ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ :

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................….. 3

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ………………........................................................................….. 11

1.1. Природа Вищої ради юстиції………………............................….... 11
1.2. Проблеми формування і структура Вищої ради юстиції.......…..... 35
1.3. Взаємодія Вищої ради юстиції з органами державної влади й органами суддівського самоврядування………………………….. 66
Висновки до розділу 1………………………………….………..… 81

РОЗДІЛ 2
КОМПЕТЕНЦІЯ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ…………………………….. 85

2.1. Повноваження Вищої ради юстиції щодо формування суддівського корпусу України……….………………………………....…….……. 85
2.2. Повноваження Вищої ради юстиції щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів………….…………………..... 110
Висновки до розділу 2............................................................…..……. 138

РОЗДІЛ 3
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩОЇ РАДИ ЮСТИЦІЇ…………………………….......................................…............... 142

3.1. Проблеми організації роботи Вищої ради юстиції.................…....... 142
3.2. Основні напрямки оптимізації роботи Вищої ради юстиції..…....... 158
Висновки до розділу 3...........................................................…..……. 173

ВИСНОВКИ...................................................................................….…..... 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................….….... 181

ВСТУП
Актуальність теми визначається необхідністю комплексного наукового вивчення й теоретичного обґрунтування проблем організації й діяльності нового для України державного інституту – Вищої ради юстиції.
Гарантування громадянам права на розгляд їх справ компетентним, незалежним і неупередженим судом потребує створення органу, який взяв би на себе відповідальність за формування високопрофесійного суддівського корпусу. Виникнення Вищої ради юстиції в Україні стало кроком вперед на шляху реалізації демократичного порядку формування останнього. Упровадження такого незалежного органу в державно-правову систему України вимагає ретельної розробки його завдань, місця серед органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади і порядку взаємодії з органами публичної влади. Оскільки він є рецепійованим із зарубіжного досвіду, необхідно враховувати історичний досвід і сучасну практику діяльності аналогічних органів в інших розвинених країнах. Вищі ради магістратури, Вищі судові ради та інші зарубіжні аналоги Вищої ради юстиції України вже тривалий час виступають гарантом незалежності суддів та органів, що формують суддівський корпус у Франції, Італії, Іспанії, Португалії. На шлях створення й використання подібного інституту стали також країни, що розвиваються: Молдова, Польща, Болгарія, Румунія та інші, де такий орган забезпечує реалізацію міжнародних принципів, щодо незалежності суддів, їх відбору, професійної підготовки, статусу тощо.
У тож же час правове становище Вищої ради юстиції в Україні ще й дотепер не зазнало наукового вивчення й розробки. Комплексного дослідження її правового статусу не провадилося, немає фундаментальних розробок природи цього важливого органу, визначення його місця в системі державних органів, чіткого окреслення структури й порядку формування, повноважень і статусу його членів. Суперечливість і неповнота законодавства, яке регулює правовий статус цього інституту, гальмують процес реформування органів судової влади, не забезпечують відкритості процесу формування суддівського корпусу.
Усі перелічені вище положення, відсутність цілісних, системних монографічних розробок з питань статусу Вищої ради юстиції й визначають актуальність теми цієї наукової праці.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є елементом цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації й діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної работи є: а) науковий аналіз статусу Вищої ради юстиції, виокремлення й вивчення її структурних елементів; б) визначення й обґрунтування місця цього інституту в системі державної влади, оптимального обсягу його повноважень; в) сформування теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття Вищої ради юстиції, її функцій, завдань, принципів, форм й методів діяльності; г) опрацювання пропозицій по вдосконаленню структури цього органу, порядку формування й оптимізації його повноважень і функціонування, розробка рекомендацій щодо змін й доповнень Закону України “Про Вищу раду юстиції” та інших законодавчих актів, що стосуються порушеної проблеми.
Поставлена мета обумовила вирішення наступних завдань:
– вивчити відповідне законодавство й досвід роботи аналогів інституту Вищої ради юстиції України в інших країнах, їх компетенцію, особливості формування й систему повноважень і виокремити позитивні елементи щодо функціонування подібних органів з метою запровадження у вітчизняну практику;
– проаналізувати законодавство України з метою виявити існуючи недоліки стосовно правового забезпечення функціонування Вищої ради юстиції і внести пропозиції по їх усуненню;
– визначити структуру правового статусу Вищої ради юстиції, розглянути її елементи;
– дослідити місце даного інституту у процесі формування суддівського корпусу, здійснення дисциплінарного провадження, окреслити коло його повноважень, назвати основні недоліки в його діяльності, надати пропозиції по розробці процедури використання потенціалу такого органу в повному обсязі;
– розробити модель оптимальної взаємодії Вищої ради юстиції з іншими органами державної влади у процесі здійснення її діяльності, охарактеризувати її реальне становище в системі останніх;
– проаналізувати порядок формування зазначеного державного інституту, запропонувати найбільш оптимальну модель його складу, вимоги до членів, до обсягу їх прав та обов'язків;
– дослідити правову природу актів Вищої ради юстиції, порядок їх прийняття, процедуру й можливість оскарження.
Об'єктом дослідження є відносини, що виникають у зв`язку з формуванням суддівського корпусу, розглядом Вищою радою юстиції питань про притягнення суддів і прокурорів до дисциплінарної відповідальності.
Предметом дослідження виступають юридична природа, функції, компетенція, нормативне регулювання, організація діяльності, структура й повноваження Вищої ради юстиції.
Методи дослідження. У межах дисертаійної роботи використовується комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження і пізнання, що застосовуються в сучасній правовій науці. Вони і становлять методологічне підгрунтя дисертації: історично-правовий – у процесі вивчення практики використання зарубіжних аналогів; порівняльно-правовий – при аналізі статусу Вищої ради юстиції, порядку її формування, структури й повноважень порівняно з її аналогами в інших країнах, зіставленні норм вітчизняного законодавства з правовими нормами інших держав; індукції й дедукції – для визначення поняття “Вища рада юстиції як контролюючий державний орган”; системно-структурний – у процесі з`ясування сутності і змісту правового статусу цього органу, його структури, аналізу повноважень; формально-юридичний метод – при тлумаченні правових норм та розробці законодавчих пропозицій; статистичний – у перебігу з`ясування вимог, що ставляться до кандидатів на посаду судді, і результатів дисциплінарної практики Вищої ради юстиції; моделювання – у ході розробки узагальненої моделі органів, які займаються формуванням суддівського корпусу, порядку їх формування і складу.
Теоретична основа дисертаційного дослідження базується на роботах і наукових дослідженнях представників загальної теорії держави і права, конституційного, адміністративного права та інших правових галузей. Зокрема, йдеться про праці таких українських і російських учених, як В.Б. Авер`янов, М.Г. Александров, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчук, М.В. Баглай, А.С. Безнасюк, Л.Р. Біла, В.Т. Білоус, В.А. Бігун, Л.Л. Богачова, П.Т. Василенков, Н.В. Вітрук, В.М. Гаращук, А.З. Георгіца, В.В. Голіна, І.П. Голосниченко, І.Н. Гомеров, В.М. Горшеньов, Ю.М. Грошевий, С.Є. Демський, Ф.Ш. Ізмайлова, Ю.М. Кармазін, І.О. Картузова, М.І. Клеандров, В.С. Ковальський, Л.В. Коваль, В.В. Лазарєв, Ю.І. Лейбо, О.А. Лукашева, О.В. Малько, І.Є. Марочкін, М.М. Марченко, М.І. Матузов, Л.М. Москвич, О.В. Петришин, І.Л. Петрухін, В.І. Рохлін, М.В. Руденко, Н.В. Сібільова, О.Ф. Скакун, М.С. Строгович, В.Я. Тацій, Ю.О. Тихомиров, Ю.М. Тодика, М.В. Цвік, В.Є. Чиркін.
Деякі аспекти організації і функціонування Вищої ради юстиції висвітлювалися С.Ф. Василюком, В.В. Долежаном, В.О. Євдокимовим, С.В. Ківаловим, М.І. Мельником, В.Ф. Погорілком, С.В. Подкопаєвим, А.О. Селівановим, В.І. Шишкіним та ін.
Емпірично-правова база дисертаційного дослідження складається з узагальнених статистичних даних про результати діяльності Вищої ради юстиції у зв’язку з призначенням суддів на посади, здійсненням дисциплінарного провадження щодо суддів та прокурорів, перегляду рішень кваліфікаційних комісій суддів. Правовим підґрунтям слугує Конституція України, законодавчі й підзаконні нормативні акти, що регулюють організацію й функціонування цього інституту, рішення Конституційного Суду України, міжнародні правові акти.
Наукова новизна результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що уперше в Україні проведено комплексне дослідження теоретичних засад правового статусу Вищої ради юстиції. З урахуванням національних особливостей правової системи України й міжнародних принципів правосуддя сформульовані завдання, що повинні виконуватися цим органом, визначено його місце в системі державних органів, проаналізовані проблеми організації діяльності й основні напрямки оптимізації роботи.
Дисертація містить низку суттєвих висновків, що випливають із процесу дослідження. І з них на захист виносяться наступні:
– уперше в Україні на монографічному рівні досліджено правовий статус Вищої ради юстиції як органу, що є гарантом незалежності суддів, контролює діяльність кваліфікаційних комісій суддів по добору кандидатів на посаду судді, обґрунтованість притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів, а також здійснює дисциплінарне провадження у випадках, передбачених законодавством України;
– уперше окреслено й розглянуто елементи, з яких складається статус Вищої ради юстиції, визначено й охарактеризовано форми, методи, принципи діяльності й завдання, а також цілі, предмет, об'єкт, межі й засоби її діяльності;
– уперше структуровано статус членів Вищої ради юстиції, розроблено й досліджено способи обмеження ризику тиску на них, перелік їх прав та обов'язків, гарантії їх незалежності; узагальнено права й обов`язки Голови Ради юстиції, його заступника, секретарів секцій;
– виокремлено й аргументовано такі основні функції Вищої ради юстиції, як: кадрова, дисциплінарна, забезпечення незалежності суддів і захищеності прокурорів, представницька, організаційно-управлінська;
– уперше проведено порівняльно- й історико-правове дослідження статусу Вищої ради юстиції в Україні та її зарубіжних аналогів у Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, Молдові та інших країнах, визначено їх місце в системі державних органів;
– внесено пропозиції щодо удосконалення порядку формування Вищої ради юстиції, обґрунтовано необхідність внесення змін до її складу й переліку її формуючих суб`єктів;
– досліджено специфіку участі Вищої ради юстиції у формуванні суддівського корпусу і здійсненні дисциплінарного провадження щодо суддів і прокурорів, а також порядок взаємодії з іншими органами державної влади й суддівського самоврядування з цих питань;
– аргументовано доцільність розширення компетенції Вищої ради юстиції шляхом надання повноважень по внесенню подань про обрання суддів безстроково і про призначення суддів на адміністративні посади, а також незатребуваність повноважень щодо розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів;
– запропоновано відповідні зміни до Законів України “Про Вищу раду юстиції”, “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”.
Практичне значення результатів дослідження визначається тим, що результати наукових пошуків, сформульовані у висновках і рекомендаціях, можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій роботі вчених, оскільки матеріали дисертації можуть стати підгрунтям для подальшого вивчення діяльності органів судової влади в межах добору, підготовки й формування суддівських кадрів, відповідальності суддів і прокурорів;
– у правотворчій сферіі – у процесі розробки і прийняття нового Закону України “Про Вищу раду юстиції”, внесення змін і доповнень до Законів України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”;
– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів навчальної літератури і лекційних курсів “Організація судових та правоохоронних органів”, “Організація роботи суду”, “Організація судової влади”, “Організація роботи в органах прокуратури”, “Конституційне право”, у проведенні практичних занять;
– у правозастосовчій діяльності – розроблені в межах дослідження висновки і пропозиції спрямовані на забезпечення однакового застосування норм права кваліфікаційними комісіями суддів, органами суддівського самоврядування, Державною судовою адміністрацією й Вищою радою юстиції в межах їх компетенції.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, обговорена і схвалена на її засіданні й рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки й пропозиції доповідалися автором на II міжнародній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (м. Одеса, 24 – 26 трав. 2002 р.) і Міжнародній науково-практичної конференції “Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи” (м. Харків, 18 – 19 квіт. 2002 р.).
Теоретичні результати дослідження використовувалися у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з курсів “Організація судових та правоохоронних органів”, “Організація роботи суду”, “Організація роботи в органах прокуратури”.
Публікації. Основні положення наукових пошуків відбиті в 6-ти публікаціях: 4-х наукових статтях, 3 з яких опубліковано у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, а також у 2-х тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета й логіки дослідження дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, що включають 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (236 найм.). Загальний обсяг тексту дисертації (без списку використаних джерел) становить 180 стор., використаних літературних джерел – 20 стор.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає у дослідженні правового статусу конституційного органу України – Вищої ради юстиції, формулюванні й розгляді його складників. По-новому підкреслюється значення цього органу, його основні завдання, вимоги до складу, порядок взаємодії з іншими державними органами й органами суддівського самоврядування. Основними результатами дослідження є наступні висновки:
1. Структура правового статусу Вищої ради юстиції включає (а) порядок і процедура формування й переобрання складу; (б) компетенцію Вищої ради юстиції, порядок і способи її реалізації; (в) повноваження Голови Ради юстиції і члена Вищої ради юстиції; (г) порядок припинення діяльності члена Ради; (д) нормативно-правове визначення положення Вищої ради юстиції в системі державної влади.
2. Наділення Вищої ради юстиції України повноваженнями щодо прокурорів – це данина зарубіжного досвіду, і немає перспективи для широкого його застосування на практиці без змін вітчизняної моделі прокуратури й без наближення статусу прокурорів до статусу суддів.
3. Відсутність у Вищої ради юстиції України повноважень при обранні суддів безстроково унеможливлює виконання в повному обсязі покладеного на цей орган обов'язку по формуванню високопрофесіонального суддівського корпусу. Як вбачається, до компетенції Ради юстиції повинні бути віднесені повноваження по внесенню подання до Верховної Ради України про обрання суддів безстроково, по внесенню подання Президентові України про призначення суддів на адміністративні посади, що сприятиме гармонізації процесу формування суддівського корпусу і незалежності судової влади.
4. Існує потреба законодавчо визначити Вищу раду юстиції як державний незалежний орган, який контролює діяльність кваліфікаційних комісій суддів по добору кандидатів на посаду судді, обґрунтованість притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів, а також здійснює дисциплінарне провадження у випадках, передбачених чинним законодавством України.
5. Вища рада юстиції – це контролюючий орган, основною метою діяльності якого є підвищення ефективності роботи кваліфікаційних комісій суддів при доборі й рекомендації осіб для зайняття посади професійного судді, визначення рівня спеціальної підготовленості професійних суддів, розгляд питань про їх дисциплінарну відповідальність, дотримання ними професійних та етичних норм при виконанні своїх обов'язків у випадках, окреслених законом, перевірка обґрунтованості рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури.
6. Функціями Вищої ради юстиції виступають: кадрова, дисциплінарна, забезпечення незалежності суддів і захищеності прокурорів, представницька й організаційно-управлінська функції.
7. Для попередження політизації Вищої ради юстиції й забезпечення об'єктивності й неупередженості її діяльності пропонується змінити порядок формування цього органу. Від З'їзду суддів України повинні обиратися шість членів Ради: 4 – від загальних судів (з обов`язковим представництвом одного судді від військових судів) і по одному – від господарських та адміністративних. З'їзд адвокатів України слід виключити як суб'єкт формування складу Вищої ради юстиції. Члени Вищої ради юстиції, які призначаються Верховною Радою і Президентом України, не повинні бути депутатами Верховної Ради України, а мають обиратися із представників юридичної науки або адвокатури.
8. Практична діяльність Ради юстиції виявила прогалини й недоліки законодавства, що впливають на її функціонування. Зокрема, в Законі України “Про Вищу раду юстиції” необхідно детальніше визначити: а) порядок взаємодії Вищої ради юстиції з кваліфікаційними комісіями суддів і Державною судовою адміністрацією в межах формування суддівського корпусу; б) обсяг повноважень та обов'язків Голови Ради юстиції, його заступника, секретарів її секцій і членів Ради юстиції при виконанні своїх обов'язків; в) обсяг компетенції самої Ради юстиції. Потрібно змінити нормативно закріплені стадії дисциплінарного провадження, навести перелік суб'єктів звернення до Вищої ради для відкриття дисциплінарного провадження.
9. У результаті вивчення організації роботи Вищої ради юстиції вирізнено три форми її діяльності – правозастосовча, інтерпретаційна й контрольно-наглядова, а також методи діяльності: (а) проведення перевірок, (б) координація діяльності, (в) одержання пояснень, (г) витребування й аналіз отриманих матеріалів, (д) опрацювання й прийняття рішень, (е) колегіальне обговорення питань. Чимале значення має окреслення принципів діяльності Ради юстиції, до яких слід віднести: законність, самостійність, незалежність, компетентність, колегіальність, об'єктивність, гласність, збереження державної та інших охоронюваних законом таємниць.
10. Незалежність Вищої ради юстиції прямо зумовлена свободою її членів, що можливо забезпечити тільки чітким з`ясуванням їх статусу. Пропонується вирізняти в межах статусу члена Ради юстиції такі елементи: а) строк повноважень, порядок призначення на посаду й зупинення повноважень члена Ради юстиції; б) права й обов'язки члена Ради юстиції; в) гарантії незалежності члена Вищої ради юстиції від зовнішнього і внутрішнього тиску. У свою чергу гарантіями незалежності членів Ради юстиції мають бути: а) визначення строку дії повноважень члена Вищої ради; б) заборона суміщувати виконання обов'язків члена Вищої ради юстиції з участю в будь-якій політичній діяльності, з представницьким мандатом, обійманням будь-яких інших оплачуваних посад, виконанням іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької чи творчої, для чого необхідно внести зміни в Закон України “Про Вищу раду юстиції”; в) закріплення заборони на одержання підвищення звання особам, які входять до складу Вищої ради юстиції, протягом строку дії членства; г) можливість звільнятися від службової діяльності на період членства у Вищій раді зі збереженням права на посаду, яку вони обіймали раніше; д) необхідність членам Ради, які є суддями або прокурорами, на час роботи в цьому органі призупинити свою професійну діяльність у суді або прокуратурі.
11. Голова Вищої ради юстиції, як особа, яка очолює й керує роботою цього конституційного органу, виконує самостійну роль, вимагає особливого вивчення і класифікації повноважень, обов'язків і завдань, покладених на нього. Вагома роль керівника Вищої ради юстиції викликає необхідність внесення змін до чинного Закону України “Про Вищу раду юстиції” для усунення будь-якої можливості обіймати цю посаду не на постійній основі, що також актуально і для його заступника, і для секретарів секцій.
12. Дослідження повноважень Вищої ради юстиції, проведення порівняльного аналізу з її зарубіжними аналогами, окреслення функцій, виконуваних цим конституційним органом в Україні в межах становлення судової влади, дозволяють розглядати його створення ще одним кроком до демократичних цінностей. Вища рада юстиції стала самостійним органом, незалежним від законодавчої й виконавчої гілок влади, який не входить до системи органів судової влади, але є підконтрольним громадськості, що забезпечує високопрофесійний склад суддівського корпусу України.
13. Порядок взаємодії Вищої ради юстиції з іншими органами публічної влади свідчить про належність цього контролюючого органу до системи стримувань і противаг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органов государственного управления. – К.: Наук. думка, 1979. – 150 с.
2. Адміністративне право України: Підруч. для юрид. вузів і фак. / За ред. Битяка Ю.П. – Х.: Право, 2000 – 520 с.
3. Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. – 128 с.
4. Азовкин И.А. Местные советы в системе органов власти – М.: Юрид. лит., 1971 г. – 272 с.
5. Алексеев А.С. Русское государственное право: Консп. лекций. – М., 1897. – 388 С.
6. Алисов Е.А. Финансовое право Украины: Учеб. пособ. – Х.: Эспада, 2000. – 288 с.
7. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: Дис. … д-ра юрид. наук. – К., 1999. – 390 с.
8. Андрусяк Т. Теорія держави і права. – Львів: Фонд “Право для України”, 1997. – 426 с.
9. Апарова Т.В. Конституционное регулирование организации и деятельности судов в зарубежных странах // Очерки конституционного права иностранных государств: Учеб. и науч.-практ. пособ. / Отв. ред. Д.А. Ковачёв. – М.: Спарк, 1999. – 304 с.
10. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 398 с.
11. Бандурка А. Закон о ВСЮ требует изменений // Зеркало недели. – 2003. – № 49 (474). – С. 6.
12. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Советское строительство: Учебник. – М.: Юрид. лит. – 1988. – 558 с.
13. Барнашов А.М. Теория разделения властей: становление, развитие, применение / Под ред. А.И. Кима. – Томск: Томск. гос. ун-т, 1988. – 100 с.
14. Бартелеми Ж. Государственный строй Франции: Пер. с фр. – Л.; М.: Гос. соц.-экон. изд-во, – 1936 – 192 с.
15. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 368 с.
16. Бахрах Д. Нужна специализация судей, а не судов // Рос. юст. – 2003. – № 2. – С. 10-11.
17. Безнасюк А.С., Рустамов Х.У. Судебная власть: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2002. – 455 с.
18. Безруков А.М. Судебная власть и судебные акты по гражданским делам // Рос. ежегод. гражд. и арбитр. процесса. – 2002-2003. – № 2. / Под ред. В.В. Яркова. – С.-Пб.: Изд. дом С.-Пб. гос. ун-та, 2004. – С. 15-19.
19. Белов Н.Г. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. – М.: Статистика, 1976. – 359 с.
20. Бельский К.С., Елисеев Б.П., Кучеров И.И. О системе специальных методов полицейской деятельности // Гос-во и право. – 2003. – № 4. – С. 11-18.
21. Бойко В.Ф. Суддя як центральна фігура в судовій реформі // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – № 4 (32). – С. 2.
22. Бойко Л. Хотіли краще, а стало гірше // Урядовий кур’єр. – 2001. – 21 грудня. – с. 4
23. Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні (нормативна база, проблеми та шляхи їх вирішення). – К.: Юстініан, 2003. – 400 с.
24. Василенков П.Т. Органы советского государства и их система на современном этапе. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 302 с.
25. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник для вузов по спец. «Правоведение». – М.: Юрид. лит. – 1991. – 461 с.
26. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер`янова. – К.: Вид. дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
27. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 229 с.
28. Возвращение к истокам права: Судебные уставы. О статусе судей // Законность. – 1994. – № 6. – С. 47-53.
29. Вопленко Н.Н. Праворазъяснение в системе правовых форм государственной деятельности // Юрид. деятельность: сущность, структура, виды: Сб. науч. тр. Яросл. гос. ун-та / Отв. ред. В.Н. Карташов. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1989. – 148 с.
30. Высший совет юстиции снял выговоры с двух судей // Закон и бизнес. – 2004. – № 39. – С.4.
31. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Органы государственной власти современной России: Учеб. пособ. – М.: Изд.-торг. корп. «Дашков и К°», 2003. – 367 с.
32. Гавриленко Д.А. Дисциплина, мораль, право. – Мн.: Наука и техника, 1983. – 135 с.
33. Гаращук В. Контрольні провадження, їх види, тенденції розвитку та законодавчого регулювання // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2004. – № 1 (36). – С. 86-94.
34. Гаращук В.М. Принципи контролю та їх сутність // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 46. – С. 114-118.
35. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн. – Чернівці: Рута, 2001. – 431с.
36. Глазырин Ф.В. Судебная психология: Учебник: Общ. ч. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1977. – 257 с.
37. Голосніченко І.П. Вища рада юстиції в реформуванні судової системи // Юрид. вісн. України. – 2002. – № 51 – С. 6.
38. Голунский С.А., Строгович М.С. Конспект лекций по курсу теории государства и права: Ч. 1. (на правах рукописи). – М.: Изд. Акад. Красной Армии, 1940. – 143 с.
39. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. – М.: Изд. ЮКЭА, 2002 – 832 с.
40. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1972. – 258с.
41. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М.: Юрид. лит., 1987. – 176 с.
42. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи // Право України – 2004. – № 5 – С. 32-37.
43. Гришин С. Требования, предъявляемые к кандидатам на должность судьи // Рос. юст. – 2003. – № 12. – С. 23-25.
44. Гришковец А.А. Государственная служба и гражданское общество: правовые проблемы взаимодействия (практика России) // Гос-во и право. – №1. – 2004. – С. 24-36.
45. Денисов А. Советское государство: возникновение, развитие, сущность и функции. – М.: Изд.-во МГУ, 1967. – 426 с.
46. Денисов С.А. Формирование контрольной ветви государственной власти и ограничение коррупции // Гос-во и право. – 2002. – № 3. – С. 9-16.
47. Державна програма організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки: Затв. Пост. КМ України від 16 черв. 2003 р., № 907 // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 25. – Ст. 1197.
48. Джефферсон Т. Федералист. Политические эссе: А. Гамильтона, Дж. Мэдисона, Дж. Джей. – М.: Прогресс, 1983. – 475 c.
49. Дисциплінарний статут прокуратури України // Довідник прокурора: законодавчі та відомчі акти з питань прокурорської діяльності: Довід. вид. / Упор.: Є.П. Бурдоль, О.В. Коваленко / Відп. ред. І.В. Дріжчаний. – К.: Вид. комп. “Воля”, 2003. – 448 с.
50. Дмитриев Ю.А., Измайлова Ф.Ш. Государственный контроль в сфере борьбы с преступностью // Прокуратура. Законность. Государственный контроль: Сб. науч. тр. – М.: Манускрипт, 1995. – 143 с.
51. Довідник судді: Законодавчі та відомчі акти з питань організації судочинства: Довід. вид. / Упоряд. Т.М. Роцька, В.Е. Беляневич, С.Ю. Козьяков / Відп. ред. В.Т. Маляренко. – К.: Видав. комп. “Воля”, 2003. – 832 с.
52. Долежан В.В. На постійній основі без порушення Конституції // Голос України. – 2002. – №244. – 24 груд. – С. 14.
53. Долежан В.В., Василюк С.Ф. Проблеми зміцнення правового статусу Вищої ради юстиції / Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 62. – С. 134-143.
54. Другий з`їзд адвокатів України // Адвокат. – 2004. – №3 – С. 37.
55. Дулов А.В. Судебная психология: Учеб. пособ. для юрид. ин-тов. и фак. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн.: Высш. шк., 1975. – 464 с.
56. Дурденевский В. Государственный контроль в капиталистических странах (обзор законодательства) // Вестн. гос. контроля. – 1940. – № 2. – С. 48-56.
57. Евдокимов В.О. Высший совет юстиции на пути становления // Весы Фемиды. – 1999. – №1(12). – С. 6,7.
58. Євдокимов В.О. Вища рада юстиції не прагне до контролю за судовою системою // Веси Фемиды. – 2000. – № 3 (15). – С. 3-6.
59. Євдокимов В.О. Запобігання корупції серед суддів: правові проблеми // Право України. – 1999. – №5. – С. 54-57.
60. Европейская хартия о статусе судей // Рос. юст. – 1999. – №7. – С. 2-4.
61. Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії та правтики // Право України. – 2000. – № 6. – С. 39-43.
62. Жеребцов А. С нарушениями судейской этики мириться не будем // Рос. юст. – 2001. – № 1. – С. 12,13.
63. Забара Ю. Адвокаты сделали свой выбор // Юрид. практика. – 2004. – № 8(322). – С. 2.
64. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. В.В. Копєйчикова. – К. Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
65. “Закон як дишло” / Підгот. О. Шубін // Дзеркало тижня. – 2002. – № 47 (422). – С. 6.
66. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України // Право України. – 2004. – № 2. – С. 72-75.
67. Захаров Н.А. Система русской государственной власти. – Новочеркасск, 1912. – 312 с.
68. Измайлова Ф.Ш. Государственный контроль (понятие, принципы, система государственного контроля) // Конституция. Проблемы управления и прокурорского надзора: Сб. науч. тр. – М.: Манускрипт, 1996. – 146 с.
69. Испания. Конституция и законодательные акты: Пер. с исп. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.
70. Как стать федеральным судьёй // Рос. юст. – 2002. – № 9. – С. 73-76.
71. Кармазін Ю.М. Атестаційно-дисциплінарна практика в судах України // Вісн. Верхов. Суду України. – 1999. – № 5 (15). – С. 42-47.
72. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1989. – 218 с.
73. Картузова И.А. Дисциплинарная ответственность государственных служащих: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одес. гос. юрид. акад. – Одесса, 1999. – 180 с.
74. Кацман В., Ковтуненко С. и др. “В стране нет органа, которому бы подчинялся Высший совет юстиции” // Столичные новости. – 2003. – 11 марта. – №8. – С. 3.
75. Ківалов С.В. На півдорозі залишилося формування суддівського корпусу // Голос України. – 2001. – № 246. – 25 груд. – С. 4
76. Ківалов С.В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи // Право України. – №3 – 2003. – С.26-30.
77. Кириченко В. Суди, судові системи і судова влада у країнах Латинської Америки і Карибського басейну // Право України. – 2004. – № 1. – С. 154-157.
78. Клеандров М.И. Арбитражные суды Российской Федерации: Учеб. пособ. – М.: Юристъ, 2001. – 191 с.
79. Клеандров М.И. Нужен федеральный закон о проверке кандидатов в судьи // Рос. юст. – 2000. – №11. – С. 51,52.
80. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
81. Ковальський В. Юридична освіта: “Одеський процес.” // Юрид. вісн. України. – 2003. – № 44 – С. 1, 4.
82. Кодекс законів про працю України: затверджується Законом від 10.12.71, N 322-VIII ( 322а-08 ) // Відом. Верхов. Ради України. – 1971. – N 50. – Ст. 375
83. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления. Понятие и конституционная система. – М.: Госюриздат, 1960. – 151 с.
84. Кокошкин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву: Изд. 2-е. – М., 1912. – 306 с.
85. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Избр. произв. – М.: Госюриздат, 1956. – 678 с.
86. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. и со вст. ст. директора ИЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Изд. гр. Норма-Инфра М, 1999. – 816 с.
87. Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общ. ред. и со вст. ст. директора МЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 1. – 824 с.
88. Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общ. ред. и со вст. ст. директора МЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 2. – 840 с.
89. Конституции государств Европы: В 3-х т. / Под общ. ред. и со вст. ст. директора МЗСП при Правительстве РФ Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – Т. 3. – 792 с.
90. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація; Право, 1996. – 544 с.
91. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. - М.: Норма-Инфра, 1999. – 832 с.
92. Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
93. Конституція України: Наук.-практ. коментар / Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Вид. дім “Ін Юре”, – 2003. – 808 с.
94. Концепція реформування прокуратури України // Вісник прокуратури. – 2003. – № 7 (25). – С. 3-7.
95. Крамаровский Л.М. Ревизия и контроль. – М.: Финансы, 1970. – 311 с.
96. Кривенко В.В. Новим Законом України «Про судовий устрій» має бути визначено правові засади діяльності органів суддівського самоврядування» // Вісн. Верхов. Суду України. – 2000. – № 2 (18). – С. 2,3.
97. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
98. Ларін М. Вища рада юстиції: п’ять років діяльності // Юрид. вісн. України. – 2003. – № 5 – С. 6.
99. Лебедев В.А. Финансовое право: Лекции. – СПб.: Типо-литогр. А.М. Вольфа, 1889. – Т. 2 – 788 с.
100. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с.
101. Марков О. Нравственные начала судебной профессии // Рос. юст. – 2001. – №11. – С. 43-45.
102. Матузов Н.И. Личность. Право. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов, 1972. – 292 С.
103. Медушевский А.Н. Идея разделения властей // Вестн. Рос. Акад. наук. – 1994. – Т. 64. – №1. – С. 22-27.
104. Мельник Н. Приватизация правосудия. Процесс пошёл? / Зеркало недели. – 2003. – №39 (464) – С. 6.
105. Методические рекомендации и ориентировочные вопросы по юридическим дисциплинам для подготовки кандидатов на должность судьи, назначаемых впервые, и проверки их профессиональных знаний в Высшем совете юстиции // Право України. – 2004. – № 2. – С. 76-85.
106. Ми саботуємо закон // Юрид. журн., 2003. – № 4 (10). – С. 111.
107. Миколенко А.И. Миколенко А.Н. Законы Украины «О прокуратуре», «О милиции», «Об адвокатуре»: Комментарии. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 304 с.
108. Миланко О. Новий голова – нові пріоритети // Юрид. вісн. України”. – 2004. – 3-9 квітня. – № 14. – С. 4.
109. Морщакова Т.Г. Проблемы совершенствования законодательства о дисциплинарной ответственности судей // Пробл. совершенствования сов. законодательства. – М.: Изд-во ВНИИСЗ, 1987. – Вып. 32,33 – С. 184-198.
110. Москвич Л.М. Організаційно-правові проблеми статусу суддів: Дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 224 с.
111. Москвич Л.М., Подкопаєв С.В., Прилуцький С.В. Статус судді: питання теорії та практики. – Х.: Вид. дім “ІНЖЕК”. – 2004. – 360 с.
112. Москвич Л.М. Проблеми статусу судді України. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матер. наук.-практ. конф., 18-19 квіт. 2002 р., м. Харків / Голов. ред. Сташис В.В. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – C. 178-180.
113. Москвич Л.М. Статус суддів: теоретичний та порівняльно-правовий аналіз. – Білозерка: Білозерська районна друкарня, 2004 р. – 224 с.
114. Науково-правова експертиза при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Висновки з питання про правомірність перебування народного депутата України на посаді Голови Вищої ради юстиції // Голос України. – 2003. – №31. – С. 10.
115. Научная организация труда в управлении производственным коллективом: Общеотрасл. науч.-метод. рекомен. – М.: Экономика, 1991. – 120 с.
116. О Высшем судебном совете Республики Казахстан: Закон Республики Казахстан от 28.05.2001 г., № 203 – ІІ ЗРК // http://www.pmicro.kz/DB/Busn/Govern/Laws/Act/2001/ForBoar.htm
117. Общая теория государства и права: Акад. курс в 2-х т. – Т. 1: Теория государства / Отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – 416 с.
118. Общая теория прав человека / Рук. авт. кол. и отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Норма, 1996. – 520 с.
119. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юрист, 1994. – 360 с.
120. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1996. – 472 с.
121. Ожёгов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – 23-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1991. – 917 с.
122. Онищук Н. Судебно-правовая реформа: будут ли даны ответы на вызовы времени // Голос Украины. – 2003. – №59 (3059). – С. 16.
123. Органи державної влади України. / За ред. В.Ф. Погорілко – К.: ІДП НАНУ, 2002. – 592 с.
124. Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів. – Амстердам – Київ: Укр.-Америк. бюро захисту прав людини, 1996. – С. 28-31.
125. Основы государства и права: Учеб. пособ. / Под ред. Комарова В.В. – Х.: Національн юридична академія України, 1999. – 237 с.
126. Основы теории государства и права / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Госюриздат, 1963. – 564 с.
127. Основы теории государства и права: Учеб. пособие / Под ред. С.С. Алексеева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1971. – 408 с.
128. Павловский В., Степанов О. Судебной системе требуется психолог // Рос. юст. – 2004. – №1. – С. 50-52.
129. Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. Л.А. Седова и А.Д. Ковалёва; Под ред. М.С. Ковалёвой. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 416 с.
130. Пашерстник А.Е. Право на труд: Очерки по сов. праву / Отв. ред. Д.В. Швейцер. – М.: Изд-во АН СССР, 1951. – 231 с.
131. Пейсиков В. Обучение судей: международный опыт и российские перспективы // Рос. юст. – 2001. – № 6. – С. 59-61.
132. Петришин А.В. Правовой режим государственной службы: вопросы общей теории: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01. – Х., 1998. – 383 с.
133. Підсумки V з`їзду суддів України // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – №5. – С. 22.
134. Погорелко В.Ф. Местные Советы в механизме осуществления функций советского общенародного государства. – К.: Наук. думка, 1986. – 232 с.
135. Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації. – Х.: Вид. дім “ІНЖЕК”, 2003. – 192 с.
136. Подкопаев С.В. Процедурные вопросы привлечения судей к дисциплинарной ответственности // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 47. – С. 193-198.
137. Політичний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / За ред. Ю.М. Шемшученка, В.Д. Бабкіна. – К, 1997. – 628 с.
138. Попов С. Рождённая судебной реформой: события и факты из истории Высшей квалификационной коллегии судей Российской Федерации // Рос. юст. – 2003. – №7. – С. 2-4.
139. Правовые формы деятельности в общенародном государстве: Учеб. пособ. / Под общ. ред. В.М. Горшенева. – М., 1985. – 83 с.
140. Правотворчество в СССР / Под ред. А.В. Мицкевича. – М.: Юрид. лит., 1974. – 319 с.
141. Прес-служба Вищої ради юстиції. Микола Шелест: “Сумлінних – захищатимо, порушників – звільнятимо” // Юрид. вісн. України. – 2005. – № 5. – С. 5.
142. Прилуцький С.В. Судова система Республіки Польща // Бюл. Мінюста України. – 2004. – № 6 (32). – С. 53-64.
143. Прилуцький С.В. Формування корпусу професійних суддів України в аспекті реалізації поділу влади // Право України. – 2003. – № 2. – С. 12-16.
144. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р., № 2887-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
145. Про Академію суддів України: Указ Президента України від 11.10.2002 р., № 918/2002 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 42. – Ст. 1924.
146. Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15.01.1998 р., № 22/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
147. Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України: Указ Президента України від 08.02.2005 р., № 208/2005 // Урядовий кур`єр. – 2005. – 22 лютого. – № 33. – С. 2.
148. Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України: Закон України від 18.03.2004 р., №1625-ІV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 25. – Ст. 354.
149. Про порядок складання присяги суддею, вперше призначеним на посаду: Указ Президента України від 11.05.1999 р., № 493/99 зі змін. // Офіц. вісн. України. – 1999. – №19. – Ст. 227
150. Про призначення членів Вищої ради юстиції: Указ Президента України від 01.04.2004 р., № 387/2004 // Закон і бізнес. – 2004 р. – № 16 – С. 8.
151. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р., № 1789-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
152. Про статус суддів: Закон України від 15.12.1992 р., №2862-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – №8. – Ст. 56.
153. Про судоустрій України: Закон України від 7.02.2002 р., №3018- ІІІ // Офіц. вісн. України. – 2002. – №10. – Ст. 441.
154. Про утворення судових палат у Вищому господарському суді України: Наказ Голови Вищого господарського суду України від 27.02.2003 р., № 18 // Вісн. госп. судочинства. – 2003. – № 2. – С. 18-20.
155. Пыльд Ю.А. Дисциплинарная ответственность работников плавающего состава судов морского флота СССР: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05 / Тартус. гос. ун-т. – Тарту, 1987. – 248 с.
156. Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів // Вісн. Верхов. Суду України. – 1997. – № 4 – С. 10,11.
157. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини другої статті 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України “Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України” (справа про Дисциплінарний статут прокуратури) від 22.06.2004 р., № 13-рп/2004 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 26. – Ст. 1710.
158. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2,4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України “Про Вищу раду юстиції” (справа про Закон України “Про Вищу раду юстиції”) від 21.05.2002 р., № 9-рп/2002 // Офіц. вісн. України. – 2002. – № 22. – Ст. 1070.
159. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів на посади (справа про призначення суддів) від 16.10.2001 р., № 14-рп/2001 // Офіц. вісн. України – 2001. – № 48. – Ст. 1934.
160. Рішення “Про інформацію щодо порушення народним депутатом України Ківаловим С.В. законів України “Про статус народного депутата України” та “Про Вищу раду юстиції” від 15.01.2003 р., протокол №26 // Голос України. – 2003. – №16. – С. 2
161. Рішення V з`їзду суддів України від 24.10.2002 р. // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. – №5. – С. 26,27.
162. Роберт Ю., Фалмер М. Энциклопедия современного управления: В 4-х т. – Т. 4: Контроль как функция управления. – М., 1992. – 637 с.
163. Рохлин В.И. Прокурорский надзор и государственный контроль: история, развитие, понятие, соотношение. – С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2003. – 305 с.
164. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учеб. пособ. / Рук. авт. кол. Панов Н.И. – Х.: Укр. юрид. акад., 1993. – 165 с.
165. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1971. – 240 с.
166. Сандевуар П. Введение в право. – М.: Изд. гр. “Интратэк – Р”, 1994. – 324 с.
167. Селиванов А. Без права нарушать закон // Голос Украины. – 2003. – № 213 (3213). – С. 14.
168. Селіванов А., Фесенко Є. Професійні знання суддів – гарантія забезпечення справедливого правосуддя // Право України. – 2000. – № 7. – С. 84-85, 89.
169. Сібільова Н.В. Про деякі тенденції розвитку законодавства, що регулює організацію судової влади // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 54. – С. 186-194.
170. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
171. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
172. Смирнов А.Ф. Прокуратура и проблемы управления. – М.: Криминал. ассоц., 1997. – 263 с.
173. Совершенствование аппарата государственного управления: Конституционный аспект / Под ред. В.В. Цветкова. – К.: Наук. думка, 1982. – 375 с.
174. Советское строительство: Учебник / Под ред. А.А. Безуглова. – М.: Юрид. лит., 1985. – 542 с.
175. Стандарти професійної відповідальності, основні права та обов`язки прокурорів // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6 (18). – С. 122-124.
176. Стрижак А. Адміністративно-правові відносини у галузі правосуддя: особливості та види // Право України. – 2004. – №1. – С. 37-41.
177. Студеникина М.С. Государственные инспекции в СССР. – М., 1987 – 108 с.
178. Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления (проблемы надведомственного контроля). – М., 1974. – 160 с.
179. Суворов В. Разделение властей: проблемы использования зарубежного опыта // Право и жизнь: Независ. прав. журн. – 1994. – № 5. – С. 107-126.
180. Суд, провоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. / Відп. ред. Я. Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
181. Судебная власть / Под ред. И.Л. Петрухина. – М.: ООО “ТК Велби”, 2003. – 720 с.
182. Судебные системы западных государств / Отв. ред. В.А. Туманов; АН СССР, ИГП. – М.: Наука, 1991. – 235 с.
183. Судебные системы европейских стран: Справочник / Пер. с фр. Д.И. Васильева и с англ. О.Ю. Кобякова. – М.: Междунар. отнош., 2002. – 336 с.
184. Сухонос В., Звірко О. Щодо Концепції реформування прокуратури України // Право України. – 2004. – № 1. – С. 86-90.
185. Сушинський О.І. Контрольна влада України в аспекті адміністративної реформи // Актуал. пробл. держ. управління: Зб. наук. пр. – Х.: ХарРІ УАДУ, 2002. – № 1(12). – С. 97-105.
186. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони Конституції // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1995. – №3. – С. 35-42.
187. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Проблеми становлення і розвитку українського конституціоналізму // Держ. Буд-во та місц. самоврядування: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2001. – 147 с.
188. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н.Г. Александрова. – 2-е изд., доп. – М.: Юрид. лит., 1974. – 664 с.
189. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юрист, 1997. – 671 с.
190. Теория государства и права: Учебник / Под ред. М.Н. Марченко. 3-е изд., расшир. и доп. – М.: ЗЕРЦАЛО-М, 2001. – 624 с.
191. Теория государства и права: В 2-х ч. – Ч. 1. Теория государства. / Под общ. ред. А.Б. Венгерова. – М.: Юристъ, 1995. – 254 с.
192. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М.: Изд. г-на Тихомирова М.Ю., 1998 – 798 с.
193. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 496 с.
194. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М., 2001. – 355 с.
195. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.
196. У Раді суддів України // Вісн. Верхов. Суду України. – 2001. – № 1(23). – С. 62.
197. Управление государственной службы и кадрового обеспечения Судебного департамента при Верховном Суде Российской Федерации: Психодиагностическое обследование кандидатов на должность судьи // Рос. юст. – 2002. – № 10. – С. 7-9.
198. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичёв, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалёв и др. – М.: Сов. энцикл., 1983. – 840 с.
199. Хавронюк М.І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2003. – 240 с.
200. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії). – Одеса: Юрид. літ., 2004. – 328 с.
201. Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія – Управління – Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. – К.: ІДП НАН України, 2001. – 248 с.
202. Цвік М.В. Конституційни проблеми розподілу властей (деякі загально теоретичні питання) // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1993. – №1. – С. 64,65.
203. Черненко А. А судей судит кто? / Юридическая практика. – 2000. – 20 января. – С. 3.
204. Чиркин В.Е. Контрольная власть // Гос-во и право. – 1993. – №4. – С. 10-18.
205. Чиркин В.Е. Основы государственной власти: Учеб. пособ. – М.: Юристъ, 1996. – 110 с.
206. Шишкін В.І. Конституційні напрями розвитку структури системи правосуддя України // Вісн. Акад. прав. наук. – 1996. – № 7. – С. 78-87.
207. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 2. – 336 с.
208. Юридические и судебные практики: Репрессивная судебная система Справедливый процесс. Гласность вещных прав на недвижимость: Сб. документов фр.-рос. сотрудничества. – 1998. – №2. – 276 с.
209. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарева. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энцикл., 1987. – 527 с.
210. Явич Л.С. Общая теория права: Учебник. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 287 с.
211. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в современный период. – М.: Изд-во АН СССР, 1954. – 228 с.
212. 95 суддів поповнять суддівський корпус // Юрид. вісн. України. – 2004. – № 6. – С.4.
213. Annuaire statistique de la justice. – 1982. – 117 р.
214. Arnaud Martin. Le Conseil supérieur de la magistrature et l'indépendance des juges / Revue du droit public et de la science politique en France et a l'étranger. – 1997. – P. 741-781.
215. CADIET L. Chronique, Droit judiciaire privé, JCP. – 1994. – 13 avril, I (doctrine) 3755. – Р. 183.
216. D. SOULEZ-LARIVIERE, cité in C. IMBERT, Justice, Le Point. – 1990. – 7 mai. – № 920. – p. 39.
217. Intervention de M. Charles Lederman, JO, CR Sénat. – 1993. – 27 mai. – p. 445-457.
218. JO, CRAN. – 1993. – 24 juin. – Р. 21-23.
219. JO, Doc. AN. – 1992-1993. – № 356. – Р. 37.
220. JO, Doc. Sénat. – 1992-1993. – № 231. – Р. 3-12.
221. JO, Doc. Sénat. – 1992-1993. – № 463. – Р. 8-10.
222. JO, Doc. Sénat. – 1993-1994. – № 463. – Р. 9-13.
223. J.-P. LAY, C. BIGAUT, Loi organique n° 94-100 du 5 février 1994 sur le Conseil supérieur de la magistrature : la mise en œuvre de la réforme constitu tionnelle du 27 juillet 1993, D., chron. – 1994. – 5 mai – Р. 131.
224. КАНN A. Les juges à la barre, Le Point. – 1990. – 7 mai. – № 920. – Р. 51
225. Le Monde. – 1996. – 10 juillet. – Р. 26.
226. Le programme de Pierre Méhaignerie pour la justice, Vie jud. – 1993. – 29 mars-4 avril. – № 2451. – Р. 1.
227. Моnitorul Oficial al Republicii Moldova. – 1996. – № 64/641.
228. Моnitorul Oficial al Republicii Moldova. – 1996. – №61-62/605.
229. Моnitorul Oficial al Republicii Moldova. – 1997. – №18.
230. PEYREFITTE A. Pour une justice moderne, VI - Réconcilier les Français avec leur justice, Le Monde. – 1979. – 14-15 janvier. – Р. 6.
231. Rapport de M. Hubert Haenel, JO, Doc. Sénat. – 1992-1993. – № 316. – Р. 95.
232. T. NGUYEN VAN, La réforme du Conseil supérieur de la magistrature et la création de la Cour de justice de la République, JCP. – 1993. – 29 septembre, I (doctrine) 3703. – Р. 383.
233. Ustawa z dnia 27 lipca 2001 r. o Krajowej Radzie Sadownictwa // Dziennic Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej. – 2001. – № 100. – Poz. 1082.
234. Voir en ce sens l'intervention de M. Pierre Fauchon au Congrès, JO, CR Congrès. – 1993. – 20 juillet. – Р. 7.
235. Voir l'allocution du Premier ministre Edouard Balladur devant le Congrès le 19 juillet 1993, JO, CR Congrès. – 1993. – 20 juillet. – Р. 5.
236. Voir Y. GUCHET, La Ve République, Paris, Economica, 3e éd. – 1994. – Р. 347-348.