ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЗАГАЛЬНИХ СУДІВ УКРАЇНИ :

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………...……………3
Розділ 1 Поняття та види юридичної відповідальності суддів ………………….12
1.1.Поняття юридичної відповідальності…………………………………………12
1.2. Юридична відповідальність суддів як вид юридичної відповідальності…..22
Розділ 2 Дисциплінарна відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів………………………………………………………………..….32
2.1. Дисциплінарна відповідальність суддів в системі юридичної відповідальності…………………………………………………………………….32
2.2.Суддя як суб’єкт дисциплінарної відповідальності…………………………..39
2.3. Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і проблеми його удосконалення……………………………………………………...55
2.4. Повноваження Вищої ради юстиції в сфері дисциплінарної відповідальності суддів…………………………………………………………….101
Розділ 3 Деякі питання вдосконалення порядку притягнення суддів до інших видів юридичної відповідальності…………………………………………128
3.1.Цивільно–правова відповідальність суддів…………………………………...128
3.2. Кримінально–правова відповідальність суддів……………………………...145
3.3. Адміністративно–правова відповідальність суддів…………………………155
Висновок……………………………………………………………………………161
Список використаних джерел……………………………………………………..169
Додаток……………………………………………………………………………...186

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлюється завданнями судової влади, що постали перед нею внаслідок проголошення незалежності України, яка стала на шлях побудови власної правової держави і громадянського суспільства. Серед поставлених життям проблем, що вирішує народ України, центральними і ключовими є демократія, права і свободи людини і громадянина, їх гарантованість та захищеність, у тому числі в судовому порядку.
Відповідно до Конституції та Законів України судді визнані носіями судової влади, вони є незалежними (ст. 129 Конституції України), недоторканними (ст. 13 Закону України “ Про статус суддів”) та незмінюваними (ст. 16 Закону України “ Про судоустрій України”).
Однією з гарантій незалежності суддів є специфічна процедура притягнення їх до юридичної відповідальності, особливості якої регламентуються Конституцією України, Законами України „Про статус суддів”, „Про судоустрій України”, „Про Вищу раду юстиції”, “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”.
Актуальність теми обумовлена такими чинниками: значна кількість порушень законності при здійсненні правосуддя, неприпустима для правової держави; численні порушення правил суддівської етики та бюрократизм, зростання кількості скарг громадян на незаконні дії суддів, певні прорахунки у процесі здійснення судово-правової реформи.
У той же час проблеми юридичної відповідальності суддів в комплексі не досліджувались, спеціальних монографічних робіт з цих питань немає.
У зв’язку з цим необхідність дослідження правового інституту юридичної відповідальності суддів є незаперечно актуальним питанням. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до числа пріоритетних для розвитку судової системи України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково - дослідної роботи кафедри організації судових та правоохоронних органів “Удосконалення діяльності судових та правоохоронних органів як елемент реалізації судово-правової реформи в Україні на 2001 - 2005 роки”, які є складовою частиною плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави на 2001 - 2005 роки” (державний реєстраційний номер 01010001195).
Теоретичну основу дослідження складають наукові праці відомих вчених - юристів в галузях загальної теорії права, конституційного права та судоустрою, а саме: А.П. Альохіна, О.Ф. Андрійко, М.Р. Аракеляна, М.О. Баймуратова, А.Т. Барабаша, Д.Н. Бахраха, Л.В. Бойцової, О. Ведерникової, А.А. Горницького, Ю.Є. Грошевого, Л.М. Давиденка, Є.В. Додіна, В.В. Долежана, О. Зеленої, С.В. Ківалова, М.І. Клєандрова, Ю.М. Козлова, В.В. Копейчикова, Н.І. Кузнєцової, В.М. Манохіна, І.Є. Марочкіна, В.М. Марчука, О.Р. Михайленка, М.І. Мичка, П.Є. Недбайла, Н. Нижник, В.Т. Нора, М.П. Орзіха, І.М. Пахомова, С.В. Подкопаєва, Ю.Є. Полянського, П.М. Рабіновича, М.В. Руденка, О.Ф. Скакун, Ю.І. Стецовського, М.Х. Фарукшина, М.І. Хавронюка, В.П. Шибіко, В.І. Шишкіна, А.І. Щербака, Ц.А. Ямпольської.
Мета та завдання дослідження полягає у комплексному аналізі чинної нормативно - правової бази, яка регулює юридичну відповідальність суддів, виявленні основних проблем, що виникають у правозастосувальній практиці, розробці рекомендацій по удосконаленню законодавства та механізму правового регулювання юридичної відповідальності суддів і практики його застосування.
У відповідності з метою роботи визначені такі основні завдання:
- з’ясування правової природи юридичної відповідальності суддів та її значення у зміцненні законності в судочинстві;
- теоретичне обґрунтування правового інституту дисциплінарної відповідальності суддів у системі юридичної відповідальності та його місця в сучасному українському законодавстві;
- визначення підстав дисциплінарної відповідальності суддів та шляхів розв’язання проблем і труднощів у застосуванні чинних правових норм;
- дослідження проблем цивільно – правової, кримінальної та адміністративної відповідальності суддів;
- проведення аналізу чинного законодавства України про юридичну відповідальність суддів, виявлення у ньому прогалин і суперечностей та шляхів їх усунення;
- здійснення порівняльного аналізу юридичної відповідальності суддів в Україні і зарубіжних країнах;
- розроблення і обґрунтування пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення законодавчого регулювання та механізму застосування юридичної відповідальності суддів.
Предметом дослідження є система нормативно - правових актів про юридичну відповідальність суддів, практика притягнення суддів до юридичної відповідальності та наукова література, в якій викладені теоретичні позиції з цих проблем.
Об’єктом дослідження є охоронні правовідносини, у межах яких застосовуються різні види юридичної відповідальності суддів: поняття та завдання відповідальності, підстави і порядок її застосування.
Методологічною основою дослідження є сучасні науково-теоретичні концепції держави і права, які визначають зміст, сутність та характер діяльності судової влади і застосування правового інституту юридичної відповідальності суддів. В процесі дослідження проблем юридичної відповідальності суддів застосовувався діалектичний метод наукового пізнання, а також інші наукові методи: логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий. В основу дослідження покладено і комплексний підхід, оскільки в роботі йдеться про всі види юридичної відповідальності, предметом вивчення є проблеми, які виникають у процесі застосування юридичної відповідальності суддів не лише в Україні, а і в зарубіжних країнах.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони України, рішення Конституційного Суду України, норми міжнародного права, інші нормативно – правові акти.
Теоретичну базу дослідження складають наукові праці з питань конституційного права, судоустрою, процесуального права, матеріали конференцій і семінарів з питань розвитку судової системи та здійснення судової реформи; довідкова література та соціологічні матеріали.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали роботи кваліфікаційних комісій суддів, судової практики, статистичні дані, анкетування суддів, особистий досвід автора як судді, члена кваліфікаційної комісії суддів, члена президії апеляційного суду, директора регіонального Центру підвищення кваліфікації суддів, викладача інституту підготовки професійних суддів при Одеській національній юридичній академії.
Наукова новизна дисертації. В роботі вперше здійснено комплексний аналіз інституту юридичної відповідальності суддів, розкриті суперечності законодавчого забезпечення, труднощі застосування зазначеного інституту та зроблена спроба визначити шляхи їх подолання, зокрема:
1) запропоновано власні визначення юридичної відповідальності суддів взагалі і дисциплінарної відповідальності суддів зокрема;
2) висловлено думку про те, що у Законі України “Про статус суддів” необхідно передбачити спеціальні підстави дисциплінарної відповідальності голів судів та їх заступників, пов’язані з неналежним виконанням ними службових обов’язків;
3) запропоновано перелік приводів для порушення (заведення) дисциплінарного провадження щодо суддів;
4) проаналізовані суперечності між положеннями законів України “Про статус суддів” та “Про судоустрій України” і зроблено висновок про те, що дисциплінарне провадження стосовно суддів має порушуватись (заводитись) за наслідками відповідних перевірок за зверненнями про їх проступки;
5) сформульовано власний варіант переліку стадій процесу притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;
6) у Законі України “Про статус суддів” запропоновано внести доповнення про гласність дисциплінарного провадження для суддівського корпусу та конфіденційність за його межами;
7) запропоновано передбачити в Законах України “Про судоустрій України” та “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 року обов’язок кваліфікаційних комісій зупиняти дисциплінарне провадження до прийняття з цього приводу компетентними особами рішення про звільнення судді і час з моменту винесення висновку до повернення документів, якщо звільнення не відбулось, не зараховувати у строки давності притягнення до дисциплінарної відповідальності;
8) у Законі України “Про статус суддів” пропонується передбачити зупинення повноважень судді у зв’язку з розглядом дисциплінарної справи, якщо підставою для її порушення є здійснення аморального проступку, не сумісного з заняттям суддею посади, грубе порушення законодавства і службових обов’язків, пред’явлення судді обвинувачення у вчиненні злочину, а також порушення суддею вимог законодавства щодо несумісності;
9) визнано за доцільне передбачити в главі 14 Закону України “Про судоустрій України” обов’язок кваліфікаційної комісії у разі вчинення суддею діяння злочинного характеру не розглядати справу, а передати матеріали слідчим органам. Строк їх розгляду цими органами не повинен включатись у строки давності притягнення до дисциплінарної відповідальності;
10) обґрунтовано потребу закріплення у статті 36 Закону України “Про статус суддів” правила, за яким у разі вчинення суддею діяння, несумісного з посадою, його звільнення має проводитись незалежно від часу вчинення проступку;
11) обговорено перелік належних і допустимих доказів, які можуть бути використані при розгляді дисциплінарних справ щодо суддів;
12) запропоновано в законодавстві передбачити розгляд питань про порушення суддями місцевих і апеляційних судів вимог щодо несумісності до виключної компетенції кваліфікаційних комісій суддів, з тим, щоб Вища рада юстиції могла зосередитись на розгляді інших, пов’язаних з цим питань;
13) визнано за доцільне встановити в Законі України “Про судоустрій України” порядок, за яким члени кваліфікаційних комісій не мають права утримуватись від голосування, але матимуть можливість вимагати проведення додаткових перевірок;
14) суддям, яких притягнуто до відповідальності, необхідно надати право знайомитись з протоколами засідань кваліфікаційних комісій, вносити зауваження; поступово запровадити запис засідань технічними засобами; слід закріпити право і порядок висловлювання окремих думок членами комісії;
15) право оскарження рішень комісії слід надати також особам, які ініціювали заведення дисциплінарного провадження;
16) наведені додаткові аргументи на користь створення Суддівської інспекції при Вищій раді юстиції для оперативної перевірки сигналів про правопорушення з боку суддів;
17) висловлено думку про те, що скарги на рішення Вищої ради юстиції слід віднести до компетенції Вищого адміністративного суду України, тобто за місцезнаходженням суб’єкта оскарження;
18) запропоновано передбачити в Законі України “Про судоустрій України” право кваліфікаційних комісій на перегляд своїх рішень за нововиявленими обставинами та механізм такого перегляду;
19) запропоновано передбачити в Цивільному кодексі України обов’язковість відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянам і юридичним особам винесенням і виконанням незаконних і необґрунтованих судових рішень; притягнення за це винних до матеріальної відповідальності в порядку регресу в повному чи обмеженому розмірі залежно від характеру вини;
20) внесено пропозицію дати офіційне тлумачення поняття “неправосудний вирок ( рішення, постанова, ухвала)” у такій редакції: “Неправосудним вироком ( рішенням, постановою, ухвалою) суду є незаконний або необґрунтований судовий акт, винесений умисно або в результаті недбалості, які потягли або могли потягти за собою істотну шкоду правам чи інтересам громадян або інтересам держави”;
21) частину 4 статті 62 Конституції України доцільно доповнити і викласти у такій редакції: “Матеріальна і моральна шкода, заподіяна особі незаконними рішеннями і діями судів, відшкодовуються державою в розмірах і порядку, передбачених законом”;
22) запропоновано передбачити в статті 13 Закону України “Про статус суддів” додаткові гарантії недоторканності суддів при притягненні їх до кримінальної відповідальності шляхом порушення щодо них кримінальних справ лише Генеральним прокурором України за погодженням з кваліфікаційними комісіями суддів;
23) внесено пропозицію закріпити у Законі України “Про статус суддів” і у Кодексі України про адміністративні правопорушення норму, за якою за вчинення адміністративних проступків судді притягуються до відповідальності за рішеннями кваліфікаційних комісій суддів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та рекомендацій для удосконалення законодавства, що регулює юридичну відповідальність суддів, та у правозастосувальній діяльності, в тому числі кваліфікаційних комісій і Вищої ради юстиції.
Окремі положення, які сформульовані у дисертації, можуть сприяти подальшому науковому дослідженню цієї проблеми. Результати дослідження можуть бути використані в науковій та навчально–педагогічній діяльності: в навчальному процесі при викладанні курсу “Організація судових і правоохоронних органів”, спецкурсу “Юридична відповідальність суддів України” в Інституті підготовки професійних суддів при Одеській національній юридичній академії, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, підготовці наукових публікацій.
Апробація результатів наукового дослідження. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри організації судових і правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії.
Теоретичні і практичні положення роботи обговорювались на науково - практичних конференціях та семінарах: “Застосування міжнародних стандартів прав людини в сучасній українській судовій та правоохоронній практиці” ( Київ, 28 - 29 березня 2003 року); “Адміністративне судочинство в Україні” ( Київ, 14 - 15 квітня 2003 року); 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії ( Одеса, 28 - 29 квітня 2003 року); “Новий Цивільний кодекс України: основа для гармонізації законодавства України з правом Європейського союзу” ( Київ, 20 червня 2003 року); Національній науково - теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” ( Одеса, липень 2003 року); 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу й аспірантів Одеської національної юридичної академії ( Одеса, 22 - 23 квітня 2004 року).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 5 наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Кількість використаних джерел - 207. Загальний обсяг дисертації складає 187 сторінок, з яких 168 сторінок – безпосередньо текст дисертації.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Удосконалення системи і структури судової влади в Україні в сучасний період обумовлено соціально-економічним розвитком суспільства. Україна взяла курс на подальше підвищення матеріального добробуту народу, розвиток демократії та підвищення ефективності охорони прав громадян та інтересів держави. Разом з тим, стратегічним завданням України є вступ до Євросоюзу. Виконати окреслені напрямки розвитку громадянського суспільства України неможливо без удосконалення судових органів, кардинального перегляду принципів підбору кадрів та правового інституту юридичної відповідальності суддів.
Вперше комплексно досліджуючи тему про юридичну відповідальність суддів, дисертант дійшов до висновків, що:
1) юридична відповідальність – це покладення на суб'єкта права в процесі реалізації його юридичних прав і покладених обов'язків відповідальності перед собою, суспільством, державою за свою діяльність з належною оцінкою його поведінки і, в разі потреби, - застосування санкцій за невиконання обов'язків. Особливостями юридичної відповідальності суддів є, по-перше, то, що вона носить не просто державно-правовий характер, але й у деяких випадках набуває характеру конституційної відповідальності, як у випадках звільнення з посади судді за порушення присяги, що передбачено у пункті 6 частини 3 статті 129 Конституції України; по-друге, законодавством передбачені підвищені вимоги до суддів у плані як позитивної, так і негативної (ретроспективної) юридичної відповідальності, виходячи з особливої ролі представників судової влади у житті суспільства; по-третє, такі підвищені вимоги певною мірою урівноважуються особливою процедурою притягнення суддів до юридичної відповідальності (дисциплінарної, кримінальної, адміністративної), елементами недоторканності суддів, що спрямовано на створення для них певних гарантій від необґрунтованого переслідування; по-четверте, особливе значення при пошуку підстав для притягнення суддів до відповідальності відіграють порушення моральних норм і приписів суспільства, яким бажано надати більш виразного юридичного забарвлення;
2) дисциплінарна відповідальність суддів є самостійним видом юридичної відповідальності, що втілює в себе всі ознаки позитивної і загальної відповідальності, та є важливим засобом підвищення ефективності діяльності суддів і має подвійний характер. Вона встановлюється, по-перше, на загальних умовах з іншими суб’єктами та регулюється нормами трудового права а, по-друге, з урахуванням специфіки професійної діяльності суддів – виключно спеціальними нормативними актами. Це стосується і видів дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність суддів є одним із важливих засобів підвищення ефективності діяльності суддів, виконання ними своїх службових обов'язків і забезпечення прав та інтересів громадян; дисциплінарна відповідальність суддів – це застосування до них спеціально уповноваженими органами (кваліфікаційними комісіями) юридичних санкцій за правопорушення в службовій і позаслужбовій сфері, визначених Конституцією України і законодавством про судоустрій, які застосовуються у вигляді дисциплінарних стягнень у встановленому законом порядку та перетерпівання суддями відповідних обмежень організаційного і особистого характеру;
3) при застосуванні дисциплінарної відповідальності слід враховувати, що судді є державними службовцями особливої категорії з урахуванням ступеня специфічності їх роботи, оскільки вони займаються професійною діяльністю в державній установі, виконують вимоги законів держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів, вирішують справи в судовому засіданні від імені держави. Але при цьому вони не можуть бути суб’єктами дисциплінарної відповідальності, яка передбачена Законом України “Про державну службу”. Дисциплінарна відповідальність суддів врегульована Законом України “Про статус суддів”, а тому Закон України “Про державну службу” поширюється лише на ті правовідносини, які не врегульовані Законом України “Про статус суддів”. Що стосується трудових відносин суддів, то на них поширюється законодавство України про працю відповідно до пункту 5 статті 4 Закону України “Про статус суддів”;
4) нині існуючий у нашій країні організаційно-правовий механізм добору кандидатів у судді за морально-етичними параметрами, психофізіологічними критеріями і ретельної їхньої перевірки на предмет наявності фактів та обставин, які компрометують кандидата, є недосконалим. Необхідно прийняти Закон про перевірку якостей кандидата в судді на наявність обставин і фактів, що його компрометують за ознаками фізичної і психічної непридатності до заняття посади судді, а також про перевірку відсутності в нього рис характеру, з наявністю яких даного індивіда вкрай небажано наділяти суддівськими повноваженнями; психологічні тести повинні стати частиною кваліфікаційного екзамену;
5) кваліфікаційні комісії мають бути створені і діяти в Автономній Республіці Крим, областях, у містах Києві та Севастополі; повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів слід розширити і надати їй право оголошувати конкурс на вакантні посади суддів, голів судів, їх заступників у пресі, встановлювати строк для подання заяв та необхідних документів, виявляти більш гідних серед кандидатів як серед тих, хто вперше претендує на посаду судді, так і серед тих, хто працює суддею багато років, передбачити можливість призначення на посаду судді тимчасово;
6) особлива процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності полягає в тому, що порушити дисциплінарне провадження вправі обмежене коло осіб, розгляд дисциплінарних справ щодо суддів покладено на спеціальні органи і здійснюється у рамках спеціальних процедур, характер заходів впливу обумовлений особливостями правового статусу суддів;
7) поняття «порушення трудової дисципліни» у трудовому законодавстві вживається не тільки в широкому розумінні — як неналежне виконання або невиконання службових обов'язків, але й у вузькому — як порушення режиму роботи. Так варто тлумачити його і як підставу дисциплінарної відповідальності суддів. Причому необхідно враховувати, що режим роботи судді, коли мова йде про організацію процесуальної діяльності по розгляду справ, визначається в основному процесуальним законодавством. Дотримання процесуальних норм, а також порядку процесуальної організації судової діяльності (своєчасне призначення і початок слухання справ, обґрунтоване за часом запрошення громадян для участі в судових засіданнях, проведення прийому громадян відповідно до встановленого розкладу і т.д.) входить у зміст службових обов'язків судді. Тому порушення, що допускаються в даній сфері діяльності, також будуть являти собою дисциплінарні проступки, що підпадають під підставу дисциплінарної відповідальності судді. Аналіз підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, які передбачені чинним законодавством України, свідчить, що при розгляді питання про дисциплінарну відповідальність судді в кожному конкретному випадку визначальним є зміст правопорушення, яке допустив суддя при виконанні своїх посадових обов’язків чи порушення моральних норм суспільства у позаслужбовій обстановці;
8) в законодавстві про дисциплінарну відповідальність суддів слід передбачити, що дисциплінарне провадження повинно бути гласним для суддівського корпусу і конфіденційним за його межами;
9) аналіз змісту нормативно – правових актів про дисциплінарну відповідальність суддів дає підстави для висновку про те, що дисциплінарне провадження порушується (заводиться) за результатами попередніх перевірок відомостей про ймовірні дисциплінарні проступки суддів. Проте вирішення питань, пов'язаних із притягненням суддів до дисциплінарної відповідальності, проходить стадії ініціювання дисциплінарного провадження, призначення й проведення попередньої перевірки, порушення провадження чи відмова у ньому, розгляд справи, оскарження рішення, виконання постанови кваліфікаційної комісії;
10) у Кодексі професійної етики суддів необхідно передбачити відповідальність суддів за порушення норм Кодексу, надати йому характер нормативно-правового акту, для того, щоб він був обов'язковим для виконання та назвати цей документ Кодексом професійної діяльності суддів, що дасть можливість регламентувати не лише діяльність, але й також відповідальність судді;
11) у законодавстві України про дисциплінарну відповідальність суддів треба закріпити приводи для початку дисциплінарного провадження, перелік яких запропоновано в роботі;
12) дисциплінарне провадження має ряд спі¬льних рис із судовим провадженням, оскільки проводиться з дотриманням особливої процедури винесення рішення, суддя, котрий притягується до від¬повідальності, наділений комплексом проце¬суальних прав, але відсутність таких суб’єктів дисциплінарного провадження як захисник або адвокат не дає можливості в повній мірі реалізувати права суддів на захист, цю недоречність слід усунути в майбутньому законодавстві;
13) під доказами в дисциплінарному провадженні про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів слід розуміти фактичні дані, на підставі яких в установленому законом порядку кваліфікаційна комісія встановлює наявність або відсутність дисциплінарного, або іншого правопорушення, винність судді в його здійсненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; такими доказами можуть бути показання судді, притягнутого до відповідальності, інших суддів, керівників судів, громадян, яким щось відомо про факт порушення, висновки спеціалістів, речові докази, результати огляду службових та інших приміщень тощо;
14) у разі вчинення суддею діяння, несумісного з перебуванням на роботі в суді, його звільнення повинно проводитися незалежно від часу вчинення проступку, також необхідно встановити підвищений строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності – не менш одного року з дня здійснення проступку;
15) у Законі України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 року пропонується передбачити зупинення повноважень судді у зв’язку з розглядом дисциплінарної справи, якщо підставою для її порушення є здійснення аморального проступку, не сумісного із заняттям суддею посади, грубе порушення законодавства і службових обов’язків, пред’явленням судді обвинувачення у вчиненні злочину, а також порушення суддею вимог законодавства щодо несумісності;
16) кваліфікаційна комісія повинна мати право зупиняти дисциплінарне провадження до прийняття належними особами рішення стосовно звільнення судді і цей час із моменту винесення висновку про звільнення з посади до повернення документів, не зараховувати в 6-місячний та місячний строк. Якщо рішення про звільнення судді не буде прийнято, кваліфікаційна комісія знову може повернутися до розгляду дисциплінарного провадження;
17) треба закріпити в законі обов'язок кваліфікаційної комісії передавати питання на розгляд слідчих органів, якщо кваліфікаційна комісія дійде до висновку, що суддею, який притягується до дисциплінарної відповідальності, вчинений злочин, провадження на цей час зупиняти;
18) під час голосування ніхто із членів комісії не має права утримуватися від ухвалення рішення, при недостатності наявних відомостей для ухвалення рішення склад кваліфікаційної комісії повинен мати можливість ініціювати питання про проведення додаткової перевірки;
19) потрібно в главі 14 Закону України “Про судоустрій України” вказати строк надання судді копії рішення кваліфікаційної комісії;
20) законодавець повинен надати право особам, за зверненням чи поданням яких кваліфікаційною комісією прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскаржити рішення;
21) необхідно передбачити у законодавстві право кваліфікаційних комісій на перегляд своїх рішень за нововиявленими обставинами і механізм такого перегляду;
22) суддям, яких притягнуто до відповідальності, необхідно надати право знайомитись з протоколами засідань кваліфікаційної комісії, вносити зауваження, поступово запровадити запис засідань технічними засобами, закріпити право і порядок висловлювання окремих думок членами комісій;
23) створення Суддівської інспекції при Вищій раді юстиції потрібно для оперативної перевірки сигналів про правопорушення з боку суддів;
24) скарги на рішення Вищої ради юстиції слід віднести до компетенції Вищого адміністративного суду України, тобто за місцезнаходженням суб’єкта оскарження і органу приблизно такого ж рівня;
25) у Цивільному кодексі України слід передбачити обов'язковість відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянам і юридичним особам винесенням і виконанням незаконних і необґрунтованих судових рішень, притягнення за це винних до матеріальної відповідальності в порядку регресу в повному чи обмеженому розмірі залежно від характеру вини;
26) внесено пропозицію дати офіційне тлумачення поняття “неправосудний вирок ( рішення, постанова, ухвала)” у такій редакції: “Неправосудним вироком ( рішенням, постановою, ухвалою) суду є незаконний або необґрунтований судовий акт, винесений умисно або в результаті недбалості, які потягли або могли потягти за собою істотну шкоду правам чи інтересам громадян або інтересам держави, якщо такий акт потягнув або міг потягнути істотну шкоду правам громадянина чи інтересам держави”;
27) частину 4 статті 62 Конституції України доцільно доповнити і викласти у такій редакції: “Матеріальна і моральна шкода, заподіяна особі незаконними рішеннями і діями судів, відшкодовуються державою в розмірах і порядку, передбачених законом”;
28) запропоновано передбачити в законодавстві додаткові гарантії недоторканності суддів при притягнення їх до кримінальної відповідальності шляхом порушення щодо них кримінальних справ лише Генеральним прокурором України за погодженням з кваліфікаційними комісіями суддів;
29) внесено пропозицію закріпити у Законі України “Про статус суддів” і в КУпАП норму, за якою за вчинення адміністративних проступків судді притягуються до відповідальності за рішеннями кваліфікаційних комісій суддів.
Реалізація пропозицій буде сприяти забезпеченню незалежності суддів і підвищить їх відповідальність за неупередженість при здійсненні правосуддя – дозволить створити більш надійний механізм захисту інтересів прав громадян у судах і в значній мірі подолати негативні явища в судовій системі України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абрамова А.А. Дисциплина труда в СССР. – М.: «Юридическая литература», 1969. – 176 с.
2. Административное право зарубежных стран: Учеб. пособ. – М.: СПАРК, 1996. – 229 с.
3. Адушкин Ю., Жидков В. Дисциплинарная и административная ответственность судей: за и против // Российская юстиция. – 2001. - № 11. – С. 24-26.
4. Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР. – Саратов, 1986. – 128 с.
5. Адушкин Ю.С. О введении административной и дисциплинарной ответственности судей // Право и политика. – 2001. - № 12. – С. 40-46.
6. Алексеев В.Б., Морщакова Т.Г. Научное исследование организации судебной деятельности // Сов. гос-во и право. – 1975. - № 9. – С. 92-98.
7. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статус, 1999. – 710 с.
8. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – М., 1972. – Т 1. – 396 c.
9. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: учебник. – М.: Издательство Зерцало, 1997. – 350 с.
10. Алешина И. Судебные новости // Обозрение. – 1998. - № 3. – С. 5.
11. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 1999р. за даними судової статистики // Вісн. Верхов. Суду України. – 2000. - № 2. – С. 24-31.
12. Андрийко О.Ф. Правовые проблемы РАСУ. – К.: Наук. Думка, 1985. – 303 с.
13. Аракелян М.Р. Совершенствование работы Высшего совета юстиции – гарантия независимой судебной власти // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської нац. юрид. академії. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – Вип. 13 – 14. – С. 353 – 359.
14. Архів кваліфікаційної комісії суддів м. Києва за 1998 рік.
15. Астемиров З.А. Понятие юридической ответственности // Советское государство и право. – 1979. – № 6. – C. 59-68.
16. А судьи кто?!: (О Законе о судоустройстве). Интервью с председателем Верховного Суда Украины В.Бойко // Кіевскій телеграфъ. - 2002. – 24 мая.
17. Базылев Б.Т. Сущность позитивной юридической ответственности // Правоведение. - 1979. - № 4. - С. 40 - 47.
18. Баймуратов М.О. Локальна система захисту прав людини в Україні: сутність та становлення // Юридична освіта і правова держава. Збірник наукових праць. – Одеса, 1997. – С. 96 - 101.
19. Банчук М. Проблемні повноваження суддів // Вісник Прокуратури. – 2002. - № 4. – С. 70-73.
20. Барабаш А.Т. О понятии дисциплинарного проступка // Правоведение. – 1965. - № 3. – С.65-70.
21. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. – М.: издательство БЕК, 1997. – 350 с.
22. Бачило И. Институт ответственности в управлении // Советское государство и право. – 1977. - № 6.- С.40-49.
23. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. – М.: «Наука», 1966. – 295 с.
24. Богданова М.С. О понимании юридической ответственности в современных условиях // Юрист. - 1997. - № 7. - С. 38-39.
25. Бойков А.Д. Третья власть в России. – М., 1997. – 221 с.
26. Бойцова Л.В. Ответственность государства и судей за вред, причиненный гражданам при отправлении правосудия // Журнал российского права. – 2001.-№ 9. – С. 51-60.
27. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
28. Бринцев В.Д. Шляхи подальшого реформування судочинства // Право України. – 2002. - № 10. – С. 56-58.
29. Ведерникова О. Отбор кандидатов на судебные должности: опыт США // Советская юстиция. – 1993. - № 5. – С. 13-14.
30. Ведерникова О. Профессиональная этика судей (опыт США) // Российская юстиция. – 1995. - № 3. – С. 51-54.
31. Виноградова Л.Є. Дисциплінарне провадження щодо судді// Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць, вип. 19. – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 289- 294.
32. Виноградова Л.Є. Зміст правопорушення як підстава притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів // Митна справа. – 2003. - № 3. – С. 72-76.
33. Виноградова Л.Є. Юридична характеристика судді як суб’єкта дисциплінарної відповідальності // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць, вип. 16. – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 618- 623.
34. Войшвило Е.К. Понятие. – М.: Наука, 1967. – 286 с.
35. Гавриленко Д.А. Государственная дисциплина: сущность, функции, значение /Под ред. А.П. Шергина. – Минск: “Наука и техника”, 1988. – 326 с.
36. Головченко В. Вища рада: відділ кадрів чи орган влади? // Юридичний вісник України. – 2001. - № 10. – С. 10 – 11.
37. Голосниченко І. П. Вища Рада юстиції у реформуванні судової системи // Юридичний вісник України. – 21-27.12.2002 р. – С. 6.
38. Горницкий А.А. Государственная дисциплина. – К.: Политиздат Украині, 1989. – 247 с.
39. Городовенко В.В. Незалежність суддів і моральні засади суддівської професії // Вісник Верховного Суду України. - № 4 (32). – липень-серпень 2002. – С. 42-44.
40. Государственная дисциплина и ответственность / под ред. Л.И. Антоновой и Б.И. Кожохина. - Л.: из-во Ленинградского ун-та, 1990.- 152 с.
41. Гринюк В.О. Деякі аспекти особливого порядку притягання суддів до дисциплінарної відповідальності як гарантії принципу їх незалежності // Вісник Київського національного університету. Вип. 43. Юридичні науки. – 2001. – С. 68-72.
42. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. – Харьков.: «Вища школа». 1975. – 83 с.
43. Гурне Б. Державне управління. – К., 1993. – 165 с.
44. Дисциплінарний статут прокуратури України: Постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1796-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 4. – Ст. 15.
45. Дисциплинарный устав прокуратуры Украины от 6 ноября 1991 г. // Вісник Верховної Ради. – 1992. - № 4. – Ст. 15.
46. Дмитрієв М. Правовій реформі – найвищий державний пріоритет // Слово. - № 8 (529). – 21.02.03. – С.3.
47. Д-р Дитер Байер Независимость судей и судов, и ее значение для демократии (немецкий опыт) // Прокурорская и следственная практика. – М., 2001. – С. 237-241.
48. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. – М.: «Юридическая литература», 1973. – 136 с.
49. Долежан В., Василюк С. Проблеми вдосконалення правового статусу Вищої ради юстиції // Проблеми законності. – Харків, 2003. - № 62. – С. 133 – 142.
50. Долежан В.В. На постійній основі без порушення Конституції // Голос України. – 2002. - № 244. – С. 14.
51. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмеще¬ние вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 271 с.
52. Европейская хартия о законе о статусе судей // Российская юстиция. - 1997. - №7. – С. 2-4.
53. Еременко Ю.П., Рудинский Ф.М. Проблемы ответственности в советском государственном праве // Юридическая ответственность в сов. обществе. Сб. статей - Волгоград, ВСШ, Вып.9 – 1974. – 19 с.
54. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (Рим) 04.11.1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 13. – С. 268-302.
55. Жилин Г.А. Целевые установки гражданского судопроизводства и проблема судебной ошибки // Государство и право. – 2000. - № 3. – С. 52.
56. Загальна теорія держави і права: Навч. посібн. /За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 317 с.
57. Зайцев И.М. Гражданская процессуальная отвественность // Государство и право. – 1999. – № 7. – С.93-97
58. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. – Изд-во Свердловского университета, 1985. – 135 с.
59. Закон Грузии „О дисциплинарной ответственности судей общих судов Грузии и дисциплинарное судопроизводство” от 23 февраля 2000г. с изменениями и дополнениями на 1 мая 2003 года // Законодательный вестник. – 2000. - № 8. – Ст. 12.
60. Закон Украины «О квалификационных комиссиях, квалификационной аттестации и дисциплинарой ответственности судей судов Украины» // Вісник Верховної Ради України. – 1994. - № 22. – Ст. 140
61. Закон України „Про Вищу Раду юстиції” від 15.01.1998 р. // Голос України. – 1998. - № 30. – С. 6-8.
62. Закон України „Про державну службу в Україні” від 16 грудня 1993 р. // Вісник Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст. 490
63. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. // Вісник Верховної Ради України. – 1993. - № 24. – Ст. 265.
64. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. №3018-ІІІ // Вісник Верховної Ради України. – 2002. - №27-28. – Ст. 180.
65. Зелена О. Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми // Право України. – 2002. - № 11. – С. 109-111.
66. Зражевская Т.Д. Ответственность по советскому государственному праву. - Воронеж: изд-во Воронеж. ун-та, 1980. - 159 с.
67. Иваненко Я.Л. Судова влада: її роль та призначення в сучасному діловому українському суспільстві // Держава та право. Збірник наукових праць. Вип. 8. – 2000. – С. 90-98.
68. Иоффе О.С. Вина и ответственность по советскому праву // Сов. гос. и право. – 1972. - № 9. – С. 38-39.
69. Иоффе О.С., Шаргородский М Д. Вопросы теории права. – М., 1961.– 381 с.
70. Інформаційне повідомлення про спільне розширене засідання Президії Верховного Суду України та колегії Державної судової адміністрації України // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 2 (36). – С. 9-19.
71. Інформація про результати роботи Вищої ради юстиції за час роботи Вищої ради юстиції з 1998 по 2003 роки // Матеріали Вищої ради юстиції за 2003 рік.
72. Канзафарова И.С. Гражданско-правовая ответственность: основные положения. – Одесса, Астропринт, 1998. – 74 с.
73. Кармазін Ю.М. Атестаційно-дисциплінарна практика в судах України // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 5 (15). – С.42-47.
74. Кармазін Ю.М. Добір кадрів на посади суддів – одне з головних завдань кваліфікаційних комісій // Вісник Верховного Суду України. - № 2 (24) березень-квітень 2001. – С. 60-61.
75. Картузова И.А. Дисциплинарная ответственность государственных служащих. – Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук – Одесса, 1999. –195 с.
76. Кашепов В.П. Истина… и только истина! // Круглый стол изд-ва «Юридическая литература». – М., 1990. – 177 с.
77. Кивалов С.В. В стране нет органа, которому бы подчинялся Высший совет юстиции // Слово. – 14.03.2003. - № 11 (532). – С. 3.
78. Кивалов С.В. Кодекс судебной чести // Человек и закон. – 2002. - № 11-12.
79. Кивалов С.В. Таможенное право: (Административная ответственность за нарушение таможенных правил). – Одесса, 1996. – 176 с.
80. Ківалов С.В. Вища рада юстиції стане більш “прозорою” // Юридичний вісник України. – 2001. - № 24. – С. 4.
81. Ківалов С. Вищій раді юстиції виповнилося 4 роки // Юридичний вісник України. – 2002. - № 2.
82. Ківалов С. На півдорозі залишилось формування суддівського корпусу // Голос України. – 2001. – 25 грудня. – С. 3.
83. Ківалов С. Настав час значного кадрового оновлення суддівського корпусу // Закон і бізнес. – 2001. - № 23.—С.5.
84. Ківалов С.В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи // Слово. № 9 (530) 28.02.2003. – С. 3.
85. Ківалов С.В. Судова реформа. Крок за кроком // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 13. – С. 6.
86. Ківалов С. Тлумачення Конституційним Судом України правоположень про діяльність Вищої ради юстиції // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 3. – С. 71 – 73.
87. Ківалов С.В. Хотіли краще, а стало гірше // Голос України. – 2001. - № 238. – С. 5.
88. Ківалов С. Чим активніше ми контролюємо діяльність судової системи, тим активніша критика в наш бік // Закон і бізнес. – 2002. - № 51. – С. 6.
89. Ківалов С. Якщо не поставити заслін, за кілька років правосуддя в Україні здійснюватимуть спритні посередності // Закон і бізнес. – 2002. - № 46 – 47. – С. 2 – 3.
90. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.
91. Клеандров М.И. Социально-психологические и морально-этические проблемы формирования судейского корпуса // Журнал российского права. – 1999. - №12. – С.—48-56.
92. Клеандров М.И. Статус судьи. – Новосибирск, 2000. – 444 с.
93. Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за преступления. – К.: «Блиц-информ», 1996. – 512 с.
94. Кодекс об административных правонарушениях: Науч.-практич. коммент. – Х.: Одиссей, 2002. – 1040 с.
95. Кодекс професійної етики судді // Вісн. Верхов. Суду України. – 2002. - № 5 (33). – С. 24.
96. Кодекс чести судьи Российской федерации // Сов. юстиция. – 1993. - № 23. – С. 31.
97. Колбая Г.Н. Закон, умаляющий независимость судей, не может быть принят // Журнал российского права. – 1999. - № 12. – С. 86-95.
98. Колмакова Л.М. Вопросы соотношения административной и дисциплинарной ответственности служащих // Вопросы административного и финансового права в современный период: Сборник научных трудов. – М., 1990. – С. 45-47.
99. Комаров В.В. Общая теория государства и права. Т. 2. – М., 1998. – 584 с.
100. Кондаков М.М. Основы законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях и доказательствах в административном процессе // Актуальные проблемы теории юридических доказательств: Сб. науч. Тр. – Иркутск: Издательство Иркутского университета. – 1984. – С. 73-74.
101. Кони А.Ф. Избранные произведения. Статьи и заметки. Судебные речи. Воспоминания. – М.: Госюриздат, 1956. – 888 с.
102. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 30. – Ст. 140-141.
103. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник. – 3-те вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
104. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник, 3-те вид., змін. й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 426 с.
105. Крефт Герхард Образ судьи и его правовой статус // Советская юстиция.— 16 августа 1991.— С. 17.
106. Кристи И. Ответственность судьи за неправильное решение дела// Журнал Министерства юстиции. СПб., Типография Правительствующего Сената. 1862. Т.12. С. 203-213.
107. Кузнецова Н.И. Дисциплинарная, административная и материальная ответственность военнослужащих // «Ориен¬тир». – 1994. – № 1. – С. 74-76.
108. Кулиев 3. Социальная ответственность и ее роль в регулировании деятельности людей: Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук. – Харьков, 1986.- 17 с.
109. Лавриненко В. Интервью члена Высшей ради юстиции В. Шишкина «В судьи идут те, кому идти уже некуда» // Бизнес. – 2002. – 8 липня. – С. 2.
110. Лебедев В.М. Воспитательная функция советского трудового права. – М., 1981. – 56 с.
111. Лейст О.Э. Понятие ответственности в теории права // Вестник МГУ. Серия 11. Право. - 1994.- № 1.- С. 31- 38.
112. Лейст О.Э. Содержание (объем) понятия «юридическая ответственность» // Проблемы теории государства и права. – М., 1999. – С. 472-476.
113. Лиховидов К.С. Актуальные проблемы теории юридической ответственности // Юрист. – 2002. - № 3. – С. 10-12.
114. Макарова О. Вища рада юстиції може ініціювати звільнення // Юридичний вісник України. – 2002. - № 22. – С. 6 – 7.
115. Маляренко В. Верховний суд України набуває дедалі більшого авторитету в державі і суспільстві // Закон і Бізнес. - № 10 (582) 15 березня 2003 року. – С. 2.
116. Манохин В.М Государственная дисциплина в народном хозяйстве. – М., Юрид. Лит., 1970. – 206 с.
117. Манохин В.М. Органы советского государственного управления (вопросы формирования). – Саратов, 1962. – 163 с.
118. Манохин В.М Советская государственная служба. М.: «Юридическая литература», 1966. – 249 с.
119. Манохин В.М Советское административное право. Курс лекций. Часть общая. – Саратов, изд-во Сарат. Ун., 1968. – 249 с.
120. Марочкин И.Е. Проблемы дисциплинарной отвественности судей. Міністерство освіти і науки України. Нац. Юридични академія України ім.. Ярослава Мудрого // Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Випуск 48. - Харків, 2001. - С.155-161.
121. Марченко М.Н. Теория права. – М., 1998. – Т. 2. – 663 с.
122. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Основні поняття та категорії права: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К., Істина, 2001. – 238 с.
123. Матеріали кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Одеського апеляційного округу за 2003 р.
124. Матеріали кваліфікаційної комісії суддів Миколаївської області за 2001 р. // Архів апеляційного суду Миколаївської області.
125. Матеріали кваліфікаційної комісії суддів Миколаївської області за 2002 р. // Архів апеляційного суду Миколаївської області.
126. Морщакова Т.Г. Проблемы совершенствования законодательства и финансовой ответственности судей // Труды ВНИИСов зак-ва. – М., 1986. – Вып. 32-33. – С. 184-198.
127. Москвич Л.М. Правовий статус судді // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України. Тези наукових доповідей та повідомлень учасників наукової конференції молодих вчених, 30 червня 2001 року. Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2001. – С. 155-157.
128. Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной социальной ответственности // Сов. государство и право. - 1981. - № 10. - С. 29 - 39.
129. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения правовых норм // Правоведение. – 1971. - № 3. – С.50-51.
130. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. – М., 2001. – 517 с.
131. Не так все просто у справі судді В. Замковенка (бесіда з членом Вищої ради юстиції В.І. Шишкіна) // Юридичний вісник України. – 2001. – 15 – 21 вересня. – С. 2.
132. Нижник Н., Плахотнюк Н. Відповідальність – інструмент управління // Віче. – 2001. - № 5 (110). – С. 75.
133. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба: Учебник для подготовки государственных служащих. – 1999. – 573 с.
134. Обращение Совета судей Российской Федерации к Президенту Российской Федерации от 20 апреля 2001 года // Российская юстиция. 2001. № 6. с.3.
135. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 2001. – 360 с.
136. Овсянко Д.М. Государственная служба Российской Федерации: Уч. Пособие для студентов юридических факультетов и институтов / Отв. ред. проф. Г.А. Туманов. – М.: Юристъ, 1996. – 320 с.
137. О дисциплинарной коллегии и дисциплинарной ответственности судей: Закон Республики Молдова № 950 от 19.07.96 г. // Мониторул Офичиал. - 20.09.96. - № 61-62.
138. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / под ред. чл. корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. 17-е изд, стереотип. – М, 1985. – 523 с.
139. Окрема думка судді Конституційного Суду України у справі про Закон України “Про Вищу раду юстиції” // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 3. – С. 16.
140. Організація судових та правоохоронних органів / За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. – Харків: Право. – 2000. – 269 с.
141. Орзих М.Ф. Право и личность. Вопросы теории правового воздействия на личность социалистического общества. – Киев, Одесса: Вища школа, 1978.-143 с.
142. Орзих М.Ф. Личность и право. М.: «Юридическая литература», 1975. - 110 с.
143. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН №40\32 від 29.11.85 і №40\148 від 13.12.85 // Юридичний вісник України. – 2002. - № 10. – С. 40.
144. Пахомов И.Н. Виды советских государственных служащих, их права и обязанности. – Львов, 1965. – 135 с.
145. Пахомов И.Н. Основне вопросы государственной службы в советском административном праве // Авторефер. дис. на соискание ученой степени доктора юридических наук. – М., 1964. – 31 с.
146. Пахомов І.М. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К., Вид-во Київського ун-ту, 1971. – 128 с.
147. Переш І. Деякі питання імунітету та дисциплінарного провадження щодо суддів Конституційного суду Словацької Республіки // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 244-247.
148. Петрухин И.Л. Правосудие: время реформ. – М.: Наука, 1991. – 207 с.
149. Пилипенко Ю.С. Судебная система Швейцарии: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. - Москва, 2001. – 16 с.
150. Підопригора О.А., Шишкін В.І. Магістратура. Юридична енциклопедія.- Т. 3. – К.: 2001. – 790 с.
151. Підсумки 5 з’їзду суддів України // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 5 (33) вересень-жовтень. – С. 6-23.
152. Подкопаєв С.В. Дамоклов меч дисциплінарної відповідальності: Деякі пропозиції законодавства, що регулює дисциплінарну відповідальність суддів // Юридична практика. – 4 квітня 2001. - № 14 (172). – С. 12-14.
153. Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків, 2003. – 20 с.
154. Подкопаев С. В. Проблемы дисциплинарной ответственности судей в Украине // Российский судья. – 2001. - № 9. – С. 44-48.
155. Подкопаев С. В. Процедурные вопросы привлечения судей к дисциплинарной ответственности // Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Проблеми законності. Випуск 47, 2001 - с. 193-198.
156. Положение о квалификационных коллегиях судей // Российская юстиция. – 2002. - № 10. – С. 72-78.
157. Постановление Совета Судей Российской Федерации от 30 января 2001 года // Российская юстиция. – 2001. – № 6. – с.3.
158. Порядок проведения служебного расследования. Утвержден Постановление КМУ от 4 марта 1995 г. // ЗПП Украины. – 1995. - № 5. – Ст. 130
159. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – К.: Укр.. правн. фундація, Укр. центр правн. студій, 1999. - № 3. – 222 с.
160. Прилуцкий С.В. Формування судового корпусу: національний та світовий досвід. – Актуальні проблеми політики. –Збірник наукових праць.- 2002. – Вип. 13 – 14. – С. 558-560.
161. Примаченко О. “Одержання суддями посад набирає комерційних ознак” вважає Голова вищої кваліфікаційної комісії суддів // Дзеркало тижня. - № 4 (328) 27 січня-2 лютого 2001р. – С. 11-13.
162. Притика Д. Судова незалежність: етика і проблеми корупції // Право України. – 2000. - № 6. – С. 3-5.
163. Про Конституційний суд України: Закон України від 16.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради. - 1996 р. - № 49. – Ст. 272.
164. Про стан здійснення правосуддя у 2002 р. і завдання на поточний рік // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 2 (36) березень – квітень. – С. 19-21.
165. Прядко Д. Суперечливі результати засідання Вищої ради юстиції.// Юридична газета.-11 лютого 2004.- № 3 (15).- С.17.
166. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка. – 2001. – 396 с.
167. Рішення 5 з’їзду суддів України // Судовий вісник. – 2002. - № 7 (8). – С. 2.
168. Розин Н.Н. О вознаграждении лиц, невинно прнивлеченных к уголовному суду // Журнал Министерства юстиции. СПб., Типография Правительствующего Сената 1897. Ноябрь. № 9. С. 81-117.
169. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА - М, 1997. - 384 с.
170. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. - М.: Юрид. лит-ра, 1971. – 240 с.
171. Свиридов Б. Анатомія формування суддівського корпусу // Юридичний вісник України. – 2002. - № 26. – С. 6
172. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для ВУЗов. – Харьков: Консум: Ун-т внутр. дел, 2000. – 703 с.
173. Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. - № 14. – Ст. 1549.
174. Советское административное право. – М.: «Юридическая литература», 1973. – 365 с.
175. Стецовский Ю.И. Судебная власть: Учебное пособие. М.: Дело, 1999. – 399 с.
176. Строгович М.С. Сущность юридической ответстве