовных дел.– М.: Юрид. лит., 1979.– 250 с.
37. Бакаев Д.М., Балашов А.Н. Прокурорский надзор за законностью задержания подозреваемых и ареста обвиняемых. Уч. пособ. – Харьков: Основа, 1980. – 182 с.
38. Бакаев Д.М., Цымбалистенко И.Ф. Сущность, задачи, формы и методы прокурорского надзора за соблюдением законов органами дознания I досудебного следствия // Уч. пособ. – Харьков: ИПК, 1997. – 92 с.
39. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право України. – 1995. – №8. – С. 37–42.
40. Барнашов А.М. Теория разделения властей: становле¬ние, развитие, применение. – Томск: Изд-во Томск. гос. ун-та. – 1988.– 186 с.
41. Белоусов А.Е. Вопросы теории и практики применения мер уголовно-процессуального пресечения по законодательству РФ: Автореф. дис. ... канд. юрид.наук: 12.00.09 / Ижевск. гос. ун-т.– Ижевск, 1995.- 19 с.
42. Белоусенко В.Г., Грошевой Ю.М., Дубинский А.Я. и др. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. – Научно–практический комментарий. – К: Наук. думка, 1984. – 356 с.
43. Бойко В.Ф. 75 років Верховному Суду України: сьогодення на тлі історії // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №1(3). – С.2–10.
44. Бойков А.Д. Третья власть в России. Очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990-1996 гг. – М.: Юрид. лит., 1997. – 224 с.
45. Брынцев В.Д. Судебная власть и прокурорский надзор // Закон Украины "О прокуратуре": Теория и практика его применения. – Харьков: Консум, 1992. – С. 65–67.
46. Брынцев В.Д. Досудебное следствие: "судебный следователь" или "следственный судья" // Право України. – 1997. – № 7. – С. 5–10.
47. Брынцев В.Д. Судебная власть. Правосудие: пути реформирования в Украине. – Харьков: Ксилон, 1998.– 132 с.
48. Брынцев В.Д. Система досудебного следствия // Мозаика “Великой” судебно-правовой реформы Украины (видение судьи, или взгляд изнутри). – Харьков: Фолио, 2001. – С. 108–120.
49. Булатов Б.Б., Николюк В.В. Меры уголовно-процессуального принуждения - М.: БЕК, 2003. – 202 с.
50. Бутов В.Н. Уголовное судопроиз¬водство Австрийской Республики: опыт, проблемы организации и деятельности: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. / Моск.гос.ун. – М., 1995. – 40 с.
51. Буцковский Н. Очерки судебных порядков по уставам 1864 года. – СПб.: Типогр. Уткина, 1874. – 202 с.
52. Быкова Е.В. Судебный контроль за предварительным расследованием во Франции: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Моск. гос. ун-т. – М., 1996. – 21 с.
53. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов н/Д: Фенікс, 1995. – 602 с.
54. Викторский С.И. Русский уголовный процесс.- М.: Юристъ, 1997.- 525 с.
55. Вільчик Т.Е. Забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин кримінальної справи засобами прокурорського нагляду: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10 / НЮАУ ім. Я. Мудрого.– X., 1993. – 21 с.
56. Выдря М. Уголовно-процессуальные гарантии в суде. – Краснодар: Право, 1980. – 158 с.
57. Галузо В. Н. Судебный контроль за законностью и обоснованностью содержания под стражей подозреваемых и обвиняемых на стадии предварительного расследо¬вания: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Моск.гос.ун-т. – М., 1995. – 25 с.
58. Гринюк В.О. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону у кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд..юрид.наук: 12.00.09. / Киїів.держ. ун-т. – К., 2004.– 16 с.
59. Громов В. Классовое начало в сфере применения мер пресечения // Еженедельник советской юстиции.– 1924. – № 17. – С. 390–402.
60. Грошевой Ю. Конституція України і деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії // Вісник Академії правових наук України. – 1990. – № 4. – С. 120-132.
61. Грошевой Ю.М. Основні положення кримінально-процесуальної теорії // Кримінальний процес України / За ред. Ю.М.Грошевого та В.М. Хотенця. – Х.: Право, 2000. – С. 10–40.
62. Грошевой Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність. // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2(33) – 3(34). – С. 686–697.
63. Гуляев А.П. Правоохранительная деятельность (понятие, виды, субъекты). Лекции.- М.: БЕК, 1999. – 62 с.
64. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы: Учебник для студен¬тов юридических вузов и факультетов / Под ред. К. Ф. Гуценко. – Изд.4-е, перераб.и доп. – М.: Зерцало, 1998. – 398 с.
65. Давиденко Л.М. Місце і роль прокуратури у механізмі державної влади // Правова система України: Теорія і практика. – К.: ІнЮре, 1993. – С. 379–390.
66. Давиденко Л.М. Прокуратура України: якою повинна бути? // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 70–82.
67. Давыденко Л.М.Проблемы предупреждения преступности органами прокуратуры. – Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08./ НЮАУ ім. Я. Мудрого.–Х., 1993.– 393 с.
68. Давыденко Л.М. Прокурор на предварительном следствии: блюститель закона или обвинитель // Весы Фемиды. – 2000.– № 3 (15).– С. 45 -60.
69. Давыденко Л.М., Каркач П.М., Кондратьев А.В. Некоторые вопросы теории и практики применения меры пресечения в виде заключения под стражу // Судова реформа: Проблеми; перспективи: Мат. наук.-практ. конф. 18-19 квітня 2002 р. – Київ–Харків: Право, 2002. – С. 221–224.
70. Даневский В. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформы. – М.: Юристъ, 1895. – 152 с.
71. Дмитриев Ю. А., Черемных Г. Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. – 1997. – №8. – С. 44–50.
72. Добровольская Т.Н. Понятие советского социалистического правосудия. – М.: Юрид. лит., 1963. – 245 с.
73. Долгова А.И. Формы прокурорского надзора // Вопросы прокурорского надзора. – М.: ВНИИПП, 1972. – С. 48-59.
74. Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.10. - М., 1991. – С.242.
75. Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.10 / ВНИИПП. - М., 1991. – 48 с.
76. Долежан В.В. Деякі аспекти співвідношення судової і прокурорської компетенції // Правова система України: теорія і практика. – К.: ІнЮре, 1993. – С. 383–385.
77. Драченов А., Тенчев Э. Судебная проверка законности и обоснованности арестов // Советская юстиция. – 1993. – №19. – С. 24.
78. Дроздов Г. Судебный контроль за расследованием преступлений // Советская юстиция. – 1992. – № 15–16. – С.12.
79. Духовский М.В. Русский уголовный процесс. – М.: Юрист, 1905. –452 с.
80. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К..: Наук. думка, 1959. – 352 с.
81. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – С.202–205.
82. Ершов В. Признание нормативно-правовых актов противоречащими Конституции Российской Федерации и федеральным законам: теория вопроса // Российская юстиция. – 2003. – №4. – С. 6–9.
83. Ефимичев С.П. Разделение властей и проблемы борьбы с преступностью // Проблемы совершенствования прокурорского надзора (к 275-летию Российской прокуратуры): Мат. науч.-практ. конф. – М.: Зерцало, 1997. – С. 176–183;
84. Жогин Н.В. Прокурорский надзор за предварительным расследованием уголовных дел. – М.: Юрид. лит., 1968. – 320 с.
85. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. Концептуальные основы. – Х.: Основа, 1994. – 352 с.
86. Зеленецкий В.С., Козьяков И.Н. Ведомственный контроль и прокурорский надзор за законностью оперативно-розыскной деятельности. – Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2003. – 256 с.
87. Землянська В. Судове законодавство Директорії // Право України. – 2000. – №1. – С.127.
88. Землянська В. Діяльність надзвичайних військових судів у добу Директорії // Право України. – 2000. – №10. – С.104-112.
89. Зинатуллин 3.3. Уголовно-процессуальные функции. – Ижевск: Университет, 1996. – 255 с.
90. Історія української Конституції. – К.: ІнЮре, 1997. – С. 39.
91. Кальницкий В.В. УПК РФ не обеспечивает про¬цессуальную независимость суда // Новый уголовно-процессуальный закон: теория и практика применения: Материалы межвед. «круглого стола» / Под ред. О.А. Галустьяна, О.И. Цоколовой. – М., 2003. – С. 42–48.
92. Каплина О., Маринів В. Проблеми недоторканості житла на досудовому слідстві // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3. – С. 180-188.
93. Каркач П.Д. Проблемы общенадзорной деятельности прокуратуры за исполнением законов, направленных на борьбу с бесхозяйственностью в промышленности: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10./ НЮАУ ім. Я. Мудрого. – Х., 1993. – 21 с.
94. Квачевский А. Об уголовном преследовании, дознании и предва-рительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 года. Теоретическое и практическое руководство.- СПб.: Типогр. Уткина, 1869.- 620 с.
95. Клочков В. Удосконалювати інститут судового контролю за законністю та обґрунтованістю обрання запобіжного заходу - ув'язнення // Право України. – 1996. –№5. – С.41–46.
96. Клочков В. Значення і проблеми судового контролю за додержанням законності під час арешту // Право України. – 1998. – №11. – С. 122–125.
97. Ковалев М. А. Судебная власть: начало пути // Советское государство и право. – 1991. – №10. – С.131–139.
98. Ковтун Н. Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России. – Н. Новгород: Городець. – 2002. – 325 с.
99. Кожевников И. Проблемы предварительного следствия // Российская юстиция. – 1997. – № 12. – С.23.
100. Козловський 3. Проблемні питання затримання та взяття під варту особи в ході реалізації норм Конституції України // Право України. – 2000. – №4. – С. 53–59.
101. Колоколов Н.А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования преступлений: важная функция судебной власти (проблемы осуществления в усло¬виях правовой реформы): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Моск.гос.ун-т. – М., 1998. – 25 с.
102. Колоколов Н. Прокурорский надзор и судебный контроль в стадии предварительного расследования // Законность. – 1997. – №10. – С. 7–8.
103. Колоколов К. А. Судебный контроль в стадии предварительного расследования. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 238 с.
104. Коментар до статті 6 Конституції України // Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред.кол. В.Я.Тацій, Ю.П.Битяк, Ю.М.Грошевой та ін.- Х.: Право; К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре, 2003.
105. Комментарий к Закону о прокуратуре СССР / Под ред. А.М. Рекункова. – М.: Юрид. лит., 1984. – 351 c.
106. Комментарий к Уголов¬но-процессуальному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. Д.Н. Козак, Е.Б. Мизулина.- М.: Зерцало, 2003.- 565 с.
107. Корж В.П. Прокурор і кримінальний процес // Юридичний вісник України. – 1997. – № 48. – С. 4.
108. Костенко Н. Прокуратура – опора президентской власти // Российская юстиция. – 1994. – №11. – С.25.
109. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса, 2002. – 376 с.
110. Кулаков В.Деякі проблеми вдосконалення повноважень прокурора по нагляду за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства // Вісник Академії правових наук України .– 1997. – № 3 (100). – С.87–91.
111. Кулаков В.В. Проблеми організації роботи апарату обласної прокуратури по нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.10./ НЮАУ ім. Я.Мудрого, 1999. – 20 с.
112. Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред. А. Д. Бойкова и И. И. Карпеца. – М.: Юрид. лит., 1989. – 453 с.
113. Лаговиер Н. Надзор за проведением классовой линии на предварительном следствии // Еженедельник советской юстиции.– 1924. – № 42. – С. 999 – 1001.
114. Лазарева В. А. Судебная зашита в уголовном процессе РФ: проблемы теории и практики: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. / Моск. гос. ун-т. – М., 2000. – 40 с.
115. Лебедев В.М. Судебная власть на защите конституционного права граждан на свободу и личную неприкосновенность в уголовном процессе: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Акад. внутр. дел. – М., 1998. – 25 с.
116. Лебедев В. Судейская беспристрастность и социальный контроль за судом // Российская юстиция. – 2001. – № 7. – С. 2– 4.
117. Либус И. А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе. – Ташкент: Узбекистан, 1981. – 245 с.
118. Лобойко Л.М. Поняття і структура судового (змагального) методу кримінально-процесуального права. – Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 9(49). – С.40–45.
119. Лопаткина Н. А. Становление института судебного контроля в УПК РФ: его преимущества и недостатки // УПК РФ – проблемы практической реализации / Материалы Всерос. научно-практ. конф. (г. Сочи, 11 -12 окт. 2002 г.). – Краснодар: Право, 2002. - С. 162-165.
120. Майданник О. Поняття і сутність парламентського контролю // Право України. – 2004. –№ 10. –С.10–16.
121. Маляренко В. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи // Право України. 2001. – № 4. – С. 40–46.
122. Маляренко В.Т. Про подання апеляції на судові рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1 (29). – С. 41–48.
123. Маляренко В.Т. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства // Юридична Україна. – 2004. – № 10. – С.6.– 9.
124. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика. – К.: Юрінком Інтер. – 2004. – С.34.
125. Маринів В.І.Принцип особистої недоторканності в кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / НЮАУ ім. Я. Мудрого. – Х.: 1999. – 21 c.
126. Марочкін І.Є. Судова влада // Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І.Є.Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Х.: Право, 2000. – С.23–25.
127. Матвиенко И. В. Меры уголовно-процессуального принуждения, ограничи¬вающие право на неприкосновенность жилища, при расследовании преступле¬ний: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Моск. гос. ун-т. – М., 2000. – С. 20.
128. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии).- М.: НОРМА, 1998.- 250 с.
129. Мельник С.М. Учені-юристи Київського національного університету імені Тараса Шевченка в галузі кримінального процесу: Монографія. – К.: ВЦ "Київський університет", 2000. – 270 с.
130. Миколаев 0. Роль суду в забезпечені прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві // Право України. – 2001. – № 3. – С. 62–67.
131. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно–практическое издание. – К.: ІнЮре, 1999. – 320 с.
132. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). – К.: ІнЮре, 1999. – 452 с.
133. Михеенко М.М., Шибико В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / Відп. ред. Бойко В.Ф., Гончаренко В.Г. – К.: ІнЮре, 1997.– 532 с.
134. Міщенко С.М., Солодкий С.А. Взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №5. – С.43–48.
135. Мироненко О.М. Світоч української державності. – К.: ІнЮре, 1995. – 120 с.
136. Мичко МЛ. Функції та організаційний устрій прокуратури. – Донецьк: Донеччина, 2001. – 367 с.
137. Мычко Н.И. Прокуратура Украины: роль и место в системе государственной власти. – Донецк: Донеччина, 1999. – 302 с.
138. Монтескье. О духе законов. - СПб.: Типограф. Уткина, 1900. – 760 с.
139. Морщакова Т.Г., Петрухин И.Л. Оценка качества судебного разбирательства (по уголов¬ным делам). – М.: Юрид. лит., 1987. – 357 с.
140. Мотовиловкер Я.О. Основной вопрос уголовного дела и его компоненты. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1984. – 287 с.
141. Музика А.П. Права людини в площині правозахисної діяльності // Право України. – 1995. – № 9–15.
142. Мурадьян Э.М. Истина как проблема судебного права. – М.: Былина. – 2002. – 287 с.
143. Муратова Н.Г. Система судебного контроля в уголовном судопроизводстве: вопросы теории, законодательного регулирования и практики. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 2004. – 386 с.
144. Нажимов В.П. Суд как орган правосудия по уголовным делам // Вопросы организации суда и осуществления правосудия в СССР. – Калининград: Университет, 1970. – С. 3– 12.
145. Наумов А. Суд как орган борьбы с преступностью, а прокуратура – как инсти¬тут общего надзора // Российская юстиция. – 2002. – №1. –
С. 24– 26.
146. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Украинской ССР / Отв. ред. П.Г. Цупренко. – К.: Политиздат України, 1984. – 380 с.
147. Паліюк В.П. Застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод. – К.: Фенікс, 2004. – 230 с.
148. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе.– М.: Юрид.лит.,1989.– 384 с.
149. Петрухин И. Прокурорский надзор и судебный контроль за следствием // Российская юстиция. – 1998.– № 9. – С.12-13.
150. Петрухин И.Л. Можно ли обжаловать в суд постановление о возбуждении уголовного дела? // Российская юстиция. – 2002. – №4. – С. 49–50.
151. Петрухин И.Л. Судебная власть и расследование преступлений // Государство и право. – 1993. – №7. – С. 81–91.
152. Питулько К.В. Судебный контроль за применением заключения под стражу и реализация права обвиняемого (подозреваемого) на защиту в уголовном процессе РФ. – СПб.: Университет, 2000. – 220 с.
153. Пінаєв А.О. Місце прокуратури в системі органів влади на сучасному етапі розвитку України //Правова система України: теорія і практика. – К.: ІнЮре, 1993. – С. 429–430.
154. Побережный В. В. Гарантии независимости суда при отправлении правосудия по уголовным делам: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Моск. гос. ун-т. – М., 1993. – 219 с.
155. Полянский Н.Н. Уголовный процесс. Уголовный суд, его устройство и дея¬тельность. – М.: Право. – 1911. – 425 с.
156. Полянский Н. Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. – М.: Юрид. лит., 1956. – 361 с.
157. Порошков В.В. Судебный контроль за деятельностью органов предварительно¬го расследования // Российская юстиция. – 1999. – №7.– С.26.
158. Правоохранительные органы и организации России: Ком¬петенция и полномочия / Под ред. А.П.Гуляева. – М.: БЕК, 1999. – 254 с.
159. Приміч І. Запобіжний захід – взяття під варту // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 6 . – С. 66–70.
160. Репешко П. Практичні проблеми розгляду судом скарги на санкцію прокурора на арешт // Право України. –1996. – №4. –С. 28–32.
161. Рожнова В. Щодо поняття затримання осіб, підозрюваних у вчинені злочину // Право України. – 2001. –№ 8. – С. – С.87.
162. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство. – Изд. 2-е. – СПб.: Типограф. Уткина, 1914. – 487 с.
163. Рохлин В.И. К вопросу о месте и роли прокуратуры в системе государственных органов Российской Федерации // Проблемы совершенствования прокурорского надзора: Мат. науч.–практ. конф. – М.: Университет, 1997.– С. 63–69.
164. Рохлин В.И. Прокурорский надзор и государственный контроль: история, развитие, понятие, соотношение. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 380 с.
165. Рыжаков А.П. Правоохранительные органы: Учебник для вузов. – М.: БЕК, 2001. – 320 с.
166. Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 354 с.
167. Савицкий В.М. Уголовный процесс России на новом витке демократизации // Государство и право. – 1994. – №6. – С. 97–103.
168. Савицкий В.М. Организация судебной власти в Российской Федерации.- М.: БЕК. – 1996.- 67 с.
169. Савицкий В.М. Прокурорский надзор за дознанием и предварительным следствием. – М.: Наука, 1995. – 390 с.
170. Сальвиа де Микеле. Будущее Европейского Суда: интенсификация деятельности или реформирование системы? // Российская юстиция. – 2003. – № 7. – С.7–11.
171. Семухина О.Б. Типология уголовного процесса и деятельность суда в рамках обвинительного и состязательного типов уголовного процесса: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Томск. гос.ун-т.-Томск, 2002.- 25 с.
172. Сібільова Н.В. Судова влада в системі поділу влади // Питання боротьби зі злочинністю. – 2002. – Вип.6. – С.135 – 145.
173. Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. – 125 с.
174. Сливин И. Суд и новая экономическая политика // Еженедельник советской юстиции.– 1922.– № 1 –С. 7.
175. Случевский В. Учебник русского уголовного процесса. Судоустрой-ство-судопроизводство. – Изд.4-е.– СПб.: Юрист, 1913.– 543 с.
176. Солодилов Л.В. Судебный кон¬троль в системе уголовного процесса России. – Томск: Томск. ун –т, 2000. – 320 с.
177. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. – 1999. – № 5. – С.18 – 22.
178. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.2. – М.: Наука, 1970. – 545 с.
179. Судебная власть/ Под ред. И.Л.Петрухина.– М.: ООО ТК Велби, 2003.– 840 с.
180. Судебный контроль за досудебным производством // Досудебное производство (Актуальные вопросы теории и практики): Мат. науч.-практ. конференции / Отв. ред. А.М. Баранов. – Омск: Иртыш, 2002. – С. 24–32.
181. Сусло Д.С. Історія суду Радянської України (1917–1967). – К.: Наук. думка, 1968. – 220 с.
182. Сухонос В.В. Організація і діяльність прокуратури в Україні: історія і сучасність: Монографія. – Суми: ВДТ "Університетська книга", 2004. – 385 с.
183. Тальберг Д.Г. Русское уголовное судопроизводство. Т.1.– К.: Право, 1889. – 540 с.
184. Тацій В., Грошевий Ю. Проблеми імплементації норм міжнародного права, в національні процесуальні процедури (до 50-річчя Конвенції про захист прав людини і основних свобод) // Вісник Академії правових наук України. – 4 (19). – С. 3-12.
185. Тимощук О.В. Органи прокуратури у загальній системі юстиції Української держави 1918р. //Держава і право: Зб. наук. пр. Вип. 5. – К.: ІДПАН, 2000. – С. 62–65.
186. Тищик Б.Й. Суд і судочинство в Українській Народній Республіці (1917-1918рр.) // Проблеми державотворення і захисту прав людини. – Львів: Університет, 1997. – С. 100–112.
187. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Суспільно-політичний лад і право України в складі Литовської держави та Речі Посполитої. – Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т, 1996. – 328 с.
188. Токарева М.Е. О разработке гарантий законности в досудебных стадиях уголовного процесса // Прокуратура и правосудие в условиях судебно-правовой реформы // Сб. научных трудов. – М.: МГУ, 1997. –С.146–155.
189. Толочко О.М. Поняття і завдання правоохоронної діяльності. // Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І.Є.Марочкін, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Х.: Право, 2000. – 11 – 23.
190. Толочко О.М. Право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 ЕКПЛ) у світлі українського законодавства та правозастосовчої практики // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О.Л. Жуковської. – К.: ЗАТ "ВІПОЛ", 2004. – С. 233-270 с.
191. Трубин Н.С. Прокурорский надзор за исполнением законов органами дознания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 152 с.
192. Туманянц А. Р. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.09. / НЮАУ ім. Я. Мудрого. – Х. – 21 с.
193. Туманянц А.Р. Судовий контроль за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень органів досудового слідства: – Х.: Консум, 2002. – 202 с.
194. Турубинер А. Проверка конституционности законов и Верховный Суд СССР // Еженедельник советской юстиции.– 1924. – №29. – С. 647–665.
195. Уголовный процесс: Учебник для студентов юридических вузов и фа-культетов / Под ред. проф. К. Ф. Гуценко. – Изд.4, перераб. и доп. – М.: Зерцало, 2000. –520 с.
196. Україна в XX столітті: Зб. докум. і матеріалів (1900 - 1939) / Упор.: А.Г. Слюсаренко, А.О. Буравченков, Н.І. Миронець та ін. – К.: ІнЮре, 1997. – 650 с.
197. Федоров И.3. Применение в досудебных стадиях уголовного процесса конституционных норм, допускающих ограничение прав и свобод человека и гражданина: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Моск. гос. ун-т. – М., 1998. – 27 с.
198. Филимонов Б.А. Судебный контроль за арестом в уголовном процессе ФРГ // Вестник МГУ. Сер. II. Право. – 1994. – №3. – С. 36– 44.
199. Фоков А. П. Проблемы судебного контроля за исполнени